Українські народні прислів'я та приказки як джерело народної педагогіки

Размещено на http://www.allbest.ru/

УКРАЇНСЬКІ НАРОДНІ ПРИСЛІВ'Я ТА ПРИКАЗКИ ЯК ДЖЕРЕЛО НАРОДНОЇ ПЕДАГОГІКИ

Українські народні прислів'я та приказки є ефективним засобом формування професійно-комунікативних умінь студентів педагогічних коледжів. На основі узагальнення значного масиву психолого-педагогічної, культурологічної, мовно-філологічної та фольклористичної літератури автор розкриває комунікативно-педагогічні можливості цього жанру народної творчості і пропонує комплекс освітніх заходів, що поступово розв'язують проблему формування професійно-комунікативних умінь майбутніх учителів початкових класів.

Українські народні прислів'я та приказки - один із найдавніших, найпоширеніших і найдієвіших різновидів усної народної поетичної творчості. Вони відносяться до так званих малих жанрів українського фольклору.

Малі фольклорні жанри як джерело народної педагогіки, що стрімко розвивається, з усією очевидністю передбачає розгляд не стільки природи-сутності прислів'їв і приказок ( це прерогатива інших наук), скільки вивчення їх змісту і форми та, особливо, соціально-дидактичних функцій. З огляду на це, надзвичайно важливим є:

а) освоєння самого об'єкту уваги молодої науки і дефініція прислів'їв та приказок;

б) моніторинг педагогічного застосування прислів'їв і приказок у галузі розвитку професійно-комунікативних умінь студентів педагогічного коледжу. Тож приступимо безпосередньо до визначення прислів'їв І приказок у першому до них наближенні.

П.М. Попов визначає їх як стислі афористичні речення, у яких виявляється мудрість і життєвий досвід трудящих. Прислів'я і приказки висловлені переважно в метафоричній формі.

М.М. Пазяк говорить, що прислів'я і приказки мають багато спільного і, як правило, у виданнях не розмежовуються на окремі групи. Підтвердженням спільності є існування у народній творчості західних регіонів України так званих "приповідок", котрі включають в себе і прислів'я, і приказки. Більше того, поняття "приповідка" (у П.М. Попова це - "термін") об'єднує собою не тільки прислів'я і приказки, а й інші короткі та образні речення, В.М. Лесин і О.С. Пулинець ідуть ще далі і вважають, що приповідки - це прислів'я, приказки та інші короткі й мудрі образні вирази, крилаті вислови тощо. Саме в такому гранично широкому значенні вживав термін приповідки Іван Франко, який називав їх скарбом нашої мови і народного досвіду.

Дослідник Ю.М. Круглов вказує на спільні ознаки прислів'їв і приказок: лаконічність, стійкість, здатність до відтворення, зв'язок з мовою (оскільки вони існують природньо тільки у мовленні), належність до мистецтва слова, широка вживаність.

Твердження про спільність прислів'їв і приказок та їх нероздільність стає педагогічним постулатом практиків, котрі використовували цей жанр об'єднано ще з часів виходу перших фольклорних збірок. Про стійкість традиції свідчать вузівські підручники 60-х років XX ст. , в одному з яких, наприклад, говориться, що прислів'я та приказки схожі між собою і становлять по суті один жанр народної творчості.

Такий педагогічний підхід до прислів'їв і приказок зберігається також і в авторів-філологів аж до нинішнього часу.

Однак, предмет нашого дослідження обумовлює необхідність диференційованого визначення прислів'їв і приказок.

Дефініції прислів'я, котрі наводяться нижче, варіюються, доповнюються суттєвими деталями, але в основі своїй залишаються незмінними.

В.І. Даль твердить, що прислів'я - це короткий вислів, повчання, більше у вигляді притчі, іносказання, або у вигляді життєвого вироку. Прислів'я притаманне мові, народному мисленню, не створюється, а народжується саме.

В.І. Даль нарікає прислів'я "ходячим розумом народу", воно саме про себе говорить так:

«Пословиця не дарма мовиться», «Не всяке слово - прислів'я». «На всяке слово є прислів'я". Отже, за В.І. Далем, прислів'я - це судження, вирок, - повчання, висловлене між інших не прямо, а натяком, "іносказально", і пущене в обіг під карбом народності.

За Д-М. Ушаковим прислів'я - це короткі образні завершені вислови, у переважній більшості римовані за формою, з повчальним смислом, За С.І. Ожеговим - це народний афоризм і т. д.

О. Квятковський вважає прислів'ям афористичний народний вислів, зазвичай, двочастинної форми, що виражає собою народну мудрість. Літературознавець О.М. Бандура до афористичності додає, ще глибокодумність прислів'їв. Ритор Г.М. Сагач, вказуючи на нормативізм прислів'їв, говорить, що "прислів'я - це виражений структурою речення влучний образний вислів, який формулює певну життєву закономірність або правило, що є широким узагальненням багатовікових спостережень народу, його суспільного досвіду: "Не спитавши броду, не лізь у воду". Прислів'я співвідноситься з реченням, має синтаксичну завершеність, виступає як окреме судження, нерідко має ритмічну будову, а його частини можуть римуватися: "За праве діло стій сміло".

Дослідниця Т.Т. Шаповалова розглядає прислів'я як граматично і логічно завершений вираз із повчальною тенденцією. Цей вираз містить у собі образно втілену узагальнену думку, оцінку, висновок, іносказання. Прислів'я багатозначне, смисл його залежить від контексту, в якому воно вживається.

Своєрідним дефініційним узагальненням сутності прислів'я є визначення М.М. Пазяка, котрий вважає, що найбільш авторитетними серед дефініцій є ті, котрі розглядають прислів'я з точки зору логіки - як судження, естетики - як художнього твору, граматики - як речення або його частини: "Більшість пареміографів прислів'ями вважає самостійне судження із замкнутою формою кліше, що являють собою художні твори з прямими або переносними значеннями, інтонаційно й граматично оформлені як прості або складні речення. Вони в стиснутій і точній формі підводять підсумки спостережень над групами подій або явищ, відзначаючи в них характерне й особливе, даючи узагальнений висновок, який може бути застосований при характеристиці аналогічних подій чи явищ". Це визначення, що увійшло до наукового обігу в кінці 80-х на початку 90-х років XX ст., як базисне, є вихідним положенням і для нашої подальшої дослідницької роботи.

Г.Т. Шаповалова вважає прислів'я цінним матеріалом для істориків, етнографів, фольклористів, письменників, політиків тощо. Розглядаючи прислів'я з аксіологічних позицій як професійно цінний матеріал, дослідниця впритул підходить до можливості їх використати з вузько духовної діяльності людини.

Педагогічне застосування прислів'їв передбачає необхідність розрізняти їх вживання у прямому ("Бережи честь змолоду") чи переносному („Гречана каша сама себе хвалить, що з маслом добра") значеннях. Однак більшість прислів'їв можна відтворювати у прямому і переносному значенні ("Що посієш, те й пожнеш").

Літературознавці і педагоги радять відрізняти прислів'я від каламбурів ("Не в тому сила, що кобила сива, а в тому сила, що горшки побила"), побажань ("Нехай до вас доля буде така добра, як ви до мене"), прокльонів ("Щоб тебе муха вбрикнула"), жартів ("Нога в чоботях, а слід босий" та скоромовок („Ходить квочка коло кілочка, водить діток коло квіток”), примовок („Танцюй Лукерія, шелестить матерія”), афоризмів, крилатих висловів книжкового походження („Мужицька правда єсть колюча, а панська на всі боки гнуча”).

Таким чином, важливою є не тільки сама відмінність прислів'їв від приказок, скільки міра наявності в них соціально-педагогічного і комунікативно-педагогічного потенціалу.

ЛІТЕРАТУРА

приказка прислів'я каламбур скоромовка

1. Паз як М.М. Перлини народної мудрості.// Прислів'я та приказки: Природа.

2. Господарська діяльність людини. - К.:Наукова думка, 1989.

3. Лесин В.М., Полинець О.С. Словник літературознавчих термінів. - К.: Радянська школа, 1965.

4. Лазарєв М.О. Основи педагогічної творчості. - Суми, „Мрія ЛТД”, 1995.

5. Ожегов С.И. Словарь русского язика. - М.:1983.

6. Стельмахович М. Народна педагогіка. - К.: Радянська школа, 1985.

7. Толковый словарь русского языка /Под ред. Д.Н. Ушакова. Том ІІІ. -М.: 1939.

8. Тимофеев Л.И., Венгров Н. Краткий словарь литературоведческих терминов. -М.: Учпедгиз, 1958.

9. Даль В. Пословицы русского народа. - Йошкар-Ола: Марийский полиграфиздат, 1995.

10. Поліщук Ф.М. Український фольклор. Давня українська література. Практичні заняття. Навчальний посібник. -К.: Вища школа, 1991 .

11. Шаповалова Г.Г. Пословица. Поговорка. // Краткая литературная энциклопедия. Том 5.-М.:1968.

12. Хомич Л.О. Професійно-педагогічна підготовка вчителя початкових класів. -К.: „Магістр -*”, 1998.

Размещено на Allbest.ru