Діяльність закладів післядипломної освіти з удосконалення педагогічного процесу в загальноосвітній школі

Размещено на http://www.allbest.ru/

ХАРКІВСЬКИЙ ДЕРЖАВНИЙ

ПЕДАГОГІЧНИЙ УНІВЕРСИТЕТ ім. Г. С. СКОВОРОДИ

УДК 371.14.372.2

ДІЯЛЬНІСТЬ ЗАКЛАДІВ ПІСЛЯДИПЛОМНОЇ ОСВІТИ

З УДОСКОНАЛЕННЯ ПЕДАГОГІЧНОГО ПРОЦЕСУ

В ЗАГАЛЬНООСВІТНІЙ ШКОЛІ

13.00.01 - загальна педагогіка та історія педагогіки

Автореферат

дисертації на здобуття наукового ступеня

кандидата педагогічних наук

СОКОЛОВСЬКА Антоніна Павлівна

Харків - 2000

Дисертацією є рукопис.

Робота виконана в Запорізькому обласному інституті вдосконалення вчителів.

Науковий керівник: СУЩЕНКО Тетяна Іванівна, доктор педагогічних наук, професор, завідувач кафедри теорії та методики виховання Запорізького обласного інституту вдосконалення вчителів

Офіційні опоненти:

ПІКЕЛЬНА Валерія Семенівна, доктор педагогічних наук, професор кафедри педагогіки та методики трудового і професійного навчання Криворізького державного педагогічного університету;

ГАДЕЦЬКИЙ Микола Васильович, кандидат педагогічних наук, професор, директор інституту післядипломної освіти Харківського педагогічного університету імені Г.С. Сковороди

Провідна установа: Інститут педагогіки і психології професійної освіти

АПН України, лабораторія педагогіки і психології вищої школи, Міністерство освіти України, м. Київ.

Захист відбудеться “29” березня 2000 року о 13 год. на засіданні спеціалізованої вченої ради № К64.053.04 у Харківському державному педагогічному університеті ім. Г.С. Сковороди за адресою: 61168, м. Харків, вул. Блюхера, 2, ауд. 221.

З дисертацією можна ознайомитись у бібліотеці Харківського державного педагогічного університету ім. Г.С.Сковороди за адресою: 61168, м. Харків, вул. Блюхера, 2.

Автореферат розісланий 26 лютого 2000 року.

Вчений секретар

спеціалізованої вченої ради, С. Т. Золотухіна

АНОТАЦІЯ

Соколовська А. П. Діяльність закладів післядипломної освіти з удосконалення педагогічного процесу в загальноосвітній школі.-- Рукопис.

Дисертація на здобуття наукового ступеня кандидата педагогічних наук за спеціальністю 13.00.01 -- загальна педагогіка та історія педагогіки.-- Харківський державний педагогічний університет ім. Г. С. Сковороди, Харків, 2000.

У дисертації розкрито сутність шкільного педагогічного процесу, теоретично і експериментально доведена необхідність цілеспрямованого впливу закладів післядипломної освіти на його вдосконалення.

Розроблено концепцію та засоби впливу закладів післядипломної освіти на вдосконалення шкільного педагогічного процесу.

Ключові слова: теорія, педагогічний процес, цілісність, творчість, професіоналізм, післядипломна освіта.

АННОТАЦИЯ

Соколовская А. П. Деятельность учреждений последипломного образования по усовершенствованию педагогического процесса в общеобразовательной школе.-- Рукопись.

Диссертация на соискание ученой степени кандидата педагогических наук по специальности 13.00.01 -- общая педагогика и история педагогики.-- Харьковский государственный педагогический университет им. Г. С. Сковороды, Харьков, 2000.

В диссертации раскрыта сущность школьного педагогического процесса, теоретически и экспериментально доказана необходимость целенаправленного влияния учреждений последипломного образования на его совершенствование.

Разработаны концепция, пути и средства влияния учреждений последипломного образования на совершенствование школьного педагогического процесса.

Определены особенности школьного педагогического процесса и обучения учителей в учреждениях последипломного образования, в которых организована и функционирует система повышения квалификации, системообразующим фактором которой является ее влияние на усовершенствование учебно-воспитательного процесса в школе. Модель такой системы, как минимум, не должна включать противоречий, имеющихся в школе. Однако, наше исследование показало: не преодолено серьезное противоречие между провозглашаемыми целями всестороннего развития личности школьника и весьма неэффективными в этом отношении способами реализации данной цели в учреждениях последипломного образования, причиной которого является узкопредметный подход к повышению квалификации; между “конвейерным” обучением курсантов-педагогов с ориентацией на среднего учителя и сугубо индивидуальным характером их педагогической деятельности.

Психолого-педагогические знания, приобретенные на курсах, в большинстве случаев не становятся личностной ценностью учителей, ориентиром в их повседневной работе. 61 % опрошенных учителей (из 300) на вопрос о том, чего они ожидают от предстоящих курсов, не могли дать исчерпывающего ответа. Многие педагоги (33 %) указали на отрыв читаемых дисциплин от злободневных проблем школьного педагогического процесса.

Данные нашего исследования не зафиксировали ни смены, ни повышения социального статуса тех учителей, которые обучались на курсах повышения квалификации; не обнаружено стимулирующих факторов и в учреждениях последипломного образования. 21 % курсантов определили преподавателей, которые в очередной раз читают им одни и те же лекции.

Анализ школьных учебных планов, программ и таких же документов в учреждениях последипломного образования не выявил признаков их взаимосвязи. Такая взаимосвязь имела место только на предметно-целевых тематических курсах учителей.

В этой связи опытно-экспериментальная программа предусматривала коррективы в целеполагании, технологии обучения учителей и других работников системы образования, направленные на целесообразную их взаимосвязь со школьным педагогическим процессом. Сюда мы отнесли таксономию педагогических целей; формирование целей-эталонов; оперативную коллективную разработку вариантных инновационных школьных технологий; решение исследовательских задач с целью осмысления целостности школьного педагогического процесса; овладение приемами убеждающего воздействия, обучение профессиональному анализу и самоанализу школьного педагогического процесса.

Разработаны и апробированы теоретические основы совершенствования педагогического процесса в условиях современной социально-педагогической ситуации. Анализ того, что происходит в школьной среде (с учениками и учителями), какие действуют побудительные силы, какие имеются ценности участников этого процесса, позволили концептуально определить его базовые компоненты, расширить представления о сущности педагогического процесса, выявить критерии, которыми определяется его реальная эффективность.

В процессе теоретического исследования и формирующего эксперимента сделаны следующие выводы:

* школьный педагогический процесс и процесс повышения квалификации работников образования требуют значительного теоретического переосмысления, корректировки, иного определения этих понятий в академической педагогике;

* педагогический процесс в условиях любого учебного заведения эффективен тогда, когда он характеризуется культурологической целостностью, органической переплетенностью с гуманистическими ценностями. Недооценка такого подхода тормозит взаимопонимание ученых-педагогов и практиков;

* если учреждения системы повышения квалификации учителей не будут ставить своей целью влияние на качество школьного педагогического процесса, они не выполнят своего главного предназначения.

В этой связи требуется новый подход к отбору содержания, конструированию материала учебных курсов, коренное изменение методов учебной деятельности, иное распределение целей между основными звеньями непрерывного образования -- школьным, вузовским и послевузовским (последипломным).

Ключевые слова: теория, педагогический процесс, целостность, творчество, профессионализм, последипломное образование.

ANNOTATION

Sokolovs'ka A. P. Postgraduate Educational Establishments for the Improvements in the Pedagogical Process in the General Secondary School.-- Manuscript.

Kharkiv State Pedagogic University named after G. Skovoroda.-- Kharkiv, 2000.

The thesis explains the essence of the school pedagogical process and offers theoretical and experimental reasons for the role of postgraduate educational establishments in the targeted monitoring necessary to improve the pedagogical process in the general secondary school.

The thesis lays down the concept of the pedagogical process, its pedagogical conditions and ways of optimization as can be applied at the postgraduate educational establishments.

Key words: theory, pedagogical process, cohesion, creative activities, professionalism, postgraduate educational.

ЗАГАЛЬНА ХАРАКТЕРИСТИКА РОБОТИ

Перед сучасною освітньою системою України стоять надзвичайно важливі завдання -- зберегти і примножити духовність української нації, підвищити інтенсивність творчого розвитку громадянина, зокрема ефективність формування і саморозвитку особистості в будь-якій ланці освіти.

Реалізація цих завдань стає особливо актуальною з розвитком української державності, формуванням нових соціально-економічних відносин, появою різноманітних типів загальноосвітніх навчальних закладів та моделей управління ними.

У цьому контексті вагомого значення набуває дослідження педагогічного процесу, оскільки він завдяки своїй цілісності є потенційним фактором реалізації перспектив усебічного розвитку особистості як найвищої цінності суспільства, активне залучення її в соціокультурну сферу, громадське життя, всіляке сприяння її творчому самовиявленню.

Завдяки органічному поєднанню освітньо-виховних цілей педагогічний процес сприяє впровадженню таких підходів, форм і методів, які б максимально розкривали і формували духовно-емоційні цінності, здібності та таланти людини, відповідали б найважливішим її духовним потребам.

У сучасній системі освіти простежується суперечність між об'єктивною необхідністю створення цілісного педагогічного процесу, покликаного забезпечити єдність виховання і навчання, ціннісне ставлення людини до себе, інших осіб, до природи, духовно-морального змісту свого життя та суб'єктивними підходами до розуміння такої цілісності.

У цих умовах постає об'єктивна потреба ґрунтовного аналізу динаміки розвитку самого поняття “педагогічний процес”, обґрунтування його теоретико-методичних засад і напрямків практичного втілення на основі посилення пріоритету виховання, статусу гуманітарних наук, гуманізації всіх без винятку навчальних предметів -- історії й літератури, фізики і математики, хімії й сучасних основ економіки та виробництва (Алексюк А. М., Амонашвілі Ш. О., Гончаренко С. У., Каптерєв П. Ф., Кудрявцева В. Ф., Підласий І. П., Сущенко Т. І. та ін.).

Як свідчить аналіз психолого-педагогічної літератури, дана проблема в означених аспектах достатньо не розроблена.

Особливої уваги потребує створення цілісного уявлення про педагогічний процес, який у будь-якому закладі освіти пов'язаний з постійним творчим пошуком, оскільки його організатори мають діяти у варіативно-мінливих умовах різноманітних педагогічних ситуацій при розв'язанні безлічі як типових, так і оригінальних завдань, що постають у навчальній роботі.

Учитель має продуктивно проектувати результат педагогічного процесу відповідно до поставленої мети, аналізувати і знаходити засоби її досягнення. Цього потрібно навчати не тільки студентів педагогічних вузів, але й вчителів у закладах післядипломної освіти. Навіть невеликі відступи від такого завдання в умовах швидкозмінних, багатофакторних обставин призводять до небажаних результатів. Зумовлює це неадаптованість учителів до інноваційних змін, оперативного розв'язання шкільних суперечностей, гнучких рішень. Тому важливо дослідити механізми взаємозв'язку післядипломного і шкільного педагогічних процесів з метою вдосконалення останнього.

Аналіз науково-методичної літератури та практичного досвіду показав: ці процеси не можуть існувати відокремлено, і дослідження їх взаємодії і взаємовпливу набуває особливої актуальності.

Оскільки термін курсової перепідготовки педагогів у закладах післядипломної освіти весь час скорочується, а вимоги до професійної компетентності вчителя зростають, необхідно шукати доцільніших шляхів ефективного взаємовпливу і взаємозв'язку обох педагогічних процесів, що і визначило вибір теми дослідження: “Діяльність закладів післядипломної освіти з удосконалення педагогічного процесу в загальноосвітній школі”.

Об'єкт дослідження -- шкільний педагогічний процес.

Предмет дослідження -- засоби цілеспрямованого впливу педагогічного процесу закладів післядипломної освіти на вдосконалення шкільного педагогічного процесу.

Мета дослідження полягає у виявленні й теоретичному обґрунтуванні механізмів впливу діяльності закладів післядипломної освіти на вдосконалення шкільного педагогічного процесу.

Гіпотеза дослідження: припускається, що шкільний педагогічний процес можна вдосконалити за рахунок:

· наукового проектування мети педагогічного процесу з урахуванням сучасних соціокультурних тенденцій і запитів шкільної практики;

· опрацювання науково обґрунтованої моделі професійної педагогічної компетентності працівників закладів післядипломної освіти;

· застосування засобів дієвого впливу післядипломного навчання на розвиток і оновлення шкільної практики, зокрема шкільного педагогічного процесу; спрямування післядипломного педагогічного процесу на активне творче самовиявлення курсантів, оволодіння ними професійними рефлексивно-аналітичними, проектно-технологічними, комунікативними та управлінськими вміннями організації шкільного педагогічного процесу, високим рівнем інформаційної культури під час підвищення кваліфікації.

Завдання дослідження:

· здійснити аналіз наявних теорій та концепцій педагогічного процесу як науково-методичної проблеми;

· визначити засоби післядипломного навчання, які позитивно впливають на вдосконалення шкільного педагогічного процесу;

· підготувати методичні рекомендації для вчителів і працівників системи післядипломної освіти щодо плідного використання педагогічної інформації.

Методологічну основу дослідження становлять філософські положення про сутність педагогічного процесу як специфічної форми суспільної діяльності, вчення про особистість і фактори її розвитку, ідеї гуманізації. В рамках філософської методології розглядалися ті основні концептуальні положення, які базувалися на методологічних ідеях сутності освіти як загальної форми розвитку особистості та суспільства; соціокультурної детермінації перетворюючої діяльності в освітніх закладах; безперервної освіти педагогічних кадрів; положень Конституції України про взаємовідносини особистості й суспільства; Законі України “Про освіту”.

Теоретичну базу дослідження становлять: концептуальні положення філософів, соціологів, психологів з проблем людини як суб'єкта діяльності й особистісного розвитку (Анісімов О. С., Ільєнков Є. В., Костюк Г. С., Лутай В. С., Рубінштейн С. Л. та ін.); принципи системного підходу та їх використання при аналізі й інтерпретації педагогічних явищ (Каган М. С., Конторов Д. С., Краєвський В. В., Скаткін М. М., Рубінштейн С. Л., Щукіна Г. І. та ін.); концептуальні положення про сутність педагогічного процесу (Алексюк А. М., Амонашвілі Ш. О., Гончаренко С. У., Каптерєв П. Ф., Мальований Ю. І., Маслов В. І., Лозова В. І., Підласий І. П., Савченко О. Я., Сисоєва С. О., Сухомлинська О. В., Сухомлинський В. О., Сущенко Т. І. та ін.); теоретико-методологічні основи та науково-педагогічні розробки технологій управління педагогічними системами (Беспалько В. П., Гадецький М. В., Конаржевський Ю. О., Маслов В. І., Пікельна В. С., Шамова Т. І., Шаркунова В. В., Худоминський П. В. та ін.); концептуальні основи безперервної освіти, наукові розробки змісту і технологій підвищення кваліфікації педагогічних кадрів (Бондар В. І., Воронцова В. Г., Глейзер Л. Д., Зязюн І. А., Конаржевський Ю. О., Крисюк С. В., Орлов В. В., Сігаєва Л. Є. та ін.).

З метою перевірки гіпотези і розв'язання накреслених завдань було використано спектр взаємопов'язаних методів теоретичного та емпіричного дослідження.

1. Теоретичні методи: історико-теоретичний аналіз філософських, психолого-педагогічних джерел, моделювання, контент-аналіз, порівняльний аналіз.

2. Емпіричні методи: педагогічне спостереження, бесіди, інтерв'ю, анкетування, опитування, рейтинг, узагальнення педагогічного досвіду, вивчення результативності післядипломного педагогічного процесу, педагогічний експеримент, аналіз діючих програм та тематичних планів курсової перепідготовки, різноманітних навчально-методичних посібників, узагальнення теоретичних та дослідницьких даних.

Крім того, здійснювався ретроспективний аналіз роботи автора вчителем, викладачем системи післядипломної освіти, підвищення кваліфікації педагогічних кадрів.

Дослідно-експериментальна робота виконувалась у 1992--1998 роках на базі Державної академії керівних кадрів освіти, Запорізького та Сумського інститутів удосконалення вчителів. Експериментом було охоплено близько тисячі педагогічних працівників різних категорій.

Дослідження виконувалося в три етапи.

На першому (аналітико-констатуючому) етапі (1994--1995 рр.) аналізувалися теоретико-методологічні концепції педагогічного процесу, опрацьовувалися мета, предмет, об'єкт, гіпотеза та завдання дослідження, методика діагностування.

На другому (формуючому) етапі (1995--1997 рр.) апробовувалася і коригувалася теоретична модель педагогічного процесу, визначалися провідні чинники післядипломної освіти, які позитивно впливають на вдосконалення шкільного педагогічного процесу.

На третьому (заключному) етапі (1997--1998 рр.) виявлялася результативність розробленої моделі педагогічного процесу, продуктивність гіпотези та достовірність висновків.

Наукова новизна та теоретичне значення дослідження полягають у теоретичному обґрунтуванні особливостей сучасного педагогічного процесу в загальноосвітній школі, створенні цілісної концепції і тенденцій її розвитку; розробки засобів ефективного впливу діяльності закладів післядипломної освіти на його вдосконалення. Розглянуто фактори збагачення фахової підготовки вчителів новими педагогічними знахідками та ідеями, шляхи прискорення адаптації вчителів до швидких змін у педагогічному довкіллі.

Практичне значення дослідження полягає в тому, що запропоновані нами теоретичні узагальнення щодо особливостей сучасного педагогічного процесу можуть бути використані освітянами при створенні власних моделей навчально-виховної роботи з учнями і викладачами закладів післядипломної освіти при визначенні змісту курсової перепідготовки та спрямуванні її на вдосконалення педагогічного процесу в загальноосвітній школі. Розроблено комплекс засобів органічного поєднання післядипломного та шкільного педагогічних процесів.

Особистий внесок здобувача полягає у визначенні ефективних напрямків удосконалення сучасного педагогічного процесу на засадах співтворчості та гуманізації навчальних стосунків, систематизації уявлень про педагогічний процес як про феномен загальної та професійної педагогіки, науковому обґрунтуванні його теоретичних засад.

Вірогідність наукових положень та результатів дисертаційного дослідження забезпечено використанням методології і методів, адекватних його меті, предмету та завданням, аналізом першоджерел, використанням комплексу взаємодоповнюючих наукових методів, адекватністю методичних процедур, якісним і кількісним аналізом отриманих результатів.

Апробація результатів дослідження здійснювалася шляхом доповідей на науково-практичних конференціях при Академії керівних кадрів освіти України, на курсах підвищення кваліфікації в Сумському, Запорізькому, Луцькому інститутах післядипломної освіти.

Основні теоретичні положення і висновки дисертації викладено в 10 публікаціях автора.

Дисертація складається зі вступу, двох розділів, висновків, списку використаних джерел (298 найменувань). Основний текст роботи становить 161 сторінку і включає 8 таблиць.

ОСНОВНИЙ ЗМІСТ ДИСЕРТАЦІЇ

У вступі обґрунтовано актуальність обраної теми, викладено стан опрацювання досліджуваної проблеми, визначено об'єкт, предмет, мету, сформульовано гіпотезу і завдання, розкрито методи дослідження, висвітлено його наукову новизну, теоретичне і практичне значення, виокремлено особистий внесок дисертанта.

В основній частині дисертації обґрунтовано й конкретизовано методологічні засади, що дають змогу сутнісно збагнути шкільний педагогічний процес як освітній феномен, цілісно охопити різноманітні погляди на нього, сформулювати теоретичне уявлення про педагогічний процес як єдину інтегровану категорію педагогічної науки, як самодостатню цілісність на тлі загальної системи.

Теоретичне пізнання сутності педагогічного процесу, наукове проникнення в його специфіку, структуру стало предметом ґрунтовного вивчення лише наприкінці ХІХ -- початку ХХ століть.

У роботі використано здобутки вчених з питань системних досліджень (у філософсько-методологічному плані -- Афанасьєв В. Г., Вернадський В. І., Каган М. С., Лутай В. С.; у плані психології -- Ананьєв Б. Г., Виготський Л. С., Костюк Г. С., Леонтьєв О. М., Рубінштейн С. Л.; з погляду педагогічних систем -- Алексюк А. М., Амонашвілі Ш. О., Бойко А. М., Каптерєв П. Ф., Савченко О. Я., Сухомлинський В. О. та ін.; з погляду психофізіологічних утворень -- Анохін П. К., Бернштейн М. О., Лурія О. Р. ).

Спираючись на філософсько-світоглядні дослідницькі позиції, що базуються на новітніх досягненнях психолого-педагогічних наук, а також на конкретно-історичний підхід до пізнання феномену педагогічного процесу “з урахуванням усієї сукупності діючих умов та відношень” (Кузьмін В. П.), ми дослідили педагогічний процес в динаміці, на тлі історичного руху і взаємодії з довкіллям, у соціальному просторі і часі, враховуючи модифікацію освітніх систем та найважливіші фактори впливу на цей процес.

Аналіз психолого-педагогічної літератури показав: вагомий внесок у визначення поняття “педагогічний процес” належить Каптерєву П. Ф., загальнонаукове пояснення якого знаходимо в підручнику “Педагогіка”, виданому в Берліні 1978 року. Тут зазначене поняття розглядається як процес, в якому органічно поєднуються навчання і виховання.

Вважаємо, що спроби деяких дослідників звести педагогічний процес тільки до уроку, до навчання завжди шкодили розвиткові суспільства. Найбільш критично до такого підходу ставилися Макаренко А. С. і Крупська Н. К. Вони доклали багато зусиль, щоб переконати тодішню освітню громаду і наукову думку в тому, що педагогічний процес не можна розглядати поза загальною лінією життєдіяльності людини, що одним навчанням не можна сформувати всебічно розвинену особистість. Таку ж позицію займали Бабанський Ю. К., Данилов М. О., Лернер І. Я., Скаткін М. М. та ін.

У дисертації визначено теоретичну і практичну важливість внеску Сухомлинського В. О. у розкриття суті педагогічного процесу. Педагог досліджує поліфункціональність змісту цього явища як засіб поєднання виховних, загальноосвітніх, наукових знань з національною ідеєю. Думки Сухомлинського В. О. покладено в основу концепції сучасної системи неперервної освіти, їм судилося стати головним фактором незворотності процесів реформування і створення якісно нової освітньої системи.

Розбудова Сухомлинським В. О. теорії педагогічного процесу плідно вплинула на дослідження шляхів його вдосконалення. У 70--90-ті роки в Україні вийшли монографії Бойко А. М., Гончаренка С. У., Зязюна І. А., Савченко О. Я., Сущенко Т. І., які стали теоретичною базою обґрунтування правомірності введення в сучасну педагогічну науку терміна “педагогічний процес”. Це зумовлено також об'єктивними факторами, зокрема, демократизацією та гуманізацією системи освіти, впровадженням системи “суб'єкт-суб'єктних” відносин учня і вчителя, викладача і студента, що дасть змогу розв'язати багато суперечностей сучасного навчально-виховного процесу.

На основі узагальнення результатів вивчення зазначених аспектів досліджуваної проблеми встановлено: педагогічний процес -- цілеспрямована, свідомо організована динамічна взаємодія вихователів і вихованців, коли розв'язуються суспільно необхідні завдання освіти й гармонійного виховання. Це підтверджує також Український педагогічний словник, де педагогічний процес визначається як “цілісний процес, що органічно поєднує навчання, виховання та розвиток вихованців” 1.

Аналіз послідовного ускладнення цільових функцій освітніх систем і їхніх модифікацій увиразнює роль педагогічного процесу в окультуренні його суб'єктів, утвердженні соціокультурних, духовних форм життя, показує, що всі проблеми та ускладнення цілісної освіти пов'язані з успішною реалізацією педагогічного процесу саме цього призначення. Враховуючи, що педагогічний процес впливає на всю освіту, а також те, що “людина не складається з окремих гвинтиків, а формується гармонійно” (Сухомлинський В. О.), ми дійшли висновку: ефективність єдиного педагогічного процесу загалом відбиває сучасний стан і педагогічної науки, й освіти в цілому. Відтак нагальною є проблема подальшого пошуку шляхів удосконалення педагогічного процесу в будь-якій ланці освіти.

У дисертації розкрито закономірності та рушійні сили поліпшення шкільного педагогічного процесу, зумовлення його саморуху і розвитку неоднозначності, неповторності, спрямованості тільки на позитивний результат. педагогічний післядипломний навчання вчитель

На основі теоретичного аналізу педагогічної, психологічної, філософської літератури визначено такі особливості сучасного шкільного педагогічного процесу:

· невимушена, неформальна діалогова взаємодія педагогів і дітей, інтелектуальна співтворчість;

· психологічно комфортний, інтелектуально-захоплюючий стиль навчальних стосунків;

· активне творче самовиявлення суб'єктів педагогічного процесу.

Провідну роль у цьому відіграють феномени співтворчості, емпатії, атракції, рефлексивної регуляції.

Під кутом зору викладених загальних методологічних положень у дисертації розглянуто особливості післядипломного педагогічного процесу, в якому вдосконалення шкільного педагогічного процесу виступає системотворчим фактором підвищення кваліфікації освітян, забезпечення їх постійного професійно-творчого оновлення, підтримки інноваційної освітньо-творчої практики, примноження духовно-культурних здобутків на основі запровадження новітніх педагогічних концепцій.

В основу дослідження особливостей післядипломного педагогічного процесу в закладах післядипломної освіти покладено концепцію випереджаючого професійного зростання освітян, розвиток таких переконань, які властиві науково обґрунтованим прогнозам, а не масовій практиці.

У дисертації викладено авторські позиції щодо вдосконалення шкільного педагогічного процесу за рахунок подолання вузькопредметного підходу в системі підвищення кваліфікації освітян; розкрито фактори, які під час післядипломного навчання вчителів сприяють ефективному розвиткові шкільної практики, або, навпаки, гальмують цей процес. Обґрунтовано важливі теоретико-методологічні положення, на яких базується дієвий вплив закладів післядипломної освіти на вдосконалення шкільного педагогічного процесу, зокрема:

· педагогічний процес в системі післядипломної освіти має бути спрямованим на такий рівень новизни філософських, психолого-педагогічних знань, момент істини яким не настав і вони ще не стали надбанням масової практики;

· корекція професійних позицій вчителів, раніше сформованих стереотипів розглядається як процес “переконуючої комунікації” (Панасюк О. Ю.), арістотелівської риторики з серйозною науковою арґументацією та чіткою методологічною визначеністю;

· процес реального підвищення кваліфікації повністю залежить від статусу, престижу, привабливості, динамічності, здатності до сугестивного впливу викладача закладу післядипломної освіти. У зв'язку з цим ідея формування атракції між викладачами і курсантами розглядається як одна із перспективних концепцій будь-якого педагогічного процесу;

· наявність стимулюючих системотворчих факторів, які сприяють подоланню упереджень проти нововведень у процесі переучування курсантів;

· культурологічне, духовно-світоглядне спрямування післядипломного педагогічного процесу, його переорієнтація на реалізацію шкільних науково-педагогічних проектів та інновацій;

· науково-інформаційне забезпечення життєздатної системи творчого педагогічного пошуку освітян, їхнього духовного самовдосконалення;

· створення максимальних умов для розвитку та оновлення суспільної свідомості педагогічних кадрів, продуктивності, безупинності й цілісності фахового вдосконалення.

У дисертації здійснено аналіз існуючої практики впливу діяльності закладів післядипломної освіти на вдосконалення шкільного педагогічного процесу та розроблено програму емпіричного дослідження з урахуванням теоретичних аспектів проблеми, описано технологію і подано інтерпретацію результатів констатуючого та формуючого експериментів.

Таким чином доведено необхідність створення в державі інноваційної освітньої ідеології, в основі якої має бути закон наступності наукового знання про сучасний педагогічний процес в усіх ланках освіти.

У констатуючому експерименті здійснено аналіз реального впливу діяльності закладів післядипломної освіти на творче переосмислення вчителями усталених стереотипів на формування у них нового знання про сучасний педагогічний процес. Для цього були використані методи самооцінювання з подальшим аналітичним опрацюванням, тести та анкети, типологію співбесід, цілеспрямованих спостережень.

Результати підтвердили теоретичні положення про взаємозв'язок післядипломного та шкільного педагогічних процесів; довели необхідність такого зв'язку.

Констатуючий експеримент показав: щоб післядипломний педагогічний процес сприяв оновленню знань та свідомості освітян, сприяв формуванню нового професійного світогляду, необхідно відштовхуватися “не від минулого, а від майбутнього до сучасного”, спираючись при цьому на новітні досягнення наукового людинознавства. Останнє привертає особливу увагу тому, що в ході дослідження виявлено серйозні проблеми щодо визначення професійних установок педагогів-курсантів: лише 12 % вчителів (із 330 опитаних) постійно використовує в школі нові технології, зокрема ті, про які йшлося на курсах. 67 % слухачів помітили невідповідність між тими навчальними курсами, які їм пропонували, і їхніми потребами та запитами. 21 % слухачів відзначили викладачів, які читали їм ті самі лекції, які вони слухали ще студентами.

Вдосконалення шкільного педагогічного процесу передбачає наукове проектування його мети, а також вироблення моделей професійної педагогічної компетентності працівників закладів післядипломної освіти.

Під час констатуючого експерименту не виявлено жодного випадку науково обґрунтованої корекції мети діяльності закладу післядипломної освіти. Тому важко збагнути еволюцію її розвитку, зрозуміти, який кінцевий результат нею прогнозується чи передбачається. Виявлено необхідність опрацювання науково обґрунтованої моделі професійної педагогічної компетентності працівників закладів післядипломної освіти. Експериментальні дані переконливо доводять, що одним з ефективних шляхів розвитку та оновлення шкільної практики, зокрема шкільного педагогічного процесу, є застосування, в свою чергу, набутих під час післядипломного навчання ефективних засобів дієвого впливу.

Поліпшення педагогічного процесу передбачає також суттєві зміни у формуванні культури його інформаційного забезпечення.

Усунення тих чи інших недоліків обумовило необхідність корекції самої сутності післядипломного педагогічного процесу, започаткованого на засадах творчості, високої духовності, свободи вибору, гуманізму. Щоб післядипломне навчання сприяло творчому професійному самоствердженню педагогів, їхньому подальшому активному самовдосконаленню, дослідно-експериментальна програма передбачала комплекс спеціальних прийомів та нововведень.

У ході експерименту ми відійшли від традиційних стереотипів щодо ставлення до самого терміна “педагогічний процес” і обґрунтовуємо ідею, що він не є виключно дидактичним поняттям, а становить силове поле духовності. Воно пронизує всі елементи структури і виявляє гуманістичний характер свого існування на основі інтелектуально-привабливої взаємодії суб'єктів, які реально виявляють себе в ньому як творчі особистості.

У нашому розумінні педагогічний процес є найбільш фундаментальним засобом освітньо-виховної діяльності, базисом культури, освіченості та духовності в умовах діалогічної культури та співтворчості. Саме тому в дисертації педагогічний процес висвітлюється як фактор забезпечення неперервного загального та професійного розвитку вчителя з урахуванням його особистості та життєвого досвіду. Для експериментальної перевірки розглянутих нами науково-теоретичних положень і методичних орієнтирів працювало вісім груп. При визначенні результативності педагогічного процесу ми виходили не з простого порівняння результатів, а зі ступеня досягнення мети, наближення до найбільш бажаного результату. З цією метою застосовували метод експертних оцінок.

Для експериментальної перевірки було запропоновано: модель викладача-професіонала, показники, які характеризують послідовне зростання темпів професійного самовдосконалення (таксономія педагогічних цілей, цілей-еталонів, варіативні інноваційні технології, рівень самозаглиблення у проблему, власні “відкриття” слухачів); програму об'єктивного аналізу педагогічних явищ та розвитку рефлексивних здібностей; засоби оволодіння самокеруванням і самовдосконаленням; психолого-педагогічні умови забезпечення високого рівня діалогічності; прийоми піднесення особистісного статусу курсантів; створення ситуацій гарантованого успіху в процесі формування інформаційної культури.

До експерименту було включено деякі фрагменти дослідної програми доц. Карпенка І. М. з метою пробудження у слухачів почуття подиву, стимулювання активного пізнання і перетворення педагогічної інформації, необхідної для вдосконалення шкільного педагогічного процесу.

У процесі дослідницької роботи нами виділено такі засоби післядипломного навчання, завдяки яким відбулися найважливіші позитивні зміни у ставленні вчителів до вдосконалення шкільного педагогічного процесу:

· організація професійних дискусій на основі таксономії;

· пошукова діяльність;

· залучення до прогнозування, моделювання шкільного педагогічного процесу;

· виконання дослідно-експериментальних завдань;

· прилюдний захист власних педагогічних проектів та технологій на практичних заняттях;

· порівняння власних моделей шкільного педагогічного процесу з іншими;

· визначення послідовності дій, а також критеріїв успішного виконання різноманітних творчих робіт;

· стимулювання звертання вчителів до скарбниць національної культури;

· колективний аналіз суперечливих фактів шкільного життя;

· використання вправ на розвиток професійної уяви;

· створення ситуацій вільного вибору форм підвищення кваліфікації;

· виконання індивідуальних наукових завдань.

Дослідження підтвердило, що результативне запровадження окреслених вище засобів можливе лише за умови впровадження запропонованої моделі викладача системи післядипломної освіти.

Найважливішими характеристиками такої експериментальної моделі виявилися: належна теоретична підготовка (володіння найсучаснішими теоретичними концепціями педагогіки, психології, філософії); відповідність цьому рівню професійних переконань і творчої поведінки; інтелігентність; інтуїція; сприйнятливість; високий творчий потенціал. Якісною мірою ефективності експериментального навчання виявилася послідовна адаптація вчителів до інновацій в організації шкільного педагогічного процесу.

Узагальнення отриманих результатів показало, що найчисельнішою була група слухачів (211 із 240), яка після виконання запропонованих їм дослідно-експериментальних завдань стала ініціатором цікавих і оригінальних самостійних педагогічних пошуків; шість курсантів цієї групи почали працювати над кандидатськими дисертаціями. У більшості слухачів пробудилося прагнення до змін і вдосконалення професійної діяльності. Таким чином, підтвердилося передбачення, що навчання у закладах післядипломної освіти має потенційні можливості ефективного впливу на вдосконалення особистості вчителя і на якість шкільного педагогічного процесу.

ВИСНОВКИ

Теоретичний аналіз проблеми та одержаних результатів дослідно-експериментальної роботи дозволили зробити такі висновки:

1. Всебічний аналіз філософської і психолого-педагогічної літератури доводить, що педагогічна теорія зробила прогресивний крок у пізнанні педагогічних явищ з позицій закономірностей системи і взаємодії її частин.

Педагогічний процес є головною об'єднувальною системою, в якій органічно взаємодіють виховання та навчання разом з умовами, формами, методами і станом їх протікання, внутрішніми взаємозв'язками та відношеннями. Докорінні зміни в будь-якій освітній системі неможливі без вироблення теоретико-методологічних засад удосконалення всіх ланок та підсистем єдиного педагогічного процесу.

2. Педагогічний процес у закладах післядипломної освіти повинен орієнтуватися не тільки на формально отриману освіту. В центрі уваги закладів підвищення кваліфікації має бути перегляд традиційних напрямів шкільного виховання та навчання, оперативний пошук шляхів їх оновлення. У закладах післядипломної освіти педагогічний процес вирізняється внутрішньою діалогічністю і когнітивною відкритістю, властивістю відтворювати і будувати будь-які моделі творчого розв'язання ситуацій, що відбуваються в сучасній школі.

3. Дослідження виявило особливості, притаманні післядипломному педагогічному процесу, спрямованому на вдосконалення шкільного навчання та виховання:

· випереджальний характер, особливий динамізм і оригінальність у постановці мети; нестандартність навчальних планів та програм; впровадження таких інновацій і технологій, які ще не стали нормою масової шкільної практики;

· врахування професійного досвіду вчителів, піднесення його на рівень сучасних теоретичних узагальнень;

· підвищення за короткий термін статусного становища курсантів за рахунок їх повноцінного творчого самовиявлення;

· природна ініціативно-творча поведінка викладачів і курсантів, що сприяє концептуальному підходу до вибору власної професійної та життєвої позиції;

· спрямованість на творчу корекцію, духовне збагачення професійних переконань слухачів з урахуванням вимог сучасної школи.

4. Засобами ефективного впливу післядипломного навчання на вдосконалення шкільного педагогічного процесу є: навчання-дослідження; колективний аналіз слухачами відповідності запропонованих на курсах інновацій і технологій сучасній педагогічній теорії; моделювання шкільного педагогічного процесу в контексті соціокультурного оточення; досягнення через систему вправ належного рівня осмислення передового педагогічного досвіду шляхом системи творчих завдань інтенсифікація вміння професійно розв'язувати складні протиріччя шкільного педагогічного процесу; тренінги з метою подолання існуючих стереотипів у ставленні до самовдосконалення вчителів та вироблення вміння правильно коментувати й оцінювати знання і вміння дітей, регулювати ціннісні інтерпретації соціально-негативним явищам.

У ході дослідження доведено, що процедура викладання в системі підвищення кваліфікації має тенденцію більшого тяжіння до пізнання психологічних форм творчої взаємодії, взаємного духовного збагачення викладачів і курсантів. І це цілком природно, адже прогресивні зміни в школі починаються з таких змін у післядипломному педагогічному процесі. Це ще один доказ на користь обґрунтування його випереджального характеру.

Запропонована робота може бути стимулом для наступних пошуків у сфері дослідження тих чи інших педагогічних процесів з метою забезпечення їх органічної єдності в освітній системі України.

Основні положення дисертації викладено в таких публікаціях

1. Соколовська А. П. Педагогічний процес в інтерпретації зарубіжних та вітчизняних дослідників // Педагогіка і психологія формування творчої особистості: Проблеми і пошуки: Зб. наук. пр.-- Київ -- Запоріжжя, 1999.-- Вип. 15.-- С. 104--107.

2. Соколовська А. П. Побудова педагогічного процесу на засадах співтворчості //Педагогіка і психологія формування творчої особистості: Проблеми і пошуки: Зб. наук. пр.-- Київ -- Запоріжжя, 1999.-- Вип.14.-- С. 127--130.

3. Соколовська А. П. Інформаційна культура вчителя // Початкова школа.-- 1999.-- № 4.-- С. 53--54.

4. Соколовська А. П. Функції педагогічного процесу в закладах післядипломної освіти //Педагогіка і психологія формування творчої особистості: Проблеми і пошуки: Зб. наук. пр.-- Київ -- Запоріжжя, 1999.-- Вип.14.-- С. 94--97.

5. Соколовська А. П. Формування та розвиток інформаційної культури керівних педагогічних кадрів у закладах післядипломної освіти // Післядипломна освіта та управління навчальними закладами в умовах трансформації суспільства: Матеріали звітної наукової конференції.-- К.: ДАККО, 1999.-- С. 193--198.

6. Соколовська А. П. Інноваційні інформаційні технології в управлінні педагогічним процесом закладу післядипломної освіти // Управління національною освітою в умовах становлення і розвитку української державності: Матеріали Всеукраїнської науково-практичної конференції.-- К.: МО України, АПН України, ДАККО, ІЗМН, 1998.-- С. 309--313.

7. Соколовська А. П. Концептуальні аспекти інформатизації навчальних закладів післядипломної освіти // Актуальні проблеми теорії і практики післядипломної освіти керівних і педагогічних кадрів: Матеріали звітної наукової конференції.-- К.: ДАККО, 1998.-- С. 44--48.

8. Соколовська А. П. Наукові засади побудови системи науково-педагогічної інформації післядипломної освіти педагогічних кадрів //Післядипломна освіта педагогічних кадрів: Проблеми розвитку. Матеріали звітної наукової конференції.-- К.: УІПКККО, 1997.-- С. 155--156.

9. Соколовська А. П. Невичерпне джерело // Початкова школа.-- 1983.-- № 10.-- С. 36--39.

10. Соколовська А. П. З центральної картотеки передового педагогічного досвіду // Радянська школа, 1982.-- № 11.-- С. 53--56.

Размещено на Allbest.ru