Размещено на http://www.allbest.ru/

Размещено на http://www.allbest.ru/

Формування комунікативних умінь і навичок учнів гуманітарних ліцеїв на уроках риторики

Автореферат

дисертації на здобуття наукового ступеня кандидата педагогічних наук

Загальна характеристика роботи

Актуальність дослідження. У сучасних умовах відродження національної школи і реформування освіти в Україні в цілому і мовної зокрема домінуючим стає особистісно орієнтований підхід у навчанні, що забезпечує перехід від авторитарної школи до гуманістичної. Такий процес обумовлений змінами в соціально-політичному житті країни і підтверджується Конституцією України, Законом України «Про освіту», Державною національною програмою «Освіта» (Україна ХХІ століття) і концептуальними положеннями мовної освіти.

У сучасній педагогічній науці провідними є ті форми і методи освіти, що акцентують увагу на учневі з урахуванням його інтересів, запитів і цінностей як суб'єкта навчального процесу. Концепції мовної та літературної освіти у 12-літній загальноосвітній школі допускають становлення особистості на основі самоосвіти, самовиховання і самореалізації. Учителі-словесники з огляду на профільну диференціацію літературної мовної освіти повинні віддавати перевагу самостійній пізнавальній діяльності учнів, розвитку в них творчих здібностей, ініціативності, умінню працювати з інформацією, критично оцінювати її, формувати і відстоювати власну думку, загальнолюдську моральну позицію стосовно життєвих подій і явищ суспільно-політичного життя.

Головна мета мовного навчання в загальноосвітніх навчальних закладах - формування в учнів комунікативної компетенції, базою для якої є комунікативні вміння, сформовані на основі мовленнєвих умінь і навичок.

Мета вивчення мови в школах з навчанням на мовах національних меншин співзвучна з основною метою національної мовної освіти.

Формування комунікативних умінь і навичок в Україні і Росії - провідна проблема сучасної методики навчання мови. Цій проблемі приділяли значну увагу такі провідні педагоги і лінгвісти 19-го століття, як В.Г.Бєлінський, М.Ф. Бунаков, Ф.І. Буслаєв, В.І. Водовозов, Я.К. Грот, О.А. Потебня, І.І. Срезнєвський, К.Д. Ушинський, Ф.Ф. Фортунатов, М.Г. Чернишевський та інші, які бачили мету навчання рідній мові у формуванні мовленнєвих умінь.

Великий внесок у методику розвитку мовлення внесли Л.П. Авдоніна, М.Т. Баранов, Б.М. Головін, Л.К. Граудіна, В.А. Добромислов, Г.М.Іваницька, Н.А.Іполітова, В.І. Капінос, І.Я. Лернер, Б.Т. Панов, А.В.Тєкучев, Л.П. Федоренко. Але, на жаль, ці вчені зупиняються в основному на характеристиці уроків з розвитку зв'язного мовлення. Комунікативна ж спрямованість у навчанні пропонує роботу над формуванням різних видів мовленнєвої діяльності як на уроках розвитку зв'язного мовлення, так і на тематичних (аспектних) уроках (Т.К. Донченко, А.Ю. Купалова, Н.А. Пашківська).

На комунікативно-діяльнісний підхід до вивчення мови вказують сучасні вітчизняні і зарубіжні вчені-методисти А.Й. Багмут, В.П.Бєломорець, Є.І. Бикова, А.М. Богуш, М.С. Вашуленко, Л.В. Вознюк, І.П.Ґудзик, Л.В. Давидюк, В.К.Іваненко, А.Й. Капська, В.О. Корсаков, Т.О. Ладиженська, В.Я. Мельничайко, Г.О. Михайловська, Є.І. Пассов, М.І. Пентилюк, Т.Ф. Потоцька, Г.М. Сагач, Е.Ф. Тарасов, О.Н. Хорошковська, Г.Т. Шелехова й інші.

Сучасна методична наука рекомендує весь процес навчання учнів російської мови направляти на формування в школярів мовленнєвих умінь і навичок, вироблення комунікативної компетенції в результаті активного залучення до вирішення мовленнєво-мисленнєвих завдань. Комунікативні уміння в сучасних школярів розвиваються недостатньо. Це відзначають у своїх працях сучасні українські й російські дослідники, зокрема В.І. Аннушкін, В.П.Бєломорець, В.М. Вандишев, І.П.Ґудзик, О.Н. Зарецька, С.Ф.Іванова, А.Й. Капська, М.М. Кохтєв, Т.О. Ладиженська, М.Р. Львов, Ю.В. Рождественський, Г.М. Сагач, Н.Г. Чибісова. Рівень комунікативних умінь і навичок не завжди виправдовує ті зусилля, що затрачаються на їхнє оволодіння. Багато в чому це пояснюється тим, що процесу навчання на уроках не завжди властива чітка комунікативна спрямованість, не дивлячись на те, що процес формування комунікативних умінь і навичок передбачений програмою для середніх загальноосвітніх шкіл з російською мовою навчання (лист Міністерства освіти і науки України №1/11-2380 від 14.09.2000 р.) та поданий у працях С.Д. Абрамовича, М.Т. Баранова, М.С. Вашуленка, І.П.Ґудзик, Л.В. Давидюк, А.С. Зимульдінової, В.К.Іваненка, А.Й. Капської, В.О. Корсакова, М.Р. Львова, Л.І. Мацько, Г.О. Михайловської, Н.А. Пашківської, М.І. Пентилюк, Г.М. Сагач, О.Н. Хорошковської, М.Ю. Чикаркової та інших.

Низький рівень розвитку комунікативних умінь та навичок школярів пояснюється недостатньою розробленістю технології формування й удосконалення комунікативних умінь і навичок на аспектних уроках. Принцип комунікативної спрямованості останнім часом порушується на всіх рівнях - лінгвістичному, психологічному, педагогічному.

Дві навчальні дисципліни - література і мова, якими традиційно представлялася філологія в сучасній школі, об'єктивно не в змозі забезпечити таку мовленнєву підготовку випускників шкіл, що озброїла б їх знаннями і навичками активного мовленнєвого вираження і впливу, знайомила хоча б з основними правилами мовленнєвої діяльності різних видів. Учні зазнають труднощів в оформленні усного мовлення через складність операцій, які виконуються мовцем одночасно:

§ добір лексичного варіанта мови;

§ вибір стилю мовлення;

§ граматичне конструювання висловлювання;

§ правильна вимова звуків та їх поєднання;

§ логіко-композиційне конструювання тексту;

§ врахування реакції слухачів на мовлення.

Ці аспекти враховані при створенні програми з російської мови, але, щоб займатися ними не тільки на уроках зв'язного мовлення, необхідні відповідні психолого-педагогічні умови, новий комунікативно орієнтований підхід до уроку.

Риторика - доцільний вихід із ситуації, що склалася. Саме на заняттях із риторики, побудованих на засадах комунікативно орієнтованого підходу до уроку, ми навчаємо учнів майстерності усного мовлення, апелюючи до згаданих вище операцій.

Таким чином, вибір теми дисертаційної роботи «Формування комунікативних умінь і навичок учнів гуманітарних ліцеїв на уроках риторики» зумовлений соціальною значущістю мовленнєво-мисленнєвої, комунікативної культури випускників школи в різних сферах суспільного життя; недостатньою розробленістю проблеми формування комунікативних умінь і навичок у теоретичних і практичних аспектах; необхідністю включення курсу риторики не тільки в дидактику шкіл нового типу, середніх та вищих навчальних закладів, але й у дидактику загальноосвітніх шкіл.

Зв'язок роботи з науковими програмами, планами, темами

Дисертаційна робота є структурним компонентом плану науково-дослідної роботи філологічного факультету Запорізького державного університету за темою «Сучасні освітні технології в контексті методичної підготовки студентів-філологів до міжкультурної комунікації» (№ держ. реєстрації 010315000733). Тему затверджено на засіданні науково-технічної ради ЗДУ (протокол №2 від 29.10.2001 р.) та узгоджено в раді з координації наукових досліджень у галузі педагогіки та психології в Україні (протокол №1037-а від 30.10.2003 р.).

Об'єктом дослідження є процес формування комунікативних умінь і навичок на уроках риторики з урахуванням нових форм і методів сучасної дидактики.

Предметом дисертаційного дослідження є методика формування комунікативних умінь та навичок старшокласників під час вивчення риторики.

Мета дисертаційної роботи - створення науково обґрунтованої й експериментально перевіреної методики формування комунікативних умінь і навичок на уроках риторики.

Гіпотеза дослідження. Рівень сформованості комунікативних умінь і навичок учнів гуманітарних ліцеїв значно підвищиться за умови створення методики навчання, яка передбачає:

· урахування нових концепцій методичної і психолого-педагогічної науки (поетапне формування розумових дій, особистісно-діяльнісний і комунікативно орієнтований підхід, проблемне навчання, оптимізація процесу навчання, мотивація навчальної діяльності, розвивальне навчання, генералізація знань);

· виявлення критеріїв визначення рівнів сформованості комунікативної компетенції школярів під час вивчення риторики;

· виділення форм, методів і прийомів навчання, спрямованих на активізацію власної мовленнєвої діяльності старшокласників і розвиток потенціалу риторичної особистості;

· цілеспрямовану і послідовну роботу з формування комунікативних умінь і навичок учнів на основі розробленої програми з риторики.

Для реалізації поставленої мети і перевірки висунутої гіпотези визначаються такі завдання дослідження:

- вивчити лінгвістичну, психолого-педагогічну, методичну літературу з теми дослідження;

- проаналізувати наявні програми і навчальні посібники з риторики з точки зору закладеного в них потенціалу розвитку комунікативних умінь і навичок;

- визначити критерії рівнів сформованості комунікативної компетенції учнів, дослідити стан сформованості комунікативних умінь і навичок у практиці шкільного навчання;

- розробити зміст експериментальної методики з розвитку комунікативних умінь і навичок у процесі викладання риторики;

- експериментально перевірити ефективність запропонованої методики у практиці навчання старшокласників шкіл нового типу.

Методологічну й теоретичну основу дослідження становлять:

- філософські погляди на взаємозв'язок мови і мовлення, мовлення і мислення, на роль мови як засобу спілкування (Л.С. Виготський, П.Я. Гальперін, Д.Б. Ельконін, М.І. Жинкін, І.О. Зимня, О.М. Леонтьєв, О.О. Леонтьєв, С.Л. Рубіншнейн і ін.);

- провідні ідеі теорії мовленнєвої комунікації (С.Д. Абрамович, О.Я. Гойхман, О.Н. Зарецька, Є.В. Клюєв, Л.І. Мацько, Т.М. Надеіна, М.Ю. Чикаркова та ін.);

- твердження про формування риторичної особистості - носія культури народу (В.І. Аннушкін, А.М. Богуш, М.С. Вашуленко, С.Ф.Іванова, А.Й. Капська, Ю.М. Караулов, Т.О. Ладиженська, М.Р. Львов, Л.І. Мацько, Є.І. Пассов, Г.М. Сагач, К.С. Станіславський);

- погляди лінгвістів і методистів на шляхи і способи формування комунікативних умінь і навичок учнів (М.Т. Баранов, В.П.Бєломорець, Є.П. Голобородько, І.П.Ґудзик, Л.В. Давидюк, С.Ф.Іванова, В.К.Іваненко, М.М. Кохтєв, Г.О. Михайловська, Є.О. Ножин, М.І. Пентилюк, О.І. Тарасова, О.Н. Хорошковська, Н.Г. Чибісова та ін.);

- основні положення щодо розвитку особистості в Україні, представлені в Національній доктрині розвитку освіти України в XXI столітті, в Законі України «Про освіту» та Державній національній програмі «Освіта» (Україна XXI століття), Концепції педагогічної освіти, Державному стандарті базової і повної загальної середньої освіти.

Відповідно до зазначених завдань було обрано такі методи дослідження:

Вивчення й аналіз літератури з педагогіки, психології, методики викладання російської мови і риторики, наукових досліджень, пов'язаних із проведеними дослідженнями.

Спостереження за навчальною діяльністю учнів, індивідуальні бесіди з ними, анкетування вчителів і учнів.

Моделювання мовленнєво-мисленнєвих ситуацій у проектованому педагогічному процесі формування комунікативних умінь і навичок на уроках риторики.

Педагогічний аналіз письмової документації ряду шкіл м. Запоріжжя, обласного інституту вдосконалення вчителів, матеріалів інспектування, в яких автор брав безпосередню участь, у тому числі й аналіз творчих робіт учнів.

Експериментальна робота констатувального, пошукового, формувального, контрольного і порівняльного характеру з наступною статистичною обробкою результатів.

Експериментальною базою дослідження стали багатопрофільний ліцей №99 Хортицького району м. Запоріжжя, загальноосвітня I-III ступенів школа №15 м. Херсона, Музиківська загальноосвітня школа Херсонської області, Томаківська загальноосвітня школа Дніпропетровської області.

Експериментальна робота велася в три етапи:

1-й етап / 1990-1993 рр. / - розвідувально-пробний (вивчалася лінгвістична, психолого-педагогічна й навчально-методична література з досліджуваної проблеми стану сформованості комунікативних умінь і навичок учнів старших класів.

2-й етап / 1994-1996 рр. / - широкий констатувальний (проводилися діагностичні зрізи, складалася експериментальна програма з риторики, аналізувалися результати пошуків методичних шляхів розвитку умінь і навичок у процесі роботи за експериментальною програмою).

3-й етап / 1997 - т.ч. / - навчальний (здійснювалося навчання за експериментальною програмою, у ході якого перевірялася гіпотеза та ефективність запропонованої методики з формування комунікативних умінь і навичок у процесі вивчення риторики, якісно і кількісно аналізувалися, оброблялися й узагальнювалися результати діагностично-констатувального та формувального експериментів).

Наукова новизна дослідження визначається тим, що вперше науково обґрунтовано і практично апробовано методику формування комунікативних умінь і навичок учнів гуманітарних ліцеїв на уроках риторики з урахуванням вимог сучасної парадигми освіти; уточнено педагогічні умови ефективності запропонованої методики; удосконалено критерії визначення рівнів сформованості комунікативної компетенції школярів; подальшого розвитку набули оптимальні шляхи формування комунікативних умінь і навичок.

Теоретична значущість дисертації полягає у виявленні сутності та особливостей впливу курсу риторики на формування комунікативних умінь і навичок старшокласників; у розробці та теоретичному обґрунтуванні запропонованої методики; в конкретизації психолого-педагогічного змісту понять «комунікативні уміння та навички», «риторична особистість».

Практична цінність: матеріали дисертації розширюють і уточнюють уявлення про риторику як необхідну дисципліну в системі шкільної освіти, допомагають знайти шляхи практичного формування комунікативних умінь і навичок учнів. Результати роботи можуть застосовуватися в шкільному курсі риторики, при складанні програм, навчальних посібників, а також можуть надати методичну допомогу в плануванні і проведенні уроків з цієї дисципліни.

Вірогідність результатів дослідження забезпечується теоретичним обґрунтуванням вихідних позицій, застосуванням системи методів наукового дослідження, адекватних його об'єкту, предмету і завданням, дослідно-експериментальною роботою, перевіркою одержаних результатів шляхом використання апарату математичної статистики.

Апробація і впровадження результатів досліджень здійснювалися у процесі навчальної роботи в старших класах ліцею №99 Хортицького району м. Запоріжжя (довідка №176 від 24.09.2004 р.); загальноосвітньої I-III ступенів школи №15 м. Херсона (довідка №307 від 24.09.2004 р.); Музиківської загальноосвітньої школи Херсонської області (довідка №426 від 23.09.2004 р.); Томаківської загальноосвітньої школи Дніпропетровської області (довідка №67 від 22.09.2004 р.). Основні положення дисертації були викладені в доповідях і повідомленнях на звітних наукових конференціях ЗДУ (1995 р., 1996 р., 1997 р., 1998 р., 1999 р., 2000 р., 2001 р., 2002 р., 2003 р.); на районних і обласних семінарах: «Мовленнєво-мисленнєва діяльність учнів на уроках російської мови, літератури, риторики» (м. Запоріжжя, 1995 р.); «Інноваційні методи вивчення літератури в школі» (м. Запоріжжя, 1995 р.). Деякі положення дослідження відображено у доповідях на міжреспубліканських наукових конференціях: «Естетичне виховання особистості на уроках літератури, риторики у школах нового типу» (м. Миколаїв, 1995 р.); «Уроки риторики в школах нового типу» (м. Київ, 1995 р.); на засіданнях методичного об'єднання вчителів російської мови і літератури Хортицького району, семінарах науково-методичного центру м. Запоріжжя, у ході роботи МАН м. Запоріжжя, засіданнях кафедри загального та слов'янського мовознавства Запорізького державного університету. Головні положення і результати дисертаційної роботи відображено в 10-ти публікаціях автора, із них 8 - у фахових виданнях України.

Структура й обсяг дисертації. Робота складається зі вступу, двох розділів, загальних висновків, списку використаних джерел (274 найменування) і додатків. Повний обсяг дисертації 287 сторінок, з них 191 сторінка основного тексту. У роботі вміщено 8 таблиць, 13 рисунків, що складають 18 сторінок. Додатки займають 69 сторінок.

Основний зміст дисертації

У вступі визначається актуальність обраної теми, ступінь її вивченості, формуються цілі і завдання дослідження, визначається наукова новизна і практична значущість дисертації.

У першому розділі «Теорія і практика формування комунікативних умінь і навичок» розглядаються результати дослідження теоретичного матеріалу для формування комунікативних умінь і навичок; аналізуються праці з психології, логіки, психолінгвістики з цього питання; просліджуються шляхи формування комунікативних умінь і навичок, пропонованих у програмах і навчальних посібниках з риторики, які опубліковані в останнє десятиріччя; розглядаються різні точки зору відомих вітчизняних і зарубіжних лінгвістів відносно формування комунікативних умінь і навичок школярів, подається характеристика комунікативних знань, умінь і навичок учнів за результатами констатувальних зрізів.

На види і значимість мовленнєвої діяльності в системі формування комунікативних умінь і навичок указують С.Ф. Жуйков, І.О. Зимня, З.І. Калмикова, О.О. Леонтьєв.

Величезну роль у формуванні комунікативних умінь і навичок має компонент «спроможності навчатися» (рос. «обучаемости»), введений до методики викладання рідної мови З.І. Калмиковою. Структурними компонентами «спроможності навчатися» З.І. Калмикова вважає такі інтелектуальні властивості людини:

- усвідомленість мислення, обумовлена співвідношенням його практичної і словесно-логічної сторін;

- гнучкість розумової діяльності;

- самостійність мислення, його здатність сприймати допомогу.

Таким чином, поняття «спроможності навчатися» зводиться З.І. Калмиковою до специфіки мислення.

С.Ф. Жуйков справедливо розглядає як компоненти загальної спроможності навчатися, поряд з особливостями мислення, також і особливості пам'яті, характер і швидкість автоматизації операцій, дій.

Лінгвістичні здібності включають ознаки, що відбивають основні етапи вирішення лінгвістичних завдань: одержання лінгвістичної інформації, тобто здатність до формалізованого сприйняття, пов'язаного зі швидким «схоплюванням» формальної структури в конкретному завданні, у лінгвістичному вираженні; переробка лінгвістичної інформації, тобто здатність до логічного мислення у сфері граматичних, лексичних і фонетичних явищ; швидке і широке функціонально-лінгвістичне узагальнення, вміння мислити згорнутими висновками; гнучкість, рухливість розумових процесів; збереження лінгвістичної інформації чи вербальна пам'ять; загальний синтетичний компонент (лінгвістична спрямованість розуму чи відчуття мови).

Формування лінгвістичних здібностей здійснюється в ході активної навчально-пізнавальної діяльності учнів і визначається здатністю до виявлення і установлення внутрішніх закономірностей мовних явищ.

Аналіз психолого-педагогічної літератури підтверджує важливість проблеми формування комунікативних умінь і навичок. У роботах українських і російських психологів Ю.П. Азарова, О.О. Бодалєва, Л.С. Виготського, П.Я. Гальперіна, В.І. Капінос, О.М. Леонтьєва, А.О. Люблинської, Т.М. Мальковської, А.К. Маркової, А.В. Петровського, С.Л. Рубінштейна, А.У. Хараш та ін. виявляється стійкий інтерес до семантичної проблематики і перегляду уявлення, що йде ще від Соссюра, про текст як абстрактний об'єкт, відірваний від умов породження і людської діяльності. Психолого-педагогічна література останнього десятиліття, спираючись на теорію мовленнєвої діяльності, психологію мовлення, на теорію тексту, на літературознавство, на стилістику, вказує на гостру необхідність психологічного і педагогічного аспектів формування комунікативних умінь і навичок.

На думку Л.С. Виготського, «мислення дитини розвивається в залежності від мови». Якщо текст відіграє роль «установки» на мовленнєвий розвиток, текст як художня цілісність займає все більш важливе місце на сучасних уроках російської мови. Стимулювання мовлення дитини відбувається в процесі безпосереднього спілкування з явищами життя і загострюється ситуацією спілкування з однолітками і вчителями в класі.

У дослідженнях з лінгвістичної прагматики виділяються такі одиниці спілкування: мовленнєва подія, мовленнєва ситуація і дискурс. Під мовленнєвою подією розуміється конкретний факт мовленнєвої активності, спрямований на створення і розуміння тексту з метою спілкування. Дискурсом називають текст у сукупності з екстралінгвістичними характеристиками акту спілкування (прагматичними, соціокультурними, психологічними й ін.), тобто текст, узятий в аспекті подій. Мовленнєва ситуація являє собою умову, в якій відбувається мовленнєве спілкування (О.Я. Гойхман, Є.В. Клюєв, Т.М. Надеїна).

Таким чином, учні повинні комунікативно виправдано використовувати мовлення в найбільш типових життєвий ситуаціях. Зміст навчання мовленню не може бути визначений без обліку комунікативної компетенції, тобто здатності вирішувати найбільш типові комунікативні завдання в межах навчальної, трудової, побутової, культурної, суспільної сфер спілкування, користуючись тим мінімумом лексики і граматики, яким вони володіють на активному рівні.

Аналіз лінгводидактичної літератури свідчить про те, що проблема розвитку комунікативних умінь і навичок на рівні вивчення відхилень від норм російської й української мов у мовленні учнів є провідною в роботах Є.М. Верещагіна, Ю.О. Жлуктенко, В.Г. Костомарова, В.Ю. Розенцвейга, С.В. Семчинського, Б.О. Серебренникова, А.І. Умана, Л.В. Щерби, В.М. Ярцевої.

Порушення норм української і російської літературних мов в усному і писемному мовленні учнів в умовах двомовності виникає значною мірою внаслідок нерозрізнення граматичних ознак споріднених мов. Зазначені вище вчені вказують на лінгвістичну інтерференцію, що є причиною порушення нормованості мовлення і, на нашу думку, гальмує процес формування комунікативних умінь і навичок. Порушень нормованності мовлення можна уникнути, вивчаючи комунікативні якості мовлення.

Правильність - це перша стадія мовленнєвої культури. Культура мовлення полягає не тільки в дотриманні норм мовлення, але й вимагає правильно, точно, логічно, доцільно, виразно, доступно передавати думки засобами мови. На значимість основних якостей комунікативного мовлення у формуванні комунікативних умінь та навичок указують у свої працях такі дослідники, як В.І. Аннушкін, В.П.Бєломорець, Б.М. Головін, К.С. Горбачевич, В.К.Іваненко, А.Й. Капська, М.М. Кохтєв, Т.А. Ладиженська, М.Р. Львов, В.Н, Мещерякова, Н.А.Ніколіна, Г.С. Онуфрієнко, М.І. Пентилюк, А.Г. Петрякова, Г.М. Сагач та ін.

Як показує аналіз досліджуваної проблеми, комунікативно-мовленнєві вміння та навички як об'єкт вивчення являють собою складні психофізіологічні та інформаційно-діяльнісні явища. Психологи і дидакти М.Т. Баранов, М.С. Вашуленко, Л.С. Виготський, П.Я. Гальперін, Б.М. Головін, Л.К. Граудіна, І.П.Ґудзик, О.М. Леонтьєв, І.Я. Лернер, М.Р. Львов, Г.О. Люблінська, Є.І. Пассов, С.Л. Рубінштейн, О.Н. Хорошковська та ін., розкриваючи зміст понять комунікативно-мовленнєві «уміння і навички», визначають мовленнєві уміння та навички як здатність учнів володіти видами мовленнєвої діяльності - рецептивними (читанням, аудіюванням), продуктивними (говорінням, письмом), змішаними (переклад, інформаційна перебудова тексту). Комунікативні уміння та навички пов'язують з організацією мовленнєвого спілкування у відповідності з мотивацією, метою, завданнями, з одного боку, а з другого - у відповідності з соціальними нормами мовленнєвої поведінки.

Зіставлення різних визначень комунікативних умінь та навичок дозволяє зробити узагальнення: комунікативні уміння та навички - це здатність індивідуума здійснювати комунікацію в різних сферах спілкування з урахуванням мотивації, мети та соціальними нормами поведінки; спроможність сприймати та породжувати згідно з конкретною ситуацією спілкування цілісні мовленнєві висловлювання - тексти.

З метою виявлення рівня сформованості комунікативних умінь і навичок у старшокласників були задіяні різні методи дослідження, починаючи з аналізу програм, навчальних посібників і педагогічного досвіду, анкетування вчителів, закінчуючи контрольними зрізами наприкінці 1996/1997 навчальних років у базових експериментальних школах. Результати контрольних зрізів засвідчили низький рівень сформованості комунікативних умінь та навичок учнів старших класів.

У другому розділі «Система роботи з формування комунікативних умінь та навичок старшокласників на уроках риторики у школах нового типу» розкрито мету, завдання і вихідні положення експериментально-дослідницького навчання, охарактеризовано систему роботи з метою формування комунікативних умінь і навичок у старшокласників на уроках риторики у школах нового типу; описано форми і типи, методи і прийоми, які спрямовані на те, щоб активізувати власну мовленнєву діяльність учнів; представлено аналіз результатів навчання запропонованою методикою та порівняння їх з контрольними класами; доведено ефективність експериментальної роботи.

Відповідно до мети і завдань дисертаційного дослідження визначено зміст експериментальної методики, який ґрунтується на дотриманні таких умов:

§ формування у школярів комунікативно-мовленнєвих умінь та навичок вільної мовленнєвої поведінки в різних сферах, формах та жанрах мовлення з урахуванням компетентного використання мови у всіх видах мовленнєвої діяльності та різноманітних ситуаціях спілкування;

§ активізація власної мовленнєвої діяльності учнів на уроках риторики, побудованих на засадах комунікативно орієнтованого підходу до уроку;

§ системне і послідовне збагачення мовлення школярів шляхом вивчення учнями основних якостей комунікативного мовлення: правильності, чистоти, точності, логічності, виразності, образності, доступності, доцільності.

Процес формування комунікативних умінь та навичок учнів гуманітарних ліцеїв на уроках риторики проходив у три етапи, що передбачено поданою авторською програмою з риторики для учнів 8 - 11 класів, матеріал якої ускладнюється відповідно до вікових особливостей школярів.

I етап (підготовчий) - формування комунікативних умінь та навичок школярів на матеріалі програми для 8 класу, який поглиблює знання учнів про функції усного мовлення, дає їм можливість вивчити основні якості комунікативного мовлення не тільки на рівні тексту (як у курсі російської мови), а й на рівні вживання.

II етап (конструктивно-формувальний) - формування комунікативних умінь та навичок школярів на матеріалі програми для 9 класу, який передбачає оволодіння більш складними чинниками красномовства - технікою мовлення і виконавською майстерністю. Вправи з техніки мовлення розвивають якість голосу, фонаційний подих, правильну дикцію. Вправи з виконавської майстерності допоможуть учням домогтися природності, розкутості, виразності у процесі мовного спілкування і проголошення публічної промови. На другому етапі продовжується формування комунікативних умінь та навичок школярів на матеріалі програми для 10 класу, який спрямовується на навчання учнів ораторському мистецтву: знайомить їх з видами красномовства, розкриває механізм підготовки, побудови і проголошення промови.

III етап (узагальнено-систематизуючий) - формування комунікативних умінь та навичок школярів на матеріалі програми для 11 класу, який не тільки узагальнює знання всіх етапів мистецтва мовлення, але і навчає учнів володіти складовими ораторського мистецтва. Тому до заключної частини програми входять такі важливі розділи риторики, як оратор (виступаючий) і його психолого-особистісні якості; аудиторія (слухачі) й її особливості; взаємодія (контакти) виступаючого і слухачів.

Така побудова програми курсу риторики дозволяє навчати мистецтву мовлення з урахуванням підготовленості учнів, надає можливість поступово поглиблювати, ускладнювати й удосконалювати теоретичний матеріал і його практичну реалізацію.

У другому розділі подається практичне підтвердження теоретичного матеріалу, викладеного в дисертаційному дослідженні. Особливо продуктивно засвоюється і сприймається навчальний матеріал під час рольових і ділових ігор. У розділі обґрунтовується значимість ділових і рольових ігор у процесі формування комунікативних умінь і навичок; визначаються мета, коло проблем, пов'язаних з цією формою навчання; намічаються рівні ділових ігор, їх типи і види, жанрова специфіка.

Так, наприклад, на 1 рівні ділова гра «Експромт» ставить перед учнями мету - вчитися виступати експромтом, з огляду на жанр і ситуацію виступу, «вживатися» в певну роль.

На 2 рівні ділова гра «Діалог - суперечка» вчить школярів знаходити точні, короткі і доречні аргументи для доказу своєї тези, використовуючи при цьому засвоєне на 1 рівні уміння говорити експромтом.

3 рівень - ділова гра «Прес-конференція» закріплює отримані навички ораторської майстерності, розвиває навички ведення діалогу, розширює шляхи оволодіння культурою спілкування і культурою ведення полеміки.

На прикладі мобільності жанру проглядається поступовість в оволодінні комунікативними уміннями і навичками.

З метою визначення ефективності уроків риторики у формуванні комунікативної компетенції риторичної особистості наприкінці 2000/2001 навчального року проведений порівняльний експеримент, у якому брало участь 546 учнів експериментальних класів шкіл нового типу і загальноосвітніх (багатопрофільний ліцей №99 м. Запоріжжя, гуманітарні класи загальноосвітньої I-III ступенів школи №15 м. Херсона, Музиківської загальноосвітньої школи Херсонської області, Томаківської загальноосвітньої школи Дніпропетровської області), де читається курс риторики, та 528 учнів контрольних класів, де цей курс не викладається.

Джерелами для аналізу результатів педагогічного експерименту були:

письмові роботи учнів 8 - 11 класів;

виступи учнів, записані на магнітофонну стрічку.

Письмові роботи були представлені вправами, що базуються на лінгвістичному, паралінгвістичному і кінетичному рівнях сформованості комунікативних умінь і навичок.

Перевірка ефективності уроків риторики у формуванні комунікативної компетенції учнів старших класів показала, що у старшокласників експериментальних класів, де курс риторики викладається, значно вищий рівень комунікативних умінь і навичок, їхнє мовлення характеризується змістовністю, яскравістю образів, логічністю, аргументованістю, правильністю, доречністю. Учні експериментальних класів володіють специфікою публічного виступу, вміють спілкуватися з аудиторією на всіх трьох рівнях комунікативної компетенції: лінгвістичному, паралінгвістичному і кінетичному, готові до мовленнєвої діяльності в різних мовленнєво-мисленнєвих ситуаціях. У табл. 1 показано результати порівняльного експерименту на основі аналізу промов, письмових вправ і творчих завдань, виведено середній відсотковий показник рівня сформованості комунікативних умінь та навичок. Доцільність та ефективність пропонованої експериментальної методики формування комунікативних умінь і навичок старшокласників гуманітарних ліцеїв на уроках риторики підтверджують проведені математичні обчислення за методом кількісного аналізу результатів дослідження, які виконувалися за формулою визначення t-критерію (Стьюдента). Ці обчислення довели, що між експериментальними і контрольними класами існує достовірна різниця на рівні залишку ймовірності 1%.

Рівні сформованості комунікативних умінь і навичок учнів старших класів за результатами порівняльного експерименту

Позитивні результати, отримані в ході експерименту і підтверджені математичними розрахунками, свідчать про ефективність уроків риторики у формуванні комунікативної компетенції риторичної особистості.

У ході експериментального навчання вирішено поставлені завдання і підтверджено основні положення висунутої гіпотези.

Проведене дослідження дало можливість сформулювати такі висновки:

1. Вивчення лінгвістичної, психолого-педагогічної, методичної літератури з теми дослідження виявило гостру соціальну потребу у формуванні комунікативної компетенції учнів і недостатню розробленість проблеми формування комунікативних умінь і навичок школярів у вітчизняній лінгводидактиці.

2. Аналіз наявних програм і навчальних посібників з риторики з точки зору закладеного в них потенціалу розвитку комунікативних умінь і навичок засвідчив, що школи нового типу, в яких, крім дисциплін загальноосвітнього циклу, існують такі, як «Риторика», «Ораторське мистецтво», «Виразне читання», «Основи філософії», «Психологія», «Історія мистецтв», «Історія театру», повинні стати експериментальним майданчиком для формування риторичної особистості, що адекватно володіє думкою, словом, дією.

3. Встановлені критерії визначення рівнів сформованості комунікативних умінь і навичок учнів під час вивчення риторики складаються з таких: добір лексичного варіанта мовлення (спрямований на визначення здібностей учня виділяти з своєї пам'яті низку тематично або асоціативно пов'язаних слів, доречних і точних у певній мовленнєвій ситуації): вибір стилю мовлення (визначає уміння вибирати потрібний стиль мовлення, виходячи з комунікативного завдання та мовленнєво-мисленнєвої ситуації); граматичне конструювання висловлення (сприяє перевірці здібностей школяра конструювати текст на граматичному рівні з урахуванням лексичних, морфологічних, синтаксичних норм літературної мови); логіко-композиційне конструювання тексту (дає змогу зафіксувати систему умінь старшокласника у конструюванні тексту на логіко-композиційному рівні, здатність самостійно створювати виступ, орієнтуючись на мовленнєву ситуацію та адресата мовлення); правильна вимова звуків та їх поєднання (вказує на визначення рівня сформованості умінь та навичок літературної вимови); створення інтонаційного і мімічного образів (свідчить про вміння будувати інтонаційну схему виступу, створювати мімічний образ, вміло використовувати мову жестів); врахування реакції слухачів на мовлення (полягає у визначенні рівня сформованості володіння аудиторією, здатності адекватно реагувати на реакцію слухачів під час промови).

4. Діагностика рівня сформованості комунікативних умінь і навичок старшокласників дозволила виявити у школярів бідність активного словникового запасу; порушення норм літературної мови на лексичному, морфологічному та синтаксичному рівнях; неточне передавання думок, неправильний добір типу та стилю мовлення; відсутність інтонаційної цілісності тексту, що пов'язано з відсутністю цілеспрямованості, визначеного задуму висловлювання; складність у створенні відповідного комунікативному завданню мімічного образу, невміння користуватися невербальними засобами впливу на слухачів; порушення або повна відсутність зворотного зв'язку у взаємовідносинах оратора й аудиторії. Результати проведеного констатувального експерименту довели необхідність пошуку оптимальних шляхів формування комунікативних умінь і навичок.

5. Доведено, що ефективне формування комунікативних умінь і навичок учнів гуманітарних ліцеїв на уроках риторики забезпечується наявністю спеціально розробленої методики, що базується на основі тісного взаємозв'язку формування риторичної особистості з процесом формування мовної особистості учня на уроках рідної та іноземної мов з урахуванням вікових та національних особливостей школярів.

6. Запропонована експериментальна методика формування комунікативних умінь і навичок учнів на уроках риторики охоплювала три взаємопов'язані етапи, що передбачено поданою авторською програмою з риторики для учнів 8-11 класів, матеріал якої ускладнюється відповідно до вікових можливостей школярів: підготовчий, конструктивно-формувальний, узагальнено-систематизуючий. Перший етап поглиблював знання учнів про функції усного мовлення, розкривав можливість вивчити основні якості комунікативного мовлення не тільки на рівні тексту, але й на рівні вживання (8 клас). Другий етап був спрямований на оволодіння більш складними чинниками красномовства - технікою мовлення і виконавською майстерністю (9 клас); передбачав навчання школярів ораторському мистецтву: ознайомлення їх з видами красномовства, оволодіння механізмом підготовки, побудови і проголошення промови (10 клас); метою третього етапу було узагальнення всіх етапів мистецтва мовлення (11 клас).

7. У ході дослідження визначені загальнопедагогічні принципи щодо ефективності експериментальної методики: принцип комунікативної спрямованості навчання мові; принцип взаємопов'язаного навчання видам мовленнєвої діяльності (мовленнєва діяльність у сукупності її видів); принцип формування мовленнєвого самоконтролю; принцип співуправління мовленнєвою творчістю учнів; принцип активізації власної мовленнєвої діяльності школярів.

8. Проведена експериментальна робота підтвердила значущість риторики як наскрізної науки у формуванні комунікативної компетенції і довела, що стійкі комунікативні уміння і навички в умовах шкільної освіти розвивають пізнавальну активність учнів не тільки в галузі філологічних дисциплін, але і дисциплін іншого рівня, формуючи такі прийоми навчальної діяльності:

а) грамотне прослуховування і конспектування лекції;

б) риторичний аналіз лекції, виступу, дискусії і т.д.;

в) аналітичне читання спеціальної літератури, конспектування проблемних статей;

г) складання власних лекцій, виступів з актуальних проблем із наступним саморецензуванням;

д) написання рефератів, виступ з ними на конкурсах, наукових конференціях шкільного, районного, міського, обласного й державного рівнів;

е) участь у ділових, рольових, інтелектуальних іграх;

ж) індивідуальне й колективне тестування учнів;

з) переконливо й аргументовано виступати з короткими промовами на хвилюючу тему.

9. Теоретичні положення дослідження та ефективність авторської програми з риторики перевірено експериментально. Результати педагогічного експерименту підтверджують, що розроблена методика формування комунікативних умінь і навичок учнів гуманітарних ліцеїв сприяє виробленню комунікативної компетенції риторичної особистості випускника, яка розкривається в позитивному відношенні до людей, до самого себе, в умінні контролювати і регулювати мовленнєву поведінку, доводити та аргументувати власну позицію, поважати особистість співрозмовника, домагатися реалізації комунікативної інтенції за допомогою вербальних та невербальних засобів, механізмів психологічного впливу.

Природно, що проведене дослідження не охоплює всього кола питань, пов'язаних із проблемою формування коммунікативних умінь і навичок на уроках риторики. Нам здається, що було б корисно досліджувати ефективність розробленої методики на всіх рівнях вивчення риторики не тільки у школах нового типу, але і в загальноосвітніх школах; розглянути можливість використання цієї методики при вивченні інших дисциплін, не охоплених нашою увагою.

Основні положення дисертаційного дослідження викладено в таких публікаціях автора

1. Бутко А.Ф. Взаимопроникновение риторической дисциплины и дисциплин многопрофильной системы образования - одна из характеристик имиджа ШНТ // Створення іміджу сучасного закладу освіти. - Запоріжжя, 8-9 травня, 1997. - С. 71-76.

2. Бутко А.Ф., Рукман В.Б. Використання риторичних умінь і навичок, художньої літератури на уроках фізики // Стандарти фізичної освіти в Україні, технологічні аспекти управління навчально-пізнавальною діяльністю. - Кам'янець-Подільський, 1997. - С. 13-15.

3. Курінна А.Ф. Специфіка комбінованих ділових і рольових ігор у процесі формування риторичної особистості // Педагогічні науки. - Черкаси: ЧДУ, 2000. - С. 60-64.

4. Курінна А.Ф. Уровень коммуникативной компетенции учащихся как один из показателей развития риторической личности // Педагогіка і психологія формування творчої особистості: проблеми і пошуки. - Київ-Запоріжжя. - 2002. - С. 49-51.

5. Курінна А.Ф. Психолого-педагогические аспекты формирования коммуникативных умений и навыков // Педагогіка і психологія формування творчої особистості: проблеми і пошуки. - Київ-Запоріжжя. - 2002. - С. 206-211.

6. Курінна А.Ф. Формирование риторической компетенции учащихся в ходе проведения психолого-речевых разминок // Педагогіка і психологія формування творчої особистості: проблеми і пошуки. - Київ-Запоріжжя. - 2001. - С. 160-162.

7. Курінна А.Ф. Формування риторичної особистості в умовах шкіл нового типу // Педагогіка і психологія формування творчої особистості: проблеми і пошуки. - Київ-Запоріжжя. - 2000. - С. 198-202.

8. Курінна А.Ф. Проблема развития коммуникативных умений и навыков в современной методической науке // Педагогіка і психологія формування творчої особистості. - Київ-Запоріжжя. - 2001. - С. 46-50.

9. Курінна А.Ф. Творческий характер домашних заданий по риторике // Педагогіка і психологія формування творчої особистості: проблеми і пошуки. - Київ-Запоріжжя. - 2001. - С. 211-214.

10. Курінна А.Ф. Значимость деловых и ролевых игр в процессе формирования коммуникативных умений и навыков на уроках риторики // Педагогіка і психологія формування творчої особистості: проблеми і пошуки. - Київ-Запоріжжя. - 2001. - С. 276-280.

Размещено на Allbest.ru