Педагогічна спадщина В.І. Помагайби (1892–1972 рр.)

Размещено на http://www.allbest.ru/

Кіровоградський державний педагогічний університет

імені Володимира Винниченка

Автореферат

дисертації на здобуття наукового ступеня

кандидата педагогічних наук

13.00.01 - загальна педагогіка та історія педагогіки

ПЕДАГОГІЧНА СПАДЩИНА В.І. ПОМАГАЙБИ

(1892 - 1972 рр.)

КИРИЧЕНКО ІРИНА СЕРГІЇВНА

Кіровоград - 2010

Дисертацією є рукопис.

Роботу виконано в Миколаївському національному університеті ім. В.О. Сухомлинського, Міністерство освіти і науки України.

Науковий керівник: кандидат педагогічних наук,

старший науковий співробітник

Пироженко Лідія Володимирівна,

Інститут педагогіки НАПН України,

докторант лабораторії історії педагогіки.

Офіційні опоненти: доктор педагогічних наук, доцент

Калініченко Надія Андріївна,

Кіровоградський обласний інститут післядипломної педагогічної освіти імені Василя Сухомлинського, завідувач кафедри педагогіки та психології;

кандидат педагогічних наук,

Смолінчук Лариса Симонівна,

Інститут педагогіки НАПН України, завідувач аспірантури і докторантури.

Захист відбудеться 7 жовтня 2010 р. о 14.00 годині на засіданні спеціалізованої вченої ради К23.053.02 в Кіровоградському державному педагогічному університеті імені Володимира Винниченка за адресою: 25006, м. Кіровоград, вул. Шевченка,1, зал засідань.

З дисертацією можна ознайомитись у бібліотеці Кіровоградського державного педагогічного університету імені Володимира Винниченка за адресою: 25006, м. Кіровоград, вул. Шевченка,1.

Автореферат розіслано 6 вересня 2010 р.

Вчений секретар

спеціалізованої вченої ради Т.Я.Довга

ЗАГАЛЬНА ХАРАКТЕРИСТИКА РОБОТИ

Актуальність дослідження. Демократичні зміни, що відбуваються у суспільстві загалом і в освітній галузі зокрема, сприяють формуванню й утвердженню концепцій навчання й виховання, в яких неповторність і самобутність кожної дитини проголошуються найвищою цінністю держави і розглядаються в контексті її розвитку і зміцнення. Державна національна програма «Освіта. Україна ХХІ століття» (1993), закони України «Про освіту» (1991, 2006), «Про загальну середню освіту» (1999), Національна доктрина розвитку освіти (2002) окреслюють пріоритетні напрями державної освітньої політики, серед яких: особистісна орієнтація освіти, формування національних і загальнолюдських цінностей учнів, постійне підвищення якості освіти, оновлення її змісту й форм організації навчально-виховного процесу, розвиток системи безперервної освіти та навчання протягом життя та ін. На шляху розв'язання цих завдань розвитку освіти є доцільним погляд в історію, щоб уникнути помилок, виявити досягнення, зберегти і примножити її здобутки, підсилюючи інноваційний потенціал сучасного етапу.

Вирішуючи питання сучасної освіти, ми дедалі частіше звертаємося до нашого минулого, до багатої педагогічної спадщини, значна частина якої ще й досі залишається невисвітленою. У цьому аспекті важливим є повернення до педагогічної скарбниці імен культурно-освітніх діячів, які своєю діяльністю і творчим доробком прислужилися становленню і розвитку національної освіти. Аналіз їхньої спадщини необхідний для з'ясування ґенези багатьох наукових ідей та проблем сучасної освіти, а відтак - для національно-культурного, духовного відродження України.

Вивчення педагогічної спадщини вітчизняних учених, письменників, громадських діячів дає змогу більш ґрунтовно проаналізувати історико-педагогічні процеси та явища конкретного періоду, визначити провідні тенденції розвитку освіти та педагогічної думки, виявити їх потенціал для розвитку сучасної школи. Саме тому значне місце у вітчизняних науково-педагогічних розвідках завжди посідали і посідають дослідження творчого доробку видатних українських педагогів минулого: Х. Алчевської, Б. Грінченка, О. Залужного, Я. Мамонтова, А. Макаренка, С. Русової, В. Сухомлинського, І. Ткаченка, Я. Чепіги та ін. До плеяди відомих педагогів радянського періоду належить і Василь Іванович Помагайба - відомий радянський педагог, фахівець з дидактики та методики початкового навчання, чиї праці з теорії навчання по праву займають почесне місце в скарбниці української педагогічної думки.

Постать В. Помагайби не належить до широко досліджуваних у вітчизняній історії педагогіки. Перші спроби дослідження життєвого шляху та творчої спадщини вченого були зроблені Л. Березівською, яка вивчала деякі факти його життя та діяльності у контексті розвитку педагогічної науки того часу. Відомості про педагога та посилання на творчий спадок В. Помагайби, починаючи з 1970-х років, знаходимо в історико-педагогічних дослідженнях Н. Гупана, А. Петровського, З. Равкіна, В. Роменця, І. Сірої, Л.Смолінчук, М. Ярмаченка, М. Ярошевського та ін. У цих працях він згадується як співробітник НДІП УРСР, керівник відділів початкового навчання та дидактики.

Розвиток спадщини педагога як педагогічний феномен може досліджуватись у різних аспектах. Це, передусім, вивчення проблеми соціокультурних чинників, якими визначався цей процес. Аналіз суспільно-політичної ситуації в Україні у 20-х-70-х років ХХ століття проведено як у працях класиків вітчизняної історичної науки (М. Грушевський, Д. Дорошенко, С. Сірополко, О. Субтельний), так і в дослідженнях сучасних українських учених (А. Борисенко, С. Кульчицький, Ю. Шаповал та ін.). В них витлумачено об'єктивні умови, основні тенденції розвитку економічного, політичного й культурно-освітнього життя українського суспільства.

Важливими для розуміння й оцінки творчої спадщини вченого є факти й закономірності становлення вітчизняної школи та особливості розвитку національної системи освіти й виховання в Україні у 20-х - 70-х роках ХХ століття, досліджувані Л. Березівською, Л. Ваховським, Н. Гупаном, В. Даниленком, Н. Калініченко, Г. Касьяновим, В. Липинським, О. Пометун, О. Сухомлинською, М. Ярмаченком та ін. Ці дослідження, хоча і не торкаються безпосередньо діяльності обраної нами персоналії, допомогли у з'ясуванні соціокультурного та суспільно-політичного контексту, який обумовлював важливі характеристики теоретичних поглядів і практичної діяльності педагога.

Цікавими для нас були також метологічні засади дослідження педагогічних персоналій, окреслені у працях Н. Гупана, Н. Дічек, О. Сухомлинської, які дозволили систематизувати та науково впорядкувати нагромаджений матеріал щодо життєдіяльності та педагогічної спадщини В. Помагайби.

Разом з тим, праці вищезазначених учених не вичерпують потенціал дослідження педагогічної спадщини видатного українського вченого. Багато його думок, ідей залишаються невідомими широкій педагогічній громадськості. У сучасній історико-педагогічній науці досі немає цілісного та комплексного дослідження життя та педагогічного доробку педагога.

Таким чином, актуальність означеної проблеми, її історико-педагогічна й наукова значущість та відсутність досліджень, в яких би цілісно і комплексно аналізувалась педагогічна діяльність та творча спадщина В. Помагайби, і зумовили вибір теми нашого дослідження - «Педагогічна спадщина В.І. Помагайби (1892 - 1972 рр.)».

Зв'язок роботи з науковими програмами, планами, темами. Дисертаційне дослідження виконано згідно з темою науково-дослідної роботи Миколаївського державного педагогічного університету ім. В.О. Сухомлинського «Організаційно-педагогічні засади діяльності класичного університету, як центру духовного розвитку особистості» (Постанова Президії НАПН України від 20.12.07 № 1-7/13 - 370) та темою лабораторії історії педагогіки Інституту педагогіки НАПН України «Розвиток ідей про національну освіту та виховання в творчій спадщині українських педагогів (ХІ-ХХ ст.)» (реєстр. № 0100U006264). Тему дисертаційної роботи схвалено Вченою радою Інституту педагогіки НАПН України (протокол № 4 від 19.04.2007 року) та затверджено на засіданні бюро Ради з координації наукових досліджень у галузі педагогіки та психології в Україні (протокол № 7 від 25.09.2007 року).

Мета дослідження полягає у цілісному висвітленні педагогічної спадщини Василя Івановича Помагайби та творчого внеску вченого у становлення педагогічної науки в Україні в 20-70-ті роки ХХ століття.

У відповідності до мети визначено такі завдання дослідження:

1. Виявити та дослідити соціокультурні та соціально-педагогічні чинники формування педагогічних поглядів В. Помагайби.

2. На основі аналізу і класифікації різноманітних джерел визначити й описати етапи життя й основні напрями науково-педагогічної діяльності Василя Івановича Помагайби.

3. Висвітлити погляди В. Помагайби на історію розвитку вітчизняної школи і педагогічної науки.

4. Охарактеризувати дидактичні ідеї В. Помагайби.

5. Проаналізувати внесок В. Помагайби у вирішення проблеми неуспішності та другорічництва учнів початкової та середньої школи.

Об'єкт дослідження - розвиток педагогічної науки і практики в Україні у 20-70-ті роки ХХ століття.

Предмет дослідження - педагогічна персоналія В. Помагайби.

Для вирішення поставлених завдань на різних етапах дослідження використано комплекс методів, а саме:

· бібліографічно-пошуковий і структурно-хронологічний методи, що дали змогу віднайти і упорядкувати розрізнену в часі науково-педагогічну інформацію та фактологічний матеріал з життя і діяльності В.Помагайби;

· класифікація, систематизація, теоретичний аналіз архівних і друкованих джерел з досліджуваної проблеми дозволили визначити структуру та висвітлити сутність досліджуваних проблем, виявити внесок педагога у розвиток педагогічної теорії та практики;

· персоналістично-біографічний метод застосовувався для аналізу життєвого шляху і творчої діяльності педагога;

· порівняльно-зіставний та аксіологічний методи забезпечили порівняння подій, явищ, фактів та поглядів В. Помагайби з ідеями його сучасників і їхню обґрунтовану оцінку;

· логіко-системний аналіз спадщини педагога у поєднанні із синтезом дозволив узагальнити отримані дані і сформулювати висновки.

Джерельна база дослідження. Основою дослідження стали теоретичні праці В. Помагайби: його дослідження особистості дитини, праці зі змісту та методів початкового навчання, історії вітчизняної школи та педагогічної думки, питань теорії навчання та виховання школярів, проблеми неуспішності та другорічництва; доповіді, виступи педагога з проблем дидактики.

Важливу групу джерел становили документи Центрального державного архіву вищих органів влади та органів державного управління України (Ф. 166 - Народний комісаріат освіти Української РСР/НКО УРСР), педагогічна періодика досліджуваного періоду, зокрема газети «Більшовик» (Київ), «Пролетарська правда» (Київ), додаток до «Народного вчителя», журнали «Шлях освіти», «Путь просвещения», «Комуністична освіта», «Політехнічна школа», «Радянська школа», «Начальное обучение», «Початкова школа», «Советская педагогика», «Народное образование», «Порадник по соціальному вихованню дітей», «Рідна школа» тощо.

Особливу групу джерел склали довідково-бібліографічна література, автореферати дисертацій і дисертаційні дослідження, сучасна педагогічна періодика, сучасні дисертаційні та монографічні дослідження з теорії та історії педагогіки, у яких проаналізовано особливості розвитку і становлення національної системи освіти і педагогічної думки в Україні.

У процесі дослідження використовувались матеріали Національної бібліотеки України ім. В. Вернадського НАН України, Державної науково-педагогічної бібліотеки України імені В.О. Сухомлинського, Науково-довідкової бібліотеки центральних державних архівів України, Педагогічного музею АПН України.

Хронологічні межі дослідження охоплюють кінець XІX ст. - 70-ті роки XX ст. Це обумовлено часовими межами життя, датою народження Василя Івановича Помагайби - 14 січня 1892 р. та смерті - 25 грудня 1972 р.

Наукова новизна одержаних результатів полягає у тому, що вперше на основі численних джерел здійснено цілісне дослідження педагогічної спадщини Василя Івановича Помагайби в контексті соціокультурних та освітніх реалій першої половини 20-х - початку 70-х років ХХ століття, виявлено основні етапи його життєвого шляху та чинники, що впливали на формування його особистості і педагогічних поглядів; визначено і проаналізовано основні напрями науково-педагогічної діяльності вченого: історія освіти і педагогічної думки України, питання теорії навчання у початковій та середній школі, проблеми подолання неуспішності учнів, з'ясовано сутність і значення його творчого доробку; розкрита роль педагога у теоретичному обґрунтуванні та практичному впровадженні в освітянську практику провідних педагогічних ідей (організаційно-змістових засад побудови навчально-виховного процесу початкової школи); уточнено окремі факти життєвого шляху В. Помагайби; подальшого розвитку набули сутнісні характеристики вітчизняної педагогічної науки та шкільної практики в Україні в 20-х - 70-х років ХХ століття; до наукового обігу введено маловідомі, раніше не використовувані архівні документи та історичні факти, пов'язані з життям та науково-педагогічною діяльністю В. Помагайби.

Практичне значення одержаних результатів полягає в тому, що висновки та узагальнення, зібраний автором фактологічний історико-педагогічний матеріал можуть використовуватись для подальших досліджень діяльності Василя Івановича Помагайби в контексті історичних та освітніх реалій 20-х - 70-х років ХХ століття, творчого використання науково-педагогічних здобутків педагога в теорії і практиці навчання та виховання. Зібрані й узагальнені наукові дані сприятимуть збагаченню історико-педагогічного знання, дадуть змогу розширити зміст курсу історії педагогіки для педагогічних навчальних закладів, допоможуть при створенні підручників з історії української педагогіки, спецкурсів та спецсемінарів з історії педагогіки в Україні.

Апробація та впровадження результатів. Основні положення і результати проведеного наукового дослідження доповідалися на засіданнях лабораторії історії педагогіки Інституту педагогіки НАПН України (2002-2007 рр) та кафедри теорії та практики інноваційних педагогічних систем інституту педагогічної освіти Миколаївського державного університету імені В.О. Сухомлинського (2007-2010 рр.), обговорювались на ІІ Міжнародних наукових читаннях, присвячених пам'яті видатного вченого-педагога академіка С.Я. Батишева (Миколаїв, 2007), звітних наукових конференціях Інституту педагогіки НАПН України «Зміст і технології шкільної освіти» (Київ, 2007, 2010). Результати дисертаційного дослідження впроваджувались у навчальний процес Чорноморського державного університету імені Петра Могили та Миколаївського державного аграрного університету (довідки від 17.05.10 № 1/1-705/1, від 21.05.10 № 1/2-357/1).

Публікації. Основні результати дослідження висвітлено у 5 одноосібних наукових працях, з них 3 статті - у наукових фахових виданнях, затверджених ВАК України.

Структура та обсяг дисертації. Характер та специфіка поставлених дослідницьких завдань зумовили обсяг і структуру дослідження. Дисертація складається зі вступу, двох розділів, висновків до розділів, загальних висновків, списку використаних джерел, додатків. У списку використаних джерел (249 назв, з них 29 архівних справ).

Загальний обсяг дисертації становить 204 сторінки, з них 165 сторінок основного тексту, 7 додатків на 16 сторінках.

ОСНОВНИЙ ЗМІСТ ДИСЕРТАЦІЇ

У вступі обґрунтовано актуальність теми дослідження, визначено об'єкт, предмет, мету, завдання дослідження, розкрито методи дослідницької роботи, наукову новизну, практичне значення отриманих результатів, їх апробацію та впровадження.

У першому розділі - «Життєвий і творчий шлях В.І. Помагайби у контексті розвитку педагогічної думки України 20-70-тих років ХХ століття» - висвітлено процес становлення В. Помагайби як педагога-дослідника, охарактеризовано його науково-педагогічну і творчу діяльність.

Аналіз літератури з методології історико-педагогічного дослідження персоналії показав, що важливою складовою його є складання спеціального різновиду історико-педагогічної періодизації - визначення основних етапів життя і діяльності досліджуваної постаті, обумовлених як зовнішніми змінами (професійне зростання, зміни місць перебування та ін.), так і внутрішньою еволюцією поглядів, появою і розробкою нових теорій та ін. Окремим завданням є також визначення соціокультурних та соціально-педагогічних чинників, під впливом яких відбувалось формування педагогічних поглядів В. Помагайби.

У результаті вивчення раніше невідомих архівних та інших джерел нами були виділені основні віхи життєвого шляху педагога, встановлені раніше не відомі факти його біографії та діяльності. Проаналізувавши їх, ми виділили такі етапи життєвого та творчого шляху Василя Івановича Помагайби.

І-й етап - (1907-1923) - становлення педагогічних поглядів та початок педагогічної діяльності В. Помагайби. В ці роки він навчається у школі та Вінницькому вчительському інституті, активно займається педагогічною самоосвітою. Освіту він поєднує з активною педагогічною діяльністю. У 1907 році В.Помагайба розпочинає педагогічну діяльність у початковій школі міста Хмільника і продовжує її у кількох навчальних закладах. Вже після закінчення педагогічного інституту він працює на посадах вчителя російської мови та літератури та завідувача педагогічною частиною школи, директора школи, викладача педагогічних дисциплін учительської семінарії, завідувача повітовим відділом народної освіти. У цей період з'являються статті педагога в газетах «Більшовик» (Київ), «Пролетарська правда» (Київ), додаток до «Народного вчителя» (Харків) та в журналах «Радянська освіта» і «Шлях освіти».

Дослідження свідчать, що у цей період визначальними соціокультурними чинниками, які впливали на формування світогляду більшості української інтелігенції, були складні і неоднозначні процеси, пов'язані з поваленням царизму, більшовицьким переворотом, розгортанням українських визвольних змагань. Важливі зрушення відбувалися у свідомості людей і під впливом наростаючої соціально-економічної кризи, що охопила усі верстви та прошарки населення.

Кожен з революційних урядів 1917-1920 років, прагнучи до зміцнення своєї влади, намагався спиратися на культурні надбання народу, вважав за доцільне не тільки привернути на свій бік інтелігенцію, як основного носія і творця культурних і духовних цінностей, а й перетворити її на виразника відповідних політичних ідей і інтересів. Особливо яскраво це проявлялося в діяльності радянської влади. Нова соціальна структура суспільства, яку штучно народжував більшовизм, майже повністю змінила соціально-культурне замовлення і соціальний склад самих творців культури.

За таких умов В. Помагайба формувався як активний член радянського суспільства, який відстоював інтереси цього суспільства в освіті. Почавши з простого вчителя, він швидко виріс до відомого вченого-педагога. Важливою сторінкою біографії педагога стала його робота в дитячому містечку ім. В. І. Леніна, яку педагог описав у статті «Дальтонівський план на практиці (з досвіду дитячого городка Ленінськ)» (1924).

ІІ-й етап наукової біографії В. Помагайби - (1923-1938) - його формування як педагога-дослідника, перший етап наукової діяльності, що почався з переїздом вченого до Києва. В ці роки він навчається в аспірантурі науково-дослідної кафедри педології, працює на посаді наукового секретаря, з 1932 року і до арешту та заслання керує секцією дидактики у базовій Харківській установі Українського науково-дослідного інституту педагогіки. З 1926 року педагог стає членом Науково-педагогічного товариства при Всеукраїнській академії наук (ВУАН), де очолив секцію методики навчання молодших школярів, з 1934 року - професором Українського науково-дослідного інституту педагогіки.

В цей час В. Помагайба активно публікується в українських часописах «Шлях освіти», «Радянська освіта», «Український вісник експериментальної педагогіки та рефлексології», «Бюлетень Київської Окрнаросвіти», «Друг дітей», «Бюлетень Київського ІНО». Окремими виданнями друкуються праці, присвячені організації роботи в сільській школі, а саме: «Літня робота в сільській школі» (1927), «Готування вчителя до уроку» (1928), «Про працю за комплексами з двома групами на вчителя» (1928), «Аналіз техніки шкільної праці» (1930), «Дидактичні замітки про роботу вчителя з двома класами» (1930). В цей же час виходить у світ перший підручник педагога, написаний у співавторстві з дружиною Г. Савицькою, «Буквар молодого колгоспника» (1930).

Слід зазначити, що становлення Василя Івановича Помагайби як ученого припало на час, який більшість сучасних істориків педагогіки (М. Богуславський, Н. Гупан, Г. Касьянов, Н. Кузьменко, В. Липинський, О. Сухомлинська, М. Ярошевський, М. Ярмаченко та ін.) характеризують як період стрімкого піднесення радянської науки в цілому та педагогічної зокрема. Крім того, у перші післяреволюційні роки держава надавала істотну допомогу науковцям, підтримуючи вчених, надаючи їм пайки та заробітну плату, організовуючи нові дослідні центри, даючи фінансування на закупівлю приладів тощо.

Активно розвивалась у цей період педагогічна наука, була багата новаціями педагогічна практика. Зокрема, у цей період були популярними ідеї вільної та прагматичної педагогіки, для реалізації яких велике значення мали дослідження психологічних закономірностей процесу навчання, врахування психофізіологічних особливостей учнів. Значного поширення набула експериментальна педагогіка.

Як показав аналіз публікацій Василя Помагайби, значна увага в педагогічній спадщині педагога цього періоду приділена питанням підготовки вчительських кадрів, підвищенню їх професійного рівня. Зокрема, це статті «Готування вчителя до уроку» (1928), «Роль записування плану і змісту уроку в прозово розповідальній техніці уроку» (1929), «Аналіз техніки шкільної праці» (1930) та ін.

Починаючи з серпня 1931 року, було розпочато масштабну реформу, покликану стандартизувати освітню сферу. Було відкинуто новаторство, поширене у 20-ті роки, коли влада заперечувала все, що було пов'язано зі старою організацією навчально-виховного процесу, у тому числі й класно-урочну систему. Політична кон'юнктура набирала сили і поступово підпорядковувала гуманітарні науки (у тому числі й педагогіку), не залишивши вибору науковцям. На фоні деструктивних зрушень у системі народної освіти реалізуватися науковцю було не просто. До того ж в УНДІПі почали різко критикуватись педологічні дослідження, що їх проводили провідні наукові співробітники інституту: А. Ананьїн, О. Залужний, К. Лебединцев, О. Попів, В.Помагайба, І. Соколянський, Я. Чепіга та ін.. Було прийнято спеціальну постанову щодо його діяльності, потім розпочались масові звільнення науковців і репресії. Це надовго затримало прогресивний розвиток педагогічної думки і шкільної практики в Україні.

За таких обставин В. Помагайба прагнув не лише вижити, а й реалізуватися в освітній сфері. Педагог розширив поле своєї діяльності, поєднуючи науково-дослідну роботу з викладацькою, (у цей час він проводив заняття з педагогіки з аспірантами Харківського інституту народної освіти). Згодом Василь Іванович Помагайба очолив ще й навчальну частину загальноосвітньої школи, що функціонувала як дослідницький майданчик при УНДІПі.

Новою сферою реалізації педагогічної творчості Василя Івановича Помагайби у 30-ті роки ХХ століття стає підручникотворення. Педагог разом з дружиною Г. Савицькою видав друком серію підручників нового покоління. Вони були розраховані на різні вікові групи і адаптовані до реалій життя тогочасного радянського суспільства. Серед них «Українська мова для першого року навчання» (1932), «Буквар» (1932, 1933, 1934) тощо.

ІІІ-й етап життя та діяльності Василя Івановича Помагайби (1939-1954) пов'язаний з науково-педагогічною і викладацькою діяльністю у Кзил-Ординському педагогічному інституті (у 1940-1946 роках), на кафедрі педагогіки Київського педагогічного інституту імені О.М. Горького та Ніжинського педагогічного інституту (1946-1953 роки), захистом другої кандидатської дисертації на тему «Основні шляхи подолання другорічництва в початкових класах». Науковець брав активну участь у проведенні вчительських конференцій, читав лекції на курсах підвищення кваліфікації учителів, виступав з доповідями на різних педагогічних заходах .

Розробка теоретичних курсів у поєднанні з викладацькою практикою, взаємодія з педагогічними колективами загальноосвітніх шкіл розширили творчі можливості педагога-науковця. Спираючись на власний досвід практичної роботи та здобутки вчителів республіки, В. Помагайба сконцентрувався на розробці педагогічної теорії. Згодом цей напрям став домінуючим у його діяльності, що підтверджується низкою публікацій. Основну увагу вчений приділяв дидактиці початкової школи, методиці викладання шкільних дисциплін, організаційним аспектам роботи вчителя, історії педагогіки, актуальним питанням діяльності загальноосвітньої школи.

Цей етап припав на роки Другої світової війни та післявоєнний період. У ці роки головним критерієм оцінки діяльності викладача, вченого була його політична надійність. Навіть після завершення Великої Вітчизняної війни, коли радянська влада намагалася мобілізувати населення на відбудову народного господарства, репресії проти науковців і тотальний ідеологічний контроль не припинялись. В педагогічному інституті, як і в цілому у вищій школі, панувала специфічна атмосфера, просякнута духом комуністичної ідеології. Кожен з викладачів ВНЗ мав вивчати праці основоположників марксизму-ленінізму з наступним їх обговоренням на засіданнях кафедр, брати активну участь у громадсько-політичному житті.

IV-й етап - (1954-1972) - це роки активної організаційно-наукової діяльності В.Помагайби, час розквіту його як педагога-дослідника, керівництво відділами початкового навчання та дидактики. Протягом майже двадцяти років - у 50-ті - на початку 70-х років, коли Василь Іванович працював у Науково-дослідному інституті педагогіки УРСР, він досліджував такі актуальні для вітчизняної школи та педагогіки проблеми: розробка змісту, методів та програмно-методичного забезпечення політехнічного навчання у початковій школі, пошук можливостей забезпечення зв'язку загальноосвітньої школи з виробництвом, наукове обґрунтування і впровадження в освітню практику активних методів навчання, навчально-методичне забезпечення діяльності малокомплектних шкіл, перехід до трирічної початкової школи на основі концепції розвивального навчання, проблема перенавантаження учнів навчальною роботою тощо.

В цей період побачили світ дев'ятнадцять праць, серед яких - дві монографії, сім підручників з російської мови для молодших класів шкіл з українською мовою навчання, брошури, публікації в педагогічній періодиці, методичні рекомендації для вчителів. Це такі праці як: «Емоційність як фактор активізації учнів у навчальному процесі» (1959), «Про структуру уроку у восьмирічній школі» (1960), «Основи програм восьмирічної школи і принципи роботи з ними (початкові класи)» (1960), «Про структуру уроку у восьмирічній школі» (1960), «Школа і сім'я в боротьбі за піднесення успішності учнів» (1961), «Нові вимоги до форм і методів навчання» (1961), «Проблема дидактичних основ зв'язку навчання з життям в теорії і практиці» (1961), «Про поліпшення методів навчання у восьмирічній школі» (1962), «Емоціональність як принцип навчання» ( 1963), «Про унормування учбового навантаження учнів» (1963), «Як допомогти дітям добре вчитись» (1965), «Основні вимоги до дидактичних досліджень» (1965), «Робота вчителя в малокомплектних школах» (1968), «Проблема законів процесу навчання» (1971), «Розвиток дидактики як науки» (1974) та ін..

У діяльності і творчості В. Помагайби відобразились особливості соціокультурних процесів в Україні другої половини 50-х - першої половини 60-х років. З одного боку, цей період «відлиги» характеризувався лібералізацією культурного і наукового життя. З іншого - будь-які прояви пожвавлення національно-культурного життя зразу викликали незадоволення влади і відповідні утиски. Ці тенденції відобразились і на системі освіти. Суспільно-політична та економічна ситуація в країні, яка стимулювала інноваційні процеси у педагогіці та освіті, доповнювалась протиріччями в освітній практиці. Виникла гостра необхідність у подоланні домінування словесних методів навчання, універсалізації класно-урочної системи в рамках пояснювально-ілюстративного навчання, подоланні відірваності шкільного навчання від життя та слабка підготовка випускників школи до подальшої трудової діяльності.

У другому розділі - «Проблеми загальноосвітньої школи та педагогічної науки у спадщині Василя Івановича Помагайби» - висвітлено погляди педагога на розвиток школи та вітчизняної педагогічної думки, охарактеризовано питання теорії навчання, розкриті у його працях, визначено внесок В. Помагайби у розвиток змісту та методів початкового навчання, розв'язання проблеми неуспішності учнів, унормування їх навчального навантаження.

Аналіз педагогічної спадщини Василя Івановича Помагайби дозволив виділити основні педагогічні проблеми, над якими працював педагог протягом свого життя: розвиток вітчизняної школи та педагогічної думки ХХ століття, проблеми методів і методології дидактичних досліджень, обґрунтування законів, принципів та правил навчання, питання змісту, методів та програмно-методичного забезпечення політехнічного навчання у початковій та восьмирічній школі, пошук можливостей забезпечення зв'язку загальноосвітньої школи з виробництвом, наукове обґрунтування і впровадження в освітню практику активних методів навчання, навчально-методичне забезпечення діяльності малокомплектних шкіл, перехід до трирічної початкової школи на основі концепції розвивального навчання, педагогічні умови організації самостійної роботи учнів, проблема другорічництва та перенавантаження учнів навчальною роботою тощо.

Дослідження свідчать, що важливим напрямом наукових пошуків В. Помагайби були дослідження з історії української школи та педагогічної думки, що поставили його в один ряд з провідними істориками педагогіки кінця 50-х - 60-х років ХХ століття. У численних історико-педагогічних працях педагог проаналізував розвиток загальноосвітньої школи в Україні від її зародження і до середини ХХ століття, виявив характерні особливості кожного етапу її становлення, дослідив історію розвитку різних методик навчання читанню і письму протягом століття, проаналізувавши їх з точки зору попередження неуспішності учнів, розглянув розвиток методів навчання в радянській школі в історичній ретроспективі, проаналізував зміст комплексів.

Ним не лише висвітлено процес формування змісту загальної середньої освіти в Україні за період з 1917 по 1967 роки, а й виділено найбільш суттєві віхи цього процесу, вказано на недоліки та переваги різних підходів до відбору навчального матеріалу, виявлено глибинні чинники кардинальних змін у змісті шкільної освіти та їх реальні і можливі наслідки, проаналізував навчальні плани періоду 1931 - 1958 років, зміни, що вносились до них протягом цих років, дав власну оцінку ефективності цих змін, засудивши деякі з них як неправильні і, навіть, шкідливі. Невідповідність змісту навчання віковим особливостям дітей Василь Іванович вважав основною проблемою радянської школи - проблемою, яка, незважаючи на часті зміни навчальних планів та програм, спроби їх удосконалити і спростити, лише ускладнювалась.

Учений не лише хронологічно виклав власне бачення освітніх змін у досліджуваний період, а й попри обов'язкову, згідно з вимогами часу, ідеологічну забарвленість викладу, спробував дати об'єктивну оцінку підходам до відбору та розбудови змісту і передбачити можливі перспективи цього процесу. помагайба педагог неуспішність другорічництво

Дослідження показало, що Василь Іванович Помагайба не лише глибоко дослідив навчальний процес у загальноосвітній школі кінця 50-х - 60-х років ХХ століття, виявив та проаналізував проблеми, а і запропонував конкретні, дієві шляхи їх вирішення. Так, узагальнивши наявний досвід використання активних методів у навчально-виховному процесі в 20-ті роки та у сучасних йому експериментальних школах, В.Помагайба обґрунтовував доцільність використання у сучасній йому загальноосвітній школі методу виробничих завдань (аналог методу проектів) та дослідницького методу.

Проведений аналіз джерел дозволяє стверджувати, що В. Помагайба визначив поняття «принцип навчання» як основне висхідне положення, керівну настанову в теоретичній і практичній діяльності, акцентувавши увагу на тому, що в дидактиці принципами називають ті основні положення та ідеї, які визначають навчально-виховну діяльність учителя і учнів у відповідності до завдань навчання й виховання, і розкрив зв'язок принципів, правил навчання і закономірностей навчального процесу. Педагог запропонував власний перелік принципів навчання: комуністичної ідейності (правила: використовуй силу ідейності; науковість змісту; зміст, організація і методи навчання; образність навчання; атеїзм; колективізм); зв'язку навчання з життям; свідомості навчання; наочності навчання; діяльності у навчанні: на всіх етапах учень має діяти, бо діяльність - основа навчання; навчаючи, керуй діяльністю учнів; поєднуй фізичні й ментальні дії; у початкових класах використовуй ігри; дбай про внутрішню (мисленнєву) активність учня; систематичності навчання; доступності та індивідуальності навчання; емоційності та інтересу у навчанні.

Педагог піддавав критиці залишки асоціаціонізму в педагогіці як такі, що заважають дальшому поліпшенню форм і методів навчання. На його думку, у багатьох тогочасних працях панував погляд на навчальний процес, як на процес утворення зв'язків у вищій нервовій діяльності учнів. На цій основі досить часто навчальний процес спрямовувався головним чином на запам'ятовування та закріплення засвоюваного матеріалу. Проте, результат такого засвоєння може бути глибоким і поверховим, свідомим і механічним.

Першою і основною закономірністю навчального процесу, на думку педагога, слід вважати не просто асоціацію, не просто утворення зв'язків, а єдність і боротьбу протилежностей між відображеним і відображуваним в корі головного мозку, між відомим і невідомим для учня. У правильно організованому навчанні новий, невідомий учневі матеріал не просто зв'язується зі старим, відомим, а вступає в боротьбу з ним. Рушійною силою навчального процесу є боротьба суперечностей між завданнями у ході навчання і наявним рівнем знань та розвитку учнів.

Ним також запропоновано дидактично обґрунтовану систему типів уроків, побудовану на закономірностях раціонально організованого навчального процесу з урахуванням основних завдань освіти та виховання; етапів формування знань, умінь та навичок; вікових особливостей учнів; пізнавальної природи основних циклів навчальних предметів.

Аналіз праць В. Помагайби дозволив виділити вимоги, що він їх ставив до удосконалення програм для початкових класів: давати в програмі лише те, що є початковим і головним у даній галузі основ наук; матеріал має бути доступним, оптимальним за обсягом; удосконалення навчального плану та програм повинне проводитись не лише зі змістом, а й з організацією навчально-виховного процесу. Він вважав, що процес навчання учнів грамоти неможливий без напруженого логічного мислення. Навчання, на думку педагога, обов'язково повинно бути творчим, спрямованим на розвиток логічного мислення, вміння порівнювати і робити висновки з мінімальною часткою часу, витраченого на механічне запам'ятовування навчального матеріалу.

У середині 60-х років ХХ століття розпочалась докорінна перебудова системи початкового навчання. З уведенням обов'язкової восьмирічної освіти, початкова школа втратила своє самостійне значення, перестала бути завершальним ступенем навчання, перетворившись на початкову ланку загальної середньої освіти. Важливим завданням початкової школи в нових умовах науковець вважав удосконалення методики навчально-виховного процесу у молодших класах. Для здійснення цього завдання він радив вчителям активно використовувати сучасні досягнення психології, педагогіки та методики навчання. Водночас В.І. Помагайба, наголошуючи на потребі удосконалювати навчально-виховний процес, застерігав від механічного засвоєння школярами навичок і умінь та радив посилювати розвиток логічного мислення й творчих здібностей учнів. Нова структура та зміст початкового навчання вимагали, на думку педагога, нових активних методів та прийомів, активну участь у розробці та впровадженні яких у шкільну практику брав і Василь Іванович.

Як свідчить аналіз педагогічної періодики досліджуваного періоду, на початку 60-х років проблема рівня підготовки учнів початкових класів у малокомплектних школах республіки стала суспільно значимою і широко обговорювалась у педагогічній літературі. Адже, працюючи одночасно з двома, трьома, а іноді й чотирма класами, вчителю доводилось кожного дня проводити не чотири, а вісім, шістнадцять, а то й більше уроків. А оскільки у малокомплектній школі вчитель не міг мати навантаження з однієї дисципліни, змушений був викладати декілька предметів і тому часто не всім дисциплінам приділяв належну увагу, довільно перерозподіляючи навчальні години. Таким чином, частина навчальних предметів так чи інакше потрапляла в розряд так званих «другорядних» дисциплін. Такими, часто знехтуваними у процесі навчання, були малювання, трудове навчання, фізичне та музичне виховання тощо. Скорочення часу на безпосередню роботу вчителя з класом часто приводило до поверхового, механічного засвоєння програмного матеріалу, гальмування загального розвитку дітей, їх відставання у середній школі.

Дослідження показали, що педагог комплексно і системно проаналізував проблеми, що виникали перед вчителями невеликих, здебільшого сільських, малокомплектних шкіл, і запропонував ряд заходів для їх вирішення. Так, якщо в малокомплектній школі працює не менше двох вчителів, то їх роботу, слід організувати таким чином, щоб вони мали свою спеціалізацію і читали закріплені за ними навчальні предмети в усіх класах школи. Такий підхід сприятиме вдосконаленню педагогічної майстерності цих вчителів, підвищуватиме успішність учнів, міцність засвоєних ними знань, умінь та навичок.

У своїй праці Василь Іванович доводив значущість кожного з предметів, передбачених навчальним планом початкової школи (у тому числі співів, малювання, трудового навчання тощо). В. Помагайба доводив, що немає неважливих навчальних предметів, якими б можна було пожертвувати на користь інших.

Другу абсолютну проблему малокомплектної школи педагог бачив у тому, що вчитель одночасно проводив урок з двома, трьома (а то й більше) класами, тобто дітьми різних вікових категорій, які знаходилися в одній класній кімнаті. В таких умовах вчитель безпосередньо працював з одним класом, а учні інших класів повинні були працювати самостійно. Але не всі навчальні предмети однаково придатні для самостійного вивчення. Тому при складанні розладу уроків, підкреслював педагог, потрібно, щоб в одному класі був предмет такий, що розширює можливості для самостійної роботи учнів, а в другому - навпаки, потребував постійного контролю і уваги зі сторони учителя. Педагог давав конкретні поради щодо того, як компонувати такі уроки у розкладі. Окрім того, він доводив, що краще сполучати однакові предмети і обґрунтовував це психологічними мотивами, оскільки сполучення однакових предметів через психологічну спорідненість їх сприймання менше відвертає увагу учнів декількох зведених класів і водночас спрощує роботу вчителя, не примушує його різко переключатися зі змісту одного навчального предмета на інші. Таким чином, арифметику краще поєднувати з арифметикою, граматику з граматикою (однієї мови) тощо.

Важливим аспектом правильної організації навчального процесу у малокомплектній школі Василь Іванович вважав правильний вибір типу уроку та відповідний підбір його структурних елементів. При цьому, структурні елементи уроку в малокомплектній школі, наголошував педагог, нічим не відрізняються від уроку в звичайній початковій школі, проте їх відбір та розподіл часу на них має свої особливості. Типи і структура уроку визначають напрями роботи, вибір методичних прийомів, що їх використовує учитель на кожному структурному етапі. Чимало уваги приділяв педагог питанню послідовності і кількості переходів учителя від класу до класу на уроці.

Аналіз публікацій педагога доводить, що він не лише дослідив причини неуспішності, відставання та другорічництва учнів молодшої та середньої школи, а й запропонував і обґрунтував шляхи їх попередження. Педагог наголошував на прямій залежності успішності від якості і техніки читання школярів, вважаючи, що незадовільна техніка є однією з основних причин загального невстигання учнів не лише молодших, але і середніх та старших класів, другорічництва. Саме тому, оволодіння дітьми свідомим, правильним, швидким і виразним читанням є пріоритетним завданням учителя молодших класів. Причин неуспішності з читання та письма може бути, на думку педагога надзвичайно багато (нерозвинене усне мовлення, погана увага, добре розвинена пам'ять - коли дитина легко запам'ятовує не аналізуючи прочитаного, хиби в методиці початкового навчання читання тощо). Учитель зобов'язаний якомога раніше виявити ці причини і усунути їх, пам'ятаючи, що від цього залежать подальші навчальні успіхи дитини в навчанні.

Василь Іванович наголошував на прямій залежності успішності від якості і техніки читання школярів, вважаючи, що читання - це, перш за все, не навчальний предмет, а засіб навчання. Адже за допомогою читання вивчаються інші навчальні предмети (історія, фізика, біологія, хімія тощо). В. Помагайба виявив такі причини відставання та другорічництва: перевантаження учнів господарськими завданнями в сім'ї та навчальною роботою, відсутність належних умов для навчання; погане товаришування, зниження інтересу до навчання; захоплення побічними справами, що відволікають від навчання; часті пропуски уроків, що сприяють появі прогалин у знаннях; порушення режиму в навчальному процесі чи вдома. Він вважав, що проблема невстигання, другорічництва - комплексна і вирішувати її потрібно спільними зусиллями батьків та учителів: створювати сприятливі умови для щоденного, систематичного виконання учнем домашніх завдань; не допускати запізнень до школи і пропусків уроків, порушення режиму дня; забезпечувати належний контроль за виконанням домашніх завдань та успішністю учнів, допомагати в ліквідації прогалин у знаннях; підтримувати інтерес учнів до навчання; систематично виявляти, вивчати та вчасно ліквідовувати прогалин у знаннях учнів, вивчати індивідуальні особливості і умови життя невстигаючих учнів; організовувати допомогу невстигаючим та сприяти поновленню в них інтересу до навчання; навчати учнів методів та прийомів самостійного здобування знань.

На думку В. Помагайби, щоб запобігти появі прогалин у знаннях та другорічництва, вчителі повинні:

· не допускати жодного пропуску уроків учнями без поважних причин та жодного невиконаного домашнього завдання;

· систематично виявляти, вивчати та вчасно ліквідовувати прогалини у знаннях учнів, вивчати індивідуальні особливості й умови життя невстигаючих учнів;

· не допускати перевантаження учнів навчальною працею в школі та вдома;

· організовувати допомогу невстигаючим та сприяти поновленню в них інтересу до навчання;

· навчати учнів методів та прийомів самостійного здобування знань;

· організовувати методично продуману самостійну роботу учнів.

Робота педагога з невстигаючими учнями не може бути груповою. Причини відставання різні в кожної дитини, тому потрібна виключно індивідуальна робота. Попередньо необхідно скласти детальну характеристику кожного з невстигаючих учнів, виявити причини неуспішності на скласти план їх подолання.

Аналіз праць відомого педагога свідчить про його особливу увагу до підготовки вчителів. Учитель, його підготовка, майстерність, ставлення його до своїх обов'язків - прямий шлях до унормування учбового навантаження учнів. Досвідчений учитель не дасть учням того, що недоступно їх розумінню, що вище від їх можливостей: він відшукує способи, як довести до розуміння учнями те, що далеке від їх життєвого досвіду, але передбачене програмою, потрібне для життя.

Вважаючи самостійну роботу учнів запорукою успішного навчання, Василь Іванович Помагайба висував такі вимоги до методики її застосування: використання на всіх етапах навчального процесу, її доступність як щодо складності, так і щодо часу на її виконання; забезпечення розуміння дітьми того навчального матеріалу, тих навичок і умінь, які вони мають засвоїти під час самостійної роботи; розуміння дітьми, що і як потрібно робити, і яким вимогам має відповідати їх робота; кожен навчальний предмет потребує властивих йому видів самостійної роботи; самостійну роботу потрібно використовувати на уроках творчо, уникаючи шаблону і трафарету, одноманітності, які обмежують і затримують розвиток здібностей учнів.

ВИСНОВКИ

Узагальнення результатів проведеного дослідження, аналіз джерельної бази та архівних матеріалів дали підстави для таких висновків.

1. Суттєвою складовою дослідження персоналії В. Помагайби стало визначення основних етапів його життя і діяльності, обумовлених як зовнішніми змінами, так і внутрішньою еволюцією його поглядів, появою і розробкою ним нових ідей, теорій та ін. Це визначення відобразилось у складанні спеціального різновиду історико-педагогічної періодизації життя і діяльності педагога. В основу визначення етапів його біографії з урахуванням історико-педагогічних підходів покладено певну кількість зовнішніх і внутрішніх чинників. Як зовнішні чинники розглядались політичні, соціально-культурні зміни у суспільному житті, які обумовлювали тенденції розвитку освіти взагалі, та педагогічної науки в усіх її взаємозв'язках та компонентах, зокрема. Як внутрішні - зміна підходів до висвітлення питань навчального процесу, ступінь теоретичної розробки питань змісту, методів та програмно-методичного забезпечення у дидактиці.

В житті і діяльності виокремлено і обґрунтовано чотири таких етапи: І етап: 1892-1923 рр. - становлення особистості та науково-педагогічних поглядів В. Помагайби; ІІ етап: 1923-1939 рр. - початок наукової діяльності; ІІІ етап: 1939-1954 рр. - етап заслання і викладацької діяльності; IV етап: 1954-1972 рр. - етап його активної наукової, творчої та організаційної діяльності. Кожен з названих етапів характеризувався важливими змінами у житті та поглядах педагога.

2. До основних педагогічних проблем, над якими працював педагог протягом свого життя відносяться: розвиток вітчизняної школи і педагогічної думки ХХ століття, проблеми методів і методології дидактичних досліджень, розвиток змісту та методів початкового навчання та розв'язання проблеми неуспішності учнів та унормування їх навчального навантаження.

Педагог проаналізував розвиток загальноосвітньої школи в Україні від її зародження і до середини ХХ століття, виявив характерні особливості кожного етапу її становлення, дослідив історію розвитку різних методик навчання читання і письма протягом століття, проаналізувавши їх з точки зору попередження неуспішності учнів, розглянув розвиток методів навчання в радянській школі в історичній ретроспективі, проаналізував зміст комплексів, спробував назвати причини невдалого їх запровадження, висвітлив процес формування змісту загальної середньої освіти в Україні за період з 1917 по 1967 роки й виділив найбільш суттєві його віхи, вказав на недоліки та переваги різних підходів до відбору навчального матеріалу, спробував виявити глибинні чинники кардинальних змін у змісті шкільної освіти та їх реальні і можливі наслідки.

3. Особливо цінним для сучасної історико-педагогічної науки є проведений В. Помагайбою детальний порівняльний аналіз навчальних планів та програм початкової школи, їх змістового наповнення протягом століття, починаючи з другої половини ХІХ століття і до 1967 року з оцінкою як позитивних, так і негативних змін у змісті початкового навчання за століття. До заслуг вченого можна віднести цілісний системний аналіз освітніх змін у досліджуваний період, об'єктивну оцінку тогочасних підходів до відбору та розбудови змісту навчання і тенденцій його розвитку.

Педагогічна спадщина В. Помагайби містить різноманітні аспекти теорії навчання та виховання школярів, організації навчально-виховного процесу. Зокрема - це проблеми методології дидактичних досліджень, обґрунтування законів, принципів та правил навчання, змісту, методів та програмно-методичного забезпечення політехнічного навчання у початковій школі, навчально-методичне забезпечення діяльності малокомплектних шкіл, розвиток початкової школи на основі концепції розвивального навчання, педагогічні умови організації самостійної роботи учнів, проблема другорічництва та перенавантаження учнів у навчанні тощо.

Педагог проаналізував поняття «закономірність» і «закон», принципи та правила навчання, запропонував власне формулювання принципів навчання: принцип комуністичної ідейності; принцип зв'язку навчання з життям; принцип свідомості навчання; принцип наочності навчання; принцип діяльності у навчанні; принцип систематичності навчання; принцип доступності та індивідуальності навчання; принцип емоційності та інтересу у навчанні.

Аналіз педагогічної спадщини В. Помагайби засвідчив, що він комплексно і системно проаналізував проблеми, що з ними постійно стикалися вчителі в невеликих, здебільшого сільських, малокомплектних школах і запропонував ряд заходів, що сприяли б поліпшенню їх роботи, дав рекомендації щодо запровадження нових, науково обґрунтованих, активних методів та прийомів навчання, впровадження у навчальний процес у різних варіантах і формах давно забутих та несправедливо скомпрометованих у 20-ті роки методів навчання: дослідницького та методу проектів.

Слідом за відомими українськими педагогами І. Синицею та В. Сухомлинським, В. Помагайба не лише досліджував причини неуспішності, відставання та другорічництва учнів молодшої та середньої школи, а й пропонував обґрунтовані шляхи їх попередження, такі як чітке виконання шкільного режиму та режиму дня дитини вдома, дотримання нормальної тривалості уроків та робочого дня учня, забезпечення раціонального розкладу уроків, вибір оптимального часу для позакласних та позашкільних занять, оптимальне навантаження учнів навчальною працею на уроках та вдома, систематичне виявлення і вчасна ліквідація прогалин у знаннях учнів, допомога невстигаючим та поновлення в них інтересу до навчання. навчання учнів методам та прийомам самостійного здобування знань, організація методично продуманої самостійної роботи учнів.