Теоретико-методологічні засади професійної підготовки майбутніх фахівців фізичного виховання та спорту у вищих навчальних закладах

другий період - формування української системи фізкультурної освіти -1920-1929 рр. До структури професійної підготовки фахівців фізичної культури та спорту входили: окружні організаційно-інструкторські курси з підготовки інструкторів спорту, Вищі курси фізичного розвитку та допризовної підготовки молоді, інститут фізичної культури при Всеукраїнській академії наук, відділи фізичної культури при інститутах народної освіти, технікуми фізичної культури;

третій період - створення Державного інституту фізичної культури України, відкриття Вищої школи тренерів - 1929-1940 рр. Структуру професійної підготовки фахівців фізичної культури та спорту становили: Державний інститут фізичної культури України, Вища школа тренерів, технікуми фізичної культури;

четвертий період - організація факультетів фізичного виховання при педагогічних інститутах, створення Київського і Львівського інститутів фізичної культури - 1940-1959 рр. За цей час структуру професійної підготовки фахівців фізичної культури та спорту складали: Київський і Львівський державні інститути фізичної культури, факультети фізичного виховання педагогічних інститутів, вищі школи тренерів, технікуми фізичної культури, педагогічні училища;

п'ятий період - створення Дніпропетровського і Харківського державних інститутів фізичної культури - 1959-1991 рр. До структури професійної підготовки фахівців фізичного виховання та спорту входили: вищі і середні фізкультурні навчальні заклади, факультети фізичного виховання педагогічних інститутів та університетів, вищі школи тренерів, спеціальні училища Олімпійського резерву;

шостий період - модернізація фізкультурної освіти в умовах незалежної України - розпочався з 1991 р. Структуру професійної підготовки фахівців фізичного виховання та спорту становили: вищі навчальні заклади, підпорядковані Державному комітету з питань фізичної культури та спорту України; спеціальні факультети і відділення педагогічних інститутів, університетів, коледжі, технікуми фізичної культури, училища олімпійського резерву та непрофільні вищі навчальні заклади, підпорядковані Міністерству освіти і науки України. Прийнято Закон України «Про фізичну культуру та спорт», Цільову комплексну програму «Фізичне виховання - здоров'я нації», розраховану на період із 1999 до 2005 року.

Доведено, що головними чинниками, які впливали на зміст і структуру професійної підготовки фахівців фізичного виховання та спорту на кожному із визначених етапів, були зміни в соціально-економічному розвитку держави.

Визначено, що в період переходу України до ринкових відносин з'явився ринок праці, зросла конкуренція серед працездатного населення, змінилися вимоги до професійної підготовки фахівців фізичного виховання та спорту. Однією із ключових проблем розбудови національної системи фізкультурно-спортивного руху стала підготовка фахівців нової генерації. Тривалий час спеціалізовані вищі навчальні заклади України були зорієнтовані, переважно, на підготовку висококваліфікованих тренерських кадрів, що призвело до своєрідної прогалини в підготовці майбутніх фахівців для сфери фізкультурно-оздоровчої, рекреаційної, туристичної діяльності.

У сучасний період професійна підготовка майбутніх фахівців фізичного виховання та спорту здійснюється вищими навчальними закладами, підпорядкованими Державному комітету з питань фізичної культури і спорту України; спеціальними факультетами та відділеннями педагогічних інститутів, університетів, коледжами, технікумами фізичної культури, училищами олімпійського резерву та непрофільними вищими навчальними закладами, підпорядкованими Міністерству освіти і науки України. Так, у системі Державного комітету з питань фізичної культури і спорту України професійна підготовка здійснюється на базі Національного університету фізичного виховання та спорту України; Дніпропетровського державного інституту фізичної культури та спорту; Донецького державного інституту здоров'я, фізичного виховання і спорту; Львівського державного інституту фізичної культури; Харківського державного інституту фізичної культури. У системі Міністерства освіти і науки України професійну підготовку фахівців фізичного виховання та спорту здійснюють 24 факультети фізичного виховання вищих навчальних закладів; а також 5 непрофільних вищих навчальних закладів: Національний технічний університет України «Київський політехнічний інститут», Вінницький технічний університет, Рівненський державний економічний інститут, Таврійський інститут підприємництва і права, Національний технічний університет «Харківський політехнічний інститут».

Характерною особливістю сучасного періоду є поява приватних навчальних закладів в Україні. Так, Гуманітарний університет «Запорізький інститут державного і муніципального управління» здійснює професійну підготовку майбутніх фахівців фізичного виховання та спорту за різними спеціальностями, забезпечуючи ними регіональні потреби.

У розділі показано, що вища фізкультурна освіта здійснюється ступенево (молодший спеціаліст, бакалавр, спеціаліст, магістр). На рівні молодшого спеціаліста акцент робиться на фундаментальну загальнонаукову освіту класичного типу; ознайомлення з усіма основними напрямами знань про людину; обов'язкову науково-дослідну роботу; обов'язкову практичну діяльність. Після завершення навчання на цьому рівні студент може продовжувати навчання на наступному рівні чи отримати, за бажанням, диплом про неповну вищу фізкультурну освіту. На рівні бакалавра увага спрямована на поглиблену загальноосвітню освіту, фундаментальні та професійно орієнтовані знання й вміння для вирішення типових професійних завдань. Акцент у вищій фізкультурній освіті спеціалістів робиться на професійну фізкультурну освіту, набуття початкового професійного досвіду. Значна увага у вищій фізкультурній освіті магістрів приділяється підготовці студентів до наукової та викладацької діяльності у вищих навчальних закладах фізичної культури.

Як показало вивчення, освітня програма підготовки магістрів складається з чотирирічної програми навчання бакалавра й однорічної спеціалізованої магістерської підготовки, орієнтованої на науково-дослідну або науково-педагогічну діяльність; метою підготовки магістрів є розвиток знань і наукового мислення, освоєння й закріплення магістрантами навичок ведення наукової та педагогічної роботи; підготовка науково-педагогічних кадрів для вищих навчальних закладів й інших галузей професійної діяльності або до подальшого навчання в аспірантурі; ступінь магістра фіксує освітній рівень, спрямованість отриманої освіти на науково-дослідну й науково-педагогічну діяльність, наявність умінь і навичок, необхідних науковцеві або викладачу, які лише починають професійну діяльність; магістерська програма спрямована на функціональне розкриття логіки та послідовності розгортання процесу реалізації цілей і завдань навчальної діяльності магістрантів. До напрямів магістерської підготовки для галузі «Фізична культура та спорт» віднесено: теорію та методику викладання виду спорту, спортивну психологію, спортивну фізіологію, спортивну біомеханіку, фізичне виховання, фізичну реабілітацію, рекреацію та оздоровчу фізичну культуру, менеджмент і управління фізичним вихованням та спортом.

Особливої уваги потребує дослідження проблеми змісту програм магістерської підготовки. Теоретичний аналіз наукових джерел свідчить, що одні автори пов'язують зміст програм магістерської підготовки на все розмаїття форм і напрямів сфери фізичної культури («Менеджмент і економіка в фізичній культурі та спорті»; «Спортивно-оздоровчий туризм»; «Рухова рекреація і реабілітація»; «Спортивна режисура»), інші - відстоюють позиції розширення професійно-педагогічних видів діяльності («Безпека особистості й підприємництво»; «Підготовка й перепідготовка кадрів у сфері фізичної культури та спорту»). Пропонуються і такі магістерські програми, які за змістом орієнтують на навчальні дисципліни, основи знань яких уже засвоєні магістрантами в межах освітньої програми підготовки бакалаврів («Загальна теорія фізичної культури»; «Система фізичного виховання»; «Спорт і система підготовки спортсменів»). У розділі показано, що проблема обґрунтованості в їхньому виборі й сутності призначення вимагає свого вирішення.

На основі вивчення практичної діяльності вищих навчальних закладів виявлено спектр професійної підготовки фахівців для галузі «Фізична культура та спорт», який передбачає підготовку: вчителів фізичного виховання, з основ безпеки життєдіяльності, валеології, тренерів з обраного виду спорту, фахівців із фізкультурно-оздоровчої роботи, з фізичної реабілітації, з менеджменту й управління фізичним вихованням та спортом, із прикладного фізичного виховання та спорту для МВС України, Національної гвардії.

У четвертому розділі - «Концептуальні підходи до професійної підготовки майбутніх фахівців фізичного виховання та спорту» - подано розроблену і теоретично обґрунтовану концепцію особистісно орієнтованої професійної підготовки майбутніх фахівців фізичного виховання та спорту у вищих навчальних закладах; побудовано модель особистісно орієнтованої професійної підготовки майбутніх фахівців фізичного виховання та спорту у вищих навчальних закладах; розглянуто теоретичні засади створення системи неперервної фізкультурної освіти в Україні.

На основі теоретичного аналізу наукової літератури обґрунтовано висновок, що концепція особистісно орієнтованої професійної підготовки майбутніх фахівців фізичного виховання та спорту у вищих навчальних закладах спрямована на формування смислової парадигми особистості майбутнього фахівця фізичного виховання та спорту в педагогічному навчально-розвивальному середовищі вищого навчального закладу.

У розділі схарактеризовано розроблену, теоретично обґрунтовану й експериментально перевірену модель особистісно орієнтованої професійної підготовки майбутніх фахівців фізичного виховання та спорту у вищих навчальних закладах.

До професійних знань, якими має опанувати майбутній фахівець фізичного виховання та спорту, віднесено: філософське, методологічне, історичне, теоретичне, технологічне, валеологічне й управлінське. Філософське знання забезпечується наявністю в навчальному плані вищого навчального закладу циклу світоглядних дисциплін, до якого входять: історія України, філософія, політологія, соціологія, релігієзнавство, основи економічних теорій, основи права, основи конституційного права України, етика та естетика, народознавство, українська та зарубіжна культура. Методологічне знання забезпечується вивченням циклу фундаментальних дисциплін, до якого входить медико-біологічний блок: анатомія людини, загальна морфологія, спортивна морфологія, біохімія, біохімія спорту, біохімія м'язової діяльності, вікова фізіологія, фізіологія людини, фізіологія спорту, фізіологічні основи фізичної культури, гігієна загальна, гігієна фізичного виховання та спорту, основи екології, основи соціоекології, спортивна медицина, а також ділова українська мова; іноземна мова; комп'ютерна техніка, основи інформатики, нові інформаційні технології; спортивна метрологія; біомеханіка; фізична реабілітація; безпека життєдіяльності; цивільна оборона; охорона праці. Історичне знання забезпечується вивченням історії фізичної культури. Теоретичне знання набувається на основі циклу дисциплін з теорії фізичної культури, до якого належать: вступ до спеціальності, теорія й методика фізичного виховання, теорія й методика обраного виду спорту, олімпійський і професійний спорт. Технологічне знання забезпечується наявністю у навчальному плані циклу психолого-педагогічних дисциплін, зокрема: психологія, психологія спорту, педагогіка, основи педагогічної майстерності, методика виховної роботи, методика викладання основ безпеки життєдіяльності, а також циклу спеціально-практичних дисциплін, до якого віднесено: гімнастику, спортивні ігри, легку атлетику, плавання, туризм, атлетизм, рухливі та національні ігри, музритміку з елементами хореографії, лижний спорт, зимові види спорту, шейпінг, аеробіку, аквааеробіку, тренажери, настільний теніс, ритмічну гімнастику, художню гімнастику, боротьбу, самооборону, лікувальну фізичну культуру, інвалідний спорт, методику занять у спеціальних медичних групах, підвищення майстерності з обраного виду спорту. Валеологічне знання формується у процесі вивчення дисциплін, спрямованих на здоровий спосіб життя, а саме: основами валеології, нетрадиційними і сучасними оздоровчими системами. Дисципліни, які вивчають менеджмент, - менеджмент, організація масової фізичної культури, маркетинг у спорті, управління фізичною культурою та спортом - подають управлінське знання.

Обґрунтовано професійні функції, до яких має бути підготовлений майбутній фахівець фізичного виховання та спорту. До них віднесено: світоглядну, інструментальну, культурологічну, інноваційну, комунікативну, мотиваційну та цілепокладання. Суть світоглядної функції полягає у відтворенні ставлення людини до світу, розуміння власного місця в ньому. Зміст інструментальної функції полягає у володінні фахівцем сукупністю методів дослідження процесу фізичного виховання людини та виведення її на вищий рівень фізичного розвитку. Культурологічна функція визначає ступінь залучення фахівця в духовне життя світової спільноти шляхом якісного виконання ним своїх професійних обов'язків у суспільному розподілі праці. Вона базується на аксіологічній та етичній складових. При цьому аксіологічна складова пов'язана з визначенням цінності того, що з'являється у професійній підготовці майбутніх фахівців фізичного виховання та спорту як з точки зору матеріального, так і духовного виробництва, а етична - зумовлює «правила» поведінки фахівця, у першу чергу, в професійному середовищі, а потім - у суспільстві в цілому. Суть інноваційної функції полягає в здатності фахівця відтворювати або створювати принципово нову систему логічних зв'язків у професійній галузі, що дає цілісне уявлення про її закономірності та суттєві властивості; впроваджувати нові перспективні технології. На основі саме теоретичного осягнення проблемних ситуацій, що склалися відносно конкретного об'єкта, фахівець приймає оригінальні рішення з метою удосконалення власної особистості та особистостей своїх вихованців. Значення комунікативної функції полягає у вмінні майбутнього спеціаліста спілкуватися з колегами та підлеглими, засвоювати позитивний досвід професійної діяльності, уникати повтору негативних підходів до фізичного виховання особи. Змістово вона розкривається шляхом створення, застосування й визначення всього процесу професійної підготовки та засвоєння знань з урахуванням технічних і людських ресурсів, їх взаємодії, своїм завданням якого є оптимізація професійної освіти. Зміст мотиваційної функції неперервне забезпечення людини життєвими силами для виконання активної роботи як із розвитку особистості, так і в галузі розбудови суспільства. Суть функції цілепокладання аналіз ситуації, що склалася в галузі, формалізація мети фізичного виховання людини або спортивної команди, доведення оптимального шляху виходу до бажаних або принципово можливих результатів.

До видів професійної діяльності, якими має володіти майбутній фахівець фізичного виховання та спорту, у розділі віднесено: діагностичну, реабілітаційну, репродуктивну, спортивну, освітянську, профілактичну, організаційну.

Діагностична діяльність фахівця фізичного виховання та спорту полягає в здійсненні системного аналізу фізичних можливостей як на рівні окремої людини, так і соціальної групи, наприклад, спортивної команди. На основі одержаних даних фахівець здатний спрогнозувати їх подальший розвиток, тобто передбачити їх наслідки.

Реабілітаційна діяльність фахівця спрямована на відновлення знижених у процесі праці або інтенсивних занять іншими видами діяльності фізичних, психічних, інтелектуальних властивостей людини; на розробку методичного забезпечення і здійснення реабілітаційних програм для громадян певного регіону з урахуванням екологічних проблем. Цей вид поєднується із лікувальним застосуванням фізичних вправ. Як правило, потреба в послугах реабілітолога виникає в людини внаслідок катастроф, перенесених стресів, різних аварій та інших непередбачених повсякденним життям потрясінь. Метою такої діяльності є відновлення пошкоджених підсистем організму людини.

Репродуктивна діяльність спрямована на створення соціально-культурного середовища, необхідного для формування самодостатньої особистості фахівця фізичного виховання та спорту.

Спортивна діяльність фахівця розкриває максимальні можливості людини, її потенційні резерви, задовольняє потреби у змагальній діяльності. Тренер у своїй професійній діяльності вважає за доцільне досягнути певної мети, яка визначається загальним розвитком спортивної галузі. Головною функцією є вдосконалення окремих параметрів функціональних можливостей організму людини, що передбачає вихід за межу можливого, бо тільки в такому випадку спортсмен спроможний досягти висот Олімпійського п'єдесталу або корони переможця Чемпіонату світу та континенту.

Освітянська діяльність фахівця спрямована на навчання кожного застосовувати набуті знання і навички в повсякденному житті для самовдосконалення; забезпечує раціональне формування індивідуального фонду рухових умінь і навичок, необхідних у житті; передбачає навчальну та виховну роботу, реалізується шляхом планомірної передачі вчителем і наступним засвоєнням учнями певного обсягу знань, систематичним їх поповненням і поглибленням. Навчальна діяльність спрямована на засвоєння суспільно-історичного досвіду людства в галузі фундаментальної теорії й освіти про фізичний розвиток людини, а виховна полягає у використанні спеціальних фізичних вправ для формування фізично, психічно й соціально зрілої особистості.

Профілактична діяльність або діяльність з формування здорового способу життя спрямована на забезпечення оптимального розвитку властивих людині фізичних якостей і на їх основі - вдосконалення фізичного розвитку; зміцнення і збереження здоров'я; удосконалення будови тіла і формування постави; забезпечення творчого довголіття.

Організаційна діяльність фахівця полягає в упорядкуванні взаємодії людини з іншими людьми у групі або, ширше, у суспільстві. До цього ж відноситься упорядкування технологічних операцій у визначеній галузі фізичного розвитку особи, групи, суспільства.

Уточнено теоретичний зміст поняття «неперервна фізкультурна освіта». Під неперервною фізкультурною освітою розуміється процес, який стимулює фахівців до свідомого підвищення кваліфікації й професійного самовдосконалення протягом усього життя, виступає супроводом професійної кар'єри, сприяє особистісній і професійній реалізації творчого потенціалу фахівців, формуванню їх конкурентоспроможності на ринках праці.

Визначено структуру системи неперервної фізкультурної освіти, яка складається з чотирьох компонентів: базова, початкова спеціальна, спеціальна (професійна) та післядипломна фізкультурна освіта. До структури базової фізкультурної освіти й початкової спеціальної, які набуваються на допрофесійному етапі підготовки фахівців фізичного виховання та спорту, віднесено: училища олімпійського резерву, ліцейські класи в загальноосвітніх школах-ліцеях, спортивні класи в загальноосвітній школі, спортивні школи, факультети майбутнього вчителя фізичного виховання, що організовуються при вищих навчальних закладах. Структуру спеціальної (професійної) фізкультурної освіти складають: вищі навчальні заклади різних рівнів акредитації: І-ІІ рівня акредитації, ІІІ-ІV рівня акредитації. До структури післядипломної фізкультурної освіти належать: докторантура, аспірантура, заклади Асоціації післядипломної освіти майбутніх фахівців фізичного виховання та спорту, Інститут післядипломної освіти майбутніх фахівців фізичного виховання та спорту України, факультети підвищення кваліфікації, заклади, де проводиться педагогічне та наукове стажування, Вища школа тренерів.

У розділі обґрунтовано висновок, що у сучасний період неперервна фізкультурна освіта є координатором дій проти знеособлення фахівця в умовах ринкової економіки, гарантує не тільки відтворення кадрів і трансляцію від одного покоління до іншого професійної культури, а й накопичення й розвиток інтелектуально-творчого й професійно-кваліфікаційного потенціалу нації. В Україні неперервна фізкультурна освіта стає об'єктом для інвестицій.

У п'ятому розділі - «Організаційно-методичні умови особистісно орієнтованої професійної підготовки майбутніх фахівців фізичного виховання та спорту в Україні» - проаналізовано зміст професійної підготовки майбутніх фахівців фізичного виховання та спорту; розглянуто педагогічні технології, спрямовані на реалізацію особистісно орієнтованого підходу до професійної підготовки майбутніх фахівців фізичного виховання та спорту; проаналізовано приклади використання можливостей Інтернету в професійній підготовці майбутніх фахівців фізичного виховання та спорту; розкрито використання комп'ютерних технологій для педагогічного оцінювання професійної підготовки майбутніх фахівців фізичного виховання та спорту.

Проаналізовано зміст професійної підготовки майбутніх фахівців фізичного виховання та спорту в 11 вищих навчальних закладах України. У додатках до дисертації наведено розподіл кількості годин з циклів дисциплін щодо загальної кількості годин (%) у навчальних планах вищих навчальних закладів (2000 рік) зі спеціальності «Фізична культура та спорт» (термін навчання - 4 роки), який відображає зміст професійної підготовки майбутніх фахівців фізичного виховання та спорту. Результати наукового аналізу узагальнено на 14 рисунках. У додатках представлено також розроблені автором навчальні програми з дисциплін «Вступ до спеціальності», «Основи валеології», «Основи реабілітації», «Методика викладання основ безпеки життєдіяльності», «Професійна підготовка фахівців з фізичної реабілітації», які мають важливе значення для особистісно орієнтованої професійної підготовки майбутніх фахівців фізичного виховання та спорту. Розроблені та обґрунтовані навчальні програми цих дисциплін спрямовані на професійне самовизначення, професійну самоактуалізацію та професійну самореалізацію майбутніх фахівців фізичного виховання та спорту.

Мета навчальної програми з дисципліни «Вступ до спеціальності» полягає у розгляді особливостей роботи викладача фізичного виховання, спеціаліста з фізичної реабілітації, змісту й організації професійної підготовки майбутніх фахівців фізичного виховання та спорту. Згідно з визначеними вимогами, за підсумками вивчення дисципліни «Вступ до спеціальності», студент повинен вміти розраховувати рівень власного стану здоров'я згідно з різними методиками; володіти основами інтерв'ювання викладачів фізичної культури, реабілітологів, тренерів; аналізувати хронометраж уроку фізичної культури, визначати загальну та моторну щільність уроку; будувати фізіологічну криву уроку фізичної культури за даними пульсометрії.

Особливого значення для майбутніх фахівців фізичного виховання та спорту набуває оволодіння основами валеології. Ця дисципліна формує на сучасному теоретичному рівні знання про сутність здоров'я, проблеми здорового способу життя людини в сучасному суспільстві; визначає поняття «валеологія» і «здоровий спосіб життя» людини; характеризує зміст здорового способу життя студента; вивчає питання про фізичне, психічне, духовне і соціальне здоров'я людини, про психологію здоров'я особистості; розвиває уявлення про особливості дії тютюнопаління і вживання алкоголю на організм дітей і підлітків; навчає методів профілактики шкідливих звичок людини; допомагає розробці індивідуальних програм зміцнення здоров'я. Зміст дисципліни розкриває питання про формування, збереження та зміцнення здоров'я кожної людини на основі валеологічних засад, які базуються на комплексній системі знань про здоров'я людини й особливості її взаємодії з природою та соціумом, що проявляються в таких галузях знань, як філософія, соціологія, психологія, екологія, народна медицина, етнографія, релігієзнавство, культура тощо. Валеологія як наука про здоровий спосіб життя в практично-прикладному аспекті ставить завдання не тільки сприяти зусиллям людини зберегти своє власне здоров'я, а й навчити людину формувати та примножувати його відповідно до природної програми. Згідно з визначеними вимогами, за підсумками вивчення дисципліни «Основи валеології» студент повинен вміти складати оздоровчі комплекси; визначати частоту серцевих скорочень, розраховувати ідеальну та нормальну масу тіла; проводити бесіду з проблем валеологічної освіти; розраховувати кількісну оцінку фізичного здоров'я індивіда; складати перспективну програму здорового способу життя для кожної особистості.

Розроблена та обґрунтована навчальна програма з дисципліни «Основи реабілітації» допомагає майбутнім фахівцям глибше осягнути динаміку функціонального стану організму людини під впливом фізичних навантажень, вивчити головні аспекти реабілітації організму людини у світлі теорії адаптації, характеристику методів функціональної діагностики організму людини, медико-біологічні, педагогічні і психологічні засоби реабілітації. Зміст дисципліни формує уявлення про комбіноване й координоване використання різних засобів і методів, які відновлюють порушені функції організму людини з метою підготовки чи перепідготовки індивідуума до праці та повернення в суспільне життя; про суспільно необхідне функціональне і соціально-трудове відновлення хворих та інвалідів. Основу програми з цієї дисципліни становить валеолого-реабілітологічний напрям.

Важливою складовою професійної підготовки майбутніх фахівців є вивчення дисципліни «Методика викладання основ безпеки життєдіяльності», яка спрямована на оволодіння знаннями про загальноосвітній процес, що корегує ставлення особистості до власної безпеки та оточення, розвиває її практичні навички із самозахисту в умовах зростаючого психологічного навантаження; створює уявлення студентів про підготовку учнів у сфері освіти до повноцінного життя в умовах існуючого в Україні рівня безпеки людини, який залежить від стану навколишнього середовища, державної системи підтримки безпеки людини (пожежна охорона, органи правопорядку, цивільна оборона, охорона здоров'я, освіта, охорона праці тощо) та індивідуальної захищеності особи (психофізичний стан, мотивація, вміння, індивідуальні способи захисту).

Розроблена та обґрунтована навчальна програма з дисципліни «Професійна підготовка фахівців з фізичної реабілітації» передбачає вивчення генезису професійної підготовки фахівців з фізичної реабілітації; професійної підготовки фахівців фізичного виховання та спорту протягом ХVІІІ-ХХ століття на теренах Росії; організації професійної підготовки фахівців фізичного виховання та спорту у вищих навчальних закладах за роки колишнього Радянського Союзу; професійної підготовки фахівців з фізичної реабілітації в незалежній Україні; професійної підготовки фахівців з фізичної реабілітації в зарубіжних країнах; концепції особистісно орієнтованої професійної підготовки фахівців з фізичної реабілітації. Зміст дисципліни формує уявлення студентів про професійну самореалізацію, яка дозволяє фахівцеві з фізичної реабілітації крім оздоровлення у більш широкому діапазоні підготувати себе до майбутньої професійної діяльності і навчання упродовж життя.

На цьому етапі наукового пошуку значну увагу приділено впровадженню педагогічних технологій, спрямованих на реалізацію особистісного підходу до професійної підготовки майбутніх фахівців, зокрема - впровадженню технологій відкритого навчання, групової та колективної взаємодії, використання можливостей Інтернету. У розділі наведено приклади ділових ігор (професійні якості фахівця фізичного виховання та спорту, типи ставлення особистості до свого здоров'я, види професійної діяльності фахівця фізичного виховання та спорту, права й обов'язки студентів вищих навчальних закладів, шкідливий вплив тютюнопаління на організм дитини тощо), групової дискусії (круглий стіл, дебати, естафета тощо).

У професійній підготовці майбутніх фахівців фізичного виховання та спорту використання можливостей Інтернету здійснюється за такими напрямами: самостійний пошук студентами інформації на веб-сторінках, створення студентами особистісних творчих продуктів на тему, яка вивчається, демонстрація особистісних творчих продуктів студентів для веб-глядачів, використання тематично підібраних гіпертекстових матеріалів, електронної пошти студентами заочної форми навчання, робота з каталогами літератури бібліотек Росії й України.

Як показало дослідження, на творчий розвиток особистості майбутнього фахівця фізичного виховання та спорту спрямовані технології організації проблемного навчання, технології, в яких використовуються творчі ситуації, завдання творчої графіки.

У співавторстві з С.О. Сисоєвою, І.О. Кудіновим створено комп'ютерну програму «ССК: комплекс тестів для педагогічного оцінювання професійної підготовки майбутніх фахівців фізичного виховання та спорту», яка підтверджена свідоцтвом про реєстрацію авторського права на твір.

У шостому розділі - «Організація та результати педагогічного експерименту» - розкрито етапи організації впровадження моделі особистісно орієнтованої професійної підготовки майбутніх фахівців фізичного виховання та спорту; проаналізовані результати експериментального застосування моделі особистісно орієнтованої професійної підготовки майбутніх фахівців фізичного виховання та спорту.

Результати впровадження моделі особистісно орієнтованої професійної підготовки майбутніх фахівців фізичного виховання та спорту оцінені за критеріями, що відображають ефективність професійної й особистісної складових. Середня величина зміни сформованості когнітивного компонента особистісно орієнтованої професійної підготовки майбутніх фахівців фізичного виховання та спорту, які входили до експериментальних груп, становить 0,30 бала, в контрольних групах - 0,11 бала; функціонального компонента - відповідно 0,28 і 0,13 бала; діяльнісного компонента в експериментальних групах - 0,28 бала, в контрольних - 0,15 бала. Середня величина зміни коефіцієнта ефективності особистісно орієнтованої підготовки майбутніх фахівців фізичного виховання та спорту, які входили до експериментальних груп, становить 0,29 бала і контрольних груп - 0,13 бала.

Середні величини зміни показника оцінки професійного самовизначення майбутніх фахівців фізичного виховання та спорту, які входили до експериментальних груп, за результатами опитування (модифікована методика суб'єктивної оцінки професійного самовизначення О.І. Вітковської), становили відповідно 19,50 і 15,56 бала, в контрольних групах - відповідно 8,96 і 9,31 бала. Середня величина зміни показника оцінки професійної самоактуалізації майбутніх фахівців фізичного виховання та спорту, які входили до експериментальних груп, за результатами опитування (опитувальник САМОАЛ), становить 28,23 бала; контрольних груп - 14,71 бала.

Враховуючи, що домінантними якостями особистості, які формують її здатність до самореалізації, є творчі якості особистості, дослідження професійної самореалізації особистості майбутнього фахівця фізичного виховання та спорту проведено через вивчення її підсистем, що входять до «базових» якостей. Середні величини зміни показника оцінки впевненості в собі майбутніх фахівців фізичного виховання та спорту, які входили до експериментальних груп, за результатами опитування (модифікований тест «Впевненість у собі» Райдаса), становили відповідно 8,81 і (-20,34) бала; у контрольних групах - відповідно 4,68 і (-10,50) бала. Середні величини зміни показника оцінки творчого профілю майбутніх фахівців фізичного виховання та спорту, які входили до експериментальних груп, за результатами оцінювання компонентів підсистеми індивідуальних особливостей психічних процесів особистості майбутнього фахівця фізичного виховання та спорту (побудова творчого профілю фахівця за методикою Х. Зіверта), становили відповідно 15,51; 14,78; 15,14; 13,53 і 10,00 бала; контрольних груп - відповідно 8,26; 6,75; 6,90; 6,06 і 5,07 бала. Середні величини зміни показника оцінки мотивації до успіху майбутніх фахівців фізичного виховання та спорту, які входили до експериментальних груп, за результатами опитування (модифікований тест «Мотивація до успіху» Т. Елерса), становили відповідно 2,25 і 3,00 бала; контрольних груп - відповідно 1,42 і 1,21 бала.

Викладені результати роботи було узагальнено за кількісними і якісними показниками, одержаними у вищих навчальних закладах 11 областей України, загальноосвітніх школах м. Запоріжжя й Запорізької області.

ВИСНОВКИ

Теоретичний аналіз проблеми дослідження показує, що в педагогічній науці й практиці професійна підготовка майбутніх фахівців фізичного виховання та спорту розглядається як така, що спрямована на підготовку студентів вищих навчальних закладів до виконання конкретних видів професійної діяльності в галузі «Фізична культура та спорт», оволодіння ними сукупністю знань про людину і фізичну культуру, розвиток емоційно-ціннісних відношень, моральних норм, умінь передавати цінності фізичної культури. Проголошення незалежності держави суттєво вплинуло на модернізацію системи фізкультурної освіти. Сформована мережа вищих навчальних закладів, які здійснюють професійну підготовку фахівців фізичного виховання та спорту за освітньо-кваліфікаційними рівнями молодшого спеціаліста, бакалавра, спеціаліста й магістра. У педагогічній літературі зазначається необхідність ефективного запровадження особистісного підходу, який забезпечує розуміння, пізнання, розвиток та самореалізацію особистості майбутнього фахівця в її цілісності та гармонійності, що можливе за умов особистісно спрямованої трансформації форм і методів навчально-виховної роботи у вищих навчальних закладах. Зазначається, що покладання принципу особистісного підходу в основу побудови особистісно орієнтованої професійної підготовки майбутніх фахівців фізичного виховання та спорту піднімає останню на більш високий якісний рівень. Разом з тим, особистісно орієнтована професійна підготовка майбутніх фахівців фізичного виховання та спорту недостатньо теоретично обґрунтована.

Аналіз педагогічної літератури показав, що особистісно орієнтована професійна підготовка майбутніх фахівців фізичного виховання та спорту реалізується в діяльності, яка має і зовнішні атрибути спільності, й своїм внутрішнім змістом передбачає співробітництво, саморозвиток суб'єктів навчального процесу, виявлення їх особистісних функцій.

На основі аналізу вітчизняних і світових стандартів з'ясовано основні вимоги до вищої фізкультурної освіти: вища фізкультурна освіта повинна сприяти становленню культу здоров'я і здорового способу життя; доступ до вищої фізкультурної освіти всіх, хто для цього має необхідні здібності, мотивацію, а також адекватну підготовку на всіх етапах професійної фізкультурної діяльності; призначенням вищої фізкультурної освіти є не тільки надання фундаментальних професійних знань, а й виховання фізично, психічно, духовно і соціально здорового громадянина держави; вищі навчальні заклади повинні використовувати різні форми роботи для задоволення потреб української нації в заняттях фізичною культурою та спортом.

У дисертаційному дослідженні показано, що виконання цих вимог можливе за умов організації професійної підготовки майбутніх фахівців фізичного виховання та спорту у контексті особистісно орієнтованої парадигми освіти, яка будується з урахуванням таких принципів: гуманізації, гуманітаризації і демократизації навчально-виховного процесу; диференціації змісту і форм навчання; гнучкості і прогностичності; єдності, наступності, неперервності і різноманітності навчання; іманентності розвитку особистості майбутнього фахівця фізичного виховання та спорту.

Теоретичний аналіз досвіду професійної підготовки фахівців фізичного виховання та спорту в зарубіжних країнах дає змогу врахувати досвід модернізації системи професійної підготовки фахівців відповідного профілю в незалежній Україні. Визначено необхідність процесу обміну досвідом як флуктуацій, що підносять національну систему професійної підготовки майбутніх фахівців фізичного виховання та спорту на нову висоту. Головною перевагою освітянських систем в економічно розвинутих державах (США, Велика Британія, Франція, Бельгія, Фінляндія) є їх інформаційна відкритість, розгалужена мережа різних навчальних закладів (коледжів, інститутів, університетів).

Зміст професійної підготовки фахівців фізичного виховання та спорту в зарубіжних країнах спрямовується на формування особистості, здатної працювати в системі, яка характеризується взаємодією різних культур, і готової до діяльності в межах загальноєвропейського освітнього простору, тобто стати над національним контекстом, розвинути в собі європейську свідомість та індивідуальне відчуття моральної відповідальності в плюралістичному суспільстві.

Характерними особливостями різних історичних періодів становлення і розвитку вітчизняної системи професійної підготовки фахівців фізичного виховання та спорту в Україні у ХХ столітті є:

І період - 1900-1920 рр. Превалювання курсової системи професійної підготовки фахівців фізичного виховання та спорту; здійснення професійної підготовки вчителів та інструкторів фізичного виховання, викладачів гімнастики для військових підрозділів, інструкторів спорту; у навчальних планах надання переваги загальноосвітній підготовці, вивченню медико-біологічних, спеціально-практичних дисциплін; надання Міністерству народної освіти провідної ролі у визначенні стратегії й тактики в професійній підготовці фахівців фізичного виховання, розробці нормативно-правової бази діяльності навчальних закладів різних форм власності.

ІІ період - 1920-1929 рр. Розбудова Державної системи фізкультурної освіти, створення мережі фізкультурних навчальних закладів; здійснення професійної підготовки вчителів, інструкторів, груповодів і керівників фізкультури; у навчальних планах виокремлення таких циклів дисциплін, як загальноосвітній, соціально-економічний, загальнопедагогічний, фаховий, військовий; досягнення оптимального поєднання управлінських функцій Народного Комісаріату освіти та Укрголовпрофосвіти.

ІІІ період - 1929-1940 рр. Продовження формування мережі фізкультурних навчальних закладів; здійснення професійної підготовки викладачів фізичної культури, організаторів-методистів і педагогів-тренерів із видів спорту; в навчальних планах профілюючими стають спортивно-педагогічні дисципліни, запроваджується спеціалізація; надання Вищій раді фізичної культури УРСР і Народному Комісаріату освіти України управлінських функцій за діяльністю вищих навчальних закладів, де здійснюється професійна підготовка фахівців фізичної культури, функцій контролю за розподілом і використанням випускників фізкультурних навчальних закладів.

ІV період - 1940-1959 рр. Поступове зростання мережі вищих і середніх фізкультурних навчальних закладів, створення факультетів фізичного виховання при педагогічних інститутах; здійснення професійної підготовки викладачів фізичної підготовки, викладачів фізичної культури та спорту, викладачів-тренерів з видів спорту; відновлення єдиних навчальних планів для державних інститутів фізичної культури, введення нових спеціально-практичних дисциплін, поява диференційованої підготовки спеціалістів різного профілю; надання Комітету в справах фізичної культури та спорту при Раді Міністрів УРСР і Міністерству освіти УРСР управлінських функцій над вищими навчальними закладами, де відбувається професійна підготовка фахівців фізичного виховання та спорту.

V період - 1959-1991 рр. Сформованість широкої мережі вищих і середніх фізкультурних навчальних закладів; здійснення професійної підготовки викладачів фізичного виховання, тренерів з різних видів спорту, викладачів фізкультурно-оздоровчої роботи та туризму; зміст вищої фізкультурної освіти спрямовується на підготовку випускників за профілями спортивних спеціалізацій, поява в навчальних планах кваліфікаційних характеристик фахівців, обов'язкових вимог до рівня спортивної підготовленості випускників, збільшення кількості факультативних дисциплін, введення спецсемінарів і курсів за вибором, годин на самостійну роботу студентів; надання керівним органам політичної партії, Комітету з фізичної культури та спорту при Раді Міністрів УРСР і Міністерству вищої і середньої спеціальної освіти УРСР управлінських функцій, пов'язаних з діяльністю системи вищої фізкультурної освіти, формуванням програмно-цільових підходів до управління.

VІ період - 1991-2000 рр. Оптимізація мережі вищих навчальних закладів фізичної культури різних рівнів акредитації, створення Національного університету фізичного виховання та спорту й нових приватних вищих навчальних закладів; здійснення професійної підготовки викладачів фізичного виховання, тренерів з видів спорту, фахівців для сфери фізкультурно-оздоровчої, ребілітаційної, рекреаційної й туристичної діяльності; створення умов підготовки фахівців за новими спеціальностями, пошук нового змісту професійної підготовки, диференціація окремих напрямів (реабілітація, рекреація, культуризм, шейпінг, фітнес) і нових цінностей; використання програмних ідей зарубіжного досвіду; інтенсифікація підготовки, що будується на засадах плюралізму й діалогу, навчання з широким використанням сучасних засобів комунікації, розробка технологій дистанційного навчання; пошук шляхів реформування управління системою вищої фізкультурної освіти, надання Державному комітету з питань фізичної культури та спорту України та Міністерству освіти і науки України управлінських функцій, пов'язаних із діяльністю вищих навчальних закладів різного рівня акредитації, де здійснювалася професійна підготовка фахівців фізичного виховання та спорту.

Провідні ідеї позитивного історичного досвіду становлення і розвитку вітчизняної системи професійної підготовки фахівців фізичного виховання та спорту можуть бути використані в реформуванні сучасної української системи фізкультурної освіти на двох рівнях: теоретико-методологічному та практичному. Його використання на теоретико-методологічному рівні можливе для: подолання шаблонних стереотипів історичних оцінок, суб'єктивних кон'юнктурних тлумачень ряду позицій з історії розвитку професійної підготовки фахівців фізичного виховання та спорту; обґрунтування концептуальних засад діяльності вищих навчальних закладів, заснованих на різних формах власності; обґрунтування принципів та основних положень адаптації вищих навчальних закладів, де здійснюється професійна підготовка фахівців фізичного виховання та спорту, до ринкових умов; обґрунтування положень щодо необхідності перебудови управління системою професійної підготовки фахівців фізичного виховання та спорту на основі організаційних і методологічних засад спортивного менеджменту; теоретичного обґрунтування принципів відбору змісту професійної підготовки майбутніх фахівців фізичного виховання та спорту; теоретичного обґрунтування й розробки перспективних моделей розвитку систем формування конкурентоспроможних кадрів для галузі «Фізична культура та спорт».

На практичному рівні ідеї досвіду здійснення професійної підготовки фахівців фізичного виховання та спорту на різних історичних етапах ХХ століття можуть бути використані для розв'язання таких завдань: створення сучасної нормативної бази діяльності вищих навчальних закладів фізичної культури, організація для них науково-методичного забезпечення; розробка науково обґрунтованих методичних рекомендацій з окремих аспектів професійної підготовки фахівців фізичного виховання та спорту в цілому і конкретного вищого навчального закладу зокрема; розробка державних стандартів професійної підготовки висококваліфікованих майбутніх фахівців фізичного виховання та спорту; розробка програми навчального курсу з історії фізкультурної освіти для вищих навчальних закладів фізичної культури різних рівнів акредитації та інститутів післядипломної фізкультурної освіти.

Виявлені прогностичні напрями розвитку фізкультурної освіти у ХХІ столітті: активізація інтелектуального розвитку особистості майбутнього фахівця фізичного виховання та спорту; перехід до методологічної парадигми, що зумовлює фундаменталізацію фізкультурної освіти; істотне підвищення якості фізкультурної освіти за рахунок відповідної зміни змісту навчальних дисциплін, введення нових навчальних дисциплін та впровадження педагогічних технологій, спрямованих на реалізацію особистісно орієнтованого підходу до професійної підготовки майбутніх фахівців фізичного виховання та спорту; пріоритет гуманістичного спрямування, урахування індивідуальних особливостей кожної людини, розвиток самостійності особистості, залучення людей до здорового способу життя, високих естетичних ідеалів і етичних норм поведінки в суспільстві; диверсифікація вищої освіти, зокрема фізкультурної освіти з метою органічного входження в систему неперервної освіти для всіх; демократизація вищої фізкультурної освіти, вільний вибір навчального закладу і спеціальності; здійснення професійної підготовки майбутніх фахівців фізичного виховання та спорту в умовах університету; розвиток комп'ютерних навчальних систем, дистанційного навчання; зростання ролі методів наукового управління, самоменеджменту, формування соціального контролю за діяльністю вищих навчальних закладів.

Концепція особистісно орієнтованої професійної підготовки майбутніх фахівців фізичного виховання та спорту побудована на таких основних положеннях: спрямування на формування конкурентоспроможних фахівців відповідно до потреб вітчизняного та європейського ринку праці; необхідність створення належних умов для формування свідомості та самосвідомості особистості в процесі професійного становлення фахівця, створення нормативного зразка професійної й особистісної поведінки випускника вищого навчального закладу на ринку праці або у сфері професійної діяльності з урахуванням і власних якостей особистості, і вимог, що ставляться до якості професійної діяльності фахівця найближчим зовнішнім середовищем; необхідність урахування історичних здобутків у створенні моделі особистісно орієнтованої професійної підготовки майбутніх фахівців; спрямування професійної, особистісної й технологічної складових особистісно орієнтованої професійної підготовки майбутніх фахівців фізичного виховання та спорту на формування смислової парадигми особистості майбутнього фахівця фізичного виховання та спорту; ефективність особистісно орієнтованої професійної підготовки майбутніх фахівців фізичного виховання та спорту забезпечується реалізацією трьох взаємопов'язаних напрямів: перший - формуються професійні знання майбутніх фахівців; другий - утворюються професійні функції майбутніх фахівців, які, з одного боку, інтегрують набуті ними професійні знання, а з іншого - зумовлюють якість їхньої професійної діяльності в суспільстві; третій - формується професіоналізм майбутніх фахівців з урахуванням основних аспектів розвитку соціального партнерства.

Модель особистісно орієнтованої професійної підготовки майбутніх фахівців фізичного виховання та спорту слугує еталоном для оцінки ефективності особистісно орієнтованої професійної підготовки майбутніх фахівців фізичного виховання та спорту. Модель особистісно орієнтованої професійної підготовки майбутніх фахівців фізичного виховання та спорту включає три взаємопов'язані складові: професійну, особистісну і технологічну. До структури професійної складової особистісно орієнтованої професійної підготовки майбутніх фахівців фізичного виховання та спорту віднесено когнітивний, функціональний і діяльнісний компоненти. Технологічна складова відображає формування організаційно-методичних умов особистісно орієнтованої професійної підготовки майбутніх фахівців фізичного виховання та спорту (зміст, педагогічні технології, спрямовані на реалізацію особистісно орієнтованого підходу до професійної підготовки майбутніх фахівців фізичного виховання та спорту, використання комп'ютерних технологій, зокрема можливостей Інтернету). Для визначення ефективності впровадження моделі особистісно орієнтованої професійної підготовки майбутніх фахівців фізичного виховання та спорту введено дві групи критеріїв: критерії, що відображають ефективність професійної складової і характеризують професійні знання, якими має опанувати майбутній фахівець фізичного виховання та спорту, професійні функції, які має виконувати майбутній фахівець фізичного виховання та спорту, і види професійної діяльності, якими має оволодіти майбутній фахівець фізичного виховання та спорту; критерії, що відтворюють ефективність особистісної складової та характеризують професійне самовизначення, професійну самоактуалізацію й професійну самореалізацію особистості майбутнього фахівця фізичного виховання та спорту.

Організаційно-методичними умовами особистісно орієнтованої професійної підготовки майбутніх фахівців фізичного виховання та спорту є: узгодження цілей особистісно орієнтованої професійної підготовки майбутніх фахівців фізичного виховання та спорту із загальними цілями вищої фізкультурної освіти; реалізація принципу наступності в змісті й організаційних формах професійної підготовки майбутніх фахівців фізичного виховання та спорту у вищих навчальних закладах; впровадження педагогічних технологій, зокрема інформаційних, спрямованих на реалізацію особистісно орієнтованого підходу до професійної підготовки майбутніх фахівців фізичного виховання та спорту. Ефективна професійна підготовка майбутніх фахівців фізичного виховання та спорту передбачає: теоретично обґрунтовану зміну форм і методів навчання у вищих навчальних закладах, які мають бути спрямовані на розвиток професійної компетентності особистості майбутнього фахівця фізичного виховання та спорту; забезпечення в процесі фізкультурної освіти можливості ознайомлення з різними напрямами діяльності майбутніх фахівців фізичного виховання та спорту, особливостями функціонування вищих фізкультурних закладів в умовах соціально-економічних трансформацій суспільства; психолого-педагогічне забезпечення свідомого професійного самовизначення особистості майбутнього фахівця фізичного виховання та спорту, можливості для її професійної самоактуалізації та професійної самореалізації.