Виховання культури міжнаціональних стосунків учнівської молоді в Україні (20-ті – перша половина 30-х рр. ХХ ст.)

Размещено на http://www.allbest.ru/

Східноукраїнський національний Університет імені Володимира Даля

ВИХОВАННЯ КУЛЬТУРИ МІЖНАЦІОНАЛЬНИХ СТОСУНКІВ УЧНІВСЬКОЇ МОЛОДІ В УКРАЇНІ (20-ТІ - ПЕРША ПОЛОВИНА 30-Х РОКІВ ХХ СТ.)

13.00.01 - загальна педагогіка та історія педагогіки

АВТОРЕФЕРАТ

дисертації на здобуття наукового ступеня кандидата педагогічних наук

ВЕРБОВСЬКИЙ Олександр Володимирович

Луганськ - 2010

Дисертацією є рукопис

Робота виконана в Луганському національному університеті імені Тараса Шевченка Міністерства освіти і науки України.

Науковий керівник: кандидат педагогічних наук, доцент ПЕСОЦЬКА Ольга Петрівна, Луганський національний університет імені Тараса Шевченка Міністерства освіти і науки України, доцент кафедри соціальної педагогіки та соціальної роботи.

Офіційні опоненти: доктор педагогічних наук, професор ШТЕФАН Людмила Андріївна, Харківський національний педагогічний університет імені Г.С. Сковороди.

Міністерства освіти і науки України, професор кафедри історії педагогіки та порівняльної педагогіки;

кандидат педагогічних наук, доцент СТЕПАНОВ Євген Павлович, Луганський національний університет імені Тараса Шевченка Міністерства освіти і науки України, проректор з міжнародних зв'язків.

Захист відбудеться 25 листопада 2010 року о 14.00 годині на засіданні спеціалізованої вченої ради Д 29.051.06 у Східноукраїнському національному університеті імені Володимира Даля за адресою: 91034 м. Луганськ, кв. Молодіжний, 20-а, ауд. 215 другого навчального корпусу.

З дисертацією можна ознайомитися в Науковій бібліотеці Східноукраїнського національного університету імені Володимира Даля за адресою: 91034 м. Луганськ, кв. Молодіжний, 20-а.

Автореферат розіслано 23 жовтня 2010 року.

Вчений секретар спеціалізованої вченої ради Н.В. Фунтікова

ЗАГАЛЬНА ХАРАКТЕРИСТИКА РОБОТИ

педагогічний культура міжнаціональний

Актуальність теми. Більшість держав сучасного світу є неоднорідними за національними й етнічними ознаками, що зумовлює широке розмаїття світоглядів, традицій, стилів життя, ментальності, способів міжнаціонального спілкування.

У зв'язку з цим розвиток національного характеру, мислення, розуміння історії, національного егоцентризму і формування планетарного мислення, закономірне зростання контактів, взаємозв'язків між різними націями, великими і малими народностями зможуть забезпечити на перспективу конструктивність розвитку одиничного, національного і загальнолюдського та запобігти автаркії й відгороджуваності. Розуміння діалектики особистих, етнічних, загальнолюдських інтересів є ключем до істини, духовної свободи і прогресу.

Міжнародне товариство, кожна із країн потребують корегуючого розвитку, щоб уникнути наростаючої кризи, соціальної дезінтеграції, що означає актуалізацію політичних, педагогічних, соціологічних, економічних, культурологічних чинників для формування нової свідомості, нової парадигми сталого розвитку, нової культури міжнаціональних стосунків.

Наше суспільство занадто довго проголошувало міжнаціональну гармонію й ігнорувало гостроту і напруженість реальних подій. Складна міжконфесійна та міжетнічна ситуація в сучасній багатонаціональній Україні, що склалася в роки існування незалежної України, ускладнена тоталітарною спадщиною, залишеною колишнім СРСР, диктує необхідність виховання молодого покоління в дусі віротерпимості й дружби народів.

Особливої значущості проблема виховання культури міжнаціональних стосунків набуває в шкільному віці, коли йде активний процес вибору особистістю цінностей і життєвих орієнтирів, визначення власних світоглядних позицій, проектування основного вектору особистісної і професійної спрямованості. Саме в цей період значно актуалізуються питання міжнаціональних стосунків, міжетнічної культури спілкування, етнопсихологічних аспектів міжкультурних зв'язків.

У контексті формування перспективної програми розвитку національної школи визначення шляхів подальшого розвитку шкільної освіти в контексті виховання культури міжнаціональних стосунків особливого значення набуває глибокий і всебічний аналіз досвіду минулого.

У пошуках шляхів удосконалення сучасної школи, організаційних і змістовних методів, які б сприяли розвитку кожної особистості через одержання знань, незалежно від її національної приналежності, українська педагогічна наука і освітня практика використовують синтез сучасних досягнень та педагогічних надбань минулого. Саме історичний підхід дає можливість бачити, що сучасне становлення школи розгортається на основі певних базових умов, сприяє прогнозуванню розвитку проблеми організації виховання культури міжнаціональних стосунків.

Без глибокого аналізу минулого важко визначити основні принципи та напрями національної політики в період становлення незалежної демократичної України. Особливої уваги заслуговує вивчення досвіду та розуміння процесів, пов'язаних з вихованням культури міжнаціональних стосунків учнівської молоді в період національно-культурного будівництва 20-х - 30-х рр. ХХ ст., коли розпочалось широке здійснення українізації, проводилась активна робота з національними меншинами, важливе значення надавалося інтернаціональному вихованню.

У науковій літературі накопичений значний досвід осмислення проблеми виховання культури міжнаціональних стосунків.

Біля витоків розробки наукових засад виховання культури міжнаціональних стосунків в Україні стояли відомі педагоги та культурно-освітні діячі: М. Василенко, П. Біланюк, Г. Ващенко, М. Галущинський, В. Жаботинський, І. Огієнко, В. Пачовський, С. Русова, С. Сірополко, І. Стешенко, М. Тулов, Я. Чепіга, Я. Ярема; організатори народної освіти в роки радянської влади: Г. Гринько, Н. Крупська, Я. Ряппо, М. Скрипник, О. Шумський.

Аналіз наукових праць з проблеми виховання культури міжнаціональних стосунків свідчить про те, що вона розроблялася в контексті різних наукових галузей. Філософські та культурологічні аспекти розкривалися в дослідженнях В. Ананьїна, Є. Андроса, О. Борусевича, Ю. Бромлея, Г. Гачева, Б. Гершунського, Л. Гумільова, В. Кафарського, І. Кононова, С. Кримського, В. Мандрагелі, Л. Нагорної, С. Пролєєва, М. Степика, А. Шведової; загальнопедагогічні та психологічні - Т. Андрущенко, Ю. Арутюняна, А. Бароніна, В. Борисова, В. Бизової, Г. Волкова, З. Гасанова, В. Кукушина, С. Лур'є, Н. Серової, Т. Стефаненко, М. Тайчинова, Г. Філіпчука, М. Чепіль, П. Щербаня; обґрунтування основних положень проблеми міжнаціонального спілкування ми знаходимо в працях Е. Баграмова, Ю. Бромлея, Ф. Горовського, М. Євтуха, Ю. Римаренка, Ю. Саєнка, І. Сєрової, В. Заслуженюк та ін.

Дисертаційні дослідження В. Букача, О. Войналович, А. Дизанової, В. Орлянського, А. Черкаського присвячені національно-культурному розвитку України в 20-х роках ХХ ст. Їх автори зробили спробу відійти від минулих стереотипів у дослідженні цієї проблеми.

В останні роки вивчення різних аспектів проблеми виховання культури міжнаціональних стосунків учнівської молоді в 20-х - першій половині 30-х років ХХ ст. розглядалися в контексті розвитку та становлення загальноосвітніх шкіл в Україні 1920-1933 рр. (В. Борисов, 2003), національно-культурного будівництва серед національних меншин в першій половині 20-х рр. ХХ ст. (Л. Якубова, 2002), розвитку системи освіти національних меншин в Україні у 1917-1939 роках (О. Бистрицька, 1998), становлення і розвитку єврейської освіти в Україні у 20 - 30-х роках ХХ століття (Н. Кротік, 2007). Культурно-історична динаміка проблеми формування культури міжнаціональних відносин у педагогічній публіцистиці 1991-1997 роках була предметом дисертаційного дослідження І. Ленського (1998).

Таким чином, оцінюючи стан вивчення проблеми виховання культури міжнаціональних стосунків, маємо всі підстави стверджувати, що сьогодні немає жодного розгорнутого цілісного історико-педагогічного дослідження, у якому б розглядався розвиток теорії й практики виховання культури міжнаціональних стосунків учнівської молоді в 20-ті - першій половині 30-х рр. ХХ ст. в Україні.

Отже, протиріччя між недостатньою розробленістю цієї проблеми в історико-педагогічному плані та зростаючою потребою у використанні історико-педагогічних надбань для розробки ефективних шляхів соціального виховання дітей та молоді зумовило вибір теми дисертаційного дослідження: «Виховання культури міжнаціональних стосунків учнівської молоді в Україні (20-ті - перша половина 30-х рр. ХХ ст.)».

Хронологічні рамки дослідження охоплюють період 20-х - першу половину 30-х років ХХ ст. в Україні, який характеризується процесами «коренізації» партійного, радянського, профспілкового, комсомольського апарату на місцях. Визначення нижньої межі - 20-ті роки ХХ століття - пов'язано з прийняттям постанови ХІІ з'їзду РКП(б) (1923 р.), що дало поштовх до впровадження так званої політики «коренізації». Верхня межа - перша половина 30-х років ХХ століття - зумовлена змінами в політиці державного керівництва щодо національного питання і як наслідок прийняття рішення ХІІ з'їзду КП(б)У (1933 р.) стосовно згортання «коренізації».

Політика «коренізації» була спрямована на організацію національної мережі шкіл, закладів культури (клубів, бібліотек, лікнепів), газет і журналів, театрів, книговидавничої справи мовами корінних національностей. Одночасно проводилась робота по залученню національних меншин до партійного та державного апарату, активізацію їх політичного та культурного життя.

Зв'язок роботи з науковими програмами, планами, темами. Дослідження виконувалось згідно з планом наукової роботи Луганського національного педагогічного університету імені Тараса Шевченка в межах комплексної теми кафедри соціальної педагогіки та соціальної роботи «Теоретико-методичні основи змісту і технології навчання студентів соціальній роботі» (державний реєстраційний номер 0101U001373). Тему затверджено Вченою радою Луганського національного педагогічного університету імені Тараса Шевченка (протокол №7 від 26 січня 2007 року) та узгоджено в Раді з координації наукових досліджень в галузі педагогіки та психології в Україні АПН України (протокол № 4 від 24 квітня 2007 року).

Мета дослідження полягає у виявленні основних напрямів, концептуальних ідей та тенденцій розвитку теорії й практики виховання культури міжнаціональних стосунків учнівської молоді в 20-х - першій половині 30-х рр. ХХ ст. в Україні.

Досягнення поставленої мети передбачає вирішення таких завдань:

? на основі вивчення філософської, соціологічної, психологічної, історичної, педагогічної літератури здійснити історіографічний аналіз проблеми виховання культури міжнаціональних стосунків учнівської молоді в 20-х - першій половині 30-х рр. ХХ ст. в Україні та розкрити зміст поняття «виховання культури міжнаціональних стосунків»;

? проаналізувати вплив державної політики на процес виховання культури міжнаціональних стосунків учнівської молоді в 20-х - першій половині 30-х рр. ХХ ст. в Україні;

? визначити та схарактеризувати концептуальні ідеї виховання культури міжнаціональних стосунків учнівської молоді в зазначений період;

? провести історичний огляд змісту, форм та методів виховання культури міжнаціональних стосунків учнівської молоді в 20-х - першій половині 30-х рр. ХХ ст. в Україні;

? дослідити навчально-методичну забезпеченість процесу виховання культури міжнаціональних стосунків в 20-х - першій половині 30-х рр. ХХ ст. в Україні;

? визначити особливості підготовки педагогічних кадрів для роботи в національних школах в контексті виховання культури міжнаціональних стосунків.

Об'єкт дослідження - процес виховання культури міжнаціональних стосунків учнівської молоді в контексті розвитку педагогічної науки в Україні.

Предмет дослідження - основні напрями, концептуальні ідеї, зміст, форми та методи виховання культури міжнаціональних стосунків учнівської молоді в 20-ті - першу половина 30-х рр. ХХ ст. в Україні.

Методологічною основою дослідження є: наукові положення в галузі філософії, культурології, етнографії, історії, педагогіки про обумовленість виховання соціально-політичними й національними процесами; діалектичний підхід до вивчення історико-педагогічних явищ; основні положення системного підходу; фундаментальні принципи цілісності, структурності, динамічності, положення про єдність національного і загальнолюдського.

Теоретичну основу дослідження складають:

? концепції виховання культури міжнаціональних стосунків (Т. Андрущенко, Ю. Арутюняна, А. Бароніна, В. Бизової, Г. Волкова, З. Гасанова, В. Кукушина, С. Лур'є, Н. Серової, Т. Стефаненка, М. Тайчинова, Г. Філіпчука, М. Чепіль, П. Щербаня);

? фундаментальні ідеї про зміст виховання культури міжнаціональних стосунків учнівської молоді в 20-х - на початку 30-х років (М. Василенко, В. Жаботинський, І. Огієнко, С. Русова, І. Стешенко, М. Тулов, Я. Чепіга, С. Сірополко, Г. Ващенко, М. Галущинський, Я. Ярема, П. Біланюк, Н. Крупська, Г. Гринько, М. Скрипник, Я. Ряппо, О. Шумський);

? теоретичні підходи до наукового вивчення історико-педагогічного процесу (Л. Ваховський, Н. Дічек, О. Сухомлинська).

Поставлені завдання розв'язувались за допомогою комплексу дослідницьких методів: теоретичний аналіз наукової літератури, історико-генетичний метод (для визначення вихідних теоретичних позицій дослідження та їх розкриття); контент-аналіз документальних джерел та архівних матеріалів, періодизація, синтез, порівняння, зіставлення, узагальнення для виявлення основних напрямів та тенденцій розвитку теорії й практики виховання культури міжнаціональних стосунків, у конкретно-історичних формах відповідно до соціально-економічних, політичних та соціокультурних умов; систематизація й інтерпретація одержаних результатів.

Джерельна база дисертаційної роботи складається з матеріалів періодичних видань (педагогічної преси) 20-х - першої половини 30-х рр. ХХ століття, монографій вітчизняних педагогів, сучасних дисертаційних досліджень та публікацій за тематикою, суміжною з проблемою даної роботи. У процесі дослідження було використано матеріали Національної бібліотеки України ім. В. Вернадського (м. Київ), Центрального державного архіву вищих органів влади України (ЦДАВО, м. Київ), Центрального державного архіву громадських об'єднань України (ЦДАГО України, м. Київ), Державного архіву Луганської області (м. Луганськ), Обласного краєзнавчого музею (м.Луганськ), Державного архіву Житомирської області (м. Житомир), Луганської обласної універсальної наукової бібліотеки ім. О. М. Горького та ін.

Наукова новизна дослідження полягає в тому, що в ньому вперше на конкретному історико-педагогічному матеріалі виявлено основні напрями, тенденції, концептуальні ідеї виховання культури міжнаціональних стосунків учнівської молоді в 20-х - першій половині 30-х років ХХ ст.; удосконалено й доповнено зміст поняття «виховання культури міжнаціональних стосунків»; дістали подальшого розвитку уявлення про принципи, зміст, форми й методи виховання культури міжнаціональних стосунків в досліджуваний період; введено в науковий обіг невідомі раніше матеріали.

Практичне значення дослідження полягає в тому, що його результати можуть бути використані під час вивчення курсів педагогіки, історії педагогіки, соціальної педагогіки, методики роботи соціального педагога в педагогічних навчальних закладах різних рівнів акредитації, у системі підвищення кваліфікації соціальних педагогів, вчителів загальноосвітніх шкіл та соціальних працівників. Матеріали дисертаційної роботи можуть бути використані в практиці сучасного соціального виховання.

Апробація результатів дослідження. Основні положення й результати дослідження обговорювались та дістали позитивну оцінку на засіданнях кафедри соціальної педагогіки й соціальної роботи Луганського національного університету імені Тараса Шевченка, на щорічних науково-практичних конференціях Луганського національного університету імені Тараса Шевченка «Дні науки» (2006 - 2009 рр.), на міжнародних та всеукраїнських науково-практичних конференціях: «Медико-психологічні та соціальні проблеми дітей групи соціального ризику, шляхи подолання» (Луганськ, 2008 р.), «Духовно-культурні цінності освіти та виховання» (Луганськ, 2009 р.), «Український науково-інтелектуальний простір: реалії та перспективи розвитку» (Переяслав-Хмельницький, 2009 р.), «Соціологія другого модерну: проблема перевизначення понять суспільствознавчого дискурсу» (пам'яті професора Д.О. Жданова) (Луганськ, 2009 р.).

Публікації. Результати дисертаційного дослідження висвітлено в 9 одноосібних наукових публікаціях, з яких 6 надруковано у провідних фахових виданнях, затверджених ВАК України.

Структура роботи. Дисертація складається зі вступу, двох розділів, висновків до них, загальних висновків, 5 додатків на 7 сторінках, списку використаних джерел, який містить 276 найменувань. Загальний обсяг роботи складає 186 сторінок, обсяг основного тексту - 158 сторінок.

ОСНОВНИЙ ЗМІСТ ДИСЕРТАЦІЇ

У вступі обґрунтовано актуальність обраної теми, наведено результати історіографічного аналіз та вивчення ступеня дослідженості проблеми в сучасній історіографічній науці, визначено мету, завдання, об'єкт, предмет, його хронологічні межі, джерельну базу, наукову новизну й практичне значення результатів, наведено відомості про апробацію результатів, публікації автора та структуру роботи.

У першому розділі - «Історико-педагогічний аналіз проблеми виховання культури міжнаціональних стосунків учнівської молоді в 20-х - першій половині 30-х рр. ХХ ст. в Україні» - на основі аналізу філософської, соціологічної, психологічної, історичної, педагогічної літератури здійснено історіографічний аналіз проблеми виховання культури міжнаціональних стосунків учнівської молоді в 20-х - першій половині 30-х рр. ХХ ст. в Україні і розкрито зміст поняття «виховання культури міжнаціональних стосунків», проаналізовано вплив державної політики на процес виховання культури міжнаціональних стосунків учнівської молоді в 20-х - першій половині 30-х рр. ХХ ст. в Україні та подано характеристику концептуальних ідей виховання культури міжнаціональних стосунків учнівської молоді в зазначений період.

Історіографічний аналіз проблеми та вивчення досвіду періодизації розвитку національної освіти (О. Бистрицька, О. Войналович) дали підстави виділити етапи становлення педагогічної думки відносно виховання культури міжнаціональних стосунків. В основу запропонованої періодизації покладено два основних критерії: по-перше, основні етапи соціально-економічного та суспільно-політичного розвитку України в складі СРСР та після проголошення її незалежності; по-друге, рівень та стан розвитку вітчизняної історико-педагогічної науки. Згідно з цими критеріями наукова література з досліджуваної проблеми проаналізована в межах п'яти основних періодів:

1) з 1923 року до початку 30-х років;

2) з початку 30-х років до середини 50-х років;

3) з середини 50-х років до другої половини 80-х років;

4) з другої половини 80-х років по 1991 рік;

5) з 1991 року по 2010 рік.

З'ясовано, що в перший період з'являється велика кількість праць державних і партійних діячів СРСР та УСРР, в яких основна увага приділяється питанням обґрунтування необхідності впровадження політики коренізації. Велике значення для вивчення нашої теми мали праці наркомів освіти УСРР Г. Гринько, В. Затонського, М. Скрипника. У них на основі праць В. Леніна, документів РКП(б) - КП(б)У обґрунтовувалась важливість і необхідність проведення політики по задоволенню національно-культурних запитів всіх народів, які проживали на території України.

Аналіз другого періоду історіографії дав підстави стверджувати, що дослідження виховання культури міжнаціональних стосунків учнівської молоді в 20-ті - першій половині 30-х рр. ХХ ст. торкалися виключно окремих її аспектів. Однак у порівнянні з попереднім періодом число опублікованих праць різко зменшилось. Більше того, багато з раніше надрукованих робіт було вилучено з вільного користування і передано в бібліотечні, музейні та архівні відділи спеціального збереження.

Третій період характеризується появою літератури, яка спиралась на більш широку джерельну базу (П. Бачинський, Н. Заболоцький, В. Моключенко, О. Слуцький, Г. Шевчук, А. Юрченко). У науковий обіг вводиться раніше не відомий фактичний матеріал. У ці роки виходять видання, присвячені загальним проблемам розвитку української культури в період радянської влади, в яких аналізуються, в основному, кількісні успіхи так званої «культурної революції» 20-х рр. ХХ ст., зростання мережі шкіл, соціальний склад учнів, зміни в їх контингенті та ін. Але сама проблема виховання культури міжнаціональних стосунків у 20-ті - першій половині 30-х рр. ХХ ст. була закритою.

Проаналізувавши четвертий період, ми дійшли висновку, що у 80-х рр. ХХ ст. застій охопив не тільки економіку, духовне життя, а й науку. У цей час особливе роздратування у партійно-радянського керівництва СРСР викликали ті наукові дослідження, в яких можна було побачити натяк на існування певних відмінностей між різними націями і народами. Саме це, на наш погляд, і дає відповідь на запитання, чому у 80-ті роки не з'являлись наукові праці про розвиток виховання культури міжнаціональних стосунків.

З проголошення незалежності і переходу до нового суспільного ладу в Україні розпочинається п'ятий період в розвитку історико-педагогічної науки, якому властиве певне зростання інтересу до проблем, пов'язаних з вихованням культури міжнаціональних стосунків. З'являються досить оригінальні праці, в яких висвітлюються не лише позитивні сторони організації виховання культури міжнаціональних стосунків у учнівської молоді, а й цілий ряд пов'язаних з цим негативних чинників. Зокрема, на широкій документальній базі підготовлені статті О. Гонтаря, І. Іваненка, В. Майбороди, С. Майбороди, В. Палкіна, Є. Соф'янца, Г. Філіпчука, Б. Чирка та ін. Ряд важливих питань підготовки педагогічних кадрів взагалі, в тому числі для національних учбових закладів піднімаються в статтях Н. Дичек, В. Майбороди, В. Масненка, І. Шарова та ін. З дисертаційних праць, слід відмітити досить цікаві дослідження В. Букача, О. Войналович, А. Дизанової, В. Орлянського, А. Черкаського та ін.

На основі розгляду філософської, соціологічної, історико-педагогічної, етнопсихологічної літератури у дисертації визначена сутність поняття «виховання культури міжнаціональних стосунків».

Культура міжнаціональних стосунків розглядається в досліджені як прояв сукупності світоглядних, ідейно-політичних, етичних і естетичних цінностей суспільства в процесі спілкування представників різних націй.

У результаті аналіз наукової літератури виділені структурні компоненти культури міжнаціональних стосунків:

? толерантність, що виступає як соціокультурна толерантність;

? культура міжнаціонального спілкування;

? національна свідомість, тобто усвідомлення всього середовища, в якому існує і розвивається нація і всіх сфер взаємовідносин з іншими народами;

? патріотизм.

Якісно нові аспекти взаємозв'язку культури і виховання виникають при осмисленні поняття виховання культури міжнаціональних стосунків.

Виховання культури міжнаціональних стосунків визначається в дисертації як цілеспрямована, спеціально організована діяльність, направлена на засвоєння світоглядних, національно-культурних цінностей, що базуються на толерантному, глибоко поважному ставленню до представників інших національних груп.

У результаті проведеного аналізу впливу державної політики на процес виховання культури міжнаціональних стосунків учнівської молоді в 20-ті - першій половині 30-х рр. ХХ ст. в Україні нами було встановлено, що робота проводилась у напрямі так званої «коренізації» (український різновид якої називався українізація) та інтернаціоналізації населення. Важливе значення надавалося роботі з національними меншинами.

Установлено, що тогочасна школа повинна була виховувати учнів в дусі пролетарського інтернаціоналізму і непримиренної боротьби з усяким націоналізмом - з місцевим українським націоналізмом, що, з точки зору тогочасної влади, становив на Україні головну небезпеку, і з російським великодержавним шовінізмом.

В. Ленін указував на те, що повинно бути забезпечене «повне рівноправ'я мов», «відсутність обов'язкової державної мови» і «забезпечення населенню шкіл з викладанням на всіх місцевих мовах» (т. XVII, изд. 3, ст.11). Провідником цих постулатів слугувала політика коренізації.

Важливе практичне значення у вирішенні питань національно-кульурного будівництва мали постанова ВУЦВК від 21 лютого 1920 р. «Про вживання в усіх установах української мови нарівні з великоросійською» і декрет РНК УССР від 21 вересня 1920 р. «Про введення української мови в школах та радянських установах». У дисертаційній роботі докладно проаналізовано зміст Резолюції про завдання партії у національному питанні, прийнятої на ХІІ з'їзді РКП(б) (1923 р.), який поклав початок політиці коренізації. У дисертації вказується на те, що українізація була спробою вирішити національне питання в умовах гострої політичної боротьби 20-х років, вона сприяла відродженню духовної основи українського народу - його мови, яка була доведена при царському режимі та в роки громадянської війни до рівня «сільської говірки», існування якої вважалося тимчасовим і другорядним.

У дослідженні також докладно розглядається політика національно-культурного будівництва серед національних меншин, поштовхом якої була постанова ВУЦВК та РНК УСРР «Про заходи забезпечення рівноправності мов та про допомогу в розвиткові української мови» (1923 р.).

На основі результатів проведеного в процесі дослідження аналізу архівних і статистичних даних, стверджується, що попри швидке зростання кількості національних навчальних закладів у зазначений період, вони мали досить низький рівень викладання.

У результаті аналізу наукових праць зроблено висновок про те, що в 20-ті - першій половині 30-х рр. ХХ ст. розв'язання національної проблеми набуло широкого резонансу в суспільно-політичному житті України. Провідні ідеї щодо національно-культурного розвитку належали В. Леніну, який був активним прихильником упровадження до виховного процесу ідеї виховання культури міжнаціональних стосунків, хоча і в дещо ідеологізованому вигляді. Ведучи боротьбу проти гасла «національної культури», він виступав за розвиток національної за формою, інтернаціональної за змістом культури в умовах диктатури пролетаріату.

У роботі визначені й схарактеризовані концептуальні ідеї виховання культури міжнаціональних стосунків у 20-ті - першій половині 30-х рр. ХХ ст. На основі аналізу тогочасної педагогічної літератури умовно виділено два головних ідейних напрями, над якими працювали вчені й суспільні діячі.

Перший напрям - інтернаціональне виховання - у 20-ті - першій половині 30-х рр. ХХ ст. був в Україні домінуючим і єдиним, офіційно дозволеним урядом. У його основу було покладене вчення В. Леніна про пролетарський інтернаціоналізм. Представники першого напряму - так звані прибічники ленінської національної політики (В. Затонський, М. Скрипник, О. Шумський та ін.) - проголошували, що виховання мало бути національним за формою і інтернаціональним за змістом. Характерною особливістю інтернаціонального виховання була його надмірна ідеологізованість.

Другий напрям - національне виховання - в досліджуваний період був під забороною. Основна література друкувалася за кордоном. Провідна ідея національного виховання, на думку представників другого напряму (П. Біланюк, Г. Ващенко, М. Галущинський, С. Русова, С. Сірополко, Я. Чепіга, Я. Ярема та ін.), полягала в тому, що основою виховання підростаючого покоління мають бути національні традиції й цінності, і виходячи саме з них необхідно будувати стосунки з представниками інших національностей.

Вивчення педагогічних праць 20 -х - першої половини 30-х рр. ХХ ст. дає підстави стверджувати, що єдиним підґрунтям для національного виховання української молоді українські педагоги вважали національну культуру. Попри це представники офіційного першого напряму, прагнучи задовольнити національні потреби і за рахунок цього укріпити радянську владу в республіці, відносились до використання національних традицій, мистецтва, мови в процесі виховання як до тимчасового явища - необхідного початкового етапу створення суспільства без національних розбіжностей.

У другому розділі - «Основні напрями та тенденції розвитку практики виховання культури міжнаціональних стосунків у учнівської молоді 20-ті - першій половині 30-х рр. ХХ ст. в Україні» - проведено історичний огляд змісту, форм та методів виховання культури міжнаціональних стосунків учнівської молоді в 20-ті - першій половині 30-х рр. ХХ ст. в Україні, досліджено навчально-методичну забезпеченість процесу виховання культури міжнаціональних стосунків та визначено особливості підготовки педагогічних кадрів для роботи в національних школах в контексті виховання культури міжнаціональних стосунків в зазначений період.

У дисертаційній роботі доведено, що формування нової концепції освіти вимагає і нових підходів у визначенні змісту, форм і методів навчально-виховної роботи в школі, що змушує враховувати минулий досвід. Кожна доба творила свої організаційні форми з властивими їй завданням і змістом. Так само соціалістичне суспільство створювало свої типи установ і організацій, надаючи їм соціалістичного змісту.

Установлено, що під час формулювання виховних завдань, спрямованих на перебудову суспільства, в організаційні форми виховання вливався новий зміст, рішуче відкидаючи в культурних надбудовах капіталістичні елементи й розвиваючи елементи соціалістичні.

У досліджені відзначається, що виховання культури міжнаціональних стосунків учнівської молоді в зазначений період не виділялося в окремий напрям роботи. Вона умовно була поділена на три головних напрями: 1) робота з національними навчальними закладами; 2) загальна робота з інтернаціонального виховання учнівської молоді; 3) упровадження міжнародних мов спілкування.

У дисертації стверджується, що виховання культури міжнаціональних стосунків в радянських закладах освіти здійснювалося на основі марксистсько-ленінського вчення про пролетарський інтернаціоналізм. При цьому наголошувалось, що тільки в процесі соціалістичних перетворень може розв'язатися питання повної і фактичної рівності націй. Пролетарський інтернаціоналізм розумівся як політика й ідеологія спільності інтересів робітничого класу всіх країн і націй.

У процесі виховання культури міжнаціональних стосунків в навчальних закладах у дисертаційному дослідженні виділяються урочна та позаурочна робота.

Під урочною роботою розуміється сукупність дій та взаємовпливів вихователя та вихованця направлених на виховання культури міжнаціональних стосунків під час уроку. На підставі вивченої педагогічної літератури встановлено, що зміст виховної роботи будувався таким чином, щоб учень отримав «правильне» розуміння тенденцій, закономірностей, суті національних відносин в період комуністичного будівництва, тих процесів, які відбувалися в рамках багатонаціональної держави в тогочасних умовах. Це важливо ще й тому, що національному питанню в ідеологічній і політичній боротьбі відводилося особливе місце.

Як свідчать проаналізовані матеріали, у 20-ті - першій половині 30-х років ХХ ст. національні школи в Україні діяли за навчальними планами і програмами для українських шкіл. Певна різниця стосувалася лише у викладанні мов, а також основ українознавства.

У дисертації вказується на те, що одним з напрямів виховання культури міжнаціональних стосунків в 20-30 рр. в Україні можна вважати впровадження в шкільний курс міжнародної мови есперанто. Висловлювалися міркування, що впровадження загальної міжнародної мови з часом допоможе усунути національну ворожнечу.

Найбільш дієвою складовою процесу виховання культури міжнаціональних стосунків була позаурочна робота. Вона включала в себе різноманітні інтернаціональні вечори, зустрічі, індивідуальне і колективне читання літератури інших народів, інтернаціональне листування та ін. Здебільшого неформальний зв'язок між дітьми різних національностей дуже ефективно впливав на формування у дітей позитивного відношення до представників інших етнічних груп.

У процесі дослідження навчально-методичної забезпеченості процесу виховання культури міжнаціональних стосунків у 20-ті - першій половині 30-х років ХХ ст. з'ясовано, що зростання мережі національних шкіл, розгортання їх діяльності в різних регіонах України поставили на порядок денний завдання науково-методичного забезпечення їх виховного процесу. Цілком очевидно, що у своїй повсякденній роботі національні школи спиралися на вже існуючі методичні центри Народного комісаріату освіти України. Разом з тим, специфіка роботи серед національних меншин обумовила створення і нових структур, спеціально зорієнтованих на національні школи.

На основі аналізу заходів Народного комісаріату освіти України та його місцевих органів стверджується, що в досліджуваний період була проведена певна робота по науково-методичному забезпеченню навчального процесу в школах для національних меншин. Позитивне значення відігравало створення в системі органів освіти відповідних структур, які ставили за мету узагальнення набутого досвіду як в Україні, так і за її межами, його практичного використання в конкретних умовах тогочасної дійсності. Незважаючи на наявні труднощі, в республіці були налагоджені підготовка і видання підручників, посібників і наочних приладь національними мовами, вироблені оригінальні, як на той час, методики викладання окремих загальноосвітніх дисциплін.

У дисертації наголошується на тому, що поява нової науково-методичної літератури з інтернаціонального виховання, підручників мовами національних меншин сприяла більш ефективній роботі з виховання культури міжнаціональних стосунків у учнівської молоді в 20-ті - першій половині 30-х років ХХ ст. в Україні. На нашу думку, вона здебільшого компенсувала нестачу і низький рівень працівників задіяних у сфері міжнаціонального виховання. Разом з тим, реалізації накреслених завдань і планів значною мірою перешкоджав ряд факторів, що супроводжували процес організації освіти для національних меншин. Серед них - відсутність необхідних асигнувань, кваліфікованих фахівців, заідеологізованість підходів до навчального процесу в національних школах.

Значне місце в дисертаційній роботі відводиться визначенню особливостей підготовки педагогічних кадрів для роботи в національних школах в контексті виховання культури міжнаціональних стосунків учнівської молоді в 20-ті - першій половині 30-х років ХХ ст. в Україні.

У дисертації наголошується на тому, що важливим завданням реформування системи освіти в 20-ті - першій половині 30-х років ХХ ст. в Україні було забезпечення навчальних закладів педагогічними кадрами та організація їхньої перепідготовки відповідно до нових радянських реалій. За роки революції і громадянської війни вчительські кадри були розпорошені. Економічні негаразди і голод змушували педагогів залишати навчальні заклади і влаштовуватися службовцями в різноманітні установи.

Установлено, що підготовка педагогічних кадрів для національних шкіл, здійснювалась в системі Народного комісаріату освіти України, головним чином, педагогічними технікумами.

На підставі наведених статистичних даних у дисертації стверджується, що в 20-ті - першій половині 30-х років ХХ ст. спостерігалася різка нестача педагогічних працівників, яку намагалися подолати створенням короткотермінових педагогічних курсів. Виявлено, що нестача національних педагогічних кадрів сталася тому, що процес організації національних педтехнікумів йшов нерівномірно з розвитком мережі шкіл окремих національних меншин.

На підставі проаналізованої літератури з'ясовано, що головним завданням перед керівництвом Народного комісаріату освіти України стояла перепідготовка педагогічних кадрів, яка була спрямована на вдосконалення їхньої педагогічної майстерності, засвоєння нових методик навчання, підвищення загальноосвітнього рівня вчителів. Разом із тим, ідеологічні аспекти навчання систематично впроваджувалися в педагогіку і методику навчального процесу як невід'ємна складова державної освітньої політики.

Таким чином, хоча і не існувало такого поняття, робота, спрямована на виховання культури міжнаціональних стосунків в 20-х - першій половині 30-х рр. ХХ ст. в Україні велась. Форми і методи виховання культури міжнаціональних стосунків, які використовувались у досліджуємий період, як показала історія, були дуже дієвими і не втратили своєї наукової значущості сьогодні.

У висновках подано результати наукового дослідження проблеми виховання культури міжнаціональних стосунків учнівської молоді в Україні (20-ті - перша половина 30-х рр. ХХ століття):

Проблема виховання культури міжнаціональних стосунків сьогодні значно актуалізувалася у зв'язку з тенденціями до глобалізації світових цивілізаційних процесів, загостренням економічних і політичних криз, інтенсифікацією процесу міжкультурного обміну, міжкультурної комунікації, прагненням людства подолати ненависть, жорстокість, агресивність між народами, утвердити мир і злагоду.

1. Дослідженням доведено, що підвищення ефективності виховання культури міжнаціональних стосунків можливе лише на основі глибокого вивчення вітчизняного історико-педагогічного досвіду. Особливої актуальності набуває історико-педагогічне вивчення досвіду виховання культури міжнаціональльних стосунків учнівської молоді в 20-х - першій половині 30-х рр. ХХ ст,, оскільки саме в цей період було обґрунтовано продуктивні педагогічні ідеї, які зумовили особливості формування педагогічної теорії та практики в сучасній Україні. Історіографічний аналіз обраної теми дозволив виділити п'ять головних періодів у становленні педагогічної думки стосовно виховання культури міжнаціональних стосунків учнівської молоді в 20-ті - перша половина 30-х рр. ХХ ст. Кожний період розвитку диктувався соціально-економічними передумовами.

На основі аналізу філософської, соціологічної, психологічної, педагогічної літератури розкрито зміст поняття «виховання культури міжнаціональних стосунків». Виховання культури міжнаціональних стосунків є цілеспрямованою, спеціально організованою діяльністю, направленою на засвоєння світоглядних, національно-культурних цінностей, які базуються на толерантному, глибоко поважному відношенні до представників інших національних груп.

2. У ході дослідження встановлено, що державна освітня політика досліджуваного періоду в своєму розвитку пройшла два основні етапи, які відрізнялись за соціально-історичним контекстом, освітніми завданнями, способами їх реалізації та пріоритетними педагогічними ідеями. На першому етапі (1923 - 1929) питання культури міжнаціональних стосунків серед широких мас і їх молодих поколінь набувало на Україні особливого значення. Цей етап характеризується появою великої кількості національних навчальних закладів, національних бюро, нової літератури для національних меншин, активно впроваджується українізація. Другий етап (1929-1933) розпочався з приходом до влади І. Сталіна. Для цього періоду характерне згортання політики коренізації. З цього часу розпочинається так звана «боротьба з національними ухилами».

Генезис виховання культури міжнаціональних стосунків учнівської молоді в 20-ті - першій половині 30-х рр. ХХ ст. в Україні був пов'язаний з особливостями соціально-економічного й політичного розвитку суспільства в досліджуваний період і безпосередньо зумовлювався пріоритетами освітньої політики, характером соціального замовлення на освіту й виховання дітей та молоді. Саме державна освітня політика сприяла актуалізації виховання культури міжнаціональних стосунків, їх теоретичному обґрунтуванню та практичному втіленню. Слід наголосити, що такого терміну як культура міжнаціональних стосунків в досліджуваний період не існувало, проте робота в цьому напрямку велась і була складовою інтернаціонального виховання

3. Результати проведеного аналізу вітчизняної педагогічній теорії виховання культури міжнаціональних стосунків учнівської молоді в 20-ті - першій половині 30-х рр. ХХ ст. свідчать про те, що вона реалізувалась в двох напрямах - інтернаціонального виховання (прихильники: В. Затонський, О. Шумський, М. Скрипнин) і національного виховання (прихильники: Я. Чепіга, С. Сірополко, Г. Ващенко, М. Галущинський, С. Русова, Я. Ярема, П. Біланюк). В основу інтернаціонального виховання було покладене ленінське вчення про пролетарський інтернаціоналізм. Даний напрям в 20-ті - першій половині 30-х рр. ХХ ст. був домінуючим і єдиним офіційно дозволеним урядом. Характерною особливістю інтернаціонального виховання була його надмірна ідеологізованість. Виховання мало бути національним за формою й інтернаціональним за змістом. Що стосується другого напряму, то в аналізований час він був під забороною. Провідною ідеєю цього напряму є те, що виховання підростаючого покоління має будуватися на національних особливостях.

4. Проведений історичний огляд виховання культури міжнаціональних стосунків учнівської молоді в 20-ті - першій половині 30-х рр. ХХ ст. в Україні дозволяє стверджувати, що зміст, форми та методи цієї роботи були досить ефективними. Зміст виховної роботи будувався таким чином, щоб учень отримав «правильне» розуміння тенденцій, закономірностей, суті національних відносин в період комуністичного будівництва, тих процесів, які відбувалися в рамках багатонаціональної держави в тогочасних умовах. Це важливо ще й тому, що національному питанню в ідеологічній і політичній боротьбі відводилося особливе місце.

5. Досліджена наукво-методична забеспеченість дозволяє стверджувати, що поява нової науково-методичної літератури з інтернаціонального виховання, підручників мовами національних меншин сприяла більш ефективній роботі з виховання культури міжнаціональних стосунків у учнівської молоді в 20-30 рр. ХХ ст. в Україні. На нашу думку, вона здебільшого компенсувала нестачу і низький рівень працівників задіяних в сфері міжнаціонального виховання. Разом з тим, реалізації накреслених завдань і планів значною мірою перешкоджав ряд факторів, що супроводжували процес організації освіти для національних меншин. Серед них - відсутність необхідних асигнувань, кваліфікованих фахівців, заідеологізованість підходів до навчального процесу в національних школах.

6. Результати дослідження свідчать про те, що підготовка педагогічних працівників в заклади для національних меншин в 20-ті - першій половині 30-х рр. ХХ ст. здійснювалась на всеукраїнських, окружних та районних курсах підвищення кваліфікації вчителів для національних шкіл. Найбільш характерною ознакою цього напряму педагогічної освіти є те, що значна увага приділялась не професійній підготовці вчителів, а підвищенню їхньої політичної свідомості. Саме цей факт більшість дослідників вважають однією з причин низької ефективності педагогічних курсів. Питання співвідношення національного і політичного, раціонального й ідеологічного постійно домінувало при вирішенні питань кадрових призначень у освітніх закладах національних громад протягом 20-30-х років XX століття.

7. Теоретичні узагальнення й практичний досвід виховання культури міжнаціональних стосунків учнівської молоді в 20-ті - першій половині 30-х рр. ХХ ст. можуть стати одним з чинників оптимізації сучасної системи соціалізації підростаючих поколінь. По-перше, не можна повністю відкидати радянський досвід інтернаціонального виховання. Сліпе копіювання закордонних зразків налагодження міжнаціональних стосунків не завжди йде на користь. По-друге, механізми виховання культури міжнаціональних стосунків не втратили своєї сили і актуальності. Хоча їх потрібно дещо пристосувати до сучасних умов і наповнити новим змістом. По-третє, досвід минулого вчить, що політизація й ідеологізація виховання культури міжнаціональних стосунків не має перспектив. Воно повинно використовуватись не для формування лояльних до влади людей, а для виховання вільних громадян, які усвідомлюють свої права й готові до виконання певних обов'язків перед суспільством і людьми інших національностей.

Проведене дослідження не претендує на вичерпний аналіз проблеми. Предметом подальшого історико-педагогічного вивчення можуть стати особливості виховання культури міжнаціональних стосунків у сім'ї, виховання культури міжнаціональних стосунків в окремих регіонах України.

Основні положення і висновки дисертації викладені автором у наступних публікаціях

1. Вербовський О. В. Значення соціокультурного фактору в процесі соціалізації особистості / О. В. Вербовський // Науковий пошук молодих дослідників : збірник наукових праць. - Луганськ: Вид-во ЛНПУ ім. Т. Шевченка, 2004. - С. 27-30.

2. Вербовський О. В. Ідеї формування культури міжнаціональних стосунків в учнівської молоді у 20 - 30-ті роки ХХ ст. в Україні / О. В. Вербовський // Соціальна педагогіка: теорія та практика. - 2007. - № 3. - С. 106-110.

3. Вербовський О. В. Вплив державної політики щодо національних меншин у справі національно-культурного будівництва у 20-30 рр. ХХ ст. в Україні / О. В. Вербовський // Вісник Луганського національного педагогічного університету імені Тараса Шевченка. - 2008. - № 6. - С. 69-74.

4. Вербовський О. В. Педагогічні ідеї та погляди на виховання культури міжнаціональних стосунків в 20-30 рр. ХХ ст. в Україні / Олександр Вербовський // Психолого-педагогічні проблеми сільської школи. - 2008. - № 25. - С. 173-178.

5. Вербовський О. В. Зміст виховання культури міжнаціональних стосунків учнівської молоді у 20 - першій половині 30-х рр. ХХ ст. в Україні / О. В. Вербовський // Духовність особистості: методологія, теорія і практика : зб. наук. праць. - Луганськ: Вид-во СНУ ім. В. Даля, 2009. - № 5. - С. 11-17.

6. Вербовський О. В. Діяльність соціального педагога з виховання культури міжнаціональних стосунків в загальноосвітній школі / О. В. Вербовський // Вісник Луганського національного університету імені Тараса Шевченка. - 2009. - № 6. - С. 43-51.

7. Вербовський О. В. Виховання культури міжнаціональних стосунків як шлях профілактики появи дітей «групи ризику»: історико-педагогічний аспект / О. В. Вербовський // Український медичний альманах. - 2008. - № 6. С. 105.

8. Вербовський Олександр. Підготовка педагогічних кадрів до роботи в національних школах в контексті виховання культури міжнаціональних стосунків / Олександр Вербовський // Український науково-інтелектуальний простір : реалії та перспективи розвитку : матеріали І-ї Всеукраїнської науково-практичної інтернет-конференції, 28-30 квітня 2009 р. : збірник наукових праць. - Переяслав-Хмельницький, 2009. - С. 113-117

9. Вербовський О. В. Вплив глобалізайіцних процесів на виховання культури міжнаціональних відносин / О. В. Вербовський // Соціологія другого модерну : проблема перевизначення понять суспільствознавчого дискурсу : збірник наукових праць. - Луганськ, 2009. - С. 152-156.

АНОТАЦІЇ

Вербовський О.В. Виховання культури міжнаціональних стосунків учнівської молоді в Україні (20-ті - перша половина 30-х рр. ХХ ст.). - Рукопис.

Дисертація на здобуття наукового ступеня кандидата педагогічних наук за спеціальністю 13.00.01 - загальна педагогіка та історія педагогіки. - Східноукраїнський національний університет імені Володимира Даля. - Луганськ, 2010.

Дисертація присвячена дослідженню проблеми виховання культури міжнаціональних стосунків учнівської молоді в 20-х - першій половині 30-х рр. ХХ століття в Україні. В роботі визначені головні фактори які впливали на процес виховання культури міжнаціональних стосунків.

Здійснено історіографічний аналіз проблеми. Виділено п'ять головних етапів в дослідженні проблеми виховання культури міжнаціональних стосунків в 20-х - першій половині 30-х рр. ХХ століття в Україні.

На основі теоретичного аналізу наукової літератури дане визначення поняттю виховання культури міжнаціональних стосунків. Виявлені основні компоненти культури міжнаціональних стосунків. Здійснено аналіз виховання культури міжнаціональних стосунків як педагогічної проблеми.

У роботі розглянуті особливості впливу державної політики на виховання культури міжнаціональних стосунків в 20-х - першій половині 30-х рр. ХХ століття в Україні. Розкрита сутність Ленінської національної політики та її ґгенеза.

У дисертації виділено два головних напрямки, по яким розвивались педагогічні ідеї виховання культури міжнаціональних стосунків. Перший напрямок пов'язаний з інтернаціональним вихованням (М.Скрипник, В.Затонський, В.Ленін та ін.). Цей напрямок був офіційним. Другий напрямок - це національне виховання, його прихильниками були Я.Чепіга, С.Сірополко, С.Русова та ін.

Здійснено історичний огляд змісту, форм та методів з виховання культури міжнаціональних стосунків.

У роботі вивчена навчально-методична забезпеченість процесу виховання культури міжнаціональних стосунків, а також розглянуті особливості підготовки педагогічних кадрів до роботи в національних учбових закладах.

Ключові слова: культура міжнаціональних стосунків, виховання культури міжнаціональних стосунків, інтернаціональне виховання, національне виховання, національна політика, національні меншини, учнівська молодь.

Вербовский А.В. Воспитание культуры межнациональных отношений ученической молодежи в Украине (20-е - первая половина 30-х гг. ХХ ст.). - Рукопись.

Диссертация на соискание учёной степени кандидата педагогических наук по специальности 13.00.01 - общая педагогика и история педагогики. - Восточноукраинский национальный университет имени Владимира Даля. - Луганск, 2010.

Диссертация посвящена исследованию проблемы воспитания культуры межнациональных отношений ученической молодежи в 20-х - первой половине 30-х гг. ХХ столетия в Украине. Работа состоит из вступления, двух разделов, выводов, списка использованных источников и приложений.

В первой главе проводится историко-педагогический анализ проблемы воспитания культуры межнациональных отношений ученической молодежи в 20-х - первой половине 30-х гг. ХХ столетия.

В диссертации осуществлен историографический анализ проблемы. Выделено пять основных этапов в изучении проблемы воспитания культуры межнациональных отношений в 20-х - первой половине 30-х гг. ХХ ст. в Украине. Этапы выделяются в соответствии с изменениями в социально-экономической сфере и уровнем развития историко-педагогической мысли. Также на основе теоретического анализа научной литературы раскрыто содержание понятия культура межнациональных отношений, определены его компоненты. Проанализирована содержательная сущность понятия воспитание культуры межнациональных отношений ученической молодежи, в результате чего выявлены качественно новые аспекты взаимосвязи культуры и воспитания.

Воспитание культуры межнациональных отношений в диссертации определяется как целенаправленная, специально организованная деятельность, направленная на усвоение мировоззренческих, национально-культурных ценностей, которые базируются на толерантном, глубоко уважительном отношении к представителям других национальных групп.