Внесок громадських організацій, приватних осіб та асоціацій у розвиток дошкільного виховання на Слобожанщині (друга половина ХІХ–початок ХХ століття)

Размещено на http://www.allbest.ru/

Харківський національний педагогічний університет

імені Г.С. Сковороди

13.00.01 - загальна педагогіка та історія педагогіки

УДК 373.21 (091) «18/.19»

Автореферат

дисертації на здобуття наукового ступеня

кандидата педагогічних наук

Внесок громадських організацій, приватних осіб та асоціацій у розвиток дошкільного виховання на Слобожанщині (друга половина ХІХ - початок ХХ століття)

Туренко Наталія Миколаївна

Харків 2010

Дисертацією є рукопис.

Роботу виконано в Харківському національному педагогічному університеті імені Г.С. Сковороди, Міністерство освіти і науки України

Науковий керівник -доктор педагогічних наук, доцент

Друганова Олена Миколаївна,

Харківський національний педагогічний університет імені Г.С.Сковороди, професор кафедри історії педагогіки та порівняльної педагогіки.

Офіційні опоненти: доктор педагогічних наук, доцент

Шпак Валентина Павлівна,

Полтавський національний педагогічний університет імені В.Г. Короленка, завідувач кафедри соціальної і корекційної педагогіки;

кандидат педагогічних наук, професор

Якушко Наталія Михайлівна,

Харківський національний педагогічний університет імені Г.С. Сковороди, декан факультету початкового навчання.

Захист відбудеться «14» жовтня 2010 р. о 15 годині на засіданні спеціалізованої вченої ради К 64.053.06 Харківського національного педагогічного університету імені Г.С.Сковороди за адресою: вул. Артема, 29, ауд. № 216, м. Харків, 61002.

З дисертацією можна ознайомитись у бібліотеці Харківського національного педагогічного університету імені Г.С. Сковороди за адресою: вул. Блюхера, 2, ауд. № 215-В, м. Харків, 61168.

Автореферат розісланий «13» вересня 2010 р.

Учений секретар

спеціалізованої вченої ради О.В. Попова

ЗАГАЛЬНА ХАРАКТЕРИСТИКА РОБОТИ

педагог дошкільний виховання

Актуальність і доцільність дослідження. На сучасному етапі творення незалежної української держави з усією гостротою постають не тільки соціально-економічні, але й культурно-освітні та морально-ціннісні проблеми. Серед них надзвичайної актуальності набувають питання дошкільного виховання як початкової ланки системи освіти, від якої залежить майбутнє держави, перспективи її подальшого розвитку. Не випадково ці питання відбито в Державній національній програмі «Освіта» («Україна ХХІ ст.»), Законі України «Про дошкільну освіту», Національній доктрині розвитку освіти України у ХХІ столітті.

Воднораз реалії сьогодення, кризові явища в економічній та духовній сферах життя негативно позначилися на практиці виховання молодого покоління. Так, знищення мережі дошкільних установ, зменшення обсягів їх державного фінансування, погіршення умов роботи працівників дошкільної освіти, зниження престижу професії вихователя, що призводить до постійного відпливу кваліфікованих кадрів в інші сфери діяльності, потребують пошуку шляхів реформування дошкільної освіти на нових наукових засадах.

Розв'язанню зазначених проблем сприятиме використання творчих ідей і досягнень прогресивної інтелігенції й громадсько-педагогічних об'єднань минулого за умови їх об'єктивної оцінки та неупередженого аналізу. У цьому плані особливий інтерес становить період другої половини ХІХ - початку ХХ ст., звернення до якого пояснюється тим, що саме на цей час припадає інтенсивний пошук прогресивною вітчизняною громадськістю шляхів започаткування і розвитку дошкільних установ, розробки оригінальних теоретико-методичних засад їх організації та функціонування.

Установлено, що перші дослідження з аналізу внеску громадських організацій, приватних осіб і асоціацій у розвиток дошкільного виховання в Україні з'явилися ще наприкінці ХІХ - на початку ХХ ст. (А. Арнольді, Н. Лубенець, С. Русова, П. Каптерев та інші). Проте вони були обмежені переважно матеріалами діяльності петербурзьких та київських громадсько-педагогічних об'єднань.

За радянських часів внесок громадсько-приватної ініціативи в розвиток дошкільного виховання як важливого складника української культури та освіти майже не враховувався. Історія діяльності дитячих садків, ясел, притулків та інших типів закладів виховання дітей дошкільного віку, ініціаторами яких виступали приватні особи, асоціації, земські установи, замовчувалася; спотворювалися дані й щодо благодійної участі приватних осіб і громадських організацій у розбудові основ дошкільної педагогіки (В. Чередниченко, І. Чувашев та інші).

Нове осмислення участі прогресивної інтелігенції в розбудові системи дошкільної освіти в дореволюційні часи відбулося на початку 90-х рр. ХХ ст. Саме в цей час з'являються праці Л. Вовк, С. Золотухіної, Н. Побірченко, О. Попової, О. Сухомлинської, М. Стельмаховича, Н. Якушко та інших, у яких певною мірою відбито різні напрями діяльності видатних вітчизняних педагогів, громадських організацій і педагогічних об'єднань, котрі займалися проблемами виховання дітей у цілому й дошкільного віку зокрема, оглядово висвітлено історію приватних та народних дитячих садків, ясел, притулків; наведено дані про пожертвування приватними особами коштів на їх заснування та діяльність.

Протягом останніх десяти років провідну роль у вивченні розвитку громадської та приватної ініціативи в освіті України в різні історичні часи, зокрема і в межах визначеного нами хронологічного періоду, відіграють дослідження В. Корнієнко, С. Поляруша, О. Друганової, А. Нарадька та інших. Окремі аспекти діяльності вітчизняних закладів дошкільного виховання відображено в дисертаціях сучасних дослідників, присвячених історії становлення й розвитку професійної підготовки педагогічних кадрів в Україні в цілому (Н. Дем'яненко, Є. Сарапулова та інші) та дошкільної педагогічної освіти зокрема (Т. Слободянюк, Т. Танько, І. Улюкаєва).

Особливу цінність у контексті нашого дослідження становлять дисертації С. Попиченко (відтворено історію становлення й розвитку дошкільного виховання в Україні наприкінці ХІХ - на початку ХХ ст.); Г. Рего (досліджено витоки, особливості становлення та етапи розвитку теорії і практики суспільного дошкільного виховання в Закарпатті у період 1836 - 1918 рр.); З. Нагачевської (висвітлено основні тенденції генезису теорії і практики дошкільного виховання від часу зародження інституцій опіки маленьких дітей до перетворення дошкільних закладів у важливий чинник національно-культурного життя Східної Галичини).

Узагальнення результатів наукових пошуків вітчизняних дослідників дало можливість розглянути організаційну, матеріальну й діяльнісну участь приватних осіб і асоціацій різних типів і рівнів, а також виборних громадських організацій (органів місцевого самоврядування, церковних приходів тощо) як громадсько-приватну ініціативу, спрямовану на розвиток дошкільного виховання в межах другої половини ХІХ - початку ХХ ст.

Актуальність дослідження підсилюється виявленими суперечностями, що об'єктивно мають місце в теорії і практиці дошкільної освіти, а саме:

* між підвищенням вимог до дошкільної ланки освіти в загальнонаціональному культурно-освітньому процесі та відсутністю цілісної концепції розвитку досліджуваного соціально-педагогічного феномена;

* між зміною в суспільстві парадигми дошкільного виховання і необхідністю розробки нових наукових теорій, основою яких повинні стати кращі надбання вітчизняної науково-педагогічної громадськості минулих століть.

Отже, актуальність, теоретична і практична значущість проблеми, її недостатня наукова розробленість, а також необхідність розв'язання виявлених суперечностей зумовили вибір теми «Внесок громадських організацій, приватних осіб та асоціацій у розвиток дошкільного виховання на Слобожанщині (друга половина ХІХ - початок ХХ століття)».

Зв'язок роботи з науковими програмами, планами, темами. Дисертація виконана відповідно до плану науково-дослідної роботи кафедр загальної педагогіки та педагогіки вищої школи, історії педагогіки та порівняльної педагогіки Харківського національного педагогічного університету імені Г.C. Сковороди як складник дослідження «Підвищення ефективності навчально-виховного процесу в середніх загальноосвітніх і вищих навчальних закладах» (РК № 1-20 0199 004104).

Тема затверджена вченою радою Харківського національного педагогічного університету імені Г.С. Сковороди (протокол № 2 від 28.02.2006 р.) і узгоджена в Раді з координації наукових досліджень у галузі педагогіки і психології АПН України (протокол № 9 від 28.11.2006 р.).

Мета дослідження - на основі здійснення ретроспективного системного аналізу розвитку обраного історико-педагогічного феномена науково обґрунтувати здобутки громадських організацій, приватних осіб та асоціацій, котрі значно вплинули на розвиток дошкільного виховання на Слобожанщині в другій половині ХІХ - на початку ХХ ст., використання яких сприятиме активізації участі сучасної педагогічної громадськості у вирішенні складних проблем дошкільної освіти, збільшенню кількості громадсько-педагогічних об'єднань, дошкільних закладів та установ недержавної форми власності, розробці й удосконаленню теоретичних основ їх функціонування.

Відповідно до мети поставлено такі завдання дослідження:

1. Дослідити ступінь наукової розробки проблеми.

2. Визначити внесок вітчизняної педагогічної інтелігенції другої половини ХІХ - початку ХХ ст. у розробку теоретичних засад дошкільного виховання.

3. Науково обґрунтувати етапи внеску громадських організацій, приватних осіб та асоціацій у розвиток дошкільного виховання в другій половині ХІХ - на початку ХХ ст. та схарактеризувати їх особливості.

4. Узагальнити досвід діяльності громадських організацій, приватних осіб та асоціацій Слобідської України щодо їх внеску в розвиток дошкільного виховання в регіоні в другій половині ХІХ - на початку ХХ століття, систематизувати її провідні напрями та форми.

5. Окреслити напрями творчого використання позитивного історико-педагогічного досвіду виховання дітей дошкільного віку з огляду на вирішення сучасних проблем реформування дошкільної освіти.

Об'єкт дослідження - розвиток дошкільного виховання в Україні в другій половині ХІХ - на початку ХХ ст.

Предмет дослідження - теоретичні ідеї й практичні здобутки громадських організацій, приватних осіб та асоціацій щодо розвитку дошкільного виховання на Слобожанщині в другій половині ХІХ - на початку ХХ ст.

Теоретико-методологічна основа дослідження ґрунтується на положеннях наукової теорії пізнання про взаємозалежність і взаємовплив процесів об'єктивної дійсності, єдність теорії і практики, що дає цілісне уявлення про сутність найбільш загальних освітньо-виховних проблем; положеннях та висновках про особливості стану освіти й педагогічної думки України в досліджуваний період (К. Ушинський, М. Пирогов, П. Редкін, М. Демков, С. Русова, С. Сірополко та інші); концепціях розвитку національної освіти (В. Бутенко, В. Вихрущ, Л. Вовк, С. Золотухіна, В. Лозова, Н. Побірченко, О. Попова, І. Прокопенко, О. Сухомлинська, А. Троцко, В. Шпак, Н. Якушко та інші); концептуальних положеннях розбудови дошкільництва в умовах відродження української державності (Л. Артемова, А. Богуш, Н. Гавриш, В. Кузь, М. Стельмахович, Т. Танько).

Нормативну основу дослідження склали документи: Державна національна програма «Освіта» (Україна ХХІ ст.), Національна доктрина розвитку освіти, Національна програма виховання дітей та учнівської молоді в Україні, програма «Діти України», Закони «Про освіту», «Про дошкільну освіту», «Базовий компонент дошкільної освіти в Україні» тощо. Науковий пошук здійснювався на принципах об'єктивності, історизму, єдності теорії і практики, системності та науковості.

На різних етапах наукового пошуку використано комплекс методів дослідження, адекватних феномену, що вивчається, а саме: конкретно-пошукові - аналіз, синтез, класифікація архівних документів та історико-педагогічних джерел з проблеми внеску громадсько-приватної ініціативи у розвиток дошкільного виховання на Слобожанщині з метою вивчення процесу розвитку обраного історико-педагогічного явища; хронологічні та конструктивно-генетичні, які дали можливість простежити процес розвитку дошкільного виховання в межах зазначеного історичного періоду в динаміці, часовому просторі й послідовності, розподілити його на етапи; порівняльно-зіставний, що дозволив порівнювати й зіставляти соціально-педагогічні явища, події, відомості, факти і погляди щодо внеску громадських організацій, приватних осіб та асоціацій у розвиток дошкільного виховання на Слобожанщині в другій половині ХІХ - на початку ХХ ст.

Джерельна база дослідження. Фактологічний матеріал дисертації становлять:

* документи й матеріали Державного архіву Харківської області (фф.: № 3 - Канцелярія Харківського губернатора міста Харкова; № 200 - Харківське товариство поширення в народі грамотності; № 266 - Дирекція народних училищ Харківської губернії; № 45 - Харківська міська управа; № 29 - Матеріали про затвердження статутів добровільних товариств і спілок по Харківській губернії), які вміщують листування між ініціаторами й урядовцями щодо отримання дозволу на відкриття дитячих садків, ясел, притулків та інших типів закладів виховання дітей дошкільного віку; статути й звіти благодійних організацій та асоціацій педагогічного спрямування, що займалися вихованням дітей різного віку в цілому й дошкільного зокрема; плани й програми різноманітних курсів та установ, у переліку завдань яких були питання підготовки та вдосконалення майстерності вихователів дошкільнят; дані щодо проведення благодійних просвітницьких заходів, спрямованих на підтримку установ виховання дітей дошкільного віку тощо. Більшість архівних документів уперше вводиться до наукового обігу;

* доповіді та резолюції різноманітних з'їздів кінця ХІХ - початку ХХ століття, у переліку завдань яких були й проблеми виховання дітей раннього віку;

* недосліджена або малодосліджена історико-педагогічна література фондів рідкісних видань Державної наукової бібліотеки ім. В. Короленка в м. Харкові, Харківського національного університету ім. В. Каразіна - наукові розвідки вітчизняних науковців, творчий досвід вихователів-практиків, думки громадських діячів другої половини ХІХ - початку ХХ ст. стосовно різних проблем досліджуваного явища;

* невідомі та маловідомі для широкого наукового загалу публікації періодичних видань дореволюційного періоду, на сторінках яких висвітлювалися різні питання теоретичного й прикладного характеру з проблем розвитку громадсько-приватної ініціативи у вітчизняній освіті: «Вестник Европы», «Русская школа», «Харьковские губернские ведомости», «Южный край», «Харьковский календарь», «Журнал Министерства народного просвещения», «Вестник благотворительности», «Вестник воспитания», «Детский сад», «Дошкольное воспитание». У дослідженні широко застосовано також історико-педагогічні статті сучасних журналів: «Шлях освіти», «Рідна школа», «Педагогіка та психологія», «Новий колегіум», «Директор школи, ліцею, гімназії» тощо;

* монографії, дисертації провідних вітчизняних науковців, предметом дослідження яких стали явища, феномени, події і персоналії історико-педагогічного процесу визначеного нами періоду, котрі довгий час замовчувалися або спотворювалися під впливом панівних ідеологій (Л. Вовк, С. Золотухіна, Л. Коваленко, О. Микитюк, Н. Побірченко, О. Попова, О. Сухомлинська, В. Шпак та інші).

Хронологічні межі дослідження охоплюють період другої половини ХІХ - початку ХХ століття. Нижня межа визначається соціально-політичними (скасування кріпацтва, економічні та соціальні реформи суспільного устрою країни), духовно-освітніми (зародження громадсько-педагогічного руху, розвиток педагогічної преси, проникнення у країну Фребелівської системи дошкільного виховання, яка привернула до себе увагу прогресивної громадськості того часу тощо) та науково-педагогічними (інтенсифікація розвитку наук, предметом дослідження яких стала людина, удосконалення теорії і практики роботи з дітьми різного віку) чинниками, що привели до виділення раннього дитинства як окремого періоду життя дитини. У середині ХІХ ст. уперше роки дитинства, дошкільне виховання розглядаються як окремий напрям в освіті, а дошкільництво сприймається як основа подальшого виховання, головне підґрунтя його побудови. Верхня хронологічна межа обґрунтовується соціально-економічними та політичними зрушеннями, які відбулися в Україні в 1917 р., що привели до кардинальних змін у суспільно-політичному, економічному та морально-ціннісному устрої держави, до докорінного реформування системи вітчизняної освіти. У цей період кардинально змінюються й соціально-політичні та організаційно-педагогічні умови діяльності установ та закладів дошкільного виховання.

Наукова і теоретична значущість дослідження полягає в тому, що в роботі вперше:

* цілісно досліджено в широких хронологічних межах проблему внеску громадських організацій, приватних осіб та асоціацій у розвиток дошкільного виховання на Слобожанщині в другій половині ХІХ - на початку ХХ століття;

* науково обґрунтовано етапи внеску громадських організацій, приватних осіб та асоціацій у розвиток дошкільного виховання у визначених хронологічних межах (50-ті рр. ХІХ ст. - перша половина 80-х рр. ХІХ ст.; друга половина 80-х рр. ХІХ ст. - 1907 р.; 1908 р. - 1917 р.);

* узагальнено досвід діяльності громадських організацій, приватних осіб та асоціацій у контексті розвитку дошкільного виховання на Слобожанщині у визначених хронологічних межах, систематизовано її провідні напрями (просвітницько-педагогічна діяльність громадських діячів, педагогів-практиків, учених регіону у вирішенні складних питань виховання дітей дошкільного віку, участь у розбудові основ дошкільної педагогічної освіти й подальшого зростання професійної майстерності вихователів дошкільнят, видавництво дитячої літератури) й визначено основні форми (ініціювання руху за створення і матеріальне забезпечення притулків, ясел, народних садків, майданчиків і літніх колоній; звернення до відповідних інстанцій за дозволом на їх відкриття; самостійне утримання дошкільних закладів; участь у вдосконаленні їх діяльності тощо);

* визначено напрями використання актуальних ідей прогресивної педагогічної інтелігенції й громадсько-педагогічних об'єднань минулого, які в сучасних умовах реформування дошкільної освіти потребують свого творчого застосування.

До наукового обігу вперше введено невідомі та маловідомі архівні документи, окремі факти і положення, які розширили уявлення про мету, завдання, зміст, методи діяльності приватних та народних дитячих садків, притулків, ясел та літніх дитячих колоній, напрями розвитку приватної благодійної діяльності в галузі освіти України.

У роботі уточнено кількість і дати відкриття установ дошкільного виховання на Слобожанщині.

Подальшого розвитку набули уявлення про внесок прогресивної вітчизняної інтелігенції другої половини ХІХ - початку ХХ ст. у розробку теоретичних засад досліджуваного феномена; форми благодійної діяльності кращих представників тогочасного суспільства, спрямовані на підтримку закладів дошкільного виховання.

Практичне значення одержаних результатів полягає в тому, що сформульовані в дослідженні положення та висновки щодо внеску приватних осіб і громадсько-педагогічних об'єднань у розвиток дошкільного виховання в другій половині ХIХ - на початку ХХ ст. дають нові підстави для усвідомлення й аналізу перебігу складних процесів, що відбуваються в освітньому просторі в сучасних умовах.

Отримані в ході наукового пошуку результати і висновки впроваджено в навчальний процес Харківського національного педагогічного університету імені Г.С.Сковороди (довідка № 01-117 від 09.02.2010 р.), Харківського гуманітарно-педагогічного інституту (довідка № 01-12/38 від 12.02.2010 р.).

Результати дослідження можуть бути використані для визначення організаційних засад діяльності громадських організацій і приватних асоціацій, які стануть активними учасниками сучасного процесу виховання дітей дошкільного віку, сприятимуть появі нових типів закладів дошкільного виховання, удосконаленню їх роботи; при укладенні енциклопедичних, довідково-бібліографічних видань, під час написання підручників, навчальних посібників, розробки лекційних курсів, спецкурсів тощо; у процесі організації та визначення змісту підготовки сучасних вихователів у педагогічних коледжах, інститутах, університетах, закладах післядипломної освіти, інститутах удосконалення вчителів ІІІ - ІV рівнів акредитації.

Вірогідність та аргументованість результатів дослідження забезпечується методологічним обґрунтуванням його вихідних позицій; застосуванням комплексу методів, адекватних об'єкту, предмету, меті та завданням роботи, що дозволили дослідити проблему в трьох вимірах - соціокультурному, антропологічному й власне педагогічному; залученням до наукового аналізу широкого кола різноманітних джерел; упровадженням результатів дослідження в навчальний процес сучасних педагогічних закладів освіти; апробацією матеріалів дисертації на конференціях.

Апробація результатів дослідження здійснювалась на Міжнародній науково-практичній конференції «Професіоналізм педагога в контексті європейського вибору України» (Ялта, 2009 р.), Всеукраїнській науково-практичній конференції «Освіта й доля нації» (Харків, 2009 р., 2010 р.), науково-практичних конференціях викладачів та аспірантів кафедри історії педагогіки та порівняльної педагогіки Харківського національного педагогічного університету імені Г.С. Сковороди (Харків, 2005-2009 рр.). Основні результати та висновки виконаної роботи обговорювались і дістали позитивну оцінку на засіданнях кафедри історії педагогіки та порівняльної педагогіки Харківського національного педагогічного університету імені Г.С. Сковороди.

Публікації. Результати дисертації опубліковано у 9 одноосібних наукових працях, із них 7 статей у провідних наукових фахових виданнях, 2 - тези науково-практичних конференцій.

Структура та обсяг роботи. Дисертація складається зі вступу, двох розділів, висновків до розділів, загальних висновків, списку використаних джерел (250 найменувань, з них - 41 архівні документи), 7 додатків. Загальний обсяг роботи становить 217 сторінок, з них основного тексту - 167 сторінок.

ОСНОВНИЙ ЗМІСТ ДИСЕРТАЦІЇ

У вступі обґрунтовано актуальність і доцільність обраної проблеми, визначено її об'єкт, предмет, мету, завдання та методологічні засади, розкрито наукову новизну, теоретичне і практичне значення здобутих результатів, окреслено хронологічні межі та схарактеризовано джерельну базу, відображено форми апробації результатів дослідження.

У першому розділі «Теоретичні питання розвитку дошкільного виховання на Слобожанщині в другій половині ХІХ - на початку ХХ ст.» досліджено історіографію проблеми, визначено внесок вітчизняних педагогів, громадських діячів, письменників, учених другої половини ХІХ - початку ХХ ст. у розробку теоретичних засад дошкільного виховання, науково обґрунтовано етапи та особливості розвитку досліджуваного явища.

На підставі всебічного аналізу значного масиву наукових джерел угруповано такі напрями пошуків освітянської інтелігенції з обраного історико-педагогічного феномена: роботи вітчизняних педагогів, громадських, культурних діячів дореволюційного періоду, предметом дослідження яких став аналіз різних форм вияву громадсько-приватної ініціативи в освіті в цілому й виховання дітей дошкільного віку зокрема; історико-педагогічні праці теоретичного та прикладного характеру, видані за радянських часів; монографії, навчальні посібники та дисертації сучасних педагогів-науковців, на сторінках яких аналізуються різні аспекти розвитку дошкільного виховання в Україні в різні історичні періоди, зокрема й у другій половині ХІХ - на початку ХХ ст. Це дало можливість показати досліджуване явище цілісно, крізь призму його оцінок представниками різних епох.

Установлено, що досліджуваний нами історико-педагогічний феномен лише побічно висвітлено в дореволюційних наукових працях, предметом аналізу яких були різні форми діяльності громадсько-педагогічних об'єднань та приватних осіб, спрямовані на вирішення складних освітніх проблем того часу: розбудови системи народної освіти; удосконалення основ сімейного виховання; формування системи підготовки вітчизняних педагогічних кадрів тощо (М. Демков, О. Пругавін, В. Чарнолуський, С. Сірополко, С. Рождественський та інші).

Певні аспекти визначення місця і ролі громадських організацій, приватних осіб та асоціацій у розвитку дошкільного виховання в обраних нами регіональних і часових межах знайшли місце в роботах А. Арнольді, Н. Лубенець, М. Фесенко, С. Русової, П. Каптерева, П. Лесгафта, І. Сікорського, а також на сторінках періодичних видань того часу «Вестник Европы», «Русская школа», «Журнал Министерства народного просвещения», «Вестник благотворительности», «Вестник воспитания», «Детский сад», «Дошкольное воспитание» тощо.

Дослідження радянського періоду (А. Готалов-Готліб, В. Чередниченко, І. Чувашев та інші) відзначаються однобічністю й заідеологізованістю у висвітленні проблеми. Факти внеску громадських організацій, приватних осіб і асоціацій у справу виховання дітей дошкільного віку, їх досягнення здебільшого замовчувалися або подавалися спотворено на догоду політичній кон'юнктурі.

Історико-педагогічні праці періоду незалежності України (С. Золотухіна, Н. Побірченко, О. Сухомлинська, О. Попова та інші) відрізняються принципово іншим підходом до досліджуваної проблеми, до визначення принципів періодизації, до висвітлення педагогічних фактів і явищ минулого. Їх поява ознаменувала істотний рух уперед у вивченні історії розвитку приватної та громадської ініціативи у сфері освіти в цілому й дошкільної зокрема. Зазначимо, що дослідники сучасного періоду акцентують увагу переважно на проблемах підготовки працівників дошкільного виховання (І. Улюкаєва, Т. Слободянюк та інші) та розвитку дошкільного виховання в межах або всієї України, або її Західних регіонів (С. Попиченко, Г. Рего, З. Нагачевська та інші).

Установлено, що розвиток дошкільного виховання в другій половині ХІХ - на початку ХХ ст. відбувався під впливом економічних (масштабні реформування промислової галузі, розвиток капіталістичного виробництва, скупчення в промислових центрах величезних мас пролетаріату, жорстока експлуатація жіночої праці на підприємствах, умови народного життя, що ускладнювалися з кожним роком, зростання бездоглядності й смертності дітей, які масово залишалися без нагляду) та соціально-педагогічних (реформування у країні системи опіки дітей-сиріт і дітей-підкидьків, що на той час існувала в країні, зміна суспільного становища жінок із середніх верств населення, їхнє активне включення у громадське життя того часу і, передусім, масове залучення до педагогічної діяльності; проникнення в галузь дошкільного виховання нових західноєвропейських течій; прийняття у 1904 р. та 1906 р. постанов, за положеннями яких було децентралізовано систему реєстрації товариств, спілок тощо) чинників.

У дисертації доведено, що керівну роль у розробці теоретичних засад виховання дітей дошкільного віку в другій половині ХІХ - на початку ХХ ст. відіграла дослідницько-пошукова діяльність вітчизняних прогресивних педагогів, учених та громадських діячів. Шляхом аналізу численних праць зарубіжних дослідників з питань виховання дітей, досвіду функціонування дошкільних установ та закладів, а також проведення наукових спостережень вітчизняна освітянська інтелігенція (О. Духнович, П. Каптерев, М. Пирогов, В. Одоєвський, К. Ушинський та інші) довела, що ранній вік є особливим періодом у формуванні дитини, а правильне виховання на цьому етапі має вирішальне значення для всього її подальшого розвитку.

Установлено, що предметом обговорення прогресивної вітчизняної інтелігенції досліджуваного періоду насамперед стали проблеми сімейного виховання дітей дошкільного віку. У періодичних виданнях того часу, що присвячували свої сторінки педагогічній проблематиці, дедалі частіше лунають думки щодо значення сім'ї у відродженні «духу нації», у формуванні розвиненої особистості. Узагальнення матеріалів історико-педагогічних джерел дає можливість стверджувати, що в полі зору тогочасної прогресивної громадськості (В. Одоєвський, М. Пирогов, О. Духнович, П. Лесгафт, П. Каптерев, С. Миропольський, І. Франко, Леся Українка та інші) стали такі питання родинного виховання дітей дошкільного віку, як обґрунтування ролі сім'ї в розвитку дитини; вплив на неї атмосфери, що панує в родині; визначення основ сімейної педагогіки, умов її ефективності тощо.

У досліджуваний період гострого звучання набула й проблема визначення науково-методичних засад функціонування закладів дошкільного виховання. У творчій спадщині вітчизняної інтелігенції другої половини ХІХ - початку ХХ ст. знайшли відбиття питання визначення мети та завдань дошкільних закладів, обґрунтування вимог до їх організації, методів роботи тощо.

Виявлено, що увага просвітителів досліджуваного періоду (А. Арнольді, Ю. Заволзька, В. Одоєвський, К. Ушинський, М. Фесенко) була зосереджена на проблемах організації притулків, виховних будинків і ясел, які стали одними з перших типів закладів для виховання дітей дошкільного віку в другій половині ХІХ століття. Педагогами були визначені й обґрунтовані принципи організації цих закладів, зміст і характер спрямувань занять, критерії підбору їх керівників і вихователів.

У дисертації доведено, що предметом активного обговорення вітчизняної інтелігенції досліджуваного періоду стали дитячі садки, які «заслуговували найбільшої уваги з педагогічної точки зору», мали «педагогічну оригінальність» (П. Каптерев). Проведене дослідження засвідчило динаміку поглядів учених, педагогів, письменників, громадських діячів другої половини ХІХ - початку ХХ ст. (Є. Ковалевський, М. Пирогов, І. Сікорський, Л. Толстой, М. Свентицька, К. Ушинський, Л. Шлегер, Є. Яновська та інші) щодо ролі дитячих садків у становленні особистості, визначення принципів, змісту та методів їх роботи, встановлення вікових меж перебування дитини в закладі тощо, яка була значною мірою обумовлена поширенням у країні ідей західноєвропейської педагогіки - Ф. Фребеля, М. Монтессорі та інших.

До науково-педагогічних досягнень вітчизняної педагогічної громадськості належало й обґрунтування теоретичних засад діяльності літніх колоній і майданчиків. Високо оцінюючи їх значення в розвитку дитини, освітянська інтелігенція підкреслювала, що такі установи сприяють зближенню дітей із природою, позитивно впливають на їхній розумовий і фізичний розвиток, на «весь склад їхнього душевного життя». На думку педагогів, лікарів, учених, дитячі майданчики, як необхідний засіб виховання і навчання, повинні були функціонувати цілий рік, бути безкоштовними й загальнодоступними. Приватній ініціативі у цій галузі, вважали педагоги, слід надати повну свободу та підтримку громадських установ.

З'ясовано, що долю всіх вищеназваних типів закладів виховання дітей дошкільного віку, їх успіх педагогічна громадськість досліджуваного періоду ставила в залежність від особистості їх власників і вихователів, їхніх професійних здібностей і підготовки, що також стало одним із питань, яке широко обговорювалося на сторінках друкованих видань того часу. Дитяча садівниця (вихователька), завідувачка-наглядачка садків, притулків і ясел, за переконанням педагогів, повинна любити дітей і свою справу, мати загальну й спеціальну педагогічну освіту, володіти різносторонніми знаннями, методами та прийомами, уміти встановити порядок в установі та підтримувати його, доглядати за маленькими та зацікавити старших дітей, ретельно спостерігати й вивчати дітей, бути дотепною, уміти добре, ясно й цікаво говорити і розповідати, співати, тобто «…бути різнобічно освіченою і талановитою особою» (А. Арнольді, П. Каптерев, Н. Лубенець, С. Русова, Л. Шлегер та інші). Успіх дошкільних закладів, як наголошували просвітяни, залежить також і від витримки й такту наглядачки в поводженні з дітьми та їхніми батьками.

Проведений історико-педагогічний аналіз дав можливість у межах досліджуваного періоду виділити й обґрунтувати етапи внеску громадських організацій, приватних осіб та асоціацій у розвиток дошкільного виховання на Слобожанщині (таблиця 1). Критерієм визначених етапів стала динаміка форм і напрямів вияву громадсько-приватної ініціативи, зміна мети й завдань дошкільного виховання, способів їх досягнення.

Таблиця 1. Етапи внеску громадських організацій, приватних осіб та асоціацій у розвиток дошкільного виховання на Слобожанщині в другій половині ХІХ - на початку ХХ століття

У другому розділі «Досвід діяльності громадських організацій, приватних осіб та асоціацій у площині розвитку дошкільного виховання на Слобожанщині в другій половині ХІХ - на початку ХХ ст.» узагальнено діяльність громадських організацій, приватних осіб та асоціацій, яка була спрямована на розвиток дошкільного виховання в регіоні у визначених хронологічних межах, виділено її головні напрями та форми; обґрунтовано можливості використання творчих здобутків прогресивної інтелігенції й громадсько-педагогічних об'єднань минулого в реформуванні системи дошкільного виховання в сучасних умовах.

У дисертації доведено, що одним із напрямів громадсько-приватної ініціативи, що була спрямована на розвиток дошкільного виховання в регіоні, стала просвітницько-педагогічна діяльність прогресивної слобідської інтелігенції, яка проходила в таких формах: підготовка доповіді чи реферату з проблем виховання дітей дошкільного віку, їх активне обговорення на засіданнях різноманітних товариств та секцій з'їздів, що відбулися наприкінці ХІХ - на початку ХХ ст.; вироблення рекомендацій щодо використання прогресивних ідей у практиці вітчизняного дошкільництва.

З'ясовано, що кращі культурні, науково-педагогічні та громадські сили регіону об'єднувалися в науково-педагогічні асоціації (Харківське товариство поширення в народі грамотності, Історико-філологічне товариство Харківського університету, Товариство дитячих лікарів при Харківському університеті тощо), на засіданнях яких обговорювалися актуальні питання виховання дітей дошкільного віку. Узагальнення матеріалів діяльності зазначених товариств дало можливість виділити напрями педагогічних пошуків слобідської інтелігенції: презентація досвіду діяльності першого на Харківщині народного дитячого садка та визначення перспектив його подальшого розвитку (А. Мартинова); обговорення програм навчання й виховання дітей (Б. Краєвський, М. Дашевський); розробка проектів організації на Слобожанщині курсів підготовки педагогічних кадрів, проведення наукових спостережень за дитиною (В. Арнольді, А. Іванівський, Г. Коркушко) тощо.

У дисертації доведено, що важливу роль у розвитку дошкільного виховання на Слобожанщині відіграла також участь прогресивної інтелігенції краю в роботі з'їздів (З'їзд лікарів і представників земських установ Харківської губернії (1912 р.) та З'їзд з організації «розумних розваг» для населення (1915 р.)), на яких обговорювалися такі питання: пошук засобів щодо зміцнення становища заснованих у регіоні дошкільних установ і закладів та відкриття нових, особливо в сільській місцевості краю, удосконалення їх діяльності та розробка нових виховних прийомів і методів; організація підготовки працівників позашкільної освіти, акцентування уваги тогочасної громадськості на необхідності покращення умов праці дитячих виховательок, їхнього становища в суспільстві тощо (К. Гаскевич, О. Галахова, А. Рабинович, Т. Фарафонтова, Є. Янковська та інші).

У процесі дослідження виявлено, що одним із напрямів вияву громадсько-приватної ініціативи, спрямованої на розвиток дошкільного виховання на Слобожанщині, стала активна участь приватних осіб, громадських організацій та асоціацій у відкритті та функціонуванні короткотермінових і довготривалих курсів, метою яких була підготовка дошкільних працівників, удосконалення їхньої професійної майстерності.

За даними історико-педагогічних джерел, однією з перших установ дошкільної педагогічної освіти на Харківщині стали Фребелівські курси, що були відкриті в Харкові 1907 р. домашніми вчительками А. Мартиновою та Є. Шацькою. Їх метою була теоретична і практична підготовка осіб жіночої статі, що бажали присвятити себе справі виховання дітей дошкільного віку. До переліку предметів, що вивчалися на курсах входили такі дисципліни: психологія дитини, історія первинного виховання дітей, анатомія, фізіологія і гігієна із застосуванням усіх наукових даних дитячого віку; історія дитячої літератури тощо. Практичні заняття майбутніх виховательок передбачали відвідування дитячого садка, самостійне проведення пробних уроків, спостереження за характерами дітей (у різних яслах і притулках), їхнім розвитком тощо.

Проведений науковий пошук дає підстави стверджувати, що місцем підвищення професійної майстерності працівників дошкільного виховання на Слобожанщині в межах визначеного нами хронологічного періоду стали короткотермінові, а згодом дворічні літні курси, ініціатором проведення яких стало місцеве земство. Про це свідчать архівні дані щодо відвідувачів курсів. Так, у списку курсистів згадувалися слухачки Фребелівських педагогічних курсів К. Маврова, М. Шенфогель, К. Менькова, Ю. Герасименко, А. Савицька, Ф. Пушкарьова та інші. До переліку предметів, що планувалося читати слухачам, увійшли загальна педагогіка, педагогічна психологія, методика російської мови, методика початкової математики, методика природознавства, методика ручної праці, малювання, ліплення, народна і дитяча література, загальна психологія, психологія дитинства, курс виразного читання тощо. Для читання лекцій та проведення практичних занять були запрошені знані педагоги-науковці, фахівці з дошкільної педагогіки з Москви, С.-Петербурга, Харкова тощо.

Установлено, що постачальником учительок рукоділля та фахівців з проведення рухливих ігор та гімнастичних вправ для дошкільних закладів і установ регіону стали також місцеві приватні навчальні заклади й асоціації, при яких були організовані відповідні курси - професійне училище А. Ільяшевої-Менчиць, Харківське товариство сприяння фізичному вихованню та захисту дітей тощо.

Аналіз архівних матеріалів дає підстави свідчити, що одним із напрямів громадсько-приватної ініціативи була також видавнича діяльність приватних осіб, а саме Шрамченка, Кнорінга, які ініціювали видавництво журналів для дітей у Харкові.

У розділі доведено, що однією з форм вияву громадсько-приватної ініціативи, спрямованої на розвиток виховання дітей дошкільного віку в регіоні, стало ініціювання руху та безпосередня участь приватних осіб, органів місцевого самоврядування та громадсько-педагогічних об'єднань у заснуванні, організації й діяльності установ і закладів для виховання дітей дошкільного віку - дитячих притулків, сирітських будинків, ясел, дитячих садків, літніх колоній та майданчиків.

За даними історико-педагогічних джерел, одними з перших закладів для виховання дітей дошкільного віку на Слобожанщині стали дитячі притулки, що діяли в Харкові, Старобільську, Лебедині, Вовчанську, Сумах та інших містах і селищах регіону. Ініціаторами їх відкриття стали доброчинні асоціації (харківське Благодійне товариство, Товариство боротьби з жебрацтвом дітей), товариства педагогічного спрямування, органи місцевого самоврядування та приватні особи. Метою цих установ передусім стало «вигодовування і виховання» дітей, що залишилися без піклування й засобів існування, попередження старцювання та правопорушень. Головна увага вихователів притулків була звернена на релігійне виховання, розвиток доброї моральності, ремісничу освіту, яка мала стати запорукою майбутнього добробуту вихованців. Наглядачі-вихователі навчали дітей молитов, читання, письма, лічби. До переліку занять входили також хоровий спів, гімнастика, рукодільні й господарські роботи тощо. Зауважимо, що кількість дітей, котрі влаштовували до притулків залежала від коштів асоціацій, які у свою чергу складалися із щорічних членських внесків, пожертвувань, субсидій урядових і громадських установ, прибутків, отриманих від проведених виставок, публічних лекцій, концертів, спектаклів тощо.

З'ясовано, що наприкінці 80-х рр. ХІХ ст. у Слобідській Україні, з ініціативи громадсько-приватних кіл (лікарів, священиків, учителів шкіл та інших приватних осіб), для дітей селян, робітників заводів та фабрик були відкриті ясла та ясла-притулки. Такі заклади розміщувалися переважно у школах різних відомств, у будинках священиків, на місцях мешкання дільничних лікарів, і діяли на кошти, надані їх власниками та приватними благодійниками. Метою цих установ стала боротьба зі смертністю дітей, їх подальше виховання та розвиток, поширення серед дорослих корисних відомостей про правила утримання маленьких дітей, про гігієну, збереження майна від пожеж, особливо в сільській місцевості тощо.

Установлено, що ясла та ясла-притулки в переважній більшості користувалися популярністю серед батьків, які приводили своїх дітей до установ рано-вранці й залишали там на весь день. Головна увага наглядачів ясел була звернена на здоров'я малечі, чистоту, охайність і здорову їжу, ігри та прогулянки на свіжому повітрі. Вихователі також читали та обговорювали з дітьми малюнки й казки, вели з ними бесіди на морально-етичні теми тощо.

У дисертації доведено, що виникнення та функціонування дитячих садків на Слобожанщині, переважна більшість яких була створена наприкінці ХІХ - на початку ХХ ст., завдячують приватній ініціативі місцевої інтелігенції. Установлено, що дитячі садки О. Дружкової, О. Родіонової, М. Хохлової, А. Кольцової та інші, які були розраховані на дітей заможних родин, зазвичай відкривалися власниками приватних початкових училищ і гімназій, а їх головним завданням була підготовка малечі до систематичного навчання. До переліку предметів, що викладалися в таких закладах входили грамота, початкові молитви, ліплення, плетіння, вирізування, малювання, співи, рухливі ігри, гімнастика тощо.

Метою народних дитячих садків і літніх майданчиків для дітей нижчих прошарків населення, ініціаторами відкриття яких були як приватні особи (А. Мартинова), так і асоціації різних типів та спрямувань (Товариство «Дитячий садок», Товариство сприяння фізичному вихованню та захисту дітей, Товариство взаємодопомоги працюючих жінок тощо), було, з одного боку, прагнення розумними заняттями відвернути дітей від шкідливого впливу вулиці, а з іншого - пропагування серед широких верств населення міста корисних відомостей про фізичне виховання. З'ясовано, що для дітей, які майже весь день перебували в народному садку або на літньому майданчику, проводилися рухливі ігри на свіжому повітрі. Маленькі відвідувачі також займалися ліпленням з глини, виготовленням найпростіших іграшок і побутових предметів, квітів з паперу, шиттям і вишиванням, плетінням килимків із клаптиків; співали, танцювали, грали на музичних інструментах, виразно читали, виконували гімнастичні вправи, доглядали за тваринами. При всякій слушній нагоді з дітьми велися бесіди про предмети і явища навколишньої природи, розмови етичного характеру, влаштовувалися екскурсії та прогулянки в різноманітні куточки, як-от: на пташник Товариства акліматизації; по мальовничих місцях харківських околиць, подорожі залізницею тощо.

Одним із типів закладів для виховання дітей дошкільного віку на Слобожанщині, ініційованих приватними особами та громадсько-педагогічними об'єднаннями, стали літні дитячі колонії, які працювали в мальовничих місцях краю - селищі Ракитному, Чугуєво-Бабчанській дачі тощо. Ці установи: 1) надавали можливість найбільш слабким дітям незаможних батьків побути у здорових сільських умовах і набратися сил, практично ознайомитися з живою природою, набути навички її спостерігати; 2) стимулювали розвиток у дітях любові до природи й активної турботи про її охорону; 3) ознайомлювали міських дітей із умовами сільського побуту, з сільськими роботами, а також зі всіма найістотнішими особливостями краю (із видатними місцевостями і установами, що знаходилися неподалік від колонії); 4) сприяли формуванню та розвитку в дітей добрих і корисних звичок, самостійності та почуття колективізму, взаємодопомоги, взаємоповаги тощо.

Аналіз «Доповідей» та «Звітів» комітету Товариства поширення в народі грамотності, яке стало одним із головних ініціаторів організації літнього оздоровлення та відпочинку дітей, дає підстави свідчити, що центр ваги колоній був перенесений на безпосередні особисті спостереження дітей за природою, на екскурсії, прогулянки, маленькі подорожі, догляд за рослинами, складання гербаріїв тощо. Книжкові заняття були зведені до мінімуму. За задумкою педагогів та лікарів, літо повинно було ввести дітей у новий для них світ природи, розкрити його і ознайомити з ним, навчити любити природу.

Виявлено, що, незважаючи на певні труднощі (нестачу коштів на навчальне та господарське обладнання, відсутність приміщень, пристосованих до особливостей дитячого віку; брак спеціально підготовленого педагогічного персоналу), прогресивна громадськість регіону робила все можливе для того, щоб забезпечити охорону життя та здоров'я дітей. Тому організацію ясел, народних дитячих садків, літніх колоній та майданчиків слід вважати зразком безкорисливого служіння громадсько-приватної ініціативи інтересам суспільства.

Дослідженням доведено, що на розвиток дошкільного виховання на Слобожанщині значно вплинула й благодійна діяльність представників прогресивної інтелігенції регіону, здійснювана у формі доброчинних внесків, активної участі в організації та проведенні концертів, спектаклів, виставок, розпродажів тощо. Зібрані кошти та речі йшли на утримування дітей дошкільного віку, відкриття й повноцінне функціонування різноманітних закладів дошкільного виховання.

У процесі наукового пошуку визначено напрями використання набутого досвіду в сьогоденній практиці дошкільного виховання. Так, вирішенню проблеми стовідсоткового охоплення дітей дошкільного віку громадською освітою та вихованням сприятиме творче застосування проектів приватних дошкільних установ, що були презентовані передовою громадськістю досліджуваного періоду. Підвищенню ефективності діяльності сучасного дошкільництва допоможуть також рекомендації педагогів минулого щодо встановлення тісної співпраці батьків та закладів дошкільного виховання. В умовах зниження якості друкованих видань для дітей творчого підходу потребують і такі питання, як зміст дитячої літератури та вимоги до її оформлення.

Узагальнення результатів історико-педагогічного пошуку, аналізу джерельної бази дає підстави зробити такі висновки:

1. У дисертації здійснено теоретичне узагальнення і нове вирішення наукової проблеми - внесок громадських організацій, приватних осіб та асоціацій у розвиток дошкільного виховання на Слобожанщині в другій половині ХІХ - на початку ХХ ст., представленої у вигляді ретроспективного цілісного аналізу участі громадсько-приватної ініціативи в розвитку виховання дітей дошкільного віку в регіоні у визначених хронологічних межах.

Установлено, що для багатьох історико-педагогічних досліджень феномен внеску громадських організацій, приватних осіб та асоціацій у розвиток дошкільного виховання на Слобожанщині в другій половині ХІХ - на початку ХХ ст. ще не став предметом наукового вивчення. Знайдені джерела, які умовно можна поділити на три групи, не розкривають головних положень та особливостей розвитку досліджуваного явища та мають певні недоліки.