Національно-патріотичне виховання як засіб формування національної свідомості учня

Размещено на http://www.allbest.ru/

Размещено на http://www.allbest.ru/

МІНІСТЕРСТВО ОСВІТИ І НАУКИ УКРАЇНИ

ОДЕСЬКИЙ НАЦІОНАЛЬНИЙ УНІВЕРСИТЕТ ім. І. І. МЕЧНИКОВА

ФАКУЛЬТЕТ РОМАНО-ГЕРМАНСЬКОЇ ФІЛОЛОГІЇ

КАФЕДРА ПЕДАГОГІКИ

Індивідуальне науково-дослідницьке завдання

«Національно-патріотичне виховання як засіб формування національної свідомості учня»

студентки IV курсу 41 групи

Гірник І.Р.

Одеса 2015

Зміст

Вступ

Розділ І. Національно-патріотичне виховання і використання національно-культурних традицій

1.1 Виховання школярів на засадах народної педагогіки

1.2 Вплив традицій та звичаїв на національно-патріотичне виховання

Розділ ІІ. Практичне впровадження національно-патріотичного виховання в школі

Висновки

Література

соціалізація педагогіка патріотизм виховання

Вступ

Становлення української державності, побудова громадянського суспільства, інтеграція України у світове та європейське співтовариство передбачають орієнтацію на Людину, її духовну культуру й визначають основні напрями виховної роботи з школярами та модернізації навчально-виховного процесу. Ідеалом виховання виступає різнобічно та гармонійно розвинений національно свідомий, високоосвічений, життєво компетентний громадянин, здатний до саморозвитку та самовдосконалення.

Головною домінантою національно-патріотичного виховання школярів є формування у особистості ціннісного ставлення до навколишньої дійсності та самої себе, активної за формою та моральної, за змістом, життєвої позиції.

В основу системи національно-патріотичного виховання покладено ідею розвитку української державності як консолідуючий чинник розвитку суспільства й нації в цілому. Форми й методи виховання базуються на українських народних традиціях, кращих надбаннях національної та світової педагогіки.

Сьогодні сформоване соціальне замовлення на ефективні виховні системи й технології. Зростає увага до виховання засобами музеїв, театральної педагогіки, дитячого та юнацького спорту. Створюються реальні умови для прояву творчих здібностей школярів. Сучасні школярі добре інформовані щодо процесів в різних сферах науки, техніки,та соціального життя; вони динамічно оволодівають сучасними комунікаційними технологіями, тому надзвичайно важливо впроводжувати нові методи та засоби виховання.

Усе це створює сприятливі умови для розвитку національно-патріотичного виховання як пріоритетної сфери соціального життя країни, підвищення його статусу та розвитку потенціалу, досягнення якісно нових результатів у духовно-моральному, патріотичному, трудовому, художньо-естетичному, екологічному вихованні підростаючого покоління.

Розділ І. Національно-патріотичне виховання і використання національно-культурних традицій

1.1 Виховання школярів на засадах народної педагогіки

В основі виховання будь-якого народу міститься природна потреба у самозбереженні, самовдосконаленні, самоствердженні шляхом розбудови власної держави. Через це будь-яке виховання завжди має бути національним. Повсюдно у вихованні діє усвідомлення, що "... виховання, коли воно не хоче бути безсилим, повинно бути народним" (К. Ушинський).

Історична можливість нашого народу розбудувати власну державу зумовлює потребу глибинної перебудови системи виховання в напрямі створення саме національного та патріотичного виховання. Воно повинно бути глибоко просякнуте національним духом -- не від почуття ненависті й ворожості щодо сусідів, а від любові до рідної землі. Перебуваємо в дійсності лише на початку становлення такої національно-патріотичної системи виховання.

Питання національного виховання і, отже, побудови його системи ґрунтовно розглядалося на Першому українському педагогічному конгресі (1935 р.) у Львові. Воно було визначене як виховання для потреб нації: "...національне виховання значить те саме, що творення нації" ("Перший український педагогічний конгрес", 1938, с. 234). Зміст національного виховання і характер його методів випливають з історичних умов і потреб нашого народу. Наголошувалося також, що національне виховання -- це не стільки засвоєння знань, скільки участь дитини в духовному, культурному та господарському розвитку свого народу, в творенні культурних вартостей.

Повертаючись до поглядів К. Ушинського, таку багатоаспектну систему виховання доцільно називати українським вихованням. Воно стосується всіх громадян України, незалежно від їх етнічного походження, і висуває до них однакові вимоги. Загальнонаціональне виховання піднімається над вузько-ідеологічним світоглядом. За висловлюванням В. Яніва, "...виховання -- бувши релігійним і християнським -- не може вже бути конфесійним, а бувши патріотичним і державницьким, не сміє бути ідеологічним і якимсь конкретним партійно-політичним спрямуванням" (Янів В., 1969, с. 809).

Також має бути аспект національно-етнічного виховання нашого народу, під яким розуміються виховні зусилля, спрямовані на відродження природовідповідного національного самоусвідомлення української дитини. Водночас виховання дітей представників національних меншин в Україні може теж мати певні етнічні особливості, зокрема, культурно-мовні, що реалізуються як у сімейному, так і в громадському вихованні. Саме цього виховання і повинен стосуватися термін "національне виховання”. Близькі до нього термін і поняття "патріотичне виховання”. Звідси випливає, що коли вся пропонована тут теорія виховання стосується українського виховання, то цей розділ відповідно трактуватиме проблеми специфіки національно-патріотичного виховання як його аспекту.

Основою національно-патріотичного виховання учнів є формування патріотичних поглядів і переконань, які розвиваються та закріплюються у процесі їх навчально-пізнавальної та суспільно корисної діяльності.

Одним із важливих аспектів дослідження патріотизму особистості є врахування провідної ролі української етнопедагогіки. Самобутнім явищем української патріотичної педагогіки була козацька практична педагогічна наука, яка створювала можливість виховувати тогочасну українську молодь гідними синами і дочками Вітчизни, захисниками духовної культури українського народу.

Технологія формування національно-патріотичних рис учня передбачає виділення таких основних компонентів у процесі соціалізації особистості:

1) формування духовного світу особистості учня в умовах розбудови державності України;

2) врахування основних засад становлення та розвитку особистості, світогляду, переконань;

3) постійне збагачення пам'яті, розвиток громадянського мислення, вироблення національно-свідомого ставлення до навчання, самоосвіти;

4) розвиток позитивних емоцій та громадянської гідності;

5) формування творчої особистості як могутнього стимулу духовного життя громадянина незалежної країни.

Українська народна педагогіка традиційно охоплює такі важливі напрями виховання дітей, як трудове, моральне, інтелектуальне, фізичне й естетичне. Народ завжди турбувався про те, щоб дитина зростала здоровою фізично, засвоювала морально-етичні закони, ставала багатою духовно, оволодівала народною культурою, зростаючи палкими патріотами. Актуальність виховання на засадах народної педагогіки в процесі виховання зумовлена соціальною потребою сьогодення, тобто, відродження національної культури, збереження й збагачення неоціненних духовних скарбів народу.

Ідеї народної педагогіки високо цінували педагоги різних часів і епох, які всебічно вивчали їх і широко використовували для своїх виховних систем.

Одним із перших, хто теоретично обґрунтував народне виховання, був Я.А. Коменський. У своїх працях він звертався до побуту, культури народу та його традицій виховання. В основі його принципів та ідеалів лежать народні педагогічні погляди.

Ідеям народної педагогіки, як важливому засобу виховання молодого покоління, надавав Г.С. Сковорода. У своїх притчах, байках, листах він говорив про природовідповідність виховання та радив звертатися до рідного слова, народної творчості, бо «правильне виховання полягає у природі самого народу».

Особливе місце в науково-педагогічній спадщині К.Д. Ушинського займала народна педагогіка, де він писав про важливість у навчально-виховному процесі пам'яток народної культури: «Виховання, створене самим народом і побудоване на народних засадах, має ту виховну силу, якої немає у найліпших системах, заснованих на абстрактних ідеях або запозичених в іншого народу».

Ідеями народної педагогіки переймалися і Т.Г. Шевченко, який добре знав побут і звичаї українського народу, і І.С. Нечуй-Левицький, який розглядав виховні проблеми як єдине ціле з етнічною педагогікою з формування національної самосвідомості, духовності: «Народні наші пісні, казки, приказки, колядки, козацькі думи, - все це в українського народу невичерпний, багатий скарб для навчання та виховання. І в школі для напутіння життя...».

Саме з дитинства закладаються основи духовності, яка розвивається протягом усього життя. Духовність - це категорія, яка розкриває людину, як істоту, яка глибоко вкорінена в культуру, є гуманною, моральною, із широкими пізнавальними інтересами. Духовність не існує поза національною свідомістю. Духовність - поняття синтетичне, узагальнююче і всеохоплююче, воно включає такі поняття, як духовна культура, духовні потреби, духовні інтереси, духовне життя." Духовність виявляється в багатстві внутрішнього світу особи, її ерудиції, розвинутих інтелектуальних та емоційних запитах. Філософи стверджують, що «духовність - це якісна характеристика свідомості людини, що відображає панівний тип її цінностей». Духовність також не дається дитині в готовому вигляді, тобто вона не може бути лише просвітництвом або простим запам'ятовуванням ідейних та моральних норм, смислових орієнтацій. Кожен учень, поступово засвоюючи ідеї, ціннісні орієнтації, емоційно-естетичні надбання народу сам емоційно засвоює певні компоненти духовності, виробляє своє ставлення до них, реалізовуючи в практичній діяльності.

Використовуючи скарби народної педагогіки, її заповіді, викладачі, вихователі, повинні знаходити різні засоби, щоб зацікавити, спонукати учнівську молодь до праці, пробудити їхню допитливість, виховуючи любов і повагу до рідної мови, як першоелементу народності, живого організму спілкування, основи національного вираження, єдиної скарбниці духовних цінностей, адже через мову народ генерує національний дух, характер, психологію, традиційну родинно-побутову культуру, спосіб життя.

Вітчизняна педагогіка - це не лише наука, але й мистецтво, яке сповідує ідеї народності, гуманізму, національного виховання, гармонійного розвитку особистості, доступності освіти, всебічної уваги і поваги до дітей, підготовки молодого покоління до життя.

Основну мету виховання народна педагогіка вбачає в тому, щоб навчити кожного бути людиною. Навіть знання без людяності нічого не варті. «Знання без людяності - це меч у руках безумця», - кажуть у народі.

Людина, яка не знала історії свого роду вважалася безрідною. Повага і любов до свого роду, рідної землі, національних звичаїв і традицій починалася з цінування писемних пам'яток, переказів, предметів побуту, сімейних реліквій та інших матеріалів про життя пращурів.

Знання свого родоводу по батьківській лінії та материнській, свого генетичного коріння - ознака цивілізованої людини.

Однією з характерних рис української народної педагогіки було шанобливе ставлення до жінки матері, жінки-трудівниці. Мати - символ життя тепла і всеперемагаючої любові! За народною мораллю, образити матір або батька^вважалося великим злочином.

За народними поглядами, працьовитість - це вагоме мірило гідності людини, її становище в суспільстві та сім'ї. Ставлення до праці широко відображено в прислів'ях і приказках, в яких закладено ідеали народу, його морально-етичні норми; оспівано в народних піснях. Народ дуже цінував честь трудової людини і осуджував зневажання етики й моралі; цінував і цінує лицарську честь, готовність віддати своє життя за Батьківщину. Любов до рідної Вітчизни, патріотизм - визначальні риси справжньої людини.

Таким чином кожен педагог має широкі можливості для створення власної системи роботи, методичної концепції на основі народознавчих ідей і засобів. Справжня педагогічна творчість неможлива без використання в повсякденній діяльності скарбів народної творчості, її традицій.

Відродження народної педагогіки, виховання на засадах народної педагогіки та її окремих ланок, вітчизняних педагогічних здобутків, ідей ґрунтується на педагогічних традиціях українського народу, які вироблялися протягом усієї історії розвитку народу. Відроджуємо не лише для того, щоб відновити кращі здобутки минулого, а й для того, щоб наснажити її сучасним науковим змістом, який й дотепер не втрачає свого значення.

1.2 Вплив традицій та звичаїв на національно-патріотичне виховання

Кожне покоління входить у життя через освіту, виховання, соціалізацію, самопізнання і самотворення індивідууму як особистості. Передусім, саме шляхом передачі соціального досвіду від старших до прийдешніх поколінь традиції забезпечують засвоєння найвищих національних, культурних і матеріальних, нагромаджених віками цінностей, норм, правил, ідеалів, відображають наступність соціального досвіду.

У педагогічному словнику виділяються традиції в сім'ї і традиції шкільні. Традиції в сім'ї розглядаються як "сукупність звичаїв і норм поведінки, прийнятих у сім'ї, що передаються від старшого покоління молодшому". Традиції шкільні - це "звичаї, порядки, правила поведінки, що склалися в школі, які зберігає колектив та які передаються від одного покоління учнів до іншого. Таким чином, традиції складаються в суспільному житті певного народу, в сім'ї, школі, побуті, праці, моралі, мистецтві тощо.

Виховуючи учнів на традиціях, прагнемо сформувати у молодого покоління вірність ідеалам побудови в Україні демократичної, правової держави, горде почуття належності до українського народу, стимулювати національне пробудження, відродити громадянське сумління і національний обов'язок. Доводимо глибинний зв'язок національного з духовністю особистості, інтелектуальною зрілістю і красою. У цьому полягає мета виховання молоді на національно-культурних традиціях українського народу.

Отже, національні традиції - це святиш певного народу, те, чим він користується в своїй життєдіяльності. В.О. Сухомлинський писав: "Душа не може жити без святині. Щось для людини стає дорогим і непорушним, невикорінним і незнищенним". Видатний педагог вдумливо говорить, що людська душа для нього, неначе родюче поле, на якому потрібно виростити пшеничний колос. "Не будеш орати землю й зрошувати її потом, запліднювати турботами і тривогами, - поле буде пустирем, а на пустирі виросте чортополох".

В.О. Сухомлинський впевнений, що вихователь є творцем людської душі, плугатарем і сіячем, він формує уявлення про щастя. Якщо йому не вдалося посіяти справді людське насіння щастя, то в душі може утвердитися інша святиня . Він називав народні традиції "живим, вічним джерелом педагогічної мудрості", "зосередженням духовного життя народу"

Світовий досвід розвитку педагогічної теорії й практики переконливо показує, що кожний народ упродовж віків створює власну національну систему виховання і освіти. В епоху державного й духовного відродження України головну роль відіграє національна система освіти й виховання.

Національне виховання - це історично обумовлена і створена самим народом система ідей, поглядів, переконань, ідеалів, традицій, звичаїв та інших форм соціальної практики, спрямованої на організацію життєдіяльності підростаючих поколінь, виховання їх у дусі природно-історичного розвитку матеріальної і духовної культури нації.

Таким чином, національно-патріотичне виховання - це передусім виховання дітей на культурно-історичному досвіді рідного народу, в основі якого - його традиції, звичаї, обряди, ритуали, свята.

Свято - це джерело буття людини, виразник важливих і цікавих сторін її життя. Цей визнаний феномен культури заслуговують на увагу в шкільній практиці передусім тому, що покликаний організовувати вільний від навчання час. Свята викликають особливий психологічний на стрій, впливаючи на почуття. Отже, за своєю природою свята, ритуали і обряди виконують важливу роль чинників формування морально-естетичних почуттів, смаків, відносин у людей. Звичаї, обряди, ритуали, свята можуть сприйматися як форми традицій. Вони органічно поєднують у собі духовний зміст традицій: усну народну творчість, зокрема інструментальну музик) народну пісню, національну хореографію, моральні норми, правила, проповіді, заповіді, заклинання тощо. Таким чином, залучаючи дітей до краєзнавчої роботи проведення народознавчих пошуків, участі в народних ритуалах і обрядах і святах, педагог організовує їх виховання на національно-культурних традиціях. На національних засадах народу будуються трудові, морально-побутові та художньо-естетичні традиції кожного навчально-виховного закладу.

Трудові моральні цінності завжди складали підґрунтя національної культури. Серед них національні моральні норми, вічні народні категорії совісті, праці, любові гуманності, милосердя, поваги, вдячності тощо, до них ми сьогодні прагнемо їх сьогодні критично оцінюємо і пересвідчуємося в їх вічності.

Основними осередками трудового виховання були і є сім'я, школа, позакласні та позашкільні навчальні заклади, вся громада. Виховання любові і поваги до праці означає виховання свідомого ставлення до неї, особистісного і громадянського обов'язку перед Батьківщиною

Слід зауважити, що розроблена нами кваліфікація традицій, що мають виховне значення, досить умовна. За певних соціально-історичних обставин одні традиції можуть активізуватися у вихованні, інші - відходити на периферію педагогічного процесу.

Розділ ІІ. Практичне впровадження національно-патріотичного виховання в школі

Основною метою національно-патріотичного виховання на сучасному етапі є передання вихованцям соціального досвіду, успадкування ними духовних надбань українського народу, досягнення високої культури міжнаціональних взаємин, формування незалежно від національної приналежності особистісних рис громадянина Української держави, духовності, трудової, моральної, розумової, естетичної, правової, фізичної та екологічної культури.

Певна річ, що національне виховання в системі освіти здійснюється з урахуванням пізнавальних можливостей та психологічно-вікових особливостей учнів певного класу. Під час проходження педагогічної практики мене закріпили за 5-им класом. А дітей це є період переходу від молодших класів до середніх, саме тому потрібно приділяти велику увагу особливостям психології учнів, прикметою яких є здатність охоче пізнавати довколишній світ, нові знання, сприймати норми поведінки, виробляти власне світосприймання та світобачення. Отож, можна зробити висновок, що основи національного виховання значною мірою закладаються в цей період життя та навчання.

В школі-інтернат №2 я проводила позакласне заняття з учнями 5-го класу на тему: «Національно-патріотичне виховання як засіб формування свідомості школярів», зараз ця тема набуває особливої актуальності в умовах становлення Української держави.

Мета моєї роботи з учнями на моєму позакласному занятті полягала у формуванні особистості з глибоким відчуттям своїх коренів, роду, родини, народу; у розвитку кращих ментальних рис дитини, у пробудженні інтересу та прищепленні глибокої любові до рідної мови, літератури, історії, поваги до символів, традицій та звичаїв українців.

Я поставила перед собою завдання: пошук нових шляхів організації виховної роботи з учнями, бо цього вимагає демократизація та гуманізація виховного процесу. Демократизація та гуманізація сучасної школи зумовлює актуальність раціонального відродження в людині національної свідомості, духовної єдності поколінь, культури рідного народу.

В своїй роботі я провела різні заняття, використовуючи різноманітні форми нетрадиційних виховних заходів, які забезпечили поступове, поетапне, послідовне формування стійкої позитивної мотивації учнів до вивчення національно-культурних традицій українського народу.

Важливим традиційним засобом національно-патріотичного виховання є вивчення символіки нашого народу. Знайомство з народними та державними символами необхідне, воно постійно поглиблюється в ході проведення виховних годин та ранків («Національні символи України», «Наша Батьківщино», «Хліб - символ народного добра», «Український рушник», «Без верби і калини немає України»).

В процесі вирішення завдань національного виховання школярів підвищується значення спільної діяльності педагогічного колективу школи, сім'ї , громадськості. Ці зв'язки необхідно зміцнювати, бо ні школа, ні сім'я окремо не зможуть забезпечити цілісність національного виховання школярів.

Таким чином, важливою умовою формування патріотичних почуттів є забезпечення засвоєння дітьми знань з історії українського народу, народних та родинних традицій, обрядів, звичаїв, народного мистецтва, рідної мови, ознайомлення з кращими зразками сучасної культури, науки, мистецтва.

Одним із важливих компонентів технології національно-патріотичного виховання учнів є Дальтон-план, який був використаний ще у 30-х роках XX ст. в школах України. Він дає можливість підвищити ефективність нової технології формування патріотичних рис учнів, а саме:

- Дальтон-план може використовуватися у школах, ліцеях, гімназіях за умови, що їх програми відображатимуть реальне життя, а методи національно-патріотичного виховання відповідатимуть засадам психології підлітка;

- найбільш яскраві особливості Дальтон-плану: виразність навчальних завдань, свобода (воля) учнів у виборі часу і засобів виховання;

- у Дальтон-плані яскраво виявляється співробітництво учнів, їх позитивна емоційність від участі у житті класу, школи, суспільства;

- кожен учень повинен оволодіти відповідними методами та оцінювати власні успіхи, зважаючи на чинники, які допомагають їм, або, навпаки, перешкоджають;

- через зацікавлення (мотивацію) учнів до програмного матеріалу, самостійного його опрацювання, привчання до доброзичливого й братнього ставлення один до одного в Дальтон-плані можна успішно вирішити питання свідомої дисципліни учнів.

Таким чином, використання сучасних підходів до технології формування патріотичних рис особистості передбачає пізнання учнями не тільки навколишнього середовища, але й себе, своєї свідомості. Дидактичні аспекти навчального процесу дають змогу формувати в учня необхідні риси майбутнього громадянина: творчість, активність, ініціативність, наполегливість.

Технологія формування національно-патріотичних рис в учнів передбачає визначення змісту освіти при вивченні навчальних дисциплін, враховуючи такі підходи до відбору навчального матеріалу та методів виховання:

1) проблемний підхід до змісту засвоєння патріотичних знань, що забезпечує розвиток національно-патріотичних рис, дослідницьких умінь учнів на основі їхньої пізнавально-пошукової діяльності;

2) формування практичних умінь, які дають змогу проводити пізнавально-пошукові дослідження з елементами історизму, національної культури, традицій;

3) систематичну активізацію пізнавальної діяльності учнів, гімназистів, ліцеїстів, спрямованої на формування патріотичних рис та самостійне здобування знань і вмінь;

4) зміцнення взаємозв'язку інформації на патріотичні теми, що надходить від телебачення, радіо, газет, журналів інших джерел.

Технологія формування національно-патріотичних рис учня дає можливість на основі об'єктивних відносин між викладанням і навчанням розв'язувати основні суперечності національно-патріотичного виховання, враховуючи провідну роль тих, хто навчає, і активну, свідому, творчу участь тих, хто навчається.

У процесі реалізації механізму технології формування патріотичних рис та якостей особистості варто звернути особливу увагу на відбір методів навчально-виховної діяльності, які стимулюють процес засвоєння патріотичних знань, вироблення волі в їх практичній діяльності. У практиці роботи вчителів сучасної школи знайшов і виправдав себе бінарний підхід, який включає:

1) методи організації навчально-пізнавальної діяльності (технологія навчання) методи формування свідомості особистості (технологія виховання);

2) методи навчально-пізнавальної діяльності (технологія навчання) методи організації діяльності учнів і формування досвіду поведінки (технологія виховання);

3) методи контролю та самоконтролю в навчальній діяльності методи стимулювання діяльності, поведінки учнів.

Висновки

Національно-патріотичне виховання учня - процес вироблення в особистості чіткого уявлення про закономірності розвитку патріотичних ідей, розуміння ролі історичних знань про свою країну, про свій народ, його традиції та звичаї, вироблення стійких патріотичних переконань та уміння відстоювати їх в умовах реальної дійсності.

Виходячи з основ технології формування патріотизму, вчитель у практичній діяльності має реалізувати такі завдання:

1) розкриття для кожної особистості поняття патріотизму, любові до свого народу, до рідної Батьківщини.

2) формування патріотичних переконань в учнів, обґрунтування необхідності їх постійного удосконалення в реальних умовах навчально-пізнавальної діяльності;

3) використання реальних соціально-педагогічних умов у процесі реалізації технології національно-патріотичного виховання особистості;

4) застосування нових наукових досягнень у практиці патріотичного виховання особистості, активізація шляхів підвищення ефективності національно-патріотичного виховання учнів у сучасній школі.

Технологія національно-патріотичного виховання учнів дає можливість формувати у майбутніх громадян патріотичне мислення, патріотичну свідомість, розвивати інтелект особистості для активної участі в навчально-пізнавальній діяльності, виробляти активну громадську позицію, реалізовувати її в практичній діяльності.

Література

1. Громадянин - Держава - громадянське виховання. Антологія/ Упорядники Н.П. Рогозін і В.О. Сухомлинська - Донецьк, 2001 - С. 262

2. Державний стандарт базової і середньої освіти. //Міністерство освіти і науки України

3. Кононенко П., Усатенко Т. Концепція української національної школи - родини //Концептуальні засади демократизації та реформування освіти в Україні. Педагогічні концепції. - К.: Школяр, 1997. - С. 123-133.

4. Концепція громадянського виховання особистості в умовах української державності (проект) //Освіта України. - 2000. - № 32, 9 серпня. - С. 6-7.

5. Концепція національного виховання //Рідна школа. - 1995. - № 6. - С. 18-25.

6. Міхайлова М.А. Психологія підлітка. Львів, 2003.-260.с.

7. Національна доктрина розвитку освіти України: затв. Указом Президента від 17 квітня 2002р. - № 347//Освіта України. - 2002 - 23 квіт. (№ 33) - С.4-6.

8. Руденко Ю. Концепція “Патріотичне виховання учнів” //Освіта, 22-29 серпня, 2001. - С. 10-15.

9. Сипченко В.І. Педагогіка: основні положення курсу: Навчальний посібник для студентів педагогічних інститутів. - Слов'янськ, 2000. - С.139.

10. Смирнов С.Д. Педагогіка і психологія вищої освіти. -- К.; Альма матер; 2004. -- 271 с.

11. Стельмахович М. Українська родинна етнопедагогіка - наука про взаємини батьків і дітей //Родинні взаємини і проблеми виховання дітей: Збірник статей /С. Карпінець, Б. Кіндратюк, Л. Ковальчук та ін./ За ред. В. Костіва. - Івано-Франківськ, 1995. - С.48.

12. Стельмахович М.Г. Виховні цінності традиційної української родини //Цінності освіти і виховання. Наук. метод. збір. /За заг. ред. О.В. Сухомлинської. - К., 1997. - С. 129-132.

13. Теорія виховання. Лабораторно-практичні заняття для студентів: Навчальний посібник / Під ред. І.А. Тютьковой. - М.: «РІО-92» Мособлупрполиграфиздата, 2000. - 173 з.

Размещено на Allbest.ru