Розвиток українського шкільництва в Канаді (кінець ХІХ – ХХ ст.)

Аналізуються причини асиміляції в середовищі української етнічної меншини (полікультурне середовище, звуження сфери використання української мови, низький рівень національної свідомості, індеферентне ставлення до рідної мови в сім'ї, родині), а також заходи, що їх вживають організації і товариства для підвищення статусу української мови (вивчення і використання мови в родині, системі українського шкільництва, громадських організаціях, державних освітніх закладах, громадському спілкуванні і ін.). Наголошується на першочерговій ролі сім'ї, родини, особливо батьків в опануванні дітьми мови і національних цінностей, у їх національно-духовному і релігійно-моральному вихованні, в плеканні любові до України.

Стверджується, що в умовах багатокультурності важлива місія належить рідній школі, яка повинна реалізувати триєдину мету: навчити учнів вільно розмовляти українською мовою, читати, писати й розуміти прочитане; познайомити з українською культурою, звичаями і традиціями, дати необхідні знання з історії та географії України; виховати в них любов до українського народу й України. На початку 70-х рр. діяло 114 українських шкіл, в яких працювало 568 учителів (на 612 класів) і навчалося понад 7200 учнів. Однак усіма формами рідномовного навчання була охоплена лише третина молоді шкільного віку.

Розкривається діяльність Конгресу Українців Канади, спрямована на посилення ролі українського шкільництва та двомовних публічних шкіл у навчанні молоді української мови. Зазначається, що КУК заснував рідношкільне видавництво для забезпечення дошкілля, рідних шкіл і курсів українознавства підручниками, допоміжною літературою і виховними матеріалами, створив програмово-підручникові комісії. Завдяки їх цілеспрямованій діяльності розроблені і впроваджені в практику єдині програми для рідних шкіл та курсів українознавства, видані підручники Л.Деполович, С.Кузьменко, Н. Мудрик-Мриц, І.Боднарчука, К.Турко, У.Пелех, Яра Славутича, якими й досі користуються вчителі та учні українських шкіл, і не тільки в Канаді.

Наголошується, що КУК, прагнучи дати випускникам рідних шкіл і курсів українознавства грунтовні знання, зосередив діяльність усіх освітянських інституцій на пошуку ефективних форм, методів і засобів навчання українознавчих дисциплін і вдосконалення на цій основі національного виховання дітей і молоді. Як засвідчив історичний досвід, така політика в галузі шкільництва виправдала себе.

Дисертант звертає увагу на те, що вчителі рідних шкіл і курсів українознавства змушені були брати до уваги і той факт, що їхні учні, навчаючись у державних школах, постійно перебували в силовому полі інноваційних пошуків канадської педагогіки і тому в рідномовній школі мала панувати така атмосфера, яка допомагала їм ґрунтовно вивчати українознавчі дисципліни, в першу чергу, українську мову. Власне, це теж зобов'язувало рідномовних учителів до вдосконалення навчального процесу, пошуку найбільш ефективних методів організації пізнавальної діяльності учнів.

І все ж магістральні напрямки розвитку українського шкільництва в Канаді визначала ідея системності, концентрації навчальних закладів різних типів довкола єдиних робочих програм, відповідних їм підручників, навчально-методичних посібників.

Наголошується, що під керівництвом КУК українська спільнота домоглася від уряду Манітоби прийняття в 1978 р. доповнення до шкільного закону про право вживання іншої мови, крім англійської і французької, обсягом не більше 50% шкільних програм. У провінції Саскачеван новий шкільний закон вступив у дію з вересня 1979 р. Це дало можливість половину шкільного дня навчати дітей (від садочка до 12 класу) українською мовою.

Уряд провінції Онтаріо запровадив у 1977 р. так звану “Програму спадщинних мов” для початкових класів. Навчання української мови, згідно з цією програмою, відбувалося в суботу після 16-ої години та під час канікул. У 1980-1981 навчальному році Шкільна Рада Онтаріо фінансово підтримала дану програму в 70 класах державних і 40 - католицьких шкіл, де працювало відповідно 71 і 37 учителів та навчалося 2459 і 240 учнів. Провінційна Рада КУК створила Шкільну Раду для зв'язку з Міністерством освіти та Шкільною Радою Торонто. Для надання допомоги вчителям державних і рідних шкіл рада почала видавати журнал “Український Учитель”, згодом - “Рідношкільник”.

Уставновлено, що у середині 90-х років головним чинником впливу на свідомість і національне виховання учнів, як і раніше, залишалася рідна школа. Однак кількість учнів і в рідних, і в державних двомовних школах зменшилася, українські журнали, часописи значна частина молоді не читала і українськими справами не цікавилася.

І все ж керівники українських громадських організацій вживали енергійних заходів для виправлення становища в галузі освіти і забезпечення таким чином етнічній спільноті майбутнього. Особливо гостро дискутувалися проблеми рідномовного шкільництва на останньому ХІХ Конгресі Українців Канади, що відбувся 9-12 жовтня 1998 р. У результаті дискусії була вперше вироблена окрема резолюція “Українська Освіта”. У ній, зокрема, йшлося про створення комісії освіти КУК з представників рідних і державних шкіл, дошкільних установ і університетів, батьківських комітетів і шкільних рад, громадських організацій і наукових установ восьми провінцій Канади. Визначено завдання та головні напрямки її діяльності.

Вказується, що найбільшу активність і цілеспрямованість у реалізації політики багатокультурності виявив уряд провінції Альберта, де в цей час проживало 135,5 тис. українців. Вже у 1974 р. міністерство освіти схвалило введення Української двомовної програми в 1-3 класах. Це дозволило педагогам державних шкіл за бажанням учнів проводити протягом половини шкільного дня навчання українською мовою. У 1976 році дане рішення поширилося на 4-6, у 1980 р. - на 7-9 і в 1983 р. - на 10-12 класи. У грудні 1988 р. кабінет міністрів провінції приймає новий документ “Політика мовної освіти для Альберти”, в якому вперше в канадській історії офіційно проголошено вивчення другої мови через частинне мовне заглиблення або так звану серцеву мовну програму.

Зазначено, що програма частинного мовного заглиблення передбачає вивчення української мови як окремої навчальної дисципліни, а також викладання нею інших предметів, наприклад, суспільствознавства, музики, мистецтва і ін. Серцева мовна програма є реалізацією курсу вивчення української мови як другої мови, в ній українська мова вивчається як шкільний предмет.

Підготовку навчальних і навчально-методичних матеріалів для української двомовної програми забезпечує Відділ мовних програм Міністерства освіти Альберти спільно з Методичним кабінетом української мови (МКУМ), що був заснований у 1987 р. при Канадському інституті українських студій (КІУС) Альбертського університету. Розроблена ними навчальна програма разом з комплексним методичним забезпеченням отримала назву “Нова”. Навчально-методичний комплекс для учнів 1-12 класів включає підручники, хрестоматії, учнівські зошити, аудіо-(відео)касети, посібники для розвитку писемної і усної мови, комп'ютерні вправи з граматики і мовні ігри, методичні поради й довідники для вчителів.

У дослідженні аналізується організація підготовки педагогічних кадрів для роботи в двомовних школах, яку забезпечують університети Канади. Наголошується, що між підготовкою вчителів початкової та середньої школи є відмінність. Оскільки перші переважно викладають усі предмети в одному класі, то навчальні програми для них характеризуються більше широтою інформації, ніж глибиною. Учителі середньої школи, навпаки, викладають один або два предмети, тому їхня професійна підготовка зосереджується навколо дисциплін основної та додаткової спеціалізації, які вивчаються системно і поглиблено. Залежно від провінції й університету, ці академічні курси становлять від 40 до 80% освітньої програми для вчителів.

Указується, що апробованою формою підвищення професійної майстерності педагогів є щорічні провінційні та міжпровінційні конференції учителів української мови державних шкіл, що проводяться в столичних містах та відомих культурно-освітніх центрах Канади. Участь у них беруть викладачі середніх і вищих шкіл, відомі методисти, вчені. Мета конференцій - ознайомити вчителів, у першу чергу молодих, з найновішими методами навчання мови та інших дисциплін, озброїти їх практичними уміннями в галузі декоративно-прикладного мистецтва та художньої праці, ввести в коло проблем, які доводиться вирішувати освітянам окремої провінції чи й усієї Канади, зокрема й працівникам двомовних шкіл. А коли в конференціях беруть участь ще й учителі рідних шкіл і курсів українознавства (таке практикується досить часто), то йдеться про спільні пошуки в галузі україномовної освіти й національного виховання молодого покоління канадських українців. Зазначено, що такі конференції відображають загалом динаміку світового педагогічного процесу, допомагають їх учасникам іти в ногу з часом у розв'язанні актуальних освітньо-виховних проблем.

У дослідженні наголошується, що прикметною ознакою діяльності організаторів українського шкільництва в Канаді в досліджуваний період є серйозна увага до його науково-методичного забезпечення та зміцнення матеріальної бази. На початку 50-х років КУК вдалося перевести майже всі рідні школи на єдині навчальні плани і програми. Справа ця, однак, виявилася досить складною, але наполегливість і ентузіазм працівників рідномовного шкільництва зробили своє. У 1981 р. опубліковано нові програми навчання в школах українознавства, які, по суті, були удосконаленим варіантом попередніх. Даний документ чітко визначив завдання рідномовного шкільництва в галузі інтелектуального і національного виховання, шляхи й засоби їх реалізації. Вказується, що нові програми також подають річний, місячний та тижневий розподіл предметів і шкільних занять виходячи з того, що навчання відбувається тричі на тиждень по дві години щоденно. Працювати школа починає 1 вересня і закінчує 30 червня. Отже, програми розраховані на загальну кількість 240 годин щорічно впродовж 8 років навчання. За ними вивчення української мови, релігії і співів починається з першого класу і триває усі вісім років. Історію України вивчають у третіх - восьмих, а географію України - у третіх - шостих класах. У 70-х рр. розроблено єдині програми і для курсів українознавства. Вони успішно пройшли апробацію у навчальних закладах Західної Канади і набули всеканадського визнання. Дані програми зорієнтували зміст освіти на широке висвітлення історії і географії України, культури й літератури українського народу як головних чинників засвоєння рідної мови та національного виховання української молоді в Канаді.

Аналізуються навчальні програми, підручники, навчальні посібники, які забезпечують реалізацію освітньої та виховної мети рідномовного навчання канадських українців в умовах політики багатокультурності. Підкреслюється, що розвиток українського шкільництва в Канаді великою мірою залежить від наявності кваліфікованих педагогічних кадрів. Для підвищення їх фахового рівня створено однорічні педагогічні курси в університетах, літні тритижневі курси та семінари, проводяться вчительські конференції і семінари-практикуми з обміну досвідом роботи. Зазначається, що такі форми підвищення кваліфікації виправдали себе і дають належний ефект. Стверджується, що громадські діячі й педагоги української діаспори наполегливо шукають шляхів дальшого вдосконалення діяльності системи рідномовної освіти - ефективного засобу її функціонування як етнічної спільноти в полікультурному світі.

Узагальнення результатів багаторічного історико-педагогічного наукового пошуку, аналіз широкої джерельної бази та архівних матеріалів дає підстави зробити такі висновки:

1. Зародження й еволюція українського шкільництва в Канаді зумовлені об'єктивними суспільно-політичними та соціально-економічними умовами розвитку цієї держави та української спільноти, що почала формуватися тут з кінця минулого століття. Причинами переселення українців на північноамериканський континент стало важке економічне становище, соціальний і національний гніт, політичне безправ'я населення українських земель, що входили тоді до складу Австро-Угорщини та Росії.

Масова еміграція українців до Канади відбувалася завдяки сприятливій імміграційній політиці уряду країни, яка за своєю метою, законодавчим і організаційним забезпеченням спрямовувалась на вирішення важливих макроекономічних і соціально-демографічних завдань, що стояли перед суспільством, і була ефективним інструментом у руках держави. Іммігранти сприяли вирішенню таких першочергових проблем, як освоєння цілинних земель і необжитих територій, поповнення робочої сили, збільшення чисельності населення.

Якісні параметри і соціально-професійний склад імміграції визначався насамперед потребами канадської економіки та державною імміграційною політикою. Ці фактори, а також важливі політичні події та світові війни, зумовили три періоди (хвилі) масового приїзду українців до Канади.

Перший період охоплює 90-і рр. ХІХ ст. - 10-і рр. ХХ ст. До Канади в цей час прибувала переважно трудова, заробітчанська еміграція, яка на перших порах жила намірами економічно зміцніти і повернутися на батьківщину.

Другий період (20-30-і рр. ХХ ст.) характеризується напливом до Канади двох типів емігрантів - трударів-заробітчан (переважно сільськогосподарських робітників) і учасників визвольних змагань та національно-визвольного руху на окупованих українських землях.

Третій період розпочався наприкінці 40-х років і триває до цього часу. У 1947-1990 рр. До Канади прибували в основному політичні емігранти. З початку 90-х р. причиною виїзду українців до цієї країни є передусім економічні мотиви.

За весь період імміграції до Канади прибуло майже 300 тисяч переселенців з України та інших країн Європи. Вони відіграли важливу роль у соціально-економічному розвитку, зміні демографічної ситуації в державі. Нині тут проживає понад один мільйон осіб українського походження.

2. Залежно від соціального складу, освітнього рівня, релігійних і політичних поглядів поселенців різних хвиль еміграції формувалася структура і тип української меншини, визначалася її роль у суспільно-політичному житті країни, вплив на еволюцію рідномовного шкільництва.

Іммігранти з українських земель прибували, особливо в період масової еміграції, сім'ями, родинами, іноді цілими общинами і поселялися здебільшого окремими колоніями, що давало їм можливість легше долати психологічний дискомфорт і матеріальні нестатки, а також налагодити громадське життя.

Завдяки внутрішній самоорганізації українцям вдалося виконати двоєдине завдання: консолідувати громаду (забезпечити психологічний захист новоприбулих, зберегти українську ментальність) і інтегрувати її в канадське суспільство як етнічну спільноту (захистити від дискримінації, залучити до суспільно-політичного життя, отримати гідний статус у новій державі). Провідну роль у цьому процесі виконували церковні громади та просвітницькі товариства.

Поселення компактними групами, добре налагоджене громадське життя, потреба в національній освіті стали тими чинниками, що сприяли зародженню і розвитку українського шкільництва впродовж досліджуваного періоду. Прагнення прогресивної частини спільноти дати освіту дітям і молоді співпадало з намірами урядових кіл: вони розглядали її як найефективніший засіб канадіянізації, асиміляції молодого покоління іммігрантів та перетворення його в продуктивну силу суспільства. Тим більше, що федеральний закон про освіту вимагав обов'язкового навчання дітей шкільного віку. Його реалізацію забезпечували два типи елементарних початкових шкіл - народні (публічні) і “відокремлені” (сепаратні), які покликані формувати державницький світогляд учнів, сприяти їх соціалізації і здійснювати асиміляцію дітей емігрантів.

3. Офіційна державна політика Канади в галузі освіти й виховання молоді і, в першу чергу, внутрішні етнокультурні потреби української спільноти стали головними, рушійними факторами зародження й еволюції українського шкільництва в Канаді впродовж усієї його історії. Аналіз їх реалізації дає нам підстави виділити в розвитку національної освіти канадських українців такі основні періоди.

Перший період (1898-1916 рр.) - зародження і розвиток українського шкільництва в умовах державної двомовної системи освіти. На першому етапі цього періоду (1897-1913 рр.) українці, прагнучи самоутвердитись і зберегти в нових умовах національну самобутність, з упередженням ставились до публічної системи освіти з єдиною - державною мовою викладання. Однак запровадження в 1897 р. акту про двомовне навчання поступово ліквідувало цю перешкоду. Починаючи з 1898 р., у місцях компактного проживання українського населення масово відкривалися двомовні елементарні (народні) школи. Педагогічні кадри для них готували спеціально організовані урядами степових провінцій учительські семінарії і бурси. Їх випускники відіграли важливу роль у формуванні етнічної спільноти українців, оскільки були організаторами і активними подвижниками культурно-просвітницької роботи та громадського життя.

Другий етап даного періоду (1913-1916 р.) позначений активними діями шовіністичних політичних і урядових кіл, англомовної преси проти двомовної системи навчання і відповідними намаганнями поселенців зберегти її та водночас створити свої приватні виховно-освітні інституції (рідні школи, бурси). Скасування двомовних шкіл (1916 р.) активізувало процес формування сепаратної системи національної освіти канадських українців.

Другий період (1917-1970 рр.) - становлення і розвиток українського шкільництва як сепаратної (приватної) системи освіти в умовах скасування двомовного навчання в державних закладах Канади. У цьому періоді чітко простежуються три етапи, викликані особливостями генезису українського шкільництва:

1917-1921 рр. - час, коли під впливом визвольних змагань на рідних землях у Канаді масово відкривалися рідні школи, зріс інтерес до вивчення української мови;

1920-і - 1940-і рр. - в цей час кількість рідних шкіл і учнів у них зменшується; інтерес до вивчення рідної мови поступово втрачається. Асиміляційні процеси набувають прискорення. Однак приплив другої хвилі емігрантів, діяльність етнічних громадських організацій українців активізувала розвиток рідномовного шкільництва. Засновуються нові рідні школи, бурси, інститути.

1950-і - 1960-і рр. - емігранти третьої хвилі розгорнули широку освітньо-виховну діяльність: відкриваються дошкільні установи, курси українознавства, розширюється методичне забезпечення навчально-виховного процесу. Завдяки цілеспрямованій діяльності громадських організацій відновлюється вивчення українознавчих дисциплін у державних освітніх закладах. Завершується формування сепаратної системи українського шкільництва, до якої увійшли дошкільні установи, рідні школи, курси українознавства, позашкільні установи. Крім того, у державних елементарних і середніх школах, в університетах окремих провінцій здійснювалося навчання української мови, літератури, історії.

Третій період (1971-1999 рр.) - еволюція українського шкільництва в умовах багатокультурності; відновлення двомовного навчання в системі державної освіти (вивчення в середній школі української мови як навчальної дисципліни, викладання українською мовою окремих шкільних предметів протягом половини робочого дня). Посилення асиміляційних процесів спонукає до пошуку ефективних форм, засобів і методів навчально-виховної діяльності в публічних і сепаратних освітніх закладах. Розгортається широка науково-методична робота з учителями українських рідних і державних шкіл. Налагоджується тісна співпраця педагогів Канади й України з метою обміну передовим педагогічним досвідом. Шкільництво стає визначальним чинником забезпечення життєдіяльності української спільноти в Канаді і в наступному столітті.

4. Провідними тенденціями в розвитку українського шкільництва в Канаді у досліджуваний період були: рівневе піднесення освіти; посилення її національно-виховної спрямованості; розширення мережі освітньо-виховних інституцій та її структурна гармонізація для забезпечення національного виховання й освіти дітей та молоді (1898-1950 рр.); збагачення організаційних форм навчально-виховної діяльності; зростання активності громадських організацій і преси в боротьбі за розвиток українського шкільництва як сепаратної системи і складової державної системи освіти (1913-1970 рр.); посилення уваги до впровадження досягнень світової і вітчизняної педагогічної науки, активне використання передового педагогічного досвіду (50-90-і рр.); зростання ролі шкільництва та уваги до нього як провідного засобу саморозвитку етнічної меншини, збереження національної самобутності канадських українців (60-90-і рр.); поступовий період від монокультурної до полікультурної освіти та подальший розвиток системи навчання (70-90-і рр.).

5. Мета рідних шкіл, які засновували українські громадські організації й товариства (“Просвіта”, СУРД, УНО, КУК), церковні громади, постійно змінювалася залежно від конкретно-історичних умов розвитку української спільноти. Стержнем її було дати молодому поколінню знання материнської мови, сформувати його національну свідомість, виховати національний характер, закласти основи християнського світогляду.

У першому періоді розвитку національної освіти канадських українців її головною метою було виховати молодь патріотами України та підготувати її до боротьби за незалежну Українську державу. Ця ж мета залишається провідною і в другому періоді. Але водночас перед рідномовним шкільництвом ставиться завдання виховувати українців законопослушними громадянами Канади, спроможними сповна скористатися можливостями демократичного суспільства для власного саморозвитку й розбудови держави. У третьому періоді акцент у діяльності системи національної освіти зміщується на навчання мови, пізнання історії і культури своєї прабатьківщини, оскільки молоде покоління, народжене в полікультурному суспільстві, втрачало зв'язок з українством, з своїм етнічним корінням. На початку 90-х років уточнюється стратегічна мета: виховувати повноцінного громадянина (мешканця) своєї країни, пов'язаного з українським народом почуттям приналежності до української національної спільноти вузлами української мови й культури, християнської моралі, творчою діяльністю задля його добра.

Трансформація мети освіти зумовлювала відповідні зміни і в її змісті.

Реалізація мети досягалася через засвоєння учнями циклу українознавчих дисциплін, основу якого складає навчання рідної мови, а також релігії. Залежно від конкретних завдань і етнокультурних замовлень спільноти цей цикл постійно збагачувався новими навчальними дисциплінами.

У першому періоді вивчалися як базові українська мова, література, історія України; у другому - до навчального плану введено географію, культуру, археологію, мистецтво України, риторику. Постійно вдосконалювалися навчальні програми й підручники з усіх дисциплін, розроблялися навчально-методичні посібники.

Фактично саме вони визначали зміст, організацію процесу навчання, зумовлювали вибір форм, методів і прийомів педагогічної діяльності. Водночас підручники й посібники були важливим засобом самоосвіти школярів. Особливого значення надавалось створенню букварів і читанок з урахуванням регіональної специфіки, підготовці підручників з української мови, літератури, історії, географії України, культури (автори І.Шклянка, І.Киріяк, Б.Білаш, І.Боднарчук, Л.Деполович, І.Крип'якевич, С.Рудницький, П.Волиняк, М.Матвійчук, В.Крип'якевич, О.Копач, І.Холмський, М.Дольницький та ін.). Протягом досліджуваного періоду кількість їх постійно збільшувалася, збагачувався зміст підручників, насамперед їх українознавчий аспект, розширювався методичний апарат, удосконалювався дизайн. Це давало можливість педагогам рідних шкіл і курсів українознавства використовувати різноманітні форми навчальних занять (традиційний урок, семінар, практикум, екскурсія, театралізований урок, сугестопедичний урок і ін.), забезпечувати виховний аспект навчання, формувати гармонійно розвинену особистість учня на основі найновіших досягнень наукової та народної педагогіки.

6. Процес формування системи українського шкільництва в Канаді був довготривалим і мав динамічний характер. Першими виникли рідні (семирічні) школи, які давали своїм учням початкову українознавчу освіту. Вони стали центральною і найпоширенішою ланкою системи українського рідномовного навчання. Засновували їх, починаючи з 1905 р., церковні парафії, культурно-просвітницькі товариства, а пізніше й політичні організації. Вони відкривали українські школи трьох типів: повного дня (паралельно з державними елементарними), вечірні (або суботні), вакаційні (на час літніх канікулів).

На початку 50-х рр. система українського шкільництва в Канаді збагатилась такою важливою складовою як курси українознавства. Вони працюють за програмою середньої школи. Навчальний план їх розрахований на п'ять років (8-12 класи). Курси розширюють, поглиблюють і систематизують знання учнів, отримані ними в елементарній школі, а також дають право своїм випускникам вступати до університетів, працювати учителями рідних шкіл, вихователями дошкільних установ.

Важливою ланкою системи українського шкільництва в Канаді є дошкільні установи (дитячі садочки, світлички, класи передшкілля). Розвиток їх у 50-х рр. започаткувала третя хвиля еміграції, яка усвідомила, що молоде покоління органічно входить у соціум країни поселення (для нього країни народження) і, отже, втрачається для етнічної громади. Вберегти його від асиміляції якраз і покликані рідномовні дошкільні установи, які здійснюють релігійне й національне виховання дітей засобами українознавства.

Реалізація навчальних програм у системі рідномовного шкільництва здійснювалася на засадах науковості, систематичності, послідовності, наочності, культуро- й природовідповідності, які відповідали загальнонауковим принципам вікової психології та педагогіки.

Особлива увага приділялась потребам і зацікавленням учнів, виявам їх активності і творчості, розвитку самостійної діяльності під керівництвом педагогів.

У системі національної освіти й виховання українців важливу роль відіграли бурси й інститути. Їх заснування наприкінці 1910-х рр. викликане необхідністю створити сільській молоді, яка навчалася в державних середніх школах, коледжах і університетах, належні побутові умови і, що найголовніше, продовжити формування національно свідомої гармонійно розвиненої особистості. Вихованці цих інституцій вивчали українознавчі дисципліни, оволодівали музикою і співом, декламували, набували навичок організаційної, культурно-просвітницької та педагогічної (працювали вчителями рідних шкіл) роботи. Поступово інститути розширили сферу діяльності: проводили літні курси української мови для студентів, курси українознавства для вчителів рідних і державних шкіл, літні оселі (табори) для дітей і молоді з метою поглибленого вивчення материнської мови. Ці своєрідні освітньо-виховні заклади і надалі залишаються важливим чинником виховання української інтелігенції в діаспорі та збереження етнокультурної ідентичності канадських українців.

Отже, українське шкільництво, яке функціонує у місцях компактного проживання українців, є ефективним чинником національної освіти й виховання підростаючих поколінь. Воно закладає надійні основи майбутнього етнічної спільноти в Канаді.

7. Сучасний стан національної освіти українців є результатом реалізації політики багатокультурності, запровадженої урядом Канади внаслідок наполегливої боротьби національних меншин за свої етнокультурні права. У 60-х рр. українська мова в державних середніх школах вивчалася лише як навчальний предмет, а з середини 70-х рр. вона стає також мовою викладання окремих дисциплін протягом половини робочого дня. Українські вчені і педагоги-практики розробили серію підручників для вивчення української мови як другої, переклали українською мовою англійські підручники з дисциплін (суспільствознавство, здоров'я, релігія і музика), які викладаються їх рідною мовою. Найбільший ефект у реалізації Української двомовної програми дають навчально-методичний комплекс “Нова” (автор О.Білаш), підручники Яра Славутича, В.Шелеста, К.Турко, Г.Грекул, якими користуються вчителі українських шкіл і в інших країнах (США, Австралія, Аргентина, Бразилія).

8. Належне функціонування системи українського рідномовного шкільництва в Канаді стало можливим завдяки цілеспрямованій підготовці педагогічних кадрів, кваліфікація і форми діяльності яких протягом досліджуваного періоду зазнавали суттєвих змін. Так, для двомовних шкіл у піонерській добі їх готували державні учительські семінарії з поглибленим вивченням українознавчих і психолого-педагогічних дисциплін. Їх випускникам присвоювали кваліфікацію третього рівня, що давала можливість працювати тільки в елементарних (народних) школах, а також у рідномовних (вечірніх, вакаційних) школах.

У 20-40-і рр. учителями рідних шкіл працювали іммігранти з середньою, зрідка вищою педагогічною освітою, а починаючи з 50-х рр. і уродженці Канади - випускники курсів українознавства, коледжів і університетів з вищою, але досить часто і неспеціальною освітою, які добре володіли українською мовою. Удосконалення їх професійної майстерності відбувалося на вчительських літніх курсах, семінарах-практикумах, щорічних провінційних і регіональних конференціях, через участь у діяльності педагогічних організацій і товариств. Однак проблема кадрового забезпечення системи українського шкільництва залишається і надалі однією з головних, що спонукає громадських діячів і педагогів шукати шляхів її подальшого розв'язання (стажування в Україні, запрошення вчителів з України для роботи в школах і проведення науково-методичної роботи, обмін спеціальною літературою і т. ін.).

9. Найважливішу роль у боротьбі за створення й розвиток системи українського шкільництва в Канаді впродовж ХХ ст. відігравали етнічні організації і товариства українців, зокрема “Просвіта”, “Рідна школа”, СУРД, СУС, УНО, КУК, ТОУК, жіночі й молодіжні об'єднання, осередки яких діяли в усіх місцях їх компактного проживання. У цьому процесі вони виконували подвійну функцію: внутрішню і зовнішню. Метою першої було виховання у членів етнічної громади національно-патріотичних почуттів, бажання вивчати українську мову, підтримувати рідношкільне навчання, щоб пригальмувати процес асиміляції молодого покоління, вироблення стратегії і тактики в галузі національної освіти, організаційно-педагогічне забезпечення реалізації накреслених завдань. Друга функція передбачала відстоювання мовно-культурних інтересів спільноти на офіційному рівні - перед федеральним і провінційними урядами, у комісії в справах двомовності і двокультурності і т.ін. Для реалізації освітніх програм громадські організації і товариства використовували такі форми і засоби діяльності, як віча, з'їзди, конгреси, конференції, наради, зустрічі делегацій з керівниками урядів і міністерств, виступи у пресі, меморандуми і “бріфи” до офіційних установ. У переважній більшості заходи громадських об'єднань та їх організаторів давали бажаний для відповідного моменту результат (організація двомовних шкіл, учительських семінарів, створення системи рідномовного навчання, впровадження навчання української мови та українознавчих дисциплін у державних початкових і середніх школах, університетах, заснування науково-дослідних і методичних центрів і т. ін.). Своєю діяльністю вони впливали на формування й розвиток національної свідомості й самосвідомості, патріотичної й громадської позиції, підвищення культурно-освітнього рівня української спільноти, зростання її ролі в канадському суспільстві. У цілому ж громадська активність названих товариств і об'єднань знижувалася через байдужість до цієї важливої справи значної частини молодого покоління.

10. Важливе значення для становлення й еволюції українського шкільництва в Канаді мала етнічна преса, зокрема часописи “Свобода”, “Український Голос”, “Канадійський Фармер”, “Життя і школа”, “Учительське слово”, “Український вчитель в Канаді”, “Рідношкільник”, “Відгукніться” та ін. Вони публікували статті, в яких розкривали роль освіти в збереженні етнічної ідентичності канадських українців, розвитку національної культури, реалізації національної ідеї, висвітлювали боротьбу громадських організацій і товариств за створення і розвиток системи рідномовного навчання, діяльність українських навчальних закладів, виступали організаторами масових заходів (віча, конференції, збір підписів під петиціями) і кампаній (боротьба за двомовні школи, повернення української мови в державні освітні заклади та ін.), пропагували передовий педагогічний досвід, відстоювали впровадження єдиних навчальних планів і програм, сучасних підручників і педагогічних технологій. Своїми організаційними заходами й актуальними публікаціями українська преса впродовж досліджуваного періоду сприяла динамічному розвитку рідномовного шкільництва, збереженню етнічної спільноти українців у Канаді.

11. Складна і тривала боротьба за розширення прав української мови в Канаді засвідчила неоднозначне ставлення до цієї проблеми як урядових чиновників у різних провінціях, так і певної частини етнічної спільноти, що підтримувала асиміляційну політику шовіністичних кіл.

Ця проблема з кожним роком набуває все більшої гостроти, оскільки кожне наступне покоління виявляє все менший інтерес до її вивчення та практичного використання. Процес цей у поліетнічному суспільстві, де панівною є державна мова, має об'єктивний характер. Хоч держава законодавчими актами створює певні можливості для розвитку мови й культури етнічних меншин, однак реалії об'єктивної дійсності (місцеві чиновники, соціум, брак національної свідомості та ін.) перешкоджають їх реалізації.

Пригальмувати цей пагубний для етнічної общини процес покликані Українська двомовна програма, що активно впроваджується у провінціях зі значною кількістю (не менше 10%) українського населення, а також заходи Конгресу Українців Канади та професійних організацій українських педагогів (сучасні методики навчання мови, розширення співробітництва й обмін учнями між Канадою і Україною, “роки” і “декади” української мови і т.ін.), виступи української преси. Завдяки їх цілеспрямованій діяльності поступово збільшується кількість учнів, що вивчають українську мову, розширюється мережа рідномовних освітніх закладів.

12. В умовах розбудови незалежної Української держави, становлення і розвитку системи національної освіти й виховання, в тому числі шкільництва національних меншин, творче використання досвіду української діаспори Канади може стати важливим чинником збагачення теорії і практики її шкільництва й національного виховання підростаючих поколінь. Зокрема заслуговує на увагу досвід розв'язання проблем національного і релігійно-морального виховання в системі сім'я - родина - школа - громада, діяльність громадських організацій і їх взаємодія з державними інституціями поліетнічного суспільства в розвитку національного шкільництва, впровадження українознавчих аспектів у зміст загальної освіти, створення громадсько-державних органів управління освітою (шкільні ради, батьківські комітети), функціонування позашкільних освітньо-виховних закладів. Важливим і необхідним кроком вважаємо залучення до освітнього національного простору надбань духовної і матеріальної культури, створених українцями поза межами України. Заслуговує на увагу офіційна політика федерального та провінційних урядів Канади в галузі освіти національних меншин (законодавча база і механізм її реалізації, фінансове і навчально-методичне забезпечення освітніх закладів, формування мети, змісту і організаційних форм їх діяльності, громадсько-державне управління освітою, атестація випускників педагогічних коледжів і факультетів, оцінювання діяльності вчителів, полікультурне виховання учнівської молоді і ін.).

13. Проведене дослідження далеко не вичерпало всіх аспектів окресленої теми. До основних проблем, що потребують подальшого вивчення, ми відносимо: розвиток української дидактичної думки в Канаді; діяльність позашкільних освітньо-виховних закладів і українознавчих структур у державних вищих навчальних закладах; особливості національного виховання молоді в умовах діаспори; роль церкви в розвитку українського шкільництва; освітньо-виховна діяльність молодіжних організацій і товариств; функціонування педагогічної преси в системі національної освіти й виховання української діаспори в Канаді.

ОСНОВНИЙ ЗМІСТ ДИСЕРТАЦІЇ ВІДОБРАЖЕНО В ТАКИХ ПУБЛІКАЦІЯХ:

І. Монографії:

1. Руснак І.С. Розвиток українського шкільництва в Канаді (кінець ХІХ - ХХ століття). - Чернівці: Рута, 2000. - 364 с. + вкладка 48 с.

2. Руснак І.С. Українська література Канади і формування національної свідомості канадських українців. - Снятин: Прут Принт, 1999. - 128 с.

3. Романюк С.З., Руснак І.С. Іван Боднарчук. Життя і педагогічна діяльність. - Чернівці: Зелена Буковина, 1999. - 208 с.

ІІ. Статті у наукових фахових виданнях:

4. Руснак І.С. Особливості національного виховання української молоді в Канаді // Обрії. - Івано-Франківськ, 1998. - №2. - С.34-38.

5. Руснак І.С. Формування національної свідомості української молоді - головна мета діяльності українських педагогів у Канаді // Науковий вісник Чернівецького університету. Випуск 37: Педагогіка та психологія. - Чернівці, 1998. - С.33-43.

6. Руснак І.С. Роль учителя в формуванні системи української національної освіти й виховання в Канаді // Науковий вісник Чернівецького університету. Випуск 43: Педагогіка та психологія. - Чернівці, 1999. - С.7-13.

7. Руснак І.С. Українські шкільні підручники в Канаді // Науковий вісник Чернівецького університету. Випуск 47: Педагогіка та психологія. - Чернівці, 1999. - С.14-25.

8. Руснак І.С. Історична зумовленість імміграції українців до Канади // Науковий вісник Чернівецького університету. Випуск 56: Педагогіка та психологія. - Чернівці, 1999. - С. 43-50.

9. Руснак І.С. Діяльність Конгресу Українців Канади в розбудові рідномовного шкільництва (1940-1970 рр.) // Науковий вісник Чернівецького університету. Випуск 67: Педагогіка та психологія. - Чернівці, 1999. - С. 73-89.

10.Руснак І.С. Зародження рідномовного шкільництва українців у Канаді // Педагогіка і психологія професійної освіти. - 1999.- № 4. - С. 243-249.

11.Руснак І.С. Боротьба українських учителів за розбудову рідномовного шкільництва в Канаді // Наука і сучасність: Збірник наукових праць. Національний педагогічний університет імені М.П.Драгоманова. - К.: Логос, 1999. - Випуск 2. - Ч.3. - С.93-101.

12.Руснак І.С. Роль двомовних учителів у розвитку освіти українців у Канаді // Творча особистість учителя: проблеми теорії і практики. Збірник наукових праць. - К.: НПУ, 1999. - Випуск 3. - С. 144-151.

13.Руснак І.С. Становлення українських позашкільних освітньо-виховних закладів у Канаді // Соціалізація особистості: Збірник наукових праць. - К.: НПУ, 1999. - Випуск 4. - С.81-89.

14.Руснак І.С. Етнічна преса українців у боротьбі за розвиток українського шкільництва у Канаді // Вісник Львівського університету. Серія педагогічна. - Випуск 14. - Львів, 1999. - С. 130-140.

15.Руснак І.С. Учитель рідної школи - подвижник національної освіти й виховання канадських українців // Обрії. - 2000.- №10.- С. 7-11.

16.Руснак І.С.Боротьба української громадськості Канади за право молоді на освіту рідною мовою // Науковий вісник Ізмаїльського державного педагогічного інституту. - Ізмаїл, 2000. - Випуск 8. - С.3-8.

17.Руснак І.С. Передшкілля як основа системи національної освіти й виховання канадських українців // Науковий вісник Чернівецького університету. Випуск 78: Педагогіка та психологія. - Чернівці, 2000. - С.127-139.

18.Руснак І.С. Громадські організації українців Манітоби в боротьбі за рівноправність рідної мови // Наукові записки Тернопільського державного педагогічного університету імені Володимира Гнатюка. Серія: педагогіка. - 2000. - № 2. - С.136-141.

19.Руснак І.С. Педагогічна думка Канади про національно-духовне виховання молоді в діаспорі // Соціалізація особистості: Збірник наукових праць. - К.: НПУ, 2000. - Випуск 1. - С. 64-77.

20.Руснак І.С. Проблеми патріотичного виховання молоді в українській педагогічній думці Канади // Вісник Луганського державного педагогічного університету імені Тараса Шевченка (Педагогічні науки). - Луганськ, 2000. - №1. - С. 223-230.

21.Руснак І.С. Психолого-педагогічні проблеми в творчому доробку вчених української діаспори в Канаді // Кіровоградський державний педагогічний університет імені Володимира Винниченка. Наукові записки. Серія: Педагогічні науки. - Кіровоград, 2000. - Випуск 25. - С.130-138.

22.Руснак І.С. Розвиток української освіти в Канаді в системі державного шкільництва // Вісник Луганського державного педагогічного університету імені Тараса Шевченка (Педагогічні науки). - Луганськ, 2000. - №2. - С. 230-235.

23.Руснак І.С. Організація навчання в українських рідних школах Канади // Волинський державний університет імені Лесі Українки. Проблеми педагогічних технологій. - Луцьк, 2000. - Випуск 1.- С. 21-26.

24.Руснак І.С. Курси українознавства - середня ланка рідномовної освіти канадських українців // Науковий вісник Південноукраїнського державного педагогічного університету імені К.Ушинського: Збірник наукових праць. - Одеса, 2000. - Випуск 3-4. - С. 95-104.

25.Руснак І.С. Еволюція змісту рідношкільного навчання в умовах багатокультурності в Канаді // Науковий вісник Чернівецького університету. Випуск 89: Педагогіка та психологія. - Чернівці, 2000. - С.94-103.

ІІІ. Статті та матеріали наукових конференцій:

Руснак И.С., Пенишкевич В.З. Изучение творческого наследия писателей украинской диаспоры в Канаде периода “Пионерской добы” - важный фактор преодоления тенденции отчуждения в развитии украинской нации // Общественное сознание и общественные отношения в условиях перестройки. Часть 2. - Москва-Черновцы, 1990. - С. 105-107.

Руснак І.С. Зображення конфлікту особистості і соціуму в творчості українських письменників Канади // Природа, феноменологія та динаміка конфліктів у сучасному світі. - Чернівці, 1993.- Ч.2. - С. 179-180.

Руснак І.С. Українська сатира і гумор як засіб формування національної самосвідомості канадських українців // Сатира і гумор в українській літературній традиції. - Чернівці, 1994. - С. 184-186.

Руснак І.С. Тема голодомору в творчості українських письменників Канади і формування національної самосвідомості канадських українців // Пам'яті жертв радянських голодоморів в Україні. - Чернівці, 1994. - С.65-67.

Руснак І.С., Клюка В.О., Патріюк І.М. Роль творів українських письменників Канади у формуванні національної самосвідомості молодого покоління канадських українців // Молодь і проблеми конфлікту в період переходу до демократичного суспільства. - Чернівці, 1994. - Ч.1. - С.156-158.

Руснак І.С., Делеванчук С.З. Іван Боднарчук - подвижник на ниві українського шкільництва в Канаді // Перший український педагогічний конгрес і сучасність. - Івано-Франківськ, 1995. - С.129-132.

Руснак І.С., Делеванчук С.З. Ідеї С.Русової і педагогічна діяльність Івана Боднарчука у розвитку українського шкільництва в Канаді // Ідея національної школи у педагогічній спадщині Софії Русової та Степана Сірополка. - Івано-Франківськ, 1996. - С.131-132.

Руснак І.С., Делеванчук С.З. Традиції гуцульської народної педагогіки в розвитку українського шкільництва в Канаді // Демографічна ситуація в Карпатському регіоні: реальність, проблеми, прогнози на ХХІ століття. Матеріали міжнародної науково-практичної конференції 15-18 травня 1996 року. - Чернівці-Київ, 1996. - С.436-441.

Руснак І.С., Делеванчук С.З. Проблеми гуманізації освіти в творчій спадщині українсько-канадських педагогів // Сучасна гуманітарна освіта: стан і перспективи. - Чернівці, 1996. - С.239-246.

Руснак І.С., Делеванчук С.З. Формування і розвиток системи неперервної освіти українців у Канаді в післявоєнний період // Система неперервної освіти: здобутки, пошуки, проблеми. Матеріали науково-практичної конференції у 6-ти книгах, 28-31 жовтня. - Чернівці, 1996. - Ч.2. - С.9-12.

Руснак І.С., Шевчук С.М. Яр Славутич і розвиток української освіти в Канаді // Система неперервної освіти: здобутки, пошуки, проблеми. Матеріали науково-практичної конференції у 6-ти книгах, 28-31 жовтня 1996 р. - Чернівці, 1996. - Ч.2. - С.36-38.

Руснак І.С. Українська діаспора Канади: формування системи національного виховання // Ідея національного виховання в українській психолого-педагогічній науці ХІХ-ХХ століття. - Коломия, 1997. - С.213-217.

Руснак І.С. Рідномовне шкільництво як засіб збереження етнічної самобутності українців Канади // Етнонаціональний розвиток в Україні та стан української етнічності в діаспорі: сутність, реалії конфліктності, проблеми та прогнози на порозі ХХІ століття. - Київ-Чернівці, 1997. - Ч.2. - С. 293-298.

Руснак І.С. Формування системи української національної освіти й виховання в Канаді // Гуманітарна освіта: фактор світової інтеграції. - Чернівці, 1997. - Ч.1. - С. 107-112.

Руснак І.С. Рідномовне шкільництво як засіб збереження етнічної самобутності українців Канади // Підготовка педагогічних кадрів і діяльність навчальних закладів нового типу в системі неперервної освіти: досвід і перспективи розвитку. - Чернівці, 1998. - Ч.2. - С.441-446.

Руснак І.С. Особливості національного виховання української молоді в Канаді // Проблеми безпеки української нації на порозі ХХІ сторіччя. - Київ-Чернівці, 1998. - Ч.1. - С.469-477.

Руснак І.С., Романюк С.З. Роль періодичної преси в розвитку українського шкільництва в Канаді // Українська періодика: історія і сучасність. - Львів, 1999. - С. 457-461.

Руснак І.С. Національне виховання українців в умовах діаспори: методологічні засади // Проблеми національного виховання в системі неперервної освіти. - Чернівці, 1999. - С. 39-43.

Руснак І.С. Вплив педагогічних ідей С.Смаль-Стоцького на розвиток українського шкільництва в Канаді // Педагогічні ідеї С.Смаль-Стоцького в контексті розвитку національної освіти й виховання. - Чернівці, 1999. - С.39-44.

Руснак І.С. Проблеми родинного виховання у творчій спадщині педагогів української діаспори Канади // Ідеї народної та наукової педагогіки у вихованні дітей і молоді. Матеріали Всеукраїнської науково-практичної конференції, яка відбулася в місті Івано-Франківську 4-5 листопада 1999 року. - Івано-Франківськ, 1999. - С.17-21.

Руснак І.С. Особливості створення українських шкільних підручників у Канаді // Проблеми сучасного підручника. - Київ, 1999. - С. 56-59.

АНОТАЦІЇ

Руснак І.С. Розвиток українського шкільництва в Канаді (кінець ХІХ - ХХ ст.). - Рукопис.

Дисертація на здобуття наукового ступеня доктора педагогічних наук за спеціальністю 13.00.01 - загальна педагогіка та історія педагогіки. - Інститут педагогіки АПН України, Київ, 2000.

У дисертації здійснено комплексний історико-педагогічний аналіз процесу становлення і розвитку системи українського шкільництва в Канаді (кінеець ХІХ - ХХ ст.). Уперше відтворено цілісну картину діяльності українських культурно-просвітницьких, церковних і педагогічних організацій і товариств, а також державних органів Канади щодо розвитку національної освіти й виховання канадських українців. Показано структуру, основні тенденції й напрямки еволюції рідномовного шкільництва, його роль у збереженні української етнічної спільноти в цій країні.

Основні результати, положення й висновки дослідження можуть бути використані при викладанні педагогіки й історії педагогіки України, розробці наукових основ здійснення національної освіти і виховання та освіти національних меншин у поліетнічній державі, сприятимуть збереженню і передачі педагогічного досвіду.

Ключові слова: Канада, імміграція, національна освіта й виховання, українське шкільництво, рідні школи, курси українознавства, дошкілля, бурси й інститути, громадські товариства й організації, двомовне навчання, політика багатокультурності.

Руснак И.С. Развитие украинского образования в Канаде (конец ХIX - XX в.). - Рукопись.

Диссертация на соискание ученой степени доктора педагогических наук по специальности 13.00.01 - общая педагогика и история педагогики. - Институт педагогики АПН Украины, Киев, 2000.

В диссертации сделан комплексный историко-педагогический анализ процесса становления и развития системы украинского образования в Канаде (конец XIX - XX в.). Впервые воссоздана целостная картина деятельности украинских культурно-просветительских, религиозных, педагогических организаций и обществ, а также государственных органов Канады по развитию национального образования и воспитания канадских украинцев на протяжении столетия их проживания в этой стране.

Проанализированы причины эмиграции украинцев, факторы, влиявшие на активность их иммиграции в Канаду, раскрыты особенности формирования и эволюции этнической общности канадских украинцев, перспективы её развития.

В работе анализируется политика канадского правительства в области образования, в т.ч. национальных меньшин, и её влияние на развитие образования иммигрантов с украинских земель, показана роль государственных двуязычных школ в повышении общеобразовательного уровня переселенцев и их интеграции в канадское общество, раскрывается шовинистический характер деятельности отдельных политических организаций и англоязычной прессы в первый период эммиграции (1891-1914 гг.), направленную на ликвидацию двуязычного обучения.

Доказано, что возникновение национального образования украинцев в Канаде обусловлено конкретно-историческими условиями, в которых находилась меньшина канадских украинцев на различных этапах своего развития, её этнокультурными и социальными потребностями. Решающее влияние на динамику и тенденции развития украинского образования в Канаде оказывала деятельность культурно-просветительских обществ, религиозные и профессиональные организации, а также этническая пресса, которая широко освещала проблемы и особенности этнокультурной жизни украинских поселенцев. Впервые определены период и этап развития системы национального образования украинцев в Канаде, освещены особенности ее структурных звеньев (дошкольные учреждения, родные школы, курсы украиноведения, бурсы и институты, внешкольные заведения), показана их роль в формировании национального сознания и самосознания молодого поколения канадских украинцев, формы и средства его национального воспитания. Расскрыты причины и особенности трансформации цели и содержания национального образования и воспитания канадских украинцев на различных этапах жизнедеятельности этнической меньшины. Детально проанализированы учебные планы и программы, учебники и методическая литература для родных (семилетних) школ, курсов украиноведения (8-12 классы), дошкольных и внешкольных учреждений, различных типов государственных учебных заведений. Исследованы условия, в которых учебный процесс выполнял свою главную функцию - осуществлял национальное воспитание украинской молодежи, готовил её к активному участию в общественной жизни этнической меньшины. Показана борьба украинских иммигрантов за внедрение родного языка в учебные планы государственных средних школ и университетов в послевоенный период, возобновление двуязычного обучения в украинско-английских школах в условиях поликультурности, начиная с 70-х гг. Подчёркивается, что на современном этапе родная школа призвана давать учащимся знания языка (научить свободно читать, разговаривать и понимать прочитанное), истории и культуры Украины, ознакомить их с бытом и традициями украинского народа, и, самое главное, воспитать в них любовь к Украине. Делается вывод о том, что система национального образования является одним из главных факторов, обеспечивающих жизнедеятельность украинской диаспоры Канады в современных условиях и ее будущее в новом столетии.