Теорія і практика контролю результатів навчально-пізнавальної діяльності студентів вищих навчальних закладів України у другій половині ХІХ століття

Размещено на http://www.allbest.ru/

Размещено на http://www.allbest.ru/

Теорія і практика контролю результатів навчально-пізнавальної діяльності студентів вищих навчальних закладів України у другій половині ХІХ століття

Автореферат

дисертації на здобуття наукового ступеня кандидата педагогічних наук

Загальна характеристика роботи

Актуальність і ступінь досліджуваності проблеми. Однією з актуальних проблем сучасної педагогічної теорії та практики вищої школи є організація контролю результатів навчально-пізнавальної діяльності. Правильно організований контроль дозволяє встановити рівень і якість засвоєння знань, здійснити їх корекцію, оцінити хід і результати навчально-пізнавальної діяльності студентів, визначити шляхи її вдосконалення, суттєво підвищити ефективність навчального процесу.

Введення до практики вищої школи нової системи оцінювання знань свідчить про існуючий пошук нових підходів до організації контролю результатів навчально-пізнавальної діяльності студентів. Одним із шляхів удосконалення системи контролю є звернення до набутого у вітчизняній педагогічній теорії і практиці досвіду його здійснення, неупереджений аналіз і творче використання в умовах сучасних реалій педагогічної спадщини минулого.

Аналіз історико-педагогічної літератури, архівних документів показує, що найбільш цікавим періодом для проведення такого дослідження у науково-практичному плані є друга половина ХІХ століття. Саме тоді здійснювалися пошуки нових освітньо-виховних систем, активно реформувалася сфера освіти, зокрема вищої.

Аналіз праць багатьох дослідників, увагу котрих привертала проблема контролю результатів навчально-пізнавальної діяльності учнівської молоді, дозволяє визначити напрями їхніх наукових пошуків. Так, обгрунтування ролі, значення контролю, визначення його сутності, функцій, видів, форм і методів здійснили Ш. Амонашвілі, Ю. Бабанський, А.Бєлкін, В. Беспалько, Т.Ільїна, Т. Князєва, Є. Перовський, В. Полонський, Т. Юрков та ін. Розкриття можливостей контролю для виховання особистості, її розвитку, формування пізнавальної активності, інтересу, встановлення критеріїв навченості подано у працях Ш. Амонашвілі, Н. Губе, К. Делікатного, Л. Жарової, Х.Лійметса, В. Лозової, В. Смагіна, В. Сухомлинського, Д. Хамбіліна, В. Шаталова.

Зміст, форми і методи підготовки учнівської молоді до контролю навчально-пізнавальної діяльності визначено в наукових пошуках В. Лозової, В. Сухомлинського та ін. Побудову ж психологічних засад організації контролю і самоконтролю здійснили П. Гальперін, Т.Єгорова, І. Марголін, Л. Рибалко, Л. Титаренко, Л. Фрідман та ін.

Обґрунтування й експериментальна перевірка тестового контролю учнів і студентів міститься в працях В. Безверхової, О. Масалітіної, Т. Солодкої та ін.

Специфіку організації контролю навчально-пізнавальної діяльності студентів у сучасних вищих навчальних закладах відображено в працях В. Аванесова, С. Архангельського, В. Беспалька, В. Буряка, В. Гриньової, Т. Дмитренко, А.Зільберштейна, Н. Карапузової, І. Синельник та ін. Узагальнили досвід організації контролю знань учнівської молоді в зарубіжних країнах Н. Бовіна, О. Кузнєцова. Історико-педагогічні аспекти організації контролю й оцінки знань висвітлені в дослідженнях В. Вихрущ, А.Відченко, М.Євтуха, С. Золотухіної, Б. Ступарика, О. Сухомлинської та ін.

Однак аналіз зазначених наукових досліджень свідчить, що, по-перше, розгляд питань контролю й оцінки знань стосувався переважно педагогіки початкової і середньої загальноосвітньої школи; по-друге, ця проблема не була ще предметом цілісного історико-педагогічного дослідження.

Таким чином, актуальність даної проблеми, її нерозробленість в науковому плані зумовили вибір теми «Теорія і практика контролю результатів навчально-пізнавальної діяльності студентів вищих навчальних закладів України у другій половині ХІХ століття».

Об'єкт дослідження - навчально-пізнавальна діяльність студентів вищих закладів освіти України у другій половині ХІХ століття.

Предмет дослідження - теорія і практика контролю результатів навчально-пізнавальної діяльності студентів вищих навчальних закладів України у другій половині ХІХ століття.

Мета дослідження - на основі аналізу історико-педагогічної літератури й архівних документів досліджуваного періоду узагальнити теоретичні надбання і досвід реалізації контролю результатів навчально-пізнавальної діяльності студентів ВНЗ України у другій половині ХІХ століття.

Згідно з об'єктом, предметом та метою дослідження були поставлені такі завдання:

1. Схарактеризувати теоретичні погляди вітчизняних педагогів досліджуваного періоду на сутність, значення, форми і види контролю результатів навчально-пізнавальної діяльності учнівської молоді.

2. Виявити провідні тенденції і простежити динаміку організації контролю результатів навчально-пізнавальної діяльності студентів у досліджуваний період.

3. Розкрити особливості здійснення контролю результатів навчально-пізнавальної діяльності студентів вищих навчальних закладів у другій половині ХІХ століття.

4. Визначити прогресивні ідеї в галузі організації контролю навчально-пізнавальної діяльності студентів у досліджуваний період і накреслити шляхи творчого використання цих ідей в сучасних умовах.

Для розв'язання поставлених завдань використовувалися такі підходи і методи дослідження: аналітичний, історико-порівняльний, ретроспективний методи, а також системній підхід з метою визначення поняттєво-категоріального апарату, розкриття теоретичних аспектів означеної проблеми, порівняння й зіставлення подій, явищ, відомостей, фактів та вивчення генези досліджуваного феномена; контент-аналіз архівних документів для отримання інформації про динаміку здійснення контролю результатів навчально-пізнавальної діяльності, узагальнення та порівняння опрацьованих матеріалів з метою формулювання висновків і визначення можливостей використання історичного досвіду в сучасних умовах.

Методологічна база дослідження: теорія наукового пізнання, діалектична теорія про загальний зв'язок, взаємозумовленість і цілісність явищ об'єктивної дійсності; принципи єдності теорії та практики, що забезпечують об'єктивність теоретичного й емпіричного вивчення предметів та явищ. У процесі роботи застосовувалися системний підхід для дослідження явищ, процесів і фактів у їх взаємозв'язку та культурологічний - з метою розгляду проблеми в контексті розвитку культури певного історичного етапу з опорою на положення Національної доктрини розвитку освіти України у ХХІ ст.

Теоретична основа дослідження: ідеї вітчизняних учених, педагогів, письменників кінця ХІХ століття Б. Грінченка, М. Драгоманова, О. Потебні, С. Русової, Я. Чепіги, М. Сумцова, присвячені питанням розбудови української національної школи, зокрема вищої; положення видатних вітчизняних педагогів М. Пирогова, К. Ушинського, С. Миропольського, П. Каптерєва, В. Стоюніна, Х. Алчевської, Д. Менделєєва щодо розкриття теоретичних засад проблеми контролю результатів навчально-пізнавальної діяльності студентської молоді.

З'ясуванню особливостей соціально-історичних умов, закономірностей становлення й розвитку дидактичних проблем допомогли праці В. Борисенка, В. Вихрущ, А.Відченко, Л. Вовк, Н. Дем'яненко, М.Євтуха, Т. Завгородньої, І. Зайченка, С. Золотухіної, В. Курило, І. Курляк, О. Любара, В. Майбороди, Б. Ступарика, О. Сухомлинської та ін.

Джерельна база дослідження: праці видатних вітчизняних педагогів, учених досліджуваного періоду й сучасності; документи офіційного характеру (збірники постанов, розпоряджень Міністерства народної освіти (1864-1910 рр.), циркуляри, університетські статути); звіти університетів про хід навчально-виховного процесу в досліджуваний період; матеріали тогочасних періодичних видань, зокрема «Журнала Министерства Народного Просвещения», «Харьковских губернских ведомостей» та ін; архівні документи і матеріали Центрального державного історичного архіву України м. Києва, державного історичного архіву м. Харкова; матеріали Центральної наукової бібліотеки Національного університету імені В. Каразіна м. Харкова, Харківської державної наукової бібліотеки ім. В.Г. Короленка, Національної бібліотеки ім. В.І. Вернадського; мемуарна література.

Наукова новизна одержаних результатів дослідження полягає в тому, що в ньому вперше здійснено цілісний аналіз проблеми організації контролю результатів навчально-пізнавальної діяльності студентів вищих навчальних закладів України у конкретно-історичний період (друга половина ХІХ століття). У ході дослідження:

· систематизовано погляди вітчизняних педагогів, учених на проблему контролю й оцінки знань учнівської молоді;

· визначено провідні тенденції і динаміку організації контролю знань студентів ВНЗ України в досліджуваний період;

· узагальнено досвід організації контролю навчально-пізнавальної діяльності студентів ВНЗ;

· схарактеризовано умови й вимоги попереднього та форми і методи поточного й періодичного контролю, показано специфіку здійснення підсумкового контролю;

· виявлено й узагальнено заходи стимулювання студентів у процесі навчання.

У науковий обіг автором введено нові архівні матеріали (21), маловивчені документи офіційного характеру (62), які дозволили більш повно й вірогідно представити досвід організації контролю результатів навчально-пізнавальної діяльності студентів ВНЗ України досліджуваного періоду.

Практичне значення одержаних результатів дослідження полягає в тому, що основні висновки дисертаційної праці використовувались під час читання курсів «Педагогіка», «Історія педагогіки» в Харківському державному педагогічному університеті ім. Г.С. Сковороди, курсу «Педагогіка та історія педагогіки» в Українській інженерно-педагогічній академії та Луганському державному педагогічному університеті імені Тараса Шевченка. Його результати можуть бути використані в сучасних умовах розбудови вищої школи, зокрема в ході реалізації Національної доктрини розвитку народної освіти України у ХХІ ст., а також у підготовці майбутніх учителів у ВНЗ ІІІ - ІV рівнів акредитації, розробці навчальних посібників, підручників з педагогіки, історії педагогіки, а також сучасних документів інструктивного характеру для викладачів ВНЗ.

Вірогідність та обгрунтованість результатів забезпечуються використанням комплексу методів, адекватних об'єкту, предмету, меті, завданням дослідження, та апробацією і впровадженням у практику роботи вищих навчальних закладів.

Зв'язок роботи з науковими планами й темами. Дисертацію виконано згідно з темою науково-дослідної роботи кафедри педагогіки й методики професійного навчання Української інженерно-педагогічної академії «Теоретичні і методичні основи професійно-педагогічної підготовки майбутніх інженерів-педагогів» (РК №01024001536).

Тему дисертаційного дослідження затверджено Радою з координації наукових досліджень у галузі педагогіки та психології в Україні (протокол №3 від 27 березня 2002 року).

Апробація і впровадження результатів дослідження. Основні результати дослідження подані в 11-ти одноосібних працях, опублікованих у провідних науково-фахових виданнях.

Результати дослідження обговорювались на науково-практичних конференціях професорсько-викладацького складу Української інженерно-педагогічної академії (УІПА), Харківського державного педагогічного університету (ХДПУ) ім. Г.С. Сковороди (1995-2002 рр.), на ХVІІІ науково-практичній конференції «Проблеми ступеневої інженерно-педагогічної освіти» (м. Харків, УІПА, березень 1995 р.), науково-педагогічних конференціях «Методи вдосконалення математичної освіти у школах та вузах» (м. Севастополь, Севастопольський державний технічний університет, 1995 р., 1996 р.), на Всеукраїнській науково-практичній конференції «Інновації в сучасному педагогічному процесі» (м. Луганськ, ЛДПУ, грудень, 1999 р.), на Міжнародній науково-методичній конференції «Актуальні проблеми інженерної підготовки спеціалістів у вищих навчальних закладах інженерно-педагогічного профілю» (м. Харків, УІПА, 2001 р.).

Обсяг та структура дисертації. Робота складається зі вступу, двох розділів, висновків, списку використаних джерел (403 найменування) та додатків. Основний текст роботи становить 177 сторінок.

Основний зміст роботи

контроль пізнавальний навчальний

У вступі обґрунтовано актуальність дослідження, розглянуто стан розробки проблеми в історико-педагогічній літературі та педагогічній практиці, розкрито мету, завдання, методологічні й теоретичні основи, методи дослідження, визначено наукову новизну, практичне значення здобутих результатів.

У першому розділі «Організаційно-теоретичні питання здійснення контролю результатів навчально-пізнавальної діяльності студентів у вищих навчальних закладах України у другій половині ХІХ століття» з'ясовано особливості реалізації контролю результатів навчально-пізнавальної діяльності студентів у контексті розвитку вищої освіти в Україні в досліджуваний період, а також проаналізовано погляди вітчизняних і зарубіжних педагогів і вчених цього періоду на освітньо-виховне значення контролю, його місце в навчальному процесі закладів освіти, зокрема й вищих.

Аналіз історико-педагогічної літератури свідчить, що у другій половині ХІХ ст. офіційна політика в галузі вищої освіти відзначалась непослідовністю і частими змінами прийнятих рішень, що було зумовлено розвитком капіталістичних відносин, зростанням громадського педагогічного руху.

Становлення вищої школи в досліджуваний період характеризувалося певною динамічністю: розширенням мережі вищих навчальних закладів, збільшенням кількості студентів, що навчалися в них, постійною зміною функціональних обов'язків факультетських рад, зародженням ідеї організації вищої освіти жінок тощо.

До специфічних ознак розвитку вищої освіти в Україні слід віднести і заборону навчання рідною мовою, а також штучне обмеження в західноукраїнських областях контингенту учнівської молоді української національності. Зазначене вище зумовило, певним чином, специфіку здійснення контролю знань і вмінь студентів.

У ході дослідження встановлено, що загальні вимоги до контролю результатів навчально-пізнавальної діяльності студентів, механізм його здійснення зафіксовано в статутах університетів та вищих навчальних закладів, а також у численних «Правилах», «Розпорядженнях», «Постановах», «Циркулярах». У зазначених документах пропонувалося використовувати попередній контроль з метою виявлення рівня знань майбутніх студентів ВНЗ, періодичний - для встановлення якості набутих у процесі навчання знань й сформованих умінь та навичок і підсумковий, який інколи ототожнювався з іспитами на отримання вчених ступенів і звань.

Місце контролю в навчальному процесі, вимоги до нього, форми, методи проведення його, як свідчить аналіз нормативно-правових документів, поступово змінювалися, удосконалювалися.

Проблема контролю результатів навчально-пізнавальної діяльності учнівської молоді привертала особливу увагу і прогресивних представників педагогічної науки. Так, аналіз творчої спадщини вітчизняних і зарубіжних педагогів Х. Алчевської, А. Дістервега, П. Каптерєва, С. Миропольського, І. Песталоцці, М. Пирогова, В. Стоюніна, К. Ушинського та ін. дає можливість оцінити їхній внесок у розробку теоретичних засад контролю в навчальному процесі.

Зазначимо одностайність поглядів педагогів у критиці існуючої системи контролю результатів навчально-пізнавальної діяльності, а саме: його мети, шляхів реалізації. Так, контроль, на їхню думку, це не тільки облік та оцінка «миттєвих» знань, а «безперервний звіт собі та іншим», «іспит пам'яті, уяви, уваги і розуму» (М. Пирогов); «виявлення ступеня розвитку особистості» (В. Стоюнін); «спостереження за рухом душі і становленням особистості вихованців» (Х. Алчевська).

У ході дослідження встановлено, що в працях М. Пирогова «Університетське питання», «Зауваження на звіти морських навчальних закладів за 1859 рік», К. Ушинського «Декілька слів про училищні відмітки (бали), що використовуються в наш час по всій Росії», «Рецензія на педагогічні твори М.І. Пирогова», П. Каптерєва «Що може зробити школа для розвитку характеру учнів», С. Миропольського «Зі шкільного життя. Опитування», В. Стоюніна «Думки про наші іспити», Х. Алчевської «Річний звіт учительки Х.Д. Алчевської за 1910/1911 навчальний рік», Д. Менделєєва «Замітки про народну освіту Росії» знайшли обгрунтування функції контролю («контролююча», «стимулююча», «виховна», «діагностуюча»), визначення вимог до організації контролю («розумна вимогливість», «систематичність», «атмосфера доброзичливості», «відсутність формалізму», підготовка вчителя, викладача до здійснення контролю тощо), а також характеристика методів контролю, самоконтролю (опитування, вправи, твори, бесіди, педагогічні спостереження, щоденники та ін.). Науково-практична цінність їхнього наробку полягає, на наш погляд, не тільки у викладі теоретичних ідей, а й у наведенні конкретних методик, критики та пропозицій з досліджуваної проблеми. Так, незадоволення існуючою практикою опитування змусило С. Миропольського побудувати певну його концепцію, яка передбачала чіткі вимоги не тільки до підготовки вчителя здійснювати опитування, а й до організації опитування, відбору запитань для «опитування - повторення» і для «опитування - роз'яснення» тощо.

Вивчення історико-педагогічної літератури, архівних документів свідчить про наявність суперечливих поглядів педагогів на тогочасну «екзаменаційну систему» як головного складника контролю результатів навчально-пізнавальної діяльності студентів. Так, офіційна педагогіка активно проводила в життя ідею про надзвичайну користь іспитів, які «рельєфно показують як досягнення, так і прорахунки вчителя, навчального закладу» і є «своєрідною школою для вчителів, викладачів, де вони можуть перевірити свої методи викладання і порівняти з іншими»; крім того, іспити надають учню можливість «самому встановити рівень своєї підготовки». Ці думки, як свідчить проведене дослідження, знаходили підтримку в широких колах педагогічної громадськості та безпосередньо у практиці вчителів шкіл, викладачів вищих навчальних закладів. На соціальне значення іспитів указував і В. Стоюнін у праці «Думки про наші іспити», називаючи їх «смугою перешкод», яка об'єктивно потрібна як вправа для подальшого життя, оволодіння фахом тощо.

Визнаючи певну позитивну роль, що відіграють іспити, вітчизняні педагоги, зокрема М. Пирогов, К. Ушинський, С. Миропольський, П. Каптерєв, вчений Д. Менделєєв та інші, піддали критиці «екзаменаційний напрям» як «офіційний звіт про знання», як контроль «миттєвих знань». Іспит, за твердженням прогресивних педагогів досліджуваного періоду, це значна кількість часу, що відбирається від навчального процесу; підготовка до іспитів, як правило, поспішна, безсистемна; іспити викликають «штучне збудження в учнів сил, напруги, що шкодить здоров'ю» (П. Каптерєв); відповіді на іспитах бувають випадковими і не можуть бути надійними показниками зусиль учителя й учня впродовж року (П. Каптерєв, В. Стоюнін) тощо.

Зазначимо, що педагоги були активні в пошуках альтернативи і пропонували перемістити акцент контролю результатів навчально-пізнавальної діяльності на постійну роботу в процесі навчання, а саме: «замінити перевідні іспити думкою класних вчителів, відмінити вступні іспити, але випускні зробити більш вагомішими; випускні іспити в гімназії вважати вступними у вищі навчальні заклади» (М. Пирогов); використовувати систематичне повторення матеріалу як засіб досягнення міцності знань (К. Ушинський, П. Каптерєв); «удосконалити програми іспитів, які повинні не механічно повторювати навчальну програму, а містити питання, що мають узагальнюючий, систематизуючий характер» (В. Стоюнін) та ін.

У ході дослідження виявлено, що педагоги, називаючи письмові, усні, практичні методи контролю як можливі, перевагу віддавали письмовим і практичним.

Актуальною і, значною мірою, суперечливою проблемою досліджуваного періоду, як і сьогодення, була оцінка знань учнівської молоді. Своєрідність поглядів вітчизняних педагогів виявилась у визначенні способів оцінювання знань. До найбільш характерних позицій віднесемо: оцінка знань повинна здійснюватися балами; «неінформативність балів» є певною перевагою - «нейтральна» цифра не вказує учню, що він тупий, лінивий, нездібний; числова, бальна оцінка знань потребує заміни на словесну, «якісну» (М. Пирогов); оцінка знань повинна бути представлена «письмовими характеристиками» (П. Каптерєв).

У ході дослідження узагальнено аргументи, які наводили у своїх працях вітчизняні педагоги на користь якісної оцінки, що, на наш погляд, може слугувати орієнтиром у сучасних умовах:

· балами неможливо виміряти всю глибину людського розуму, оцінити всебічність і грунтовність знань;

· бали не враховують здібності учня та інші обставини;

· бали вказують на результат, але нічого не говорять про ставлення до навчання, про те, яким чином досягнуто успіхи, чим зумовлено недоліки, які вольові зусилля доклав учень для оволодіння знаннями, які мотиви «збуджували його до процесу пізнання» (П. Каптерєв);

· бали, бажання їх отримати, сприяють прояву в учнів хибних якостей (хитрощів, нечесності та ін);

· бали - порятунок для поганих учнів і вчителів;

· бали можуть шкідливо впливати на мотивацію навчання учнівської молоді, так що потім важко буде «знайти сили в собі самому»;

· бали (цифри) нічого не говорять, а словесна оцінка вказує вчителю на подальшу роботу, конкретні його дії стосовно учнів (С. Миропольський) та ін.

У роботі виявлено і схарактеризовано прогресивні ідеї педагогів, громадських діячів у галузі організації контролю (чіткий облік відвідування студентами лекцій, створення науково-методичного комплексу для практичних занять; організація педагогічного стимулювання процесу навчання; підвищення вимог до рівня виконання студентських наукових робіт, опублікування кращих з них; автономність ВНЗів у здійсненні контролю; надання можливості для самореалізації талановитих студентів; ретельний відбір студентів у ВНЗи, визнання грунтовності знань головним критерієм відбору; заохочення студентів до написання навчальних посібників тощо).

Отже, педагоги досліджуваного періоду не тільки звернули увагу на проблему контролю, довели її важливість, а й розробили конкретні поради, рекомендації щодо реалізації контролюючих заходів у практиці освітніх закладів.

У другому розділі «Види, форми і методи контролю результатів навчально-пізнавальної діяльності студентів у практиці ВНЗ України у другій половині ХІХ століття» розкрито порядок проведення попереднього та форми і методи поточного і періодичного контролю, а також специфіку підсумкового контролю та засоби стимулювання навчально-пізнавальної діяльності студентів.

Вивчення досвіду роботи ВНЗ у досліджуваний період дало змогу встановити, що попередньому контролю (вступним іспитам) приділялась значна увага. Так, згідно з прийнятими нормативно-офіційними документами, зокрема «Правилами іспитів для тих, хто бажає вступити до університетів» 1837 р., і з урахуванням специфіки ВНЗ визначались правила вступу до університетів та інших вищих закладів освіти; створювалися екзаменаційні комісії, комітети з числа професорів, провідних викладачів; встановлювався перелік предметів, за яким складалися іспити (Закон Божий, священна і церковна історія; російська граматика, словесність і логіка, мови - латинська, німецька, французька; математика, фізика, географія і статистика й історія). З часом перелік набував певних змін з урахуванням специфіки факультетів і самих вищих навчальних закладів; визначався термін складання іспитів (як правило, перед початком першого навчального півріччя, червень - серпень); встановлювалися норми і критерії оцінок знань: шестибальна, дванадцятибальна (у воєнних закладах); готувалися для абітурієнтів конспекти лекцій з усіх предметів, винесених на іспити; розроблялися певна технологія складання іспитів та оцінювання знань майбутніх студентів, методи і форми проведення іспитів (письмові, усні, індивідуальні, фронтальні); визначалися питання з усіх предметів і затверджувалися на засіданнях рад факультетів тощо.

Упродовж досліджуваного періоду, починаючи з 60-х років, існуючий порядок проведення вступних іспитів (попередній контроль) постійно уточнювався, доповнювався. Наприклад, згідно з «Постановою Міністерства народної освіти» 1860 р. з'явилися нові види вступних іспитів («повні» і «скорочені»), розширений перелік дисциплін для складання іспитів, збільшувалися кількість і склад комісій, встановлювався єдиний для всіх термін прийому заяв і проведення вступних іспитів, конкретизувався перелік документів, що подавалися до вищих навчальних закладів, вводилося додаткове словесне оцінювання («вельми задовільно», «задовільно», «незадовільно»). Відповідною постановою 1861 р., навпаки, скасовувалися вступні іспити в університетах. У 1863 р. вищим навчальним закладам знову надавалося право приймати вступні іспити. «Правилами університету св. Володимира» 1872 р. збільшувалася кількість екзаменаційних комісій (стало 3) і введено п'ятибальну систему оцінок. Статутом же 1884 р. не передбачалось принципових змін у цьому питанні.

Установлено, що в досліджуваний період у практиці вищої школи використовувалися методи поточного і періодичного контролю, які поступово доповнювалися й уточнювалися як офіційними колами, так і самими вищими навчальними закладами з урахуванням їх специфіки.

У ході дослідження виявлено певну динаміку застосування форм і методів поточного і періодичного контролю. Так, у 50-ті роки практика вищої школи презентувала: словесні методи контролю (постановка запитань до слухачів у ході лекції, опитування їх на початку лекцій 10 -15 хв. тощо); практичні (практичні заняття, написання творів наукового змісту, підготовка семестрових творів); іспити (напіврічні) з головних дисциплін для тих студентів, які претендували на певні пільги від навчального закладу.

Зазначимо, якщо практичні методи контролю було регламентовано певними офіційними документами, то словесні застосовувалися, як правило, за власною ініціативою «вболіваючих за справу викладачів».

Виявлено, що поточному і періодичному контролю Міністерство народної освіти і ради університетів стали приділяти більше уваги після введення в дію статуту 1863 р. і складених радою університету св. Володимира у цьому ж році «Правил…». Згідно з цими документами практичні заняття рекомендувалося проводити у формі «наукових бесід із студентами», «усного викладення студентами певної частини наукових знань», «письмових відповідей на поставлені викладачами запитання», «розбору і тлумачення джерел»; «підготовки з тем, запропонованих викладачами або самими студентами», «практичних досліджень і дослідів під керівництвом професорів» тощо.

У кінці 60 рр. ХІХ ст. також була введена цікава форма практичної роботи студентів, одночасно і метод контролю - семінари. Семінар полягав у тому, що бажаючі з числа слухачів усіх курсів могли брати участь в обговоренні творів, підготовлених студентами відповідно до визначених керівником тем. Змістом творів був переклад певних античних і середньовічних літописів «для тренування в мові і термінах, з обов'язковим викладом погляду на зміст і значення літературної пам'ятки».

Для 80-х років ХІХ ст. характерним було вже чітке визнання того, що якість знань студентів досягається комплексом заходів: відвідуванням студентами лекцій (до цього часу це питання було дискусійним, і ВНЗ на свій розсуд вирішували його), їхньою активною участю в семінарах, виконанні практичних вправ в аудиторії і вдома, а також змістовним проведенням вільного часу поза стінами вищих навчальних закладів.

Поточний і періодичний контроль набув таких форм і методів: бесіди викладачів зі студентами з курсу, перегляд та перевірка складених студентами записів лекцій, що супроводжувались поясненнями; практичні вправи з основних предметів, обов'язкові домашні завдання - читання; «обов'язкові репетиції» з усіх прослуханих предметів, обов'язкове виконання студентами письмових робіт з визначеного викладачем предмета, періодичні іспити.

У цьому разі викладачі (і за офіційними вимогами, і за власними переконаннями) мали на увазі не тільки оцінку результатів навчально-пізнавальної діяльності, а й «обсяг докладених зусиль і способів, якими студент намагався виконати своє завдання», що, на наш погляд, відповідає вимогам особистісно зорієнтованого навчання у вищій школі.

У ході дослідження виявлено, що в практиці вищих навчальних закладів другої половини ХІХ століття застосовувався підсумковий контроль результатів навчально-пізнавальної діяльності студентів у формі «перевідних» і «кінцевих» іспитів. Так, перевідні іспити проводилися з метою підсумкового контролю знань, що було основою для переведення студентів з молодших курсів на старші більшістю ВНЗ на початку досліджуваного періоду за власними правилами і згодом - всіма ВНЗ - за офіційно встановленими вимогами. Механізм підготовки і складання студентами таких іспитів аналогічний сучасному. Виняток становить система оцінки знань: спочатку шестибальна, потім п'ятибальна, словесно-якісна; до того ж, присутність на іспитах декана або одного із членів ради факультету, відсутність часу на підготовку запитань білета, а також використання посереднього балу на випадок неузгодженості між членами комісії. Специфічною в кожному вищому навчальному закладі була і технологія переведення студентів з курсу на курс.

У ході наукового пошуку встановлено, що надзвичайно відповідальним у підготовці студентів був кінцевий етап, хід і рівень здійснення якого забезпечувався чіткістю розробленого «Положення про іспити на звання дійсного студента і на вчені звання» 1864 р. Певну самостійність у питаннях про термін проведення іспитів, про їх тривалість мали небагато навчальних закладів, зокрема університет св. Володимира і Харківський університет.

Регламентація і посилення вимог до підсумкових іспитів (отримання високих балів упродовж навчання і під час підсумкових іспитів, підготовка письмової роботи - «наукового міркування» з основного «факультетського» предмета) пов'язані, насамперед, з тим, що їх результатом було присвоєння випускникам не тільки звання «дійсного студента», а й ступеня кандидата.

Суттєві зміни в порядок випускних іспитів були внесені університетським статутом 1884 р., відповідно до якого іспити набували статус державних і проводилися в «особливих екзаменаційних комісіях».

Прийняття даного статуту зумовило появу міністерських документів, які розкривали й регламентували його. Наприклад, «Вимоги до іспитів, яким повинні задовольняти ті, хто закінчив курс університетів» 1885 р. встановлювали обсяг необхідних знань з конкретних предметів; «Правила» 1888 р. визначали склад екзаменаційної комісії, термін складання іспитів, склад і функції екзаменаційного відділу (комітету), методику проведення письмових та усних іспитів, умови отримання дипломів 1 і 2 ступенів, теми письмових робіт тощо.

Про важливість підсумкових іспитів в подальшому говорить постійна увага до них як представників офіційної влади, так і членів рад університетів та інших вищих навчальних закладів і внесення вже через два роки змін, що, з одного боку, свідчило про демократизацію іспитів (теми письмових робіт з 90-х років затверджувалися не міністром, а на місцях; питання складалися членами екзаменаційних комісій), з іншого, - про певне посилення вимог, наприклад, до процедури отримання дипломів.

Цікавим з огляду на сучасність і досліджувану проблему є питання про стимулювання навчально-пізнавальної діяльності студентів. Серед засобів і заходів, що виконували не тільки стимулюючу, а й певну контролюючу функцію на початку досліджуваного періоду, слід назвати стипендії (державні, відомчі, благодійні), звільнення від платні за навчання певної частини студентів (малоімущих), написання творів, розробка задач на здобуття золотих і срібних медалей, стажування кращих випускників за кордоном.

Контроль якості підготовки студентів, їхнього ставлення до процесу пізнання, рівня одержаних результатів супроводжувався не тільки «схвальними» заходами, а й такими, «що спрямовані на виправлення студента», а саме: «доганою наодинці або у присутності інших студентів», «арештом у карцер на хліб і воду», виключенням з навчального закладу.

Причиною застосування покарань у навчальному процесі ставали дисциплінарні порушення студентів: пропуски лекцій, репетицій без поважних причин, порушення графіку навчального процесу, нескладання іспиту тощо.

Розширення прав університетів стосовно «заохочення молодих людей, які з успіхом займаються науками», засвідчив статут 1863 р., спричинивши активні дії Київського і Харківського університетів у цьому напрямі: конкретизацію вимог отримання стипендій, звільнення від платні за навчання, створення умов для підготовки до майбутньої педагогічної діяльності у вищих навчальних закладах тощо. З'явився і додатковий засіб заохочення студентів до навчання й оцінки результатів навчання: одноразові та щорічні премії.

Саме в цей період виникали і громадські організації, товариства «попечительства о недостаточных студентах», що брали на себе обов'язок сплачувати «навчальні» та «квартирні» студентам, які відзначалися «своєю поведінкою і сумлінням до наукових занять».

У період дії статуту 1863 р. спостерігалось помітне зростання контингенту студентів, що користувався різними видами матеріального заохочення (допомоги, стипендії, звільнення від платні за навчання, пільги у платні за навчання).

Питання про покарання студентів вирішувалося самими навчальними закладами. Так, у Харківському університеті застосовувалися «м'які міри» порівняно з іншими ВНЗ: «догана від інспекції», від ректора, «занесення в штрафну книгу».

Починаючи з 80-х років питання про заохочення і покарання студентів стало прерогативою Міністерства народної освіти і згідно з «Правилами про призначення студентам стипендій і грошових допомог» 1885 р. вперше встановлювалися єдині для всіх університетів вимоги щодо їх реалізації на практиці.

Аналіз досвіду вищих навчальних закладів дозволяє стверджувати, що в кінці ХІХ століття не тільки залишилися вищеназвані засоби заохочення та покарання, а й з'явилися нові - премія студентам за кращі наукові роботи, занесення прізвищ кращих випускників на почесну («мраморну») дошку вищого навчального закладу, утримання в карцері; відбулися і суттєві зміни в їх реалізації. Так, студенти - першокурсники, навіть медалісти, не отримували стипендії, а доводили своє право на неї «успішністю знань» упродовж першого півріччя.

У ході дослідження накреслено шляхи актуалізації у сучасних умовах ідей провідних педагогів, громадських діячів у галузі організації контролю навчально-пізнавальної діяльності студентів ВНЗів:

· створення в студентській аудиторії інтелектуального середовища, яке б сприяло формуванню пізнавальної активності кожного студента;

· використання набутків минулого в розробці нормативних документів, що регламентують організацію контролю, у викладанні курсів «Педагогіка вищої школи», «Історія педагогіки», в підготовці підручників і посібників з педагогіки для студентів й аспірантів;

· активізація наукових пошуків педагогів вищих закладів освіти в галузі контролю;

· посилення заходів офіційних кіл з метою стимулювання студентів у процесі навчання і використання різних видів, форм і методів контролю результатів навчально-пізнавальної діяльності тощо.

Отже, хід і результати навчально-пізнавальної діяльності студентів вищих навчальних закладів України у другій половині ХІХ століття підлягали ретельному обліку, стимулювалися й оцінювалися згідно з установленими нормативними вимогами з урахуванням специфіки ВНЗ.

Загальні висновки

1. У дослідженні вперше узагальнено теорію і практику організації контролю результатів навчально-пізнавальної діяльності студентів вищих навчальних закладів України другої половини ХІХ століття.

Установлено, що питання про контроль результатів навчально-пізнавальної діяльності студентів належало до актуальних дидактичних проблем вищої школи досліджуваного періоду.

Виконане дослідження дозволило оцінити творчий внесок вітчизняних педагогів, учених у розвиток системи контролю результатів навчально-пізнавальної діяльності: у визначення його ролі в здійсненні зворотного зв'язку, розкриття видів і методів контролю, у виявлення позитивного і негативного при застосуванні «екзаменаційного напряму», «бальної системи» оцінювання знань, вмінь та навичок.

2. У ході дослідження виявлено, що друга половина ХІХ століття характеризувалася активними реформами у сфері вищої освіти, здійсненням пошуків нових освітньо-виховних технологій, що зумовило певні тенденції розвитку системи контролю:

· активність офіційних кіл і педагогічної громадськості у здійсненні контролю результатів навчально-пізнавальної діяльності студентів;

· розширення комплексу засобів контролю;

· посилення контролюючої і виховної функцій методів навчання.

3. Становлення і розвиток системи контролю - це закономірна, послідовна зміна його ролі та місця в навчальному процесі, мети, форм і методів відповідно до певних історичних етапів, що, зокрема, відображалось у прийнятих університетських статутах (1835 р., 1863 р., 1884 р.), які стали регламентуючими і стимулюючими чинниками здійснення контролю результатів навчально-пізнавальної діяльності студентів. Проведене дослідження дало змогу показати організацію контролю у динаміці.

4. Аналіз історико-педагогічної літератури, архівних документів дозволяє стверджувати, що в досліджуваний період існувала певна технологія здійснення контролю результатів навчально-пізнавальної діяльності студентів у ВНЗ, яка передбачала чітку регламентацію дій Міністерства народної освіти, рад факультетів і викладачів щодо обліку й оцінки знань, визначення мети, видів контролю, форм і методів його реалізації на різних етапах навчання.

Доведено, що інтенсивність заходів офіційної влади, прогресивної педагогічної громадськості щодо організації контролю результатів навчально-пізнавальної діяльності студентів зумовлена, з одного боку, усвідомленням ролі та значення вищої освіти для розвитку держави й особистості, з іншого, - чіткою позицією стосовно необхідності відволікання молоді від революційних настроїв.

5. У роботі виявлено і схарактеризовано прогресивні ідеї педагогів, громадських діячів в галузі організації контролю, а також накреслено шляхи їх актуалізації в сучасних умовах.

Подальшого поглибленого дослідження потребують проблеми, пов'язані з визначенням внеску видатних учених, педагогів ХХ ст. у розвиток форм і методів контролю, психологічного обгрунтування доцільності організації контролю за сучасною системою оцінювання знань.

Основні положення дисертації відбито в публікаціях

1. Пташний О.Д.М.І. Пирогов про екзаменаційний контроль знань учнів та студентів // Наукові записки психолого-педагогічного факультету: Зб. наук. пр. - Полтава: Полтавський держ. пед. інститут ім. В.Г. Короленка. - 1998. - С. 83-87.

2. Пташний О.Д. Питання контролю навчально-пізнавальної діяльності учнів в педагогічній спадщині К.Д. Ушинського // Педагогіка та психологія: Зб. наук. пр. - Вип. №7. - Харків: ХДПУ. - 1998. - С. 154-158.

3. Пташний О.Д. Деякі питання контролю навчально-пізнавальної діяльності учнів у педагогічній творчості П.Ф. Каптерєва // Педагогіка та психологія: Зб. наук. пр. - Вип. №8. - Харків: ХДПУ. - 1998. - С. 115-119.

4. Пташний О.Д. Питання підготовки вчителів у педагогічній творчості П.Ф. Каптерєва // Педагогіка і психологія формування творчої особистості: проблеми і пошуки: Зб. наук. пр. - Вип. №14. - Київ-Запоріжжя. - 1999. - С. 43-45.

5. Пташний О.Д. Питання контролю навчально-пізнавальної діяльності в школі Х.Д. Алчевської // Педагогіка та психологія: Зб. наук. пр. - Вип. №16. - Харків: ХДПУ. - 2000. - С. 117-121.

6. Пташний О.Д. Питання контролю навчально-пізнавальної діяльності при підготовці педагогічних кадрів у дослідженнях С. І. Миропольського // Педагогіка та психологія: Зб. наук. пр. - Вип. №17. - Харків, ХДПУ. - 2001. - С. 152-157.

7. Пташный О.Д. Вопросы организации экзаменационного контроля знаний учащихся в наследии В.Я. Стоюнина // Педагогіка, психологія та медико-біологічні проблеми фізичного виховання і спорту: Зб. наук. пр. - №5. - Харків: ХДАДМ (ХХПІ). - 2002. - С. 85-89.

8. Пташный О.Д.Д.И. Менделеев - ученый и педагог о проблеме контроля знаний учащихся и студентов // Педагогіка, психологія та медико-біологічні проблеми фізичного виховання і спорту: Зб. наук. пр. - №6. - Харків: ХДАДМ (ХХПІ). - 2002. - С. 68-72.

9. Пташный О.Д. Опыт организации текущего и периодического контроля учебно-познавательной деятельности студентов в университетах Украины во второй половине ХІХ века // Педагогіка, психологія та медико-біологічні проблеми фізичного виховання і спорту: Зб. наук. праць. - №16. - Харків: ХДАДМ (ХХПІ). - 2002. - С. 87-97

10. Пташный О.Д. Организация переводных экзаменов в университетах Украины во второй половине ХІХ века // Педагогіка, психологія та медико-біологічні проблеми фізичного виховання і спорту: Зб. наук. праць. - №17. - Харків: ХДАДМ (ХХПІ). - 2002. - С. 69-77.

Размещено на Allbest.ru