Учені Львівського, Харківського, Київського і Новоросійського університетів значну увагу приділяли практичним формам наукових досліджень - організації та проведенню наукових екскурсій та експедицій. Наприклад, надзвичайну наукову цінність мали експедиції по Криму і Кавказу (1835-1838р. р.), результатами яких стало виявлення 80 нових для цих регіонів видів птахів (проф. І. Криницький); експедиції по Україні, Росії, Японії, Індії, Китаю, в результаті яких розроблено теоретичні основи вчення про флору Землі, заснування Батумського ботанічного саду - центру інтродукції та акліматизації рослин на Закавказзі (проф. А. Краснов) тощо.

Проведення екскурсій та експедицій вченими вищих навчальних закладів України сприяло пожвавленню науково-дослідної діяльності університетів, поповненню науково-допоміжних закладів (лабораторій, кабінетів, музеїв та ін.) різного роду експонатами, відомостями, а також, стимулювало розвиток ботаніки, біології, фізичної географії, геології, іхтіології та ін. у досліджуваний період.

Участь викладачів Львівського, Харківського, Київського і Новоросійського університетів у XIX ст. у роботі наукових товариств (товариство наук - 1813р., філотехнічне товариство - 1811р., товариство дослідників природи - 1869р., товариство дослідних наук - 1872р., математичне товариство - 1879р. та ін.) і з'їздів (Перший з'їзд дослідників природи - 1867р. м. Петербург, з'їзди сільських господарств в Харкові, Києві, Одесі - 70-роки ХІХ та ін.) стало найбільш популярною формою наукової діяльності вищих навчальних закладів України XIX ст., що мало велике значення для розвитку вітчизняної науки.

Основною формою діяльності наукових товариств і з'їздів було проведення численних наукових засідань, на яких вирішувалися важливі дослідницькі проблеми теоретичного й практичного характеру.

Завдяки своїй просвітительській діяльності (публічності, відкритості засідань, організації і проведенню екскурсій, виставок, видавничій діяльності, читанню публічних лекцій тощо) наукові товариства і з'їзди встановлювали тісний зв'язок з місцевим товариством, сприяли популяризації досягнень вітчизняної науки.

Поширення і популяризація наукових знань професорсько-викладацьким складом Львівського, Харківського, Київського і Новоросійського університетів відбувалися шляхом створення науково-методичних комплексів, які передбачали:

підготовку і написання численних "курсів", підручників, посібників з фізики, математики, логіки, права, іноземних мов для середніх і вищих навчальних закладів. Так, значний внесок у створення науково-методичної бази зробили вчені Харківського університету, зокрема І. Рильський ("Введення в круг словесності", "Опыт риторики"), Г. Успенський ("Опыт повествования о древностях русских"), Т. Осиповський ("Курс математики"), І. Тимковський ("Опытный способ к философскому познанию российского языка"), Я. Ягоб ("Всеобщая граматика для учащихся"), Ф. Гізе ("Всеобщая химия для учащихся");

переклад іноземною мовою підручників видатних учених України, які гідно представляли вітчизняну науку за її межами;

заснування бібліотек, фонди яких складали книги з історії та теорії педагогіки, логіки, психології, методики, дидактики, шкільної гігієни, шкільних видань класичних творів як вітчизняних, так і іноземних;

організацію музеїв для школярів і студентів, зокрема музею Харківського історико-філологічного товариства (ХІФТ), при якому створився архів і бібліотека. Наукова цінність музею визначалась не лише наявністю в ньому унікальних колекцій, які всебічно висвітлювали побут та культуру населення Слобідської України, але й тим, що це був практично єдиний музей в країні, створений ученими на основі не стільки аматорських колекцій та пожертвувань, скільки в результаті спеціальних наукових експедицій;

публічні читання, які стали не тільки одним із напрямів громадської діяльності відомих учених України, а й своєрідною формою розповсюдження результатів їхньої науково-дослідної роботи, що було характерним для досліджуваного періоду. Високий рівень читань, як свідчить аналіз архівних документів, зумовлювався ретельним вибором тематики і змісту лекцій, майстерністю їх виголошення, поєднанням науковості і популяризації, професіоналізмом лекторів. Крім того, публічні читання здебільшого носили благодійний характер і були ініційовані самими вченими.

Вагомою була участь учених України в створенні і подальшій діяльності наукових Товариств. Перші наукові об'єднання (Товариство наук та історико-філологічне) з'явилися на початку XIX століття на Слобожанщині при Харківському університеті відповідно до університетського статуту 1804 року, наказу Міністерства народної освіти щодо обов'язку університету здійснювати управління навчальними закладами округу, а також статуту 1863 року, за яким університети отримали самостійність у справах внутрішнього самоврядування. У стінах Харківського університету були організовані товариства: наукової медицини та гігієни, фізико-хімічних наук, дослідників природи, математичне, історико-філологічне, а також медичне, сільського господарства та Харківський відділ Імператорського Російського технічного товариства.

Провідними напрямами діяльності вчених у наукових товариствах України були:

організація і проведення досліджень з різних галузей науки (історії, археології, медицини, мистецтва, природознавства, філології, математики), організація наукових експедицій, підготовка наукових доповідей, видання наукових праць, створення галузевих журналів, музеїв, бібліотек-архівів;

поширення наукових знань серед населення;

організація народних читань, лекційних комітетів, видання науково-популярної літератури, відкриття бібліотек для населення.

Найвідомішим і найбільшим за кількістю членів із усіх товариств Слобожанщини другої половини XIX століття було Харківське історико-філологічне товариство.

Робота наукових товариств, які діяли в Україні в XIX ст., сприяла підвищенню професійно-наукового рівня викладачів, учених, надавала їм можливості реалізуватися, вносила в їхню науково-дослідну роботу і практично-методичний елемент. Аналіз історико-педагогічної літератури, архівних документів (статутів, протоколів засідань, звітів, наукових видань), які регламентували і характеризували діяльність багатьох наукових товариств України, а також узагальнення змісту роботи дало можливість виділити основні форми їхньої наукової діяльності:

проведення засідань і обговорення на них рефератів, доповідей, повідомлень;

видання "Трудов", "Записок", "Протоколів" наукових досліджень;

встановлення зв'язків з іноземними та вітчизняними науковими організаціями;

організація фінансування і проведення наукових екскурсій та експедицій, участь у роботі наукових з'їздів.

Вважаючи зміст шкільної освіти однією із найважливіших проблем, члени наукових товариств вели активну роботу щодо його реформування. Так, члени товариств у зв'язку з незадовільною оцінкою рівня підготовки вихованців середніх технічних навчальних закладів Харківщини, викликаного недосконалістю структури програм як з фахових, так із загальноосвітніх дисциплін (сумісне навчання, відсутність важливих фахових дисциплін, вивчення останніх у скороченому вигляді тощо), розпочали діяльність, спрямовану на:

удосконалення програм для середніх технічних навчальних закладів (збільшення кількості годин на загальноосвітні предмети, введення нових дисциплін);

розробку шкільних програм (на відміну від існуючих на той час програм при складанні власних члени товариств дотримувалися положення про триєдину мету навчання: навчальну, виховуючу, розвиваючу, що знайшло своє відображення у збільшенні кількості годин із загальноосвітніх предметів).

З метою вдосконалення навчального процесу у вітчизняних закладах освіти члени наукових об'єднань знайомилися із навчально-виховним процесом зарубіжних закладів, що давало можливість порівнювати вітчизняний навчальний процес із закордонним і запроваджувати позитивний досвід у навчальних закладах, зокрема читання латинських текстів французькою мовою з метою більш досконалого засвоєння предмета.

У ході наукового пошуку встановлено, що одним із завдань науково-дослідної роботи у вищих навчальних закладах завжди було сприяння підготовці науково-педагогічних кадрів, підвищення їхньої наукової кваліфікації.

У дослідженні розкрито механізм наукової атестації і переатестації викладачів вищих навчальних закладів. Статутами університетів, а також "Положеннями про присвоєння вчених ступенів" (1819, 1837, 1844, 1864 рр.) було зафіксовано порядок атестації наукових кадрів і термін проведення випробувань пошукувачів наукових ступенів. З 1864 року, згідно з офіційними документами, радам університетів було надано право присвоювати вчений ступінь почесного доктора наук. Такий ступінь давав ті ж права, що і захист докторської дисертації. "Піднесенню в такий ступінь" передувало серйозне і відповідальне "обговорення кандидата в доктори". Воно проходило на основі численних компетентних відгуків про його науково-дослідну роботу. В них аргументовано відбивалися високі заслуги претендента перед наукою. Потім факультет представляв цю кандидатуру на затвердження ради університету. Загальна кількість почесних докторів у всіх університетах Росії та України цього періоду не перевищувала ста осіб.

Однією з провідних форм науково-дослідної роботи викладачів вищих навчальних закладів в Україні в ХІХ ст. стала підготовка і захист дисертаційних робіт, необхідних для отримання вищих наукових ступенів - магістра і доктора наук. Протягом досліджуваного періоду дисертаційні дослідження професорсько-викладацького складу вищих навчальних закладів України пройшли складний шлях розвитку, становлення і оформлення - від невеликого літературного роздуму на задану факультетом тему до солідних монографій, які мали велике наукове значення.

До дисертаційних праць досліджуваного періоду пред'являлися високі вимоги щодо їх наукового рівня, змісту, практичної спрямованості та актуальності тематики.

У четвертому розділі "Особливості організації науково-дослідної роботи студентів у вищих навчальних закладах України XIX ст. " на основі аналізу історико-педагогічної літератури та архівних матеріалів виявлено глибоке усвідомлення педагогами, вченими, громадськими діячами минулого значення науки в суспільстві, прагнення виховувати в студентів "дух сумнівів", здатність оригінально мислити, потребу у творчій діяльності.

Ідея організації науково-дослідної роботи студентів знайшла підтримку в широких колах педагогічної громадськості. Провідні вчені, педагоги досліджуваного періоду Д. Багалій, П. Каптєрев, М. Пирогов, О. Потебня, А. Хомяков справедливо вважали науково-дослідну роботу головною умовою підготовки спеціаліста, фактором розвитку особистості, ефективним засобом формування майбутнього вченого. При цьому обов'язково підкреслювали, що, передусім, слід організовувати навчальний процес таким чином, щоб він забезпечував науково-професійну підготовку студентів, активізував їх розумову діяльність (М. Пирогов), сприяв вихованню потреби в самоосвіті, давав змогу оволодівати методологією науки та "розумово збуджуватися" (П. Каптєрев).

Аналіз статутів університетів (1804, 1833, 1835, 1842, 1863, 1884р. р.), а також історико-педагогічної літератури дозволили встановити еволюцію мети, завдань, змісту науково-дослідної роботи студентів протягом XIX століття, а також напрями її здійснення. Так, як свідчить проведене дослідження, на початку століття завдання науково-дослідної роботи студентів полягали у "формуванні вмінь вільно висловлювати думки латинською мовою", "оволодінні ґрунтовними знаннями з основ наук", зокрема вітчизняної історії і національних традицій. Відповідно до цих завдань і здійснювалася науково-дослідна робота студентів: участь у колоквіумах, виконання письмових завдань, проведення практичних занять у навчально-допоміжних закладах (наукових кабінетах, лабораторіях, бібліотеках), що вимагало серйозної і змістовної науково-дослідної роботи.

У другій половині XIX ст. дещо розширилися межі науково-дослідної роботи студентів (виконання самостійних робіт пошукового характеру, участь у спільних з викладачами наукових експедиціях, підготовка і захист наукових праць на звання "кандидата").

Певні зміни, що відбулися в цей період організації науково-дослідної роботи студентів, були спричинені посиленням уваги як офіційних кіл, так і самих викладачів до виконання студентами практичних завдань, застосування різних стимулів (стипендії, премії, медалі), що спонукало оволодівати навичками самостійної дослідної роботи. Глибоко усвідомлюючи значення науково-дослідної роботи студентів для підвищення якості професійної підготовки та розвитку творчих здібностей майбутніх спеціалістів, провідні вчені України прагнули сформувати в студентів уміння і способи наукового пізнання оточуючого світу.

У дисертації доведено, що науково-дослідна робота студентів здійснювалася в таких напрямах:

організація науково-дослідної роботи студентів у навчальному процесі: наукові бесіди викладачів і студентів, диспути, лекції, практичні заняття, мета яких полягала "у розвитку, загостренні розуму слухачів", написання наукових, науково-літературних творів тощо. Так, у 1864 р. вийшла збірка кращих студентських праць "Досліди у творах студентів імператорського Харківського університету", для яких характерна різноманітність тематики (праці були присвячені різним галузям знань), високий рівень виконання (багато хто із студентів отримав золоті й срібні медалі і навіть ступінь магістра, кандидата наук), змістовність;

участь студентів у роботі наукових гуртків, товариств.

Проведений науковий пошук свідчить, що темами студентських наукових праць (творів, рефератів, віршів, роздумів), ставали різні історико-політичні події, що відбувалися в країні, історичні дати, факти, філософські категорії. Наприклад: "Погляд на місто Київ", "Прогулянка до Малоросії", "Вечірня прогулянка", "Короткий огляд поступового створення російського театру", "Погляд на історію розвитку літератури слов'янських народів у середні віки", "Думки про щастя", "Про необхідність існування у світі зла фізичного", "Що вимагається від сучасного ліричного поета? ", "Про співвідношення законів державного благоустрою і благочиння до законів громадянських", "Історичний нарис тілесних покарань в Росії за епохи судебників до теперішнього часу" (80-90 рр. ХІХ ст.) та ін.

Помітний слід в історії розвитку науки в Україні залишили студентські наукові гуртки, початок яким було покладено Харківським університетом у 1805 році. Ініціаторами створення літературних гуртків виступили професори університету. Результатом діяльності гуртків було видання періодичних збірників наукових праць викладачів і студентів у типографії навчального закладу.

Упродовж першого десятиріччя діяльності Харківського університету (з 1805 по 1815 рр.) з університетської типографії вийшло 210 наукових праць, з яких 16 належали перу студентів, зокрема "Погляд на місто Київ", збірка студентських робіт, К. Гулака-Артемовського "Історичний погляд на образ і порядок престолонаслідування в Росії від посадження в нього Рюрика до нашого часу", Ф. Карпова "Про відношення законів Державного Благоустрою і Благочиння до законів як цивільних" та ін.

Студентські гуртки, які створювалися спонтанно і організовано, мали як науковий, так і політичний характер, діяльність багатьох із них була короткочасною, а чисельність - нестабільною. Терміни існування гуртків залежали від цілого ряду причин, серед яких слід виділити посилення дисциплінарних заходів, контролю з боку офіційних кіл.

Заняття в студентських наукових гуртках для багатьох студентів були серйозною справою, і вони не тільки не обмежувалися роботою в студентському науковому об'єднанні, а й брали участь у роботі наукових товариств університетів (наприклад, історико-філологічному, дослідників природи).

У ході дослідження встановлено, що кожний науковий гурток мав свою специфічну мету і завдання, але спільним для них було: практичне ознайомлення членів з науковими дослідженнями, створення своєї бібліотеки, підвищення престижу спеціальності, самоосвіта, вивчення іноземних мов тощо. Так, у Харкові в 1812 році створено студентське "Товариство наук", у 1814-1815 рр. діяв гурток мистецтв і музики; 1819 р. - "Товариство студентів-любителів вітчизняної словесності"; 1822 р. - релігійно-моральне студентське біблійне товариство; 1825 р. - співтовариство любителів наук та ін.

Різноманітність гуртків, товариств, різноплановість їхньої діяльності і мети змусили в 1899 році Міністерство народної освіти поставити питання про активізацію і розширення наукової роботи студентів. Поряд з цим підлягало всебічному обговоренню питання про більш тісне, гнучке спілкування професорів і студентів.

Міністерством народної освіти був затверджений циркуляр, який містив вимоги щодо організації наукових і літературних гуртків під керівництвом професорів. Змістом роботи студентських гуртків було переважно читання й обговорення літературно-наукових рефератів. Інтенсивний розвиток і новації в організаційному плані студентських наукових гуртків в Україні відбувалися саме в останній чверті століття. У цей час збігся потяг до науки самих студентів з бажанням офіційних кіл відволікати їх від політичної боротьби, крім того, розширилася тематика, склад, функції гуртків, товариств. Але зазначимо, що навіть безвинний несанкціонований крок ставав причиною, приводом для заборони діяльності того чи іншого гуртка, товариства.

Студентські наукові гуртки давали більші за обсягом знання, ніж практичні заняття. Але досить часто інформація була "випадково випущена" за межі навчальної програми.

Отже, студентські наукові гуртки, які виникли спочатку з метою отримання більшої за обсягом інформації, ніж на лекційно-практичних заняттях, у подальшому розширили поле своєї діяльності. Вони дозволяли студентам реалізуватися в різних сферах науки, політики, літератури, пізніше - формувати науково-дослідницькі уміння і навички, які мали велике значення для підготовки компетентного фахівця.

Різноманітність форм, зміст наукових гуртків сприяли розширенню кругозору слухачів, формуванню дослідницьких умінь, можливості самовираження в науковій творчості, розвитку пізнавальної активності, умінь розв'язувати наукові завдання індивідуально і групою, здійснювати взаємоконтроль і взаємодопомогу.

У п'ятому розділі "Творче використання досвіду організації науково-дослідної роботи у вищих навчальних закладах України у сучасних умовах" розкрито науково-дослідну роботу викладачів і студентів у сучасних вищих навчальних закладах, яка повинна бути зорієнтованою на потреби особистості, регіонів, держави, сприяти формуванню базових цінностей, державності, суспільної свідомості та національної безпеки, забезпечувати нарощення інтелектуального потенціалу нації. Проголошення науки і освіти пріоритетними сферами розвитку суспільства зумовлює, по-перше, необхідність неупередженого аналізу набутого вітчизняною вищою школою досвіду здійснення науково-дослідної роботи викладачами і студентами, творче його опрацювання; по-друге, доцільність розробки реальних заходів щодо розвитку науково-дослідної роботи, науково-технічної діяльності.

У ході дослідження узагальнено ідеї, цікаві знахідки організації науково-дослідної роботи, які заслуговують на творче використання в умовах розбудови незалежної держави:

залучення до науково-дослідної роботи обдарованої молоді;

орієнтація викладачів у виборі педагогічних технологій на розвиток пізнавальної активності, інтелектуального мислення студентів;

створення умов для формування критичності мислення у майбутнього фахівця ("репетиції", "співбесіди");

максимальне використання навчально-допоміжної бази університетів для здійснення науково-дослідної роботи;

залучення студентів до розробки актуальних проектів;

здійснення різноманітної за змістом і формою науково-дослідної роботи у вищих навчальних закладах (здійснення фундаментальних досліджень, участь у наукових з'їздах, організація публічних читань з науково-популярною спрямованістю, підготовка підручників і посібників для вищої і середньої школи, проведення наукових експедицій, проведення атестації науково-педагогічних кадрів тощо);

організація всебічного обговорення результатів наукових пошуків;

створення наукових шкіл.

Вивчення реального стану організації науково-дослідної роботи у сучасних вищих навчальних закладах України, з одного боку, засвідчує помітний прогрес у її розвитку, переконливість результатів, життєздатність і конкурентоспроможність. Підтвердженням цьому є зростання кількості лауреатів Державних премій з числа вчених вищих навчальних закладів: у 2000 році ними відзначено 17, у 2001 - 12, у 2002 - 21 особу; міжнародні гранти отримали 496 проектів, серед них - 36 проектів вищих навчальних закладів на суму більш як 3,5 млн. доларів США, 60 спільних проектів виконують 20 вищих навчальних закладів у рамках 13 міжнародних програм науково-технічного співробітництва тощо.

У сучасній системі вищої освіти, яка певним чином визначає рівень організації науково-дослідної роботи, впроваджується нова концепція підготовки науково-педагогічних кадрів, започатковується реальна співпраця вищих навчальних закладів та академічних установ у питаннях підготовки магістрів-науковців, створюються технологічні парки, підвищується результативність наукових досліджень, про що свідчить зацікавленість зарубіжних держав; запроваджуються більш ефективні механізми міжнародного співробітництва тощо.

З іншого боку, науково-дослідна робота у вищих навчальних закладах ще не повною мірою задовольняє потреби суспільства: відбувається "старіння" складу науково-педагогічних кадрів (кожен четвертий доктор наук - віком понад 65 років, лише 14 відсотків докторів віком від 40 до50 років; кандидатів наук у віці від 60 років і більше майже третина, до 40 років - лише кожен п'ятий); знижується вимогливість і відповідальність наукових керівників, консультантів, кафедр за ефективність підготовки науково-педагогічних кадрів, за рівень виконання дисертаційних праць тощо.

Крім того, професор вищого навчального закладу, виконуючи різноманітні функції в навчально-виховному процесі, має, на наш погляд, велике загальне, отже, й тижневе навантаження.

Підвищенню ефективності науково-дослідної роботи у вищих навчальних закладах України, як свідчить проведене дослідження, сприятиме не тільки цілеспрямованість, адресність державної політики щодо організації науково-дослідної роботи у вищих навчальних закладах, а й створення системи науково-дослідної роботи у вищих навчальних закладах, яка б охоплювала всі ланки і підрозділи навчального закладу.

На сьогодні існує чимало вищих навчальних закладів у різних регіонах України, які могли б презентувати власну систему організації науково-дослідної роботи: Львівський національний університет імені Івана Франка, Харківський національний університет ім. В.Н. Каразіна, Київський національний університет імені Тараса Шевченка, Одеський національний університет ім. І.І. Мечникова, Київський національний педагогічний університет ім. М. Драгоманова, Тернопільський державний педагогічний університет ім. В. Гнатюка, Луганський національний педагогічний університет імені Тараса Шевченка та ін.

Серед них виділяється Харківський державний педагогічний університет ім. Г.С. Сковороди (рис. 1, с.28) як один із найстаріших вищих закладів освіти. ХДПУ ім. Г.С. Сковороди - великий навчально-педагогічний комплекс, до складу якого входять 57 установ освіти, серед яких Інститут економіки і права, Інститут мов світу, Інститут післядипломної освіти, Інститут мистецтв, Інститут природознавства і математики, Інститут дошкільного виховання і психології, Науково-дослідний Інститут педагогіки і психології ім. В.О. Сухомлинського, Інститут Українського козацтва, три педагогічних коледжі, шість ліцеїв та понад сорок шкіл. За наслідками останньої державної атестації університет визнано провідним вищим навчальним закладом в Україні.

Підготовка фахівців здійснюється на 17 факультетах, 60 кафедрах з 56 спеціальностей. В університеті працює 738 викладачів, з них - 109 докторів наук, 368 кандидатів наук, доцентів, у тому числі 25 академіків та членів-кореспондентів галузевих академій України.

В університеті працює аспірантура з 29 спеціальностей та докторантура - з 17. Сьогодні в аспірантурі університету навчаються 278 аспірантів та 36 докторантів. Консультаційний пункт вищого навчального закладу налічує 568 осіб з 29 спеціальностей.

Зростають і міцніють в університеті наукові та авторські школи, які відомі не тільки в Україні, але й за її межами.

В університеті лише у 2000 році захищені 4 докторські та 35 кандидатських дисертацій, опубліковано 1434 наукові та науково-методичні праці, загальним обсягом 1658 др. арк.; за останні 5 років - 5958 публікацій, загальним обсягом 6065 др. арк.

З метою визначення рівня наукової та науково-методичної діяльності професорсько-викладацького складу, наукових співробітників, аспірантів та докторантів в університеті розроблено конкурсне положення, яке містить розділи: "Наукові публікації", "Керівництво науково-творчою діяльністю студентів", "Керівництво аспірантами, докторантами", "Виконання науково-дослідної роботи", "Участь у конференціях та семінарах".

Отже, науково-дослідна робота як важлива складова функціонування вищої освіти вимагає, з одного боку, пильної уваги офіційної влади, керівників вищих закладів освіти, суспільства, наукової громадськості, а з іншого - звернення до накопиченого в історії вітчизняної думки досвіду з організації науково-дослідної діяльності.

Висновки

У роботі здійснено цілісний аналіз становлення і розвитку організації науково-дослідної роботи у вищих навчальних закладах України в ХІХ столітті.

1. У ході наукового пошуку обґрунтовано такі етапи становлення і розвитку організації науково-дослідної діяльності:

Перший етап (1804-1834 рр.) характеризувався зародженням системи науково-дослідної роботи у вищих навчальних закладах і організацією її на основі самоуправління. Для цього періоду були характерні чітка постановка мети, завдань, визначення норм науково-дослідної роботи, встановлення наукових зв'язків з іноземними вищими навчальними закладами, а також надання університетам відносної автономії з питань внутрішнього управління.

На другому етапі (1835-1862 рр.) засвідчено пожвавлення наукових пошуків, проведення офіційною владою "охоронної" політики в галузі науки та освіти, що зумовило непослідовність здійснення науково-дослідної діяльності університетів.

Третій етап (1863-1883 рр.) - етап створення системи науково-дослідної роботи. Цей етап характеризувався піднесенням громадської і педагогічної думки та реформуванням усієї системи народної освіти. Завдяки активній участі передової педагогічної громадськості в 1863 р. було прийнято новий університетський статут, який сприяв не тільки поверненню вищим навчальним закладам наданих їм раніше прав, а й розширенню самостійності у вирішенні питань внутрішнього управління, внесенню низки положень щодо активізації наукової діяльності, зміцненню матеріально-технічної бази університетів.

Четвертому етапові (1884-1900 рр.) було притаманне, з одного боку, піднесення рівня науки у вищих навчальних закладах, посилення змістовності наукових досліджень, з іншого, - глибокі протиріччя між реакційними заходами офіційних кіл у галузі вищої освіти і конкретними діями педагогічної громадськості та викладачів, учених університетів. У цей період відбувається інтенсивний розвиток наукових товариств, продовжується розробка фундаментальних досліджень у різних галузях науки та науково-методичних комплексів.

2. Виявлено напрями організації науково-дослідної роботи у вищих навчальних закладах України у досліджуваний період:

проведення фундаментальних досліджень з природничо-математичних дисциплін (математики, фізики, природознавства), географії й гуманітарних наук (історії, філології тощо);

організація і стимулювання науково-дослідної роботи студентів;

підготовка наукових праць на здобуття наукового ступеня;

створення науково-методичного комплексу;

організація і проведення загальноуніверситетських наукових зборів, публічних лекцій;

організація й проведення наукових екскурсій та експедицій тощо.

3. Доведено, що змістом науково-дослідної роботи вчених України (М. Архангельського, І. Багалія, А. Валицького, М. Лавровського, О. Потебні, О. Рославського-Петровського, І. Ризького, X. Роммеля, І. Срезневського, М. Сумцова, Л. Якоба та ін.) було:

конструювання змісту дисциплін, зокрема педагогічних, що викладалися у вищих навчальних закладах, і вимоги до них;

наукове обґрунтування принципів навчання (активність, наочність "позитивне ставлення до навчальної праці", доступність, науковість, зв'язок теорії з практикою) та методів навчання (диспути, бесіди, твори, екскурсії, лекції);

дослідження історії зарубіжної школи і педагогіки від стародавніх часів і до 50-х років ХІХ століття;

пошук шляхів розв'язання педагогічних проблем (навчання українською мовою, розвиток мислення, формування самостійних поглядів і переконань у студентів та ін.).

4. З'ясовано, що в науково-дослідній роботі вчених України значне місце мала підготовка і написання праць з педагогіки, методики викладання основ наук. Внесок учених у розвиток педагогічних дисциплін полягав у розробці нових для того часу конкретних рекомендацій щодо:

вивчення античної літератури (запропоновано видавати спеціальні хрестоматії, в яких кожен уривок твору повинен бути закінченим цілим);

вивчення предметів математичного циклу, яке пов'язувалося зі змінами у викладанні геометрії, що пропонували вчені Г. Грузинцев, П. Горбатий, а також математики з введенням поняття про функціональну залежність у загальноосвітній курс середньої школи (С. Бернштейн);

підготовки методичних рекомендацій стосовно викладання технічних дисциплін та вивчення хірургії у вищих медичних навчальних закладах (В. Грубе).

5. Встановлено, що науково-дослідна робота професорсько-викладацького складу здійснювалась у наукових товариствах при університетах з метою:

поширення і розвитку передових педагогічних ідей, зокрема нових прийомів, методів навчання і виховання. Вчені брали участь у роботі педагогічних курсів, читали лекції для вчителів (з ініціативи Педагогічного відділу Харківського історико-філологічного товариства був створений Лекційний комітет) та видавали літературу дидактико-методичного характеру;

використання передового зарубіжного досвіду як одного із шляхів удосконалення навчально-виховного процесу. Члени наукових товариств перекладали книги зарубіжних авторів (переклад К. Андреєва книги Ю. Петерсона "Методи й теорії розв'язання геометричних задач на побудову");

поєднання наукової і педагогічної діяльності. Вчені одночасно працювали в комітетах і комісіях "Товариств поширення в народі грамотності", співробітничали з викладачами недільних шкіл;

підвищення освітнього та життєвого рівня населення. Вчені брали активну участь в організації різних навчальних, культурно-освітніх закладів (середня спеціальна технічна школа, Жіночий медичний інститут, Педагогічна бібліотека ХІФТа), науково-дослідних, навчально-допоміжних установ (бактеріологічний інститут, хіміко-мікроскопічний та Пастерівський інститути, лікарні);

вирішення проблеми підготовки кадрів. Для подолання труднощів, викликаних воєнним часом (1877) та епідеміями (1875, 1893, 1894), організовували курси сестер милосердя, були ініціаторами підготовки фахівців-бактеріологів для роботи в науково-дослідних закладах товариств.

6. Аналіз історико-педагогічної літератури, нормативних документів, періодичних видань, зокрема й видання "Університетські вісті" (Харків), свідчить, що вже на початку ХІХ століття в навчально-виховний процес університетів впроваджувались різні форми науково-дослідної роботи студентів, які сприяли розвитку інтелектуального творчого мислення: бесіди, короткі диспути, діалоги, що вводились у лекцію, "екскурсії на лекціях", "повторення з розмірковуванням", читання наукових книжок, "репетиції", співбесіди, практичні заняття, наукові письмові роботи (курсові, дисертації), наукові бесіди, письмові відповіді на задані теми (реферати), з'ясування першоджерел та їх критичний розбір (колоквіуми), короткі розміркування студентів у письмовій формі на конкретну тему в присутності викладача та ін.

Впровадження прогресивних на той час зазначених форм значною мірою сприяло встановленню демократичних відносин між студентами й викладачами, дозволяло поєднувати традиційну схему викладання основного програмового матеріалу та творчу співпрацю із студентами, спрямовану на оволодіння ними новими знаннями та навичками, а також формувати науково-дослідницькі вміння.

7. З'ясовано, що організація студентських гуртків як важливої складової їхньої науково-дослідної роботи, пов'язана з університетами і детермінована прагненням активної частини інтелігенції до створення різних наукових об'єднань.

Зміст і характер діяльності студентських гуртків поступово змінювався, ускладнювався: від видання творів студентської літературної і поетичної творчості, вивчення культурної спадщини України, перекладу з іноземних мов, створення домашніх театрів, організації спектаклів до створення власних бібліотек, ознайомлення членів гуртків з науковими дослідженнями, вивчення міжнародної мови "есперанто" тощо.

Важливими чинниками дієвості названих форм в організації науково-дослідної роботи студентів університетів у досліджуваний період були такі:

орієнтація викладачів у виборі нових форм і методів на піднесення пізнавальної активності студентів, на розвиток у них інтелектуального мислення, на творчу співдружність між викладачами і студентами у розв'язанні науково-дослідних завдань;

систематичне й послідовне використання "репетицій" та "співбесід", що забезпечувало кожному студенту умови для вільного викладу думок, коментарів, а також сприяло зростанню наукового знання і стимулювало самостійний науковий пошук;

активне використання навчально-допоміжної бази університетів, чітка регламентація їх функцій, конкретність вимог до наукових занять студентів у допоміжних лабораторіях, кабінетах тощо.

8. Узагальнено і схарактеризовано умови успішної організації науково-дослідної роботи у вищих навчальних закладах України в ХІХ столітті, на які вказували вчені у своїх працях і виступах:

організація науково-дослідної роботи на засадах самоуправління і автономії навчальних закладів;

створення умов для творчої діяльності вчених: забезпечення атмосфери загального співробітництва; уникнення різних інтриг, взаємних суперечок, наклепів, конфліктів, переслідування особистих інтересів, а також розподілу професорів на ворожі партії, що "знищувало їх гідність і робило зброєю дрібних інтриг";

моральне і матеріальне стимулювання праці вченого, його творчої активності.

9. Визначено тенденції становлення та розвитку організації науково-дослідної роботи у вищих навчальних закладах України на науково - обґрунтованих етапах її розвитку:

взаємозв'язок науково-дослідної роботи у вищих навчальних закладах України ХІХ століття та соціально-економічних перетворень в країні;

створення наукових, науково-педагогічних шкіл;

постійне розширення завдань науково-дослідної роботи викладачів і студентів, удосконалення форм, здійснення ними наукового пошуку;

залучення громадськості до використання наукових наробок;

укладення вимог до організації науково-дослідної роботи викладачів і студентів вищих навчальних закладів, рівня їхнього професіоналізму і фахової підготовки;

побудова навчально-методичного комплексу і розширення його функціональних можливостей для вирішення науково-дослідних завдань;

створення у вищих навчальних закладах наукового ("інтелектуального") середовища, яке сприяло формуванню критичного мислення як у викладачів, так і у студентів.

10. Вивчення вітчизняного досвіду організації науково-дослідної роботи у вищих навчальних закладах України в ХІХ ст. дозволяє стверджувати, що розвитку вищої школи в сучасних умовах національного відродження можуть сприяти:

розширення міжнародних наукових зв'язків, проведення спільних наукових досліджень викладачів і студентів;

матеріальне та інформаційне забезпечення науково-дослідної роботи вищих навчальних закладів;

залучення викладачів вищих навчальних закладів до активної участі у роботі конференцій, симпозіумів, нарад, до підготовки і створення підручників і навчальних посібників як для вищої, так і для середньої школи;

відродження діяльності наукових товариств, робота в яких тісно пов'язана з розробкою і розв'язанням дидактичних та методичних проблем вищої школи;

зменшення навчального навантаження вченим-викладачам вищої кваліфікації

психолого-педагогічного забезпечення готовності викладачів вищих навчальних закладів до науково-дослідної роботи із аспірантами і студентами, розробка концептуальних засад організації науково-дослідної роботи викладачів і студентів із урахуванням факторів ринкового впливу.

Подальшого дослідження потребують питання стимулювання викладачів і студентів до здійснення науково-дослідної роботи; питання взаємозв'язку роботи наукових установ і вищих навчальних закладів у досліджуваний період; визначення умов ефективної організації науково-дослідної роботи кафедр і тенденцій її розвитку у ХХ столітті.

Основний зміст дисертації викладено у таких публікаціях

Монографії

1. Микитюк О.М., Прокопенко І.Ф., Лозова В.І. Розвиток народної освіти і педагогічної науки на Харківщині. - Харків: Друкарня №16, 1992. - 333 с. - (Вступ, І та IV розділи).

2. Микитюк О.М. Становлення та розвиток науково-дослідної роботи у вищих педагогічних закладах України. - Харків: ОВС, 2001. - 256 с.

3. Микитюк О.М. Становлення та розвиток науково-дослідної роботи у вищих педагогічних закладах України. Видання друге, виправлене та доповнене. - Харків: ОВС, 2003. - 271 с.

Навчальні посібники

4. Микитюк О.М., Левківський М.В. Історія педагогіки // Навчально-методичний посібник. Рекомендовано Міністерством освіти і науки України. - Харків: ОВС, 2002. - 240 с. (теми: 8, 11, 20).

5. Микитюк О.М. Педагогічна Харківщина // Довідник. - Харків: Друкарня №16, 1997. - 159 с. - С.66-67; 117-118.

6. Микитюк О.М. Педагогічна Харківщина // Довідник. - Харків: Друкарня №16, 1999. - 160 с. - С.69-71; 122-123.

7. Микитюк А.Н., Прокопенко И.Ф., Кочат Д.Л. Подготовка учительских кадров в Харькове в советский период: концептуальные подходы, практический опыт (1917-1991 гг.). // Учебное пособие по спецкурсу. - Харьков: Межвузовское полиграфическое предприятие, 1992. - 91 с. (раздел І - 1.4; раздел 2 - 2.2; 2.3)

8. Микитюк О.М., Прокопенко І.Ф., Євдокимов В.І. Рідний край. - Харків: ОВС, 1994. - 580 с. (Історичний нарис, освіта та освітні заклади, розвиток науки).

9. Микитюк О.М. Психологічна Харківщина. Довідник. - Харків: ХДПУ, 1996. - 57 с. - С.35-36.

10. Микитюк О.М., Култаєва М.Д. Філософія виховання. Навчальний посібник. Ч.1. - Харків: Лемінги, 2001. - 272 с. (розділ 1 - 1.4; розділ 2 - 2.4; 2.5).

11. Микитюк О.М., Прокопенко І.Ф., Євдокимов В.І. Основні показники діяльності Харківського державного педагогічного університету ім.Г.С. Сковороди - Харків: ХДПУ, 1998. - 88 с. (розділи: 3-5,7).

12. Микитюк О.М., Прокопенко І.Ф., Євдокимов В.І. Рідний край. Навчальний посібник з народознавства. Рекомендовано Міністерством освіти і науки України. Видання 2. - Харків: ОВС, 1999. - 526 с. (розділи: 2, 6,7).

13. Микитюк О.М., Прокопенко І.Ф., Лозова В.І. Харків - моя мала батьківщина // Навчальний посібник. - Харків: ОВС, 2003. - 543 с. (розділи: 2,4).

14. Микитюк О.М., Прокопенко І.Ф., Лозова В.І. Харків - моя мала батьківщина // Видання друге, виправлене та доповнене. - Харків: ОВС, 2003. - 543 с. (розділи: 2,4).

Статті у провідних фахових виданнях

15. Микитюк О.М. Вищий навчальний заклад - центр науково-дослідної роботи // Науковий вісник. "Засоби навчальної та науково-дослідної роботи". - Вип.2. - Харків: РЦНІТ, 1997. - С.7-22.

16. Микитюк О.М. Науково-дослідна робота в педвузі як складова підготовки фахівця // Зб. наук. пр. "Засоби навчальної та науково-дослідної роботи". - Вип.4. - Харків: РЦНІТ, 1997. - С.10-12.

17. Микитюк О.М. Докторантура і аспірантура - складова підготовки науково-педагогічних кадрів вищої кваліфікації // Зб. наук. пр. "Засоби навчальної та науково-дослідної роботи". - Вип.4. - Харків: РЦНІТ, 1997. - С.12-15.

18. Микитюк О.М., Колесник Н.М. Науково-дослідна робота зі студентами у вищих навчальних закладах ХІХ ст. // Зб. наук. пр. "Засоби навчальної та науково-дослідної роботи". - Вип. 4. - Харків: РЦНІТ, 1997. - С.15-17 (Визначено чинники дієвості форм організації науково-дослідної роботи студентів).

19. Микитюк О.М. Дослідження анатомо-фізіологічних особливостей дітей як чинник розвитку // Зб. наук. пр. "Засоби навчальної та науково-дослідної роботи". - Вип.4. - Харків: РЦНІТ, 1997. - С.71-74.

20. Микитюк О.М., Мартиненко О.М. Порівняльний аналіз підготовки і атестації наукових кадрів у практиці роботи вузів України (ХІХ і ХХ ст.) // Зб. наук. пр. "Засоби навчальної та науково-дослідної роботи". - Вип.3. - Кривий Ріг: ВАТ "Кривбасавтоматика", 1997. - С.11-15 (Узагальнено систему атестації наукових кадрів у практиці роботи вузів України ХІХ ст.).

21. Микитюк О.М. Наукові з'їзди як засіб підвищення теоретико-практичного рівня викладачів університетів в Україні у ХІХ ст. // Зб. наук. пр. "Засоби навчальної та науково-дослідної роботи". - Вип.6. - Харків: РЦНІТ, 1998. - С.7-10.

22. Микитюк О.М., Коваленко О.А. Педагогічна діяльність наукових товариств Слобожанщини другої половини ХІХ початку ХХ ст. // Зб. наук. пр. "Засоби навчальної та науково-дослідної роботи". - Вип.6. - Харків: РЦНІТ, 1998. - С.11-16 (Розкрито наукову функцію діяльності товариств Слобожанщини другої половини ХІХ ст.).

23. Микитюк О.М., Кін О.М. Сумцов М.Ф. про науку як процес пошуку істини // Зб. наук. пр. "Засоби навчальної та науково-дослідної роботи". - Вип.6. - Харків: РЦНІТ, 1998. - С.17-19 (Схарактеризовано особливості поглядів М. Сумцова на науково-дослідну діяльність).

24. Микитюк О.М., Шевченко П.І. Науково-дослідна робота студентів як засіб формування творчої особистості майбутнього вчителя // Зб. наук. пр. "Засоби навчальної та науково-дослідної роботи". - Вип. 8,9. - Харків: РЦНІТ, 1998. - С.7-15 (Визначено історико-педагогічний аспект).

25. Микитюк О.М., Буряк В.К. Формування мотиваційної сфери студентів педагогічних вузів // Зб. наук. пр. "Засоби навчальної та науково-дослідної роботи". - Вип.8,9. - Харків: РЦНІТ, 1998. - С.15_21 (Визначено особливості стимулювання науково-дослідної роботи студентів).

26. Микитюк О.М., Єрьоміна І.М. Проблема наукового спілкування // Зб. наук. пр. "Засоби навчальної та науково-дослідної роботи". - Вип.8,9. - Харків: РЦНІТ, 1998. - С.56-58 (Розкрито форми і методи наукового спілкування).

27. Микитюк О.М. Організація діяльності наукових товариств Слобожанщини (друга половина XIX ст.) // Зб. наук. пр. "Засоби навчальної та науково-дослідної роботи". - Вип. 8,9. - Харків: РЦНІТ, 1998. - С.58-62.

28. Микитюк О.М. Основні напрями науково-дослідної роботи студентів вищих навчальних закладів в Україні ХІХ ст. // Зб. наук. пр. "Засоби навчальної та науково-дослідної роботи". - Вип. 10. - Харків: РЦНІТ, 1999. - С.8-13.

29. Микитюк О.М. Науково-дослідна робота вузу - складовий компонент навчально-виховного процесу // Вісник Харківського державного педагогічного університету ім.Г.С. Сковороди. Педагогічні науки. - Вип. 1. - Харків: РЦНІТ, 1999. - С.130-135.

30. Микитюк О.М. Відображення змісту науково-дослідної роботи студентів вузів в офіційних документах // Зб. наук. пр. "Педагогіка та психологія". - Вип.9. - Глухів: РВВ ГДПІ ім. С.М. Сергєєва-Ценського, 1999. - С.35-40.

31. Микитюк О.М. Проблема організації науково-дослідної роботи учнів у педагогічній спадщині В.О. Сухомлинського // Зб. наук. пр. "Педагогіка та психологія". - Вип.10, ч.3. - Харків: РЦНІТ, 2000. - С.94-97.

32. Микитюк О.М. З'їзди як форма наукового спілкування вчених (історико-педагогічний аспект) // Зб. наук. пр. ХДПУ ім. Г.С. Сковороди. "Засоби навчальної та науково-дослідної роботи". - Вип. 11. - Харків: ОВС, 2000. - С.150-159.

33. Микитюк О.М., Золотухіна С.Т. Розвиток ідеї взаємозв'язку навчання та виховання в XVI-XVIII ст. // Зб. наук. пр. "Засоби навчальної та науково-дослідної роботи". - Вип. 12. - Харків: ОВС, 2000. - С.84-89 (Розкрито сутність дослідної роботи як складової навчально-виховного процесу).

34. Микитюк О.М. Науково-педагогічна підготовка студентів у Харківському педагогічному інституті (1811 - 1917 р. р.) // Зб. наук. пр. ХДПУ ім. Г.С. Сковороди. "Педагогіка та психологія". - Вип.16. - Харків: ОВС, 2000. - С.73-82.

35. Микитюк О.М. Здійснення зв'язків науково-дослідної роботи з навчальним процесом у вищих навчальних закладах України // Зб. наук. пр. ХДПУ ім. Г.С. Сковороди. "Засоби навчальної та науково-дослідної роботи". - Вип. 13. - Харків: ОВС, 2000. - С. 175-180.

36. Микитюк О.М. Використання прогресивних ідей організації науково-дослідної роботи в досвіді ХДПУ ім. Г.С. Сковороди // Зб. наук. пр. ХДПУ ім. Г.С. Сковороди. "Педагогіка та психологія". - Вип. 19, ч.3. - Харків: ОВС, 2001. - С.5-9.

37. Микитюк О.М. Харківський державний педагогічний університет ім.Г.С. Сковороди - провідний науково-методичний центр // Зб. наук. пр. ХДПУ ім. Г.С. Сковороди. "Засоби навчальної та науково-дослідної роботи". - Вип. 15. - Харків: ОВС, 2001. - С.5-8.

38. Микитюк О.М., Мартиненко О.М. Прогресивні погляди передової вітчизняної інтелігенції на роль і значення науки у житті суспільства XIX ст. // Зб. наук. пр. ХДПУ ім. Г.С. Сковороди. "Засоби навчальної та науково-дослідної роботи". - Вип. 16. - Харків: Лемінги, 2001. - С. 158-164 (Обґрунтовано взаємообумовленість розвитку науки і суспільства в ХІХ ст.).

39. Микитюк О.М. Захист дисертаційного дослідження як головна умова отримання наукових ступенів в Україні ХІХ ст. // Збірник Уманського державного педагогічного університету ім. Павла Тичини. "Психолого-педагогічні проблеми сільської школи". - Харків: Науковий світ, 2002. - С.239-244.

40. Микитюк О.М. Аналіз нормативно-правової бази процедури атестації наукових кадрів в Україні ХІХ ст. // Зб. наук. пр. ХДПУ ім. Г.С. Сковороди. "Педагогіка та психологія". - Вип. 18, ч.1. - Харків: Едена, 2001. - С.11-15.

41. Микитюк О.М. Університети як центри науково-дослідної роботи // Зб. наук. пр. ХДПУ ім.Г.С. Сковороди. "Педагогіка та психологія". - Вип. 18, ч.2,. - Харків: Едена, 2001. - С.5-12.

42. Микитюк О.М. Внесок вчених Слобожанщини у розвиток фундаментальних досліджень // Зб. наук. пр. ХДПУ ім. Г.С. Сковороди. "Педагогіка та психологія". - Вип. 22, - Харків: ОВС, 2002. - С.161-167.

43. Микитюк О.М. Зміст і форми науково-дослідної роботи студентів у навчальному процесі у другій половині ХІХ ст. // Зб. наук. пр. ХДПУ ім. Г.С. Сковороди. "Педагогіка та психологія". - Вип. 23. - Харків: ОВС, 2002. - С.150-163.

Статті в науково-методичних журналах, іншій педагогічній пресі

44. Микитюк О.М., Євдокимов В.І. Педагогічна технологія у навчальному процесі // Зб. наук. пр. "Шляхи підвищення навчально-виховного процесу в школі та педвузі".Ч. ІІ. - Харків: Друкарня №16, 1994. - С.4-10 (Розкрито технологію організації науково-дослідної роботи).

45. Микитюк О.М. Науково-дослідна робота як суттєвий фактор підготовки педагогічних кадрів // Науковий вісник ХДПУ ім.Г.С. Сковороди, №10, серія "Філософія". - Вип.4. - Харків: ОВС, 2000. - С.7-9.

46. Микитюк О.М. Людинотворчий потенціал науково-дослідної роботи // Науковий вісник ХДПУ ім. Г.С. Сковороди. "Філософія". - Вип. 8. - Харків: ОВС, 2001. - С.5-6.

47. Микитюк О.М. Науково-дослідна робота у вузі: футурологічний погляд на сучасну ситуацію // Науковий вісник ХДПУ ім. Г.С. Сковороди. Серія "Філософія". - Вип.12. - Харків: ОВС, 2002. - С. 19-20.

Матеріали конференцій, тези доповідей

48. Микитюк О.М. Природовідповідність виховання та навчання - провідна риса педагогічної діяльності Г.С. Сковороди // Тези доповідей Харківських Сковородинівських читань, присвячених 270-річчю з дня народження Г.С. Сковороди. - Харків: Друкарня №16, 1992. - С.120-121.

49. Микитюк О.М. Формування професійної підготовки майбутнього фахівця на основі міжпредметних зв'язків // Тези доповідей науково-практичної конференції: Молодь у посттоталітарному суспільстві. - Харків: ОВС, 1995. - С.17-18.

50. Микитюк О.М. Науково-дослідна робота вищих навчальних закладів - складовий компонент навчально-виховного процесу // Кримські педагогічні читання. Матеріали міжнародної наукової конференції. - Алушта: НТУ "ХПІ", 2001. - С.213-219.

51. Микитюк О.М. Сучасний стан та перспективи розвитку української науки // Міжнародна наукова конференція "Краєзнавство 2001". - Харків: ХДПУ, 2001. - С.2.

52. Микитюк О.М. Людинотворчий потенціал науково-дослідної роботи // "Освіта і доля нації". ІІ міжнародна науково-практична конференція. - Харків: ОВС, 2001. - С.3.

53. Микитюк О.М. Організація педагогічної роботи у вищому педагогічному навчальному закладі // Науково-практична конференція "Організація навчально-виховного процесу та науково дослідної роботи у вищому навчальному закладі". Міжрегіональна академія України. - Київ: "МАУ", 2001. - С.2-3.

54. Микитюк О.М. Передумови виникнення вищої школи на Україні в XVII-XVIII ст. // Всеукраїнська науково-практична конференція "Педагогічна підготовка викладачів вищих навчальних закладів". - Харків: ОВС, 2001. - С.75-83.

55. Микитюк О.М. Захист дисертаційного дослідження як головна умова отримання наукових ступенів в Україні ХІХ ст. // Всеукраїнська науково-практична конференція "До витоків становлення української педагогічної науки". - Умань: "Науковий світ", 2002. - С.141-148.

56. Микитюк О.М. Науково-дослідна робота у вузі: футурологічний погляд на сучасну ситуацію // "Освіта і доля нації". ІІІ міжнародна науково-практична конференція. - Харків: ОВС, 2002. - С.3-4.

57. Микитюк О.М. Практика наукової комунікації як засіб виховання студентської молоді: досвід ХІХ століття. ІV міжнародна науково-практична конференція "Освіта і доля нації". - Харків: ОВС, 2003. - С.101-112.

Анотації

Микитюк О.М. Теорія і практика організації науково-дослідної роботи у вищих закладах освіти України в ХІХ ст. - Рукопис.

Дисертація на здобуття наукового ступеня доктора педагогічних наук за спеціальністю 13.00.01 - загальна педагогіка та історія педагогіки. - Інститут педагогіки АПН України, Київ, 2004.

Дисертацію присвячено актуальній історико-педагогічній проблемі: теорія і практика організації науково-дослідної роботи у вищих закладах освіти України в ХІХ ст.