Робота вчителя фізичної культури з обдарованими дітьми

Размещено на http://www.allbest.ru/

Міністерство освіти і науки України

ВП «Старобільський факультет ЛНУ імені Тараса Шевченка»

Кафедра психології

Курсова робота

з вікової психології

на тему: «Робота вчителя фізичної культури з обдарованими дітьми»

Виконав:

студент 3 курсу

спеціальність «Фізичне виховання»

Верховод Дмитро Олександрович

Перевірила:

Федотова Тетяна Володимирівна

Старобільськ 2015

ЗМІСТ

Вступ

Розділ 1. Теоретичні питання дитячої обдарованості в психолого-педагогічній літературі

1.1 Сутність поняття обдарованості

1.2 Особливості фізичної (спортивної) обдарованості

Розділ 2. Методика роботи вчителя фізичної культури з обдарованими учнями

2.1 Виявлення фізично обдарованих дітей

2.2 Основні принципи роботи з фізично обдарованими дітьми

2.3 Напрямки роботи з обдарованими дітьми на уроках фізкультури

Висновки

Список використаної літератури

ВСТУП

У період навчання у школі в учнів розкриваються творчі здібності та задатки до опанування фізичними вправами, рухливими, народними і спортивними іграми, видами спорту, відбувається найбільш активний розвиток моральних та естетичних якостей, становлення та стабілізація характеру, розвиток інтересу, формування позитивних звичок. Все це, з одного боку, підкреслює наявність високих потенційних можливостей учнів, а з іншого - необхідність правильного підходу вчителя фізичної культури до навчання фізично обдарованих дітей з метою максимальної реалізації їх можливостей в процесі участі у навчально-виховній діяльності.

Актуальність. Обдаровані діти, взагалі, це рушійна сила людства, бо вони мають неординарні можливості, як у фізичному плані, так і в інтелектуальному. Діти, що мають певні таланти, роблять великі кроки вперед у певній сфері. Але і таланти треба плекати, розвивати і виховувати, допомагати реалізації, розвивати потенціал. Існує думка, що обдаровані діти не потребують допомоги дорослих, не відчувають потреби в особливій увазі і керівництві. Але насправді такі діти найбільш чутливі до оцінки їхньої діяльності, поведінки і мислення, вони більш сприйнятливі до сенсорних стимулів і краще розуміють відносини і зв'язки. Обдарована дитина схильна до критичного ставлення не тільки до себе, але і до оточуючого. Ґрунтуючись на цьому, в методиці викладання певного предмету повинна бути ціла система роботи з урахуванням особливостей таких дітей. Раніше існувала така система роботи - ніхто з учнів не виділявся вчителем, усіх вчили однаково, і змушували думати і вирішувати навчальні задачі теж однаково. В останні часи педагогіка повернулася до психології і до використання індивідуального підходу у навчанні. Тому розробка системи роботи з обдарованими дітьми займає важливе місце у сучасній педагогіці, методиці та психології.

Головна мета даної курсової роботи полягає у визначенні основних напрямків діяльності вчителя фізичної культури у роботі з виявлення, навчання, виховання фізично обдарованих дітей.

Згідно до поставленої мети можна виділити такі завдання для виконання у процесі роботи:

1. Вивчити теоретичну базу з поставленої проблеми, ознайомитися з психолого-педагогічною літературою;

2. Розглянути основні напрямки роботи вчителя фізичної культури з обдарованими дітьми;

3. Проаналізувати форми і методи роботи з обдарованими учнями.

У цій курсовій роботі було використано роботи педагогів та психологів, яких хвилює проблема обдарованих і який займаються розробкою методів роботи із нею.

Об'єкт дослідження: робота з обдарованими дітьми.

Предмет дослідження: особливості педагогічної роботи вчителя фізкультури з фізично обдарованими дітьми.

РОЗДІЛ 1. ТЕОРЕТИЧНІ ПИТАННЯ ДИТЯЧОЇ ОБДАРОВАНОСТІ В ПСИХОЛОГО-ПЕДАГОГІЧНІЙ ЛІТЕРАТУРІ

1.1 Сутність поняття обдарованості

Під обдарованістю дитини розуміється більш висока, ніж у його однолітків за інших рівних умов, сприйнятливість до навчання, та більш виражені творчі прояви. Поняття "обдарованість" походить від слова "дар". Таким чином, обдарованість - це дар і означає особливо сприятливі внутрішні передумови розвитку творчих здібностей.

Аналіз проблеми розвитку обдарованості багато в чому буде визначатися тим змістом, який ми будемо вкладати в це поняття. Якщо ми звернемося до тлумачних словників, то побачимо, що дуже часто терміни "здатний", "обдарований", "талановитий" вживаються як синоніми і відображають ступінь вираженості здібностей. в тлумачному словнику В. Даля "здатний" визначається як "придатний до чого-небудь або схильний, спритний, придатний, зручний".

При визначенні поняття "талант" підкреслюється його вроджений характер. Талант визначається як дарування до чого-небудь, а дарування як здатність, дана богом. Іншими словами, талант - це вроджені здібності, що забезпечують високі успіхи у діяльності. У словнику іноземних слів також підкреслюється, що талант (гр. talanton) - видатне вроджена якість, особливі природні здібності. Обдарованість розглядається, як стан таланту, як ступінь вираженості таланту.

Обдарованість багатогранна. Психологи і педагоги, які займаються питаннями дитячої обдарованості, в основному дотримуються визначення обдарованості, яке було запропоновано Комітетом з освіти США. Суть його в тому, що обдарованість дитини може бути встановлена ??професійно підготовленими людьми, що розглядають такі параметри: видатні здібності, потенційні можливості в досягненні високих результатів і вже продемонстровані досягнення в одній або більш областях (інтелектуальні здібності, специфічні здібності до навчання, творче чи продуктивне мислення, здатності до образотворчого і виконавському мистецтву, фізичні здібності). Основні функції обдарованості - максимальне пристосування до світу, оточення, знаходження рішення у всіх випадках, коли створюються нові, непередбачені проблеми, що вимагають іншого, нестандартного підходу.[3]

Обдарованість визначається володінням великими здібностями. Іноді здібності вважають вродженими, "даними від природи". Проте науковий аналіз показує, що вродженими можуть бути лише задатки, а здібності є результатом розвитку задатків.

Задатки - вроджені анатомо-фізіологічні особливості організму. До них відносяться, перш за все, особливості будови головного мозку, органів почуттів і руху, властивості нервової системи, якими організм наділений від народження. Задатки являють собою лише можливості, і передумови розвитку здібностей, але ще не гарантують, не зумовлюють появу і розвиток тих чи інших здібностей. Виникаючи на основі задатків, здібності розвиваються в процесі і під впливом діяльності, яка вимагає від людини певних здібностей. Поза діяльністю ніякі здібності розвиватися не можуть. Жодна людина, якими б задатками вона не володіла, не може стати талановитим математиком, музикантом, художником або спортсменом, не займаючись багато і завзято відповідною діяльністю. Можна відзначити, що задатки багатозначні. На основі одних і тих самих задатків можуть розвиватися неоднакові здібності, у залежності знову таки від характеру вимог діяльності, якою займається людина, а так само від умов життя й особливо виховання.

Обдарованість в основному визначається трьома взаємопов'язаними параметрами: випереджаючим розвитком пізнання, психологічним розвитком і фізичними даними.

Пізнання: обдаровані діти можуть займатися кількома справами відразу - наприклад, здібності у трирічному віці стежити одночасно за двома або більше подіями, що відбуваються навколо. Обдарованих дітей в ранньому віці відрізняє здатність простежувати причинно-наслідкові зв'язки і робити відповідні висновки. Ця здатність лежить в основі багатьох інтуїтивних стрибків (перестрибування через етапи) і властива винятково обдарованим дітям. Вони зазвичай мають відмінну пам'ять, яка базується на ранньому розвитку мови і абстрактному мисленні. Їх відрізняє здатність класифікувати і категоризувати інформацію і досвід, вміння широко користуватися накопиченими знаннями. Їх схильність до класифікації і категоризації ілюструється і улюбленим захопленням, властивим обдарованим дітям, - колекціонуванням.

Талановиті діти легко справляються з пізнавальною невизначеністю. При цьому труднощі не змушують їх відступати. Вони з задоволенням сприймають складні і довгострокові завдання та терпіти не можуть, коли їм нав'язують готову відповідь. Обдаровану дитину відрізняє і підвищена концентрація уваги на чому-небудь, наполегливість у досягненні результатів у сфері, яка йому цікава.

У сфері психосоціального розвитку обдарованим і талановитим дітям властиві такі риси. Дуже розвинуте почуття справедливості з'являється дуже рано. Особисті системи цінностей у маленьких обдарованих дітей дуже широкі. Вони гостро сприймають суспільну несправедливість, встановлюють високі вимоги до себе і оточуючих і жваво відгукуються на правду, справедливість гармонію і природу.

Для обдарованих дітей, як правило, характерні перебільшені страхи, оскільки вони здатні уявити безліч небезпечних наслідків. Вони також надзвичайно сприйнятливі до невербальних проявів почуттів оточуючими і сильно піддаються мовчазній напрузі, що виникає навколо них.

Обдаровані діти часом страждають від часткового соціального неприйняття з боку однолітків, а це викликає в них негативне сприйняття себе, що підтверджує багато досліджень.

Фізичні характеристики: існують два конкуруючих стереотипу фізичних характеристик обдарованих дітей. Перший - це худий, маленький, блідий "книжковий хробак" в окулярах. Інший же - висунутий Терміном в його монументальній роботі "Вивчення генія" в 1925 році - каже нам, що обдаровані діти вище, міцніше, здоровіше і красивіше, ніж їх ординарні однолітки. Хоча другий спосіб краще першого, обидва вони досить далекі від істини. Дослідження Терміна показали, що фізичні характеристики обдарованих дітей так само різноманітні, як і самі діти. [24]

Все вищесказане пропонує короткий опис лише небагатьох граней обдарованості. Тут згадані ті з них, про яких найчастіше повідомляють дослідники і батьки, характеризуючи обдарованих дітей з якими вони стикаються.

У. Штерн, один з найвидатніших психологів ХХ століття, з яким пов'язані найважливіші етапи становлення психології як науки й що стояв біля джерел диференціальної психології, у якій предметом вивчення стала людська індивідуальність, пропонує таке визначення обдарованості: розумова обдарованість (РО) є «загальна здатність свідомо направити своє мислення на налаштування на нові вимоги, спільна розумова здатність до пристосування до нових завдань та технічних умов життя» [4]. Він підкреслює, що ознака пристосування висуває залежність дій від зовнішніх моментів (завдань, вимог життя) і РО від геніальності, сутність якої у мимовільному творчості. А ознака загальності відрізняє РО від таланту, відрізняюча риса якого саме у обмеженні розумової здібності однієї областю змісту. Розумово обдарований той, хто легко пристосовується до нових вимог за різноманітних умов й у різноманітних областях. [1].

Традиційна шкільна діагностика дає картину зовнішньої успішності, але не служить показником внутрішніх обдарувань дитини. Тому вона доповнюється психологічними дослідженнями. Це дає можливість вчителю здійснювати тонший індивідуальний підхід, розкривати і розвивати прихований особистісний потенціал учнів. Учитель початкових класів більшою мірою може самостійно визначати рівень загальної РО, оскільки спостерігає дитину на різноманітних видах діяльності. Учитель-предметник знайомиться з учнем однобічно. Це утрудняє йому оцінку РО. Найчастіше він виявляє спеціальну обдарованість чи нездатність до предмета учня.

Ми вважаємо основною місією вчителя розвиток дитини, прагнення її до повнішої самореалізації особистісного потенціалу.

Учитель «вирощує» здібності кожної конкретної дитини, пропонуючи їй систему розвиваючих, творчих завдань, через підготовку до участі у шкільних, окружних, міських турах предметних олімпіад, проведенні предметних тижнів. [1]

У психології виділяють два типу обдарованості:

1. Загальний (розумовий) тип

2. Спеціальний (творчий)

Кожному типу обдарованості відповідає певний вид обдарованості. А вид у психології визначається як спеціальна здібність [3]. Наприклад, загальному типу відповідають гуманітарні здібності, математичні здібності, технічні здібності. У кожному виді обдарованості є певні компоненти. Наприклад, для гуманітаріїв є такі компоненти, як вміння творчо мислити, вміння грамотно будувати мову, ораторські здібності, а «математиків» - раціональність мислення, логіка, математична інтуїція. Загальні і творчі (креативні) здібності перебувають у тісному зв'язку, оскільки для високого розвитку творчих здібностей необхідно мати рівень розумового розвитку вищий за середній. Основний показник розумової обдарованості є високий рівень діяльності. Одностороння розумова обдарованість полягає у тому, що у дитини надто високо розвинені лише розумові здібності. Всебічно розумово обдаровані діти добре розвинені у різноманітних галузях. [5]

1.2 Особливості фізичної (спортивної) обдарованості

Очевидно, що видатні спортивні досягнення - це результат складної взаємодії спадкових факторів і впливу зовнішнього середовища. Дискусійним є питання про співвідношення цих доданків спортивних успіхів. Одні віддають перевагу зовнішнім факторам: праці, виховання, тренування, інші - спадковим здібностям, таланту. Складність пошуку спортивних талантів вдало висловила Н.Ж. Булгакова. Припустимо, ми хочемо розшукати рослого і з високим рівнем розвитку швидкості юнака. [12]

Рослим будемо вважати людину, що входить в 1% найвищих у своїй віковій та статевій категорії людей - у середньому на кожні 100 обстежених, тобто ймовірність розшукати такої людини 0,01. Ті ж вимоги висунемо до людей з більш високим рівнем швидкості. Значить, якщо уявімо, що такі люди трапляються однаково часто серед людей різного зросту (насправді, за даними Р.С. Туманяна, це не так: довжина тіла і швидкісні якості негативно взаємопов'язані між собою), то ймовірність зустріти людину рослого і з високим рівнем розвитку швидкості дорівнює вже 0,0001. Якщо ця людина до того ж повинен оволодіти, наприклад, високим рівнем розвитку спритності або витривалості, то можливість знайти такої людини серед його однолітків дорівнюватиме лише одному з мільйона. [11]

При цьому слід зауважити, що вимоги до видатних спортсменів не вичерпуються перерахованими руховими якостями. Спортсмен екстракласу повинен відповідати великій кількості обов'язкових умов. Таке унікальне поєднання здібностей знайти в одній людині вкрай важко.

Здібності не є вродженими, а формуються в процесі розвитку. Уродженими можуть бути лише анатомо-фізіологічні особливості, тобто задатки, що лежать в основі розвитку здібностей. До таких задатків відносяться особливості вищої нервової діяльності, будову тіла, властивості нервово-м'язового апарату і т. д. (Ст. М. Водоков, В. П. Філін, 1983 р.).

Проблема здібностей - це проблема індивідуальних відмінностей між людьми. Фізіологічною основою індивідуальних відмінностей є вчення В. П. Павлова про властивості і типи нервової системи.

Здібності формуються нерівномірно. Спостерігаються періоди прискореного з уповільненого розвитку здібностей. Нерідко відзначається ранній прояв спортивних здібностей, але зустрічаються і діти з уповільненими темпами формування здібностей. Іноді такий тип розвитку є більш перспективним. Відсутність ранніх високих досягнень ще не означає, що великі здібності не проявляться в подальшому.

Умовно розрізняють три рівні розвитку здібностей: [13]

1. Загальні здібності. До них можна віднести хороше здоров'я, нормальний фізичний розвиток, працьовитість, наполегливість, працездатність, інтереси,схильності і т. д.

2. Загальні елементи спортивних здібностей: швидке засвоєння спортивної техніки, уміння адаптуватися до значних м'язових напружень, високий рівень функціональної підготовки, здатність долати втому, успішне відновлення після тренувальних навантажень і т. д.

3. Спеціальні елементи спортивних здібностей: швидкий приріст спортивних результатів, високий рівень розвитку спеціальних якостей, висока мобілізація, готовність і стійкість в умовах протиборства з супротивником і т. д.

В окремих видах спорту структура здібностей неоднакова. Так, у циклічних видах спорту важливу роль у структурі здібностей грають стабільність м'язово-рухових дифференційовок, «почуття темпу», «відчуття ритму», здатність до адекватних оцінок функціонального стану.

У швидкісно-силових видах спорту важливі точні м'язово-рухові диференціювання, точна просторово-тимчасова орієнтація, «відчуття ритму». В іграх і єдиноборствах на перший план виступають психічні якості, в основі яких лежить система процесів, визначає можливість у найкоротші терміни сприймати виникаючі ситуації, приймати і реалізовувати творчі рішення.

Деякі фахівці одним з проявів «рухової обдарованості» вважають здатність швидко, буквально «на льоту», схоплювати і запам'ятовувати техніку виконання складних елементів, а також досить міцне її закріплення. [7] обдарований дитина вчитель фізичний

Останнім часом посилився генетичний підхід до проблеми спортивних здібностей. Академік Астауров Б. Л. зазначає, що можливості виховання і тренування не безмежні, їх межі визначені спадкової конституцією (генотипом) певного індивідуума. На це вказував ще Ч. Дарвін. Він говорив, що виховання робить лише слабкий вплив на здібності людини, більшість яких насправді є вродженими.

Роль генетичної інформації у формуванні спортивних здібностей вивчена вкрай недостатньо. Зокрема, встановлена більша спадкова обумовленість зростання порівняно з масою тіла. Значна виявлена спадкова схильність (за даними В. М. Заціорського, Л. П. Сергієнко) в латентному періоді рухової реакції, у швидкісно-силових тестах (стрибок у довжину з місця і з розбігу, біг на 30 м), у відносній силі м'язів і максимальної ЧСС. За результатами дослідження Шварца В. Б. генетично обумовлені анаеробні процеси. [8, c. 76]

На велику роль зовнішнього середовища у формуванні таланту побічно вказують такі факти. Анкетування більше 600 спортсменів високого класу показало, що діти, які досягли успіхів у подальшому у видах спорту, що вимагають витривалості, народилися в багатодітних сім'ях (троє і більше дітей). Відомо, що в багатодітних сім'ях діти рано стають самостійними. Для них характерна велика наполегливість і цілеспрямованість, їм більшою мірою доводиться допомагати по господарству, що виробляє вміння організовувати вільний час. Очевидно, середовищні фактори, зокрема особливості виховання дітей, відіграють важливу роль у всіх видах спорту, де важливі наполегливість, працьовитість, вміння долати труднощі. [16]

Для розуміння взаємодії генетичних і середовищних факторів становить інтерес проблема критичних або чутливих (сенситивних) періодів розвитку. Є дані (Л. П. Сергієнко) про те, що вплив тренування ефективніше в ранньому віці для обдарованих дітей. Навпаки, для дітей, що «не мають спадкового нахилу», найбільший вплив тренування проявляється в більш пізньому віці. [15]

При характеристиці вікових меж сенситивних періодів важливо орієнтуватися не тільки на паспортний, але і на біологічний вік.

Створення умов для розвитку та удосконалення таланту спортивно обдарованих дітей повинно носити системний характер і будуватися на наступних принципах:

виявлення спортивно обдарованих дітей протягом усього процесу навчання;

забезпечення гнучкості та варіативності навчального процесу;

включення в процес навчання індивідуалізованої психологічної підтримки і допомоги з урахуванням своєрідності особистості обдарованої дитини;

поступовий і поетапний відбір дітей для занять у секції спортивної школи.

Таким чином, проблема спортивних здібностей вимагає обережного підходу до оцінки природної обдарованості, диктує доцільність всебічного аналізу морфологічних, функціональних і психічних властивостей юного спортсмена.

РОЗДІЛ 2. МЕТОДИКА РОБОТИ ВЧИТЕЛЯ ФІЗИЧНОЇ КУЛЬТУРИ З ОБДАРОВАНИМИ УЧНЯМИ

2.1 Виявлення фізично обдарованих дітей

Виявляти здібності дитини потрібно якнайраніше, в школі - під час навчання в початкових класах. Для цього вчителю фізичної культури потрібно відвідувати уроки фізкультури, позакласні заходи в молодших класах, допомагати вчителям початкових класів в їх проведенні, цікавитися у колег успіхами дітей. Обдаровані діти, як правило, дуже активні, вони найбільше часу проводять на спортивному майданчику і в спортзалі, відрізняються своїми анатомо-фізіологічними особливостями, які в майбутньому забезпечують реалізацію поставлених завдань. Їм потрібно приділяти особливу увагу, підсилювати інтерес до занять фізичними вправами. Робота щодо виявлення, вивчення здібностей та обдарувань продовжується в п'ятому та наступних класах. Вона базується на аналізі виконання учнями навчальних нормативів, їх виступів в районних й обласних змаганнях. Результатом повинен бути банк даних школи на фізично обдарованих дітей в залежності від їхніх здібностей та вміння. [10]

До критеріїв визначення спортивної обдарованості належать такі психофізичні особливості дітей:

дитина виявляє великий інтерес до діяльності, яка потребує тонкої і точної моторики;

володіє хорошою зорово-моторною координацією;

любить рух (біг, стрибки, лазіння);

має широкий діапазон рухів (від повільного до швидкого, від плавного до різкого);

легко утримує рівновагу при виконанні рухових вправ (на колоді, трампліні);

вміло володіє тілом при маневруванні (стартуючи, зупиняючись, цілеспрямовано змінюючи напрям тощо); для свого віку володіє винятковою фізичною силою, демонструє хороший рівень розвитку основних рухових навичок (ходьба, біг, лазіння, стрибки, уміння кидати і ловити предмети).

У своїй діяльності потрібно використовувати творчі методи, які сприяють ефективній роботі з обдарованими дітьми:

· повага до бажання учнів працювати самостійно;

· вміння утримуватись в процесі творчої діяльності;

· надання дитині свободи вибору галузі застосування свої здібностей, методів досягнення мети;

· індивідуальне застосування навчальної програми залежно від особливостей учня;

· заохочення роботи над проектами, запропонованими самими учням;

· виключення будь-якого тиску на дітей, створення розкріпаченої атмосфери;

· схвалення результатів діяльності дітей в одній галузі метою спонукати бажання випробувати себе в інших галузях діяльності;

· підкреслювання позитивного значення індивідуальних відмінностей;

· надання авторитетної допомоги дітям, які висловлюють відмінну від інших точку зору і у зв'язку з цим відчувають тиск з боку ровесників;

· добування максимальної користі з хобі, конкретних захоплень та індивідуальних нахилів;

· заохочення максимальної захопленості у фізичних вправах, у досягненні найкращих для певного рівня результатів;

· переконання учнів, що вчитель є їхнім однодумцем, а не ворогом. [14]

При складанні індивідуальних програм потрібно врахувати проблеми обдарованих дітей:

· неприязнь у школі часто з'являється тому, що навчальна програма нудна і нецікава для обдарованої дитини;

· ігрові інтереси - обдарованим дітям подобаються складні ігри і нецікаві ті, якими захоплюються їхні ровесники. Як наслідок - дитина опиняється в ізоляції;

· невідповідність між фізичним, інтелектуальним та соціальним розвитком - обдаровані діти частіше віддають перевагу спілкуванню із дітьми старшого віку. Через це їм важко бути лідерами, бо вони поступаються фізичним розвитком;

· прагнення до досконалості - для обдарованих дітей характерна внутрішня потреба досконалості - вони не заспокоюються, доки не досягнуть бажаного;

· почуття незадоволеності - вони критично ставляться до своїх досягнень, мають низьку самооцінку;

· нереальні цілі - вони часто ставлять перед собою завищені цілі, не маючи можливості досягти їх, переживають;

· надмірна чутливість, вразливість;

· потреба в уважному ставленні дорослих. [14]

Відомо, що діти тоді стають талановитішими, коли створюються умови для реалізації їх здібностей. Школа повинна бути забезпечена необхідним знаряддям, обладнанням, спортивними спорудами для заняття фізичними вправами та спортивними майданчиками і спортзалом. Але все обладнання, спортивний інвентар потребує постійного ремонту і поповнення. Необхідно пильно слідкувати за належним станом спортивних знарядь, споруд та обладнання, щоб уникнути нещасних випадків.

Дуже ефективним для виявлення фізично обдарованих дітей є спортивний відбір. Спортивний відбір являє собою комплекс заходів щодо виявлення спортсменів, що володіють високим рівнем здібностей, що відповідають вимогам специфіки виду спорту. Ефективний відбір може бути здійснений на основі тривалих комплексних досліджень, що припускають аналіз особистості спортсмена в цілому і його спортивних здібностей на основі педагогічних, медико-біологічних, психологічних та антропометричних критеріїв відбору. [11]

Спортивний відбір починається в дитячому віці на основі тестування та обстеження під час спеціально проведених для цього навчально-тренувальних зборів, а також на основі вивчення тренувальної і змагальної діяльності в дитячо-юнацькому спортивному колективі.

Спортивний відбір - це комплекс заходів, що дозволяють визначити високу ступінь схильності (обдарованості) дитини до того чи іншого роду спортивної діяльності. На всіх етапах багаторічної підготовки спортсмена повинна забезпечуватися комплексна методика оцінки його особистості, що передбачає використання різних методів дослідження.

Велика різноманітність видів спорту розширює можливість індивіда досягти майстерності в одному з видів спортивної діяльності. Слабкий прояв властивостей особистості і якісних здібностей стосовно до одного з видів спорту не може розглядатися як відсутність спортивних здібностей. Слабкі ознаки в одному вигляді спортивної діяльності можуть виявитися сприятливими факторами та забезпечити високу результативність у іншому вигляді. У зв'язку з цим прогнозування спортивних здібностей можна здійснювати тільки стосовно до окремого виду або групи видів, виходячи при цьому із загальних положень, характерних для системи відбору, спираючись на наукові основи й методики відбору дітей для комплектування спортивних груп.

Завдання відбору полягають в тому, щоб своєчасно і правильно визначити задатки, здібності і можливості новачків, що відповідають специфіці того чи іншого виду спорту. [15]

Спортивна обдарованість - це сприятливе для даного виду спорту поєднання вроджених і набутих фізичних і психічних якостей, а також здатність спортсмена швидко і ефективно розвивати ці якості в процесі спортивного тренування. У поняття спортивної обдарованості, безумовно, входять також відмінний стан здоров'я і певні анатомо-фізіологічні особливості організму.

Перераховані якості знаходяться в тісному взаємному зв'язку і можуть частково компенсувати одне інше. На приклад, у боксі деякий недолік фізичної сили може бути заповнений швидкістю, у фехтуванні недолік швидкості згладжується точністю і м'якістю рухів і т. д.

Первинні ознаки кожного з компонентів, складових спортивну обдарованість, можуть і мають бути виявлені вже у новачка, в чому, власне, і полягає мистецтво відбору.

Раціональна система відбору дозволяє, з одного боку, правильно укомплектувати спортивні групи найбільш здібними, а отже, і найбільш перспективними учнями, а з іншого - допомагає новачкові знайти той вид спорту, до якого в нього є більше задатків, і тим самим найбільш повно розкрити свої потенційні можливості.

Педагогічні методи дозволяють оцінювати рівень розвитку фізичних якостей, координаційних здібностей і спортивно-технічної майстерності юних спортсменів. На основі медико-біологічних методів виявляються морфофункціональні особливості, рівень фізичного розвитку, стан аналізаторних систем організму потенціального спортсмена і стан його здоров'я. За допомогою психологічних методів визначаються особливості психіки спортсмена, що роблять вплив на вирішення індивідуальних і колективних завдань в ході спортивної боротьби, а також оцінюється психологічна сумісність спортсменів при вирішенні завдань, поставлених перед спортивною командою.

Соціологічні методи дозволяють отримати дані про спортивні інтереси дітей, розкрити причинно-наслідкові зв'язки формування мотивацій до тривалих занять спортом і високим спортивним досягненням.

Спортивна орієнтація - система організаційно-методичних заходів, що дозволяють намітити напрям спеціалізації юного спортсмена в певному виді спорту. [17]

Спортивна орієнтація виходить з оцінки можливостей конкретної людини, на основі якої виробляється вибір найбільш підходящої для нього спортивної діяльності.

Вибрати для кожного, хто бажає займатися спортом, вид спортивної діяльності - задача спортивної орієнтації; відібрати найбільш придатних, виходячи з вимог виду спорту, - задача спортивного відбору.

Спортивні здібності багато в чому залежать від спадково обумовлених задатків, які відрізняються стабільністю, консервативністю. Тому при прогнозуванні спортивних здібностей слід звертати увагу насамперед на ті відносно мало мінливі ознаки, які обумовлюють успішність майбутньої спортивної діяльності. Оскільки роль спадково обумовлених ознак максимально розкривається при пред'явленні до організму займається високих вимог, то при оцінці діяльності юного спортсмена необхідно орієнтуватися на рівень вищих досягнень. [19]

У зв'язку з гетерохронністю розвитку окремих функцій і якісних особливостей мають місце певні відмінності в структурі прояву здібностей спортсменів у різні вікові періоди. Особливо чітко ці відмінності спостерігаються у займаються в технічно складних видах спорту, в яких високих спортивних результатів досягають вже в дитячому і підлітковому віці і в яких вся підготовка спортсмена, від новачка до майстра спорту міжнародного класу, протікає на тлі складних процесів формування юного спортсмена.

Педагогічні контрольні випробування (тести) дозволяють судити про наявність необхідних фізичних якостях і здібностях індивіда для успішної спеціалізації в тому чи іншому виді спорту. Серед фізичних якостей і здібностей, що визначають досягнення високих спортивних результатів, існують так називані консервативні, генетично обумовлені якості і здібності, які з великим трудом піддаються розвиткові й удосконалюванню в процесі тренування. Ці фізичні якості і здібності мають важливе прогностичне значення при відборі дітей і підлітків у навчально-тренувальні групи спортивних шкіл. До їх числа слід віднести швидкість, відносну силу, деякі антропометричні показники (будову та пропорції тіла), здатність до максимального споживання кисню, економічність функціонування вегетативних систем організму, деякі психічні особливості особистості спортсмена. В системі роботи з потенційно спортивно обдарованими учнями контрольні випробування повинні проводитися з таким розрахунком, щоб визначити не стільки те, що вже вміє робити учень, а те, що він зможе зробити в подальшому, тобто виявити його здібності до вирішення рухових завдань, прояву рухового творчості, вміння керувати своїми рухами. Одноразові контрольні випробування в переважній більшості випадків говорять лише про сьогоднішній рівень готовності учня виконати запропонований набір тестів і дуже мало про його перспективні можливості. А потенційний спортивний результат спортсмена залежить не стільки від вихідного рівня фізичних якостей, скільки від темпів приросту цих якостей в процесі спеціального тренування. Саме темпи приросту свідчать про здатність або нездатність спортсмена до навчання в тому чи іншому виді діяльності. [25]

Психологічні обстеження дозволяють оцінити прояв таких якостей, як активність і завзятість у спортивній боротьбі, самостійність, цілеспрямованість, спортивна працьовитість, здатність мобілізуватися під час змагань і т. п.

За допомогою психологічних методів визначаються особливості психіки спортсмена, що роблять вплив на вирішення індивідуальних і колективних завдань в ході спортивної боротьби, а також оцінюється психологічна сумісність спортсменів при вирішенні завдань, поставлених перед спортивною командою. Психічна надійність спортсмена забезпечує широкий діапазон адекватних реакцій в найнесподіваніших змагальних ситуаціях. Особливе місце у формуванні поняття психічної надійності в спорті належить стійкості до стресу - неспецифічної реакції організму на різні шкідливі фактори: холод, втома, брак кисню, біль, невизначеність ситуацій і т. п. При цьому стресові реакції можуть бути викликані не тільки реальними умовами, але й уявленням про небезпеки, тобто психічним шляхом, тому недостатня психічна надійність може бути причиною невдач у спорті. [24]

Соціологічні обстеження виявляють інтереси дітей і підлітків до занять тим або іншим видом спорту, ефективні засоби і методи формування цих інтересів, форми відповідної роз'яснювальної та агітаційної роботи серед дітей шкільного віку.

2.2 Основні принципи роботи з фізично обдарованими дітьми

У системі роботи вчителя фізичної культури можна виділити такі принципи роботи з фізично обдарованими дітьми:

1. Не нашкодь!У роботі з обдарованими дітьми необхідно в першу чергу визначити сильні та слабкі сторони кожної дитини. Цей принцип особливо значима при побудові індивідуальної траєкторії розвитку дитини.

2. З вищеназваного принципу випливає принцип науковості, згідно якому необхідна добре організована, ефективна й постійно діюча система виявлення обдарованості, причому в цій роботі повинні бути задіяні не тільки діти, але і педагоги і батьки.

Цей принцип реалізується через діагностико-статистичний напрям.

3. Принцип взаємодії з сім'єю.

Сім'я відіграє найважливішу роль в освіті і вихованні обдарованої дитини. Результати реалізації програми роботи з обдарованими дітьми тільки тоді будуть мати позитивну динаміку, коли школа і сім'я будуть працювати в тісному контакті.

Цей принцип реалізується через систему просвітницьких, консультаційних та розвиваючих заходів, активними учасниками яких стають батьки обдарованих дітей. Як правило, цю категорію батьків не буває складно залучити до спільної роботи, і віддача завжди відчутна. Тому необхідно проводити батьківські лекторії, збори та тренінгові заняття як для батьків, так і для батьків разом з дітьми і педагогами. [24]

4. Принцип гуманності та відкритості.

Набуття дитиною реалістичного уявлення про себе є найважливішим принципом роботи. І це закономірно в світлі того факту, що шкільне дитинство є сензитивним періодом для формування самооцінки та рівня домагань дітей. Дитина, яка має уявлення про свої потенційні і актуальні здібності, знаходить ще більше можливостей для індивідуальної самореалізації.

5. Принцип доступності.

У більшості дітей вже в ранньому віці виявляються здібності досить широкого спектру. Важливим аспектом психолого-педагогічної роботи є розвиток дитини як в напрямку вже виявлених і реалізованих здібностей, так і розвиток інших сторін спеціальної обдарованості і формування нових якостей особистості. Принцип доступності дає можливість дитині відвідувати заняття, що розвивають різні види обдарованості.

6. Принцип провідної ролі актуальних інтересів і потреб дитини.

Доречно пропонувати дитині ті завдання, які відповідають його психологічному віку, незалежно від збігу або розбіжності його вимог з темпами зростання інтересів однолітків.

7. Принцип комунікативності.

Означає можливість спілкування дітей різного віку. Цей принцип реалізовується через систему факультативних та тренінгових занять, олімпіад, організацію спортивного товариства учнів.

8. Принцип співробітництва, що реалізовується через спільну продуктивну творчу діяльність, передбачає спеціальну підготовку педагогів до роботи з обдарованими дітьми. Принцип здійснюється через короткострокові курси підвищення кваліфікації педагогів, самоосвіта, методичну роботу.

9. Принцип «найближчого розвитку» (Л. С. Виготський) передбачає забезпечення поступального ходу розвитку обдарованої дитини. [29]

2.3 Напрямки роботи з обдарованими дітьми на уроках фізкультури

Одним з найважливіших напрямків роботи з обдарованими дітьми у школі є розумне поєднання спорту з іншими сторонами життя.

Заняття спортом високих досягнень не мати негативних наслідків для майбутнього життя юного спортсмена і заважати його навчання в школі. Спортивні інтереси дітей не можуть служити підставою для їх обмеження, ні для створення привілейованого становища; діти повинні мати можливість для соціальних контактів не тільки в рамках тренувально-змагального процесу, але і за межами спорту - у сім'ї, серед друзів і т. д.; слід всіляко уникати соціальної ізоляції юних спортсменів, яка може виникнути внаслідок їх особливого становища; потрібно залишати достатньо часу і можливості для занять на дозвіллі тими видами діяльності, до яких у них є схильність. У багатьох видах спорту проблема поєднання тренувань і навчання в школі, які перетинаються у часі, виникає досить рано. Розставляючи акценти: спортивна кар'єра або успішне навчання в школі або Вузі, багато батьки і діти роблять вибір на користь спорту, часом нехтуючи тієї складової життя, що залишилася «за бортом». Відомо, що успіх досягається, якщо навантаження надходить рівномірно з різних сторін, а будь-яка крайність і одержимість призведуть лише до «перекосу» і проблем.

Жорсткий спортивний режим вимушено обмежує кругозір дитини - коли він цілими днями проводить на ковзанці, у нього самого навряд чи з'явиться потреба займатися чимось ще, крім спорту. Але спортивна дійсність така, що невідомо, в який момент успішно стартувала спортивна кар'єра може раптом закінчитися. У цей момент постає питання: куди піти, куди податися? Щоб цього не сталося, не слід давати дитині замикатися виключно в межах одного лише спорту. Спортсмену важливо розуміти і пам'ятати, що є й інше життя, поза ковзанки, і коли спорт для нього з тієї чи іншої причини закінчується, це не крах усього життя і не кінець шляху. І в цьому випадку загальноосвітня школа дає відмінну можливість влитися в суспільне життя, розширити кругозір і навчитися налагоджувати соціальні контакти. [17]

Соціальна життя в школі куди важливіше, ніж це може здатися на перший погляд - вона дозволяє побачити, що життя поза спорту існує. До того ж, обмеження інтелектуальних можливостей спортсмена також згодом може ускладнювати його соціальну адаптацію після завершення спортивної кар'єри, що часом є однією з причин так званої «кризи завершення спортивної кар'єри» і депресії.

На користь поєднання спорту і навчання в школі говорить ще і той факт, що це сприяє розвитку навичок самоконтролю, вміння планувати свій час, ставити цілі і досягати їх.

Щоб дитячий спорт високих досягнень відповідав цим вимогам, потрібно забезпечити виконання наступних організаційних заходів:

1. Участь у тренувально-змагальному процесі повинна залишати дитині достатньо часу для інших занять - навчання, спілкування з родиною, друзями і т.д.

2. Дотримання режиму дня юного спортсмена.

3. Змагання для певних вікових груп повинні проводитися на певному рівні. Це необхідно, з одного боку, для того, щоб запобігти небажаному в дитячому віці прагнення до вищих спортивних досягнень як символу успіху, а з іншого, щоб уникнути небезпеки переоцінки особистості дитини і його змагальних результатів.

4. Тренер несе відповідальність не тільки за спортивну підготовку ввірених йому дітей, але і за їх загальне виховання для сьогодення і майбутнього. Він повинен мати досить чітке уявлення про основні проблеми біологічного, психічного і соціального розвитку дітей і вміти користуватися цими знаннями на практиці. Для постійного поповнення педагогічних знань тренер повинен регулярно проходити курси підвищення кваліфікації.

5. Слід регулярно інформувати батьків про те, яке положення їх дітей у спорті та навчанні, про їхні перспективи та ризик, пов'язаний зі спортивної та навчальної діяльністю. Це потрібно для того, щоб батьки могли вибрати вірну педагогічну позицію і в потрібний момент підтримати своїх дітей. [30, c. 141]

Наступною складовою роботи з обдарованими учнями на уроках фізкультури є відбір вправ згідно з індивідуальними уподобаннями учнів, програмою, та ускладненою системою вправ для обдарованих дітей.

Важливо також в рівній мірі приділяти увагу всім дітям, не виділяючи більш обдарованих, щоб тим не знизити самооцінку інших.

Ще однією складовою роботи є творчій підхід до кожного уроку - це зумовить розвиток не тільки дітей з високими фізичними здібностями, а і посилить розвиток і інтерес до фізичних вправ всіх дітей у класі.

ВИСНОВКИ

Роль школи у вихованні обдарованої особистості величезна.

Форма організації процесу фізичного виховання учнів повинна забезпечити якомога більші можливості для освоєння кожним з них цінностей фізичної культури і спорту згідно з його задатками, здібностями, особистісними установками, потребами та інтересами, рівнем фізичного розвитку та підготовленості.

Загальноосвітня школа це перший крок на шляху розвитку юного спортсмена. Перед школою не стоїть мета виростити олімпійського чемпіона, але виявити схильність до певного виду спорту, розвинути наявні задатки, навчити прагнути до досягнення високих результатів. Велика роль у цій роботі належить фізичної діагностики природжених задатків, але це ще не найголовніше. Звичайно, знаючи рухові переваги дитини, краще запропонувати відповідні фізичні вправи (піти назустріч природі), але для здоров'я не настільки важливий вибір рухів, скільки саме фізичне навантаження як засіб зміцнення всіх фізіологічних систем організму. Ми вважаємо, що завдання школи - розвивати фізичні якості, залучати до занять з раннього віку, щоб була потреба до рухової активності (а не тільки комп'ютер - гіподинамія, сколіоз, втрата зору), і чималу роль в цьому повинні грати і батьки, займатися здоров'ям власної дитини.

Що стосується проведення уроків фізичної культури, заняття повинен вести спеціаліст - правильно розробляючи урок таким чином, щоб і обдарованим дітям було цікаво, не нудно, і іншим не дуже важко виконувати запропоновані фізичні вправи - тобто, підходити індивідуально до рівня фізичного розвитку кожної дитини. Також дуже важливо правильно сформувати окремі базові рухові навички.

Наступний пункт, визначивши талант і здібності до певного виду спорту, наше завдання працювати для подальшого вдосконалення навичок і вмінь. Для цього використовуються такі види занять, як спортивні гуртки, секції, можна направити дитину в ДЮСШ.

Провідним методом роботи є спортивно-ігровий метод, способами його практичної реалізації є:

1. Спортивні секції;

2. Змагання з міні-футболу, лижних гонок, футболу, волейболу, настільного тенісу, плавання і т. д.;

3. Шкільні, районні, міські змагання з легкої атлетики;

4. Спортивні свята

Застосування цього методу, як на уроці, так і у позаурочній діяльності направлено на забезпечення повноцінного фізичного розвитку, зміцнення здоров'я учнів, реалізацію їх творчих здібностей.

Величезну роль відіграє особистий приклад батьків. Невипадково у батьків, займаються спортом, розуміють користь занять фізичними вправами діти, як правило, рано долучаються до фізичної культури, добре розвинені, а головне, здорові. Заняття батьків фізичними вправами є важливим виховним моментом залучення дітей до фізичної культури і спорту, тому успіхи дитини найбільш значущі при спільних зусиллях вчителів і батьків.

Тільки творчий діалог, особистісна зацікавленість учасників виховного процесу створять сприятливі умови для виховання творчої особистості. Співпраця викладачів і сім'ї, повноцінний діалог учня і педагога, дитини і батьків забезпечать необхідний зростання особистості, розуміння реальності, а отже, творче мислення та фізичні здібності.

СПИСОК ВИКОРИСТАНОЇ ЛІТЕРАТУРИ

1. Ашмарін Б. А. Теорія і методика педагогічних досліджень у фізичному вихованні. - М.: Фіс, 2002. - 223 с.

2. Теорія та методика фізичного виховання. / Ашмарін Б. А., Виноградів Ю. А., Вяткіна З. Н., під ред. Ашмаріна Б. А. - М.: Просвіта, 2000. - 287 с.

3. Ю.Д. Бабаєва, Н.С. Лейтес, Т.М. - Психологія обдарованості дітей і підлітків. - 1997. - 326с.

4. Бабенко М. Особливості роботи з обдарованими дітьми //Школа. - 2008. - № 10. - C. 16-17

5. Бажутіна С. Деякі особливості обдарованих школярів //Директор школи, ліцею, гімназії. - 2005. - № 1. - C. 67-71

6. Баландін в. І., Бдудов Ю. М., Плахтиенко Ст. А. Прогнозування в спорті. - М.: Фіс, 2006. - 192 с.

7. Бальсевич В. К. Методологічні принципи досліджень по проблемі відбору і спортивної орієнтації // Теорія і практика фізичної культури, 2006. - № 1. - с. 33-31

8. Брянкін С. В. Жданов Л. Н. Шустин Б. Н. Спортивний відбір і орієнтація. - Смоленськ: СГИФК, 2007. - 68 с.

9. Вайцеховський С. М. Книга тренера. - М.: Фіс, 2007. - 312 с.

10. Віловата В. Робота з обдарованими учнями //Зарубіжна література в школі. - 2007. - № 22. - C. 15-19

11. Волчанова Н. Індивідуальна робота з обдарованими дітьми //Рідна школа. - 2000. - № 6. - C. 77-79

12. Волков В. М. Філін В. П. Спортивний відбір. - М.: Фіс, 2003. - 176 с.

13. Глушак Г. Групове заняття з обдарованими учнями //Біологія і хімія в школі. - 2005. - № 6. - C. 41-45

14. Основи теорії та методики фізичної культури./ під ред. Гужаловського А. А. - М.: Фіс, 2000. - 352 с.

15. Козлов в. І., Гладишева А. А. Основи спортивної морфології. - М.: Фіс, 2007. - 103 с.

16. Теорія та методика фізичного виховання том 1/ Під ред. Т. Ю. Круцевич. - К: Олімпійська література, 2003. - 424 с.

17. Леонтьєв А. Н. Про формування здібностей // Питання психології. - 2000. - № 1 с. 7-16

18. Матвєєв Л. П. Теорія і методика фізичної культури. - М.: Фіс, 2001. - 542 с.

19. Матвєєв Л. П. Основи загальної теорії та системи підготовки спортсменів. - Київ: Олімпійська література, 2004. - 384 с.

20. Психологія / під ред. Мельникова В. М. - М.: Фіс, 1987. - 367 с.

21. Мотилянська Н. Е. Вікові проблеми спортивної медицини //Теорія і практика фізичної культури. - 1975. - № 5. - с. 35-38

22. Обдарована дитина. Із досвіду роботи //Школа. - 2009. - № 1. - C. 50-53

23. Обдарована дитина //Школа. - 2008. - № 3. - C. 78-81

24. Платонов К. К. Проблема здібностей. - М: Наука, 2002. - 321 с.

25. Рік М. А. Спортивна метрологія: Підручник для інститутів фізичної культури. - М.: Фіс , 2008. - 192 с.

26. Розін О. Ю. Про основи тестування в спортивному відборі // Теорія і практика фізичної культури. 2004. - № 1. - с. 30-34

27. Сергієнко Н.О. Робота з обдарованими дітьми в умовах сільської школи/ Н. О. Сергієнко //Фізика в школах України. - 2009. - № 9-10. - C. 4-7

28. Філін В. П., Фомін Н.А. Основи юнацького спорту. - М.: Фіс, 2000. - 255 с.

29. Фомін Н.А., Філін В. П. На шляху до спортивного вдосконалення. - М.: Фіс, 2008. - 255 с.

30. Щорс В. Робота з обдарованими дітьми в загальноосвітній школі //Школа. - 2008. - № 10. - C. 12-15.

Размещено на Allbest.ru