Вища освіта в Україні (реалії, тенденції, перспективи розвитку)

1

Размещено на http://www.allbest.ru/

МІНІСТЕРСТВО ОСВІТИ І НАУКИ УКРАЇНИ

ХАРКІВСЬКИЙ НАЦІОНАЛЬНИЙ УНІВЕРСИТЕТ ІМ. В.Н. КАРАЗІНА

КУРСОВА РОБОТА

на тему: ВИЩА ОСВІТА В УКРАЇНІ (РЕАЛІЇ, ТЕНДЕНЦІЇ, ПЕРСПЕКТИВИ РОЗВИТКУ)

з дисципліни: ПЕДАГОГІКА ВИЩОЇ ШКОЛИ

Виконала: ХАВКІНА ІННА МАРКІВНА

Перевірила: ВЕРЕТЕНКО Т.Г.

Харків - 2000

ВСТУП

Вища освіта України як вияв суспільного буття.

Вища освіта є важливим соціальним інститутом у системі буття кожного суспільства, і особливості її функціонування в окремій країні на кожному конкретно-історичному етапі слід розглядати у зв'язку з кількома важливими чинниками. Тому, говорячи про сучасну вищу освіту України, необхідно з'ясувати історичні передумови її розвитку, зв'язок із сучасним станом країни та іншими соціальними інститутами, а також розглянути її в контексті загальносвітових процесів.

Україна має власні педагогічні традиції, в тому числі й у галузі вищої освіти. Але вони не склались у цілісну систему, перевірену практикою, через відсутність державної незалежності на протязі довгого часу. Суттєвим періодом забуття традиційних українських навчально-виховних особливостей було перебування України у складі Радянського Союзу, вища освіта в якому була майже повністю уніфікована, незважаючи на поліетнічність суспільства. Цими факторами зумовлюється поєднання на сучасному етапі традиційних національних елементів освіти і тих, що залишилися від часу перебування в СРСР, що викликає чимало дисгармонійних моментів. На сучасному етапі відзначають "посилення процесу націоналізації освіти", повернення кращих традицій минулого, хоча в системі вищої освіти ці процеси відбуваються повільніше, ніж в інших культурно-освітніх галузях.

Сучасні зміни в системі освіти стали можливими лише зі значними зрушеннями у суспільно-політичній сфері, з отриманням Україною державної незалежності. Це зумовило суттєві зміни в усіх сферах суспільного буття -- громадсько-політичній, соціальній, економічній, культурній тощо, і зараз "у нових соціально-економічних умовах… здійснюються багатопланові пошуки шляхів відродження національної системи освіти, визначаються перспективи її розвитку на рубежі… тисячоліть". У зв'язку з процесами зміни і оновлення багатовимірного життя країни і її громадян вища школа повинна також суттєво змінюватися. Оскільки відбуваються значні зрушення на ринку праці, з яким вона безпосередньо пов'язана, змінюється попит на фахівців з різних спеціальностей, і, відповідно, збільшується чи зменшується набір на ці спеціальності абітурієнтів. Зокрема, у плані підготовки педагогічних кадрів вища школа безпосередньо пов'язана з тими процесами, які відбуваються в інших галузях освіти. Так, через значне скорочення викладання в школах курсу російської мови і переведення російської літератури у курс зарубіжної та одночасне збільшення годин на викладання української мови та літератури кардинально змінилося співвідношення кількості студентів українського та російського відділень філологічних факультетів вузів.

В умовах незалежної України стало можливим існування різноманітних утворень з недержавною формою власності. У зв'язку з цим відбулася поява і недержавних закладів вищої освіти, які становлять конкуренцію відповідним бюджетним закладам. Важливою зміною є виникнення форми навчання за контрактом, платного навчання, яке становить певну альтернативу безплатному. Зумовлена цими новаціями у межах вищої освіти України конкурентність даної сфери має як позитивні, так і негативні моменти, але вона є цілком правомірною і доцільною на сучасному етапі, і вписується у світовий контекст. Але перебільшувати позитивні сторони платного навчання через його широке впровадження у багатьох цивілізованих країнах не слід, оскільки в Україні інша соціально-економічна ситуація, якою визначаються можливості громадян, і це треба враховувати.

Окрім історичної обумовленості (національних традицій) і змін соціально-політичного і економічного характеру, особливості системи вищої освіти України зумовлюються глобальними світовими процесами, які мають вплив на всі країни в тій чи іншій мірі. Зараз говорять про кризу сучасної освіти в масштабах всього світу, у зв'язку з чим навіть виникло поняття "філософії сучасної освіти" як суттєво нової стратегії освітньо-виховного процесу.

Г. Ничкало, розвиваючи думку В. Лутая, виділяє дві основні причини кризи, через які сучасна система освіти потребує докорінних змін. Це те, що "загострення глобальних (передусім екологічної) проблем, які… загрожують загибеллю всьому людству, свідчить про явну неспроможність існуючої систами освіти виховати у людей новий тип світогляду", і те, що "ця система не задовольняє… особисті інтереси все більшої кількості людей". Глобальні процеси в галузі освіти в першу чергу торкаються вищої школи, яка повинна сприяти всебічній, передусім психологічній, адаптації молодої людини в складних умовах сьогочасного буття, надати їй світоглядний, ціннісний фундамент, допомогти сформувати власні цілі і орієнтири майбутнього самостійного життя. В умовах загальних світоглядних зрушень часто негативного характеру саме освіта є тим фактором, який може позитивно вплинути на тенденції у суспільстві, оскільки "саме вона здатна зупинити процеси духовного та інтелектуального зубожіння".

В контексті світових процесів у галузі освіти, сучасна українська вища школа набуває деяких нових якостей чи принаймні починає засвоювати теоретично досвід світових новацій різного характеру. Відчувається вплив інтегративних процесів, використовується досвід міжнародного співробітництва (обмін студентами, стажування за кордоном тощо). Засвоюється досвід нових форм і видів навчання. Цьому сприяє розвиток і поширення технічних засобів, які надають людині нові можливості в отриманні знань, обміні інформацією тощо, але, на жаль, складна економічна ситуація в країні великою мірою стримує їх розповсюдження.

Важливою позитивною реалією в галузі сучасної української вищої школи є зростання її престижності в суспільстві, бажання все більшої кількості молоді отримати вищу освіту. Але при цьому виявляється і негативний бік процесу: держава не може забезпечити необхідну кількість кваліфікованих робочих місць, і тому зараз в Україні отримання диплома вищого навчального закладу не є гарантією працевлаштування за спеціальністю і, відповідно, соціальної та матеріальної стабільності. Так само держава не може надати вищим навчальним закладам необхідне технічне забезпечення, через що значно звужуються їх можливості щодо форм і засобів освітньо-виховного впливу на студента під час навчання.

Сучасний стан вищої освіти в Україні характеризується як позитивними, так і негативними тенденціями. До позитивних передусім відносимо відродження національних традицій і всебічну поступову націоналізацію, а також засвоєння світового досвіду та посилення інтегративних процесів. До негативних -- зумовлені соціально-економічними причинами недоліки, такі, як недостатність матеріально-технічної бази, неповний державний попит на випускників, іноді недостатньо якісна освіта, яку надають деякі недержавні заклади вищої освіти, тощо. Ці позитивні і негативні реалії і тенденції в галузі сучасної вищої освіти України, а також шляхи її реформування будуть розглянуті в наступних розділах нашої роботи.

1. СОЦІАЛЬНО-ЕКОНОМІЧНІ АСПЕКТИ ДІЯЛЬНОСТІ СУЧАСНОЇ ВИЩОЇ ШКОЛИ УКРАЇНИ

Стосунки економічної і освітньої галузей функціонування суспільства характеризуються взаємовпливом і великою мірою зумовлюють специфіку одна одної на конкретному історичному етапі. Найсуттєвіший вплив на економічну сферу має вища школа, оскільки вона тісно взаємодіє з усіма сферами суспільного життя країни, визначаючи і специфіку фахової підготовки, ініціативності людей, здатності до творчого мислення. Цим зумовлюється значний вплив вищої освіти на темпи економічного розвитку країни, економічний прогрес в цілому. З іншого боку, "вища освіта не може не реагувати на процеси глобалізації економіки, що відбуваються в світовому суcпільстві", і, відповідно, система вищої освіти кожної країни реагує на соціально-економічні процеси в межах окремого суспільства.

Вплив економічних факторів на вищу освіту не є однолінійним, він багатоплановий і носить складний характер. По-перше, вища освіта України, як і кожної держави, повинна корегувати напрями професійної і технічної підготовки студентів відповідно до ринкових потреб, наявності робочих місць, попиту на окремі спеціальності та рівень кваліфікації. Впливає і розвиток нових технологій: так, в останні десятиліття найпопулярнішими спеціальностями "поряд з юридичними і медичними є інформаційно-комп'ютерні". В українській вищій освіті цей процес виявився трохи пізніше, але зараз набирає все більших темпів. Кількість людей, пов'язаних із вивченням і практичним застосуванням інформаційно-комп'ютерних технологій, постійно збільшується. Цим пояснюється "значний набір студентів до вищих навчальних закладів на інформаційно-комп'ютерні, телекомунікаційні та інші електронні спеціальності".

До цих загальносвітових тенденцій в плані надання вищій освіті певного характеру в залежності від зростання попиту в Україні додаються власні, пов'язані з розбудовчими процесами культурно-мовної галузі, зумовленими отриманням статусу незалежної держави. Це вже згадувані нами процеси різкого зміщення в межах надання філологічної освіти, зумовлені зростанням попиту на спеціалістів з українознавчих дисциплін, української мови і літератури, ділової мови. У цьому зв'язку важливого значення набуває надання державою можливостей для перекваліфікування спеціалістів-філологів у межах отриманої базової філологічної освіти.

По-друге, стан вищої освіти України в плані умов навчання студентів і праці викладачів, фінансового і технічного забезпечення, майбутнього праце-влаштування тощо прямо залежить від політичного, економічного, суспільно-громадського становища в державі. Нестабільність українського суспільства, влади, недостатня продуманість законодавства та інші негативні аспекти державного буття зумовлюють відповідні недоліки вищої освіти. Значні зрушення в суспільно-політичній сфері вимагають суттєвого реформування галузі вищої освіти у відповідності з вимогами нового часу.

Суттєвим моментом у плані реформування системи вищої освіти від часу отримання Україною незалежності стала поява недержавних закладів вищої освіти, з одного боку, і платної форми навчання студентів у державних закладах, з іншого.Поява платної форми навчання викликала і викликає різну реакцію і, відповідно, оцінку як з боку громадян України, так і з боку дослідників та педагогів. Але все частіше дослідники цього питання доходять висновку про своєчасність і соціально-економічну обумовленість платного навчання на сучасному етапі, розглядаючи його різні можливі форми. Як доказ можна навести фактичні дані і цифри, які свідчать про те, що "враховуючи рівень інфляції за останні роки, традиційній державній політиці у сфері соціальних відносин не під силу вивести галузь освіти з кризового стану".

освіта школа націоналізація державний

Бюджетні видатки на розвиток вищої освіти в Україні (за даними Міжнародного центру перспективних досліджень).

* за попередніми даними;

**розрахункові дані.

Суттєві обсяги коштів вища освіта залучає з позабюджетних джерел, головним з яких є саме платне навчання. Згідно з розрахунками "загальні суми такої плати -- 100-120 млн. грн., або до 20 % суми асигнувань на вищу освіту".

Ринкові відносини чи, принаймні, їх елементи, які повністю відкидалися минулою владою з ідеологічних причин, все більше входять в усі сфери функціонування суспільства, в тому числі і в вищу освіту. Цей процес історично і соціально обумовлений, тому зупинити його неможливо і немає сенсу заперечувати. Але, розглядаючи цю проблему і шукаючи варіант її оптимального вирішення, слід враховувати не лише інтереси суспільства чи певних його галузей, але і кожної окремої особистості. Велика, переважаюча кількість громадян України не мають можливості оплачувати вартість платного навчання своїх дітей у вищій школі через низьку заробітну плату або соціальну нестабільність, тому розширення платного сектору вищої освіти у його теперішньому вигляді не має економічного фундаменту і не є соціально обумовленим.

Так само зараз в Україні немає достатніх умов для розвитку системи кредитів абітурієнтам з розрахунком на їх повернення на протязі певного часу після закінчення вищого навчального закладу, оскільки попит і пропозиція на ринку праці не відповідають один одному, і студент не може бути впевненим у тому, що матиме можливість знайти роботу за спеціальністю, чи, тим більше, отримувати достатню заробітну плату, щоб повернути взятий кредит своєчасно. При всьому тому кредити можуть бути виходом для певної кількості людей, але лише за умови адекватної плати за навчання і глибоко продуманої системи кредитування, пристосованої до конкретних умов даного історичного періоду розвитку України, а не просто скопійованої, запозиченої з досвіду інших країн з іншим рівнем соціально-економічної забезпеченості населення.

Усі ці моменти стосуються лише державного сектора освіти. У приватних вищих навчальних закладах "оплата споживачами послуг освіти необхідна, оскільки не будуть реалізовані можливості приватного сектора як конкурента державному".

Окрім двох вищезгаданих варіантів (оплати освітніх послуг вищої школи державою чи приватною особою) певною мірою реалізується на сучасному етапі ще один, досить перспективний, вид оплати -- коли вона здійснюється певним підприємством чи організацією, яка має намір і бажання взяти на роботу людину, вартість навчання якої вона відшкодує. Але, на жаль, цей варіант зараз в Україні не має великого розповсюдження, і його ширше запровадження в практику не може здійснитися швидко, оскільки будь-якій організації, підприємству чи ін. набагато вигідніше брати на роботу вже підготовлених за державний чи власний кошт фахівців, ніж оплачувати їх навчання. При сучасному рівні безробіття, перевищенні пропозиції над попитом на ринку праці знайти уже готового фахівця з певної галузі діяльності не становить проблеми. Так, за даними Державного центру зайнятості на 1 січня 1999 року на обліку перебувало 22,9 тисячі випускників із вищою освітою. Це складало 8,7 відсотка від випуску 1998 року. Зараз "загальна ситуація з наданням першого робочого місця залишається складною. Слабшають і втрачаються зв'язки між закладами вищої освіти і підприємствами. Не повною мірою працює механізм реалізації розподілу випускників, які навчалися за кошти державного бюджету".

Окрім розглянутого вище аспекту функціонування вищої школи, економічна ситуація в країні, брак бюджетних коштів, фінансова нестабільність і впливають певною мірою і на сам навчальний процес, на освітньо-виховні можливості навчальних закладів. Так, через брак фінансування державні заклади вищої освіти недостатньо забезпечуються технічними засобами, яких вимагає швидкий прогрес у сфері інформаційно-комп'ютерних технологій. Не менше проблем і недоліків у сфері забезпечення бібліотек вищих навчальних закладів сучасною літературою, поповнення їх фондів, а також виділення коштів на підтримування їх у відповідному стані. Усе це також викликає ускладнення у навчанні для студентів і вимагає додаткових витрат з їхнього боку.

Отже, через загальну соціально-економічну нестабільність в Україні у сфері вищої освіти виникає багато проблем і дискусійних питань, але безперечною була і залишається необхідність продуманого всебічного реформування цієї галузі суспільного буття.

2. НАЦІОНАЛІЗАЦІЯ ВИЩОЇ ОСВІТИ В СУЧАСНІЙ УКРАЇНІ ЯК ЕЛЕМЕНТ ПРОЦЕСУ РОЗБУДОВИ ДЕРЖАВИ

Кардинальні зміни у політичній сфері буття українського народу обумовили можливість виникнення національно-розбудовчих процесів, тенденції до відродження, переосмислення і розвитку національних традицій, культури, мови як виявів духовного життя українців. Ця тенденція не оминула і вищу школу, оскільки саме завдяки правильно визначеному освітньо-виховному процесу можливе охоплення всіх громадян України участю у розбудові держави, прилучення їх до культурно-мовних здобутків власної нації.

Для забезпечення ефективності цих процесів було розроблено стратегії національного виховання, за якими серед пріоритетних напрямків його впливу на молодь було відзначено виховання національної свідомості і самосвідомості, формування національного типу особистості.

Система вищої освіти за своїм змістом і структурою повинна бути організована на сучасному етапі так, щоб максимально сприяти "утвердженню у свідомої молоді національної, культурної, мовної єдності, національної окремішності і неповторності, розуміння важливості для розвитку нації власної держави і розбудови її". Вища школа повинна здійснювати як національно забарвлений виховний вплив, так і освітній. Якщо виховний має на меті формування молодої особистості з національно свідомою позицією, відчуттям патріотизму по відношенню до власної держави, гордістю через свою національну приналежність до України, то національний компонент освіти повинен створити базу, фундамент для впливу виховного. Відчуття національної гідності неможливе без знання власної історії, культури, традицій, історії української науки в усіх її різновидах, громадсько-політичної думки тощо. Основа цих знань повинна закладатися під час шкільного навчання, але, згідно принципу безперервності навчання, ерудиція в плані українознавчих дисциплін повинна розширюватися і поглиблюватися вищою школою. сучасна вища школа України має значні здобутки у цій сфері -- українознавчі дисципліни викладаються як обов'язкові на всіх факультетах, створено багато варіантів підручників з української культури, філософії, етнографії, історії України тощо. Ці підручники не завжди відповідають належному рівню науковості, об'єктивності, повноти матеріалу, але тенденція є цілком позитивною.

Вивчення вищезгаданих дисциплін і національне виховання виступають у тісній взаємодії, обумовлюючи одна одну. При цьому "фундаментом організації виховання молоді має стати українознавство як методологія опанування соціального досвіду через призму української ментальності, етнопсихології, етноісторії тощо".

Окремої уваги заслуговує мовне питання в системі вищої освіти. Знання державної мови є необхідним для представників української інтелігенції, яким мають стати випускники вищих навчальних закладів. Зараз в українському суспільстві склалася складна мовна ситуація, коли державною мовою володіє лише частина громадян, а використовує її на практиці ще менша кількість. При цьому використовувана мова не завжди є правильною, літературною. Українська держава опинилася в суперечливій ситуації білінгвізму, з тією специфікою, що недержавною мовою володіє значно більша частина мешканців України. Вплинути на цю ситуацію в даний конкретно-історичний момент може і повинна освіта, зокрема вища. З освітньої точки зору вона повинна дати необхідні знання з української мови, в тому числі ділової і наукової, навчити грамотно користуватися нею в усіх сферах життя -- як усним, так і писемним її різновидом. З точки зору виховання вища школа має продовжити розпочатий шкільною освітою вплив, спрямований на формування у молоді усвідомлення важливого значення української мови як невід'ємної ознаки державності і, відповідно, поваги до неї як до вияву духовної сфери буття свого народу. Цей процес набуває особливої ваги, оскільки "з погляду формування національної свідомості рідна мова займає особливе місце як універсальний спосіб пізнання світу й самопізнання людини через мовні картини національного світобачення та світорозуміння, …як одна з головних ознак нації, що забезпечує інтеграцію й функціонування національного соціуму".

Ситуація з вивченням української мови у вищих навчальних закладах на сьогодні є цілком сприятливою, але існує інший аспект реалізації мовної політики через освітню сферу, в якому показники набагато гірші. Для оволодіння мовою не лише на побутовому чи діловому рівні, але й на науковому, для вироблення умінь і навичок сприймати і реалізовувати наукову, фахову діяльність в україномовному оформленні особливого значення набуває вивчення спеціальних дисциплін українською мовою. Україномовне викладання спеціальних і суспільних дисциплін на всіх факультетах і спеціальностях є необхідною умовою для формування в майбутньому україномовної науки в усіх її відгалуженнях, розвитку її профільних терміносистем, запровадження української мови в усіх сферах життя суспільства.

У цьому аспекті націоналізаційних процесів у вищій школі України ситуація є значно гіршою. Це підтверджується статистикою, яка, на жаль, не охоплює останні роки, наведеною в журналі "Рідна школа":

Питома вага студентів, які навчалися українською або російською мовою (у %)

Як бачимо, при взагалі невтішних цифрах, тенденція є цілком позитивною: поступово все більше зростає кількість студентів, які отримують україномовну освіту, хоча слід згадати й те, що ця ситуація не є однаковою в усіх областях України, і статистика є відносно сприятливою в основному за рахунок західних областей.

Це є наслідком багатьох процесів і реалій сьогочасного українського суспільного буття, маючи не лише світоглядні, психологічні, суто педагогічні причини чи історичну обумовленість (недостатній період часу від моменту отримання Україною незалежності), але й соціально-економічні. Тут і "факт видавництва наукової… літератури в Україні переважно російською мовою, і відносно висока якість російських працювань… і переважний переклад на російську іноземних джерел та ін." Викладання учбової дисципліни українською мовою в той час, коли студентам видаються російськомовні підручники, ускладнює процес сприйняття ними учбового матеріалу, викликає певні негативні моменти під час навчання. А практика видачі студентам російськомовних підручників з багатьох предметів досі застосовується навіть на українських відділеннях філологічних факультетів. так само зайво ускладнюють навчальний процес написання різноманітних робіт українською мовою за умови існування більшості джерел лише в російськомовному перекладі.

Усі ці складнощі економічного характеру певною мірою гальмують процес націоналізації вищої школи, хоча при цьому вони не є вирішальними, і тенденції в цьому аспекті розвитку й оновлення системи вищої освіти України є цілком позитивними.

За умови свідомого і творчого ставлення як викладачів, так і студентів до проблеми націоналізації вищої школи як необхідної умови державності, усі позитивні тенденції в цьому напрямку можуть бути значно розширені, а ті досягнення, які вже є на сьогодні, суттєво збільшені, особливо при підтримці іншими сферами державного буття.

3. ПЕРСПЕКТИВИ І ТЕНДЕНЦІЇ РОЗВИТКУ СИСТЕМИ ВИЩОЇ ОСВІТИ УКРАЇНИ. ШЛЯХИ РЕФОРМУВАННЯ

Освітня система будь-якої країни завжди знаходиться в процесі розвитку, зумовленому зміною цивілізаційного рівня, новими досягненнями науки, змінами в політичній сфері тощо. Ці процеси розвитку надалі стають все швидшими, так само, як і зміни у суспільстві. З усе більшою швидкістю зростає потік нової інформації, що вимагає нових засобів її диференціації і засвоєння. У стабільні періоди буття в державі процеси зміни і реформування вищої освіти є повільнішими, послідовними. Стабільність соціально-політичної та економічної сфери життя держави зумовлює стабільність освіти в усіх її аспектах: функціонування навчальних закладів, їх матеріального, наукового, технічного забезпечення тощо. Так само існує зворотній момент -- нестабільність, підвищена проблемність діяльності закладів освіти, зокрема вищої.

На сьогодні в Україні склалася особливо складна ситуація, яка вимагає докорінного реформування системи вищої освіти. Це викликано двома паралельними факторами. Нахил до суттєвих змін в усіх сферах в масштабах усього світу на рубежі тисячоліть співпав з моментом зміни в Україні соціально-політичної системи з переходом до іншої форми державного ладу. Конкретно-історичний момент в Україні характеризується поступовим переходом від жорсткого державного регулювання економіки до демократичних і вільних ринкових відносин, поверненням до національних традицій, в тому числі і виховних, активним засвоєнням міжнародного досвіду в усіх галузях державного буття. В такій ситуації глибоке регулювання системи освіти в Україні, зокрема вищої, є об'єктивно необхідним, оскільки "така реформа є необхідною передумовою становлення державної самостійності України" і "цього вимагають соціально-економічні потреби".

Для створення ефективної системи освіти в Україні потрібні зміни соціальної, економічної політики тощо. Так, говорячи про необхідність подальшого запровадження в систему вищої освіти національно-мовного компоненту, формування у студентів таких рис національно свідомої особистості, як "мовна стійкість та почуття мовного обов'язку", не слід забувати, що ці риси тісно пов'язані з іншими аспектами життя. І тому зрозумілими стають деякі недоліки даної сфери і низький темп запровадження української мови в галузі освіти, якщо прийняти твердження, що "мовна стійкість ґрунтується на соціальній стабільності мовців та політичній непохитності держави, бо формує національний світогляд громадянина суверенної держави".

На сьогодні проблема реформування освіти в Україні усвідомлюється як дуже важлива. Основні завдання і шляхи цього реформування визначені "Державною національною програмою "Освіта": Україна ХХІ століття", затвердженою Постановою Кабінету Міністрів України від 3 листопада 1993 року. Ця Програма окремо формулює стратегічні завдання реформування освіти в Українській державі, його пріоритетні напрямки, основні шляхи, принципи реалізації Програми, стратегічні завдання реформування змісту освіти, шляхи реформування змісту загальноосвітньої, і, окремо, спеціальної підготовки, основні шляхи реформування виховання. Серед визначених тут пріоритетних моментів відзначимо кілька: "відродження й оновлення національної системи освіти як найважливішої ланки виховання свідомих громадян Української держави", "формування освіченої, творчої особистості", "визнання освіти важливим інструментом національного розвитку й гармонізації національних стосунків", "формування у молоді незалежно від національної приналежності особистісних рис громадян Української держави", "активний обмін надбанням духовної культури між усіма народами, що населяють Україну, а також з українською діаспорою".

Ми бачимо, що велике значення при визначенні шляхів розвитку освіти надається інтеграційним процесам, обміну інформацією, досвідом. У галузі вищої освіти до цих напрямів додається активне міжнародне співробітництво, яке поступово все більше входить у наше життя і є одним з перспективних аспектів реформування. Таке співробітництво здійснюється у кількох напрямках. Це здобуття громадянами України освіти за кордоном -- у 1998 році їх кількість дорівнювала близько тисячі, така ж кількість іноземних громадян навчалася в Україні за рахунок державних стипендій; навчання іноземних громадян у вищих навчальних закладах України на контрактній основі (у тому ж році їх кількість становила 14,3 тисячі осіб); розробка й укладання міжнародних угод про взаємне визнання документів про освіту. Важливим напрямом роботи є "розвиток співпраці з міжнародними організаціями, насамперед з комітетами Ради Європи, ЮНЕСКО, Європейською Комісією, ОБСЄ… Головним елементом співпраці з Європейським Союзом є програма Темпус. Здійснено 51 проект, в яких задіяно 26 вітчизняних університетів".

Ще одним важливим напрямом реформування системи вищої освіти повинен стати фінансовий бік їх діяльності, який має бути унормований у відповідності до реалій і потреб часу. У цьому аспекті зараз в педагогічній літературі висловлюється багато припущень, рекомендацій, порад. Найприй-нятнішим на сучасному етапі видається принцип змішаного бюджетного (державного) та приватного (недержавного) фінансування закладів вищої школи.

На сьогодні встановлення обов'язкової плати за навчання не є соціально обумовленим, хоча розширення платного сектора вищої освіти спостерігається. Але зараз він повинен регулюватися державою -- як в аспекті співвіднесення кількості платних і безплатних місць, так і в аспекті встановлення розміру плати. Так, пропонують варіант, при якому "вартість оплати навчання у вищому закладі освіти може бути різною (наприклад, від 10 до 100 гривень на місяць і від 100 до 1000 гривень (і більше) на рік)".При цьому цілком слушними є пропозиції, щоб пропорція відсотків оплати навчання у вищій школі залежала "від таких чинників, як здібність, успішність і наполегливість студента. фінансова спроможність родини і держави". Також усе частіше звучать уже згадувані нами пропозиції щодо необхідності введення системи кредитів, причому "громадянам України надаватимуться кредити з низькими відсотками або зовсім безвідсоткові кредити".

Зараз в Україні триває процес пошуку виходу із тієї складної ситуації, яка склалася у галузі вищої освіти. В майбутньому українська вища школа повинна запозичувати світовий досвід, не втрачаючи при цьому своїх позитивних рис і ознак, власної традиційної специфіки.

ВИСНОВКИ

В системі вищої освіти України сьогодні намітилося кілька основних тенденцій розвитку й реформування, зумовлених змінами у суспільно-політичній, економічній і культурній сферах життя держави після отримання нею незалежності.

Українська вища школа активно повертається до власних педагогічних традицій, запроваджує і розширює національний, українознавчий компонент освіти і виховання. Поступово, хоча й дуже повільно, розвивається тенденція до ширшого застосування української мови -- як навчального предмета і як мови викладання різноманітних дисциплін. Ці процеси є однією з найбільш позитивних тенденцій, які, на жаль, гальмуються соціально-економічними чинниками, такими, як брак україномовної наукової літератури, підручників з різних предметів, недостатня кількість викладачів фахових дисциплін, які володіють на відповідному рівні українською мовою тощо. На сучасному етапі особливу роль в прилученні студентів до українських культурних, мовних традицій відіграє особистість викладача. Він повинен надавати студентам переконливу мотивацію необхідності знань, умінь і навичок з української мови, історії, культури тощо. Ця мотивація має включати в себе дві площини: специфіку внутрішньомовних рис української мови (здатність до використання в усіх сферах буття, рівень розвитку, багатство словника та ін.) і зумовлюючі особливості конкретно-історичних та соціально-політичних обставин, за яких володіння українською (державною) мовою дає можливості розвивати свої здібності, реалізовувати свій потенціал в усіх сферах культурно-освітнього, суспільного та громадсько-політичного буття країни.

Держава та суспільство повинні усіляко сприяти поширенню української мови в системі вищої освіти, оскільки саме вища школа може стати важливою ланкою реалізації сучасної мовної політики України і сприяти процесам національного відродження й становлення України як суверенної держави із власною мовою як ознакою державності.

Суттєве реформування вищої школи не можливе на сучасному етапі без відповідних суспільно-політичних та соціально-економічних зрушень. Для стабілізації освітньої галузі необхідною умовою є стабілізація всього українського суспільства, всіх сфер державного і громадського життя.

Зараз існує тенденція до розширення платного сектора вищої освіти; суттєвою реалією сучасної вищої школи України є співіснування державних і приватних закладів освіти, поділ студентів на таких, що навчаються за державним замовленням чи за контрактом. Але на сьогодні система платної вищої освіти не має економічної основи, не є соціально обумовленою через нестабільність і низький рівень заробітної плати, високий рівень безробіття тощо. З цих же причин передчасними, хоча обє'ктивно справедливими, є пропозиції щодо запровадження системи кредитів на отримання вищої освіти -- сучасний студент не може бути впевненим у майбутньому працевлаштуванні і достатньому рівні заробітної плати.

Із позитивних тенденцій, які повинні й надалі розвиватися, слід згадати значне посилення засвоєння різноманітного досвіду інших держав, зростання процесів міжнародного співробітництва, обміну досвідом, програми обміну студентами, стажування, взаємного визнання дипломів. Ці явища ще не мають достатнього розповсюдження, часто через мовний бар'єр, але в майбутньому вони повинні зайняти важливе місце в системі вищої освіти України.

У контексті світових процесів українська вища школа починає теоретично засвоювати та застосовувати на практиці нові види, форми, методи навчання, в яких робиться наголос на самостійній роботі студентів, виробленню навичок самостійного пошуку і використання інформації.

Зараз вища школа України перебуває на порозі суттєвих змін, у ній ідуть процеси реформування різного характеру, і її майбутнє багато в чому залежить від тенденцій в суспільно-політичному і соціально-економічному житті держави.

БІБЛІОГРАФІЯ

1. Алексюк А.М. Педагогіка вищої освіти в Україні: Історія. Теорія: Підручник для вузів.-- К.: Либідь, 1998.-- 558 с.

2. Бойко Є.М. Сучасний стан і напрямки реформування системи вищої освіти // Фінанси України.-- 1999.-- № 4.-- С. 46-51.

3. Гавриленко І.М., Скідін О.Л. Соціологія освіти: Навчальний посібник.-- Запорожжя: ЭТТА - ПРЕСС, 1998.-- 396 с.

4. Государственная национальная программа "Образование": Украина ХХІ века. -- К.: Райдуга, 1994. -- 62 с.

5. Зайчук В. На зламі тисячоліття // Рідна школа.-- 1999.-- № 6.-- С. 3-8.

6. Коробейников А. Главное дело нации // Alma mater.-- 1998.-- № 4.-- C. 20-25.

7. Мацько Л. І. Українська мова: формування національної свідомості // Педагогіка і психологія. -- 1996. -- № 1. -- С. 67-70.

8. Ничкало Н. Філософія сучасної освіти // Педагогіка і психологія. -- 1996.-- № 4.-- С. 49-57.

9. Пилинський Я. Білінгвізм в Україні: співпрацювання чи конфронтація // Рідна школа. -- 1998. -- № 9. -- С. 3-7.

10. Романовський О. Вища освіта: залежність від проблем суспільства: За матеріалами Всесвітньої Конференції ЮНЕСКО з вищої освіти // Рідна школа.-- 1999.-- № 6.-- С. 8-11.

11. Ступарик Б.М. Про мету національного виховання в Україні // Педагогіка і психологія.-- 1996.-- № 2.-- С. 87-95.

Размещено на Allbest.ru