Принципи навчання і виховання у педагогічній спадщині С.І. Миропольського

Размещено на http://www.allbest.ru/

Харківський державний педагогічний університет ім. Г.С. Сковороди

Автореферат

дисертації на здобуття наукового ступеня кандидата педагогічних наук

13.00.01 - теорія та історія педагогіки

Принципи навчання і виховання у педагогічній спадщині С.І. Миропольського

Голубнича Людмила Олександрівна

Харків - 1999

Дисертацією є рукопис.

Робота виконана в Харківському державному педагогічному університеті ім. Г.С. Сковороди, Міністерство освіти і науки України.

Науковий керівник: доктор педагогічних наук, професор, Золотухіна Світлана Трохимівна, Харківський державний педагогічний університет ім. Г.С.Сковороди, професор кафедри педагогіки;

Офіційні опоненти:

доктор педагогічних наук, професор академік АПН України Євтух Микола Борисович, Відділення педагогіки і психології вищої школи АПН України, академік-секретар;

кандидат педагогічних наук, доцент Сбруєва Аліна Анатоліївна, Сумський державний педагогічний університет ім. А.С. Макаренка, завідувач кафедри педагогіки.

Провідна установа: Кіровоградський державний педагогічний університет ім. В.К. Винниченка, кафедра педагогіки, Міністерство освіти і науки України, м. Кіровоград.

Вчений секретар спеціалізованої вченої ради Дмитренко Т.О.

Анотація

миропольський педагог виховання школа

Голубнича Л.О. Принципи навчання і виховання в педагогічній спадщині С.І. Миропольського. - Рукопис.

Дисертація на здобуття наукового ступеня кандидата педагогічних наук за спеціальністю 13.00.01 - теорія та історія педагогіки. - Харківський державний педагогічний університет ім. Г.С. Сковороди, Харків, 1999.

У дисертації представлено витоки педагогічних поглядів С.І. Миропольського, розкрито загальнопедагогічні принципи (демократизм, гуманізм, природовідповідність, народність), які покладені в основу педагогічної концепції педагога, а також внесок педагога у пропаганду ідей геніального чешського педагога Я.А. Коменського в нових історичних умовах.

Ключові слова: витоки педагогічної концепції, педагогічні принципи (гуманізм, демократизм, народність, природовідповідність), моральне виховання, економічна і юридична освіта народу.

Аннотация

Голубничая Л.А. Принципы обучения и воспитания в педагогическом наследии С.И. Миропольского. - Рукопись.

Диссертация на соискание ученой степени кандидата педагогических наук по специальности 13.00.01 - теория и история педагогики. - Харьковский государственный педагогический университет им. Г.С. Сковороды, Харьков, 1999.

В диссертации освещен жизненный путь и просветительная деятельность С.И. Миропольского, раскрыто влияние социально-экономических, политических условий, отечественного и зарубежного образовательно-воспитательного опыта на формирование его педагогических взглядов и мировоззренческих позиций, определен вклад С.И. Миропольского в пропаганду идей Я.А. Коменского в новых исторических условиях.

На значительном историко-педагогическом архивном материале, анализе первоисточников - трудов С.И. Миропольского, представлены основные принципы обучения и воспитания, сформулированные педагогом и которые раскрывают специфику его педагогической системы: религиозность, природосообразность, гуманизм, народность, демократизм.

В диссертации представлены новые, ранее неизвестные широкой педагогической общественности историко-педагогические материалы, которые характеризуют личность С.И. Миропольского и его отношения с Х.Д. Алчевской, Н.А. Корфом, видными украинскими педагогами и методистами.

Полученные в ходе исследования результаты расширяют границы познания накопленного отечественного образовательно-воспитательного опыта.

Ключевые слова: истоки педагогической концепции, педагогические принципы (гуманизм, демократизм, народность, природосообразность), нравственное воспитание, экономическое и юридическое образование народа.

1. Загальна характеристика роботи

Актуальність та ступнінь досліджуваності дослідження.

Перетворення, що відбуваються в соціальній, економічній, політичній, духовній сферах життя країни, об'єктивно вимагають критичного вивчення вітчизняної історії, зокрема в галузі освіти і виховання. Історико-педагогічні дослідження допомагають глибше розкрити більшість аспектів досліджуваної проблеми завдяки вивченню її в динаміці на різних етапах розвитку суспільства. Осмислення історичних фактів, теорій і явищ, різноманітних шляхів людського розвитку, як підкреслено в Державній національній програмі "Освіта" (Україна XXI століття), є одним з шляхів реформування змісту освіти, виховання підростаючого покоління.

Педагогічні принципи обумовлюють зміст, організаційні форми і методи навчально-виховного процесу у відповідності з метою і завданнями відображують і його нормативні засади за конкретно-історичних умов.

Саме тому у сучасний період розвитку України значну наукову цінність має звернення вчених, практиків до існуючого національного освітньо-виховного досвіду, висвітлення з нових позицій творчості, педагогічної спадщини багатьох вітчизняних педагогів, методистів минулого. У зв'язку с цим особливий інтерес викликають дослідження витоків їх педагогічних поглядів, що зумовили теоретичні концепції педагогів, філософів, що дозволить більш глибше зрозуміти, осмислити сутність їх теорій, ідей.

Аналіз специфіки сімейного виховання, набутої освіти, професійної діяльності, дружніх і ділових відносин, соціально-економічних, політичних умов в країні в конкретний період і т.д. дають можливість достовірно і науково з'ясувати підходи автора до розглядання різноманітних проблем, зокрема, питань народної освіти. Так, в історико-педагогічних дослідженнях, монографічних роботах М.Б. Євтуха, Л.П. Вовк, І.В. Зайченко, Н.П. Калиниченко, В.В. Кеміня, В.К. Майбороди, Н.Г. Нічкало, З. Равкіна, М.Г. Стельмаховича, О.В. Сухомлинської, Л.Ф. Шиманської та ін. звертається серйозна увага на передумови перетворень, які відбувалися в соціально-економічному житті суспільства в досліджуваний період і забезпечували теоретичну наукову позицію видатних педагогічних діячів.

До фундаментальних досліджень, в яких розкриваються витоки світогляду, педагогічних поглядів видатних педагогів, письменників минулого та сучасності Х.Д. Алчевської, Б.Д. Гринченка, О.В. Духновича, П.Ф. Каптерєва, Я.А. Коменського, С.М. Коваліва, М.М. Коцюбинського, А.С. Макаренка, В.О. Сухомлинського, Л.М. Толстого, К.Д. Ушинського, І.Я. Франка, Ю.О. Федьковича та ін. слід віднести праці М.М. Веркальця, В.Ф. Гетьмана, І.А. Зязюна, В.Д. Лавріва, Д.О. Лордкіпанідзе, Ф.І. Науменка, О.В. Машталера, М.І. Мерхіна, В.С. Окоркова, Г.О. Паперної, М.Л. Рибакової, В.З. Смаля, М.Д. Ярмаченка та ін.

Одним з маловивчених педагогів минулого, який зробив значний внесок у розвиток вітчизняної педагогічної теорії і практики, був С.І. Миропольський. На цей час досліджено життя і діяльність педагога (М.М. Головкова), внесок С.І. Миропольського у розвиток теорії і практики виховання особистості (Л.А. Журенко), естетичного виховання (Ш.Р. Рзаєв), виховуючого навчання (С.Т. Золотухіна), а також організації навсального процесу в народній школі (О.А. Тишик).

С.І. Миропольський - відомий педагогічний діяч другої половини XIX ст. - займав, за оцінкою сучасників, значне місце в суспільно-педагогічному русі.

Професійно-педагогічна діяльність С.І. Миропольського почалася в 1867 р. в Харківській духовній семінарії, а з 1870 р. він працював в С-Петербурзі, переважно в Управлінні духовно-навчальними установами. Відзначити, що церковна посада, на якій С.І. Миропольський працював упродовж сорока років, не завадила йому займатися світськими питаннями, пов'язаними з організацією народної освіти.

Високоосвічена, всебічно розвинута людина, С.І. Миропольський, завдяки своїй професійної компетентності і прозорливості, отримав за життя широке громадське визнання. Разом з тим, захопленість ідеями геніального чешського педагога Я.А. Коменського, повне сприйняття його думок і реалізація їх у нових історичних умовах стали предметом різкої критики С.І. Миропольського на сторінках педагогічної преси ("Дело", "Отечественные записки", "Учитель"), особливо у 80-і роки XIX ст.

С.І. Миропольський - автор більш ста науково-публіцистичних, методичних книжок, статей, рецензій, заміток, збірників, проектів, програм, найбільш значними серед яких є "Загальна дидактика", "Часткова дидактика", "Вчитель народної школи", "Навчання грамоті", "Навчання письму", "План і основи улаштування школи за ідеями Амоса Коменського", "Дидактичні нариси", "Школа і суспільство", "Школа і держава", "Історичний нарис церковно-приходської школи в Росії". Крім того, педагогом складено "Азбуку", яка пристосована переважно для навчання солдат, а також збірники віршів, статей для дитячого читання "Зима" і "Весна".

Незважаючи на те, що в своїх розробках С.І. Миропольський віддавав перевагу церковно-приходській школі, його теоретичі ідеї практичі поради цілком відповідали потребам шкіл, які належали до інших відомств.

За свої педагогічні праці з проблем народної освіти Комітетом грамотності педагога було нагороджено "Золотою медаллю".

Заслуга С.І. Миропольського перед педагогічною наукою, перш за все, в узагальненні, систематизації більшості дидактичних проблем і проблем виховання, розроблених педагогами минулого і його сучасниками, зокрема, Я.А. Коменським, Г.С. Сковородою, К.Д. Ушинським; в постановці і теоретичному обгрунтуванні прогресивних для того часу питань відносно фізичного, естетичного, економічного і юридичного виховання і освіти; у створенні практичних проектів, методик, які забезпечували реалізацію багатьох теоретичних положень педагога.

Таким чином, об'єктивна потреба у вивченні вітчизняного теоретико-практичного дидактичного і виховного досвіду, критичній оцінці спадщини педагогів, які зробили внесок у розвиток національної системи освіти, визначенні витоків формування їх теоретико-практичних концепцій, творчому осмисленні багатьох соціально-педагогічних проблем минулого і сучасності, а також відсутність дисертаційних і монографічних праць, де б цілісно було розглянуто педагогічні принципи освітньої системи С.І. Миропольського і обумовили вибір теми дослідження: "Принципи навчання і виховання в педагогічній спадщині С.І. Миропольського".

Об'єкт дослідження - педагогічна спадщина відомого педагога другої половини XIX ст. С.І. Миропольського.

Предмет дослідження - педагогічні принципи організації навчально-виховного процесу в народній школі.

Мета дослідження - на основі вивчення і аналізу спадщини С.І. Миропольського, історико-педагогічної літератури, матеріалів періодичної преси досліджуваного періоду, а також архівних документів виявити і охарактеризувати педагогічні принципи і правила виховання, показати шляхи їх реалізації в практиці народної школи.

Відповідно з об'єктом, предметом і метою дослідження були поставлені наступні завдання.

Проаналізувати витоки педагогічних поглядів С.І. Миропольського - відомого педагога другої половини ХІХ ст.

Розкрити специфіку концептуальної позиції С.І. Миропольського щодо визначення вимог до організації навчально-виховного процесу в народній школі у другій половині ХІХ ст.

Обгрунтувати внесок С.І. Миропольського у пропаганду ідей Я.А. Коменського в досліджуваний період.

Намітити шляхи творчого застосування досліджуваних принципів навчання і виховання в умовах сучасної загальноосвітньої школи.

Методологію дослідження складають теорія наукового пізнання особистості, положення про взаємозв'язок національного і загальнолюдського та про обумовленість світогляду особистості соціальними, економічними, політичними явищами, змістом, характером її життєдіяльності.

Дослідження спирається на принципи історизму, системності, науковості, діяльністно-творчого підходу до вивчення особистості.

Джерелознавчу базу дослідження склали праці С.І. Миропольського, вітчизняних і зарубіжних педагогів, письменників досліджуваного періоду, сучасні монографічні і дисертаційні дослідження, матеріали періодичних педагогічних видань другої половини XIX ст., а також архівні матеріали Центрального державного історичного архіву України, Державного архіву Харківської області.

Методи дослідження: хронологічний, проблемно-цільовий, порівняльний аналіз наукової літератури, архівних матеріалів, систематизація фактичного матеріалу по дослідженню, що проведено.

Науково-теоретична новизна дослідження полягає в тому, що в ньому вперше:

виявлено витоки педагогічних поглядів С.І. Миропольського;

встановлено і розкрито загальнопедагогічні принципи, які покладені в основу педагогічної концепції педагога;

у науковий оббіг введено нові історико-педагогічні документи, які характеризують особистість С.І. Миропольського: наведено дані, які доповнюють і уточнюють біографічні відомості про С.І. Миропольського, використано критичну літературу, яка розкриває більш повно відношення сучасників до творчості педагога.

Подальший розвиток в дисертації одержали ідеї С.І. Миропольського щодо загальної освіти народу, його морального, економічного, юридичного виховання, гуманного підходу до здійснення навчально-виховного процесу в школі.

Особистий внесок пошукувача складає визначення витоків формування принципів навчання і виховання освітньо-виховної системи С.І. Миропольського, розкриття специфіки поглядів педагога на вимоги до організації навчально-виховного процесу в народній школі.

Практичне значення дослідження полягає в тому, що теоретичні висновки, сформульовані у ході дослідження, концептуальні положення педагогічної системи С.І. Миропольського можуть бути використані при читанні лекцій з історико-педагогічних дисциплін, підготовці курсових і дипломних проектів, в певній мірі сприятимуть розвитку вітчизняної педагогічної науки.

На захист виносяться:

Витоки формування принципів навчання і виховання педагогічної системи педагога другої половини XIX ст. С.І. Миропольського (соціально-економічні, політичні умови, сімейна атмосфера, специфіка одержаної освіти і професійної діяльності, творче осмислення педагогічного досвіду, що накопичено у вітчизняній і зарубіжній педагогічній думці, а також педагогічних ідей Я.А. Коменського).

Принципи природовідповідністі, народністі, гуманізму, демократизму, що складають основу педагогічної системи С.І. Миропольського.

Досвід реалізації принципів навчання і виховання педагогічної системи С.І. Миропольського у шкільній практиці минулого.

Вірогідність дослідження і сформульованих на його підставі висновків забезпечується широким використанням історико-педагогічної літератури досліджуваного періоду, архівних матеріалів, а також комплексом методів, адекватних меті, предмету, завданням дослідження, всебічним обговоренням концептуальних положень.

Апробація і впровадження результатів дослідження в практику. Про основні результати і висновки дисертації докладалося на засіданнях кафедри педагогіки Харківського державного педагогічного університету ім. Г.С. Сковороди і на звітних науково-практичних конференціях професорсько-викладацького складу (1996-1999).

2. Основний зміст дисертації

Обсяг та структура дисертації. Робота складається із вступу, двох розділів, висновків, списку використаних джерел. Основний текст роботи становить 160 сторінок, 177 джерел.

Вступ присвячено обгрунтуванню актуальності теми, висвітленню стану дослідженості проблеми, визначенню об'єкта, предмета, мети, завдань дослідження, розкриттю науково-теоретичного і практичного значення дослідження, визначенню положень, що виносяться на захист.

У першому розділі: "Витоки формування педагогічних принципів С.І. Миропольським - видним педагогом другої половини ХІХ ст." відображено життя і просвітницьку діяльність педагога, розкрито вплив соціально-економічних, політичних умов, вітчизняного і зарубіжного освітньо-виховного досвіду на формування його педагогічних поглядів і світогляду, визначено роль і місце Я.А. Коменського у побудові С.І. Миропольським системи навчання і виховання.

У ході проведеного дослідження встановлено, що С.І. Миропольський (1842-1902 рр.) після закінчення духовної семінарії у м. Вороніж і Московської духовної академії почав свою трудову діяльність з 1867 р. у Харківській духовній семінарії.

З 1868 року С.І. Миропольський починає керувати педагогічним курсом щоденної і недільної чоловічої школи, що була організована при Харківській духовній семінарії. Окрім предметів суто релігійної спрямованості він читав педагогіку, до якої на той час входили психологія і огляд філософських систем. Школа, з одного боку, надавала можливість широкому колу робітників отримати необхідну освіту, а з іншого - служила у досліджуваний період навчальним закладом для підготовки вчителів народних шкіл. Харківська школа, за визначенням офіційних кіл і прогресивної громадськості, була одною з найкращих за організацією шкільного життя і рівнем викладання.

З 1870 року С.І. Миропольський переїздить до С-Петербургу. Упродовж всього життя свою працю переважно у духовних установах органічно поєднував з редакторською (журнали "Семья и школа", "Народная школа", "Журнал Министерства Народного Просвещения") та активною громадською діяльністю у С-Петербурзьському Педагогічному Товаристві, Комітеті Грамотності тощо.

З'ясовано, що С.І. Миропольський мав дружні стосунки з Х.Д. Алчевською, за педагогічною діяльністю якої уважно стежив і досвід якої вперше узагальнив на сторінках "Журнала Министерства Народного Просвещения" (1870 р.) і в книзі "Школа і суспільство. Приватна Харківська жіноча школа". - Спб., 1892. Також встановлено, що взаємна критика науково-методичних праць не завадила С.І. Миропольському і М.О.Корфу пронести крізь усе життя повагу і дружню прихильність один до одного.

С.І. Миропольський майже сорок років присвятив розробці проблем, пов'язаних з організацією народної освіти: визначенню змісту, форм, методів, принципів навчання і виховання в умовах церковно-приходської і народної шкіл, а також підготовці вчителів.

Соціально-економічні, політичні обставини, громадсько-педагогічний рух 60-х років XIX ст., а також глибокі знання вітчизняного і зарубіжного освітянського досвіду вплинули на формування його світоглядних позицій і визначення науково-теоретичних засад організації навчально-виховного процесу в школі.

Свої життєві, професійні і громадянські принципи С.І. Миропольський висловив у праці "В чому наше завдання?" (1873 р.). Вони ґрунтувалися на релігійності, вірі в зацікавленість уряду питаннями розвитку народної освіти, на позапартійності вчителів і в той же час на їх єдності, згуртованості та активній позиції щодо вирішення проблем навчання і виховання дітей.

У дослідженні показано, що С.І. Миропольський добре знав праці, думки вітчизняних і зарубіжних педагогів минулого і сучасності, які в тій чи іншій мірі зумовили його педагогічні погляди. Йому були близькі ідеї Г.С. Сковороди, М.І. Пирогова, К.Д. Ушинського, В.І. Водовозова, просвітницька діяльність Х.Д. Алчевської, М.О. Корфа та ін. У його численних працях отримали підтримку і знайшли подальший розвиток положення про урахування у навчально-виховному процесі "природи дітей", реалізацію завдань "виховної школи" на засадах народності і демократизму, а також думки про здійснення загальної і спеціальної підготовки вчителя для народної школи і забезпечення їх науково-методичними, навчальними посібниками та ін.

Одним з тих, чиї ідеї С.І. Миропольський цілком поділяв, пропагував (він переклав на російську мову у 70-і роки "Велику дидактику" і опублікував на сторінках журналу "Семья и школа"), був геніальний чешський педагог Я.А. Коменський. Його дидактичні ідеї знайшли відображення у основних напрямах побудови С.І. Миропольським проекту "нової народної школи" (1. Загальність народної школи. 2. Виховні завдання народної школи. 3. Зовнішня організація "толкової" народної школи - чому і як учити у народній школі.).

Таким чином, дослідженням встановлено, що атмосфера добра, розуму в сім'ї, отримана освіта, специфіка професійної діяльності, соціально-економічні, політичні обставини, набутий вітчизняний і зарубіжний педагогічний досвід, а також ідеї Я.А. Коменського дозволили С.І. Миропольському сформуватися як особистості, вченому, педагогу, методисту, визначити основні теоретико-практичні засади власної педагогічної системи.

У другому розділі - "Обґрунтування у педагогічній спадщині С.І. Миропольського принципів навчання і виховання" - на значному історико-педагогічному, архівному матеріалі, першоджерелах представлено основні теоретико-практичні положення, висловлені педагогом, які розкривають специфіку його педагогічної системи: релігійність, природовідповідність, гуманізм, народність, демократизм.

Релігія складала основу світоглядних позицій С.І. Миропольського, як і багатьох педагогів минулого, що довгий час було певною перешкодою для об'єктивної оцінки їх педагогічної спадщини. В історії педагогічної думки існували різні точки зору на релігію, її місце у формуванні особистості: від сліпого схвалення до активного атеїзму.

С.І. Миропольський, на відміну від подвійної позиції Ж.Ж. Руссо стосовно релігійного виховання і антирелігійних поглядів К.А. Гельвеція, Д. Дідро, Ж.А. Кондорсе, Р. Оуена та ін., вважав релігію ефективним засобом виховання християнських ідеалів на народних традиціях. Слід відзначити, що глибока релігійність С.І. Миропольського не завадила йому вирішувати питання освіти і виховання підростаючого покоління із світських позицій.

Специфіка релігійних поглядів С.І. Миропольського, як доведено дослідженням, полягала у його переконанні, що наука і релігія існують не автономно, а взаємодоповнюючи одна одну. Відокремлюючи істинну віру від сліпої, він вважав, що саме освіта "виключає все брехливе, видумане, фантастичне, протистоїть всякому відхиленню від твердого погляду на світ Божий", а також виступає головним засобом проти забобонів "завдяки повідомленню ясних і вірних понять про релігію, природу, розумовий і моральний розвиток людини".

У працях С.І. Миропольського визначено особливості змісту роботи церкви, уряду, школи і сім'ї у релігійно-моральному вихованні дітей у конкретному віці: здійснювати релігійне учіння не абстрактно, а простим, душевним словом про Бога, внутрішній світ людини, її потреби і обов'язки; звертатися до природи, її сили, величі, використовувати наочність і сприйняття духовних предметів; ретельно відбирати приклади і засоби для формування віри і релігійних переконань дитини. З цією метою він радив застосовувати "сімейне читання книг духовно-морального, загальнокорисного змісту", "красоту церковного богослужіння, співів, храмів", "свідоме знання молитов", "створення церковних бібліотек", "шанування пам'яті першоначальників, першовчителів, просвітителів слав'янських" тощо.

С.І. Миропольський у силу особливостей своєї професійної діяльності пильно стежив за викладанням Закону Божого не тільки у церковно-приходських, а і у народних та земських школах. Аналізуючи навчальні програми, підручники, посібники, він піддавав різкій критиці існуючі методики його вивчення. Педагог наполягав на свідомому засвоєнні Закону Божого, на численних конкретних прикладах доводив, що відсутність у вчителя вмінь методично вірно представити біблейські сюжети, ігнорування законами уваги перешкоджує правильному засвоєнню істинної віри.

С.І. Миропольський, як свідчить аналіз його праць, і сам займався розробкою методики вивчення Закону Божого, основні положення якої знайшли підтвердження, підтримку у шкільній практиці.

Ідея природовідповідності, що бере свій початок, як відомо, ще з часів античної філософії, пройшла довгий шлях. У дисертації представлено різні підходи до визначення принципу природовідповідності, які існували в історії педагогіки, різномаїття досліджень коменіологів з данної проблеми, а також внесок С.І. Миропольського у подальший розвиток ідеї природовідповідності.

С.І. Миропольський поділяв точку зору Я.А. Коменського, А. Дистервега і вважав, що природа людини - це не пустий аркуш паперу, а "психофізичний організм", який містить в собі закони для розвитку як загального, так і індивідуального в особистості, "зерно і корінь" для інтелектуальної і моральної освіти. Виходячи з цього, завдання виховання полягає у сприянні всебічному розвитку дитини згідно її нахилам і здібностям. При цьому виховання педагог розглядав як "цілеспрямоване збудження природнього процесу розвитку людини".

Виховання і навчання дитини згідно з її природою вимагає визначення "практичної організації навчання", що передбачає, за С.І. Миропольським, розподіл предметів, "систем навчання", розклад навчальних годин, розробку навчальних програм, підготовку посібників, підручників, відвідування уроків наставниками і учнями, здійснення контролю, організацію позакласного читання і виконання домашніх завдань ("Чим повинна бути наша народна школа?" 1876 р.).

Подальшого розвитку у працях С.І. Миропольського набуло:

а) застосування наочного навчання, а не окремих предметів у конкретних ситуаціях, як ефективного шляху реалізації "індивідуалізації навчання". Роль наочності С.І. Миропольський розумів дещо обмежено: наочність сприяє переважно засвоєнню знань завдяки повторенню відомостей;

б) всебічне вивчення особистості дитини, її темпераменту, нахилів, здібностей, духовного настрою, моральних якостей, способу дитячого сприйняття. С.І. Миропольський радив вчителям вивчати дітей в умовах школи, сім'ї, дружніх стосунків, використовуючи спостереження, ведення щоденників. Педагог не тільки обгрунтував необхідність для вчителя вміти вибирати методи, прийоми виховання дитини, адекватні її темпераменту, а й розробив конкретні методичні поради.

У творчості С.І. Миропольського, як доведено проведеним дослідженням, знайшла підтримку ідея "сродності" Г.С. Сковороди. Так, визнаючи вимоги до особистості вчителя, зміст, форми і методи, умови його підготовки, педагог обґрунтував значущість покликання в праці вчителя, урахування його природніх нахилів, здібностей до професії.

На основі аналізу педагогічних і методичних праць С.І. Миропольського, а також архівних матеріалів у дисертації доводиться певна новизна думок педагога, їх прогресивність та обґрунтованість у досліджуваний період.

Ідея народності у педагогічній науці і практиці впродовж становлення і розвитку суспільства в цілому, і педагогічної науки зокрема, зумовлювала характер, зміст навчання і виховання підростаючого покоління. У дисертації відображено різні підходи до визначення народності (збереження патріархальних відносин і традицій православної церкви - слов'янофіли та офіційна політика Російської імперії; боротьба проти іноземного пригнічення, право народу на національне самовизначення - західнослов'янські освітяни XIX ст. і т.д.).

Прогресивна вітчизняна і зарубіжна педагогічна громадськість розуміла народність як вірне відображення життя народу, його традицій, особливостей характеру, якостей, типових для конкретного народу. Зокрема, українські педагоги, письменники, громадські діячі минулого до поняття народність відносили знання своєї мови і любов до неї, формування національної самосвідомості.

Ідея народності також отримала подальший розвиток у творчості С.І. Миропольського. Продовжуючи традиції своїх попередників і сучасників, педагог вірив в свій народ і любив його, шанував вікові народні традиції. Виходячи з загальнолюдських основ, він закликав будувати освіту на глибоких національних засадах, розвивати її у дусі "самобутнього народного життя".

У работах С.І. Миропольського обгрунтовано, що народність, перш за все, реалізується у змісті освіти завдяки виховним можливостям навчальних посібників і підручників: фактам, відомостям з вітчизняної історії, географії. Він, як і М.І. Пирогов, вважав, що освіта повинна передбачати загальнолюдське виховання, але доповнене національно-практичним. Доводив необхідність ввести в народну школу предмет "вітчизнознавство", який, на його думку, був би продовженням наочного навчання і дозволив дітям знайомитися ближче з оточуючим їх світом, повідомити їм корисні практичні сільськогосподарські знання.

Приймаючи участь в дискусіях щодо ролі і значущості навчальної книги у вихованні дітей, на прикладі глибокого аналізу "Книги для читання у міських училищах" німецьких педагогів Любена і Накке С.І. Миропольський показав, з одного боку, її істинно народну основу, а з другого - непридатність використання цієї книги в вітчизняних школах, обумовлену суто німецькою ідеєю та добором матеріалу. Серед вітчизняних книг, що відповідали вимогам принципу народності, відзначав праці К.Д. Ушинського, Г. Паульсона, а також методику вивчення рідної мови В.І. Водовозова.

Зазначимо, що С.І. Миропольський обстоював необхідність звернення до історичного минулого свого народу. Високо оцінюючи роль і значущість історії у вихованні дітей, він вважав, що у народній школі потрібний і можливий лише епізодичний курс. Але матеріал для цього предмету, персоналії і події, які б дійсно були цікаві і містили в собі "істотні риси народного духу і його історії", слід відбирати ретельно і вміло обробляти його. Саме такою позицією С.І. Миропольського пояснюється його конструктивна критика книги М.О. Корфа "Наш друг", в якій, на думку педагога, історичні відомості надаються "випадково, поверхово і без всякого вибору мети".

На основі порівняльного аналізу праць попередників С.І. Миропольський, слідом за К.Д. Ушинським, дійшов висновку про наявність загального і відмінного у системі виховання і освіти різних народів, а також про зумовленість особливостей системи освіти конкретного народу притаманними йому історичними традиціями і рисами характеру.

Принцип гуманізму завжди був провідним у педагогічній теорії і в організації практики виховання і навчання. Аналіз сучасних підходів до визначення гуманізму, на наш погляд, дозволяє встановити значущість, цінність думок, пропозицій, рекомендацій, висловлених педагогами, філософами минулого.

С.І. Миропольський, як свідчить дослідження, акумулював у своїх педагогічних поглядах ідеї Я.А. Коменського, Г.С. Сковороди, І. Песталоцці, А. Дистервега, К.Д. Ушинського та ін. і здійснив їх подальший розвиток.

Гуманізм С.І. Миропольського, за даними дослідження, визначає, перш за все, розуміння високого призначення дитини. У праці "Педагогіка і дидактика" ("Дитя") він розкрив сутність гуманного підходу до здійснення завдань навчально-виховного процесу:

любов і повага до дитини;

право дитини на освіту, любов батьків і вчителів;

оптимізм вчителів і батьків, глибока віра у силу і можливості дитини;

організація вірного виховання для розкриття сил, можливостей, здібностей, позитивних якостей дитини;

турбота про всебічний розвиток дитини, умови навчальної праці;

створіння методик, які з легкістю, з "вірним успіхом" і "надійно" здійснять процес навчання, ретельний вибір методів виховання;

організація "належного тону" навчання, наявність у вчителя педагогічної майстерності (вмінь володіти собою, педагогічного такту), співдружність вчителів між собою і з учнями;

підготовка навчальних посібників, підручників, що відповідають дитячій природі;

загальна і спеціальна підготовка вчителя до роботи в "гуманній виховуючій школі".

Проблема рівності у правах на освіту незалежно від стану і статі, яка піднімалася в різних соціально-економічних формаціях, належить до найактуальніших і найскладніших. Вирішення цього питання на основі демократизму було характерною ознакою високої громадянської позиції вченого, педагога, практика. Вивчаючи погляди прогресивних педагогів, письменників і громадських діячів минулого і його сучасників стосовно побудови народної школи на засадах демократизму, С.І. Миропольський чітко визначив свою точку зору у цьому питанні.

У дисертації показано, що під демократизмом С.І. Миропольський розумів загальний характер освіти (її безстановість). У працях: "У чому наше завдання?", "Харківська недільна школа у 1868-1869 рр." він показав, що демократичний підхід до організації народної освіти - головна умова "збудження народного життя, визволення могутніх народних сил, що рухають і живлять його". Доводячи життєздатність демократичних поглядів на народну освіту і просвіту, педагог розкрив сутність, особливості кожної дефініції, з болем констатував різницю у вирішенні цього питання в Російській імперії і західноєвропейських країнах.

У численних працях: "Дидактичні нариси", "Життя і школа", "Про навчання грамоті", "Сільськогосподарський елемент у народній школі". "Школа як сила економічна" та ін. С.І. Миропольський всебічно обґрунтував перевагу обов'язкової освіти і, розвиваючи ідею Я.А. Коменського, доводив, що в народній школі загальні знання з арифметики, історії, письма, Закону Божого та ін. слід доповнювати елементарними знаннями з економічної, юридичної і сільськогосподарської галузей. Така точка зору, як свідчить аналіз історико-педагогічної літератури і архівних матеріалів, з одного боку, знаходила своїх прихильників як в теорії, так і в шкільній практиці; з іншого - викликала певні нарікання, заперечення. Педагогу дорікалося за "нереальні, грандіозні плани, завдання", "незнання дійсного життя простого народу", якому зайві ці знання.

С.І. Миропольському, як показано в дослідженні, була притаманна активна життєва позиція і в питанні "жіночої освіти". Приймаючи участь у дискусії, що відбулася в останній чверті XIX ст., він чітко заявив про значущість освіти жінки-матері, господині, члена суспільства. Палко вітав появу жіночих навчальних закладів, недільних шкіл, а також "приклади учительського подвигу" безпосередньо у шкільній практиці (випадки безкоштовних позакласних занять вчителів з ученицями).

Таким чином, встановлено, що С.І. Миропольський одним з перших у вітчизняній педагогіці досліджуваного періоду

обґрунтував значення і переваги загальної освіти у суспільному житті;

вказав, що освіта безпосередньо впливає на матеріальне, духовне благополуччя, підвищення самосвідомості народу;

визначив залежність здійснення освіти народу від цілеспрямованих, об'єднаних зусиль офіційних кіл, приватних ініціатив, громадських організацій і земств, які володіють матеріальними засобами;

розробив численні конкретні поради щодо ефективності вирішення завдань організації народної освіти - "скарбниці", "доброї коштовної народної спадщини".

На підставі вивчення, аналізу історико-педагогічної літератури, праць С.І. Миропольського, архівних матеріалів сформульовані наступні висновки:

1. Формування педагогічних поглядів С.І. Миропольського відбувалося в епоху значних соціально-економічних, політичних, а також суспільно-педагогічних перетворень. Інтелектуальна, дружна сімейна атмосфера, одержана серйозна освіта, критичне знайомство з зарубіжним і вітчизняним педагогічним досвідом дозволили С.І. Миропольському відбутися як педагогу, методисту. Його глибока релігійність, служба на протязі усього життя переважно в духовних установах не завадили рішенню світських проблем, які були пов'язані з народною освітою.

У ході дослідження встановлено, що С.І. Миропольський був першим у вітчизняній педагогіці, хто всебічно вивчив творчість Я.А. Коменського, повністю прийняв його, увірував в геній чешського педагога, переклав на початку 70 років XIX ст. "Велику дидактику" на російську мову, пропагував його ідеї і, поклавши їх в основу своєї педагогічної системи, творчо развинув далі в нових історичних умовах.

Захопленість ідеями Я.А. Коменського, а також деяка обмеженість у поглядах на необхідність і можливість перетворень у сфері народної освіти у досліджуваний період були предметом часом різької і претензійної критики С.І. Миропольського на сторінках періодичної преси.

Теоретичною основою педагогічної системи стали погляди С.І.Миропольського на релігію, народність, гуманізм, природовідповідність і демократію. Саме вони становлять освітньо-виховну концепцію педагога.

Підкреслюючи роль і значення релігії, церкви, школи, сім'ї у формуванні дітей, С.І. Миропольський визначив зміст роботи по їх релігійно-моральному вихованню у конкретному віці ("організація живих вражень", "приклад", "виховна дія, впливання", "сповідь", "знання молитв", "навчання дорослих", "спонукання до самоосвіти", "вивчання Закону Божого", "торжествування пам'яті першоначальників, першовчителів, просвітителей слов'янських" і ін.).

Подальший розвиток в педагогічній творчості С.І. Миропольського набув принцип природовідповідності. Він розумів природовідповідність як "цілеспрямоване збуджування природнього процесу розвитку людини, істоти, яка постійно розвивається і має як особисті, індивідуальні, так і суспільні якості, права і обов'язки".

Виходячи з кращих традицій передової вітчизняної і зарубіжної педагогічної думки у відношенні до дитини як "найбільшої коштовності", він наполягав на вивченні її шляхом безпосереднього спостереження за характером, душевним станом, якостями, способами сприйняття оточуючого світу в умовах школи, сім'ї, спілкування з однолітками і дорослими.

С.І. Миропольський узагальнив педагогічні погляди педагогів минулого і сучасників на реалізацію гуманного підходу у навчанні і вихованні, поділив їх, розкрив сутність гуманізму як визнання за дитиною її природнього стану і гідності, надання широких прав і обов'язків і створення умов у суспільстві, школі і сім'ї для її всебічного розвитку.

Ерудиція, професіоналізм дозволили С.І. Миропольському серед різних підходів до розглядання народності чітко зайняти свою позицію і визначити народність як основний загальнопедагогічний принцип, який полягає у вірі в свій народ, любові до нього, повазі до його віковічних традицій. Реалізацію народності в навчально-виховному процесі він одним з перших бачив у введенні в зміст освіти елементів національно-практичного розвитку особистості, у вивченні і критичному використанні передового педагогічного досвіду інших країн.

7. Развиваючи ідею Я.А. Коменського, Г.С. Сковороди, К.Д. Ушинсього і ін. про демократизм народної освіти, С.І. Миропольський не до кінця усвідомлював реакційність політики правлячих кіл і політичних переконань вчителів-практиків. Незважаючи на утопізм С.І. Миропольсього у цьому питанні, високої оцінки заслуговує його визначення демократизму як "безстанової, загальної народної освіти", виходячи з прав і обов'язків людини на розкриття природних сил і можливостей.

С.І. Миропольський одним з перших у вітчизняній педагогіці показав необхідність і перевагу загальної освіти, підкреслив важливість і актуальність оволодіння елементарними юридичними, економічними знаннями в умовах початкової школи.

Теоретичні положення відносно реалізації демократичних засад в організації народної освіти С.І. Миропольський доповнив розробкою численних конкретних проектів. Реальним проявленням демократичних поглядів педагога була його позиція у питанні освіти жінок. Розуміючи високу і відповідальну роль жінки - дружини, матері, члена суспільства, С.І. Миропольський активно виступав за просвіту жінки, вітав появу жіночих навчальних закладів і недільних шкіл.

У ході дослідження встановлені подальші напрями вивчення теоретико-практичної спадщини С.І. Миропольського: філософські, психологічні погляди педагога, питання історії розвитку народної і церковно-прихідської школи і т.д.

Основні публікації

1. Розвиток "освітньої концепції" Г.С. Сковороди у педагогічній спадщині С.І. Миропольського: Зб. наук. пр. Педагогіка та психологія. Випуск № 6. - Харків: ХДПУ. - 1998. - С. 150-154.

2. С.І. Миропольський про значущість Я.А. Коменського в педагогічній науці: Зб. наук. пр. Педагогіка та психологія. Випуск № 7. - Харків: ХДПУ. - 1998. - С. 158-161.

3. С.І. Миропольський про гуманний підхід у навчанні і вихованні: Зб. наук. пр. Педагогіка та психологія. Випуск № 8. - Харків: ХДПУ. - 1998. - С. 91-94.

4. Загально-педагогічні принципи освітньо-виховної концепції С.І. Миропольського: Зб. наук. пр. Засоби навчальної та науково-дослідницької роботи. Випуск №№ 8-9, 1998. - С. 161-163.

Размещено на Allbest.ru