Формування науково-дослідницької культури майбутніх магістрів в умовах ступеневої освіти

Размещено на http://www.allbest.ru/

РЕСПУБЛІКАНСЬКИЙ ВИЩИЙ НАВЧАЛЬНИЙ ЗАКЛАД

АВТОРЕФЕРАТ

дисертації на здобуття наукового ступеня кандидата педагогічних наук

ФОРМУВАННЯ НАУКОВО-ДОСЛІДНИЦЬКОЇ КУЛЬТУРИ

МАЙБУТНІХ МАГІСТРІВ В УМОВАХ СТУПЕНЕВОЇ ОСВІТИ

Спеціальність: Теорія і методика професійної освіти

СОМБАМАНІЯ ГАННА МИКОЛАЇВНА

Ялта, 2010 рік

1. ЗАГАЛЬНА ХАРАКТЕРИСТИКА РОБОТИ

Актуальність теми. Істотні економічні, політичні та соціально-культурні перетворення на сучасному етапі розвитку українського суспільства значно актуалізували потребу в підготовці нового покоління наукових кадрів, здатних до стратегічного прогнозування й проведення системних досліджень в умовах євроінтеграції та глобалізації.

Останнє зумовлює необхідність належного інформаційно-технологічного, науково-методичного й організаційно-педагогічного забезпечення функціонування національної системи ступеневої освіти на рівні вимог Болонського процесу, що орієнтують на її достойне входження в європейський і світовий науково-освітній простір. Соціальна й науково-практична значущість та актуальність вказаної проблеми, наявні прогалини в теорії і методиці професійної освіти майбутніх магістрів зумовили вибір теми дисертаційного дослідження „Формування науково-дослідницької культури майбутніх магістрів в умовах ступеневої освіти”.

Зв'язок роботи з науковими програмами, планами, темами. Дисертаційне дослідження виконано відповідно до тематичного плану науково-дослідної роботи кафедри педагогіки Одеського національного університету імені І.І. Мечникова „Концептуальні засади та психолого-педагогічні підходи до визначення методологічної сутності і дидактичного структурування інноваційних технологій навчання у вищій школі” (№0101U008291).

Тему дисертації затверджено Вченою радою факультету романо-германської філології Одеського національного університету імені І.І. Мечникова (протокол №2 від 27 вересня 2005 року) та узгоджено Радою з координації наукових досліджень у галузі педагогіки та психології в Україні (протокол №1 від 31 січня 2006 р.).

Мета дослідження полягає в теоретичному обґрунтуванні концептуальної моделі організації магістерської підготовки, спрямованої на формування науково-дослідницької культури майбутніх магістрів, експериментальній перевірці її ефективності.

Відповідно до мети сформульовано завдання дослідження:

1. Схарактеризувати стан розбудови національної системи ступеневої освіти, виокремити й систематизувати цільові завдання магістратури щодо науково-дослідницької підготовки випускників, узагальнити вітчизняний досвід залучення майбутніх магістрів до науково-дослідницької діяльності вищого навчального закладу, через яку відбувається їхнє приєднання до науково-дослідницької культури;

2. Виокремити провідні дослідницькі підходи й систематизувати типові характеристики творчої особистості вченого як взірця науково-дослідницької культури, розкрити сутність і визначити її компонентно-функціональну структуру;

3. Уточнити критерії, показники та рівні сформованості науково-дослідницької культури майбутніх магістрів;

4. Виявити й обґрунтувати педагогічні умови формування науково-дослідницької культури майбутніх магістрів, експериментально апробувати їх ефективність.

Об'єкт дослідження - підготовка майбутніх магістрів в умовах ступеневої освіти.

Предмет дослідження - процес формування науково-дослідницької культури майбутніх магістрів.

Гіпотеза дослідження: формування науково-дослідницької культури майбутніх магістрів здійснюватиметься ефективніше, якщо вдасться більш адекватно збалансувати цільовий, інформаційно-змістовий, організаційно-методичний та ціннісно-орієнтаційний аспекти їхньої підготовки через магістратуру, зокрема, шляхом реалізації таких педагогічних умов:

- інноватизація змісту магістерської освіти за рахунок його поповнення теоретичними питаннями сучасного наукознавства, психології та соціології науки;

- проблематизація завдань для самостійної роботи з опанування магістрами алгоритмів практичних дій суб'єкта науково-дослідницької діяльності (на її провідних етапах - інформаційно-пошуковому, аналітично-критичному, операційно-процедурному і трансляційно-оформлювальному);

- сцієнтифікація освітньо-виховного простору магістратури через ігрове моделювання соціально-рольових ситуацій, що імітують акти входження здобувача до сфери наукового співтовариства й участі в науковій комунікації;

- персоналізація освітньо-наукового маршруту майбутніх магістрів упродовж проходження ними безперервної науково-дослідницької практики та позааудиторної науково-дослідної роботи.

Для вирішення окреслених завдань, досягнення поставленої мети та перевірки висунутої гіпотези використано такі методи дослідження: теоретичні - аналіз та узагальнення наукової, навчально-методичної та інструктивно-методичної літератури, нормативно-правових документів, нормативної документації вищих навчальних закладів з метою визначення стану організації й особливостей здійснення науково-дослідницької підготовки майбутніх магістрів, конкретизація і схематизація - для вияву сутності й компонентно-функціональної структури науково-дослідницької культури, моделювання та проектування - для створення концептуальної моделі формування науково-дослідницької культури в майбутніх магістрів, емпіричні - педагогічний експеримент (констатувальний, формувальний та контрольний) з метою перевірки достатності й дієвості визначених педагогічних умов для формування науково-дослідницької культури майбутніх магістрів, методи збирання емпіричного матеріалу (цілеспрямоване спостереження, аналіз процесу і продуктів науково-дослідницької діяльності майбутніх магістрів, анкетування, бесіда та інтерв'ювання випускників магістратури, а також науково-педагогічних кадрів) - для визначення реального стану й способів удосконалення науково-дослідницької підготовки майбутніх магістрів як суб'єктів наукового пізнання, спілкування, співпраці і співтворчості, методи діагностики (опитування, експертне опитування, самооцінювання, стандартизовані психодіагностичні методики) - для виявлення рівнів сформованості провідних потреб і науково-дослідницької культури майбутніх магістрів, статистичні - для підтвердження достовірності й надійності експериментальних даних. Базою дослідження виступила магістратура гуманітарних факультетів вищих навчальних закладів України (м. Запоріжжя, м. Ізмаїл, м. Кіровоград, м. Київ, м. Кривий Ріг, м. Мелітополь, м. Полтава, м. Тернопіль, м. Чернівці та м. Одеса). Основною базою дослідження виступила магістратура факультету романо-германської філології, філологічного й економіко-правового факультетів, Інституту соціальних наук Одеського національного університету імені І.І. Мечникова та факультету іноземних мов Південноукраїнського державного педагогічного університету імені К.Д. Ушинського. У варіативному педагогічному експерименті, який тривав упродовж 2005-2009 навчальних років, брали участь майбутні магістри з 10 експериментальних (177 осіб) та 2 контрольних (115 осіб) груп зазначених факультетів.

Наукова новизна одержаних результатів дослідження полягає у тому, що з позицій сучасної теорії педагогіки вищої школи і наукознавства, психології і соціології науки вперше: розроблено й теоретично обґрунтовано концептуальну модель організації магістерської підготовки, спрямованої на формування науково-дослідницької культури майбутніх магістрів, схарактеризовано стан розбудови національної системи ступеневої освіти, виокремлено й систематизовано цільові завдання магістратури щодо здійснення науково-дослідницької підготовки майбутніх магістрів, узагальнено вітчизняний досвід залучення майбутніх магістрів до науково-дослідницької діяльності вищого навчального закладу, через яку відбувається їхнє приєднання до науково-дослідницької культури, виокремлено провідні підходи й систематизовано типові характеристики творчої особистості вченого як взірця науково-дослідницької культури, розкрито сутність і визначено компонентно-функціональну структуру науково-дослідницької культури, уточнено критерії, показники та рівні її сформованості у майбутніх магістрів, виявлено й обґрунтовано педагогічні умови формування науково-дослідницької культури майбутніх магістрів, набули подальшого розвитку положення теорії і методики професійної освіти наукових кадрів, зокрема концепції інтенсифікації їхньої науково-дослідницької підготовки через магістратуру в умовах ступеневої освіти.

Практичне значення одержаних результатів дослідження полягає в тому, що апробовано та впроваджено в процес магістерської підготовки фахівців гуманітарного профілю спецкурс „Вступ до професії науковця”, програма науково-дослідницької практики майбутніх магістрів та її інструктивно-методичне забезпечення („Щоденник магістерської науково-дослідницької практики”, практикум „Я - дослідник”). Науково-методичні рекомендації сприяють активізації та проблематизації способів викладання дисциплін „Організація наукових досліджень”, „Теорія і методологія наукових досліджень”, „Педагогіка вищої школи”, а також удосконаленню змісту магістерської науково-дослідницької практики. Вони можуть бути використані у процесі підготовки наукових і науково-педагогічних кадрів через магістратуру та аспірантуру, при організації науково-дослідної роботи студентів та педагогічних працівників.

Результати дослідження впроваджено у процес магістерської підготовки випускників Криворізького державного педагогічного університету (акт про впровадження №215 від 12 червня 2009 р.), Одеського національного університету ім. І.І. Мечникова (акт про впровадження №1136 від 30 червня 2009 р.), факультету іноземних мов Південно-українського державного педагогічного університету ім. К.Д. Ушинського (акт про впровадження №1163 від 11 червня 2009 р.), психолого-педагогічного факультету Кіровоградського державного педагогічного університету імені Володимира Вінниченка (акт про впровадження №1 від 16 жовтня 2008 р.), Бендерської гімназії №3 ім. І. Котляревського (акт про впровадження від 27 жовтня 2008 р.). Достовірність результатів дослідження забезпечується теоретико-методологічним обґрунтуванням його вихідних положень, використанням апробованого діагностичного інструментарію, експериментальною перевіркою гіпотези, висновків і рекомендацій, використанням комплексу методів дослідження, адекватних його предмету, меті, завданням та логіці розв'язання проблеми, всебічним якісним і кількісним аналізом одержаних даних та їх зіставленням із масовою педагогічною практикою магістратури вищої школи.

Особистий внесок здобувача полягає в опублікуванні у співавторстві з Р.І. Хмелюк тез доповіді „Формирование научно-исследовательской культуры будущих магистров как педагогическая проблема” та в обгрунтуванні сутності і структури науково-дослідницької культури майбутніх магістрів.

Апробація результатів дослідження. Основні положення, висновки та результати дослідження були оприлюднені на міжнародних „Проблема особистості в сучасній науці: результати та перспективи досліджень” (Одеса, 2005), „Інтеграція гендерного підходу в сучасну науку і освіту: результати і перспективи” (Одеса, 2005), „Konflikt pokolen czy roznic cywilizacyjnych?” (Siedce, 2006), „Ciaglosc I zmiana w pedagogice ХХI wieku” (Siedce, 2007), „Формування професіоналізму майбутнього фахівця в контексті вимог Болонського процесу” (м. Одеса, 2008), „Інтеграція учнівської і студентської молоді з особливими потребами у систему професійної освіти і сучасне життя” (Одеса, 2009) і міжвузівській „Актуальні проблеми сучасної науки” (Одеса, 2006) науково-практичних конференціях, УI Міжнародній науково-практичній конференції з питань методики викладання іноземної мови пам'яті професора В.Л. Скалкіна (Одеса, 2009), міжнародних педагогічних читань на пошану Б.М. Ступарика (Івано-Франківськ, 2008), міжвузівському науково-практичному семінарі молодих вчених „Правова свідомість молоді в умовах розбудови демократичної держави в Україні” (Одеса, 2006), обговорювалися на щорічних науково-практичних конференціях професорсько-викладацького складу та аспірантських семінарах у Південноукраїнському державному педагогічному університеті імені К.Д. Ушинського та Одеському національному університеті імені І.І. Мечникова впродовж 2005-2009 рр.

Публікації. Основні положення й результати дослідження опубліковано в 22 наукових і навчально-методичних працях автора, з яких 10 одноосібних статей у провідних фахових наукових виданнях з педагогіки, 3 статті у наукових виданнях, 8 матеріалів науково-практичних конференцій, 1 методичні рекомендації.

Структура та обсяг дисертації. Дисертаційна робота складається зі вступу, трьох розділів, висновків, списку використаних джерел, додатків. Загальний обсяг роботи становить 269 сторінок, з них основного тексту - 202 сторінки, додатки - на 32 сторінках. Робота містить 7 таблиць та 3 рисунки на 9 сторінках. Список використаних джерел містить 415 найменувань, з них 16 - іноземною мовою.

2. ОСНОВНИЙ ЗМІСТ ДИСЕРТАЦІЇ

У вступі обґрунтовано актуальність теми дослідження, визначено мету, завдання, об'єкт, предмет, гіпотезу, охарактеризовано його методи, розкрито наукову новизну, теоретичне і практичне значення дослідження, висвітлено дані щодо впровадження та апробації результатів, подано структуру дисертаційної роботи.

У першому розділі - „Підготовка магістрів в умовах розбудови ступеневої освіти як педагогічна проблема” - схарактеризовано стан розбудови національної системи ступеневої освіти, виокремлено й систематизовано цільові завдання магістратури щодо здійснення науково-дослідницької підготовки майбутніх магістрів.

Так, аналіз історії становлення і розвитку системи організації магістерської підготовки в європейських вищих навчальних закладах, який бере свій початок з моменту переважання магістерської гільдії у Паризькому університеті з 1208 року, дозволив встановити, що вона, незважаючи на деякі розбіжності, до сьогодні переважно ґрунтується на певних традиціях - триєдності навчання, дослідження і виховання (В. Гумбольдт, П. Фармер, К. Ясперс та ін.). Через це, поняття „магістр” у зарубіжній системі вищої освіти використовується в значенні вченого ступеня, середнього між бакалавром і доктором наук, а мета магістерської підготовки передусім вбачається в забезпеченні наукової освіти магістрів, спрямованої на збагачення і приріст наукового знання, що визнається найвищою соціальною цінністю.

Зокрема, знання як самоціль, інтелігентність та інтелектуальність уявлялися прихильниками класичного освітнього лібералізму (Дж. Ньюмен) найвищими ціннісними орієнтирами реального змісту магістерської підготовки, який, на підставі злиття науки з освітнім процесом, повинен був охопити всю „сферу інтелекту” магістрів з урахуванням їхніх інтересів у навчанні мисленню і наукам, фактам і принципам пізнання, відкриттям і науковим досягненням. Сутність магістерської підготовки пов'язувалася із зануренням магістрів у атмосферу особливого - „інтелектуального світу”, „чистої” науки, якою вони повинні були дихати, здійснюючи входження у її храм. Натомість, завдяки появі нових наукових, промислових і соціально-демографічних тенденцій у ХХ столітті, прихильники створення нового типу університету в США („multiversity”) як реально діючої „індустрії знань”, відстоюючи його право на розширення освітніх, наукових і соціальних функцій на засадах інтеграції міждисциплінарних досліджень, науки і промисловості, запропонували ідеї зростання багатопрофільності магістратури і збільшення кількості спеціалізацій.

Через це для магістерської підготовки, яка й досі здійснюється в американських мультиверситетах, за О. Глузманом, Т. Кошмановою, К. Рибачуком та ін., є характерними: підприємницька науково-педагогічна та науково-дослідницька діяльність професорів, що зумовила започаткування, а потім і домінування саме прагматичного підходу до змісту магістерської освіти. Відповідно певної з чотирьох моделей організації магістерської підготовки, кожна з яких охоплює свою ціннісну орієнтацію, - наукову, професійну, сервісну чи соціальну, магістратура сучасного американського університету вирішує цільові завдання як: дослідницький центр, школа навчання професії, установа щодо організації соціального сервісу, місце підготовки істеблішменту (Р. Вольф, Дж. Керр, А. Флекснер та ін.). Натомість, останнім часом спостерігається прихильність двом класичним моделям організації магістерської підготовки - дослідницькій та інтелектуальній, які вбачаються найбільш доцільними щодо реалізації магістратурою своїх цільових завдань - бути кузнею наукових кадрів.

Доведено, що на відміну від довготривалого зарубіжного досвіду науково-дослідницької підготовки магістрів, що ґрунтується на усталених традиціях й різноманітних концептуальних ідеях, для української теорії і практики вищої школи означена проблема, незважаючи на позитивний досвід щодо організації науково-дослідної роботи магістрів, накопичений в Острозькій та Києво-Могилянській академіях, Львівському, Харківському, Київському, Новороссійському, Чернівецькому університетах та ін.), є вкрай актуальною й остаточно не визначеною. Тому, у зв'язку з проголошенням науки і освіти пріоритетними сферами розвитку українського суспільства, на думку провідних українських учених (В. Андрущенко, О. Глузман, І. Зязюн, K. Корсак, В. Кремень, Л. Кондрашова, В. Луговий, В. Мачулін, О. Мещанінов, Н. Ничкало, О. Савченко та ін.), якої ми дотримуємося, вельми гостро постає питання про нарощення інтелектуального потенціалу нації, зокрема, шляхом спеціально організованої підготовки висококваліфікованих науковців-дослідників уже під час їхнього перебування у магістратурі вищого навчального закладу.

Конкретизовано, що магістратура як завершальна ланка повного циклу вищої освіти не розрахована на масову підготовку фахівців, оскільки її цільові завдання сконцентровані на підготовці особливого складу випускників - інтелектуальної, наукової та науково-педагогічної еліти суспільства. Через це, незалежно від профілю вищих навчальних закладів, провідною метою магістратури є підготовка магістрів наук - відповідальних, ініціативних і активних суб'єктів наукового пізнання, спілкування, співпраці і співтворчості, чия майбутня професійна діяльність здебільшого повинна носити науково-дослідницький характер, а соціальна місія полягатиме в тому, щоб бути не тільки споживачами та носіями, але здебільшого творцями й взірцями науково-дослідницької культури.

У другому розділі - „Теоретико-методологічні засади дослідження проблеми формування науково-дослідницької культури майбутніх магістрів” - узагальнено вітчизняний досвід залучення майбутніх магістрів до науково-дослідницької діяльності вищого навчального закладу, через яку відбувається їхнє приєднання до науково-дослідницької культури, виокремлено провідні підходи й систематизовано типові характеристики творчої особистості вченого як взірця науково-дослідницької культури, визначено сутність та обґрунтовано компонентно-функціональну структуру науково-дослідницької культури, уточнено критерії, показники та рівні її виміру, виявлено й обґрунтовано педагогічні умови, розроблено концептуальну модель формування науково-дослідницької культури майбутніх магістрів.

Так, у процесі дослідження особистості та діяльності вченого як „людини науки” виокремлено декілька підходів - традиційний (Є. Регінер, Г. Сельє), комплексний (Г. Мирська), психологічний (Г. Гоу-Вурдворд, П. Матуссек), соціологічний (Г. Кон-Брейєр). Зокрема, додержуючись позицій традиційного підходу, особистість вченого ми розглядали як творця, а його діяльність - як процес наукової творчості. Вслід за Г. Сельє, численні розумові і фізичні якості, властиві творчій особистості вченого як взірця науково-дослідницької культури, систематизовано за шістьма найважливішими категоріями: ентузіазм, оригінальність, інтелект, етика, контакт з природою, контакт з людьми.

Узагальнення наукових джерел дозволило дійти висновку, що науково-дослідницька культура одночасно є різновидом професійної культури певної спільноти - наукового співтовариства та способом оформлення буття конкретної людини як суб'єкта суспільних відносин, що склалися у сфері науки. Так, науково-дослідницька культура є певною сукупністю матеріальних і духовних багатств, цінностей, норм, традицій, знакових систем, яка використовується суспільством у сфері науки для накопичення, закріплення, збереження й передачі надбань позитивного соціального досвіду, забезпечення комунікації і регуляції відносин членів наукового співтовариства як представників певних наукових галузей і наукових шкіл. Через це складна й багаторівнева структура науково-дослідницької культури як певного соціального феномена визначає розмаїтість її функцій у житті суспільства, основними з яких визнані такі, як-от: пізнавальна, гуманістична, інформаційна, регулятивна, семіотична, аксіологічна. Встановлено, що науково-дослідницька культура як індивідуальна характеристика особистості майбутнього магістра - це особливий спосіб реалізації його буття, зумовлений прагненням до визнання і реалізації своїх творчих сил і здатностей як представника певної соціальної спільноти - наукового співтовариства, що виявляється через комплекс відповідних інтелектуальних, функціональних, ціннісно-смислових і мотиваційно-поведінкових дій як суб'єкта наукового пізнання, співпраці, спілкування та співтворчості.

Доведено, що структура науково-дослідницької культури майбутнього магістра у своєму складі припускає наявність, як мінімум, чотирьох провідних компонентів:

- когнітивного, який виконує предметно-змістову функцію, що опікує систему дій особистості з компетентного визначення концептуального й емпіричного апарату наукового дослідження, реалізації відповідних предмету дослідження форм логічного мислення і стратегій пошуку, сприймання, переробки й інтерпретації наукових знань;

- технологічного, який виконує процедурно-операціональну функцію, що опікує систему дій особистості щодо адекватного використання на кожному з етапів дослідження відповідного інструментарію наукової творчості (теоретичних, емпіричних і статистичних методів дослідження), реалізації конструктивних засобів та прийомів техніки наукової комунікації і міжособистісного спілкування;

- аксіологічного, що виконує ціннісно-орієнтаційну функцію, який опікує систему дій особистості щодо її усталеної спрямованості на певні методологічні настанови і принципи наукового пізнання, прийняття та дотримання загальноприйнятих науковим співтовариством гуманістичних цінностей, ідеалів, норм, правил та етичних канонів поведінки у сфері наукової комунікації, співпраці і співтворчості;

- суб'єктного, що виконує рефлексивно-творчу функцію, який опікує систему дій особистості щодо її свідомого й відповідального ставлення до себе як до „людини науки”, що постійно розвивається і зростає, - дослідника, науковця, вченого, безперервного самопізнання й самовиховання необхідних і професійно важливих для професії науковця якостей, їх творчої самореалізації у сфері наукового пізнання, спілкування, співпраці та співтворчості.

У третьому розділі - „Зміст і результати експерименту з формування науково-дослідницької культури майбутніх магістрів” - з'ясовано реальний стан організації магістерської підготовки щодо набуття майбутніми магістрами науково-дослідницької культури, послідовно розкрито способи реалізації педагогічних умов та особливості методичного забезпечення концептуальної моделі формування науково-дослідницької культури майбутніх магістрів, здійснено кількісний та якісний аналіз її ефективності. Для реалізації четвертої педагогічної умови - персоналізація освітнього наукового маршруту майбутніх магістрів упродовж проходження ними безперервної науково-дослідницької практики та позааудиторної науково-дослідної роботи - було розроблено відповідне інструктивно-методичне забезпечення (Програма та „Щоденник магістерської науково-дослідницької практики”). Науково-дослідницька практика передбачала складання магістрами індивідуального плану, реалізація якого з трьох етапів:

- адаптаційного етапу, що передбачав складання й затвердження індивідуального плану науково-дослідницької роботи магістранта-практиканта, знайомство й установлення контакту з членами певного наукового співтовариства (кафедри, лабораторії, центру), студентами прикріпленої групи, їхніми науковими керівниками, відвідування засідань наукових (методологічних, аспірантських, студентських) семінарів, науково-практичних конференцій, прилюдних захистів дисертацій, спостереження за процедурою і ходом обговорення наукових проблем, вивчення та узагальнення досвіду науково-дослідницької діяльності та особливостей становлення наукової кар'єри видатного вченого та викладача вищої школи (за вибором), відвідування консультацій викладачів з керівництва курсовими і дипломними роботами студентів у закріпленій групі (за розкладом), їх психолого-педагогічний аналіз, добір 2-х студентів для здійснення керівництва їхньою науково-дослідницькою роботою, проведення їхнього психолого-педагогічного обстеження як суб'єктів науково-дослідницької діяльності й спілкування, проектування стратегії і тактики спільної науково-дослідницької роботи, складання графіку проведення власної науково-дослідницької роботи з теми магістерської дисертації, проведення самодіагностики якостей як суб'єкта науково-дослідницької культури і творчості;

- професійно-діяльнісного етапу, що передбачав проведення необхідних процедур теоретичного й емпіричного етапів власного дослідження за темою магістерської дисертації, самостійну розробку планів та відповідного методичного забезпечення консультацій з керівництва науково-дослідницькою роботою 2-х студентів, їх подальшою практичною реалізацією й критичним аналізом результатів, залучення магістрантами студентів до різноманітних заходів з наукової творчості, відвідування консультацій з керівництва науково-дослідницькою роботою студентів інших магістрантів-практикантів, участь у їх обговоренні, визначення тем, розробка планів і корекція змісту наукових повідомлень (тез) студентів, організація їхньої підготовки до участі у науково-практичній студентській конференції, добір інформації про досліджуваних суб'єктів науково-дослідницької творчості (студентів, ученого, викладача), опрацювання відповідних методів опитування учасників наукового середовища, відвідування консультацій з теми магістерської дисертації, проведення експериментальної роботи зі студентами, підготовка матеріалів власного магістерського дослідження до презентації на науково-практичній конференції (у вигляді тексту наукової доповіді);

- конструктивно-творчого етапу, що передбачав самостійну розробку макету наукової статті для публікації (за вимогами ВАК України), самостійне оформлення тексту наукової доповіді на науково-практичну конференцію, самостійну підготовку рецензії та відзиву наукового керівника на студентську науково-дослідницьку роботу, узагальнення результатів дослідження специфіки суб'єктів науково-дослідницької творчості, їх аналіз та інтерпретацію, формулювання висновків, оформлення щоденника науково-дослідницької практики (в т. ч., тексту власної статті і доповіді, 2-х тез доповідей студентів, характеристики своєї особи як суб'єкта науково-дослідницької культури і творчості), підготовка звіту про виконання індивідуального плану роботи магістранта-практиканта з науково-дослідницької практики, прилюдний захист звіту про виконання індивідуального плану роботи магістранта з науково-дослідницької практики (на засіданні кафедри).

Індивідуальний план роботи майбутніх магістрів упродовж науково-дослідницької практики передбачав їх активне занурення у організаційно-наукову, самоосвітню, методичну та діагностичну роботу, для контролю якої використовувався „Щоденник магістерської науково-дослідницької практики”. Крім того, магістри експериментальних груп були зорієнтовані на виконання індивідуальних завдань, спрямованих на набуття ними вмінь із здійснення свого особистісно-професійного самодослідження (за методиками, запропонованими І. Кльоціною та О. Пєхотою) й наукового самовиховання. Для цього їм пропонувалося виконати серію завдань практикуму „Я - дослідник”. Впродовж педагогічного експерименту, з урахуванням настанов критеріального підходу (Н. Кузьміна, А. Фурман, Р. Хмелюк), було проведено три діагностичних зрізи - початковий, проміжний і прикінцевий. За результатами прикінцевого зрізу (див. таблицю на стор. 13), саме модель підготовки Qу1у2у3у4, що була реалізована у дев'ятій і десятій експериментальних групах, дозволила досягти найбільш вагомих з апробованих у нашому емпіричному досвіді результатів, забезпечивши сформованість науково-дослідницької культури майбутніх магістрів на високому рівні (25-29%), на рівні вище за середній (37-38%), середньому рівні (30-32%), на рівні нижче за середній (4-7%), минаючи низький рівень. Моделі магістерської підготовки, які ґрунтувалися на реалізації трьох педагогічних умов, зокрема в другій (модель Qу1у2у3), п'ятій (модель Qу1у2у4), сьомій (модель Qу1у3у4) і восьмій (модель Qу2у3у4) експериментальних групах, спроможні забезпечити сформованість науково-дослідницької культури майбутніх магістрів, переважно, на середньому рівні (34-38%) й рівнях вище (28-32%) і нижче (22-25%) за середній. При цьому в кожній з цих чотирьох експериментальних груп зареєстровано незначний контингент магістрів, у яких цей феномен сформовано й на низькому (8-16%) рівні. В моделях, заснованих на реалізації однієї з педагогічних умов, що проходили апробацію в першій, третій, четвертій і шостій експериментальних групах, формування науково-дослідницької культури майбутніх магістрів відбувалося лише на середньому (23-29%), нижче за середній (38-48%) і низькому (23-32%) рівнях при повній сформованості її структури. На відміну від експериментальних, у контрольних групах виявлено контингент магістрів, у яких структура науково-дослідницької культури знаходилася в стадії свого формування (11-14%), в той час, як у інших вона досягала переважно низького (33-37%), нижче за середній (33-35%) та середнього (18-19%) рівнів.

Загалом, застосування методів математичної статистики, зокрема методу критерію, дало змогу стверджувати про статистичну значущу різницю коефіцієнтів сформованості науково-дослідницької культури у майбутніх магістрів з експериментальних, ніж контрольних груп.

Одержані в ході виконаного дослідження результати підтвердили гіпотезу, покладену в його основу.

ВИСНОВКИ

У дисертації вперше здійснено теоретичне обґрунтування та експериментальна апробація концептуальної моделі формування науково-дослідницької культури майбутніх магістрів. Одержані в ході виконаного дослідження результати підтвердили гіпотезу, а реалізована мета і завдання дають змогу зробити такі загальні висновки:

1. Схарактеризовано, що стратегія розбудови ступеневої освіти в Україні, зокрема на рівні функціонування магістратури, враховуючи збереження тенденцій, пов'язаних з „відпливом умів” та посиленням внутрішньої „інтелектуальної міграції”, ставить на порядок денний відтворення наукової еліти. Це робить актуальною проблему якості професійної підготовки наукових кадрів через магістратуру, зокрема в аспекті формування в майбутніх магістрів науково-дослідницької культури;

2. Виокремлено традиційний, комплексний, психологічний і соціологічний підходи до класифікації типів творчої особистості вченого. Численні розумові і фізичні якості, властиві творчій особистості вченого як взірця науково-дослідницької культури, систематизовано за шістьма найважливішими категоріями: ентузіазм, оригінальність, інтелект, етика, контакт з природою, контакт з людьми;

3. Науково-дослідницька культура майбутнього магістра - це особливий спосіб оформлення його буття, зумовлений прагненням до визнання і реалізації своїх творчих сил і здатностей як представника певної соціальної спільноти - наукового співтовариства, що виявляється через комплекс відповідних інтелектуальних, функціональних, ціннісно-смислових і мотиваційно-поведінкових дій як суб'єкта наукового пізнання, співпраці, спілкування та співтворчості;

4. Структура науково-дослідницької культури майбутнього магістра передбачає у своєму складі наявність чотирьох провідних компонентів - когнітивного, технологічного, аксіологічного та суб'єктного, кожен з яких виконує певну функцію - предметно-змістову, процедурно-операціональну, ціннісно-орієнтаційну, рефлексивно-творчу. Цілісність компонентно-функціональної структури науково-дослідницької культури здатна виявлятися у майбутніх магістрів на п'яти рівнях (високому, вище за середній, середньому, нижче за середній, низькому);

5. Критеріями сформованості науково-дослідницької культури майбутніх магістрів виступили: гностичний, праксеологічний, мотиваційний та особистісний, які охоплювали, відповідно, сферу їхнього пізнавального, діяльнісного, емоційно-ціннісного й рефлексивно-творчого ставлення до світу науки і до себе як суб'єкта наукового пізнання, співпраці, спілкування й співтворчості;

6. Доведено, що формування науково-дослідницької культури майбутніх магістрів здійснюється ефективніше при реалізації таких педагогічних умов: інноватизація змісту магістерської освіти за рахунок його поповнення теоретичними питаннями сучасного наукознавства, психології та соціології науки, проблематизація завдань для самостійної роботи з опанування магістрами алгоритмів практичних дій суб'єкта науково-дослідницької діяльності (на її провідних етапах - інформаційно-пошуковому, аналітично-критичному, операційно-процедурному і трансляційно-оформлювальному), сцієнтифікація освітньо-виховного простору магістратури через ігрове моделювання соціально-рольових ситуацій, що імітують акти входження здобувача до сфери наукового співтовариства й участі в науковій комунікації, персоналізація освітньо-наукового маршруту майбутніх магістрів упродовж проходження ними безперервної науково-дослідницької практики та позааудиторної науково-дослідної роботи; освіта науковий магістратура

7. Реалізація сукупності визначених вище педагогічних умов у їх єдності дозволяє сформувати науково-дослідницьку культуру майбутніх магістрів на високому рівні - у 25-29%, на рівні вище за середній - у 37-38%, на середньому рівні - у 30-32%, на рівні нижче за середній - у 4-7% з їх числа, минаючи низький рівень. Традиційна підготовка сприяє сформованості науково-дослідницької культури майбутніх магістрів переважно на низькому (33-37%), нижче за середній (33-35%) та середньому (18-19%) рівнях, при контингенті магістрів (11-14%), у яких її структура перебувала в стадії формування. Проведене дослідження не вичерпує всієї повноти зазначеної проблеми. Подальшої розробки потребують такі її аспекти: пошук індивідуальних стратегій особистісно-професійного саморозвитку суб'єкта науково-дослідницької культури на різних етапах наукової кар'єри, оновлення змісту, форм і методів наукового виховання обдарованої молоді.

ПУБЛІКАЦІЇ

1. Щоденник з магістерської науково-дослідницької практики / упор. Г.М. Цокур /під ред. Т.Є. Єрьоменко. - Одеса, 2005. - 24 с.

2. Цокур Г.М. Щодо визначення сутності і структури науково-дослідницької культури майбутнього фахівця / Г.М. Цокур // Науковий вісник Південноукраїнського державного педагогічного університету ім. К.Д. Ушинського: зб. наук. пр. / ред. кол. А.М. Богуш (голов. ред.) та ін. - Одеса, 2005. - №7-8. - С. 113-119.

3. Цокур Г.М. Формування в майбутніх фахівців науково-дослідницької культури (Організація магістерської підготовки) / Г.М. Цокур // Вісник Одеського інституту внутрішніх справ: Науковий журнал / ред. кол. О. Ф. Долженков (голов. ред.) та ін. - Одеса: ОЮІ ХНУВС, 2005. - №4. - Ч. 2. - С. 132 - 133.

4. Цокур А.Н. Из истории организации научно-исследовательской подготовки будущих специалистов в вузе / А.Н. Цокур // Науковий вісник Південноукраїнського державного педагогічного університету ім. К.Д. Ушинського: зб. наук. пр. / ред. кол. А.М. Богуш (голов. ред.) та ін. - Одеса, 2005. - №7-8. - С. 131-144.

5. Цокур Г.М. Щодо особливостей формування особистості як суб'єкта науково-дослідницької культури в контексті параметрів гендерного виміру / Г.М. Цокур // Науковий вісник Південноукраїнського державного педагогічного університету ім. К.Д. Ушинського: зб. наук. пр. / ред. кол. А.М. Богуш (голов. ред.) та ін. - Спец. вип. „Інтеграція гендерного підходу в сучасну науку і освіту: результати та перспективи”. - Одеса, 2005. - С. 46-49.

6. Сомбаманія Г.М. Діагностика потреб професійного саморозвитку у майбутніх магістрів як суб'єктів науково-дослідницької культури / Г.М. Сомбаманія // Науковий вісник Південноукраїнського державного педагогічного університету ім. К.Д. Ушинського: зб. наук. пр. / ред. кол. А.М. Богуш (голов. ред.) та ін. - Одеса, 2006. - №9-10. - С. 55-60.

7. Сомбаманія Г.М. Критерії диференціації специфіки навчально-дослідницької та науково-дослідницької діяльності студентів-магістрів / Г.М. Сомбаманія // Науковий вісник Південноукраїнського державного педагогічного університету ім. К.Д. Ушинського: зб. наук. пр. / ред. кол. А.М. Богуш (голов. ред.) та ін. - Одеса, 2007. - №9-10. - С. 11-16.

8. Сомбаманія Г. Особливості організації науково-дослідницької підготовки майбутніх фахівців: історико-педагогічний аналіз / Г. Сомбаманія // Вісник Прикарпатського університету: Педагогіка: зб. наук. пр. / ред. кол. Н.В. Лисенко (голов. ред.) та ін. - Івано-Франківськ, 2008. - Вип. ХХV. - С. 236-243.

9. Сомбаманія Г. Актуальні проблеми науково-дослідницької підготовки майбутніх магістрів педагогічної освіти в контексті вимог Болонського процесу / Г. Сомбаманія // Науковий вісник Чернівецького університету. Педагогіка та психологія: зб. наук. пр. / ред. кол. Г.Г. Філіпчук (наук. ред.) та ін. - Чернівці: Рута, 2008. - Вип. 419. - С. 151-159.

10. Сомбаманія Г.М. Способи систематизації і індивідуалізації завдань самостійної роботи майбутніх магістрів як суб'єктів науково-дослідницької діяльності і культури / Г.М. Сомбаманія // Науковий вісник Південноукраїнського державного педагогічного університету ім. К.Д. Ушинського: зб. наук. пр. / ред. кол. А.М. Богуш (голов. ред.) та ін. - Одеса, 2008. - №12. - С. 66-72.

11. Сомбаманія Г.М. Аналіз практики організації науково-дослідницької підготовки майбутніх магістрів / Г.М. Сомбаманія // Наука і освіта: наук. практ. журнал Південного центру АПН України / ред. кол. О.Я. Чебикін (голов. ред.) та ін. - Одеса, 2009. - №1-2. - С. 169-173.

Размещено на Allbest.ru