Розвиток шкільного краєзнавства у загальноосвітніх навчальних закладах України (20-30-ті роки ХХ століття)

Размещено на http://www.allbest.ru/

Інститут вищої освіти національної академії педагогічних наук України

УДК 37(09):908(477)

13.00.01 - загальна педагогіка та історія педагогіки

АВТОРЕФЕРАТ

дисертації на здобуття наукового ступеня

кандидата педагогічних наук

РОЗВИТОК ШКІЛЬНОГО КРАЄЗНАВСТВА У ЗАГАЛЬНООСВІТНІХ НАВЧАЛЬНИХ ЗАКЛАДАХ УКРАЇНИ (20-30-ТІ РОКИ ХХ СТОЛІТТЯ)

Войтова Людмила Володимирівна

Київ - 2010

Дисертацією є рукопис.

Роботу виконано в Уманському державному педагогічному університеті імені Павла Тичини, Міністерство освіти і науки України.

Науковий керівник - доктор педагогічних наук, професор Побірченко Наталія Семенівна, Уманський державний педагогічний університет імені Павла Тичини, проректор з наукової роботи, завідувач кафедри соціальної педагогіки та історії педагогіки.

Офіційні опоненти:

- доктор педагогічних наук, доцент Березівська Лариса Дмитрівна, Інститут педагогіки НАПН України, головний науковий співробітник лабораторії історії педагогіки;

- кандидат педагогічних наук, доцент Рудницька Неля Юріївна, Житомирський державний університет імені Івана Франка, завідувач кафедри дошкільного виховання і педагогічних інновацій.

Захист відбудеться 15 червня 2010 р. о 1600 годині на засіданні спеціалізованої вченої ради Д 26.456.02 в Інституті вищої освіти НАПН України за адресою: 01014, м. Київ, вул. Бастіонна, 9, 9-й поверх, зала засідань.

З дисертацією можна ознайомитись у бібліотеці Інституту вищої освіти НАПН України (01014, м. Київ, вул. Бастіонна, 9).

Автореферат розіслано 14 травня 2010 р.

Учений секретар спеціалізованої вченої ради О.М. Олексюк

Анотації

Войтова Л.В. Розвиток шкільного краєзнавства у загальноосвітніх навчальних закладах України (20-30-ті роки ХХ століття). - Рукопис.

Дисертація на здобуття наукового ступеня кандидата педагогічних наук за спеціальністю 13.00.01 - загальна педагогіка та історія педагогіки. - Уманський державний педагогічний університет імені Павла Тичини, Умань, 2010.

У дисертації визначено й обґрунтовано етапи розвитку шкільного краєзнавства, його зміст, форми і методи організації краєзнавчої роботи у навчально-виховному процесі загальноосвітніх навчальних закладів України у 20-30-х роках ХХ століття: І етап (1920-1924) - становлення шкільного краєзнавства (краєзнавство ? основа навчально-виховного процесу, розробка вимог до створення навчально-методичної літератури, запровадження нових форм і методів організації краєзнавчої роботи); ІІ етап (1925-1929) - піднесення шкільного краєзнавства (краєзнавчий напрям підготовки педагогічних кадрів, запровадження комплексних навчальних програм, забезпечення трудових шкіл навчально-методичною літературою, використання у навчально-виховному процесі різноманітних форм та методів організації краєзнавчої роботи); ІІІ етап (1930-1933) - згортання розвитку шкільного краєзнавства (складання нових навчальних програм з чітким переліком дисциплін, створення стандартизованої навчально-методичної літератури, застосування певних форм і методів навчання).

Виявлено форми підготовки і перепідготовки вчителів до краєзнавчої роботи у школі: проведення нарад і з'їздів, уведення до навчальних планів краєзнавчих курсів і практикумів, краєзнавчих елементів, відкриття кафедр краєзнавства, обов'язкове написання курсових і дипломних робіт на краєзнавчу тематику, краєзнавча практика в школі, організація губернських, повітових, районних і волосних літніх курсів підвищення кваліфікації вчителів.

До наукового обігу введено маловідомі історико-педагогічні матеріали, що розкривають особливості розвитку шкільного краєзнавства. Основні результати дослідження можуть використовуватися під час викладання історії педагогіки, створення нового покоління підручників, у подальших наукових історико-педагогічних дослідженнях.

Ключові слова: шкільне краєзнавство, краєзнавча робота, навчально-виховний процес, загальноосвітні навчальні заклади.

Войтова Л.В. Развитие школьного краеведения в общеобразовательных учебных заведениях Украины (20-30-е года ХХ столетия). - Рукопись.

Диссертация на соискание ученой степени кандидата педагогических наук по специальности 13.00.01 - общая педагогика и история педагогики. - Уманский государственный педагогический университет имени Павла Тычины, Умань, 2010.

В диссертации определены и обоснованы этапы развития школьного краеведения, его содержание, формы и методы организации краеведческой работы в учебно-воспитательном процессе общеобразовательных учебных заведений Украины в 20-30-е годы ХХ столетия: І этап (1920-1924) - становление школьного краеведения (краеведение ? основа учебно-воспитательного процесса, разработка требований к созданию учебно-методической литературы, внедрение новых форм и методов организации краеведческой работы); ІІ этап (1925-1929) - интенсификация развития школьного краеведения (краеведческое направление подготовки педагогических кадров, внедрение комплексных учебных программ, обеспечение трудовых школ учебно-методической литературой, использование в учебно-воспитательном процессе разнообразных форм и методов организации краеведческой работы); ІІІ этап (1930-1933) - сворачивание школьного краеведения (составление новых учебных программ с определенным перечнем дисциплин, создание стандартизированной учебно-методической литературы, применение определенных форм и методов обучения).

Раскрыто содержание школьного краеведения в комплексных учебных программах: построение программ на основных принципах обучения в трудовых школах - краеведческом (изучение различных явлений и предметов от своего, близкого, знакомого - к чужому, далекому, незнакомому, к общему), на основе локальности (использование местного материала), в зависимости от сезона (с учетом времени года), последовательности (продолжение предыдущей темы в последующей) и концентричности (расширение и углубление знаний с каждым годом); трехколоночное размещение учебного материала ("природа", "труд", "общество"); объединение изучаемых предметов в комплексы; насыщенность программ сведениями о конкретных явлениях, событиях, фактах окружающей среды; соответствие интересам, возрасту и развитию учеников; концентрация учебного материала вокруг общих комплексных тем; объединение комплексных тем с разными отраслями знаний.

В результате анализа содержания учебно-методической литературы по краеведению ("Початкова географія" С. Русовой (1918), "Рідний край. Початкова географія" П. Постоева (1918), "Початкова географія" С. Рудницкого (1919), "Основи географії" В. Гериновича (1920), "Початкова географія і елементи краєзнавства" П. Постоева и Ф. Федюченко (1925), "Рабочая книжка по географии" В. Кистяковского (1928, 1929) и др.) сделан вывод об их соответствии следующим основным теоретическим принципам: доступности, научности, четкого структурирования, наличия учебно-методического аппарата; а также дидактическим функциям (информационной, развивающей, воспитательной, мотивационной).

В процессе исследования форм и методов организации краеведческой работы в школе было установлено, что в учебно-воспитательном процессе использовались следующие формы и методы: вечера, олимпиады, викторины, конференции, клубы, школьные краеведческие уголки, комнаты и музеи, кружки, общества, экскурсии, экспедиции и проч., а также исследовательский метод, метод наблюдений и метод проектов. Доказано, что использование указанных форм и методов способствовало успешному проведению практических занятий и запоминанию учащимися учебного материала. Учебный процесс был построен не на пассивном восприятии информации, а на активном сборе и обработке краеведческого материала, развивая творческую инициативу учеников, самодеятельность и активность, делая их исследователями своей местности. В процессе краеведческой работы у них формировались чувство любви к родному краю, уважение к истории и традициям своего народа, уважительное отношение к историческим памяткам.

Теоретические положения и выводы исследования могут быть использованы в процессе преподавания педагогики, истории педагогики, отечественной истории; спецкурсов по проблемам развития народного образования; при составлении учебников, хрестоматий по истории образования в Украине, в дальнейших историко-педагогических исследованиях.

Ключевые слова: школьное краеведение, краеведческая работа, учебно-воспитательный процесс, общеобразовательные учебные заведения.

Voytova L.V. Tne developtmet of school ethnography in the educational establishments of Ukraine (20-30 years of XX century). - Manuscript.

The dissertation for the scientific degree achievement of master of pedagogical sciences on speciality 13.00.01 - the general pedagogics and the history of pedagogics. - Uman Pavlo Tychyna state pedagogical university, Uman, 2010.

In the dissertation the author determined the stages of school the stages of school ethnography development, its contents, forms and methods of ethnographical work organization in educational process in the educational establishments of Ukraine (20-30 ears of XX century).

During the investigation the stages of school ethnography in ukrainian school in 1920-1933 years were grounded (I stage (1920-1924) - school ethnography statement; II stage (1925-1929) the elevation of school ethnography development; III stage (1930-1933) - cessation of school ethnography development).

The author found the forms of teacher preparing for the ethnographical work in school: the ethnographical direction of preparation: the introducing of ethnographical courses, practicum's and ethnographical elements into school plans, the foundation of chairs of ethnography, writing of undergraduate and diploma thesis on the ethnography, the ethnography practice in school, organization of regional, district summer courses of teacher qualification development.

The author introduce the unknown historical and pedagogical materials, that show the speciality of school ethnography development. The main results of dissertation can be used while teaching history of pedagogics, foundation of the new textbook generation in further scientific historical and pedagogical investigations.

Key words: school ethnography, ethnographical work, educational process, educational establishments.

Загальна характеристика роботи

Актуальність теми. У вдосконаленні навчально-виховного процесу загальноосвітніх навчальних закладів важливу роль відіграє творче переосмислення і використання історико-педагогічного досвіду виховання і навчання, пошук шляхів розвитку української школи.

У цьому контексті особливе значення має досвід 20-30-х років ХХ століття: запровадження у трудових школах комплексної системи навчання, в основу якої було покладено краєзнавство як концептуальну ідею побудови навчально-виховного процесу; підготовка вчителів до краєзнавчої роботи в школі; створення навчально-методичної літератури з краєзнавства.

Аналіз історико-педагогічної літератури, архівних матеріалів показує, що виховання і навчання дітей на краєзнавчій основі мало вагоме значення у навчально-виховному процесі загальноосвітніх навчальних закладів України у зазначений період. Виняткову роль краєзнавчої роботи у вихованні особистості розкрито у працях К. Ушинського, С. Русової, С. Шацького та інших.

У 20-30-х роках ХХ століття, у період піднесення краєзнавчого руху в Україні, проблемі впровадження краєзнавства у навчально-виховний процес загальноосвітніх навчальних закладів приділяли увагу А. Большаков, В. Буданов, П. Волобуїв, І. Галюн, Т. Гарбуз, В. Геринович, А. Дзенс-Литовський, Н. Дмитрук, К. Дубняк, Д. Зайцев, І. Зеленський, В. Кістяківский, Л. Кравченко, Ф. Матвієнко-Гарнага, Л. Миловидов, П. Мостовий, О. Музиченко, П. Постоєв, П. Сапухін, І. Соколянський, С. Толстов та інші.

До кола наукових інтересів дослідників входили різні аспекти шкільного краєзнавства: його теоретичні основи (А. Барков, Н. Мілонов); методика проведення краєзнавчої роботи у школі (Н. Борисов, А. Даринський, П. Іванов, П. Лярський, Н. Огієнко, І. Прус, А. Ставровський, К. Строєв, В. Струманський, А. Хоптяр); історія розвитку шкільного краєзнавства (А. Аббасов, В. Бенедюк, Я. Жупанський, О. Кашаба, В. Круль, В. Кузьменко, Р. Науменко, Т. Самоплавська, М. Соловей, Т. Цвірова, І. Ярмошик); підготовка майбутніх учителів до краєзнавчо-туристичної роботи в школі (М. Костриця, М. Крачило, В. Обозний, О. Тімець); розвиток історичного та географічного краєзнавства (Л. Баженов, В. Бездрабко, Г. Касьянов, В. Корнєєв, О. Корнєєв, О. Костюкова, В. Мельниченко, В. Прокопчук, В. Савчук, Я. Серкіз, С. Тіхвінський, П. Тронько).

Істотний інтерес становлять дослідження Н. Рудницької "Становлення та розвиток шкільного краєзнавства на Волині (1917-1932 рр.)" (2000), В. Бугрія "Становлення та розвиток системи краєзнавчої роботи в школах Північно-Східної України (20-30-ті рр. ХХ ст.)" (2006) та В. Іваніків "Принцип краєзнавства в організації навчального процесу початкової школи в Україні (20-30-ті роки ХХ століття)" (2009).

Зазначені дослідження виконано на тлі наукових знахідок в галузі історії становлення та розвитку освіти в Україні, відображених у працях Л. Березівської, Н. Дем'яненко, Б. Корольова, В. Лугового, В. Майбороди, Н. Побірченко, В. Сухомлинської та інших.

Разом із тим доводиться констатувати відсутність цілісного історико-педагогічного дослідження, в якому було б здійснено аналіз розвитку шкільного краєзнавства у загальноосвітніх навчальних закладах України в 20-30-х роках ХХ століття.

Доцільність виконання такого дослідження підсилюється тим фактом, що модернізація освітньої галузі України, зумовлена соціально-економічними і політичними змінами, спричиняє трансформації в навчально-виховному процесі, однією з яких є запровадження вивчення основ краєзнавства. Відповідно до "Концепції краєзнавчої освіти та виховання", Указу Президента України "Про заходи щодо підтримки краєзнавчого руху в Україні" та "Програми розвитку краєзнавства на період до 2010 року" мета вивчення краєзнавства полягає у відродженні історичної пам'яті, у національно-патріотичному вихованні, вихованні любові до рідного краю, відповідальності за збереження історико-культурної спадщини, сприяючи формуванню національної самосвідомості учнів, їхніх пізнавальних інтересів.

Зазначене вище зумовило вибір теми дисертації - "Розвиток шкільного краєзнавства у загальноосвітніх навчальних закладах України (20-30-ті роки ХХ століття)".

Зв'язок роботи з науковими програмами, планами, темами. Дисертаційне дослідження виконано в межах держбюджетних тем "Педагогічне краєзнавство Черкащини у підготовці майбутніх вчителів" (2005-2007) (державний реєстраційний номер № 0104U010897) та "Інтегративна технологія використання педагогічного краєзнавства у дисциплінах гуманітарного циклу як складова підготовки майбутнього вчителя" (2008-2009) (державний реєстраційний номер № 0107U012395), що розроблялися на базі Науково-дослідного центру педагогічного краєзнавства подвійного підпорядкування Міністерству освіти і науки України та Національній Академії педагогічних наук України при Уманському державному педагогічному університеті імені Павла Тичини, в яких автор брала безпосередню участь.

Тему дисертаційного дослідження затверджено на засіданні вченої ради Уманського державного педагогічного університету імені Павла Тичини (протокол від 22 травня 2006 р. № 12) та узгоджено на засіданні бюро Ради з координації досліджень у галузі педагогіки та психології в Україні (протокол від 30 травня 2006 р. № 5).

Мета дослідження - на основі історико-педагогічного аналізу з'ясувати науково-теоретичні засади розвитку змісту, форм і методів краєзнавчої роботи у загальноосвітніх навчальних закладах України у 20-30-х роках ХХ століття.

Відповідно до теми та мети дослідження окреслено такі завдання:

– з'ясувати стан дослідженості проблеми розвитку шкільного краєзнавства у загальноосвітніх навчальних закладах України у 20-30-х роках ХХ століття;

– розкрити зміст шкільного краєзнавства у комплексних навчальних програмах досліджуваного періоду;

– визначити теоретичні засади створення навчально-методичної літератури з краєзнавства у 20-30-х роках ХХ століття;

– схарактеризувати основні форми і методи організації краєзнавчої роботи в школі в означений період;

– обґрунтувати етапи розвитку шкільного краєзнавства в загальноосвітніх навчальних закладах України (20-30-ті роки ХХ століття) та визначити перспективи використання набутого досвіду в підготовці вчителів до краєзнавчої роботи в школі.

Об'єкт дослідження - навчально-виховний процес загальноосвітніх навчальних закладів України у 20-30-х роках ХХ століття.

Предмет дослідження - розвиток змісту, форм і методів краєзнавчої роботи в загальноосвітніх навчальних закладах у 20-30-х роках ХХ століття.

Хронологічні межі дослідження охоплюють період 20-30-х років ХХ століття. Визначення вихідної хронологічної межі ? 20-ті роки ХХ століття ? пов'язано з початком формування нової системи освіти (Положення про єдину трудову школу [1919]); пошуком активних форм і методів навчання і виховання; запровадженням краєзнавства як концептуальної ідеї, що стало основою перебудови навчально-виховного процесу; введенням комплексних програм навчання в загальноосвітніх закладах. Верхню межу (30-ті роки ХХ століття) окреслюють постанови ЦК ВКП (б) "Про початкову і середню школу" (1931) та "Про навчальні програми та режим у початковій і середній школі" (1932), відповідно до яких комплексне навчання зазнає критики, а предметна система викладання визнається єдиною і обов'язковою для всіх без винятку загальноосвітніх шкіл з визначеним колом дисциплін. Краєзнавча складова навчально-виховного процесу згортається, дослідники-краєзнавці зазнають гонінь та репресій, краєзнавчий рух іде на спад.

Територіальні межі дослідження. У дисертації проаналізовано процес розвитку шкільного краєзнавства в загальноосвітніх навчальних закладах Центральної, Південної і Східної України 20-30-х років ХХ століття, що була складовою Союзу Радянських Соціалістичних Республік у статусі Української Соціалістичної Радянської Республіки. Ми не розглядаємо розвиток шкільного краєзнавства на західноукраїнських землях, які на той час входили до складу Польщі, Румунії та Чехословаччини.

На різних етапах дослідження використовувалися такі методи:

- загальнонаукові (історико-педагогічний аналіз, синтез, узагальнення, ретроспективний, хронологічний), які стали основою вивчення організаційних аспектів та процесуально-змістових складових шкільного краєзнавства;

- історико-генетичний, що дав змогу здійснити структуризацію нагромадженої вітчизняної педагогічної літератури, проаналізувати суспільно-педагогічні, економічні та культурологічні умови запровадження шкільного краєзнавства у школах України у 20-30-х роках ХХ століття;

- проблемно-генетичний, який забезпечив ретроспективне висвітлення і реконструкцію краєзнавчої освіти в Україні з початку 20-х до 30-х років ХХ століття;

- історико-структурний, що сприяв розробленню структури дослідження;

- термінологічний аналіз спеціальної літератури забезпечив визначення окремих термінів відповідно до предмета дослідження в педагогічному аспекті;

- історико-компаративістський (або порівняльний), що дав можливість якісно порівняти різні етапи розвитку шкільного краєзнавства;

- конкретно-історичний допоміг проаналізувати й висвітлити виявлені факти з історії шкільного краєзнавства, основоположне законодавство в широкому соціально-педагогічному аспекті.

Основний зміст дисертації

У вступі обґрунтовано вибір теми дослідження, аргументовано її актуальність, визначено мету, завдання, об'єкт, предмет, розкрито методи, джерельну базу, хронологічні та територіальні межі дослідження, виокремлено наукову новизну, практичне значення, апробацію, впровадження результатів дисертаційного дослідження, подано відомості про публікації, структуру та обсяг дисертації.

У першому розділі - "Шкільне краєзнавство як предмет науково-педагогічного дослідження" - з'ясовано стан дослідженості проблеми розвитку шкільного краєзнавства у загальноосвітніх навчальних закладах України 20-30-х років ХХ століття; обґрунтовано сутність понять "краєзнавство" та "шкільне краєзнавство".

Історіографічний пошук показав, що на всіх етапах розвитку історико-педагогічної науки дослідники зверталися до проблеми впровадження краєзнавства у навчально-виховний процес та історії розвитку шкільного краєзнавства. Зокрема у період з 1917 по 1930-ті роки І. Абрамов, А. Большаков, В. Буданов, П. Волобуїв, А. Дзенс-Литовський, Є. Звягінцев, Б. Ігнатьєв, Є. Клєтнова, Н. Кузнєцов, Л. Миловидов, П. Мостовий, М. Муратов, І. Сімонов, М. Феноменов та інші виступали за наближення школи до місцевої природи та життя, локалізацію навчального матеріалу; аналізували впровадження краєзнавства у навчально-виховний процес; відзначали потребу краєзнавчої літератури для трудових шкіл; описували форми та методи організації краєзнавчої роботи у школі; розглядали підготовку вчителя до проведення краєзнавчої роботи у школі; пропонували різні схеми та програми вивчення рідного краю; давали поради щодо проведення краєзнавчих досліджень, розробляли методичні рекомендації з вивчення рідного краю: історії, побуту, природи тощо. Однак окремих праць, які висвітлювали б особливості краєзнавчої роботи в Україні, було надзвичайно мало.

Період з 30-х до першої половини 80-х років ХХ століття характеризується суперечливістю поглядів на впровадження краєзнавства у навчально-виховний процес шкіл та перекрученнями історії розвитку шкільного краєзнавства у 20-30-х роках ХХ століття. Початок нового періоду (30-ті - 50-ті роки ХХ ст.) відзначався заідеологізованістю досліджень з історії розвитку шкільного краєзнавства і водночас контролем офіційних органів, аж до репресивних дій стосовно вчителів, за розвитком історико-педагогічної науки (М. Рябко, А. Ставровський); у другій половині 1950-х - на початку 1970-х років активізувалися дослідження з теорії та практики шкільного краєзнавства у радянській педагогіці (А. Барков, П. Іванов та ін.). У другій половині 1970-х - 1980-х років спостерігається зниження інтересу до вивчення історії розвитку шкільного краєзнавства (П. Іванов, К. Строєв).

Лише з другої половини 80-х років ХХ століття і до сьогодні розкриття історії розвитку національної школи набуває об'єктивності, неупередженості. У наукових працях В. Бугрія, Г. Дем'янчука, Б. Дем'янчука, А. Дем'янчука, Н. Рудницької, М. Солов'я, О. Сухомлинської, О.Тімець та інших на основі архівних матеріалів схарактеризовано окремі аспекти історії становлення та розвитку шкільного краєзнавства у 20-30-х роках ХХ століття: впровадження краєзнавства у навчально-виховний процес, підготовка вчителя до краєзнавчої роботи в школі, впровадження у загальноосвітні навчальні заклади комплексних навчальних програм, застосування доцільних форм і методів організації краєзнавчої роботи тощо.

У ході історіографічного огляду встановлено, що інтерес до краєзнавства як засобу формування патріотичних почуттів активізувався після здобуття Україною незалежності, що засвідчують розвідки сучасних учених-дослідників української історії педагогіки. Проте історію шкільного краєзнавства досліджено лише в окремих регіонах. Ще не здійснено цілісного аналізу змісту, форм та методів шкільного краєзнавства у загальноосвітніх навчальних закладах України в 20-30-х роках ХХ століття, що були чи не найсуперечливішим періодом в історії розвитку вітчизняної освіти.

На основі вивчення та поняттєво-термінологічного аналізу наукової літератури визначено ключові поняття дослідження, зокрема уточнено сутність понять "краєзнавство" та "шкільне краєзнавство". Встановлено, що явище "краєзнавство" розглядається як наука, що різнобічно вивчає окреслену частину країни (регіон, область, район, населений пункт). Краєзнавство, як і будь-яка інша наука, має власні об'єкт, предмет та завдання. Об'єктом краєзнавства є історія, природа, населення, господарство, культура, пам'ятки матеріальної та духовної культури рідного краю. Предмет краєзнавства охоплює знання про конкретний регіон. Основними завданнями краєзнавства є вивчення рідного краю, облік і класифікація предметів та явищ на його території. Особливістю краєзнавства є й те, що як наука воно є інтегральним, оскільки досліджує проблеми та явища регіону в комплексі та взаємодії. Дефініцію "шкільне краєзнавство" різні дослідники тлумачать залежно від теоретичних підходів. На наш погляд, найбільш вдалим і таким, що відповідає сучасному баченню сутності явища, є визначення, яке належить Л. Масол ("Енциклопедія освіти" за ред. В. Кременя), відповідно до якого шкільне краєзнавство - це організована і керована педагогом діяльність учнів, що складається з освітньо-пізнавальних, пошуково-дослідних, практично-творчих компонентів і спрямована на систематичне вивчення, збереження і відтворення культурної спадщини рідного краю. Краєзнавство передбачає ознайомлення учнів з природою, географією, історією, культурою краю, сприяє формуванню національної самосвідомості й ціннісних орієнтацій, вихованню патріотичних почуттів, розвитку потреби й готовності поширювати й примножувати культурні надбання.

У висновках до розділу на основі результатів комплексного аналізу наукової літератури визначено основні напрями подальшого дослідження.

У другому розділі - "Розвиток краєзнавчого руху в Україні в 20-30-х роках ХХ століття" - обґрунтовано вибір напряму та етапності дослідження, висвітлено організаційні засади розвитку краєзнавчого руху в Україні; розкрито форми підготовки і перепідготовки вчителя до краєзнавчої роботи у школі як запоруки розвитку краєзнавчого руху.

На основі аналізу широкого кола джерел встановлено, що розвиток краєзнавчого руху в Україні з початку до середини 20-х років ХХ століття характеризувався пожвавленням краєзнавчої роботи на місцях, поширенням краєзнавчого руху. Краєзнавчі організації та об'єднання з великим зацікавленням досліджували та вивчали місцеві особливості, активно залучаючи до цього процесу учнівську молодь. Швидко зростала кількість міських та сільських осередків краєзнавства. Створення державних краєзнавчих установ відбувалося під керівництвом Всеукраїнської Академії наук, а саме: етнографічної комісії (1921), музею-кабінету антропології та етнології ім. Ф. Вовка (1921), Комісії краєзнавства (1922), культурно-історичної комісії (1924), Центрального Бюро краєзнавства (1924) та ін. Краєзнавчий рух активізував проведення краєзнавчих з'їздів - Всеукраїнського з'їзду краєзнавства, З'їзду у справі дослідження продуктивних сил та народного господарства України.

У ході дослідження виявлено, що, із середини 20-х років ХХ століття, краєзнавчий рух набуває системного і організованого характеру. У 1925 році відбулася Перша Всеукраїнська конференція з краєзнавства, яка підвела підсумки здобутих досягнень у краєзнавстві, з'ясувала умови та його перспективи, об'єднала краєзнавчі сили України, спланувала подальшу краєзнавчу роботу, поставила перед краєзнавцями і краєзнавчими організаціями конкретні завдання і висловила ряд настанов. У цей період було створено український краєзнавчий центр (Український комітет краєзнавства), започатковується випуск періодичного видання - журналу "Краєзнавство"; при Українському комітеті краєзнавства діяла мережа кореспондентів; розроблено статут краєзнавчого товариства. Цей період характеризувався активною співпрацею Українського комітету краєзнавства з різними краєзнавчими установами, розповсюдженням краєзнавчих видань.

З'ясовано, що у цей період велика увага приділялася підготовці кадрів до краєзнавчої роботи в школі. Її визнавали справою важливою і потрібною. Майбутні вчителі здобували освіту при вищих навчальних закладах: інститутах народної освіти та педагогічних технікумах. Діяльність цих закладів будувалася з урахуванням краєзнавчих аспектів: було створено краєзнавчі осередки (гуртки, музеї); краєзнавчі елементи введено в усі дисципліни навчального плану; запроваджено краєзнавчі курси і практикуми, відкрито кафедри краєзнавства, обов'язковими стали курсові та дипломні роботи на краєзнавчу тематику, краєзнавча практика в школі.

У ході дослідження було з'ясовано, що особлива увага надавалася перепідготовці вчителів. З цією метою здійснювалися такі заходи: проведення Всеукраїнських нарад з питань освіти; створення центрів управління перепідготовкою вчителів - Центральне бюро з перепідготовки працівників освіти (пізніше - Державний науково-методичний комітет); розробка та затвердження "Плану роботи з перепідготовки" (1924) та "Положення про бюро з перепідготовки" (1924).

З метою перепідготовки педагогічних кадрів керівні органи освіти організовували курси підвищення кваліфікації: губернські, повітові, районні, волосні. На цих курсах навчали методик відбору навчального матеріалу з навколишнього середовища, як заповнити комплексні навчальні програми, як користуватися цими програмами, як організовувати роботу з дітьми в процесі навчання. Після закінчення курсів проводилися підсумкові конференції.

Поширеною формою перепідготовки вчителів з краєзнавчої роботи були самокурси, зміст занять на яких визначали самі курсанти залежно від завдань школи. Значна роль відводилася дослідно-опорним школам і експериментальним станціям, які надавали велику допомогу в перепідготовці вчителів з вивчення передового педагогічного досвіду.

Дослідження показало, що, крім центральних органів управління, перепідготовкою вчителів займалися методичні об'єднання на місцях, а саме: територіальні гуртки перепідготовки вчителів, окружні навчальні методичні комітети, районні методичні комітети, районні методичні бюро. На допомогу вчителю розробляли програми з вивчення села, району, міста, регіону.

Результати виконаного дослідження доводять, що організація ефективної краєзнавчої роботи у навчальних закладах неможлива без підготовки педагогічних кадрів до неї, що у свою чергу потребує вагомої державної підтримки.

З початку 30-х років ХХ століття відбувається згортання краєзнавчого руху: припиняється діяльність Центрального Бюро та Українського комітету краєзнавства, а також журналу "Краєзнавство", ліквідовано окружні краєзнавчі організації та об'єднання, припинено друкування краєзнавчих видань, закрито музеї історії краю, розпочато репресії членів краєзнавчих осередків.

У третьому розділі - "Особливості розвитку краєзнавчої роботи в школі 20-30-х років ХХ століття" - розкрито зміст шкільного краєзнавства у комплексних навчальних програмах, визначено провідні теоретичні засади і функції навчально-методичної літератури з краєзнавства у загальноосвітніх навчальних закладах України та схарактеризовано форми і методи організації краєзнавчої роботи в школі.

Зі створенням нової системи освіти концептуальною ідеєю навчально-виховного процесу загальноосвітніх навчальних закладів стало краєзнавство. Це зумовило перегляд старих навчальних програм та розробку нових комплексних програм. Комплексну систему стали розглядати як принцип побудови змісту освіти, організацію процесу навчання, сконцентрованого навколо основної теми. Навчання за комплексними програмами на І концентрі передбачало об'єднання не навколо предметів, а поєднання їх. Кожна комплексна тема наповнювалася відомостями про конкретні явища, події, факти з навколишнього життя і середовища; була доступною для розуміння дітьми відповідного віку, близькою інтересам учнів. Характерними особливостями комплексних тем були такі: зв'язок між темами, наступність у викладі знань від теми до теми, внутрішня цілісність та завершеність. Залежно від місця розташування школи комплексні програми мали два варіанти: міський та сільський, тобто визначалися напрями, за якими працювала школа: сільська - в напрямі агрономізації, міська - індустріалізації. Для полегшення планування роботи комплексні програми було поділено на три триместри: осінньо-зимовий, зимово-весняний та весняно-літній. Упродовж триместру учні вчилися планувати й організовувати свою найближчу діяльність; їм визначали сезонні теми для обов'язкового опрацювання. Триместр закінчувався підведенням підсумків, влаштовуванням звітних виставок.

Матеріал у комплексних програмах було розміщено концентрично: впродовж першого року дитина вчилася розуміти своє особисте життя в сім'ї, у школі, вчилася діяти на основі цього розуміння. На другому році увага дитини переносилася на життя навколишнього трудового середовища і вона залучалася до посильної участі в ньому. На третьому році вона вивчала своє місто або село, згодом міські учні вивчали село, а сільські - місто, і наприкінці - сільські й міські учні вивчали свій край. На четвертому році навчання учні вивчали СРСР і життя трудящих у ньому, потім ознайомлювалися з іншими країнами і життям трудящих в них, на завершення - будову та життя всього світу.

На ІІ концентрі краєзнавчі моменти було введено як ілюстрацію або порівняння, тобто на уроках з різних предметів обговорювалося те саме питання з різних точок зору. Після закінчення семирічної трудової школи учні мали володіти відповідними знаннями про різні види і галузі людської праці, тобто знати про головні в країні види виробництва з розташуванням їх по районах, продукцію та її значення в економіці країни, кількість і види кваліфікованої праці, а також перспективи технічних удосконалень і подальшого розвитку.

У ході дослідження встановлено, що зміни у системі освіти не сприяли достатньому забезпеченню трудової школи навчально-методичною літературою з краєзнавства, відчувалася постійна нестача навчальної і методичної літератури, яка враховувала б специфіку етнокультурного середовища.

З'ясовано, що до краєзнавчої літератури ставилися такі вимоги: відповідність комплексним навчальним програмам; насиченість місцевим матеріалом; поділ навчального матеріалу на три розділи - природа, праця, суспільство; доступність і конкретність; наявність запитань і завдань, ілюстративного матеріалу, вступу, покажчика літератури; відповідність активним методам роботи. Тому до створення навчально-методичної літератури з краєзнавства було залучено досвідчених педагогів і високо освічених фахівців.

Установлено, що на початку 20-х років ХХ століття у своїй роботі вчителі використовували такі краєзнавчі підручники: "Рідний край. Початкова географія" П. Постоєва (1918), "Початкова географія" С. Русової (1918), "Початкова географія" С. Рудницького (1919), "Основи географії" В. Гериновича (1920), які було створено раніше і які певною мірою забезпечували навчально-виховний процес загальноосвітніх шкіл.

Із середини 20-х років ХХ століття збільшується кількість краєзнавчої літератури для загальноосвітніх навчальних закладів України, а саме: було видано регіональні підручники "Волинська округа" П. Постоєва (1926), "Уманщина" Д. Скуратівського (1927), "Вінниця, її околиці та Вінницька округа" В. Отамановського (1927) та ін.; підручники і посібники "Початкова географія і елементи краєзнавства" П. Постоєва та Ф. Федюченка (1925), "Рабочая книга по географии" В. Кістяківського (1928, 1929) та інші.

Крім посібників, підручників, збірників, що висвітлювали краєзнавчий матеріал окремих округів, у досліджуваний період видавали ще й посібники, призначені спеціально для педагогів. До таких належав, наприклад, виданий у 1929 році посібник Л. Миловидова "Краєзнавство в школі".

Вивчаючи й аналізуючи навчально-виховний процес загальноосвітніх навчальних закладів України досліджуваного періоду, ми встановили, що під час його перебігу використовувалися різні можливі форми і методи організації краєзнавчої роботи. Тісно пов'язувалися між собою і часто перепліталися масові й групові форми краєзнавчої роботи. До масових форм належать вечори, олімпіади, вікторини, конференції, клуби, шкільні краєзнавчі куточки, кімнати і музеї, зустрічі з учасниками і очевидцями історичних подій, краєзнавчі ігри тощо; до групових - гуртки, товариства, екскурсії, експедиції, лекторії, випуск рукописних збірок тощо. У ході дослідження виявлено, що використання різних форм сприяло пробудженню у дітей любові до рідного краю, активності, вихованню відповідальності, формуванню дослідницьких умінь.

Як засвідчив аналіз, в організації краєзнавчої роботи використовувалися різні методи, з яких найпоширенішими були: дослідницький, метод спостережень та метод проектів. Завдяки дослідницькому методу здійснювалося вивчення місцевих кліматичних умов, природних особливостей, місцевої промисловості. Використання методу спостережень виробляло в учнів уміння спостерігати, пробуджувало допитливість, увагу, бажання пізнати таємниці навколишньої дійсності, особливості життя населення. Оскільки завдання школи спонукали до пошуку нових підходів до вивчення своєї місцевості, то було запроваджено метод проектів. Застосування цього методу в навчально-виховному процесі давало змогу впливати на навколишнє середовище з метою поліпшення матеріальних і соціальних умов життя рідного краю, його людей.

Висновки

краєзнавство вчитель загальноосвітній

У дисертації наведено теоретичне узагальнення і нове вирішення наукового завдання, що виявляється в історико-педагогічному аналізі розвитку шкільного краєзнавства у загальноосвітніх навчальних закладах України у 20-30-х роках ХХ століття, його змісту, форм і методів. Реалізовані мета і завдання дають можливість зробити такі висновки, що мають теоретичне і практичне значення.

1. Системний аналіз наукових праць, дисертаційних досліджень з шкільного краєзнавства дав можливість з'ясувати стан дослідженості проблеми у педагогічній науці і з'ясувати, що шкільне краєзнавство у визначених хронологічних межах як окрема історико-педагогічна наукова проблема комплексно й системно не досліджувалося; нині в українській та зарубіжній історіографії немає узагальнюючої праці, у якій цілісно аналізувався б розвиток шкільного краєзнавства у загальноосвітніх навчальних закладах України в 20-30-х роках ХХ століття.

Водночас, окремими науковцями робилися спроби систематизації та узагальнення досвіду впровадження шкільного краєзнавства у навчально-виховний процес загальноосвітніх шкіл у 20?30-х роках ХХ століття. Однак ці спроби не мали системного характеру і здійснювалися у зв'язку з дослідженням інших проблем розвитку освіти. Упродовж багатьох років вивчення зазначеної проблеми певною мірою було обмежене з ідеологічних міркувань. Лише у незалежній державі вивчення освітнього досвіду стало системним і цілеспрямованим.

Вивчення історико-педагогічної літератури, архівів, підручників, методичної літератури дало змогу з'ясувати, що краєзнавство у досліджуваному періоді пронизувало навчально-виховний процес у загальноосвітніх навчальних закладах, надавало йому національно-патріотичного характеру. У ході дослідження нами уточнено суть понять "краєзнавство" і "шкільне краєзнавство" з огляду на його змістове наповнення. Термін "краєзнавство" розглядається як наука, що різнобічно вивчає окреслену частину країни (регіон, область, район, населений пункт). Тлумачення дефініції "шкільне краєзнавство" розглядається нами відповідно до визначення, поданого в "Енциклопедії освіти" (2008) за редакцією В. Кременя. Дослідження підтвердило багатоаспектність краєзнавства, його загальнопедагогічні засади і широту предметних напрямів, які визначалися завданнями і освітньою політикою держави.

2. Розкрито зміст шкільного краєзнавства у комплексних навчальних програмах: побудова програм на основі одного з провідних принципів навчання трудових шкіл - краєзнавчого (вивчення будь-яких явищ і предметів здійснювалося від свого, близького, знайомого ? до далекого, незнайомого, загального), на основі локальності (використання місцевого матеріалу) і сезонності (врахування пір року), наступності (продовження попередньої теми в наступній) і концентричності (поширення і поглиблення знань з кожним роком); триколонкове розміщення навчального матеріалу ("природа", "праця", "суспільство"); об'єднання навчальних предметів у комплекси; насичення програм конкретною інформацією про явища, події, факти з навколишньої дійсності; відповідність інтересам, віку та розвитку учнів; зосередження навчального матеріалу навколо загальних комплексних тем; поєднання комплексних тем з різними галузями знань.