Історія педагогічної думки України

Размещено на http://www.allbest.ru/

ВОЛОДИМИР МОНОМАХ «ПОВЧАННЯ ДІТЯМ»

Володимир Мономах, онук Ярослава Мудрого звертається з поученням до дітей своїх і до всіх християнських людей, бажаючи їм у доброчесності домогтися успіхів і вберегтися від усяких бід.

Володимир Мономах увійшов в історію не тільки мудрим і далекоглядним правителем, однією з найавторитетніших політичних постатей Київської Русі, а й відомим, по-справжньому талановитим письменником, чиє слово ось уже стільки століть не змізерніло і не змаліло в своїй мудрості.

Як відомо, цей князь дбав про просвіту рідної землі, кохався в книгах, вільно володів п'ятьма мовами. Після нього лишилася ціла рукописна збірка творів - знамените "Поученіє" дітям, лист до князя Олега й молитви. Його звертання до дітей не раз вставлялося до літописів, що незмірно посилювало їх моральним пафосом і високою літературною майстерністю.

"Поученіє" - це слова зрілої, вже немолодої людини про те, як належить жити в світі, яких непорушних законів треба дотримуватися. Всі ті закони продиктовані вимогами християнської моралі, спрямованої на очищення помислів людських і виховання в дусі доброзичливого ставлення до всіх на світі, а надто - всіх знедолених і нещасних. Своє пристрасне слово до слухачів ("Поученіє" розраховане передовсім на читання вголос) Мономах закінчує проханням виконувати якщо не всі його поради, то хоч половину з них і завжди пам'ятати Бога, що дасть людині наснагу на духовні подвиги.

Знаходячись на порозі смерті ( "сидячи на санях" ), Володимир воздає хвалу Богу, який провів по такій життєвій дорозі і просить дітей взяти до серця його слова, не лінуватися, а трудитися так, як він.

Найперше треба мати страх Божий і чинити милостиню щедру, бо це є початком усякого добра.

Не наслідуй лиходіїв, не завидуй тим, що творять беззаконня, бо лиходії винищені будуть, а ті, що надіються на Господа, заволодіють землею. Бо ще трохи - і не стане нечестивого, шукатиме він місця свого - і не знайде його.

А кроткі унаслідують землю і радуватимуться у тривалому мирі. Підстерігає грішний праведного і скрегоче на нього зубами, а Господь це бачить і підсміюється, бо знає, що прийде його день.

Чоловіколюбець - Бог милостивий. А ми, люди грішні й смертні, коли нам хто зло вчинить, то хочемо відомстити якнайскоріш. Господь же терпить наші согрішення, які бувають вищі від нашої голови.

Треба постійно каятись у своїх гріхах, і робити це в церкві, і вдома, спати лягаючи. Якщо ви при силі, поклоніться до землі, а якщо немічні - то тричі. Не забувайте про це, бо нічним поклоном і молитвою людина перемагає диявола. Краще молитися, ніж думати нісенітницю.

Найбільше ж - убогих не забувайте, як можете, годуйте і подавайте сироті, за вдовицю заступіться, не даючи сильним погубити людину. Ні правого, ні винного не можна вбивати чи повелівати вбивати; якщо й хто буде достоїш смерті, то не можна губити душі християнської.

Нагодуйте убогих, захищайте вдову й сиротину. Хворих Відвідуйте щедро, щедро гостей вітайте, Не допускайте, щоб сильні губили людину.

Від безпечності гине воїн у полі ратному.

Гинуть душа і тіло від брехні, пияцтва та блуду.

Лінощі - перший початок всьому поганому.

Щоб життя своє виправдать, хай дні ваші довгими будуть.

Не бійтеся смерті, сини! Цим страхом гонимі, робилися люди рабами. Бився я з туром у пущі біля Десни, Диких коней ловив я за Россю своїми руками.

Можемо вмерти в озлобленні, без каяття, Зникнути завтра ж, як літери, з аркуша смерті. Та слава й зневага довші за наше життя, Остерігайтеся сорому більше, ніж смерті.

Спокій і честь вам наточать пощерблений меч, Спокій і честь залікують вам рани і втрати. Одна тільки доля від напастей вас вбереже, Сильніша вона во сто крат, ніж батько і мати.

Завбачливо й мудро влаштовано світ наш ясний! Птахи На рідне гніздо вертаються з вирію завше. Так і людина Знати повинна своє місце, свій спадок, обов'язок свій, А не метатись повсюди, чужого собі забажавши. Блаженний спочинок буває по добрих трудах, - На цьому й тримаються небо, земля і вода.

З творів Володимира Мономаха постає справді яскравий образ енциклопедичне обличчя освіченої людини часів Київської Русі, людини з глибокою християнською побожністю в душі, що була неодмінною складовою ідеології тієї доби.

О.В. ДУХНОВИЧ «НАРОДНА ПЕДАГОГІЯ»

Про загальні наставляння

Всякий, хто посвящається в наставляння юнацтва, повинен бути вже від природи для цього обраним; бо не сякий, хто вчить і наставляє, може назватися учителем і наставником. Той, хто не має належної якості, більш шкодить людському суспільству і громадянству, ніж приносить користь.

Проте, оскільки навчання є мистецтвом мистецтв, наставник повинен бути обдарованим особливими якостями, і між ними:

Той, хто бажає вчити, повинен мати справжнє покликання до цієї служби.

Повинен мати добрі і правильні знання і відомості з того предмета, який хоче викладати іншим.

Повинен мати чистий і непорочний норов і процвітати доброчесностями.

Повинен вже бути від природи лагідним, поважним, з повним характером муж.

Повинен учнів своїх любити і їхню любов також для себе заслужити.

Від природи треба йому володіти легким, зрозумілим способом викладання.

Повинен мати потрібні засоби для навчання і наставляння.

Повинен добрий порядок поважати.

Що таке покликання?

Всяка людина з природної прихильності, або темпераменту, має потяг до певної речі.

Дуже щасливою є людина, що за такою внутрішньою прихильністю обрала для себе спосіб життя, але навпаки, нещасна та, яка всупереч природній внутрішній прихильності обирає певний спосіб, до якого не мала потягу.

Тому також не кожна людина є здатною від природи до навчання дітей, бо не має або любові до дітей, або терпеливості, чи інших якостей, конче потрібних наставникові; якщо подібна людина заради нагороди, заради доброї платні або інших причин, або з необхідності харчуватися, стане наставником, то справді, як вона сама нещасною, так і доручені їй підлітки будуть нещасливими; і про такого наставника складено цю старовинну приказку: Риєш ГЗіі осіеге Ресіа§о§ит ґесеге, тобто, кого боги ненавиділи, того учителем створили.

Про що учитель мусить мати знання?

Тому, хто бажає бути учителем, по-перше, потрібно самому вчитися.

Той, хто бажає навчати, повинен перш за все сам добре вчити те, що хоче викладати іншим, бо інакше він буде, як наймит, що полегеньку, так щоб не зморитись, займається ділом, але нічого не виконує. Він повинен піклуватися про благо дорученої йому молоді, щоб з неї вийшли добрі, а іноді і корисні співгромадяни, і як доглядач підпирає виноградну лозу, щоб вона принесла бажаний плід, так і вірний наставник подає учням благі навчання, щоб від цього добрі звичаї в них процвітали і приносили плоди.



Чи мусить наставник мати чистий і непорочний звичай?

Першою і найбільш потрібною учителеві якістю хай буде добронравність. Бо він є дзеркало, дивлячись в яке, юнаки бачать весь розквіт доброчесності. Мета навчання полягає в тому, щоб учні були добронравними, богобоязливими, до обов'язків своїх ретельними, одним словом такими, що служитимуть на славу богові і на користь вітчизні, і заради того треба, щоб вкоренилася в молодих ще серцях доброчесність і викоренилися пороки.

Від старшого вола вчиться плуг тягнути молодший. Є така істина, що діти розбещених батьків теж розбещеними бувають, а розбещений вчитель всіх дітей розбещеними зробить. Тому нехай учитель буде дзеркалом для своїх учнів, нехай не спокусить жодного з доручених йому невинних... Учителеві треба пам'ятати, що слова вчать, а приклади приваблюють.

Який характер повинен мати учитель?

Учитель мусить мати постійний характер, тобто він не повинен бути волоцюгою, брехливим, ганьбитилем, огудником, лихословом, заздрісником, але таки мужем. Повинен бути перш за все лагідним, щоб учні до нього з любов'ю ставилися і мали до нього довір'я. І це хай буде для вчителя першим правилом.

А чому це є перше правило навчання?

Тому, що лише той одержить добрий і корисний успіх в науках, кого учні люблять і мають до нього довір'я.

Коли навчання буде зрозумілим?

Викладання буде зрозумілим тоді, коли учитель ще й прикладами розтлумачить викладену річ, наприклад: "Земля кругла, як яйце, а не як яблуко, бо яйце опукле на обох кінцях, а яблуко - ні; так і Земля на двох кінцях або краях є трохи опуклою".

Коли навчання буде чуттєвим?

«Навчання зветься тоді чуттєвим, коли вони сприймаються почуттями учнів.

До чуттєвого навчання відноситься і те, що певний предмет учні побачать з усіх боків, зрозуміють всі частинки, з яких цей предмет складається, і порівняють з іншим подібним.

На що особливо повинен зважати учитель з погляду добрих звичаїв?

Учитель мусить взяти до уваги намагатися виконати слідуючі пункти:

1)Нехай відвертає дітей від марнослів'я і робить їх приємними в розмові, бо слово є покровом діянь наших і ніщо не є таким огидним, як непривітність і грубий лад життя юнаків.

2)Нехай неодмінно створює для них не розбещене життя, а таке: щоб язик стримували, гнів перемагали, руки на взяття чужого майна не простягали. Один з способів для покарання злодія може бути такий: якщо знайдемо в хлопчика те, що він вкрав, то учитель мусить негайно відібрати це у нього, після чого повісити вкрадене на стіні в школі, а злодія так посадити, щоб він змушений на це зажди поглядати. З-за цього злодій буде соромитися і совість його буде гризти, вкрадена річ до тих пір хай висить на стіні, поки він не проситиме про зняття її і не обіцятиме виправлення.

3)Перш за все нехай навчить дітей правду казати, ніколи не брехати, не обдурювати, бо в істині є святиня.

4)Нехай не дозволяє дітям, особливо різної статі, виходити разом для малої або великої природної потреби.

5)Нехай не дозволяє дітям тайкома шепотіти, особливо жіночій статі; хай навчить їх, щоб все голосно казали, бо хто шепоче, той не насмілюється голосно вимовити те, про що говорить, тому, що каже соромливе чи неправду.

6)Нехай не дозволяє дітям давати прізвиська, відмічати тілесні недоліки. В такому випадку хай учитель нагадає огудникові, щоб дякував богові за те, що його без вади створив, і що він зараз не знає, чи не трапиться з ним дещо гірше; найбільше ж тоді нехай захищає ображеного, коли той добре вчиться.

7)Нехай звертає увагу на те, щоб діти не розлютовувалися і один другого не турбували, між собою не сварилися.

8)Нехай привчає дітей красиво говорити, стерегтися гидких, безсоромних і сварливих слів, але хай намагаються вимовляти все чесно, красиво, приємно і люб'язно, щоб з молодості звикали до мирного співжиття.

9)На совість учителеві буде покладено і те, щоб в дітях збудив народолюбство і в серцях їх засвітив любов до своєї народності, бо людина без народності подібна блукаючому вовкові, для якого всякий ліс, де він їжу знаходить, є батьківщиною. Перший обов'язок людини є до бога, другий же до свого народу.

ГРИГОРІЙ СКОВОРОДА «ВДЯЧНИЙ ЄРОДІЙ»

... Сплів я цього 1787 року маленьку плетінку або кошик, під назвою "Вдячний Єродій".

... Єродії... подібні до журавлів, але більш світле пір'я і коралевий або світло-червоний ніс. Ім'я це (Єродій) є еллінське, означає боголюбний, інакше зоветься пеларгос і ерогас, по-римські - кіконій, польськи - боцян, українськи - гайстер. Цей птах освятився в богословських згадуваннях з-за своєї вдячності, прозорливості і людинолюбства.

Притча, яку названо Єродій

В ній розмовляє мавпа з пташеням єродієвим про виховання

Мавпа, яку називають за старовинним її прізвищем Пішек. Вона в африканських горах на рясному і дуже високому дереві, з двома дітьми своїми тижнями сиділа. В той же час пролітав поблизу молодий Єродій. Пані Пішек, побачивши його, заволала до нього: Друже мій, Єродіє, сине пелагів! Радій!Мир тобі!

Пішек. ...Радій, бо почав багатьма мовами розмовляти!.. Ой, біда! Чи ти батьків, чи вони тебе годують?

Єродій. Це не лихо, а утіха і блаженство моє. Вони годували мене в молодості моїй від молодих нігтів моїх, а мені личить годувати їх при старості їхній... Але ми їх не тільки годуємо, але й носимо за немічність і старість їх.

...Він сам до цього охочий, а мати йому в усьому наслідує. Він славословить, що два головні батьківські обов'язки це: "Благо породити і благо навчити". Якщо хтось жодної з цих двох заповідей не додержав, ні благо породив, ні благо навчив, той не є батько дитині, а винуватець вічної загибелі...

Пішек. Ах, мій боже! Як же він міг вас виховати, невіглас цей?

Єродій. О премудра пані моя! Носиться ся притча славна: "Не ходи до чужого монастиря з твоїм уставом, а в чужу церкву з твоїм церковним уставом". У нас не як у вас, але зовсім інший рід виховання в моді. У вас виховання дуже дороге. У нас же надзвичайно дешеве. Ми виховуємось даром. Ви же великою ціною.

Пішек. Дурниця! Сотеньку карбованців з гачком втратити в рік на хлопчика, а через 5 років раптом він і тобі розумник.

Єродій. Пані! Грошва дістає і за морем. Але де її взяти? А виховання і вбогим є потрібне...

Пішек. Я кажу не про низьке, а про шляхетне виховання.

Єродій. А я міркую не про багате, а про рятівне виховання.

...Пішек. Як від яблуні соки у віття своє, так батьківський дух і норов переходить в діти, поки відлучаться і нововкоріняться.

Єродій. Ново родженого на добро не важко навчити на добро, хоч навчити, хоч привчити, хоч відучити. Сокола легше швидше навчити літати, але не черепаху. Клубок сам собою покотиться з гори: убери лише камінь перешкоди, що йому заважає. Не вчи його котитись, а тільки допомагай. Яблуні не вчи родити яблука: вже сама природа її навчила. Захисти тільки її від свиней, зріж колючки, зчисти гусінь, відверни сечу, що тече на її корінь, та інше. Вчитель та лікар - не вчитель і лікар, а лише служник природи, єдиної і справжньої і лікарки, і вчительки. Якщо хтось чому-небудь хоче навчитись саме для цього, йому слід народитись. Нічого від людини, від бога же є все можливе. Якщо хтось дерзає без бога навчити або навчитися, хай пам'ятає прислів'я: "Вовка до плуга, а він до лугу". Поки кільце звисає з ніздрів свині, доти вона не риє. Вийми ж, бо більше псує землю. Це не виховання, не навчання, а тільки загнуздання, що виходить з людської немочі, яке всіма беззаконниками керує...Яка користь від англійської мови без доброї думки? Який плід тонка наука без благого серця? Хіба, щоб була знаряддям злості, мечем лютості і сказати притчею: "Крила і роги свині".

Гляньмо, пані моя, на весь рід людський! В них науки, як на торжищах торгівля: киплять і бентежаться. Однак вони хижіші птахів, не стриманіші скотів, лютіші звірів, лукавіші гадів, не спокійніші риб, не вірніші моря, не безпечніші африканських пісків... Чого ради? Того ради, що лихі народжуються. Природа блага - всьому початок, і від неї нема нічого, що не являється благом. Отже, дякую невимовним чином богові, в образі його святім, в батькові моєму, що надав благо народитися від нього. Друга же ікона божа нам є мати наша. Цього заради головним божим даруванням обдарований завдяки батькам моїм; решту - все людське; чин, багатство, науки і всі вітроносні їх блонди і пуклі з кучерями вважаю за хвіст, без якого голова і живе, і читає, і розважається, але не хвіст без голови.

Пішек. Отже, благо народитися і що блага природа є те ж саме?

Єродій. Блага природа і врода є благе серце.

Пішек. Що ж є серце благе?

Єродій. Серце благе є те саме, що вічно текуче джерело, яке струмить чисті вічно струмені, знай, думки...

... Пішек. Тільки цьому одному вчить тебе твій батько?

Єродій. Тільки цьому. Він породив мені серце, а я вже самостійно навикаю і глумлюся, тобто розважаюся подякою. Він тільки часто відсікає мені колючки, тобто вчинки мої, що не відповідають вдячності, зрошує бесідою живлячою до подяки. Всі ж бесіди його, як магнітна стріла в північну точку, влучно вражають цей кін: невдячна доля - ключ пекельних мук, вдячна ж воля воля є всіх сладощів рай. Сину (часто волав до мене), сину мій! Гей! Вчися єдиній вдячності. Вчися, сидячи дома, літаючи шляхом, і засипаючи, і прокидаючись. Не хапай за хвіст, минаючи голову. Приймай і оберігай все на благо... Невдячна і буркотлива душа є те саме, що хворий шлунок, що гидує всякою їжею.

... Пішек. Ось він! Чотрзна-що співає! Хіба ж голод - не мука! Єродій. Цю муку зцілить мука.

... Батько наш виголошує, що все всіляке, всяка всячина і всяка плітка, що сплітає безліч, не блаженна; блаженним є єдине "те", що дійсно тільки єдиним є. На цьому єдиному, для цього і "святому", птах знаходить собі храм і горлиця гніздо собі; єродієве житло очолює їх...

... Наше добро у вогні не горить, у воді не тоне, тлінням не тліє, злодій не краде...

... Думки в серці, а серце з ними, ніби зі своїми крилами...

Пішек. Веселощі так, як запашне яблучко. Воно не буває без яблуні. Надія -це яблуня цього яблучка. Але радощі не тверді, веселощі пустотливі, чи що? Порожня мрія, мрійна пустеля, сновидіння прокинувшегося.

Єродій. Воістину є так. Всякий тим звеселяється, що дуже любить те, на що надіється. Павич надіється на красу, сокіл на швидкість, орел на величність, єродій же звеселяється тим, що гніздб йому тверде на одному. Той, хто сподівається на багатство в киплячих морських хвилях, шукає гавані... Хай запам'ятається бесіда ця славного батька мого так: головне виховання є: 1) благо радити; 2) зберегти пташеняті молоде здоров'я; 3) навчити вдячності.

Пішек... Наша вдячність залежить від того, що ніхто більш вдало не наслідує людям, як наш рід.

Єродії не брешуть. Він у наступному місяці травні знову відвідав цю пані. Приніс на благо народження виток, але не міг нічим її розважити, така люта роздирала її печаль. Ніколи більш жорстоко не лютіє печаль, як в той час, коли серце наше, заснувавши надію свого на брехливому морі світа цього і лжекамінні його, побачить зрештою зруйноване гніздо своє і місто фальшивого блаженства, яке розоряється. Пан П'єсок, переплигуючи з вікна на вікно, впав у двір з верхніх палат, розтрощив ноги і його відставлено від двору. Крім того, старші дочки почали бешкетувати і хамською поведінкою дошкуляти матері. Незабаром вона померла, а дім спорожнів. Тоді, як залізо на воді, випливла на верх правда, що сильніше за все є страх божий і що '"лагочестива і самозадоволена вдячність переважає небо і землю.

ПРО НАРОДНІСТЬ У ГРОМАДСЬКОМУ ВИХОВАННІ

Наука й тому наука, що приймає в свою сферу тільки ті висновки, які справедливі за законами загального людського мислення. Наука, що відкриває закони світу, є, як і самий світ та розум, що пізнає його, загальним здобутком людства.

Кожний освічений народ тільки тоді має значення в науці, коли збагачує її істинами, які лишаються такими для всіх народів. Процес створення науки відбувається в тій вищій сфері людських здібностей, яка вже вільна від впливу тіла, і від впливу характеру, що ґрунтується завжди на тілесних особливостях.

Виховання не має на меті розвивати науку, і для нього наука не мета, а один із засобів, якими воно розвиває в людині свій власний ідеал. Виховання бере людину всю, якою вона є, з усіма її народними й поодинокими особливостями, - її тіло, душу й розум, - і передусім звертається до характеру людини; а характер і є саме тим ґрунтом, в якому корениться народність.

ХАРАКТЕР. ЙОГО ЕЛЕМЕНТИ. СПАДКОВІСТЬ ТЕМПЕРАМЕНТІВ. ВПЛИВ ЖИТТЯ Й ВИХОВАННЯ НА ХАРАКТЕР. ЕЛЕМЕНТ НАРОДНОСТІ В ХАРАКТЕРІ ЛЮДИНИ

Характер кожної людини складається завжди з двох елементів: природного, що корениться в тілесному організмі людини, і духовного, що формується в житті, під впливом виховання і обставин. Обидва ці елементи не залишаються між собою ізольованими (це було б безхарактерністю), але взаємно діють один на одного, і з цієї взаємної дії природжених нахилів і набуваних у житті переконань і звичок виникає характер. Саме переконання стає тільки тоді елементом характеру, коли переходить у звичку. Звичка саме і є ти м процесом, завдяки якому переконання стає нахилом і думка переходить у діло.

Які легкі для нас ті дії, в яких наші бажання і наші природні прагнення сходяться! Такі дії відзначаються незвичайною силою, наполегливістю.

Якщо тілесна сторона характеру має вплив на визначення духовної його сторони, той духовна теж може змінити тілесну. Переконання, переходячи в постійне правило для дій і, нарешті, стаючи звичкою, неодмінно робить зміну в нашому тілесному організмі.

Ми не говоримо тут про ті грубі зміни, які впадають в око з першого погляду і особливо помітні у ремісників. Ці зміни поверхові, рідко відбиваються у характері й ніколи не переходять в організм нових поколінь. Для нас важливі тут ті ледве помітні рисочки фізіономії людини, скороминущі рухи її міміки, ледве чутні тони її голосу, якими так дорожить справжній фізіономіст і які всі разом надають духовного характеру зовнішності людини. Грубі пластичні риси обличчя нічого не означають у зовнішньому вияві характеру. Вся ідея його виявляється в масі тих відтінків, які поодинці ледве помітні, але які всі разом справляють сильне і майже завжди правильне враження з погляду на людину.

Та не тільки розумовий розвиток відбивається на зовнішньому вигляді людини, - моральна сторона його душі теж силкується виявитись у тілі.

Спосіб мислення людини, спосіб її дій, звички набуті нею в житті, її розумовий і моральний розвиток, - все, що визначається вихованням і життям у суспільстві, змінюючи духовну сторону характеру, відбивається на її тілесній стороні, і, таким чином, ідея характеру накреслюється в зовнішньому вигляді. Геній художника вміє висунути на передній план якраз ту рису фізіономії, яка становить типову особливість обличчя. Хороший портрет не тільки передає характер людини, а й часто пояснює зміст цього характеру для незвиклого ока, яке плутається в численних випадкових і штучних рисах оригіналу.

Цікаве й те явище, що незначні й характеристичні риси зовнішності батьків - посмішка, погляд, сміх, міміка, рух, тон голосу, хода, взагалі всі риси, які так багато залежать від виховання, напряму думок і дій, частіше передаються дітям, ніж грубі особливості обличчя і тіла, які впадають в око перші, але будучи випадковими, не відбивають характеру людини, душі

Життя дитини в сім'ї, де душа її, розкриваючись, дістає перші й найсильніші враження, тільки розвиває далі природжені задатки характеру.

Природа своїми таємничими буквами записує в тілі людини всю історію її безсмертної душі, і цей дивний літопис природи передається в покоління в покоління, від батьків до дітей, внукам і правнукам, урізноманітнюючись, розвиваючись, змінюючись без кінця під впливом життя людини в історії.

Природа завжди встигає в незліченних характеристичних рисах у зовнішності людини висунути на перший план рису народності. Ця риса здебільшого буває така виразна, що невеликої навички досить, щоб угадати з першого погляду француза, англійця, італійця, німця чи росіянина, хоч у всіх цих народів панує нескінченна різноманітність фізіономій.

Риса національності не тільки помітна сама по собі, але примішується до всіх інших характеристичних рис людини і надає кожній з них свого особливого відтінку.

Виховання і характер. Яку роль відіграє народність у вихованні?

А тепер поставимо виховання віч-на-віч з дуже складним організмом природженого характеру, виплеканого рідним повітрям сімейної сфери.

Тут постає питання, теж ще не зовсім розв'язане: чи повинне виховання, вивчивши доручений йому характер, взяти його природні особливості в основу своїх дій, чи воно може, не звертаючи уваги на природні задатки, створювати на свій власний зразок другу природу для людини?

Виконання першого завдання дуже важке, а для громадського виховання, про яке ми говоримо тут, і зовсім неможливе. Воно вимагає глибокого вивчення характеру кожного вихованця і такого вміння користуватися природними нахилами, якого ніхто, звичайно, не стане вимагати від вихователя в громадському закладі. Кращий вихователь, що присвятив себе всього своїй справі (а чи багато таких?), помітить лише деякі, більш визначені риси і рідко добереться до їх кореня.

Био сит іасіипі ісіет, поп езі ісіет, говорить латинська приказка, і один й той же захід може зовсім по-різному впливати на дві, здається, схожі натури. Усі ми дуже добре знаємо, що не всякий вихователь - Песталоцці і що певна маса вихователів потрібна для нових поколінь, які припливають щороку.

Для того, щоб виховання могло створити для людини другу природу, потрібно, щоб звички в нахили.

Характери, перетворені на краще вихованням і життям, мають за собою велике достоїнство відкриття нового джерела добра; але довго у водах цього джерела відчуватиметься гіркота їх неволі, і тільки, може, дітям і внукам доведеться черпати з нього несвідомо живлячу вологу.

Сила характеру, незалежно від його змісту, - скарб, який нічим не замінюється. Вона черпається тільки з природних джерел душі, і виховання повинно над усе берегти цю силу як основу всякої людської гідності. Але всяка сила сліпа. Вона однаково готова руйнувати і творити, залежно від напрямку, який їй дано. Все вирішується нахилами людини і тими переконаннями, які набули в ній сили нахилів.

Виховання повинно просвітити свідомість людини, щоб перед очима лежав ясний шлях добра. Є лише одна загальна для всіх природжена схильність, на яку завжди може розраховувати виховання: це те, що ми звемо народністю. Звертаючись до народності, виховання завжди знайде відповідь і допомогу в живому й сильному почутті людини, яке впливає багато сильніше за переконання, сприйняте тільки розумом, або за звичку, вкорінену страхом покарань.

Ось основа того переконання, яке ми висловили вище, що виховання, коли воно не хоче бути безсилим, повинно бути народним.

Почуття народності таке сильне у кожного, що в час загальної загибелі усього святого і благородного воно гине останнім. Є приклад ненависті до батьківщини; але скільки любові буває іноді в цій ненависті!

Тільки народне виховання є живим органом в історичному процесі народного розвитку.

Що б не говорили утопісти, але народність є досі єдиним джерелом життя народу в історії. Через особливість своєї ідеї, що вносить в історію, народ є в ній історичною особистістю. Народ без народності - тіло без душі, якому лишається тільки піддатися законові розкладу і знищитися в інших тілах, що зберегла свою самобутність. Особливість ідеї є принцип життя.

Та якщо народність є єдиним джерелом історичного життя держави, то цілком зрозуміло, що й окремі член и її можуть черпати сили для своєї громадської діяльності тільки в цьому джерелі.

Щоб зрозуміти велику людину або співчувати народному письменникові, потрібно носити в самому собі зародок народності.

Громадське виховання, яке зміцнює і розвиває в людині народність, розвиваючи водночас її розум і її самосвідомість, могутньо сприяє розвиткові народної самосвідомості взагалі, воно носить світло свідомості у тайники народного характеру і робить сильний і благотворний вплив на розвиток суспільства, його мови, його літератури, його законів... словом, на всю його історію.

Громадське виховання є для народу його сімейне виховання. У сім'ї природа підготовляє в організмі дітей можливість до повторення і дальшого розвитку характеру батьків. Насамперед зазначимо, що судити про достоїнства і вади народу на підставі наших особистих понять про якості людини, витискуючи ідею народності у вузькі рамки нашого ідеалу, ніхто не має права.

Є тільки один ідеал довершеності, перед яким схиляються всі народності, це ідеал, що його дає нам християнство. Воно дає життя і вказує вищу мету всякому вихованцю, воно ж і повинно служити для виховання кожного християнського народу джерелом усякого світла і всякої істини.

Народна ідея виховання усвідомлюється тим швидше й повніше, чим більше сімейною справою народу є громадянське виховання, чим більше займається ним література і громадська думка, чим частіше питання його стають доступними для всіх громадськими питаннями, близькими для кожного як питання сімейні.

Зробимо тепер загальний висновок і перелічимо одне за одним ті положення, які ми хотіли довести: 1.Загальної системи народного виховання для всіх народів немає не тільки на практиці, а й у теорії, і німецька педагогіка не більше як теорія німецького виховання.

2.У кожного народу своя особлива національна система виховання; а тому запозичення одним народом у іншого виховних систем є неможливим.

3.Досвід інших народів у справі виховання є дорогоцінною спадщиною для всіх, але точно в тому ж розумінні, і якому досвід всесвітньої історії належить усім народам.

4.Науку не треба плутати з вихованням. Вона загальна для всіх народів; але не для всіх народів і не для всіх людей становить мету і результат життя.

5.Не педагогіка і не педагоги, а сам народ та його великі люди прокладають шлях у майбутнє: виховання тільки йде цим шляхом і, діючи заодно з іншими громадськими силами, допомагає йти ним окремим особам і новим поколінням.

б.Громадське виховання тільки тоді буде справжнім, коли його питання для всіх і

сімейними питаннями для кожного. 7.Пробудження громадської думки в справі виховання є єдино міцною основою

всяких поліпшень у цій галузі: де нема громадської думки про виховання, там і нема громадського виховання, хоч може бути багато громадських навчальних закладів.

СОФІЯ РУСОВА

Про дитячі іграшки

Дитячі іграшки й забавки являють собою дуже цікаву сферу дитячої народної творчості. Скільки безпосереднього почуття і естетичного, і дитячо-етичного, скільки життєвого реалізму вкладено в кожну іграшку, ті кострубаті ляльки, зроблені з різнобарвних клаптиків і такі любі й дорогі кожній маленькій дівчинці на селі.

Дитина мусить щоразу бавитись якоюсь однією забавкою, яка захоплювала б усі її думки. Локк не надає значення естетичній красі іграшок, він має про це якийсь сухий утилітарний погляд: цеглина, папірець, ключ - усе, чим дитина без усякої шкоди може бавитись, це й будуть найкращі іграшки, які фантазія дитяча переверне в бажані живі істоти. Локк не радить купувати дітям "магазинного хламу", а краще схиляти дітей самих робити іграшки. Руссо занотовує, що іграшки дають дітям так багато радості, що їх не можна не бачити різний індивідуальний нахил різних дітей до тих або інших іграшок. Рібо, бачить у ляльці щось живе, чому дівчина дає частину своєї душі, граючись з нею, уперше замислюється над питанням: що є добре, а що зле, погане? Д. Оршанський намічає дуже цікавий огляд найбільш примітивних іграшок в їх розвитку на протязі віків: наприклад, першу забавку, якою бавлять маленьке немовлятко, - торохтілку. Далі можна ставити космополітичну забавку - ляльку. Вона панує в усі епохи, на всіх щаблях культури. Матеріал, з якого її зроблено, дуже різноманітний: роблено її з соломи, з клаптиків тканини, з глини, з паперу, з тіста, з воску. За останні 10 літ кілька майстерень, щоб робити іграшки, і на чолі їх поставали першорядні художники, що дають іграшкам новий гарний стиль і надають їм життєвого змісту. Тепер вславилися своєю красою й цікавістю іграшки віденські, мюнхенські й дрезденські. Можна сміло сказати, що вони придбали свою славу через те, що ніколи не рвали зв'язків з національним життям: у цих іграшках виявляються типи селян, тип простих осель, національний гумор, веселий і простий.

У Франції всі, хто зацікавилися дитячими іграшками, з'єдналися у "Товариство аматорів французької іграшки".

Торік на виставці "Дитячий труд" у Києві було чимало наших селянських іграшок, вони вражали своєю безпосередньою красою цілком дитячого світогляду, і в той же самий час ці іграшки виявили все трудове життя, серед якого зростає наша селянська дитина: це було переважно хліборобське знаряддя: борони, плуги, граблі й т. ін. Занадто цікаві були ляльки з Полтавщини й з Херсонщини; вони мали зовсім неоднаковий вигляд, дуже яскраво показували сучасну етнографію обох губерній, хоча матеріал, з ;ікого були зроблені й розмальовані, як справжні японки - мабуть, зразками для них були якісь газетні ілюстрації під час війни.

Члени "Просвіти" збирали іграшки, звертаючись і до вчителів, і до священиків по селах України з проханням присилати всякі іграшки й забавки. Ми бачимо велике значення в детальному обслідуванні народних іграшок і їх поширенні серед інтелігентних дітей, бачачи в них більш раціонального змісту й безпосередньої поетичної краси, аніж у базарних штучних іграшках.

Віланд каже: "Гра є перше і єдине заняття, що завжди вабить і дітей, і молодь. Гра своєю творчою вигадливістю наближається до мистецтва. Без мистецьких ігор самі боги Олімпу не розпочинали жодного свята ані бенкету. На іграх яскраво відбивається національний вплив. В грі дитина яскраво уявляє себе якнайкраще, безпосередньо, бо в грі вона живе цілком натурально тими почуттями, що їх вона в той же час переживає. Нам, дорослим, треба якнайменше втручатися в дитячу гру й найменше обмежувати час ігор". Фребель каже: "Гра - то найчистіша й найодухотвореніша діяльність дітей. В ній заховано джерело добра; вона, коли її не попсовано зовнішніми впливами, найкраще полірує душу дитини і зміцнює її тіло".

Гра і мова - в них все соціальне життя дитини, це природа школа громадського виховання, релігії, мистецтва. В своїх іграх дитина наче перевіряє свої переконання, враження, перетворю їх по своєму розумінню, діяльно переживає їх; от через що кожну самостійно вигадану дитиною гру можна вважати як твір її генія. У дикунів ігри тісно пов'язані з релігійними обрядами і з військовими підготовками.

Занедбані діти, що проводять увесь час на вулиці, беруть з своїх вражень часто дуже погані теми, цілком не відповідні їхній душевній наївності. Гра вабить своїм процесом. Багато психологів і педагогів бажали вияснити, що це за процес та гра. Головних теорії існує три. Найдавніша - це теорія Міллера і психолога Лацаруса, що пояснюють гру як потребу спочинку. Але інші ігри занадто рухливі, щоб можна було б вважати їх за спочинок; втомлена дитина не може гратися, вона прагне спокою, і найкращим спочинком є сон. Та всі ми знаємо, що існує діяльний відпочинок, коли одна якась праця наскучила, "втомила" нас, і ми беремося "для спочинку" за якусь іншу. Дитина так віддається всіма своїми силами грі, що не спочиває граючись, а часто дуже стомлюється і прагне абсолютного спокою.

Друга теорія належить Спенсерові і пояснює гру як вияв зайвої сили дитини, даючи їй такі біологічні пояснення: 1) оскільки всі вищі звірі краще, легше здобувають собі харч, аніж нижчі, то вони свої сили й час не призначають лише на боротьбу за існування, а й зайві витрачають на ігри; 2) коли нахил до діяльності не має зовнішнього примусу, він задовольняється перейманням і симуляцією, що вже є гра. Спенсер звертає увагу на те, що в грі провадяться ті самі рухи, що найбільш потрібні людині ( а також і тій або іншій звірині) для захисту або свого або громадського життя - хліборобські, чабанські, військові, мисливські.

Психолог Грос не згоджується з тим, що гра утворюється зайвою силою, бо грають і такі слабі діти, що лежать у ліжку й, зрозуміло, не мають "зайвих сил", і подає свою теорію. Гра є інстинктивне виховання. Гра виникає з спадкових нахилів, які навертають дитину або молоде звірятко до тих чи інших форм гри. Спадщина є головний грунт, на якому народжуються ті чи інші ігри. Гербатіанці в самовихованні через ігри бачать коротке повторення культурного розвитку всього людства.

Сучасні психологи помічають, що приємно, непомітно летить час, що приємно розряджається енергія дитини, піднімається самосвідомість і задовольняється соціальне почуття. Гербарт бачив у іграх і самовиховання, і самодисциплінування, самонавчання.

Гра дає розумові гнучкість, розвиває увагу й самостримання і спритність.

На думку Колоцці ігри можуть бути фізичні, коли вони складаються лише з тілесних рухів і розвивають фізичну силу, та ігри емоціональні, як, наприклад, гра в схованку, в фарби, або ще ігри розумові: загадки, лото, ітедокінчені оповідання.

Гігієніст Фонсафор поділяє ігри на такі групи: 1) ігри, що розвивають гармонічну м'язову діяльність; 2) що розвивають рухливість і міцність; 3) гнучкість тіла і рухів; 4) органи сприймання (наприклад, стрільба в ціль, визнавання звуків); 5) розумові здібності.

Ігри дітей підлягають природі.

Вихователі мусять: перш за все якомога менше втручатись у самостійні дитячі ігри. Коли дитина починає сама лазити, бігати, то необхідно давати дітям повну волю рухів, запобігаючи якихось небезпек. Далі давайте дитині : рашки, які теж або сприяють розвиткові органів чуття, або викликають уявлення. Кант визнавав найкращими іграми такі, що сприяють розвиткові спритності й почуття, наприклад м'яч, дзиґа, піжмурки, паперовий змій, обруч.

В кожному місці мусить бути кілька майданів, садів, де б діти різного віку мали змогу гратися. Є діти, які довго звикають до товариства, уникають спільних ігор. Треба дати їм час призвичаїтись і впливати на них сугестією: коли керівниця весело веде спільну гру, веде її так, наче це їй самій дає велику насолоду, то це захоплює дітей і вони весело пристають до ігор.

Спільна гра є найкращий засіб для соціального виховання, для морального розвитку. Гра в дитинстві не є пустотливість, вона має велике і глибоке значення, це є ядро усього внутрішнього переживання дитини, через це по іграх ми можемо найкраще зрозуміти психологію тієї чи іншої дитини. Гюйо каже: "Гра дитини - то її перша праця; вона є для неї джерело і приємної розваги і приємного навчання, вона має поліпшити вмілість рук, ніг, розуму, зміцнити волю, самовладу, самодіяльність, викликати життєву діяльність кожного органа".

Гра дає волю настроєві і лише координує рухи і тим викликає відповідне душевне становище. Колоцці каже: "Гра є найкращий засіб для розвитку і зміцнення тіла і духовного життя дитини, для придбання найпростішого знання - форми далечини, напрямку, рухів, числа, кольору, звуків".

НАЦІОНАЛЬНА ШКОЛА В ЮГОСЛАВІЇ

Ні в програмі, ні в організації сербських шкіл не виявилось нічого суто національного.

Війна 1914-1918 рр. знищила і вчителів, які пішли на фронт, і самі школи. Сербські діти вчилися і у Франції, і в Англії, найгірше їм було в Росії. З 4-го класу школа роздвоюється на два напрямки: класичний (гуманітарний) з латинською мовою і реальний з сучасними мовами. Бракувало вчителів, занадто мало було професійних шкіл, були самі ліцеї. Шкільний рік ділився на три семестри, перехідних іспитів не було, а лише вступні. Тілесні і образливі кари заборонялись. Також організовуються літературні товариства, окремі секції музики, малювання та гімнастики.

За ці перші роки вчителі не були на висоті: багато без відповідного цензу, особливо росіяни.

Серед учнів дуже поширений футбол і човнярський спорт. Шкільних будов ще мало, у збирається по 1200 учнів. Сербська школа не виявила національного характеру.

Щодо хорватів, то в них більше панував вплив Західної Європи і школи з'явилися дуже рано. Перший ліцей влаштовано в XVI ст.. у монастирі в Леноглаві, спочатку тільки духовний, а потім і світський, створений теж монахами.

На кінці XVII ст. у Хорватії було 5 ліцеїв. Головною мовою була латинь, а хорватська - тільки в нижчих класах. Все навчання було в руках церкви. Уряд усіма силами боровся проти цієї освіти. Не дав змоги будувати школи, а священикам дома теж не дозволяв вчити дітей. Перешкоджало те, що при спільності сербської і хорватської мов у них були різні алфавіти.

У 1867 р. Хорватський Сейм постановив по всіх школах ввести замість латині хорватську мову.

1874 р. - у Загребі відкрито Хорватський університет, Південнослов'янську академію наук та міністерства.

У таких умовах, в яких жили народи в межах Австро-Угорської держави, утворити національну школу було неможливо. Зусилля патріотів зводились лише до того, щоб зберегти населенню його мову. Вони намагались дати народу хоч якусь освіту, провести у народні маси книжку, захистити віру народу. При університеті створюється кафедра слов'янської мови, з'являються слов'янські вчені.Друкуються книжки, вони мали велике значення, несли національне гасло в народ, впливаючи на національну свідомість. Закладаються читальні, гуртки співочі, аматорів. У 1913 р. частина депутатів запропонувала проект, щоб місцева шкільна рада поділилась на 2 відділи: 1) для опікування німецьких шкіл; 2) для опікування словацьких шкіл. Словаки мали лише вести боротьбу за свої національні права і скласти план відповідної національної школи.

НАЦІОНАЛЬНА ШКОЛА В ІНДІЇ

В Індії національна освіта впровадилася за керівництва Ганді. Він 1920 р. почав організовувати національний університет, його гаслом було "єдина незалежна Індія", охорона діалектів індійської мови.

Індуська мова обов'язкова, бо вона є національною мовою. В школі впроваджувалися гуманітарні науки і професійна освіта, щоб згладжувати ще існуючи в Індії класові відміни. Школа Ганді не визнавала їх. Освіта і виховання мали підтримувати рух рівності і незалежності. У молодших класах була заведена ручна праця. Ганді визнавав це дуже корисним, коли діти з молодшого віку вчилися заробляти освіту, життя. В школу могли вступити діти з 4-х літ і дорослі. Вчились 10 років. Діти живуть в інтернаті і не мають ніякого контролю зі сторони батьків за шкільну справу. Діти одягнуті дуже просто, їдять строго вегетаріанську їжу. Не мають канікул. Мають вчитися читати на всіх 5 діалектах. Вчать історію, географію, математику, економічні науки, моральне виховання. Боролися два напрямки: школа Ганді і школа Тагора. В усіх теоретичних міркуваннях Тагора відбивається глибока моральна філософія індусів: "Виховання, - каже він, -має метою дати дитині розуміння правди (істини) в її гармонічному єднанні з наукою і життям".

ОСВІТА НА УКРАЇНІ

педагогіка духнович сковорода русова

XVII ст. за часів козацької республіки серед українців виявилася велика тяга до знань. На той час більшість жінок і дівчат вміли читати, жадоба до знань виявилась в положеннях Гадяцької умови 1858 р., де українці вимагали заснування 2 наукових Академій, таких, як у Кракові, прохали закласти колегії, прогімназії, початкові школи, скільки їх буде потрібно, вимагали вільного розвитку друку та науки. Перед вела Київська Академія. Особливо розвивалася освіта за часів Мазепи: друкувалися підручники для шкіл. Коли почали організовувати 1-й Університет, секретар гетьмана Розумовського подав у 1760 р. проект заснування університету в Батурині з філософською, математичною, правовою, природничою, історичною, медичною кафедрами.



УСТРІЙ ПЕРШОЇ ВИЩОЇ КИЇВСЬКОЇ АКАДЕМІЇ

На чолі стояв ректор ігумен Братського монастиря. Кожний вчитель мав свій клас і з ним переходив на вищі курси. Спочатку Київська Академія мала 4 класи: 1) рос. мова; 2) інфіта; 3) граматика; 4) синтаксис. За часів Петра І стало вже 5 класів: інфіта, граматика, синтаксис, поетика, риторика. На початку XVIII ст. відкрився 7 клас - теологія, з 4-літнім курсом. У середині цього століття заведено 8 клас. Тоді ж були заведені 3 класи надзвичайні: для грецької, єврейської, німецької мов.

В Академії був гарний хор, оркестр, влаштовувались концерти. Виховання в Київській Академії було релігійне, учні виконували всі обряди.

Недоліки академії

Уся система придушувала дух критики, самостійності.

Вимагалася покора авторитету, що вело до поневолення духу учнів і не готувало їх до боротьби за українську культуру, за волю України.

ВАЩЕНКО «ВИХОВНИЙ ІДЕАЛ»

...Коли ми хочемо виховати в українській молоді міцну волю і суцільність характеру, треба перш за все прищепити їм прагнення до високої мети, що об'єднувала б увесь український нарід.

Бог, друга - Батьківщина. Молодь мусить чітко уявляти собі, в чім благо Батьківщини.

Благо Батьківщини є:

Державна незалежність, можливість для українського народу вільно творити своє політичне, соціальне, господарське й релігійне життя.

Об'єднання всіх українців, незалежно від їх територіального походження, церковної приналежності, соціального стану та т. ін. - в одну спільноту, що пройнята єдиними творчими прагненнями і високим патріотизмом.

Справедливий державний устрій, при якому зникала б і не можлива була б боротьба між окремими групами суспільства.

Високий рівень народного господарства й справедлива організація його, що забезпечувала б матеріальний добробут всіх громадян, була позбавлена елементів експлуатації.

Розквіт духовної культури українського народу: науки, мистецтва, освіти. Піднесення її на такий рівень, щоб Україна стала передовою країною в світі.

Високий релігійно-моральний рівень українського народу, реалізації в житті вчення Христа.

Високий рівень здоров'я українського народу, зведення до мінімуму всяких посеред нього хвороб і виродження.

Що означає служба Богові разом зі службою Батьківщині? Це означає, що добробут Батьківщини має бути заснований на засадах християнства. Завдання служити Батьківщині мусить бути усвідомлене як особистий обов'язок перед нею. Службу Батьківщині треба усвідомлювати не лише як свій особистий обов'язок, а як сенс свого життя, без чого не варто жити.

Прикладом для кожного українця в цьому мусять бути такі великі постаті, як Святослав Хоробрий, Володимир Великий, Володимир Мономах, Богдан Хмельницький, Мазепа, а також ті численні невідомі герої, що протягом віків виставляло з-поміж себе українське козацтво, селянство й міщанство: що все своє життя віддавали б в боротьбі за щастя й добробут України.

Джерелом натхнення в такій героїчній службі Батьківщині може бути лише свідомість обов'язків перед нею, сполучена з палкою любов'ю до неї, до свого народу. А любити свій народ можна лише при наявності високої національної свідомості. Тому, будуючи систему виховання молоді, треба ретельно проаналізувати властивості мови, побуту й психології, характеристичні для українців різних областей. Властивості, запозичені в інших народів, треба виділити в одну групу, властивості, притаманні українському народові - в другу.

Українець мусить здати собі справу в тім, які риси української психіки, навіть властиві їй з давніх-давен, слід розглядати як позитивні, а які негативні. Наявність в українського народу негативних рис не мусить зменшувати любов до нього, тим більше, що інші риси українців становлять їх високо в ряді інших народів.

Виховуючи у молоді любов до свого народу, треба разом з тим виховувати справедливе відношення до інших народів.

Треба виховувати молодь так, щоб вона могла захищати права свого народу і здатна була віддати за неї своє життя.

Служба Батьківщині наказує підкоряти свої інтереси потребам українського народу.

Борець за благо Батьківщини має бути твердим, рішучим і настирливим. Ніякі перепони не мають спинити його. В боротьбі з ними має гартуватися воля. Борець має бути мужнім і хоробрим, але разом з тим розсудливим.

Не треба боятися смерті за Батьківщину, але й не треба гратися з нею, не треба ризикувати своїм життям і життям своїх близьких, коли є можливість без цього досягти мети.

Найміцніше об'єднання, що може існувати між людьми, - це об'єднання на грунті релігії, себто об'єднання на грунті вірувань, моралі, участі у службі Божій, під час якої віруючі переживають спільне релігійне піднесення.

Молодь треба виховувати так, щоб для неї на першому місці стояли обов'язки, а потім уже права; щоб кожна молода людина в першу чергу мала задоволення не з того, що вона посідає в суспільстві те чи інше керівне становище, а з того, що вона чесно виконала свої обов'язки. Уже починаючи з 4-5 років, дитина мусить по мірі своїх сил обслуговувати себе і де в чому допомагати старшим. Уже в ці роки треба боротись з дитячим егоїзмом, тактовно виховуючи в неї думку, що крім неї з її потребами існують ще інші люди, що теж мають потреби і права.

Більші вимоги треба ставити до дітей шкільного віку. Вони мусять своїми вимогами найменше обтяжувати дорослих і без шкоди для навчання чим можуть допомагати їм. Крім слова потрібне ще й діло. Треба так перебудувати навчально-виховний процес, щоб учні не були пасивним об'єктом його4 щоб вони активну участь в ньому брали під керівництвом педагогів. Школа мусить стати для них маленькою батьківщиною, яку вони люблять і честю якої вони дорожать, яку вони разом з педагогами розбудовують.

Життя учнів в школі мусить бути найповнішим, задовольняючи, по змозі, всі здорові потреби їх, при чому учні мусять бути не лише споживачами, а й продуцентами.

Школу слід розглядати не лише як установу, куди діти приходять на 4-6 годин, щоб тільки чогось навчитись, а як дитячу громаду, що має свої спільні інтереси, своє громадське життя. Вона мусить мати свої органи, що керують цим життям, мусить мати свої збори, загальні і групові. Шкільні громадські організації мусять працювати під тактовним і досвідченим керівництвом педагогів. Керівництво останніх мусить бути спрямоване на те, щоб активну участь у громадському житті школи брали всі учні.

НАЦІОНАЛЬНА ПРОГРАМА «УКРАЇНСЬКА РОДИНА»

ОСНОВНІ ЗАХОДИ ПРОГРАМИ З метою підвищення педагогічної культури батьків підготувати і видати "Енциклопедію родинно-сімейного виховання", "Правову енциклопедію батьків".

Розробляти і видавати брошури, буклети, листівки для учнів, студентів, молодих сімей з питань планування сім'ї, прав і обов'язків подружжя, відповідальності батьків за виховання дітей, популяризації традицій української родини і моральних цінностей сім'ї.

МОН, Національна академія наук, Академія педагогічних наук. 2002-2004 роки.

Відроджувати та активізувати діяльність сімейних клубів за місцем проживання з метою утвердження історичних та національних традицій української родини, проведення тренінгів-практикумів удосконалення володіння українською мовою, організації сімейного відпочинку, започаткувати при центрах сім'ї "Родинний дім" освітні програми духовного розвитку дітей, молоді та батьків.

Рада міністрів Автономної Республіки Крим, обласні, Київська та Севастопольська міські держадміністрації Постійно.

Проводити раз на чотири роки Всеукраїнський фестиваль сімейної творчості "Родинні скарби України" з метою відродження, відтворення, збереження народних родинних традицій.

Мінкультури, Держкоммолодьспорттуризм, МОН, Рада міністрів Автономної Республіки Крим, обласні, Київська та Севастопольська міські держадміністрації Починаючи з 2001 року.

Організовувати щороку в регіонах огляди-конкурси "Молода сім'я року", спортивні змагання "Тато, мама, я - спортивна сім'я".

Держкоммолодьспорттуризм, Мінкультури, МОН, Мінпраці, Держкомінформ, Рада міністрів Автономної Республіки Крим, обласні, Київська та Севастопольська міські держадміністрації Починаючи з 2001 року. Проаналізувати досвід роботи із сім'ями в різних регіонах, узагальнити і поширювати найбільш ефективні та прогресивні її форми серед населення, насамперед сере дітей і підлітків, шляхом відродження національних свят та обрядів, пропаганди кращих духовних надбань Українського народу, підтримки та розвитку традицій, спрямованих на зміцнення української родини, виховання любові до рідної землі, формування демократичного світогляду, самосвідомості та національної гідності громадян України.