Інтерактивні технології навчання та їх сутність

Размещено на http://www.allbest.ru/

Курсова робота

з педагогіки

Інтерактивні технології навчання та їх сутність

План

1. Інтерактивні технології навчання та їх сутність

2. “Поняття інтерактивна методика” та “інтерактивна технологія”

3. Формування інтерактивних технологій навчання

4. Роль інтерактивних технологій у розвитку пізнавальних інтересів учнів

5. Методи роботи в малих групах

6. Методичні прийоми, які впливають на формування мотивації

7. Методичні прийоми для перевірки домашньої роботи

Використана література

1. Інтерактивні технології навчання та їх сутність

інтерактивний технологія прийом мотивація

Процес навчання - не автоматичне вкладання навчального матеріалу в голову учня. Адже куди важливіше навчити, ніж просто розповісти. Цей процес потребує напруженої розумової роботи підлітка та його власної активної участі в цьому процесі. Цю мету і переслідує застосування інтерактивних технологій.

Інтерактивні технології - це порівняно новий, творчий, цікавий підхід до організації навчальної діяльності учнів.

Слово “інтерактив” походить від англійського слова “interact”. “Inter” - це взаємний, “act” - діяти. Інтерактивний - здатний взаємодіяти або перебувати в режимі бесіди, діалогу з будь-чим (наприклад, комп'ютером) або з будь-ким (людиною). Сутність інтерактивного навчання полягає в активному залученні всіх учнів до процесу пізнання.

У педагогічній літературі описано чимало типів організації навчання (за рівнем активності учнів, рівнем залучення їх до продуктивної діяльності, за дидактичною метою, за способами організації тощо). Голант Е.Я. (60-ті рр.) поділив типи та методи навчання на активні та пасивні залежно від участі учнів у навчальній діяльності. Звісно, термін “пасивне” є умовним, адже будь-яка організація навчального процесу неодмінно передбачає певний рівень пізнавальної активності суб'єкта - учня, інакше досягнення навіть мінімального результату неможливе. У своїй класифікації Я. Голант використовує “пасивність” як визначення низького рівня активності учнів, переважно репродуктивної діяльності за майже цілковитої відсутності самостійності й творчості. До цієї класифікації ми додамо інтерактивне навчання як різновид активного, котрий, однак, має свої закономірності та особливості.

При пасивному типі навчання учень виступає у ролі “об'єкта” навчаня, має засвоїти й відтворити матеріал, переданий йому вчителем, текстом підручника тощо - тобто джерелом правильних знань. До відповідних методів навчання належать методи, що вимагають від учнів лише слухати й дивитися (лекція-монолог, читання, пояснення, демонстрація й відтворювальне опитування учнів). Учні, як правило, не спілкуються один з одним і не виконують жодних творчих завдань.

При активному навчанні передбачається застосування методів, що стимулюють пізнавальну активність і самостійність учнів. Учень виступає “суб'єктом” навчання, виконує творчі завдання, вступає у діалог з вчителем. Основними методами цього навчання є: самостійна робота, проблемні й творчі завдання, питання учня до вчителя і навпаки, що розвивають творче мислення.

Сутність інтерактивного навчання полягає в тому, що навчальний процес відбувається за умов постійної, активної взаємодії всіх учнів. Це співнавчання, взаємонавчання (колективне, групове, навчання в співпраці), де учень і вчитель є рівноправними, рівнозначними суб'єктами навчання. Педагог виступає в ролі організатора процесу навчання, лідера групи. Організація інтерактивного навчання передбачає моделювання життєвих ситуацій, використання рольових ігор, спільне розв'язання проблем. Воно ефективно сприяє формуванню цінностей, навичок і вмінь, створенню атмосфери співпраці, взаємодії, дає змогу педагогу стати справжнім лідером учнівського колективу.

Отже, інтерактивні технології - це організація засвоєння знань і формування певних вмінь та навиків через сукупність особливим способом організованих навчально-пізнавальних дій, що полягають у активній взаємодії учнів між собою та побудові міжособистісного спілкування з метою досягнення запланованого результату.

Дослідження проведені Національним тренінговим центром (США, штат Меріленд) у 1980-х роках, засвідчують, що інтерактивне навчання вможливлює різке збільшення відсотка засвоєння матеріалу, бо впливає не лише на свідомість учня, а й на його почуття, волю. Результати цих досліджень відображено у схемі, яка дістала назву “Піраміда навчання”.

“Піраміда навчання” демонструє, що найменших результатів можна досягти за умов пасивного навчання (лекція - 5%, читання - 10%), а найбільших - інтерактивного(дискусійні групи - 50%, практика через дію - 75%, навчання інших або негайне застосування знань - 90%). Ці дані є середньостатистичними, тому у конкретних випадках результати можуть різнитися, але в середньому таку закономірність може простежити кожен педагог.

Науковці виділяють наступні принципи інтерактивного навчання:

1. Принцип активності. Означає, що для досягнення поставлених цілей кожен учень повинен брати активну участь у процесі спілкування та активно взаємодіяти з іншими.

2. Принцип відкритого зворотнього зв'язку, сутність якого полягає в обов'язковому висловленні членом чи всіма членами групи думок, ідей чи заперечень щодо поставлених завдань. Саме завдяки активному використанню зворотнього зв'язку учасники групи довідуються, як сприймаються іншими людьми їхня манера спілкування, стиль мислення, особливості поведінки. Завдяки цьому принципу відбувається корекція мовлення.

3. Принцип експериментування припускає активний пошук учнями нових ідей та шляхів вирішення поставлених завдань. Цей принцип дуже важливий і як зразок стратегії поводження в реальному житті, і як поштовх до розвитку творчості й ініціативи особистості.

4.Принцип довіри в спілкуванні. Саме на це спрямовано спеціальну організацію групового простору в ході проведення занять: звичайно використовуваний у роботі прийом розташування учня і вчителя по колу обличчям один до одного, для того щоб змінити в учнів стереотипну установку і уявлення про те, як повинні проводитися й організовуватися заняття і яку роль у них повинен грати вчитель.

5. Принцип рівності позицій. Він означає, що вчитель не прагне нев'язати учням своєї думки, а діє разом з ними. В свою чергу, учень має змогу побувати у ролі організатора, лідера.

Нагромаджений вже сьогодні в Україні та за кордоном досвід переконливо засвідчує, що інтерактивні технології сприяють інтенсифікації та оптимізації навчального процесу. Вони дозволяють учням:

- аналізувати навчальну інформацію, творчо підходити до засвоєння навчального матеріалу й тому зробити засвоєння знань більш доступним;

- навчитись формулювати власну думку, правильно її виражати, доводити власну точку зору, аргументувати й дискутувати;

- навчитись слухати іншу людину, поважати альтернативну думку;

- моделювати різні соціальні ситуації, збагачувати власний соціальний досвід через включення в різні життєві ситуації;

- вчитись будувати конструктивні відносини в групі, визначати своє місце в ній, уникати конфліктів, розв'язувати їх, шукати компроміси, прагнути діалогу;

- знаходити спільне розв'язання діалогу;

- розвивати навички проектної діяльності, самостійної роботи, виконання творчих робіт.

2. “Поняття інтерактивна методика” та “інтерактивна технологія”

Аналізуючи літературу, можна часто зустріти термін “інтерактивні технології навчання”, а не інтерактивні методи навчання.

Розвиток науки та техніки пропонує учням та вчителям нові форми комунікації, нові типи розв'язання абстрактних і конкретних завдань, перетворюючи вчителя з авторитарного транслятора основних ідей на натхненника інтелектуального і творчого потенціалу учня. Майбутнє за системою навчання, що вкладалася б у схему учень - технологія - вчитель, за якої вчитель перетворюється на педагога-методолога, технолога, а учень стає активним учасником процесу навчання. На думку Аматьєва О. методична майстерність сучасного вчителя має розвиватися не через забезпечення його великою кількістю готових рецептурних посібників і широке використання ним готових поурочних розробок. Йому потрібні передусім фундаментальні знання з базового предмета, висока загальна культура і ґрунтовна дидактична компетентність.

Вже на прчатку 20-х років минулого століття у працях відомих педагогів (І.П. Павлова, А.А. Ухтомського, С.Т. Шацького, В.М. Бехтєрєва) з'являються терміни “педаггічна технологія” й “педагогічна техніка”. Педагогічна техніка визначалась у педагогічній енциклопедії 1930-х років як сукупність прийомів і засобів, спрямованих на чітку й ефективну організацію навчальних занять. Відтоді минуло майже сто років, а всучасній педагогічній літературі й досі не існує єдиних, вичерпних, уніфікованих визначень понять освітні, педагогічні, навчальні технології. Деякі дослідники налічують близько 300 дефініцій цих термінів, які різняться не лише за формою, а й за змістом, що в них вкладається. Одні науковці розуміють під терміном “технологія” управління педагогічними процесами, інші - способи організації діяльності учнів, різноманітні методи та прийоми досягнення педагогом навчальної мети тощо.

На думку деяких дослідників, технологію від методики відрізняють два принципові моменти: гарантія остаточного результату й проектування майбутнього навчального процесу. Педагогічна технологія - набір процедур, які поновлюють професійну діяльність вчителя, і гарантують запланований остаточний результат. Технологія, на відміну від методики, не припускає варіативності, з неї не можна викинути жодного елемента. Для технологічного навчання обов'язковим є постійний зворотній зв'язок, коригування та зміни у подальшій діяльності.

3. Формування інтерактивних технологій навчання

Аналіз історичних джерел показав, що застосування того чи іншого прийому інтерактивного навчання відбувалося ще за античних часів. На проблему розвиваючого навчання у взаємодії вказували такі філософи, як Конфуцій, Сократ, Платон та інші.

Зокрема, при Конфуції навчання проводилось методом вільних бесід і взаємних роздумів. Дискусії проходили в основному між учнями. Конфуцій, слухаючи їх, лише вставляв репліки, виказував окремі зауваження і судження, надавав питання для роздумів. Основною його метою було не озброєння учнів конкретними знаннями, а їх ґрунтовний загальний розвиток, моральний і духовний ріст.

Ці ідеї продовжили деякі учні і послідовники Конфуція. В невеликому трактаті невідомого автора “Записки про навчання” (ІІІ ст. до н. е.) читаємо: “Благородний чоловік навчає, виховує, але не тягне за собою, стимулює, але не заставляє, вказує шлях, але дозволяє учневі йти самому. Оскільки він веде, а не тягне, він перебуває у згоді з учнем. Оскільки він лише вказує шлях, він надає учневі можливість роздумувати. Згода між вчителем і учнем, легкість вчення і можливість думати самому і складають те, що називається успішним навчанням”.

Погляди Сократа є багато в чому спільними з поглядами Конфуція, зокрема орієнтація на загальний розвиток дитини та використання бесіди як методу навчання та виховання. В бесідах Сократа оригінально вирішувалась проблема розвиваючого навчання. Шлях приведення до пізнання істини через запитання і відповіді стали називати “сократівським методом”. Пізніше, і аж до наших днів, загальна ідея “сократівського методу” в тій чи іншій мірі використовується в методі “навідних запитань”, в проблемному навчанні та інших підходах з установкою на активізацію пізнавальної діяльності тих, хто навчається.

В середні віки ідеї розвиваючого навчання були заборонені і почали нове життя лише в епоху Відродження.

Ідея розвитку в процесі навчання найбільш повно була розгорнута М.Монтенем в його “Дослідженнях”. Він іронічно описує схоластичний метод навчання, коли без відпочинку “бдженять у вуха”, заставляючи лише вислуховувати та запам'ятовувати інформацію в готовому вигляді. Натомість він наголошував на тому, щоб розвивати розум; щоб вихователь “не вдовбував” знання в голову учня, а навчав їх пошуку, і щоб учні самі робили висновки про істинність пізнаного і вдосконалювали таким чином розумові сили.

Ж.Ж. Руссо бачив головним в процесі навчання не заповнення голови учня через заучування, зубріння, а устремління й готовність його самостійно знаходити істину. Навчання, на його думку, потрібно будувати через вправи спільного пошуку, вільно і без насилля, шляхом пробудження і вдоволення цікавості. Значну увагу розвиваючому навчанню у співпраці приділяли російські та українські педагоги.

Пізніше певні елементи інтерактивного навчання використовували у своїй практиці майже усі педагоги (В.Ф. Одоєвський, Н.А. Добролюбов, Н.Г. Чернишевський, К.Д. Ушинський, В.П. Вахтьоров).

Д.І. Писарєв, говорячи про розвиток тих, хто навчається, зосереджував увагу на “дослідному методі” спроб і помилок, що допомагає шукати і знаходити правильне рішення.

К.Д. Ушинський в своїх роботах приділив велику увагу спостереженню, мові, мисленню, вважав свободу необхідною умовою розвитку тих, хто навчається.

Значна увага наших педагогів у ХІХ-ХХ ст. почала приділятись ігровій діяльності як активному та важливому методу навчальної діяльності. Спочатку вона розглядалась основним елементом на початковому етапі навчання, та пізніше почала застосовуватись в старших класах та студентських колективах.

Видатний педагог А. Макаренко відводив значне місце колективним іграм у життєдіяльності дітей та підлітків. Гра, на його думку, - багатофункціональний засіб виховної роботи. Вона дає змогу виховувати колективізм, творчу спрямованість особистості, свідому дисципліну, організованість, розвиває інтелектуальні здібності та естетичні почуття. Учений поставив питання про специфіку педагогічного керівництва грою, де вчитель повинен уміти так само гратися, як діти, - тільки тоді педагогічне керівництво грою буде ефективним.

Частково інтерактивне навчання з його особливостями використовувалось в перші десятиліття минулого століття й було поширене в педагогіці та практиці української школи у 1920-ті роки - за часів масштабного реформування шкільної освіти.

Лабораторно-бригадний метод передбачав спеціально сформованими учнівськими групами (бригадами, ланками) виконання практичних та лабораторних робіт. Робота в парах змінного складу полягала у тому, що об'єднані в пари учні навчали один одного в процесі так званого організованого діалогу. Склад пар постійно змінювався. Учень, вивчивши тему, пояснював її іншим членам групи, і, в свою чергу, слухав інших. Застосування цих методів і форм навчання в окремих школах давало дивовижні результати.

Так, у школі, організованій А. Рівіним у 1918 році, учні різного віку, навчаючись у парах змінного складу, за один рік засвоювали програму 3-4 років навчання. Попри те, що ці нові методи навчання знайшли підтримку в учителів, вони запроваджувалися в школах без належного методичного забезпечення, теоретичного осмислення й експериментальної перевірки. Вже перший досвід застосування цих методів виявив певні проблеми й ускладнення: зниження ролі вчителя в навчальному процесі, неекономне витрачання навчального часу, відсутність в учнів достатньої мотивації для такого типу навчання.

За умов поступового переходу суспільства до тоталітаризму за сталінських часів такі методи виявилися непотрібними і постановою ЦК ВКП(б) були піддані нищівній критиці. Вже на початку 1930-х років українська школа перетворилася на авторитарну, репродуктивно-орієнтовану, з панівною стандартизацією й уніфікацією засобів, форм і методик навчання.

Подальшу розробку елементів інтерактивного навчання можна знайти у творчості вчителів-новаторів 1970 - 1980-х рр. (Ш. Амонашвілі, В. Шаталова, Є. Ільїна, С. Лисенкова та ін.), у теорії розвивального навчання.

Зокрема їхні ідеї знайшли відображення в основних положеннях “Концепції загальної середньої освіти ВНПК-88”. Одним із плідних положень цієї концепції є твердження співробітництва як однієї із визначальних основ сучасного навчання. “Співробітництво - це гуманістична ідея спільної розвиваючої діяльності дітей і дорослих, скріплена взаєморозумінням, проникненням у духовний світ один одного, колективним аналізом ходу і результатів цієї діяльності”.

Проблема навчального спіробітництва активно і всебічно розробляється в останні десятиліття в нашій країні і за рубежем (Т.Е. Коннікова, А.В. Мудрик, В.А. Отрут, Д.И. Фельдштейн, Б.Л. Кричевський та ін).

4. Роль інтерактивних технологій у розвитку пізнавальних інтересів учнів

Сучасна освіта - це освіта для людини. Її стрижнем є розвиваюча, культуротворча, домінанта, виховання здатності до самоосвіти і саморозвитку особистості, яка вміє використовувати набуті знання і вміння для творчого розв'язання проблем, критично мислити, опрацьовувати різноманітну інформацію, прагне змінити своє життя.

Роль учителя є вирішальною у процесах формування мислення, гартування характеру й виховання моральних якостей учня. Він генератор і джерело ідей, якими керується другий суб'єкт педагогічного процесу - учень. Від педагогічної майстерності вчителя залежить націлювання учнів на належний навчальний лад. Щоб керувати процесом формування і розвитку здібностей учнів, треба знати актуальні і потенціальні їх рівні. Водночас виникає проблема: якими повинні бути умови середовища, щоб кожен школяр міг розвинути свої творчі нахили й перетворити їх у творчі досягнення. Високий рівень успішності не завжди поєднується з високим рівнем творчої обдарованості. У зв'язку з цим потрібно намагатися створити сприятливі умови для самовираження кожної дитини в різних видах діяльності.

Працюючи в школі та спостерігаючи за школярами, можна дійти висновку, що є учні, які на уроці перестають слухати або, навпаки, тільки роблять вигляд, що слухають, але не чують, якщо новий матеріал їх не зацікавив з самого початку. Запобігаючи байдужості на уроці, появу нового матеріалу потрібно підпорядковувати природній допитливості школяра: новий факт не виникає з “нічого”; разом з дітьми з'ясувати можливості і його застосування, а форму організації навчання обирати оптимальною. Отже, завдання, яке постало перед учителем, - збудити здібності своїх учнів, виховати в них сміливість думки і впевненість у тому, що вони розв'яжуть кожне завдання, - без особистого захоплення справою, без наявності педагогічного такту і таланту, без умілого вибору форм навчання, методів, прийомів та засобів втілити в життя неможливо.

Творчо працюючи, вчитель завжди прагне:

- Пропонувати посильний рівень вимог відповідно до рівня навченості та научуваності;

- Вчити учнів концентруватися та максимально викладатися в обмежений час;

- Дати можливість навіть слабкому учневі отримати високу оцінку;

- Створювати умови для свідомого і самостійного вибору учнями рівня засвоєння навчального матеріалу;

- Дати можливість сильним учням проявити своє творчі здібності.

Адже інтерес до діяльності має спеціальну здатність підвищувати працездатність включаючи увагу. Підтримання бажання вчитися вимагає зміни способів і форм сприйняття нового, створення різних ситуацій для застосування вивченого. Виховання ж інтересу передбачає реалізацію багатьох методичних прийомів, пошук і застосування різних технологій навчання, а головне невтомну вчительську працю, самовдосконалення і самоосвіту.

Нині важливу роль у розвитку пізнавальних інтересів учнів відіграють інтерактивні технології навчання та інтерактивний урок. Інтерактивне навчання - це певний різновид активного навчання, це спеціальна форма організації пізнавальної діяльності, мета якої - створити комфортні умови навчання, за яких кожен учень відчув би свою інтелектуальну спроможність пізнавати нове. Досягти цього можна за умови постійної активної взаємодії вчителя та учнів, що дає змогу педагогу стати справжнім лідером дитячого колективу. Інтерактивність навчання передбачає активізацію навчальних можливостей учня під час навчання замість переказування готової інформації. Уроки, на яких використовуються інтерактивні технології, дають учням основні пізнавальні та громадянські вміння, а та навички і зразки поведінки. Вони захоплюють учнів, пробуджують учнівський інтерес, навчають самостійного мислення та дій. Ефективність і сила впливу на емоції та свідомість вихованців значною мірою залежить від умінь і стилю роботи вчителя.

Застосування інтерактивних технологій висуває певні вимоги до структури уроків. Як правило, структура таких занять складається з п'яти елементів:

1. Мотивація.

2. Оголошення, представлення теми та очікуваних навчальних результатів.

3. Надання необхідної інформації.

4. Інтерактивна вправа - центральна частина заняття.

5. Підбиття підсумків, оцінювання результатів уроку.

Під час проведення уроків застосовують парну і групову роботу (в малих та великих групах). Це спонукає учнів висловлювати свої думки, формує вміння переконувати, вести дискусію. З метою підвищення ефективності уроку як основної форми навчання проводять уроки-лекції, уроки-семінари, комбіновані уроки, уроки-заліки, уроки-консультації, використовуючи різні сучасні технології: “акваріум”, “мозковий штурм”, “коло ідей”, “метод прес”, “навчаючи, вчуся”, “мікрофон” тощо.

Робота в малих групах дає змогу набути навичок спілкування та співпраці. Інтерактивна взаємодія не заперечує домінування одного учасника навчального процесу над іншими, однієї думки над іншою. Під час інтерактивного навчання учні вчаться бути демократичними, спілкуватися з іншими людьми, критично мислити, приймати продумані рішення. Інтерактивне навчання дає змогу різко збільшити відсоток засвоєння матеріалу, оскільки впливає не лише на свідомість учня, а й на його почуття, волю.

5. Методи роботи в малих групах

Метод “Мікрофон” надає можливість кожному і кожній сказати щось швидко, по черзі, відповідаючи на запитання або висловлюючи свою думку чи позицію.

Правила проведення такі:

- говорити має тільки той чи та, у кого “символічний” мікрофон;

- відповіді не коментуються і не оцінюються;

- коли хтось висловлюється, інші не можуть говорити або викрикувати з місця.

Робота в малих групах дозволяє набути навичок, які необхідні людині для спілкування та співпраці.

Після того, як учитель об'єднав вас у малі групи і ви отримали завдання, ваша група на короткий час (3-5 хв.) повинна виконати це завдання та оголосити результати роботи своєї групи.

Правила роботи в малих групах, які допоможуть організувати роботу:

1. швидко розподіліть ролі в групі:

Спікер (керівник групи):

- зачитує завдання групи;

- організовує порядок виконання;

- пропонує учасникам групи висловитись по черзі;

- заохочує групу до роботи;

- підводить підсумки роботи;

- за згодою всієї групи визначає доповідача.

Секретар:

- веде коротко розбірливо записи результатів роботи своєї групи;

- як член групи має бути готовим висловити думку групи при підведенні підсумків або допомогти доповідачеві.

Спостерігач (тайм-кіпер):

- слідкує за часом;

- заохочує групу до роботи.

Доповідач:

- чітко висловлює думку групи;

- доповідає про результати роботи групи.

2. Починайте висловлюватися спочатку за бажанням, а потім по черзі.

3. Дотримуйтесь одного з правил активного слухання, головне не перебивайте один одного.

4. Обговорюйте ідеї, а не особи учнів, що висловили цю ідею.

5. Утримуйтесь від оцінок та образ учасників групи.

6. Намагайтеся в групі дійти спільної думки, хоча в деяких випадках у групі може бути особлива думка і вона має право на існування.

“Мозковий штурм” - це ефективний метод колективного обговорення, пошук рішень, що спонукає учасників проявляти свою уяву та творчість, який досягається шляхом вільного вираження думок усіх учасників та учасниць і допомагає знаходити кілька рішень по конкретній темі.

Учитель на уроці називає тему дискусії та запрошує вас взяти участь у її обговоренні шляхом штурму, який організовується за такими етапами:

1. Всі учасники “штурму” пропонують ідеї щодо розв'язання висунутої проблеми (ідеї можуть бути будь-якими, навіть фантастичними).

2. Учень або учениця записує на дошці всі ідеї, що пропонуються.

3. Коли група вважає кількість поданих ідей достатньою, їх подання припиняється.

4. Після того як майже всі ідеї зібрані, вони групуються, аналізуються, розвиваються групою.

Метод “Займи позицію” допомагає проводити дискусію по спірній, суперечливій темі. Надає можливість висловитися кожному і кожній, продемонструвати різні думки по темі, обґрунтувати свою позицію або перейти на іншу позицію в будь-який час, якщо вас переконали, та назвати більш переконливі аргументи.

Порядок проведення:

- учитель називає тему та пропонує вам висловити своб думку по досліджуваній темі;

- вам потрібно стати біля того плакату, який збігається з вашою точкою зору;

- підготуйтеся до обґрунтування своєї позиції, чому саме її ви обрали;

- якщо після обговорення дискусійного питання ви змінили точку зору, можете перейти до іншого плакату і пояснити причину свого переходу, а також назвати найбільш переконливу ідею або аргумент протилежної сторони.

Метод “Навчаючи-вчуся” надає вам можливість взяти участь у навчанні та передачі своїх знань іншим, у даному випадку своїм однокласникам та однокласницям під час уроку.

Ваша робота організовуватиметься так:

- після того як учитель назвав тему та мету уроку, роздав вам картки із завданням, вам потрібно ознайомитися з інформацією, що міститься на вашій картці;

- якщо вам щось незрозуміле, запитайте про це та перевірте в учителя, чи правильно ви розумієте інформацію;

- підготуйтеся до передання цієї інформації іншим у доступній формі;

- вам необхідно ознайомити зі своєю інформацією інших однокласників та однокласниць. Ви маєте право говорити тільки з однією особою. Ваше завдання полягає в тому, щоб поділитися своєю інформацією з іншими учнями і самому дізнатися про певну інформацію в них;

- тоді, коли всі поділилися та отримали інформацію, розкажіть у класі, про що ви дізналися від інших.

Робота в парах є різновидом роботи в малих групах. Ця форма роботи дозволить вам набути навичок співробітництва, оволодіти уміннями висловлюватись та активно слухати.

Організовуйте свою роботу так:

1. Прочитайте надане завдання та інформацію до його виконання.

2. Визначте, хто буде говорити першим.

3. Висловіть свої думки, погляди на проблему по черзі.

4. Дійдіть спільної думки.

5. Визначте, хто буде очолювати результати роботи класу та підготуйтеся до нього.

Для ефективного спілкування в парах необхідно враховувати кілька моментів:

1. Зверніть увагу на:

- мову тіла: сідайте обличчям до того чи тієї, з ким говорите, нахиляйтеся вперед, встановіть контакт очима;

- допомагайте партнерові чи партнерці говорити, використовуючи звуки та жести заохочення: кивок головою, доброзичливу посмішку та ін;

- якщо необхідно, ставте уточнюючі запитання (запитання, які допомагають прояснити ситуацію, уточнити дещо з того, що вже відомо);

- під час висловлювання говоріть чітко, по суті справи, наводячи приклади і пояснюючи свої думки.

2. Запам'ятайте, чого не слід робити під час активного слухання:

- давати поради;

- змінювати тему розмови;

- давати оцінки особі, яка говорить;

- перебивати;

- розповідати про власний досвід.

Розігрування правової ситуації по ролях. Мета розігрування - визначити ставлення до конкретної життєвої ситуації, набути досвіду шляхом гри.

Рольова гра імітує реальність призначення ролей, які вам дісталися, та надає можливість “діяти як насправді”. Ви можете розігрувати свої власні ситуації, в яких вже побували. Якщо ви берете участь у рольовій ситуації, ви повинні:

- чітко дотримуватися своєї ролі;

- намагатись слухати партнерів по грі та вчителя;

- не коментувати дії інших, знаходячись у ролі;

- намагатись поставитися до своєї ролі як до реальної життєвої ситуації, в яку ви потрапили;

- вийти з ролі по закінченню сценки;

- взяти участь в обговоренні розіграної ситуації та поділитися своїми відчуттями під час перебування в ролі.

“Ток-шоу”. Метою такої форми роботи є отримання навичок публічного виступу. Учитель на цьому уроці є ведучим. На ток-шоу робота організовується так:

1. Оголошується тема дискусії.

2. Запрошуються висловитися із запропонованої теми “запрошені гості”.

3. Слово надається глядачам, які можуть виступити із своєю думкою протягом 1 хв. або поставити запитання “запрошеним”.

4. “Запрошені” мають відповідати лаконічно та відверто.

5. Ведучий також має право поставити своє запитання або перервати виступаючого за лімітом часу.

Ця форма роботи допоможе вам навчитися брати участь у загальних дискусіях висловлювати та захищати власну позицію.

Метод “Ажурна пилка” дозволяє вам працювати разом, щоб вивчити значну кількість інформації за короткий проміжок часу, а також заохочує вас допомагати один одному вчитися навчаючи.

Під час роботи за допомогою методу “Ажурна пилка” ви повинні бути готовими працювати в різних групах.

- Спочатку ви будете працювати в “домашній” групі.

- Потім в іншій групі ви будете виступати в ролі “експертів” з питання, над яким ви працювали в домашній групі та отримуєте інформацію від представників інших груп.

- Ви знову повернетесь у свою “домашню” групу для того, щоб поділитися тією новою інформацією, яку вам надали учасники інших груп.

Отже, за допомогою методу “Ажурна пилка” за короткий проміжок часу можна отримати великий обсяг інформації.

Метод “Коло ідей” є ефективним з вирішення гострих суперечливих питань та корисним для створення списку загальних ідей.

Метою методу є залучення всіх учасників у дискусію. Він дозволяє уникнути ситуації, коли перша група, що виступає, подає всю інформацію з проблеми.

Порядок проведення:

1. Учитель висуває дискусійне питання та пропонує його обговорити в кожній групі.

2. Після того, як вичерпався час на обговорення, кожна групу висуває лише один аспект того, що вони обговорювали.

3. Групи висловлюються по черзі, поки не будуть вичерпані всі ідеї.

4. Під час обговорення теми складається список зазначених ідей і записується на дошці.

Метод “Акваріум” є ефективним методом розвитку вмінь ведення дискусії.

Після того як учитель розділив вас на дві-чотири групи і запропонував вам завдання для виконання та необхідну інформацію, одна з груп сідає в центр класу, утворивши внутрішнє коло.

Учасники та учасниці цієї групи починають обговорювати запропоновану вчителем проблему. Всі інші мовчки спостерігають за обговоренням. Групі, що працює, для виконання завдання необхідно:

1. Прочитати вголос ситуацію.

2. Обговорити її в групі, використовуючи метод дискусії.

3. Дійти спільного рішення.

На цю роботу групі дається 3-5 хв. Усі інші учні класу мають тільки слухати, не втручаючись у хід обговорення, спостерігають, чи відбувається дискусія за визначеними правилами. Після закінчення часу група займає свої місця, а вчитель ставить до класу запитання:

- Чи погоджуєтесь ви з думкою групи?

- Чи була ця думка достатньо аргументована, доведена?

- Який з аргументів ви вважаєте більш переконливим?

Після цього місце в “Акваріумі” займає інша група і обговорює наступну ситуацію(проблему).

Всі групи по черзі мають побувати в “Акваріумі”, і результати роботи кожної з них мають бути обговорені у класі.

Правила дискусії (культура ведення дискусії).

Дискусія дає прекрасну нагоду виявити різні позиції з певної проблеми або з суперечливого питання. Для того щоб дискусія була відвертою, необхідно створити в класі атмосферу довіри та взаємоповаги. Тому бажано знати правила культури ведення дискусії:

1. Говоріть по черзі, а не всі одночасно.

2. Не перебивайте того або той, хто говорить.

3. Критикуйте ідеї, а не особу, що її висловила.

4. Поважайте всі висловлені думки.

5. Не смійтеся, коли хтось говорить, за винятком, якщо хтось жартує.

6. Не змінюйте тему дискусії.

7. Намагайтеся заохочувати до участі в дискусії інших.

6. Методичні прийоми, які впливають на формування мотивації

Дивуй. Найбуденніші й повсюдні явища, події, предмети можуть стати дивними, якщо на них подивитися з іншої точки зору. Здивування - початкова фаза розвитку пізнавального інтересу.

Приклад. Природознавство

На уроці із теми «Вода» вчитель розповідає: «Одного разу, в одній африканській школі хлопцям читали розповідь про дивну країну, в якій люди ходять по воді! І найдивніше, що ця розповідь була правдивою! А ми з вами ходимо по воді? Ми так звикли до води, що часто не помічаємо її властивостей» (за А. Гіном).

До цього ж методичного прийому можна віднести такі варіанти:

«Що відбудеться, якщо…?» У цих питаннях розглядаються парадоксальні ситуації. Учні самі можуть знайти і запропонувати подібні ситуації для обговорення.

Приклад. Географія

Як змінився б клімат України, якби Карпати «виросли» на один кілометр і «перемістилися» на місце Поліської низовини? Як змінилася б територія України, якби рівень Світового океану підвищився на 100 метрів? Що має відбутися для того, щоб Крим з півострова перетворився на острів?

Фантастична добавка. У цьому прийомі вчитель реальну доповнює ситуацію елементами фантастики. Наприклад, перенести навчальну ситуацію на фантастичну планету, змінити значення будь-якого параметра, який зазвичай залишається постійним або має певне значення. Біологи можуть придумати фантастичну тварину або рослину і розглянути її в реальному біоценозі. Філологи - перенести реального або літературного героя в часі. Історики - розглянути історичну ситуацію очима стародавнього грека або жителя Київської Русі.

Універсальний підхід - написати фантастичну (прочитати підготовлені вдома) розповідь, есе, вірші, використовуючи знання з предмета.

Відстрочена відгадка. На початку уроку вчитель дає загадку (або маловідомий і дивний факт), відгадку на яку можна дізнатися на уроці під час роботи над новим матеріалом.

Приклад. Географія

Тема «Клімат України». Християнство прийшло в Київську Русь із Візантії, тому практично всі зовнішні атрибути (обрядовість, архітектура храмів) повторювали візантійські зразки. Але єдиним елементом несхожості храмових споруд стали дахи. У Візантії дах храму мав форму півсфери, у Київській Русі - форму «цибулини». Як пояснити такий відступ від архітектурних канонів? (Півсферні дахи не витримували тиску товстого шару снігу взимку, а на дахах «цибулинах» сніг зісковзував, не затримуючись).

Приклад. Економіка

Тема «Маркетинг і реклама». У 1896 році в Єкатеринбурзі один селянин побудував великий будинок з колод. Потім обставив його дерев'яними меблями, обклав з усіх боків полінами, облив гасом і підпалив перед натовпом. У результаті цього він дуже розбагатів. До кінця заняття спробуйте здогадатися - що відбулося? (Селянин винайшов протипожежний розчин. Пропитане ним дерево ставало негорючим. Селянин побудував і підпалив будинок на торговельно-промисловій виставці, зробивши прекрасну рекламу своєму винаходу).

Асоціації на дошці. Цей метод залучає власний досвід учнів, має високий рівень зацікавленості, проводиться фронтально. Його доцільно використовувати під час мотивації вивчення теоретичного матеріалу та питань методології. Залежно від змісту має три форми проведення:

Поняття. Учитель вертикально на дошці записує основне поняття, яке мають опрацювати учні. Далі він просить учнів назвати ознаки цього поняття або асоціації, яке воно у них викликає. Обов'язковою умовою є те, щоб слова мали спільні з основними поняттями літери.

Квітка. Учитель малює на дошці квітку (серединка та чотири пелюстки).У серединці записує основне поняття. Після цього він просить учнів назвати прояви й характеристики поняття й записує їх на пелюстках.

Прямокутник. Учитель малює на дошці прямокутник і записує на ньому основне поняття. Потім він просить учнів назвати його синоніми, антоніми, прикметники, дієслова, що, на їхню думку, пов'язані з цим поняттям.

Всі вони записуються на відповідних сторонах прямокутника. Коли асоціації закінчуються, вчитель пропонує учням з кожної групи відібрати по три найхарактерніші. Із відібраними асоціаціями відбувається подальша робота.

Показуха (скульптура). Учитель називає поняття, дію, процес або явище. Об'єднавши учнів класу в декілька груп, він пропонує представникам кожної групи через хвилину представити його у вигляді скульптури (без слів). Після демонстрації вчитель організовує обговорення за такими питаннями:

Що вказує на те, що саме назване поняття представлене групою?

Якими засобами вони його передали?

Які ознаки поняття їм удалося передати?

Картинна галерея. Учитель вивішує на дошці 4-5картин (фотографій), які містять ознаки основного поняття або явища. Об'єднавши учнів у групи, він пропонує їх представникам через деякий час назвати ознаки поняття, що зображені на картинах. Після завершення роботи у групах представники називають одну ознаку. Вчитель записує їх на дошці.

7. Методичні прийоми для перевірки домашньої роботи

Початок уроку - це, перш за все, перевірка домашнього завдання і налаштування на отримання нових завдань. Давайте перевіряти домашнє завдання дуже відповідально, але в несерйозній формі. Всі діти люблять грати, й ігрові моменти можна провести і в п'ятому і в десятому класах. Для них це буде гра, а для нас - методичні прийоми, серйозні прийоми, які ми назвемо несерйозно.

Інтелектуальна розминка. Інтелектуальна розминка - це два-три не дуже складні питання для розмірковування; основна мета такої розминки - налаштування дитини на роботу.

У географії, історії можна доручити дітям скласти вдома цікаві задачі на читання карти і з цих задач почати урок. Найбільш цікавими є задачі, які складаються методом накладення карт (тобто використовуються декілька карт атласу).

Приклад. Географія

Це місто України знаходиться у лісостепу на березі лівої притоки Дніпра. Найвища температура в цьому місті, зафіксована влітку, складає 38 градусів. Недалеко від міста відбулася історична битва, яка описана в поемі О. С. Пушкіна.

У пропонованій задачі задіяно три карти. За фізичною картою учні визначають Лівобережжя України, знаходять Дніпро і його притоки. За картою природних зон зона пошуку звужується до лісостепу, за кліматичною картою визначаємо, яке з міст має максимальну температуру 38 градусів. Остання фраза в задачі підказує, що йдеться про Полтаву.

«Вірю - не вірю». Цей прийом можна використовувати на будь-якому етапі уроку. Кожне питання починається словами: «Чи вірите ви, що…» Учні повинні погодитися з цим твердженням чи ні.

Приклад. Українська мова

Слово «зв'язок» треба писати без апострофа, тому що в ньому вжито два приголосні підряд. Це твердження невірне, тому що «з» - префікс, а літера «в» належить до кореня. Апостроф не пишуть, коли обидві приголосні належать до кореня.

Бліц-опитування по ланцюжку. Перший учень ставить коротке питання другому. Другий - третьому, і так до останнього учня. Час на відповідь - кілька секунд, учитель має право зняти питання, яке не відповідає темі або недостатньо конкретне. Кожний учень має право відмовитися від участі в бліц-турнірі, тому, щоб процедура не зірвалася, учитель з'ясовує наперед, хто з учнів хотів би взяти участь у цій дії.

Як варіант для перевірки домашнього завдання або на узагальнюючому уроці можна запропонувати влаштувати змагання між рядами на якийсь час, тобто яка з груп, не перериваючи ланцюжок, правильно і швидше за інших відповість на питання. При цьому треба вибрати рефері, які контролюватимуть правильність відповідей і час, за який учні впораються із завданням.

Впізнай мене. Варіант 1. На уроці історії, географії, літератури можна запропонувати учням виступити від імені відомої персони (вченого, літературного або історичного героя), при цьому не називаючи її , але описуючи вчинки, відкриття, міркування.

Варіант 2. Учень описує портрет літературного героя.

Лицарський турнір. Учень виходить до дошки і за пройденою темою ставить учителю наперед підготовлені питання, на які він хотів би отримати відповідь. У свою чергу вчитель ставить питання учню. Уся дія триває не більше десяти хвилин. Проведення турніру оголошується заздалегідь. Питання мають бути стислі, відповіді - короткі й по суті. Рефері може зняти неконкретне питання. Учні оплесками або підняттям руки (або проставляючи оцінки на аркуші) оцінюють дії учня й учителя.

Диктант для «шпигуна». Цей методичний прийом дозволяє розвивати зорову пам'ять, тренує уважність і відповідальність за кінцевий результат. Він добре працює на уроках філологічного циклу, на уроках математики, географії.

Клас поділений на 5-6 команд. Текст диктанту теж ділять на стільки ж частин. Аркуші з текстом прикріплюються до стін якнайдалі від команди, для якої вони призначені. Кожний з членів команди стає «шпигуном». Він підходить до тексту (стільки разів, скільки йому потрібно), читає його, запам'ятовує, повертається до команди і диктує їм свою частину. Команди змагаються, перемагає та група, яка закінчить роботу раніше і не зробить помилок (або зробить менше за інших).

Література

1. Баханов К. О. Що ж таке технологія навчання? // Шлях освіти. - 1999. - №3.- 24 с.

2. Баханов К. О. Інноваційні системи, технології та моделі навчання історії в школі: Монографія - Запоріжжя: Просвіта, 2000. - 160 с.

3. Воронцов В. В. Технология обучения // Педагогика / Под ред. П. И. Пидкасистого. - М.: 1996. - 168 с.

4. Інтерактивні технології навчання: теорія, практика, досвід: метод. Посіб. Уклад.: О. Пометун, Л. Пироженко. - К.: А.Н.Н., 2002. - 136 с.

5. Кларин М. В. Интерактивное обучение - инструмент освоения нового опыта // Педагогика, 2000. - №7. - С. 12-18.ю

6. Максимюк С. П. Педагогіка: Навчальний посібник. - К.: Кондор, 2005. - 667 с.

7. Селевко Г. К. Современные образовательные технологии: Учебное пособие. - М.: Народное образование, 1998. - 256 с.

8. Селевко Г. К. Энциклопедия образовательных технологий. В 2 т. Т. 1. М.: НИИ школьных технологий, 2006. - 816 с.

9. Хуторской А. В. Современная дидактика. - С.-Петербург, 2001.- 553с.

10. Чернишова Ю. Интерактивные методы: обучение пониманию // Биология в школе, 1998.- №3. - С. 30-35.

11. Ярошенко О. Г. Групова навчальна діяльність школярів: теорія і методика. - К.: Партнер, 1997. - 193с.

Размещено на Allbest.ru