Форми та методи роботи соціального педагога у закладах освіти

Активною формою соціально-педагогічних технологій є створення об'єднань самоврядування - клубів, асоціацій, груп самодопомоги і взаємодопомоги. Зазвичай така організація створюється рішенням зборів ініціаторів, що висувають цілі діяльності, залучають прихильників, розробляють проект статуту клуба, обговорюють його і затверджують на зборах. Але фахівці із соціальної роботи мають знати, що це один із найбільш плідних шляхів поліпшення соціального обслуговування населення і розвитку соціальних навичок і якостей. Тому вони повинні виступати організаторами таких груп або надавати допомогу в їх створенні й діяльності[8, с.36]. Упродовж життя кожен індивід неодноразово зустрічається з необхідністю адаптуватися до якогось соціального середовища. Особливо гостро постає це питання, коли індивід із певних причин виявився поза нормальним суспільним оточенням - у результаті тривалої хвороби, тюремного ув'язнення тощо. Нарешті, у періоди масштабних соціальних перетворень цілі соціальні верстви і групи перебувають в процесі адаптації до умов, що радикально змінилися.

Підсумовуючи вищесказане, варто зазначити що, для того щоб технологія соціально-педагогічної підтримки була ефективною, необхідно обрати адекватні форми, методи і засоби соціально-педагогічної діяльності стосовно технологій. “Соціально-педагогічна робота постійно еволюціонує і варто навчитися не лише сприймати, а й передбачати можливі зміни у змісті роботи, бути спроможним їх сприймати і сприяти позитивному результату”. Отже, основним моментом реалізації технологій соціально-педагогічної є підбір методів і засобів.

2.2 Специфіка та класифікація форм і методів професійної соціально-педагогічної діяльності

Розробка та впровадження соціально-педагогічних технологій у роботу соціального педагога ґрунтується на наступних принципах:

*Індивідуально-особистісний підхід до клієнта;

*Опора на позитивні сторони особистості;

*Конфіденційність;

*Командна робота різних фахівців у ході вирішення проблеми[13,с.155].

Соціально-педагогічні технології містять навчання насамперед новим професіям, засобам забезпечення власного існування і життя своєї сім'ї за допомогою засобів, адекватних умовам, що змінилися. Це бізнес-інкубатори, школи лідерів, виборців тощо.

Рядовою функцією соціальної педагогіки є сприяння сім'ям у подоланні шкільних труднощів їхніх дітей. Це здійснюється за допомогою особистісної діагностики й аналізу шкільних труднощів, а також організації груп і класів вирівнювання із застосуваннями інноваційних авторських навчальних методик, що уможливлюють переборювання ускладнення.

Важливі складові такої роботи - супервізорство, професіональне наставництво досвідчених спеціалістів соціальної роботи і соціальної педагогіки над колегами, що тільки починають працювати.

Іншою важливою частиною такої роботи є взаємодія із сім'єю важкої дитини, виявлення її проблем, надання допомоги дитині та її близьким. Можливо, дорослі члени сім'ї не мають потрібної компетенції, щоб зауважити й оцінити негативні процеси, що відбуваються з дитиною, вони не знають, як поводитися в такій ситуації, чим допомогти дитині. Іноді причина кризової ситуації в сімейних стосунках полягає в малозабезпеченності або бідності. Такі сім'ї потребують матеріальної допомоги.

Крім того, сім'ї дуже мало поінформовані про свої права у взаємовідносинах із освітньою системою, про джерела соціальних ресурсів, спроможні їх підтримати. Нарешті, члени сім'ї можуть бути асоціальними суб'єктами, які нехтують виконання своїх батьківських обов'язків. Якщо соціально-виховна робота з ними не дає результатів або неможлива, необхідно порушувати питання про вилучення дитини (дітей) із сім'ї і про подальший устрій її долі[14].

Аналіз літератури з теорії і практики соціальної педагогіки дозволяє виділити наступні етапи використання соціальних технологій:

1) теоретичний, який передбачає обґрунтування мети і об'єкту технологічного впливу, виділення складових компонентів соціального процесу та з'ясування зв'язків між ними;

2) методичний, який пов'язаний з підбором методів та засобів впливу, збором та аналізом інформації, визначенням принципів перетворення результатів аналізу у висновки та рекомендації;

3) процедурний, що пов'язаний з практичною діяльністю по апробації розробленого алгоритму використання методів і засобів [11, с.75].

Таким чином, структура будь-якої технології в соціально-педагогічній роботі визначається наявністю:

а) науково-обгрунтованої програми, згідно якої розв'язується дана проблема;

б) заданого алгоритму як системи послідовних операцій на шляху досягнення результату;

в) певного стандарту діяльності як критерію успішності.

Соціально-педагогічні технології є дуже різноманітними, оскільки різноманітним є увесь світ, життя і стосунки між людьми та людиною і її оточенням (навколишнім середовищем) [15, с.223]

Варто зазначити, що технології соціально-педагогічної роботи виконують ряд функцій:

· діагностична, яка полягає в аналізі соціальних проблем, з'ясуванні їх причин, дослідженні проблемного простору соціальної ситуації конкретних клієнтів;

· прогностична, що передбачає виявлення і облік окремих громадян чи спільнот, які відносяться до груп соціального ризику і прогнозування можливих змін;

· системно-моделююча, яка сприяє з'ясуванню об'єму, форм і методів соціально-педагогічної допомоги людям і групам, що опинилися у важкій життєвій ситуації та обґрунтуванню системи надання допомоги на різних рівнях;

· організаційна, що полягає в розробці, ресурсному забезпеченні, реалізації і оцінці соціальних проектів, спрямованих на розв'язання соціально-педагогічних проблем, допомозі певній категорії клієнтів;

· активаційна, що передбачає активізацію потенціалу власних можливостей індивіда, сім'ї, групи а також організацію само- і взаємодопомоги;

· практична, яка полягає у наданні різноманітних видів допомоги в ситуаціях життєвих труднощів, організації консультацій і тренінгів для покращення стосунків між людьми, сприянні в оформленні документів та інше;

· розпорядчо-управлінська, що передбачає координацію діяльності державних і недержавних організацій і закладів соціального спрямування, участь у формуванні соціальної політики, підборі у вихованні кадрів, а також менеджмент органів соціального управління;

· евристична, яка сприяє поглибленню розуміння соціальних проблем, покращенню освітньої і загальнокультурної підготовки соціальних педагогів та підвищенню їх кваліфікації [1,с.22].

Класифікація технологій соціально-педагогічної діяльності здійснюється на основі: видів, рівнів, сфер застосування; способів та методів, що використовуються; диференціації об'єктів.

Розрізняють технології:

1) глобальні - пов'язані з вирішенням загальнолюдських проблем. Ґрунтуються на знаннях, методах, засобах, які сприяють розв'язанню не лише внутрішніх але й світових тенденцій розвитку, з'ясуванню зв'язків суспільства і природи. Їх впровадження прямо або опосередковано стосується життя людей, їх діяльності та соціальної захищеності ( наприклад, проблема збереження миру);

2) інноваційні технології являють собою такі методи і прийоми інноваційної діяльності, які спрямовані на впровадження інновацій та нововведень у суспільстві, на реалізацію ініціатив, що викликають якісні зміни в різних сферах соціального життя і призводять до раціонального використання матеріальних і інших ресурсів у суспільстві (наприклад, професійне навчання безробітних);

3) рутинні технології виділяються малою наукоємністю; відображають вчорашній день соціально-педагогічного впливу і мало стимулюють соціальний об'єкт, соціальну систему до змін;

4) регіональні технології: спрямовані на вивчення і реалізацію закономірностей соціально-педагогічних аспектів устрою даної території, а також їх планомірні зміни;

5) однією із різновидів універсальних технологій є технологія глобального моделювання;

6) інтелектуальні технології спрямовані на розвиток і стимулювання діяльності людей, розвиток їх творчих здібностей;

7) історичні технології передбачають осмислення історичного досвіду на основі політичного, економічного, духовного і соціального діагностування (наприклад, створення сучасних дитячих будинків сімейного типу за прикладом українських сільських сімей ХVІІ - ХІХ ст.);

8) демографічні технології націлені на вивчення механізму відтворення населення і розроблення способів зміни його чисельності, складу, розміщення і т.д.;

9) технології згоди полягають у застосуванні шляхів і методів досягнення згоди більшості населення у вирішенні найбільш актуальних питань громадського життя, його взаємодії;

10) технології розв'язання конфліктів;

11) адміністративно-управлінські технології - методи безпосереднього оперативного впливу на об'єкт управління;

12) психологічні технології - способи впливу на психологічні процеси, явища та відносини, методи впливу на установки, характер, реакції, волю особистості, міжособистісну взаємодію;

13) психофізіологічні технології - спрямовані на зміну параметрів тих процесів, що відбуваються у людині. Дані технології використовуються при наданні медично-соціальних послуг. [10, с.65-67]

Враховуючи інтегрований універсальний характер соціально-педагогічної діяльності, можна виділити власне соціальні технології, соціально-психологічні, соціально-медичні та ін. Також технології соціально-педагогічної діяльності класифікуються за рівнями складності:

а) прості, доступні неспеціалістам;

б) складні, що вимагають кваліфікації одного спеціаліста;

в) складні, що вимагають кваліфікації спеціалістів в різних галузях [8,с.40]

Також розрізняють технології роботи з людьми, що проживають на території даної країни і з людьми, групами, які опинились, в силу тих чи інших причин, за її межами (україномовне населення, українці в країнах близького та далекого зарубіжжя).

Технології соціально-педагогічної діяльності можна умовно розділити також на три групи:

*технології діагностики (побудовані на основі вивчення соціальних проектів і можливого прогнозування їхнього розвитку);

*технології конструювання і проектування розвитку тих чи інших соціальних об'єктів;

*технології реалізації соціальних проектів, програм та впровадження соціальних інновацій.

Також можна виділити такі типи технологій, які мають за мету повернення індивідам здатності до соціального функціонування - технології соціальної реабілітації і адаптації. Кожна з цих технологій може використовуватись в роботі з певною категорією клієнтів - військовослужбовці, сім'ї, дезадаптовані діти і ін.). Існує і багато інших ознак, за якими класифікують технології соціально-педагогічної діяльності [15, с.124]. Отже, провівши теоретичний аналіз наукової соціально-педагогічної літератури, ми дійшли висновку, що ці функції реалізуються повністю лише в комплексі. Застосування тих чи інших технологій в соціально-педагогічній роботі визначає її подальшу ефективність.

Аналіз фахової літератури у другому розділі дозволяє зробити висновки, що соціально-педагогічні технології можна розглядати як:

1)систему знань про оптимальні способи перетворення та регулювання соціальних відносин і процесів у життєдіяльності людей;

2) спосіб здійснення діяльності;

3) метод управління соціальними процесами, який забезпечує систему їх відтворення в певних параметрах, таких як якість, властивості, обсяг, цілісність діяльності тощо.

Передусім зазначимо, що дослідники вважають соціально-педагогічну технологію інтегративним різновидом соціальної і педагогічної технологій, тому для пояснення розуміння нами досліджуваного поняття представимо сутнісні і структурні характеристики соціальної та педагогічної технологій.

Сутність цих технологій є алгоритмована діяльність зі створення і використання умов, які забезпечують задоволення актуальних потреб, мобілізацію і розвиток ресурсів індивідуума і, таким чином впливають на його вільний особистий вибір.

Специфічними рисами цих, як і інших соціально-педагогічних технологій є: концептуальність (спирання на наукову концепцію); складність, яка полягає в стандартизації та визначенні ефективності впливу; ієрархічність - соціально-педагогічні технології передбачають використання в ролі методів технології нижчого порядку.

Для визначення сутності технологій формування відповідального ставлення до соціальних проблем ми будемо спиратися на визначення соціально-педагогічної технології як цілеспрямованої, найбільш оптимальної послідовності соціально-педагогічної діяльності (впорядкована сукупність дій, операцій і процедур) із реалізації фахівцем (фахівцями) методів (сукупності методів), засобів і прийомів, що забезпечують досягнення прогнозованої мети в роботі з людиною, групою в певних умовах середовища.



РОЗДІЛ ІІІ. ДОСЛІДЖЕННЯ ТЕХНОЛОГІЙ СОЦІАЛЬНО-ПЕДАГОГІЧНОЇ РОБОТИ В НАВЧАЛЬНИХ ЗАКЛАДАХ

У третьому розділі нашої роботи здійснено науковий аналіз технології розробки та впровадження соціальних проектів; на основі соціально-педагогічної технології формування відповідального ставлення до здоров'я в учнівської молоді розкрито особливості впровадження соціальних проектів в загальноосвітніх закладах України; здійснено розробку методичних рекомендацій, щодо практичного застосування технології проектування у роботі соціального педагога у загальноосвітній школі.

3.1 Особливості розробки та впровадження соціальних проектів

У соціально-педагогічні практиці багато проблем вирішується шляхом створення та впровадження інновацій, які є процесом і результатом проектної діяльності.

Проект дозволяє рухатись від ідеї до ідеї, певним чином структуруючи етапи цього процесу. Він завжди реалізується в певному соціальному, територіальному та часовому просторах, тому сприяє змінам у соціальному середовищі як результату колективної діяльності [13, с.216].

Тому, ми з впевненістю можемо сказати, що проект має кілька характерних особливостей:

1. Проект завжди має мету (оскільки чітко визначені цілі є запорукою отримання конкретних результатів);

2.Проект завжди обмежений у часі та просторі (оскільки у проекту завжди є початок і кінець);

3.Проект завжди реалізується в певному місці (соціальному інституті, громаді, регіоні тощо);

4.Кожен проект є по-своєму унікальний (оскільки виникає з нових ідей, які мають на меті специфічне вирішення проблеми на певному рівні).

Будь-який соціальний проект чи програма повинні також передбачати формування різних груп навичок: емоційні навички, пізнавальні навички, поведінкові навички.

Щоб забезпечити створення та реалізацію соціального проекту, необхідно виконати комплекс робіт: інформаційних, аналітичних, організаційних, правових, фінансових, кадрових, матеріально-технічних, експертних, прогнозних тощо.

Життєвий цикл проекту можна розділити на цикли:

1.Аналіз ситуації (здійснення оцінки потреб);

2.Розробка концепції проекту;

3.Планування проекту;

4.Реалізація;

5.Корекція проекту;

6.Оцінка результатів та проведення підсумків[11, с.155-156].

Аналіз ситуації проводиться з метою виявлення проблем як протиріччя між та таким, що має бути, чи бажаним, але викликає напруження. Це дає можливість безпосередньо перейти до процесу проектування, а саме до розробки соціального проекту - основних положень, поданих у певній системі сукупності кінцевих цілей проекту та можливих шляхів їх досягнення.

У концепції проекту обґрунтовується його актуальність, мета і завдання. Тому необхідно визначити:

· Чия це проблема;

· Які її масштаби;

· Які ризики існують, якщо проблему не буде розв'язано найближчим часом.

При визначенні мети слід уникати слів, які спонукають процес діяльності (посилити, підтримати, сприяти). Мета і завдання є базисом для опису змісту наміченої діяльності [13, с.218]. Своєї конкретизації мета набуває в завданнях, оскільки в них визначаються практичні дії, які потрібно реалізувати, щоб вирішити проблему. Планування - це встановлення переліку та порядку заходів з реалізації проекту. При плануванні слід розглядати кілька аспектів:

1.Хто саме його впроваджуватиме?

2.Чиї потреби він задовольнятиме?

3.Чи пробував хтось застосувати подібний підхід і якими були результати

4.Наскільки великі шанси, що проект буде успішним?

5.Яких ресурсів він потребує?

6.Де можна отримати підтримку?

Кожен проект має відповідне текстове оформлення, в якому здебільшого відображається: проблема, на вирішення якої спрямовано проект; мета та завдання проекту; опис видів діяльності, які будуть виконуватись у межах проекту; термін виконання; прогнозовані результати; кадрове, фінансове та матеріально-технічне забезпечення проекту; кошторис витрат [11, с.159-160].

Впровадження програми - це не просто її виконання, це і створення умов, які дозволяють програмі просуватися вперед. Виконання програми - це організований процес, що розвивається.

Протягом всього процесу впровадження програми слід здійснювати моніторинг і координацію діяльності в рамках соціального проекту для мінімізації впливу негативних наслідків та непередбачуваних ризиків у ході реалізації проекту. [12,с.118].

Моніторинг не є єдиною процедурою, яка дає уявлення про особливості реалізації проекту. Крім нього на окремих етапах здійснення проекту також проводиться оцінка - процес детального аналізу результатів діяльності та їх співвіднесення з певними запланованими критеріями. За підсумками оцінки визначається рівень ефективності проекту для вирішення конкретної соціальної проблеми. Вхідна оцінка здійснюється на початковому етапі розробки проекту, поточна застосовується коли проект вже впроваджується, підсумкова оцінка - це оцінка результатів, яких було досягнуто на завершальній стадії реалізації проекту.

Оцінка може бути як внутрішньою, так і зовнішньою. Внутрішню оцінку, як правило, здійснюють люди, що реалізують проект. Для зовнішньої оцінки запрошують незалежних експертів[13,с.221-223].

Отже, можна вказати, що підготовка та реалізація соціальних проектів є одним із багатьох напрямків соціально-педагогічної діяльності, який набуває все більшої активності та поширення в практичній роботі соціального педагога загальноосвітньої школи.

3.2 Соціально-педагогічні технології формування відповідального ставлення до здоров'я в учнівської молоді

Пріоритет формування відповідального ставлення до здоров'я в учнівської молоді визначається тим, що це один із найважливіших факторів, котрий детермінується визначальною роллю здоров'я цієї категорії населення у створенні здорового майбутнього країни. У Національній доктрині розвитку освіти України у XXI столітті одним із найголовніших завдань визначено “навчання людини відповідального ставлення до власного здоров'я і здоров'я інших як до найвищої суспільної й індивідуальної цінності”. [5]

Перед тим як перейти до розкриття означених завдань, вважаємо за доцільне висвітлити положення, які для нас є базовими при їх вивчені і розробці: назву “технологія” процес діяльності отримує тільки тоді, коли його було прогнозовано, визначено кінцеві властивості продукту та способи його отримання, цілеспрямовано сформовано умови для реалізації та йому (процесу) надано хід, а отримуваний результат максимально відповідає очікуваному зразку, що можна діагностувати.

Основними ознаками технології є: 1) розділення, розчленовування процесу на внутрішньо пов'язані між собою етапи, фази, операції; 2) координованість і поетапність дій, направлених на досягнення очікуваного результату; 3) однозначність виконання процедур й операцій (вирішальна, неодмінна умова досягнення результатів, адекватних поставленій меті).

З огляду на вищевикладене, сформулюємо нашу позицію щодо визначення поняття “соціально-педагогічна технологія формування відповідального ставлення до здоров'я в учнівської молоді” як оптимального способу здійснення даного процесу.

Ми розуміємо, що це стандартний комплекс методично описаних і послідовно впроваджених дій та процедур, результатом яких є вироблення позиції стосовно здоров'я в учнівської молоді.

Соціально-педагогічні технології формування відповідального ставлення до здоров'я в учнівської молоді, при умові розробки їх на принципах побудови соціальних технологій, відповідають основним критеріям технологічності: системності (наявність логіки процесу, взаємозв'язку частин, цілісність), керованості (можливість діагностики досягнення цілей, планування процесу), ефективності (гарантованість досягнення певного результату за оптимальних затрат), відтворюваності (можливості застосування в інших однотипних умовах іншими суб'єктами.

Структура соціально-педагогічної технології формування відповідального ставлення до здоров'я в учнівської молоді містить декілька обов'язкових компонентів: мета, завдання, алгоритм (послідовність дій), принципи, необхідні й достатні соціально-педагогічні умови, очікуваний результат. [3]

Стисло розкриємо компоненти структури даної технології.

Мета - це опис того позитивного кінцевого результату, який очікується отримати після реалізації технології, бажаний стан об'єкта, на досягнення якого спрямовується діяльність - сформованість відповідального ставлення до здоров'я в учнівської молоді. Зазначимо, що відповідальне ставлення до здоров'я ми визначаємо як позицію особистості, що є складним, багатокомпонентним явищем, котре поєднує в собі потребу у здоров'ї в системі цінностей; усвідомлення сутності здоров'я та своєї ролі у його збереженні та зміцненні; емоційне оцінювання стану здоров'я; цілеспрямовані конкретні дії з досягнення благополуччя, що скеровані волею; осмислення проведеної діяльності з розвитку здоров'я. [4.с,81]

Завдання - дії, які належить здійснити для досягнення мети, конкретні й вимірювані, а саме: провести навчання спеціалістів із теоретико-методичних засад формування відповідального ставлення до здоров'я в особистості, підготувати спеціалістів до впровадження та реалізації технології;провести освітні тренінги з учнівською молоддю; надати організаційну та методичну допомогу діяльності підготовлених спеціалістів; оцінити здійснення технології. [5]

Саме алгоритм як система послідовних дій; певний стандарт діяльності з реалізації визначених процедур є найбільш характерною ознакою технології. Процедури, поетапність їх виконання визначаються завданнями технології і спрямовані на їх досягнення. В алгоритмі соціально-педагогічної технології формування відповідального ставлення до здоров'я в учнівської молоді виокремлено такі етапи як: підготовка спеціалістів до проведення освітнього тренінгу, організації роботи за технологією; робота підготовлених спеціалістів із групами учнівської молоді з проведення навчання за програмою освітнього тренінгу; розробка і реалізація проектів учнівською молоддю; оцінка результативності впровадження та реалізації технології.

У впровадженні й здійсненні соціально-педагогічних технологій формування відповідального ставлення до здоров'я в учнівської молоді ми визначаємо такі принципи: добровільності, “навчаючи - вчуся”, суб'єкт - суб'єктного спілкування.

Принцип добровільності передбачає вільний вибір учасниками (як спеціалістами, так і звичайними молодими людьми) своєї участі в навчанні та проведенні подальшої просвітницької роботи у сфері сприяння здоров'ю.

Рушійною силою навчання має виступати власний мотив, що визначає зацікавленість людини в навчальній діяльності. Відкриває мотив розуміння учнівською молоддю важливості, потрібності отримання нових знань, формування нових навичок та власної ролі в цьому процесі. Принцип “навчаючи - вчуся” передбачає створення умов для того, щоб учасники не тільки отримали потрібну інформацію, а й мали змогу виступити у ролі навчаючого, що підвищує ступінь засвоєння і усвідомлення знань.

Принцип суб'єкт-суб'єктного спілкування полягає в тому, що в освітньому процесі та міжособистісному спілкуванні постійно враховуються інтереси, почуття всіх його суб'єктів, що передбачає визнання цінності особистості іншої людини, її думок, досвіду.

Принципи реалізації є тією основою, тими “опорами”, на яких тримається технологія як соціально-педагогічна система[5].

Щодо умов зауважимо, що вибір і застосування соціально-педагогічної технології залежить від створення необхідних і достатніх умов, і сама технологія допомагає створенню нових сприятливих умов.

Отже, соціально-педагогічні технології формування відповідального ставлення до здоров'я в учнівської молоді створюють можливість педагогам загальноосвітніх шкіл здійснювати цей процес цілеспрямованіше, з визначеними концептуальними основами, принципами, змістом діяльності, за певним алгоритмом, високою вірогідністю досягнення кінцевого результату.

3.3 Практичне застосування технології проектування у роботі соціального педагога у загальноосвітній школі

Практичне застосування соціально-педагогічних технологій проектування у роботі соціального педагога у загальноосвітній школі починається з визначення соціальної проблеми та мети проекту, як ідеального образу бажаного результату. Мета може формулюватися на двох рівнях: мета-ідеал (стратегічна мета); мета-очікуваний результат (тактична мета). Їх сутність зосереджується на вирішенні проблем, які виникають в об'єктів.

Технологія проекту повинна мати:

*Чітке формулювання мети;

*Мету слід формулювати стосовно конкретної ситуації;

*Конкретизувати головну мету та визначити менш значимі цілі (можна у вигляді завдань);

*Конкретизувати кінцевий результат;

*Визначити термін досягнення мети та реалізації проекту;

*Конкретизувати обсяг сил, засобів, енергії, часу;

*Мета проекту має бути зрозуміла тим, хто буде працювати над проектом;

*Мета повинна бути реальною, але не легкою;

*Мета повинна фіксуватися у письмовому вигляді.

При побудові проекту соціальному педагогу слід, також зважати на те, що жоден проект не може розглядатися як ідеальний, оскільки під час підготовки та проведення певної форми залежно від обставин можливі модифікації окремих частин проекту, його змістовне доповнення чи спрощення.

Залежно від обраної проблеми соціальний педагог може розробляти проект її вирішення однобічно чи у співпраці з творчою групою. До складу якої можуть входити колеги по роботі, діти та учнівська молодь, представники різних соціальних інститутів та громадські організації.[11, с. 51-52]

Для прикладу практичного застосування проектних технологій у діяльності соціального педагога в загальноосвітній школі, ми визначили проблему здійснення ефективної профілактики ВІЛ-інфекції серед дітей та підлітків. Діти та підлітки, уразливі до ВІЛ-інфікування, - це категорія неповнолітніх, що у силу певних життєвих обставин, впливу суспільства та середовища, належності до певної субкультури або групи, а також відсутності або обмеженості доступу до інформації, послуг та програм, можуть почати практикувати поведінку, ризиковану щодо ВІЛ-інфікування [3].

Необхідно також зауважити, що у підлітків висока схильність до будь-яких форм ризикованої поведінки, низька самооцінка та низька мотивація до будь-якої діяльності, у тому числі - зміни своєї поведінки.

Завдання профілактичної роботи ускладнює той факт, що здоров?я для таких дітей не є цінністю, тому будь-які форми ризикованої поведінки, які мають яскраво негативний вплив на здоров?я та самопочуття, легко приймаються, у разі, якщо така поведінка обирається групою, в якій перебуває підліток. Недостатньо розвинені навички критичного аналізу власних дій та прогнозування майбутнього заважає визначити наслідки своєї ризикованої поведінки (соціальні, психологічні, медичні)[3].

Отже, аналіз існуючої практики загальноосвітніх шкіл показує, що соціально-педагогічні технології формування відповідального ставлення до здоров'я в учнівської молоді потребують залучення дітей до впровадження та реалізації соціальних проектів, важливо, щоб діти самі працювали над проектом, а не були сторонніми спостерігачами.

Соціально-педагогічні технології соціального проектування, дають змогу науково будувати соціально-педагогічну діяльність; допомагають формувати в учнів відповідальне ставлення до власного життя, толерантне ставлення до людей, які живуть поруч.

Розглянувши низку питань щодо технологій соціального проектування у діяльності соціального педагога ми дійшли висновків, що проектування одна із форм випереджаючого відображення дійсності, конструювання прообразу уявного об'єкта чи процесу, які б відповідали бажаним властивостям чи наслідкам.

Результатом такого конструювання є проект - сукупність скоординованих дій із певними точками відліку та завершення з метою досягнення певних цілей з встановленими строками, витратами та параметрами виконання. Якщо говориться про проект, мають на увазі уявну конструкцію певних змін, яка попередньо запланована та може бути в подальшому впроваджена в реальному житті.

Технологія соціально-педагогічної діяльності - це практична діяльність соціального педагога, яка характеризується раціональною послідовністю використання найрізноманітніших засобів, методів для досягнення результатів. Будь-яка технологія передбачає існування програми або алгоритму дій.

Потреба суспільства у формуванні відповідального ставлення до здоров'я в учнівської молоді, ступінь складності цього процесу, необхідність використання під час його здійснення способів, які б забезпечили ефективне досягнення стратегічного завдання для розвитку нашої країни, обумовлюють важливість пошуку, розробки та впровадження соціально-педагогічних технологій, котрі оптимізують процес становлення позиції особистості щодо здоров'я.

Отже, на підставі аналізу теорії і практики нами виокремлено соціально-педагогічні умови, створення яких обумовлює успішність технологічного забезпечення процесу формування відповідального ставлення до здоров'я в учнівської молоді, а саме: організація діяльності на концептуальних засадах сприяння покращенню здоров'я; відповідність змісту освітніх/просвітницьких програм сутнісним та структурним характеристикам відповідального ставлення до здоров'я; забезпечення участі учнів в діяльності щодо сприяння покращенню громадського здоров'я; застосування інтерактивних методів навчання; готовність фахівців (концептуальна, технологічна, психологічна) до здійснення діяльності, спрямованої на вироблення та виявлення позиції щодо здоров'я в учнівської молоді.

Здійснивши узагальнюючий аналіз публікацій щодо соціально-педагогічних технологій, ми зробили висновок, що на сьогоднішній день існують два аспекти їх розуміння: по-перше, їх можна розуміти як способи застосування теоретичних висновків тієї чи іншої науки у розв'язанні практичних завдань; по-друге, під соціально-педагогічними технологіями розуміють сукупність прийомів, методів і впливів, які застосовуються для досягнення поставлених цілей в процесі освітньо-виховної діяльності.

Виходячи з того, що предметом нашого дослідження є соціально-педагогічні технології, які використовуються у діяльності соціального педагога загальноосвітньої школи можна сказати, що визначення соціально-педагогічних технологій за ознакою спорідненості із суміжними науками має універсальний характер і значною мірою вбирає в себе критерії визначення за суб'єктивно-об'єктивною ознакою, оскільки як для групової, так і для індивідуальної роботи можуть використовуватись ті чи інші поєднання теоретичних підходів.

У практичному застосуванні соціально-педагогічні технології у нашому дослідженні ґрунтуються на ідеї допомоги шляхом виховного впливу на процес соціалізації дитини або соціалізації групи, який здійснюється через систему соціального інституту освіти. Використовуючи соціально-педагогічні технології, соціальний педагог має коригувати формування соціальних якостей особистості відповідно до суспільно значущих цінностей, обмежувати або активізувати вплив тих чи інших факторів.

Завершуючи аналіз дослідження технологій соціально-педагогічної діяльності у загальноосвітній школі, можна сказати, що комплексне використання технологій, базуються на засадах гуманізації, демократизації та професійної активності соціального педагога.



ВИСНОВКИ

Відповідно до поставлених завдань дослідження можна зробити наступні висновки:

1. Загальна мета соціально-педагогічної діяльності полягає у створенні оптимальних умов соціалізації особистості. Подальша конкретизація цієї мети відбувається у таких завданнях: збереження та зміцнення фізичного, психічного, соціального здоров'я особистості; створення сприятливих умов у мікро соціумі для розвитку здібностей та реалізації можливостей особистості; надання комплексної соціально-психолого-педагогічної допомоги та підтримки; попередження та локалізація негативних впливів соціального середовища на особистість.

Досягнення мети, виконання завдань і реалізація змісту соціально-педагогічної діяльності здійснюється за допомогою сукупності методів, прийомів, засобів та форм, які є складовими різноманітних технологій діяльності соціального педагога та соціального працівника. Якщо метод виступає шляхом, способом досягнення мети і розв'язання завдання, то форма виступає способом організації змісту роботи, сполучення певних її функцій. Завдяки формам, методи наповнюються конкретним змістом.

Отже, соціальний педагог повинен враховувати важливість побудови педагогічного процесу, особливості керівництва діяльністю дитини, організацію самовиховання особистості шляхом здійснення самостійних і відповідальних вчинків. Соціальний педагог зобов'язаний допомогти дитині пройти шлях морального й соціального розвитку. І саме тому потрібно враховувати особливості дітей, вчасно використовувати методи та форми соціально-педагогічної роботи з ними. Соціальна робота з дітьми та молоддю у сфері освіти - це діяльність уповноважених освітніх органів, організацій та установ незалежно від їх підпорядкування і форми власності та окремих громадян, яка спрямована на створення соціальних умов життєдіяльності, гармонійного та різнобічного розвитку дітей та молоді, захист їх конституційних прав, свобод і законних інтересів, задоволення культурних та духовних потреб у ході навчання на виховання.

2. Соціальний педагог є посередником між особистістю та соціумом, впливаючи на формування гуманних, виховуючих, морально і фізично здорових відносин у соціальному середовищі, сім'ї, сімейно-сусідському оточенні, між дорослими та дітьми. Його клієнтами є сім'я та її близьке оточення за місцем проживання. Він перший вступає в етично допустимій формі в контакт з членами сім'ї, ставлячи "соціальний діагноз": вивчає мікросоціум, інтереси, уподобання, коло спілкування, моральну атмосферу, умови життя, психологічні та вікові особливості, здібності членів сім'ї, виявляє позитивні та негативні впливи й проблеми (психологічні, етичні, правові, медичні та ін.) з метою надання подальшої допомоги. У процесі "діагностики" соціальний педагог диференціює клієнтів, встановлює, з яким спеціалістом його треба зв'язати у відповідності з виявленою проблемою (з службою психічного чи фізичного здоров'я, правового чи економічного захисту, культурного дозвілля і педагогічної анімації та ін.).

Отже, соціальна допомога повинна мати активний характер і сприяти залученню до соціальної роботи як самих клієнтів, так і соціальних працівників, зокрема соціальних педагогів. Вона спрямована на поступове створення своєрідного механізму саморозвитку, що сприяє виявленню взаємної турботи і взаємодопомоги, милосердю, послабленню соціального і міжнаціонального напруження, формуванню сприятливого мікроклімату в соціумі.

Таким чином, на відміну від звичайного педагога, який працює в навчальному закладі і виконує, перш за все, освітньо-навчальну та виховну функції, соціальний педагог повинен реалізувати в першу чергу функцію соціальної допомоги і захисту.

3. Соціально-педагогічна діяльність - це інтегроване, цілісне утворення, яке включає такі структурно-змістові компоненти: цільовий, мотиваційний, комунікативний, процесуальний, результативно-оціночний.

Зміст соціально-педагогічної діяльності визначають наступні функції.

Комунікативна функція соціально-педагогічної діяльності полягає в налагодженні взаємодії особистості з різними сферами життєдіяльності.

Організаторська функція характеризує соціально-педагогічну діяльність з точки зору соціального менеджменту, що полягає в структуруванні, плануванні, розподілі різних видів діяльності, координації роботи з різними соціальними інститутами.

Прогностична функція означає передбачення результатів своєї діяльності.

Охоронно-захисна функція спрямована на відстоювання прав та інтересів дітей та молоді.

Діагностична функція покликана виявляти окремі аномалії в певному мікросоціумі.

Попереджувально-профілактична функція має на меті запобігання асоціальних явищ.

Корекційно-реабілітаційна функція полягає у зміні та удосконаленні якостей особистості, особливостей життєдіяльності клієнта.

Соціально-терапевтична функція спрямована на вчасне подолання кризових ситуацій та проблем клієнта.

Активною формою соціально-педагогічних технологій є створення об'єднань самоврядування - клубів, асоціацій, груп самодопомоги і взаємодопомоги. Зазвичай така організація створюється рішенням зборів ініціаторів, що висувають цілі діяльності, залучають прихильників, розробляють проект статуту клуба, обговорюють його і затверджують на зборах. Але фахівці із соціальної роботи мають знати, що це один із найбільш плідних шляхів поліпшення соціального обслуговування населення і розвитку соціальних навичок і якостей. Тому вони повинні виступати організаторами таких груп або надавати допомогу в їх створенні й діяльності[8, с.36]. Відтак, для того щоб технологія соціально-педагогічної підтримки була ефективною, необхідно обрати адекватні форми, методи і засоби соціально-педагогічної діяльності стосовно технологій. “Соціально-педагогічна робота постійно еволюціонує і варто навчитися не лише сприймати, а й передбачати можливі зміни у змісті роботи, бути спроможним їх сприймати і сприяти позитивному результату”. Отже, основним моментом реалізації технологій соціально-педагогічної є підбір методів і засобів.

4. Аналіз літератури з теорії і практики соціальної педагогіки дозволяє виділити наступні етапи використання соціальних технологій:

1) теоретичний, який передбачає обґрунтування мети і об'єкту технологічного впливу, виділення складових компонентів соціального процесу та з'ясування зв'язків між ними;

2) методичний, який пов'язаний з підбором методів та засобів впливу, збором та аналізом інформації, визначенням принципів перетворення результатів аналізу у висновки та рекомендації;

3) процедурний, що пов'язаний з практичною діяльністю по апробації розробленого алгоритму використання методів і засобів [11, с.75].

Таким чином, структура будь-якої технології в соціально-педагогічній роботі визначається наявністю:

а) науково-обгрунтованої програми, згідно якої розв'язується дана проблема;

б) заданого алгоритму як системи послідовних операцій на шляху досягнення результату;

в) певного стандарту діяльності як критерію успішності.

Отже, провівши теоретичний аналіз наукової соціально-педагогічної літератури, ми дійшли висновку, що ці функції реалізуються повністю лише в комплексі. Застосування тих чи інших технологій в соціально-педагогічній роботі визначає її подальшу ефективність.

5. Практичне застосування соціально-педагогічних технологій проектування у роботі соціального педагога у загальноосвітній школі починається з визначення соціальної проблеми та мети проекту, як ідеального образу бажаного результату.

Мета може формулюватися на двох рівнях: мета-ідеал (стратегічна мета); мета-очікуваний результат (тактична мета). Їх сутність зосереджується на вирішенні проблем, які виникають в об'єктів.

Технологія проекту повинна мати:

*Чітке формулювання мети;

*Мету слід формулювати стосовно конкретної ситуації;

*Конкретизувати головну мету та визначити менш значимі цілі (можна у вигляді завдань);

*Конкретизувати кінцевий результат;

*Визначити термін досягнення мети та реалізації проекту;

*Конкретизувати обсяг сил, засобів, енергії, часу;

*Мета проекту має бути зрозуміла тим, хто буде працювати над проектом;

*Мета повинна бути реальною, але не легкою;

*Мета повинна фіксуватися у письмовому вигляді.

Отже, аналіз існуючої практики загальноосвітніх шкіл показує, що соціально-педагогічні технології формування відповідального ставлення до здоров'я в учнівської молоді потребують залучення дітей до впровадження та реалізації соціальних проектів, важливо, щоб діти самі працювали над проектом, а не були сторонніми спостерігачами.



СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ

1. Абашкіна Н.В. До питання про підготовку соціальних педагогів у Німеччині //Професійна підготовка педагогічних працівників: Науково-методичний збірник Київ - Житомир: 2006. - С. 24-28.

2. Архипова С. П., Майборода Г. Я. Підготовка соціальних педагогів у Черкаському державному університеті імені Богдана Хмельницького //Науково-методичний журнал. Соціальна робота в Україні: теорія і практика. - №1, 2003. - 192 с.

3. Безпалько О.В. Соціальна педагогіка в схемах і таблицях. Навчальний посібник. - К.: Центр навчальної літератури, 2003. - 134 с.

4. Безпалько О.В. Зміст та напрями професійної діяльності соціального педагога в загальноосвітніх закладах / Проблеми педагогічних технологій. Випуск 2. - Луцьк, 2012.

5. Василькова Ю.В., Василькова Т.А. Социальная педагогика. Курс лекций. - М., 2009 .

6. Волкова Н.П. Педагогіка: Посібник для студентів вищих навчальних закладів. - К.: Видавничий центр "Академія". 2004. - 576с. (Альма - матер).

7. Галузинський В.М., Євтух М.В. Педагогіка: теорія та історія: Навч. посібник. - К .: Вища школа, 2005. - 237 с.

8. Калениченко Р.А. Практична психологія в системі соціальної роботи: Навч. посіб. - К.: КиМУ, 2006. - 115 с.

9. Капська А.Й., Безпалько О.В, Вайнола Р.Х. Актуальні проблеми соціально - педагогічної роботи. - К.,2004.

10. Капська А.Й. Соціальна робота: деякі аспекти роботи з дітьми та молоддю. - К., 2011.

11. Коваль Л.Г., Звєрєва І.Д., Хлєбік С.Р Соціальна педагогіка. Навчальний посібник. - К.,2007.

12. Криворучко П.П. Психологія сім'ї / під заг. ред. Марченко В.М.: Навчальний посібник. - К.: КиМУ, 2007. - 140 с.

13. Лукашевич М.П. Соціалізація: виховні механізми і технології. - К.,2008.

14. Лукашевич М.П., Мигович І.І., Пінчук І.М. Соціальна робота в Україні: теоретико-методичні засади. - К.,2011.

15. Мардахаев Л.В. Социальная педагогика: Курс лекций/ Под ред. В.И. Беляева. - М.,2006.

16. Мудрик А.В. Социальная педагогика: Учеб. пособие для студ. высш. пед.учеб. заведений/ Под ред. В.А. Сластенина. - М.,2009.

17. Мустаева Ф.А. Основы социальной педагогики: Учебник для студентов высших педагогических заведений. - М.,2007.

18. Никитин В.А. Социальная работа: проблемы теории и подготовки специалистов. Учебное пособие. - М.,2012.

19. Овчарова Р.В. Справочная книга социального педагога. - М.,2001.

20. Психологія особистості; Словник - довідник/ За редакцією П.П.Горностая, Т.М. Титаренко. - К.: Рута, 2011.-320с.

21. Соціальна педагогіка. Підручник./ За редакцією професора Капської А.Й. - К.: Центр навчальної літератури: 2006. - 468с.

22. Социальная педагогика: Курс лекций / Под общей редакцией М.А.Галагузовой. - М.,2005.

23. Социальная работа: теория и практика: Учеб. пособие / Отв. ред. Е.И. Холостова. - М., 2011.

24. Соціальна робота: Короткий енциклопедичний словник. - К., 2012.

25. Соціальна робота в Україні: Навч. посіб./ За заг. ред. І.Д. Звєрєвої, Г.М.Лактіонової. - К.;Центр навчальної літератури, 2004. - 256 с.

26. Социальная работа: Учебное пособие. - 3-е изд., перераб. и доп. - Ростов н/Д; Феникс. 2003. - 480 с. (Серия "Высшее образование").

27. Соціологія: Підручник для студентів вищих навчальних закладів / За ред.. В.Г. Городяненка - К.: Видавничий центр "Академія", 2007. - 560 с.

28. Соціологія: Підручник / за загальною редакцією проф. В.П. Андрущенка, проф. М.І.Горлача. Харків - Київ. 2008. - 624 с.

29. Фирсов М.В., Студенова Е.Г. Теория социальной работы: Учеб. пособие для студ. Высших учебных заведений. - М., 2011.

30. Шакурова М.В. Методика и технология работы социального педагога: Учеб. пособие для студ. высших учебных заведений. - М., 2007.

31. Шептенко П.А., Воронина Г.А. Методика и технология работы социального педагога: Учеб. пособие для студ. высш. пед.учеб. завед.- М., 2009.

Размещено на Allbest.ru