Сучасні тенденції розвитку професійно-технічної освіти

Размещено на http://www.allbest.ru

Размещено на http://www.allbest.ru

Вступ

Система вищої професійної освіти відіграє важливу роль у житті суспільства. Вона, забезпечуючи кваліфікаційну структуру економічно активного населення, формує відповідний ринок праці, безпосередньо впливає на всі соціально-економічні, господарські процеси, стан культури і науки в окремо взятій країні.

Актуальність теми. На сучасний стан професійно-технічна освіта відіграє дуже важливо роль. Підготовка робітничих кадрів у системі професійно-технічної освіти є однією із найважливіших складових розвитку соціально-економічної сфери. На протязі останніх десяти років в Україні вживаються заходи щодо реформування системи професійно-технічної освіти, кількісної та якісної її перебудови у відповідності до потреб ринку праці.

Основним завданням функціонування підсистеми професійно - технічної освіти є підготовка кваліфікованих робітників для народного господарства країни. Однак крім кваліфікованих робітників у навчальних закладах ПТО можуть готувати окремі категорії службовців (секретар-референт) і в деяких типах навчальних закладів може здійснюватися підготовка до рівня молодшого фахівця.

Над проблематикою професійно-технічної освіти працювало багато видатних дослідників а зокрема такі: Головатий М.Ф., Журавський В.С., Демидова Л.А., Вульфсон Б.Л., та багато інших.

Об'єкт дослідження система професійної - технічної освіти України.

Предметом дослідження є основні завдання функціонування підсистеми підготовка кваліфікованих робітників професійно-технічної освіти.

Вища освіта покликана забезпечити фундаментальну наукову і професійно - практичну підготовку до певного освітньо-кваліфікаційного рівня.

Мета курсової роботи визначити й охарактеризувати основні особливості розвитку вищої освіти та сучасні тенденції в управлінні освітою в Україні.

Для реалізації вказаної мети курсової роботи необхідно вирішити наступні завдання:

1. Дослідити основні особливості професійно - технічної освіти в Україні;

2. Провести діагностику основних тенденцій розвитку професійно - технічної освіти України;

3. Теоретично вивчити та проаналізувати шляхи вдосконалення професійно - технічної освіти в Україні.

1. Характеристика то особливості професійно-технічної освіти

Термін “професійна освіта” розуміють і як сукупність знань, умінь та навичок, опанування яких надає змогу працювати спеціалістом певної кваліфікації, зазначає С. Гончаренко.

Розглядаючи особливості професійної освіти, А. Новіков під професійною освітою розуміє “результат професійного навчання і виховання, професійного становлення та розвитку особистості людини”.

Однією з основних цілей професійної освіти, на думку вченого, є створення умов для опанування певної професійної діяльності, одержання кваліфікації (або в певних випадках - перекваліфікації) для включення людини в суспільно корисну працю відповідно до її інтересів і потреб. Причому для кожної окремої людини її професійна освіта виступає як засіб самореалізації, самовираження та самоутвердження особистості, а також як засіб соціального самозахисту й адаптації в умовах ринкової економіки.

Професійна освіта практично завжди пов'язана з відповідною кваліфікацією, тобто можливістю, спроможністю щось робити, діяти, працювати. Під кваліфікацією розуміють здатність працівника виконувати конкретні завдання та обов'язки конкретної роботи - набір завдань та обов'язків, що виконуються або повинні бути виконані однією особою.

Переліки кваліфікацій, напрямків і спеціальностей, за якими здійснюється підготовка фахівців у ВНЗ за відповідними освітньо-кваліфікаційними рівнями, загальні вимоги до кожного освітньо-кваліфікаційного й освітнього рівня визначено у Державному стандарті вищої освіти України.

А. Коржуєв і В. Попков вбачають у вищій професійній освіті важливий соціально-державний інститут, який виконує функцію підготовки молодого покоління до вирішення в майбутньому професійних завдань у певній сфері діяльності та передбачає достатньо високий рівень сформованості різних умінь і навичок, а також здібності безперервного їх вдосконалення.

На відміну від загальної освіти, професійна освіта має специфічну мету, тобто призначення, що адаптує того, хто вчиться, до особливостей обраної сфери діяльності в інтересах реалізації здібностей та інтересів особистості.

Отже, професійна освіта відрізняється від загальної освіти характером і спрямованістю отримуваних знань, умінь та навичок, формуванням та вдосконаленням тих особистісних установок і якостей, які узгоджуються з обраними людиною професією та спеціальністю.

Ураховуючи зазначене вище, у трактуванні поняття “вища професійна освіта” ми враховуємо такі особливості:

- вища професійна освіта передбачає підготовку фахівців певної кваліфікації;

- результатом цієї підготовки є не лише рівень засвоєння студентами такої сукупності систематизованих знань, умінь і способів діяльності, що нададуть змогу фахівцю самостійно та відповідально вирішувати дослідницькі і практичні завдання, творчо використовуючи та розвиваючи досягнення культури, науки і техніки, але й професійне становлення та розвиток особистості людини.

Досить неоднозначно у сучасній науковій літературі визначаються основні функції вищої професійної освіти. Так, А. Коржуєв і В. Попков основними вважають такі функції:

- формування в студентів умінь цілісного сприйняття навколишнього світу та відчуття відповідної єдності з ним, а також цілісного сприйняття процесу і результату діяльності;

- опанування технологій прийняття оптимальних рішень, уміння адаптуватися до різних змін, прогнозувати перебіг розвитку тієї чи іншої ситуації, яка виникла під час діяльності, попереджувати негативні наслідки надзвичайних подій;

- опанування культури системного підходу в діяльності та найважливіших загальнометодологічних принципів її організації, принципів конструювання стійких систем, а також формування у майбутнього випускника ВНЗ толерантності в судженнях і діяльності.

Аналіз педагогічних джерел свідчить, що за останні два десятиліття відбулися значні зміни у вищій професійній освіті як у світі, так і в Україні.

У системах вищої освіти зарубіжних країн спостерігаються такі тенденції: зростання вартості вищої освіти; збільшення частки недержавних ВНЗ у системах освіти; зближення державного та недержавного секторів вищої освіти; зростання обсягу годин, який відводиться на самостійну роботу студентів, на практичну підготовку фахівців; збільшення обсягу навчальних предметів за вибором; установлення оптимального поєднання теоретичної і практичної підготовки, велика перевага надається індивідуальним заняттям та навчанню студентів у малих групах.

Тенденції розвитку вищої освіти в умовах соціально-економічних змін у країні потребують модернізації системи управління вищою освітою, окремим ВНЗ. Ми намагались виявити сучасні тенденції в управлінні вищою професійною освітою в країнах близького і далекого зарубіжжя, Україні. А. Василюк, Б. Вульфсон, Л. Ляшенко, Т. Морозова та інші вчені у своїх працях зазначають, що у розвинутих країнах світу йде постійний пошук ринкових моделей організації, управління і фінансування в галузі вищої освіти, які б найбільш адекватно відповідали запитам сьогодення.

Реформування систем освіти в світі пов'язано з децентралізацією та демократизацією управління, декларацією автономії і самовизначення ВНЗ.

Як зазначає В. Нікандрова, традиційні форми державного контролю стали неадекватними динамічним змінам у змісті і формах освіти. У багатьох європейських та інших системах вищої освіти сьогодні спостерігається тенденція надання більшої автономії навчальним закладам. Із підвищенням ролі освіти в забезпеченні стійкого розвитку і конкурентноздатності держав на світових ринках функції державних органів управління зміщуються у бік вироблення стратегії та політики розвитку освіти, координації зусиль і ресурсів, необхідних для нормальної діяльності освітніх систем. Разом із тим, Педагогічні науки у деяких системах, наприклад, американській, навпаки, зазначає Т. Морозова, спостерігається більш суттєвий вплив держави на управління освітою.

Б. Вульфсон підкреслює, що сьогодні помітною є тенденція конвергенції централізованих та децентралізованих систем управління, кожна з яких має свої позитивні і негативні аспекти залежно від соціально-економічних імперативів у країні та світовому співтоваристві.

Серед шляхів і механізмів розвитку та підвищення ефективності управління ВНЗ у зарубіжних країнах М. Кондрух виокремлює такі напрямки:

1. Широко використовуються положення загальної теорії управління, однією зі складових якої є система “планування - програмування - бюджетування”; при цьому планування передбачає врахування поточних і перспективних потреб закладу, що розвивається.

2. Розробляються програми модернізації з урахуванням сучасних умов, у тому числі диверсифікації вищої освіти, відбувається організація професійно-освітніх програм скороченого навчання та відкритого навчання.

3. Постійно ускладнюється зміст загальної і професійної підготовки з метою створення у випускника “кваліфікаційного запасу” для його мобільності та захищеності. Створюються нові технології навчання і форми організації занять. Широко застосовується концепція професійної компетенції.

4. Розробляються концепції оцінки роботи ВНЗ на всіх її етапах, а також звітності за одержані результати. Цікавими для нашого дослідження є моделі управління вищої освіти США, які довели свою ефективність. Аналіз досліджень Л. Адамської, Т. Морозової, О. Романовського, Ю. Романовської, В. Нікандрової, Н. Собчак та інших учених свідчить, що система вищої освіти США характеризується такими суттєвими особливостями: децентралізована - управління системою здійснюється не федеральною владою, а владою штатів.

Роль федерального міністерства освіти полягає в: наданні допомоги в освіті найбільш бідним (85 % бюджету міністерства освіти йде на здійснення федеральних програм допомоги знедоленим, спеціальні освітні програми, допомога бідним студентам); стимулюванні і нагороді досягнень у галузі освіти; сприянні поширенню свободи “вільного вибору”; поширенні звітності на всі рівні освіти; плюралістична - немає державної монополії на створення освітніх інститутів; автономність системи вищої освіти США за тісного контакту ВНЗ будь-яких форм власності між собою; диверсифікована - управляється, фінансується й адмініструється як громадськими, так і приватними структурами. Усього в США діє близько 3400 інститутів, у яких здобувають вищу (післясередню) освіту: дворічні коледжі, чотирирічні коледжі, університети.

Майже половина ВНЗ є приватними; вищі навчальні заклади, як державні, так і приватні, отримують право на функціонування та присудження ступенів від влади штатів, в яких вони розташовані; розвиток контрактних відносин як усередині ВНЗ, так і між самими закладами; існування незалежної державної акредитаційної комісії, яка включає експертів із провідних університетів країни; доступність та відкритість інформації про роботу ВНЗ будь-якої форми власності: щорічно публікуються рейтинги кращих акредитованих навчальних закладів штату і країни, що складаються незалежними аудиторськими компаніями, які сприяють розвитку здорової конкуренції між ВНЗ; розвинута інфраструктура вищої освіти; тісний зв'язок вузівської науки з світом бізнесу, який оснований на системі договірних відносин.

Американський досвід свідчить, що вища освіта може стати прибутковою галуззю економіки країни; існують податкові пільги для батьків, чиї діти навчаються в системі вищої освіти США.

Управління інститутами вищої освіти США здійснюється шляхом добровільної акредитації, яку проводять національні акредитаційні комісії. Зберігаючи свої академічні стандарти, коледжі й університети постійно здійснюють переоцінку якості освітніх послуг, які вони надають, і набувають права стати учасниками певних федеральних програм підтримки освіти.

Акредитація є у більшості випадків необхідною умовою для одержання субсидій від приватних фондів, зазначає Т. Морозова. Особливу роль в акредитації у США відіграють, як стверджує Б. Вульфсон, неурядові професійні асоціації медиків, юристів, інженерів тощо.

Вважаючи одним зі своїх завдань підтримання високого престижу конкретної професії та компетенції їх представників, асоціації дуже суворо оцінюють результати діяльності ВНЗ, встановлюють їх місце в ієрархії ВНЗ.

Акредитація стимулює проведення різних заходів щодо модернізації навчальних курсів, активізації навчального процесу, широкого використання найновіших технічних засобів навчання. Аналіз досліджень Л. Демидової, К. Корсака, Л. Ляшенко, В. Нікандрової свідчить, що в країнах Європи ведуться пошуки вдосконалення систем акредитації навчальних закладів. Створюються спеціальні державні акредитаційні органи, які оцінюють якість як державної, так і недержавної освіти, та неурядові академічні органи, що є посередниками між Міністерством освіти, ВНЗ та академічною спільнотою.

У дослідженнях Т. Морозової, А. Тихонова, А. Абрешина, Т. Вороніної, Т. Шамової та інших вчених розглядаються шляхи реформування управління системою вищої освіти Росії: демократизація управління - ліквідація монополії держави на управління освітою, перехід на громадсько-державне управління, у якому особистість, суспільство і держава виступають як партнери; децентралізація управління освітою через його регіоналізацію та муніципалізацію; самостійність навчальних закладів у виборі шляхів свого розвитку; багатоукладність і варіативність системи освіти (різноманітність форм власності на освіту й освітні заклади; вибір різних форм Педагогічні науки одержання освіти); надання регіонам Росії права вибору власної освітньої стратегії розвитку відповідно до конкретних особливостей та умов; відкритість освіти (гуманізація освіти і створення максимально сприятливих умов для розкриття та розвитку здібностей кожного учня; гуманітаризація освіти, диференціація навчання і мобільність освіти, розвиваюче навчання, неперервність освіти).

Комплекс заходів щодо вдосконалення управління вищою освітою в Україні розглядаються у “Національній доктрині розвитку освіти”.

Оскільки система освіти в Україні нині розвивається як державно-громадська, то нова модель системи управління сферою освіти має бути відкритою та демократичною. У ній передбачається забезпечення державного управління з урахуванням громадської думки, унаслідок чого змінюється навантаження, функції, структура і стиль центрального та регіонального управління освітою.

Серед складових модернізації управління освітою, зазначених у доктрині, ми виокремлюємо такі, що обумовлені темою нашого дослідження:

- децентралізація управління;

- перехід до програмно-цільового управління;

- поєднання державного і громадського контролю;

- запровадження нової етики управлінської діяльності, що базується на принципах взаємоповаги, позитивної мотивації;

- створення системи моніторингу ефективності управлінських рішень, їх впливу на якість освітніх послуг на всіх рівнях;

- упровадження новітніх інформативно-управлінських та комп'ютерних технологій;

- демократизація процедури призначення керівників навчальних закладів, їх атестація;

- підвищення компетентності управлінців усіх рівнів;

- більш широке залучення до управлінської діяльності талановитої молоді, жінок, а також виховання лідерів у сфері освіти.

2. Основні тенденції розвитку професійно-технічної освіти в Україні

2.1 Перспективи міжнародного співробітництва у сфері професійно - технічної освіти

Одним із головних стратегічних напрямів сучасної державної політики є забезпечення умов для задоволення потреб громадян, суспільства та ринку праці в якісній професійно-технічній освіті шляхом створення нових, більш гнучких механізмів регулювання сфери професійної освіти, оновлення її структури та змісту, розвитку фундаментальності та практичної спрямованості освітніх програм, формування системи навчання протягом життя, що стане одним з основоположних чинників забезпечення конкурентоспроможності України на світовому рівні.

Урядом країни приділяється значна увага питанню підготовки робітничих кадрів. Так, розпорядженням Кабінету Міністрів України від 27 серпня 2012 року № 1723 схвалено Концепцію Державної цільової програми розвитку професійно-технічної освіти на 2011-2015 роки.

Постановою Кабінету Міністрів України від 27 серпня 2010 року № 784 затверджено Порядок працевлаштування випускників професійно-технічних навчальних закладів, підготовка яких здійснювалася за державним замовленням.

Вперше даний Порядок передбачає впровадження договірних засад, а саме: укладання договорів між навчальними закладами та роботодавцями за участю регіональних органів Міністерства праці та соціальної політики та укладання на їх основі угод безпосередньо між роботодавцем, випускником та третьою стороною щодо надання якісної професійної освіти, якою виступає професійно-технічний навчальний заклад.

Постановою Уряду від 27 серпня 2012 р. № 770 внесено зміни до Порядку надання робочих місць для проходження учнями, слухачами професійно-технічних навчальних закладів виробничого навчання та виробничої практики, що сприятиме удосконаленню механізму проходження учнями профтехучилищ оплачуваного виробничого навчання та практики на виробництві.

Зазначеними змінами передбачено конкретизацію системи оплати практики, а саме за фактично виконані обсяги робіт, також передбачено організацію та проведення виробничої практики безпосередньо у навчальних майстернях з послідуючим стажуванням на виробництві.

Постанова Кабінету Міністрів України № 783 від 27 серпня поточного року «Про внесення змін до постанови Кабінету Міністрів України від 5 серпня 1998 р. № 1240» удосконалює управління професійно-технічним навчальним закладом, розширює їх функції у сфері господарської діяльності.

Сучасні умови розвитку економіки викликають необхідність посилення взаємодії центральних і місцевих органів виконавчої влади та органів місцевого самоврядування, підприємств, установ та організацій, об'єднань роботодавців та профспілок, наукових установ, навчальних закладів у вирішенні питань функціонування і розвитку професійно-технічної освіти.

І тому вперше за останні п'ять років відновлено роботу Міжгалузевої ради з професійно-технічної освіти. У листопаді 2012 року проведено її засідання, на якому розглянуті питання забезпечення галузей економіки та регіонів кадрами робітничих професій, стан і проблеми розвитку соціального партнерства та шляхи поглиблення інтеграції професійно-технічної освіти з виробництвом, а також затверджено її новий склад і план роботи на 2013 рік.

Станом на 01.01.2013 року підготовку робітників за 35 напрямами та видами господарської діяльності для всіх галузей економіки здійснюють 991 навчальний заклад професійно-технічної освіти, у тому числі 870 - підпорядкованих безпосередньо Міністерству освіти і науки, 75 навчальних центрів при установах виконання покарань, 46 структурних підрозділів вищих навчальних закладів та навчальних закладів інших типів.

У 2012 році продовжувалось реформування мережі навчальних закладів, приведення її у відповідність до структури економіки регіонів країни, укрупнення та спеціалізація ПТНЗ.

Згідно з пропозиціями регіональних управлінь освіти і науки розроблено Перелік професійно-технічних навчальних закладів Міністерства освіти і науки України, що підлягають оптимізації, на 2012 - 2013 роки.

Відповідно до зазначеного Переліку заплановано протягом двох років у 15 регіонах України припинити юридичні особи 20 професійно-технічних навчальних закладів шляхом приєднання до більш потужних закладів, змінити тип і (або) назву 73 закладів професійно-технічної освіти.

Рис. 1. Мережа професійно-технічних навчальних закладів МОН за галузевим спрямуванням

Контингент учнів, слухачів 870 ПТНЗ станом на 01.01.2013 року становить понад 405 тис. осіб, що у порівнянні з 2012 роком на 6 тис. осіб більше.

За державним замовленням у 2012 році до всіх типів професійно-технічних навчальних закладів прийнято на навчання 210 тис. осіб (в тому числі 194,5 тис. осіб до ПТНЗ МОН), що майже на 23 тис. осіб (11 відсотків) більше ніж у минулому році.

У порівнянні з 2012 роком у 2013 році збільшено прийом для галузей:

· промисловості - на 10,5 %;

· будівництва - на 6,5 %;

· транспорту та зв'язку - на 12,2 %;

· легкої промисловості - на 9,2 %;

· харчування і торгівлі - на 13,2 %;

· сфери послуг - на 14,2 %;

· сільського господарства - на 10,3 %.

Це свідчить про те, що кваліфіковані робітники сьогодні конче потрібні на ринку праці. Результати опитування роботодавців показують що 95 відсотків з них вважають, що випускники професійно-технічних навчальних закладів, в основному, підготовлені для роботи на виробництві та у сфері послуг.

Випуск кваліфікованих робітників у професійно-технічних навчальних закладах у 2012 році становив 225,8 тис. чол., з яких понад 84 відсотків працевлаштовані за професією згідно з договорами та замовленнями на підготовку робітничих кадрів. Половина випускників поряд з професією отримала повну загальну середню освіту.

Таблиця 1. Динаміка працевлаштування випускників професійно-технічних навчальних закладів Міністерства освіти і науки (2012-2013 роки)

Рік	Випуск учнів, слухачів, тис. осіб	Кількість випускників працевлаштованих за професією, %
2012	223,5	84,0
2013	218,5	84,2

Особливого значення сьогодні набувають такі якості робітників, як професіоналізм, компетентність, творча активність, здатність навчатися протягом всього життя. Проте, в умовах роздержавлення і акціонування підприємств, конкуренції, змін відносин робітників, роботодавців і держави, погіршення демографічного стану, міграційних процесів дедалі більше загострюється проблема дефіциту кваліфікованих робітників за різними видами економічної діяльності як за кількісними, та і за якісними показниками. Вступ України до Світової організації торгівлі також вимагає посилення та гнучкості системи професійно-технічної освіти.

Ці питання у свою чергу вирішуються шляхом створення гнучкої адаптованої до об'єктивних законів ринкової економіки системи управління.

При цьому дві головні складові управління, державна (центральна) і регіональна, розглядаються в єдності, в органічній взаємодії з постійним корегуванням близьких і далеких цілей, чітким визначенням характеру змін, завдань і функцій професійно-технічної освіти, що повинно бути основою для створення нових моделей управління, впровадження інноваційних управлінських технологій, їх безперервного вдосконалення.

Соціально-економічні зміни потребують запровадження моделі державно-громадського управління підготовкою кваліфікованих робітників з метою підвищення ролі й відповідальності соціальних партнерів, суб'єктів господарювання та місцевих органів виконавчої влади, органів місцевого самоврядування за реалізацію кадрової політики у регіонах.

Потребують також удосконалення механізми взаємодії місцевих громад із професійно-технічними навчальними закладами.

Для усунення протиріччя між централізацією управління і регіональним та місцевим значенням професійно-технічних навчальних закладів створюється система регіонального забезпечення ефективної діяльності професійної підготовки виробничого потенціалу у процесі децентралізації управління.

Так, вперше розроблено та впроваджено систему індикаторів моніторингу ефективної роботи ПТНЗ, впровадження якої забезпечить об'єктивну оцінку роботи навчальних закладів професійно-технічної освіти та створить інформаційне підґрунтя для планування і оптимізації системи професійно-технічної освіти на регіональному та загальнонаціональному рівнях.

Протягом 2012 року здійснювалась активна робота по розвитку та наповненню національного веб-порталу професійно-технічної освіти www.proftechosvita.org.ua, який не тільки сприяє популяризації професійної освіти, але й є фактично найбільшим в Україні та одним з провідних серед національних веб-ресурсів в галузі профтехосвіти.

Веб-портал також містить систему інтерактивних багаторівневих баз даних, які дозволяють покращити збір та розповсюдження інформації про роботу ПТНЗ, а також надає нові можливості управлінцям різних рівнів щодо аналізу і планування розвитку профтехосвіти.

Активна участь системи професійно-технічної освіти у реалізації міжнародних проектів з реформування освіти в Україні сприяє поступовому входженню в європейський освітній простір.

У рамках виконання положень «Порядку денного асоціації Україна - ЄС» департаментом професійно-технічної освіти визначені пріоритетні напрямки подальшого розвитку професійної освіти та навчання в рамках інтеграції до ЄС, а саме:

· приєднання до міжнародних договорів, ратифікацію міждержавних документів з питань професійної підготовки, перепідготовки та підвищення кваліфікації робітників з урахуванням національних інтересів;

· вивчення і використання досвіду інших країн щодо застосування стандартів якості професійної освіти і навчання, її оцінки;

· підготовку і реалізацію спільних міжнародних проектів з питань забезпечення ефективної діяльності професійної освіти і навчання, її відповідності потребам ринку праці;

· здійснення стажування в інших країнах учнів, слухачів, педагогічних працівників професійно-технічних навчальних закладів, підприємств, організацій і установ.

Реалізація цих завдань передбачена Концепцією Державної цільової програми розвитку професійно-технічної освіти на 2011-2013 роки.

Департамент професійно-технічної освіти співпрацює з Європейським Фондом Освіти - експертним центром Європейського Союзу з підтримки реформування професійної освіти і навчання у рамках програм зовнішніх відносин ЄС.

У рамках даної співпраці у 2012 році розглянуті питання участі України в «Туринському процесі», який передбачає входження нашої країни у європейський простір професійної освіти і навчання.

На сьогодні розроблено технічне завдання для впровадження проекту Twinning, результатом якого повинно стати удосконалення національної системи кваліфікацій, що базуватиметься на міжнародному досвіді, а також впровадження нових законодавчих та нормативних механізмів, що забезпечуватимуть поступову та сталу інтеграцію професійно-технічної освіти України до Європейського освітнього простору.

Починаючи з 2011 року департамент співпрацює з українсько-канадським проектом «Децентралізація управління професійним навчанням в Україні», який триватиме до 2015 року. Метою проекту є надання допомоги щодо впровадження пріоритетних напрямків розвитку професійно-технічної освіти, а саме:

· модернізація системи управління професійно-технічною освітою;

· розробка концептуально нових підходів у формуванні системи забезпечення якості професійно-технічної освіти;

· оновлення існуючої нормативно-правової бази в галузі професійно-технічної освіти;

· реалізація подальшої автономії професійно-технічних навчальних закладів, розширення повноважень керівника училища, підвищення його персональної відповідальності за якість навчання.

У рамках реалізації проекту проведено:

1. Серію тренінгів для представників регіональних управлінь освіти та навчально науково-методичних центрів (кабінетів) профтехосвіти усіх областей України з таких важливих питань як: нові підходи до управління ПТНЗ, вивчення ринку праці, застосування ІКТ у профтехосвіті, забезпечення гендерної рівності та соціальної справедливості. До проведення тренінгів було залучено кращих міжнародних та українських експертів відповідних галузей.

2. Реалізовано програму підготовки слухачів Школи резерву керівників професійно-технічних навчальних закладів з питань лідерства, впровадження ІКТ в роботу навчального закладу, управління за результатами;

3. Спільно з Університетом менеджменту освіти та Національної академії педагогічних наук України видано навчальні посібники з питань розроблення стандартів профтехосвіти відповідно до потреб ринку праці та на основі компетентнісного підходу, а також з питань управління ПТНЗ;

4. Розроблено систему індикаторів моніторингу ефективної роботи ПТНЗ, впровадження якої забезпечить об'єктивну оцінку роботи навчальних закладів професійно-технічної освіти;

5. За підтримки проекту ведеться активна робота щодо удосконалення та якісного наповнення національного веб-порталу професійно-технічної освіти www.proftechosvita.org.ua, який не тільки сприяє популяризації професійної освіти, але фактично є одним з найбільших в Україні веб-ресурсів в галузі профтехосвіти. На сьогоднішній день веб-портал містить систему інтерактивних багаторівневих баз даних, які дозволяють покращити збір та поширення інформації про роботу ПТНЗ, а також надають управлінцям різних рівнів нові можливості щодо аналізу і планування розвитку профтехосвіти;

6. Продовжується реалізація програми технічного переоснащення регіональних навчально (науково)-методичних центрів (кабінетів) профтехосвіти.

Міжнародне співробітництво здійснюється у 15 регіонах 57 професійно-технічними навчальними закладами з 19 країнами світу.

Результатом спільної роботи стало: застосування новітніх технологій у навчально-виробничому процесі; стажування педагогічних працівників; організація виробничої практики українських учнів на підприємствах зарубіжних країн; обмін делегацій працівників освіти, батьків, учнів; організація спільного відпочинку, оздоровлення; проведення культурно-спортивних заходів, міжнародних семінарів, практикумів, мовних курсів; участь у спільних освітніх проектах тощо.

2.2 Розв'язання основних проблем під час підготовки працівників професійно - технічної освіти

Професійно-технічна освіта України як система вже давно увійшла у протиріччя з іншими системами і не задовольняє їх потреб (зокрема таких систем як держава, суспільство, економіка, людина, загальна середня та вища освіта тощо). Вона набула явних ознак системної кризи та потребує якісних змін.

Але на цьому шляху оновлення є багато рифів у вигляді міфів профтехосвіти, які заколисують суспільство, владні структури, працівників самої системи та ускладнюють рух до системних змін в ПТО так само, як підводні скелі руху корабля в рятівну гавань.

Якісно підготувати кваліфікованого робітника може педагогічний працівник, який має високу робітничу кваліфікацію, обізнаний з новітніми виробничими та педагогічними технологіями і вміло використовує їх у навчально-виробничому процесі.

Навчальний процес у професійно-технічних навчальних закладах здійснюють 46,3 тис. педагогічних працівників.

Майже кожний другий директор та кожний третій його заступник, більше половини викладачів професійно-технічного циклу мають відповідну робочу кваліфікацію. Більшість майстрів виробничого навчання володіють двома і більше робітничими професіями та мають відповідну психолого-педагогічну підготовку.

Заслуговує на увагу якісний склад керівників професійно-технічних навчальних закладів:

· 16 директорів або 2 % мають наукові ступені;

· 170 директорів або 20 % мають почесні звання;

· 197 директорів або 23 % мають державні нагороди;

· кожен п'ятий керівник є депутатом місцевих рад.

За останні роки намітилася тенденція скорочення відтоку висококваліфікованих та досвідчених педагогічних кадрів з професійно-технічних навчальних закладів.

Прийняття Постанови Кабінету Міністрів України щодо зарахування до педагогічного стажу фахівцям виробництва часу їхньої роботи на підприємстві створило певну мотивацію щодо залучення фахівців-виробничників до педагогічної діяльності, але не вплинуло суттєво зміни в якісному складі інженерно-педагогічних працівників взагалі та майстрів виробничого навчання зокрема.

Основним резервом оновлення кадрового потенціалу ПТНЗ залишаються інженерно-педагогічні навчальні заклади різних рівнів акредитації.

Система професійно-педагогічної освіти має передбачати підготовку фахівців, які відзначатимуться: висококваліфікованими професійними вміннями і навичками, що ґрунтуються на сучасних спеціальних знаннях певної галузі виробництва; високим рівнем педагогічної компетентності, що ґрунтується на новітніх досягненнях психолого-педагогічних наук, критичному мисленні, здатності застосовувати інноваційні методики на практиці, запроваджувати цінності демократичної, правової держави.

Назріла необхідність нових концептуальних підходів до підготовки, перепідготовки і підвищення кваліфікації педагогів професійно-технічної школи, основними передумовами яких є сучасні процеси освітньої реформи, визначення нових підходів у функціонуванні системи професійно-педагогічної освіти, враховуючи міжнародний досвід, інтеграцію України у Європейське співтовариство.

3. Шляхи вдосконалення сучасної професійно-технічної освіти в Україні

Пріоритетним напрямком діяльності Міністерства освіти і науки, департаменту професійно-технічної освіти, управлінь освіти і науки, колективів навчальних закладів і методичних служб усіх рівнів було забезпечення якості професійної освіти.

Міністерством освіти і науки спільно з Міністерством праці та соціальної політики, а також галузевими міністерствами здійснювались організаційні заходи щодо переходу професійно-технічних навчальних закладів, підприємств, установ та організацій, незалежно від форм власності і підпорядкування, що надають професійно-технічну освіту або здійснюють професійно-технічну підготовку, на новий зміст навчання відповідно до вимог Державних стандартів з цих професій.

На всіх етапах розроблення нових стандартів налагоджено тісну співпрацю з роботодавцями, керівниками провідних підприємств, місцевими органами влади, галузевими міністерствами.

Для 22-х професій сфери послуг, торгівлі, туризму, громадського харчування, ресторанно-готельного сервісу розроблені експериментальні навчальні плани і програми за модульним принципом. У вересні поточного року розпочалось їх впровадження в професійно-технічних училищах Автономної Республіки Крим, Львівської, Івано-Франківської, Одеської, Запорізької областей та м. Києві.

Спільно з Інститутом електрогазозварювання ім. Є.О. Патона НАН України відповідно до плану заходів з організації підготовки кваліфікованих робітників підготовлено пілотний проект з організації у 2013 році навчання за широкопрофільною професією «Зварник».

Розпочато роботу з оновлення кваліфікаційних характеристик професій машинобудівної, видобувної, будівельної та агропромислової галузей.

Формуються рекомендації щодо розробки навчальних планів і програм для короткострокової підготовки з робітничих професій.

Сьогодні ринок праці спонукає до введення нових робітничих професій, зокрема, пов'язаних з виконанням робіт на комп'ютері з використанням 3D-технологій, спеціального програмного забезпечення.

У 2012 році проведено 4 Всеукраїнських конкурси фахової майстерності серед учнів ПТНЗ за професіями «Монтажник санітарно-технічних систем та устаткування», «Тракторист-машиніст сільськогосподарського виробництва», «Лицювальник-плиточник». За результатами конкурсів 24 призерам призначено стипендії Президента України.

У 2013 році згідно з наказами Міністерства заплановано проведення 5 Всеукраїнських конкурси фахової майстерності серед учнів ПТНЗ за професіями «Штукатур», «Кондитер», «Верстатник широкого профілю», «Слюсар з ремонту сільськогосподарських машин та устаткування», «Електрозварник ручного зварювання».

Слід зазначити, що важливим чинником у навчально-виробничому процесі є застосування інформаційно-комунікаційних технологій. У професійно-технічних навчальних закладах налічується 28 тис. одиниць комп'ютерної техніки нового покоління (на один комп'ютер припадає 13 учнів), розроблено, видано та поставлено в ПТНЗ 11 електронних засобів навчального призначення за галузевим спрямуванням: металообробка та машинобудування; видобувна промисловість; сільське господарство; будівництво; транспорт та зв'язок.

До мережі Інтернет підключено 92 відсотки від загальної кількості професійно-технічних навчальних закладів, 68 відсотків професійно-технічних навчальних закладів мають власні веб-сайти.

З метою забезпечення професійно-технічних навчальних закладів україномовною навчальною літературою нового покоління, у першу чергу, із пріоритетних професій машинобудування, металообробки, приладобудування, видобувної промисловості, транспорту і зв'язку, агропромислового комплексу розроблено Галузеву цільову програму «Підручник для професійно-технічних навчальних закладів» на 2012 - 2013 роки (наказ МОН від 31.12.2013 р. №1257), яка передбачає збільшення загальних обсягів фінансування, в тому числі за рахунок залучення альтернативних фінансових джерел при підготовці та виданні навчальної літератури для професійно-технічних навчальних закладів. Так, за сприяння компанії «ДП Кнауф Маркетинг», у 2012 році видано та забезпечено ПТНЗ будівельної галузі підручниками: «Штукатурні системи і машини для опоряджувальних робіт», «Криволінійні та ламані форми гіпсокартонних облицювань», «Технологія та товарознавство систем сухого будівництва» на загальну суму понад 350 тис. грн.

Виконання програми розраховано на 2012-2013 роки і передбачає видання 53 першочергово потрібних підручників та навчальних посібників для професійно-технічних навчальних закладів.

Активне залучення соціальних партнерів до усіх складових діяльності системи професійно-технічної освіти - від управління до розробки навчальних програм та практичного навчання, стає одним з безсумнівних пріоритетів роботи Міністерства. Саме налагодження конструктивного, взаємовигідного партнерства між навчальними закладами, роботодавцями та органами влади дозволить не тільки залучити додаткові ресурси для розвитку системи професійної освіти, але й зробити її більш відкритою, ефективною та адекватно реагуючою на виклики сьогодення.

Підтвердженням цьому є співпраця професійно-технічних училищ будівельного спрямування з компаніями - виробниками, «Хенкель Баутехнік Україна», «Кнауф Маркетинг Україна». Аналогічна співпраця з концерном «Мотор Січ» Запорізька область, заводом «Кременчуцький колісний завод» Полтавської області з навчальними закладами машинобудівної галузі.

Діапазон партнерських відносин з цими компаніями та підприємствами охоплює як спільну розробку програм навчання, впровадження у навчальний процес сучасних технологій роботи, створення мережі інноваційних навчальних центрів (на сьогодні їх налічується 65), так і внесення інвестицій у розвиток діяльності професійно-технічних навчальних закладів. Загалом інвестиції цих та інших компаній у 2010 році склали понад 2,5 млн. грн.

Станом на 01.01.2013 року підготовку робітників за 35 напрямами та видами господарської діяльності для всіх галузей економіки здійснюють 991 навчальний заклад професійно-технічної освіти, у тому числі 870 - підпорядкованих безпосередньо Міністерству освіти і науки, 75 навчальних центрів при установах виконання покарань, 46 структурних підрозділів вищих навчальних закладів та навчальних закладів інших типів.

Згідно з пропозиціями регіональних управлінь освіти і науки розроблено Перелік професійно-технічних навчальних закладів Міністерства освіти і науки України, що підлягають оптимізації, на 2012 - 2013 роки.

Відповідно до зазначеного Переліку заплановано протягом двох років у 15 регіонах України припинити дію 20 професійно-технічних навчальних закладів, шляхом приєднання до більш потужних закладів, змінити тип і (або) назву 73 закладів професійно-технічної освіти.

Контингент учнів, слухачів 870 ПТНЗ станом на 01.01.2013 року становить понад 405 тис. осіб, що у порівнянні з 2010 роком на 6 тис. осіб більше.

За державним замовленням у 2012 році до всіх типів професійно-технічних навчальних закладів прийнято на навчання 210 тис. осіб (в тому числі 194,5 тис. осіб до ПТНЗ МОН), що майже на 23 тис. осіб (11 відсотків) більше ніж у минулому році.

У порівнянні з 2012 роком у 2013 році збільшено прийом для галузей:

· промисловості - на 10,5 %;

· будівництва - на 6,5 %;

· транспорту та зв'язку - на 12,2 %;

· легкої промисловості - на 9,2 %;

· харчування і торгівлі - на 13,2 %;

· сфери послуг - на 14,2 %;

· сільського господарства - на 10,3 %.

Це свідчить про те, що кваліфіковані робітники сьогодні конче потрібні на ринку праці. Результати опитування роботодавців показують що 95 відсотків з них вважають, що випускники професійно-технічних навчальних закладів, в основному, підготовлені для роботи на виробництві та у сфері послуг.

Випуск кваліфікованих робітників у професійно-технічних навчальних закладах у 2012 році становив 225,8 тис. чол., з яких понад 84 відсотків працевлаштовані за професією згідно з договорами та замовленнями на підготовку робітничих кадрів. Половина випускників поряд з професією отримала повну загальну середню освіту.

Професійна освіта практично завжди пов'язана з відповідною кваліфікацією, тобто можливістю, спроможністю щось робити, діяти, працювати. Під кваліфікацією розуміють здатність працівника виконувати конкретні завдання та обов'язки конкретної роботи - набор завдань та обов'язків, що виконуються або повинні бути виконані однією особою.

Висновки

педагогічний професійний кадровий акредитація

Отже, професійна освіта відрізняється від загальної освіти характером і спрямованістю отримуваних знань, умінь та навичок, формуванням та вдосконаленням тих особистісних установок і якостей, які узгоджуються з обраними людиною професією та спеціальністю.

Ураховуючи зазначене вище, у трактуванні поняття “вища професійна освіта” ми враховуємо такі особливості:

- вища професійна освіта передбачає підготовку фахівців певної кваліфікації;

- результатом цієї підготовки є не лише рівень засвоєння студентами такої сукупності систематизованих знань, умінь і способів діяльності, що нададуть змогу фахівцю самостійно та відповідально вирішувати дослідницькі і практичні завдання, творчо використовуючи та розвиваючи досягнення культури, науки і техніки, але й професійне становлення та розвиток особистості людини.

Одним із головних стратегічних напрямів сучасної державної політики є забезпечення умов для задоволення потреб громадян, суспільства та ринку праці в якісній професійно-технічній освіті шляхом створення нових, більш гнучких механізмів регулювання сфери професійної освіти, оновлення її структури та змісту, розвитку фундаментальності та практичної спрямованості освітніх програм, формування системи навчання протягом життя, що стане одним з основоположних чинників забезпечення конкурентоспроможності України на світовому рівні.

Одним із завдань даної курсової роботи, було дослідити підготовку працівників професійно-технічної освіти. Тому, можемо зробити такий висновок, що підготувати кваліфікованого робітника може педагогічний працівник, який має високу робітничу кваліфікацію, обізнаний з новітніми виробничими та педагогічними технологіями і вміло використовує їх у навчально-виробничому процесі.

Тема професійно-технічної освіти є актуальною та важливою складовою сучасного суспільства, для її майбутнього розвитку та конкуренції на світовому ринку. Тому слід звернути особливу увагу на шляхи її вдосконалення. Аналізуючи проблему, пропоную саме такі, на мою думку необхідні шляхи вдосконалення професійно-технічної освіти України:

1. Активне залучення соціальних партнерів до усіх складових діяльності системи професійно-технічної освіти - від управління до розробки навчальних програм та практичного навчання.

2. Забезпечення професійно-технічних навчальних закладів україномовною навчальною літературою нового покоління

3. Введення нових робітничих професій

4. Налагодження конструктивного, взаємовигідного партнерства між навчальними закладами, роботодавцями та органами влади дозволить не тільки залучити додаткові ресурси для розвитку системи професійної освіти, але й зробити її більш відкритою, ефективною та адекватно реагуючою на виклики сьогодення

Література

1. Адамская Л.Д. Система высшего образования в США / Л.Д. Адамская // Академическое обозрение. - 1995. - № 1-2. - С. 65-71.

2. Андрущенко В.П. Освіта в діалозі цивілізацій: зростання комунікативної функції / В.П. Андрущенко // Діалог цивілізацій: нові принципи організації світу : матеріали Всесвітньої конференції (К., 24 травня 2002 р.). - К. : МАУП, 2002. - С. 98-100.

3. Василюк А.М. Утворення і діяльність недержавного сектора у системі вищої освіти Польщі / А. Василюк // Освіта і управління. - 1998. - № 3. - С. 158-162.

4. Вульфсон Б.Л. Стратегия развития образования на Западе на пороге ХХІ века / Б. Л. Вульфсон. - М. : Изд-во УРАО, 1999. - 208с.

5. Головатий М.Ф. Освіта ХХІ століття : нова парадигма розвитку і функціонування для України / М.Ф. Головатий // Стратегічні напрями розвитку вищої освіти в Україні: матер. Міжнар. наук. конф. - К.Судак : МАУП, 2003. - 223с.

6. Гончаренко С. Український педагогічний словник / С. Гончаренко. - К.: Либідь, 1997. - 376с.

7. Демидова Л.А. Педагогические пути повышения эффективности образовательного процесса в негосударственных вузах Российской Федерации: дис. кандидата пед. наук / Демидова Л.А. - М., 2003. - 219с.

8. Журавський В.С. Вища освіта як фактор державотворення і культури в Україні / В.С. Журавський. - К. : Вид. дім “Ін Юре”, 2003. - 416с.

9. Зайчук В.О. Нормативно-правове забезпечення освіти в Україні / В.О. Зайчук // Вища школа. - 2002. - № 2-3. - С. 28-34.

10. Про вищу освіту: Закон України // Законодавство України про освіту. Збірник законів. - К.: Парламентське видання, 2002. - 159с.

Размещено на Allbest.ru