Організація позакласних заходів з фізичного виховання в молодшій школі

Поняття і форми позакласної роботи у школі. Роль рухливих ігор у підвищенні фізичної підготовленості підлітків. Проведення спортивних змагань серед молодших школярів. Організація туристичних походів після навчань. Особливості виконання гімнастичних вправ.

Рубрика Педагогика
Вид курсовая работа
Язык украинский
Дата добавления 01.11.2014
Размер файла 43,5 K

Отправить свою хорошую работу в базу знаний просто. Используйте форму, расположенную ниже

Студенты, аспиранты, молодые ученые, использующие базу знаний в своей учебе и работе, будут вам очень благодарны.

Размещено на http://allbest.ru

Зміст

Вступ

РОЗДІЛ І. Класифікація позакласних і позаурочних заходів з фізичного виховання в молодшій школі

1.1 Поняття позакласної та позашкільної виховної роботи

1.2 Форми позакласних і позаурочних занять

1.3 Мета проведення позакласних заходів з фізичного виховання

РОЗДІЛ ІІ. Організація позакласних заходів з фізичного виховання в молодшій школі-

2.1 Прогулянки і екскурсії

2.2 Туризм та походи-

2.3 Спорт

2.4 Рухливі ігри

2.5 Гімнастика-

Висновок-

Список використаної літератури

Вступ

На даний час навчання в школі, виконання домашньої роботи збільшують навантаження на організм дитини, діти зовсім мало бувають на повітрі, а вихідні дні проводять біля телевізора або грають у малорухливі “сидячі” і комп'ютерні ігри. Діти менше рухаються, більше сидять, внаслідок чого виникає дефіцит м'язової діяльності, і збільшуються статичні напруги. Діти, що додатково займаються музикою, живописом, вільний час яких скорочено, а статичний компонент збільшений, мають більш низький рівень рухової активності. Крім того, виникає необхідність засвоєння і переробки інформації, а отже, і напруга зорового апарата (читання, лист, малювання). Недостатня рухова активність школярів у повсякденному житті несприятливо позначаються на стані їхнього здоров'я.

У сучасних умовах важливим завданням родини і школи в роботі зміцнення здоров'я дітей є прищеплювання учням стійкого інтересу до занять фізичними вправами в школі і дома. У зв'язку з цим необхідно використовувати усі форми фізичного виховання в школі, а також самостійні заняття фізичними вправами вдома з метою підвищення рухової активності, зміцнення здоров'я, поліпшення фізичної підготовленості підлітків.

Організовані форми фізичного виховання, передбачені шкільним планом, складають в середньому 32% добової необхідності дитини, а спонтанні побутові рухи -18% - 20%. Тому використання тільки різних форм фізичного виховання в режимі дня, в позакласний та вільний час може заповнити недостачу рухової активності підлітків.

Для забезпечення рухової активності школярам необхідні додаткові заняття фізичними вправами. Виниклий дефіцит руху може бути ліквідований заняттями у шкільних спортивних гуртках і секціях, а також в ДЮСШ, спортивних товариствах, на дитячих туристичних станціях, тощо.

Тому для більш детального аналізу процесу ефективного проведення позакласних заходів з фізичного виховання в молодшій школі мною була вибрана дана тема курсової роботи.

Об'єкт дослідження: область фізичного виховання в молодшій школі.

Предмет дослідження: педагогічні умови та мета проведення позакласних заходів з фізичного виховання в молодшій школі.

Мета роботи: дослідити та проаналізувати методику проведення позакласних заходів з фізичного виховання в молодшій школі, визначити ефективність кожного методу.

Метод дослідження в роботі вибраний простий пошуковий по наявній методичній та науковій літературі і напрацюваннях інших вчителів та вчених із аналізом знайденого матеріалу та висновками по закінченні роботи.

Актуальність теми роботи полягає в спонуканні молодих вчителів до пошуку ефективності використання в процесі фізичного виховання молодших школярів елементів позакласного виховання. Якісно буде проводити позакласні заходи з фізичного виховання на природі методом рухливих та пізнавальних ігор.

Завданням для виконання роботи є висвітлення таких основних питань як:

1. Загальний аналіз процесу фізичного виховання в молодшій школі.

2. Обґрунтування педагогічних умов для проведення позакласних заходів з фізичного виховання.

3. Визначення мети проведення позакласних заходів.

4. Вивчення форм проведення позакласних заходів.

5. Провести дослідження по ефективній організації кожного типу позакласних заходів (вивести в роботі в якості окремого пункту із підпунктами).

5. Зробити висновки по дослідженні.

Дана робота складається із вступу, двох основних розділів, висновку, списку використаної літератури та додатків. РОЗДІЛ І містить теоретичну частину для вирішення завдань дослідження, тобто класифікацію форм позакласних та позаурочних заходів з фізичного виховання молодших школярів. А в РОЗДІЛі ІІ по підпунктах наведені результати пошукового дослідження по темі роботи для практичного застосування на заняттях. А саме: аналіз організації позакласних заходів по кожному типу окремо із виведенням ефективності кожного . В додатках наведені можливі конспекти уроків для проведення рухливих ігор на стадіоні для вчителя.

Курсова робота ґрунтується на аналізі науково-методичної літератури, методичних посібників та напрацювань педагогів та вчених в галузі педагогіки.

Теоретична та практична цінність роботи полягає в наявності теоретичного матеріалу по дослідженню, відсіяного з-поміж іншого в процесі пошуку інформації по темі, та в наявності матеріалу для застосування на практиці.

РОЗДІЛ І. Класифікація позакласних і позаурочних заходів з фізичного виховання в молодшій школі

1.1 Поняття позакласної та позашкільної виховної роботи

Важлива роль у вихованні учнів, розширенні й поглибленні їхніх знань, розвиткові творчих здібностей належить спеціально організованій виховній роботі у позанавчальний час. Таку роботу називають позакласною та позашкільною.

Позакласна робота -- різноманітна освітня і виховна робота, спрямована на задоволення інтересів і запитів дітей, організована в позаурочний час педагогічним колективом школи. Позакласна робота проводиться в позанавчальний час у вигляді занять з гімнастики, легкої атлетики, лижної підготовки та туризму, в секціях, гуртках. Позакласна робота є добровільною, тому не повинна включати в себе обов'язкових видів змагань, обов'язкових звітових показників і документів. Навчальні плани позакласних занять також мають не примусовий, а рекомендований характер. Позакласні заняття повинні розвивати навики самостійної роботи школярів.

Позашкільна робота - освітньо-виховна діяльність позашкільних закладів для дітей та юнацтва.

Завдання позакласної та позашкільної роботи - закріплення, збагачення та поглиблення знань, набутих у процесі навчання, застосування їх на практиці; розширення загальноосвітнього кругозору учнів, формування у них наукового світогляду, вироблення умінь і навичок самоосвіти; формування інтересів до різних галузей науки, техніки, мистецтва, спорту, виявлення і розвиток індивідуальних творчих здібностей та нахилів; організація дозвілля школярів, культурного відпочинку та розумних розваг; поширення виховного впливу на учнів у різних напрямах виховання.

1.2 Форми позакласних і позаурочних занять

По формі організації занять фізичними вправами виділяють:

1. Масові заходи - із залученням відразу великої кількості учасників, наприклад, масові ігри, змагання, різні розваги.

2. Секційні і гуртові заняття, що охоплюють обмежену кількість школярів, окремі групи.

3. Індивідуальні заняття.

До позакласних відносяться всі форми колективних і індивідуальних занять до початку уроків, в режимі шкільного дня і по закінченню уроків, включаючи заняття в позакласних закладах. Проводяться вони школярами як самостійно, так і під керівництвом вчителів, або інструкторів.

Для позакласних занять фізичними вправами характерна спортивна спрямованість. Якщо заняття в режимі навчального дня об'єднують учнів переважно одного класу, то позакласні заняття охоплюють дітей з різних класів.

Частина форм позакласних занять (робота гуртків, секцій, змагання, індивідуальні заняття та ін.) вивчається у процесі викладання спортивно-педагогічних дисциплін.

Змагання. Змагання ґрунтується на природній схильності дітей до здорового суперництва і самоутвердження в колективі. Його виховна сила виявляється лише за умови, що вона стає дієвою формою самодіяльності учнівського колективу.

Змагання, конкуренція, боротьба за існування, як і життя, вічні, вони - пружина розвитку. Змагання сильне гласністю, об'єктивним порівнянням підсумків. Воно організовує, згуртовує колектив, спрямовує на досягнення успіхів, навчає перемагати. У його підсумках, як у фокусі, відображається вся багатогранність життя школи. Змагання змушує відстаючих підтягуватися до рівня передових, а передових надихає на нові успіхи.

У шкільній практиці використовують різноманітні види змагання школярів, які враховують їхні вікові особливості у процесі виконання ними трудових і творчих завдань. Практикують такі форми змагання: конкурси, олімпіади, фестивалі й огляди художньої самодіяльності, виставки образотворчого мистецтва і технічної творчості, шкільні спартакіади, вікторини та ін. Під час цих змагань виявляються і розвиваються інтереси й творчі здібностей учнів, розширюються їхні знання і кругозір, активізується пізнавальна та інші види корисної діяльності.

Педагогічно доцільно організоване змагання має відповідати таким вимогам: знання учнями його умов і регулярне підведення підсумків, залучення учнів до аналізу змагання і підведення підсумків; гласність змагання; наочне оформлення його процесу і результатів; матеріальне і моральне стимулювання.

Некласифікаційні змагання школярів. Важко переоцінити значення змагань, як головного спортивного атрибуту у фізичному вихованні школярів. Використання елементів змагань у навчальній діяльності відкриває широкі можливості для підвищення емоційного тонусу й активності учнів.

У межах обов'язкового курсу фізичного виховання в загальноосвітній школі використання змагальних форм занять підпорядковане передусім логіці педагогічного процесу, інтересам його якості, розв'язанню освітніх і виховних завдань. Беручи участь у змаганнях, школярі збагачуються новими враженнями, глибше пізнають себе і своїх товаришів, зазнають радість перемог і гіркоту поразок. Атмосфера змагань дає змогу усвідомити важливість занять фізичними вправами.

Класифікаційні змагання, які проводяться згідно зі спортивною класифікацією і правилами змагань, вимагають тривалої, послідовної роботи. Тому в змаганнях з окремих видів спорту (легкої атлетики, гімнастики, волейболу, баскетболу) бере участь незначна частина учнів і практично не беруть участі молодші школярі. У зв'язку з цим у багатьох школах проводяться так звані некласифікаційні змагання. Участь в них не дає права на присвоєння розрядів, оскільки:

· вони не передбачені спортивною класифікацією;

· їхня програма може певним чином відхилятися від класифікацій;

· під час їх проведення допускаються передбачені програмою порушення правил змагань.

До таких змагань належать усі міні-ігри на майданчиках зменшених розмірів, зі скороченням часу, використанням нестандартного інвентарю, зміненою кількістю гравців, із дозволеним частковим порушенням окремих правил тощо.

Спортивні змагання являють собою одну з самих цікавих та захоплюючих форм позакласної роботи з фізичного виховання в школі. Вони сприяють заохоченню учнів до систематичного заняття фізичними вправами вдома, підвищують їх фізичну підготовку.

Шкільні спортивні змагання поділяють на масові, в яких беруть участь всі чи більшість учнів, та немасові - з участю невеликих команд. Головну увагу приділяють масовим змаганням, як з основних видів спорту - легка атлетика, лижі, гімнастика, спортивні ігри, так і окремим вправам, наприклад бігу, стрибкам, а також комплексним.

Найкращим часом для проведення змагань є канікули - зимові, весняні і літні (одразу після закінчення навчального року).

В програму змагань з легкої атлетики можна включати види які входять до чотирьохбір'я: біг, стрибки в довжину і у висоту з прямого розбігу, метання ядра. Можна проводити змагання по гімнастичним вправам, які добре засвоєні на уроках фізичної культури, чи на заняттях в секціях загальної фізичної підготовки: фігурна маршування, вільні вправи з предметами і без них, вправи на рівновагу.

Фізкультурні свята в школі проводяться як традиційні заходи, в організації яких приймають участь вчителі, фізичні організатори, батьки. Свята проводяться у вихідні дні, чи підчас канікул. До участі в них слід заохочувати всіх школярів. В програму зимових свят включаються лижні прогулянки, катання на санках і ковзанах.

Під час весняних канікул слід проводити гімнастичні свята, в програму яких включаються виступи з вільними вправами, гімнастичні змагання, показові виступи гімнастів - майстрів спорту і першорозрядників, масові ігри, спортивні атракціони.

Восени і навесні свята проводяться на відкритому повітрі - на стадіоні, спортивній площадці, на лісовій галявині.

Фізкультурні свята, як правило, організовуються в зв'язку з початком чи кінцем навчального року. Зазвичай програма свята включає святкове відкриття і закриття (парад учасників, нагородження, тощо), спортивно-показову частину (показові виступи, змагання), і масово організовану (ігри, атракціони, конкурси, вікторини).

Крім уроку - провідної організаційної форми навчання - використовують також позаурочні форми: семінари, практикуми, факультативи, екскурсії, предметні гуртки, домашню навчальну роботу, консультації.

Усі форми фізичного виховання об'єднуються спільною метою і завданнями. Кожна з них, сприяючи розв'язанню загальних завдань, вирішує і специфічні. Ось чому для оптимального розв'язання всіх завдань фізичного виховання варто практикувати різноманітні форми занять шляхом запровадження фізкультурно-оздоровчих заходів у режимі дня, широкого залучення учнів до занять спортивних секцій і гуртків, популяризації додаткових факультативних занять, відродження масових спортивно-художніх свят і днів здоров'я, різноманітних змагань і конкурсів, створюючи для цього необхідні умови.

Особлива увага в позаурочних заняттях повинна звертатися на реалізацію школярами в повсякденному житті знань, умінь і навичок, набутих на уроках.

Характерною рисою позаурочних форм занять є їхня добровільність. Тому організатори повинні піклуватися про те, аби викликати в учнів зацікавлення до них. Це досягається передусім їх високою емоційністю. Дуже важливо, щоби кожен учень міг проявити себе в них незалежно від рівня своєї підготовленості.

Характеристику різних форм фізичного виховання в позаурочний час, що надається далі, не варто розглядати як обов'язкову до виконання, а лише як можливість використати ті форми, які за конкретних умов дадуть найвищий ефект у кожній окремій школі.

Фізичне виховання протягом шкільного навчального дня організовується, переважно, у складі класу під керівництвом класовода або класного керівника, за допомогою інструкторів старшокласників, та під методичним керівництвом учителя фізичної культури.

Практикум. Передбачає самостійне виконання учнями практичних робіт під наглядом вчителя, застосування знань, умінь і навичок.

Екскурсії. Залежно від місця в навчальному процесі екскурсії поділяють: за відношенням до навчальних програм - програмні та позапрограмні; за змістом - тематичні й комбіновані; за часом проведення щодо матеріалу, який вивчається, -- вступні, поточні, підсумкові; щодо навчального предмета - ботанічні, зоологічні, хімічні, фізичні та ін.

Значення екскурсій полягає в тому, що: учні здобувають наочні знання в природних умовах; отримують багатий матеріал для спостережень; сприймають явища в цілісності; накопичують багатий матеріал для наступної роботи.

1.3 Мета проведення позакласних заходів з фізичного виховання

Увесь процес фізичного виховання спрямований на вихованні у дітей таких морально-вольових якостей, як сміливість, упевненість, дисциплінованість, колективізм, почуття дружби та товариськості, працьовитості, культури поведінки.

Це завдання фізичного виховання вирішується засобами фізичних вправ (стрибки у висоту, стрибки через перешкоди, вправи з рівноваги, ігри і т.д.).

Вольові якості неможливо виховати без одночасного виховання моральних якостей особистості, а моральне виховання без вольової діяльності, вольових зусиль.

Формування правильної постави теж є одним із завдань фізичного виховання в урочний та позаурочний час. Цей процес є довготривалим і складним. Щоб досягти належних результатів, необхідно слідкувати за правильним положенням тулуба дитини, коли вона сидить, ходить, використовувати фізичні вправи для формування правильної постави на уроках фізичної культури, під час фізкультхвилинок, фізкультпауз, ранкової гімнастики, на природі, в колективі і т.д.

Одним із завдань фізичного виховання школярів є виховання стійкого інтересу і навиків самостійно займатися фізичними вправами. Це завдання в школі необхідно реалізовувати з усіма дітьми, а всі заняття проводити організовано, енергійно, зацікавити змістом і формою навчального матеріалу, створювати умови для прояву дружніх взаємовідносин.

Для успішного проведення фізкультурно-масової роботи в школі, проведення уроків фізичної культури, позакласних заходів необхідна допомога вчителеві з боку учнів. Це завдання фізичного виховання вирішується в школі через доручення учням організовувати і проводити ігри, змагання зі своїми товаришами, показувати їм виконання вправ. Обов'язковою умовою підготовки фізкультурного активу е виконання доручень, завдань, відповідальність перед товаришами та колективом.

Великою допомогою для вчителя є позакласні навчально-виховні заклади.

Позакласні навчально-виховні заклади - широкодоступні заклади освіти. Які дають дітям та юнацтву додаткову освіту, спрямовану на здобуття знань, умінь і навичок за інтересами, забезпечують потреби особистості у творчій самореалізації та організації змістовного дозвілля.

До них належать палаци, будинки, станції, клуби й центри дитячої, юнацької творчості, дитячо-юнацькі спортивні школи, школи мистецтва, студії, бібліотеки, оздоровчі та інші заклади.

Такі заклади можуть бути комплексними і профільними.

Комплексний - творчі об'єднання за інтересами (гуртки, секції, ансамблі, театри тощо).

Профільний - забезпечує умови для розвитку природних нахилів та інтересів дітей і підлітків, задоволення їх потреб з певного напряму діяльності.

До членів спортивних громад приймають з 14 років, але заняття з дітьми організовуються з більш раннього віку.

Основними формами організації занять в спортивних громадах є: секції загальної фізичної підготовки, спортивні секції, табори, дитячо-юнацькі спортивні школи, спортивні школи молоді.

Гуртки загальної фізичної підготовки. Гуртки загальної фізичної підготовки створюються в кожній школі. Їх завдання - підвищення загальної фізичної підготовленості школярів з допомогою фізичних вправ і процедур загартовування. Рекомендовано залучати до занять таких гуртків перш за все тих школярів, які відносяться до спеціальної медичної групи. При великій кількості тих, що займаються відокремлюють підгрупи, в залежності від стану здоров'я, статі, віку. Заняття зазвичай проводяться два рази на тиждень по 60-90 хвилин. Загальне керівництво заняттями виконує вчитель фізичної культури. Допомагають йому інструктора, актив старшокласників.

Загальним змістом занять у гуртку є вправи, які сприяють різнобічному фізичному розвитку школярів, в тому числі і вправи спортивного характеру. Одні заняття проводяться з якого-небудь одного виду фізичних вправ, інші - 2-3 видів (наприклад, з легкої атлетики, гімнастиці, футболу).

В секціях загальної фізичної підготовки спеціальних груп для молодших школярів зазвичай не організовують, в них, як правило, приймають участь учні старшого віку. Молодь, по мірі зацікавленості, з часом переходить в спортивні секції.

Спортивні секції створюються в колективах фізичної культури підприємств і закладів. Групи комплектуються з врахуванням підготовки до занять з даного виду спорту. Школи початкового навчання створюються на базі спортивних споруд, що належать громадам: стадіонів, лижних баз, мотоклубів, басейнів та інші. Заняття проводяться згідно із короткостроковою програмою.

Центральні спортивні секції організовуються міськими і обласними радами, радами великих колективів фізичної культури. В них займаються найбільш підготовлені спортсмени, що виступають в збірних командах.

Тренувальні збори організовуються періодично для надання кваліфікованої допомоги найбільш здібним юнакам і дівчатам, а також для підготовки команд до важливих змагань.

ДЮСШ спортивних громад проводять роботу на тій же основі, що і ДЮСШ органів освіти.

На уроках фізичної культури і на заняттях гуртків загальної фізичної підготовки використовуються передбачені навчальною програмою вправи основної гімнастики (шикування і перешикування; основні положення і рухи рук, ніг, тулуба; вправи з м'ячами, скакалками; акробатичні і танцювальні вправи; лазіння і перелазіння; вправи на гімнастичній стінці; утримання рівноваги; ходьба і біг; стрибки; метання), рухливі ігри, лижна підготовка, плавання, в 3 класі також вправи з легкої атлетики.

РОЗДІЛ ІІ. Організація позакласних заходів з фізичного виховання в молодшій школі

Основною організаційною формою фізичного виховання є урок, який має науково обґрунтовану структуру і проводиться фахівцями фізичного виховання відповідно до навчальних програм, забезпечує дітям і молоді базовий обсяг фізкультурних знань, умінь і навичок. Крім уроків, широко використовуються позаурочні форми: заняття у фізкультурних гуртках і секціях, у групах загальної фізичної підготовки, лікувальної фізичної культури тощо. Важливими формами фізичного виховання дітей і молоді є заняття в спортивних школах, клубах за інтересами, а також самостійні заняття фізичними вправами. У житті кожної людини завжди можна знайти місце для фізичних вправ. Ходьба -- найдоступніший вид фізичних вправ. Фізичне навантаження при ходьбі дозується швидкістю руху і пройденим шляхом. Починати ходьбу можна з 1 - 2 км і, додаючи в день по 250 - 500 м, довести її до 10 км і більше. Під час довготривалої ходьби закріплюються навички правильної осанки, дихання повинно бути вільним і ритмічним. Біг проводять у кінці заняття, починаючи з 2 хв. При систематичному тренуванні тривалість бігу збільшується на 1 -- 2 хв. За тиждень поступово його можна довести до 10 хв. Краще збільшувати час бігу, ніж швидкість. Купання й плавання належать до найкорисніших загартовуючих процедур. Механічне подразнення нервових закінчень шкіри і м'язів, яке відбувається при плаванні, є своєрідним масажем. Плавання активізує обмін речовин, розвиває мускулатуру і серцево-судинну систему. Тривалість купання в перші дні -- 2-5 хв., поступово час перебування у воді збільшується до 20-30 хв. Плавання слід починати з дистанції 10-50 м, поступово збільшуючи до 100-500 м і більше. Слід уникати переохолодження організму і втоми. Ходьба на лижах -- найпопулярніша форма зимового відпочинку, пов'язана із значними енергозатратами організму. Швидкість руху -- 4-10 км/год., темп -- від 60 до 115 кроків за хвилину. Тривалість перших прогулянок -- не більше 1-2 год. з поступовим збільшенням її до 3-4 год. Спортивні й рухові ігри. Гра в бадмінтон, "м'яч у колі", "гольф" та інші дають фізичне навантаження, позитивні емоції, що підвищує життєвий тонус, працездатність, переключає увагу. При виконанні різноманітних фізичних вправ працюють м'язи, покращується обмін речовин, що створює сприятливі умови для діяльності мозку. За відсутності руху гальмується кровообіг, викид продуктів життєдіяльності з мозку, пригнічується обмін речовин у легенях, що знижує опір щодо бактерій і мікроорганізмів. Тому користь навіть 10-хвилинних фізкультурних пауз, різних видів рухових вправ повертають людину до нормального стану.

В українській системі фізичного позакласного виховання фізичні вправи сформувалися у вигляді гімнастики, ігор, спорту і туризму, тому нижче наведу аспекти організації кожного з них.

2.1 Прогулянки і екскурсії

Вирішення завдань фізичного виховання оздоровчої направленості можливе при умовах широкого використання в процесі занять фізичними вправами сил природи. Ці сили проявляються через сонячні, повітряні ванни та водні процедури з метою оздоровлення і загартування. Включені в режим навчальної діяльності учнів молодшого шкільного віку ці процедури є формою відпочинку і підвищують ефективність відновлення та оздоровлення.

Зауважимо, що їх вплив значно поступається впливу фізичних вправ на організм. Вони лише доповнюють їх виступаючи в ролі допоміжних засобів фізичного виховання.

Прогулянки і екскурсії мають велике навчальне і виховне значення, оскільки діти знайомляться з природою, рідним краєм та його традиціями.

Ці заходи сприяють вдосконаленню навиків у ходьбі, бігу і іграх, загартовують організм і зміцнюють здоров'я дітей, сприяють набуттю навиків самообслуги, поведінки і орієнтації на місцевості тощо. Велику роль вони відіграють в створенні і зміцненні дитячого колективу, у вихованні почуття дружби.

Прогулянки, екскурсії найчастіше проводяться пішки, зимою можуть використовуватися лижі. Прогулянки бувають ігрові, прогулянка з трудовим завданням, спортивна прогулянка, прогулянка-екскурсія, прогулянка перед сном.

В походах, на відміну від екскурсій, об'єднується виконання пізнавальних завдань з умовами життя в походах (приготування їжі, подолання перешкод, які зустрічаються в будь-якому поході, тощо).

Для найбільш фізичнопідготовлених учнів з дозволу лікаря підчас літніх канікул можуть проводитися дводенні походи з ночівлею.

Гігієнічні норми, так само як і сили природи, доповнюють і підсилюють вплив фізичних вправ на організм дітей. Виконання фізичних вправ дасть позитивні результати лише при дотриманні гігієнічних норм харчування, сну, місць занять, вимог особистої гігієни, гігієни праці, навчання і побуту.

Ні один з перерахованих засобів не може вважатись універсальним. Повноцінне і ефективне вирішення завдань фізичного виховання учнів молодшого шкільного віку може бути досягнуто лише при умові комплексного їх використання.

Позакласна діяльність базується на добровільності, інтересі та бажанні дітей її виконувати, тому вона необов'язкова для всіх учнів класу. Ця робота організовується за спеціально розробленою програмою, оскільки її зміст виходить за межі шкільної програми з фізичного виховання. Однак під час складання програми слід пам'ятати про вікові особливості дітей молодшого шкільного віку.

Позакласна робота на природі дає можливість розвивати індивідуальні інтереси дітей, їхні здібності, нахили, розширювати кругозір з фізичного виховання, стимулювати спритність, швидкість, координацію рухів, витривалість та формувати стійкі потреби самостійно пізнавати, охороняти і примножувати навколишню природу. Вона забезпечує цікаве й корисне проведення школярами вільного часу.

За способом організацій діяльності школярів у дидактико-методичній літературі розрізняють індивідуальну, групову та масову позакласну роботу з фізичного виховання.

Індивідуальна позакласна робота проводиться з тими учнями, які виявляють особливий інтерес до свого фізичного розвитку або до природи. Пізнавальний інтерес зароджується в них на уроках фізичного виховання і природознавства і в позаурочній роботі. Спочатку він нестійкий, ситуативний і проявляється у збиранні марок, листівок, кольорових фотографій, на яких зображені емблеми з олімпійських ігор, фотографії спортсменів, футболістів; читанні книжок про них; перегляді телепередач. Однак все це школярі роблять безсистемно, нецілеспрямовано. Завдання учителя - вчасно помітити, виявити і перетворити це захоплення в стійкий довготривалий інтерес до змісту навчального предмета, процесу пізнання природи. Відповідно до цього індивідуальна позакласна робота повинна бути цілеспрямована, планомірна. Розпочинається вона з побудови завдань на тому змісті і тих видах діяльності, якими цікавиться дитина. Наприклад, якщо вона збирає кольорові листівки про спорт, то їй пропонується зробити з них тематичні підбірки, знайти до кожної з тем загадки, прислів'я, цікаву інформацію.

Важливим видом індивідуальної роботи є позакласне читання. Оскільки позакласна робота з фізичного виховання проводиться в основному на природі, тому необхідно навчити кожного учня самостійно працювати з книжками про природу та спорт. На початковому етапі їх підбирають індивідуально з урахуванням інтересу до спорту та до читання як виду діяльності, рівня оволодіння технікою читання. Слід рекомендувати учням не тільки прочитати, а й скласти коротке оповідання, намалювати малюнок або відшукати ілюстрації до прочитаного. Пізніше завдання змінюють, зокрема пропонується самостійно підібрати дитячі книжки про визначений вид спорту, а потім працювати над ними.

Ефективність індивідуальної позакласної роботи залежить від рівня усвідомлення учнем мети завдання, його вагомості, від оволодіння способами виконання й оформлення його результатів, а також від оцінювання товаришами и учителем.

Виявлення і розвиток індивідуальних інтересів дозволяє за спільністю об'єднувати і залучати дітей до групової та масової позакласної роботи.

Найпоширенішою формою групової позакласної діяльності молодших школярів є гурток. Як правило, він називається гуртком юних натуралістів (юннатів). У практиці роботи школи зустрічаються й інші назви: «Юні друзі природи», «Люби і знай свій рідний край» тощо.

Дидактичними цілями роботи гуртка є розширення та поглиблення природничих знань, засвоєння елементарних умінь дослідницької роботи, поглиблення пізнавального інтересу до вивчення природи, розвиток індивідуальних здібностей і нахилів дітей, оволодіння практичними уміннями природоохоронної роботи.

Гурток об'єднує 15-20 учнів. Бажано, щоб вони були одного віку, що дозволяє ефективно керувати їх діяльністю. Робота гуртка може бути присвячена глибшому вивченню окремих тем або розділів навчальної програми, до яких школярі виявили особливий інтерес. Наприклад: «Пори року у нашій місцевості», «Рослинний світ нашої місцевості» і т. ін. - це у 3 класі.

В 4 класі тематика значно ширша, комплексна: «Скарби природи мого краю», «Таємниці життя лісу» тощо. Отже, розглядаючи загальну проблему, учитель планує роботу гуртка не менше двох занять на місяць. Під час планування враховуються індивідуальні інтереси дітей, їх вікові особливості. Вони впливають на вибір об'єктів вивчення, найбільш доцільних методів роботи, форм звітності, поєднання теоретичних і практичних, репродуктивних і творчих завдань, групових та індивідуальних видів діяльності.

Приблизний план роботи включає такі розділи:

1. Тема занять.

2. Форма занять.

3. Дата проведення занять.

4. Зміст і методи фронтальної роботи на занятті.

5. Зміст і методи індивідуальної роботи.

Індивідуальні завдання з певної теми виконуються безпосередньо на заняттях (короткочасні спостереження, досліди, практичні роботи, діяльність із засобами наочності, з дитячою науково-популярною літературою). Вони бувають також випереджувальними або виконуються після проведення заняття і розраховані на тривалий час (кілька тижнів чи увесь термін роботи гуртка). Ефективність виконання довготривалих завдань залежить від осмислення школярами їхньої мети, оволодіння прийомами виконання дій у необхідній послідовності. Тому, поставивши завдання, варто одразу ж актуалізувати опорні знання та уміння, при потребі продемонструвати учням зразок виконання окремих дій або діяльності в цілому, організувати діяльність дітей (із різним рівнем самостійності), яка спрямовується на пошук нових способів діяльності.

6. Форма звітності.

Засідання гуртка відбуваються і в класі, і на природі. Важливим є перше заняття гуртка, яке проводиться у формі екскурсії. На екскурсії організовується безпосереднє сприймання учнями об'єктів, з якими вони будуть працювати, ставляться задачі, які розв'язуватимуться у процесі роботи, викликаються позитивні емоції у дітей від спілкування з природою. Добре організоване вступне заняття допомагає школярам усвідомити, що в природі багато таємниць. Виникає інтерес та бажання їх розгадувати.

Зміст кожного заняття відповідає темі плану. Учитель ретельно готується до його проведення, добирає цікаву інформацію, засоби наочності, зокрема діафільми та кінофільми. Вибір методів і прийомів здійснюється аналогічно до їх вибору під час підготовки до уроку. Вибрані методи повинні передбачати активну участь дітей у роботі гуртка. Тому на його засіданнях організовується актуалізація відомих знань та умінь, відбувається здобуття нових знань з різних джерел. Учні звітують про результати виконання завдань у формі записів у таблицях, тематично підібраних ілюстрацій, самостійно виконаних малюнків чи тематичних розповідей за прочитаними книжками, переглянутими телепередачами. Активність дітей зумовлюється використанням ігор, загадок, вікторин, головоломок, але з чітко визначеною дидактичною метою.

Отже, позакласна робота є тим стимулом для учнів, який необхідний для залучення їх до суспільно корисної праці. Вчителю необхідно серйозно продумувати план цих занять, розробляти його, враховуючи інтереси дітей, аналізуючи діяльність населення краю. Також роботу слід підпорядковувати матеріалу, що розглядається на уроках, не відриваючи його від життя.

2.2 Туризм та походи

Туризм, як засіб фізичного виховання дітей молодшого шкільного віку створює найбільш сприятливі умови для оздоровлення дітей. В туристичних походах діти на практиці використовують вивчені на уроках фізичної культури рухові дії (подолання перешкод, ходьба, лазіння і ін.).

Туризм також є засобом збагачення життєвого досвіду та пізнання краси природи.

Окрім того, туристичні походи пов'язані з перебуванням на відкритому повітрі і з максимальним використанням природних факторів (води, повітря, сонячних променів), які зміцнюють здоров'я та загартовують організм учнів.

Підготовка до походу починається з розробки (спільно з учнями) його мети і маршруту та розподілу обов'язків. Учням пропонуються завдання повторити і відшукати нові відомості, прислів'я, загадки, вивчити вірші про природні об'єкти, які можуть зустрітися в поході. Перед походом проводиться інструктаж про правила безпеки й поведінки на природі, роздаються індивідуальні та групові практичні завдання на картках. За результатами походів, позакласних екскурсій оформляються стенди, виставки малюнків, фотографій, виробів з природного матеріалу, тематичні альбоми, гербарії, колекції. В поході відбувається загартування тіла та духу молодої людини. Цей процес повинен відбуватися під пристальним наглядом з боку вчителя.

Процедури загартовування на природі є включенням людини в цілющі впливи природи. Для загартовування використовують повітря, сонце, воду. Основні процедури: повітряні і сонячні ванни, обтирання, обливання, душ, купання.

При проведенні холодової загартовуючої процедури подразнюються терморецептори шкіри, від яких нервовими волокнами миттєво посилаються сигнали в центральну нервову систему. Виникають відповідні команди, спрямовані на теплопродукцію і тепловіддачу. Теплопродукція виникає в результаті відтоку крові до внутрішніх органів і викликає почуття ознобу. Одночасно відбувається активізація обмінних процесів і продукованість тепла в організмі , що призводить до розширення судин і покрасніння шкіри. В результаті багатократного повторення процедури підвищується стійкість організму до впливу низьких температур, відбувається тренування захисних реакцій організму.

Позитивний результат загартовування можливий при дотриманні таких умов:

· Регулярність загартовування протягом року з урахуванням клімату і погоди.

· Застосування декількох індивідуально підібраних процедур.

· Тривалість процедур і сила їх впливу варіюються в залежності від стану здоров'я і індивідуальних особливостей.

· За наявності ознак захворювання загартовування слід відкласти до повного одужання.

Загартовування має тисячолітню історію. Ще в папірусах Древнього Єгипту були вказівки про те, що можна оздоровлюватися повітряними чи водними процедурами. У Спарті юнаки більшу частину року ходили босі, без головних уборів, що формувало витривалість, стійкість до випробувань. У Древній Греції загартовування набуло поширення у зв'язку з закликами Гіппократа до оздоровлення.

2.3 Спорт

Спорт є таким засобом фізичного виховання в якому завдання зміцнення здоров'я, розвитку фізичних якостей тісно пов'язані з завданнями по досягненню високих результатів в окремих видах фізичних вправ.

Специфічною особливістю спорту порівняно з іншими засобами фізичного виховання є спортивні змагання. Вони служать засобом для виявлення кращих результатів і розповсюдження передового фізкультурного досвіду.

Всі види спорту (за Л.П.Матвеєвим, 1990) можна поділити на п'ять основних груп:

1. Види спорту для яких характерна рухова діяльність спортсмена (легка атлетика, гімнастика, плавання, спортивні ігри і ін.).

2. Види спорту в основі яких лежить управління засобами пересування (велосипед, автомобіль і ін.).

3. Види спорту пов'язані з використанням спеціального спортивного обладнання (стрільба з луку, гвинтівки і ін.).

4. Види спорту в яких співставляються результати модельно-конструкторської діяльності (авія та судомодеювання і ін.).

5. Види спорту, основний зміст змагань в яких носить характер абстрактно-логічного перегравання суперника (шахмати, шашки).

Спорт відіграє велику роль в набутті учнями молодшого шкільного віку досвіду спілкування з товаришами та у стимуляції розвитку інтелекту і творчих здібностей.

Перші кроки у спорті дитина може зробити ще до вступу в школу, а закінчити спортивну діяльність в 30 років і старше. Свої можливості учні молодших класів можуть розкрити в дитячих юнацьких спортивних школах, які призвані проводити спортивну підготовку обдарованої молоді.

Ефективною формою роботи з організації дитячого спорту є спортивні інтернати, ліцеї і спеціалізовані класи.

Найбільш сприятливим віком початку занять спортом (за В.П.Філіним, 1980) для молодших школярів є: 7 років - акробатика, плавання, стрибки у воду, синхронне плавання, теніс, спортивна гімнастика (хлопці); 8 років - баскетбол, футбол; 9 років - волейбол, лижний спорт, легка атлетика, ручний м'яч; 10 років - бокс, боротьба, велосипедний спорт, веслування, фехтування.

2.4 Рухливі ігри

Ігри є одним із самих доступних і найбільш поширених засобів фізичного виховання учнів молодшого шкільного віку в урочний та позаурочний час.

Вони відіграють особливо важливе значення для різнобічного фізичного розвиту, так як в них входять основні природні рухи людини (ходьба, біг, стрибки, метання, ловля та ін.) Крім того в іграх ці рухи використовуються в різних поєднаннях і комбінаціях.

Ігри відрізняються великою емоційністю, оскільки вони мають широкі можливості для прояву особистих якостей та ініціативи, створюють хороший настій, сприяють зміцненню дружби, та взаємодопомоги. Вимоги і виконання правил гри виховують в дітей дисциплінованість.

Прийнято розрізняти спортивні і рухливі ігри.

До рухливих ігор відносяться ігри, спрямовані переважно на загальну фізичну підготовку і не вимагають від дітей спеціальної рухової підготовки. Вони побудовані на природних, різноманітних і простих рухах з включенням в роботу переважно великих м'язових груп та прості за змістом і правилами.

Систематичне використання рухливих ігор сприяє вихованню в учнів молодшого шкільного віку "школи рухів", яка включає весь спектр важливо життєвих навичок. Одночасно поряд з фізичними якостями розвивається здатність до аналізу і прийняття рішень, що позитивно позначається на формуванні оперативного мислення і розумової діяльності загалом.

Виняткового значення рухливі ігри набувають у процесі навчання учнів молодших класів фізичним вправам де вони використовуються як форма закріплення і вдосконалення вивчених рухів.

Рухливі ігри можуть проводитись, як частина уроку фізичної культури, та входити в зміст інших форм фізичного виховання (вечорів, свят, днів здоров'я) або як самостійна форма на подовжених перервах, таборах відпочинку, за місцем проживання, в сім'ї і ін.

Всі рухливі ігри можна поділити на некомандні, ігри які переходять в командні і командні. В некомандних кожний гравець діє незалежно від інших, виконуючи правила гри. В перехідних іграх появляються елементи узгодженості в діях окремих груп гравців. В командних - ігри проводяться між командами чи групами гравців. Дії окремих гравців впливають на загальний результат команди. Зміст ігрової діяльності ускладнюється в міру переходу від некомандних до командних ігор.

Окрім того ігри діляться на сюжетні і не сюжетні.

Сюжетні ігри мають готовий сюжет і чітко визначені правила. Ці ігри дають можливість дітям відобразити свої уявлення про навколишній світ. Дії гравців залежать від ролі, яку вони виконують. Правила гри направлені на уточнення ходу самої гри та регулюють поведінку дітей в грі, визначають, що можна робити, а що ні.

Не сюжетні ігри базуються на виконанні рухових завдань - дій з предметами (м'яч, обруч, палки, скакалки і ін.), використання яких підвищує інтерес дитини до рухових дій.

Рухливі ігри можуть групуватись за змістом, наприклад: ігри з бігом, стрибками, метанням і ін.

За мірою фізичного навантаження розрізняють: ігри великої, середньої і малої інтенсивності.

До ігор великої інтенсивності належать ігри в яких одночасно приймає участь вся група дітей і які побудовані в основному на таких рухах, як біг і стрибки.

До ігор середньої інтенсивності належать ігри в, яких одночасно приймає участь вся група дітей, але характер рухів відносно спокійний (ходьба, передача предметів), а також ігри де рухи виконують невелика кількість дітей.

До ігор малої інтенсивності належать ігри де діти виконують рухи в повільному темпі і з малою інтенсивністю, активно діють лише декілька дітей, інші виголошують текст або спостерігають за грою.

В практиці фізичного виховання існують різноманітні варіанти рухливих ігор. Варіативність ігор дозволяє їх використовувати більш доцільно з врахуванням підготовленості дітей. Рухливі ігри на відміну від спортивних можна постійно ускладнювати. При цьому порядок епізодів, послідовність дій залишаються постійними. В грі найбільш доцільно можуть ускладнюватись рухові завдання через: збільшення відстані (для бігу, стрибків, метань); ускладнення виду рухів (з ходьби на біг, стрибки і ін.); зміна темпу рухів; збільшення числа перешкод; зміна взаємовідношення гравців (спочатку одні ловлять, а потім інші); збільшення чи зменшення кількості учасників.

До спортивних ігор відносяться ігри, які мають всі характерні риси спорту, вимагають спеціальної підготовки і спортивного вдосконалення гравців.

Спортивні ігри, окрім того, характеризуються наявністю боротьби гравців за перемогу своєї команди або за особисту першість. Вони відрізняться від рухливих складністю правил і техніки, а також умовами проведення.

В молодшому шкільному віці широко використовується проведення спортивних ігор за спрощеними правилами. За такими правилами можуть проводитись некласифікаційні змагання. Положення про такі змагання обумовлюють розміри майданчиків, воріт, склад команд, порядок замін, тривалість гри, форму і відхилення від правил.

2.5 Гімнастика

Численні завдання гімнастики, широкий діапазон застосування і різноманітність вправ сприяли розвиткові різних самостійних видів гімнастики. Вони, частково, відрізняються один від одного метою і завданнями, специфічними вправами й особливими методичними прийомами.

На даний час найбільш поширеною є наступна класифікація, згідно якої гімнастику поділяють на:

1. Оздоровчі види.

2. Навчально-розвиваючі види.

3. Спортивні види.

Ранкова гігієнічна гімнастика (зарядка): Проводиться після сну. Мета - сприяти швидкому переходу від стану сну до активного стану. Зарядка стимулює рухливість в суглобах кінцівок, хребетного стовпа, розігріву організму; її тривалість 10-15 хв.

Гімнастика до занять: В режим шкільного дня входить гімнастика до уроків. Вона сприяє вихованню в учнів звички до регулярних фізичних вправ, формуванню навиків правильного їх виконання, а також здійснення ряду оздоровчих завдань, до яких відносяться: активізація обмінних процесів, зміцнення м'язів, покращення самопочуття і настрою, підвищення працездатності школярів на уроках.

Виконання вправ гімнастики перед заняттями, на початку навчального дня, має на меті сприяти підвищенню працездатності учнів на перших уроках, загартувати організм, попередити викривлення постави. Для кожного класу складають свій комплекс вправ, але їхня кількість, число повторів і характер однакові. Це дасть змогу виконувати вправи всім одночасно під один музичний супровід.

Для виховання навиків гігієни і фізичної культури вона менше ефективна, ніж ранкова гігієнічна гімнастика: виконується в шкільній формі, після ранкової гімнастики і водних процедур, після сніданку і прогулянки по дорозі до школи, не індивідуально, часто в тісних і погано провітрених приміщеннях. Тому основна мета гімнастики перед уроками в школі - співпрацювати з організаціями школярів до початку першого уроку.

Дехто із вчених вважає організацію гімнастики перед заняттями надто складною. Водночас досвід багатьох шкіл свідчить, що труднощів можна уникнути за дотримання необхідних організаційних і методичних умов. До цих умов належать:

· чітке і реальне визначення завдань гімнастики та глибоке розуміння її значення педагогами;

· особиста зацікавленість кожного учня в “зарядці”, розуміння ним різниці між ранковою гімнастикою і гіинастикою перед заняттями;

· погодження з батьками необхідності більш раннього приходу дітей до школи;

· уміння всіх педагогів школи виконувати цю гімнастику, а також керувати її виконанням;

· підготовка активу учнів і місць занять на повітрі й у приміщенні.

Така гімнастика має на меті: організацію учнів на початку навчального дня, попередження викривлень постави, підвищення працездатності учнів на перших уроках, загартування організму.

Передусім необхідно визначити місця кожному класу й окремому учневі на спортивному майданчику й у приміщенні на випадок несприятливої погоди, підготувати відповідальних педагогів та інструкторів-старшокласників, скласти комплекси, вивчити вправи на уроках.

Для кожного класу складають свій комплекс вправ, але їхня кількість у різних комплексах, число повторень і характер однакові.

Проведення гімнастики на відкритому повітрі загартовує організм і підвищує опір його до простудних захворювань.

Фізкультхвилинка і фізкультпауза: Завдання фізкультхвилинки - повернути втомленій дитині працездатність, увагу, зняти м'язове і розумове напруження, попередити порушення постави. Фізкультхвилинки проводяться на кожному уроці при перших ознаках втоми, яка наступає, як правило, після 20-30 хв. роботи.

Фізкультпаузи проводяться у групах продовженого дня і в домашніх умовах протягом 10-15 хв. (кожних 50-60 хв. навчальної праці). Крім загальнорозвиваючих вправ, діти виконують біг на місці, стрибки, рухливі ігри. Під час фізкультпауз учні, як правило, роблять домашні завдання з фізичної культури, при можливості - під музичний супровід, що додає емоційності і служить додатковим фактором відпочинку дітей.

Організація фізкультурних хвилинок передбачає підготовку приміщення й учнів, які для виконання вправ виходять з-за парт, послаблюють комірці, ремені. Фізкультхвидинки проводяться в I--VIII класах на кожному уроці за перших ознак втоми.

Організовуючи фізкультурні хвилинки, дуже важливо дотримуватися певних методичних умов,а саме: належної їх тривалості (2,5-3 хв), включення 3-4 вправ з 6-8-разовим повторенням кожної. Окремі вправи для рук, для відчуття постави можуть виконуватися за партою. Крім загальнорозвиваючих вправ, виконують біг на місці, стрибки, рухливі ігри.

Ритмічна гімнастика: Це - один з різновидів гімнастики, змістом якого є різноманітні, прості за технікою виконання фізичні вправи (загальнорозвиваючі, танцювальні тощо). Завданням є оздоровлення організму і розвиток аеробних механізмів енергозабезпечення, а також оволодіння відчуттям музичного ритму і рухів.

Коригуюча гімнастика: Мета - корекція постави та інших дефектів організму.

Функціональна гімнастика: Мета - поліпшення функціонального стану організму.

Реабілітаційна гімнастика: Мета - прискорена реабілітація після травм і захворювань.

Базова гімнастика: Мета її - забезпечити загальний фізичний розвиток, підвищити працездатність. Основна гімнастика є найбільш поширеним видом гімнастики. Вона забезпечує гармонійний фізичний розвиток і вдосконалення духовних якостей. Сприяє оволодінню основами рухів, координації, виховує моральні і вольові якості, є фундаментом для виконання нормативів державних тестів та базою для занять різними видами спорту.

Прикладна гімнастика

а) Професійно-прикладна гімнастика

Сприяє засвоєнню спеціальних рухів, вольових і фізичних якостей, формуванню професійних навичок, від яких залежить успішна професійна діяльність людини.

в) Спортивно-прикладна гімнастика

Широко використовується в навчально-тренувальному процесі у всіх видах спорту.

Спортивна гімнастика: Гімнасти, виконують вправи на таких приладах: хлопці - вільні вправи, вправи на коні-махи, на кільцях, в опорних стрибках, на брусах і турніку; дівчата - опорні стрибки, вправи на різновисоких брусах, колоді та вільні вправи.

Художня гімнастика: Вид рухової діяльності, який характеризується застосуванням великої кількості вправ, що виконуються з предметами (обручем, стрічкою, м'ячем, булавами, скакалкою) і без них.

Спортивна акробатика: Вид спорту, який характеризується великою різноманітністю вправ динамічного і статичного характеру.

Спортивна аеробіка: Вид спорту, призначений для фізично підготовлених учнів, який має свої програму, правила змагань. Під час виконання композицій реґламентуються їхні тривалість, темп, кількість елементів, склад учасників та ракурси виконання.

Вправи художньої гімнастики характеризуються рухами рук, ніг і тулуба, які виконуються у вигляді комбінацій, подібно до вільних вправ. Вправи художньої гімнастики є дійовим засобом естетичного виховання, в процесі їх виконання створюється певна культура рухів і прищеплюється позитивний художній смак.

Вправи в художній гімнастиці виконуються під музику.


Подобные документы

Работы в архивах красиво оформлены согласно требованиям ВУЗов и содержат рисунки, диаграммы, формулы и т.д.
PPT, PPTX и PDF-файлы представлены только в архивах.
Рекомендуем скачать работу.