Вища освіта України у міжнародному просторі: розвиток чи занепад

Размещено на http://www.allbest.ru/

Вища освіта України у міжнародному просторі: розвиток чи занепад

Давидов П.Г.

Найбільшою реальною і потенційною цінність будь якої держави - є її громадяни. Потенціал кожного громадянина і суспільства в цілому визначає рівень їх освіченості. Характерною рисою нової економіки є здобуття і використання нових знань. Таким чином, найефективнішою формою накопичення сьогодні стає розвиток людьми власних здібностей, а найвигідніпшми інвестиціями - інвестиції у людину, його знання і таланти. Тому здобуття людиною освіти виступає найважливішим чинником у її соціалізації. Тому можливість здобути якісну освіту та отримати перспективну роботу у глобалізованому світі (єдиному європейському освітньому та робочому просторі) ставить перед людиною вибір де і яку освіту здобувати.

Характерною ознакою глобалізованого світу виступає стрімко зростаюча мобільність населення і як наслідок - значне зростання та інтенсифікація міграційних процесів. Провідним фактором яка сприяє цьому є освіта, зокрема і впровадження болонського процесу.

Освіта сьогодні виступає визначальним чинником функціонування та розвитку економіки. Університет, як провідний соціальний інститут освітньої галузі, змушений реагувати на проблеми глобалізації світу, зокрема й ринку. Так впровадження болонського процесу враховує вимоги світових та європейських організацій (зокрема, СОТ, ВБ, ЮНЕСКО, ЄС, ОБСЄ та іншими) таму реформувати освітню систему Україну треба так, щоб залучаючи закордонний досвід не втратити власні надбання. Завданням модернізації освітньої галузі України повинно полягати у створенні такої конкурентоздатної освіти, щоб наші студенти не шукали «розуму» за кордоном, а щоб і студенти інших країн їхали навчатися до наших вузів. Справа у тому що такий досвід у нас є. і втрачати свої позиції на ринку освітніх послуг було б неприпустимим..

Безумовно, трансформаційні процеси у освіті достатньо активно досліджувалися у закордонній та вітчизняній літературі. Так різні аспекти висвітлені в роботах фундаторів теорії людського капіталу Т. Шульца, Г. Беккера, М. Блауга, розвиток освіти розглядається в працях В. Андрущенка, І. Дідика, О. Грішнової, Б. Данилишина, М. Долішнього, М. Дробнохода, М. Згуровського, С. Злупка, І. Каленюка, Р. Кітеля, П. Кононенка, К. Корсака, О. Кратта, В. Кременя, В. Куценко, М. Ніколаєнка, В. Новікової, Т. Оболенської, А. Погрібного та інших. Це зумовлено переломним станом суспільства, яке породжене процесом світової глобалізації, а освіта, зокрема, Університетська, при цьому відіграє особливу роль, виступаючи її визначальним фактором.

Метою нашої розвідки виступає проблема глобалізації освітнього простору, зокрема провадження Болонського процесу та створення єдиного європейського ринку освітніх послуг та праці та їх наслідки для України, зокрема, необхідність створення конкурентоздатної системи освітніх послуг, з метою залучення іноземних студентів до навчання. Варто, зазначити, що питанням інтеграції України у європейську спільноту приділяється значна увага, зокрема процес інтеграції у освітній галузі приділена увага у роботі «Системний підхід до дослідження інтеграційних процесів у вищій освіті України» яка вийшла у журналі вища школа у 2008 р. [13]. Проте шляхам покращення власник конкурентних переваг вузів для залучення іноземних студентів належна увага не приділялася. Проте створення конкурентоздатної освітньої системи є умовою того, що ми зможемо підготувати висококваліфіковані кадри як для власної країни, так і надати можливість іноземним студентам отримати її в нас. Якщо іноземці будуть прагнути її у нас здобувати, то й це й буде показником її якості та конкурентоздатності.

Сьогодні за статистичними даними розповсюджені у світовій мережі Internet європейці починають поступатися жителям країн Азії за якістю освіти і професійних навичок. До такого висновку прийшли автори спеціального дослідження Організації економічного співробітництва та розвитку (ОЕСР). Провину у цьому, що відбувається, у доповіді покладають на Німеччину та Францію, де система освіти сьогодні залишає бажати кращого. Напроти, Південна Корея і Фінляндія відзначені в доповіді в якості позитивного прикладу з точки зору інвестицій в систему освіти і підготовки фахівців. Сьогодні 97% корейців у віці від 25 до 34 років мають закінчену середню освіту - це найвищий відсоток серед індустріально розвинених країн. Прогрес в цьому забезпечило те, що можливість отримання освіти в Південній Кореї залежить виключно від здібностей учня, а не його походження [3; 12].

Розвиток нових, в першу чергу, інформаційних технологій, зумовив швидке старіння знань і професійних навичок і як наслідок загострив проблему якості освіти. Тому зростаюча увага усіх урядів до системи освіти є загальносвітовою тенденцією. Адже освітні ресурси - найважливіші ресурси сучасного розвитку.

Сучасна епоха - це епоха інтенсивного створення, накопичення, поширення, використання освітніх ресурсів. Тому освіта - це національний стратегічний ресурс, від якого всі інші питання життєдіяльності будь-якої країни стають другорядними і залежними. Оскільки це так, то формування, підтримання та розвиток освітнього ресурсу є основним стратегічним завданням держави, завданням національного уряду. Проте цей ресурс має свої особливості, які полягають у тому, що накопичення освітнього ресурсу відбувається протягом тривалого періоду часу, на відміну від досі відомих видів ресурсів; в тому, що на це потрібні витрати значних фінансових коштів і величезні зусилля з формування наукових шкіл; в тому, що короткостроковий ефект від використання даних ресурсів може бути набагато менш вражаючим, ніж той ефект, який проявиться через тривалий проміжок часу; в тому, що в умовах глобальної економіки створені освітні ресурси мають «ефект спілловер», тобто здатні переміщуватися в ті країни, які не брали участь в їх створенні та фінансуванні. Це все те, що робить реальні (перш за все щодо якості) освітні ресурси непривабливими для приватних інвестицій

У такому випадку основні витрати має нести держава.

Отже одні країни будуть витрачатися на освіту молоді й підготовку кадрів, а інші, користуючись своїм економічним і символічним (що стосується престижу) капіталом, - переманювати вже підготовлених спеціалістів, організовуючи відтік мозків. Причому, цей відтік здійснюється не лише у формі відкритої еміграції, а й у формі прихованої переорієнтації освітньої спільноти з національних цілей на цілі іноземних держав. Так, система іноземних грантів, котрі надаються, як правило, відповідно до інтересів сторони, яка їх фінансує, поступово перетворює Україну із держави, яка погано використовує власні науково-технічні досягнення для задоволення суспільних потреб, у державу, яка добре задовольняє потреби інших країн.

Тому глобалізація і є зовнішнім проявом цих процесів і не вельми вдалою формою прикриття егоїстичних інтересів найбільш розвинених країн. її можна трактувати і як форму виснаження, погіршення кадрового потенціалу «країн-об'єктів відкритості». «Глобалізація, - зауважує І. Житарюк, -це одна з форм перерозподілу інтелектуальних і професійних ресурсів, це спосіб акумуляції професійного інтелекту в тій країні, яка не тільки в них має гостру потребу, а й яка за рахунок своїх матеріальних ресурсів здатна надати їм кращі умови існування. Концентрація «світових розумів» визначає темпи розвитку країн і центри, що формують глобальні параметри порядку. Сьогодні це важлива суспільна тенденція. Для одних країн і народів - це найважливіша умова нових перспектив у розвитку, розширення зони своїх життєвих інтересів, а інших - реальна загроза розпаду і втрати суверенітету» [3,с. 118].

Як зазначає ряд вітчизняних науковців, освіту, як й інші сфери людської діяльності (економіку, політику тощо), не обминули глобальні інтеграційні процеси. Тому глобалізація ставить перед освітою взагалі та перед національними системами вищої освіти низку проблем, які вимагають негайної реакції як на рівні освітнього простору Європи і світу, так і в національному вимірі. Саме реакція на них повинна бути лейтмотивом реформування освітньої галузі. Так, у Європі у межах Болонського процесу відбувається інтенсивне формування спільного освітньо-наукового простору, метою якого є забезпечення конкурентоспроможності європейської системи освіти у світовому масштабі, підвищення ролі цієї системи в сучасних суспільних перетвореннях, сприяння мобільності європейців на ринку праці [7;8,с.509-524]. Особливі вимоги висуває глобалізація до системи освіти як основного механізму і засобу цілеспрямованого виховання людини, її підготовки до життя та праці. Проблема, яка постає перед національною освітою у зв'язку з глобалізацією, - це зміна системи цінностей, на які буде орієнтуватися людство і які відповідно повинна враховувати вітчизняна освітньо- виховна система. Фактично національні системи освіти поставлені перед вибором: чи намагатися зберегти власні традиції і стандарти, ризикуючи виявитися «виключеними», чи уступити експансії більш динамічних і конкурентоспроможних освітніх моделей, ризикуючи втратити значну частину власної ідентичності [8,с.318-341;9,с.67-97].

Проте для існування у глобалізованому світі Україна «приречена» на інтегрування у європейський та світовий науково-освітній простір. Саме тому, як зазначає А. Шаповалов, «в останні десятиріччя XX століття звичними стали міжнародні економічні, наукові та екологічні проекти, консолідація в політиці, фінансах і правовій сфері, прискорений розвиток всесвітньої інформаційної інфраструктури. У галузі освіти інтеграційні процеси виявили в чотирьох основних вимірах [12,с.234]. Середяких: І. - Освіта як соціальний феномен. II - Освіта - «рушійна сила» суспільства та економіки. III - Інтеграція в освіті - як адміністративно правова реформа де Університет центр, замість міністерства чи школи. IV - Інтеграція освіти - створення єдиного «освітнього продукту». Ми не будемо детально аналізувати ці виміри, це ми робили у попередніх нашіх статтях [2], тому зупинимося на загальному з'ясування ролі та можливостей вітчизняної освіти та можливостях залучення до навчання іноземних студентів.

Високорозвинені країни, зважаючи на суспільну вагомість освіти в умовах її інформатизації та глобалізації щораз більше інвестують в її розвиток. Достеменно відомо, що лише ті суспільства, які постійно навчаються, здатні успішно адаптуватися до цивілізаційних змін. Ми вважаємо, що найголовнішою проблемою нашої системи підготовки фахівців є украй погане матеріально-технічне забезпечення освіти та науки. Ще у 1998 р. фахівці констатували, що витрати на навчання українських студентів на рази менші від аналогічних витрат Туреччини у 9 разів, Іспанії - в 16, Франції - у 24, Австрії - у ЗО, а таких країн, як Велика Британія, Швеція, Данія, Канада, СІЛА, Швейцарія, Люксембург - у 5 - 70 разів, це ще раз підтвердила і нова доповідь Національної розвідувальної ради СІЛА [7,с.21].

Щодо науки, то загальний, з усіх джерел, обсяг її фінансування у ВВП, за свідченням Президента HAH України Б.Є. Патона, почав скорочуватися в Україні, починаючи з 1991 року, майже вдвічі й становив у 2006 р. близько 1% (для порівняння: в країнах Євросоюзу цей показник становить близько 2%, у СІЛА - 2,7%, у Південній Кореї - 2,9%, а у Швеції - близько 4%. [7]) Побудова «економіки знань» визначена як одна з п'яти ключових цілей Європейського Союзу в Лісабонській стратегії. Відповідно до цієї стратегії передбачається фінансування науки в обсязі не менше 3% ВВП. До речі, Казахстан планує збільшити фінансування науки протягом найближчих років у 25 разів і довести його частку у ВВП до 5% [7,с.37]. У нашій країні на тлі невеликого збільшення бюджетного фінансування (до 0,41% ВВП у 2008 р. проти 0,38% у 2007 p., що значно нижче від законодавчо встановлених норм - 1,7% ВВП) упродовж минулих п'яти років має місце тривожна тенденція скорочення позабюджетного фінансування науки. За іншим важливим показником - кількості працівників наукової сфери на тисячу зайнятих в економіці - Україна у 2007 р. опустилася нижче позначки 4,8, що істотно відрізняється від науково розвинених держав. Для порівняння: у Німеччині цей показник складає 12,5, в Іспанії - 8,4, у Польщі - 5,3 [7,с.42,8,13].

При цьому за кількістю вишів та кількістю студентів на 10 тис населення ми займаємо «провідні» позиції у Європі, проте, безумовно, виникає питання про « застосування» діалектичного закону про перехід кількості у якість. Проте, за даними Інституту демографії та соціальних досліджень HAH України високий рівень освіти населення України на сьогоднішній день утримується тільки за рахунок старшого покоління, яке не виїхало з країни [11].

Проте, ми вважаємо за потрібне зауважити, що у нас ще є талановита молодь, адже наші студенти з року в рік на міжнародних змаганнях займають призові місця, а це свідчить, що вища освіта у нас сьогодні не така ж погана. Крім того у нас ще залишилися давні здобутки, адже у колишньому СРСР за індексом інтелектуальних напрацювання Українська CP займала одне з перших місць, наші науково-дослідні та навчальні інститути й зараз є знаними у світі. Отже не варто все «звалювати» на банальну нестачу коштів, хоча вона, звичайно, і відграє суттєву роль. А прискіпливо проаналізувати власні можливості та здобутки, вибудувати таку державну освітню політику у державі яка б не тільки задовольняла вітчизняні потреби у освітніх послугах, а й була б привабливою для іноземних студентів. Якщо ми цього не зробимо то ми станемо «найбільшими експортерами» інтелекту за кордон. Тому тут треба звернутися до іноземного досвіду, який свідчить, що здобувати вищу освіту (рівня коледж - університет) спроможні тільки 25 % випускників повної середньої школи - проти наших «близько 75% (за даними проходження незалежного тестування з 100 % зареєстрованих на тестування абітурієнтів понад 75 % подолали «поріг» у 124 бали, тобто вже «придатні» для навчання у «вишах»), 3 випускників вишів отримати освіту бакалавра з оцінками «В» чи «А» (дуже добре і відмінно) спроможні тільки близько однієї чверті випускників, а здолати магістерський ступень одна п'ята з них, а докторський ступінь третина з тих хто взявся за цей ступінь. Такі фахівці дійсно представляють інтелектуальну еліту і їх «мозки» представляють не тільки їх індивідуальну цінність а й національну. Дуже прикро коли вони залишаються неоціненними та незатребувані державою.

Тому останнім часом Україна стала забезпечувати високорозвинені країни не тільки дефіцитними для них видами сировинних ресурсів і значними сумами незаконно вивезених валютних капіталів, а й науково-технічними знаннями. Відтік вчених («відплив мозків») з країни набув просто загрозливих масштабів, він обходиться країні в 40 - 90 мільйонів гривень на рік. Тільки комп'ютерщиків щороку виїжджає 2,5-6 тисяч. Тим часом витрати держбюджету на підготовку одного такого фахівця перевищують 10 тисяч гривень [1,с.8]. Багато випускників українських вишів серед тих, хто пройшов стажування в Німеччині, Великій Британії або США, залишаються там працювати.

Проте варто враховувати і підвищену увагу розвинених країн до залучення висококваліфікованих спеціалістів, про це свідчить динаміка зростання чисельності іноземних студентів у іноземних вищих навчальних закладах, в першу чергу у США. Так, тільки за перші три роки нинішнього століття загальна кількість іноземних студентів у цих країнах збільшилась майже на 390 тисяч осіб, щорічно поповнюючись у середньому на 7, 3%, і в 2003 р. становила понад 2 мільйона. Близько 100 тисяч студентів навчається в Японії та Австралії, понад 200 тисяч - в Англії, Німеччині та Франції і майже 570 тисяч - у США. He варто забувати і про зростаючу мобільність самих навчальних закладів, значна кількість з яких за підтримки держави розвиває партнерські відносини із зарубіжними університетами. Нерідко створюються там свої філіали, що несе, окрім іншого, й немалі прибутки. Зазначимо: в цьому зацікавлені й самі країни, що розвиваються, сподіваючись таким чином зміцнити свій освітній потенціал, загальмувати відтік перспективної молоді.

Тому на нашу думку треба дозволити нашим вишам тісно співпрацювати не тільки між собою, а й закордонними вузами, створюючи такий «освітній продукт» який буде цікавий для усіх, таким чином забезпечуючи власні потреби у кваліфікованих кадрах та «зацікавлюючи» іноземців отримати освіту у наших навчальних закладах. Проте цей «освітній продукт» повинний постійно вдосконалюватися і оновлюватися змушуючи студента забути про «кінцевість» навчання, а долучаючи його до безперервної освіти. Бо, коли перед освіченою людиною постають соціальні проблеми і вона їх розв'язати сама не може і її здобута спеціальність, знання і досвід нікому непотрібні, вона починає шукати шляхи, як стати конкурентоздатним на ринку праці і де їй можна продати себе як «товар» дорожче. Цьому сприяє безперервна освіта, підвищення кваліфікації, отримання додаткових спеціальностей (професій). Тому світова практика свідчить про те, що не варто «зменшувати» кількість осіб з вищою освітою, а варто вчити людей бути конкурентоздатними на ринку праці.

Проте, нам треба замислитись, чи може варто приймати менше студентів до вишів, проте готувати їх краще (хоча це питання більш риторичне з огляду на стан освіти та відсутність збалансованої освітньої політики). Бо як підсумувала Г. Телегіна, якщо перифразувати Ж. Бодрийяра, який з сумом зауважував, що ми живемо в світі, в якому все більше і більше інформації, і все менше і менше сенсу, то можна сказати, що в цьому світі все більше «освітніх послуг» і все менше освічених людей [10,с.303]. Може й дійсно навчальних закладів, зокрема вищих, забагато, проте кваліфікованих фахівців недостатньо. Може не там і не тому вони вчаться, або не це навчання не відповідає їх вимогам якості та «сродності», або й взагалі соціальним очікуванням людини, суспільства та держави?

Боротьбу з явищем «відтоку мозків» оголошувати безглуздо. Єдиний вихід - створення в країні умов для реалізації творчого потенціалу молоді, що можливо за наявності розвиненої та високотехнологічної економіки, адже за слабкої економіки завжди буде відплив інтелекту і кадрів. Водночас без формування національної ідентичності та патріотизму у молоді всі кошти на її освіту можуть виявитися прямими втратами. У якості державницького підходу можемо навести угоду яку заключає фонд Пінчука з талановитою молоддю яку відправляють на стажування до інших країн - повернутися в України і працювати на її благо. Проте, скільки така людина відпрацює вимога не містить. Тобто, щоб людина залишилася працювати на користь держави - треба створити їй гідні умови. Створивши гідні умови для навчання власним студентам ми зможемо надавати освітні послуги і іноземним студентам.

болонський освітній послуга міграційний

Список використаних джерел

1. Бойко О. Відплив мозків. Для країни - проблема, для вченого - можливість самореалізації. /

2. О. Бойко; // Голос України. - 2004. - ЗО квітня. - С. 8.

3. Давидов П.Г. Аксіологічний аналіз соціальної цінності університетської освіти» / П.Г. Давидов // Вчені записки Таврійського національного університету ім. В.І. Вернадського. Науковий журнал. Серія «Філософія. Культурологія. Політологія. Соціологія» том 23 (62) №4. - Сімферополь, Таврійський національний університет ім. В.І. Вернадського, 2010. - 299 с. - С. 263. - 272.

4. Житарюк І. Глобалізація і проблеми інтелектуальних ресурсів України / І. Житарюк; // Персонал. - 2007. - №11-12. - С. 116-120.

5. Клепко С.Ф. Філософія освіти в Європейському контексті: [монографія] / С.Ф. Клепко; - Полтава: ПОІППО, 2006. - 328 с.

6. Кремінь В. Людина і освіта у вимірах економічної цивілізації / В.Г. Кремінь; // Освіта. - 2006. №45^16.-4-5.

7. Кремінь В. Освіта в контексті сучасних соціокультурних змін / В.Г. Кремінь; // Філософія освіти: наук, часопис. -2008. -№1 -2 (7). -С. 15 -21.

8. Мир после кризиса. Глобальные тенденции - 2025: меняющийся мир. Доклад Национального разведывательного совета США [Електронний ресурс] // Режим доступу: http:// lib.ololo.cc/b/188098/read#t55

9. Науково-освітній потенціал нації: погляд у XXI століття / Авт. кол.: В. Литвін (кер.), В. Андрущенко, А. Гуржійта ін. -K.: Навч. книга 2004. - Кн. 2: Освіта і наука: творчий потенціал державно- і культуро творення. - 2004. - 672 с.

10. Сбруєва А.А. Тенденції реформування середньої освіти розвинених англомовних країн в контексті глобалізації (90 - ті pp. XX - початок XXI ст.ст.): [монографія] / А. А. Сбруєва; - Суми: ВАТ «Сумська обласна друкарня» Видавництво «Козацький вал», - 2004. - 164 с.

11. Телегина Г.В. Образование на перехрестках культур :реформа на Западе и ее интепретации / Г.В. Телегина; // сборник трудов. Изд. ТюмГУ 2005. - С. 294 - 306.

12. Уровень образования населения Украины удерживается за счет старшего поколения, - HAH Украины [Електронний ресурс] // Режим доступу: http://www.rbc.ua/riis/newsline/2007/01/26/166775. shtml

13. Ученые определили самую умную расу [Електронний ресурс] // Режим доступу: http:// www.rokf.ru/oddities/4924.html?=sub_odd_16Mar2006

14. Шаповалов А. Євроінтеграція та освітянські реалії в Україні / А.П. Шаповалов // Вища освіти України. 2008. - №1 (28). - С. 233 - 240.

15. Шинкарук В. Системний підхід до дослідження інтеграційних процесів у вищій освіті України / В. Шинкарук., X. Раковський, К. Метешкін; // Вища школа. - 2008. -№9. - С. 12 - 28.

16. Young most likely to consider themselves Europeans, new study suggests. The Associated Press. - Published: October 19,2006. - http: //www.iht.com/ articlec /ар/2006/10/19 europe / EU_CEN_ Eupopean Identity.php.

Размещено на Allbest.ru