Размещено на http://www.allbest.ru/

Криворізький державний педагогічний університет

Автореферат

дисертації на здобуття наукового ступеня

кандидата педагогічних наук

13.00.09 - теорія навчання

Формування в учнів основної школи умінь і навичок самоконтролю в процесі навчання (на матеріалі уроків російської мови у 7-х класах)

Серьогіна Ірина Юріївна

Кривий Ріг 2008

Дисертацією є рукопис.

Роботу виконано у Криворізькому державному педагогічному університеті Міністерства освіти і науки України.

Науковий керівник: доктор педагогічних наук, професор БУРЯК Володимир Костянтинович, Криворізький державний педагогічний університет, ректор, завідувач кафедри психології та педагогічних технологій

Офіційні опоненти: доктор педагогічних наук, професор, член-кореспондент АПН України ЄВДОКИМОВ Віктор Іванович, Харківський національний педагогічний університет імені Г.С. Сковороди, перший проректор

кандидат педагогічних наук, доцент ГОЛІВЕР Надія Олексіївна, Криворізький технічний університет, завідувач кафедри іноземних мов

Захист відбудеться “06” травня 2008 року о 10.00 годині на засіданні спеціалізованої вченої ради К 09.053.01 у Криворізькому державному педагогічному університеті (50086, м. Кривий Ріг, проспект Гагаріна, 54).

З дисертацією можна ознайомитися у бібліотеці Криворізького державного педагогічного університету (50086, м. Кривий Ріг, проспект Гагаріна, 54).

Автореферат розіслано “04” квітня 2008 року.

Вчений секретар спеціалізованої вченої ради Г. Б. Штельмах

1. Загальна характеристика роботи

Актуальність дослідження. На сучасному етапі розвитку освіти особлива увага приділяється формуванню особистості як найвищої соціальної цінності. Педагогічна наука надає перевагу тим формам і методам навчання і виховання, які допомагають врахувати інтереси, запити і цінності учня як активного суб'єкта цілісного навчального процесу. Ось чому концепція Національної доктрини розвитку освіти в Україні, Закон України “Про освіту”, Державна національна програма “Освіта” (Україна ХХІ століття), цільова комплексна програма “Вчитель” та інші державні нормативні документи передбачають становлення особистості з високим інтелектуальним потенціалом, здатної вчитися і працювати в умовах постійного розширення інформаційного простору на засадах комп'ютеризації. Реалізація цього стратегічного завдання сучасної освіти значною мірою залежить від того, чи вміють школярі самостійно знаходити, переосмислювати та опрацьовувати інформацію, а також контролювати, коригувати й оцінювати власну навчальну діяльність, здійснювати самоконтроль і саморегуляцію.

Сучасна шкільна методика звертає увагу на засвоєння учнями знань, тоді як причини помилок школярів під час розв'язування навчальних завдань переважно пов'язані не стільки з відсутністю необхідних знань, скільки з невмінням самостійно планувати, контролювати та оцінювати власну діяльність. Важливого значення набуває сьогодні активне включення вчителем у практику роботи новітніх психолого-педагогічних здобутків, які сприяють створенню умов для розвитку індивідуально-особистісних здібностей кожного учня, у тому числі для активізації внутрішніх механізмів саморегуляції та самоорганізації. Разом з тим практика роботи школи свідчить, що вчителі не приділяють належної уваги процесу організації самоконтролю як одному з компонентів навчально-пізнавальної діяльності учнів. Це можна пояснити недостатньою розробкою питань теорії і практики самоконтролю учнів у процесі навчання. Однак сучасні теорії навчально-пізнавальної діяльності акцентують увагу на необхідності формування самоконтролю як складового компонента учіння.

Загальним проблемам контролю і самоконтролю навчальної діяльності присвячено чимало досліджень філософів, психологів, педагогів. Вивчення й аналіз психолого-педагогічної літератури свідчить про те, що різні підходи до тлумачення сутності самоконтролю враховують його універсальність і специфіку. Науковці по-різному визначають поняття “самоконтроль”. Так, П. Блонський розглядає його як розумову дію людини; М. Боришевський, Т. Гавакова, Л. Жарова, О. Линда, Г. Нікіфоров, А. Сердюк, Г. Собієва, І. Федоренко, В. Чебишева характеризують самоконтроль як рису особистості та уміння перевіряти свої дії і вчинки у діяльності і поведінці; В. Давидов, А. Дусавицький, Д. Ельконін, Л.Ітельсон, Н. Кувшинов, О. Савченко, В. Страхов вважають, що самоконтроль - це структурний компонент діяльності людини; Н. Гнєдова, В. Іванова, А. Соколова, С. Тищенко зазначають, що самоконтроль дозволяє здійснювати відображення відповідності (чи невідповідності) досягнутих результатів наміченим цілям, а також виправляти допущені помилки.

Суттєвий внесок у розвиток теорії самоконтролю зробили вчені Ю. Бабаків, В. Буряк, І. Дорно, Л. Жарова, О. Линда, Ю. Овакімян, Г. Собієва, які стверджують, що самоконтроль є необхідним елементом самостійної роботи учнів і спонукає їх до охайного виконання навчальних завдань, дозволяє усувати допущені помилки, усвідомлювати зміст навчального матеріалу й об'єктивно оцінювати результати виконаної роботи.

Деякі вчені (зокрема Є. Бочарова, Л. Родрігес та ін.) вважають, що самоконтроль - це засіб підвищення ефективності навчально-пізнавальної діяльності. Не менш важливим є підхід до визначення поняття “самоконтроль” як контрольно-оцінного уміння, сформованого в оцінній діяльності учнів. Це положення підтримують Ш. Амонашвілі, Ц. Бебрішвілі, О. Савченко, Т. Шамова.

Питання формування в учнів умінь і навичок здійснювати самоконтроль у процесі навчально-пізнавальної діяльності стало предметом широкого вивчення у сучасній педагогічній теорії та практиці. У той же час ця проблема остаточно не розв'язана: увагу вчених привертають лише її окремі аспекти, деякі положення висвітлюються фрагментарно, не враховуються умови розвитку парадигми сучасної освітньої системи.

Сучасна шкільна практика вимагає переведення учня з позиції пасивного об'єкта навчання у позицію активного суб'єкта навчально-пізнавальної діяльності, оскільки навчальні дії у більшості випадків контролюються педагогом, а не учнем. У зв'язку з цим є необхідним систематичний цілеспрямований педагогічний вплив вчителя на формування в учнів уміння здійснювати самоконтроль, який є одним з важливих компонентів їх навчально-пізнавальної діяльності. Разом з тим актуальною є розробка оптимальних способів організації самоконтролю учнів з урахуванням їх реальних інтелектуальних можливостей, індивідуального характеру пізнавальної діяльності та змісту навчального предмета.

Проблема формування та розвитку в учнів умінь самоконтролю, перетворення їх у навички ще не була предметом спеціального наукового дослідження. У теоретичній та методичній літературі немає чіткого уявлення про головні аспекти досліджуваної проблеми, про її зв'язок з психологією та іншими науками. Практично відсутні методичні рекомендації щодо питань формування в учнів умінь і навичок самоконтролю у процесі проведення шкільних уроків з усіх навчальних дисциплін, які вивчаються у школі, у тому числі з російської мови. Курс російської мови має великі потенційні можливості щодо розвитку інтелекту школярів, їх пізнавальної активності та самостійності, а також уміння здійснювати самоконтроль. Сучасна парадигма освіти вимагає розробки спеціальних програм поетапного формування умінь і навичок самоконтролю в учнів основної школи, що суттєво позначиться на подальшому розвитку інтелектуальних здібностей в учнів старших класів.

Свідченням актуальності і своєчасності вивчення проблеми формування умінь і навичок самоконтролю в учнів загальноосвітньої школи є збільшення до неї інтересу науковців, які вивчають різні аспекти процесу формування в учнів самоконтролю. Так, значно зріс інтерес до психологічних основ самоконтролю учнів у процесі навчання іноземних мов (Л. Деркач, 1994 р.), до формування самоконтролю молодших школярів (Л. Титаренко, 1993 р.), до формування самоконтролю у навчальній діяльності розумово відсталих молодших школярів (Л. Ярова, 1994 р.) тощо. Однак складність досліджуваної проблеми вимагає комплексного її розв'язання і насамперед з'ясування дидактичних умов ефективного формування самоконтролю школярів.

Таким чином, вибір теми дослідження “Формування в учнів основної школи умінь і навичок самоконтролю у процесі навчання (на матеріалі уроків російської мови у 7-х класах)” зумовлений соціальною значущістю розвитку здібностей підростаючого покоління та його готовності і здатності до самоосвіти, а також недостатньою розробленістю досліджуваної проблеми у теоретичному і практичному аспектах.

Зв'язок роботи з науковими програмами, планами, темами. Тема дисертації є складовою частиною комплексної теми “Організація педагогічної освіти з елементами EСTS та її вплив на мотивацію суб'єктів навчального процесу”, яка розробляється кафедрою психології та педагогічних технологій Криворізького державного педагогічного університету на замовлення Міністерства освіти і науки України (реєстраційний № 0106U001781). Тему дисертації затверджено вченою радою Криворізького державного педагогічного університету (протокол № 3 від 17.10.2002 року) та узгоджено у Раді з координації наукових досліджень у галузі педагогіки і психології при АПН України (протокол № 2 від 24.02.2004 року).

Мета дослідження полягає у теоретичному обґрунтуванні, практичній розробці та експериментальній перевірці програми формування умінь і навичок самоконтролю в учнів основної школи у процесі вивчення російської мови.

Відповідно до мети визначено такі завдання дослідження:

1) проаналізувати сучасний стан досліджуваної проблеми формування в учнів умінь і навичок самоконтролю у психолого-педагогічній та методичній літературі;

2) виявити та обґрунтувати дидактичні умови ефективного формування в учнів умінь і навичок самоконтролю у процесі навчання та критерії оцінки рівня його сформованості;

3) визначити особливості системного підходу до формування в учнів 7-х класів умінь і навичок самоконтролю під час вивчення російської мови;

4) розробити програму формування в учнів 7-х класів умінь і навичок самоконтролю на уроках російської мови;

5) експериментально перевірити педагогічну ефективність запропонованої програми у практиці шкільного навчання згідно з визначеними критеріями.

Об'єкт дослідження - процес самоконтролю результатів навчально-пізнавальної діяльності учнів основної школи.

Предмет дослідження - формування умінь і навичок самоконтролю учнів 7-х класів під час вивчення російської мови.

Гіпотеза дослідження. Рівень сформованості умінь і навичок самоконтролю учнів 7-х класів під час вивчення російської мови підвищиться, якщо у навчальному процесі систематично і цілеспрямовано впроваджувати запропоновану систему роботи, яка передбачає:

- створення необхідних дидактичних умов, які сприяють формуванню в учнів умінь і навичок самоконтролю;

- використання спеціальної програми формування в учнів умінь і навичок самоконтролю;

- урахування особливостей поетапного формування самоконтролю в учнів 7-х класів.

Методологічними орієнтирами дослідження служать положення сучасної філософської, психологічної і педагогічної наук про закони пізнання та розвиток психічних процесів, про мотивацію навчання та організацію навчальної діяльності учнів.

Методологічну основу дисертації становлять загальні принципи об'єктивності, історизму, системності, всебічності, наступності (спадковості), розвитку, гуманізму, активності і творчості діяльності, зворотного зв'язку у сфері взаємодії та групових процесів, за допомогою яких автор дослідила та узагальнила феномен самоконтролю учнів у процесі навчально-пізнавальної діяльності.

Початкові концептуальні положення базуються на основі Конституції України, концепції Національної доктрини розвитку освіти в Україні, ідеях демократизації та гуманізації загальноосвітньої школи, Закону України “Про освіту”, Державній національній програмі “Освіта” (Україна ХХІ століття), цільовій комплексній програмі “Вчитель”, Концепції педагогічної освіти, Державному стандарті базової і повної загальної середньої освіти.

Теоретичною основою дослідження є фундаментальні праці провідних педагогів і психологів, у яких розкриваються сучасні педагогічні теорії всебічного, творчого розвитку особистості (І. Бех, І. Зязюн); ідеї особистісно орієнтованого навчання та виховання, гуманізації освіти, єдності теорії та практики (В. Бондар, О. Вишневський, С. Гончаренко, Л. Кондрашова, Н. Мойсеюк, В. Москалець, О. Пєхота, О. Савченко, Г. Селевко, О. Сухомлинська); структура навчальної діяльності (Л. Виготський, В. Давидов, О. Дусавицький, Д. Ельконін, О. Леонтьєв, В. Рєпкін, С. Рубінштейн, Г. Щукіна); методика поетапного формування розумових дій (П. Гальперін, Е. Кабанова-Меллер, Н. Тализіна); організація навчальної діяльності школярів і формування загальнонавчальних умінь (С. Гончаренко, І. Лернер, Н. Лошкарьова, В. Паламарчук, О. Савченко, А. Усова, А. Хуторськой); оцінна діяльність учнів (Ш. Амонашвілі, Ю. Бабанський); дидактичні основи самостійної роботи (В. Буряк, Б. Єсипов, Б. Коротяєв, О. Линда, Т. Шамова); інформаційний та регуляційний компоненти навчальної діяльності (М. Боришевський, Г. Нікіфоров).

Відповідно до зазначених завдань було обрано такі методи дослідження:

- теоретичні: історико-педагогічний та системний аналіз джерел із проблеми дослідження: вивчення філософської, психолого-педагогічної та навчально-методичної літератури з питань застосування самоконтролю у процесі навчання, що дало можливість уточнити понятійний апарат дослідження, виявити закономірності формування умінь і навичок самоконтролю, а також аналіз з метою добору й осмислення фактичного матеріалу; аналіз навчально-методичного забезпечення процесу формування умінь і навичок самоконтролю в учнів 7-х класів під час вивчення російської мови; теоретичне моделювання системи роботи з формування умінь і навичок самоконтролю в учнів, що сприяло виявленню ефективності форм організації навчально-виховного процесу; порівняльно-історичний аналіз узагальнення і систематизації здобутих наукових даних;

- емпіричні: діагностичні (бесіди, інтерв'ю, анкетування вчителів та учнів, виконання спеціальних завдань і вправ), що допомогло вивчити реальний стан формування умінь і навичок самоконтролю учнів під час вивчення російської мови; обсервативні, зокрема пряме і опосередковане спостереження за навчально-виховним процесом та аналіз результатів навчальної діяльності, що забезпечило ґрунтовне вивчення стану зазначеної проблеми у практиці; вивчення та узагальнення передового педагогічного досвіду з викладання російської мови у 7-х класах з метою виявлення ефективних методів формування умінь і навичок самоконтролю; експериментальні (констатувальний та формувальний етапи педагогічного експерименту), які були використані для здійснення кількісного і якісного педагогічного оцінювання рівнів сформованості в учнів умінь і навичок здійснювати самоконтроль навчальної діяльності, а також з метою перевірки ефективності експериментальної програми;

- статистичні: кількісний та якісний аналіз результатів проведення експериментального навчання.

Експериментальна база та етапи дослідження. Педагогічний експеримент проводився на базі загальноосвітніх шкіл (з російською мовою навчання) №№ 7, 41, 109 м. Кривого Рогу; № 10 м. Ізмаїла; гімназії № 20 м. Херсона. Дослідженням було охоплено 267 школярів 7-х класів. У констатувальному експерименті брали участь 267 учнів 7-х класів, у формувальному - 110 школярів (по 55 учнів в експериментальній та в контрольній групах).

Дослідження проводилося в три етапи впродовж 2001-2007 рр.

На першому етапі - пошуково-педагогічному (2001-2003 рр.) - було здійснено вивчення сучасного стану проблеми у теорії та практиці середньої школи, визначено об'єкт, предмет, мету, наукову гіпотезу та завдання дослідження, а також розроблено інструментарій дослідження та проектування програми формування умінь і навичок самоконтролю школярів за підсумками вивчення науково-методичної літератури, проаналізовано та узагальнено власний і передовий досвід роботи педагогів-практиків. На цьому етапі проводився констатувальний експеримент, який дозволив визначити на основі діагностичних ознак вихідний рівень сформованості умінь і навичок самоконтролю в учнів основної школи. На підставі здобутих результатів було розроблено програму формування в учнів 7-х класів умінь і навичок самоконтролю під час вивчення російської мови. На цьому етапі було розпочато формувальний експеримент, під час якого створювались дидактичні умови, що сприяли успішному формуванню в учнів умінь і навичок самоконтролю на уроках російської мови.

На другому етапі - експериментально-коректувальному (2003-2004 рр.) - здійснювалася перевірка ефективності виявлених умов формування умінь і навичок самоконтролю під час вивчення російської мови учнями 7-х класів. Для проведення експериментальної роботи було визначено експериментальні та контрольні класи, що стало базою для виявлення динаміки основних критеріїв, які характеризують рівні сформованості в учнів умінь і навичок самоконтролю. Здійснювалася систематизація одержаних результатів дослідження та впровадження їх у навчальний процес середньої школи. Одночасно на етапі формувального експерименту перевірялась педагогічна ефективність розробленої програми формування в учнів 7-х класів умінь і навичок самоконтролю під час вивчення російської мови. Запропонований підхід дозволив провести необхідну корекцію процесу формування в учнів умінь і навичок самоконтролю.

На третьому етапі - узагальнюючому (2005-2007 рр.) - було завершено формувальний експеримент, порівнювалися та узагальнювалися здобуті показники констатувального та формувального експериментів. За результатами проведеного дослідження розроблено методичні рекомендації для вчителів “Формування в учнів умінь і навичок самоконтролю у процесі навчання”; дібрані під час дослідження дидактичні матеріали і методичні рекомендації впроваджувалися у навчальний процес середньої школи; було завершено технічне оформлення дисертації.

Наукова новизна дослідження полягає у тому, що у ньому вперше теоретично обґрунтовано програму формування в учнів 7-х класів умінь і навичок самоконтролю під час вивчення російської мови; а також у подальшому вдосконаленні критеріїв оцінки рівнів сформованості в учнів умінь здійснювати самоконтроль пізнавальної діяльності; в уточненні понять “самоконтроль”, “уміння і навички самоконтролю”.

Теоретичне значення дослідження полягає у виявленні та обґрунтуванні дидактичних умов, створення яких сприяє успішному формуванню в учнів умінь і навичок здійснювати самоконтроль у процесі навчально-пізнавальної діяльності.

Практичне значення дослідження визначається розробкою програми формування в учнів 7-х класів умінь і навичок самоконтролю під час вивчення російської мови та методичних рекомендацій щодо її запровадження для вчителів. Результати дослідження можуть бути використані на уроках словесності, сприяти вдосконаленню навчальних програм, підручників та посібників з російської та української мов, на їх основі можна розробити конкретні методичні рекомендації щодо підвищення ефективності навчально-пізнавального процесу сучасної національної школи.

Вірогідність результатів і висновків забезпечується методологічним обґрунтуванням вихідних теоретичних положень, адекватністю методів, що реалізують мету і завдання дослідження, дослідно-експериментальною перевіркою висунутого припущення; єдністю кількісного і якісного аналізу експериментальних даних, позитивною динамікою змін у розвитку пізнавальної діяльності учнів експериментальних класів.

Апробація і впровадження результатів дослідження. Результати дослідження обговорювалися на Міжнародних науково-практичних конференціях “Треті слов'янські педагогічні читання” (Кривий Ріг, 2004); “Формування професійної компетентності вчителя в умовах Європейської інтеграції” (Житомир, 2005); “Сучасні педагогічні технології і освітні системи ХХІ століття” (Кіровоград, 2006); “Педагогічні та соціально-психологічні аспекти виховання у контексті сучасного Європейського виміру” (Полтава, 2006); “Проблеми структурування педагогічних знань як умова підготовки майбутніх фахівців” (Кривий Ріг, 2006); а також на Всеукраїнській науково-практичній конференції “Сучасні технології навчання майбутніх учителів праці” (Кривий Ріг, 2006).

Основні положення, висновки і результати дослідження обговорювалися на щорічних науково-практичних конференціях Криворізького державного педагогічного університету, на засіданнях педагогічних рад і методичних об'єднань учителів загальноосвітніх шкіл м. Кривого Рогу, на базі яких проводився педагогічний експеримент. Завдання, зміст, програма експериментального дослідження обговорювалися на засіданнях кафедри психології та педагогічних технологій, на семінарах аспірантів та під час засідань секції молодих дослідників КДПУ.

Результати дослідження впроваджено у практику роботи ЗОШ № 7 (довідка № 43 від 12.06.2004), № 41 (довідка № 73 від 20.06.2004), № 109 (довідка № 27 від 17.06.2004) м. Кривого Рогу; № 10 м. Ізмаїла (довідка № 87 від 10.06.2004); гімназії № 20 м. Херсона (довідка № 118 від 07.06.2004).

Публікації. Основні положення та результати наукової дослідно-експериментальної роботи відображено у 13 одноосібних публікаціях автора (з них 11 статей у фахових виданнях України та 1 методичні рекомендації для вчителів).

Структура дисертації: робота складається зі вступу, 2 розділів, висновків, списку використаних джерел (224 найменування) та 5 додатків. Повний обсяг дисертації - 226 сторінок машинописного тексту, з них 192 сторінки основного тексту, який містить 30 таблиць та 11 рисунків.

2. Основний зміст дисертації

У вступі обґрунтовано актуальність обраної теми; визначено об'єкт, предмет, мету й завдання дослідження, сформульовано гіпотезу і наукову новизну, розкрито теоретичну і практичну значущість, охарактеризовано методологічні та теоретичні основи дослідження, розглянуто шляхи і форми апробації та впровадження основних положень дослідження у практику навчальних закладів, подано відомості про структуру й обсяг дисертації.

У першому розділі “Теоретичні основи формування в учнів умінь і навичок самоконтролю в процесі навчання” здійснено аналіз стану вирішення проблеми дослідження у філософській, психологічній, педагогічній та методичній літературі, що дало можливість з'ясувати психолого-педагогічну сутність процесу самоконтролю як наукового поняття та виду діяльності, визначити структуру, форми, види, функції самоконтролю та етапи формування в учнів умінь і навичок самоконтролю в процесі навчання, виокремити сукупність дидактичних умов ефективного формування в учнів умінь і навичок самоконтролю під час вивчення російської мови, розробити критерії для оцінки рівнів сформованості в учнів умінь і навичок самоконтролю.

У ході теоретичного аналізу було встановлено, що самоконтроль є складовою самосвідомості особистості і органічно пов'язаний з умінням здійснювати самооцінку та саморегуляцію власних дій та поведінки (Т. Гавакова, М. Гриньова, Л. Деркач, О. Линда, А. Маркова, Г. Нікіфоров, Г. Щукіна). Виявлено також, що у процесі пізнавальної діяльності учнів саморегуляція має стати організаційною навичкою (одночасно ця функція визнається важливим критерієм для оцінки рівня сформованості самоконтролю учнів). Самоконтроль є функцією самоуправління особистості власною діяльністю, і він органічно пов'язаний з іншими його функціями: самоплануванням, самоорганізацією, саморегуляцією, самооцінкою, самоаналізом та ін.

Установлено, що в основі самоконтролю лежать положення, які використовуються в процесі контролю; контроль і самоконтроль розглядаються як самостійні дії, але виявлено, що вони входять до змісту педагогічної діяльності і повинні відбуватися неодночасно, оскільки самоконтроль передує контролю. Отже, самоконтроль - найвищий прояв вольових та інтелектуальних зусиль учня, оскільки він органічно пов'язаний з проблемою самопізнання. У формуванні умінь здійснювати самоконтроль важливу роль відіграє розвинута інтуїція і набутий власний досвід учня. На певних етапах розвитку особистості самоконтроль стає життєвою потребою учня. Сформований самоконтроль дозволяє школяру порівнювати свої вчинки і думки з чужими, а також з існуючими нормами. Це має важливе значення для організації навчальної діяльності учнів загальноосвітньої школи. Без контролю з боку вчителя і без уміння учнів здійснювати самоконтроль процес навчання має низьку ефективність.

Встановлено, що у сучасній педагогічній науці немає однозначного підходу до поняття “самоконтроль”. Провідні українські дидакти, зокрема С. Гончаренко, розуміють під самоконтролем усвідомлювану регуляцію людиною своєї поведінки та діяльності для забезпечення відповідності їхніх результатів поставленим цілям та вимогам. О. Савченко визначає самоконтроль у навчанні як перевірку учнем власних дій шляхом зіставлення, аналізу, корекції. Згідно з поглядами Є. Бочарової, А. Маркової, самоконтроль полягає в умінні учня самостійно знаходити помилки у власних навчальних діях шляхом зіставлення дій та їх наслідків з конкретним зразком. Б. Бокуть, Л. Ітельсон підходять до самоконтролю як компонента навчально-пізнавальної діяльності. Ю. Батій, Т. Гавакова, А. Сердюк, Г. Собієва підкреслюють, що самоконтроль спрямований на критичне ставлення до своєї діяльності, що проявляється в умінні помічати і виправляти допущені помилки. Дослідники В. Буряк, І. Дорно, Б. Єсипов, О. Линда, Ю. Овакімян, Ю. Сурков розглядають самоконтроль, у тому числі і самоперевірку, як елемент самостійної роботи і справедливо вважають, що уміння самостійно контролювати свої дії сприяє ефективності виконання самостійної роботи. У нашому дослідженні ми виходили з того, що самоконтроль - це усвідомлена діяльність учнів, що розглядається як система розумових дій і відбувається за їх власною ініціативою на засадах сформованої самооцінки і саморегуляції. Основною метою самоконтролю є самоперевірка результатів власної навчальної роботи.

На основі проведеного дослідження виділено такі структурні елементи самоконтролю: усвідомлення учнями мети навчальної діяльності; початкове ознайомлення зі зразками; контроль за перебігом навчальної діяльності на кожному етапі; порівняння перебігу роботи і досягнутого результату діяльності зі взірцем; оцінка стану виконаної роботи, виявлення й аналіз допущених помилок; корекція роботи на основі даних самооцінки і уточнення плану її виконання; використання інформації самоконтролю для планування наступного циклу навчальної діяльності. Виявлено такі види самоконтролю учнів у процесі навчання: підготовчий, перспективний, констатувальний, мимовільний, довільний, опосередкований (непрямий), безпосередній, епізодичний, постійний (систематичний). Відповідно до рівня сформованості дії контролю вчені виділяють такі форми самоконтролю: підсумковий, поопераційний, плануючий, прогнозуючий.

Установлено, що самоконтроль у процесі навчання виконує три основні функції: навчальну, виховну й розвивальну. Крім того, у теорії управління виділяють прогнозуючу, планувальну, перевірочну, оцінювальну, регулюючу, коректуючу й стимулюючу функції самоконтролю, що мають здійснюватися в процесі навчально-пізнавальної діяльності учнів.

У контексті дослідження визначено уміння і навички самоконтролю як загальнонавчальні (навчально-інтелектуальні), які є синтезом інтелектуальних і практичних дій та зусиль учнів, спрямованих на самоорганізацію навчально-пізнавальної діяльності.

У процесі дослідження було встановлено, що рівень сформованості самоконтролю передбачає наявність в учнів таких умінь: планувати роботу до початку її виконання; змінювати склад дій залежно від дидактичних умов, що створюються в процесі навчання; усвідомлювати необхідність почергового використання розгорнутих і скорочених форм контролю; самостійно складати системи перевірочних завдань тощо.

Виявлено основні дидактичні умови, дотримання яких забезпечує ефективний розвиток й формування в учнів умінь і навичок самоконтролю. Серед них слід назвати такі: наявність в учнів позитивної мотивації навчальної діяльності; розвиток пізнавальної активності й самостійності учнів; ознайомлення їх зі способами, методами та прийомами здійснення самоконтролю; організація і проведення спеціальних уроків, спрямованих на формування в учнів умінь і навичок здійснювати самоконтроль; створення на уроках позитивної емоційно-моральної атмосфери, ситуацій успіху.

Аналіз результатів проведеного теоретичного дослідження дозволив визначити критерії для оцінки рівнів сформованості в учнів умінь і навичок здійснювати самоконтроль під час вивчення російської мови, а саме: розвиток мотивації пізнавальної діяльності учнів при здійсненні самоконтролю, завдяки чому зростає їх пізнавальна активність і самостійність; лінгвістична грамотність учнів, що підвищувалась завдяки сформованим умінням здійснювати самоконтроль; підвищення рівня сформованих особистісних якостей учнів (працелюбність, відповідальність, впевненість, самоорганізованість), завдяки послідовному зростанню умінь і навичок учнів здійснювати самоконтроль. Зіставлення показників за розробленими критеріями у контрольній та експериментальній групах дозволило виявити динаміку рівнів сформованості в учнів умінь і навичок самоконтролю у процесі навчання та перевірити результативність дослідно-експериментальної роботи.

У другому розділі “Система роботи з формування в учнів 7-х класів умінь і навичок самоконтролю у процесі вивчення російської мови” здійснено системний підхід до визначення сучасного стану рівня сформованості умінь і навичок самоконтролю учнів під час вивчення російської мови. Проведена робота дозволила з'ясувати, що має місце як недостатній рівень сформованих навчальних і лінгвістичних умінь школярів, так і низький рівень сформованості у них умінь і навичок самоконтролю у процесі пізнавальної діяльності. Це зумовлено тим, що сукупність дидактичних умов формування в учнів 7-х класів умінь і навичок самоконтролю під час вивчення російської мови та їх результативність є недостатньою. Встановлено також, що самоконтроль навчальної діяльності семикласників здійснюється нерегулярно: у більшості випадків контролюється тільки кінцевий результат виконаного завдання, проте поточний самоконтроль практично не здійснюється.

Отримані результати констатувального експерименту дозволили виділити такі недоліки у навчальному процесі щодо формування в учнів умінь і навичок самоконтролю: недостатня якість оперативного зворотного зв'язку; наявність непослідовного врахування індивідуальних особливостей учнів; недооцінка важливості формування мотиваційно-емоційної сфери у процесі вивчення російської мови; певна обмеженість часу; відсутність методичних рекомендацій щодо організації самоконтролю у процесі засвоєння учнями навчального матеріалу.

На етапі проведення констатувального експерименту було використано різноманітні завдання з російської мови (словниковий диктант, міні-диктант, переклад тексту з української мови на російську, міні-твір, творчі вправи, виявлення та пояснення орфограм тощо), що дало змогу встановити взаємозв'язки між формуванням в учнів самоконтролю та якістю їх самостійної роботи, між уміннями самоконтролю та лінгвістичними уміннями учнів. Крім того, проведена робота дозволила розподілити школярів за рівнями сформованості умінь і навичок самоконтролю у процесі вивчення російської мови. Було визначено такі рівні: високий (продуктивно-реконструктивний і творчий), достатній (репродуктивно-пояснювальний без опори на зразок), середній (репродуктивний з опорою на зразок) та низький (нульовий). По завершенні констатувального експерименту було отримано такі результати: до високого рівня сформованості в учнів умінь і навичок самоконтролю у процесі вивчення російської мови віднесено лише 5,3 % учнів, 6,8 % учнів - до достатнього рівня, 26,1 % учнів - до середнього та 61,8 % учнів - до низького рівня сформованості досліджуваних умінь.

Висновки, отримані в процесі діагностики рівнів сформованості в учнів 7-х класів умінь і навичок самоконтролю, підтвердили потребу в удосконаленні організації цілеспрямованої і систематичної роботи.

На основі результатів констатувального експерименту було розроблено програму формування в учнів 7-х класів умінь і навичок самоконтролю у процесі вивчення російської мови, що складалася з трьох пошукових блоків. До першого блоку віднесено спеціально організовану цілеспрямовану роботу з підготовки вчителів, які були залучені до проведення експерименту (ознайомлення зі зразками розробок завдань, виконання яких передбачало успішне формування в учнів умінь і навичок здійснювати самоконтроль; проведення консультацій, теоретичних і практичних семінарів; надання цілеспрямованих рекомендації тощо). Другий пошуковий блок містив дидактичну технологію формування в учнів 7-х класів умінь і навичок самоконтролю у процесі вивчення російської мови. У змісті технології було передбачено такі етапи: підготовчий, спрямувальний, планувальний, власне практичний, впорядкувальний та підсумковий.

Підготовчий етап передбачав розробку загального проекту педагогічної взаємодії та ознайомлення учнів з концепцією поетапного формування розумових дій (підведення мотиваційної основи дії, визначення мети дії, обґрунтування практичних дій шляхом використання трьох типів орієнтовної основи дії, закріплення здобутих умінь шляхом багаторазового виконання).

На спрямувальному етапі вчитель давав вказівки щодо правильності виконання майбутньої роботи, ознайомлював зі зразками, використовував алгоритми та різноманітні пам'ятки-інструкції.

Планувальний етап пропонованої дидактичної технології передбачав ознайомлення учнів з конкретними практичними методами, прийомами, засобами здійснення самоконтролю. На цьому етапі було систематизовано види пізнавальних дій учнів, що сприяють формуванню самоконтролю, а саме: формування висновків за вивченим навчальним матеріалом; перевірка виконання завдання за підручником шляхом використання порівняння, звірення фактичного результату із зразком (з відповіддю у підручнику, таблицями, кресленнями, плакатами та ін.); самодиктант з поясненням причин допущення помилок; самостійне складання графіків-схем до даного навчального матеріалу; складання загадок, кросвордів; прийоми самокорекції: виправлення помилок як у власному зошиті, так і на дошці, пояснення причин допущення помилок, застосування таблиць, схем, графіків, пам'яток для попередження помилок; рецензування відповідей або письмових робіт; організація взаємоперевірок: питання до товариша, письмовий аналіз відповідей, взаємоперевірка зошитів, проставляння на полях зошитів числа виявлених помилок.

На власне практичному етапі учні безпосередньо застосовували і відпрацьовували усвідомлені засоби здійснення самоконтролю. Для цього було використано навчально-пізнавальні завдання з російської мови: диференційовані різнорівневі тестові завдання; завдання, спрямовані на корекцію та вдосконалення написаного; ознайомлення з лінгвістичними казками та намагання створити власну казку за поданим зразком. Разом з тим доцільним було використання зображувальної та схематичної наочності у вигляді різних видів карток з ключем, карток-п'ятихвилинок тощо. Крім того, було виокремлено види дій вчителів, що сприяють результативному виробленню в учнів умінь і навичок самоконтролю: навмисні пропуски помилок; використання неповного виконання завдань; складання спеціальних пам'яток з правилами, консультаційних карток, алгоритмів до виконання певної дії, складання карток-підказок; інструктаж учнів (усний та письмовий); виділення вчителем місць з допущеними помилками для самостійного виправлення учнями; порівняння виконаних завдань з готовими відповідями, записаних учителем на дошці та ін. Одночасно було розроблено систему вправ різних типів: за ступенем самостійності виконання завдань; за рівнем усвідомлення виконуваних дій; вправи, для виконання яких передбачені додаткові роз'яснення, інструкції, плани, схеми, алгоритми, пам'ятки; вправи, спрямовані на формування прийомів самостійного контролю виконуваних дій; вправи з елементами порівняння виконуваних власних дій і дій однокласників; вправи, які доповнюють практичну частину шкільного підручника; вправи, що передбачають пошук власних шляхів їх виконання; ситуативні та проблемні вправи; вправи на узагальнення вивченого матеріалу; вправи творчого характеру тощо.

Проведена робота дозволила створити власне дослідно-експериментальну програму формування в учнів умінь і навичок самоконтролю на прикладі вивчення тем: “Дієприкметник”, “Дієприслівник” та “Прислівник”, яку було виокремлено у третій пошуковий блок загальної програми.

На етапі впорядкування вчитель узагальнював систему вмінь і навичок учнів здійснювати самоконтроль у процесі пізнавальної діяльності. На цьому етапі було систематизовано найбільш ефективні способи навчання учнів самоконтролю: порівняння власної роботи з педагогічним зразком (еталоном), визначення її якості; використання різноманітних прийомів взаємооцінки і самооцінки; виявлення допущених помилок, виправлення і пояснення причин їх виникнення; привчання учнів до здійснення проміжного контролю своїх дій; систематична настанова вчителя на самоконтроль; самостійні дії за інструкцією (письмовою або усною); використання карток-підказок, карток-консультацій, карток з ключем, пам'яток, алгоритмів тощо.

На останньому етапі розробленої дидактичної технології - підсумковому - вчитель разом з учнями аналізували результати процесу формування самоконтролю та шляхи подолання труднощів, які виникли.

Впровадження програми формування в учнів 7-х класів умінь і навичок самоконтролю у процесі вивчення російської мови у навчально-пізнавальний процес дозволило зробити ряд суттєвих висновків.

Встановлено, що самоконтролю і самооцінці треба учити школярів у ході всієї урочної та позаурочної роботи. Найбільш доцільними у цьому відношенні є інструктаж як метод навчання самоконтролю та взаємна оцінка як спосіб навчання самооцінці. Практично будь-який елемент уроку можна використовувати для розвитку в учнів умінь і навичок самоконтролю.

Після завершення формувального експерименту було зафіксовано позитивну динаміку за розробленими критеріями як у контрольній, так і у експериментальній групах учнів. Проте у експериментальній групі показники були набагато вищі у порівнянні з показниками контрольної групи. Так, за критерієм “Розвиток мотивації пізнавальної діяльності учнів при здійсненні самоконтролю, завдяки чому зростає їх пізнавальна активність і самостійність”, у експериментальній групі високий рівень зріс на 16 % (відповідно у контрольній - на 2,5 %), достатній - на 19 % (у контрольній - на 5,5 %), на середньому і низькому рівнях зафіксовано зниження - відповідно на 5,5 % і 29,5 % (у контрольній середній рівень зріс на 1 %, на низькому рівні має місце зниження показників на 9 %).

За критерієм “Лінгвістична грамотність учнів, що підвищувалась завдяки сформованим умінням здійснювати самоконтроль”, у експериментальній групі високий рівень зріс на 8 % (відповідно у контрольній - на 2 %), достатній - на 17,5 % (у контрольній - на 7,5 %), середній - на 20,5 % (у контрольній - на 0,5 %), на низькому рівні зафіксовано зниження на 46 % (у контрольній - на 10 %).

За критерієм “Підвищення рівня сформованих особистісних якостей учнів, завдяки послідовному зростанню умінь і навичок учнів здійснювати самоконтроль”, у експериментальній групі високий рівень зріс на 12,5 % (відповідно у контрольній - на 0,5 %), достатній - на 17,5 % (у контрольній - на 1 %), на низькому рівні зафіксовано зниження на 61,5 % (у контрольній - на 5,5 %).

Проведена робота дозволила з'ясувати загальний розподіл учнів 7-х класів, залучених до формувального експерименту, за рівнями сформованості у них умінь і навичок здійснювати самоконтроль під час вивчення російської мови.

Наприкінці навчального року по завершенні формувального експерименту у контрольних й експериментальних класах було проведено контрольну роботу (спеціально дібрані вправи з російської мови на використання учнями умінь і навичок самоконтролю) з метою з'ясування рівня їх сформованості. Це дало змогу зіставити результати контрольної роботи, яку було проведено на етапі констатувального експерименту, з вищезазначеною контрольною роботою з метою виявлення динаміки рівня сформованості умінь і навичок самоконтролю в обох групах (експериментальній та контрольній). Порівняльний аналіз отриманих результатів подано у табл. 1.

Таблиця 1 Динаміка рівнів сформованості умінь і навичок самоконтролю в учнів експериментальних та контрольних груп на етапі констатувального та після завершення формувального експериментів, %

Як бачимо з табл. 1, отримані експериментальні дані демонструють позитивну динаміку зростання загального рівня сформованості умінь і навичок самоконтролю семикласників. Проте в експериментальних класах позитивні зміни набагато вагоміші. Зазначені дані свідчать про те, що в учнів експериментальних класів порівняно з контрольними виявилися вищі показники: на 4,3 % зріс високий рівень і на 17,6 % - достатній, на низькому рівні зафіксовано зниження показників на 6 %. Таким чином, експериментальні дані переконливо свідчать про те, що після проведення формувального експерименту спостерігається позитивна динаміка рівнів сформованості вмінь і навичок самоконтролю в учнів експериментальних класів - від більш низького і середнього до достатнього й високого.

Як показало проведене дослідження, урахування педагогом виокремлених нами положень, а саме: посилення уваги до особистості учня, його самооцінки, формування самоконтролю у тісному взаємозв'язку з формуванням мовних і загальнонавчальних умінь школярів, підвищення за допомогою самоконтролю особистісних якостей учня, його пам'яті, інтелектуальних здібностей, дійсно забезпечує у процесі навчання умови для формування в учнів основної школи умінь і навичок самоконтролю.

Аналіз проведеної дослідно-експериментальної роботи свідчить, що не менш важливим є усвідомлення вчителями психолого-педагогічної сутності самоконтролю, його характеристики, видів, форм та функцій. Крім того, ефективному розвитку самоконтролю учнів сприяє створення певних дидактичних умов та використання у процесі навчання технології поетапного формування в учнів умінь і навичок самоконтролю.

Проведена робота сприяла поліпшенню багатьох параметрів навчальних дій школярів експериментальних класів: вони стали більш організованими, охайними, навчилися чітко планувати та організовувати власну діяльність, адекватно оцінювати її результати.

У процесі проведення дослідження було зроблено математичну обробку вихідних даних та дисперсійний аналіз однофакторних комплексів, де чинником виступав самоконтроль учнів у процесі їх пізнавальної діяльності. Отримані дані переконливо свідчать про дієвість та результативність розробленої програми формування в учнів 7-х класів умінь і навичок самоконтролю у процесі вивчення російської мови.

Зіставлення показників за розробленими критеріями для оцінки рівнів сформованості в учнів умінь і навичок самоконтролю дозволило виявити позитивну динаміку в учнів експериментальних груп у порівнянні з контрольною.

Одержані результати свідчать про ефективність розробленої й апробованої на практиці дослідно-експериментальної програми, яка при дотриманні сукупності дидактичних умов сприяє підвищенню рівня сформованості в учнів умінь і навичок самоконтролю у процесі навчання.

Загальні висновки

Теоретичний аналіз проблеми формування в учнів основної школи умінь і навичок самоконтролю та результати експериментального навчання дозволили зробити такі загальні висновки.

1. Вивчення та критичний аналіз психологічної, педагогічної, лінгводидактичної та методичної літератури, осмислення традиційних і новітніх підходів до теорії і практики навчання у школі та результати анкетування вчителів підтвердили актуальність проблеми формування вмінь і навичок самоконтролю учнів і виявили недостатню розробленість її на сучасному етапі реформування школи. Дисертаційне дослідження підтвердило необхідність активізації свідомої і самокерованої пізнавальної діяльності школярів і розвитку умінь самостійно контролювати й оцінювати результати своєї діяльності, що є одним із стратегічних завдань сучасної шкільної освіти.

2. Аналіз шкільної програми, чинних підручників та навчальних посібників з російської мови, спостереження за навчальними процесом, бесіди з учнями та вчителями, результати констатувального експерименту показали, що сучасною шкільною програмою не передбачено проведення спеціальної роботи з формування умінь і навичок самоконтролю учнів основної школи. Відсутність систематичної роботи з формування зазначених умінь у практиці сучасної школи гальмує активізацію пізнавальної діяльності школярів і розвиток їх інтелектуальних здібностей.

3. На основі вивчення й аналізу наукової літератури й педагогічної практики було встановлено, що самоконтроль - це усвідомлена діяльність учнів, яка розглядається як система розумових дій і відбувається за їх власною ініціативою на засадах сформованої самооцінки і саморегуляції. Основною метою самоконтролю є самоперевірка результатів власної навчальної роботи. У контексті дослідження ми розглянули уміння і навички самоконтролю як загальнонавчальні, що є синтезом інтелектуальних і практичних дій учнів та зусиль, спрямованих на самоорганізацію пізнавальної діяльності.

4. Виявлено та обґрунтовано основні дидактичні умови, створення яких забезпечує ефективне формування в учнів умінь і навичок самоконтролю: наявність в учнів позитивної мотивації навчальної діяльності; розвиток пізнавальної активності й самостійності учнів; ознайомлення їх зі способами, методами та прийомами здійснення самоконтролю; організація і проведення спеціальних уроків, спрямованих на формування в учнів умінь і навичок здійснювати самоконтроль; створення на уроках позитивної емоційно-моральної атмосфери та ін.

5. За допомогою системного підходу було визначено, що перевагу низького і середнього рівнів сформованості умінь і навичок самоконтролю в учнів 7-х класів можна пояснити низкою причин: несформованістю навчальних мотивів у школярів; відсутністю усвідомлення учнями необхідності розвитку цих умінь; несформованістю в учнів звички працювати самостійно, системно, результативно; недостатнім озброєнням учнів загальнонавчальними уміннями та навичками; відсутністю навичок організації подібної роботи у більшості вчителів. Було виявлено, що у процесі навчання має місце недооцінка особистісної спрямованості пізнавальної діяльності; перевага репродуктивних і недооцінка творчих методів навчальної роботи; ігнорування індивідуальних особливостей, навчальних можливостей і здібностей кожного учня. Саме це негативно впливає на рівень сформованості в учнів основної школи умінь і навичок самоконтролю у процесі навчання.

6. Доведено, що запровадження програми формування в учнів 7-х класів умінь і навичок самоконтролю на уроках російської мови та дидактичної технології у навчально-пізнавальний процес забезпечили керованість і результативність процесу формування в учнів 7-х класів умінь і навичок самоконтролю.

7. Встановлено, що рівень самостійності виконання навчальних завдань на уроках російської мови в учнів 7-х класів значно зростає, якщо вони самостійно планують власну роботу, виокремлюють її етапи, визначають найскладніші моменти, самі обирають шляхи розв'язання поставлених завдань. Підвищенню ефективності роботи з формування умінь і навичок самоконтролю семикласників сприяло оптимальне поєднання таких методів, прийомів і засобів навчання: порівняння результатів своєї навчальної діяльності зі зразком, складання плану поетапних дій, використання схем, карток, алгоритмів, пам'яток, таблиць, плакатів, креслень, самоаналіз допущених помилок, оцінювання учнями результатів власної діяльності та діяльності своїх однокласників тощо.

8. Аналіз результатів формувального експерименту дає змогу стверджувати, що комплексне й поетапне використання відповідних методів, прийомів і засобів навчання, з одного боку, забезпечує зростання рівня пізнавальної самостійності учнів, а з іншого, - сприяє виробленню стійкого інтересу до російської мови як навчальної дисципліни. Крім того, така організація роботи зумовлює перенесення сформованих на уроках російської мови умінь і навичок самоконтролю на інші навчальні предмети, а також якісно покращує особистісні риси учнів.

9. Аналіз результатів дослідно-експериментальної роботи свідчить про те, що у процесі навчальної підготовки, побудованої на принципах співпраці і співтворчості, диференціації й індивідуалізації запропонованих завдань, створюються умови, які позитивно впливають не тільки на формування необхідних навчальних умінь, зокрема умінь і навичок самоконтролю, але й у цілому на якість навчально-пізнавальної діяльності семикласників.

10. Дослідження підтвердило стійку залежність між формуванням умінь і навичок самоконтролю та розвитком інтелектуальних здібностей учнів. Набуття умінь контролювати власну навчальну діяльність прямо пов'язане з розвитком таких інтелектуальних якостей, як увага, пам'ять, мислення. Самостійна оцінка власної роботи та своїх однокласників на уроці веде до розвитку уміння критично мислити, аналізувати факти, події, вчинки людей тощо.

11. Результати дослідного навчання дозволили зафіксувати позитивну динаміку зростання показників рівнів за розробленими критеріями та загального рівня сформованості в учнів самоконтролю у процесі вивчення російської мови експериментальних класів з низького і середнього до достатнього і високого. Це свідчить про те, що розроблена у ході дослідження програма є ефективною і може бути використана у навчально-виховному процесі шкільної освіти. На основі отриманих даних можна говорити про те, що гіпотеза підтвердилася, завдання дослідження вирішені, мета досягнута.

Дисертаційне дослідження не претендує на вичерпне розв'язання проблеми формування в учнів умінь і навичок самоконтролю і є перспективним науковим напрямом розробки питань формування готовності і здатності підростаючого покоління до самоосвіти з урахуванням міжпредметних зв'язків.