Формування художньої етнокультури учнів засобами народного декоративно-прикладного мистецтва

Размещено на http://www.allbest.ru/

ХАРКІВСЬКА РАЙОННА ДЕРЖАВНА АДМІНІСТРАЦІЯ

ВІДДІЛ ОСВІТИ

Формування художньої етнокультури учнів засобами народного декоративно-прикладного мистецтва

Солдатова О.І.

ХАРКІВ

2008

ВСТУП

“Те, що я чув, я забуваю.

Те, що я бачу, я пам'ятаю.

Те, що я роблю, я розумію.”

Конфуцій

Як впевнено почуває себе на уроці добре підготовлений учитель, постійно готовий до будь-яких несподіванок, як спокійно і безпомилково діє він навіть у найнапруженіших ситуаціях. У чому ж секрети професіоналізму такого педагога? У підготовці до уроку. Без досконалого, науково обгрунтованого проектування навчальних занять марно сподіватися піднести учнівську й учительську працю на якісно новий рівень.

Шкільні будні переконують: перевагу на уроці завжди має той учитель, який ретельно розрахував урок, передбачив запобіжні варіанти, намітив гнучку стратегію керування. А той, хто полінувався або не зумів цього зробити, опиняється у складних ситуаціях, розплачується низькою якістю заняття. Навіть майстерність не врятує погано розроблений урок. Які б чудеса винахідливості не демонстрував на ньому учитель, він не в змозі спрямувати в бажане русло розвиток ситуації, що вийшла з-під його контролю внаслідок непродуманих дій.

Урок був і залишається основним елементом навчального процессу. Сучасний якісний та ефективний урок - це урок добре підготовлений, ретельно розрахований відповідно до поставленої мети й наявних можливостей.

Практичною основою уроку є майстерна реалізація вчителем вимог педагогічних закономірностей. Це процесуальний бік навчального заняття. У поєднанні з теоретичним він виводить на основоположну концепцію, в якій органічно зливається теорія з практикою, наука з технологією.

Оновлення сучасного суспільного життя в Україні потребує формування національно свідомих громадян. А тому освіта та виховання нового покоління повинні відігравати першорядну роль у нашому державному будівництві. Особливого значення набувають культура, мистецтво, власне все те, що духовно звеличує людину. Це примусило мене замислитися над тим, чи може існувати культура без національного коріння, без генетичної пам'яті, без набутої у віках духовної спадщини. Ми знаємо, що за всіх часів в Україні традиційна народна культура відігравала роль національної.Тому для мене збереження народної творчості як формоутворюючої основи етнокультури - одне з основних завдань.

Нинішній період розвитку декоративно-ужиткового мистецтва України є значущим у плані ствердження його соціально-культурного потенціалу. Творчо наслідуючи традиції, на уроках образотворчого мистецтва я залучаю учнів до загального річища розвитку сучасної культури.

Народне декоративно-ужиткове мистецтво України є частиною всесвітньої культури. Відновлення і збереження місцевих традицій народних художніх ремесел нині являє собою велику проблему, тому я замислилась над тим, як її вирішити в умовах нашої школи. Головними для себе я визначила такі питання, як значення традицій у народному мистецтві та їх роль при передачі майстерності від покоління до покоління, оволодіння певними традиційними художніми та технологічними прийомами; поняття про творчий характер ручної художньої роботи, роль особистості майстра в народному мистецтві; традиційні ремесла та їх зв'язок із природою. На кожному уроці намагаюсь досягти того, щоб учнівські роботи носили творчий, дослідницький характер, а твори відповідали функціональним та естетичним вимогам, мали яскравий національний колорит, художню цінність та високу якість виконання.

Метою моєї роботи стало відновлення і збереження традицій народних ремесел, що нині являють собою велику проблему, яку необхідно розв'язувати, підключивши насамперед школу.

Засоби формування національної етнокультури

На сучасному етапі суспільного життя головним напрямом культурного й національного виховання є звернення до людини, до її духовного розвитку та становлення. Досягнення високого розвитку духовного світу та розумінню етнокультури сприяють традиції національного мистецтва. Будувати виховання у відриві від національної культури - то лиш молодь без роду без племені. Тому я вважаю, що однією з умов формування етнокультури школярів є належна організація навчально-виховного процесу в школі, звернення до духовних коренів народного мистецтва, його зв'язків із природою, побутом, фольклором, із живими традиціями, в тому числі й щодо використання матеріалу, інструментів та обладнання.

На жаль, провідним принципом у художньо-педагогічній практиці в Україні був академізм. Академізм - наскрізь ремісничий, формалістичний метод, що з'явився у XVI ст. Засвоївши за цим методом окремі канони і навчальні догми можна було без особливого зусилля стати «майстром» тематичних полотен, парадних портретів і скульптур. Через це школярі погано уявляють собі витоки та історичний розвиток місцевого художнього промислу, залишаються необізнаними з особливостями інших регіонів народного мистецтва. Захоплюючись «техніцизмом», прагнучи кінцевого результату і товарної норми, викладачі образотворчого мистецтва часто ігнорують духовний аспект, тобто світоглядні загальнолюдські, гуманні тенденції виховання в навчальному процесі.

На уроках, де вивчаються традиції народного декоративно-прикладного мистецтва я прилучаю учнів до духовної спадщини, до традицій національної культури, збуджую інтерес до народної творчості.

З метою кращого ознайомлення з краєм, його історією, традиціями, формування у школярів свідомого й творчого підходу до художньої спадщини свого народу, усвідомлення значення декоративно-прикладного мистецтва у духовно-матеріальному житті суспільства я організовую екскурсії до районів традиційних художніх промислів. Там діти знайомляться з природою, звичаями краю, безпосередньо з діяльністю народних майстрів, секретами їхньої творчості. Сприйняття учнями цих творів безпосередньо в побутовому інтер'єрі з моїми коментарями чи розповідями старожилів посилює усвідомлення зв'язку художнього образу із загальним ансамблем предметного середовища.

Духовний світ та естетична уява народу віками складались у щоденному спілкуванні з природою, яка наділила його відчуттям краси, прагненням створювати оточуючі предмети яскравими та досконалими. Завдяки цьому твори, що вийшли з рук талановитих народних майстрів, вирізняються художньою завершеністю. Тому для формування уявлень про декоративну культуру на уроках образотворчого мистецтва я намагаюсь розвивати у школярів здатність сприймати і цінувати не тільки зразки мистецтва, а й навколишню природу та явища живої дійсності, бачити красу і досконалість форм. Для цього проводжу екскурсії на природу, під час яких діти роблять начерки і замальовки різних об'єктів. Це допомагає глибше зрозуміти походження, характер та зміст декоративних форм у народному мистецтві, а також розкриває можливості й засоби застосування їх у майбутній творчій діяльності.

Опрацьовуючи орнаментальну композицію, я націлюю учнів не тільки на відтворення відомих їм мотивів, а й на створення нових декоративних образів, навіяних розмаїттям та багатством навколишнього рослинного й тваринного світу (Додаток 2).

На своїх уроках для формування розуміння цілісності художнього виробу проводжу проектування орнаментальних чи сюжетних композицій. Це допомагає школярам розвинути відчуття композиційних законів побудови форм та декору речі, розуміння суті декоративності виробу, уможливлює здобуття умінь і знань, необхідних для творчого зростання. Тому робота над цілісним вирішенням художньої речі становить основу навчання на моїх уроках.

Формування відчуття декоративності я починаю з найпростішого: даю загальне поняття про орнамент, пояснюю його зв'язок із природою, народним досвідом, традиціями національної культури тощо, звертаю увагу на характерні особливості побудови орнаменту, його художньо-образний зміст і т. ін. Під час занять учні не просто копіюють зразки народного мистецтва, а творчо використовують традиційні елементи й мотиви орнаменту, форми виробів місцевої школи народної творчості та компонують їх по-своєму. При проектуванні речей звертаю увагу дітей на особливості орнаменту і форми виробів місцевого промислу, простоту зображувальних засобів, силу художньої виразності.

Практичні заняття я намагаюсь спрямовувати на формування у школярів виконавських навичок і умінь для виготовлення художніх речей на основі знань, отриманих у процесі теоретичного навчання. Адже тільки повноцінне залучення до народного мистецтва може стати умовою формування художньої етнокультури молоді.

На своїх уроках часто звертаюсь до духовних коренів народного мистецтва, його зв'язків із природою, побутом, фольклором, традиціями. Намагаюсь передбачити перевагу світоглядного, теоретичного курсу над елементами практичного виконання, тобто забезпечую пряму залежність виконавських навичок від рівня духовності. Виходячи з цього, при формуванні художньої етнокультури особистості передаю учням знання про витоки, художні та виконавські традиції народного декоративно-прикладного мистецтва, формую уявлення про декоративну культуру. Це допомагає мені передбачити гармонійне та цілісне вирішення мистецького виробу; забезпечити виконавську майстерність учнів і засвоєння ними певних художніх і технологічних прийомів та навичок виготовлення й декорування виробів (Додаток 1).

Формування у школярів знань про джерела, художні і виконавські традиції народного декоративно-прикладного мистецтва здійснюю на ґрунті осмисленого запам'ятовування й сприйняття головних, загальних і локальних особливостей творів різних традиційних центрів народного мистецтва. Для цього я проводжу фрагментарне прослуховування народної музики, використовую поетичні твори, а також різноманітний ілюстративний матеріал, особливо зразки творів народних майстрів, за кожним з яких разом з учнями проводжу художньо-змістовий аналіз, який відбувається на тлі якомога повнішого відображення зв'язку із середовищем, життям, традицією, історією народу, з народним світосприйманням, національною свідомістю (Додаток 3).

Водночас висвітлюю такі питання: де, хто і коли створив художній твір; форма, декор, техніка виконання в узгодженні з матеріалом і призначенням речі; різноманітність декоративних мотивів і техніки їх виконання; загальне та місцеве в художніх виробах різних шкіл народного мистецтва; роль естетичного сприйняття природи і трудової діяльності в процесі виготовлення художнього виробу майстром. В результаті цього я зрозуміла, що такий аналіз сприяє творчому розумінню народного мистецтва.

При доборі взірців художніх виробів я не обмежуюсь тільки одним видом промислу, а даю школярам уявлення про різні види народного мистецтва (кераміку, вишивку, різьблення тощо), про їхню своєрідність, відзначаю ансамблевість художніх речей -- їх гармонійне поєднання з оточуючим середовищем, іншими речами. Після такого загального ознайомлення проводжу глибше вивчення певного виду художнього промислу, і починаю це із взірців художніх виробів рідного краю. Такі заняття іноді проводжу на базі музею, використовуючи такі форми роботи, як екскурсії та лекції. Це допомагає сприянню виховання та розвиткові у дітей почуття прекрасного, потреби творити й жити за законами краси.

Привчаю дітей робити начерки і замальовки окремих художніх виробів. При цьому ставлю конкретні завдання: аналізувати вироби, глибоко вивчати й використовувати в роботі ті технічні й високохудожні прийоми народного мистецтва, які мають значущі художні традиції і пов'язані з національною культурою. Тому діти не копіюють взірці, а творчо використовують отримані знання та навички, компонуючи мотиви й елементи орнаменту, форми виробів посвоєму.

Інтеграція світоглядних і художньо-практичних чинників у процесі вивчення народного декоративно-прикладного мистецтва та практично-творчих занять відбувається, звичайно, за різних матеріально-технічних обставин. Це вимагає різних новітніх форм навчально-виховної роботи.

урок учень народне мистецтво

Висновок

Коротко підсумую висновки та окреслю визначальні ознаки сучасного ефективного уроку. Їх не треба розуміти як вимоги до заняття у звичному розумінні цього терміну. Це швидше критерії, за якими визначається придатність уроку для розв'язання навчально-виховних завдань на рівні сучасних вимог. Урок ХХІ століття відзначається:

· Високим науковим обгрунтуванням стратегії й тактики керування пізнавальною діяльністю учнів на основі закономірностей і принципів навчання;

· Напруженою, посильною, досконало організованою й результативною пізнавальною працею всіх учнів;

· Ретельною діагностикою причин, що впливають на якість занять, прогнозуванням ходу й наслідків навчально-виховного процесу, вибором на цій основі досконалої технології досягнення запроектованих результатів;

· Творчим, нестандартним підходом до розв'язання конкретних завдань відповідно до наявних умов та можливостей;

· Обгрунтованим вибором, доцільним застосуванням необхідного і достатнього для досягнення мети комплексу дидактичних засобів;

· Диференційованим підходом до окремих груп учнів, дійовою індивідуалізацією педагогічного впливу на основі діагностики реальних можливостей, проектування конкретних зрушень, контролю запланованих результатів;

· Ефективним використанням кожної робочої хвилини навчального заняття;

· Атмосферою демократизму, змагання, діловитості, стимулювання, дружнього спілкування, високою відповідальністю усіх учасників навчально-виховного процесу за результатами спільної праці.

Підготувати і провести такий урок дуже непросто. Для цього треба і багато знати, і багато вміти, дуже хотіти, відповідально ставитися до своїх учительських обов'язків, а найбільше - вийти на новий рівень педагогічного мислення. Реалізація прагнення провести завтрашній урок краще від сьогоднішнього починається з підготовки, а обгрунтованість намірів визначається наслідками останньої.

Щоб мати змогу створювати сучасні твори декоративно-прикладного мистецтва, я сама досконально вивчаю мистецтво минулого і мистецтво наших пращурів та залучаю до цього учнів.

Народне мистецтво сповнене притягальної сили. Традиційні ремесла викликають почуття захоплення. Моє завдання - вміло застосовувати їх у педагогічному процесі, навчаючи дітей бачити та розуміти красу виробів, виховуючи любов до народного мистецтва, гордість, повагу до праці умільців. При цьому я спираюсь на зразки мистецтва, поширеного в нашому регіоні.

На свої уроках намагаюсь досконало вивчати з учнями роботи майстрів декоративно-прикладного мистецтва, це допомагає їм визначити основні закономірності розвитку цієї галузі світової та української культури.

Наша школа розташована у місцевості, де художні ремесла є згасаючими. Тому я намагаюсь проводити вивчення й відродження згасаючих промислів. Для цього, по можливості, знаходжу майстрів, котрі володіють художнім ремеслом, характерним для нашої місцевості; проводжу зустрічі із старожилами, які проводять бесіди з дітьми, використовуючи старовинні речі; організовую екскурсії до краєзнавчого, історичного і художнього музеїв та здійснюю відвідування виставок.

При вивченні розділу «Декоративно-прикладне мистецтво» я звертаю особливу увагу учнів на естетичну сторону творів народного мистецтва, прищеплюю їм любов до народної творчості, вивчаю з ними історичні корені мистецтва свого народу, його культурну спадщину тим самим здійснюю формування художньої етнокультури школярів. Бо я вважаю що формування художньої етнокультури є складовою частиною сучасної концепції розвитку національної культури, в тому числі традиційної народної художньої творчості, а відтак має важливе педагогічне та суспільне значення.

Література

1. Антонович Е.А., Захарчук-Чугай Р.В., Станкевич М.Е. Декоративно-прикладне мистецтво. - К.: «Світ», 1992.

2. Антонович Е.А., Проців В.І., Свид С.П. Художні техніки у школі. - К.: «ВІПОЛ», 1997.

3. І.М.Дичковська. Основи педагогічної інноватики. Рівне, 2001р

4. Калініна А.О., Маланана І.О., Гриднєва О.Ю. Великодній сувенір. Українська народна писанка: Навчально-методичний посібник. - Х.: «Скорпіон», 2005.

5. Коваленко Т. «Українська народна іграшка» // Мистецтво та освіта 2004 № 3. С. 44-51

6. Мельничук Ю. «Семантика українських вишитих рушників». // Народне мистецтво 2004. № 3-4. С. 60-65.

7. Міщенко Г. «Витинанка - від традицій до сучасного образотворення» // Народне мистецтво 2004. № 1-2. С. 28-29.

8. І.П.Підласий “Як підготувати ефективний урок” Київ “Радянська школа, 1989р.”

9. Попова О.С., Каплан Н.И., Королева Н.С., Народные художественные промыслы. М.: Легкая и пищевая промышленность, 1984.

10. Ростовцев Н.Н. Методика преподавания изобразительного искусства в школе. - Москва, Просвещение, 1974.

11. Ружицький В.А.,Малиніна А.О. Основи петриківського розпису: Навч.-методичний посібник. - Х.:«Скорпіон», 2003.

Додаток 1

Урок для 5 класу

Виготовлення народних іграшок

Мета уроку: Закріпити знання учнів про декоративно-прикладне мистецтво, розвивати просторове мислення, навчити дітей працювати в техніці пластилінопластики при створенні малої скульптурної форми у традиціях народної іграшки; виховувати дітей на культурних традиціях українського народу; формувати вміння і навички з виконання основних технічних прийомів і способів ліплення, а також уміння планувати і послідовно виконувати роботу; розвивати творчу уяву та фантазію дітей, образне мислення, дрібну моторику м'язів рук, закріплювати навички аналізу конструктивних особливостей будови форми предметів, виховувати повагу до народних промислів, сприяти формуванню поваги до народних майстрів.

Оснащення уроку:

Матеріали: пластилін, стеки, дошка для ліплення, клейонка на стіл, ганчірка.

Зоровий ряд: малюнки із зображенням народних іграшок різних регіонів України, опішнянські народні іграшки, роботи учнів.

Словник термінів: Декор - фр. - прикрашати, прикладне - прикладати до предметів, виробів .

Декоративно-прикладне мистецтво - це широка галузь мистецтва, яка художньо-естетично формує матеріальне середовище, створене людиною.

Стеки - дерев'яні або пластмасові палички, що полегшують роботу з пластиліном, глиною та іншими пластичними матеріалами.

Хід уроку:

Організація уваги учнів та проголошення теми уроку.

Актуалізація опорних знань.

- Що означає термін декоративно-прикладне мистецтво.

- Назвіть різновиди декоративно-прикладного мистецтва.

Мотивація навчальної діяльності.

- Діти, сьогодні на уроці ми з вами познайомимось з іграшками різних регіонів нашої країни, потім спробуємо виліпити з пластиліну і розписати народну іграшку, при цьому будемо вчитись правильно оцінювати форму і розмір деталей іграшки.

4. Виклад нового навчального матеріалу.

- Перед тим, як почати роботу, давайте спочатку познайомимось із історією народної іграшки.

Українська народна іграшка - цілісний культурний феномен, невичерпне джерело мудрості, невід'ємна складова духовного й мистецького розвитку нашого народу. Мистецтво української народної іграшки є особливим типом художньої творчості, що інтегрує в собі різні види народного мистецтва, поєднує матеріальні й духовні здобутки української культури, утверджує талановитість нашого народу.

У кожного народу є свої дитячі іграшки. А іграшки - це найдорожче, що є у дітей, їх найвірніші друзі.

Сьогодні на урок ви принесли свою найулюбленішу іграшку. Ми всі хотіли б почути від вас, чим вона вам дорога.

Короткі розповіді учнів

Тут у вас і м'які собачки, і ляльки, і механічні іграшки. Але поряд з ними існують іграшки виконані народними майстрами із глини, дерева, соломки тощо. Художня самобутність народної іграшки закладені в її багатовіковій історії. Прототипами іграшок були зооморфні фігурки, що мали обрядове значення. В культурі Трипілля знайдено багато фігурок тварин, а також ліпні порожнисті фігурки пташок, що нагадують сучасні іграшки-свищики.

Найдавніші іграшки Київської Русі - дерев'яні коники, пташки, мечі тощо. Існували і керамічні фігурки, прикраси-обереги з прадавніми символами. З плином часу їхня магічна функція забулася, трансформувалася у декоративну та ігрову.

Давайте уважно подивимось на народні іграшки. Вони зможуть нам розповісти, як з'явилися на світ. Давайте ми разом розглянемо етапи виготовлення іграшок із глини.

1. Виготовлення форми із глини

2. Обпалювання

3. Покриття лаком

4. Знову обпалювання.

Запитання до учнів:

А що допомагає оживити цей витвір мистецтва?

Які кольори створюють радісний, веселий образ? Сумний?

Які орнаменти використовують у розписі іграшок опішнянські майстри?

Самостійна практична діяльність учнів.

Перед нами стоїть завдання - виліпити з пластиліну фігурку на зразок опішнянських іграшок. Яку саме, нам допоможе з'ясувати кросворд.

			о	п	і	ш	н	я
				і	г	р	а	ш	к	а
				в	о	г	о	н	ь
		к	о	н	и	к
с	т	е	к	и
		д	е	к	о	р

Подивимось на зразок виробу і прослідкуємо, з яких частин складається фігурка пташки, які способи та прийоми ліплення ми застосовуватимемо, а також визначимо для себе поетапність виконання фігурки.

Етапи роботи будуть такими:

а) підготовка робочого місця; б) приготування пластиліну; в) поетапне ліплення.

Ми будемо створювати іграшку конструктивним способом.

1. Беремо в руки шмат пластиліну, ділимо його на чотири кульки (одну діаметром 3-4 см, дві діаметром 2 см і одну - 1,5 см). Залишаємо невеличкий шматочок для виготовлення гребінця та сережок.

Далі беремо найбільшу кульку і формуємо тулуб; з двох менших кульок діаметром 2 см формуємо голову та хвіст; приєднуємо їх до тулуба.

Наступний крок - створення іграшки. Беремо найменшу кульку і виліплюємо з неї підставку, потім з'єднуємо її з півником. Завершальним є етап створення гребінця і сережок.

Стеками виділяємо очі, дзьоб, позначаємо крила і пір'я на хвості.

Запитання до учнів:

- А що допомагає оживити цей витвір мистецтва?

- Які кольори створюють радісний, веселий образ? Сумний?

- Які орнаменти використовують у розписі іграшок опішнянські майстри?

Тепер перейдемо до розпису іграшки. Для того, щоб фарба рівномірно лягала на виріб, змішаємо її з милом.

Завершення уроку.

а) підведення підсумків (загальна оцінка уроку, перегляд та оцінювання робіт, демонстрація кращих робіт).

б) визначення завдання для підготовки до наступного уроку.

в) проголошення уроку завершеним.

Додаток 2

Урок для 6 класу

Стилізація орнаменту для вишивки рушника

Мета уроку: Закріпити знання учнів про декоративно-прикладне мистецтво, вчити створювати декоративний орнамент рушника; розвивати пам'ять, увагу, уяву, фантазію; закріплювати вміння планувати і послідовно виконувати роботу; виховувати любов до традицій українського народу.

Оснащення уроку:

Матеріали: два аркуші паперу, ножиці, ніж чи лезо, клей ПВА, гуашеві фарби, простий олівець, пензлі, склянка з водою.

Зоровий ряд: зразки рушників, витинанок, учнівські роботи із методичного фонду;

Словник термінів: Вишивка - найпоширеніший вид декоративно-прикладного мистецтва, у якому орнамент і зображення виконується вручну голкою, гачком, або за допомогою вишивальної машини на тканинах, шкірі лляними, вовняними, шовковими нитками.

Витинанка - вид декоративно-прикладного мистецтва, декоративна прикраса житла, виконана з кольорового паперу методом вирізання (витинання) за допомогою ножиць і різців.

Хід уроку:

1. Організація уваги учнів та проголошення теми уроку.

2. Актуалізація опорних знань.

- Назвіть, будь ласка, різновиди декоративно-прикладного мистецтва.

- Коли виникло мистецтво вишивки?

- Які традиційні оберегові символи використовуються у вишивці?

- Які пісні чи прислів'я про рушник ви знаєте.

Мотивація навчальної діяльності.

Епіграфом до сьогоднішнього нашого уроку стануть слова Андрія Малишка із «Пісні про рушник»:

І в дорогу далеку ти мене на зорі проводжала,

І рушник вишиваний на щастя, на долю дала.

У нас в Україні існує багато видів декоративного мистецтво, добре розвинене вишивання. Сьогодні на уроці ми будемо виготовляти рушничок. В ньому ми поєднаємо елементи вишивки і витинанки.

4. Виклад нового навчального матеріалу.

Усі ми знаємо, яке велике значення має рушник в українській оселі. Це оберіг роду, родини, який зберігається століттями як реліквія. За давніми повір'ями, він оберігає оселю від нещастя, злого ока, заздрощів.

Український рушник... Його можна порівняти з піснею, витканою чи вишитою на полотні. Без рушника, як без пісні, не обходиться народження, одруження людини, ювілеї.

У різних місцевостях його називають по-різному: утиральник, утирач, стирач тощо. Ознакою охайності, працьовитості кожної господині є прибрана хата і чистий рушник напохваті. Не випадково у народній пісні мати навчає доньку:

Тримай хаточку, як у віночку,

І рушничок на кілочку.

По всій Україні поширений звичай накривати рушником хліб на столі. Ним накривали й діжу після випікання хліба, ставлячи її під образами на покуті.

На правобережному Поліссі невеликі рушники називають надіжницями, а на Лівобережному -- хустками. Чарунковими рушниками перев'язують кумів та гостей. Гарний був звичай використовувати рушник на будівництві житла. Наприклад, на Полтавщині сволок піднімали на рушниках, а потім їх вручали майстрам. Коли стіни були уже зведені, вгорі, у кутку, також вішали рушник.

Послухайте таку цікаву розповідь моєї бабусі Федори:

У перший день огляду озимини (на Юрія) ішли в поле гуртом -- частіше родом. Попереду батько ніс на рушнику хліб-сіль, у кошику, накритому рушником, несла різне готування мати. На зеленому полі розстеляли його, клали їжу, пригощалися. Так робили і в перший день оранки, сівби чи жнив.

Після закінчення жнив господар зустрічав женців з хлібом-сіллю на рушнику, а ті одягали на нього обжинковий вінок. Коли син вирушав із дому в далеку дорогу, мати дарувала йому рушник як оберіг від лиха.

Цей звичай існує і нині, що відображено в піснях.

Рушники зберігаються як сімейна пам'ятка і переходять від бабусі до онуки. У колекціях музеїв багато весільних рушників -- роменські, кролевецькі, богуславські .

Весільний рушник, як і весь посаг , кожна дівчина раніше готувала собі сама. Вишивати рушники, сорочки матері навчали дочок змалку. Багато вишивали дівчата на вечорницях, довгими осінніми та зимовими вечорами. У кожний вишиваний рушник, сорочку вкладалося багато дівочих мрій про коханого, про одруження, сподівання на щасливе подружнє життя. Та хвилина, коли молоді ставали на рушник, вважалася апогеєм весілля.

Крім вишиваних і тканих рушників, побутували в Україні вибійчані, мальовані на папері (Дніпропетровщина), а також оздоблені аплікацією із шматочків нашитої тканини (на Черкащині). Окрім хат, рушниками в минулому прикрашали також громадські установи -- сільські управи, школи тощо.

Рушник у нашому побуті живе й сьогодні. Його використовують на весіллі, коли виряджають хлопців до армії. З хлібом-сіллю на рушнику зустрічають дорогих гостей. Рушник і нині прикрашає наші оселі, інтер'єри Будинків культури, музеїв. Ще й тепер у деяких селах жінки вишивають рушники. Виготовляють їх любителі народного мистецтва, художні майстерні, фабрики. Добре було б, якби і у ваших сім'ях повернулися до прадавньої традиції вишивати рушники.

Орнаментальні мотиви сучасних українських вишивок сягають своїм корінням в далеку минувшину, відображають місцеву флору й фауну, а також дають простір фантазії вишивальниці.

Один з найдавніших українських орнаментів -- дерево життя -- нагадує вазон у горщику. Квітка, верхня частина дерева,-- то сфера богів, середня -- людини і всього сущого, а нижче, коріння,-- першооснова і початок світу. Як правило, рушник з деревом-вазоном має низ і береги.

На багатьох вишивках серед квітів обов'язково зображуються і птахи: зозуля, соловей, півник, голуб, а також фантастичні птахи, тобто йдеться про райських птахів, оскільки рай -- це сфера богів. І соняшники, і волошки, і маки, і кетяги винограду -- все вишивалося на рушниках. Дівочу вроду і чистоту символізувала калина, а якщо калина була вишита поряд з дубом, то вона символізувала поєднання сили і краси людської.

Як бачимо, символи на українських вишиванках -- не випадковість. У них втілена народна філософія, світосприймання, розуміння важливих проблем, пов'язаних з усім довгим життєвим шляхом, діяльністю людини від її народження і до смерті.

За мотивами орнаменти вишивок бувають геометричними, рослинними, зооморфними.

Сьогодні ми не будемо вишивати рушник, а виготовимо його з паперу. У нашій роботі поєднаються дві знайомі вам техніки образотворчого мистецтва -- малювання фарбами та витинанка. Для виготовлення рушничка нам необхідно два аркуші паперу з альбому. На одному в нас будуть намальовані квіти, тому що в основному рушники оздоблювалися квітами. Другий аркуш перерізаємо на дві однакові частини, складаємо і виконуємо витинанку. Виконання цієї роботи нагадує нам вирізання сніжинок, які ми виготовляли у молодших класах. В деяких місцях ще перегинаємо папір і вирізаємо. Є такі місця у витинанці, де не можна вирізати ножицями, тоді використовуємо ніж чи лезо.

Коли витинанка готова -- розгортаємо її і одержуємо дві однакові витинанки. Вони в нас будуть як мереживо на рушнику, китички-закінчення. Приклеюємо їх клеєм ПВА по обидва боки малюнка так, щоб малюнок був посередині.

Малюнок до оздоблення рушника виконуємо яскравими фарбами. Можна зробити малюнок по клітинках, як імітацію вишивки, або просто зобразити квіти, «бігунець». Ви вже знаєте основні прийоми петриківського розпису, тож можна виконати малюнок за зразками Петриківки. Головне -- працювати акуратно і як найбільше підключити свою уяву та фантазію.

Діти пригадайте, будь ласка, семантику кольорів?

Відповіді учнів ( у вигляді гри: (учні парами) один учень загадують іншому колір, які використовують у традиційній вишивці, а інший каже про його символіку. Потім навпаки)

У нашій місцевості на рушниках були в основному чорний, зелений і червоний кольори. Але в кожному регіоні є свої улюблені мотиви й улюблені кольори. Тож барви вибирайте за бажанням, можна і жовтий, і голубий, і ті, про які ми говорили вище.

5. Самостійна практична діяльність учнів.

Учитель проводить інструктаж з техніки безпеки при роботі ножицями.

Учні працюють під контролем учителя, при необхідності він надає їм індивідуальну допомогу.

Приклади витинанок для мережива



6. Закріплення нових знань і вмінь

Гра «Мікрофон».

Учитель починає речення, а діти повинні його закінчити. Можна, щоб учні передавали один одному уявний мікрофон (олівець чи ручку), відповідаючи на питання вчителя. Наприклад: «На сьогоднішньому уроці для мене найважливішим відкриттям було …»; «Вишиті рушники використовували...»; «Рушник в селянській хаті має велике значення, бо...».

7. Завершення уроку.

а) підведення підсумків (загальна оцінка уроку, перегляд та оцінювання робіт, демонстрація кращих робіт).

б) визначення завдання для підготовки до наступного уроку.

в) проголошення уроку завершеним.

Додаток 3

Урок для учнів 7 класу

Створення ескізу орнаменту для вишивання сорочки

Мета уроку: Закріпити знання учнів про декоративно-прикладне мистецтво, ознайомити із зразками народної вишивки та видами орнаментів; дати поняття про технологію роботи над вишивкою, навчити складати орнамент для вишивки поглибити уявлення про виражальні засоби малюнка, знання з історії народної вишивки.

Тип уроку: інтегрований (образотворче мистецтво, народознавство).

Техніка виконання: графічні техніки.

Оснащення уроку:

Зоровий ряд: зразки вишивок, рушники, сорочки, таблиці, схеми, малюнки з елементами народної вишивки, технокарти, аудіозапис українських пісень «Вишивала дівчина, вишивала», «Мамин рушник», «Пісня про рушник», «Два кольори»;

Матеріали: фломастери, міліметровий папір, простий олівець.

Словник термінів: Гаптування - вишивка золотом і сріблом.

Хід уроку

1. Організація уваги учнів та проголошення теми уроку.

2. Актуалізація опорних знань.

- Коли виникло мистецтво вишивки?

- Як у давнину люди прикрашали свій одяг?

- Які складові елементи орнаменту?

3. Мотивація навчальної діяльності.

Протягом віків сотні тисяч, а може, й мільйони вишивальниць (адже раніше кожна жінка сама все вишивала), поступово відбираючи все краще з попередніх вишивок і вносячи щось своє, створили безліч надзвичайно вишуканих візерунків. Мінімальними засобами тут досягається таке розмаїття і разом з тим така єдність і викінченість кольору та орнаменту, що більшість сучасних вишивок здаються позбавленими художнього смаку.

До всього треба дотику душі --

Корінням -- в землю, крилами -- у небо,

Де вічний пошук, там нема межі,

Там вічний рух -- життя потреба.

Для того щоб створити прекрасну вишивку, треба мати неабиякий художній смак, який не тільки дається від народження, а й виховується на гарних зразках і прикладах.

На сьогоднішньому уроці ми створимо ескізи орнаментів для рушника, сорочки на основі традиційних елементів народної вишивки, познайомимося з технологією роботи над вишивкою. Ми з вами звернемось до українознавства і дізнаємось про значення вишитих речей у житті, про традиції нашого народу.

Вишитий виріб -- це лише половина роботи. Необхідно правильно підібрати кольори, подумати над композицією, внести щось своє, щоб цей виріб мав красивий вигляд. Ось тут і розкривається простір для фантазії, художнього смаку, творчого ставлення до праці.

Хочеться вірити, що в кожній вашій родині шанобливо зберігається бодай один вишитий рушник чи сорочка, які з любов'ю, добираючи ниточку до ниточки, вишивали ваша мати, бабуся чи прабабуся. Мабуть, у вас є вишиванка, що, одягнута на свято, прикрашає й, за давнім повір'ям, оберігає вас. Адже в кожний її стібок вкладено стільки праці і тепла!

4. Виклад нового навчального матеріалу.

Розповідь учителя

Споконвіку в народі жили і в найскрутніші часи не затухали радість від краси життя, тяжіння до всього прекрасного. За допомогою лише голки та нитки на простому полотні народжувалися неперевершені узори вишивок. Людині важливо було не просто мати чисту білу сорочку або шматок полотна для витирання рук. Кожну річ вона оздоблювала, перетворювала у високомистецькі витвори і відтак залишала після себе чудові зразки вишивального ремесла.

У кожному регіоні України були свої особливості вишивок. Кожний край, навіть кожне село мали своє неповторне шитво, свої улюблені барви.

(Учні переглядають зразки вишивок.)

На Київщині переважно вишивали червоним і синім. Тут домінував рослинний орнамент із гронами винограду, ягідками та невеликими квітами. Вироби виконувалися низзю, гладдю або хрестиком.

На Полтавщині вишивали ніжними відтінками жовтого та голубого або й зовсім білим. Ажурні рослинно-геометричні

вишивки виконувалися гладдю чи вирізуванням.

Узори карпатських майстринь і нині виграють усіма барвами веселки. Вишивки гуцульських та закарпатських майстринь яскраві, багатобарвні, із складними геометричними узорами, які густо заповнюють тло тканини.

Багато і щедро вишивали на Буковині. Вишивали різнокольоровими вовняними, бавовняними нитками, додаючи шовк, золоту й срібну нитки, металеві пластинки -- лелітки.

Невідомо, хто й коли був першовідкривачем художньої творчості з допомогою голки і нитки. Адже вишивальні матеріали не міцні, не можуть зберігатися тривалий час. Важливі відомості про вишивку, принципи її розміщення донесли до нас пам'ятки металу IV ст. н. е., знайдені в с. Мартинівка, на Черкащині, біля річки Рось. Серед них чотири фігурки, що зображують чоловіків. Вони одягнені у сорочки, які мають на грудях широку вишивку -- від коміра до пояса, подібні до одягу східних слов'ян.

В епоху Київської Русі вишивка зазнала розквіту, її оцінювали як надзвичайну коштовність. Збереглися важливі історичні відомості про місце виготовлення давніх вишивок. Так, в XI ст. сестра Володимира Мономаха Ганна Всеволодівна організувала у київському Андріївському монастирі школу, де молоді дівчата вчилися вишивати золотом і сріблом. Київ був центром вишивального мистецтва.

Про існування вишивок на території Чернівецької області свідчать археологічні розкопки поховань XI--XII ст. біля с. Василева, на Дністрі. Тут були знайдені залишки чіпця з вишивкою, геометричний елемент яких зустрічається в сучасних народних орнаментах.

Повідомлення учнів

Перший учень. Великого значення мала вишита сорочка. У кожній родині дівчата вміли вишивати сорочки, це мистецтво вони перейняли від матері, від бабусі. Чарівні орнаменти були створені руками небайдужих людей.

Особливою була весільна сорочка на Буковині. Люди казали: «В якій сорочці вінчатися -- в такій і кінчатися». Весільні сорочки зберігалися аж до смерті, більше з дня весілля не одягалися.

На рушниках приймали новонароджених. Підчас будівництва хати рушниками підіймали сволоки, потім ці

рушники дарували майстрам. Рушники були найдорожчим дарунком матері в дорогу синові як пам'ять про рідний дім. Кожна дівчина, готуючи посаг, вишивала якомога більше рушників, які згодяться їй в майбутньому житті. Вишиті рушники завжди були окрасою хати, ними прикрашали ікони, родинні фотографії. Дорогим гостям на вишитих рушниках підносили хліб-сіль як символ щедрості, гостинності, поваги.

Другий учень. Першу сорочку дитині обов'язково вишивали синім шовчиком: кілька хрестиків -- на чисте, щасливе, присвячене Богу життя.

Дівочі сорочки вишивалися білим шовчиком, до жіночих додавався ще й рожевий та жовтий. А вузенькі віночки на буденних могли витися різними кольоровими нитками. Потім прийшли різнобарвні цятки (бісер).

Перші сорочки називали льолями. Дитина до дев'ятирічного віку ходила в льолі. На льолі по долині вишивали білими нитками ялички, щоб добре дитя росло, щоб силу мало. Льолю не можна було підперізувати, щоб не боліло всередині.

Для дітей від 9 до 12--13 років шили сорочки з гуляром -- невисоким комірцем-стоячком. Гуляр обов'язково мав мати вишивку, щоб «борше до людей доросли та люди поміж себе приймили».

На дівочих та жіночих сорочках, чоловічих повіснянках поли були вишиті, вигачковані довгими зубчиками, які, як каже співанка, спочатку відігравали роль оберегів:

Третій учень.

Гой вишию сорочину, файно погачкую,

Та най моє гачкованнє відверне другую.

Та най моє гачкованнє милого си злове,

Би не було в його серці до другої збави.

Щоб зло не приставало до тіла, до душі, то першу сорочку із нового полотна одягали на збитий із двох кілків хрест, бо щось могло погане до ниток, до прядива, до полотна пристати.

Розповідь учителя

Працелюбність жінки визначалася кількістю і досконалістю вишитих нею рушників та сорочок. Вишивальниці захоплювалися пошуками нової орнаментики, змагалися між собою в майстерності. У вишивці, як і в народній пісні, майстрині відображали свої заповітні мрії про краще майбутнє, своє споконвічне прагнення до прекрасного. Тому є вишивки сумні і замріяні, а є радісні і веселі, в яких барви та узори бринять, як жартівлива співаночка.

Завдання класу.

Подивіться на вишиті вироби, які є в класі. Назвіть види орнаментів. Визначте, якими техніками можна створити той чи інший орнамент.

(Демонстрація зразків.)

Розповідь учителя

Вишивка золотом і сріблом називається гаптуванням. Ця техніка виконується за вільним малюнком, а не на основі лічби ниток тканини. Цією технікою в наш час вишивають тільки речі ритуального характеру (ряси, феллони і т. д.). Гаптування подібне до техніки гладь. Відмінність лише у кольорі та якості ниток.

5. Самостійна практична діяльність учнів.

У словники з образотворчого мистецтва учні записують визначення терміну «гаптування», розглядають опорні схеми та знайомляться із таблицею «Технологія роботи над вишивкою».

Технологія роботи над вишивкою

Вибір теми роботи, засобів вираження змісту.

Створення ескізу малюнка на основі народних

символів-знаків.

Вибір виду вишивки (хрестиком, гладдю)

Нанесення малюнка на полотно.

Вибір ниток та виконання роботи.

Початкові шви

Початкові шви

Косий хрестик

Прямий і подвійний хрестик

(Звучать українські пісні.)

Учні створюють ескізи орнаменту для вітальної листівки на основі традиційних елементів народної вишивки. Діти працюють під контролем учителя, при необхідності він надає їм індивідуальну допомогу.

Окремим учням дається завдання:

- використовуючи елементи наочних таблиць, схем, малюнків, скласти свій орнамент

Кольорову гаму учні підбирають самостійно.

6. Закріплення нових знань і вмінь

Тест-контроль для всього класу.

1. Вишивка -- це:

а) вид мистецтва;

б) композиція.

2. Орнамент -- це:

а) елементи, які повторюються;

б) ритмічне повторення елементів.

3. За своїм характером орнамент буває:

а) чорно-білий;

б) геометричний.

4. Вишивання хрестиком -- це вишивка:

а) по вільному контурі;

б) за рахунок ниток тканини.

Завдання трьом групам учнів.

Завершити строфу «Пісні про рушник» А. Малишка: / група. Рідна мати моя, ти ночей недоспала... // група. Хай на ньому цвіте росяниста доріжка... /// група. Я візьму той рушник, простелю, наче долю...

Завершення уроку.

Учитель разом з учнями аналізує всі роботи; організовує виставку кращих робіт; виставляє оцінки, мотивуючи кожну.

Домашнє завдання

Принести інструменти та приладдя для вишивки.

За бажанням виготовити ескізи сучасного одягу з використанням елементів традиційної вишивки.

Размещено на Allbest.ru