Формування мовленнєвої компетенції старшокласників

Размещено на http://www.allbest.ru/

Інститут педагогіки АПН України

ВЕНІГ Наталія Миколаївна

УДК 371.315.6

Автореферат

дисертації на здобуття наукового ступеня кандидата педагогічних наук

ФОРМУВАННЯ МОВЛЕННЄВОЇ КОМПЕТЕНЦІЇ СТАРШОКЛАСНИКІВ

13.00.02- теорія методики навчання (російська мова)

Київ-2001

Дисертацією є рукопис.

Робота виконана в Херсоенському державному педагогічному університеті.

Науковий керівник:

доктор педагогічних наук, професор, член-кореспондент АПН України Голобородько Євдокія Петрівна, завідувач кафедри лінгводидактики Херсонського державного педагогічного універсітету.

Офіційні опоненти:

доктор педагогічних наук, професор Вознюк Людмила Володимирівна, Тернопільський державний педагогічний університет ім. В. Гнатюка, завідувач кафедри методики викладання російської мови та літератури;

кандидат педагогічних наук, доцент Пруняк Ліліана Миколаївна, Криворізький педагогічний університет, доцент кафедри російської філології та зарубіжної літератури.

Провідна установа:

Запорізький державний педагогічний університет, кафедра методики викладання філологічних дисциплін, Міністерство освіти і науки України, м. Запоріжжя.

Захист відбудеться 28.03.2001 р. о 13 г. на засіданні спеціалізованої вченої ради К 26.452.02 в Інституті педагогіки АПН України (04053, м. Київ, вул. Артема, 52-д).

З дисертацією можна ознайомитися в науковій частині Інституту педагогіки АПН України.

Автореферат розіслано 23.02.2001 р.

Вчений секретар спеціалізованої вченої ради Н.В. Бондаренко

ЗАГАЛЬНА ХАРАКТЕРИСТИКА РОБОТИ

Актуальність дослідження. Зміни громадсько-політичного устрою, економічного життя нашої держави, психології громадян потребують серйозної перебудови системи освіти. Головною цільовою установкою освіти в Україні відповідно до державної національної програми "Освіта" є формування людини-громадянина, спроможної самостійно розв'язувати різні політичні, соціальні, культурні, моральні та інші проблеми.

Стратегічні завдання освіти -- відродити пріоритетний розвиток особистості на основі вивчення мови, літератури й інших гуманітарних і негуманітарних дисциплін, а також культури, традицій та звичаїв народу; створити умови для досягнення якісно нового рівня знань державної та інших мов; поліпшити науково-методичне забезпечення освіти.

Пошук шляхів розв'язання зазначених завдань пов'язаний із дослідженням комплексу питань, серед яких чільне місце посідає формування мовленнєвої компетенції випускників середніх навчальних закладів. Рівень мовленнєвої компетенції зумовлюється пізнавальною діяльністю школяра, формуванням його світогляду, саморозвитком і самореалізацією особистісного "Я". Тому в усіх сферах життєдіяльності людини характер мовленнєвої поведінки -- є найважливішим показником її загальної культури і творчих здібностей.

Гуманізація сучасної освіти як основа нового педагогічного мислення потребує перегляду змісту навчального процесу, істотною частиною якого є розвиток особистості учня.

Уроки російської та української мов мають сприяти формуванню вмінь розв'язувати комунікативно-пізнавальні та світоглядно-оцінні завдання. Відправним пунктом в організації такої роботи є розуміння того, що найнадійніший шлях перетворити навчання мови у розвивальний процес -- це можливість поставити учнів перед потребою розв'язувати комунікативні завдання, тобто завдання спілкування.

Мовленнєва компетенція є поняттям комплексним. Спираючись на мовну компетенцію, вона охоплює систему мовленнєвих умінь (вести діалог, сприймати, відтворювати і створювати усні й писемні монологічні та діалогічні висловлювання різних видів, типів і жанрів), необхідних учням у різноманітних життєвих ситуаціях. Мовленнєва компетенція особистості виявляється у сформованості умінь користуватися усною і писемною літературною мовою, багатством її виражальних засобів залежно від цілей і завдань висловлювання та громадського життя.

Аналіз результатів констатуючого зрізу, проведеного серед учнів старших класів шкіл м. Херсона, Одеси, Києва (632 учня), свідчить, що робота з формування мовленнєвої компетенції старшокласників потребує вдосконалення: 40% учнів недостатньо володіють нормами російської літературної мови (неправильно наголошують слова; проблемними для них залишаються питання доцільного використання у мовленні різноманітних мовних засобів); 53% старшокласників мають обмежені можливості щодо вживання у мовленні фразеологізмів, крилатих висловів. Недостатньо розвинені в них і вміння діалогічного та монологічного мовлення. Учні не можуть реалізувати себе у спонтанному мовленні через слабо розвинену логіку мислення, психологічну неготовність до виступу. Висловлювання школярів лексично і синтаксично одноманітні. Мовлення уривчасте, інтонаційно не забарвлене, часто трапляються помилки інтерферуючого характеру. Старшокласники стикаються з труднощами і в процесі створення писемного мовлення: невміння розкрити основну думку тексту; відсутність зв'язку між частинами висловлювання; порушення послідовності викладу; невідповідність змісту й відібраних мовних засобів завданню та адресату мовлення; невмотивовані порушення стильової єдності. Причина цього полягає в недостатній увазі на сучасному етапі до таких видів мовленнєвої діяльності як аудіювання, читання, говоріння та письмо, а також у відсутності науково обґрунтованих рекомендацій для вчителів з формування мовленнєвої компетенції.

Психологічні аспекти проблеми формування мовленнєвої компетенції відображено в працях Л. С. Виготського, М. І. Жинкіна, І. Я. Зимньої, І. О. Синиці, Л. В. Щерби. Особливе значення мають дослідження мовленнєвої діяльності у працях Л. С. Виготського, зокрема основні положення його теорії мовленнєвої діяльності.

Педагогічні й методичні питання з формування мовленнєвої компетенції розробляли і сучасні вчені-методисти О. М. Біляєв, Є. П. Голобородько, Ю. М. Караулов, Т. О. Ладиженська, Л. І. Мацько, Н. А. Пашківська, М. І. Пентилюк тощо.

Таким чином, проблемі становлення й розвитку мовленнєвої компетенції і мовної особистості приділяли увагу психологи, лінгвісти, методисти. Проте, незважаючи на певні досягнення у дослідженні проблем формування мовленнєвої компетенції, нерозкритим залишається питання про її формування в старших класах школи на уроках російської мови. Саме це і вплинуло на вибір теми дисертації "Формування мовленнєвої компетенції старшокласників".

Зв'язок роботи з науковими планами, темами. Дисертаційне дослідження тісно пов'язане із закладеними в Концепції мовної освіти ідеями, воно також є структурним компонентом теми "Теорія і практика підготовки учителя-словесника", що розробляється кафедрою лінгводидактики Херсонського державного педагогічного універсітету (РК №0198V007532) та загально універсітецької теми "Актуальні проблеми підготовки учителя сучасної школи). Вона знайшла відображення в чинних шкільних програмах і підручниках, створених на кафедрі лінгводидактики Херсонського державного педагогічного університету, також є структурним компонентом теми, яка розробляється кафедрою "Теорія і практика підготовки учителя-словесника" та загальноуніверситетської теми "Актуальні проблеми підготовки учителя сучасної школи".

Об'єкт дослідження -- мовлення учнів старших класів загальноосвітньої школи; предмет -- процес формування мовленнєвої компетенції старшокласників.

Мета дослідження: розробити й науково обгрунтувати методику формування мовленнєвої компетенції старшокласників, яка своїм змістом і методами, засобами й організаційними формами забезпечуватиме свідоме ставлення до мовлення, сприятиме вихованню моральних якостей у процесі навчання і спілкування.

Гіпотеза дослідження: ефективність процесу формування мовленнєвої компетенції залежить від таких умов: усвідомлене розуміння конструктивної і стилістичної ролі мовних одиниць; розширення програми видами робіт з розвитку зв'язного мовлення на рівні аудіювання, читання, говоріння і письма, наближених до природних форм спілкування; послідовне використання на уроках російської мови різних форм мовленнєвого етикету; навчання елементів публічних виступів.

Відповідно до цілей і гіпотези дослідження було поставлено такі завдання:

а) проаналізувати лінгвістичну, психолого-педагогічну і методичну літературу;

б) з'ясувати суть поняття "мовленнєва компетенція";

в) вивчити й узагальнити практику роботи вчителів-словесників з формування мовленнєвої компетенції старшокласників;

г) виявити, як учні володіють уміннями, що свідчать про їхню мовленнєву компетенцію, і використовують їх в усному й писемному мовленні;

д) розробити й апробувати експериментальну методику формування мовленнєвої компетенції старшокласників;

е) експериментально перевірити ефективність запропонованої методики.

Методи дослідження. Теоретичні: аналіз і синтез досягнень сучасного мовознавства, психології та лінгводидактики з проблем формування мовленнєвої компетенції особистості; встановлення рівнів і розробка критеріїв сформованості мовленнєвої компетенції учнів 10-11 -х класів; розробка системи вправ і методики їх використання на уроках російської мови з метою вдосконалення мовленнєвих умінь і навичок старшокласників; узагальнення експериментальних даних, їх статистична обробка. Емпіричні: відвідування й аналіз уроків; бесіди з учителями й учнями; інтерв'ювання; анкетування й тестування; аналіз зв'язних висловлювань (усних і писемних) учнів 10-11-х класів; педагогічний (констатуючий і формуючий) експеримент -- у процесі вивчення рівнів сформованості мовленнєвої компетенції старшокласників, узагальнення передового педагогічного досвіду й ефективності запропонованої методики. Використовувались якісний і кількісний аналізи результатів дослідження. Провідна роль серед емпіричних методів відводилась педагогічному експерименту.

Дослідження проводилось у чотири взаємопов'язаних етапи за двома основними напрямами: а) теоретичне обгрунтування системи роботи з формування мовленнєвої компетенції учнів 10-11-х класів на уроках російської мови; б) перевірка ефективності створеної системи роботи і впровадження її в шкільну практику.Методологічну основу дослідження склали: вчення про єдність мови й мислення (Л. С. Вигодський, М. І Жинкін, А. М. Леонтьєв, І. Є. Синиця); теорія пізнання; поняття про мову як найважливіший засіб спілкування (О. О. Потебня, Л. В. Щерба, В. В. Виноградов, В. М. Русанівський), збереження й передавання інформації; ідея духовного розвитку особистості (О. М. Біляєв, М. С. Вашуленко, Н. А. Пашківська, Є. П. Голобородько, М. І. Пентилюк, Л. І. Мацько, Л. В. Скуратівський, Г. Т. Шелехова, О. Ю. Купалова, Т. О. Ладиженська, М. Р. Львов та інші); законодавчі акти й концепції реформування освіти в Україні.

На першому етапі (1993 -- 1995) теоретично осмислювалась тема; аналізувалися лінгвістична, психолого-педагогічна й методична література, програми і підручники; визначалися вихідні позиції дослідження: об'єкт, предмет, робоча гіпотеза, основні завдання; обґрунтовувалася актуальність досліджуваної проблеми.

На другому етапі (1995 -- 1997) проводився констатуючий зріз; узагальнювався власний десятирічний досвід роботи вчителем російської мови і літератури в Херсонській середній школі №31; складалася програма дослідного навчання; моделювалася методика формування мовленнєвої компетенції старшокласників. Одержані результати запроваджувались у практику ЗОШ №7, №30, №1 м. Херсона; ЗОШ №47 м. Києва, ЗОШ №121 м. Одеси. Експериментальним навчанням було охоплено 632 учня 10-11-х класів. мовленнєвий компетенція старшокласник навчання

На третьому етапі (1997 -- 2000) апробувалась розроблена методика, перевірялась її ефективність.

На заключному етапі аналізувались матеріали проведеної роботи, узагальнювалися результати дослідження.

Наукова новизна дослідження полягає у розробці концептуальних положень основ формування мовленнєвої компетенції учнів старших класів, в уточненні змісту роботи щодо вдосконалення мовленнєвих навичок як на спеціальних уроках, так і на інших уроках російської мови у старших класах. Розроблено рівні і критерії сформованості мовленнєвої компетенції учнів 10-11-х класів. Створено методику її формування, що грунтується на комунікативно-діяльнісному і функціонально-стилістичному підходах у навчанні мови, це свідчить про важливість дослідження для розв'язання сучасних проблем методики навчання мов у загальноосвітній школі.

Теоретична значущість дослідження -- в уточненні поняття "мовленнєва компетенція"; у визначенні теоретичних засад її формування, що свідчить про причетнісь даного дослідження до рішення сучасних проблем методики навчання мовам в загальноосвітній школі.

Практичне значення роботи. Сформульовані в ньому положення, висновки й методичні рекомендації можуть бути використані вчителями-практиками у роботі з формування мовленнєвої компетенції в 10-11-х класах на уроках російської мови; у процесі вдосконалення програм, підручників, створення методичних посібників для школи, в лекційних курсах з методики викладання російської мови і на практичних заняттях зі студентами педагогічних закладів.

Вірогідність результатів дослідження забезпечується теоретичною і методичною обгрунтованістю вихідних положень; використанням методів, адекватних цілям і завданням дослідження; достатньою кількістю інформантів; статистичною обробкою здобутих результатів; експериментальною перевіркою запропонованої методики з формування мовленнєвої компетенції в школах на уроках з російської мови.

Апробація результатів дослідження в практику роботи відбувалася у формі виступів на науково-практичних конференціях: V Міжнародна конференція "Франція і Україна, науково-практичний досвід у контексті діалогу національних культур" (Дніпропетровськ, 1998); Всеукраїнська конференція та звітні наукові конференції в Xерсонському державному педагогічному університеті (1997 -- 2000). Крім цього, результати дослідження апробовано в ряді публікацій, а також на курсах підвищення кваліфікації вчителів при Південноукраїнському регіональному інституті післядипломної освіти педагогічних кадрів (м. Херсон); під час читання спецкурсу з методики викладання російської мови в ХДПУ; у доповідях на педагогічних радах шкіл, на базі яких проводився педагогічний експеримент.

СТРУКТУРА І ОСНОВНИЙ ЗМІСТ РОБОТИ

Дисертація складається зі вступу, двох розділів, загальних висновків, списку використаних джерел і додатків. Загальний обсяг основного змісту дисертації -- сторінок. Робота містить таблиці та схеми. Список використаних джерел становить 205 назв.

У вступі обґрунтовується актуальність дослідження; визначено його об'єкт і предмет, мету й завдання; сформульовано гіпотезу, охарактеризовано методи й етапи роботи; доведено достовірність, наукову новизну, теоретичне і практичне значення здобутих результатів; наведено відомості про апробацію дослідження.

У першому розділі -- "Теоретичні основи розвитку мовлення учнів" -- розкриваються науково-методичні й теоретичні передумови досліджуваної проблеми, суть поняття "мовленнєва компетенція", що ґрунтується на системних знаннях з мови, засвоєних у функціональному аспекті, і відповідних практичних уміннях та навичках, а також на загальнокультурному розвиткові учнів -- естетичному, етичному, світоглядному та інтелектуальному. Увага до психолого-педагогічних питань формування мовленнєвої компетенції старшокласників дає можливість з'ясувати психологічні механізми й особливості мовлення, специфіку формування в учнів старших класів творчого мислення.

Велике значення для дослідження має аналіз наукових праць, присвячених проблемам розвитку зв'язного мовлення й мовленнєвої компетенції школярів. Сучасні уявлення мовознавців про мовленнєве спілкування, або мовленнєву комунікацію почали формуватися в теорії психології і соціології задовго до появи лінгвістичних праць, у назві яких стояло слово "спілкування", або "комунікація". Розуміння проблем мовленнєвого спілкування є складовою частиною лінгвістичних концепцій М. М. Бахтіна, М. Хомського, Л. В. Щерби. Теорію мовленнєвої діяльності (А. А. Леонтьєв, Є. Ф. Тарасов) було створено на основі загально-психологічної теорії діяльності (Л. С. Виготський, А. М. Леонтьєв, А. Р. Лурія).

Методична школа впродовж усієї своєї історії приділяла увагу комунікативній функції мови. Це вплинуло на добір теоретичного матеріалу, формування в учнів ряду практичних умінь, що давало змогу використовувати конкретні мовні одиниці у власному мовленні (складання заяв, характеристик, розписок тощо). Отже, школярі діставали певні відомості про комунікативну функцію мови та засоби її реалізації. Комунікативний аспект викладання російської мови був

об'єктом уваги ряду методичних досліджень. У кінці 60-х років методисти врахували досягнення вітчизняних психолінгвістів; уперше в методиці викладання російської мови мовлення осмислювалося як діяльність. На основі діяльнісного підходу до мовлення Т. А. Ладиженська розробила систему навчання зв'язного мовлення, де комунікативні вміння, що формувалися в учнів, співвідносилися зі структурою мовленнєвої діяльності: з фазами орієнтування, планування, реалізації програми й контролю. Подальший розвиток проблема дістала в працях В. І. Капінос, де зазначалося, що система роботи над зв'язним висловлюванням у сучасній школі не виходить за межі мовленнєвої дії. Таким чином, у системі роботи з розвитку мовлення бракує ланцюга що пов'язує мовленнєву дію з комунікативною діяльністю мовця, а це не сприяє навчанню мови як засобу спілкування. На принципі комунікативної спрямованості грунтується концепція навчання російської мови в загальноосвітній школі, запропонована А. Ю. Купаловою. Автор вважає, що перед методистами постала нова для методики навчання мови проблема інтеграції системно-описового й комунікативно-діяльнісного підходів до побудови курсу.

Проаналізувавши наукові досягнення, найбільш прийнятним для нашого дослідження вважаємо визначення М. І. Пентилюк мовленнєвої компетенції як комплексного поняття, яке включає систему мовленнєвих умінь, необхідних для спілкування у різних життєвих ситуаціях. Формування мовленнєвої компетенції значною мірою може залежати від знання механізмів мовлення.

Психологічні аспекти розглядуваної проблеми досліджували Л. С. Виготський, П. Я. Гальперін, Н. І. Жинкін, І. Л. Зимня, А. М. Леонтьєв, А. К. Маркова, І. А. Синиця та ін. Особливий інтерес у методистів до психологічних засад мовленнєвої діяльності викликали дослідження А. А. Леонтьєва. У його працях розкриваються закономїрності формування мовленнєвої компетенції, механізми породження усного й писемного мовлення.

Значний інтерес для побудови системи навчання, що сприяла б формуванню мовної компетенції в умовах спорідненої двомовності, становить опора на позитивну мотивацію у вивченні мови, посилення ролі позитивної оцінки й заохочення учнів на різноманітні індивідуальні здібності.

Аналіз психолого-педагогічної літератури, присвяченої дослідженню вікових особливостей розвитку старшокласників, засвідчує, що ці особливості значною мірою визначаються змінами в соціальній сфері. Головна увага психолінгвістів зосереджена на розвиткові мотиваційної сфери особистості: визначенні й формуванні світогляду, його впливу на пізнавальну діяльність. Розумовий розвиток старшокласників полягає не стільки в нагромадженні вмінь і зміні деяких властивостей інтелекту, скільки у формуванні індивідуального стилю розумової діяльності.

Процес навчання мови й мовлення грунтується на інтелектуальному розвитку учнів і одночасно є його рушійною силою. Тому для формування мовленнєвої компетенції особливе значення має єдність мови і мислення.

Сучасний підхід до навчання мов у школі потребує вдосконалення його змісту, форм, методів і прийомів у комунікативно-діяльнісному та функціонально-стилістичному аспектах (О. М. Біляєв, М. С. Вашуленко, Є. Ю. Купалова, Т. А. Ладиженська, М. Р. Львов, Є. П. Голобородько, А. К. Маркова, В. Я. Мельниченко, Г. О. Михайловська, Н. А. Пашковська, М. І. Пентилюк тощо).

Аналіз програм, підручників і методичних посібників з російської мови для старших класів свідчить про актуальність проблеми формування мовленнєвої компетенції старшокласників, яка потребує подальшої розробки, особливо у практичному застосуванні.

Програма з російської мови (1995) орієнтує на "засвоєння школярами основ науки про мову", а також на "формування у них мовленнєвих умінь і навичок, необхідних для активної громадської діяльності, для самостійної роботи над підвищенням свого культурного рівня і професійної підготовки". Проте в ній немає чітких рекомендацій щодо формування таких видів мовленнєвої діяльності, як аудіювання, читання, говоріння й письмо.

Відсутність методичних розробок і рекомендацій, науково обгрунтованої системи роботи з формування мовленнєвої компетенції старшокласників негативно впливає на процес навчання.

У зв'язку з розв'язанням дослідницьких завдань, спрямованих на формування мовленнєвої компетенції старшокласників, установлено вихідний рівень умінь у сфері мовленнєвої діяльності, здатності порівнювати, аналізувати й оцінювати значення досліджуваних фактів мови залежно від цілей і умов комунікації, а також використовувати їх у процесі виконання мовленнєвих завдань.

Щоб здобути вихідні дані, які характеризують рівень сформованості мовленнєвої компетенції учнів старших класів, у середніх загальноосвітніх школах з російською мовою навчання проводився констатуючий зріз, ним було охоплено 632 учні 10-11-х класів. Зріз проводився у два етапи. Перший етап мав на меті з'ясувати, наскільки глибоко й правильно учні старших класів оволоділи мовними нормами (вимовні, лексичні, морфологічні, синтактичні), а другий -- як вони уміють висловлювати свої думки в усній і писемній формах, користуючись необхідними мовними засобами відповідно до мети, змісту й умов спілкування. Ці питання вивчались головним чином за допомогою методу діагностичного анкетування, а також бесід з учнями, спостереження за їх мовленням як у школі, так і в позаурочний час.

Аналіз результату першого етапу констатуючого зрізу показав, що значна кількість респондентів (53%) не мають належного уявлення про стилістичні засоби виразності мови, стикаються з труднощами в процесі сприймання, створення і відтворювання зв'язних висловлювань (усні і писемні, діалог і монолог), не завжди доцільно використовують мовні засоби, що відповідають типу, жанру, мовленнєвій ситуації, недостатньо володіють елементами публічних виступів, мовленнєвим етикетом.

Проблема формування мовленнєвої компетенції має як соціологічний, так і особистісний характер, адже особистість значою мірою може повноцінно розвиватися і реалізувати свої здібності лише при достатньо високому рівні мовленнєвого розвитку. При цьому в учнів спостерігається взаємопов'язане навчання мови і мовлення.

У другому розділі -- Експериментальна методика формування мовленнєвої компетенції учнів старших класів -- визначаються цілі й завдання педагогічного експерименту, розкриваються зміст і методика дослідного навчання, принципи, методи й засоби розвитку мовленнєвої компетенції, описується хід формуючого експерименту, аналізуються його результати.

Методика експериментального навчання передбачала розв'язання таких завдань: а) з'ясування й обгрунтування методичних умов і способів, які сприятимуть формуванню мовленнєвої компетенції старшокласників; б) розробка системи вправ для свідомого засвоєння учнями мовних засобів, необхідних для створення висловлювань російською, мовою і для оволодіння нормами доцільного вживання їх у мовленні; в) підготовка учнів до активного мовленнєвого спілкування.

На основі аналізу психолого-педагогічної і методичної літератури, результатів констатуючого зрізу визначено вихідні положення в процесі формування у старшокласників мовленнєвої компетенції, а саме: посилення уваги до змісту мовлення і вдосконалення важливих мовленнєвих умінь у їх єдності і взаємозв'язку (аудіювання, читання, говоріння, письмо); взаємозв'язок мовленнєвих умінь з різними мовними рівнями як найважливіша передумова ефективності формування мовленнєвої компетенції старшокласників; розвиток елементів ораторського мистецтва, доцільне використання різних форм мовленнєвого етикету.

Програма експериментального навчання реалізувалася в два етапи: перший -- актуалізація і поглиблення опорних знань, умінь та навичок; другий -- формування і вдосконалення мовленнєвої компетенції старшокласників.

Для розвитку мовленнєвої діяльності використовувалася система вправ, спрямованих на свідоме практичне ознайомлення учнів із стилістичною функцією мовних одиниць, а також на формування вмінь і навичок використовувати їх у мовленні.

Для підготовки і проведення педагогічного експерименту було складено програму, розроблено методику ефективного формування мовленнєвої компетенції старшокласників.

Оскільки шкільний курс російської мови учні засвоїли до 9-го класу, в старших класах більша увага приділялася стилістичному аспекту, культурі мовлення, мовленнєвому етикету, а також ознайомленню школярів з елементами публічних виступів.

В основу розробленої системи вправ, побудованої на програмному матеріалі, покладено три типи вправ: 1) аналітичні (за готовим текстом), які в основному потребують аналізу тексту чи порівняння текстів; 2) репродуктивно-конструктивні, що передбачають перетворення, зміну, доповнення і продовження тексту; 3) творчі, спрямовані на вдосконалення в учнів навички монологічного й діалогічного викладу думок, розуміння ними стилістичної функції мови, вимагають диференційованого підходу до розвитку культури мовлення, вдосконалення стилістичної грамотності.

Мета запропонованої системи -- навчити старшокласників свідомо й вільно володіти засобами мови, підняти рівень стилістичної грамотності учнів до рівня соціальних потреб, сформувати навички слухання (аудіювання), виразного читання, говоріння і письма, вміння сприймати текст у єдності змісту й форми.

Залежно від характеру й виду діяльності учнів виділено завдання, де враховуються своєрідність стилістичних засобів мови та їх можливості, передбачається ряд розумових операцій.

Система вправ грунтується на принципах їх класифікації (Є. Ю. Купалова, Т. А. Ладиженська, В. Я. Мельничайко і ін.). Мовленнєві вправи включають рецептивну, репродуктивну й продуктивну діяльність, відповідно до якої виділено такі види: а) рецептивні (загальномовленнєві й стилістичні) вправи, що вимагають від учнів сприймання, усвідомлення і фіксування в пам'яті здобутої інформації, характеристики мовних засобів, групування мовних явищ за вказаними ознаками, находження стилістичних невідповідностей у тексті та ін.; б) репродуктивні вправи, які пов'язані з уміннями старшокласників відтворювати наявні знання ( за зразком, схемою, пам'яткою ) і потребують добору мовних засобів за певною ознакою ( поширення речень, відповіді на запитання, перекази (стислі, докладні, вибіркові) тощо; в) продуктивні вправи, що передбачають творче застосування знань, зокрема в новій ситуації, вільне володіння-всіма видами мовленнєвої діяльності, необхідними для виконання вправ з трансформації текстів, редагування, написання різніх за стилями, типами й жанрами мовлення творів.

Така система вправ дає змогу реалізувати комунікативно-діяльнісний і функціонально-стилістичний підходи до навчання мов.

Відповідно до розроблених етапів навчання за експериментальною методикою, а також цілей і завдань дослідження визначено умови її реалізації, а саме: формування мовленнєвої компетенції на уроках російської мови в учнів старших класів буде результативним у разі використання поетапної методики формування комунікативних умінь і навичок з урахуванням основних компонентів мовленнєвої діяльності (орієнтація, планування, реалізація мовленнєвої діяльності, самоконтролю і оцінювання власного мовлення), усвідомленого розуміння конструктивної і стилістичної ролі мовних одиниць, розширення видів робіт з розвитку зв'язного мовлення, наближених до природних ситуацій спілкування.

За результатами дослідного навчання в учнів старших класів було сформовано такі важливі комунікативні вміння:

вживати комунікативне виправдані мовленнєві засоби у процесі сприймання (слухання, читання) і створення різних за формами, видами й жанрами висловлювань (говоріння, письмо);

редагувати власні і чужі тексти для вдосконалення їх мовного оформлення;

створювати власні тексти, використовуючи засоби виразності мови (на всіх мовних рівнях).

Для контролю навчання за експериментальною методикою проводилися зрізові роботи. Критерії оцінок були однаковими для учнів як контрольних, так і експериментальних класів; складність завдань була рівноцінною.

Перша зрізова контрольна робота, що ставила за мету з'ясувати, як старшокласники розуміють конструктивну і стилістичну роль мовних одиниць, показала, що рівень умінь і навичок зріс у 10-х класах на %, а в 11-х класах -- на %. Контрольна робота, проведена в кінці другого етапу експериментального навчання, підтвердила важливість і необхідність для формування мовленнєвої компетенції такого виду роботи, як наукове редагування твору. Мета завдання полягала в тому, щоб відредагувати текст. Увага учнів спрямовувалась на зміст тексту, який треба було передати якнайкраще за допомогою, засобів мови.

Аналіз результатів наступної контрольної роботи засвідчив, що творчі роботи учнів експериментальних класів характеризуються точністю викладу, насиченістю емоційно маркованою лексикою.

Перевірка третьої контрольної роботи показала, що в експериментальних класах кількість мовленнєвих помилок і недоліків значно менша, успішність зросла на 18%.

Експериментальне навчання підтвердило доцільність посилення уваги до конструктивної і стилістичної ролі мовних одиниць, що дало змогу учням усвідомити не тільки формальне, а й комунікативне їх призначення.

На основі результатів дослідження зроблено такі висновки:

1. Теоретичне осмислення психолого-педагогічних, лінгвістичних і методичних передумов формування мовленнєвої компетенції учнів старших класів, а також узагальнення передового досвіду вчителів-словесників, констатуючий і формуючий експерименти та їх результати підтвердили актуальність вибраної теми.

2. Констатуючий зріз, проведений у школах різних міст України, свідчить про те, що учні старших класів в цілому оволоділи програмним матеріалом. Але в процесі свідомого і творчого використання виражальних засобів відчувають труднощі, недостатньо розуміють стилістичну роль мовних одиниць, не завжди вміють створювати зв'язні тексти (усні й письмові) різної стильової спрямованості, не володіють навичками публічного мовлення, а також навичками доцільно використовувати різні форми мовленнєвого етикету.

3. Експериментальна методика роботи з формування мовленнєвої компетенції учнів 10-11-х класів на уроках російської мови грунтується на комунікативно-діяльнісному і функціонально-стилістичному підходах, які поєднують в одне ціле мовний і мовленнєвий зміст курсу мови. Їх реалізація сприяє успішному формуванню мовленнєвої компетенції старшокласників.

4. Підвищенню ефективності роботи з формування мовленнєвої компетенції учнів сприяло оптимальне поєднання таких методів і засобів навчання, як спостереження над текстом, його редагування, поширення, скорочення, конструювання елементів висловлювання з урахуванням запропонованої мовленнєвої ситуації тощо.

5. Мовленнєва діяльність у всіх її видах (аудіювання, читання, говоріння, письмо), організована за допомогою ситуативних вправ, сприяє виробленню в старшокласників умінь вільно і творчо вживати мовні виражальні засоби, вдосконалює етику спілкування, розвиває вміння порівнювати зміст і форму висловлювання в тій чи іншій ситуації спілкування.

6. Формуючий експеримент підтвердив, що комплексне використання методів і прийомів, які сприяють удосконаленню комунікативних навичок, а також широке застосування на уроках мовленнєвих ситуацій інтенсифікують формування мовленнєвої компетенції особистості.

7. Результати дослідного навчання показали, що рівень сформованості мовленнєвої компетенції учнів експериментальних класів, порівняно з контрольними, підвищився на 10%, комунікативні навички відповідно зросли на 17-20%.

Таким чином, мета дослідження була досягнута, висунута гіпотеза підтвердилась.

Результати проведеного експерименту дають підставу стверджувати, що пропонована методика формування мовленнєвої компетенції старшокласників є ефективною, оскільки дає загальні орієнтири навчання мови в стилістичному аспекті з урахуванням комунікативно-діяльнісного підходу до мовних явищ, розглядає виражальні засоби мови як найважливішу умову естетичного виховання, спирається на єдність лінгвістичного й літературознавчого підходів до слова під час аналізу текстів.

Проблема формування мовленнєвої компетенції учнів не вичерпується результатами проведеного дослідження. Її можна розглядати ще в аспекті вивчення всіх одиниць мови на синтаксичний основі, що дасть змогу реалізувати потенційні можливості функціонально-стилістичного напряму в навчанні мови й розв'язанні основного завдання підготовки учнів до активної комунікативної діяльності у різних сферах спілкування.

ОСНОВНІ РЕЗУЛЬТАТИ ДОСЛІДЖЕННЯ ВІДОБРАЖЕНО В ТАКИХ ПУБЛІКАЦІЯХ

1. Веніг Н. Психолого-педагогічні передумови розвитку мовленнєвої компетенції старшокласників. 36. наук. праць "Метода" (педагогічні науки), С.76-82, 1999.

2. Веніг Н. Творчі роботи учнів як засіб формування особистості . 36. наук. праць (педагогічні науки),//2000. - С. 128-135.

3. Веніг Н. Навчання старшокласників навичок публічних виступів. Ж. "Всесвітня література" (в середніх навчальних закладах України). //- 2000. -№5.С.

4. Веніг Н. Художній образ і мовна особистість. Франція та Україна, науково-практичний досвід у контексті діалогу національних культур: Тези доповідей //2000. - Т.2. С. 15-17.

5. Веніг Н. Формування мовленнєвої компетенції особистості як методична проблема // 36. наук. праць (Педагогічні науки). - Херсон, 1998. - Вип. 5

6. Веніг Н. Мовленнєва культура учнів // Обдарована дитина № 4, 2000. -С. 18-20

АНОТАЦІЇ

Веніг Н. М. Формування мовленнєвої компетенції старшоклас-ників. -- Рукопис.

Дисертація на здобуття наукового ступеня кандидата педагогічних наук за спеціальністю 13.00.02 -- теорія і методика навчання (російська мова). -- Академія педагогічних наук України, Інститут педагогіки. -- К., 2001.

В роботі теоритично і методично обгрунтовано основи формування мовленнєвої компетенції старшокласників. Розроблена програма експериментального навчання яка містить стилістичну спрямованість при систематизації знань з мови та збагачення видів робіт з розвитку зв'язного мовлення з елементами ораторського мистецтва на матеріалі публічних виступів. Визначено основні принципи, методи і прийоми, засоби і форми роботи на уроках російської мови, що сприяють формуванню мовленнєвої компетенції учнів старших класів.

Ключові слова: мовленнєва компетенція, комунікативно-діяльнісний, функціонально-стилістичний, види мовленнєвої діяльності (аудіювання, читання, говоріння, письмо), мовленнєвий етикет, публічний виступ, мовленнєві вміння, мовна особистість.

Вениг Н. Н. Формирование речевой компетенции старшекласс-ников. -- Рукопись.

Диссертация на соискание ученой степени кандидата педагогических наук по специальности 13.00.02 -- теория и методика обучения (русский язык). -- Академия педагогических наук Украины, Институт педагогики. -- К., 2001.

Работа посвящена теоретико-экспериментальному исследованию особенностей методики формирования речевой компетенции старшеклассников школ с русским языком обучения.

В первом разделе -- "Теоретические основы формирования речевой компетенции старшеклассников" -- раскрываются теоретические аспекты формирования речевой компетенции учащихся старших классов. Освещены взаимосвязанные вопросы языка и речи, дается определение речевой компетенции, представлены механизмы речевой деятельности старших подростков и особенности их творческого мышления. Проанализированы методические работы по проблеме развития речи учащихся. Имеются необходимые материалы по школьным программам и учебникам. Учтен традиционный опыт школ, описаны результаты констатирующего среза.

Во втором разделе -- "Экспериментальная методика формирования речевой компетенции старшеклассников" -- определены цели экспериментального обучения, разработана программа, включающая систематическую работу по практической стилистике на уроках русского языка, вариативные подходы к представленным в учебнике урокам развития речи, обогащение соответствующих видов работ, ознакомление учащихся с элементами публичных выступлений, риторики и др. Подробно изложены результаты экспериментального обучения. Полученные данные, свидетельствующие об эффективности разработанной и апробированной методики, проанализированы как в количественном, так и в качественном отношениях.

Ключевые слова: речевая компетенция, коммуникативно-деятельностный, функционально-стилистический, вид речевой деятельности (аудирование, чтение, говорение, письмо), речевой этикет, публичное выступление, речевые умения, языковая личность.

Venig N. M. Forming of speech competence to senior pupils. -- Manuscript.

The thesis for the scientific degree of the Candidate of Pedagogical Sciences in speciality 13.02.02 -- Theory and methods of teaching Russian. Institute of Pedagogic of the Academy of Pedagogical Sciences of Ukraine. Kyiv, 2001.

The bases of speech competence, formed out for senior students,

are substantiated in the thesis. The experimental teaching program is worked out here. This program systemizes the knowledge of the language from the stylistical point of view and enriches the types of the work, which are connected with the development of the speech with the elements of oratoric style (on the basis of public speeches). Main principles, methods and ways, means and forms of the work are defined to help in the formation of speech competence in the lessons of Russian language for senior pupils.

Key words: speech competence, linguistic personality, communicative-active, functionally stylistic, types of speech activity (audition, reading, speaching, writing), speech etiquette, public speech, speech skills.

Размещено на Allbest.ru