Актуальність дослідження. Музичне та естетичне виховання особистості - важлива науково-педагогічна проблема. У Державній національній програмі "Освіта" (Україна ХХІ століття), Національній доктрині розвитку освіти України у ХХІ столітті наголошується на необхідності практичного впровадження особистісно орієнтованих виховних систем.

В освітньо-виховній галузі, яка переживає сьогодні складні процеси перетворення, музична освіта набуває великого соціального значення. Адже в час, коли з особливою гостротою стоїть проблема духовного відродження суспільства, музичне мистецтво вирішує завдання гуманізації виховання. Відповідно одним із пріоритетних напрямків розвитку музичної освіти є пошук науковцями та педагогами шляхів передачі цінного духовного досвіду поколінь, сконцентрованого в музичному мистецтві (В. Бутенко, І. Зязюн, Л. Масол, Г. Падалка, О. Ростовський, О. Рудницька, В. Сухомлинський, Т. Танько, О. Щолокова). Особливої актуальності набуває осмислення досвіду музичної освіти в Україні в цілому та в окремих її регіонах у кінці ХІХ - на початку ХХ ст.

Історіографічний аналіз проблеми дає підстави стверджувати, що історико-педагогічні аспекти розвитку музичної освіти представлені в дослідженнях Л. Бовсунівської (музична освіта на Поділлі), Л. Іванової (педагогічна спадщина М. Леонтовича), М. Маріо (виховання молоді засобами духовної музики), О. Поясик (музична освіта і виховання на Галичині), Т. Грищенко, О. Михайличенко, О. Щолокової (зміст, форми та методи музично-естетичного виховання); Є. Федотова (педагогічна спадщина К. Стеценка), О. Цвігун (музична освіта в навчальних закладах Києва); у роботах Т. Благової, Я. Мельничук, В. Найди (зміст музичних дисциплін у навчальних закладах різних регіонів). Питання теорії і практики музично-педагогічної освіти в Україні досліджували О. Овчарук, Л. Проців, Т. Танько та ін. В історико-педагогічних роботах В. Боброва, В. Добровольської, присвячених історії шкільної педагогіки взагалі, також певна увага приділялась музичної освіти.

Зазначимо, що за останні роки значно зросла увага до вивчення історії музичної освіти в різних регіонах України. Разом із тим, результати аналізу широкого кола джерел свідчать, що історико-педагогічні аспекти проблеми становлення та розвитку музичної освіти в Херсонській губернії майже не висвітлювалися в мистецько-педагогічних дослідженнях. Виключенням є дисертаційне дослідження Е. Дагілайської, присвячене мистецькому життю Одеси ХІХ - початку ХХ століття.

Для даного наукового дослідження цікавими є праці, які надають можливість подати стан музичної освіти в Херсонській губернії наприкінці ХІХ - початку ХХ ст. на фоні інших сфер громадського життя. Так, географії, політичному та економічному стану губернії, історії культурно-національного та культурно-освітнього руху на півдні України присвячені сучасні дослідження О. Караульної, В. Кузьменко, А. Кучерен-ка, О. Лютої, А. Мисечко, В. Постолатія, Л. Рябовол, Н. Шушляннікової.

Частково питання розвитку музичної освіти та виховання в Херсонській губернії порушуються в роботах Л. Долгих, Я. Кацанова, О. Ковальової, Н. Крижановської, О. Петренко, О. Полячка, Р. Розенберг, О. Станко, Є. Фішова, А. Форостян, В. Чистова. У дисертаційних дослід-женнях В. Боброва, О. Грищенко, В. Добровольської, О. Михайличенка, О. Овчарук, Н. Смоляги музична освіта в Херсонській губернії розглядається в контексті широкого загальноукраїнського матеріалу.

Таким чином, окремі аспекти становлення та розвитку музичної освіти в Херсонській губернії наприкінці XIX - на початку ХХ століття побічно розглядалися в інформативному контексті більш широких досліджень. Проте сьогодні немає комплексного історико-педагогічного дослідження процесу становлення та розвитку музичної освіти в Херсонській губернії кінця XIX - початку ХХ століття.

Отже, актуальність і недостатня розробленість проблеми музичної освіти зумовили вибір теми дисертаційного дослідження "Становлення та розвиток музичної освіти в Херсонській губернії (кінець XIX - початок ХХ століття) ".

Хронологічні межі дослідження охоплюють період кінця XIX - початку ХХ ст. Вибір нижньої хронологічної межі зумовлений соціально-політичними, культурними змінами, освітніми реформами на території Російської імперії, до складу якої входила Херсонська губернія; введенням до реєстру навчальних предметів "Співи" та "Музика" в усіх типах навчальних закладів губернії; появою перших закладів, що надавали професійну музичну освіту. Верхня хронологічна межа детермінована початком історичних подій, що призвели до географічних, політичних змін та зламу системи музичної освіти в Україні.

Зв'язок роботи з науковими планами та темами. Дисертаційне дослідження виконано відповідно до тематичного плану наукових досліджень Південнослов'янського інституту Київського славістичного університету при розробці комплексної теми "Становлення та розвиток професійної освіти на Миколаївщині в ХІХ ст. " (державний реєстраційний номер 0106U000136). Тему затверджено Радою з координації наукових досліджень у галузі педагогіки й психології АПН України (протокол № 1 від 25.01.2005 р.).

Об'єкт дослідження - музична освіта в Україні (кінець ХІХ - початок ХХ ст.).

Предмет дослідження - процес становлення та розвитку музичної освіти в Херсонській губернії наприкінці ХІХ - на початку ХХ ст.

Мета дослідження - виявити специфіку та тенденції становлення та розвитку музичної освіти в Херсонській губернії наприкінці ХІХ - на початку ХХ ст., розкрити можливості використання історико-педагогічного досвіду музичної освіти в сучасних умовах.

Об'єкт, предмет і мета дослідження визначили його основні завдання:

Охарактеризувати історичні та соціокультурні передумови становлення та розвитку музичної освіти в Україні в кінці XIX - на початку ХХ ст.

Простежити динаміку поступових змін щодо музичних предметів у загальноосвітніх навчальних закладах; системи професійної музичної освіти в України та в Херсонській губернії наприкінці ХІХ - на початку ХХ ст.

Визначити основні напрямки, зміст, форми, принципи, характерні тенденції розвитку загальної музичної освіти в Херсонській губернії в досліджуваний період.

З'ясувати особливості організації професійної музичної освіти в губернії на кінець XIX - початок ХХ століття і на цій основі виявити динаміку розвитку змісту та організаційних форм професійної музичної освіти у Херсонській губернії.

Виявити можливості творчого використання накопиченого історико-педагогічного досвіду для удосконалення музичної освіти в сучасних умовах.

Методологічну основу дослідження становлять: філософські положення теорії наукового пізнання, положення про об'єктивний та історичний підхід до аналізу процесів розвитку вітчизняної освіти, складовою частиною якої є музична (загальна та професійна) освіта, взаємозумовленість соціокультурних та суспільно-історичних явищ і необхідність їх вивчення та зіставлення в конкретних історичних умовах, положення системного і діяльнісного підходів у пізнанні педагогічних і мистецьких явищ та процесів; сучасні ідеї методики та теорії музичного виховання.

Теоретичну основу дослідження складають положення, узагальнення, висновки науковців із питань розвитку вітчизняної освіти (М. Грушевський, Д. Антонович, І. Бех, Г. Ващенко, Л. Вовк, Н. Гупан, Н. Дічек, О. Дубасенюк, М. Євтух, С. Золотухіна, Н. Калениченко, В. Кремень, Д. Любар, Л. Масол, Л. Медвідь, Н. Ничкало, С. Сірополко, Б. Ступарик, М. Стельмахович, О. Сухомлинська, Д. Федоренко, М. Шегута, М. Ярмаченко); теоретичні підходи до наукового вивчення історико-педагогічного процесу (Л. Ваховський, О. Сухомлинська), фундаментальні праці з питань розвитку національної культури в контексті суспільно-політичних перетворень кінця ХІХ - початку ХХ ст. (Д. Антонович, М. Аркас, М. Гру-шевський, Н. Антонець, О. Гермайзе, Т. Гунчак, Д. Дорошенко, І. Крип'я-кевич, І. Огієнко, О. Субтельний, Т. Усатенко, Н. Шип); праці культуро-логів, мистецтвознавців із питань історії української музичної культури (Л. Архімович, М. Гордійчук, М. Грінченко, Т. Золотоверхий, Я. Кацанов, Л. Кияновська, Л. Корній, Л. Мазепа, М. Черепанин, К. Шамаєва, О. Шреєр-Ткаченко); праці теоретиків мистецької освіти та музичного виховання в Україні (В. Бутенко, І. Зязюн, Л. Масол, О. Михайличенко, Г. Падалка, О. Ростовський, О. Рудницька, Т. Танько, В. Шульгіна, О. Щолокова), нормативні документи освітянської галузі України (Концепція національного виховання, Державна національна програма "Освіта" (Україна XXI століття), Національна доктрина розвитку освіти України в ХХІ столітті, Концепція 12-річної середньої загальноосвітньої школи.

Для розв'язання поставлених завдань використано комплекс методів: теоретичний аналіз наукової літератури, історико-генетичний метод для визначення вихідних теоретичних позицій дослідження; історико-структурний, періодизація, систематизація, класифікація історичних фактів і процесів, контент-аналіз документальних джерел та архівних матеріалів для виявлення основних тенденцій, змісту, структури та форм музичної освіти в Україні, зокрема в Херсонській губернії, у кінці XIX - початку ХХ ст. у змінах і часовій послідовності; монографічний, вивчення та узагальнення практичного досвіду педагогів-музикантів минулого для з'ясування ролі та внеску педагогів, композиторів у справу музично-естетичної освіти в Україні та в Херсонській губернії зокрема.

Джерельну базу дослідження складають: документи і матеріали фондів державних архівів Миколаївської, Херсонської, Кіровоградської областей, архівів музичних училищ Херсона та Миколаєва; фонди Миколаївського краєзнавчого музею; музеїв Г.Г. Нейгауза та музичної культури ім. К. Шимановського в Кіровограді, музеїв М. Римського-Корсакова та історії музичної школи № 1 ім. М. Римського-Корсакова в Миколаєві; Національної бібліотеки України ім. В. Вернадського, Миколаївської науково-педагогічної бібліотеки, Науково-педагогічної бібліотеки ім. В. Сухомлинського (м. Київ), Національної парламентської бібліотеки України, фонди Миколаївської державної обласної універсальної наукової бібліотеки ім. О. Гмирьова, Херсонської державної обласної бібліотеки, Одеської державної наукової бібліотеки ім. М. Горького, Наукової бібліотеки Одеського національного університету ім. І. Мечникова (включаючи відділи рідкісних видань та краєзнавчої літератури), періодика та часописи Херсонської губернії окресленого періоду, зокрема, такі, як "Южанин", "Николаевский вестник", "Новороссийский телеграф", "Одес-ский вестник", "Херсонские губернские ведомости", "Юг", "Южно-русский альманах", "Елисаветградский вестник", "Голос юга", "Новороссийский край", журнал "Южный музыкальный вестник", "Адрес-календари"; історична, науково-педагогічна та музикознавча література з теми дослідження, сучасна мистецька та педагогічна періодика, монографії, дисертаційні роботи, присвячені розвитку музичної та педагогічної освіти в Україні, довідково-енциклопедичні видання.

Наукова новизна дослідження полягає в тому, що вперше на конкретному історико-педагогічному матеріалі прослідковано основні напрями, форми, тенденції та динаміку розвитку музичної освіти в Херсонській губернії в кінці ХІХ - на початку ХХ ст.; визначено етапи становлення та розвитку професійної музичної освіти в Херсонській губернії досліджуваного періоду; дістали подальшого розвитку питання сутності, мети, змісту загальної та професійної музичної освіти.

У науковий обіг уведено маловідомі матеріали архівних фондів та документи музеїв і відділів рідких видань бібліотек, які значно доповнюють уявлення про історичний розвиток музичної освіти в Херсонській губернії зазначеного періоду.

Практичне значення дослідження полягає в тому, що матеріали дослідження можуть бути використані вчителями загальноосвітніх та спеціальних шкіл музично-естетичного спрямування у практиці музичної освіти дітей та учнівської молоді, а також під час вивчення курсів педагогіки, історії педагогіки, спецкурсів з естетичного виховання, історії музики, історії та теорії культури, краєзнавства у вищих педагогічних навчальних закладах різного рівня акредитації, у процесі післядипломної педагогічної освіти. За результатами дослідження видана хрестоматійна збірка "Твори композиторів Миколаєва кінця XIX - початку ХХ століть", яка поповнила педагогічний репертуар музичних шкіл, музичного училища м. Миколаєва, використовується в освітньому процесі викладачами кафедр інструментально-виконавських дисциплін та мистецтвознавства Інституту педагогічної освіти Миколаївського державного університету імені В.О. Сухомлинського.

Апробація результатів дослідження. Основні положення й резуль-тати дослідження обговорювалися на Всеукраїнських науково-практичних конференціях "Перспективи розвитку художньо-естетичної освіти в ново-му тисячолітті" (Миколаїв, 2001), "Історичне краєзнавство в системі осві-ти України: здобутки, проблеми, перспективи" (Кам'янець-Подільський, 2002), "Педагогічна освіта в Україні: проблеми, перспективи розвитку" (Миколаїв, 2004), "Модернізація вищої освіти України: історія, досвід, перспективи" (Миколаїв, 2004), ІХ історико-культурологічних слов'яно-знавчих читаннях "Актуальні проблеми викладання мов та історії слов'янських народів" (Миколаїв, 2005). Результати дослідження розгляд-далися на семінарах педагогічних працівників, у процесі курсового підвищення кваліфікації вчителів музичного мистецтва на базі Миколаївського обласного інституту післядипломної педагогічної освіти.

Публікації. Основні результати дослідження відображені в 10 одноосібних публікаціях, із них 5 статей у наукових фахових виданнях.

музична освіта херсонська губернія

Структура дисертації. Дисертаційна робота складається зі вступу, трьох розділів, висновків до кожного розділу, загальних висновків, списку використаних джерел (300 найменувань). Робота містить 5 таблиць, 15 додатків на 52 сторінках. Загальний обсяг дисертації становить 240 сторінок.

Основний зміст дисертації

У вступі обґрунтовано актуальність дослідження, визначено об'єкт, предмет, мету та завдання роботи, методи дослідження, її теоретико-методологічні засади, розкрито наукову новизну, практичне значення роботи, наведено дані про апробацію результатів дослідження.

У першому розділі "Історичні аспекти розвитку музичної освіти на Україні в кінці ХІХ - на початку ХХ століття" виявлено історичні та соціокультурні передумови становлення та розвитку музичної освіти в Україні й Херсонській губернії в кінці XIX - початку ХХ століття, проаналізовано стан загальної та професійної музичної освіти в різних регіонах України.

У ході дослідження встановлено, що завдяки соціально-економічному (прогресивні наслідки реформ другої половини ХІХ ст.), освітньо-педагогічному (розвиток педагогічної науки, діяльність освітніх товариств, викладацька робота видатних діячів української культури, серед яких М. Лисенко, М. Леонтович, К. Стеценко, П. Бажанський, М. Вербицький, А. Вахнянин), культурно-мистецькому та громадському (діяльність аматорських музичних товариств, поява українського музично-драматичного театру) рухам, кінець ХІХ - початок ХХ ст. стає в Україні етапом бурхливого розвитку музичного життя суспільства, важливе місце в якому починає займати музична освіта. Це період, у який концепція необхідності музичного виховання й розвитку дитини знайшла науково-теоретичне обґрунтування та практичне втілення шляхом створення українськими педагогами-музикантами методичних розробок, навчальних посібників, музичних збірок, які широко впроваджувались у практику (пісенники В. Заремби, М. Лисенка, О. Дзбанівського, Я. Степового, С. Чернецького, К. Стеценка, С. Воробкевича, К. Панківського, В. Матюка, навчальні посібники М. Леонтовича, І. Кипріяна, В. Матюка).

Зазначимо, що музична освіта, виходячи з трактування цього поняття, поділяється на загальну, тобто ту, що дає знання, сприяє формуванню вмінь та навичок для аматорської діяльності, і на спеціальну, яка здійснює підготовку до професійної роботи (педагогічної, виконавської, композиторської, наукової). У кінці ХІХ - на початку ХХ ст. загальна музична підготовка надавалася в початкових, середніх та вищих закладах освіти, а професійна - у спеціалізованих школах, училищах, консерваторіях.

З'ясовано, що починаючи з другої половини ХІХ століття передові освітяни визнавали необхідність загальної музичної освіти дітей та молоді як одного з ефективних засобів естетичного, морального, релігійного, патріотичного виховання. Питання змісту та форм музично-естетичної освіти та виховання представлені в працях С. Миропольського "О музыкальном образовании народа в России и Западной Европе", К. Вебера "Краткий очерк современного состояния музыкального образо-вания в России", В. Гутора "В ожидании реформ. Мысли о музыкальном образовании", С. Булгакова "Значение музыки и пения в деле воспитания и в жизни человека", М. Вербитського "О пінію музикальном", "О твореннях музикальних, церковних і мірськіх на нашей Руси", у статтях А. Гуцайло, К. Малицької, С. Канюка на шпальтах педагогічного журналу "Bukoviner Schule".

Цикл музичних предметів у загальноосвітніх закладах України кінця ХІХ - початку ХХ ст. складався в основному з дисциплін "Співи" та "Музика". Аналіз положень, розпоряджень і циркулярів Міністерства народної освіти, місця зазначених предметів в освітньому процесі різноманітних навчальних закладів дозволив простежити динаміку поступових змін щодо предмета "Співи". Так, до 1915 року цей предмет на більшій території України залишався необов'язковим для викладання, тобто становив шкільний компонент змісту освіти. І лише на Галичині та Буковині предмет "Співи" вже з 70-тих років ХІХ ст. входив до реєстру обов'язкових предметів.

Аналіз архівних матеріалів, документальних джерел досліджуваного періоду свідчить, що, по-перше, зміст загальної музичної освіти в навчальних закладах різних регіонів України майже скрізь був однаковим і складався з уроків співів, музики, гри на різних інструментах, по-друге, впроваджувались урочна та позакласна форми навчання, по-третє, з учнів організовували шкільні хори, оркестри смичкових, духових або народних інструментів, які брали участь у житті школи, виступали на музично-літературних вечорах. Вивчення програм різних закладів показало, що педагоги в процесі роботи використовували метод наслідування, надавали дітям відомості з теорії музики, знайомили з сольмізацією, музичною літературою. Педагогічний репертуар складався з творів церковної та народної музики, зі здобутків російських і зарубіжних авторів. У програми включалось також прослуховування механічних записів і відвідування концертів та вистав.

Професійну музичну освіту в Україні наприкінці ХІХ - на початку ХХ ст. надавали приватні школи та курси. Так, у 1912-1913 н. р. на Україні було 60 музичних шкіл і курсів, а в 1914-1915 - уже 89. Крім цього, більш як у десяти містах Наддніпрянської України відкривались відділення Імператорського Російського музичного товариства (ІРМТ), на Галичині (у Львові) діяло "Галицьке музичне товариство" (ГМТ). На їх базі організовувались музичні школи, училища, консерваторії, метою яких було підготовка оркестрових виконавців, віртуозів на інструментах, концертних співаків, драматичних і оперних артистів, капельмейстерів, композиторів і вчителів музики. Особлива увага у процесі навчання приділялася грі на інструментах, що входять до складу оркестру (смичкові, духові, ударні); грі на фортепіано, органі; співу; теорії музики; історії музики; історії мистецтв; естетиці; сценічній грі; декламації; танцю тощо.

Недоліком закладів ІРМТ і ГМТ було те, що в них не приділялося достатньої уваги вихованню українських професіональних музикантів, підтримувалося зверхнє ставлення до національної культури в цілому. Тому непересічним явищем того часу було заснування закладів, які готували вітчизняні кадри і базували свій навчальний процес на національному матеріалі та методах навчання. Це були музично-драматична школа імені М. Лисенка в Києві та Вищий музичний інститут імені М. Лисенка у Львові, значний внесок яких у розвиток української музичної освіти та педагогіки варто зазначити.

Отже, наприкінці ХІХ - на початку ХХ ст. музична освіта чітко поділяється на загальну та професійну. Загальна стає невід'ємним компонентом виховання та навчання в освітніх закладах різного рівня (хоча тривалий час її предмети відносяться до необов'язкових), а професійна набуває рис сталої неперервної освітньої системи.

У другому розділі "Загальна музична освіта в навчальних закладах Херсонської губернії наприкінці ХІХ - початку ХХ століття" розглянуто питання становлення загальної музичної освіти в початкових та середніх навчальних закладах Херсонської губернії зазначеного періоду, розкрито тенденції забезпечення її змісту.

Херсонська губернія належала до південних земель європейської частини Російської імперії, отримала свою назву у 1803 році. Найбільшими містами губернії були Одеса, Херсон, Миколаїв і Єлисаветград (сучасний Кіровоград), територія поділялася на 6 повітів: Херсонський, Одеський, Єлисаветградський, Олександрійський, Ананієвський, Тираспольський. Соціально-економічний розвиток регіону вимагав наявності освічених працівників, технічної та творчої інтелігенції. Це, в свою чергу, сприяло відкриттю значної кількості початкових, середніх і вищих навчальних закладів.

Початкові освітні заклади в губернії розподілялися на світські (земські та міські, парафіяльні та міністерські (взірцеві) та церковні (школи письменності, церковнопарафіяльні, "второкласні" учительські та недільні школи). Найбільший відсоток церковних закладів припадав на церковно-приходські школи, де серед необов'язкових предметів найрозповсюдженішими були "Співи" та "Церковний хор", що зумовлювалося специфікою навчального процесу (на 1910 рік із 243 шкіл ці предмети викладались у 206). Жодне богослужіння того часу не проходило без участі церковного хору. Тому характерною рисою парафіяльного життя було помітне піклування про покращення та розвиток співочої справи.

Міністерство народної освіти упровадило земські та міські початкові училища, парафіяльні та міністерські (взірцеві) училища. У Херсонській губернії на початок ХХ ст. предмет "Співи" викладався у 233 із 438 земських шкіл (53,2 %) та у 35 з 68 міністерських шкіл (51,5 %). Аналіз документальних джерел дозволяє зробити висновок, що в навчальному навантаженні земських шкіл відводилось, у середньому, на заняття співом 2-3 години на тиждень. Майже кожна школа мала свій учнівський хор, який брав участь у богослужінні.

Проаналізувавши архівні та статистичні матеріали, ми прийшли до висновку, що початкові школи за змістом викладання співів поділялись на 3 категорії: а) з викладанням церковного співу; б) з церковним і світським співами; в) зі світськими співами. Усього ж у 1910 році співам навчались 6293 дитини (4580 хлопчиків і 1713 дівчат), що порівняно з 1909 роком на 28,8 % більше. Популярністю такої форми музичної освіти як співи пояснюється й формування саме в цей час основного методу музично-педагогічного процесу - формування вокально-хорових навичок (О. Михайличенко). Крім того використовувалися різноманітні форми позаурочних занять музикою (гуртки, хори, оркестри), що сприяло вихованню колективізму, відповідальності, узгодженості у спільній творчій діяльності, артистизму. На уроках педагоги впроваджували принципи індивідуалізації та диференціації навчання, намагалися дотримуватись загальнодидактичних принципів послідовності, доступності, систематичності, враховуючи специфіку дисциплін та вікові особливості дітей.

На основі аналізу стану народної освіти, звітів директора народних шкіл і училищ Херсонської губернії та піклувальника Одеського навчального округу визначено причини, що перешкоджали розвиткові музичної освіти в початкових закладах: нестача кваліфікованих учителів (поодинока наявність регентів, більшість викладачів - звичайні вчителі, псаломщики, священики або взагалі сторонні люди); відсутність закладів, які б готували відповідних спеціалістів, непрестижність посади вчителя співів внаслідок малої заробітної плати; складний матеріальний стан шкіл, відсутність відповідних навчально-методичних посібників, нот.

Зазначимо, що в галузі музичної освіти і виховання відбуваються і прогресивні зрушення та прослідковуються характерні тенденції: дисципліни музичного циклу не були регламентовані державними нормативними документами, але необхідність їх впровадження була безсумнівна; звернення уваги на професійну підготовку викладачів, їх методи та принципи роботи; організація курсів для вчителів співів; постійне зростання інтересу школярів до занять музикою.

Велика увага музично-естетичному вихованню приділялася в жіночих та чоловічих середніх загальноосвітніх закладах, хоча "Музика" та "Співи" до реєстру обов'язкових для вивчення предметів були включені лише у 1915 році. І тільки в жіночих приватних та духовних училищах вони належали до обов'язкових предметів.

Аналіз навчальних програм дає підстави стверджувати, що насичене музичне життя вирувало не тільки в класичних та реальних чоловічих гімназіях і училищах, але й в таких закладах, як технічні та комерційні училища. Зміст музичної освіти тут складався з уроків церковного та світського співу, здібні учні займались музикою. На заняттях учні вивчали теорію співів та музики, розучували духовні піснеспіви й світські п'єси. У кожному закладі організовувались учнівські хори, оркестри духових, смичкових та народних інструментів.

Співи та гра на музичних інструментах були невід'ємним компонентом виховного процесу в жіночих освітніх закладах. Про високий рівень викладання свідчить той факт, що багато хто з випускниць поповнював ряди місцевих педагогів-музикантів. Існували урочна (спів) та позаурочна (інструментальна гра, вокальний та інструментальний ансамблі) форми музичної освіти. Вихованки отримували знання з теорії музики, гармонії, вчились вмінню працювати з хором.

У ході дослідження з'ясовані характерні тенденції розвитку загальної музичної освіти в середніх навчальних закладах: формування певної системи в отриманні музичних знань; залучення до викладання музики та співів професійних педагогів, посилення в їх діяльності просвітницьких тенденцій (проведення лекцій, концертів); високий рівень музичної підготовки вихованців; звуження розриву між змістом загальної та професійної музичної освіти та становлення "музичної освіти просвітницького типу" (О. Ніколаєва); поява додаткових (восьмих) педагогічних класів, які включали і заняття з педагогіки, дидактики, методики викладання співів; проведення літературно-музичних вечорів, ранків, театральних дійств.

Можна констатувати той факт, що в середніх навчальних закладах на початок ХХ ст. музичні заняття вирішували виховні, освітні та розвивальні завдання, сприяли виявленню творчих здібностей дітей, культивуванню любові до музики, вихованню естетичних почуттів, розвитку смаку, уміння пізнавати навколишній світ через занурення в музичне мистецтво.

У третьому розділі "Професійна музична освіта в Херсонській губернії в кінці ХІХ - на початку ХХ століття" проаналізовано становлення та розвиток професійної музичної освіти в Єлисаветграді та Херсоні, організацію спеціальної музичної освіти в Миколаєві та Одесі у досліджуваний період, виявлено її особливості, характерні чинники, які мали вплив на перебіг підготовки фахівців у галузі музики.

Для становлення музичної освіти в Єлисаветграді вирішальними чинниками стали: більший потяг мешканців міста (за історичних обставин Єлисаветград - колиска українського професійного театру) до театрального мистецтва; зростання інтересу до камерної музики; відсутність великих музичних товариств; наявність у місті видатних педагогів-музикантів, які, на жаль, працювали поодинці. Останній чинник став вирішальним в існуванні такої характерної для Єлисаветграда форми професійної музичної освіти, як приватні музичні школи та студії. Серед музичних закладів міста виділялась школа подружжя Густава та Ольги Нейгаузів - одна з найкращих на півдні України. Це була школа з академічними, переважно німецькими тенденціями, де учнів знайомили з найкращими зразками світової фортепіанної музики. Але заклад не уникнув і типових негативних рис, притаманних навчальному процесу того часу: значна увага приділялась вдосконаленню технічної майстерності учнів, що, з одного боку, забезпечувало розвиток віртуозності, а з іншого, гальмувало його художньо-емоційний розвиток та творчий потенціал.

У Херсоні на початку ХХ ст. музична освіта була подана у формі домашнього музикування та приватних уроків музики. Переломним моментом у музичній справі став приїзд до Херсона у 1905 р. Я. Дюміна, який у цьому ж році відкриває Херсонське відділення ІРМТ з музичними класами при ньому, а в 1908 р. перетворює їх в училище.

Географічне та геополітичне розташування Миколаєва як центру суднобудування, військового та стратегічного оплоту Херсонської губернії, Одеси - як центру інтелектуального життя губернії, одного з найбільших торгових і портових міст Російської імперії, вплинуло на музично-культурне життя міст, яке протягом другої половини ХІХ - початку ХХ ст. розвивалося та набувало характерних рис. Однією з таких рис була поява різноманітної мережі громадських об'єднань та товариств, які стали підґрунтям для відкриття у 1886 році Одеського відділення ІРМТ, а у 1891 - Миколаївського відділення ІРМТ. На їх базі функціонували школи, училища, а ще пізніше - консерваторія (в Одесі).

Музичні училища, а з 1913 року і консерваторія, організовували навчальний процес відповідно до програм консерваторій Петербурга та Москви. Аналіз навчальних програм дозволив зробити висновок, що в цих закладах викладались спеціальні художні предмети (гра на різних інструментах, вокал, спеціальна теорія музики), обов'язкові художні предмети (сольфеджіо, елементарна теорія музики, гармонія, іструментовка, історія музики, хоровий спів, оркестрова гра, ансамбль) та загальноосвітні (предмети за програмою гімназій Міністерства народної освіти). Приймались до закладів особи обох статей та всіх станів, без вікових обмежень. З'ясовано, що після закінчення навчання, вихованці отримували атестати І та ІІ ступеня для виконавців та вчителів музики. Атестат ІІ ступеня для останніх надавав право бути вчителями музики, керівниками хорових колективів, а атестат І ступеня дозволяв також бути вчителями приходських народних училищ. Крім того, у Херсонському училищі були регентські та капельмейстерські класи, діяли постійні літні регентсько-учительські і капельмейстерські курси. Вони готували шкільних вчителів музики та співу, організаторів-диригентів шкільних, сільських хорів і оркестрів, тим самим сприяючи становленню системи підготовки вчителів для шкіл.

У ході дослідження обґрунтовано етапи становлення та розвитку професійної музичної освіти в Херсонській губернії в кінці ХІХ - на початку ХХ ст. В основу періодизації покладено динаміку відкриття спеціальних музичних закладів і становлення цілісної системи професійної музичної освіти.

Перший етап (1842-1886 рр.) характеризується організацією музичних та філармонічних товариств на території Херсонської губернії, на базі яких функціонували музичні школи та класи, але системності в вихованні та наданні глибоких знань ще не існувало. Робота деяких товариств була не системною і припиняла своє існування. Характерною особливістю цього періоду було домашнє музикування, уроки музики, що надавали приїжджі та місцеві вчителі та відкриття перших приватних музичних шкіл. Другий етап (1886-1897 рр.) був тісно пов'язаний з відкриттям місцевих відділів ІРМТ та функціонуванням на їх базі музичних класів, які стають нижчою ланкою системи професійної музичної освіти. Відмічається професіоналізація приватних музичних закладів, які за змістом, формами та якістю надання музичних знань наближались до закладів ІРМТ. Третій етап (1897-1913) характеризувався відкриттям училищ - середньої ланки музичної освіти, початком формування піаністичної, вокальної, скрипкової та композиторської шкіл на базі Одеського музичного училища. Як альтернатива училищу - розвиток приватних авторських шкіл П. Столярського, Г. Нейгауза, Д. Попова. Четвертий етап (1913-1917) - це період остаточної професіоналізації галузі музичної освіти в регіоні, її систематизації, пов'язаної з відкриттям Одеської консерваторії - вищої ланки професійної музичної освіти.

Система професійної музичної освіти (як приватної, так і відділень ІРМТ) розвивалася під впливом різних національних виконавських та педагогічних шкіл. Викладачами музичних закладів були випускники кращих консерваторій Європи та Росіі. Саме їх індивідуальний внесок зіграв величезну роль у розвитку професійної музичної освіти в Херсонській губернії та створив її самобутнє музично-естетичне обличчя наприкінці ХІХ - на початку ХХ ст.

Дослідження дозволило виокремити низку педагогічних ідей минулого, які залишаються актуальними для сучасної практики професійної музичної освіти: впровадження педагогічної практики для учнів музичних училищ; отримання знань з теоретичних дисциплін; відвідування камерного, концертмейстерського, ансамблевого класів; проведення учнівських та викладацьких концертів, творчих звітів колективів; опанування здобутків всесвітньої музичної культури; опора на кращі педагогічні традиції минулого.

Проведене дослідження дозволило зробити наступні висновки:

1. У дисертації наведено теоретичне узагальнення основних проблем становлення та розвитку музичної освіти в Херсонській губернії кінця ХІХ - початку ХХ ст., що виявляється в історико-педагогічному дослідженні, виокремленні напрямків можливого використання в сучасних умовах прогресивного досвіду організації та змісту музичної освіти, набутого вітчизняною мистецько-педагогічною теорією та освітньою практикою кінця ХІХ - початку ХХ ст.

2. У дослідженні доведено, що становлення та розвиток музичної освіти в Україні та в Херсонській губернії зокрема в кінці XIX - на початку ХХ ст. зумовлені наступними історичними та соціокультурними передумовами: а) значні економічні та суспільно-політичні зрушення; збільшення кількості освічених людей і розширення мережі навчальних закладів; б) активізація аматорського мистецького руху, організація культурно-громадських об'єднань, музичних товариств, організацій та функціонування на їх базі аматорських колективів, музичних шкіл та гуртків; в) становлення національного музично-драматичного театру.

3. Аналіз положень, розпоряджень і циркулярів Міністерства народної освіти дає змогу простежити динаміку поступових змін щодо предмета "Співи" в загальноосвітніх навчальних закладах. До 1915 року предмет "Співи" залишається необов'язковим для викладання на більшій території України, тобто становить шкільний компонент змісту освіти. Але не дивлячись на це, загальна музична освіта вже наприкінці ХІХ ст. набула статусу невід'ємного компонента формування загальнолюдської культури, стала одним із головних чинників естетичного, морального, релігійного, патріотичного виховання.

У ході дослідження обґрунтовано етапи становлення та розвитку професійної музичної освіти в Херсонській губернії в кінці ХІХ - на початку ХХ ст. В основу періодизації покладено динаміку відкриття спеціальних музичних закладів і становлення цілісної системи професійної музичної освіти. 1-й етап (1842-1884 рр.) характеризується організацією музичних товариств, на базі яких функціонували музичні школи та класи, популярністю домашнього музикування та приватних уроків музики. 2-й етап (1886 1897 рр.) - етап становлення нижчої ланки професійної музичної освіти, пов'язаний з функціонуванням на базі відділень ІРМТ музичних класів, початок професіоналізації приватних музичних закладів. 3-й етап (1897-1913 рр.) характеризується відкриттям училищ - середньої ланки музичної освіти, початком формування піаністичної, вокальної, скрипкової та композиторської шкіл на базі Одеського музичного училища та приватних авторських шкіл. 4-й етап (1913-1917 рр.) - період професіоналізації галузі музичної освіти в регіоні та її остаточної систематизації у вигляді шкіл, училищ та консерваторії.

4. На основі аналізу широкого кола архівних, документальних дже-рел, матеріалів періодичних видань визначено основні напрямки, зміст, форми, принципи загальної музичної освіти в Херсонській губернії у досліджуваний період. Доведено, що стан загальної музичної освіти в початкових та середніх закладах знаходився на досить високому рівні (особливо хоровий спів) і з кожним роком охоплював все більшу кількість населення. Школи за характером співу, який викладався, поділяли на три категорії: а) з викладанням церковного співу; б) з церковним і світським співами; в) зі світськими співами. Музичні дисципліни викладалися у формі урочних (співи та музика) та позаурочних (хор, оркестр) занять.

Виявлено, що наприкінці ХІХ - на початку ХХ ст. в загально-освітніх закладах Херсонської губернії прослідковуються такі прогресивні тенденції: навчання, крім опанування навичками співів та гри на різних інструментах, спрямовувалося на виховання загальноосвіченої, музично обізнаної та творчої особистості; залучення вихованців до роботи в хорі, оркестрах, до участі в літературно-музичних виставах, шкільних урочистостях; підвищення інтересу школярів до занять музичними дисциплінами; прихід до закладів середньої освіти висококваліфікованих педагогів-музикантів, що призвело до підвищення рівня загальної музичної освіти; дотримання вчителями загальнодидактичних принципів послідовності, доступності, систематичності, застосовування індивідуального підходу в навчанні з урахуванням вікових особливостей; гуманізація навчально-виховного процесу; поступове збільшення професійної частини шкільної освіти (інституційний рівень) у порівнянні з аматорською (позаінституційний та оказіональний рівень).

Визначено причини недостатнього рівня організації музичної освіти у навчальних закладах Херсонської губернії: матеріальна незабезпеченість шкіл; недостатнє фінансування з боку держави; низька оплата праці педагогів; відсутність закладу, який би готував вчителів музики для шкіл.

5. Дослідження особливостей організації професійної музичної освіти наприкінці XIX - на початку ХХ ст. свідчить, що професіоналізація галузі музичної освіти в Херсонській губернії була пов'язана з відкриттям в Одесі, Миколаєві та Херсоні відділень Імператорського Російського Музичного Товариства (ІРМТ), при яких функціонували навчальні заклади, що створили закінчену систему професійної музичної освіти, для якої були характерні такі ознаки: а) неперервність професійної підготовки музикантів-виконавців та вчителів музики у системі "школа - училище - консерваторія"; б) уніфікація програм; в) поєднання загальноосвітньої та професійної музичної підготовки; г) використання методів і принципів навчання, які мали естетичну, культурологічну, гуманістичну, музично-дидактичну спрямованість (послідовність, систематичність, наочність, єдність музичного виховання та навчання, тривалість та дієвість музичної освіти), ґ) творче використання кращих традицій російської та європейської системи музичної професійної освіти.

6. Проведене дослідження дозволило виявити можливості продуктивного використання накопиченого історико-педагогічного досвіду в сучасній системі загального музичного виховання (збільшення кількості годин на заняття музикою, проведення музично-літературних заходів, концертів у школах, створення хорових та інструментальних колективів, впровадження окремих форм музичного виховання в освітній процес закладів професійної освіти, ВНЗ різного спрямування) та виокремити низку педагогічних ідей минулого, які залишаються актуальними для сучасної практики професійної музичної освіти: впровадження педагоггічної практики для учнів музичних училищ, отримання вихованцями, крім основного інструменту, знань із теоретичних дисциплін, відвідування камерного, концертмейстерського, ансамблевого класів; проведення учнівських та викладацьких концертів, творчих звітів колективів; опанування здобутків всесвітньої музичної культури; високий професіоналізм викладачів і випускників; опора на кращі педагогічні традиції минулого.

Проведене дослідження не претендує на вичерпний аналіз проблеми. Предметом подальшого вивчення можуть стати питання національного спрямування змісту музичної освіти в Україні у кінці ХІХ - початку ХХ ст.; впливу теорії й практики музичної освіти і виховання в зарубіжних країнах досліджуваного періоду на вітчизняну систему музично-естетичної освіти; історії музичної освіти в регіоні у ХХ ст. та ін.

Основний зміст дисертації у публікаціях