Теорія виховання

23. Діяльність дитячих громадських організацій в Україні (пласт, скаути, сокіл, гайди)

Значна кількість дітей, підлітків, молоді і дорослих в Україні причетна до організації «Пласт». Вона має клич СКОБ -- «Сильно! Красно! Обережно! Бистро!» Ця організація ставить перед собою завдання патріотичного виховання української молоді, її духовного й фізичного розвитку. «Пласт» докладає зусиль для вишколення своїх членів на свідомих, відповідальних і повновартісних громадян. Він прагне плекати серед молоді традиції предків і передавати їй знання національної історії, культури, досвід відстоювання власних переконань.

Перебування у «Пласті» дітей, підлітків, юнаків та дорослих дає змогу надавати виховній роботі неперервного характеру та передавати національні традиції з покоління до покоління.

Організація українських скаутів була заснована у 2000 році, офіційно зареєстрована у 2003 році, як Львівська обласна організація.

Мета скаутів -- всебічне виховання особистості дітей, залучених до різноманітних програм Організації українських скаутів.

Найголовніша скаутська програма включає такі складові:діяльність скаутського патруля;щотижневі заняття скаутських дружин або патрулів; здобування скаутських ступенів; здобування звань лісу;зомплекс розвиваючих програм та ігор;патріотичне виховання;християнське виховання скаутські походи і табори, семінари, збори, конференції, співпраця з іншими скаутськими організаціями.

Асоціація гайдів України. Зареєстрована в 1996 р. Рух гайдів виник в Англії на початку XX ст. Назва обрана його засновниками лордом Робертом Баден-Пауеллом та його сестрою Агнес на честь відомих індійських племен, мешканці яких вирізнялися винахідливістю і вправністю.

Гайд -- людина, яка йде попереду і знаходить дорогу. Мета асоціації -- сприяти розвитку та формуванню дівчини як соціально зрілої особистості, її активній участі у всіх сферах життя суспільства, зміцнення фізичного, духовного, емоційного здоров'я, надання допомоги у саморозвитку і самореалізації, виховання впевненості у собі, реалізація шансів на життєвий успіх. Основними завданнями є залучення дівчат до гуманітарної системи цінностей, підвищення їх культурного рівня, знань з історії, світової та національної культури, краєзнавства, медицини, допомога у здійсненні природоохоронних проектів. Члени асоціації беруть участь у програмах, семінарах, тренінгах, гайдівських таборах, заходах, пов'язаних з поліпшенням становища дітей та жінок в Україні. Гайди мають опанувати 8 програм: «Українознавство», «У світі гайдингу», «Школа медицини», «Вічні істини», «Світова культура», «Господарочка», «Життя на природі», «Планета -- наш дім». Залежно від віку дівчат поділяють на категорії: ластівки -- 7--10 років, гайди -- 11--16, ренжери -- 16--20 років. Організація має емблему, гасло, гімн, присягу.

Українське дитячо-юнацьке товариство «Сокіл». Виникло у 1894 р. у Львові. Основна мета -- виховання в походах по рідному краю та в табірних умовах духовно і фізично розвиненої особистості з високою національною свідомістю і гідністю.

24. Виховна позиція - розуміння дитини, визнання дитини, прийняття дитини. Ціннісна система у розвитку особистості

І.Д.Бех розкриваючи наукову сутність нової освітньої філософії - особистісно зорієнтованого виховання, - виділяє такі виховні позиції, як розуміння дитини, визнання дитини, прийняття дитини.

1.Виховна позиція - розуміння дитини. Автор відзначає, що «одна з найгостріших людських проблем - бути зрозумілим, прийнятим, визнаним. Людина бажає, щоб її розуміли у приймали у кожному своєму стані, у кожному своєму прояві, з визнанням усіх наявних переваг і поблажливостей до наявних недоліків. Тому, позиція, що враховує ці потреби , має бути домінантною особистісного зорієнтованого виховання».

2.Виховна позиція - визнання дитини. «Визнання - це передусім право дитини бути самою собою, індивідуальністю, яка має свою позицію щодо тих чи інших явищ, ситуацій, проблем. Вимога пізнання дитини ґрунтується на вірі в її можливості, а значить - у самовдосконалення, на розумінні безкінченності пізнання людини навіть коли вона ще зовсім мала».

3.Виховна позиція - прийняття дитини». Прийняття означає безумовне ставлення до дитини незалежно від того, тішить вона дорослих в даний момент, чи ні. Прийняття - це не позиційна оцінка, це визнання того, що інший має право бути таким, яким він є». прийняття дитини передбачає поблажливе, терпляче, доброзичливе, тепле ставлення.

Таким чином, батьківське ставлення є багатогранним утворенням, в структурі якого містяться такі складові: інтегральне емоційне прийняття або неприйняття дитини; міжособистісна дистанція; форма і напрямок контролю за поведінкою дитини.

25. Сутність та завдання розумового виховання

Серед усіх живих істот на Землі людина відрізняється перш за все наявністю розуму, здатністю думати, розмовляти, творити. Не випадково в народі кажуть, що «знання та розум - скарб людини».

«Розумове виховання необхідне людині не тільки для праці, а й для повноти духовного життя. Уміти творчо мислити й бути розумною повинна кожна людина, бо розум конче необхідний у всіх без винятку видах людської діяльності. Тому й справжнє розумове виховання орієнтує людину на життя у всій його складності, в усьому його багатстві»

Початкова школа покликана дати своїм учням окреслену її навчальним планом і програмами належну суму знань, умінь та навичок і водночас розвивати їх розум так, щоб вони в перспективі, здобувши освіту, ставали розумнішими, інтелектуально багатими, компетентними, із жадобою до знань людьми.

Розумове виховання - це цілеспрямована діяльністьсть вихователя з розвитку розумових сил і можливостей учнів, по прищепленню культури розумової праці. В основі РВ лежить формування людської мудрості, що об'єднує в собі освідченість, вихованість, інтелект та життєвий досвід самої людини. РВ. передбачає створення оптимальних умов для формув. творчо-мислячої особистості, належного рівня розумового розвитку людини, максим. використання її потенційних можливостей для підвищення інтелектуальних сил.

Завдання розумового виховання.:

· Оволодіння системою наукових знань

· Оволодіння розумовими операціями (аналіз, синтез, порівняння)

· розвиток мислення(всіх видів)

· розвиток пізнавального інтересу

· формування розумової праці(використання часу, почерговість пізнавальної діяльності, обладнання робочого місця, режим діяльності)

· формування основ наукового світогляду(подача інформації, суспільна діяльність)

26. Основні шляхи розумового виховання (систематичне, розвивальне навчання, позакласна робота у розумовому вихованні)

Провідні шляхи розумового виховання - це систематичні заняття на уроках, побудованих на основі принципів розвиваючого навчання, позакласна робота з розвитку інтелектуальної культури учнів. У цілому ж розвиток розумових сил і здібностей школяріввеликою мірою залежать від багатства інтелектуального життя школи.

Навчання тоді повноцінне, коли воно сприяє розумовому розвиткові учнів, протікає у їх органічній єдності. Порушення цієї ціліності недопустиме. Та й головна суть розумового виховання якраз і полягає в тому, що, здобуваючи знання, дитина разом з тим стає розумнішою. У процесі навчання здійснюється головна мета розумового виховання розвиток інтелекту.

У початкових класах, як відзначав В.Сухомлинський, спостереження необхідні дитині, як сонце, повітря й волога необхідні рослині. Тут спостереження - найважливіше джерело енергії розуму. Виховуючи молодших школярів, треба вчити їх бачити в звичайному незвичайне, шукати й відкривати причинно-наслідкові зв'язки, відповідаючи на запитання «чому?». Школа спостережливості в молодшому віці - необхідна умова розумового розвитку.

Неабияк зміцнює інтелектуальні сили молодших школярів звернення до українського народного гумору.

Відомо, що чим краще готовий організм дитини до всіх змін, пов'язаних із початком навчання в школі і до труднощів, тим легше він їх подолає, тим спокійнішим буде перебіг підготування до школи. Тому і приділяється значна увага проблемі визначення готовності дитини до школи. Готовність дитини до систематичного навчання - це той рівень розвитку дитини, за якого вимоги систематичного навчання не будуть надмірними і не призведуть до порушення здоров'я дитини.

Розвивальне навчання - це система, що забезпечує повноцінне засвоєння знань, робить учня суб'єктом навчального процесу, зацікавленого в навчанні і самовдосконаленні, сприяє формуванню логічного мислення.

27. Основні компоненти розумового виховання: система знань, умінь, погляди на пізнання і свідомість людини, сучасна культура трудової та пізнавальної діяльності

Розумове виховання - цілеспрямована діяльність педагога з розвитку розумових сил і мислення учнів, прищеплення їм культури розумової праці. Особлива роль у розумовому вихованні належить формуванню інтелектуальних умінь. Цьому сприяє робота з різними типами завдань: дослідницькими (спостереження, експеримент, екскурсії) порівняльними (від простіших до порівнянь, що виявляють подібність або відмінність понять складних явищ).

Успіх навчальної діяльності учнів, їх розумовий розвиток значною мірою залежить і від рівня сформованості в них таких таких навчальних умінь. Уміння читати - характеризується виразністю, інтонацією і залежить від уміння учня охопити зором текст який читає. Слід домагатися щоб учні усвідомлювали прочитаний текст. Уміння слухати - передбачає вміння зосередитися на змісті розповіді, пояснення, лекції чи запитань учителя. Відповідей на запитання учнів, слухання має супроводжуватися аналізом, умінням прорецензувати й оцінити прослухане повідомлення. Уміння усно формулювати і викладати свої думки. Йдеться про відповіді на запитання, переказування змісту про читаного чи почутого, словесний опис картини, прикладу спостережуваного об'єкта, вміння поставити запитання до розповіді вчителя, прочитаного тексту. Уміння писати - передбачає оволодіння технікою письма та писемною мовою і полягає в умінні правильно списувати з дошки, з книжки, описувати побачене, писати під диктовку, написати твір на задану тему, реферат, законспектувати прочитане. Уміння працювати з книжкою - це уміння підібрати необхідну літературу за бібліографією, визначити її загальний зміст, вміння користуватися довідковою літературою, словниками, періодикою. Спеціальні уміння - охоплюють уміння читати ноти технічні креслення, карти, обсіюванні вміння з математики, уміння записувати числа, формули, нотні знаки, користуватися словником під час вивчення іноземних мов. Уміння культури розумової праці - до цих умінь відносять, уміння дотримуватися раціонального режиму розумової праці, виконувати навчальна завдання акуратно, утримувати в належному порядку своє робоче місце.

Учень повинен уміти чергувати розумову працю з відпочинком або з іншим видом діяльності. Культура розумової праці передбачає знання учнів загальних правил розумової праці та уміння дотримувати їх у своїй навчальні діяльності; знання важливості поступового входження в роботу, її ритмічність регулярність у чергуванні праці й відпочинку, роботи зі складним матеріалом.

Виходячи із загальних правил, кожен учень розробляє власний стиль навчальної діяльності. Правильно організувати навчання, що передбачає залучення всіх учнів до активної пізнавальної діяльності і використання спеціальних завдань на розвиток мислення, позитивно позначається на розумовому розвитку і вихованню школярів.



28. Роль пізнавального інтересу в розумовому вихованні

Пізнавальний інтерес - це емоційно усвідомлена, вибіркова спрямованість особистості, яка звернена до предмета й діяльності, пов'язаної з ним, що супроводжується внутрішнім задоволенням від результатів цієї діяльності. Цей інтерес має пошуковий характер, підвищує можливості розумового розвитку учня (В.Ф.Паламарчук), сприяє усвідомленій самостійності (О.Я.Савченко), викликає продуктивну роботу (В.І.Лозова), змінює способи розумової діяльності(Г.І.Щукіна), є умовою розвитку творчої особистості (М.І.Алєксєєва).

Характерними особливостями інтересу є його усвідомленість, емоційність, особлива вольова спрямованість до пізнання. Наявність взаємозв'язку між інтересом і різноманітними психологічними функціями призводить до такого висновку: якщо ми бажаємо сформувати пізнавальний інтерес, організовуючи пізнавальну активність учнів, необхідно сформувати в них ті психологічні функції, які пов'язані з інтересом.

Пізнавальний інтерес у навчальній діяльності виступає як результат взаємодії об'єктивної і суб'єктивної сторін інтересу. Він виражає прагнення учнів до знань і самостійної творчої роботи, тому вважається педагогами одним із найбільш значущих і надійних факторів, які інтенсифікують пізнавальну діяльність школярів.

Навчання спирається на інтереси дітей, воно ж і формує їх, тому інтерес є передумовою навчання і його результатом. Пізнавальний інтерес може виступати і як засіб навчання, і як мета педагогічної роботи в плані розвитку загальної пізнавальної активності. Така потрійність прояву інтересу як мети, засобу і результату навчання та виховання складає головну особливість педагогічного аспекту проблеми формування пізнавальних інтересів учнів.

Пізнавальний процес - це активне мотивоване емоційне ставлення суб'єкта до предмета пізнання, яке має систематично враховуватись і розвиватись у процесі навчання, оскільки безпосередньо впливає на формування і розвиток особистісної спрямованості дитини. Класифікація пізнавальних інтересів за різними критеріями:

- За стійкістю пізнавальних інтересів;

- За спрямованістю пізнавального інтересу;

- За рівнем дієвості інтересів;

- За обсягом пізнавального інтересу.

29. Формування наукового світогляду школярів (сутність та основні структурні елементи наукового світогляду. Основні шляхи та засоби наукового світогляду)

Науковий світогляд - цілісна система наукових, філософських, політичних, моральних, правових, естетичних понять, поглядів, переконань і почуттів, які визначають ставлення людини до навколишньої дійсності до самої себе. Його основу становлять погляди і переконання, що сформувалися на базі знань про природу та суспільство й стали внутрішньою позицією особистості. Погляди прийняті людиною як достовірні ідеї, знання теоретичні концепції, передбачення, що пояснюють явища природи і суспільства, є орієнтирами в поведінці, діяльності, стосунках.

Переконання - психічний стан особистості, який характеризується стійкими поглядами, впевненістю у правильності власних думок, поглядів, це сукупність знань, ідей, концепцій, теорій, гіпотез в які людина вірить як в істину. Невід'ємною частиною переконань людини є її почуття. Втілення світоглядних переконань у життя, їх обстоювання і захист людина переживає емоційно. Важливий елемент світогляду - теоретичне мислення, здатність аналізувати, синтезувати, порівнювати, робити висновки. Воно дає змого творчо осмислювати знання, розширювати світогляд. Складником світогляду є і воля людини, свідома саморегуляція людини своєї поведінки і діяльності, регулювальна функція мозку, що полягає у здатності активно досягати свідомо поставленої мети, долаючи зовнішні та внутрішні перешкоди. Реалізуючи світоглядні ідеї в практичні діяльності, людина виявляє вольові якості (цілеспрямованість, рішучість, принциповість). Для наукового світогляду характерне правильне розуміння минулого і сучасного світу.

Науковий світогляд виявляється у поведінці людини і визначається оптимальним засвоєнням понять, законів, теорій, готовністю обстоювати свої ідеали, погляди та діяльність.

Вчитель може успішно формувати світогляд учнів лише за умови, що він добре знає не лише свій предмет, а й суміжні навчальні дисципліни і здійснює у процесі навчання між предметні зв'язки. Це дає змогу розкрити наукову картину світу, показати його єдність. Адже, сформувати науковий світогляд учнів засобами одного навчального предмета неможливо. У формуванні світогляду важливо використати філософський зміст, традиції, звичаї, обряд народного календаря як джерела глибокого осмислення учнями екологічних, моральних та естетичних проблем. У народному розумінні неоціненне виховне значення мають народні філософські ідеї про безмежність світу, вічність життя та його постійне оновлення, циклічність природних явищ (сонце - як джерело життя,земля - як годувальниця всього живого), а також прогностична функція народного календаря («Вінця навколо сонця - на дощ»).

Відповідну роль у формуванні наукового світогляду учнів відіграє позакласна виховна робот. Виховні заходи збагачують їх світоглядними поняттями, поняттями, уявленнями, ідеями, теоріями, сприяючи формуванню поглядів і переконань.



30. Основні поняття морального виховання (мораль, моральна свідомість, моральний вчинок, звичка, поведінка, переконання, спрямованість, почуття)

Мораль -- це система ідей, принципів, законів, норм і правил поведінки та діяльності, які регулюють гуманні стосунки між людьми за будь-якої ситуації на демократичних засадах. Мораль - це імперативно-оцінний спосіб ставлення людини до дійсності, котрий регулює поведінку людей з огляду на принципове протиставлення добра і зла.

Моральна свідомість - складний, суперечливий феномен духовної культури, що має свої рівні, форми, структуру.

Моральний вчинок -- добровільна дія, що об'єктивно відповідає моральній вимозі

Моральні звички - корисні для суспільства стійкі форми поведінки, що стають потребою і здійснюються за будь якої ситуації та умов.

Моральна поведінка -- це здатність особистості жити в суспільстві, серед людей, встановлювати з ними взаємини в рамках етичних норм, прийнятих в даному суспільстві.

Моральне переконання - це діяльні сили особистості, гаряче прагнення відстояти правильність, довести істинність свого погляду, готовність піти в ім'я цього на будь-які прикрості.

Моральна спрямованість - стійка суспільна позиція особистості, що формується на світоглядні основі, мотивах поведінки і виявляється як властивість особистості в різних умовах.

Моральні почуття - стійкі переживання у свідомості людини, які зумовлюють її вольові реакції, ставлення до себе , інших людей, явищ суспільного буття.



31. Моральне виховання в сучасних умовах(зміст, методи, форми та система морального виховання)

Моральне виховання -- виховна діяльність школи і сім'ї, що має на меті формування стійких моральних якостей, потреб, почуттів, навичок і звичок поведінки на основі засвоєння ідеалів, норм і принципів моралі, участь у практичній діяльності.

Мораль -- система ідей, принципів, законів, норм і правил поведінки та діяльності, які регулюють гуманні стосунки між людьми за будь-якої ситуації на демократичних засадах.

Зміст морального виховання учнів зумовлений потребами і вимогами суспільства до формування всебічно розвиненої особистості, рівнем його моральності. З огляду на ці чинники, завдання морального виховання в школі -- формування національної свідомості й самосвідомості, прагнення жити в гармонії з природою, свідомої дисципліни, обов'язку та відповідальності, поваги до закону, до старших, до жінки.

Методи морального виховання -- способи педагогічної взаємодії, за допомогою яких здійснюється формування особистості відповідно до мети і завдань морального виховання і вікових особливостей дітей. До найпоширеніших методів морального виховання належать методи формування моральної поведінки, методи формування моральної свідомості, методи стимулювання моральних почуттів і мотивів поведінки.

До форм морального виховання відносять спеціальні уроки, етичні бесіди, відверті розмови, диспути, лекції, тематичні вечори, зустрічі свят народного календаря, благодійні заходи, створення альманахів з історії родоводу, вечорниці та інші.



32. Використання методів народної педагогіки в моральному вихованні школярів

Мета сформувати моральні якості і переконання з позицій народних уявлень про мораль, забезпечити розвиток моральної поведінки, завдання забезпечити засвоєння й актуалізацію моральних норм і правил вироблених народною педагогікою ; перевірити ефективність народно-педагогічних засобів для морального вдосконалення особистості старшого дошкільника; виявити характер змін рівня моральної вихованості.

Підходи урахування сучасних суспільних умов, гуманізація, активна поведінкова діяльність, опора на християнську мораль компоненти моральної вихованості пізнавальний, емоційний, поведінковий.

Методи і прийоми"хвилини народної мудрості", інтерактивні вправи, рольові і ділові ігри, "життєві проекти", приклад, творення казки, складання розповідей, виготовлення малюнків.

Форми заняття - діалоги, заняття-тренінги, колективні творчі роботи, заняття-свято, розваги.

Педагогічні умови проведення окремих занять народно-педагогічного напряму; забезпечення пріоритетності морального виховання народно-педагогічних засобів в системі виховної роботи; інтегрування народно-педагогічних засобів у зміст навчально-виховних програм.

Критерії і показники оцінки моральної вихованості : інформаційно-пізнавальний, емоційно почуттєвий, конативний. Результат: сформованість моральних якостей, навичок моральної поведінки.

33. Поняття про естетичне виховання, його сутність і завдання

Естетичне виховання - це процес формування цілісного сприйняття і правильного розуміння прекрасного у мистецтві та дійсності; здатність до творчого самовиявлення притаманна людині.

Однак ця здатність вимагає свідомого, цілеспрямованого, планомірного і систематичного розвитку.

Основою, на якій здійснюється естетичне виховання е певний рівень художньо-естетичної культури особистості, її здатності до естетичного освоєння дійсності. Цей рівень виявляється як у розвитку всіх компонентів естетичної свідомості (почуттів, поглядів, переживань, оцінок, смаків, потреб та ідеалів), так і в розвитку умінь і навичок активної перетворюючої діяльності у мистецтві, праці, побуті людських взаєминах. Формування у школярів певної системи художніх уявлень, поглядів, які зможуть допомогти їм виробити в собі дійові критерії естетичних цінностей, готовність та уміння вносити елементи прекрасного у своє життя, починається із сприймання оточуючого.

Завданням естетичного виховання е не тільки розширення художнього сприймання, списку прочитаних книг, почутих музичних творів, а й організація людських почуттів, духовного росту особистості, регуляція і корекція поведінки.

Естетичне виховання проникає в усі сфери дитячого життя, воно забезпечується всіма ланками виховання і використовує багатство і різноманітність його засобів.

Усе це дає право вважати головним принципом естетичного виховання принцип все загальності естетичного виховання і художньої освіти.

Таким чином функціонування системи естетичного виховання ефективно здійснюється тоді, коли вона діє не ізольовано, а включається у комплекс усієї навчальне-виховної роботи і здійснюється з допомогою цілеспрямованого педагогічного керівництва.



34. Компоненти естетичної культури (естетичне сприймання, почуття, потреби, смаки, ідеали, уміння, здібності у галузі мистецтва)

Естетичне виховання - це процес формування цілісного сприйняття і правильного розуміння прекрасного у мистецтві та дійсності; здатність до творчого самовиявлення притаманна людині.

Естетичні почуття - почуття насолоди які відчуває людина сприймаючи прекрасне, в діяльності у творах мистецтва.

Потреби -- це суб'єктивне відчуття недостатнього задоволення, завжди пов'язане з намаганням людини позбутися чи принаймні зменшити відчуття.

Смак - здатність людини правильно оцінювати прекрасне.

Ідеал - уявлення людини про прекрасне, від чого вона прагне , нащо рівняється.

Уміння (навички) -- здатність належно виконувати певні дії, заснована на доцільному використанні людиною набутих знань і навиків. У. передбачає використання раніше набутого досвіду, певних знань; без останніх немає У. Утворення У. є складним процесом аналітико-синтетичної діяльності кори великих півкуль головного мозку, в ході якого створюються й закріплюються асоціації між завданням, необхідними для його виконання знаннями та застосуванням знань на практиці.

Здібності -- індивідуально стійкі психічні властивості людини, що визначають її успіхи в різних видах діяльності. Здібності -- це потенційні можливості, що виявляються в діяльності, яка не може існувати без них.

Кожна здібність становить складну синтетичну якість людини, в якій поєднуються окремі психічні властивості: чутливість, спостережливість, особливості пам'яті, уяви, мислення і т.д.

Виділяють:

· загальні здібності, які включають, ті якими визначаються успіхи людини в видах основної діяльності;

· спеціальні здібності, які сприяють успіхам людини в специфічних видах діяльності.

35. Шляхи та засоби естетичного виховання

Основи естетичного світосприймання закладаються ще в шкільні роки.

Саме тепер формуються художні смаки, оцінки, ідеали. Естетичне виховання залежить від рівня загального розвитку особистості, її віку, характеру сприймання. Здатність бачити й відчувати красу дана людині від народження. Дитина тішиться яскравою іграшкою, завмирає від кожного наспіву колискової пісні, радіє сонцю, квітам, тваринам. Вчіть дитину спостерігати, слухати, бачити, відчувати, порівнювати, помічати зміни в природі. Основними шляхами естетичного виховання молодших школярів можуть бути: екскурсії, прогулянки, походи в природу. Слід залучати дітей до різних видів мистецтва, розвивати вміння слухати музику, розглядати ілюстрації в дитячих книжках, складати альбоми репродукцій. Є три основних види мистецтва - література, образотворче мистецтво, музика. У спілкуванні дитини з мистецтвом виявляється рівень розвитку індивідуальної здатності сприймати й оцінювати твори мистецтва. У молодших школярів легко викликати любов до співу й слухання музики. Від батьків залежить те, як малюк буде спілкуватись з людьми, розуміти й цінувати красу людських взаємин. Краса людського спілкування в його духовності, коли змістом стають загальнолюдські цінності, моральні й естетичні ідеали, прекрасне й величне в природі, в людині, в суспільстві.

Засоби естетичного виховання особистості молодшого школяра. Важливим завданням виховання є розвиток таких якостей, потреб і здібностей особистості, які перетворюють індивіда в активного творця естетичних цінностей, дозволяють йому не тільки насолоджуватися красою світу, а й перетворювати його “за законами краси”.

То ж розвиток особистості молодшого школяра необхідно здійснювати різноманітними засобами у системі естетичного виховання:

· Творами образотворчого мистецтва. Під час споглядання картини чи скульптури, в дитини розвивається не лише сприйняття, а й фантазія: вона мислить, уявляє, “домальовує” зображає, бачить за картиною події, образи, характери.

· Музикою, яка, відображаючи дійсність за допомогою мелодій, інтонацій, тембру, впливає на емоційно-почуттєву сферу людини, на її поведінку.

· Художньою літературою. Головним виразником естетики в літературі є слово. Слід залучати, як засіб естетичного розвитку особистості, український фольклор, зокрема, українські народні казки

· Театром, кіно, телебаченням, естрадою, цирком. Цінність їх у тому, що крім змістової частини, вони об'єднують у собі елементи багатьох видів мистецтва (літератури, музики, образотворчого мистецтва, танцю).

· Поведінкою і діяльністю школярів. Достойні вчинки учнів, успіх в навчанні, праці, спортивній, громадській, художній діяльності повинні стати предметом обговорення з естетичних позицій.

· Природою: її красою в розмаїтті та гармонії барв, звуків, форм, закономірній зміні явищ, які мають місце в живій і невинній природі.

36. Роль народної педагогіки в естетичному вихованні підростаючого покоління

Народна педагогіка дуже вимоглива щодо додержання мовного етикету, бо розглядає його як ознаку людської краси. Це яскраво видно хоча б на прикладі української народної пісні «Ой у полі нивка». Козак, який їхав з «України», зустрівши дівчину, яка жито жала, «мусив шапку зняти», привітатися і побажати їй успіху в роботі: «Помагай біг, дівча моє, тобі жито жати!». Увагу дітей до мовного етикету постійно, закріплюють народа казки, де зустріті, як правило, супроводжуються етикетом вітання. Народна педагогіка має чіткі правила мовленнєвого етикету, хто з кіш, коли і як повинен першим вітатися: молодший першим вітається з людиною старшого віку, чоловік -- із жінкою (чи юнак з дівчиною). А в приміщенні першим вітається той, хто заходить («добрий день», «добрий вечір», «доброго ранку») чи стоїть («до побачення», «будьте здорові). Гарна традиція в селі, де вітаються з усіма односельцями і навіть з незнайомими.У народній практиці родинного виховання не допускається, щоб діти вживали грубі і лайливі слова. Засуджуються ті батьки, які даються в присутності дітей що породжує потворність у взаєминах Завжди під час перебування з дітьми на лоні природи трапляється нагода хоча б побіжно привернути їх увагу до краси лісу і саду, до життєдайної сили сонця, впливу дощику, помилуватися житами, що половіють, чи золотистою пшеницею на полі, невтомною працею бджілки на пасіці. Такі бесіди про прекрасне дуже корисні. Дитина стає спостережливою. Вона бачить, як змінюється вигляд поля і саду кожної пори року, водночас не залишається байдужою і до тих гарних змін, які тут відбулися завдяки праці. Мало того, вона сама теж охоче прилучається до праці й захоплюється її результатами разом з дорослими. Дитина переживає різні настрої, наприклад, навесні, коли оживає природа і перелітні птахи повертаються в рідні краї, і восени, коли в бездонній блакиті курликає ключ журавлиний. Серед основних чинників естетичного виховання дітей у сімї, за народною педагогікою, є краса побуту, вироблення в дитини здатності розуміти й відчувати мистецтво, прилучення її до активної художньої творчості. До краси побуту народна педагогіка відносить манеру поведінки й щоденні звички членів родини, оздоблення житла, родинні свята й обряди, участь у трудовій діяльності. Гарний той, хто працює. Краса створюється людською прянею.Цурання праці, байдикування -- явище потворне. Доброї народної традиції додержуються у сімї батьки, коли дбають, щоб їхні діти росли чемними, охайними, зібраними, організованими, дисциплінованими,, працьовитими, коли стежить за постановою дітей, манерою ходьби, поведінкою за столом, привчають правильно одягатися.

37. Екологічна культура як формування гармонійних відносин людини і природи

Екологічна культура - це такий напрям людської діяльності та мислення, від якого істотним чином залежать нормальне існування сучасної цивілізації, її сталий розвиток у майбутньою. Екологічну культуру необхідно розглядати з двох сторін: по-перше, це - сукупність певних дій, технологій освоєння людиною природи, які забезпечують принаймні стійку рівновагу в системі "людина - довкілля"; по-друге, це - теоретична галузь знань про місце людини в біосфері як істоти діяльної, організуючої її структурні та функціональні блоки, як дедалі зростаючого у своїх можливостях чинника регуляції етану біосфери.

Особлива увага звертається на розкриття кризових наслідків життєдіяльності людини для екосистем та їх впливу на функціонування суспільства, У зв'язку з цим докладно розглядаються принципи та типи природокористування. Останнє в системі екологічної культури тлумачиться як головний чинник самоорганізації та розвитку біосфери в сучасних умовах. Найголовнішим аргументом на користь такого підходу слугує можливість або ж бажання людини "замкнути на себе" потоки речовини ха енергії в біосфері, принаймні вплинути на їх перебіг.Вимоги та запорукою порятунку довкілля і забезпечення сталою розвитку та поступу людської цивізації.

38. Поняття про екологічне виховання , його суть і завдання на сучасному етапі; система екологічного виховання

Екологічне виховання - це цілеспрямований вплив на особистість на всіх етапах її життя за допомогою розгорнутої системи засобів та методів, що має на меті формування екологічної свідомості, екологічної культури, екологічної поведінки, екологічної відповідальності.

Екологічне поведінка складається з окремих вчинків (сукупність станів, конкретних дій, умінь і навичок) і відношення людини до вчинків, на які впливають цілі і мотиви особистості (мотиви у своєму розвитку проходять такі етапи: виникнення, насишеніе змістом, задоволення).

По суті екологічного виховання є дві сторони: перша - екологічну свідомість, друга - екологічне поведінку, в цій роботі розглянуто тільки формування екологічної свідомості. А екологічне поведінка формується з роками і не стільки на урок, скільки у позакласної та позашкільної діяльності.

Завдання екологічного виховання -- сприяти накопиченню екологічних знань, виховувати любов до природи, прагнення берегти, примножувати її, формувати вміння і навички діяльності в природі.

Екологічне виховання передбачає розкриття сутності світу природи -- середовища перебування людини, яка повиння бути зацікавлена у збереженні цілісності, чистоти, гармонії в природі. Це передбачає уміння осмислювати екологічні явища, робити висновки про стан природи, розумно взаємодіяти з нею. Естетична краса природи сприяє формуванню моральних почуттів обов'язку і відповідальності за її збереження, спонукає до природоохоронної/

В системі екологічного виховання виділяють такі основні напрями: політичний, природничо-науковий, правовий, морально-естетичний, світоглядний.

39. Основні принципи екологічного виховання і формування екологічної культури (принцип систематичності, безперервності, єдності інтелектуального і емоційно-вольового компонентів, принцип взаємозв'язку глобального, національного і регіонального розкриття екологічних проблем у навчально-виховному процесі

Основними принципами екологічного виховання є принципи: матеріальної єдності світу, краєзнавчий, принцип комплексності, безперервності, патріотизму і т. і. Провідним принципом екологічної освіти і виховання повинні “мислити глобально - діяти локально”.

Екологічне виховання - це цілеспрямований вплив на особистість на всіх етапах її життя за допомогою розгорнутої системи засобів та методів, що має на меті формування екологічної свідомості, екологічної культури, екологічної поведінки, екологічної відповідальності.

Першоосновою формування екологічних знань, екологічної культури, екологічного мислення є початкова школа. Навчання екології має бути цікавим, максимально наближеним до життя, дохідливим, враховувати вікові особливості молодших школярів. Відчуття краси, розуміння природи, складних взаємозв'язків у ній не приходить саме по собі. Його треба виховувати з раннього дитинства, коли інтерес до навколишнього світу особливо великий.

У педагогічній літературі звертається увага на те, що зміст принципу систематичності і послідовності до цього часу точно не визначений, сама назва принципу формулюється теж по-різному. При цьому відзначається, що формулювання систематичних і системних знань -- злитий процес здійснення однієї і тієї ж логічної операції -- систематизації знань, тобто зведення їх у певну систему.

Систематизація -- це приведення знань у систему, це психологічна операція, приведення знань у порядок. Проте, систематизація не обовґязково приводить до появи системи, це може бути лише процес впорядкування, але він може бути ще не закінчений у тому розумінні, що на виході ще не буде сформована система знань. Щодо систематичності, то цей термін лише вказує на те, що немає великого часового проміжку у навчанні та немає прогалин у логічній структурі знань.

Принцип безперервності передбачає скорочення або зведення до мінімуму перерв у процесі виготовлення продукції, особливо в умовах багатоланцюгового виробництва

Єдність інтелектуального, емоційно-вольового і діяльністного компонентів забезпечують переконання школярів в необхідності дбайливого відношення до оточуючого середовища.

40. Зв'язок екологічного виховання з естетичним

На основі розробки наукових уявлень і узагальнення передового досвіду склалася характеристика естетичного виховання в сучасній загальноосвітній школі, як цілеспрямованого процесу формування творчо активної особистості дитини, здатного з позицій доступного йому розуміння ідеалу сприймати й оцінювати прекрасне, досконале,гармонійне, інші естетичні явища в житті, природі, мистецтві,підготовленого до того, щоб жити, творити за законами краси (21). Таке визначення достатньо повно відповідає і завданням формування розвиненого естетичного ставлення до природи як необхідного елемента загальної, естетичної та екологічної культури сучасної людини. Виховує школа естетичне ставлення учнів до навколишнього світу,людям, праці, до мистецтва має проявлятися і збагачуватися і ввзаємозв'язках з природою, в поведінці та діях направляються на її збереження.

Сприйняття, оцінка, переживання естетично значимих ландшафтів,об'єктів живої і не живої природи виявляється не тільки важливим мотивом спілкування сучасної людини з природою, її споглядання, а й активним чинником формування його дієво - гуманістичної позиції і культури поведінки. Тому розвиток навичок і потреби школярів в естетичному сприйнятті оцінки природних явища в художніх враження,збагачують духовно - змістовні мотиви ставлення до природи,стимулює формування спрямованості школярів на активність їх екологічної культури. "Екологічне виховання як елемента системі виховання направлене на всебічний розвиток школяра,становлення його як трудівника, громадянина, розумного споживача ".

При цьому підкреслюється значення естетичних потреб, оцінок,відносин до природи в розвитку екологічної відповідальності школяра.

Формування екологічної культури неминуче стикається з естетичним вихованням особистості. Потрібно відзначити взаємовплив двох планів виховних впливів: по - перше, це комплексний вплив на формування ставлення школярів до природи в єдності екологічних,моральних та естетичних компонентів, по - друге, власне естетичне виховання в широкому розумінні з метою формування у школярів естетичного ставлення до дійсності взагалі і до природи як її частини.

В сукупності обидва плану здійснюються засобами, "природного змісту"навчального пізнання і мистецтва, впливу самої природного середовища, конкретних природних явищ, об'єктів, їх матеріальних властивостей, а також впливом естетичних властивостей трудової та творчої діяльності, спрямованої на природні об'єкти. Виховання естетичного ставлення до природи повинно вирішувати задачі формування у дітей естетичного сприйняття, оцінок і суджень, смаку і ідеалу, що має на увазі розвиненість сприйнятливості до краси і виразності об'єктивних природних явищ, а також розуміння цінності,унікальності кожного з них. Особлива роль тут належить мистецтву,яке у своїх "природних" жанрах і образах відображає різноманіття відносин найбільш тонкими і впливовими засобами.

41 Сутність понять «трудова освіта» , «трудове виховання»

Трудове виховання -- цілеспрямований процес формування у дітей трудових навичок і вмінь, поваги до праці дорослих, звички до трудової діяльності.

Його завдання полягає у формуванні в дітей стійких переконань, що праця є життєвою необхідністю. Трудове виховання дітей дошкільного віку передбачає привчання їх до самообслуговування, елементарних трудових дій, ручної і господарської праці. Навіть найпростіший результат трудових зусиль дитини (вимитий посуд, прибрана кімната тощо) сприяє самоусвідомленню дитини, вселяє їй впевненість у собі, прагнення випробувати себе у нових видах діяльності.

42. Мета, зміст та форми роботи з трудового виховання в сучасній школі

Трудове виховання -- процес залучення школярів до різноманітних педагогічно організованих видів суспільне корисної праці з метою передання їм певного виробничого досвіду, розвитку в них творчого практичного мислення, працьовитості й свідомості людини праці.

Людською працею створюються всі матеріальні і духовні блага; в процесі праці вдосконалюється сама людина, формується його особистість. Тому мета шкільного трудового виховання спрямовується на виховання психологічної і практичної готовності школярів до праці. Сучасний етап суспільного та економічного розвитку пред'являє високі вимоги до особистості виробника: ставлення до праці як до найважливішого громадського обов'язку; сумлінне ставлення до будь-якої роботи, повагу до праці та її результатами ; колективізм; постійний прояв ініціативи, активного, творчого підходу до праці, внутрішня потреба працювати в повну міру своїх розумових і фізичних сил; прагнення будувати працю на принципах наукової організації; ставлення до праці як до усвідомленої необхідності і основною життєвою потреби людини.

У трудовій діяльності можна виділити цілий ряд впливів: особистості на особистість; особистості на колектив; колективу на особистість; колективу на колектив. Міжособистісні відносини, що виникають у трудовій діяльності учнів початкових класів, сприяють здійсненню процесу соціалізації особистості. У колективної трудової діяльності у школярів з'являється необхідність узгоджувати свої цілі з цілями колективу, свої зусилля пов'язувати із зусиллями інших учасників спільної праці. Виникає залежність між особистими інтересами та громадськими, в результаті цього воєдино зв'язуються суспільні цілі діяльності і спрямованість особистості, колективне управління діяльністю і самоврядування поведінкою, організація колективної трудової діяльності і самоорганізація, зміст трудової діяльності та особистий трудовий досвід, становлення колективу й виховання в ньому особистості.

Форми організації трудової діяльності дітей

Перше прилучення дітей до трудової діяльності відбувається у спільній із дорослим праці, у процесі якої вони опановують найпростіші трудові навички, що є передумовою переходу в недалекому майбутньому до самостійних форм організації трудової діяльності. Основними формами організації праці дітей дошкільного віку в дитячому садку є трудові доручення, чергування, колективна праця.

Трудові доручення. За змістом та організаційною структурою доручення є найдоступнішою і найпоширенішою формою організації дитячої праці. Сутність їх полягає у покладанні на індивіда, групу певних обов'язків, виконання певних завдань. Вони мають чітку спрямованість на результат.

43. Професійна орієнтація школярів. Профінформація, профвідбір, профдіагнностика, профадаптація, профконсультація

Професійна орієнтація включає такі види роботи: професійна інформація, професійна консультація, професійна діагностика, професійний відбір, професійна адаптація.

Професійна інформація передбачає ознайомлення учнів з різними професіями та з потребами у фахівцях певного профілю в країні. Цю роботу проводять учителі-вихователі впродовж усього періоду навчання учнів у школі. Передусім таку роботу треба проводити з учнями середнього і старшого шкільного віку.

Професійна консультація спрямована на індивідуальні поради конкретній особистості щодо найбільш доцільних професій, які відповідають її інтересам, здібностям, психолого-фізичним можливостям. Існує кілька видів професійних консультацій: довідково-організаційні (дають інформацію школярам та їх батькам про можливості отримання певної професії в тому чи тому навчальному закладі, про можливості оволодіння певною професією залежно від психолого-фізіологічних можливостей); медико-профілактична (виявлення психолого-фізіологічних і медико-біологічних особливостей вихованців та їх відповідність бажаній професії); психолого-педагогічна (сприяє вибору професії відповідно до інтересів і здібностей вихованців).

Професійна діагностика спрямована на вивчення усіх аспектів підготовки школярів до тої чи тої професії: біологічних, психологічних, соціальних, економічних.

Професійний відбір полягає у виявленні особливостей і якостей людини для отримання професійної освіти та занятті певною професійною діяльністю. Цим мають займатися спеціально створені у професійних навчальних закладах приймальні комісії.

Професійна адаптація -- важливий етап фахової підготовки молоді до професійної діяльності, що передбачає забезпечення умов для пристосування особистості до умов праці на певному виробництві чи організації. У професійних навчальних закладах навчальними планами та програмами передбачено час і напрями роботи щодо адаптації майбутніх фахівців (різні види практики та безпосередня робота в умовах конкретного виробництва).

44. Сутність поняття «фізична культура» та «фізичне виховання»

Компонентом усебічного гармонійного розвитку особистості є фізичне виховання.

Фізичне виховання -- система соціально-педагогічних заходів, спрямованих на зміцнення здоров'я та загартування організму, гармонійний розвиток форм, функцій і фізичних можливостей людини, формування життєво важливих рухових навичок та вмінь.

Теорія і практика фізичного виховання спираються на дані фізіології. Фізіологічна наука озброює теорію і методику фізичного виховання закономірностями розвитку організму людини, правильного врахування впливу різноманітних чинників на його функціональну діяльність. На основі її даних розробляють науково обґрунтовану систему фізичних вправ, спрямованих на розвиток рухових дій і формування фізичних якостей організму.

Виховання підростаючого покоління фізично здоровим -- важливе завдання сім'ї та школи. На жаль, нині практично здоровими є лише 27% дітей дошкільного віку, лише 65% дітей і 60% підлітків фізично гармонійно розвинені. У м. Києві, наприклад, половина учнів старших класів за станом здоров'я мають обмеження щодо вибору професії, а серед випускників шкіл не менше половини не придатні або частково придатні до військової служби.

Фізимчна культумра, фізкультура -- складова частина культури, пов'язана з системою фізичного виховання, організації спорту, спеціальних наукових дослідів, технічних засобів, потрібних для фізичного виховання і спорту, суспільної та особистої гігієни, раціональної організації активного відпочинку тощо.

Фізична культура є важливим засобом підвищення соціальної і трудової активності людей, задоволення їх моральних, естетичних та творчих запитів, життєво важливої потреби взаємного спілкування, розвитку дружніх стосунків між народами і зміцнення світу.

45. Система фізичного виховання; основні форми, методи, засоби фізичного виховання та загартування здоров'я школярів

З метою всебічного фізичного виховання в школі використовуються різні його форми: класно-урочні, позакласні і позашкільні заняття. За умови правильного взаімосочетанія вони утворюють струнку, єдину систему.

Основною формою в цій системі є уроки фізичної культури (класно-урочні, навчальні заняття). Вони включені в шкільний розклад нарівні з іншими навчальними дисциплінами і обов'язкові для всіх учнів. Зміст їх визначається державною програмою, обумовлює систематичне, строго послідовне освоєння учнями певного навчального матеріалу. Уроку фізичної культури спрямовані на забезпечення максимально широкої загальної підготовки школярів до будь-якої діяльності і відіграють вирішальну роль у забезпеченні їх всебічного, гармонійного фізичного розвитку, освіти та виховання. Уроки відрізняються від інших форм найбільшим багатством змісту навчально-виховної роботи та різноманітністю використовуваних засобів.

Всі інші форми фізичного виховання школярів будуються в єдності з урочної формою на основі підготовки, отриманої в процесі уроків, і служать її розширення, доповнення і поглиблення.

Методи -- це способи взаємної діяльності учня і вчителя спрямованої на вирішення навчально-виховних завдань. У процесі фізичного виховання використовують три групи методів: практичні методи (методи вправляння), методи використання слова та методи демонстрації. Особливе значення у фізичному вихованні мають практичні методи.

Основними засобами фізичного виховання є: фізичні вправи, які застосовуються в різних випадках спорту, ігор, туризму; природні фактори (повітря, сонце, вода); гігієнічні умови праці і побуту. Фізичні вправи - це усвідомлені рухові дії, спеціально розроблені для розв'язання завдань фізичного виховання.

Під загартовуванням розуміють підвищення функціональних можливостей організму під дією комплексу факторів (раціональний режим дня, харчування, висока рухова активність і т. ін.). У більш вузькому розумінні загартовування -- це пристосування організму до дії метеорологічних факторів -- холоду, тепла, змін атмосферного тиску, руху повітря.

Для забезпечення високого ефекту загартовування проти холоду слід дотримуватись систематичності загартовуючих процедур, поступово збільшувати інтенсивність подразників холоду, враховувати вік дітей, стан їхнього здоров'я, реакції на охолодження.



46. Економічне виховання як систематичний, цілеспрямований вплив з метою формування в учнів економічних знань. Економічна освіта

Економічне виховання -- організована педагогічна діяльність, спрямована на формування економічної культури учнів.

Важливим компонентом економічної культури є економічна свідомість -- знання основних законів розвитку ринкової економіки, підвищення ефективності виробництва, перебудови його структури, вдосконалення виробничих відносин, системи управління та методів господарювання.

Економічна свідомість забезпечує розуміння економічного життя суспільства, перетворення кожного працівника на активного, творчого учасника виробничого процесу. В умовах економічних реформ формування економічної свідомості підростаючого покоління стає загальним і обов'язковим.

Складником економічної свідомості є економічне мислення -- здатність до осмислення явищ економічного життя з урахуванням досягнень науки і техніки. Воно сприяє творчому розв'язанню особистістю економічних проблем, конкретних трудових завдань.