Педагогічні ідеї Бориса Грінченка

Размещено на http://www.allbest.ru/

Народився Борис Дмитрович Грінченко 9 грудня 1863 року на хуторі Вільховий Яр поблизу села Руські Тишки, тепер Харківського району Харківської області, в родині збіднілих дрібнопомісних дворян. Нестримний потяг до знань, любов до слова, бажання оволодіти законами прекрасного виявилися у хлопця ще з раннього дитинства. Він багато і натхненно читає.Інтереси його різнобічні й грунтовні. Тонка і вродлива дитяча уява насичувалася вабливим світом образів, заохочувала до творчості. І скоро, під враженням прочитаного, підліток починає писати і сам. Письменник створює «самвидавівський» рукописний журнал, який заповнює власними оповіданнями та віршами.

З 1874 по 1879 рік Борис Грінченко навчається у Харківському реальному училищі, де зближується з народницькими гуртками. За поширення заборонених царським урядом видань його заарештовують і кілька місяців тримають в ув'язненні.

Після звільнення Борису Дмитровичу довелося залишити навчання і самому почати заробляти на прожиття.

Здобута самоосвіта дозволила Б.Грінченку скласти іспити на звання народного вчителя при Харківському університеті. З 1881 року починається його освітньо-педагогічна діяльність, яка тривала до 1893 року. Вчителював він у селах Харківщини, Сумщини, Катеринославщини. Зовнішній бік його біографії в цей час маловиразний, але внутрішньо це були неймовірно багаті й насичені роки. Учителювання Б.Грінченко поєднував з фольклорно-етнографічною, культурологічною, науковою та лінгвістичною справами. Багато пише. У цей час його різножанрові твори, підписані або власним прізвищем, або псевдонімом (П.Вартовий, Василь Чайченко, Б.Вільхівський, Іван Перекотиполе), регулярно друкуються в журналах та альманахах.

Виходять у світ його поетичні збірки «Пісні Василя Чайченка» (1884 р.), «Під сільською стріхою» (1886 р.), «Під хмарним небом» (1893 р.), «Пісні та думи»(1895 р.),«Хвилини» (1903р.). З 1894 року Борис Дмитрович працює в Чернігівському губернському земстві. Важка й марудна робота забирала в письменника майже весь вільний час. Творчі миті потрібно було викроювати за рахунок сну й відпочинку.

«На поезію завжди я мав тільки хороші хвилини, вільні від праці -- часом любої, дорогої, здебільшого -- нудної, наймитської. Моя пісня -- то мій робітницький одпочинок і моя робітницька молитва-надія», -- зізнавався митець. За час роботи у земстві Б.Грінченко пише дилогію «Серед темної ночі» (1901 р.), і «Під тихими вербами» (1902 р.), публікує п'єси «Лісні зорі» (1897 р.), «Нахмарило» (1897 р.), «Степовий гість» (1898 р.), «Серед бурі» (1899 р.), «На громадській роботі» (1901 р.).

Б.Грінченко був людиною надзвичайно працелюбною. Палка любов до рідної землі, до свого народу змушувала його «силуватися знаходити іскру світу там, де, здавалось, була сама темрява». Саме такими променями справжнього народного єства стало видання його наукових розвідок «Етнографічні матеріали, зібрані в Чернігівській і сусідніх з нею губерніях» у трьох томах (1895--1899 рр.), «З вуст народу» (1900 р.), «Література українського фольклору (1777--1900)» (1901 р.).

У 1902 році письменник перебирається до Києва. Тут разом з дружиною Марією Загірною він трудиться над укладанням вершинної своєї праці -- чотиритомного «Словаря української мови»(1907--1909рр.). Цю визначну роботу було відзначено академічною премією.

Підірване задавненим туберкульозом здоров'я письменника (наслідки харківського ув'язнення) не витримало такого напруженого, безперервного ритму. Останньою краплею його життєвого випробування стала смерть дочки Насті та її малорічного сина. Різке загострення хвороби змусило письменника вирушити на лікування до Італії, але запізно -- 6 травня 1910 року життя невтомного трударя обірвалося в м. Оскендалетті.

Поховано Б.Грінченка в Києві, на Байковому кладовищі.

Твори: ДОКИ? ДО ПРАЦІ. ПІД ВЕРБАМИ. СМУТНІ КАРТИНИ. Україна. ХЛІБОРОБ. ТРОЯНДА. УКРАЇНЕЦЬ. ЗЕМЛЯКАМ. ЕКЗАМЕН. ДЗВОНИК. ПІД ТИХИМИ ВЕРБАМИ (zip-архів). У ТЕМРЯВІ. МАРУСІ ВІТРОВІЙ. СПІВЦЕВІ. НА ВОЛЮ!. ЛАСТІВКА. СОНЕЧКО ЯСНЕ ВСТАЄ.... ШЕВЧЕНКОВА МОГИЛА. ШВИДКА РОБОТА. УКРАЛА. КАВУНИ. ОЛЕСЯ. ДВА МОРОЗИ. СОПІЛКА. ДУРЕНЬ ДУМКОЮ БАГАТІЄ

З аналізу просвітницько-педагогічних праць Б. Грінченка зазначимо, що педагог приділяв увагу питанням просвіти та виховання не тільки дітей, а й дорослого населення. З огляду на це педагог розробив принцип системності народної просвіти, який реалізував через популярну літературу. Принцип системності, на думку Б. Грінченка, міг бути впроваджений через систематичне видання книг, що складали б систематизовану бібліотеку, яка могла дати знання з питань медицини, гігієни, релігії, історії, етнографії, політики, економіки тощо. Б. Грінченко пропонує і розгорнутий план конкретних тем майбутніх видань для народу, також групуючи їх за видами літератури, наводить списки книг, якими можна скористатися письменникам під час написання нових творів для народу

Б. Грінченка виділено основні форми організації навчання учнів, а саме:- урок;- домашня робота; - предметні гуртки, наукові товариства;- додаткові заняття з учнями.

Аналіз історико-педагогічних, архівних першоджерел показав, що найбільш ефективною системою навчання Б. Грінченко справедливо вважав індивідуальне навчання. Але з метою створення загальнодоступної системи національної школи, з дефіцитом матеріальних ресурсів та браком часу, педагог наполягав на впровадженні класно-урочної системи організації навчальної діяльності. грінченко виховання педагогічний свідомість

Вимоги, які висував Б. Грінченко до проведення уроків, а саме: методична підготовка вчителя (планування ходу і кінцевого результату заняття); постановка завдань (розвиток національної духовності, самосвідомості, загальнолюдських моральних якостей, гуманності, патріотизму, добропорядності, працелюбності, виховання естетичних почуттів); визначення чіткої структури уроку (вивчення нового або повторення вивченого матеріалу, створення ситуації зацікавлення, виявлення ступеня зацікавленості навчальним матеріалом).

Дослідження спадку Б. Грінченка допомогло також виділити методи та форми навчання, які педагог упроваджував під час занять з дорослим населенням, а саме: словесний метод навчання у груповій формі його організації та наочний і практичний - в індивідуальній формі навчання.

Ідея національного виховання у педагогічній концепції Бориса Грінченка

Навчання рідною мовою -- один із провідних принципів освітньої системи Бориса Грінченка. Спираючись на досвід прогресивних педагогів, психологів, мовознавців, він розвиває їхні думки щодо діалектичної єдності мови і мислення, наголошує на тому, що мова є виразником найістотніших національних ознак: психологічних, світоглядних, етнографічних. Б. Грінченко переконаний, що мислення перебуває в нерозривному зв'язку з мовленням. Одним із перших серед українських педагогів він творчо осмислив найсуттєвіше в спадщині О. Потебні: «Устами таких людей, як О. О. Потебня, вона каже, що думка й мова невпинно впливають одне на одне і коли не розвивається мова, то не може розвиватися і думка. Таким робом доходимо ми до того, що виховання конче мусить бути національне, система виховання повинна бути така, щоб у їй народність мала відповідне собі місце».

На думку Б. Грінченка, справа народної освіти має широке значення і має здійснюватися не тільки в межах навчального процесу школи. Педагог закликав створювати народні бібліотеки, театри тощо. Становлення юної особистості має бути цілеспрямованим, безперервним. Адже дитина знаходиться в процесі постійного розвитку.

Спираючись на дослідження й результати педагогічних пошуків у просвітницько-педагогічній діяльності Б. Грінченка, варто зробити висновок, що педагог в своїй просвітницько-педагогічній діяльності продовжував та розвивав цілісну систему принципів навчання Я. Коменського, Г. Песталоцці, А. Дістервега й К. Ушинського, сформував та узагальнив основоположні принципи навчання дітей (природовідповідність навчально-виховного процесу; національне навчання й виховання; виховне та розвивальне навчання; науковість у навчанні; зв'язок навчання з життям; цілеспрямований і безперервний розвиток особистості дитини; послідовний виклад навчального матеріалу, систематизація знань) та дорослого населення (різнобічного розвитку особистості й системності подання матеріалу).

Методи та організаційні форми навчання грамоти школярів та дорослих, які широко використовував у своїй просвітницько-педагогічній спадщині Б. Грінченко.

Установлено, що Б. Грінченко застосовував словесні (розповідь, художня розповідь, розповідь-опис, пояснення, вступна бесіда, пояснювальне читання, повторювальна бесіда), наочні (спостереження, ілюстрація, демонстрація) та практичні (письмові, усні, тренувальні, творчі та контрольні вправи) методи просвітницько-педагогічної діяльності.

У навчанні грамоти учнів Б. Грінченко органічно поєднав використання словесного, наочного, практичного методів та додатково ввів звуковий аналітико-синтетичний метод.

У ході наукового пошуку узагальнено шкільні (урок, додаткові заняття) та позашкільні (домашня робота, предметні гуртки, наукові товариства) форми навчання учнів у просвітницько-педагогічній спадщині Б. Грінченка.

Установлено, що Б. Грінченко, працюючи з дорослою аудиторією, застосовував словесний метод у груповій формі організації навчання та, додатково, наочний і практичний - в індивідуальній формі навчання.

Педагогічна потреба навчання рідною мовою безперечна: «І справді, ми бачимо таку річ, що завжди діти, що вчаться своєю рідною мовою, розумніші, більше в їх хисту, й думкою вони моторніші, ніж ті, кому затуркують голову мовою чужою». Народ одвертається від чужомовної школи, бо вона, на думку одного з літературних героїв Грінченка, «однімає школяра в сім'ї, навчає його згорда, зневажно дивитися на своїх людей, кида його на другу роботу і робить з його нечесну людину». А причина цього та, що «школа вчить незрозумілою мовою і промовляє до дитини чужими образами». Устами свого героя Марка Кравченка Б. Грінченко проголошує: «На Вкраїні школа повинна бути вкраїнською, мовою науки на. Україні повинна бути мова вкраїнська»)

У "Національній доктрині розвитку України у XXI столітті" зазначено:

«Освіта утверджує українську національну ідею, сприяє розвитку культури українського народу в єдину політичну націю, яка прагне жити у співдружності з усіма народами і державами світу».

Педагогічні ідеї Б.Грінченка в сучасній школі

Педагогічна система Б. Грінченка спирається на народну педагогіку, адже це є вічне, невичерпне джерело навчально-виховної мудрості. Цю мудрість видатний педагог плідно використав у своїй практиці. Педагогічні інтереси Грінченка стосувалися насамперед дидактики. Свої дидактичні принципи педагог втілював у власній педагогічній діяльності, пропагував у науково-педагогічних і публіцистичних працях. У справі національної освіти Б.Грінченко був цілком послідовним, ніколи не відмежовувався від справ національного виховання, творив, писав українською мовою, яка лунала в його піснях, думах, в його серці, віддавав усі свої сили справі національного й соціального визволення рідного народу. Носіями цієї ідеї є й герої багатьох його оповідань ("Дзвоник", "Екзамен", "Непокірний" тощо).

Етапи становлення національної свідомості:

Етап етнічного самоусвідомлення. Етнічне самоусвідомлення є першоосновою, корінням патріотизму. Етнізація дитини починається з раннього періоду її життя - в сім'ї, яка завжди визначається певними національними рисами, особливостями. Фундаментальне значення в процесі етнізації мають рідна мова й природа.

Серцевиною виховного процесу є особистість - її нахили здібності, потреби, інтереси, соціальний досвід, самосвідомість, характер.

Одним із визначальних принципів виховної системи гімназії є взаємозв'язок впливів, відносин учня - родини. Родина, її цінності є складниками суспільства, яке будується на родинних принципах співжиття, дбайливого ставлення до дитини на тих добрих началах, що допомагають розкрити творчий потенціал дитини.

Висновки

Борис Дмитрович Грінченко - видатний український письменник і вчений, критик, мовознавець, освітній і громадський діяч кінця XIX-початку XX століття. Його шанували І. Франко, М. Коцюбинський, Леся Українка, П. Грабовський та інші видатні сучасники. Одержавши право працювати в школі, Б. Грінченко прагнув свої знання використати на освітній ниві за зразками народної педагогіки та світової науки про виховання.

Б.Д. Грінченко у праці "Народні вчителі і вкраїнська школа" показує роль русифікації в денаціоналізації українського населення. Негативно ставився педагог до тих діячів освіти і культури, які виявляли нігілізм у ставленні до мови навчання, не бачили шкоди, якої завдає російськомовна школа українським дітям. Б.Д. Грінченко показує неймовірні труднощі, які має українська дитина в російській школі. Долає їх вона шляхом великих нервових зусиль. Б.Д. Грінченко зазначав, що нова школа має надати освіті розвивальний, виховуючий характер. Він не вважав, що головним завданням школи є наповнення учнівських голів певною сумою знань. Педагог у своїй практиці відкидав зазубрювання, неусвідомлене запам'ятовування, протиставляючи їм навчальну роботу, що розвивала образне й абстрактне мислення, забезпечувала глибину знань. Він залучав до самостійного читання, написання учнем рецензій на прочитані книги, обговорення прочитаного.

Навчання рідною мовою -- один із провідних принципів освітньої системи Бориса Грінченка. Спираючись на досвід прогресивних педагогів, психологів, мовознавців, він розвиває їхні думки щодо діалектичної єдності мови і мислення, наголошує на тому, що мова є виразником найістотніших національних ознак: психологічних, світоглядних, етнографічних. На необхідності розвитку мережі українських шкіл наголошував ще Борис Дмитрович Грінченко.

В. Грінченко вважав, що на особі вчителя ґрунтується все навчання і виховання. Він хотів його бачити високоосвіченою, високоморальною особою, яка досконало знає свою справу, сумлінно виконує вчительський обов'язок, є справедливою, послідовною і цілеспрямованою у своїх діях.

Педагогічна система Б. Грінченка спирається на народну педагогіку, адже це є вічне, невичерпне джерело навчально-виховної мудрості. Цю мудрість видатний педагог плідно використав у своїй практиці. В сучасній системі освіти досить багато уваги в останній час приділяється саме народній педагогіці, тому педагогічні ідеї Б.Грінченка досить актуальні.

Список використаної літератури

1. Бех І.Д. Виховання особистості: У 2 кн. К.: Либідь, 2003.

2. Бойко Б. Народний театр у розумінні Бориса Грінченка // Пам'ять століть. 1999. №1. С. 60-65.

3. Веркалець М. Б.Грінченко // Веркалець М. А.Ю. Кримський у колі своїх сучасників. К., 1990. С. 26-38.

4. Веркалець М.М. Педагогічні погляди Б.Д.Грінченка // Радянська школа, 1988. № 12.

5. Вишневський О. І. Сучасне українське виховання. Львів, 1996.

6. Гаєвська Л.Б. Грінченко і художня еволюція української прози (кінець ХІХ-поч.ХХ ст.) // Рад. літературознавство. 1990. № 1. С. 50-61.

7. Грінченко М. Школи, де вчителював Борис Грінченко // Шлях освіти.-1998. № 4. С. 47-50.

8. Єфремов С. Борис Грінченко //Духовні криниці. Ч.1. К., 1997. С. 420-423.

9. Зайченко І.В. Педагогіка. Чернігів, 2003. 528 с.

10. Зубкова Н. Бібліотечна діяльність Бориса Грінченка // Бібліотечний вісник. 1996. № 1. С. 11-12.

Размещено на Allbest.ru