Професійна освіта як професійний розвиток особистості

Размещено на http://www.allbest.ru/

План

1. Що таке професійна освіта

2. В чому полягає місія університету

3. Що таке освіта для сталого розвитку

1. Що таке професійна освіта

У Національній доктрині розвитку освіти проголошено, що метою державної політики є створення умов для розвитку особистості і творчої самореалізації кожного громадянина України. При цьому серед пріоритетних напрямів такої політики визначається розвиток професійно-технічної освіти. Держава повинна забезпечувати "підготовку кваліфікованих кадрів, здатних до творчої праці, професійного розвитку, освоєння та впровадження наукомістких й інформаційних технологій, конкурентоспроможних на ринку праці".

Проголосивши рівний доступ до здобуття якісної освіти, доктрина реалізує його у сфері професійно-технічної освіти шляхом:

- надання можливості безоплатної первинної професійної підготовки в державних та комунальних професійно-технічних навчальних закладах;

- розвитку мережі професійно-технічних навчальних закладів різних типів, професійних спрямувань і форм власності з урахуванням демографічних прогнозів, регіональної специфіки та потреб ринку праці;

- поєднання професійно-технічної й повної загальної середньої освіти;

- забезпечення варіативності та гнучкості освітньо-професійних програм з урахуванням змін на ринку праці та попиту на нові професії;

- створення умов для надання професійно-технічним навчальним закладам освітніх й інших послуг населенню, зокрема здобуття або підвищення робітничої кваліфікації, а також перепідготовки незайнятого населення;

- розвитку співпраці з підприємствами, установами, організаціями - замовниками підготовки кадрів, державною службою зайнятості;

- участь роботодавців у забезпеченні функціонування та розвитку професійно-технічної освіти;

- оновлення матеріально-технічної бази та впровадження інформаційних технологій.

Відповідно до того, що професійна освіта, яка має свою специфічну підсистему - професійно-технічну освіту, певні освітні рівні, які можуть здобуватися, починаючи з базової загальної середньої освіти і закінчуючи вищою, визначається як система знань, умінь і навичок у певній сфері трудової діяльності й розподіляється на нижчу, середню і вищу. Оскільки це видове поняття відносно родового "професійна освіта", вона має свої специфічні напрями, потребує власного науково-методичного забезпечення, конкретизації мети, завдань тощо.

Зазначимо, що основна мета професійної освіти - загальний і професійний розвиток особистості, становлення її професійної культури. Тому незалежно від того, кого готують професійні навчальні заклади, яку освіту (середню, вищу) вони надають, головним є рівень загальної та професійної освіти і професійного розвитку, який ці заклади забезпечують. Слід також наголосити на необхідності тісного зв'язку середньої, професійно-технічної, вищої і післядипломної освіти, що є запорукою реалізації безперервної освіти, освіти впродовж життя, яка має задовольняти потреби особистості в підвищенні кваліфікації чи у здобутті нової професії. Ці потреби виникають унаслідок мінливих умов ринку праці і вимагають створення системи професійної підготовки в навчальних закладах різного типу, що забезпечить перехід людини до більш високих рівнів особистісного та освітнього розвитку.

Отже, професійна освіта передбачає рух людини від елементарної (загальної та функціональної) грамотності до освіченості; від професійно значущих якостей особистості, які пов'язані з професійною компетентністю і дозволяють реалізуватися в певній професійній діяльності до широкого розуміння, усвідомлення матеріальних і культурних надбань та цінностей минулого, власного внеску до культури своєї країни, світу в цілому; від загальної і професійної культури до формування індивідуального менталітету особистості - глибинних усталених основ світобачення, які забезпечують спрямованість на неперервне самовдосконалення, самореалізацію.

Унаслідок цього здобуття вищої освіти стає обов'язковим для розвитку особистості, оскільки висока кваліфікація працівників є запорукою широкого й ефективного застосування новітніх наукомістких інформаційних технологій, підвищення добробуту населення, економічного розквіту країни.

Головна мета професійної освіти може бути конкретизована у трьох напрямах.

Перший - створення умов для оволодіння людиною знаннями і навичками у сфері професійної діяльності, отримання кваліфікації чи перекваліфікація, що забезпечує участь особистості в суспільно корисній праці відповідно до її інтересів і здібностей. При цьому професійна освіта може розглядатися як засіб самореалізації особистості, оскільки саме у професійній діяльності найбільш повно розкриваються здібності людини, а також як засіб соціального самозахисту, усталеності й адаптації до умов ринкової економіки.

Другий напрям - виховання соціально активної особистості, яка у своєму житті керується загальнолюдськими (честь, совість, людська гідність, справедливість) та культурно-національними (працелюбність, волелюбність, толерантність тощо) цінностями і здатна до перетворення виробництва, виробничих, економічних, суспільних відносин, до участі в управлінні, несе відповідальність за результати своєї діяльності тощо.

Третій напрям - задоволення нагальних і перспективних потреб виробництва у кваліфікованих фахівцях, рівень підготовки яких відповідав би вимогам науково-технічного, соціального прогресу, які б були професійно мобільними, мали різнобічні професійні і загальноосвітні знання, уміння та навички.

На перший план виходить проблема освіти професіонала, що забезпечила б розвиток його особистості, а це, у свою чергу, свідчить про необхідність гуманітаризації професійної освіти, яка є одним із провідних принципів професійної освіти.

Принцип гуманітаризації професійної освіти передбачає її гуманітаризацію, фундаменталізацію, діяльнісну спрямованість. Гуманітаризація освіти полягає, по-перше, у збільшенні частки гуманітарних предметів у навчальних програмах, планах професійних закладів, по-друге, у формуванні в людини особливого ставлення до навколишнього середовища і до себе самої, до своєї діяльності, відповідальність за неї. Гуманітаризація професійної освіти вимагає формування суто людських форм ставлення до виробничого світу в цілому і до своєї професійної діяльності в цьому світі. Гуманітаризація освіти - це процес, протилежний до її технократизації, тобто спрямованості професійної підготовки на безумовне "служіння" науково-технічному прогресу, що найбільш притаманне професійній школі.

професійний освіта університетський

2. В чому полягає місія університету

У 90-х роках минулого століття - на початку XXI століття в Україні мала місце тенденція трансформації вищих галузевих навчальних закладів в університети: економічні, лінгвістичні, аграрні, технічні, медичні, педагогічні тощо. Наскільки наразі вони відповідають поняттю "університет"? Тому слід, вочевидь, проаналізувати особливості університетської освіти.

Ідея університету розкривається у самій назві Unieversitas, що в перекладі з латини перекладається як сукупність. Приведений вище короткий аналіз розвитку системи вищої освіти демонструє, що під поняттям "університет" ("сукупність") розуміли різний зміст. По-перше, в організаційному аспекті університетом стали називати результат об'єднання різних типів вищих навчальних закладів. Типовим прикладом може слугувати Паризький університет, який виник як об'єднання богословської школи Сорбонни з медичною і юридичною школами. По-друге, і дуже важливо, що основна місія університету полягає у залученні молодої людини до сукупності усіх видів знання. Історія науки свідчить, що університети намагалися сформувати універсальні світоглядні позиції для розуміння життя, світу, космосу, людини, дати універсальну освіту випускникам, котрі після завершення навчання в Alma mater, вливалися до еліти суспільства.

Виокремлюють ще один аспект "сукупності", який відноситься до принципів організації університетської освіти. У першу чергу до них належать принципи, котрі забезпечують неперервність наукової творчості: викладання новітніх наукових знань і методів пізнання та залучення студентів до науково-дослідної діяльності. Тому головне завдання університету полягає у тому, щоб розбудити у юнацтва потяг до вогнику науки, допомогти випускникові переносити наукові ідеї в конкретні галузі знань та суспільної практики.

С.І. Гессен, узагальнивши історичний досвід, чітко сформулював головні принципи університетської освіти:

- повнота, різнобічність та універсальність, пропонованих університетом знань;

- дух свободи і творчості у процесі викладання і учіння;

- здібність університету до самовідтворення шляхом підготовки викладачів і вчених із числа своїх студентів.

Ці принципи мають бути притаманні кожному університету, незалежно від історичної епохи і характеру його розвитку.

Що слід розуміти під повнотою і універсальністю університетського знання? З точки зору Г. Гельмгольца повнота наукового знання полягає у тому, щоб забезпечити повноцінну взаємодію дослідників зі всіх галузей знання, які ведуть до загальної мети. Саме в університеті повнота науки, яка розвивається, забезпечує, з однієї сторони, широту світогляду майбутнього фахівця, а з іншої - створює засади для розвитку окремих галузей знання. Повноту, різнобічність і універсальність наукових знань розкривають через зміст університетського курсу, безпосередньо через теоретичний, практичний та експериментальний напрями науки, що є основою навчальної дисципліни. Однак співвідношення між теоретичними та практичними компонентами університетської освіти є різним, що безпосередньо впливає на рівень і специфіку підготовки фахівця. Н.В. Бордовська і O.A. Реан підкреслюють, що в умовах університету термін "повнота знань" містить знання основ гуманітарних і природничих наук, знання про природу, людину і суспільство, загальноосвітні знання та глибоку теоретичну підготовку в межах конкретної фахової спеціалізації.

Відповідно вимог різнобічності, повноти і універсальності університетських знань перед українською вищою школою постає чітко окреслене завдання: "Формування змісту навчання з дисциплін змістових частин галузевих стандартів вищої освіти має розглядатися відповідно до детального опису визначень і належних знань, навичок і відносин у кожній з восьми галузей, а саме: комунікація рідною мовою; комунікація іноземною мовою; математична грамотність і основні компетентності в науці й техніці; інформаційно-комунікаційна компетентність; "вчись вчитися"; міжособистісні і громадянські компетентності; підприємництво; загальна культура".

Другою важливою особливістю університету є свобода викладання і учіння, що потребує відповіді на декілька запитань:

- Як в межах єдності наукових досліджень і викладання можна реалізувати ідею свободи науково-педагогічної діяльності викладача університету?

- Яким є співвідношення між систематичним навчальним курсом, який складається з лекцій і семінарсько-практичних занять і мета якого полягає в передачі наукових знань, та в стимулюванні до пошуку нових, між науковою дисципліною як організацією навчальної діяльності студентів і пошуком ними шляхів вирішення наукових проблем?

Різні університети по різному вирішують ці питання. Викладачі деяких університетів не "читають" окреслений програмою курс, а публічно викладають власні наукові погляди . Відповідно студент не стільки навчається, скільки займається науковою діяльністю. Однак інтенсивна наукова діяльність потребує системних знань наукових теорій і напрямків розвитку наукової думки. Тому сучасний університет зберігає поряд із свободою навчання різноманітні програми предметного і професійного навчання, які мають за мету глибоке оволодіння системою наукових знань та практичних умінь, необхідних для майбутньої професійної діяльності.

Практика інших університетів полягає в наданні переваги викладачам - прекрасним риторам, вмілим пропагандистам наукових знань, які можуть викликати у студентів інтерес до пізнання істини. Однак у обох варіантах важливою особливістю університету є свобода висловлювання наукових поглядів, свобода науково-педагогічної творчості, свобода думки та слова.

І.Г. Фіхте розглядає університет як вищу наукову школу, яка відкриває наукові істини і перевіряє результати новітніх відкриттів. Слід у той же час зазначити, що сучасні університети готують своїх випускників не тільки до науково-дослідної діяльності, але і до професійних обов'язків у конкретній практичній діяльності. При цьому традиційна - духовна і культурологічна місія університету повинна залишатися незмінною. Отже, ідея, яка об'єднує всі університети світу, полягає в їх якості як наукового і інтелектуального центрів розвитку суспільства.

Третя особливість університетів - це їх здібність до самовідтворення науково - педагогічних кадрів з числа власних студентів, що символізує потенціал саморозвитку і свободу науки. Вочевидь, мова йде про наукові школи, які створюються в університетах, і які виконують функції "інкубаторів'' науково-педагогічних кадрів. Історики науки традиційно приводять як приклад наукову школу Ернеста Резерфорда, учні якої створили яскраву плеяду всесвітньо відомих вчених - фізиків. Серед представників "школи Резерфорда" в галузі дослідження атома і атомного ядра яскраво сяють такі "зірки" як Н. Бор, Г. Гейгер, О. Ган, Дж. Кокрофт, Г. Мозлі, М. Оліфант, Дж. Чедвік, П. Капіца, Ю. Харитон, О. Лейпунський, К. Синельников та багато інших.

3. Що таке освіта для сталого розвитку

Поняття сталого розвитку в його сучасному значенні було сформульовано в доповіді Міжнародної комісії з навколишнього середовища та розвитку (Комісія Брутланд) у 1987 р.: це розвиток, який забезпечує збалансоване вирішення соціально-економічних завдань, а також проблем сприятливого навколишнього середовища та природно-ресурсного потенціалу з метою задоволення потреб сучасного та наступних поколінь людства. Тобто сутність концепції сталого розвитку полягає в необхідності збереження потенціалу (біологічного, ресурсного, екологічного тощо) планети Земля для наступних поколінь за рахунок значного зменшення антропогенного тиску на природне середовище.

Ця концепція була спочатку висунута як реакція світової спільноти на всезростаючу загрозу глобальної екологічної катастрофи, але з часом вона стала єдино можливою сприятливою альтернативою для подолання всіх інших глобальних загроз, які по-стали перед людством ресурсної, соціальної, демографічної тощо. Вже на Всесвітній конференції ООН з навколишнього середовища концепції сталого розвитку стала базою, на якій приймалися рішення та документи, й у першу чергу - "Порядок денний на XXI століття". За час, що минув від дня цієї події,концепція ста-лого розвитку стала основою глобальної політики в соціальній, екологічній та економічній сферах.

На Всесвітньому саміті зі сталого розвитку у 2002 р. було сформульовано чотири принципи досягнення сталого розвитку людства:

- визнання проблеми;

- колективна відповідальність та конструктивне партнерство;

- рішучість у спільних діях;

- неподільність та єдність людської гідності.

Ці принципи по суті повторюють чотири основи ос віти,які бу-ли зафіксовані у відомому звіті "Освіта: необхідна утопія" Комісії з освіти ЮНЕСКО ("Звіт Делора"): "Освіта дає навички навчитися: пізнавати,жити разом, робити та жити".

Таким чином,освіта є навчальним, базовим елементом трансформації суспільства до сталого розвитку за рахунок забезпечення особистості можливістю втілити свої уявлення про суспільство у життя. Саме така ключова роль освіти зафіксована у головних документах всесвітніх форумів зі сталого розвитку у 1992 та 2002 рр. Так, у главі 36 "Порядку денного на XXI століття" було записано, що "освіта є фундаментом сталого розвитку . У Дек-ларації, прийнятій на Всесвітньому саміті зі сталого розвитку в 2002 році, відображено єдиний підхід лідерів світових держав до освіти як головного інструменту для створення гуманного, рівноправного та уважного до проблем людини суспільствам якому кожен індивід повинен мати свою людську гідність. Так, ос віта вважається інструментом,спрямованим на вирішення таких важливих питань сталого розвитку, як боротьба з бідністю, розвиток сільських регіонів, охорона здоров'я, запобігання поширенню СНІДу, вирішення екологічних проблем, проблем збалансованого використання відновлюваних та невідновлювальних природних ресурсів, створення гендерно-чутливої системи освіти на всіх рівнях, а також широкого кола питань етичного та правового характеру.

У Резолюції Генеральної Асамблеї ООН щодо Десятиріччя грамотності та у Плані реалізації цілей цього Десятиріччя було проголошено, що "загальна грамотність, по суті, сама забезпечує можливості для сталого розвитку, миру та демократії".

Таким чином, якісна освіта е необхідною (але недостатньою) умовою забезпечення сталого розвитку суспільства. За допомогою освіти можна прищеплювати цінності, виховувати поведінку та стиль життя, необхідні для забезпечення сталого майбутнього. Освіта має бути початковим елементом трансформації суспільства до сталого розвитку, який буде забезпечувати потреби людства у можливостях втілювати свої уявлення про такий розвиток у реальність. Вона повинна не тільки на-давати наукові та технічні знання, а й забезпечувати відповідну мотивацію, пояснювати та здійснювати соціальну підтримку для формувати! навичок та їх використання. Ключовим завданням освіти у XXI сторіччі е розвиток мислення, орієнтованого на стале майбутнє.

Відповідно саме до такого бачення ролі освіти, на Всесвітньому саміті в Йоханнесбурзі була прийнята рекомендація Генеральній Асамблеї ООН розглянути питання щодо оголошен-ня Десятиріччя освіти для сталого розвитку. У грудні 2002 р. Генеральна Асамблея ООН одноголосно прийняла резолюцію 57/254 "Про Декаду ООН освіти для сталого розвитку, почи-наючи з 1 січня 2005 року".

Таким чином, універсальний характер ідей сталого розвитку та відповідні міжнародні угоди привели до появи нового тину освіти - "освіта для сталого розвитку" (Education for Sustainable Development), або "освіта в інтересах сталого розвитку" (далі - ОСР). Очевидно,що головна причина появи ОСР - це усвідом-лення необхідності змін в освітній парадигмі з мстою подальшо-го сталого розвитку суспільства, економіки та навколишнього середовища.

Як реакція європейської спільноти на рішення Всесвітнього форуму в Йоханнесбурзі та Генеральної Асамблеї ООН на V Конференції "Довкілля для Європи" (Київ, травень 2003 р.) міністри охорони навколишнього середовища країн - членів Європейської економічної комісії (ЄЕК) ООН прийняли Заяву про освіту для сталого розвитку. На виконання цього документа у березні 2005 р. у Вільнюсі (Литва) на нараді високого рівня представниками міністерств охорони довкілля та освіти була прийнята Стратегія освіти для сталого розвитку ЄЕК ООН та Вільнюські рамки її виконання.

Концепція освіти для сталого розвитку в багатьох аспектах ще детально не розроблена,але вже зараз можна казати,що ОСР поряд із професійними екологічним, економічним та іншими видами освіти передбачає перехід до такої економічно та соціально орієнтованої моделі навчання, в основі якої мають бути широкі міждисциплінарні знання, котрі базуються на комплексному підході до розвитку суспільства,економіки та навколишнього природного середовища. В основі ОСР лежать завдання, сформульовані у "Порядку денному на XXI століття":

- забезпечити просвіту з питань розвитку та збереження нав-колишнього середовища для громадян усіх вікових категорій: включити концепції розвитку та збереження навколишнього середовища в усі навчальні програми з аналізом причин, які викликають головні глобальні загрози. При цьому особливу увагу приділити підготовці майбутніх керівників;

- забезпечити участь учнів у місцевих та регіональних дослідженнях стану довкілля, включаючи питання придатності во-ди для споживання, санітарії, харчових продуктів та екологічних наслідків використання природних ресурсів.

Крім того, у Заяві про освіту для сталого розвитку міністрів охорони довкілля (Київ 2003 р.) проголошено, що "сталий розви-ток повинен бути інтегрований у всі освітні програми і, в першу чергу, програми з екології на всіх рівнях, включаючи професійну підготовку та безперервну освіту".

Таким чином, можна сформулювати у першому наближенні мсту ОСР як опанування громадянами всіх вікових категорій на-вичками ідентифікації об'єктивно існуючих екологічних обмежень економічного розвитку та адаптації до них соціуму.

Освіта для сталого розвитку повинна сприяти засвоєнню знань, умінь та переконань, які дають змогу ухвалювати та впроваджувати рішення на місцевому та глобальному рівнях, спрямовані на підвищення якісного рівня життя, що не загрожують можливостям наступних поколінь задовольняти свої потреби.

З викладеного вище об'єктивно випливають роль екологічної освіти як основи, "стартового майданчика" для ОСР та тісний взаємозв'язок між ними. Саме тому в документах робочої групи ЄЕК ООН з розробки Стратегії ОСР заявлено,що вона "спирається на міжнародні угоди про розвиток екологічної освіти Белградську хартію (1975 р.). Тбіліську декларацію (1977 р.). Салонікську декларацію (1997 р.). У зв'язку з неусталеністю концепції ОСР пріоритет у розвитку ОСР у різних країнах віддається різним секторам. Так у Великій Британії першочерговими завданнями вважаються місцеві ініціативи, практична діяльність. Велику роль тут відіграють школа, додаткова освіта, взаємодія між різними секторами суспільства, а також приватний сектор. Аналогічна картина з більшим акцентом на екологічні ас-пекти спостерігається у країнах Північної ради. У Російський Федерації провідну роль відіграє вища школа за активної підтримки неурядових громадських організацій (НГО).

В Україні так склалося, що освіта для сталого розвитку розвивається на базі екологічної освіти, в якій суттєву роль відіграють загальна середня та позашкільна освіта,вища освіта і просвіта населення через НГО та засоби масової інформації. Тому в Доповіді про стан розвитку ОСР в Україні багато уваги приділяється саме екологічній освіті, яка є найважливішим складовим елементом ОСР,її предметною та концептуальною основою.

Але освіта для сталого розвитку значно ширша за власне екологічну освіту. Наведемо дві головних відмінності. По-перше. ОСР - це методологічні цільові настанови, спрямовані на становлення освіти нового типу. По-друге, ОСР не є особливою "вертикально" організованою освітньою системою, як, наприклад, математична, фізична, хімічна, екологічна освіта. Цей вид освіти скоріше є новою формою "освіти, що проникає" або "пронизує" практично всі галузі освіти (природничу,гуманітарну та технічну). Тобто цей процес можна розглядати як горизонтальну дифе-ренціацію ОСР, на відміну від вертикальної диференціації, яка збігається з вертикальною диференціацією самої системи освіти (дошкільна освіта та виховання, загальна середня освіта, позашкільна освіта, професійно-технічна освіта, вища освіта, післядипломна освіта, освіта для дорослих, неформальна освіта та просвіта).

При цьому становлені освіти для сталого розвитку спирається на міжнародні угоди у галузі освіти й у першу чергу, на Дакарські рамки дій (1999 р.). Софійську декларацію про освіту для дорослих (2002 р.). Міжнародну програму роботи у сфері освіти, інформування громадськості і підготовки кадрів. КУР ООН (1996 р.) та інші документи, в яких піднімається пробле-ма необхідності змін у базових основах сучасної освіти. Основні тенденції трансформації наявної парадигми щодо зміни цілей політики та практики у галузі освіти.

Ця трансформація цілей політики та практики потребує необхідних змін багатьох змістовних та методичних принципів освіти, які повинні бути враховані при становленні освіти для сталого розвитку.

У "Порядку денному на XXI століття" у розділі, присвяченому освіті для сталого розвитку, наведені головні напрями формування ОСР:

- розробка навчальних програм для випускників шкіл та університетів, які допоможуть їм працевлаштуватися та отримувати стабільні доходи:

- заохоченім всіх секторів суспільства, включаючи промисловість, університети, урядові, державні установи та неурядові громадські організації, до підготовки фахівців у сфері раціонального використанім ресурсів навколишнього середовища;

- забезпеченім місцевих громад підготовленими технічними спеціалістами з числа місцевих мешканців для вирішення завдань, пов'язаних з охороною навколишнього середовища;

- співпраця із засобами масової інформації,театральними групами, представниками розважальної та рекламної індустрії для за-охоченім активної участі населення в обговоренні проблем навколишнього середовища;

- використання в системі освіти та підготовки фахівців досвіду зрозумілих проблем сталого розвитку корінними народами країни.

Розбудова змісту та методів ОСР в Україні базується на:

- принципі сталості розвитку в усіх його проявах в економічній. соціальній та інших сферах діяльності (використання природних ресурсів без зниженім біорізноманітності та підриву регенеративних здібностей природи як у локальному, так і глобальному масштабах);

- принципі упередженості, обережності (відсутність достовірних знань про наслідки дій відносно навколишнього природного середовища має враховуватися на всіх рівнях планування та не повинні допускати дії, які ведуть до деградації навколишнього середовища).

Сталий розвиток - це планетарна стратегія, покликана впроваджуватися на національних та регіональних рівнях, оскільки кожна нація і кожна держава несуть свою частку відповідальності за спільне майбутнє людства.

В Україні поширюється розуміння того, що розбудова ОСР має сприяти становленню нового складу мислення, за якого всі соціально-економічні та соціально-екологічні процеси та явища повинні розглядатися з урахуванням принципів сталості та обережності. Оцінка дійсності з такої позиції має відображатися у поступках, соціальних стратегіях та проектах їх реалізації.

У межах однієї доповіді досить складно навести повну картину сучасного стану освіти для сталого розвитку та системи екологічної освіти як базового елемента на якому проходить розбудова ОСР, але колектив авторів має надію, що ця доповідь буде поштовхом для розробки системи узагальнення набутого в Україні досвіду та виконання завдань Стратегії освіти для сталого розвитку в країнах ЄЕК ООН.

Висновки

Отже, на сучасному етапі розвитку державного управління освітою в Україні актуальним завданням є забезпечення доступності здобуття якісної освіти протягом життя для всіх громадян та дальше утвердження її національного характеру.

В Україні повинні забезпечуватися прискорений, випереджальний інноваційний розвиток освіти, а також створюватися умови для розвитку, самоствердження та самореалізації особистості протягом життя.

Мета державної політики щодо розвитку освіти, за Національною доктриною, полягає у створенні умов для розвитку особистості і творчої самореалізації кожного громадянина України, виховання покоління людей, здатних ефективно працювати і навчатися протягом життя, оберігати й примножувати цінності національної культури та громадянського суспільства, розвивати і зміцнювати суверенну, незалежну, демократичну, соціальну та правову державу як невід'ємну складову європейської та світової спільноти.

Професійно-технічна освіта спрямована на формування у громадян професійних знань, умінь, навичок, розвиток духовності, культури, відповідного технічного, технологічного і екологічного мислення з метою створення умов для їх професійної діяльності.

Місія інноваційної університетської системи освіти як комплексу закладів, установ та організації - це здобуття провідної позиції у сфері освітніх та наукових послуг у регіональному просторі, що слугуватиме основним чинником формування єдності нації, національної згуртованості, провадить національні традиції та спирається на якісне навчання та формування нового покоління особистостей за європейським рівнем освіченості, здатних до глобальної конкуренції на світовому ринку праці, відповідальних та спрямованих на відродження самосвідомості нації, сталу розбудову цілісної України шляхом об'єднання особистостей навколо центрів високого рівня освіти у столиці та у регіонах, на утворення умов та свободу реалізовуватися існуючому поколінню та нащадкам.

Освіта має бути початковим елементом трансформації суспільства до сталого розвитку, який буде забезпечувати потреби людства у можливостях перетворювати свою уяву про сталий розвиток у реальність. Вона не тільки повинна надавати наукові та технічні знання, а й забезпечувати відповідну мотивацію, служити поясненням і здійснювати соціальну підтримку для формування навичок та їх використання. Ключовим завданням освіти у XXI ст. є розвиток мислення, орієнтованого на стале майбутнє.

Використана література

1. Закон України "Про освіту." Відомості Верховної Ради. - 1996 - №2.

2. Закон України "Про вищу освіту". Відомості Верховної Ради. - 2002- №20.

3. Концепція розвитку професійно-технічної (професійної) освіти в Україні // Освіта України. - 7-14 липня. - 2004

4. Концепція розвитку професійної освіти і навчання в Україні (2010 - 2020 рр.), проект

5. Концепція сталого розвитку та проблеми функцій сучасних держав // Схід (журнал), 2004.

6. Кремень В.Г. Система освіти в Україні: сучасні тенденції і перспективи // Професійна освіта: педагогіка і психологія: Подольсько-український щорічник / За ред. І.Зязюна, Н.Ничкало, Т.Левовицького, І. Вільш. - Вип. ІІ. - К.; Ченстохова: Вид-во «Віпол», 2000. - С.11-30

7. Професійна освіта: словник. Навч. посіб. / уклад. С. У. Гончаренко та ін.; за ред. Н. Г. Ничкало. - К. : Вища школа, 2000. - 380 с.

8. Основні аспекти педагогіки профтехосвіти. Навчальний посібник /Нікуліна А. С., Молчанов В. М., Верченко Н. В., Торба Ю. І. - Донецьк: ДІПО ІПП, 2006. - 296 с.

9. Освіта для сталого розвитку. Національна доповідь за 2012 рік (скорочено)

10. Терентьєва Н. О. Вища (університетська) освіта: становлення і розвиток. - Черкаси, 2005.

11. Ясперс К. Ідея університету // Ідея університету: Антологія / Упоряд. М. Зубрицька. - Львів, 2002.

Размещено на Allbest.ru