Теорія і практика підприємницької освіти в розвинутих зарубіжних країнах

У другому розділі ”Досвід вищої освіти в Сполучених штатах Америки: векторність її характеру до підприємництва” на прикладі Сполучених Штатів Америки розкрито підходи до організації навчального процесу в різних типах вищих навчальних закладів, розглянуто сучасні проблеми вищої освіти в економічно розвинених країнах та тенденції її подальшого розвитку.

Показано, що освіта, а вища освіта - особливо, користується в зарубіжних країнах великою популярністю. Вона розглядається як необхідна умова для здійснення успішної кар'єри. Тому в США і багатьох країнах Західної Європи існує велика кількість відомих і престижних університетів, коледжів, інститутів і вищих шкіл. В дисертації показано, що між системами вищої освіти США і країн Західної Європи є багато спільного, і разом з тим, існують суттєві відмінності.

У зв'язку з інтенсивним всебічним розвитком суспільства та виникненням нових технологій вища освіта США за останні два десятиліття значно реформувалася. У цей час велика увага приділялася підготовці висококваліфікованих наукових, інженерно-технічних і керівних кадрів для сучасних потреб та для подальшого розвитку економіки держави, збільшення конкурентної спроможності американського виробництва та експансії американських ідеології, технологій, товарів та інших продуктів виробництва на світові ринки.

Організація вищої освіти в США відрізняється від багатьох інших країн. Визначальними її рисами є платний характер навчання, можливість отримання студентом значної фінансової підтримки та одночасного вступу до різних навчальних закладів, невизначеність термінів навчання (термін залежить від успішного засвоєння необхідної кількості програмних дисциплін і набору необхідної кількості залікових балів - ”кредитів”), високі вимоги до самостійної роботи студентів, формалізований характер тестувань і можливість для студентів переводитися зі своїми заліковими балами (кредитами) з одного закладу до іншого або одночасно навчатися за різними програмами (отримувати декілька спеціальностей) на різних факультетах (відділеннях) або в кількох навчальних закладах. Характерною для США є і велика кількість вищих закладів освіти з розрахунку на душу населення країни: в 1999 році в Сполучених Штатах є акредитованими понад 3,8 тисячі ВНЗ, що складає приблизно один акредитований вищий навчальний заклад на 65,8 тисячі американських громадян. Однак слід зауважити, що більше 1500 з цих вищих закладів освіти мають статус ”міжнародних”, тобто є акредитованими спеціальними міжнародними акредитаційними агенціями і здійснюють свою освітню діяльність переважно за межами США (на території інших країн - відкриваючи свої або спільні філії (відділення), або організовуючи дистанційне навчання для громадян, що постійно проживають за кордоном за принципами “віртуальних” університетів і коледжів).

Освіта США є підприємницькою за визначенням: вона відображає підприємницький характер американського суспільства і належним чином відповідає його запитам і проблемам. Найдорожчі здобутки американської нації - свобода і демократія -- надійно та ефективно підтримують підприємництво в країні, підприємливість кожного громадянина, захищають права підприємців і забезпечують необхідні гарантії для творчої підприємницької діяльності.

Сама ж американська освіта на сьогоднішній день за своєю суттю є основою, на якій створювалася національна культура, постійно удосконалювалася й пристосовувалася до змін, що відбувалися у житті країни. Одна з великих історичних цілей американського суспільства - всебічна, загальнодоступна освіта для кожного громадянина, починаючи з дитячого садка і до університету, - майже досягнута.

На думку американців, жодне інше суспільство в історії, крім США, не навчало своє молоде покоління так наполегливо і з такими великими витратами. На основі глибоких і всебічних досліджень американські фахівці дійшли безумовного висновку, що національна безпека, економічний розквіт і міжнародний престиж Сполучених Штатів безпосередньо залежать від високої освіченості населення. Тому подальший розвиток країни є неможливим без якісної освіти, для надання якої необхідно все більше й більше федеральних асигнувань.

Великі здобутки американської освіти безпосередньо пов'язані з місцевим розмаїттям шкільних систем. Але велика кількість освітніх систем створює й деякі проблеми: в американській освіті проблеми частково виникають від її децентралізованої структури, а також, певною мірою, від її мети - всебічної загальної освіти.

Необхідно підкреслити такі особливі риси вищої освіти США, що вигідно відрізняють її від систем освіти інших країн:

1. Потужність та гнучкість ВНЗ. У США є потужні, відомі усьому світу вищі навчальні заклади. Їх можна умовно поділити на: елітні, в яких навчаються діти багатих батьків, нащадки відомих політичних, державних діячів та підприємців; престижні (з прекрасною матеріально-технічною базою, висококваліфікованими професорсько-викладацькими кадрами, давніми традиціями і великою кількістю студентів); великі багатопрофільні (в основному - університети) центральні в кожному штаті; великі вузькопрофільні (коледжі, ВНЗ) центральні в кожному штаті.

Також існують і процвітають: невеликі багатопрофільні (в основному - університети) та вузькопрофільні (коледжі, ВЗО), що є в кожному штаті та відрізняються один від одного історією виникнення, традиціями, формами фінансування та деякими іншими ознаками (етнічними, релігійними, методами організації навчального процесу тощо).

Слід зауважити, що відкрити (зареєструвати) та отримати дозвіл (ліцензію) на освітню діяльність у США дуже легко: відповідно до існуючого законодавства адміністрація штату без будь-яких проблем реєструє вищий навчальний заклад. А далі новий ВНЗ повинен переконати майбутніх абітурієнтів у своїй спроможності та престижності свого навчання й диплому.

2. У США існує так званий ”інтелектуальний ринок”, який формується з усього науково-педагогічного потенціалу не тільки Сполучених Штатів, але й інших країн світу. Завдяки міжконтинентальним системам зв'язку створено світовий банк даних на всіх діючих науковців, викладачів, дослідників, менеджерів та працівників інших категорій системи вищої освіти. База даних цього інтелектуального банку містить необхідну інформацію про них, а також їхні пропозиції щодо надання своїх послуг.

Керівники ВНЗ США мають постійну змогу зв'язуватися електронною поштою або іншим засобами зв'язку із необхідними фахівцями, досягати з ними домовленості і таким чином залучати до співробітництва (на обумовлений контрактом період). Такий спосіб залучення необхідних кадрів для освітньої діяльності дозволяє: по-перше, ефективно використовувати ”мозок” провідних фахівців (що позитивно впливає на рівень підготовки спеціалістів ВНЗ); по-друге, створювати оптимальний кількісний склад постійних працівників ВЗО, зосередивши увагу, зокрема, на базових (провідних) профілюючих підрозділах свого навчального закладу, які є конкурентноспроможними у масштабах вищої освіти штату, країни, світу; по-третє, примушує викладачів постійно підвищувати свій науковий і професійний рівень в умовах конкуренції; по-четверте, зменшувати кількість потенційно непридатних для роботи у вищій освіті осіб за рахунок природного їх відсіву; по-п'яте, залучати відомих в усьому світі фахівців для читання циклів лекцій, що підвищує рейтинг ВЗО. Тому структура професорсько-викладацького складу багатьох ВНЗ є дуже гнучкою, деякі підрозділи є символічними (тобто, мають тільки керівника або назву), а навчальні заклади між собою створюють щось подібне до комплексів (за розподілом дисциплін, що є базовими і викладаються конкретним ВНЗ). Такий розподіл повноважень враховується при акредитації і заохочується офіційними керівниками освітньої сфери.

3. Всі відомі престижні приватні та державні вищі навчальні заклади США набирають студентів на навчання на платній основі. Це один з головних принципів вищої освіти Сполучених Штатів: навчання повинно бути платним. Від цього залежить зацікавленість абітурієнтів і студентів, їхніх батьків, спонсорів, які надають фінансову підтримку студентам. Вартість навчання дуже різна й залежить від конкретного ВНЗ.

Але в системі вищої освіти США є й інший, дуже демократичний принцип: навчатися у ВНЗ можуть усі, хто має для цього необхідні інтелектуальні можливості. Для цього існує ціла низка пільг, федеральних, місцевих, комунальних, благодійних та інших фондів підтримки вищої освіти для надання стипендій малозабезпеченим, інвалідам, а також іноземним студентам. Існує стипендія, яка може навіть перевищувати вартість навчання. Усе залежить від бажання, старання, хисту й талантів студентів, їхньої активної позиції, повноцінної участі у діяльності та житті ВНЗ. Студенти мають змогу та офіційний дозвіл працювати у вільний від занять час для покриття витрат на освіту, можуть переривати навчання, одночасно відвідувати заняття на кількох факультетах або в кількох вищих навчальних закладах.

4. Американські студенти витрачають часу на навчання у 2 рази менше, ніж студенти інших країн (наприклад, Західної Європи або Японії). Вони використовують менше часу на академічне навчання, самостійну роботу, але мають можливість працювати. Вищі навчальні заклади західноєвропейських країн планують значно більше часу (порівняно з американськими) на академічну підготовку студентів, їхню самостійну та індивідуальну роботу з викладачем.

5. Якщо ВНЗ є приватним, то він не залежить від адміністрації штату, має незалежну піклувальну раду, незалежне фінансування через приватні кошти (плата за навчання, пожертвування, інвестиції і т.д.). Його діяльність у деяких аспектах регулюється законами штату. Як правило, такі закони, як: Закон про освіту, про наукові дослідження, про адміністративні функції -- поширюються як на державні, так і на приватні ВНЗ. Ці закони стосуються також оцінки знань студентів, публікації статистики кримінальних подій у навчальних закладах, бюджетів ВНЗ, використання тварин у процесі навчання та досліджень, рівень знання англійської мови викладачами (що зменшує можливості вищого навчального закладу наймати викладача з-за кордону) тощо. Держава (штат) обмежує або оподатковує підприємницьку діяльність ВЗО. Це звужує діяльність адміністрації.

Постійні реформи вищої освіти США, викликані жорсткою конкуренцією в усіх сферах діяльності американського суспільства та ринковими перетвореннями в країні, диктують необхідність вищій освіті Сполучених Штатів випереджуючими темпами відповідати вимогам наукового та технічного розвитку. У свою чергу, вища освіта безпосередньо впливає на стан і темпи наукового та технічного розвитку держави, інтелектуальний рівень тих сфер діяльності суспільства, які визначають науково-технічний потенціал і технологічний рівень економіки.

Слід особливо підкреслити, що серед видатних досягнень американської вищої освіти є найновіша і найпотужніша в світі матеріально-технічна база: провідні вищі навчальні заклади мають можливість використовувати у своїй науково-педагогічній діяльності навіть унікальні, експериментальні й одиничні зразки найновіших досягнень американської промисловості, науки, техніки і технологій, не кажучи вже про наявність у багатьох більш-менш вагомих вищих закладах освіти всього необхідного обладнання з широкої гами того, що є у світі; а також сучасних навчально-методичних комплексів, які включають в себе таке необхідне для ефективної та кваліфікованої самостійної роботи студентів, як: підручники енциклопедичного характеру, тексти лекцій, зошити для самостійної роботи та виконання тестів і контрольних завдань, збірки тестів і контрольних завдань, комп'ютерне, аудіо- та відеозабезпечення для вивчення предмету, набори плівок, слайдів тощо. В умовах такого сучасного матеріально-технічного і навчально-методичного забезпечення, можливостей індивідуального користування досягненнями науки та техніки за допомогою світових інформаційно-комп'ютерних мереж і систем зв'язку, не кажучи вже про порівняно високий рівень життя американських студентів та великі потенційні можливості щодо одержання вищої освіти, що надає своїм громадянам законодавство США, американська вища освіта домінує серед аналогічних систем інших економічно розвинутих країн світу.

Нові методологічно-педагогічні завдання професорсько-викладацького складу ВЗО США, у тому числі - ”навчити студентів вчитися” - витікають із значної комп'ютеризації, технізації та інформатизації вищої освіти. Американські педагоги виробили чіткий механізм здійснення індивідуального навчання студентів із розширенням їхньої загальноосвітньої підготовки. Цей механізм базується на методі модулів, які складаються за допомогою комп'ютерів та залікових одиниць і враховує не тільки схильність та інтереси кожного студента, але й його інтелектуальні та фізичні можливості.

В умовах децентралізованої вищої освіти в США не існує єдиного стандарту зі змісту навчання, не існує також стандартних програм підготовки спеціалістів. На рівні штатів відповідальність за розробку програм, які розробляються викладачами або спеціалістами-експертами, несуть навчальні відділи ВНЗ. ВЗО може самостійно встановлювати конкретні вимоги щодо змісту, кількості та послідовності проходження навчальних курсів.

Система вищої освіти Сполучених Штатів базується на закінченій середній освіті, що майже завжди припускає той факт, що учень уже провчився 12 років у середній школі.

Серед головних тенденцій подальшого розвитку вищої освіти Сполучених Штатів необхідно виділити такі:

1. Головна тенденція - вища освіта поширюватиметься в США, займатиме домінуюче становище в суспільстві, стане головним чинником і фундаментом подальшого зростання економіки, науки, техніки і добробуту людей.

2. Найближчим часом вища освіта стане обов'язковою в Сполучених Штатах для здійснення кар'єри і професійного росту людини.

3. Вища освіта США у своєму розвитку базуватиметься на спадковості у використанні вже здобутих наукових знань і технічних досягнень, послідовності у розвитку наукових досліджень і розробці новітніх технологій, вивченні і запозиченні освітніх досягнень вищих шкіл світу.

4. Подальший бурхливий розвиток у Сполучених Штатах Америки здобудуть такі форми наближення вищої освіти до користувача, як: дистанційне навчання з використанням телекомунікаційних комп'ютерних мереж і системи ІНТЕРНЕТ; так звані ”віртуальні навчальні заклади”; навчання без відриву від основної роботи: у вечірній час і вихідні дні (”part time”), заочне навчання; комбіновані форми навчання, що допускають поєднання навчання з працею, а також дуже популярне, так зване ”навчання на робочому місці”; самостійне домашнє навчання протягом усього життя.

5. Особливої важливості в США набуває гуманітарна складова вищої освіти, що стає необхідною для збереження і подальшого розвитку національної культури.

6. Вища освіта Сполучених Штатів Америки стає все більше залежною від приватного капіталу і недержавного фінансування.

У найближчі роки і в перспективі подальший розвиток вищої освіти в США приведе до її універсалізації, глобалізації, зробить максимально відповідною запитам американського суспільства і часу. Вища освіта Сполучених Штатів Америки тісніше взаємодіятиме з освітою в цілому, наукою і культурою, стане ще більше демократичною і відкритою для всіх американських громадян.

Одним із головних досягнень вищої освіти США є демократичні принципи її функціонування та керівництва нею, суттєва автономія, самостійність та децентралізація, великі права адміністративного і науково-педагогічного персоналу щодо самоуправління і вибору керівників (в державних вищих навчальних закладах), їх обов'язкова підзвітність своїм виборцям, гласність і високий професіоналізм, практична відсутність випадків волюнтаризму, протекціонізму, корупції і зловживань.

Вища освіта в США доступна широким колам молоді, є необхідною для набуття ґрунтовних класичних наукових і професійних знань, самореалізації та здійснення кар'єри, досягнення поставленої мети. Існує реальна можливість постійного (безперервного) підвищення кваліфікації та післядипломної освіти, перекваліфікації та набуття другої спеціальності.

Серед недоліків системи освіти США, на наш погляд, слід зазначити поверхове вивчення деяких предметів (наприклад, іноземних мов, світової літератури, історії зарубіжних країн) у середніх школах, вузькопрофільний характер вищої освіти тощо.

У третьому розділі ”Теорія і практика підприємницької освіти в економічно розвинутих країнах світу” розкрито характерні риси підприємницької освіти в зарубіжних країнах, проаналізовано концепції, тенденції та закономірності підприємницької освіти в зарубіжних країнах, розглянуто принципи організації теоретичної та практичної підготовки в системі підприємницької освіти в зарубіжних країнах та управління нею. Показано, що роль і місце підприємництва в конкретній країні залежить, головним чином, від її суспільно-політичного устрою, законодавчої системи та підтримки підприємництва суспільством.

Науковці-дослідники, фахівці-психологи, педагоги і практики в галузі бізнесу і підприємництва, організації і навчання підприємницької діяльності (Д.Майнер, Н.Сміт та ін.) розрізняють найбільш характерні чотири основних типи (моделі) підприємців. Тип 1-й: персональний або індивідуальний підприємець, приватний підприємець, підприємець-одинак. Це такий тип підприємця, що прагне винятково до особистих, індивідуальних досягнень. Як правило, це підприємець, що працює в малому бізнесі і не володіє (чи володіє, але в не яскраво вираженій формі) якостями керівника (менеджера). До цього типу підприємців можна віднести людей, яким необхідно щось робити і чогось досягати, головною метою яких є реалізація себе, своїх вроджених підприємницьких задатків. Вони, як правило, мають непоганий потенційний шанс стати успішними підприємцями. Однак часто їхній підприємницький успіх не тільки і не стільки є результатом бажання щось робити і чого-небудь досягати, тобто не результатом їхніх високих амбіцій. Головним чинником, підгрунтям і вирішальним фактором їхнього успіху є прагнення бути незалежними, самостійними, покладатися винятково на свій талант підприємця і свої сили, максимально використовувати для самореалізації і самоствердження надані і гарантовані їм суспільством права, свободи, рівні можливості, ринкові відносини, переваги і цінності демократії. Це - класичні підприємці, що отримують радість і велике задоволення від того, що працюють самостійно і на себе, не відчуваючи на собі чужого тиску, що можуть реалізувати те, що самі запланували, і від того, що, зрештою, досягають накресленої мети самостійно вирішуючи всі поставлені задачі. Вони, як правило, досягають успіху, наполегливо домагаючись своєї мети, доводять до кінця свої задуми, ”гасять пожежі”, переборюють кризи, намагаються бути ”гарними в усьому”, беруться за велику кількість справ. До такого типу підприємців можна віднести приватних підприємців, які задовольняють потреби ринку, підприємців, які є основою невеликих сімейних підприємств і господарств, малих підприємств тощо.

Тип 2-й - ”суперпродавець”. Цей тип підприємця, як правило, обдарований талантом ”співчувати іншим людям”, має дар переживати, турбуватися та піклуватися про людей, намагаючись допомогти їм усіма можливими засобами. Звичайно це - підприємець-посередник, що не володіє (або володіє, але не в яскраво вираженій формі) якостями керівника (менеджера). Він може працювати як за наймом, так і самостійно (якщо сам є приватним підприємцем чи підприємцем-одинаком). Сфера його діяльності - малий і середній бізнес, часто - великий бізнес. Підприємці цього типу гарні психологи: вони використовують м'який, ненав'язливий підхід до потенційного клієнта, намагаються йому догодити, без насильства, акуратно і дуже талановито переконуючи його в перевагах запропонованої продукції, підштовхуючи його до бажання купити запропонований суперпродавцем продукт, як абсолютно необхідний для покупця. Во-ни вважають, що саме продаж є основною (дуже важливою і чи ненайголовнішою) метою і суттю їх підприємницької діяльності - як для їхнього підприємства (фірми, компанії), в якому вони працюють (в якості хазяїна, володаря чи за наймом), так і для них самих. Вони народжені для торгівлі і здійснення продажу і нічого іншого в житті не вміють робити краще. Для того, щоб досягти підприємницького успіху, їм потрібно весь час займатися торгівлею - йти шляхом продажів, витрачаючи на це значний час. А для успішного ведення бізнесу в їхньому власному підприємстві (фірмі, компанії), необхідно шукати кваліфікованого менеджера, який міг би керувати співробітниками і вести справи.

Як приклад суперпродавців можна навести ринкових торговців, продавців приватних магазинів і різноманітних салонів, рекламних агентів виробничих підприємств, торгових, туристичних, страхових, медичних і інших компаній і фірм.

Тип 3-й - природжений (дійсний, істинний) менеджер. Підприємці цього типу люблять брати відповідальність на себе, вони процвітають на корпоративних керівних позиціях, тому що виявляють яскраво виражені якості лідера. Вони завжди хочуть бути першими, тому люблять боротися за це. Не бояться конкуренції, а навпаки, не мислять себе поза конкурентною боротьбою і змагаються лише за першість. Усе їхнє життя - боротьба з конкурентами і суперниками, ціль їхнього життя - завжди перемагати й отримувати задоволення від перемоги. Вони, як правило, винятково амбіціозні, сміливі і рішучі, поважають і шанують заслужений авторитет, тому орієнтуються на таких (і відкриті таким), хто має авторитет. Люблять владу, керувати іншими, люблять приймати рішення, що мають суспільний резонанс, діяти від імені громадськості (відчуваючи себе важливою частиною всього співтовариства). Часто вони приходять у підприємництво з великих компаній. Як підприємці, вони, як правило, стають успішними маркетологами, частково керуючи ринковими (маркетинговими) процесами. Часто для них є не потрібним генеральний менеджер, тому що вони самі є чудовими менеджерами. Їхній ідеальний шлях до успіху - це вміле керівництво середнім або великим бізнесом. Їхнє головне завдання - знайти або самостійно розпочати досить великий бізнес (стати антрепренером), де б був потрібен і реалізувався їхній управлінський талант.

Як приклад, до природжених (істинних, дійсних) менеджерів можна віднести організаторів і керівників середніх і великих виробничих (промислово-індустріальних, сільськогосподарських) і невиробничих (сфера послуг, соціальна сфера) підприємств. Суперменеджери керують діяльністю транснаціональних корпорацій, міжнародних компаній, готельних і туристичних комплексів вищих категорій тощо.

Тип 4-й - генератори великих ідей. Вони генерують нові ідеї, винаходять нові товари, знаходять нові ніші для бізнесу, розвивають нові процеси. І взагалі, знаходять шляхи і можливості, як перегнати або переграти (обійти, випередити, передумати) конкурента. Вони є новаторами в істинному підприємницькому розумінні (смислі). Їх надзвичайно захоплює світ ідей, вони бажають і вміють творити. Але їхній ентузіазм може завести їх убік від головної мети, і вони можуть зазнати невдачі через те, що недостатньо прораховують ризик, покладаючись, головним чином, на інтуїцію. Для того щоб врівноважити й мінімізувати ризик, до якого може привести цей ентузіазм, необхідна, у достатній мірі, сконцентрована увага і велика обережність.

Досить часто підприємницька діяльність генераторів великих ідей пов'язана з високими технологіями, новою технікою і винахідництвом. Як правило, генератори великих ідей є антрепренерами і/або виробниками матеріального чи нематеріального (сфера послуг) продукту. Як правило, вони не володіють (або володіють, але в недостатньо яскраво вираженій формі) якостями керівника. Серед них зустрічаються генії підприємницької справи, неабиякі винахідники і творці нових технологій, великі особистості, що просувають уперед науково-технічний прогрес.

Відзначимо, що наведені чотири типи особистостей підприємця далеко не однорідні. Деякі успішні підприємці характеризуються одним з цих типів, а в когось поєднуються особливості декількох типів. Якщо в підприємця яскраво виражені ознаки двох або більше типів, то це - комплексний підприємець. Як правило, найбільш відомі успішні підприємці мають ознаки відразу декількох типів.

Початкова підприємницька та бізнес-освіта в США розпочинається в молодшій та середній школах, для того, щоб підготувати випускників шкіл до самостійної продуктивної роботи в сфері підприємницької діяльності. У ВНЗ професійна освіта майбутніх або діючих підприємців поглиблюється, систематизується та набуває подальшого суттєвого розвитку.

Національні стандарти бізнес-освіти в США пропонують освітнім закладам директиви стосовно параметрів якісної освіти у 12 галузях навчального плану бізнес-освіти: бухгалтерський облік; ділове право; утворення та розвиток кар'єри; комунікації; розрахунки; економіка та особисті фінанси; підприємництво; інформаційні системи; міжнародний бізнес; взаємозв'язки ділових функцій; менеджмент; маркетинг. Ці основні галузі бізнес- і менеджмент-освіти включають в себе всі предмети, що є складовими бізнес-освіти США загалом. Так, наприклад, в запропонованій фахівцями з США моделі існування в сучасному суспільстві бізнес-освіти наведено такий взаємозв'язок її завдань, змісту й шляхів реалізації: 1 рівень (оболонка моделі) - оцінка стану можливостей для існування бізнесу та перспектив упровадження бізнес-освіти в суспільстві; 2 рівень - аналіз (оцінка й визначення) середовища існування бізнесу та умов для впровадження бізнес-освіти в суспільстві: технології, комунікації, людські (суспільні) відносини, кількісні параметри бізнесу, міжнародний бізнес; 3 рівень - реалізація (упровадження) бізнес-освіти: зазначені вище 12 галузей навчального плану бізнес-освіти; 4 рівень (ядро моделі) - реалізація (організація) бізнесу на основі: а) набутих знань в галузі бізнесу (бізнес-освіти); б) вміння застосовувати набуті знання в галузі бізнесу на практиці; в) вмінь та навичок існувати у реальних умовах світу бізнесу у взаємостосунках з іншими людьми - співіснування в людському оточуючому середовищі на основі гуманістичних ділових і моральних відношень (стосунків).

В даному розділі детально проаналізовано структуру й зміст дисциплін навчального плану бізнес-освіти з бухгалтерського обліку, ділового права, утворення та розвитку кар'єри, комунікацій, розрахунків, економіки та особистих фінансів, підприємництва, інформаційних систем, міжнародного бізнесу, взаємозв'язків ділових функцій, менеджменту та маркетингу. Досліджено навчальні плани підготовки молодшого спеціаліста, бакалавра та магістра з підприємництва, управління бізнесом, міжнародним бізнесом, а також з міжнародного менеджменту.

В четвертому розділі ”Шляхи та засоби реалізації в Україні національно-освітньої програми з питань підприємництва” обґрунтовано концептуальні підходи до розробки національно-освітньої програми з питань підприємництва (НОППП), визначено вимоги до особистісних якостей підприємця та проведення професійного відбору потенційних підприємців, розкрито шляхи та засоби реалізації завдань національно-освітньої програми з питань підприємництва.

Головною метою НОППП, безумовно, є відродження підприємництва як головного чинника економічного зростання в Україні.

Головними завданнями НОППП вбачаються: а) організація й надання ґрунтовної підприємницької освіти громадянам України для їхньої подальшої ефективної самореалізації у підприємницькій і виробничій діяльності; б) утворення ”підприємницького менталітету” в громадянах України, лобіювання громадськістю - на рівні утворення позитивної громадської думки, та офіційними особами - на державному рівні - заходів щодо підтримки й розвитку підприємництва.

В розділі показано, що шляхи практичної реалізації НОППП мають бути такі:

а) ефективна організація відбору (селекції) потенційних підприємців;

б) розвиток і закріплення в них специфічних підприємницьких рис і талантів;

в) ефективне навчання їх підприємницьким наукам протягом життя.

Зауважимо, що навчання всіх громадян підприємницьким наукам протягом життя є також одним із шляхів загальної підприємницької освіти української нації.

Умовою ефективної реалізації НОППП є підтримка і захист законодавством на державному рівні підприємництва, підприємців, приватної власності (як основи підприємництва), демократичні перетворення в Україні та ринкова економіка.

За результатами дослідження встановлено головні етапи розробки НОППП:

1. Закріплення на законодавчому державному рівні умов для вільного підприємництва. Для цього необхідно: прийняти закони щодо гарантій захисту прав підприємців, індивідуального та колективного підприємництва, приватної власності; визначити і законодавчо закріпити умови й методи кредитування й оподаткування підприємців і підприємств (усіх типів і форм).

2. Встановлення й розробка психолого-педагогічних критеріїв, засобів (апарату) й методик для відбору (селекції) потенційних підприємців. Визначення найважливіших характерних рис підприємливої людини, її здатності до ефективної підприємницької діяльності.

3. Створення і застосування науково-педагогічних методів і методик для закріплення й розвитку вроджених підприємницьких здібностей і рис характеру, навчання і закріплення підприємницьких вмінь, типів поведінки й навичок.

4. Визначення змісту підприємницької освіти, розробка необхідних навчальних планів і програм різного рівня. Головні цілі таких навчальних програм: виховати здатність розпочати нову власну справу; виробити вміння працювати в малому бізнесі; прищепити ”підприємницький” світогляд загалом; розвинути ”підприємливість” як рису характеру.

При розробці підприємницьких навчальних програм і впровадженні їх у навчальних закладах необхідно визначити: як правильно окреслити цілі й завдання таких програм; в якому віці необхідно починати вчити підприємництву і якої тривалості має бути таке навчання; як диференціювати потреби різних груп у підприємницькій освіті в рамках освітньої системи (наприклад, як знаходити потенційних підприємців-антрепренерів, підприємців-виробників і підприємців-посередників, як і чому їх навчати); як розробляти, диференціювати і впроваджувати навчальні курси з підприємництва до навчального плану на різних рівнях освіти (початкова, середня школа та вища освіта); як встановити найбільш ефективні та плідні зв'язки між підприємницькою спільнотою та освітянами.

Бажаними результатами навчання за підприємницькими навчальними програмами мають бути: заснування нового (власного) підприємства; ефективна праця в невеликій фірмі (в малому бізнесі); ефективна праця на динамічному ринку праці; розвиток особистих підприємницьких навичок, а також навичок конкурентної боротьби і вміння долати негаразди в бізнесі.

5. Добір (селекція) потенційних підприємців, розкриття їхніх підприємницьких талантів, закріплення й розвиток у них підприємницьких рис характеру, навчання підприємницьким типам поведінки, вмінням і навичкам.

6. Виховання морально-етичних якостей майбутніх підприємців.

7. Організація неперервної ґрунтовної підприємницької освіти для потенційних підприємців, надання необхідної підприємницької освіти всім громадянам України протягом життя.

Найскладнішими проблемами з реалізації НОППП вважаються, по-перше, ефективний відбір майбутніх підприємців; по-друге, виявлення, закріплення й розвиток у них вроджених підприємницьких рис характеру і талантів. Для вирішення цих проблем необхідно:

а) мати чіткі критерії, методи й методики щодо визначення й відбору потенційних підприємців;

б) вміти ефективно організувати відбір потенційних підприємців;

в) вміти ефективно виявляти підприємницькі риси характеру і здібності майбутніх підприємців, а головне - знати, якими є найважливіші підприємницькі риси характеру;

г) вміти ефективно організувати навчання потенційних підприємців, розвивати й закріплювати в них підприємницькі риси характеру.

В організації процесу навчання у вищій школі нині недостатньо обмежуватись вдосконаленням відтворювальної діяльності студентів. Розв'язувати поставлені суспільством перед вузом завдання цілеспрямованого розвитку творчих здібностей всіх студентів, їх пізнавальної самостійності можливо лише на основі включення їх у процес творчої діяльності. Для стимулювання пізнавальної активності студентів необхідно, поряд з традиційними методами, застосовувати інтенсивні педагогічні технології, що ґрунтуються на діяльнісних формах навчання.

У нашому дослідженні технологія навчання розглядається як педагогічна діяльність, яка реалізує науково обґрунтований проект дидактичного процесу і має більш високий ступінь ефективності, надійності і гарантованості результату, ніж це властиво традиційним методикам навчання. Таке визначення технології навчання не заперечує можливості його модифікації в тих випадках, коли технологія розуміється як детермінований, логічно структурований дидактичний процес, що інваріантно відбувається під впливом певних педагогічних умов і забезпечує прогнозований результат, або ж як цілісна система концептуально і практично значущих ідей, принципів, методів, засобів навчання, що гарантує достатньо високий рівень ефективності і якості навчання при її наступному відтворенні і тиражуванні. Таким чином, педагогічна технологія поєднує в собі упорядковану сукупність дій, операцій і процедур, покликаних забезпечувати прогнозований і гарантований результат у навчальному процесі, що постійно піддається певним змінам.

Організаційні форми навчання визначаються як взаємодія викладача і студентів, яка регулюється певним, завчасно встановленим порядком і режимом. Характерною ознакою організаційної форми ми вважаємо те, що її застосування не пов'язано безпосередньо з характеристикою процесу навчання. Тому в підприємницькій освіті можуть застосовуватись як традиційні форми навчання - лекція, семінар, практичне та лабораторне навчання, екскурсія, - так і деякі нові: дидактичні і рольові ігри, захист творчих проектів, інтелектуальні конкурси, ”мозкові штурми”, ”кейси” тощо. В процесі застосування останніх метою заняття стає не просто досягнення певного рівня підприємницьких знань, умінь і навичок, але й створення належних умов для розвитку економічно важливих якостей особистості, економічного мислення й економічної поведінки. Реалізація такої мети значною мірою визначається наявністю у студентів внутрішньої мотивації. Цьому сприяють :

1. Формування уявлень про необхідність підприємницької освіти в майбутній професійній діяльності.

2. Створення мотиваційних проблемних ситуацій шляхом постановки спеціальних пізнавальних задач, проблемного експерименту з непередбачуваним результатом і т.ін. Приклади можуть бути найрізноманітніші.

3. Застосування методів, що активізують пізнавальний інтерес (рольові ігри, змагання, диспути, тренінги, подорожі, аукціони, захист творчих проектів тощо). Важливою особливістю їх є те, що вони забезпечують не тільки емоційне входження учасників в ситуацію, але й дозволяють застосовувати різні стратегії, створюють оптимальні умови для розвитку грамотної передбачливості, гнучкості економічного мислення. Підприємницька гра вчить особистість формам колективної й індивідуальної діяльності, прийняттю самостійних і скоординованих рішень, стимулює практичні навички, розвиває уяву й інтуїцію.

Пізнавальний інтерес студентів до підприємницької освіти забезпечується використанням у навчальному процесі комплексу методів, що включає: діагностичні методи (тести), методи опитування (анкети, опитувальники), спрямовані на виявлення переважаючих інтересів, нахилів, здібностей здійснювати підприємницьку освіту; методи стимулювання, які передбачають розвиток особистісних ресурсів (визначення стилю діяльності ділової людини, ознайомлення з прийомами психологічної саморегуляції, зняття стресових станів, ознайомлення з методами самопізнання та самооцінки тощо); мобілізуючі методи, спрямовані на вдосконалення важливих для підприємництва якостей особистості та оперативне їх застосування в реальних або змодельованих ситуаціях (вибір власної моделі поведінки, засвоєння правил міжособистісних контактів, розвиток умінь раціонального використання обмежених ресурсів тощо).

4. Застосування в навчальному процесі комплексу навчально-методичних посібників. В умовах, коли з'явилась велика кількість різних підручників з підприємництва (як вітчизняних, так і перекладених), викладачеві важливо знати, що для навчального процесу необхідно добирати підручники не лише для організації навчання, але й для активізації цього процесу. Зацікавленість навчальною книгою стимулює студента до самоосвіти.

Процес і принципи добору майбутніх підприємців є досить складними. Окремою проблемою, яка потребує детального вивчення, є вироблення й застосування системи іспитів і тестів для ефективного виявлення в потенційних підприємців необхідних задатків, нахилів, особливостей психіки, рис характеру тощо. Необхідність підготовки підприємців вимагає подальшого підвищення ефективності й удосконалення роботи з їх відбору (селекції), цілеспрямованого розвитку природних рис їхнього характеру, виховання необхідних підприємницьких навичок і поведінки.

Необхідною умовою для успішної реалізації національно-освітньої програми з питань підприємництва є створення спеціальних освітніх закладів для підготовки підприємців. В дисертації показані можливості цього на прикладі діяльності УАГІ ”ВМУУ”, головною метою якого є підготувати громадян України до самостійної продуктивної підприємницької діяльності, надати необхідні професійні знання та виховати їх таким чином, щоб випускники закладу могли ефективно себе реалізувати в умовах конкуренції, ринку та економічного реформування держави.

ВИСНОВКИ

У дисертаційному дослідженні наведено теоретичне обґрунтування і нове вирішення проблеми підприємницької освіти на базі досвіду економічно розвинутих зарубіжних країн, розроблено концепцію та організаційно-педагогічні основи її запровадження в систему освіти України.

1. Аналіз теоретичних підходів і концепцій підприємницької освіти в економічно розвинених країнах світу свідчить, що роль і місце підприємництва в конкретній країні залежить, головним чином, від її суспільно-політичного устрою. В демократичних країнах з ринковою економікою, до яких належать майже всі економічно розвинені країни, вільне підприємництво є основою їх економічного розвитку і прогресу, а підприємницькій освіті надається провідне значення. В розвинених країнах, що вже досягли значного економічного успіху завдяки підтримці підприємництва, освіта підприємців є важливою складовою частиною виховання у населення поваги до цінностей демократичного способу існування, зокрема до ринкових реформ у напрямку поліпшення добробуту кожної людини - і тих, хто працює, і тих, хто тимчасово є безробітним, і тих, хто існує за рахунок соціальних програм, обсяг яких залежить від успіху підприємництва в країні; покращання економічного стану країни і суспільства загалом.

2. Підприємницька освіта може бути ефективною лише тоді, коли є (або створюються) політичні умови для стабільного економічного розвитку. Це означає, що навчання підприємництву в країні, в якій не сформовано відповідної громадської думки щодо користі та необхідності підприємництва, не досягнуто позитивного ставлення населення до підприємництва, не створено необхідних законодавчих актів на підтримку підприємництва, є малоефективним і безперспективним.

Нажаль, як свідчать фахівці в галузі дослідження підприємництва, в багатьох країнах з перехідною економікою національні програми реформ залишаються незавершеними і недосконалими.

3. Освіта США є підприємницькою за визначенням: вона відображає підприємницький характер американського суспільства і належним чином відповідає його запитам і потребам. Найвагоміші здобутки американської нації - свобода і демократія - надійно та ефективно підтримують підприємництво в країні, підприємливість кожного громадянина, захищають права підприємців і забезпечують необхідні гарантії для творчої підприємницької діяльності. Сама ж американська освіта на сьогоднішній день за своєю суттю є основою, на якій створювалася національна культура, постійно удосконалювалася й пристосовувалася до змін, що відбувалися у житті країни. Одна з великих історичних цілей американського суспільства - всебічна, загальнодоступна освіта для кожного громадянина, починаючи з дитячого садка і до університету, - майже досягнута.

4. Освіта в провідних економічно розвинутих зарубіжних країнах має векторну підприємницьку орієнтацію, тобто: учні середніх шкіл і студенти вищих навчальних закладів незалежно від обраної спеціальності отримують початкову підприємницьку підготовку при вивченні майже всіх предметів. Концепція підприємницької освіти ґрунтується на тому, що для ефективної організації такої освіти необхідно, щоб уся освіта була зорієнтована на розвиток у громадян підприємницьких якостей, незалежно від обраної ними професії чи спеціальності, а підприємницький зміст - елемент підприємницької підготовки - був присутній в усіх закладах освіти, в усіх освітніх програмах та дисциплінах. Підприємницький світогляд, відповідні підприємницькі типи поведінки та навички необхідно прищеплювати і розвивати в усіх учнів, студентів і громадян, незалежно від наявності у них підприємницьких задатків.

Сама ж підприємницька діяльність має розглядатися суспільством як продуктивна і творча, результатом якої є новий продукт, що має відповідну вартість.

5. Головними завданнями підприємницької освіти в зарубіжних країнах є: розкрити кожній особистості цінності й переваги демократії, вільного підприємництва та ринкової економіки; виховати в людях повагу до свобод, приватної власності та законів; прищепити кожному громадянину відчуття відповідальності за свій власний економічний стан і долю всього суспільства; виховати в кожній особистості амбіційність, високі матеріальні й моральні запити та потреби; розвивати в кожній людині власні економічні навички споживача, сприяти набуттю нею соціальної, громадянської та державної відповідальності, навчити її розуміти ділові операції, а також тому, як функціонувати в якості економічно грамотного громадянина суспільства; навчати особистість критично мислити, самостійно приймати життєво важливі рішення, прищеплювати усвідомлення необхідності бути незалежним у бізнесі й житті; навчати особистість вмінням та навичкам спілкування з людьми, працювати в групі, команді. Підприємницька освіта має виховувати здатність бути лідером, навчати й прищеплювати інші ділові якості, необхідні в бізнес-середовищі різних культур і народів; надавати особистості необхідних знань про фах та виховувати пов'язані з ним ділові навички, завдяки чому людина зможе зробити правильний вибір фаху і буде в змозі працювати в різних галузях бізнесу; навчати майбутнього підприємця як правильно обирати та раціонально застосовувати технологічні інструменти для прийняття особистого та ділового рішення; навчати професійно спілкуватися в якості слухача та доповідача на громадських і ділових зустрічах; навчати використовувати методики бухгалтерського обліку для прийняття рішень із планування та організації бізнес-діяльності, придбання, розміщення та реалізації ресурсів; навчати застосовувати принципи ділового права на особистих, громадських і ділових зустрічах; допомагати підготуватися до роботи в якості підприємця, навчити розуміти всі аспекти бізнесу; допомагати зрозуміти взаємозв'язки різноманітних функціональних ділянок бізнесу й впливу одного компоненту на інший; виробляти в особистості здатність брати участь у ділових операціях як на внутрішній, так і на міжнародній арені; виробляти здатність купувати та продавати різноманітні товари, послуги, майно, яким володіє кожна особа; вміти оперувати на ринку праці та на ринку споживачів товарів; виробляти та прищеплювати норми морально-етичної поведінки в процесі бізнес-діяльності та під час повсякденного життя. Не менш важливими завданнями підприємницької освіти є: виробляти в особистості необхідний екологічний світогляд і розуміння завдання зберігати ресурси та оточуюче середовище, виховувати та прищеплювати розуміння переваг здорового способу життя; прищеплювати особистості повагу до будь-якого виду праці та трудової діяльності взагалі; навчати людину творчо оперувати даними з усіх функціональних ділянок бізнесу та підприємництва, потрібних для прийняття зважених управлінських рішень.

6. Для успішної реалізації в Україні національно-освітньої програми з питань підприємництва і підготовки власних підприємців і бізнесменів необхідними, на наш погляд, є: розробка навчальних планів і програм з підприємницьких дисциплін, відкриття та ліцензування нових підприємницьких спеціальностей; залучення до педагогічної (навчально-методичної та виховної) діяльності відомих і успішних підприємців; психолого-педагогічна підготовка викладачів з мистецтва і практики підприємницької справи з числа видатних і успішних бізнесменів; підготовка вищою школою викладачів вищих навчальних закладів і вчителів шкіл для викладання теорії підприємництва, наук з бізнесу та виробництва; організація навчання підприємництву і надання бізнес-освіти в середній школі, допомога молодим потенційним підприємцям у започаткуванні малого бізнесу (власної справи); курсові форми післяшкільного навчання підприємництву; допомога громадянам - потенційним підприємцям у започаткуванні малого бізнесу (власної справи); запровадження курсових форм навчання підприємництву та підвищення кваліфікації в галузі бізнесу протягом життя; консультаційна допомога підприємцям-новачкам і діючим бізнесменам; навчання теоретичних основ підприємництва та бізнесу у вищих навчальних закладах; підготовка фахівців вищої кваліфікації в галузі теорії бізнесу, підприємництва та виробництва.

7. Підприємницька освіта може бути корисною та ефективною лише тоді, коли слухачі усвідомлюватимуть загальну ідею підприємництва та відчуватимуть її на власному досвіді, замість того, щоб формально вивчати дисципліни підприємницького спрямування. Тому при впровадженні підприємницької освіти в Україні для підвищення її ефективності головна увага повинна приділятися тим методам, що заохочують навчання: за допомогою практичного досвіду; за допомогою обміну корисним досвідом; за допомогою наслідування корисного досвіду і навчання через власний досвід; шляхом експериментування; через використання так званих ”кейсових методів”, створюючи та аналізуючи ділові ситуації, під час яких необхідно йти на ризик, роблячи позитивні помилки; за допомогою творчого вирішення проблем; за допомогою зворотного зв'язку (через соціальну взаємодію); за допомогою інсценізації та рольових ігор; за допомогою впливу позитивних зразків для наслідування, аналізу негативних зразків і навчання на негативному досвіді; через взаємодію з зовнішнім (реальним) світом.

8. Виходячи з досвіду США та інших економічно розвинутих країн з підготовки своїх громадян до самостійної продуктивної діяльності - бізнесу та підприємництва, доцільним в системі освіти України є організація підприємницької та бізнес-освіти в структурі дошкільної, загальної середньої, позашкільної, професійно-технічної, вищої та післядипломної освіти. Важливим також є впровадження підприємницької та бізнес-самоосвіти громадян протягом життя.

Використання позитивного досвіду підприємницької освіти економічно розвинутих зарубіжних країн необхідно гармонійно поєднувати з вагомими здобутками національної системи освіти України, особливостями історичного та культурного розвитку української держави, а також досягненнями в галузі науки, техніки та промисловості.

Дисертаційне дослідження проблем підприємницької освіти в економічно розвинутих зарубіжних країнах і можливості запозичення її досвіду та творчого впровадження в Україні не вичерпує всіх аспектів проблеми. Зокрема, потребує більш глибокого подальшого вивчення досвід організації підприємницької освіти на етапі дошкільного та молодшого шкільного дитинства, надання такої освіти дорослим громадянам інших професій, організація підприємницької освіти громадян протягом життя.

ОСНОВНИЙ ЗМІСТ ДИСЕРТАЦІЇ ВІДОБРАЖЕНО В ТАКИХ ПУБЛІКАЦІЯХ

Монографії:

1. Романовський О.О. Вища освіта на зламі тисячоліть: Книга 1. Ефективна підприємницька освіта як фундамент економічного розвитку демократичного суспільства // К.: Деміур, 2000. - 256 с.

2. Романовський О.О. Теорія і практика зарубіжного досвіду в підприємницькій освіті України // К.: Деміур, 2003. - 396 с.

Навчальні посібники, книги та брошури:

3. Романовський О.О. Хроніка вищої освіти США (на прикладі діяльності державних і недержавних закладів) - К.: НПУ ім. М.П.Драгоманова, 1997. - 78 с.

4. Романовська Ю.Ю., Романовський О.О. Недержавна вища освіта в економічно розвинутих країнах світу (з досвіду вищої школи США, Великобританії, Германії, Франції, Італії та Японії). - К.: УФІМБ, 1997.

5. Романовський О.О., Романовська Ю.Ю. Мистецтво і секрети підприємницької діяльності: практичні поради підприємцям-початківцям. Навчальний посібник // К.: Деміур, 2002. - 224 с.

6. Романовский А.А., Романовская Ю.Ю. Искусство и секреты предпринимательской деятельности: практические советы начинающим предпринимателям. Учебное пособие. - К.: ЭксОб, 2002. - 272 с.

Статті у фахових наукових виданнях:

7. Романовський О.О. Вища освіта в Японії: типи навчальних закладів та їх фінансування // Наука і сучасність: Збірник наукових праць НПУ імені М.П. Драгоманова . - К.: ІЗМН. - 1998. - Ч. IІ. - С. 126-132.

8. Романовський О.О. Вища освіта в країнах західної Європи: співіснування державної та недержавної форм // Соціалізація особистості: Збірник наукових праць. - К.: НПУ імені М.П.Драгоманова, 1998. - Вип. 3 - С. 140-150.

9. Романовський О.О. Організаційно-педагогічні особливості вищої освіти в США // Наука і сучасність: Збірник наукових праць НПУ імені М.П. Драгоманова . - К.: Логос. - 1999. - Ч. ІIІ. - С. 161-173.

10. Романовський О.О. Управління вищою освітою в США та її реформування // Наукові записки ХXXV: Збірник наукових статей НПУ імені М.П.Драгоманова. - К.: НПУ імені М.П.Драгоманова, 1999. - Ч. 2. - С. 149-160.

11. Романовський О.О. Освіта США і проблеми її гуманізації // Професійна підготовка фахівців вищої школи в умовах оновленої парадигми освіти: Збірник наукових праць ”Проблеми сучасного мистецтва і культури”. - Харків: Каравела, 1999. - С. 61-70.

12. Романовський О.О. Підготовка громадян до підприємницької діяльності в економічно розвинутих країнах (на прикладі США та Німеччини) // Організація та зміст становлення професійної підготовки в умовах національної системи освіти: Збірник наукових праць ”Проблеми сучасного мистецтва і культури”. - Харків: Каравела, 1999. - С. 62-73.