Психологія навчання

Размещено на http://www.allbest.ru/

1. Поняття про навчання та його психологічні механізми

Навчання - система дидактичних впливів, яка визначається змістом та формами викладу навчального матеріалу з метою його засвоєння.

Навчання - спеціально організований процес управління учбовою діяльністю учнів, спрямований на здобування знань і оволодіння необхідними навичками і вміннями.

Навчання як особливий вид групової діяльності включає навчальну (практичну Д. вчителя) і учбову діяльність (теоретичну або пізнавальну Д. учня).

Суб'єкти цих діяльностей розв'язують різні задачі: вчитель - дидактичні, учні - учбові. (завдання учня - пізнати).

Навчальна діяльність по відношенню до учбової виконує управлінську функцію, тобто навчання слід розглядати як управління учбовою діяльністю учнів, оскільки цей підхід відображає психологічні механізми навчання. Механізми навчання є конструкти, що описують взаємодію навчальної і учбової діяльності.

Механізми навчання:

1)механізми до визначення задачі - полягає в тому, що зовн. навчальний вплив перетворюється в учбову задачу, яка визначає напрямок діяльності учня;

2)рефлексія - відображення вчителем своїх дій, спрямованих на вибір навчальних впливів, на розв'язання педагогічних задач, контроль за діяльністю учнів і створення моделі розвитку особистості учня і його поведінки;

3)зворотній зв'язок - встановлення зв'язку учбової діяльності з навчальною (зовн. Зворотній зв'язок) та інформування про результати діяльності учня (внутр.. зворотній зв'язок);

4)правильна організація учбової діяльності - здійснюється на основі потреби учнів оволодівати духовними багатствами; у постановці перед учнями учбових задач, які б вимагали використання.

Зміст навчання зумовлюється:

1)рівнем розвитку наукового і соціального досвіду людства;

2)методами й формами навчання, які застосовуються в даний час;

3)віковими та індивідуальними особливостями учня.

2. Психологічні погляди на дидактичні принципи

Принцип наступності - при переході учня від нижчого ступеня навчання до вищого не повинно бути різкої відмінності наступної стадії від попередньої.

Принцип доступності - на кожній стадії дається такий навчальний матеріал, який доступний дітям певного віку.

Принцип системності - передбачає засвоєння ЗУН в певному логічному зв'язку.

Принцип свідомості - забезпечує механічно-формальне засвоєння знань, яке не дає можливості застосовувати ці знання при розв'язанні практичних проблем.

Принцип науковості - уся інформація, яка подається учню, повинна бути науково доведена.

В основі організації засвоєння соціального досвіду потрібно враховувати особливості мисленевого відображення дійсності. Людина сприймає інформацію емпірично (в готовому вигляді).

Реалізація принципу науковості потребує зміни типу мислення, формування теоретичного мислення, яке складає основу творчого ставлення до діяльності.

Принцип послідовності - полягає в необхідності такого вивчення навчального матеріалу, коли наступне спирається на попереднє і в свою чергу визначає подальший щабель у пізнавальній роботі.

3. Теорії навчання

Значний вплив на загальну теорію навчання мають асоціативна, біхевіористична та гештальдт.

Поняття «асоціація» вперше запровадив Арістотель. Він поділяв асоціацію за схожістю, контрастністю, суміжністю у просторі й часі.

Думка про те, що уявлення й ідеї викликаються первинними відчуттями та асоціаціями належить Гартлі. Для нього основою навальності є пам'ять.

Асоціативна теорія розглядала мислення як репродуктивну функцію пам'яті. Основним законом репродуктивного мислення є закон зміцнення сили асоціацій в залежності від чистоти їх повторення. Це зумовило виникнення такого принципу засвоєння навчального матеріалу як багаторазове механічне повторення.

Ранній біхевіоризм (Толмен, Халл, Ґазрі, Скінер) полягає в тому, що психічну діяльність людини описували як і поведінку тварини в термінах «научіння» і «навичка».

Научіння як набуття людиною індивідуального досвіду, а навчання як закріплений зв'язок між стимулом і реакцією.

Представник гештальтпсихології Кофка довів, що повторення без розуміння дії, її схеми, структури не приведе до якісного научіння. Вчений велику роль відводив наслідуванню і розглядав 2-а можливих варіанти його використання:

1)наслідування без розуміння, а потім осмислення;

2)розуміння зразка перед наслідуванням.

Отже, до кін. 19 ст. визначала характер навчання асоціативна, на поч.. 20 ст. - біхевіористична та гештальтпсихологія.

Сучасна психологія виділяє такий напрямок як традиційне навчання, характерною рисою якого є звернення до минулого, оскільки воно розглядається як сховище знань, тому це навчання орієнтується на запам'ятовування матеріалу.

Теорія загального розвитку школяра в початковому навчанні В.Занкова обґрунтовує навчання на високому рівні труднощів, забезпечення провідної ролі в теорії навчання, усвідомлення учнями процесу учіння, врахування особливостей всіх учнів: як сильних, так і слабких.

Теорія застосування змістовних узагальнень В.В. Давидова з метою підсилення розвивального впливу уроків. Вчений виділяє узагальнене теоретичне, емпіричне й змістовне. Цей підхід ґрунтується на індуктивній та дедуктивній логіці навчання. Тобто сходження думки від загального до конкретного, від теорії до практики.

Теорія засвоєння знань Т.О. Манчинська та Д.М. Богоявленський . Ґрунтується на ідеї управління цим процесом, який включає в себе сприймання - аналіз, синтез, запам'ятовування, розуміння і застосування. Основною стратегією управління є вироблення самостійного засвоєння знань (коли учень активно діє з навчальним матеріалом, засвоює ці знання на практиці, у процесі застосування цих знань виробляються способи мисленевої роботи і створюється уміння мислити).

Теорія поетапного формування розумових дій Гальперіна спирається на відомі положення Виготського, Рубінштейна і Леонтьєва:

1)спершу психічна функція виступає як інтерпсихічна, а потім - інтрапсихічна (Виготський);

2)психіка та діяльність утворюють єдність, а не тотожність, психіка формується у діяльності, діяльність регулюється психічним (Рубінштейн);

3)психічна внутрішня діяльність має таку ж структуру як і зовн. предметна діяльність (Леонтьєв). Психічний розвиток має соціальну природу, згідно цьому в онтогенетичному розвитку людини, здійснюються процеси інтеріоризації дії - поступове перетворення зовн. дій у внутр.. розумові.

Процес виникнення і формування розумових дій пояснює теорія послідовних дій Гальперіна і Тализіної та їх учнів (сер. 50-х р. 20 ст.).

Одним із поширених напрямків сучасного навчання є програмування. Програмне навчання наз. самостійне й індивідуальне навчання на основі попередньо розробленою програмою за допомогою особливих засобів навчання (навч. програм, електронних підручників, комп'ютерної техніки).

Існує лінійна, розгалужена і змішана система програмного навчання.

Лінійна розроблена Скінером, ґрунтується на біхевіористичній теорії, згідно якої научіння є становленням зв'язку між стимулом і реакцією. Згідно цієї системи всі кроки навчальної програми - запитання або завдання не повинні бути складними, але викликати інтерес.

У процесі роботи над кожним кроком учні отримують інформацію чи правильно виконали завдання. Якщо правильно - переходять до наступного кроку, якщо ні - повинні повторно виконати завдання. Тобто, таке навчання побудоване на вимозі безпомилкового виконання завдання.

Розгалужена розроблена Краудером. На кожне завдання дається набір відповідей, серед яких одна правильна, а інші - ні. Якщо вибирає неправильну, то йому пояснюють в чому він допустив помилку, а потім отримує вказівку про те, що необхідно повернутися до роботи над попередніми кроками.

Змішана поєднує 2-і попередні.

Програмоване навчання знаходить своє відображення в алгоритмізованому навчанні (Ланда).

Алгоритм - система вказівок про те, які дії потрібно виконувати та в якій послідовності.

Проблемне навчання полягає в активізації творчої самостійності учнів, створенні учнями проблемних ситуацій, усвідомлення, прийняття та вирішення цих ситуацій.

Виділяє 3 рівні проблемності навчання:

1)вчитель ставить проблему і знаходить її розв'язання;

2)вчитель ставить проблему, а шляхи розв'язання знаходить з учнями;

3)активна участь школярів у формуванні проблеми та пошуку її розв'язання.

4. Класифікація навчання

За безпосередністю та опосередкованістю:

1)контактне (традиційне, зручне для вас);

2)дистанційне (за допомогою електронних засобів).

За принципом свідомості:

1)традиційне (усвідомлення правил, засобів);

2)програмоване (алгоритмізоване);

3)проблемне;

4)проектне (взаємозв'язок освіти й культури)

5)контекстне (зв'язок навчання з майбутньою діяльністю);

6)активне (за способом організації навчання).

За предметом (математика, фізика, географія)

За психологічними задачами:

1)теоретичне (формування певних законів, правил, ідей і понять);

2)практичне (внаслідок якого виробляються моторні, сенсорні навички, а також навички розумової діяльності, що складає зміст самостійного мислення);

3)естетичне, етичне, образно-емоційне (формування оціночних уявлень, а на їх основі еталонів переживань, поведінки, взаємин, що зумовлюють становлення емоційної зрілості особистості).

За зверненням до учнів:

1)фронтально класне - вчитель працює з одним учнем, а інші отримують еталони правильного розуміння матеріалу;

2)групове - робота з групою/класом;

3)індивідуальне - робота з 1 учнем.

Організація навчання здійснюється за різними типами зворотних зв'язків:

1)покроковий - матеріал поділяють на смислові одиниці і перевіряють засвоєння кожної з них (будується на вікових особливостях і властивий мол. школяру);

2)відстрочений - вивчається велика частина матеріалу, а потім здійснюється контроль за його засвоєнням (юнацький вік);

3)прогностичний, передбачуваний (зворотній зв'язок) - передбачення вчителем труднощів, що можливо будуть виникати в учбовій діяльності школярів та запобігати їх;

4)когнітивний - школяр, спираючись на логіку, факти навчального матеріалу, перевіряє правильність свого розуміння і може неодноразово звернутися до підручника.

Окремо виділяють зв'язки, які надходять від учня до вчителя, а від нього знову до школяра наз. зовн. зворотній зв'язок.

Зв'язок спрямований від учня до нього самого наз. внутр.. зворотній зв'язок.

5. Моделі навчання

навчання механізм психологічний теорія

1)Інформаційні моделі навчання, у процесі яких реалізуються уявлення про те, що основною метою навчання є оволодіння ЗУН, відібраних на основі принципу науковості, системності, доступності, наочності.

В основі цих моделей лежить уявлення про навчання як про інформаційний процес, що полягає у сприйманні, збереженні та відтворенні і переробці наукової інформації. На цій основі якість визначається 3-а показниками: повнотою відтворення знань; їх використанням за зразком; використанням в нестандартних ситуаціях.

2)операціональні моделі спираються на розроблену у психології концепцію діяльності, згідно якої у навчанні як єдності діяльності вчителя і учнів виділені такі основні елементи: цілі, мотиви, предмет і засоби діяльності, її контроль і оцінка. Вони є загальними для будь-якого виду діяльності.

3)розвивальне навчання, у моделюванні якого виходять з актуального рівня психічного розвитку учнів, спираються на суб'єктивний досвід, орієнтуються на їх перспективний рівень психологічного розвитку, тобто можливості школярів. Таке навчання будується на основі принципу індивідуалізації навчання.

Гі Лефрансуа виділяє директивні та конструктивістські моделі навчання.

Директивні моделі центровані на вчителів, а конструктивістські засновані на рівноправ'ї, кооперативному навчанні і виражаються в пошуковому і гуманістичному підходах до управління навчанням.

6. Психологічні основи змісту навчання

У галузь психологічних досліджень входять зміст навчальних предметів та їх структура. Останні складають умови навчання, а тому кожного педагога цікавить вплив особливостей змісту, структури навчальних предметів на засвоєння досвіду учнями та на їх психічний розвиток.

В.В. Давидов сформулював ряд загальних положень про внутрішню структуру навчальних предметів. суть їх полягає в тому, що зміст системи навчальних предметів є основою навчально-виховного процесу. Кожний навчальний предмет відображає рівень науки, культури, моралі суспільства. Програма є систематичним та ієрархічним пред'явленням тих знань, які повинні засвоїти учні, вона визначає методи навчання, строки, тип мислення учнів; зміст повинен розроблятися відповідно до особливостей та структури учбової діяльності учнів.

Дж. Брунер вважав, що для того, щоб учні могли логічно та системно мислити, засвоюючи навчальний предмет, вони повинні розуміти його структуру. Засвоєння структури предмета - розуміння всіх основних взаємозв'язків у ньому, а тому це засвоєння буде глибоким, результатом його буде не просто використання знань завдяки сформованим умінням, а перенос принципів та відношень.

Для засвоєння структури навчального предмета необхідно, щоб учні засвоювали основні поняття, зв'язані між собою основні наукові поняття та на основі цього - виділені загальні, основні принципові положення, а також узагальнювалися розумові дії та вироблялася здатність до переносу ЗУН.

Особливо важливим є вплив змісту навчання на формування емоційно-ціннісних ставлень в учнів.

Размещено на Allbest.ru