Проблема спілкування учителя з учнем у педагогічній теорії та практиці України другої половини XIX – початку XX ст.

Аналіз взаємодії суб'єктів педагогічного процесу в історії педагогічної думки України другої половини ХІХ – початку XX століття. Форми, методи, типи, стилі педагогічного спілкування вчителя з учнем в історії української педагогічної думки цього періоду.

Рубрика Педагогика
Вид автореферат
Язык украинский
Дата добавления 27.07.2014
Размер файла 46,2 K

Отправить свою хорошую работу в базу знаний просто. Используйте форму, расположенную ниже

Студенты, аспиранты, молодые ученые, использующие базу знаний в своей учебе и работе, будут вам очень благодарны.

Размещено на http://www.allbest.ru/

Харківський національний педагогічний університет

ім. Г. С. Сковороди

УДК 378.018.(09)

ПРОБЛЕМА СПІЛКУВАННЯ УЧИТЕЛЯ З УЧНЕМ

У ПЕДАГОГІЧНІЙ ТЕОРІЇ ТА ПРАКТИЦІ УКРАЇНИ ДРУГОЇ ПОЛОВИНИ XIX - ПОЧАТКУ XX СТ.

13.00.01 - Загальна педагогіка та історія педагогіки

Автореферат

дисертації на здобуття наукового ступеня

кандидата педагогічних наук

Довженко Ольга Олегівна

Харків - 2004

Дисертацією є рукопис.

Робота виконана в Харківському національному педагогічному університеті ім.Г.С. Сковороди, Міністерство освіти і науки України.

Науковий керівник: доктор педагогічних наук, професор, член - кореспондент АПН України Троцко Ганна Володимирівна, Харківський національний педагогічний університет ім. Г.С. Сковороди, проректор, завідувач кафедри історії педагогіки та порівняльної педагогіки.

Офіційні опоненти: доктор педагогічних наук, професор, член - кореспондент АПН України Бойко Алла Микитівна, Полтавський державний педагогічний університет ім. В.Г.Короленка, завідувач кафедри педагогіки;

кандидат педагогічних наук, доцент Кузьменко Олександр Васильович, учитель гімназії №23, м.Харків.

Провідна установа: Тернопільський державний педагогічний університет імені Володимира Гнатюка, кафедра педагогіки, Міністерство освіти і науки України, м. Тернопіль.

Захист відбудеться “21” жовтня 2004 р. о “12.00” годині на засіданні спеціалізованої вченої ради Д 64.053.04 Харківського національного педагогічного університету ім. Г. С. Сковороди за адресою: 61002, м. Харків, вул. Артема, 29, ауд. № 216.

З дисертацією можна ознайомитися в бібліотеці Харківського національного педагогічного університету ім. Г.С.Сковороди за адресою: 61168, м. Харків, вул. Блюхера, 2, ауд. № 215 - В.

Автореферат розісланий “18” вересня 2004 р.

Учений секретар спеціалізованої вченої ради Золотухіна С.Т.

Размещено на http://www.allbest.ru/

ЗАГАЛЬНА ХАРАКТЕРИСТИКА РОБОТИ

Актуальність дослідження і ступінь наукової розробки проблеми. Однією з вимог нашого часу є гуманізація суспільного процесу, яка вимагає розуміння та прийняття людини, її природи, цінності та унікальності. Сучасні демократичні перетворення в усіх сферах суспільства поставили перед нинішнім шкільництвом нову парадигму, яка характеризується переходом до особистісно-розвивальної моделі навчального співробітництва, де учням відводиться активна роль суб'єктів пізнавальної діяльності. З огляду на це важливе місце належить педагогічному спілкуванню як чиннику духовного, інтелектуального та емоційного розвитку особистості, гуманізації взаємин учителя з учнем у навчально-виховному процесі.

У Національній доктрині розвитку освіти серед пріоритетних напрямків реформування сучасного шкільництва наголошується на необхідності формування в підростаючих поколінь уміння міжособистісного спілкування та підготовки їх до життя в динамічному суспільстві. Це ставить особливі вимоги до формування культури педагогічного спілкування, результати якого забезпечували б відверті й доброзичливі стосунки між суб'єктами навчально-виховного процесу.

Проблема ускладнюється й тим, що феномен спілкування за своїми виявами настільки різнобарвний та різноаспектний, що є предметом зацікавленості філософів, психологів, педагогів, соціологів, медиків, лінгвістів.

У вітчизняній педагогіці питання педагогічного спілкування вчителя з учнем найбільш активно піднімались у 20-30-і рр. ХХ ст. у працях та діяльності П.Блонського, Н.Крупської, А.Макаренка, А.Пінкевича, С.Шацького, які не обмежувались теоретичним обгрунтуванням проблеми, й вирішували її практично, вважаючи педагогічне спілкування одним з головних засобів формування ініціативи, самодіяльності учнів при організації шкільного самоврядування.

Варто зазначити, що напрацьований досвід не було використано в наступні роки і тривалий час у вітчизняній педагогіці проблема спілкування вчителя з учнем не була предметом спеціального дослідження. Поняття педагогічного спілкування виникло на перетині соціальної та педагогічної психології в 60-і роки, коли сама природа спілкування, індивідуальні й вікові особливості спілкування, механізми його функціонування стали предметом вивчення філософів, соціологів (І.Кон, Б.Паригін), психологів (О.Леонтьєв), соціальних психологів (Г.Андрєєв) та інших. У педагогічній науці в цей час питання взаємовідносин учителя з учнем глибоко вивчав В.Сухомлинський, який вважав одним з найбільш важливих чинників діяльності вчителя його мистецтво володіти словом у поєднанні із здатністю забезпечити гармонійні стосунки з учнем.

Аналіз наукових досліджень з проблеми спілкування дозволив з'ясувати, що різні аспекти педагогічного спілкування, починаючи з 60-х років, розглядались за такими напрямами: сутність, структура, функції, стилі педагогічного спілкування (А.Бойко, В.Гриньова, Ф.Гоноболін, В.Кан-Калік, О.Киричук, О.Леонтьєв та інші); виховання в учнів комунікативної культури з метою підготовки їх до міжособистісного спілкування в майбутньому (Б.Бушелєва, Л.Павлова, В.Сухомлинський та інші); роль спілкування у вихованні школярів (Н.Косова, В.Наумов, Р.Семернікова та інші); організація навчального співробітництва між парами "учитель - учень", "учень-учень" (В.Дьяченко, Н.Рєпкіна, В.Сухомлинський, Г.Цукерман, Ш.Амонашвілі та інші); можливості формування креативності у сфері спілкування та його культури (Д.Балдинюк, І.Колмогорцева та інші); лінгвістичні аспекти педагогічного спілкування (М.Вашуленко, Л.Клінберг, Т.Ладиженська, Г.Сагач, Л.Успенський, І.Федосєєва, О.Юніна та інші); етика педагогічного спілкування (І.Синиця, І.Чорнокозова та інші); вплив стилю педагогічного спілкування на формування особистості дитини (С.Суботський).

Суттєво допомогли в осмисленні та аналізі педагогічних явищ, що є предметом дослідження, дисертаційні праці останніх років, які засвідчили підвищений інтерес науковців сьогодення до проблеми міжособистісного спілкування вихователів та вихованців і, зокрема, в яких у різних аспектах розглянуто такі питання:

- особливості педагогічних конфліктів між педагогами і старшокласниками та їх попередження (С.Гиренко, О.Тимоховець);

- профілактика і корекція порушень комунікативної діяльності (Т.Доцевич, С.Шебанова та інші);

- психологічні детермінанти діалогового педагогічного спілкування (І.Тоба);

- співробітництво вихователя та вихованців як одна з умов морального виховання (Н.Літвінова, Д.Цанова);

- педагогічні умови формування комунікативних якостей і виховних умінь у майбутніх учителів (С.Бреус, О.Гура, І.Комарова, В.Садова).

В історичному аспекті питання взаємин учителя з учнем розглядались Т.Долговою ("Стосунки учителя та учня як фактор виховання в радянській єдиній трудовій школі (1917-1931 рр.); Т.Кошмановою ("Проблема спілкування учителя з учнем у радянській педагогіці (1946-1986 рр.), С.Білецькою ("Взаємостосунки вчителя й учня у педагогічній спадщині В.О.Сухомлинського"); О.Гривою ("Питання взаємовідносин учителів та учнів у гімназіях України другої половини XIX - початку XX століття"). Як бачимо, науковці С.Білецька, Т.Долгова, Т.Кошманова розглядали проблему взаємин учителя з учнями та вихователів з вихованцями в історії радянської педагогіки. Варто зазначити, що у праці Т.Долгової один із її розділів стосується взаємин учителя з учнями в навчальних закладах кінця ХІХ - початку XX століття. Дослідниця у своїх висновках наполягала на превалюванні антигуманних стосунків між парами навчально-виховного процесу, проте проаналізовані нами матеріали дозволяють зробити інший висновок.

О.Грива досліджувала взаємини між учителями й учнями в гімназіях України другої половини XIX - початку XX століття. У своїй праці вона зосереджувала увагу на різних підходах представників офіційної педагогіки, революціонерів-демократів, прихильників релігійно-морального або морально-педагогічного напряму до розв'язання досліджуваної проблеми; зокрема й особливостей змісту взаємин учителів та учнів, форм організації цих стосунків. Дослідниця не розглядала ідеї зародження вказаної проблеми у світовій педагогічній думці, передумови її становлення в українській педагогіці. До того ж в аналізі впливу теоретичних педагогічних ідей видатних педагогів досліджуваного періоду на розвиток стосунків учителів та учнів у вказаній роботі немає посилань на відомих українських педагогів та просвітян цих років: А.Волошина, Б.Грінченка, О.Духновича, М.Корфа, С.Миропольського, М.Пирогова, С.Русової, а також П.Грабовського, М.Коцюбинського, І.Нечуя-Левицького, А.Свидницького, Л.Українки, І.Франка та інших.

Певною мірою проблеми взаємин учителя з учнями в історико-педагогічному аспекті торкалась Т.Лутаєва ("Теорія і практика організації освіти учнів у гімназіях Харкова другої половини ХІХ - початку XX ст."), в роботі якої розглянуто етапи становлення та розвитку гімназій у м.Харкові. Висвітленню окремих аспектів проблеми взаємин учителів з учнями сприяло вивчення наукового дослідження Л.Дубровської ("Розвиток принципу індивідуального підходу у вітчизняній педагогічній думці другої половини XIX століття"), яка в аналізі витоків та динаміки розвитку теорії і практики індивідуального підходу в історії вітчизняної педагогіки та узагальненні реалізації цього принципу шкільництвом включала й питання взаємин між учителями та учнями; а також кандидатської дисертації О.Перетятько ("Ідеї реформаторської педагогіки в діяльності приватних початкових та середніх шкіл Харківської губернії (1890-1917 рр.)", яка дала можливість виокремити вплив "нових шкіл" на гуманізацію взаємин учителів з учнями.

Деякі питання взаємин учителя з учнем розкрито в дисертаційних дослідженнях Л.Голубничої ("Принципи навчання і виховання в педагогічній спадщині С.І.Миропольського"); О.Горчакової ("Гуманістична спрямованість педагогічних поглядів М.І.Пирогова"); Л.Журенко ("Теорія та практика виховання в педагогічній спадщині С.І.Миропольського"); С.Саяпіної ("Проблема особистості вчителя в педагогічній спадщині М.О.Корфа"); О.Тишик ("Проблеми дидактики у педагогічній спадщині С.І.Миропольського"), присвячених аналізу конкретної педагогічної проблеми в педагогічній спадщині видатних українських педагогів досліджуваного періоду.

Проте, в історико-педагогічному аспекті проблема міжособистісного педагогічного спілкування вчителя з учнем вивчена недостатньо, зокрема її становлення, розвиток, специфіка й особливості організації. З огляду на злободенність проблеми, об'єктивну потребу демократизації й гуманізації шкільної освіти на нинішньому етапі розвитку суспільства, важливість вивчення й висвітлення особливостей організації педагогічного спілкування в минулому з метою плідного використання його досвіду для піднесення ефективності міжособистісних взаємин учителя й учня та недостатній рівень розробки вказаних проблем зумовили вибір теми дисертаційного дослідження "Проблема спілкування вчителя з учнем у педагогічній теорії та практиці України другої половини XIX - початку XX ст.".

Об'єкт дослідження - взаємодія суб'єктів педагогічного процесу в історії педагогічної думки України другої половини ХІХ - початку XX століття.

Предмет дослідження - теорія і практика педагогічного спілкування вчителя з учнем в історії педагогічної думки України другої половини XIX - початку ХХ ст.

Мета дослідження - систематизувати теоретичні погляди на проблему спілкування вчителя з учнем у педагогічній теорії та узагальнити досвід шкільної практики досліджуваного періоду з метою виявлення плідних конкретних ідей для організації педагогічного спілкування згідно з вимогами сучасності.

Відповідно до зазначеної мети були поставлені такі завдання:

1. Висвітлити передумови зародження ідеї педагогічного спілкування в історії світової педагогічної думки.

2. Схарактеризувати форми, методи, типи спілкування вчителя з учнем в історії української педагогічної думки другої половини ХІХ-початку XX ст.

3. Проаналізувати стилі педагогічного спілкування в навчальних закладах України досліджуваного періоду.

4. Розкрити художнє втілення проблеми спілкування в учительській темі українських освітян.

5. Виявити можливості творчого використання результатів дослідження в сучасній школі.

Методологічною основою дослідження є наукова теорія пізнання з її вимогами об'єктивності, науковості, доказовості; загальнофілософські висновки про діалектичний взаємозв'язок явищ і процесів загальнолюдського й національного досвіду в галузі навчання й виховання та необхідності їх вивчення в конкретно-історичних умовах; ідеї про провідну роль спеціально організованої діяльності в процесі розвитку й саморозвитку об'єктів педагогічного процесу; положення про зв'язок історії з сучасністю та доцільності творчого використання педагогічної спадщини минулого. Дослідження грунтується на принципах історизму, цілісності й об'єктивності.

Теоретичну основу дослідження складають: положення про сутність, засоби організації взаємин, спілкування вчителя з учнем (А.Бойко, Л.Калашнікова, В.Кан-Калік, О.Киричук, О.Кузьменко, О.Леонтьєв та ін.); висновки і рекомендації щодо управління взаємодією школярів у навчально-пізнавальній діяльності (Т.Дмитренко, К.Єресько, Л.Калашнікова, В.Лозова, І.Чередов); концепції побудови середньої і вищої школи (В.Андрющенко, В.Євдокимов, В.Кремнь, І.Прокопенко, Г.Троцко, Г.Шевченко та ін.); ідеї розвитку освіти у вітчизняній педагогічній думці (Л.Вовк, Н.Дем'яненко, М.Євтух, О.Іонова, О.Попова та ін.)

Методи дослідження. У роботі реалізована традиційна для історико-педагогічних досліджень методика, підґрунтям якої є загальнонаукові методи (аналіз, синтез, порівняння, зіставлення, узагальнення, систематизація тощо), використані з метою систематизації та узагальнення теоретичних питань міжособистісних стосунків учителя з учнем у педагогічній спадщині видатних українських педагогів другої половини XIX - початку XX століття; а також історичні (порівняльно-історичний, історико-типологічний, історико-структурний, ретроспективний), що дали можливість простежити за виникненням, становленням і розвитком проблеми спілкування учителя з учнем в історії світової та вітчизняної педагогічної думки в конкретних історичних умовах.

Джерелознавчою базою дослідження були твори прогресивних українських та зарубіжних педагогів різних часів, в яких висвітлювались питання міжособистісних стосунків учителя з учнем; педагогічні журнали другої половини ХІХ - початку XX століття; сучасні монографічні й дисертаційні дослідження; урядові документи, циркуляри Міністерства народної освіти, звіти шкільних та громадських організацій, що вміщували інформацію з досліджуваної проблеми. Окремо аналізувались художні твори на вчительську тематику видатних українських просвітян з метою характеристики художнього втілення в них проблеми педагогічного спілкування.

Поглиблено аналізувались матеріали фондів Центрального державного історичного архіву України, архіву м.Києва, державного архіву Харківської області. Для дослідження використовувались одиниці зберігання, які включали різну документацію шкільництва Київського та Харківського навчальних округів: фонд 707 "Фонд попечителя Київського навчального округу" (ЦДІАУ); фонд 81 "Фонд 2-ої чоловічої Київської гімназії; фонд 108 "Фонд Київської 1-ої чоловічої гімназіі" (архів м.Києва); фонд 265 "Фонд Першої чоловічої гімназії м.Харкова"; фонд 3 "Училищні ради Харківської губернії"; фонд 639 "Харківська друга чоловіча гімназія" (ДАХО).

У процесі дослідження було використано матеріали Національної бібліотеки України ім.В.І.Вернадського, Центральної наукової бібліотеки Харківського національного університету ім.В.Н.Каразіна, Харківської державної наукової бібліотеки ім.В.Г.Короленка.

Наукова новизна одержаних результатів дослідження полягає в тому, що в ньому вперше виявлено витоки становлення та розвитку проблеми спілкування учителя з учнем у зазначений період; визначено внесок українських педагогів у розвиток проблеми педагогічного спілкування; набуло подальшого розвитку узагальнення досвіду реалізації вказаної проблеми у практиці навчальних закладів України другої половини ХІХ - початку ХХ-го століття.

Практичне значення дослідження визначається тим, що на основі висновків та фактичного матеріалу було розроблено спецкурс для студентів педагогічного ВНЗ з метою актуалізації теоретичних ідей видатних українських педагогів з проблеми педагогічного спілкування в умовах демократизації життя нашого суспільства. Матеріали дослідження можуть бути використані у процесі викладання таких навчальних курсів, як історія педагогіки, педагогіка, основи педагогічної майстерності, методики викладання окремих дисциплін, а також у розробці відповідних навчальних посібників та методичних рекомендацій для студентів вищих педагогічних закладів ІІІ - IV рівнів акредитації.

Достовірність результатів дослідження та його основних висновків забезпечується комплексним розглядом проблеми, застосуванням системи наукових методів дослідження, адекватних його об'єкту, меті та головним завданням.

Зв'язок роботи з науковими планами і темами. Дисертацію виконано згідно з темою науково-дослідної роботи кафедр загальної педагогіки, історії педагогіки та порівняльної педагогіки Харківського державного педагогічного університету ім.Г.С.Сковороди "Підвищення ефективності навчально-виховного процесу в середніх загальноосвітніх та вищих педагогічних закладах". Тема дисертаційного дослідження затверджена вченою радою Харківського державного педагогічного університету ім.Г.С.Сковороди, протокол № 4 від 25 квітня 2002 р. і узгоджено з радою з координації наукових досліджень у галузі педагогіки і психології в Україні, протокол № 9 від 26 листопада 2002 р.

Апробація і впровадження результатів дослідження в практику. Основні положення й висновки дослідження доповідались та обговорювались на засіданнях кафедри педагогіки, історії педагогіки та порівняльної педаго-гіки Харківського державного педагогічного університету ім.Г.С.Сковороди; висвітлювались у виступах на науково-практичних конференціях молодих учених та викладачів Харківського державного педагогічного університету ім.Г.С.Сковороди (2001-2004рр.); на міжвузівській науково-практичній конференції "Педагогічна підготовка викладачів вищих навчальних закладів" (2002р.); на науково-практичній конференції молодих учених Харківського державного педагогічного університету (2003р.); на Всеукраїнських науково-практичних читаннях студентів і молодих науковців, присвячених спадщині великого вітчизняного педагога Костянтина Дмитровича Ушинського 20-21 травня 2003 року (Одеса, 2003).

Упровадження результатів дослідження здійснено протягом 2001-2003рр. у навчальній роботі загальноосвітньої школи І-III ступеня №117 м.Харкова (довідка №37 від 6.02.2004 року); інституту післядипломної освіти ХДПУ ім.Г.С.Сковороди (довідка №43 від 3.01.2004 року); кафедри педагогіки Слов'янського державного педагогічного університету (довідка №31 від 2.02.2004 року).

Основні результати дослідження відображено в 7 одноосібних публікаціях загальним обсягом 2,2 друк. арк., з них 4 статті у провідних наукових фахових виданнях.

Структура дисертації. Дисертаційна робота складається із вступу, двох розділів, висновків, списку використаних джерел (усього 323 найменування), архівних матеріалів (68). Загальний обсяг дисертації 217 стор., основна частина роботи - 193 стор.

ОСНОВНИЙ ЗМІСТ ДИСЕРТАЦІЇ

У вступі обгрунтовано актуальність і доцільність теми для подальшого розвитку сучасної історико-педагогічноі науки в Україні; розкрито ступінь досліджуваності обраної проблеми; визначено об'єкт , предмет і мету роботи; сформульовано завдання, методологічну основу й методи дослідження; схарактеризовано джерелознавчу базу; викладено наукову новизну й практичне значення здобутих результатів; відображено вірогідність результатів дослідження та форми їх апробації.

У першому розділі "Теоретичні питання педагогічного спілкування у вітчизняній педагогічній думці другої половини ХІХ - початку XX століття" розкрито передумови зародження педагогічного спілкування у світовій педагогічній думці, розглянуто тенденції її розвитку, систематизовано погляди видатних українських педагогів досліджуваного періоду на вказану проблему.

У дисертації на основі всебічного й ґрунтовного аналізу та узагальнення конкретних історико-педагогічних джерел установлено, що корені педагогічного спілкування на гуманістичних засадах між учасниками навчально-виховного процесу сягають часів античності, коли "вчителі мудрості", "словесної боротьби" й "гімнастики розуму", розробляючи загальні контури змісту освіти, одночасно визначили й нові методи донесення його до учнів. Значний внесок у становлення проблеми педагогічного спілкування зробили Сократ, софісти, М.Квінтіліан та інші. Так, Сократом започатковано досить важливу ідею з питань педагогічного спілкування вчителя з учнем: необхідність для вчителя конкретних умінь та педагогічної майстерності ведення діалогу (таланту залучення співбесідника до розмови, мистецтво ставити педагогічно цілеспрямовані запитання, здатність вчасно визначити суперечність у поглядах учня, вміння переходити від часткових конкретних випадків до загальних, постійна готовність до наступних етапів навчального та розвивального діалогу тощо).

У роботі звертається увага на суперечність у ставленні до проблеми педагогічного спілкування в довготривалу епоху середньовіччя, впродовж якого видатні представники педагогічної думки по-різному, в контексті з умовами свого часу, вирішували питання взаємин спілки "учительство - учнівство", надаючи перевагу авторитетному слову і вчинку вчителя перед його "непорушною авторитарністю (Абеляр, Августин, Вінцент із Бове, ібн Сухнун, Аль Фарабі, Аль Газалі, ібн Халдун). Виокремлено, як найбільш цінну для сьогодення, з огляду на досліджувану проблему, безперечну істину європейської середньовічної вченості: вчитель є одночасно мудрим наставником для школярів і допитливим учнем у Всеосяжному Всесвіті, отже, він навчає, переконує і виховує особистим прикладом, "справою-діянням".

У ході дослідження доведено, що на подальший розвиток теорії і практики педагогічного спілкування позитивно впливало багатоаспектна гуманістична думка епохи Відродження з наголошуванням, що підґрунтям стосунків учителя з учнем має бути повага до особистості дитини, розуміння специфіки дитячого віку, врахування індивідуальних властивостей школяра тощо.

З'ясовано, що розробка проблеми педагогічного спілкування в Нові часи активно велась такими видатними представниками прогресивної педагогічної думки минулого, як Я.Коменський, Ж.Руссо, Е.Кондільяк, Й.Песталоцці, А.Дістервег та інші. Усі вони базувались на принципах демократизму й гуманізму в стосунках учителя з учнем, що забезпечувалось глибоким і систематичним вивченням особистості школяра з метою його розуміння та "особливої педагогічної поваги" до нього; педагогічною підтримкою кожного з боку його індивідуальних якостей; створенням позитивних емоцій у навчально-виховному процесі як найбільш сприятливої умови для сприймання, запам'ятовування й засвоєння інформації тощо. Особливий інтерес у вирішенні вказаних завдань становлять запропоновані Й.Песталоцці методики ведення записів та аналізу спостережень за дітьми, що дають можливість детально вивчати індивідуальні особливості дітей з метою створення позитивних взаємин для їхнього повноцінного розвитку. 3'ясовано також, що найбільш суперечливим у розвитку проблеми педагогічного спілкування в зарубіжній педагогіці впродовж століть було питання про покарання, яке вирішувалось у двох аспектах: від повного виключення будь-якої авторитарності та насильства (Ж.Руссо, Е.Кондільяк) до можливості застосування фізичних і моральних покарань у кожному конкретному випадку за порушення узвичаєних норм поведінки (Я.Коменський, Й.Гербарт).

У ході наукового пошуку виявлено, що у вітчизняній педагогічній теорїї та практиці з часів України-Русі до другої половини ХІХ-го століття, з огляду на досліджувану проблему, досить міцно зберігався традиційний авторитарний стиль у взаєминах учителя з учнем з наявністю таких його механізмів, як "завчання на зубок", багаторазове механічне зубріння та повторення, тілесні й моральні покарання. Проте найбільш прогресивні українські вчені-педагоги наголошували на необхідності педагогічної підтримки учня в навчально-виховному процесі, підґрунтям якої пропагувалось, насамперед, врахування індивідуальних та вікових особливостей школярів, створення атмосфери бадьорості у спілкуванні з ними, активізація їхньої уваги, розвитку пам'яті, заперечення тілесних покарань та моральних образ (Є.Славинецький, І.Галятовський, С.Калиновський, Ф.Прокопович, Я.Козельський та інші). Найбільш грунтовно та емоційно в українській педагогічній думці ХVІІІ-го століття питання стосунків учителя з учнем з'ясував видатний філософ, мислитель і педагог Г.Сковорода. У площині проблеми, що розглядається, видатний мислитель висував перед учителем такі вимоги: "пізнай себе" і "справся сам із собою"; любов до вихованця, бо вона - "початок усьому"; прагнення вчителя всіма засобами "здобути любов благородних душ"; глибоке вивчення "внутрішнього світу" дитини та спрямування розвитку "молодої душі" на формування її особистості "рухом легким, ніжним, делікатним, невідчутним" згідно з її природним потенціалом. Найбільш важливим тут Г.Сковорода вважав власний приклад учителя і його щиросердне бажання до олюднення взаємин спілкування.

У ході дослідження встановлено, що педагогічна платформа видатних українських педагогів другої половини XIX - початку XX століття у вирішенні проблеми взаємин учителя з учнем враховувала багатий досвід попередніх поколінь та базувалась на демократичних гуманних позиціях. Кожен з найбільш відомих представників української педагогіки досліджуваного періоду (К.Ушинський, М.Пирогов, С.Миропольський, О.Духнович, М.Корф, А.Волошин, С.Русова та інші) зайняв свою нішу оригінальністю та своєрідністю розуміння досліджуваної проблеми, проте спільним внеском усіх видатних педагогів указаного періоду в її подальший розвиток була їхня переконаність у дієвості й ефективності суб'єкт-суб'єктного педагогічного спілкування.

У роботі виокремлено ті цінні педагогічні ідеї, з огляду на проблему дослідження, які розроблялись класиками української педагогічної думки другої половини ХІХ - початку XX століття як оптимальні для їх трансляції в тогочасну педагогічну практику: щире й доброзичливе ставлення до школяра, повага до його людської гідності, відсутність моральних і тілесних покарань, вивчення та врахування в навчально-виховному процесі природжених властивостей характеру учня, вміле використання конкретних педагогічних ситуацій з метою сприяння розвиткові кращих якостей окремого школяра тощо. Домінантою в організації педагогічного спілкування вчителя з учнем проголошувалась така майстерність учителя, яка дозволяє йому, зберігаючи свою спрямовуючу роль, використовуючи природні дані школяра, давати йому можливість виявляти власні сили, тобто залишати у формуванні особистості розумний, педагогічно доцільний простір для самостійної діяльності кожного. Акцентувалось, що таким чином у спілкуванні зі своїми вихованцями вчитель зможе розвинути найкращі можливості кожного учня, які згодом розкриються "вільно й природно", а вчительські зусилля залишаться непомітними.

Особливий інтерес у вирішенні вказаної проблеми становлять і для сучасної школи умови індивідуалізації педагогічного спілкування та гармонізації взаємин учителя й учня, накреслені видатними українськими педагогами досліджуваного періоду: збирання "особистого архіву кожної дитини"; визначення найбільш придатних методів та засобів педагогічного спілкування з учнем, що забезпечить оптимальну межу впливу на його особистість згідно з "таємницею характеру", темпераментом, здібностями; право вибору методів, форм та засобів викладання навчального матеріалу, а також розподіл його обсягу відповідно до оптимального терміну його вивчення з тим чи іншим контингентом учнів; ставлення до провин учнів, як до "душевних хвороб" суспільства, з якого вийшли школярі; відповідність покарання характеру провини учня та кореляція його поведінки; недопустимість порушення педагогічної етики з метою створення фальшивих і нещирих стосунків з учнями; введення певних законодавчих основ у шкільне життя, які б виключали можливість будь-якої авторитарності чи свавілля адміністрації та сприяли гуманним міжособистісним стосункам між учителем й учнем та інші. Найбільш ефективним чинником дієвості вищеназваних умов вважалися приклад учителя та погодженість між його настановами і власними вчинками, що сприяло щирості й безпосередності дітей у ставленні до вчителя.

У другому розділі - "Досвід спілкування вчителів та учнів у практиці роботи вітчизняних навчальних закладів другої половини XIX-початку ХХ-го століття" - на основі узагальнення багатьох історико-педагогічних джерел, зокрема й архівних документів, відображено реалізацію найбільш глибоких теоретичних розробок видатних українських педагогів у практиці шкіл.

Аналіз історико-педагогічної літератури, матеріалів законодавчого характеру, циркулярів, розпоряджень та інструкцій Міністерства народної освіти, архівних документів, мемуарної літератури дав можливість зробити висновок, що в досліджуваний період проаналізовані прогресивні погляди видатних українських педагогів щодо гармонізації стосунків учителів та учнів на гуманних засадах певною мірою втілювались у шкільну практику. Проте впродовж досліджуваного періоду вони змінювались, залежали від цілей уряду, загальноприйнятих на певний час традицій, етикету, взаємин між членами суспільства, постійної боротьби прогресивних та реакційних сил у визначенні виховних і навчальних функцій гімназій, переважання різних точок зору на проблему тощо.

Завдяки аналізу перелічених у дослідженні матеріалів та документів з'ясовано, що взаємини між учителями й учнями в досліджуваний період досить чітко регулювались офіційними документами: циркулярами Міністерства народної освіти, інструкціями для класних наставників, вихователів, учителів, учнів, Статутами та Правилами гімназій тощо. В офіційних документах наголошувалось на необхідності поваги учнів до своїх учителів, що тлумачилось різноваріантно: від звичайної слухняності до безумовного "підкорення наказам", одним із засобів досягнення яких визначалось "покарання різками". Проте ці ж офіційні документи вимагали від учителів керуватись у ставленні до учнів "лагідністю, ласкавістю, терпінням", бути "уважними й спостережливими" у вивченні їхніх характерів, керуватись у ставленні до них індивідуальними властивостями кожного та враховувати їхні вікові психологічні особливості.

У дисертації також проаналізовано проблему взаємин учителів та учнів у творчій спадщині видатних українських просвітян. У процесі дослідження педагогічної спадщини С.Васильченка, П.Грабовського, Б.Грінченка, І.Нечуя-Левицького, М.Коцюбинського, А.Свидницького, Л.Українки, І.Франка у площині вказаної проблеми встановлено, що ці просвітяни дотримувались гуманістичних ідеалів у її вирішенні й розкривали взаємозв'язок стилю педагогічного спілкування з розвитком дитини, який або мав позитивну виховну силу, або ж сприяв негативному моральному переродженню конкретного учня.

Результати проведеного дослідження свідчать, що, незважаючи на наявність у педагогічному спілкуванні в навчальних закладах України постійного нагляду за гімназистами, тілесних покарань, моральних образ тощо, разом з тим у практику роботи всіх навчальних закладів проникали прогресивні ідеї гуманізації стосунків учителів та учнів як найбільш оптимального чинника формування гармонійно розвиненої особистості. Аналіз архівних матеріалів переконав, що особливу роль у демократизації й гуманізації педагогічного спілкування вчителя з учнем відіграли педагогічні настанови М.Пирогова щодо дотримання відповідності між проступком учня та мірою його покарання. Суттєвою умовою гармонізації взаємин учителя з учнями проголошувалось у документах навчальних закладів (зокрема на педагогічних радах, у звітах про діяльність тощо) врахування індивідуальних особливостей школярів.

У ході наукового пошуку встановлено, що теоретичні ідеї та досвід педагогічного спілкування вчителя з учнем можуть бути творчо осмислені на нинішньому етапі розвитку суспільства, оскільки питання демократизації й гуманізації шкільної освіти залишаються актуальними. З огляду на досліджувану проблему, на нашу думку, у шкільництві сьогодення дещо декларативно вирішуються питання гуманізації навчально-виховного процесу, бо поза увагою вчителя залишається особистість дитини: її індивідуальність, право на вільний розвиток сил та повагу до її гідності. У цій площині вважаємо, що результати наукового дослідження можуть бути сьогодні творчо осмислені та реалізовані в таких напрямах:

актуалізація гуманістичних ідей видатних представників української педагогіки другої половини ХІХ-початку XX століття з проблеми педагогічного спілкування учителів з учнями через ознайомлення широкої педагогічної громадськості з їхніми працями;

виокремлення найбільш результативних педагогічних настанов і творчих знахідок класиків української педагогіки з досліджуваної проблеми та їх популяризація на сторінках періодичних видань з урахуванням сучасних педагогічних концепцій;

використання педагогічних доробок представників прогресивної української педагогічної думки вказаного періоду з питань методики педагогічної діагностики школярів з метою "далекоглядного" визначення перспектив їхнього подальшого розвитку;

максимальна індивідуалізація заходів та методів педагогічного впливу на учнів з урахуванням їхніх характерологічних особливостей, причин та обставин їхніх дій, вчинків або провин у сучасній шкільній практиці;

введення в організацію шкільної справи конкретних законодавчих правил, які б, з одного боку, чітко обмежували авторитарні дії адміністрації і вчителів, з іншого, - сприяли б усвідомленому ставленню учнів до узаконених дій наставника;

формування у свідомості вчителів, вихователів, батьків переконань, що негативні вчинки дітей є нерідко їхньою своєрідною реакцією на негаразди суспільства, з якого вони вийшли;

врахування в підготовці майбутнього вчителя оволодіння ним з метою налагодження гармонійних взаємостосунків з учнями такими якостями: розвиток комунікативних здібностей, здатність до створення емоційно позитивної атмосфери в класі, схильність до критичної оцінки власних дій , до визнання й оприлюднення своїх помилкових вчинків, невдалих висловлювань, устремління до позитивного власного прикладу з метою включення в учнів психологічного механізму наслідування тощо.

ВИСНОВКИ

Доведено, що ідея оптимального педагогічного спілкування та гармонійної взаємодії учителя з учнем як засобу самовиховання і самовдосконалення особистості виникла в глибині віків і розвивалася впродовж існування людської цивілізації, інтегруючи в собі все те цінне, що виникло завдяки активним пошукам представників різних епох. У її розвитку можна виокремити такі етапи:

- зародження самої ідеї педагогічного спілкування в античності, чому значною мірою сприяв демократичний характер афінського державного устрою, який вимагав від кожного громадянина володіння мистецтвом усної мови, що знайшло теоретичне обгрунтування в античній педагогіці (Сократ, Платон, Квінтіліан);

- позитивне вирішення деяких питань взаємостосунків між "учительством - учнівством" у концепції середньовічних традицій: високої поваги з боку учнів до науки та вчителя, утвердження "вічного учнівства " кожного з них як відкривачів нових знань, превалювання "всеособистісного" прикладу вчителя для свого учня як володаря духовного скарбу (Августин, Абеляр, Вінцент із Бове та інші);

- обгрунтування принципу гуманістичних взаємостосунків та гармонійної взаємодії вчителя з учнем у теоретичній спадщині видатних зарубіжних і вітчизняних педагогів (Я.Коменський, Ж.Руссо, Е.Кондільяк, Ф.Прокопович, Г.Сковорода та інші);

- виокремлення головних чинників суб'єкт-суб'єктного педагогічного спілкування, яке забезпечує рівні права учасникам навчально-виховного процесу за умови спрямовуючої ролі вчителя (І.Песталоцці, А.Дістервег, К.Ушинський, М.Пирогов, С.Миропольський, О.Духнович, А.Волошин, С.Русова та нші).

3'ясовано, що у вирішенні питань про характер взаємостосунків і взаємодії вчителя з учнем прогресивні зарубіжні мислителі ХVІІ - ХІХ-го століть головним елементом в організації педагогічного спілкування вважали врахування учителем вікових та індивідуальних особливостей школярів з метою педагогічної корекції емоційного стану кожного в певній педагогічній ситуації і забезпечення можливостей для виявлення власних сил (Я.Коменський, Д.Локк, Ж.Руссо, Й.Песталоцці, А.Дістервег).

Виявлено, що у вітчизняній теорії та практиці, починаючи з України-Русі, підтримувався авторитарний стиль спілкування вчителя з учнем, проте прогресивні педагоги в своїй педагогічній спадщині стверджували про неефективність насильства у формуванні особистості (І.Галятовський, Ф.Прокопович, Г.Сковорода та інші).

Узагальнено теоретичні ідеї найбільш видатних представників української педагогічної думки другої половини XIX - початку ХХ століття щодо проблеми педагогічного спілкування вчителя з учнем і визначено головні чинники її позитивного вирішення в тогочасних умовах:

майстерне володіння вчителем чи наставником методами педагогічної діагностики та здатність до постійного розвитку в собі діагностичної функції з метою вивчення індивідуальності "дитячої натури"; постійне збирання для цього своєрідного "педагогічного анамнезу" школяра, починаючи з дошкільного віку; створення "особистого архіву кожної дитини" за допомогою нотаток, "кишенькових журналів", записників, щоденників, в яких анонімно фіксувались би характерологічні особливості кожного й відстежувався подальший духовний розвиток школяра;

здатність учителя, вихователя, наставника до саморозвитку чисто комунікативних якостей;

організація навчально-виховного процесу з орієнтацією на створення емоційно позитивної атмосфери в класі, активізація пізнавальних здібностей дітей та розвиток кожного школяра;

певна кореляція в питаннях педагогічного спілкування за допомогою законодавчих правил, які б поставили чітку засторогу авторитарним діям шкільної адміністрації та дозволяли б учням цілком усвідомлено й без образ сприймати узаконені дії наставників;

своєчасне ознайомлення учнів зі своїми обов'язками, зацікавленість школярів у підтримці встановленого порядку та їхня активна участь у цьому процесі, відсутність моральних образ та фізичних покарань, наполегливість учителя у вимогах до дітей, поєднана з турботливим ставленням до них;

велика тактовність учителя чи вихователя у спілкуванні з учнями, яка повністю виключає систематичні насмішки, незаслужені зауваження, образливі прізвиська, протиставляння іншим дітям у характеристиці вчинків чи поведінки, старанності чи успіхів у навчанні;

дотримування у вирішенні питань шкільної дисципліни пропедевтичних позицій, підґрунтям яких є майстерність учителя в організації навчального спілкування, його вміння зацікавити учнів, не допускати "рутини", "шкільної нудьги", сприяти гармонійному поєднанню "волі вчителя та бажання учнів";

забезпечення права вчителя на творчість у виборі методів, форм та засобів викладу навчального матеріалу, а також розподілу його обсягу згідно з оптимальним терміном вивчення тим чи іншим контингентом учнів;

недопустимість порушення педагогічної етики з метою створення фальшивих і нещирих стосунків з учнями; здатність учителя до критичної оцінки власних вчинків та вибачення перед іншими людьми, зокрема й перед учнями.

Установлено, що в досліджуваний період було вперше конкретно поставлено питання про "відповідність покарання характеру провини учня", що дозволяло максимально індивідуалізувати заходи та методи педагогічного впливу на учня з урахуванням усіх "підсилюючих, послаблюючих або й звільняючих від покарання умов".

Виявлено на основі порівняння Статутів гімназій протягом досліджуваного періоду, що вимоги до взаємостосунків учителя з учнем конкретизувались офіційною педагогікою залежно від цілей уряду й способів їх досягнення.

Розкрито художнє втілення проблеми спілкування в учительській темі видатних українських просвітян, що дозволило з'ясувати її злободенність у вказаний термін та визначити позицію кращих представників національної інтелігенції, які дотримувались у своєму світогляді гуманістичних ідеалів у вирішенні досліджуваної проблеми й активно пропагували їх через свою творчість.

Виокремлено найбільш гармонійні стилі педагогічного спілкування вчителів з учнями у кращих навчальних закладах України в досліджуваний період, підґрунтям яких було вивчення особистості школяра з метою визначення його природженого потенціалу й перспектив розвитку, атмосфери довіри, щирості, поваги до людської особистості, взаєморозуміння між учасниками навчально-виховного процесу, диференціація "розумних покарань" відповідно до провини учня з урахуванням обставин або причин вчинку.

Доведено, що найбільш оптимальним для встановлення позитивного діалогу між учителем та учнем у навчальному спілкуванні, що сприяє їхнім гармонійним взаємостосункам та взаєморозумінню взагалі, є використання бесіди, паралельне використання наочності й слова, зрозумілий, умілий і доступний виклад навчального матеріалу, заохочення учнів до самостійного мислення шляхом використання проблемних ситуацій, запитань, завдань із стимулюванням школярів до творчої самостійності в їх вирішенні тощо.

У ході наукового пошуку встановлено, що теоретичні ідеї та досвід педагогічного спілкування вчителя з учнем можуть бути творчо осмислені на нинішньому етапі розвитку суспільства. У цій площині вважаємо, що результати наукового дослідження можуть бути реалізовані в таких напрямах:

актуалізація гуманістичних ідей видатних представників української педагогіки другої половини ХІХ - початку XX століття з проблеми педагогічного спілкування вчителів з учнями через ознайомлення широкої педагогічної громадськості з їхніми працями, виокремлення найбільш результативних педагогічних настанов і творчих знахідок у цих педагогів, популяризація їх на сторінках періодичних видань з урахуванням сучасних педагогічних концепцій;

використання педагогічних доробків представників прогресивної української педагогічної думки вказаного періоду з питань методики

педагогічної діагностики школярів з метою "далекоглядного визначення перспектив їхнього подальшого розвитку";

максимальна індивідуалізація заходів та методів педагогічного

впливу на учнів з урахуванням характерологічних особливостей,

причин та обставин дій, вчинків, провин їх у сучасній шкільній практиці;

введення в організацію шкільної справи конкретних законодавчих правил, які б, з одного боку, чітко обмежували авторитарні дії, з іншого, сприяли б усвідомленому ставленню учнів до узаконених дій наставників;

формування у свідомості вчителів, вихователів, батьків переконань, що негативні вчинки дітей нерідко є своєрідною реакцією дітей на негаразди суспільства, з якого вони вийшли;

врахурання в підготовці майбутнього вчителя оволодіння ним з метою налагодження гармонійних взаємостосунків з учнями такими якостями: розвиток комунікативних якостей, здатність до створення емоційно позитивної атмосфери в класі, схильність до критичної оцінки власних дій та визнання й оприлюднення помилкових дій, невдалих висловлювань, устремління до позитивного власного прикладу з метою включення психологічного механізму наслідування тощо.

педагогічний спілкування український історія

ОСНОВНІ ПОЛОЖЕННЯ ДИСЕРТАЦІЇ ВІДБИТО В ТАКИХ ПУБЛІКАЦІЯХ

Довженко О.О. Проблема стилю спілкування викладачів і студентів у вищих навчальних закладах// Педагогічна підготовка викладачів вищих навчальних закладів. Матеріали міжвузівської науково-практичної конференції. Харків, ОВС, 2002. - С.94-97.

Довженко О.О. Проблема спілкування учителя з учнем в античній педагогіці // Матеріали науково-практичної конференції молодих вчених за 2002 рік. - Харків: ОВС, 2003. - С .77-79.

Довженко О.О. Питання спілкування з дітьми в педагогічній спадщині В.Ф.Одоєвського // Теорія та методика навчання та виховання: Зб. наук. пр. - Вип.10.- Харків: ОВС, 2003. - С.103-107.

Довженко О.О. К.Д.Ушинський про особливості педагогічного спілкування вихователів і вихованців. Всеукраїнські науково-практичні читання студентів і молодих науковців, присвячені спадщині великого вітчизняного педагога Костянтина Дмитровича Ушинського 20-21 травня 2003 року. -Одеса, 2003.-С.13-16.

Довженко О.О. Питання взаємодії вчителя з учнем у педагогічній спадщині І.Г.Песталоцці // Гуманізація навчально-виховного процесу: Наук. метод. зб. - Випуск XIX. - Слов'янськ, 2003. - С.44-48.

Довженко О.О. Проблема спілкування учителя з учнем у педагогічній спадщині Я.А.Коменського // Педагогіка і психологія формування творчої особистості: проблеми і пошуки: 3б. наук. пр. Випуск 26. - Київ-Запоріжжя, 2003. - С.233-237.

Довженко О.О. Питання педагогічного спілкування у спадщині М.І.Пирогова // Теорія та методика навчання та виховання: Зб. наук. пр. - Вип.12.- Харків: ОВС, 2004. - С.41-47.

АНОТАЦІЇ

Довженко О.О. Проблема спілкування вчителя з учнем у педагогічній теорії та практиці України другої половини XIX - початку XX ст. - Рукопис.

Дисертація на здобуття вченого ступеня кандидата педагогічних наук зі спеціальності 13.00.01 - загальна педагогіка та історія педагогіки. - Харківський національний педагогічний університет ім. Г.С.Сковороди, Харків, 2004.

У дисертації систематизовано теоретичні здобутки видатних представників української педагогічної думки другої половини ХІХ - початку XX століття з проблеми педагогічного спілкування вчителя з учнем та їх реалізацію у шкільній тогочасній практиці. Визначено передумови зародження ідеї педагогічного спілкування в історії світової педагогічної думки й тенденції її розвитку впродовж існування людської цивілізації. Досліджено особливості становлення та розвитку проблеми взаємостосунків вихователя з вихованцем в історії педагогічної думки України, конкретизовано досягнення та безпосередній внесок у її вирішення видатних представників прогресивної педагогічної думки України зазначеного періоду. У дисертаційній праці накреслено напрями творчого осмислення та використання у практиці сучасної школи педагогічних здобутків з досліджуваної проблеми українських педагогів другої половини ХІХ - початку XX століття.

Ключові слова: демократизація й гуманізація навчально-виховного процесу, педагогічне спілкування, взаємостосунки вчителя та учня.

Довженко О.О. Проблема общения учителя с учеником в педагогической теории и практике Украины второй половины XIX - начала XX в. - Рукопись.

Диссертация на соискание ученой степени кандидата педагогических наук по специальности 13.00.01 - общая педагогика и история педагогики. - Харьковский национальный педагогический университет им.Г.С.Сковороды, Харьков, 2004.

Диссертация посвящена исследованию проблемы педагогического общения ученика и учителя в истории прогрессивной педагогической мысли Украины второй половины XIX - начала XX века.

В диссертации проанализированы предпосылки возникновения идеи педагогического общения учителя и ученика и доказано, что в своем развитии она прошла следующие этапы: зарождение самой идеи педагогического общения во времена античности; обоснование необходимости гуманистических взаимоотношений и гармонического взаимодействия воспитателя и воспитанников в эпоху Возрождения; становление научной теории оптимального педагогического общения учителя с учеником в Новое время.

Значительное внимание в работе уделено осмыслению теоретических идей известных представителей педагогической мысли Украины второй половины XIX - начала XX века относительно проблемы педагогического общения учителя и ученика, их гармонического взаимодействия в учебно-воспитательном процессе. Исследование показало, что в решении этой проблемы они считали главным демократизацию и гуманизацию взаимоотношений учителя с учеником с ориентацией на индивидуальность ребенка и уважение его личности.

Вследствие обобщения теоретических идей наиболее известных представителей украинской педагогической мысли второй половины XIX -начала XX века относительно проблемы педагогического общения учителя и ученика установлены главные факторы ее положительного решения в истории педагогической мысли прошлого. В этой связи в работе выделены основные требования классиков украинской педагогики к учителю, обеспечивающие гармонические взаимоотношения и взаимодействие учителя и ученика. К ним относятся: владение учителем или воспитателем методами педагогической диагностики с целью создания и регулярного пополнения "личного архива каждого ребенка" для адекватной оценки и учета его личностных особенностей; наличие коммуникативных качеств и их развитие; способность к воссозданию в учебно-воспитательном процессе положительно эмоциональной атмосферы, способствующей гармоническому межличностному общению всех участников; искреннее и откровенное отношение к учащимся, тактичность и деликатность в обращении к ним, недопустимость предубежденного отношения к кому бы то ни было, отрицательное отношение к физическим наказаниям и нравственным оскорблениям, стремление к пропедевтическим мерам обеспечения необходимого порядка и дисциплины, личный положительный пример учителя, содействующий включению психологического механизма подражания со стороны учеников.

В диссертации раскрыты наиболее гармоничные стили педагогического общения в лучших учебных заведениях Украины исследуемого периода и выделены направления творческого осмысления и использования в практике современной школы педагогических достижений украинской педагогической мысли второй половины ХІХ - начала XX века.

Ключевые слова: демократизация и гуманизация учебно-воспитательного процесса, педагогическое общение, взаимоотношение учителя и ученика.

Dovzhenko O.O. The problem of dialogue of the teacher with the pupil in the pedagogical theory and practice of Ukraine of the second half of XIX - the beginning of XX century - the Manuscript.


Подобные документы

  • Відмінності "педагогічної взаємодії" і "педагогічного спілкування". Способи та стилі педагогічної взаємодії, правила педагогічного спілкування у взаємодії педагога та учнями або студентами. Особливості педагогічної взаємодії у дистанційній формі навчання.

    курсовая работа [60,0 K], добавлен 07.12.2010

  • Суб'єктивність учителя в педагогічному спілкуванні. Діалогізація навчально-виховного процесу. Стилі та моделі педагогічного спілкування. Педагогічне мислення вчителя і педагогічне спілкування. Пошук шляхів перебудови педагогічного процесу в школі.

    реферат [26,4 K], добавлен 15.09.2009

  • Історичні умови становлення і розвитку морального-етичного виховання в Західній Україні. Вплив духовенства на розвиток музичного відродження. Шкільні закони другої половини ХІХ століття. Аналіз музично-педагогічної спадщини з морально-етичного виховання.

    дипломная работа [78,4 K], добавлен 22.04.2010

  • Встановлення зв'язку між стилем педагогічного спілкування вчителя та пізнавальною активністю учнів. З'ясування, які стилі педагогічного спілкування слід застосовувати для збільшення пізнавальної активності старшокласників при вивчені предмету біології.

    курсовая работа [643,3 K], добавлен 11.02.2011

  • Зміст і структура педагогічного спілкування. Особливості педагогічного спілкування у вузі. Стилі і моделі спілкування викладача вищої школи. Технологія організації продуктивної взаємодії викладача і студентів, характерні причини конфліктів між ними.

    реферат [59,5 K], добавлен 28.03.2009

  • Педагогічне спілкування як професійне спілкування вчителя з усіма учасниками навчально-виховного процесу, напрямки та основні етапи його реалізації. Специфіка та зміст педагогічного спілкування, тенденції його змін на сучасному етапі, основні функції.

    реферат [24,5 K], добавлен 15.06.2010

  • Специфіка педагогічного мислення. Характерні ознаки та показники педагогічного мислення. Взаємозв’язок педагогічного мислення вчителя і педагогічного спілкування. Професійне становлення особистості вчителя. Способи вирішення педагогічних завдань.

    реферат [24,6 K], добавлен 20.07.2011

  • Визначення спілкування як складного багатопланового процесу встановлення контактів між людьми. Аналіз стилю педагогічного спілкування. Рекомендації щодо роботи з учнями різних типів темпераменту та з різними акцентуаціями характеру. Аналіз різних вправ.

    презентация [1004,3 K], добавлен 07.04.2019

  • Загальні особливості педагогічної взаємодії. Зміст поняття "педагогічне спілкування". Особистості учня та вчителя іноземної мови. Психологічний клімат та педагогічна взаємодія на уроці іноземної мови. Аналіз педагогічної взаємодії вчителя з учнями.

    курсовая работа [44,9 K], добавлен 19.10.2010

  • Поняття педагогічного спілкування, його сутність, мета, ознаки і функції. Загальна характеристика основних видів спілкування у навчально-виховному процесі сучасного вищого навчального закладу. Аналіз способів спілкування на заняттях за В.А. Сухомлинським.

    реферат [41,4 K], добавлен 22.06.2010

Работы в архивах красиво оформлены согласно требованиям ВУЗов и содержат рисунки, диаграммы, формулы и т.д.
PPT, PPTX и PDF-файлы представлены только в архивах.
Рекомендуем скачать работу.