Педагогічна підготовка майбутніх учителів фізичного виховання у вищих педагогічних навчальних закладах України (20–80 рр. ХХ ст.)

Размещено на http://www.allbest.ru/

Размещено на http://www.allbest.ru/

Педагогічна підготовка майбутніх учителів фізичного виховання у вищих педагогічних навчальних закладах України (20-80 рр. ХХ ст.)

дисертації на здобуття наукового ступеня кандидата педагогічних наук

Загальна характеристика роботи

Актуальність дослідження і ступінь наукової розробки проблеми. Одним із пріоритетних завдань, визначених Національною доктриною розвитку освіти України в ХХІ столітті та Цільовою комплексною програмою «Фізичне виховання - здоров'я нації» є виховання гармонійно розвиненої, морально й фізично здорової особистості, яка відповідально ставиться до власного здоров'я і здоров'я інших як до найвищої індивідуальної і суспільної державної цінності.

На сучасному етапі відродження національно-культурного життя України, в умовах складної екологічної ситуації викликає все більшу занепокоєність стан здоров'я і фізичної підготовленості молоді. У зв'язку з цим педагоги-науковці, викладачі-методисти та фахівці з фізичної культури ведуть інтенсивні пошуки нового змісту, форм і методів підвищення якості підготовки вчительських кадрів з фізичного виховання, діяльність яких плідно впливає на забезпечення й розвиток фізичного, психічного і духовного здоров'я підростаючого покоління.

Творчому пошуку шляхів покращення підготовки вчительських кадрів з фізвиховання та вирішенню ряду проблем, що гостро постають перед сучасними вищими педагогічними закладами, сприятиме вивчення, переосмислення та конструктивне використання історико-педагогічних надбань минулого. Цінний досвід з цих питань накопичено короткотерміновими й Всеукраїнськими курсами фізкультури, курсами та відділами фізкультури при інститутах народної освіти, Харківським педагогічним інститутом фізкультури й факультетами фізичного виховання вищих педагогічних закладів України в 20-80 рр. ХХ ст., коли відбувався процес поступового становлення та розвитку теоретичних ідей і практичної педагогічної підготовки вчительських кадрів з фізвиховання різної професійної спрямованості.

Педагогічна підготовка розглядається в дослідженні як певна педагогічна система, що характеризується взаємозв'язком і взаємодією структурних компонентів, сукупність яких забезпечує формування особистості майбутнього вчителя фізвиховання відповідно до поставленої мети.

Огляд історико-педагогічної та сучасної літератури свідчить, що окремим аспектам підготовки вчительських кадрів з фізичного виховання в Україні у 20-30-ті рр. присвячено статті В. Бляха «Проблема кадрів викладачів фізичної культури на Україні» (1930) та М. Філя «Головні моменти підготовки та перепідготовки робітників фізичної культури» (1927). Автори подають цікаві статистичні дані про створення й розвиток системи освіти спеціалістів з фізичного виховання в ці роки й аналізують головні напрями роботи короткотермінових і річних курсів з підготовки майбутніх учителів фізвиховання та відділів фізкультури при ІНО.

Питання щодо змісту форм і методів підготовки студентів факультетів фізичного виховання вищих педагогічних закладів України висвітлювалися в наукових працях українських і російських педагогів-науковців та фахівців-методистів

50-80-х рр. А. Бобкіна, Л. Вишневої, А. Графа, А. Зільберштейна, А. Кагієва, В. Корецького, А. Масюка, В. Мельникова, О. Петуніна, А. Поцелуєва, І. Сіропегіної, В. Сластьоніна, С. Філя, Ю. Янсона. Ці питання розглядалися також у матеріалах міжвузівських науково-практичних конференцій, нарад Міністерства освіти України, на сторінках педагогічних та спеціальних журналів «Советская педагогика» (1947-1989), «Вісник фізкультури» (1924-1930), «Теория и практика физической культуры» (1947-1989), «Фізкультурник України» (1931-1935).

Теоретичній розробці питань формування особистості майбутнього вчителя фізвиховання присвячено експериментальні кандидатські дисертації С. Балбенка, О. Ємця, Н. Зубанової та І. Ткаченко. Різні аспекти професійно-педагогічної підготовки студентів факультетів фізичного виховання вищих педагогічних закладів України розкривалися в дисертаційних дослідженнях А. Забори, Я. Ніфаки, В. Пристинського, С. Савчук, Л Сущенко, А. Цьося, Б. Шияна й В. Яловика та статтях М. Баки, О. Вацеби, А. Герцика, М. Данилка, А. Огнистого.

Теоретичні питання становлення й розвитку фізичного виховання студентів у вищих педагогічних закладах України, досвід його організації розглядалися в кандидатській дисертації Г. Шепеленко «Становлення та розвиток фізичного виховання студентів у вищих педагогічних навчальних закладах України (1917-1941)» (2002). Дослідницею проаналізовано мету, завдання і зміст фізичного виховання студентів, схарактеризовано форми його організації у навчально-виховному процесі, визначено особливості спортивно-масової роботи студентської молоді.

Але автори названих праць не ставили перед собою завдання систематизувати теоретичні ідеї та узагальнити практику педагогічної підготовки майбутніх учителів фізвиховання у вищих педагогічних закладах України в 20-80-х рр. ХХ ст. Слід також зазначити, що в історико-педагогічних працях недостатньо використано архівні джерела, не завжди визначено перспективи використання набутого досвіду в сучасних навчальних закладах України.

Таким чином, актуальність обраної теми «Педагогічна підготовка майбутніх учителів фізичного виховання у вищих педагогічних навчальних закладах України (20-80 рр. ХХ ст.)» зумовлюється відсутністю комплексних історико-педагогічних досліджень в обраних хронологічних межах, а також потребами творчого використання вітчизняного досвіду підготовки вчительських кадрів в умовах розвитку системи вищої педагогічної освіти в сучасній незалежній Україні.

Зв'язок з науковими програмами, планами, темами. Дисертаційне дослідження виконане відповідно до тематичного плану науково-дослідної роботи кафедри історії педагогіки і порівняльної педагогіки Харківського державного педагогічного університету ім. Г.С. Сковороди за колективною темою «Підготовка викладацьких кадрів для середньої та вищої школи в науково-педагогічній спадщині вітчизняних педагогів, діячів освіти й культури ХІХ-ХХ ст.» Тему дисертації затверджено вченою радою Харківського державного педагогічного університету ім. Г.С. Сковороди (протокол №5 від 24 грудня 2001 року) та рішенням бюро Ради з координації наукових досліджень у галузі педагогіки і психології Академії педагогічних наук України (протокол №5 від 14 травня 2002 року).

Об'єкт дослідження - підготовка вчительських кадрів з фізичного виховання у вищих педагогічних навчальних закладах України.

Предмет дослідження - теорія і практика педагогічної підготовки майбутніх учителів фізичного виховання у вищих педагогічних навчальних закладах України (20-80 рр. ХХ ст.).

Мета дослідження - виявити й систематизувати теоретичні питання та узагальнити досвід практичної педагогічної підготовки майбутніх учителів фізвиховання у вищих педагогічних навчальних закладах України досліджуваного періоду, розглянути можливості використання здобутків минулого в сучасних умовах.

Відповідно до об'єкта, предмета й мети було визначено завдання дослідження:

- проаналізувати ступінь наукової розробки обраної проблеми;

- виявити основні етапи становлення й розвитку педагогічної підготовки майбутніх учителів фізичного виховання у вищих педагогічних закладах України в 20-80-ті рр. ХХ ст.;

- з'ясувати специфіку змісту педагогічної підготовки майбутніх учителів фізвиховання на виділених етапах;

- розкрити форми й методи загальнопедагогічної та спеціально-методичної підготовки майбутніх учителів фізвиховання в досліджуваний період;

- схарактеризувати організацію та проведення педагогічної практики майбутніх учителів фізвиховання;

- визначити провідні тенденції розвитку педагогічної підготовки вчителів фізвиховання та накреслити перспективи використання досвіду минулого в сучасних умовах.

Хронологічні межі дослідження охоплюють 20-80-ті рр. ХХ ст. - період становлення й розвитку теорії та практики педагогічної підготовки вчительських кадрів з фізичного виховання у вищих педагогічних навчальних закладах України, що, за визначенням академіка О. Сухомлинської, розглядається як українська педагогічна думка і школа за радянських часів. Нижня межа характеризується початком докорінних перебудов у системі педагогічної освіти, зумовлених зміною суспільного ладу й створенням ряду нових закладів з підготовки майбутніх учителів фізичного виховання. Верхня межа зумовлена соціально-економічними й освітніми змінами, пов'язаними з реалізацією ряду постанов уряду України в галузі підготовки майбутніх учителів фізичного виховання.

Методологічну основу дослідження становлять теорія наукового пізнання; положення про діалектичну єдність та взаємозв'язок історії із сьогоденням, об'єктивний та історичний підхід до аналізу процесів розвитку освіти й педагогічної підготовки вчителів фізичного виховання у вищих педагогічних навчальних закладах, взаємозумовленість соціально-педагогічних явищ і необхідність їх вивчення в конкретних історичних умовах; положення про фізичне виховання як соціально-педагогічний процес, спрямований на гармонійний розвиток функціональних і фізичних можливостей особистості, формування життєво важливих умінь і навичок; методологічні положення Національної доктрини розвитку освіти та Цільової комплексної програми «Фізичне виховання - здоров'я нації»

Дослідження проводилося на основі загальнонаукових принципів історизму, наступності, системності, цілісності та об'єктивності.

Теоретичним підґрунтям дисертаційного дослідження були:

- положення та рекомендації щодо організації навчально-виховного процесу в різних закладах освіти (О. Абдуліна, В. Гриньова, В. Євдокимов, О. Іонова, В. Лозова, І. Прокопенко, В. Сластьонін, Г. Троцко);

- наукові розробки з історії освіти України (А. Алексюк, А. Бойко, Л. Вовк, М. Гриценко, М. Грищенко, Н. Дем'яненко, М. Євтух, С. Золотухіна, В. Курило, В. Майборода, О. Мельничук, Л. Попова, О. Попова, М. Стельмахович, О. Сухомлинська, Л. Штефан);

- результати досліджень різних аспектів професійно-педагогічної підготовки спеціалістів з фізичного виховання (Е. Вільчковський, С. Єрмаков, В. Корецький, А. Нісімчук, В. Платонов, Л. Сущенко, Б. Шиян, А. Цьось);

- праці, в яких розкрито особливості фізичного виховання особистості на різних історичних етапах соціально-економічного розвитку України (О. Вацеба, Є. Приступа, Б. Трофим'як, Є. Чернова, Г. Шепеленко).

Методи дослідження: історико-педагогічний, теоретичний і системно-структурний методи використовувалися з метою систематизації теоретичних питань й узагальнення досвіду педагогічної підготовки майбутніх учителів фізичного виховання у вищих педагогічних навчальних закладах України в 20-80-ті рр. ХХ ст.; проблемно-цільовий і порівняльний - для аналізу архівних матеріалів, науково-методичної літератури, періодичних видань і нормативно-інструктивних освітніх документів досліджуваного періоду. Історико-ретроспективний метод дав змогу схарактеризувати зміст, напрями, форми й методи педагогічної підготовки майбутніх учителів фізвиховання. Використання методів здійснювалося на засадах об'єктивності й альтернативних підходів до обробки зібраного фактичного матеріалу.

Джерельна база дослідження. У процесі роботи над дисертацією використовувалися постанови й розпорядження уряду з питань освіти, навчально-методична документація вищих педагогічних закладів України 20-80-х рр., збірники наукових праць з проблем підготовки майбутніх учителів фізичного виховання, матеріали педагогічних та спеціально-методичних періодичних видань досліджуваного періоду «Шлях освіти», «Путь просвещения», «Радянська школа», «Советская педагогика», «Вісник фізичного виховання», «Фізкультурник України», «Теорія і практика фізичного виховання та спорту», «Теория и практика физической культуры».

У ході дослідження вивчалися й аналізувалися матеріали чотирьох архівів: Центрального державного архіву вищих органів влади і управління України (ЦДАВОВУ України), фонд 166 «Міністерство освіти УРСР. Управління вищих і середніх педагогічних навчальних закладів»; поточного архіву Міністерства освіти і науки України; Державного архіву Харківської області (ДАХО), фонд Р-203 «Харьковский губернский исполнительный комитет Советов рабочих, крестьянских и красноармейских депутатов (1917-1925 гг.)», фонд Р-845 «Харьковский окружной исполнительный комитет (1922-1930 гг.)», фонд Р-1392 «Харьковский окружной совет профессиональных союзов (1925-1930 гг.)», фонд Р-1964 «Исполнительный комитет Золочевского районного совета депутатов и трудящихся», фонд Р-2786 «Харьковский окружной комитет физической культуры (1923-1930 гг.)», фонд Р-3835 «Харьковский губернский комитет физической культуры и спорта (1923-1924 гг.)», фонд Р-4293 «Харьковский государственный педагогический институт им. Г.С. Сковороды»; поточного архіву Харківського національного педагогічного університету ім. Г.С. Сковороди.

У роботі було також використано матеріали Національної наукової бібліотеки України ім. В.І. Вернадського і Науково-педагогічної бібліотеки Інституту педагогіки АПН України (м. Київ), Харківської державної наукової бібліотеки ім. В.Г. Короленка, Центральної наукової бібліотеки Харківського національного університету ім. В.Н. Каразіна.

Наукова новизна і теоретичне значення результатів дослідження полягають у тому, що в роботі вперше здійснено цілісний аналіз теорії та практики педагогічної підготовки майбутніх учителів фізичного виховання у вищих педагогічних навчальних закладах України у 20-80 рр. ХХ ст., виявлено основні етапи становлення й розвитку педагогічної підготовки вчительських кадрів з фізичного виховання. Уточнено зміст педагогічної підготовки майбутніх учителів фізвиховання на виділених етапах і конкретизовано його складові. Подальшого розвитку набули традиційні та виявлені нові активні форми й методи загальнопедагогічної та спеціально-методичної підготовки майбутніх учителів фізвихованння.

У науковий обіг уведено невідомі й маловідомі архівні дані, які збагачують сучасні знання про підготовку майбутніх учителів фізичного виховання в Україні у ХХ ст. До тексту дисертації увійшли документи 8 архівних фондів, 16 описів, 168 одиниць зберігання. Переважну більшість знайдених матеріалів уведено в науковий обіг уперше.

Практичне значення результатів дослідження визначається тим, що отримані в ході наукового пошуку основні положення й висновки дослідження впроваджувалися в навчальний процес Інституту післядипломної освіти Харківського державного педагогічного університету ім. Г.С. Сковороди у курсі «Теорія та історія педагогіки» (довідка №104 від 27.05.2004 року) та Харківського обласного науково-методичного інституту безперервної освіти на курсах підвищення кваліфікації вчителів фізичного виховання (довідка №105 від 29.03.2004 року).

Матеріали дослідження можуть бути використані при підготовці підручників і навчальних посібників з теорії й історії педагогіки, історії фізичної культури і спорту, теорії й методики фізичного виховання, розробці спецкурсів і спецсемінарів, здійсненні керівництва курсовими і дипломними роботами зі спеціально-методичних дисциплін в педагогічних закладах ІІІ-ІV рівня акредитації.

Вірогідність й аргументованість результатів дослідження і його основних висновків забезпечується використанням знайдених у чотирьох державних архівах науково-методичних документів: звітів про навчально-виховну й науково-дослідну роботу курсів, відділів фізкультури при інститутах народної освіти, факультетів фізвиховання вищих педагогічних закладів України, науково-педагогічної та спеціальної літератури, матеріалів періодичних видань, науково-практичних конференцій і семінарів, застосуванням комплексу наукових методів, підпорядкованих предмету, меті й завданням роботи.

Апробація результатів дослідження. Основні положення й результати дослідження доповідалися на спільних засіданнях кафедр загальної педагогіки та історії педагогіки і порівняльної педагогіки, Всеукраїнській науково-практичній конференції «Формування здорового способу життя нетрадиційними видами фізичної культури» (Полтава, 2002); Третій міжнародній науково-практичній конференції «Освіта і доля нації» (Харків, 2002); Міжвузівській науково-практичній конференції «Педагогічна підготовка викладачів вищих навчальних закладів» (Харків, 2002); Міжнародній науково-практичній конференції, присвяченій десятій річниці Магдебурзького науково-спортивного інституту (Остербург, 2003), підсумкових науково-практичних конференціях молодих учених кафедри педагогіки Харківського державного педагогічного університету ім. Г.С. Сковороди (2002, 2003, 2004).

Основні результати дослідження відображені в 14 наукових публікаціях, що відтворюють зміст дисертації, з них 10 - опубліковані у фахових виданнях загальним обсягом 3.3 друк. арк.

Структура й обсяг дисертації. Робота складається із вступу, трьох розділів, загальних висновків, списку використаних джерел (463 найменування, з них 168 - архівні матеріали), переліку умовних скорочень і додатків (10). Основний зміст дисертації викладено на 212 сторінках. Робота містить 5 таблиць і 1 схему. Загальний обсяг дисертації становить 278 сторінок.

Основний зміст дисертації

У вступі обґрунтовано вибір теми й хронологічні межі дослідження, розкрито його актуальність і доцільність, визначено об'єкт, предмет, мету і завдання, висвітлено методологічні підходи й методи дослідження, наукову новизну, теоретичне й практичне значення одержаних висновків, відображено шляхи і форми апробації та впровадження результатів наукового пошуку.

У першому розділі «Ступінь наукової розробки проблеми дослідження» показано, що питання становлення й розвитку ідей фізичного виховання особистості у вітчизняній педагогічній думці другої половини ХІХ - початку ХХ ст. та зміст роботи перших навчальних закладів фізичної освіти, створених у цей період, розглядалися в кандидатських дисертаціях Є. Чернової (1951), Г. Приходько (1999), А. Окопного (2001) та в статтях Н. Карпушко (1991), Д. Крадмана (1945), А. Скворцова (1980), Г. Шахвердова (1949).

Особливості й напрями розвитку фізичної культури й спорту в Україні на різних етапах розвитку розкриваються в кандидатських дослідженнях М. Крука (2004), Ю. Теппера (1965), Б. Трофим'яка (1973), Г. Шепеленко (2002) й у наукових працях В. Кулика (1971), М. Кулинко (1982), П. Савицького (1984). Різні аспекти професійно-педагогічної підготовки студентів факультетів фізвиховання вищих педагогічних закладів України розроблялися в дисертаційних дослідженнях С. Балбенка (1973), О. Ємця (1985), Я. Ніфаки (2000), В. Пристинського (1991), Л. Сущенко (2003), І. Ткаченко (1990), А. Цьося (1994), Б. Шияна (1997), В. Яловика (1996).

Розглянуті роботи показали, що питання педагогічної підготовки майбутніх учителів фізвиховання у вищих педагогічних закладах України в обраних хронологічних межах цілісно не досліджувалися, що й зумовило вибір теми дисертації.

У другому розділі дослідження «Теоретичні питання педагогічної підготовки майбутніх учителів фізвиховання у вищих педагогічних навчальних закладах України (20-80 рр. ХХ ст.)» на основі вивчення й аналізу архівних матеріалів, урядових документів, навчально-методичної документації вищих педагогічних закладів України, спеціальної й педагогічної преси досліджуваного періоду, сучасної педагогічної та науково-методичної літератури й інших джерел висвітлено витоки педагогічної підготовки майбутніх учителів фізвиховання, простежено динаміку її становлення й розвитку у вищих педагогічних закладах України упродовж 20-80-х рр. ХХ ст., розкрито зміст педагогічної підготовки вчительських кадрів з фізичного виховання в досліджуваний період.

Виявлено, що передумовами становлення й розвитку педагогічної підготовки майбутніх учителів фізвиховання у вищих педагогічних закладах України були освітні реформи другої половини ХІХ століття, визнання педагогічною громадськістю важливої ролі фізичного виховання у формуванні здорової, гармонійно розвиненої особистості та необхідності його уведення до навчально-виховного процесу шкіл, унаслідок чого виникла потреба у кваліфікованих спеціалістах з цієї галузі освіти.

Саме в другій половині ХІХ століття в учительських семінаріях, інститутах та на педагогічних курсах починається підготовка педагогічних кадрів з фізвиховання для різних навчальних закладів, а на початку ХХ століття відкриваються спеціальні курси фізкультури, зокрема Вищі курси виховательок і керівниць фізичної освіти П. Лесгафта, курси при гімнастичних та спортивних товариствах і короткотермінові курси з підготовки вчителів й інструкторів фізвиховання.

Установлено, що науково-методичні аспекти підготовки вчительських кадрів з фізвиховання розглядалися видатними вітчизняними педагогами, фахівцями з фізвиховання та лікарями В. Гориневським, М. Демковим, П. Лесгафтом, С. Миропольським, М. Пироговим та К. Ушинським. Вони наполягали на введенні гімнастики до навчальних планів шкіл як обов'язкового предмета, намагалися визначити педагогічно доцільні зміст, методи й форми фізичного виховання учнів різних вікових груп та відстоювали необхідність підготовки кваліфікованих учителів фізвиховання, озброєних глибокими загальнопедагогічними, медико-біологічними й спеціально-методичними знаннями.

У ході дослідження виявлено головні етапи становлення й розвитку педагогічної підготовки майбутніх учителів фізичного виховання у вищих педагогічних закладах України та розкрито її зміст. В основу визначення етапів було покладено динаміку розвитку типів навчальних закладів, що готували вчительські кадри з фізвиховання, якісні зміни мети, завдань і змісту педагогічної підготовки майбутніх учителів, які визначалися вимогами суспільства й соціально-економічними умовами розвитку України в досліджуваний період.

Перший етап (20-30-ті рр.) характеризувався розширенням мережі навчальних закладів, які готували майбутніх учителів фізвиховання, їх різними цільовими настановами, спрямуванням в основному на практично-методичну підготовку вчительських кадрів, відсутністю єдиного керівництва фізкультурною освітою.

Аналіз архівних матеріалів показав, що на початку 20-х рр. у зв'язку з потребами соціально-економічного розвитку суспільства й новими вимогами до початкової, середньої та вищої освіти було перебудовано систему підготовки майбутніх учителів фізичного виховання. Відкрилися нові заклади: Харківські шестимісячні курси фізичної культури (1924), подібні короткотермінові курси в Києві, Одесі й Чернігові, а також Всеукраїнські однорічні курси в Харкові (1925), підготовка на яких здійснювалася за такими головними напрямами: шкільним, педвузівським, клубним, лікувально-профілактичним, сільським, організаційно-методичним, суддівським та науково-контрольним.

У ці роки питання підготовки майбутніх учителів фізвиховання неодноразово ставали предметом обговорення на першій і другій Всеукраїнських науково-методичних нарадах з фізкультури (1925, 1926) та сторінках педагогічної й спеціальної преси. Педагогічно доцільними були ідеї провідних спеціалістів В. Бедункевича, В. Бляха, М. Філя, В. Ястржембського щодо необхідності надання майбутнім учителям фізвиховання всебічної освіти, ґрунтовних знань з теорії фізичного виховання, методики окремих видів спорту, основ біомеханіки, лікарсько-педагогічного контролю, анатомії й фізіології, педагогіки, психології, а також умінь і навичок проведення уроків фізкультури, спортивних змагань та свят.

Уведення в другій половині 20-х рр. фізичної культури до навчальних планів більшості освітніх закладів збільшило потребу у кваліфікованих кадрах з фізвиховання. У 1929 р. Народним комісаріатом освіти України було затверджено новий план роботи в галузі підготовки спеціалістів з фізичного виховання, згідно з яким відкрилися спеціальні відділи фізкультури при Харківському та Київському ІНО й однорічні курси при Одеському ІНО й Артемівському педагогічному технікумі. Кінець 20-х рр. позначився активізацією науково-методичної діяльності відомих фахівців з фізвиховання. Було видано низку підручників і посібників з фізіології та гігієни фізичних вправ, лікарсько-педагогічного контролю й методики викладання різних видів спорту В. Бляха, Л. Венедиктова, Я. Камінського, В. Московкіна, К. Степанова, О. Тесленка.

У дисертації показано, що у 20-ті рр. зміст педагогічної підготовки майбутніх учителів фізвиховання розроблявся керівництвом кожного із закладів фізкультурної освіти окремо, відповідно до їх мети та завдань. У першій половині 20-х рр. загальнопедагогічні дисципліни не виділялися як профільні. Обсяг знань, отриманий майбутніми вчителями при вивченні курсу «Педагогіка» був низьким і не відповідав вимогам навчальних закладів де вони мали працювати. У кінці 20-х рр. зміст загальнопедагогічної підготовки майбутніх учителів збагатився новими дисциплінами, зокрема «Історією педагогіки» й «Педологією», курс «Педагогіка» доповнився темами з дидактики.

Дослідженням з'ясовано, що в ці роки в педагогічній підготовці майбутніх учителів фізвиховання важливе місце займали дисципліни спеціально-методичного циклу, зокрема спортивно-педагогічні й медико-біологічні, зміст яких було спрямовано передусім на оволодіння майбутніми фахівцями знаннями, уміннями й навичками зі збереження та зміцнення здоров'я школярів засобами фізичного виховання. З кінця 20-х рр. для майбутніх учителів фізвиховання починає проводитися педагогічна практика.

Утвердження в Україні на початку 30-х рр. адміністративно-командної системи управління призвело до спрощеного утилітарного підходу до завдань педагогічної підготовки майбутніх учителів фізвиховання. Урядом України приймається ряд постанов, спрямованих на перебудову системи педагогічної освіти, серед них «Про реорганізацію мережі й системи педагогічної освіти» та «Про дальші шляхи розвитку фізичної культури в Україні». Згідно з цими постановами Наркомосом було ліквідовано відділи та курси фізкультури при ІНО та педагогічному технікумі, замість них у Харкові відкрито педагогічний інститут фізкультури, а в Дніпропетровську, Києві, Одесі та Слав'янську - технікуми фізкультури, що мали працювати на основі уніфікованих і стандартизованих навчальних планів, програм, підручників, єдиних на всій території СРСР.

На другому етапі (40-60-ті рр.) розробляється новий підхід до підготовки вчительських кадрів з фізвиховання, пов'язаний з відкриттям факультетів фізичного виховання у Вінницькому, Кримському, Луганському, Миколаївському, Одеському, Харківському та Черкаському вищих педагогічних закладах.

У ході наукового пошуку встановлено, що факультети, на відміну від попередніх закладів фізкультурної освіти, були покликані виконувати нові функції, пов'язані не тільки з наданням учителю необхідної практично-методичної підготовки, а й зі створенням теоретичної бази викладацької діяльності, озброєнням майбутніх спеціалістів новітніми науковими знаннями, передовими педагогічними ідеями, підвищенням їхнього культурно-освітнього рівня.

Серед основних проблем педагогічної підготовки вчительських кадрів з фізичного виховання, що підлягали поглибленому дослідженню спеціалістів на цьому етапі, були такі: зміст дисциплін, які вивчалися, і вимоги до них, розробка навчальних програм, підручників та посібників, перегляд співвідношення спортивної і педагогічної підготовки студентів, форми, методи та засоби навчання, шляхи розвитку критичного мислення й формування у майбутніх учителів фізвиховання самостійних поглядів і переконань. Вагомий внесок у вирішення цих питань було зроблено А. Зільберштейном, А. Масюком, А. Поцелуєвим, С. Філем, Ю. Янсоном та ін.

У дисертації показано, що в 40-60-ті рр. у змісті педагогічної підготовки вчительських кадрів з фізвиховання розширюється та поглиблюється обсяг загальнопедагогічних і спеціально-методичних знань, умінь і навичок майбутніх спеціалістів. У кінці 50-х рр. для факультетів фізвиховання було складено нові програми із загальнопедагогічних дисциплін, які сприяли врахуванню специфіки педагогічної підготовки учителів фізвиховання. Прийняття в 1959 р. «Закону про зміцнення зв'язку школи із життям» зумовило перегляд і перебудову змісту загальнопедагогічної підготовки майбутніх учителів фізвиховання з метою його наближення до потреб школи. У 1963 р. до навчальних планів факультетів фізвиховання уведено спецсемінари та спецкурси з методики виховної роботи та діяльності класного керівника.

Важливим кроком щодо покращення змісту педагогічної підготовки студентів факультетів фізвиховання в ці роки було й уведення до навчальних планів вивчення методик викладання спортивно-педагогічних дисциплін, видання необхідних підручників і навчальних посібників зі спеціально-методичних дисциплін, а також збільшення обсягу педагогічної практики з відривом від навчання та уведення нових видів педагогічної практики: безвідривної та практики з виховної роботи в школах-інтернатах.

Третій етап (70-80-ті рр.) позначився піднесенням наукового рівня педагогічної підготовки майбутніх учителів фізвиховання, посиленням її змістовності й фундаментальності, відкриттям нових факультетів фізичного виховання в Запорізькому, Сумському, Тернопільському й Чернігівському вищих педагогічних закладах.

За допомогою фактичних даних у дисертації доводиться, що на цьому етапі розвиток педагогічної підготовки майбутніх учителів фізичного виховання був тісно пов'язаний з переглядом та поглибленням змісту, розширенням пошуку ефективних форм і методів навчання, спрямованих на активізацію у студентів факультетів фізвиховання пізнавальної діяльності, розвиток педагогічної спрямованості поглядів, творчого мислення, інтелектуальних здібностей, вироблення умінь і навичок проведення науково-педагогічних досліджень.

Дослідженням виявлено, що у 70-80 рр., на відміну від попередників, педагоги-науковці та провідні фахівці з фізвиховання А. Бобкін, М. Віленський, О. Ємець, В. Корецький, О. Петунін, І. Сіропегіна, Б. Шиян та ін. визначили принципи й складові професійно-педагогічної підготовки студентів факультетів фізвиховання, вимоги до особистісних якостей майбутніх спеціалістів, розробили професіограму та склали кваліфікаційну характеристику спеціальності «вчитель фізвиховання», уточнили обсяг знань, умінь і навичок, необхідний для здійснення конструктивної, комунікативної, організаційної та дослідницької діяльності майбутніх учителів фізичного виховання.

Установлено, що 70-80-ті рр. позначилися подальшим удосконаленням змісту педагогічної підготовки майбутніх учителів фізвиховання. До навчальних планів факультетів фізвиховання було уведено нові загальнопедагогічні дисципліни «Вступ до педагогіки» та «Основи педагогічної майстерності». Зміст спеціально-методичної підготовки майбутніх учителів фізвиховання доповнився новими спецсемінарами, зокрема «Теорія і методика фізичного виховання», «Методика проведення позакласної та позашкільної роботи з фізвиховання», «Теорія і методика викладання спортивних дисциплін», «Методика проведення наукових досліджень у галузі фізкультури й спорту». Разом з тим розширення змісту педагогічної підготовки призвело до перевантаження навчальних планів факультетів. Щоб запобігти цьому недоліку, спеціалісти з фізвиховання почали розробляти інтегровані курси.

У третьому розділі «Практична педагогічна підготовка майбутніх учителів фізвиховання у вищих педагогічних навчальних закладах України (20-80 рр. ХХ ст.)» розкрито основні форми й методи загальнопедагогічної та спеціально-методичної підготовки й схарактеризовано питання організації та проведення педагогічної практики майбутніх учителів фізвиховання в досліджувані роки на різних етапах.

Вивчення архівних джерел показує, що у 20-30-ті рр. найбільш поширеними формами загальнопедагогічної підготовки майбутніх учителів фізвиховання були лекції, семінари, просемінари, педагогічні практикуми, індивідуальні й групові консультації викладачів, завданням яких було навчити студентів визначати головні питання курсів педагогічних дисциплін, обирати методи їх вирішення, самостійно працювати з науково-методичною літературою й іншими джерелами. Спеціально-методичну підготовку майбутні спеціалісти отримували в ході лекцій та практичних занять, спрямованих на озброєння студентів теоретичними знаннями зі спортивно-педагогічних і медико-біологічних дисциплін й уміннями та навичками організації й проведення уроків фізичного виховання в школі. До оригінальних форм спеціально-методичної підготовки майбутніх учителів фізвиховання, що використовувалися в ці роки належали робота студентів у лабораторіях Українського науково-дослідного інституту фізкультури і участь в антропометричних обстеженнях школярів з метою визначення їхнього фізичного розвитку й стану здоров'я.

У 20-30-ті рр. у процесі педагогічної підготовки майбутніх учителів фізвиховання у взаємодії використовувалися різні методи навчання (словесні - усний виклад матеріалу, бесіди, диспути або дискусії, наочні - демонстрація схем, таблиць, малюнків, натуральний показ фізичних вправ та практичні - виконання різноманітних вправ). У ці роки педагогічній підготовці вчительських кадрів з фізвиховання сприяли також екстернати, робітничі факультети й заочна форма навчання.

У 40-60-ті рр. у ході загальнопедагогічної підготовки студентів на факультетах фізвиховання почали впроваджуватися нові ефективні форми навчання: практичні, лабораторні заняття, колоквіуми, спецкурси, спецсемінари, робота студентів у наукових гуртках. Плідні результати давало проведення практичних і лабораторних занять безпосередньо в школі. При вивченні дисциплін педагогічного циклу в ці роки велика увага приділялася самостійній роботі майбутніх учителів фізвиховання. Студенти самостійно вивчали та аналізували першоджерела й педагогічну літературу, готували доповіді та реферати, рецензували науково-методичні праці, проводили невеликі педагогічні дослідження.

Спеціально-методична підготовка майбутніх учителів фізвиховання в ці роки здійснювалася за допомогою лекцій, практичних, лабораторних, оглядово-методичних занять і занять з навчальної практики, літніх та зимових навчально-табірних зборів, спецкурсів, спецсемінарів і факультативних курсів. У розділі показано, що покращенню спеціально-методичної підготовки сприяла й науково-дослідна робота студентів зі спортивно-педагогічних і медико-біологічних дисциплін, яка виконувалася в ході підготовки курсових робіт та в наукових гуртках, а також практичного ознайомлення з діяльністю досвідчених учителів, позакласними і позашкільними заходами з фізичного виховання в школах.

Дослідженням виявлено, що в 70-80-ті рр. викладачами факультетів фізвиховання було розроблено й упроваджено в навчання ряд нових нетрадиційних форм і методів загальнопедагогічної та спеціально-методичної підготовки, спрямованих на підвищення пізнавальної активності, розвиток педагогічного мислення майбутніх учителів фізичного виховання, формування в них творчого підходу до навчально-виховної роботи в школі. Серед нетрадиційних форм і методів викладання педагогічних дисциплін, які систематично використовувалися на факультетах фізичного виховання в ці роки були проблемні лекції та семінари, педагогічні тренінги, ділові й рольові ігри, ситуаційні й пізнавальні завдання, читацькі конференції, екскурсії до кращих шкіл міста, обговорення кінофільмів з педагогічної тематики.

До нових педагогічно виправданих форм і методів викладання спеціально-методичних дисциплін, що у 70-80-ті рр. упроваджувалися на факультетах фізичного виховання з метою підвищення професійно-педагогічної майстерності студентів, були педагогічні практикуми, науково-методичні конференції, робота в науково-дослідних лабораторіях, а також розгорнуті бесіди, експрес-перевірки самостійного вивчення навчального матеріалу, письмові контрольні роботи, спеціальні фізичні вправи й завдання.

Установлено, що одним з педагогічно корисних нетрадиційних методів спеціально-методичної підготовки майбутніх учителів фізичного виховання було використання програмованого навчання, яке сприяло забезпеченню оперативного контролю за засвоєнням студентами професійно-педагогічних знань, умінь і навичок, індивідуалізації навчання, надавало майбутнім учителям можливість працювати в оптимальному темпі та здійснювати самоконтроль у навчанні.

Дослідженням виявлено, що у 20-80-ті рр. невід'ємною складовою педагогічної підготовки майбутніх учителів фізвиховання були різні види педагогічної практики. У 20-ті рр. педагогічна практика проводилася з відривом від навчання в закладах фізкультурної освіти і включала участь студентів в обстеженні середніх навчальних закладів, спостереження за роботою вчителів фізвиховання й проведення майбутніми вчителями пробних уроків фізичного виховання. У 30-х рр. під час педпрактики поряд з проведенням уроків майбутні учителі фізвиховання, залучалися до організації різних виховних заходів.

Показано, що в 40-60-ті рр. зросли вимоги до організації та проведення педагогічної практики майбутніх фахівців, а саму практику було визнано найбільш важливим чинником практичної педагогічної підготовки студентів. У ці роки на факультетах фізвиховання впроваджуються нові види педпрактики: практика без відриву від занять у педагогічному закладі та літня практика в піонерських таборах. У 60-х рр. на факультетах фізичного виховання Кіровоградського, Луганського та Одеського вищих педагогічних закладів для студентів-випускників було впроваджено піврічну педагогічну практику з відривом від навчання. Збільшення терміну практики дозволяло майбутнім учителям бачити в динаміці зміни фізичного розвитку й моторики школярів, перевірити методику навчання руховим діям залежно від індивідуальних особливостей дітей, ознайомитися зі структурою і роботою шкільного колективу фізичної культури.

У 70-80-ті рр. поряд з уже існуючими видами педпрактики на факультетах фізвиховання вищих педагогічних закладів України майбутні учителі працювали в складі педагогічних загонів, які проводили спортивно-виховну роботу з дітьми в позаурочний час у кімнатах школярів та на спортивних майданчиках міста.

Систематизація теоретичних питань та узагальнення досвіду педагогічної підготовки майбутніх учителів фізвиховання у вищих педагогічних закладах України у 20-80-ті рр. ХХ ст. дозволили зробити такі висновки:

1. Педагогічна підготовка майбутніх учителів фізичного виховання у вищих педагогічних навчальних закладах України у 20-80-ті рр. являє собою цілісну соціально-педагогічну систему, структура, зміст і шляхи реалізації якої були спрямовані на ґрунтовне оволодіння студентами майбутньою професійно-педагогічною діяльністю. Передумовами становлення та розвитку педагогічної підготовки майбутніх учителів у досліджуваний період були освітні реформи другої половини ХІХ століття, розвиток громадсько-педагогічного руху на підтримку ідеї формування здорового способу життя учнівської молоді, активна діяльність видатних вітчизняних педагогів минулого в галузі фізичного виховання.

2. Динаміка становлення й розвитку педагогічної підготовки майбутніх учителів фізичного виховання у вищих педагогічних навчальних закладах України в 20-80-ті рр. ХХ ст. включала три основні етапи: І-й - 20-30-ті рр. - становлення педагогічної підготовки вчительських кадрів з фізвиховання, що характеризувалося розвитком нових типів закладів фізкультурної освіти, пошуком методичних засад їх існування; ІІ-й - 40-60-ті рр. - розвиток педагогічної підготовки майбутніх учителів, пов'язаний з відкриттям факультетів фізичного виховання у вищих педагогічних закладах, покликаних виконувати нові функції з урахуванням потреб соціально-економічного життя України тих часів; ІІІ-й - 70-80-ті рр. - підвищення наукового рівня педагогічної підготовки майбутніх учителів фізвиховання, поглиблення її змістовності та фундаментальності, збільшення кількості факультетів фізвиховання, розширення пошуку ефективних форм і методів навчання.

3. У ході наукового пошуку виявлено, що до змісту педагогічної підготовки майбутніх учителів фізвиховання в 20-80-ті рр. було включено загальнопедагогічні, спеціально-методичні дисципліни й педагогічну практику. У роботі розкрито специфічні особливості поступового розвитку змісту педагогічної підготовки на виділених у дослідженні етапах.

4. У дисертації висвітлено традиційні, виявлено і систематизовано нові форми й методи практичної педагогічної підготовки майбутніх учителів фізвиховання. Встановлено, що основними формами викладання педагогічних, спортивно-педагогічних і медико-біологічних дисциплін, які систематично використовувалися викладачами вищих педагогічних закладів України в досліджуваний період були лекції, семінари й практичні заняття, перевага надавалася таким методам, як бесіди, диспути або дискусії, демонстрація схем, таблиць, малюнків, натуральний показ та виконання різноманітних фізичних вправ. У 50-80-ті рр. було розроблено й упроваджено в практичну діяльність нові для тих часів проблемні лекції, тематичні спецкурси й спецсемінари, факультативні курси, науково-методичні й читацькі конференції, педагогічні тренінги, ділові й рольові ігри, ситуаційні та пізнавальні завдання, програмоване навчання.

5. У дослідженні схарактеризовано організацію й проведення педагогічної практики майбутніх учителів фізичного виховання. Виявлено, що в досліджувані роки головними видами педагогічної практики майбутніх спеціалістів були безвідривна практика, літня практика в піонерських таборах, педагогічна практика з відривом від навчання в інституті, практика з виховної роботи в школах-інтернатах та практична діяльність майбутніх учителів фізвиховання в складі педагогічних загонів.

6. У дисертації виявлено тенденції розвитку педагогічної підготовки майбутніх учителів фізвиховання у вищих педагогічних закладах України досліджуваного періоду, до яких слід віднести такі:

- педагогізація навчально-виховного процесу на факультетах фізвиховання внаслідок розширення змісту загальнопедагогічної підготовки та обсягу педагогічної практики;

- урахування специфіки спеціально-методичної підготовки майбутніх учителів фізвиховання при розробці змісту загальнопедагогічних дисциплін;

- збільшення в педагогічній підготовці обсягу спортивно-педагогічних дисциплін (в середньому зі 100 год. у 20-х рр. до 200 год. у 80-х рр.) внаслідок скорочення кількості медико-біологічних (з 10-ти у 20-х рр. до 5-ти у 80-х рр.);

- упровадження в педагогічну підготовку майбутніх учителів фізичного виховання нових ефективних форм і методів організації навчально-виховної роботи, спрямованих на активізацію пізнавальної діяльності, розвиток творчого мислення, інтелектуальних здібностей студентів, вироблення умінь і навичок проведення науково-педагогічних досліджень.

7 Удосконаленню педагогічної підготовки майбутніх учителів фізвиховання в сучасних вищих педагогічних закладах сприятимуть такі чинники:

- подальше удосконалення навчально-виховного процесу на факультетах фізвиховання, спрямоване на підвищення педагогічної майстерності, техніки й творчості студентської молоді;

- поглиблення змісту педагогічних знань, розвиток умінь і навичок майбутніх учителів фізвиховання шляхом уведення до навчального процесу нових педагогічно-доцільних спецкурсів, спецсемінарів й інтегрованих курсів з питань фізичного виховання та спорту;

- поширення в практичній педагогічній підготовці студентів факультетів фізвиховання активних форм навчання: проблемних лекцій і семінарів, педагогічних тренінгів, рольових і дидактичних ігор, диспутів і науково-практичних конференцій, виконання індивідуальних дослідницьких завдань;

- підвищення рівня підготовки майбутніх учителів фізвиховання до фізкультурно-оздоровчої та реабілітаційної роботи зі школярами різних медичних груп;

- налагодження зв'язків вищих педагогічних закладів з науково-дослідними установами з фізичного виховання і спорту.

Проведене дослідження не вичерпує багатоаспектної проблеми підготовки вчительських кадрів з фізвиховання. Об'єктом подальшого вивчення можуть бути науково-педагогічна діяльність українських спеціалістів з фізичного виховання ХХ ст. В. Бляха, І. Боберського, В. Крамаренка, порівняльний аналіз підготовки майбутніх учителів фізичного виховання у 20-30-ті рр. ХХ ст. на Східній та Західній Україні тощо.

Основні результати дисертаційного дослідження висвітлено в таких публікаціях автора

1. Кравчук Т.М. До початку становлення ідей загальнопедагогічної та спеціально-методичної підготовки майбутніх учителів фізичного виховання в Україні у 20-ті рр. ХХ ст. // Слобожанський науково-спортивний вісник: Зб. наук. пр. ХДІФК. - 2001. - №4. - С. 149-152.

2. Кравчук Т.М. Становлення та розвиток загальнопедагогічної підготовки майбутніх учителів фізичного виховання у вищих педагогічних закладах України в 20-50 рр. ХХ ст. // Педагогіка, психологія та медико-біологічні проблеми фізичного виховання і спорту: Зб. наук. пр. - Харків: ХДАДМ, 2002. - №7. - С. 20-26.

3. Кравчук Т.М. Ритмічна гімнастика як засіб теоретико-методичної підготовки майбутніх учителів фізвиховання (історико-педагогічний аспект) // Педагогіка, психологія та медико-біологічні проблеми фізичного виховання і спорту: Зб. наук. пр. - Харків: ХДАДМ, 2002. - №14. - С. 33-39.

4. Кравчук Т.М. Питання загальнопедагогічної підготовки майбутніх учителів фізичного виховання в педагогічній спадщині видатних педагогів середини ХІХ - поч. ХХ ст. // Теорія та методика навчання та виховання: Зб. наук. пр. - Харків: ОВС, 2002. - Вип. 9. - С. 123-127.

5. Кравчук Т.М. Ідеї загальнопедагогічної підготовки майбутніх учителів фізичного виховання в педагогічній спадщині освітян України середини ХІХ - поч. ХХ ст. // Науковий вісник. Серія «Філософія»/ ХДПУ ім. Г.С. Сковороди. - Харків: ОВС, 2002. - Вип. 11. - С. 51-53.

6. Кравчук Т.М. Організація та зміст загальнопедагогічної підготовки майбутніх учителів фізичного виховання в Україні (20-ті-початок 30-х рр. ХХ ст.) // Зб. наук. пр. Наукові записки кафедри педагогіки Харківського національного університету ім. В.Н. Каразіна.-Харків, 2002.-Вип.УІІІ.-С. 120-125.

7. Кравчук Т.М. Зміст загальнопедагогічної підготовки студентів факультету фізвиховання Харківського державного педагогічного інституту ім. Г.С. Сковороди (50-60 рр. ХХ ст.) // Педагогіка та психологія: Зб. наук. пр. - Харків: ОВС, 2002. - Вип. 20. - С. - 13-18.

8. Кравчук Т.М. Підготовка викладачів фізвиховання до науково-дослідної роботи зі студентами в освітніх установах України спортивного профілю (20-30 рр. ХХ ст.) // Педагогічна підготовка викладачів вищих навчальних закладів: Матеріали міжвузівської науково-практичної конференції. - Харків: ОВС, 2002. - С. 140-144.

9. Кравчук Т.М. До витоків розвитку ідей фізичного виховання молоді в історико-педагогічній думці України з найдавніших часів до кінця ХІХ ст. // Наукові записки кафедри педагогіки Харківського національного університету ім. В.Н. Каразіна: Зб. наук. пр. - Харків, 2002. - Вип. ІХ. - С. 160-166.

10. Кравчук Т.М. Основні напрями наукової підготовки викладачів фізвиховання в освітніх установах України спортивного профілю // Матеріали науково-практичної конференції молодих вчених за 2002 рік. - Харків: ОВС, 2003. - С. 29-30.

11. Кравчук Т.М. Головні етапи становлення та розвитку загальнопедагогічної підготовки майбутніх учителів фізичного виховання у вищих педагогічних закладах України (20-80 рр. ХХ ст.) // Педагогіка і психологія формування творчої особистості: проблеми і пошуки.-Київ-Запоріжжя. - 2003.-Вип. 27.-С. 266-269.

12. Kravchuk T.N. Forms and methods of sport and pedagogical studies for students of physical training departments in Ukrainian training institutes in 1960s-1980s // Матеріали науково-практичної конференції, присвяченої десятій річниці Магдебурзького науково-спортивного інституту. - Магдебург. - 2003. - С. 23.

13. Кравчук Т.М. Організація та проведення педагогічної практики на факультетах фізвиховання вищих педагогічних закладів України (50-60 рр. ХХ ст.) // Педагогіка і психологія формування творчої особистості: проблеми і пошуки. - Київ-Запоріжжя. - 2003. - Вип. 28. - С. 256-270.

14. Кравчук Т.М. Місце навчально-табірних зборів у системі спеціально-методичної підготовки майбутніх учителів фізвиховання в Україні (др. пол. ХХ ст.) // Зб. наук. пр. Наукові записки кафедри педагогіки Харківського національного університету ім. В.Н. Каразіна. - Харків: Основа, 2003. - Вип. Х. - С. 120-125.

Размещено на Allbest.ru