Об'єкт дослідження - процес формування світовідношення студентів навчальних закладів культурологічної спрямованості І-ІІ рівнів акредитації.

Предмет дослідження - зміст світовідношення студентів коледжу культури та мистецтва, особливості його формування засобами мистецтва.

Мета дослідження - дати теоретико-методологічне обґрунтування сутності світовідношення як філософсько-педагогічної категорії, визначити його зміст, розкрити педагогічні технології та виявити особливості формування світовідношення студентів коледжу культури та мистецтв засобами мистецтва.

Гіпотеза дослідження. Ефективність процесу формування світовідношення особистості студентів коледжу культури і мистецтв залежить від:

Ш методології визначення світовідношення як філософсько-педагогічної світоглядної категорії, що здійснює зв'язки й відносини людини із світом і є способом її самовизначення та саморозвитку;

Ш визнання мистецтва як засобу творення смисложиттєвих цінностей особистості студентів;

Ш реалізації в навчально-виховному процесі основних функцій мистецтва, що активно впливають на екзистенціальний і трансцендентний компоненти структури особистості;

Ш організації процесу естетичного сприйняття студентами “образу світу” і „образу людини” у мистецтві і через мистецтво;

Ш створення в навчально-виховному процесі коледжу культури і мистецтв “поля особистісного буття”, що сприяє естетико-культурному самовідношенню та розвитку особистісно-смислових, емоційно-естетичних форм діалогу, моральної необхідності спілкування з найвищими цінностями.

Відповідно до мети й гіпотези були визначені наступні завдання дисертаційного дослідження:

1. Проаналізувати проблему формування світовідношення особистості в історико-генетичному аспекті, визначити ступінь дослідженості проблеми в культурологічній, філософській, психолого-педагогічній літературі.

2. Визначити сутність світовідношення студентів навчальних закладів культурологічної спрямованості І-ІІ рівнів акредитації.

3. Визначити зміст і структуру світовідношення студентів навчальних закладів культурологічної спрямованості І-ІІ рівнів акредитації.

4. Розробити й експериментально перевірити педагогічні технології та виявити особливості формування світовідношення студентів на основі використання засобів мистецтва, інтеграції філософських, психологічних, етичних, естетичних, релігійних, мистецтвознавчих знань про взаємовідносини Людини із Світом, про смисл людського буття.

5. Розробити методичні рекомендації з організації процесу формування світовідношення студентів засобами мистецтва.

У дисертаційній роботі використовувався комплекс методів дослідження: теоретичні - аналіз культурологічної, філософської, психолого-педагогічної і мистецтвознавчої літератури для проведення історико-генетичного аналізу проблеми дослідження, визначення теоретико-методологічних основ формування світовідношення студентів навчальних закладів культурологічної спрямованості, для обґрунтування структури й особливостей формування світовідношення студентів; систематизація й узагальнення педагогічного досвіду для розробки діагностичного інструментарію дослідження; аналіз ретроспективного досвіду викладача коледжу культури і мистецтв; емпіричні - спостереження, анкетування, інтерв'ю, вивчення документації, продуктів творчої діяльності студентів для проведення констатуючої частини дослідження, педагогічний експеримент для перевірки ефективності педагогічних технологій формування світовідношення студентів коледжу культури і мистецтв; статистичні методи для підтвердження достовірності результатів експериментальної роботи.

Методологічну і теоретичну основу дослідження складають філософські положення про сутність людини та її взаємини із світом (В. Бех, Л. Буєва, Н. Крилова, С. Кримський), про екзистенціальну і трансцендентну сутність людини (М. Хайдеггер, М. Мамардашвілі), філософські концепції світовідношення (В. Личковах, В. Малахов, В. Табачковський, Г. Тульчинський), сучасні аксіологічні теорії (І. Бех, М. Каган, Л. Столович, М. Нікандров), культурологічні аспекти взаємозв'язку світогляду і мистецтва (А. Азархін, А. Андрєєв, В. Біблер, В. Мазепа, В. Малахов), концептуальні позиції становлення професійної освіти в Україні, в тому числі й культурологічної спрямованості (А. Алексюк, О. Глузман, О. Рудницька, Г. Падалка, О. Олексюк), положення теорії і практики використання мистецтва у формуванні духовної культури особистості (Г. Шевченко, В. Бутенко, Н. Миропольська й ін.).

Наукова новизна дослідження полягає в тому, що вперше представлене теоретико-методологічне обґрунтування сутності світовідношення як філософсько-педагогічної категорії, визначено його зміст та розкриті особливості формування світовідношення студентів коледжу культури і мистецтв засобами мистецтва; подальшого розвитку отримали ідеї використання комплексу мистецтв у навчально-виховному процесі навчальних закладів І-ІІ рівнів акредитації.

Практичне значення дисертаційного дослідження полягає у розробці і впровадженні в практику педагогічних технологій формування світовідношення студентів закладів освіти І-ІІ рівнів акредитації культурологічного спрямування на основі принципу інтеграції різних видів мистецтва, взаємодії етики, естетики, психології, філософії. Технології формування світовідношення та його домінантних змістовних компонентів представлені в комплексній програмі „Світ образів та образ світу у мистецтві”. У практику впроваджено діагностичні методики, система творчих завдань світоглядного характеру, методичні рекомендації для викладачів коледжу з індивідуальної та групової роботи із студентами „Я=СВІТ”.

Практичні матеріали та рекомендації з проблем формування світовідношення впроваджено у навчально-виховний процес Луганського коледжу культури і мистецтв, Інституту культури та мистецтв Луганського державного педагогічного університету імені Тараса Шевченка, Херсонського державного педагогічного університету (довідки про впровадження № 82 від 03.05.2002, № 1/550 від 15.05.2002, № 01-08/1236 від 14.08.2002).

Теоретичні і практичні результати експериментальної роботи можуть бути використані в практиці навчальних закладів різного рівня акредитації, насамперед у роботі зі студентами - майбутніми викладачами дисциплін естетичного циклу, організаторами клубно-дозвіллевої діяльності, у навчально-виховному процесі загальноосвітньої школи різних типів, у практиці підготовки і перепідготовки педагогічних кадрів.

Апробація результатів дослідження здійснювалася у процесі обговорення основних положень та результатів дисертаційної роботи на засіданнях кафедри педагогіки Луганського державного педагогічного університету імені Тараса Шевченка, методичних радах Луганського коледжу культури і мистецтв, на щорічних університетських науково-практичних конференціях “Дні науки”, на Всеукраїнській науково-практичній конференції “Педагогічні пошуки в галузі мистецької освіти в Україні на межі третього тисячоліття: традиції, сучасність, перспективи” (Луганськ, 2001), регіональній науково-практичної конференції “Духовний розвиток школярів в умовах регіонального культурно-освітнього простору” (Луганськ-Старобільськ, 2000), науково-практичних семінарах вчителів загальноосвітніх шкіл м. Луганська. За матеріалами дослідження опубліковано 5 робіт, з них 4 у наукових фахових виданнях.

Дисертаційне дослідження складається із вступу, двох розділів, висновків до кожного розділу, загальних висновків, списку використаних джерел (278 найменувань), 10 таблиць. Повний текст дисертації складає 185 сторінок.

ОСНОВНИЙ ЗМІСТ ДИСЕРТАЦІЇ

У вступі обґрунтовано актуальність теми, визначені об'єкт, предмет, мета дослідження, розкрита методологічна основа роботи, названі методи дослідження, наукова новизна, теоретична та практична значущість дисертаційної роботи, наведені дані про апробацію результатів дисертаційного дослідження.

У першому розділі “Методологічні і теоретичні основи формування світовідношення студентів навчальних закладів культури і мистецтв” подається філософський аналіз світовідношення в історико-генетичному контексті, розкривається зміст і структура світовідношення як філософсько-педагогічної категорії, представлено естетико-етичний потенціал мистецтва і його значущість у формуванні світовідношення студентів коледжу культури і мистецтв, дається соціокультурна характеристика студентів коледжу культури і мистецтв.

Історико-генетичний аналіз категорії світовідношення свідчить, що філософська наука з давніх часів глибоко вивчала природу людини, її ставлення до навколишнього середовища, її зв'язки із світом. Ставлення людини до світу розглядалося у площині світоглядних установок і ціннісних орієнтацій (Платон, Аристотель, Августин Блаженний, Р. Декарт, І. Кант, Й. Фіхте, Г. Лотце та ін.). Особливу увагу філософів привертали проблеми внутрішнього світу людини, її душевно-духовних шукань, релігійно-духовних почуттів, духовних цінностей, які сконцентровані у єдності істини, добра, краси, віри, надії, любові. Свідченням широких наукових пошуків є акцентування уваги на проблемах людського буття, формування людини культури, її переживань, вибору смислу життя, які представлені у західній філософії кінця ХІХ - ХХ ст. (К. Ясперса, М. Хайдеггера, А. Камю, Ж.-П. Сартра, Е. Гуссерля). Саме роботи цих авторів стали підґрунтям для розуміння проблем світовідношення з точки зору екзистенціональної, трансцендентальної, феноменологічної складових сучасного гуманітарного знання.

Національній слов'янській традиції притаманна людинознавча, етико-гуманістична проблематика, людське, духовне начало в людині (Г.Сковорода, П.Юркевич, В.Соловйов, М.Бердяєв, П.Флоренський та ін.). Особливу цінність для наукового вирішення поставленої нами проблеми являє філософія Г.Сковороди, який започаткував „філософію серця” як осереддя душевного життя людини, як рушійну силу переображення людини, ідею про дві натури та три світи: „Існуюче в одному сутому видима і невидима натури перебувають у постійній взаємній боротьбі. Тіло воює з духом, дух з тілом”.

Сучасна філософська і культурологічна думка презентує розмаїття категорій, пов'язаних із проблематикою світовідношення: світогляд, світосприймання, світовідчуття, світорозуміння, світопереживання. Світовідношення як філософсько-педагогічний феномен почало розглядатися у педагогічній науці порівняно недавно, чим і пояснюється неоднозначність тлумачення сутності цього поняття, його змісту, структури, засобів та шляхів формування. Філософська категорія світовідношення доки ще не знайшла чіткого переводу у педагогічний план. З цим і пов'язані труднощі дослідження.

Пошуки вирішення цієї проблеми йдуть у площині звернення до традицій західноєвропейської філософії екзистенціалізму, феноменології (С. К'єркегор, Е. Гуссерль, Ж.-П. Сартр, М. Хайдеггер). У рамках філософії екзистенціалізму М. Хайдеггер ввів поняття „екзистенціал” як прояв людської буденності на тлі людського буття. Екзистенціал є неусвідомлена цінність, що зберігається в людині, але не стала для неї предметом рефлексії. М. Мамардашвілі підкреслював наявність прихованих „живих актів, які значно інтенсифікують появу культуроутворень особистості”. Під екзистенціалом розуміються споконвічно й стійко властиві людині характеристики буття у світі або адаптації до цього світу. Страх, радість, сум, споглядання, віра, турбота - не просто почуття чи емоції, а ті фундаментальні підстави, на яких ґрунтується буття особистості. Таким чином, світовідношення слід розглядати як внутрішній простір буття екзистенціалів.

Вирішальною для людської сутності та існування визнається трансцендентальна сторона світовідношення, яка пов'язана із сферою стійких, універсальних цінностей, властивих людському роду в цілому. До подібних цінностей відносяться релігія, мистецтво, непорушні етичні норми, що дають людині можливість виходу із щоденності у точку дійсного буття. М. Мамардашвілі підкреслював, що трансцендування означає нашу здібність виходити за свої власні межі. На сучасному етапі розвитку психолого-педагогічної науки з'явилися „трансцендентальна дидактика” (М. Мамардашвілі), „трансцендентальний синтез у педагогіці” (Ю. Азаров). Таким чином, важливими складовими світовідношення виступають екзистенціональна та трансцендентальна структури особистості. Світовідношення не можна розглядати як пасивну “суму якостей” особистості, воно виступає сферою особистісного розгортання, діяння, тобто власне “буття-в-світі”.

Аналізуючи світовідношення, ми спираємось на позиції вчених (Є. Бистрицький, Р. Ленчовський, В. Малахов, Д. Попов, Г. Тульчинський, В. Шинкарук) щодо характеристики основних ознак світовідношення:

Ш світовідношення - філософсько-педагогічна світоглядна категорія, спосіб самовизначення, саморозвитку та самосвідомості людини, що здійснює зв'язки та відносини людини із світом;

Ш культурно-духовно-моральна орієнтація людського суб'єкта усвідомлюється як дійове визнання самоцінності позасуб'єктного буття, смислової та екзистенційної відкритості щодо нього (В. Малахов);

Ш світовідношення виявляється в образах світу (Г. Гачев);

Ш світовідношення спирається на образ культури та світ національного буття;

Ш світовідношення - смисложиттєва цінність, вимір духовного світу особистості.

Домінантними, необхідними і достатніми компонентами світовідношення є наступні: духовний потенціал як відображення ідеально-людського (праця душі); культурно-історичний досвід людства (система знань; мудрість як оповите високою мораллю знання); смисложиттєві цінності; переживання образу світу у предметному і художньому вираженні; переживання образу людини у буттєвому і художньому вираженні; самопобудова власного „Я”.

Граничними координатами, у яких складається та функціонує світовідношення, є культурно-історичне буття особистості, що проектується у світ її буденності.

Психологічною основою процесу формування світовідношення особистості постає переведення цінностей зовнішнього світу в її внутрішнє “психологічне буття”. В основі світовідношення - відчуття й сприйняття, засновані на психоемоційних властивостях, що взаємодіють з раціональними структурами і виражаються в здатності усвідомлювати, розуміти світ і відображати його у культурному вчинку. Світовідношення характеризується певною подвійністю: з одного боку - його рушійними силами є внутрішні зусилля особистості, з іншого - воно піддається зовнішнім впливам, що обумовлює постійну внутрішню боротьбу (добра і зла, красивого і потворного, піднесеного і низького та ін.).

У дисертації представлено характеристику різних типів спрямованості світовідношення, яке може бути відчуженно-завойовницьким, споглядальним, споживацьким, творчо-діяльнісним і піднесеним.

Педагогічна наука, розглядаючи світовідношення як категорію світогляду, спирається на положення про взаємодію культури і світогляду. Аналіз наукової літератури свідчить про те, що поле культури як ціннісно-смисловий універсум, в якому йде процес становлення професіонала і особистості, є буттям у культурі. Світовідношення ґрунтується на низці духовних феноменів - віра, мрія, надія, сподівання, на предметах духовних почуттів - моральних, естетичних, релігійних, національних, родинних та ін., що мають атрибут святості (сакральності) (В. Шинкарук).

Процес формування світовідношення особистості ніколи не закінчується, постає відкритою системою. Однак, вирішальним етапом цього процесу є період студентства, в якому йде процес професійного становлення та загальнокультурного розвитку особистості. В умовах ступеневої освіти в Україні навчальні заклади І-ІІ рівнів акредитації, так як й університети, є майстернями культуротворчості, бо вони відтворюють культурні форми буття і наповнюють їх культурними смислами. Людина культури є результатом професійного навчання і особистісної праці над собою (В.Леонтьєва).

Особливої уваги заслуговує студентство навчальних закладів культурологічної спрямованості. Воно значною мірою сприяє формуванню в сучасному суспільстві людини культури, залученню населення до вищих художніх і естетичних цінностей. Аналіз соціологічної та психолого-педагогічної літератури (Л. Аза, Н. Бегека, Л. Балабанова, А. Донцов, Н. Крилова) дозволив виділити основні специфічні риси студентського віку на нинішньому етапі: криза ціннісних орієнтацій молоді в умовах економічної та політичної нестабільності суспільства; руйнування світовідношення молоді внаслідок наростаючого інформаційного впливу електронних засобів масової інформації (Р. Абдеєв, В. Мірошниченко); відсутність захисних механізмів від реалій сучасного буття; дегуманізація світовідношення молоді. Психолого-вікові особливості студентського віку зумовлюють уразливість екзистенціальної сфери у порівнянні із старшим поколінням. Молодь більш болісно реагує на несправедливість, брутальність, безтактність - усе те, що руйнує її особистісну гідність. З іншого боку, саме внаслідок вікової гнучкості дуже швидко виробляє захисні механізми, на негативні впливи відповідає замкнутістю, байдужістю, нігілізмом та цинізмом оцінок.

У процесі формування світовідношення особливу значимість має мистецтво. Твори мистецтва, завдяки своїм художньо-зображувальним засобам, являють нескінченність, повноту, витонченість самого факту життя, існування Всесвіту. Основним джерелом, завдяки якому мистецтво може проникнути у сферу світовідношення, є переведення художніх цінностей у внутрішній світ особистості. У мистецтві сконцентровані загальнолюдські програми спілкування й міжособистісної взаємодії. Образи і стани, що репрезентуються у художніх творах, спрямовані на суб'єктивність, у зв'язку з чим перед “обличчям” художнього твору можна відчути біль, каяття совісті, необхідність що-небудь змінити в собі та ін. Мистецтво виступає як самостійна галузь символізації світових смислів, які у взаємодії із світовідношенням особистості створюють додатковий асоціативний ряд. Таким чином, у процесі формування світовідношення особистості студентів слід враховувати такі функції мистецтва: естетична, гедоністична, аксіологічна, культурно-адаптаційна, екзистенціальна, трансцендентальна, символізуюча, комунікативна.

Мистецтво сприяє визнанню й розумінню не тільки „Я”, але й „Іншого” саме в його чужості, в його неповторній специфіці, його відособленості від нас. Мистецтво сприяє формуванню одухотвореного поетичного образу морального відношення до світу, яке проявляється як узагальнений „образ дії”, як норма поведінки. Ця ідея спирається на діяльнісний принцип у розвитку особистості і психіки, який був розроблений О. Леонтьєвим. Необхідно враховувати його концептуальну ідею про дві головні „складові” внутрішньої побудови людської свідомості: значення та особистісні смисли.

Мистецтво - це особливий тип естетичного світовідношення митця, творця мистецтва. Мистецтво задає програму життєвої мети широкого кола людей, споживачів мистецтва - дивитися на світ очима художника. Тільки у мистецтві ми можемо побачити увесь спектр людських пристрастей, боротьбу людини із собою, вихід із свого власного, внутрішнього кола у трансценденті межі. Воно яскраво демонструє те заповітне, що в житті приховано далеко від людського ока і є потаємним.

Специфічною особливістю мистецтва є мислення в образах, умовність, асоціативність, метафоричність, ідеалізація явищ людського буття і самої людини. Образ світу і образ людини в мистецтві представлено світорозумінням, світосприйняттям, світопереживанням митця, який адресує їх споживачам у вигляді художньої продукції, що активізує роботу душі, приховані в ній рухи до добра, засудження зла.

Найбільш ефективним є організація процесу естетичного сприйняття студентами “образу світу” і „образу людини” у мистецтві та через мистецтво. Важливим результатом цілісної роботи з формування світовідношення студентів засобами мистецтва є сформованість образних уявлень про морально-естетичний характер взаємодії світу людей та цілісної картини світу. Таким чином, головним результатом включення мистецтва у складну систему формування світовідношення студентської молоді є гармонізація та гуманізація світовідношення особистості.

У другому розділі “Особливості формування світовідношення особистості студентів навчальних закладів культури і мистецтв засобами мистецтва” представлено аналіз діагностики стану світовідношення студентської молоді в сучасних соціокультурних умовах, розкривається технологічне забезпечення процесу формування світовідношення особистості студентів засобами мистецтва, подається аналіз результатів експериментальної роботи.

Аналіз філософської, психолого-педагогічної літератури з проблем світовідношення особистості, специфіки професійної мистецької освіти (В. Малахов, В. Табачковський, Г. Тульчинський, О. Рудницька, Г. Падалка, В. Дряпіка, С. Мельничук та ін.) дозволив визначити критерії, показники та рівні сформованості світовідношення особистості студента навчального закладу культури та мистецтв. Критерії сформованості світовідношення студентів коледжу культури та мистецтв визначались відповідно до структурних компонентів світовідношення і включали: сукупність знань про світ людського буття; ціннісні орієнтації особистості; естетичне переживання краси людини і природи; здатність до естетичного сприйняття творів мистецтва; гуманістична спрямованість моральної поведінки і культура вчинку; рівень домагань. За кожним критерієм було визначено систему показників, дібрано відповідний діагностичний інструментарій.

Експериментальна робота здійснювалась у Луганському коледжі культури та мистецтв, Інституті культури та мистецтв Луганського державного педагогічного університету імені Тараса Шевченка, на базі художньо-педагогічного факультету Херсонського державного педагогічного університету.

На основі визначення структурних компонентів світовідношення і критеріїв його сформованості було проведено експериментальне дослідження. Відповідно до завдань констатуючого етапу дослідно-експериментальної роботи вивчався вихідний рівень сформованості основних структурних компонентів світовідношення. Діагностування проводилось на основі анкет, програм інтерв'ю і бесід, тестових завдань, аналізу документів та продуктів творчої діяльності студентів.

Результати констатуючого етапу дозволили визначити три рівні сформованості світовідношення студентів коледжу культури та мистецтв: низький (споглядально-пасивний), середній (свідомо-пасивний), високий (активно-перетворюючий). Дослідження довело, що більшість студентів (74,8 %) знаходиться на середньому та низькому рівнях. Серед смисложиттєвих цінностей більшість студентів віддає перевагу естетичним цінностям (32 %). В той же час у студентів виявлені нестабільність психіки, низький рівень емпатії, споживацький характер системи потреб та мотивів, низький рівень домагань.

Аналіз практики навчально-виховного процесу у закладах освіти в цілому та у мистецьких закладах професійної освіти, зокрема, свідчить, що в них переважає акцентування на формуванні раціональних структур особистості. Унікальність її емоційної побудови остається поза увагою.

Процесуальний рівень експериментальної роботи забезпечувався сукупністю форм і методів, педагогічних технологій формування світовідношення засобами мистецтва. Використовувались як традиційні, так й інноваційні форми роботи. Наприклад, літературно-музична вітальня, художня світлиця, дискусійна година, театральні зустрічі, „третяковські середи”, зустріч-есе, філософські міркування, художні проповіді, мистецький колаж, фестивалі творчої молоді, творчі діалоги митців та ін. У названих формах було представлено розмаїття змістовних домінантних компонентів світовідношення.

При розробці науково-методичного забезпечення формування світовідношення студентів ми спирались на класичне мистецтво, яке стверджує певну художньо-стильову традицію, а також на твори сучасного мистецтва („Арт Нуво”, „інтелектуальне кіно”, рок-музика, окремі приклади абстрактного живопису та сюрреалізму та ін.). Мистецтво вимагає зрушення внутрішнього потенціалу, самооцінки, самоприйняття, самовизнання, самопобудови, які сприяють формуванню світорозуміння, світопереживання.

Одним із найважливіших проявів сформованості в студентів світовідношення є внутрішня свобода, яка є енергетичним ресурсом творчого прийняття власних рішень, вибору смислу життя і ціннісних орієнтацій як основи самопобудови особистості. Навмисне заперечення особистісних художніх цінностей є ущільненням свободи Іншого, а звідси педагогічний вплив автоматично виводиться із сфери етики. Слід вести розмову про повільне, коректне поширення сфери художніх впливів, співіснування реалій молодіжної субкультури та універсальних художніх цінностей.

Співвіднесення результатів констатуючого та формуючого етапів експериментальної роботи свідчить про те, що організація процесу естетичного сприйняття студентами “образу світу” і „образу людини” у мистецтві і через мистецтво є важливою передумовою успішності процесу формування світовідношення студентів коледжу культури та мистецтв. Так, до 24,1 % зменшилась кількість студентів, що знаходяться на низькому рівні, зросла кількість студентів на середньому та високому рівнях (49,3 % та 24,1 %). Результати експериментальної роботи засвідчили тенденцію зростання кількості студентів, що виявляють саме активно-перетворюючий рівень, що забезпечує світорозуміння, світопереживання і самопобудову. Помітні зрушення спостерігаються за критеріями щодо естетичного переживання краси людини і природи, здатності до естетичного сприйняття образу світу і людини. Застосування статистичних методів підтвердило достовірність отриманих результатів експериментальної роботи (t-критерій Стьюдента та ін.).

Зусиллями колективу викладачів та студентів у Луганському коледжі культури та мистецтв було створено культурно-творче естетичне середовище („поле особистісного буття”), яке сприяло саморозвитку майбутніх фахівців, творчому самовиявленню, усвідомленню значущості емоційно-естетичних форм діалогу, значному посиленню інтересу до внутрішнього світу людини, до культурно-історичних національних традицій.

Таким чином, експериментальна перевірка комплексної програми формування світовідношення студентів коледжу культури та мистецтв засвідчили, що цей процес залежить від: методології визначення світовідношення як філософсько-педагогічної світоглядної категорії, що здійснює зв'язки й відносини людини із світом і є способом її самовизначення та саморозвитку; визнання мистецтва як засобу творення смисложиттєвих цінностей особистості студентів; реалізації в навчально-виховному процесі основних функцій мистецтва, що активно впливають на екзистенціальний і трансцендентальний компоненти структури особистості; організації процесу естетичного сприйняття студентами “образу світу” і „образу людини” у мистецтві і через мистецтво; створення в навчально-виховному процесі коледжу культури і мистецтв „поля особистісного буття”, що сприяє естетико-культурному самовідношенню та розвитку особистісно-смислових, емоційно-естетичних форм діалогу, моральної необхідності спілкування з найвищими цінностями.

Результати дослідження дозволили зробити такі висновки:

1. Формування світовідношення студентів навчальних закладів І-ІІ рівнів акредитації культурологічної спрямованості пов'язане із світовими тенденціями глобалізації соціально-економічних процесів, які значною мірою підвищують вимоги до професійної компетентності, майстерності та духовного світу людини як творця матеріальних і духовних цінностей, змінюють світоглядні, життєвосмислові установки й позиції особистості.