Співробітництво Німеччини і України в галузі науки і освіти

Размещено на http://www.allbest.ru/

ХАРКІВСЬКИЙ НАЦІОНАЛЬНИЙ УНІВЕРСИТЕТ ІМ. В.Н. КАРАЗІНА

АВТОРЕФЕРАТ

дисертації на здобуття наукового ступеня кандидата педагогічних наук

Спеціальність 07.00.02 - історія педагогіки

СПІВРОБІТНИЦТВО НІМЕЧЧИНИ І УКРАЇНИ В ГАЛУЗІ НАУКИ ТА ОСВІТИ

Виконала Жихарєва Тетяна Леонідівна

Харків - 2010

АНОТАЦІЯ

Жихарєва Т.Л. Співробітництво Німеччини і України в галузі науки і освіти. - Рукопис.

Дисертація на здобуття наукового ступеня кандидата історичних наук за спеціальністю 07.00.02 - Всесвітня історія. - Харківський національний університет імені В.Н. Каразіна, Харків, 2010.

У дисертації на основі вивчення наукової літератури та залучення широкого кола джерел аналізується двостороннє співробітництво між Німеччиною та Україною в галузі освіти й науки в 1992-2007рр., показано формування договірно-правової бази відповідних взаємозв'язків, становлення та розвиток відносин у галузі середньої, професійної та вищої освіти, з'ясовано стан співробітництва в галузі науки, розкрито роль німецьких фондів і наукових товариств у розвитку двостороннього діалогу. У роботі вказуються дані про рівень академічного обміну між країнами, зроблені порівняння з аналогічною інформацією стосовно країн Східної Європи.

Показано, що в 1993 році на найвищому рівні підписуються основні угоди, на базі яких укладаються більш конкретні домовленості між міністерствами країн, регіонами, академіями наук, на рівні окремих освітньо-наукових закладів. Зазначається, що протягом досліджуваного періоду реалізуються як традиційні форми співробітництва (обмін студентами, викладачами, науковцями, інформацією, літературою; проведення конференцій, семінарів, симпозіумів; участь у спільних наукових проектах), так і з'являються нові(наприклад, створення спільних факультетів).

Ключові слова: Німеччина, Україна німецько-українське співробітництво, наука, освіта, німецькі освітні фонди, стипендія, академічний обмін, грант, вищі навчальні заклади, середні школи, договірно-правова база.

освіта студент викладач семінар

1. ЗАГАЛЬНА ХАРАКТЕРИСТИКА РОБОТИ

Актуальність теми дослідження. В умовах ренесансу української державності, входження України в європейський освітній простір, формування і подальшого розвитку національної системи освіти закономірною постає проблема вивчення і узагальнення свого власного досвіду, а також надбань інших держав. Зміни, що розпочались в Україні після проголошення її незалежності в 1991 році, торкнулись і таких галузей, як наука й освіта. Україна набула статусу самостійного суб'єкту міжнародних відносин. У ній почала формуватися власна міжнародна політика в цих галузях, спрямована на досягнення сучасного рівня освіти і науки, інтеграції до європейського та світового співтовариства. Використання значного досвіду ФРН для подальшого реформування освітньої системи України є одним із потенційно перспективних напрямів політики. Німецько-українське співробітництво у науково-технологічному напрямку сприяє активізації політичних та економічних відносин, стимулюванню перспективних досліджень, використанню сучасних технологій і втіленню у життя наукових досягнень. Поступове формування єдиного наукового та освітнього простору закладає основи більш широкої участі України в міжнародних проектах. Саме тому, всебічний розгляд німецько-українського співробітництва у галузі освіти і науки, аналіз їх стану та якості, визначення подальших перспектив співпраці дасть можливість зрозуміти комплекс проблем, які перешкоджають активізації і формуванню більш плідної співпраці між науковцями та освітянами.

Зв'язок з науковими програмами, планами, темами. Дослідження обраної теми передбачене планами наукової роботи кафедри історичних дисциплін Харківського національного педагогічного університету ім. Г.С.Сковороди і є складовою частиною розробки комплексної теми «Україна і світ: історичні традиції взаємин та проблеми співробітництва на сучасному етапі».

Об'єктом наукового аналізу обрано Німеччину та Україну, становлення та розвиток взаємовідносин між ними в різних галузях суспільного життя

Предметом дослідження є розвиток двостороннього співробітництва Німеччини та України в галузі науки й освіти протягом 1992-2007 рр., а також діяльність установ Німеччини й України, які сприяють розвитку відносин у цих галузях.

Хронологічні межі дослідження охоплюють період з 1992 по 2007 рр., Нижня межа дослідження зумовлена встановленням дипломатичних стосунків між Німеччиною та Україною в 1992р. Установлення верхньої межі пов'язано із закінченням перших 15 років двостороннього співробітництва, коли вже накопичено певний досвід, узагальнення й аналіз якого дасть змогу показати основні напрями проведеної роботи, виявити досягнення та невикористані можливості.

Територіальні межі роботи включають територію Німеччини й України в тих кордонах, в яких вони існували у вказаний період.

Мета. Зважаючи на актуальність обраної проблеми, її наукове і практичне значення, авторка ставить перед собою мету об'єктивно й неупереджено проаналізувати стан, тенденції розвитку та подальші перспективи німецько-українських відносин у науковій та освітянській сферах. Виходячи з цього, конкретними завданнями є такі:

ѕ проаналізувати стан наукової розробки теми в українській і німецькій історіографії; вивчити наявні джерела;

ѕ розкрити процес формування договірно-правової бази українсько-німецьких відносин у галузі освіти й науки;

ѕ проаналізувати стан українсько-німецької співпраці в галузі середньої та вищої освіти;

ѕ вивчити і проаналізувати стан, розвиток, основні тенденції, результати і перспективи наукового співробітництва між двома країнами;

ѕ узагальнити досвід проведення спільної наукової та освітянської роботи; визначити основні проблеми, характер і шляхи їх подолання.

Наукова новизна дисертаційної роботи полягає в тому, що авторкою вперше як предмет окремого дослідження виділена проблема розвитку українсько-німецьких відносин у галузі освіти і науки з 1992 по 2007 рр., тобто перші 15 років двосторонніх відносин. Вперше проаналізовано і введено в науковий обіг комплекс міжурядових угод, які стосуються становлення договірно-правової бази українсько-німецької освітянської і наукової співпраці. Здійснена одна з перших спроб проаналізувати досягнуті на міждержавному й регіональному рівнях домовленості щодо їх виконання та реалізації. Це дає змогу оцінити результати співробітництва Німеччини і України в галузі освіти та науки.

Вперше в широкий науковий і громадський обіг подано основний фактографічний матеріал, а також зроблено відповідні узагальнення про діяльність наукових фондів Німеччини; з'ясовано їх вплив на динаміку розвитку двостороннього науково-освітнього співробітництва.

У дисертації на основі вивчення різнопланового матеріалу розглядається питання про місце двосторонньої співпраці в галузі науки й освіти в процесі подолання технологічного відставання України, її прагнення до рівноправної участі в міжнародних наукових проектах. Показано досягнення й успіхи співробітництва Німеччини й України, що дає підставу стверджувати про наявність значного потенціалу та можливостей для активізації подальшого взаємовигідного співробітництва. Виявлено нові галузі наукового співробітництва, зумовлені впровадженням сучасних телекомунікаційних технологій; проаналізовано перспективні напрями розвитку освітянської та наукової кооперації. Разом з тим, у дисертації було зроблено спробу показати невирішені проблеми, визначити їх причини та накреслити шляхи їх подолання.

У роботі були вперше використані і введено в науковий обіг нові матеріали, зокрема документи архіву Міністерства Закордонних Справ України.

Нову наукову інформацію дають висновки, пропозиції і рекомендації, які спрямовані на подальший розвиток й удосконалення співпраці Німеччини та України в зазначених галузях.

Практичне значення дослідження визначається тим, що теоретичні узагальнення, фактичний матеріал та висновки, подані в дисертації, можуть бути використані для подальшої розробки проблеми. Запропоновані в роботі практичні рекомендації і пропозиції спрямовані на вдосконалення співробітництва України і Німеччини. Результати дослідження можуть використовуватись під час розробки планів співпраці, а також у процесі вирішення проблемних питань двосторонніх відносин. Крім того, фактологічний матеріал дисертації, зроблені висновки і рекомендації можуть стати необхідним підґрунтям для студентів, науково-педагогічних працівників вищої школи під час вивчення відповідних тем, пов'язаних з міжнародним співробітництвом України, для написання підручників і посібників з історії міжнародних відносин та підготовки спецкурсів з вітчизняної історії.

2. ОСНОВНИЙ ЗМІСТ ДИСЕРТАЦІЇ

У вступі обґрунтовано актуальність і доцільність обраної теми, хронологічні й територіальні межі дослідження, мету і завдання, встановлено об'єкт та предмет дослідження, визначено зв'язок дисертації з науковими програмами, показано наукову новизну отриманих результатів і практичне значення роботи, наведено дані про апробацію результатів дослідження.

У першому розділі «Історіографія, огляд використаних джерел, методологія і методи дослідження» подано аналіз стану наукової розробки теми дисертації, відображено джерельну базу дослідження, а також охарактеризовані методологія і методи, використані під час підготовки цієї праці.

У підрозділі 1.1. «Стан наукової розробки проблеми» проаналізовано наукову літературу, присвячену українсько-німецьким відносинам. Доречно звернути увагу на те, що ця проблема знайшла своє фрагментарне висвітлення ще за часів радянської доби. У радянській історіографії співробітництво Німеччини та України в галузі науки й освіти розглядалось у контексті вивчення всього комплексу радянсько-німецьких стосунків. На нашу думку, найбільш ґрунтовними працями, в яких аналізується розвиток українсько-німецьких відносин в цілому і конкретно висвітлюється двостороння співпраця в культурній галузі, є роботи українського історика-германіста І.М. Кулінича. Його дослідження показали стан і розвиток стосунків, але, поряд з тим, багато питань цього співробітництва лишилось поза увагою. Українсько-німецькі відносини за часів існування Радянського Союзу досліджували сучасні вітчизняні історики: П.І. Барвінська, Г.І. Калінічева, С.Ф. Кротюк. Основна увага українських учених була сконцентрована на вивченні періоду першої половини ХХ століття, а друга половина століття залишається поза увагою науковців.

Вивчення й узагальнення матеріалів фахових видань, преси дозволяє стверджувати, що після проголошення незалежності України, уже на початку 90-х років, з'являються статті, інші публікації, в яких висвітлюється початок становлення українсько-німецьких відносин. Уперше у вітчизняній історіографії автори, науковці намагаються з'ясувати, уточнити, розкрити багато таких питань, які за радянської доби просто не могли бути поставлені через відповідні партійно-ідеологічні принципів радянської командно-адміністративної системи. А. Кудряченко та Г. Грабарчук проаналізували становлення, перші кроки і проблеми на шляху розвитку українсько-німецьких відносин. Перше ґрунтовне наукове дослідження, яке присвячено конкретно культурній галузі, підготував у 1997 році М.М. Яцищин. Дослідник розглянув становлення договірно-правової бази українсько-німецьких культурних зв'язків, показав перші кроки виконання конкретних домовленостей про співробітництво в галузі науки і освіти на місцях, звернув увагу на відносини між містами-побратимами, а також землями-побратимами (Україною і Баварією). Слід зазначити, що історіографія українсько-німецьких відносин кінця ХХ ст.. - початку ХХІ ст. перебуває в процесі становлення. Українські дослідники (А.Ю. Мартинов, І.Г. Хільчевська, Г.В. Старостенко, В.В. Солошенко, В.В. Химинець) концентрують основну увагу на розвитку насамперед політичних та економічних відносин, особливістю історіографії цього періоду є і те, що майже всі автори вважають за необхідне проаналізувати українсько-німецькі відносини не як безпосередній предмет уваги, а в контексті інтеграції України до Євросоюзу.

Доречним буде відмітити й тих дослідників, роботи яких присвячено історії діяльності центра українознавства в Німеччині - Українського вільного університету (УВУ) у Мюнхені. У 1991 році пройшла конференція

«Від наукового товариства ім. Шевченка до Українського вільного університету», присвячена діяльності української еміграції в Європі. За її результатами вийшла збірка, присвячена історії і діяльності УВУ. Одним з перших серед вітчизняних істориків почав вивчати діяльність цієї інституції С.В.Віднянський. Автор залучив переважно нові і маловідомі джерела, що дало йому можливість розкрити причини і передумови заснування УВУ, переведення цього інституту з Відня до Праги, формування професорсько-викладацького складу, діяльності студентів-емігрантів та їх подальшій долі. Історії УВУ також присвячені роботи В.О. Карпенка, В.І.Кучера.

Характерною ознакою актуальності обраної теми є й те, що вагомий внесок у її дослідження здійснюють німецькі науковці й практики. Обстановка ідеологічного плюралізму та багатопартійності, рівень економічного розвитку ФРН давно створили умови для всебічного розвитку зв'язків цієї держави з іншими країнами. І саме тому відображення таких зв'язків, їх неупереджений аналіз, висновки, що зроблені дослідниками ФРН, заслуговують на беззаперечну увагу й вивчення. Серед досліджень німецьких науковців особливу увагу привертають матеріали збірника, укладеного в 2001 р. Інститутом зовнішніх відносин ФРН під керівництвом Вільфріда Йільге. Упорядники подають різнопланову інформацію, яка дозволяє простежити різнобічні аспекти культурного співробітництва між ФРН та Україною за останнє десятиріччя ХХ століття, узагальнити досвід організації співпраці між окремими регіонами двох країн, детально розглянути стан співробітництва у сфері вищої і середньої освіти. Також тут наводяться цікаві статистичні дані, висвітлюється діяльність фондів і співпраця наукових установ.

На розвиток українсько-німецького співробітництва звертає увагу і німецький історик Р. Лінднер, який, аналізуючи рівень політичних та економічних відносин, не залишає поза своєю увагою і культурні взаємини. У роботі А. Умланда, опублікованій Інститутом досліджень Східної Європи у

м. Бремені, критично й неупереджено розглядається втілення в життя програм західних фондів в Україні. Фонд Фрідріха Еберта підготував збірку, у якій здійснено спробу показати діяльність українських і німецьких організацій, що підтримують партнерські відносини. У 2008 році з'явилось дослідження К. Хартман, у якому було запропоновано огляд основних етапів розвитку німецько-українських відносин у галузі культури з 2001 по 2008 рр.

Вивчення німецької історіографії дає підстави зробити висновок про те, що більшість німецьких істориків, які обрали предметом своїх наукових інтересів Україну, перш за все вивчають внутрішньополітичну ситуацію, економічні трансформації, відносини з ЄС, з Російською Федерацією. Крім того, найчастіше Україна їх цікавить у межах загальних досліджень тих процесів, що відбуваються в цілому в регіоні Східної Європи.

Отже, аналіз історіографії проблеми німецько-українського співробітництва в галузі освіти й науки в 1992-2007 рр. показав, що зарубіжною і сучасною українською історіографією накопичено певний досвід вивчення двостороннього співробітництва, але ґрунтовних, спеціальних праць з комплексним аналізом проблем історії українсько-німецьких науково-освітянських відносин ще не опубліковано. Переважна більшість робіт, що аналізують відносини у зазначений період часу, стосуються всього комплексу співпраці, а тому стосунки у сфері науки і освіти висвітлюються дуже загально, фрагментарно і за залишковим принципом.

У підрозділі 1.2 проаналізована джерельна база дослідження, яка включає договори, угоди, протоколи, епістолярну документацію державних установ та інші міжнародно-правові документи, що регулюють українсько-німецькі міждержавні відносини, вміщені в офіційних публікаціях законодавчих актів України та ФРН, а також спеціальних збірниках документів. Приймаючи до уваги той факт, що специфіка теми та її часові рамки поки що не дають можливості ширшого використання архівних матеріалів, комплекс документальних джерел доповнено фактографічним матеріалом періодичних видань (українських і німецьких), а також інтернет-ресурсами.

Переважна частина наявних архівних матеріалів з історії українсько-німецьких відносин досліджуваного періоду знаходяться в Галузевому архіві Історико-архівного управління МЗС України. Ці джерела мають велику інформативну цінність, оскільки дають змогу простежити розвиток співробітництва між Україною та Німеччиною від моменту їх зародження до початку ХХІ століття, отже, зрозуміти зміст нинішнього стану та характер подальшої співпраці між двома державами. В архіві названого управління знаходиться основний масив нормативно-правової бази, напрацьованої Україною та Німеччиною в ході їх взаємодії впродовж кінця ХХ - початку ХХІ століття: саме тоді з прийняттям відповідних документів було закладено правовий фундамент німецько-українських двосторонніх відносин. Тут міститься достатня кількість різного роду аналітичних записок, інформаційних довідок, протоколів бесід, нормативно-правових документів, з яких можна почерпнути інформацію як про загальний стан та перспективу розвитку співпраці між Україною та ФРН, так і про окремі аспекти двосторонніх стосунків.

Цікавий матеріал для вивчення міжпарламентського співробітництва було почерпнуто автором дослідження під час роботи з матеріалами парламентських слухань від 16 листопада 2005 року, коли вперше в історії українського парламентаризму на рівні вищого законодавчого органу країни відбулися дискусії про шляхи подальшого співробітництва України і Німеччини.

Джерельну базу доповнили опубліковані документи німецьких фондів. Щорічні звіти як регіональних, так і головних відділень фондів дозволяють визначити основні напрямки діяльності, принципи організації і порядок фінансування українських науковців в рамках спільних науково-освітянських програм. Крім того, тут подано матеріали про співпрацю з українською стороною, статистика наданих стипендій і грантів, інформація про заплановані і виконані спільні наукові проекти. Вивчення цієї групи джерел, де інформація про двостороннє співробітництво подавалася у комплексі із матеріалами про взаємозв'язки ФРН із іншими країнами Східної Європи, дало можливість авторці зробити висновки про якісний рівень і масштаби двостороннього співробітництва Німеччини та України порівняно з іншими східноєвропейськими країнами.

Не менш важливим для характеристики двостороннього співробітництва в галузі освіти й науки є використання ресурсів світової мережі Інтернет. Це веб-сторінки: Федерального міністерства освіти, науки, досліджень і технологій (Bundesministerum fьr Bildung, Wissenschaft, Forschung und Technologie), де міститься офіційна інформація і позиція ФРН стосовно розвитку німецько-українських відносин, де знайшли відображення основні форми освітянського та науково-технічного співробітництва на основі документальних матеріалів; Посольства Німеччини в Україні, порталу "internationale-kooperation.de" , на якому розміщується інформація щодо можливостей та умов міжнародної співпраці у сфері освіти та проведення наукових досліджень. Цікавою, насамперед для отримання загальної статистики, є сторінка Конференції ректорів німецьких ВНЗ. Там містяться дані щодо двостороннього співробітництва у галузі вищої освіти. Розміщено список вищих навчальних закладів Німеччини і України - партнерів в галузі

науково-освітянського співробітництва, подана коротка довідка про основні напрями і форми такої співпраці. Ця інформація дає змогу виявити на яку галузь припадає концентрація співпраці, порівняти стан німецько-українського освітянського співробітництва і співпраці Німеччини з іншими країнами для того щоб зрозуміти, яку роль воно відіграє у системі двостороннього співробітництва ФРН з іншими державами. Окремі аспекти науково-освітянського співробітництва розкривають Інтернет-сторінки таких установ, як ДААД (Німецька служба академічних обмінів - Deutscher Akademischer Austausch Dienst), Гете-інституту, німецьких фондів, Українсько-німецького форуму, німецько-українського форуму, Асоціації українських германістів, Українського Вільного університету.

Важливим складником джерельної бази цієї роботи стали матеріали періодичних видань. Основні, найбільш значущі події у сфері міждержавних відносин між Німеччиною та Україною знаходять своє відображення на сторінках офіційних друкованих органів, якими є газети "Урядовий кур'єр" і "Голос України". У цих виданнях описуються подробиці офіційних візитів, стисло характеризуються двосторонні проекти, наводяться деякі статистичні дані. Більш критичне бачення перспектив розвитку відносин можна побачити на сторінках таких періодичних видань, як: «Дзеркало тижня», «День», «2000», «Народний оглядач», «Молодь України», «Українське слово», «Известия» в Украине», «Деловая Украина», «Нова Доба» та інших. Багато цікавої інформації, що так чи інакше стосується питань німецько-українських відносин, міститься як у регіональній пресі, так і у газетах вищих навчальних закладів, а саме: «Киевские ведомости», «Київський політехнік», «Слобода», «Время», «Волинь», «Донецький политехник», «Вечерний Харьков», «Панорама», «Львівська газета» та інших. Ці видання особливо цінні тим, що у них відображається перебіг українсько-німецького співробітництва на місцях. Можна побачити, як реалізуються двосторонні угоди про співпрацю у науковій і освітянській галузі. Слід зазначити, що ці стосунки більш детально відображені на сторінках таких видань, як: «Освіта», «Освіта України», «Літературна Україна», «Юридична газета» та інші. Німецькомовна преса також надає багатий джерельний матеріал, який дозволив простежити тенденції розвитку двосторонніх відносин, з'ясувати відношення німців до проблем економічної, політичної, культурної розбудови України, визначити позитивні і негативні моменти під час розвитку німецько-українського співробітництва, в тому числі і у світлі проблеми, що досліджується. Сучасна періодика, що використана для підготовки даної дисертаційної роботи, представлена німецькими виданнями: «Frankfurter Allgemeine Zeitung», «Sьddeutsche Zeitung», «Tageszeitung», «AuЯenpolitik», «Deutschland», «Dialog», «Die Welt», «Der Standart», «Stern», «Europa-Archiv», «Frankfurter Rundschau», «Deutsch-ukrainische Rundschau», «Internationale Politik», «Guten Tag», «Wirtschaft und Recht in Osteuropa», «Osteuropa», «Osteuropa-Recht», «Ost-West Contact», часописами «Der Spiegel», регіональними: «Stuttgarter Zeitung», «Badische Zeitung», «Stuttgarter Neueste Nachrichten», «Berliner Zeitung», «Westfalische Nachrichten», «Berlin», «Mittelbayerische Zeitung», «Stadt Nьrnberg».

Таким чином, джерельна база дисертації цілком достатня для вирішення поставлених завдань і дозволяє комплексно розглянути питання науково-освітянських двосторонніх відносин ФРН і України. Вона дає можливість зробити реконструкцію подій, висвітлити різноманітні аспекти українсько-німецького співробітництва у сфері науки і освіти, вести до наукового обігу нові документи та матеріали і значно розширити джерельну базу потенційних досліджень з указаної проблеми; розкрити основні тенденції розвитку, здобутки, спільні напрацювання, а також відмітити причини невдач, невирішені питання цього співробітництва.

Методологічну основу дослідження складають принципи історизму та об'єктивності, а також ціннісного підходу. Реалізація цих принципів виконується за допомогою загальнонаукових та спеціально-історичних методів. Одними із найважливіших загальнонаукових є історичний та логічний методи, застосування яких дозволило чітко визначити структуру та зміст дисертації. Також використовуються у дослідженні і такі методи, як: узагальнення, індукція та дедукція, конкретно-пошуковий (аналіз і систематизація джерел), порівняльно-історичний, історико-типологічний, історико-генетичний, проблемно-хронологічний, критичний метод (виокремлення з маси різнотипної інформації достовірних конкретно-історичних фактів), структурно-систематичний і статистико-аналітичний методи.

У другому розділі «Договірно-правова база німецько-українських відносин у галузі освіти та науки» проаналізовано формування правової бази співпраці між Німеччиною та Україною. У 1992 році були встановлені дипломатичні зв'язки між двома країнами і поступово почала складатися договірно-правова база, яка стала легітимним підґрунтям розвитку двосторонньої співпраці. І, якщо у 1992 році діалог між ФРН і Україною розвивався дуже повільно, то вже у 1993 році відбувся справжній прорив у відносинах, і , фактично, був закладений основний правовий фундамент для подальшої співпраці. 15-16 лютого 1993 року в Київ прибув з офіційним візитом міністр закордонних справ ФРН Клаус Кінкель, результатом переговорів з яким стало підписання спільних українсько-німецьких документів. Серед них особливе місце займає Угода про співробітництво в сфері культури, яка стала основою для подальшого розвитку договірно-правової бази українсько-німецьких відносин в галузі науки та освіти. Наступним важливим кроком, що стимулював подальший розвиток співробітництва в галузі науки та освіти, стала спільна Декларація «Про основи відносин між Україною та ФРН» від 9 червня 1993 року, в якій було визначено головні напрями розвитку співробітництва. Підписані у цей же час Договір між Україною і ФРН про розвиток широкомасштабного співробітництва у сфері економіки, промисловості, науки і техніки, спільна Заява Державного комітету України з питань науки і технології та Федерального міністерства наукових досліджень і технологій ФРН про науково-технічні відносини, Угода між урядами України і ФРН про направлення німецьких викладачів у навчальні заклади України з метою покращення вивчення німецької мови конкретизували основні напрями організації та здійснення співробітництва в галузі науки та освіти. Визначальною формою міжнародного співробітництва, як відомо, є зустрічі, консультації на найвищому рівні. З 1998 року починає діяти система міжурядових політичних консультацій на такому рівні з усіх напрямів співпраці між ФРН й Україною, причому характерним є те, що перевага надається підписанню спеціалізованих угод для конкретних галузей науки та освіти. Так, зокрема, були укладені: угода про фінансове співробітництво, про співробітництво архівів, про перепідготовку управлінських кадрів для сфери підприємництва України Такі консультації проходять у 1998 р., 1999 р., 2000 р., 2001 р., 2004 р. У 2005 р. консультації не проводились у зв'язку з виборами у Німеччині. Вивчення архівних джерел досліджуваного періоду, матеріалів періодичної преси дозволяє авторці зробити висновок і про те, що в умовах парламентських виборів у ФРН (2005 р.), президентських в Україні (2004 р.) і викликаною ними ескалацією політичної нестабільності в нашій країні така важлива форма роботи фактично зійшла нанівець, що негативно вплинуло на розвиток двосторонніх відносин. Вивчення наявного архівного матеріалу, поточних документів дозволяє авторці зробити й такий висновок: негативним явищем стала певна інертність української законодавчої та виконавчої гілок влади в питаннях ратифікації документів, фактичної реалізації угод. Українська сторона рідко виступала ініціатором пожвавлення двосторонніх відносин.

У третьому розділі «Німецько-українські відносини в галузі освіти» відображено співробітництво України і Німеччини в галузі середньої, професійної та вищої освіти.

У підрозділі 3.1. «Середня та професійна освіта» відзначено, що німецько-українські відносини в галузі шкільної освіти починають розвиватися на основі вищезгаданих Угод про культурне співробітництво про направлення німецьких викладачів у навчальні заклади України. Слід зазначити, що цьому процесу певною мірою передувало співробітництво, закладене ще за часів СРСР, яке значно активізувалося уже за часів незалежної України. З німецького боку значна роль відводилася Педагогічній службі обмінів, завданням якої є сприяння міжнародному діалогу середніх шкіл та проведення міжнародних зустрічей, посилення зацікавленості у вивченні іноземних мов та німецької мови як іноземної за кордоном. На кінець періоду, що досліджується, було підписано 44 угоди між німецькими та українськими школами. Співпраця українських і німецьких середніх навчальних закладів здійснюється шляхом проведення спільних культурних заходів, «круглих столів», відкритих уроків, обміну учнями, стажуванням учителів. В Україні реалізується і програма «Sprachdiplom». Вона полягає у складанні екзамену для отримання диплому, засвідченого міністерством зовнішньої політики ФРН про відмінне знання і вміння спілкуватись німецькою мовою. Цей іспит дає змогу отримати диплом, який відповідає атестату зрілості з німецької мови в Німеччині та визнаний усіма вищими навчальними закладами як документ, що підтверджує необхідний рівень знань для навчання в Німеччині. У 1998 році право на створення екзаменаційного центру мали тільки 4 школи у великих містах України, у 2003-2004 рр. вже діють 16 центрів, а у 2005-2006 рр. 18, де учні можуть скласти іспит. Вивчення всього комплексу джерел дозволяє зробити висновок про те, що ці зв'язки розвиваються значною мірою поміж навчальними закладами великих обласних центрів і фактично мало як належать до малих міст, навіть районного рівня, а тим паче абсолютної більшості селищ.

Установлено, що після проголошення незалежності України головним завданням у галузі професійної освіти стала модернізація професійно-технічних закладів відповідно до вимог нових ринкових умов. Федеральне міністерство освіти, науки, досліджень і технологій Німеччини, враховуючи вищезазначене, розробило відповідний план співробітництва в галузі професійної освіти, положення якого реалізувалися в рамках програми ТРАНСФОРМ. У рамках виконання цієї програми в столиці та регіонах України станом на початок 2006 року було відкрито 17 модельних навчальних центрів з питань підготовки і перепідготовки фахівців для підприємницької діяльності, банківської справи та вивчення особливостей партнерства на зовнішньому ринку, деревообробної і харчової промисловості, автосервісу і здійснення ремонтних робіт.

У підрозділі 3.2 «Вища освіта» простежується процес становлення та розвитку співпраці між Німеччиною та Україною в галузі вищої освіти, реалізації досягнутих домовленостей між навчальними закладами. У 90-ті роки ХХ століття вищі навчальні заклади України та Німеччини домовляються про активізацію співпраці, укладають нові договори, розширюють стажування студентів, аспірантів, викладачів. На кінець 2007 року було підписано 135 партнерських договорів про співробітництво між вищими навчальними закладами України і Німеччини. Слід зазначити, що найбільш активно здійснюється співпраця відповідно: інженерні науки - укладено і виконуються 58 договорів між ВНЗ двох країн, математика - 39; аграрні науки - 15; музика - 2; медицина - 4; соціальні науки - 46; філологія - 26. Найбільша частина договорів припадає на ВНЗ Києва, Львова, Харкова, Дніпропетровська, Донецька, Одеси. Отже, можна констатувати, що основна концентрація співпраці між ВНЗ України і ФРН припадає на великі міста нашої держави.

Установлено, що ще одним важливим напрямом співробітництва вищої школи Німеччини та України стало встановлення й розвиток контактів на рівні об'єднань ректорів ВНЗ двох країн, співпраця яких зумовила більш активну взаємодію відповідних навчальних закладів у різних напрямах -забезпечення якості навчання і рівня підготовки випускників ВНЗ України і Німеччини, перспективам розвитку вищої освіти в Україні і Німеччині в контексті створення єдиного європейського простору у сфері вищої освіти відповідно до принципів і завдань Болонської декларації. Показано значення діяльності Гете-Інституту в Україні в поширенні знань німецької культури та вивчення німецької мови в нашій країні. Вивчення джерельної бази дозволило авторці зробити висновок, що відповідного аналогу з боку української сторони просто не існує. У цьому підрозділі також розглядається діяльність Українського Вільного університету(УВУ) в Мюнхені як центра поширення українознавства в Німеччині, показано невиконання Україною своїх зобов'язань щодо його фінансування, що негативно позначилося на співробітництві в кінці періоду, який є предметом розгляду.

У четвертому розділі «Наукове співробітництво» основна увага авторки зосереджена на спільній діяльності вчених України та Німеччини, на зародженні та розвитку плідної співпраці Національної Академії Наук України, галузевих академічних і наукових установ двох країн, на проведених конференціях та семінарах, які відіграли велику роль у формуванні міжнародної кооперації, сприяли пожвавленню наукового співробітництва, підвищенню рівня його ефективності. У розділі характеризуються основні напрями співпраці між науковцями, їхні спільні дослідження, діяльність фондів Німеччини в Україні, що сприяють активізації наукового співробітництва, разом з тим виявлено комплекс факторів, які негативно впливають на двосторонню кооперацію.

У підрозділі 4.1 «Німецько-українські зв'язки в галузі науки» аналізується встановлення і розвиток двосторонніх наукових зв'язків. Спираючись на відповідну джерельну базу, дисертантка вважає за необхідне виділити ті галузі, в яких йде найактивніше співробітництво, а саме: матеріалознавство, фізичні та хімічні технології, біологічні науки та біотехнологія, а також фундаментальні дослідження. Слід також зазначити, що основними напрямками спільної роботи науковців, а також студентів на цей час стали такі: нанофізика, нанотехнології, нанобіотехнології та нові матеріали; інноваційна діяльність; дослідження навколишнього середовища, зокрема морів. Показано, що основними проблемами двосторонньої співпраці, які перешкоджають більш активній і плідній співпраці, є недостатнє фінансування українських учених порівняно з німецькими, застаріла технічна база українських ВНЗ й академічних наукових установ, недосконалість насамперед українського законодавства.

Авторка прийшла до обґрунтованого висновку, що співпраця українських та німецьких науковців відбувалася також і в рамках спільних європейських та міжнародних наукових проектів, зокрема в дослідницьких рамкових програмах ЄС, програмах INTAS та EUREKA/COST, у науковій програмі НАТО, а також у співпраці в межах повноважень Українського науково-технологічного центру. Перспективним стало німецько-українське співробітництво і на основі Міжнародної Європейської програми EUREKA(європейське агентство координації досліджень).

У підрозділі 4.2 «Роль німецьких фондів і товариств у розвитку німецько-українських наукових зв'язків» показано співробітництво між Німеччиною та Україною в галузі науки, яке реалізується завдяки виключно науковим фондам Німеччини. Наведено детальну характеристику стипендій і грантів, які були запропоновані відповідними фондами українським науковцям і студентам у досліджуваний період. Висвітлено діяльність таких фондів і наукових товариств, як: ДААД(Німецька служба академічних обмінів - Deutscher Akademischer Austausch Dienst)), Фонд Олександра фон Гумбольдта (Alexander von Humboldt-Stiftung), Товариство Макса Планка, Німецьке дослідницьке товариство -- DFG (Die Deutsche Forschungsgemeinschaft), Фонд Фольксвагена, Фонд Роберта Боша (Robert Bosch Stiftung GmbH), Фонд Готліба Даймлера і Карла Бенца, Фонд Фріца Тіссена, Фонд Ганса Зайделя, Фонд Конрада Аденауера, Фонд Фрідріха Еберта, Фонд Фрідріха Наумана. З'ясовано, що саме ці німецькі Фонди й товариства відіграють значну роль у розвитку німецько-українських відносин у галузі науки. За допомогою діяльності цих організацій вирішується головна проблема українських науковців - фінансування їхніх наукових пошуків та розвідок, вони підтримують спільні дослідницькі проекти, проведення різноманітних наукових конференцій, семінарів та інших видів міжнародної співпраці німецьких і українських учених. Студенти, кандидати і доктори наук мають змогу отримати стипендії, гранти на навчання або для проведення досліджень у Німеччині. Наводячи відповідний фактографічний матеріал, авторка показує: якщо на початку 90-х років ХХ століття присутність, і відповідно діяльність, німецьких фондів в Україні була ще дуже незначною, то на початку ХХІ століття завдяки досягнутим домовленостям, розвитку співпраці їх кількість значно збільшується .

ВИСНОВКИ

У дисертації відповідно до мети, визначених завдань дослідження, методологічних засад (передусім принципів історизму та об'єктивності) простежено становлення та розвиток співробітництва між ФРН та Україною в галузі освіти і науки з 1992 по 2007 роки.

Установлено, що на момент проголошення незалежності України і об'єднання Німеччини вже існувала певна система двостороннього співробітництва в галузі науки і освіти. Завданням молодої Української держави було зберегти надбання радянського періоду і спробувати збудувати нову, міцну договірно-правову базу українсько-німецького співробітництва.

З'ясовано, що в перші роки незалежності України діалог між країнами розвивався дуже повільно. У 1992 р. сторони зробили перші кроки на шляху формування правової, нормативної бази двосторонньої співпраці. Були встановлені дипломатичні стосунки, відкриті посольства, було здійснено кілька візитів високопосадових осіб. Але ніяких документів та угод у цей рік ще не було підписано. Цей етап можна характеризувати, як такий, коли відбувалося вивчення однією стороною(передусім Німеччиною) іншої, а саме України.

Виявлено, що саме в 1993 році були закладені договірні основи українсько-німецького співробітництва. У цей час було підписано низку угод, розпочався обмін візитами і делегаціями на найвищому рівні. Починає формуватися ґрунтовна договірно-правова основа для подальшого розвитку стосунків. Були документально оформлені основні напрямки співпраці, засоби фінансування та можливості поглиблення відносин між державами в галузі освіти та науки. Були закладені й нормативно-правові підвалини для стосунків на місцевому рівні. Сторони встановили й почали активно розвивати відносини на урядовому рівні, на рівні міністерств, обладміністрацій, академій наук, вищих навчальних закладів, шкіл, закладів професійної освіти.

Проведене дослідження дало підстави виявити, що за період з 1993 по 2007 рр. на основі сформованої юридичної бази освітянських і наукових стосунків були також створені відповідні умови для реалізації співпраці на місцевому рівні, на рівні освітньо-наукових закладів. Після підписання низки угод, які стосувались безпосередньо визначення форм, напрямів, шляхів реалізації співпраці, вирішення фінансового і податкового питання, Німеччина й Україна почали підписувати більш спеціалізовані Угоди, положення яких регулюють взаємовідносини в конкретних галузях і напрямах співробітництва. На основі вивчення відповідних джерел та архівних матеріалів, авторка показує, що на ефективності цієї співпраці позначалося й те, що, з одного боку, майже всі пропозиції щодо поглиблення цієї роботи надходили з боку німецької держави, а, з іншого, українська сторона рідко виступала ініціатором пожвавлення двосторонніх відносин, не піклуючись про своєчасне введення в дію укладених домовленостей, їх фактичної реалізації в повному масштабі.

Проведене дослідження дозволило визначити, що німецько-українське співробітництво в галузі шкільної освіти реалізується насамперед за допомогою діяльності Педагогічної служби обміну на кошти Міністерства закордонних справ Німеччини, міст-побратимів. Можна побачити, що концентрація співробітництва між середніми навчальними закладами міст істотно залежить від існування побратимських відносин між українськими та німецькими містами. Значною перепоною для пожвавлення та інтенсифікації відносин у шкільній галузі для України був матеріальний чинник. У невеликих містах, селах різних регіонів України через відсутність коштів і відповідних статей бюджету, а також недостатню інформованість контакти з німецькою стороною скоріше є винятком. Тому концентрація співробітництва припадає на столицю і великі міста України.

Характерними ознаками відповідних контактів стає поступове розширення взаємозв'язків поміж ВНЗ України та Німеччини, які починають активно домовлятись про налагодження співпраці, заключають нові договори, розширюють стажування студентів, аспірантів, викладачів. З'являється така форма стосунків, як створення спільних факультетів. Крім того реалізуються й традиційні форми співробітництва: обмін студентами, викладачами, науковцями, інформацією, літературою; проведення конференцій, семінарів, симпозіумів; участь у спільних наукових проектах.

Особливе значення для розвитку німецько-українських відносин має діяльність Українського Вільного університету у Мюнхені, який приймає на навчання українських студентів, з 1993 року в його межах діє Дослідний Інститут німецько-українських відносин. Велика увага приділяється дослідженню відносин за такими напрямками: політичні, наукові, культурні, релігійні зв'язки тощо; він поширює інформацію про отримані результати проведених досліджень у ФРН та Україні, а також в інших країнах. Але сам факт подальшого існування цього університету знаходиться під питанням. Проблема полягає в фінансуванні цієї установи так, як українське законодавство не дозволяє прямо фінансувати іноземні навчальні заклади за рахунок коштів державного бюджету, а німецька влада з 2007 р. у відповідності з досягнутими домовленостями припинила надання фінансової допомоги.

Проведене дослідження дозволило визначити й провідні напрями співробітництва в галузі науки, до яких слід віднести: встановлення контактів між академіями наук, навчальними закладами, науковцями, здійснення співпраці у сфері розвитку нанофізики, нанотехнологій, нанобіотехнологій та вивчення нових матеріалів; реалізація інноваційної діяльності; проведення дослідження навколишнього середовища. Відмічено, що особливе значення для активізації двостороннього співробітництва в галузі науки має діяльність німецьких фондів і наукових товариств, які надають фінансову підтримку і сприяють спільним науковим проектам.

Аналіз української присутності (кафедр україністики) в Німеччині, а німецької - в Україні показує, що нашій державі бракує представництв, які б презентували Українську державу у ФРН, тоді як німецьких установ, які поширюють інформацію про свою країну, дуже багато в Україні.

РОБОТИ, ОПУБЛІКОВАНІ ЗА ТЕМОЮ ДИСЕРТАЦІЇ

1. Плиско Т.Л. Співробітництво Харкова та Нюрнберга в галузі освіти (кінець 80-х - 90-ті роки ХХ століття) // Збірник наукових праць. Серія «Історія та географія» / Харк. нац. пед. ун-т ім. Г.С. Сковороди. - Харків: Майдан, 2005. - Вип. 21-22. - 258 с. - С. 143-147.

2. Плиско Т.Л. Розвиток українсько-німецьких відносин в галузі освіти і науки за часів існування СРСР// Збірник наукових праць. Серія «Історія та географія» / Харк. нац. пед. ун-т ім. Г.С. Сковороди. - Харків: Майдан, 2007. - Вип. 25-26. - 258 с. - С. 82 - 92.

3. Плиско Т.Л. Українсько-німецькі відносини в галузі вищої освіти 1991-2007 рр. // Збірник наукових праць. Серія «Історія та географія» / Харк. нац. пед. ун-т ім. Г.С. Сковороди. - Харків: Майдан, 2008. - Вип. 29-30. - 247 с. - С. 132-137.

4. Жихарєва Т.Л. Український Вільний університет як центр поширення українознавства у Німеччині (1991-2007 рр.) // Збірник наукових праць. Серія «Історія та географія» / Харк. нац. пед. ун-т ім. Г.С. Сковороди. - Харків: Планета-Прінт, 2009. - Вип. 34. - 206 с. - С. 185-189.

5. Жихарева Т.Л. Украинско-немецкие отношения в области среднего и профессионального образования 1992-2007 гг. // Культура: методология исследования, опыт и проблемы преподавания. Научно-методологический материал по философии, культурологи, истории, сборник научных трудов. Часть Х. - Белгород, Изд-во БЕЛГСХВА, 2009, 154 с. - С. 39-43.

6. Жихарєва Т.Л. Формування договірно-правової бази українсько-німецьких відносин у галузі науки і освіти (1991 - 2006 рр.) // Вісник Луганського національного університету імені Тараса Шевченка. Історичні науки. - Луганськ: видавництво Державного закладу «Луганський національний університет імені Тараса Шевченка»., 2009. - №20(183). - жовтень. - 336 с. - С. 244-250.

Размещено на Allbest.ru