Самовиховання майбутнього вчителя

Размещено на http://www.allbest.ru/

на тему: Самовиховання майбутнього вчителя

Виконала студентка

Групи 1 АПП

Кравенська Ганна

План

1. Психолого-педагогічний аналіз самовиховання майбутнього вчителя

2. Програма професійного самовиховання

3. Корекція програми самовиховання

1. Психолого-педагогічний аналіз самовиховання майбутнього вчителя

Психолого-педагогічний аналіз самовиховання майбутнього вчителя дає підстави розглядати його як систему, що характеризується цілісністю, взаємозв'язками всіх частин. Структура виховання охоплює (С. Єлканов):

1) цілі самовиховання. їх регулюють суспільні цілі, які мають такий самий напрям - моральний, естетичний, фізичний та ін.;

2) зміст і завдання самовиховання. Передбачають таку поведінку і діяльність, які сприяють досягненню мети самовиховання, що істотно залежить від психічних якостей особистості, її інтелектуальної, емоційної і вольової сфер;

3) засоби самовиховання. Вони є своєрідними способами впливу на самого себе. Серед них - ознайомлення з різними видами мистецтва, читання наукової та художньої літератури, власна педагогічна діяльність і т. д.;

4) результати самовиховання. Це ті зміни, які відбулися в особистості внаслідок самовиховання.

Щоб отримати бажаний результат і наблизити свій реальний образ до ідеалу, слід уміти керувати власним розвитком. Це означає насамперед уміння взяти на себе відповідальність за власне життя. Перекладаючи цю відповідальність на інших, людина потрапляє в залежність від них, і її розвиток сповільнюється.

Професійне самовиховання передбачає таку послідовність дій: вибір особистісно значущих цілей і завдань самовиховання; планування діяльності і створення програми самовиховання; вибір методів і прийомів самовиховання; зіставлення досягнутих результатів з очікуваними; корекція програми самовиховання з урахуванням результатів самоконтролю і самооцінки.

Вибір особистісно значущих цілей і завдань. Це важливий крок професійного самовиховання, адже від вибору мети залежить ефективність роботи. Чим ширша і значущіша мета, тим вірогідніше вона може стати перспективою у житті людини. Метою мають бути не поодинокі цілі (прагнення отримати вищу, ніж сусід по парті, оцінку за контрольну; успішно скласти колоквіум із певної теми тощо), а загальні, які сприятимуть розвитку власної індивідуальності. Якщо вони будуть досягнуті, то людина зможе досягти життєво важливих цілей. Серед цілей самовиховання виокремлюють:

1) досягнення згоди із самим собою. Для цього слід навчитися приймати себе таким, яким є насправді, визнати власні вади;

2) досягнення гармонії з найближчим оточенням. Щоб досягти свободи і злагоди з найближчим оточенням, потрібно навчитися змінювати своє ставлення до нього, шукати в усьому позитивні аспекти, уміти прощати і не бути рабом речей. Крім того, слід контролювати власні емоції, тобто усвідомити ті розумові операції, унаслідок яких вони виникають;

3) усунення поганих звичок. Необхідно намагатися позбутися їх якомога швидше, адже деякі з них можуть блокувати досягнення певної життєвої мети;

4) контроль власних потреб та керування ними. Будь-яка надмірна потреба людини гальмує інші прояви особистості. За відсутності контролю за потребами поведінка людини стає схожою на поведінку алкоголіка - концентрація думок на певній потребі, стан внутрішньої дисгармонії та постійного незадоволення, порушення взаємин;

б) розвиток педагогічних здібностей та умінь. Завдання майбутнього педагога полягає в тому, щоб розвивати в собі спеціальні здібності, необхідні для успішного оволодіння професією, досягнення високих результатів.

Основним завданням майбутнього вчителя є вдосконалення професійно значущих якостей особистості: розширення світогляду, збереження і зміцнення професійного здоров'я, підвищення рівня методичної підготовки, формування своєї духовної культури, педагогічного мислення, творчості тощо. Тому, визначаючи мету самовдосконалення, важливо відповісти собі не лише на питання "Яким я хочу бути?", а й на питання "Для чого я хочу таким бути?".

Планування діяльності і створення програми самовиховання. Після визначення мети особистісного розвитку людина має спланувати свою діяльність і створити програму самовиховання.

2. Програма професійного самовиховання

Програма професійного самовиховання

- програма дій щодо досягнення конкретних цілей самовиховання з урахуванням вимог педагогічної професії.

Побудові програми самовиховання, як правило, передує вироблення системи правил життя, які поступово стають принципами поведінки і діяльності. Наприклад, ніколи і нікуди не запізнюватися, ніколи і нікому не відмовляти у допомозі, не бути категоричним тощо. Процес самопрограмування особистості є нічим іншим, як матеріалізацією власного прогнозу щодо можливостей самовдосконалення.

Програма професійного самовиховання визначає найважливіші і змістові компоненти педагогічної діяльності, склад професійних умінь і слугує орієнтувальною основою для складання студентом індивідуального плану самовиховання з урахуванням особливостей і рівнів розвитку в собі необхідних умінь і здібностей.

У процесі роботи над собою потрібні план-максимум. (на тривалий час) і план-мінімум (на день, тиждень, місяць, семестр).

Для студентів-першокурсників, які щойно почали займатися самовиховною діяльністю і не мають досвіду роботи над собою, програма має містити такі розділи: самопізнання і самоосвіта; оволодіння культурою навчальної праці; самовиховання.

Програма самовиховання й саморозвитку майбутнього вчителя має відображати основні вимоги до педагогічної професії, до того, що становить у ній загальне, особливе та індивідуальне.

В. Леві запропонував п'ять перших кроків самовдосконалення як основу для програми самовиховання й саморозвитку:

1) самооздоровлення. Важливі не так результати, як те, як і для чого їх досягати. Фізичне здоров'я - не самоціль, а один із засобів одухотворення життя;

2) самоспілкування. Переоцінювання цінностей, оновлення кредо, критика своїх уявлень про те, "що таке добре" і "що таке погано";

3) розвиток самобутності. Істинна самобутність полягає не у прагненні до оригінальності, а у прагненні бути собою. Не обов'язково бути дипломованим ученим, стрибати вище за інших, писати вірші. Оригінальність виникає сама, самобутність розвивається, коли людина стає поетом, дослідником і рекордсменом власного життя, і при цьому не важливо, чи відрізняється вона від інших зовнішньою формою існування. Тільки у цьому разі людина стає справді цікавою;

4) самоосвіта. Необхідно з'ясувати для себе, чи усе можливе робиться для своєї освіти, чи відбувається це регулярно і повноцінно, чи вміло обрано методи і способи;

5) вихід із самотності. Є тільки один шлях виходу із самотності - знайти справжніх друзів. А це можливо лише тоді, коли станеш такою людиною, яку хотілось би мати за друга.

Процес підготовки майбутнього вчителя за сучасних умов орієнтований на здібності і нахили студента, рівень його початкової підготовки, прагнення самостійно збирати інформацію, аналізувати її, співвідносити з реальним світом. Тому кожен студент може будувати власну модель самовиховання і саморозвитку. Особистісно орієнтовані технології підготовки майбутніх учителів передбачають вільний вибір студентом моделі свого професійного самовдосконалення (зростання) за допомогою розроблених фахівцями авторських програм самовиховання. Студентам пропонують певні компоненти, які можуть увійти до програми. Конкретну структуру і зміст програми, строки її реалізації визначає сам студент.

Структура авторської програми може містити такі компоненти:

а) оволодіння обов'язковими і навчальними предметами за вибором;

б) ознайомлення з основними розділами кваліфікаційної характеристики;

в) самотестування своїх професійно значущих особистісних якостей і окреслення розвитку тих, які недостатньо сформовані;

г) аналіз і визначення шляхів усунення негативних особистісних якостей;

ґ) формулювання вимог до власного способу життя (фізичне здоров'я, інтелектуальний і духовний розвиток);

д) вивчення новаторського педагогічного досвіду кращих учителів, визначення шляхів його використання у своїй роботі;

е) інші розділи авторської програми. Безперечно, не всі завдання і напрями роботи над собою можна зафіксувати у плані та програмі професійного самовиховання. Важливо, щоб кожен майбутній педагог виробив свій кодекс правил і принципів та неухильно дотримувався їх.

Вибір методів і прийомів самовиховання. Визначивши мету самовиховання, необхідно правильно обрати методи, прийоми і засоби власного удосконалення.

Метод самовиховання - спосіб роботи над собою, спрямований на досягнення поставленої мети.

Елементом методу самовиховання є прийом самовиховання.

Прийом самовиховання - складова методу, необхідна для його ефективного застосування у конкретній ситуації.

Для реалізації програми самовиховання використовують такі методи: самоспостереження, самоаналіз, самотестування, порівняння себе з іншими людьми та ін.; самостимулювання; самопрограмування; методи і прийоми самовпливу (самонаказ, самоконтроль, самозаохочення, самопокарання, самозаборона, самозауваження, самопереконання, самопідбадьорення, самонавіювання, аутотренінг, самозвіт, ведення щоденника самовиховання тощо).

Особлива роль серед методів самовпливу належить методам управління своїм психічним станом, тобто методам саморегулювання. До них зараховують самонавіювання, самопідбадьорення, самопереконання, само-змушування, самонаказ, самосхвалення, самоконтроль, самозаохочення, самопокарання, самокритику тощо.

Самонавіювання (аутосугестія) - це психічний вплив людини на саму себе, вироблення нових установок, психічних станів шляхом постійного повторення словесних формул чи викликання яскравих уявлень. У медицині лікарі використовують силу навіювання з метою надання допомоги хворим, особливо у тих випадках, коли хворий втрачає віру у видужання. З допомогою цього методу можна максимально мобілізувати свої сили і волю, набути навичок самовладання, тобто здатності здійснювати діяльність у ситуаціях, що дезорганізовують людину і впливають на її емоційну сферу.

Різновидом самонавіювання є аутогенне тренування (аутотренінг) - цілеспрямоване самонавіювання за допомогою словесних формул. Завдяки йому відбувається м'язова релаксація, концентрація уваги, формується уміння регулювати розумову активність із метою підвищення ефективності значущої для людини діяльності. Унаслідок читання відповідної літератури і накопичення досвіду практично кожен студент може засвоїти релаксаційні знання і застосувати їх у самовдосконаленні.

Якщо людина вдається до самонавіювання, то має вірити в нього. Сумнів чи критика можуть повністю зруйнувати дієвість цього методу. Можна навіювати собі, що не страшно спілкуватися з незнайомими людьми, виступати перед великою аудиторією, що без надмірних зусиль можна виконати творче завдання чи підготувати реферат. Слід лише частіше повторювати самому собі (особливо у стані розслаблення, спокою), і почнете в це вірити. Людина стає сильнішою, якщо вірить у свої нереалізовані можливості, і значно слабшою - якщо опускає руки, думає, що не зможе подолати труднощі.

Сутність самопідбадьорення полягає у зміцненні віри в себе. У процесі самопідбадьорення використовують такі прийоми: самозаспокоєння; навіювання впевненості у досягненні мети; навіювання впевненості в собі; рівняння на улюбленого героя, авторитетних людей (а їм як було?). Воно може мати форму самокритики. Тоді застосовують інші прийоми: зауваження на свою адресу (чому розкис?, не будь розмазнею); самокритика у присутності друзів й інших людей тощо.

Самопереконання - процес доведення собі необхідності формування певних рис чи якостей особистості, обов'язкових для досягнення власного вдосконалення або мети діяльності. Його застосовують у тих випадках, коли потрібно закріпити свої позиції. Наприклад, студент вирішив для підвищення ефективності навчання оволодіти технікою швидкого читання, а розуміння й підтримки від оточення не отримав. Щоб не втратити впевненості в собі, йому необхідно переконати самого себе, знайти аргументи на користь прийнятого рішення.

Само змушування можна розглядати як різновид самопереконання: людина змушує себе щось зробити з огляду на негативні результати, спричинені відсутністю дій. Це може бути заборона собі чогось бажаного. Наприклад, хочеться піти на стадіон пограти у футбол, але завтра потрібно писати контрольну, до якої ще необхідно готуватися. Без самозмушування не обійтися. В. Сухомлинський із цього приводу зазначав: "Постав над собою і сто вчителів - вони виявляться безсилими, якщо ти не зможеш сам примусити себе і сам вимагати від себе... А якщо ти не навчився примушувати себе робити так, як треба, ти не зможеш стати дисциплінованим громадянином, вольовою людиною".

Сутність самонаказу полягає у велінні самому собі. Це дієвий спосіб формування самовладання й уміння управляти собою навіть у найскладніших ситуаціях. Ефективність самонаказу зростає, якщо він поєднується із самопереконанням, тобто коли людина постійно знаходить нові докази й аргументи на користь виконання самонаказу.

Самосхвалення - це своєрідне "погладжування" самого себе, висловлювання задоволення собою від досягнутого успіху, зробленого.

Самозаохочення є нагородженням самого себе за досягнутий успіх. У деяких випадках для того, щоб закріпити позитивний емоційний стан від подолання певних труднощів, можна зробити для себе щось приємне (наприклад, піти на прогулянку чи відвідати дискотеку). Таке самозаохочення завжди посилює задоволення від досягнення певного успіху. До самозаохочення вдаються, коли потрібно подолати негативні риси характеру.

Самопокарання доречне і навіть необхідне, коли людина знає, що невдача у певній справі є наслідком її лінощів, байдужості, недбалості тощо. Тоді можна і "в куток себе поставити", заборонити собі щось бажане, приємне, але не слід займатись "самоз'їданням". Головне - винести урок із невдачі і дати собі слово більше не повторювати помилок.

Самоконтроль - це свідоме самостійне регулювання особистістю своєї поведінки, її мотивів і спонукань на основі виявлення відхилень від загальноприйнятих вимог у думках, вчинках, діях. Механізм самоконтролю охоплює самоаналіз, самооцінювання, самокритику, самообмеження.

Усі охарактеризовані методи самовиховання можна поділити на дві групи: методи насильницького та ненасильницького керування собою. Насильницькі методи керування об'єднані під гаслом: "Якщо не буде бажаної поведінки, то мені буде погано", а ненасильницькі - "Якщо буде бажана поведінка, то мені буде добре". На перший погляд, різниця невелика. Однак одна й та сама дія, одна й та сама поведінка можуть породжуватися різними (часто протилежними) мотивами. Людина може працювати, щоб позбутись покарання за невиконане завдання, а може робити те саме тому, що отримує задоволення від процесу роботи і усвідомлення того, що її результати комусь дадуть користь. Безперечно, ефективність праці в другому випадку буде значно вищою.

Досконалому оволодінню інтегральним умінням педагогічно мислити і діяти сприяють спеціальні вправи, тренінги, спрямовані на розвиток спостережливості, уяви, комунікативних умінь тощо.

Важливу роль у досягненні мети самовиховання відіграє й установка. Завдяки їй людина обирає з навколишньої дійсності або з власного досвіду необхідні для поведінки об'єкти з метою реалізації запланованих дій, задоволення потреб. Без неї всі зусилля щодо самовиховання будуть марними.

Усі методи і прийоми самовиховання тісно пов'язані між собою, переплітаються, а інколи використовуються майже одночасно. Наприклад, студент, який під час педагогічної практики прагне розвинути свої комунікативні вміння, переконує себе в тому, що в нього все вийде добре, що він буде відчувати радість від спілкування з учнями, залишаючись при цьому вимогливим, уважним, тактовним. Він навіює собі певну позитивну установку на спілкування. За реальних умов, коли потрібно після уроків залишитись із класом, незважаючи на те що не вистачає сил, педагог наказує собі бути терпеливим, комунікабельним, здатним продовжити професійне спілкування.

Зіставлення досягнутих результатів з очікуваними. Воно має засвідчити позитивні зміни в особистості та успішне просування у навчально-науковій діяльності. Усе це виявляється в поліпшенні якості навчання, усвідомленні своїх успіхів. Чим кращі конкретні результати діяльності (бали у заліковій книжці, похвала педагогів, оцінка однокурсників тощо), тим сильнішою є потреба у самовдосконаленні.

Усі особистісні зміни (інтелектуальний, духовний розвиток, уміння керувати своїм психічним станом і зміцнювати своє професійне здоров'я, вольова цілеспрямованість, розвиток педагогічних здібностей) стають могутнім стимулом у професійному і особистісному саморозвитку, оскільки формують потребу в самовдосконаленні.

3. Корекція програми самовиховання

Вона здійснюється на основі самоконтролю і самооцінювання, які дають змогу не тільки пришвидшити своє просування у саморозвитку, а й вчасно помітити помилки, внести відповідні корективи до плану подальшої роботи. Тому з цією метою студентам доцільно вести щоденник, у якому відображати зміст і характер роботи над собою за день, тиждень, місяць. Слід пам'ятати, що кожен компонент технології професійного самовиховання є необхідним для успішного оволодіння процесом самовдосконалення. Нехтування хоча б одним із них зробить технологію недієвою або призведе до помилок, які буде важко виправити.

Отже, самовиховання - це один із різновидів людської діяльності, важка робота над собою. її ефективність залежить насамперед від цілеспрямованості людини, наявності у неї стійкої мотивації, позитивних установок, правильного вибору методів самовдосконалення, систематичності зусиль і постійного самоконтролю. Без самовиховання неможливе досягнення успіху в навчанні, педагогічній діяльності, сімейних стосунках і в житті загалом.

Список літератури

1. Мешко Г.М. Вступ до педагогічної професії : навч.посіб./Г.М. Мешко. - К.:Академвидав 2010. - 200с.

2. Зайченко І. B. Педагогіка : навчальний посібник [для студ. вищ.пед. навч. закл.] / І. В. Зайченко. - [2-е вид.] - К. : “Освіта України”, “КНТ”, 2008. - 528 с

Размещено на Allbest.ru