Інноваційні технології й розвиток вищої освіти у сучасному суспільстві

Размещено на http://www.allbest.ru

Размещено на http://www.allbest.ru

Міністерство освіти і науки, молоді та спорту України

Кафедра філософії і соціально-політичних дисциплін

Індивідуальне навчально-дослідне завдання

з дисципліни

«Вища освіта і Болонський процес»

на тему « Інноваційні технології й розвиток вищої освіти у сучасному суспільстві »

Полтава 2014

ЗМІСТ

ВСТУП

РОЗДІЛ 1. Інноваційні технології у вищій освіті

РОЗДІЛ 2. Розвиток вищої освіти в сучасному суспільстві

ВИСНОВКИ

СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ

ДОДАТКИ

ВСТУП

Актуальність проблеми інновації полягає в тому, що в сучасному вимогливому та швидкозмінному соціально-економічному середовищі рівень освіти значною мірою залежать від результативності запровадження технологій навчання, що ґрунтуються на нових методологічних засадах, сучасних дидактичних принципах та психолого-педагогічних теоріях, які будують на діяльнісному підході до навчання.

Модернізація системи освіти пов'язується насамперед із запровадженням до освітнього середовища інноваційних технологій, в основу яких покладено цілісні моделі навчально-виховного процесу, засновані на діалектичній єдності методології та засобів їх здійснення.

Останнім часом досить широко ввійшов до вжитку термін «інноваційні педагогічні технології».

Значний внесок у розробку методології і теорії поняття педагогічної технології зроблено сучасними педагогами: В. Безпалько, Б. Лихачовим, М. Кларіним, В. Монаховим, Г. Селевко та іншими. Проблему педагогічної інноватики розглядали такі вчені, як О. Арламов, В. К. Марігодов, М. Бургін, В. Журавльов, В. Загвязинський, Н. Юсуфбекова, А. Ніколс та інші.

Основу і зміст інноваційних освітніх процесів у сучасній професійній освіті становить інноваційна діяльність, сутність якої полягає в оновленні педагогічного процесу, внесенні новоутворень до традиційної системи. Прагнення постійно оптимізувати навчально-виховний процес зумовило появу нових і вдосконалення використовуваних раніше педагогічних технологій різних рівнів і різної цільової спрямованості

РОЗДІЛ 1. ІННОВАЦІЙНІ ТЕХНОЛОГІЇ У ВИЩІЙ ОСВІТІ

Сьогодні перед вищою школою стоїть завдання створити умови для підготовки інноваційно орієнтованих фахівців, які були б здатні забезпечити у перспективі прискорений розвиток високотехнологічних галузей з високим експортним потенціалом.

Словник дає таке визначення слова «інновація» (італ. innovatione) - новина. У науково-методичній літературі визначена певна термінологія нововведення - нові форми організації праці та управління, нові види технологій, які охоплюють не тільки окремі установи та організації, а й різні сфери.

Інновації в освіті - це процес творення, запровадження та поширення в освітній практиці нових ідей, засобів, педагогічних та управлінських технологій, у результаті яких підвищуються показники (рівні) досягнень структурних компонентів освіти, відбувається перехід системи до якісно нового стану. Слово «інновація» має багатомірне значення, оскільки складається з двох форм: власне ідеї та процесу її практичної реалізації. [1, 338-340]. Отже, інновація освіти - цілеспрямований процес часткових змін, що ведуть до модифікації мети, змісту, методів, форм навчання й виховання, адаптації процесу навчання до нових вимог. [2]

Становлення інноваційно-педагогічної сфери в освіті України відбувалося на тлі «піднесення національно-культурного руху, утвердження національної системи освіти й виховання, внесення національного компонента в структуру педагогічної науки». Сьогодні в Україні активізація інноваційного руху сприяє становленню авторських шкіл інноваційного типу (М.Гузика, О.А.Захаренка, А.І.Сологуба, М.Чумарної та ін.), діяльність яких спрямована на формування якісно нових, альтернативних концепцій і педагогічних систем.

На сучасному етапі оволодіння мовою стає запорукою успіху майбутніх фахівців. Для більш результативного навчання виправдане застосування принципу наочності (використання таблиць, схем і т.д.), який може реалізуватися, на нашу думку, за допомогою комп'ютера. Таким чином викладач оптимізує та урізноманітнює процес вивчення мови. Завдяки впровадженню комп'ютера в навчальний процес, пропагується свобода індивідуального вибору та вимагається відповідальне ставлення студента до власного навчання; розвивається інтелект студента як діалогізм свідомості через залучення до діалогу культур та поколінь; навчання у співробітництві,що робить акцент на необхідності розвитку індивідуальної відповідальності та комунікативних навичок для виконання спільного завдання й досягнення спільної мети; підвищення пізнавальної активності за допомогою використання проблемних ситуацій і формування мотивації студента; формування розумових дій з чітким поділом на етапи. Отже, інновації у вищій школі передбачають: 1) організацію науково-дослідницьких та навчально-методичних робіт з проблем професійної освіти; 2) вивчення, узагальнення та поширення кращого вітчизняного, європейського та світового досвіду в цій сфері; 3) організація і проведення конференцій, семінарів, круглих столів , тренінгових курсів з інноваційних методик викладання гуманітарних дисциплін у непрофільному ВНЗ. Крім того, у ВНЗ України широко використовується рейтингова система контролю організації навчального процесу й оцінки знань студентів. Головна мета - це поліпшення якості навчання шляхом активізації навчальної діяльності, стимулювання активної самостійної роботи студентів, а також створення умов для здорової конкуренції.

Сутністю інноваційних процесів в освіті є, по-перше, проблема вивчення, узагальнення і розповсюдження передового педагогічного досвіду, і, по-друге, проблема впровадження досягнень психолого-педагогічної науки у практику. Ці дві проблеми мають вирішуватися інтегровано. Проте проблема освітньої інноватики знаходиться у стані розробки. Цьому сприяє загострення суперечностей між фундаментальними науковими знаннями і складністю їх практичного використання , між фазою створення нового педагогічного знання і його досвідного впровадження як інноваційного. Проте існують різні наукові підходи до проблеми інноватики. М.В.Кларін зазначає: «За своїм основним змістом поняття «інновація» приналежне не тільки до створення і поширення новацій, а й до змін у способах діяльності, стилі мовлення, які з цим пов'язані. Розглядаючи інноваційні моделі навчання в такий спосіб, ми звертаємося до нових дидактичних підходів, які формують нетрадиційне уявлення про організацію навчального процесу [3].

Водночас виникає ряд суперечностей між традиційними підходами до навчання у вищій школі і новими соціально-економічними вимогами суспільства; між обмеженими в часі термінами навчання і зростаючим обсягом наукової інформації. Диференціація наукового знання, його подвоєння постійно призводять до потреби розширювати зміст освіти. Важливим моментом в освітній технології є позиція студента в навчально-виховному процесі, ставлення до нього викладачів. Тут до пріоритетних відносимо особистісно-орієнтовану, яка у центр системи освіти ВНЗ ставить студента, забезпечує йому комфортні й безпечні умови розвитку, реалізацію природних можливостей майбутніх фахівців. У цій технології особистість - головний суб'єкт, мета, а не засіб досягнення поставленої мети.

Нині відбувається процес інтеграції різних підходів до навчання у світовій практиці у поєднанні з національно своєрідною системою освіти кожної держави.

У науковій літературі виявлено загальні закони протікання інноваційного процесу: закон незворотної дестабілізації інноваційно-освітнього середовища; закон фінальної реалізації інноваційного процесу; закон стерео типізації; закон циклового повторення [4].

Будь-яке теоретичне знання потребує засобів для практичної реалізації, які частіше виступають у вигляді технологій. Сучасний етап характеризується розширенням сфери освітніх і педагогічних технологій. Одні дослідники (Дж.Брунер, П.Кенес-Комоський та ін..) ототожнюють технологію навчання з процесом комунікації. Інші (О.Малібог, Т.Сакамото, Ф.Янушкевич) в освітню технологію об'єднують засоби і процес навчання. Третя група (Д.Гасс, О.Богомолов та ін..) пропонує розглядати її з позиції наукової організації навчального процесу. В Україні технологія освіти розробляється з позиції системного підходу, запропонованого Н.Ф.Тализіною, який, на нашу думку, є перспективним і науково обґрунтованим.

Отже, становлення нової системи освіти, орієнтованої на входження у світовий освітній простір потребує суттєвих змін інноваційного спрямування у підготовці майбутніх фахівців у будь-якій галузі.

Зважаючи на актуальність даної теми, вважаємо за необхідне продовжити розробку дослідження, наголошуючи при цьому на диференціації понять «інноваційні технології з використанням нових психолого-методичних підходів» та «інноваційні інформаційні технології», які, синтезуючись у процесі навчання, дозволять підвищити ефективність навчання української мови, зробити навчальний процес більш цікавим та різноманітним, що сприятиме покращенню пізнавальної активності та освітнього рівня майбутніх фахівців.

У вищій професійній освіті сьогодні актуальною є розробка інноваційних технологій навчання, які використовують компетентний підхід і забезпечують якісну підготовку майбутніх фахівців з окремої освітньої програми. Важливим елементом підготовки фахівців у вищій школі є формування додаткових якостей випускника, до яких можна віднести: володіння сучасними інформаційними технологіями, здібність до саморозвитку, мобільність, конкурентоспроможність на ринку праці і т. ін. Тому при розробці сучасних програм по окремих дисциплінах і освітніх технологій навчання необхідно передбачати формування не тільки професійних компетенцій, але і загальних компетенцій. Важливо не тільки сформулювати необхідні компетенції майбутнього фахівця, але і запропонувати освітні технології їх формування і контролю. Тому в кожному вузі повинна бути створена внутрішньовузівська система якості за кожною освітньою програмою, що включає наступні основні критерії якості навчання: формування ключових компетенцій в наочній області; формування загальних компетенцій випускника; облік взаємозв'язку матеріалу, що вивчається, з іншими наочними областями в рамках учбового плану; впровадження прогресивних форм організації освітнього процесу; використання нових інформаційних технологій; відповідність навчально-методичного матеріалу сучасному світовому рівню; використання активних методів навчання і контролю.

Для формування заявлених загальних компетенцій в інноваційних технологіях навчання необхідно задіювати комунікативну складову сучасного учбового процесу. Іншими словами, передача, зберігання, відтворення учбової інформації за допомогою глобальної мережі Інтернет створює можливості становлення нової якості теорії і практики навчання. Засоби комунікаційних технологій звільняють викладача від безлічі рутинних функцій. Педагог може управляти процесом навчання, створюючи оптимально гнучкі програми вивчення наочного курсу, доступні в часі і просторі, індивідуально відповідні до кожного студента. При цьому у студента виробляються навики спілкування з комп'ютером, з'являється досвід використання сучасних інформаційних технологій, виховуються якості комунікативності і соціальної інтерактивності. Учбова діяльність стає якіснішою, ефективнішою, наочно орієнтованою, доступною і цікавою.

Як вже було відмічено вище, в даний час при розробці курсів більшою мірою необхідно спиратися на самостійні види навчання. Майбутній фахівець повинен не просто одержати певну суму знань, а й навчитися самостійно набувати знань, уміти працювати з інформацією, опановувати способами пізнавальної діяльності, щоб надалі не втрачати рівень компетентності і постійно прагнути до підвищення своєї кваліфікації. Тому при організації сучасного курсу навчання підтримка учбового процесу повинна спиратися на стимулювання різних видів самостійної роботи студента: вивчення учбового матеріалу, здійснення самоконтролю, виконання самоаналізу за результатами виконаних завдань і проведення самокорекції свого подальшого навчання.

З вищесказаного виходить, що на сучасному етапі формування і функціонування наявних наочних освітніх ресурсів необхідне створення інтегрованого навчально-методичного комплексу (НМК) нового покоління як навчального середовища по дисциплінах. Дане учбово-інформаційне середовище є зручним засобом створення, зберігання і відтворення навчально-методичних матеріалів, здійснює навчання і виховання студентів в умовах глобальної інформатизації суспільного життя, використовує як нові, так і традиційні прийоми, методи і засоби навчання дисциплінам, підвищує роль самостійної роботи студентів, а також стимулює їх пізнавальну діяльність.

Для формування навиків і умінь у студента можна використовувати електронний практикум - навчальне середовище, що регулює процес отримання знань по предмету, що виробляє уміння вирішувати ключові задачі по курсу що вивчається, організуючу порядок виконання індивідуальних курсових завдань (початкові дані індивідуальних варіантів в текстовому вигляді або у вигляді файлів, зразки оформлення завдань, поетапний хід виконання кожного завдання). Для досягнення ефекту динамічності і полегшення сприйняття матеріалу, що вивчається, електронний практикум використовує прийом типу «накладення», коли статична ілюстрація розбивається на складові частини, а потім створюється послідовність накладень цих частин один на одного. Для пояснення малюнок супроводжується коротким текстовим коментарем. У ілюстраціях практикуму використовується також і колірний коментар. Студент сам регулює швидкість і порядок подачі інформації при вивченні матеріалу.

Особливо актуальними в нових технологіях навчання є питання створення, розвитку і використання інструментарію для оцінки якості знань і ключових компетенцій, що набувають такими, що навчаються. Тести можуть бути використані для організації самоконтролю з боку студентів, а також поточного контролю по темах і комплексного підсумкового контролю по дисципліні в цілому. У режимі тренінгу результати з кожного питання забезпечуються відповідним коментарем. У режимі підсумкового контролю студенту виводиться тільки загальний результат, при цьому викладачу доступний повний аналіз тесту. Для перевірки знань використовуються питання, коротка відповідь, відповідність, питання по тексту. Необхідно відзначити, що загальні компетенції формуються і контролюються в процесі навчання за рахунок самих інноваційних освітніх технологій. Наприклад, поки студент не освоїть мереживі інформаційні технології, він не зможе виконати самоконтроль і пройти поточне тестування.

Отже , важливе значення для підвищення ефективності навчання має наявність структурованого плану учбових заходів, пропонованих студентам на початку процесу навчання, з наявністю посилань на потрібні компоненти НМК. Крім того, активізації учбової діяльності сприяють введені в дистанційний курс сервіси спілкування викладача із студентами: форуми з актуальних питань курсу, прямі спілкування в чаті, заочні консультації по електронній пошті.

РОЗДІЛ 2. РОЗВИТОК ВИЩОЇ ОСВІТИ В СУЧАСНОМУ СУСПІЛЬСТВІ

З середини XX столiття в свiтi все бiльше i бiльше уваги придiляється питанням розвитку вищої освiти. За даними ЮНЕСКО, чисельнiсть зарахованих до вищих навчальних закладiв студентiв у всьому свiтi зросла бiльш нiж в 6 разiв - з 13 млн. у 1960 роцi до 82 млн. у 1995 роцi [8]. Значний iнтелектуальний потенцiал вищої школи на той час розташовано i в Українi: 14 класичних, 45 технiчних i галузевих унiверситетiв, 30 академiй, 72 iнститути (без врахування закладiв Мiнiстерства оборони, МВС та СБУ), 740 вузiв I-II-го рiвней акредитацiї (технiкумiв, коледжiв, училищ), в яких навчалося понад 1,5 млн. студентiв (170 на 10 тис. населення) [9]. Водночас зростає усвiдомлення свiтовою громадськiстю та науковою думкою того, що цивiлiзацiйний "виклик", з яким людство зiткнеться вже на початку XXI столiття, має, насамперед, вищий освiтнiй вимiр. Тобто йдеться про вищу освiту як стратегiчний ресурс людства, базовий елемент нацiональної безпеки країн, один з критерiїв людського розвитку суспiльства, пiдвалину його економiчного зростання, ефективний механiзм становлення творчої й духовно багатої особистостi [10].

Здавалося б, що постановка питання i практичнi справи у сферi вищої освiти як на свiтовому рiвнi, так i в умовах трансформацiї українського суспiльства йдуть досить непогано. Але i в першому, i в другому випадках вченi й практичнi працiвники, що займаються тими питаннями на науково-дослiдницькому i органiзацiйно-практичному рiвнях, вiдверто говорять про невдоволенiсть чисельно досягнутими результатами освiти, невiдповiднiсть освiтянських технологiй до нових iмперативiв сучасного i, особливо, майбутнього суспiльного розвитку. Iнформацiйне суспiльство, або як ще його називають - епоха постiндустрiалiзму i постмодернiзму, запобiгає суттєвих об'єктивних претензiй до якостi пiдготовки сучасних фахiвцiв.

У прийнятому в 1995 роцi програмному документi ЮНЕСКО "Реформа i розвиток вищої освiти" констатується, що на сучасному етапi "...вища освiта переживає кризу практично у всiх країнах свiту" [8]. У руслi цього твердження не зроблено нiяких виключень щодо держав СНД i України зокрема, про що було прямо заявлено на мiжнародному науково-практичному симпозiумi вчених країн СНД, що проходив у формi Других Академiчних читань в 1995 роцi у Києвi [11]. Стосовно України висунуто невiдкладний практичний захiд - розробити й прийняти до реалiзацiї нову нацiональну модель вищої освiти з метою досягнення повної i гармонiйної вiдповiдностi її потенцiалу до вимог розвинутого суспiльства, яке зараз створюється [11].

За iнiцiативою ЮНЕСКО вченi i практики свiтового суспiльства в останнє десятирiччя проводять активний пошук нових шляхiв виходу з кризи i забезпечення подальшого розвитку вищої освiти. Особливо активну роботу в цьому напрямку здiйснюють створенi пiд егiдою ЮНЕСКО Мiжнародна комiсiя зi справ освiти в XXI столiттi, а також Всесвiтня комiсiя зi справ культури i розвитку. Плiдними i корисними з теоретичної i практичної точок зору стали результати мiжнародних нарад i конференцiй з проблем розвитку освiти i культури. У 1990 роцi проведено Всесвiтню конференцiю з питань освiти для всiх (Тайланд), у 1992 роцi - конференцiю ООН з питань академiчної свободи та унiверситетської автономiї (Сiнайя), у 1993 роцi - 27 сесiю Генеральної Асамблеї держав-членiв ЮНЕСКО - резолюцiя про полiтику в сферi вищої освiти, в 1995 роцi - публiкацiя i обговорення аналiтичної доповiдi ЮНЕСКО "Змiни та розвиток вищої освiти" i прийняття програмного документу ЮНЕСКО "Реформа i розвиток вищої освiти", в 1996 роцi - Мiжнародний конгрес з питань освiти та iнформатики (Москва), в 1997 роцi 5-та мiжнародна конференцiя з питань освiти для дорослих (Гамбург), в 1998 роцi - мiжнародна наукова конференцiя "Концептуальнi проблеми модернiзацiї вищої освiти" (Донецьк, Україна) та iншi.

З точки зору постановки конкретних завдань i започаткування глибоких практичних реформ вищої освiти в усьому свiтi особливе значення мають рiшення i документи Всесвiтньої конференцiї з проблем вищої освiти у XXI столiттi, яка була спецiально скликана ЮНЕСКО i вiдбулася 5-9 жовтня 1998 року в Парижi. За резуль- татами роботи конференцiї було прийнято пiдсумковий документ пiд назвою "Все- свiтня декларацiя про вищу освiту в XXI столiттi: розумiння її дiї", в обговореннi i затвердженнi якого прийняли участь делегацiї 150 країн свiту. У Декларацiї сфор- мульовано кардинальний висновок про перспективи розвитку свiтової вищої освiти. В ньому, зокрема, пiдкреслюється, що "...саме вища освiта тепер ... повинна переходити до найрадикальнiших змiн та оновлення за всю iсторiю свого iснування" [12].

Вiдповiдно до такої постановки питання перед вищою освiтою визначенi двi взаємопов'язаних i потребуючих систематичного врахування, аналiзу i вирiшення перспективних проблеми: 

- по-перше,

- це здатнiсть оперативно адаптуватися в умовах постiйного розвитку i змiни суспiльних систем i здобуття адекватних вiдповiдей на перiодично поступаючi системнi виклики; 

- по-друге, вища освiта повинна постiйно iнiцiювати позитивнi змiни i прогрес у суспiльствi.

За своєю суттю, йдеться про нове бачення мiсiї, ролi i функцiї вищої освiти, що стверджується як нарiжний камiнь прав людини, демократiї i дуже ефективний чинник свiтового суспiльного розвитку у XXI сторiччi.

Новi орiєнтири розвитку вищої освiти, що концептуально сформульованi у Всесвiтнiй декларацiї ЮНЕСКО про вищу освiту (1998), представленi низкою взаємопов'язаних фундаментальних положень [12].

Передусiм, йдеться про забезпечення рiвноправного доступу до вищої освiти для всiх, хто повноцiнно здатний i бажає цього.

По-друге, ключового значення набуває концепцiя освiти впродовж усього життя як вiдповiдь на системний виклик до людства у зв'язку з прискоренням свiтового розвитку та суттєвих змiн у ньому.

По-третє, здiйснення переходу вiд виховання громадянина певної країни до формування громадянина свiту, людини вiдповiдальної, чиї освiченiсть i мораль сягнуть рiвня складностi тих завдань, якi їй доведеться вирiшувати на рiвнi свiтових вимог.

По-четверте, центром уваги вищої освiти повинна стати гармонiзацiя вiдносин зi свiтом працi i передбачення суспiльних потреб за рахунок цiльового розвитку пiдприємницьких навичок випускникiв вузiв згiдно з соцiальним запитом i сприяння їх працевлаштуванню.

По-п'яте, здiйснювати iнновацiйний пiдхiд до освiти, оновлення її змiсту, пошук нових методiв пiдготовки, органiзацiї практики, засобiв навчання тощо. вища освіта інноваційна

По-шосте, поступова змiна прiоритетiв i спiввiдношення у вивченнi i викладаннi природних наук i перехiд лiдерства до наук "людського" напряму (екологiя, бiологiя, медицина, психологiя, соцiологiя та iн.). Їхнi досягнення все значнiше впливатимуть на суспiльний розвиток в цiлому, виховання i освiту зокрема.

По-сьоме, додержуватися принципової полiтики пiдбору i формування кадрового складу освiтян, стимулювати його до iнновацiйної науково-педагогiчної дiяльностi, забезпечити належним професiйним та фiнансовим статусом з метою отримання найвищої якостi.

По-восьме, забезпечити координовану форму спiвробiтництва систем, iнститутiв та навчальних програм з метою унiфiкацiї стандартiв пiдготовки фахiвцiв у рiзних країнах свiту.

По-дев'яте, потреби i вимоги студентiв поставити в центр iнтересiв держави та адмiнiстрацiї ВЗО i розглядати майбутнiх фахiвцiв як головних партнерiв i вiдповiдальних осiб в оновленнi вiщої школи.

По-десяте, налагодити ефективне мiжнародне спiвробiтництво в сферi вищої освiти, в кожному закладi вищої освiти мати високопрофесiйного фахiвця, вiдповiдального за цей напрям роботи.

Як вiдомо, Українi пiсля розпаду СРСР дiсталася лише частина вiд досить збалансованої в минулому системи освiти iз всiма її плюсами i мiнусами. Суспiльство ж i держава, що стали на шлях незалежного розвитку, потребують її цiлiсностi. Тому, зберiгаючи все краще, треба запобiгти тим недолiкам вищої освiти, що обумовлювалися тоталiтарним минулим (надмiрна iдеологiзацiя, денацiоналiзацiя, замкнутiсть системи та iн.) i одночасно привести її у вiдповiднiсть до сучасних життєвих реалiй, європейських i свiтових стандартiв. В цьому i полягає змiст реформи вищої освiти, iнiцiйованої вищим керiвництвом держави у 1995 роцi.

За її результатами, в роки незалежностi України деякi елементи з перелiчених вище напрямiв розвитку свiтової iнтеграцiйної моделi вищої освiти вже втiленi (або втiлюються) у життя. Насамперед, вдалося зберегти кiлькiсть студентiв вищих закладiв освiти. Якщо протягом 1990-91 рокiв в Українi навчалося 1 мiльйон 200 тисяч студентiв, то нинi цей показник складає 1.5 мiльйони [13]. Держзамовлення на пiдготовку фахiвцiв вищої квалiфiкацiї не зменшилося, а додатково до нього у громадян нашої країни з'явилася можливiсть здобувати вищу освiту не тiльки в державних, але й у недержавних навчальних закладах. За рахунок iнших джерел фiнансування в 1998-99 навчальному роцi здiйснювалася пiдготовка 300 тисяч студентiв [13].

Характерною рисою розвитку вищої освiти в Українi на сучасному етапi стали iнтенсивнi органiзацiйнi перетворення. Зокрема, оптимiзовано мережу вищих закладiв освiти, введено новий перелiк спецiальностей, переорiєнтованi навчальнi плани i програми. Особливiстю вищої ланки освiти є утвердження ступеневої системи освiти: введення таких нових рiвнiв, як бакалавр i магiстр з одночасним збереженням у перехiдний перiод традицiйної системи пiдготовки спецiалiстiв. Повна вища фундаментальна пiдготовка формально завершується рiвнем бакалавра. Пiсля цього студенти визначаються, за якою системою їм навчатися далi - спецiалiста чи магiстра, виходячи з того, що програма магiстра зорiєнтована на дослiдницьку дiяльнiсть, спецiалiста - на практичну. Хоча за сукупнiстю знань вони еквiвалентнi. Всi цi новацiї - лише першi кроки на шляху створення нацiональної моделi вищої освiти України. Її перспективи на наступне десятирiччя сформульованi у програмi "Україна - 2010", що розглядалася на початку 1999 року позачерговою Колегiєю Мiнiстерства освiти i науки. Варто зазначити, що при розробцi програми застосовувалися як вiтчизнянi, так i визнанi в багатьох країнах свiту методики визначення iндексу людського розвитку та оцiнки конкурентоздатностi країн. В основу програми покладено iдею прiоритету прав i безпечної дiяльностi людини та визначення iнтегральних показникiв до.

Передбачається завершити оптимiзацiю мережi вищих навчальних закладiв вiдповiдно до потреб суспiльства. Показник освiченостi становитиме близько 200 студентiв на 10 тисяч населення [14]. Заклади вищої освiти мусять стати осередками розвитку науково-просвiтницької дiяльностi, в тому числi - окремих напрямiв фундаментальних наукових дослiджень. Поряд з бюджетним фiнансуванням планується використовувати близько 70 вiдсоткiв коштiв галузевих iнновацiйних фондiв.

У сферi наукових розробок очiкується зростання частки молодих науковцiв вiком до 30 рокiв i науковцiв середнього вiку (30-40 рокiв), чисельнiсть яких становитиме третину вiд загалу [14]. Передбачено також чимало iнших здобуткiв. Ми стоїмо на порозi XXI столiття й повиннi увiйти в нього з глибоким розумiнням нових вимог, зокрема до вищої освiти, продиктованих цим переломним часом. Вченi мають грунтовно теоретично опрацювати такi проблеми, як змiст вищої освiти XXI столiття, новi перспективнi напрями пiдготовки фахiвцiв, проблеми iнтеграцiї української освiти в свiтовий освiтянський простiр. На рiвнi свiтового досвiду осмислити соцiальнi й економiчнi проблеми вищої школи в умовах становлення ринкових вiдносин тощо.

Новi вимоги до освiти диктує далi процес українського державотворення, що розгортається. На часi завершення роботи зi створення державних стандартiв вищої освiти, де постають такi завдання, як переосмислення й врахування всього позитивного, що було в системi вищої освiти минулого i врахування мiжнародного досвiду пiдготовки фахiвцiв вищої квалiфiкацiї. Наукового обгрунтування потребує проблема державної потреби у фахiвцях вищої квалiфiкацiї за вiдповiдними напрямами. Практично нерозробленою є економiка вищої школи. Актуальним з точки зору теорiї й практики є завдання становлення демократичного свiтогляду i культури українського студентства, нацiонального виховання молодi, формування фундаментальних цiнностей. Усiм цим повиннi зайнятися фахiвцi. Аматорство в справi реформування освiти має поступитись мiсцем науково обгрунтованим пiдходам.

Вища освiта України, як вiдомо, за своєю якiстю завжди була досить високою. В принципi такою вона залишається i сьогоднi. Випускники вищих навчальних закладiв України, особливо фiзико-математичного, медичного, авiацiйного, морського, iнженерно-технiчного, хiмiко-технологiчного профiлiв працюють i користуються авторитетом практично у всiх країнах свiту. Навчатися у вузах України вважається престижним для молодi всiх країн СНД. Доказом того є пiдписання Україною у другiй половинi 90-х рокiв низки мiжнародних домовленостей в галузi вищої освiти i особливо Лисабонської конференцiї про взаємне визнання квалiфiкацiй з вищої освiти. Тобто до європейського рiвня ми вже пiднялися. Разом з тим, вища освiта України на сучасному етапi має цiлу низку протирiч, без розв'язання яких не може бути i мови про її подальший розвиток. Суттєво вiдчутними з них є: вiдтiк талановитих молодих вчених i педагогiв за кордон; низькi науково-дослiдницькi та iнформацiйнi можливостi вузiв; проблеми i протирiччя в системi вищої гуманiтарної та економiчної освiти. Найбiльш вiдчутною є криза фiнансування.В розвинутих країнах свiту бюджетнi витрати на освiту складають: США - 6,9%; Канадi - 7,3%; Великобританiї - 5,3%; Германiї - 5,4% вiд валового внутрiшнього продукту (ВВП) [15]. Держбюджетне фiнансування вищої освiти в сучаснiй Українi не витримує нiякої критики. Нижче можливо допустимого рiвня економiї бюджетних асигнувань опустилася заробiтна платня викладачiв i працiвникiв освiтянської галузi, стипендiя студентiв, видiлення коштiв на видання навчальної лiтератури, iнформацiйне забезпечення, розвиток науки. Це неминуче веде до стагнацiї i, навiть, до розвалу всiєї освiтянської галузi. Якщо ситуацiя не змiниться, повний провал може статися за 10-15 рокiв [15].

Отже, сформульоване в документах мiжнародного значення "Всесвiтнiй декларацiї ЮНЕСКО про вищу освiту в XXI столiттi" i в програмi "Україна " нове бачення ролi i перспектив вищої освiти в iнтегрованому свiтовому спiвтовариствi на рубежi XX i XXI столiть вказує на ключовi орiєнтири поступового просування шляхом створення нової нацiональної моделi вищої освiти України. А саме, розвиток цього прiоритетного напрямку, безсумнiвно, сприятиме здiйсненню нашої стратегiчної мети - входженню України до числа провiдних, технологiчно розвинутих країн свiту за рiвнем найвищих цивiлiзацiйних стандартiв. Завдання полягає в осмисленнi, практичнiй i послiдовнiй роботi щодо подальшої модернiзацiї вищої освiти України, приведення її у вiдповiднiсть до свiтового досвiду та вiтчизняної культурно-iсторичної традицiї.

ВИСНОВКИ

Основу і зміст інноваційних освітніх процесів у сучасній професійній освіті становить інноваційна діяльність, сутність якої полягає в оновленні педагогічного процесу, внесенні новоутворень до традиційної системи. Прагнення постійно оптимізувати навчально-виховний процес зумовило появу нових і вдосконалення використовуваних раніше педагогічних технологій різних рівнів і різної цільової спрямованості.

Таким чином, інтенсивний розвиток процесу інформатизації, застосування інтерактивних технологій навчання, а також динамічні моделі в освіті будуть застосовані в навчальному процесі під час вивчення дисциплін, що дасть можливість за той самий термін що відведено на вивчення того чи іншого матеріалу, зменшити затрати часу енергії, людських ресурсів, а також більш ефективно засвоїти навчальний матеріал, сприятиме розширенню сфери застосування сучасних інноваційних технологій.

Одним з головних завдань на сьогоднішньому етапі удосконалення сучасної вищої освіти України є забезпечення якості підготовки спеціалістів на рівні міжнародних стандартів. Розв'язання цього завдання можливе за умови зміни методик та впровадження інноваційних технологій навчання у вищих навчальних закладах освіти.

One of the main problems in this stage of improvement of modern higher education in Ukraine is to ensure the quality of training in accordance with international standards. The solution of this problem is possible on condition that the methodology and implementation of innovative learning technologies in higher educational institutions .

ВИКОРИСТАНА ЛІТЕРАТУРА

Енциклопедія освіти/Акад.пед.наук України; гол.ред. В.Г.Кремень. - К.: Юрінком Інтер, 2008. - С.338-340

Волкова П. Педагогіка: посіб/П.Волкова. - К.: «Академія», 2001. - С.403

Кларин М.В. Педагогическая технология в учебном процессе/М.В.Кларин.- М., 1989. - С.55

Юсуфбекова Н.Р. Тенденции изаконы инновационных процес сов в образовании/ Н.Р.Юсуфбекова//Новые исследования в педагогических науках. М., 1991. - Вып.2(58)

Захарова І.Г. Інформаційні технології в освіті: навч. Посібник для студ. Вищ. Пед.. навч. Закладів / І.Г.Захарова. - М.: Видав. Центр «Академія», 2003. - 192с.

Інновації у вищій освіті: проблеми, досвід, перспективи: монографія / за ред. П.Ю.Сауха. - Житомир: Вид-во ЖДУ ім.. Івана Франка, 2011. - 444с.

Феномен інновацій: освіта, суспільство, культура: монографія / за ред.. В.Г.Кременя. - К.: Педагогічна думка. - 2009. -С.46

Реформа и развитие высшего образования: программный документ. - ЮНЕСКО, 1995.

Згуровский М.З. Высшее образование Украины сегодня и завтра // Высшее образование: проблемы и перспективы развития: Вторые Академические чтения. - К., 1995. - С. 8;

Кремень В.Г. Елiта, iнтелiгенцiя - провiдники нацiї // Освiта України, 1999, 8 вересня. - С. 7; Зеркало недели, 2000,19 февраля. - С.12.

Кiнень В.П. Вища освiта в системi цiнностей цивiлiзацiї XXI столiття // Концептуальнi проблеми модернiзацiї вищої освiти: матерiали мiжнародної наукової конференцiї 13-14 листопада 1998 р. Донецьк, 1998.

Высшее образование: проблемы и перспективы развития // Вторые Академические чтения. - Киев, 1995. - 203 с.

Всесвiтня декларацiя про вищу освiту в XXI столiттi: бачення та дiї. - Париж: ЮНЕСКО, 1998, 5-9 жовтня.

Осипчук Н. Про справи освiтянськi... // Освiта України, 1999, 1-13 сiчня.

Осипчук Н. "Україна - 2010". Що вона прогнозує? // Освiта України, 1999, 20 сiчня.

Высшее образование XXI века: каким оно будет? Интервью с директором Института высшего образования АПН Украины В.П. Андрущенко // Зеркало недели, 1999, 4 дек. - С. 12; Освiта України, 1999, 22 грудня.

Корсак К.В. Свiтова вища освiта: порiвняння i визнання закордонних квалiфiкацiй i дипломiв / За загл. ред. проф. Г.В. Щокiна. - К.: МАУП-МКА, 1997.- 208 с.

Нigher Еducation in the Twenty-first Centure Vision and Action. Summary of the working document. - UNESCO, Paris, 5-9 October, 1998.

ДОДАТОК А

ВЕЛИКА ХАРТІЯ УНІВЕРСИТЕТІВ

Преамбула

Ректори європейських університетів, що підписалися нижче, ті, що зібралися в Болоньї з нагоди дев.ятисотліття найстарішого в Європі університету за чотири роки до остаточного скасування кордонів між країнами Європейського Суспільства, висловлюючи надію на перспективу розширення співробітництва між усіма європейськими націями, переконані в тім, що народи і держави мають, як ніколи раніше, усвідомити роль, яку університети будуть покликані зіграти у суспільстві, що змінюється і стає усе більш інтернаціональним, вважають, що:

1. на завершальному етапі цього тисячоріччя майбутнє людства значною мірою залежить від культурного, наукового і технічного розвитку, зосередженого в центрах культури, знання і досліджень, якими є справжні університети;

2. завдання університетів по поширенню знань серед нових поколінь передбачає, що в сьогоднішньому світі вони також повинні служити суспільству в цілому і що культурне, соціальне й економічне майбутнє суспільства вимагає, зокрема, значного внеску в подальшу освіту;

3. університети повинні давати майбутнім поколінням освіту і виховання, що навчать їх, а через них інших, поважати велику гармонію навколишнього середовища і самого життя.

Ректори європейських університетів, що підписалися нижче, проголошують перед усіма державами і перед совістю всіх націй основні принципи, що повинні, відтепер і завжди, бути основоположними для університетів.

Основні принципи

1. Університет є самостійною установою усередині суспільств із різною організацією, що є наслідком розходжень у географічній і історичній спадщині. Він створює, вивчає, оцінює і передає культуру за допомогою досліджень і навчання. Для задоволення потреб навколишнього світу його дослідницька і викладацька діяльність повинна бути морально й інтелектуально незалежною від будь-якої політичної й економічної влади.

2. Викладання і дослідницька робота в університетах повинні бути нероздільні для того, щоб навчання в них відповідало потребам, що змінюються, запитам суспільства і досягненням у науковому знанні.

3. Свобода в дослідницькій і викладацькій діяльності є основним принципом університетського життя. Керівні органи й університети, кожний у рамках своєї компетентності, повинні гарантувати дотримання цієї фундаментальної вимоги. Відкидаючи нетерпимість і будучи завжди відкритим для діалогу, університет є ідеальним місцем зустрічі викладачів, що здатні передавати свої знання і володіють необхідними засобами для їхнього удосконалювання за допомогою досліджень і інновацій, і студентів, що мають право, здатність і бажання збагатити свій розум цими знаннями.

4. Університет є хоронителем традицій європейського гуманізму. У здійсненні свого покликання він постійно прагне до досягнення універсального знання, перетинає географічні і політичні кордони і затверджує нагальну потребу взаємного пізнання і взаємодії різних культур.

СПОСОБИ

Для досягнення цих цілей у світлі вищевикладених принципів вимагаються ефективні засоби, що відповідають теперішнім умовам.

1. Для забезпечення свободи в дослідженнях і викладанні всім членам університетського суспільства мають бути надані необхідні засоби для її реалізації.

2. Набір викладачів і визначення їхнього статусу повинні відбуватися відповідно до принципу невід'ємності дослідницької діяльності від викладацької.

3. Кожен університет, з урахуванням конкретних обставин, повинен гарантувати своїм студентам дотримання свобод і умов, при яких вони могли б досягти своїх цілей у культурі й освіті.

4. Університети, особливо європейські, розглядають взаємний обмін інформацією і документацією, а також збільшення кількості спільних проектів для розвитку освіти, як основний елемент постійного прогресу знань.

Тому, як і в ранні періоди своєї історії, вони стимулюють мобільність викладачів і студентів, а також розглядають загальну політику в питанні рівного статусу, звань, іспитів (без упередженого ставлення до національних дипломів) і присудження стипендій як необхідний інструмент для здійснення своєї місії в переважних на сьогоднішній день умовах.

Ректори, що підписалися нижче, від імені своїх університетів, беруть на себе зобов'язання зробити усе від них залежне для того, щоб кожна держава, а також зацікавлені наднаціональні організації, формували свою політику, спираючись на положення цієї Великої Хартії, що виражає одностайне бажання університетів, вільно визначене і проголошене.

Болонья, 18 вересня 1988 року

ГЛОСАРІЙ ТЕРМІНІВ ЄВРОПЕЙСЬКОЇ ВИЩОЇ ОСВІТИ

Болонський процес (БП) - це процес європейських реформ, що спрямований на створення спільної Зони європейської вищої освіти (також у документах зустрічається аналогічне поняття: європейський простір вищої освіти) до 2010 року.

Higher education - вища освіта. Вища освіта містить програми навчання, на які можуть поступати особи, що мають свідоцтво про отримання ними загальної середньої освіти (атестат зрілості) або іншої аналогічної освіти, включаючи професійну, або документально підтверджену незакінчену вищу освіту.

Qualification - кваліфікація. Документ про ступінь, диплом або сертифікат, що виданий компетентним органом управління та навчання і свідчать про успішне завершення навчання за певною програмою.

Безперервне навчання - це будь-яка форма освіти, професійного чи загального всіх рівнів, а також поновлюваного після перерви, що послідував за попереднім освітою. Воно має на увазі навчання, починаючи з дошкільного і закінчуючи пенсійним віком, і включає весь спектр формального, неформального та інформальної навчання.

Можливості працевлаштування-це сукупність компетенцій, знань, умінь / навичок, розуміння і особистісних характеристик, яка забезпечує випускникам вузів кар'єрні перспективи з обраної професії, вносить вклад у розвиток економіки і суспільства.

Особистісно-орієнтоване навчання - це навчання, що виявляє особливості учня - суб'єкта, що визнає самобутність і самоцінність суб'єктного досвіду дитини, вибудовувати педагогічні впливи на основі суб'єктного досвіду учня.

Особа, що навчається - індивідуум, задіяний в навчальному процесі (формальному, неформальному або неофіційному навчанні)

Прогресія - процес, що надає можливість особам, що навчаються, переходити з одного рівня кваліфікації до наступного та вступати на освітні програми, що здійснюють підготовку до здобуття кваліфікацій вищого рівня в порівнянні з тими, які така особа вже отримала.

Cycle ( цикл ) - усі кваліфікації у Європейському просторі вищої освіти розташовані за трьома циклами. Однією з цілей, визначених у Болонській декларації у 1999 р., є «прийняття системи, що ґрунтується на двох основних циклах, додипломний (бакалавр, undergraduate) і після дипломний (магістр, graduate).» У 2003 році докторське навчання було також включено до Болонської структури і співвіднесене до неї як третій цикл.

Студенто-центрований (підхід або система) - підхід або система, яка сприяє розробці навчальних програм, що спрямовані на досягнення осіб, що навчаються, узгоджує різні пріоритети таких осіб, та узгоджена з прийнятним для студентів навантаженням (тобто навантаження, що є здійсненним впродовж навчальної програми). Вона забезпечує більшу залученість осіб, що навчаються, до вибору змісту, способу, темпу і місця навчання.

Размещено на Allbest.ru