Професія учителя

Размещено на http://www.allbest.ru/

Размещено на http://www.allbest.ru/

Вступ

учитель педагогічний викладач

Педагог забов'язаний бути Особистістю - це його професійна характеристика [1,35].

Професія - “педагог”

Ні з чим не порівняти труд учителя.

Радіє ткаля шовку під руками,

Радіє сталавар вогню своєму,

Сівач радіє дивооксамиту

Озимини під набом барвінковим -

Учителю потрібні ж роки й роки,

Щоб квіт у плід тривожно перецвів.

(Драч І.Ф.)

Педагог, учитель, вихователь - довірена особа суспільства, якій вона ввіряє найдорожче і найцінніше - дітей, свою надію, своє майбутнє. Доля дітей в руках педагога, в його золотому серці, він має бути джерелом радісного пізнавального і морального зростання своїх вихованців. Жодна інша професія не ставить таких вимог до людини. Педагог забов”язаний бути яскравою, неповторною особистістю, носієм загальнодюдських цінностей, глибоких і рцзноманітних знань,високої культури. Педагог забов”язаний прагнути до втілення в собі людського ідеалу. Будь-яка характеристика не може охопити всі напрями діяльності педагога [6,22-29].

Тисячі професій народжуються і вмирають. Та серед вічних професій учительська посідає особливе місце: вона початок усіх професій. Змінюються умови й засоби виховання, та незмінним залишається головне призначення вчителя - навчити любддину бути Людиною.

Педагог має справу з конкретними людьми, проте його завдання не лише особистісно, а й суспільно зумовлене - підготовка підростаючого покоління до активної участі в житті суспільства. Чому суспільство змушене відкривати школи, тримати армію вчителів? Для того, щоб нові покоління могли включитися у різні сфери життя (розвивати науку, мистецтво, виробляти продукцію,поширювати досвід). Саме тут, в освіті, у згорнутому вигляді діти проходять попередній шлях людства і засвоюють ті результати, яких воно досягло впродовж тисячоліть.

За багатовікову історію людина нагромадила величезний досвід. Суспільство зацікавлене в тому, щоб відібрати з нього найцінніше, необхідне для засвоєння молодим порколінням, щоб через засоби массової інформації, а головним чином через школу і вчителя. Трансформувати його у свідомості молоді. Призначення вчителя - бути ланкою у передаванні суспільного досвіду, сприяти соціальному прогресові. Під час навчання педагог передає пізнавальний досвід, допомагаючи дітям опанувати знаряддя праці - трудовий, організовуючи взаємини у процесі діядьності людини - моральний [9,94-96].

Брак цілеспрямованої гуманістичної освіти може призвести як до інтелектуальної, так і до моральної деградації нових поколінь. На вчителя покладено соціальну відповідальність за наслідки його праці. Його роль як організатора освіти, виховання не може бути переьільшеною: за рівень розвитку нового покоління він відповідає перед державою. Особливо значущою є місія вчителя у наш час, коли виразно позначився небезпечний для долі цивілізації розрив між технічною підготовкою людини і рівнем її соціальної свідомості, її моральності. Саме цей розрив є однією з причин ядерної загрози, що нависла над світом, екологічної, продовольчої та інших глобальних проблем. Усе це потребує підвищеня культури народу, а отже, гуманізації освіти. І тому для школи і вчителя сьогодні надзвичайно важливим є соціальне замовлення - виховати поборників виживання людства, збереження планети, що стала нашою спільною домівкою [2,23].

Позиція вчителя завжди специфічна. З одного боку, він готує своїх вихованців до потреб певноо моменту, до конкретних запитів суспільства (нині актуальною є орієнтація на ринкові вілносини, виховання дисциплінованості тощо). З іншого боку, вчитель, об”єктивно залишаючись носієм і провідником культури, несе в собі позачасовий чинник, беручи участь у формуванні особистості як синтезу всіх багатств людської культури. Вчитель - це людина, скерована в майбутнє, він формує у молодих людей активне і відповідальне прагнення оновлення світу, в якому вони живуть.

Служіння сьогоденню і втілення гуманістичної місії сповнюють драматичну долю вчителя, який нерідко скутий вказівками й рекомендаціями адміністрації, поточними потребами. Що більше вчитель підпорядковує свою діяльність конкретним запитам дня, то меншою мірою він є гуманістом і моальним наставником. Піднестися над буденністю, усвідомивши своє покликання, і гідно йому служити - ось що нині важливіше для вчителя. Хоча діяльність учителя суспільно зумовлена і спрямована на завдання соціалізації людини, дитини, в ім”я якої й існує суспільство. Це принципова позиція в роботі педагога, якою він керується повсякчас, і особливо у складних ситуаціях, коли постає питання вибору конкретного розв”язку [2,34-35].

Сутність педагогічної діяльності вчителя

Наша праця - формування людини,

і це покладає на нас особливу,

ні з чим не зрівняну відповідальність.

(В.О. Сухомлинський)

1. Хто такий учитель?

У Педагогічній енциклопедії засвідчено: “Спеціаліст, що веде навчальну і виховну роботу з учнями у загальноосвітніх школах різних типів”. Поряд зі словом учитель ми вживаємо і слово педагог як поняття загальніше. Педагог - це фахівець, який займається навчально-виховною роботою в школі чи дитячому садку, школі-інтернаті чи виправній колонії, працівник позашкільного закладу, керівник народної освіти, викладач вищого навчального закладу [12,156].

Професія викладача - одна із найбільш творчих і складних професій, в яких поєднано науку та мистецтво. Ця професія споріднена з працею письменника (творчість у підготовці матеріалу), режисера і постановника (створення замислу та його реалізація), актора (в педагогічній діяльності інструментом є особистість викладача), педагога, психолога та науковця.

Діяльність викладача має високу соціальну значущість і займає одне з центральних місць у державотворенні, формуванні національної свідомості і духовної культури українського суспільства [5,72].

Вперше в документі високого рівня, яким є державна національна программа “Освіта”, окремий спеціальний розділ присвячено педагогічним працівникам.

“Педагогічні працівники, - нвголошується в документі, - мають стати основною рушійною силою відродження та створення якісно нової національної системи освіти”. Проте суспільнтй статус педагога в нашій державі ще не відповідає тим високим вимогам, які об”єктивно ставляться до педагогічних працівників. “У зв”язку з цим, - зазначено в документі, - головна увага має бути зосереджена на підготовці нового покоління педагогічних працівників, підвищенні національної культури, професійної кваліфікації та соціального статусу педагога до рівня, що відповідає його ролі у суспільстві”. У зв”язку з цим одним із пріоритетних напрямів кадрової політики в галузі освіти є “створення умов для ефективної професійної діяльності педагогічних працівників, забезпечення їх високого соціального статусу в суспільстві”. З цією метою в программі визначено такі основні напрями роботи з педагогічними кадрами:

- створення системи педагогічної освіти, що задовольняла б потреби суспільства в педагогах різних спеціальностей і кваліфікаційних рівнів, здатних виконувати основну соціальну функцію - формувати цілісну і всебічно розвинену особистість, віддану інтересам Української держави;

- Глибоке реформування змісту. Форм і методів підготовки педагогічних працівників усіх ланок освітньої галузі;

- Залучення кращих інтелектуальних та духовних сил суспільства в освітню сферу;

- Піднесення престижу педагогічної праці, створення педагогічним працівникам соціально-економічних умов, адекватних їхньому місцю й ролі в суспільстві;

- Забезпечення безперервної освіти педагогічних працівників, підвищення їхнього професіоналізму, освітнього та загальнокультурного рівня;

- Істотне вдосконалення наукового, методичного, інформаційного, видавничо-поліграфічного забезпечення педагогічної діяльності;

- Створення умов для професійної свободи, творчого пошуку, ініціативи педагогів, прискорення суспільної апробації, відбору і селекції педагогічних новацій;

- Розроблення та впровадження нової системи оцінки (атестації) рівня професійної діяльності педагогічних працівників [3,15-18].

У вихованні молодого покоління так чи інакше бере участь майже все доросле населення. Педагогічна діяльність може бути професійною і непрофесійною. Непрофесійна - це вид педагогічної діяльності, якою займаються всі люди (батьки, керівники виробництв, установ тощо) в повсякденному житті, не маючи спеціальної педагогічної освіти і педагогічної кваліфікації. Здійснюючи виховний вплив, вони діють здебільшого інтуїтивно, не завжди вміючи чітко пояснити чи обгрунтувати свою позицію. Професійна педагогічна діяльність потребує спеціадьної освіти і здійснюється у спеціальних навчально-виховних та освітніх закладах. Фахівець діє свідомо, спираючись на систему принципів, правил,прийомів. Професійна педагогічна діяльність викладача - це цілісна динамічна система. Вона містить п'ять структурних елементів: суб'єкт педагогічного впливу, об'єкт педагогічного впливу, предмет їх спільної діяльності, цілі навчання. Засоби педагогічної комунікації. Ці компоненти складають систему, бо ні один з них не може бути замінений іншим або їх сукупністю. Всі вони знаходяться у прямій та зворотній залежності.

Визначення професійно-педагогічної діяльності звучить так: “Це діяльність учителя, змістом якої є керівництво діяльністю учнів у навчально-виховному процесі. Головною метою педагогічної діяльності є - розвиток особистості дитини [2,87]

Одним з найважливіших завдань суспільства є формування особистості.

Під особистістю слід розуміти людину як суб'єкт суспільних відносин, який є носієм свідомості та системи суспільнознавчих якостей, зумовлених історичними умовами життя суспільства.

Формування особистості не проходить стихійно за якимись внутрішніми законами саморозвитку. Помітну роль у цьому процесі відіграють конкретні люди, які займаються вихованням професійно - педагоги.

Педагог - особа, яка має спеціальну підготовку і професійно займається педагогічною діяльністю.

Професія педагога (учителя, викладача, майстра виробничого навчання, вихователя) є найдавнішою на Землі.

Ще Аристотель говорив: “Вихователі ще більш достойні поваги, аніж батьки, бо останні дають нам лише життя, а перші - достойне життя”.

У Київській Русі учителів називали майстрами, підкреслюючи цим самим глибину поваги до тих, хто творить духовне багатство суспільства. Історія нашого народу, кожного члена нашої спільноти тісно пов'язана з батьками та вчителями, їх працею створювалась і створюється найбільша цінність на землі - Людина.

2. Роль педагога в сучасних умовах

В сучасних умовах зростає роль педагога. Які будуть результати праці педагога сьогодні - таким буде наше суспільство в майбутньому

Значення професії вчителя в суспільстві завжди займало важливе місце в роботах великих педагогів, письменників, громадських діячів нашої країни. Так, в XIX столітті К.Д. Ушинський, основоположник російської школи наукової педагогіки, підкреслюючи високу соціальну роль вчителя в суспільстві, писав: «Вихователь, котрий врівень з сучасним ходом виховання, почуває себе живим, діяльним членом організму, що бореться з невіглаством і вадами людства, посередником між усім, що було благородного і високого в минулої історії людей, і поколінням новим, хранителем святих заповітів людей, які боролися за істину і за благо. Він відчуває себе живим ланкою між минулим і майбутнім ... »(Ушинський К. Д. Про користь педагогічної літератури).

Розглядаючи педагогіку «у великому сенсі як збори наук, спрямованих до однієї мети», і педагогіку «у тісному сенсі» як теорію мистецтва, «ви веденням з цих наук», К.Д. Ушинський у своїй роботі «Людина як предмет виховання» писав: «Мистецтво виховання має ту особливість, що майже всім воно здається справою знайомих зрозумілим, а іншим навіть справою легкою, і тим зрозуміліше і легше здається воно, ніж менш людина з ним знайомий, теоретично чи практично. Майже всі визнають, що виховання вимагає терпіння; деякі думають, що для нього потрібні вроджена здатність і вміння, тобто навик, але дуже деякі прийшли до переконання, що крім терпіння, вродженої здатності і навичок необхідні ще й спеціальні знання ... » (Ушинський К.Д. Ізбр. пед. соч.: У 2 т. М., 1974. Т. 1. С. 229, 231).

К.Д. Ушинський підкреслював, що вчитель повинен володіти великим колом знань з різних наук, що дозволяє вивчати дитини у всіх відносинах. Важливе значення в педагогічній спадщині великого російського педагога відводиться вимогам до особистісних якостей вчителя. Він стверджував, що ніякі статути я програми не можуть замінити особистості в справі виховання, що без особистого безпосереднього впливу вихователя на вихованця справжнє виховання, що проникає в характер, неможливе. В.Г. Бєлінський, кажучи про високий соціальний предначертанию вчительської професії, пояснював: «Як важливий, великий і священний сан вихователя: в його руках доля цілого життя людини» (Бєлінський В.Г. Ізбр. Пед. Соч. - М.-Л., 1948 . С. 43). Великий російський письменник Л.М. Толстой, як відомо, вніс великий внесок не тільки в літературу, але і в теорію і практику освіти. Досвід роботи в Ясній Поляні і зараз є предметом пильного вивчення. Говорячи про професію вчителя, він писав: «Якщо вчитель має тільки любов до справи, він буде хороший вчитель. Якщо вчитель має любов тільки до учня, як батько, мати, він буде краще того вчителя, який прочитав всі книга, але не має любові ні до справи, ні до учнів. Якщо вчитель з'єднає в собі любов до справи і учням, він - досконалий учитель »(Толстой Л.Н. Пед. Соч. - М., 1953. С. 342).

6) Педагогічна взаємодія є сукупністю педагогічних ситуацій, тобто окре­мих і водночас взаємопов'язаних фрагментів педагогічної діяльності, кожен з яких містить у собі всі її ознаки: є певні суперечності між реальним станом вихованості, навчальними можливостями учнів і метою, для досягнення якої організовують дії дітей; є завдання, які слід роз­в'язати на шляху до мети; є засоби, за допомогою яких учитель впливає на дітей. Шлях досягнення виховної мети можна уявити як сходи, яки­ми вчитель разом з учнями піднімається, втілюючи програму здобуття знань, духовного зростання. Такими ситуаціями є різні форми педаго­гічної взаємодії вчителя з учнями, батьками, колегами: організація уро­ку, ведення бесіди, планування походу, проведення свят, розповідь про важливі проблеми людського буття. Кожну з цих форм взаємодії, кож­ну ситуацію слід організовувати і проводити з урахуванням специфі­ки педагогічної діяльності, вимог до всіх ЇЇ компонентів.

Розгляньмо це на прикладі педагогічної розповіді, яка посідає ваго­ме місце у навчально-виховному процесі при обговоренні з учнями моральних цінностей, викладі нових знань, міркуванні з приводу пев­них учинків. Розповідь як жива й образна форма усного монологічного викладу широко застосовується в усіх класах, у викладанні всіх предметів з тих тем, де розглядаються головним чином фактичні відомості1. Це сюжетний виклад думки -- міркування з приводу певної ситуації, що містить важливу для дитини проблему. Будь-яка розповідь учителя як педагогічна діяльність зумовлена певною метою (навіщо вести роз­мову?) -- поінформувати слухачів чи переконати їх, а може, спонука­ти до певних дій.

Найлегше досягти мети інформування. Потрібно викласти думку, подбавши про те, щоб вона була зрозумілою аудиторії. Для переконання слід домогтися не лише сприймання інформації, а й згоди з нею, а це потребує зняття упередженості у слухачів. Найскладнішим є спонукан­ня до дії. Тут має бути такий великий психологічний вплив, пов'язаний з організацією сприймання, щоб не лише переконати, а й збудити потре­бу діяти у певному напрямі. Це можливо, якщо вчитель розумітиме мету як ефект зростання особистості учня (збудити інтерес до пробле­ми, викликати потребу змінити поведінку тощо). А для цього вчитель, розповідаючи, домагається, щоб не лише зміст, а й мета розповіді були зрозумілі й сприйняті учнями, у зв'язку з чим він прагне співвіднести інтереси аудиторії з обраною темою.

Плануючи розповідь з позиції взаємодії, ми знову усвідомлюємо необхідність організації суб'єкт-суб'єктних стосунків, рефлексивного керування діяльністю учнів. Розповідаючи, педагог мусить враховувати те, як учень сприймає його слово. Дослідження показують, що слухання (а в розповіді учень -- слухач) -- складний процес. Адже увага легко розпорошується. Активне слухання має забезпечити роботу думки, уяви, пам'яті, а від темпу викладу залежить створення умов для цього. Важко зберегти уважність, коли розповідають нудно, але ще важче слухати, коли розповідь дуже цікава (трапляється, що учень починає міркувати, порівнювати почуте зі своїм досвідом, а вчитель уже пішов далі). Отже, оповідач має вбачати у своїй роботі багатопланові завдання: ознайом­лення з інформацією, збудження до слухання, керування увагою, осмис­ленням. Крім того, вчитель, здійснюючи рефлексію діяльності учнів, має водночас аналізувати свою діяльність, перебудовуючи зміст, методику виступу в зв'язку з проблемами, що виникають під час сприймання інформації.

Залежно від завдання вчителя педагогічна розповідь може викону­вати інформаційну або виховну функцію. Інформаційна забезпечуєть­ся предметоцентристською спрямованістю, коли всю увагу зосереджено на засвоєнні інформації, виховна -- гуманістичною, коли вчитель дбає про здійснення впливу на учнів, створення умов для формування їхньо­го ставлення до проблеми.

Для того щоб забезпечити реалізацію виховної функції розповіді, вчителеві слід виконати значну роботу з ЇЇ підготовки, передусім окреслити мету.

Мета розповіді визначається не лише завданнями навчання і виховання (вони, звичайно, є засадовими), а й особистою емоційною привабливістю ідеї розмови для педагога. У такому разі розповідь збагачуєть­ся силою почуття самого вчителя, стає емоційною, захопливою. Саме про необхідність формулювання особисто значущого завдання у творчості говорив К. Станіславський, увівши поняття надзавдання в театральну педагогіку. Ось його міркування з цього приводу: «Подібно до того як із зерна виростає рослина, так і з окремої думки й почуття письменника виростає його твір... Усі ці думки, почуття, життєві мрії, вічні муки або радощі письменника стають основою п'єси: заради них він береться за перо. Передавання на сцені думок і почуттів письменника, його мрій, мук і радощів є головним завданням вистави.

Домовимося ж на майбутнє називати цю головну, всеосяжну мету, що притягує до себе всі без винятку завдання, викликає творче самопочуття ролі, над завданням твору письменника... Я поясню вам... Достоєвський усе життя шукав у людях Бога й чорта. Це штовхнуло його до створення «Братів Карамазових». Ось чому богошукання є над­завданням цього твору»1.

Важливим етапом під час підготовки до розповіді є вибір змісту. Розповідь -- це сюжетне повідомлення, і завдання вчителя -- знайти яскраві факти, які спонукатимуть учнів до роздумів і переживань, по­в'язаних з визначеною метою. Якщо ми готуємося розповісти про Тара­са Шевченка і маємо на меті не лише поінформувати про його життя і творчість, а й спонукати замислитися над долею «діаманта в кожусі» і над своїми проблемами, нам мало допоможе сухий текст підручника; ми зазирнемо і до творів художніх, де вивищується постать титана волі. Тут стане в пригоді повість К. Паустовського «Тарас Шевченко», в якій змальовано яскраві епізоди навчання талановитого кріпака у майстра Ширяєва, описано його шлях, пройдений від Відня до Петербурга разом з іншими кріпаками за возами з панським майном, поневіряння поета у засланні на Аралі.

Наступний крок -- розробка композиції -- побудова розповіді, яка містить вступну (самопрезентація й мотивація), головну й заключну частини.

Вступна частина потрібна, щоб привернути увагу аудиторії, збудити думку, показати важливість теми, викликати інтерес до неї. Розробляю­чи головну частину, слід упорядкувати думки, накреслити логіку роз­гортання подій, продумати деталі, щоб слухачі не лише чули та розумі­ли, а й бачили та переживали події. Для цього слід наводити конкретні факти, що свідчать самі про себе, уникати загальних фраз. Чудовий приклад щодо переваг конкретності й визначеності знаходимо у Д. Карнегі. Шаблонну фразу про батька Джона Доу, який був бідним, але чесним, можна зробити яскравою і конкретною, даючи можливість слухачам самим дійти висновку про бідність і чесність цієї людини: «Батько Джона Доу не міг собі дозволити купити пару калош, і тому, коли йшов сніг, був змушений обгортати черевики шматками мішковини. Та, незважаючи на свою бідність, він ніколи не розводив молоко водою, а продаючи хворого коня, не видавав його за здорового».

Заключна частина розповіді (кінцівка) має бути самостійною і містити у стислій формі суть викладу. Добре сприймається у стильовій єдності з початком: проблему порушено -- проблему розв'язано -- наведено приклад -- нагадаймо про нього -- відлунюється в кінцівці.

3. Характеристики педагогічної розповіді

Розробляючи зміст розповіді й обмірковуючи її виклад, учитель повинен дотримуватися таких вимог:

забезпечити ясність розповіді для слухача, її новизну і значущість;

дібрати невеликий за обсягом матеріал, що містить динамічний сюжет;

виокремити структурно та підкреслити інтонаційно головні факти, що несуть найбільше змістове навантаження, пам'ятаючи, що і зміст,

і побудова, і характер викладу мають бути підпорядковані надзавданню;

логічно викладати думки від явища до його сутності, уникати моралізування. Діти мусять самі дійти висновку, а вчитель системою запитань, узагальнень, показом власного ставлення допомагає їм це зробити;

стисло й динамічно вести розмову, що створить атмосферу пошуку відповіді на порушену проблему;

дбати про виразність мовлення, що забезпечує мелодику розповіді (радісно, з сумом, гнівно, стурбовано, захоплено тощо). Цьому сприятимуть добір лексики, інтонація, використання засобів виразності.

Аналізуючи характеристики педагогічної розповіді, що відобража­ють специфіку її підготовки і проведення, можна визначити головні особливості цієї форми педагогічної взаємодії: гуманістична спрямованість її мети (не інформувати, а виховувати, впливати), рефлексивний характер взаємодії (дбати про активне сприймання, співроздуми і співпереживання з аудиторією, досягнення співзвучності надзавданню); публічний творчий характер мовленнєвої діяльності (імпровізаційність мовлення, врахування особливостей сприймання слова вчителя).

Ми бачимо, що педагогічна діяльність загалом і розповідь зокрема, маючи специфічні особливості, потребують дотримання певних правил, які забезпечують успіх взаємодії: ставити мету, спрямовану на вплив, здійснювати цей вплив через організацію життєдіяльності і стосунків дітей, систематично запроваджувати рефлексію для усвідомлення реальної ситуації просування учнів до розв'язання надзавдання.

4. Професійна діяльність - предмет психологічного вивчення

Основну суть професійної діяльності розкриває поняття " професія". Єдиного визначення цьому поняттю нема, бо воно многозначне, і включає в себе різні сутності: соціальну, економічну, правову, психологічну і фізіологічну. Є кілька означень:

а) "... професія - спільність всіх людей, зайнятих даним видом праці" (2, ст.. 109);

б) "професія - це довго існуючий комплекс трудових обов'язків" (3, ст. 17);

в) професія - "необхідна для суспільства і обмежена (внаслідок розподілу праці) область прикладання фізичних і духовних сил людини, яка дає йому можливість існування і розвитку" (2, ст. 109);

г) "професія - деяка об'єктивна і при цьому цілком регламентована організація дій особистості" (3, ст. 19);

д) професія характеризується як "система знань, умінь і навичок, присутня певній людині" (2, ст.. 109).

У людини, яка виконує професійну діяльність (суб'єкта праці) можна виділити такі властивості: особистісні, психологічні, фізіологічні, анатомічні, індивідуально-типологічні.

При вивченні професійної діяльності треба враховувати:

Закономірні зв'язки між діяльністю індивіда і діяльністю суспільства. Ці зв'язки розкриваються загальною соціологією через знання про закони розвитку суспільства, знання про механізм дій і форм прояву цих законів в діяльності особистостей і соціальних груп (4).

Закономірності і тенденції формування і зміни професійної напрямленості суб'єкта праці і фактори, що їх визначають: інтереси, мотиви, ціннісні орієнтації, особистісні установки, воля і т. д.

Закономірності формування і зміни психічних процесів: сприймання, увага, пам'ять, мислення і т. д.

Індивідуально-типологічна своєрідність і його прояви в поведінці людини.

Вивченням явищ 1-4 займається загальна психологія і диференціальна психологія.

Функціональні можливості організму суб'єкта праці (фізіологія праці і медицини).

Регулятором поведінки людини в діяльності є суб'єктивне відображення людиною заданої об'єктивної реальності. Для психології найбільш важливим є вивчення характеру, форм і динаміки цього відображення, і факторів, які обумовлюють конкретні типи відображення в конкретній діяльності. Можна виділити 2 групи таких факторів: об'єктивні і суб'єктивні (суб'єктні).

До першої групи відносяться:

соціальні,

виробничо-технічні,

економічні,

організаційні і

санітарно-гігієнічні характеристики професійної праці.

До другої:

особистісні,

професійно-психологічні,

психофізіологічні і

індивідуально-типологічні якості суб'єкта праці.

Для з'ясування того, як у свідомості суб'єкта праці відображається задана об'єктивна реальність і який її вплив на трудову поведінку і на результати праці людини, використовуються психологічні ознаки праці, які розробив Є. А. Климов:

усвідомлення соціальної цінності результату праці. Рівень усвідомлення залежить від рівня знань суб'єкта праці про вимоги до результатів праці; від відношення до справи, від емоційних проявів суб'єкта праці в діяльності;

усвідомлення обов'язковості виконання дорученої справи в заданих нормах;

свідоме застосування знарядь і засобів досягнення професійних цілей. Наявність цієї ознаки залежить від: рівня теоретичної підготовки, рівня сформованості професійних умінь і навичок, адекватності емоційних проявів відповідно рівню професійної готовності суб'єкта праці;

усвідомлення міжособистісних відносин. (глибина знань і розуміння суб'єктом праці внеску інших людей в створення тих матеріальних і духовних цінностей, які він використовує в своїй професійній діяльності).

Отже, взаємозв'язок мотиваційних, когнітивних, операторних і афективних компонентів діяльності суб'єкта праці зумовлений його соціальними установками, професійною напрямленістю і підготовленістю та індивідуально-типологічними особливостями.

Структура професійної діяльності

Будь-яка професійна діяльність - це складна динамічна система, до складу якої входять численні елементи. Серед них слід виділити основні, які визначають успіх діяльності:

конструктивна (конструктивно-змістова, конструктивно-оперативна, конструктивно-матеріальна);

організаторська діяльність;

комунікативна. (за Н.В. Кузьміною) [ 6]

Педагогічна діяльність є окремий випадок професійної діяльності, але вона має свою специфіку, а тому і свою власну структуру. До складу структури педагогічної діяльності за А. І. Щербаковим входять такі компоненти:

конструктивні;

організаторські;

орієнтаційні;

комунікативні;

інформаційні;

розвиваючі;

мобілізаційні;

дослідницькі.

На думку А. І. Щербакова найбільш важливою є інформаційна функція, яка базується на глибокому і вільному володінні навчальним матеріалом, методами і прийомами його викладання та ін.

Розвиваюча функція відображає єдність навчання, виховання і розвитку і забезпечує управління основними компонентами діяльності учня (мислительний, емоційний, вольовий та ін. компоненти).

Орієнтаційна функція формує в учнів ідеї і ідеали, мотиви поведінки і соціальні дії. Мобілізаційна функція активізує знання і життєвий досвід для формування у них пізнавальної самостійності. Вчитель повинен мати науковий підхід до педагогічних явищ, вміти висунути гіпотезу і т. д., тобто бути творцем, в певній мірі дослідником. Це забезпечує дослідницька функція.

В своїй професійній діяльності вчителю приходиться вибирати і компонувати навчальний матеріал відповідно віковим особливостям і можливостям учня, планувати і будувати педагогічний процес; планувати структуру своїх дій і дій учня; створювати (проектувати) навчально-матеріальну базу для проведення навчально-виховних дій. З названими діями зв'язана конструктивна функція педагогічної діяльності.

Організаторська функція полягає у включенні учнів до різного виду діяльності, організації класу, учнівського колективу і т. д. Комунікативна функція означає співпрацю і спілкування з іншими людьми: учнями, батьками, іншими вчителями.

Названі функції не можуть здійснюватися окремо, кожна сама по собі. Вони утворюють тісний зв'язок і є основою професійної діяльності.

Педагогічна ситуація і педагогічна задача

Уся педагогічна діяльність складається з ланцюга педаго­гічних ситуацій, їх створюють як учитель, так і учні, спон­танно і спеціально.

Починається шкільний день. До класу заходить учень, що запізнився, -- вже ситуація. Перевірка домашнього завдання. Два учні виявилися непідготовленими -- та­кож ситуація. Під час пояснення нового матеріалу через клас передається записка -- знову ситуація. Це не завж­ди конфлікти, але завжди суперечність між очікуваним і реальністю. Отже, педагогічна ситуація -- це фрагмент педагогічної діяльності, що містить суперечності між до­сягнутим і бажаним рівнями вихованості учнів і колек­тиву, що їх враховує вчитель, добираючи способи впли­ву, стимулюючи розвиток особистості.

Учитель усвідомлює педагогічні ситуації і формулює для себе завдання: стратегічні (як виховати у школярів почуття відповідальності, організованість), тактичні (роз­робка засобів обліку та контролю знань, активізація піз­навальної діяльності на уроках) і ситуативні (як відреагувати на те, що хтось запізнився, не вивчив, є неуважним на уроках тощо).

Майстерність учителя полягає в умінні перетворити ситуацію на педагогічну задачу, тобто спрямувати умо­ви, що склалися, на перебудову стосунків, наближаючись до поставленої педагогічної мети. Ситуація може не ста­ти педагогічною задачею, якщо вчитель її не помічає або ігнорує.

Таким чином, ситуація стає задачею в умовах ціле­спрямованості педагогічної діяльності (ситуація + ме­та = задача). Що таке педагогічна задача? Це виявлені в навчально-виховному процесі суперечності, які врахо­вує вчитель, стимулюючи розвиток особистості, це педа­гогічна мета, поставлена за певних умов. Можна вважа­ти, що розв'язання її -- основна клітина педагогічної майстерності, яка відбиває рівень професіоналізму педагога. Задача може мати кілька розв'язків, позитивний ефект яких буде залежати від установок, знань педагога, його здібностей, володіння технікою.

Розв'язання педагогічної задачі починається з аналі­зу ситуації в цілісному процесі педагогічної діяльності: характеристики вихованців, вихователів, їхніх стосун­ків, Внаслідок цього відбувається усвідомлення моти­вів вчинків, специфіки умов, особливостей взаємин.

Звернімося до аналізу поведінки А. С. Макаренка у згаданій вище ситуації1.

Дізнавшись про те, що в спальні ріжуться колоністи, вихователь реагує швидко -- "бігом з кімнати", але не поспішає втручатися -- розбороняти, хоча Калина Іва­нович і шепоче йому в спину: "Ой, мерщій, мерщій, голубчику". Він спостерігає, бачить Буруна, який відні­має в одного з хлопців фінку; бачить тих, хто співчуває пораненому. Він розуміє, що це не останній дикий випа­док, що ці діти звикли до такого способу розв'язання конфліктів, потрібний тривалий час, аби змінилися сто­сунки і вони зрозуміли жорстокість та безглуздя своєї поведінки.

Процес аналізу умов ситуації завершується на наступ­ному етапі -- усвідомлення проблеми І формулювання за­дачі. Вчителі-початківці часто пропускають цей етап і зра­зу беруться за розв'язання. Поспішають, не відчуваючи глибини конфлікту, стереотипно сприймаючи ситуацію як таку, що вже траплялась у практиці. Результат -- вона не усвідомлюється до кінця, нерідко сприймається лише видима частина айсберга. Невміння бачити проблему, розуміти, що стоїть за діями учнів, призводить до поми­лок у розв'язанні задачі.

Щодо ситуації "хлопці ріжуться" ми можемо зробити висновок, що Антон Семенович бачить проблему не лише в тому, щоб навести порядок у спальнях, припинити не­подобство, а передусім у зміні ставлення вихованців один до одного, до спільного життя в колонії. Задача, яку він формулює для себе, -- плекати паростки колективізму, створити такі умови (нові ситуації), щоб колоністи нама­галися самі розв'язувати проблеми.

Усвідомлюючи проблему, педагог конструює розви­ток ситуації, припускаючи певні варіанти розгортання подій. Це третій етап -- розробка проекту рішення. На цьому етапі висуваються гіпотези (передбачення), ви­будовується проект майбутньої педагогічної взаємодії (що робити, як, якими засобами) у вигляді певної конструктивної схеми. Цей етап потребує активного мис­лення педагога, його уяви. Вчитель-майстер прагне, проаналізувавши ситуацію, залучати до її розв'язання гро­мадську думку. Початківець нерідко віддає перевагу парній взаємодії, що ослаблює його позицію. Майстерність розв'язання задачі на цьому етапі і полягає у спря­муванні активності особистості на її всебічний розвиток.

Якщо повернутися до згаданої ситуації з "Педагогічної поеми", то ми розуміємо: за зовнішніми ознаками пове­дінки Антона Семеновича і за його роздумами проступає виважена стратегія -- формування громадської думки, ініціювання соціальної активності. Тому перша очікуваль­на пауза, гнівні, різкі репліки-накази -- прагнення під­штовхнути колоністів, щоб вони самі розв'язували проблему.

На цьому етапі важливо подумки приміряти знайде­ний прийом, уявити можливі реакції на його вплив. Дуже важливо те, що, вибираючи прийоми, педагоги-майстри шукають причину виникнення небажаних ситуацій у собі, тому кожне їхнє рішення є кроком до гармонізації своєї діяльності, до самовиховання.

Четвертий етап розв'язання педагогічної задачі -- прак­тична реалізація запланованого рішення. Відбувається у взаємодії вчителя й учня, організації діяльності вихованців як нових ситуацій, стимульованих учителем для формування їхніх ціннісних орієнтацій і поведінки. Саме на цьому етапі вчителеві необхідно досягти гармонії, узго­дженості власної діяльності з діяльністю учнів: активність учителя в розв'язанні проблеми має викликати зво­ротну активність учнів, установка вчителя на взаємо­дію -- підживитися прагненням учнів спільно розв'язу­вати проблему.

Засобами педагогічної техніки вчитель мусить виявити перед учнями силу своєї установки -- допомогти, підтримати. Головна особливість взаємодії вчителя і учнів -- "рефлексивний характер, тобто постійне відображення почуттів і думок учнів і цілеспрямоване їх формування, збагачення, розвиток". Важливо читати в душах учнів їхні думки і почуття, щоб бачити наслідки своїх дій, пе­редбачати зворотні ходи тих, кому адресовано педагогічний вплив.

Загальне поняття про педагогічну ситуацію і педагогічну задачу.

Основні поняття теми: педагогічна ситуація, педагогічна задача, етапи розв'язання педагогічної задачі.

Уся педагогічна діяльність складається з ланцюга педагогічних ситуацій. Вони виникають з ініціативи як учителя, так і учнів, спонтанно і спеціально. Педагогічна ситуація - короткочасна взаємодія учителя з учнем (колективом класу) на основі протилежних норм, цінностей, інтересів, яка супроводжується значними емоційними проявами і направлена на перебудову стосунків, що склалися (в бік покращення чи погіршення). Педагогічна ситуація торкається двох форм активності людини: взаємодії (видима поведінка) і взаємостосунків (приховані психологічні реальності, тобто установки, очікування, емоційні реакції). Майстерність учителя полягає в умінні перетворити ситуацію на педагогічну задачу, тобто спрямувати умови, що склалися, на перебудову стосунків, наближаючись до поставленої педагогічної мети. Таким чином, ситуація стає задачею в умовах цілеспрямованості педагогічної діяльності (ситуація + мета = задача). Педагогічна задача - це виявлені в навчально-виховному процесі суперечності, які враховує вчитель, стимулюючи розвиток особистості, це педагогічна мета, поставлена за певних умов. Педагогічні задачі поділяються на власне педагогічні задачі і функціонально-педагогічні задачі.

Учитель усвідомлює педагогічні ситуації і формулює для себе завдання: стратегічні (як виховати у школярів почуття відповідальності, організованість); тактичні (розробка засобів обліку та контролю знань, активізація пізнавальної діяльності на уроках); ситуативні (як відреагувати на те, що хтось запізнився, не вивчив, є неуважним на уроках тощо).

Можна умовно виділити три фази перебігу педагогічної ситуації: перша фаза - конфліктний гострий початок з явним порушенням соціальних норм і цінностей одним із учасників ситуації; друга фаза - зворотна реакція "суперника”, від форми і змісту якої залежить результат протидії, і, найголовніше, - наслідки, тобто напрямок перебудови стосунків, що склалися раніше. Друга фаза - центральна ланка ситуації; вона, як правило, має стресогенний характер (ставить під загрозу гідність особистості; дефіцит часу та інформації скорочує можливість достойної відповіді та ін.); третя фаза - відносно швидка і радикальна зміна норм і цінностей (деколи до повного руйнування певних норм) в двох напрямках - покращення чи погіршення стосунків, що склалися.

Розв'язання педагогічної задачі проходить п'ятьома етапами: аналіз ситуації; усвідомлення проблеми і формулювання задачі; розробка проекту рішення; практична реалізація запланованого рішення; аналіз результату. Починається розв'язання педагогічної задачі з першого етапу - аналізу ситуації в цілісному процесі педагогічної діяльності: характеристики вихованців, вихователів, їхніх стосунків. Внаслідок цього відбувається усвідомлення мотивів вчинків, специфіки умов, особливостей взаємин. Процес аналізу умов ситуації завершується на другому етапі, коли відбувається усвідомлення проблеми і формулювання задачі. Вчителі-початківці часто пропускають цей етап і зразу беруться за розв'язання. Результат -- задача не усвідомлюється до кінця, нерідко сприймається лише видима частина айсберга. Невміння бачити проблему, розуміти, що стоїть за діями учнів, призводить до помилок у розв'язанні задачі. Усвідомивши проблему, педагог конструює розвиток ситуації, припускаючи певні варіанти розгортання подій. Це третій етап -- розробка проекту рішення. На цьому етапі висуваються гіпотези (передбачення), вибудовується проект майбутньої педагогічної взаємодії (що робити, як, якими засобами) у вигляді певної конструктивної схеми. Цей етап потребує активного мислення педагога, його уяви. Вчитель-майстер прагне, проаналізувавши ситуацію, залучати до її розв'язання громадську думку. Четвертий етап розв'язання педагогічної задачі -- практична реалізація запланованого рішення. Відбувається у взаємодії вчителя й учня, організації діяльності вихованців як нових ситуацій, стимульованих учителем для формування їхніх ціннісних орієнтацій і поведінки. Саме на цьому етапі вчителеві необхідно досягти гармонії, узгодженості власної діяльності з діяльністю учнів: активність учителя в розв'язанні проблеми має викликати зворотну активність учнів. Під час п'ятого етапу -- аналіз результату, -- педагог порівнює наслідки розв'язання задачі з поставленим завданням. Результат розв'язання педагогічної задачі -- завжди нова ситуація. І якщо вона наближає до спільної мети взаємодії вчителя і учнів -- розвитку особистості школяра, -- ми вважаємо результат позитивним, а обране рішення продуктивним.

Размещено на Allbest.ru