Сучасне сімейне виховання

Размещено на http://www.allbest.ru/

План

Вступ

1. Роль сім'ї у вихованні особистості

2. Типові помилки сімейного виховання

3. Напрями і форми роботи школи із сім'єю

Висновок

Література

Вступ

Головне завдання сучасного виховання - формування всебічно розвиненої творчої особистості. Щоб в повній мірі реалізувати дане завдання в розвитку підростаючого покоління особливу участь повинно приймати не лише шкільне виховання, а насамперед виховання сімейне. Сім'я є природним середовищем первинної соціалізації дитини, джерелом її матеріальної та емоційної підтримки, засобом збереження і передання культурних цінностей від покоління до покоління. З перших днів появи дитини на світ сім'я покликана готувати її до життя та практичної діяльності, в домашніх умовах забезпечити розумну організацію її життя, допомогти засвоїти позитивний досвід старших поколінь, набути власного досвіду поведінки й діяльності. Таким чином, виховання в сім'ї, в родинному колі становить фундамент для того, щоб в подальшому дитина могла нормально розвиватися, робити успіхи у навчанні.

Найвища мета виховання дітей у родині й школі (за Концепцією «Сім'я та родинне виховання») -- забезпечити високий рівень освіченості й вихованості свідомого громадянина України, здатного на основі життя й досвіду власного народу та досягнень світової науки й культури, врахування національно-територіальних особливостей України, здійснювати її соціально-економічний розвиток і господарювання, утверджувати найвищі ідеали гуманістичної культури й демократичних взаємин людей, обстоювати і боронити права, гідність і честь своєї Вітчизни. Саме в сім'ї формуються основи характеру людини, її ставлення до праці, найважливіших моральних, ідейних і культурних цінностей. Вплив родини особливо в початковий період життя дитини набагато перевищує інші виховні впливи. За даними досліджень, родина тут відображає і школу, і засоби масової інформації, громадські організації, трудові колективи, друзів, вплив літератури і мистецтва. Це дозволило педагогам вивести досить певну залежність: успішність формування особистості обумовлюється насамперед родиною. Чим краща родина і чим краще впливає вона на виховання, тим вище результати фізичного, морального, трудового виховання особистості. За рідкісним винятком, роль родини у формуванні особистості визначається залежністю: яка родина, така й людина, що зросла у ній. Ця залежність давно використовується на практиці. Досвідченому педагогу досить подивитися і поспілкуватися з дитиною, щоб зрозуміти, у якій родині вона виховується. Точно так само, поспілкувавшись з батьками, з'ясувати, які в їхній родині виростають діти. Родина і дитина -- дзеркальне відображення один одного.

1. Роль сім'ї у вихованні особистості

Сім'я - природний і найстійкіший елемент людського суспільства і виступає своєрідною його моделлю на конкретному історичному етапі розвитку, відображає його моральні та духовні особливості. Сім'я функціонує на основі спільного побуту, економічного, морально-психологічного укладу, виховання дітей, взаємної відповідальності. Вона забезпечує соціалізацію людини, самореалізацію особистості, захист від проблем, сприяє формуванню особистості з усталеною поведінкою.

В усіх суспільних формаціях сім'я виконувала і виконує такі основні функції:

1. Господарсько-економічна функція: забезпечення матеріальних умов існування сім'ї; задоволення матеріальних і духовних потреб; ведення домашнього господарства; розподіл сімейного бюджету.

2. Репродуктивна функція - продовження роду, відтворення життя, народження дітей.

3. Виховна функція має 3 аспекти: передача дорослими членами сім'ї дітям накопиченого суспільством соціального досвіду; систематичний виховний вплив сімейного колективу на кожного свого члена протягом всього його життя; постійний вплив дітей на батьків, що спонукає останніх активно займатися самовихованням.

4. Релактивна функція - надання фізичної, матеріальної, моральної і фізичної допомоги, зміцнення здоров'я один одного, організація дозвілля членів сім'ї (функція організації вільного часу та відпочинку).

5. Комунікативна функція - задовольняє потребу членів сім'ї в спілкуванні і взаєморозумінні.

6. Регулятивна функція - включає в себе систему регулювання відношень між членами сім'ї, в тому числі первинний соціальний контроль і реалізацію влади і авторитету.

Всі ці функції перебувають у тісному зв'язку і постійній взаємодії.

Суспільство кровно зацікавлене в міцній, духовно і морально здоровій сім'ї. Ось чому піклування про сім'ю, надання їй допомоги щодо виконання своїх функцій, виховання дітей, розширення заходів, спрямованих на поліпшення матеріальних, житлових та побутових умов багатодітних і молодих сімей має державне значення.

2. Типові помилки сімейного виховання

«Виховання дітей - найважливіша галузь нашого життя. Наші діти - це майбутні громадяни нашої країни і громадяни світу. Вони творитимуть історію. Наші діти - це майбутні батьки і матері, вони теж будуть вихователями своїх дітей. Але й це не все: наші діти - це наша старість. Правильне виховання - це наша щаслива старість, погане виховання - це наше майбутнє горе, це наші сльози, це наша провина перед іншими людьми, перед усією кращою», - писав А.С. Макаренко в «Книзі для батьків». Причиною неправильного сімейного виховання є помилки, які допускають батьки.

Типові помилки батьків - помилки, яких припускаються батьки у вихованні дитини в силу власної некомпетентності, нездатності до самокритики, відсутності досвіду, власні психологічні бар'єри та комплекси, стереотипність мислення, тощо. Причиною батьківських помилок часто буває брак спеціальних знань, навичок та вмінь, нездатність батька чи матері до самокритики, що стає перепоною на шляху поповнення цих знань, відсутність досвіду та страх виявитися поганими батьками, власні психологічні бар'єри та комплекси, стереотипність мислення тощо. Значна частина сучасних сімей припускається помилок у вихованні дітей. родини, які продукують так званих педагогічне занедбаних дітей, з погляду педагогіки можна на такі три групи: педагогічно неспроможні, педагогічно пасивні та антипедагогічні.

Перша група -- сім'ї, в яких батьки намагаються виявити певну активність у вихованні дітей, проте роблять це невміло, їх виховний вплив непослідовний, педагогічне необґрунтований. Найчастіше вони керуються власним досвідом, якого набули, коли свого часу їх виховували батьки (авторитарний стиль, обмеження свободи, погрози і покарання або вседозволеність, потурання примхам).

Друга група -- сім'ї, які не виявляють особливої активності у вихованні дітей, тобто педагогічне пасивні. Вони з об'єктивних (хвороба, зайнятість, часта відсутність) або суб'єктивних (відсутність єдиної точки зору на виховання, розлад між батьками, часті конфлікти та ін.) причин не можуть належним чином виховувати дітей, У таких сім'ях стосунки між батьками напружені, конфліктні. За сімейними негараздами вони не знаходять часу для виховання дітей, втрачають контроль за ними.

Третя група -- сім'ї, що характеризуються антипедагогічними, аморальними умовами виховання дітей. У таких сім'ях панує дух неповаги до правил моралі та вимог законів. Батьки своєю поведінкою (пияцтво, злодійство, розпуста тощо) створюють в сім'ї антипедагогічну обстановку, намагаються виправдати відхилення від норм поведінки у своїх дітей, протиставляють вимогам школи свої сімейні вимоги.

У сучасних умовах склався ще один тип сімей, що потребують особливої уваги з боку школи, -- сім'ї, в яких батьки займаються бізнесом. Вони забезпечують дитину всім, про що тільки вона може мріяти. Однак на виховання їм бракує часу, тому вони передоручають цю справу гувернанткам. У школу й зі школи дітей возять на іномарках. Батьки не дозволяють їм гратися у дворі з однолітками, підбирають для них друзів лише зі свого кола. Витрачання грошей дітьми ніхто не контролює. Для них у сім'ї не існує слова "не можна", тому вони ігнорують і шкільну дисципліну, Батьки ж трактують її як посягання на свободу їх дитини. Спостереження за стосунками в сім'ї, поведінкою дітей та особистісною поведінкою самих батьків дозволяє класифікувати їхні виховні помилки, окремі з яких ми розглянемо.

Типові помилки батьків:

1. Невміння вирішувати конфлікти. Конфлікти - це нормальне явище, навіть у разі хороших стосунків у родині. Можна сказати, що саме через конфлікти (в школі, на вулиці, вдома) дитина стає більш дорослою. Тобто не самі непорозуміння і наявність різних точок зору призводять до сварок чи бійок, а невміння спілкуватись, обговорювати і знаходити взаємоприйнятне рішення, яке не принижує і не ображає дитину. Невміння розмовляти з дитиною, відсутність діалогу, формальний спосіб спілкування, який може набувати різних форм.

Наприклад, Т. Гордон виділяє 12 видів псевдоспілкування з дитиною: накази, команди; попередження, погрози; мораль, повчання, проповіді; поради, готові рішення; доводи, логічні докази, лекції; критика, догани, звинувачення; нещира похвала; обзивання, насміхання; припущення, інтерпретації; допитування, розслідування; співчуття на словах; жарти, уникання розмови. Замість цього, наприклад, психологи пропонують так зване „активне слухання”, яке ставить за мету перш за все з'ясувати розуміння дитиною проблеми та запропонувати її самій знайти можливий вихід з ситуації. Таким чином, батьки проявляють інтерес до самої дитини, а не до ситуації, вчать її бути самостійною та допомагають набувати життєвого досвіду.

2. Нарікання на "відсутність часу" і фактичне уникання спілкування з сином або донькою. Інколи батьки „бачать” суть виховання лише у забезпеченні дитини матеріальними благами і не зважають на інші її потреби (відчувати батьківське тепло та підтримку, бути „почутою” батьками, тощо). Не отримуючи належної уваги вдома, дитина неминуче відчуває себе „чужою” у своїй родин. Вона шукає уваги серед інших (однолітків, друзів, знайомих дорослих, і т.д.), або замикається у собі.

3. Традиційні способи фізичного „виховання". Прихильники таких фізичних способів виховання не враховують того, що коли дитина переживає насильство з боку батьків, вона обов'язково його „поверне” батькам або суспільству, ставши дорослою. Повна довіра до (або повне неприйняття) шкільних характеристик дитини, беззастережна підтримка однієї сторони (вчитель або дитина) в ситуаціях шкільних конфліктів. Це призводить до того, що дитина або постійно бреше, не бажаючи бути покараною, або маніпулює батьками, а з часом це стає її стилем поведінки у житті.

4. „Негативна увага", тобто звертання уваги на дитину лише в разі якихось порушень або скоєння поганих вчинків. Такій підхід до виховання, зазвичай, розвиває у дитини „комплекс провини”. Дитина росте інфантильною та тривожною.

5. Небажання згадувати своє дитинство або, навпаки, нерозважливе перенесення методів своїх батьків на виховання своєї дитини.

6. Відсутність розуміння творчих потреб дитини і того факту, що креативні здібності необхідно вчасно виявляти і розвивати, бажано з допомогою спеціалістів.

Італійський педагог Торре Делла Ада запропонувала свою умовну схему батьківських помилок та дала їм такі назви: традиціоналізм, сімейна демократія, егоїзм, батьківські лінощі, хвалькуватість, надмірна принциповість. Дамо їм характеристику.

Традиціоналізм. Він виявляються в перевищенні влади у стосунках з дітьми. Як правило, батьки виступають у ролі головної діючої особи, мають похмурий незадоволений вираз обличчя, втручаються в дитячі ігри, карають і вказують що, як і коли робити.

Сімейна демократія. Вона має два варіанти:

а) усталена батьківська влада;

б) рівність у правах і обов'язках між батьками і дітьми.

Егоїзм. Егоїзм батьків має свої варіації:

а) батьки-власники - вони надмірно опікують дитину, в результаті чого та виростає боязливою і занадто упередженою. Безперечно, це дозволяє вберегти дитину від численних небезпек, але лишає її радощів спілкування з ровесниками, задоволення від ігор, особливо рухливих, здатності сміливо дискутувати;

б) мати -„квочка” - вона постійно пригнічена страхом, а дитина мучиться усвідомленням того, що вона не така як всі, у чомусь неповноцінна (наприклад, слабкіша від своїх ровесників). Такі ситуації нерідко виникають у випадках, коли дитині робили якусь операцію або вона мала травму;

в) халатність батьків, безтурботність - дитина у вільний час майже повністю полишена без нагляду, самостійно грається на вулиці, у дворі. Як правило, такі батьки впевнені, що з їхньою дитиною нічого не трапиться.

Батьківські лінощі. Вони виявляються у непослідовності вимог. Як приклад можна навести статеве виховання хлопчиків і дівчаток. Воно, особливо у хлопчиків, епізодичне. З вини батьків систематично не проводяться гігієнічні процедури.

Нескромність, хвалькуватість батьків. Вони хизуються будь-якими успіхами своєї дитини. Дуже хворобливо реагують на успіхи інших, якщо ті затьмарюють їхню дитину. Не пропускають жодної нагоди, щоб продемонструвати як їхня дитина декламує, читає, танцює, малює… Саме ця категорія батьків найчастіше примушує дитину змалку займатися музикою або якоюсь іншою діяльністю (як правило, тим, чим хотілося в дитинстві займатися самим батькам), до якої у неї немає здібностей або справжнього інтересу. Принциповість. Вона не завжди виправдана , але батьки мають упередження, що коли вони вже так сказали, то так і має бути, навіть якщо їхні вимоги не завжди виправдані. У результаті такої принциповості батьки нерідко вдаються до фізичних покарань, позбавляють дитину прогулянки, забороняють улюблені ігри, не розмовляють з нею і т.п.

сімейний виховний школа особистість

3. Напрями і форми роботи школи із сім'єю

Саме сім'я, за своєю специфічною структурою і функціями, є своєрідним виховним інститутом, мікромоделлю суспільства, значення якого у формуванні особистості важко переоцінити. Від правильного сімейного виховання, загальної фізичної та моральної загартованості підростаючого покоління в родині залежить майбутнє кожного народу, суспільства, стабільність та рівень цивілізації в державі. Отже, забезпечення ефективного сімейного виховання, його змістовні й організаційні аспекти є вічним і дуже відповідальним завданням як для самої сім'ї так і для школи та громадськості У «Концепції виховання дітей та молоді в національній системі освіти» зазначено, що у виховній діяльності система освіти має спиратися на сім'ю, підвищувати її психолого-педагогічну культуру, активно впливати на взаємини між її членами.

Найбільш продуктивне виконання цього завдання можливе при співпраці вчителя і батьків учнів. Зокрема професійна діяльність вчителя сучасної школи постійно пов'язана з сімейним вихованням та взаємодією з батьками учнів як у плані впровадження різних форм соціально-педагогічної допомоги родині, так і в плані його корекції та педагогічної освіти батьків. Робота педагогічних колективів шкіл з батьками здійснюється в двох напрямках: Організаційна робота школи з сім'єю включає: планування роботи школи і учителя з батьками; вивчення сімей учнів; форми роботи учителя з батьками; робота з неблагополучними сім'ями. Педагогічна пропаганда серед батьків. Підвищення педагогічної культури батьків Перед плануванням виховної роботи в навчально-виховних закладах проводиться вивчення думки зокрема батьків.

Форми роботи педагогів з батьками - це способи організації їх спільної діяльності та спілкування. Форми співпраці школи з батьками можна класифікувати на: індивідуальні, групові, колективні, масові.

Індивідуальні форми - відвідування сімей учнів вдома, бесіди-консультації, бесіди-поради.

Відвідування сімей учнів вдома. Деякі вчителі помилково вважають, що відвідувати потрібно лише родини, діти з яких створюють певні проблеми у школі. Безумовно, з батьками таких учнів слід передусім встановити тісний контакт, проте відвідувати бажано сім'ї всіх учнів, адже це сприяє налагодженню контактів із сім'єю школяра. Відвідування сім'ї може мати різну мету: загальне ознайомлення з умовами життя учня; встановлення єдиних вимог школи і сім'ї до учня, допомога в організації режиму; обговорення з батьками відхилень у поведінці дитини і вжиття необхідних заходів щодо їх запобігання та подолання; залучення батьків до участі в роботі школи; вивчення досвіду виховання в сім'ї та ін. До відвідування тієї чи іншої сім'ї вихователь готується заздалегідь. Насамперед доцільно зібрати початкові відомості про неї та її зв'язки зі школою (особиста справа учня, класний журнал, бесіди з учителями, з самим учнем допоможуть вчителеві при цьому).

Відтак потрібно з'ясувати основні дані про самого учня, його успішність, поведінку, стосунки з учителями, товаришами. Вчитель повинен володіти інформацією про склад сім'ї, її матеріальне становище, освіту батьків, їх місце роботи, продумати можливі питання та відповіді на них, зазначити для себе, які дані про дитину потрібно взнати в першу чергу Під час зустрічі педагог має підкреслити позитивні сторони їх характеру і поведінки дитини, тактовно звернути увагу на недоліки, разом поміркувати над тим, як усунути їх. Свої судження про дитину слід висловлювати спокійно, наводячи незаперечні докази і уважно слухаючи пояснення батьків. Дуже важливо створити атмосферу довіри і доброзичливості.

Бесіди-консультації. Такі бесіди мають на меті відповіді вчителя на запитання батьків. Психолого-педагогічними основами консультації є прихильне ставлення учителів до ініціативи батьків; вияв готовності до надання допомоги сім'ї; надання конкретних рекомендацій і порад з питань, з якими звернулись до педагога батьки.

Бесіди-поради. Для цих бесід батьки запрошуються до школи задля конфіденційної розмови про шкільні проблеми дитини (погана поведінка, неуспішність тощо). Під час бесіди важливо дотримуватися педагогічного такту, створити атмосферу довіри. Педагог висловлює свої міркування, відповідає на запитання батьків, надає корисні поради. Необхідно пам'ятати, що надмірне звертання уваги на недоліки учня викликає в батьків неприязнь, насторогу, навіть якщо учитель має рацію. Бесіди щодо виконання батьками практичних рекомендацій, прохань сприяють підвищенню культури батьків, озброєнню їх педагогічними знаннями і досвідом. Налагодження контактів, спілкування батьків з дітьми, класним керівником у процесі виконання педагогічних рекомендацій сприяє зближенню дітей з батьками.

В індивідуальній формі взаємодії закладені великі виховні можливості. Так, розмова по душах може мати сильний вплив на батьків, істотно змінити ставлення до педагога, дитини, до турбот і справ класу. Індивідуальна робота з батьками вимагає від педагогів витрати зусиль і винахідливості, але й ефективність її висока. Саме в індивідуальному спілкуванні батьки засвоюють вимоги, пропоновані школою до учнів, і стають спільниками класного керівника. Досягнута в результаті висока включеність батьків у справи школи приводить до підвищення досягнень учнів, їхньому бажанню вчитися, до по покращення поведінки дітей, позитивному розвиткові їхньої самооцінки, більш повному виконанню домашніх завдань, до поліпшення психологічного клімату в школі і думки батьків про вчителів.

Групові форми - засідання батьківського комітету, групові педагогічні консультації.

Засідання батьківського комітету. Особливо важливою формою є взаємодія педагогів з батьківським комітетом, що може вибиратися батьківськими зборами на весь навчальний рік.. Батьківський комітет класу створюють з метою демократизації управління виховним процесом, налагодження зворотного зв'язку сім'я -- школа, для поточного коригування управлінських рішень, забезпечення єдності педагогічних вимог до учнів, надання допомоги сім'ї у вихованні та навчанні дітей. Діє відповідно з положенням про батьківські комітети загальноосвітніх шкіл. До роботи в ньому залучають найактивніших батьків, авторитетних людей з високою громадянською свідомістю, які виявляють інтерес до справ класу, школи, їх обирають на батьківських зборах класу. На засіданні батьківського комітету обирають голову, відповідальних за окремі види роботи. Батьківський комітет працює у тісному контакті з класними керівниками. Батьківський актив -- це опора педагогів, при вмілій взаємодії він стає провідником їхніх ідей. На засіданнях батьківського комітету, що проводяться в міру необхідності, вчитель і батьки виробляють способи реалізації тих ідей і рішень, що прийняті зборами. Члени комітету можуть розподілити обов'язки, ролі, функції по організації роботи як з батьками, так і з дітьми; визначити способи взаємодії з окремими сім'ями. Класний керівник і батьківський комітет намагаються сформувати раду справ для організації роботи з урахуванням можливостей і інтересів батьків.

Групові педагогічні консультації. Групи по саморозвитку.. Вони складаються з батьків (іноді окремо з матерів або батьків), та організуються при школах або інших навчальних центрах. Керує такою групою звичайно психолог або соціальний педагог, зустрічаються вони на регулярній основі. Мета роботи -- набуття навичок, необхідних для розвитку дітей вдома, і активне встановлення співробітництва сім'ї і школи. Звичайно групи організуються або для розвитку батьків у визначеному напрямку (наприклад, групи батьків, що мають дітей у ситуації ризику або тих батьків, мета яких розвивати творчі здібності дітей, їх мотивацію досягнення, самооцінку і т.д.), або батьків, об'єднаних якоюсь ознакою (за національністю, культурними традиціями, місцем проживання та ін.). Класний керівник може або допомогти батькам в організації групи, або (при відповідній кваліфікації) бути її керівником.

Можна виділити 4 типи консультативних груп для батьків:

1) групи, що працюють визначений термін часу за чіткою програмою, у якій докладно описано хід проведення кожної зустрічі;

2) групи, що мають чітко визначену тему, але не лімітовані часом;

3) групи, обмежені за часом, але які мають тільки загальну тему для зустрічей;

4) групи підтримки, не обмежені за часом і темами зустрічей, обумовленими в залежності від інтересів учасників.

При дослідженні ефективності програми були отримані результати, що свідчать про те, що участь батьків у таких зустрічах веде до значного росту їхньої впевненості у своїй батьківській компетентності, але практично не знижує батьківського стресу. Аналіз досвіду взаємодії американських педагогів з батьками свідчить про те, що багато у чому його форми придатні для застосування і у наших умовах. Від успішного розвитку взаємодії виграють усі сторони. Для батьків результатом взаємодії стає краще знання дітей і шкільних програм, впевненість у тому, що при навчанні враховуються їхні думки і побажання, відчуття своєї значимості в школі, збільшення батьківської компетентності й одержання схвалення своєї ролі батьків, зміцнення родини і поліпшення спілкування з дітьми. Для дітей виграш очевидний. Він виявляється в кращому відношенні до школи, до навчання, у розвитку їхніх знань і умінь, успішному соціальному становленні.

Колективні форми - класні батьківські збори, колективні форми суспільно-корисної праці, спільні бесіди, вечори.

Класні батьківські збори. Традиційна форма роботи. Є важливим колективним видом роботи класного керівника з батьками учнів, їх проводять 2-4 рази на рік. Такі збори сприяють формуванню громадської думки батьків, об'єднанню їх в єдиний колектив. Відповідно до проблем, що вирішуються на батьківських зборах останні можна класифікувати як організаційні, тематичні та підсумкові. Але більш раціональною та дійовою формою цієї роботи є комбіновані збори, які комплексно вирішують задачі, що поставлені перед школою в соціально-педагогічній роботі з батьками. Тематика педагогічних бесід та доповідей на класних зборах визначається вчителем у відповідності до річного плану роботи з батьками згідно загальних завдань, умов навчально-виховної роботи в класі, рівня загальної культури та педагогічного світогляду батьків. При цьому неодмінно повинні враховуватись інтереси та побажання батьків. Зміст такої бесіди повинен включати не тільки теорію питання, але і конкретні рекомендації. На класних батьківських зборах заслуховуються повідомлення з різних питань виховання (доповідь, інформація вчителя, лікаря чи повідомлення -батьків про досвід виховання дітей у сім'ї), підводяться підсумки роботи з учнями за семестр, рік; вирішуються організаційні та господарські питання. Класні батьківські збори повинні проводитись раз на семестр. Проте краще організовувати їх, по можливості, частіше. Особливо це стосується зборів батьків першокласників, які більшою мірою потребують педагогічних порад щодо організації життя, навчання та виховання дитини.

Колективні форми суспільно-корисної праці. Школа має можливість залучати до виховної роботи з учнями їх батьків, окремі з яких можуть керувати роботою гуртків за інтересами, адже серед них є люди різних спеціальностей, або взяти шефство над учнями, які виявляють особливий інтерес до певних галузей знань, чи бути наставниками педагогічне занедбаних учнів. Батьки можуть брати участь у проведенні з учнями екскурсій на підприємства відповідно до профілю навчального предмета, у наданні школі допомоги в профорієнтаційній роботі, у керівництві роботою учнівських бригад з ремонту обладнання навчальних кабінетів, виготовлення різноманітних приладів і наочності. Педагоги знайомлять батьків зі своїми вимогами, вислуховують їхні побажання. Можливі питання на адресу один одного, складання програми дій по виявлених проблемах у процесі спільного колективного пошуку. Зустріч може бути довершена індивідуальними консультаціями, бесідами або роботою в групах з урахуванням актуальних для батьків та педагогів проблем і труднощів у вихованні, навчанні окремих груп дітей.

Спільні бесіди, вечори. Вечір запитань і відповідей проводиться після опитування батьків або складання по групах проблемних питань, що виникають у вихованні дітей і взаєминах з ними. На одні питання може відповісти педагог, для відповіді на інші запрошується фахівець (наприклад, з питань психології, статевого виховання). Ряд проблем може стати основою для спеціально підготовленого диспуту. Диспут -- міркування з проблем виховання -- одна з цікавих для батьків форм підвищення педагогічної культури. Він проходить у невимушеній обстановці, дозволяє усім включитися в обговорення проблем, сприяє формуванню уміння всебічно аналізувати факти і явища, спираючись на накопичений досвід, будить активне педагогічне мислення. Учасники диспуту, розбившись по групах, самі можуть сформулювати найбільш цікаві для них питання, потім колективно відібрати з них найважливіші, з яких можна почати обговорення. Відібрані питання також доцільно спочатку обговорити в групах, а потім винести на колективне міркування. Для підведення підсумків раді справи, педагогові або комусь з батьків можна підготувати узагальнююче повідомлення, використовуючи спеціальну літературу. Предметом обговорення, дискусії можуть бути конкретні ситуації з життя класу, сімей, переглянуті разом спектаклі або кінофільми.

Масові форми - дні відкритих дверей, загальношкільні збори, загальношкільні свята.

День відкритих дверей. Головна мета -- показати роботу школи, привернути увагу батьків до проблем виховання. Вимагає серйозної підготовки: оформлення школи, організації програми свята (концерту, зустрічей у класах, відвідання виставок, спортивних змагань тощо). Цей вид роботи потребує єдності школи, батьків, учнів, сприяє згуртуванню шкільного колективу. Цього дня у школі проводять батьківські збори, лекції, консультації, екскурсії по школі, організовують виставки, вечори, читацькі конференції. В деяких школах їх присвячують питанням трудового, естетичного виховання дітей у сім'ї та ін. В одних школах день відкритих дверей для батьків проводять щосеместру, в інших -- щомісяця. Роботу з його підготовки очолює батьківський комітет і комісія з питань педагогічної пропаганди. Його доцільно починати з лекції, доповіді, конференції, в яких задіяні всі батьки. Відтак вони працюють диференційовано. Хоч би якою була програма, батьки повинні отримати вичерпні відомості про своїх дітей і поговорити з директором, його заступниками, учителями, класними керівниками, шкільним лікарем, органами дитячого самоврядування.

Форми педагогічної пропаганди серед батьків. Важлива умова ефективної навчально-виховної роботи -- єдність школи і сім'ї, якої досягають за умови, що школа постійно працює над підвищенням рівня психолого-педагогічної обізнаності батьків, їх педагогічної культури. Робота педагогічного колективу з сім'єю спрямована згідно принципу педагогізації батьків, який передбачає, що одним із головних завдань школи залишається організація і здійснення педагогічного всеобучу. Існують різні точки зору на те, які форми, методи і засоби є найбільш ефективними для поліпшення процесу виховання дітей, але немає розбіжностей щодо необхідності допомоги батькам у цій справі.

Фахівці характеризують виховання дитини в родині як, можливо, саму важку у світі роботу і виражають переконання в тому, що необхідні широкомасштабні заходи для підготовки батьків до виконання цієї важливої суспільної місії. Формування особистості дитини передбачає подолання труднощів, протиріч у її житті. Важливо, щоб це сприймалося як вияв закономірностей розвитку (нерівномірність, стрибкоподібний характер, причинно-наслідкова обумовленість, вибіркове ставлення дитини до виховних впливів), тоді складнощі, протиріччя, несподівані результати не викликатимуть розгубленості у педагога. Очевидно, що здійснення психолого-педагогічного просвітництва є досить необхідним для сучасної родини, адже для того, щоб створити умови для всебічного розвитку та гармонійного виховання дітей, слід допомогти їхнім батькам розширити коло психолого-педагогічних знань, сформувати позитивну загальножиттєву орієнтацію, розвинути вміння бути батьками.

Висновок

Єдність виховної діяльності школи і родини створюється цілеспрямованою систематичною роботою школи, яка відповідає сучасним вимогам, пропонованим до освітньої установи, -- наукова обґрунтованість, творчий пошук, відповідальність і зацікавленість у результатах сімейного виховання, цілеспрямованість і систематичність формування педагогічної культури батьків. Школа розширює і розвиває виховні можливості родини, здійснюючи педагогічну освіту, контролює і направляє сімейне виховання, організує і направляє діяльність суспільних і позашкільних організацій на активну участь, допомогу родині і школі, координує їхні дії.

Виховання підростаючої особистості потребує від сім'ї і школи взаємного координування всіх виховних впливів. Тому педагогічні колективи шкіл повинні знати умови і специфіку свого мікрорайону, виховні можливості підприємств і установ, продумувати форми участі громадськості в організації виховної роботи з дітьми протягом року, організовувати педагогічне навчання представників громадськості, які залучаються до безпосередньої виховної роботи зі школярами та їх батьками, реалізуючи тим самим пріоритетні завдання виховання у сучасному суспільстві.

Література

1. Волкова Н.П. Педагогіка: Посібник для студентів вищих навчальних закладів.-К.: Видавничий центр “Академія”, 2001.-С.220-233.

2. Дубасенюк О.А., Іванченко А.В. Практикум з педагогіки: Навч. посібник-КСДО, 1996.- С.367-381.

3. Концепція національного виховання, 1994.

4. Постовий В., Щербань П., Алексєєнко Т., Докукіна О., Стрєльнікова Н. Сім'я і родинне виховання. Концепція // Рідна школа. 1996. №11--12. С. 15--20.

5.Фіцула М.М. Педагогіка: Навчальний посібник для студентів вищих педагогічних закладів освіти. - К.: Видавничий центр “Академія”, 2000.- С.373-397.

Размещено на Allbest.ru