Вивчення проблем адаптації молодої людини у вищій школі

Размещено на http://www.allbest.ru/

Міністерство освіти і науки, молоді та спорту України

Інститут гуманітарних та соціальних наук

Есе

з дисципліни: Соціальна педагогіка

на тему: Вивчення проблем адаптації молодої людини у вищій школі

Виконала:

Корда І.Р.

Перевірила:

Городняк І.В.

Львів, 2013 рік

Засвоєння нових для студента особливостей навчання у вищій школі є необхідною умовою його успішної діяльності. Процес адаптації відбувається на кількох рівнях як пристосування до нової системи навчання, до зміни режиму праці і відпочинку, до входження у студентський колектив. Усе це супроводжуються істотною перебудовою життя і психічних, фізіологічних станів студента-новачка.

Різка ломка багаторічного звичного стереотипу праці іноді призводить до нервових зривів і стресових реакцій. Тому, хоча факт вступу до вищої школи, як правило, зміцнює віру у власні сили і здібності, але період адаптації, пов'язаний із цим явищем, може обумовити і порівняно низьку успішність, і труднощі у спілкуванні.

В одних студентів вироблення нового стереотипу відбувається стрибкоподібно, в інших - рівномірно. У даному випадку ці особливості пов'язані з типом вищої нервової діяльності, але соціальні фактори відіграють тут вирішальне значення. Успішність складання сесії, втрата бажання навчатися, хворобливі стани залежать від вікової фази розвитку, жорстко пов'язаної із плином індивідуального часу. Віковий діапазон від 17 до 23 років - надскладний період пізньої юності, у якому наявні три вікові точки, в яких психічні складові індивіда перебувають у дуже нестійкому стані, коли не лише навчатися, а й жити іноді не хочеться. Відповідно, тимчасова неуспішність пов'язана із особливим переживанням часу, на який припадає перехідний вік, нормативна життєва криза.

Серед окремих факторів, що найболючіше впливають на включення молоді у навчальний процес виділяють те, що багато старшокласників та студентів перших курсів мають слабкі уявлення про структуру і шляхи розумового виховання. Значна частина студентів не відчуває потреби у систематичному вдосконаленні своїх розумових якостей. Серед багатьох причин цього чи не найважливіший недостатній педагогічний вплив на процес формування особистості учня у школі (розвиток переважно відтворюючої активності).

Процес адаптації може відбуватися по-різному, причому велике значення тут має уже наявний життєвий досвід. Скажімо, особи, що мають трудовий стаж, легше адаптуються до умов студентського життя та побуту, а вчорашні школярі - до академічної праці. Певну роль на проходження процесу адаптації справляє той факт, що першокурсник, як правило, у повній мірі ще не є зрілою особистістю.

Суперечливість же ціннісних орієнтацій часто призводить до непослідовності поведінки. Загалом, адаптацію студентів до життя вищої школи слід розглядати, як комплексну проблему, розрізняючи у ній окремі рівні і ланки, кожна з яких має свої специфічні механізми, багато в чому обумовлені рівнем розвитку студентської групи, як колективу.

Неповторність соціальної ситуації розвитку студента визначає поєднання ряду факторів.

Це, по-перше, особливості вікової групи, до якої належить переважна більшість студентства, і яку психологи визначають як період пізньої юності, по-друге - специфіка соціального статусу і соціальних ролей, які студент набуває у житті вищого навчального закладу, і, нарешті, власне особливості навчального процесу.

Своєрідність процесів онтогенезу полягає у тому, що саме у студентському віці організм людини проходить сенситивний період у розвитку цілого ряду важливих функцій, що обумовлює порівняну легкість опанування новими навичками, уміннями, зокрема професійними, входження у професійну діяльність. Водночас це важливий етап формування спрямованості особистості, її мотиваційної сфери. Із входженням у самостійне життя пов'язані особливе сприймання часу, особливості розвитку потреб молодої людини.

Нову гаму стосунків викликає у студентів входження у новий колектив групи, курсу, систему та графік життя вищої школи в цілому. Процес адаптації відбувається по-різному залежно від особливостей попереднього розвитку студента, його досвіду та індивідуальних характеристик організму (темпераменту, сприймання та ін.). Дехто не витримує адаптації, а для когось вона майже і не помітна.

Водночас із адаптацією студенти входять у специфічне соціальне середовище вищої школи. Знову ж таки, на розвиток соціально-психологічних особливостей її слухачів впливають як безпосередньо особливості колективів, членами яких вони стають, так і розвиток особистості молодої людини в цих умовах, зокрема її професійне спрямування, розвиток пізнавальної сфери та сфери, пов'язаної з інтимно-особистісним спілкуванням.

Важливим фактором розвитку виступають стосунки всередині груп. Основними тенденціями розвитку студентських груп дослідники вказують процеси інтеграції (які переважають на молодших курсах) та диференціації (переважають на старших курсах, що пов'язано як із особистим життям студентів, так і з проблемою їхньої майбутньої життєвої перспективи).

Як бачимо, у дзеркалі вищої школи та середовищі її слухачів закономірно відображаються процеси суспільного розвитку та проблеми, які вирішує суспільство, особливо у наш важкий перехідний період зламу системи цінностей та світоглядних орієнтирів.

Знання усіх даних процесів та аспектів розвитку, зокрема соціальної ситуації розвитку студента - цінний здобуток психологічної науки, без урахування якого неможливе оптимальне функціонування навчально-виховного процесу вищої школи та виконання нею своєї ролі у системі культури нашого суспільства.

Активна взаємодія з різними соціальними утвореннями, а також сама специфіка навчання у вузі сприяють формуванню у студентів активної життєвої позиції, зміцненню їхніх зв'язків з іншими соціальними групами суспільства. На студентський вік припадає процес активного формування соціальної зрілості. Видимими рисами цього процесу є завершення освіти, трудова активність, суспільна робота, відповідальність перед законом, можливість створити сім'ю та виховувати дітей. Соціальна зрілість передбачає здатність кожної молодої людини оволодіти необхідною для суспільства сукупністю соціальних ролей.

Час навчання у вузі можна умовно розділити на два основних етапи: молодші курси, коли відбувається адаптація студента-новачка до навчального закладу, діяльності у вищій школі, і старші курси (починаючи з третього) - основний етап професійного самовизначення студента, як майбутнього спеціаліста. На першому етапі відбувається корінна ломка уявлень, звичок колишнього школяра, пов'язана з необхідністю змінювати і перебудовувати свою поведінку і діяльність, "входити" у нові умови. Головною метою для студента на цьому етапі є оволодіння способами і прийомами навчання.

Навчання у вищому навчальному закладі - період найбільш інтенсивного розквіту інтелектуальних та моральних сил людини. К.Д. Ушинський називав вік від 16 до 23 років найбільш вирішальним періодом у житті людини. Він писав: саме тут завершується період утворення окремих уявлень, і якщо не всі вони, то значна частина їх групується в одну мережу, достатньо простору, щоб віддати рішучу перевагу тому чи іншому напрямку думок людини та її характеру. Важливо, щоб матеріал, який у цей час вливають у душу юнака був доброї якості.

Період з 18 до 23 років характеризується найбільшими змінами, що визначаються високими показниками росту інтелектуальних функцій. До моменту вступу до вищого навчального закладу більшість юнаків та дівчат досягають фізичної зрілості.

Багато в чому формування особистості майбутнього спеціаліста залежить від соціально-психологічних особливостей студентських колективів. Одне із провідних місць у молодому віці посідає проблема формування особистості. Саме у цей період людина перебуває у психологічно складному процесі активної соціалізації - включення в самостійну суспільно-трудову діяльність. Молода людина активно вибирає майбутню професію, включається в створення власного середовища розвитку. Вагому роль у цьому процесі відіграє характер студентського колективу, який впливає на формування у студентів ставлення до майбутньої професії, товаришів, педагогів. Вуз для студента є не лише навчальною організацією. Це також і певна соціальна практика. Колектив студентів як елемент суспільної структури - те конкретне соціальне середовище, де майбутній спеціаліст формується як особистість, де він вступає у взаємодію з іншими студентами. Мікросередовище, тобто коло найближчого спілкування кожного члена групи, має велике значення. Від громадської думки залежать деякі соціально-психологічні установки членів групи, а спільність інтересів є одним із мотивів утворення малих груп у колективі.

Навчання розглядається студентами не просто як оволодіння певною наукою, а як підготовка до майбутньої практичної діяльності. Це особливо помітно у ставленні до навчальних дисциплін, які, на їхню думку, не мають прямого відношення до майбутньої професії. Як правило, що притаманно особливо старшокурсникам, ставлення до таких дисциплін має вибірковий характер. Поруч із глибшим проникненням у проблематику обраної галузі науки студенти починають реальніше підходити до предмета науки, критично ставитися до своїх здібностей, обраної спеціальності, перспектив наукової роботи. Важливий показник - поступовий розвиток інтересу до певної науки. У процесі професійної підготовки формується уявлення студентів про інтелектуальні можливості, лідерські якості і популярність.

Спільна участь студентів у навчальній діяльності є важливою передумовою спонтанного формування колективу в академічних групах. Особливе місце у розвитку організаційних основ колективу належить спільним не навчальним видам діяльності. У первинний колектив входять молоді люди, різні не лише за здібностями, а й за рівнем знань і загальної культури. Кожна з їхніх відмінностей (життєвий досвід, плани, походження, рівень психологічної сумісності), а тим більше примхливе переплетіння їх ускладнює процес формування колективу. Власна група новачка є його "психологічною зоною найближчої дії". Водночас всередині цієї самої групи відбувається об'єднання за симпатіями та інтересами. Дослідження студентської молоді фіксують, що до III курсу спостерігаються пожвавлення і поглиблення системи міжособистісних відносин у групі, підвищений інтерес до життя інших студентських груп. На I курсі мікрогруп, що складаються з двох-трьох осіб, об'єднаних приятельськими, дружніми взаєминами ще небагато, тоді як на III курсі майже кожен належить до такої мікрогрупи. У той же час виникають проблеми утворення сім'ї. Трапляється, що "особисте" затуляє собою всю решту справ. На I курсі студент вступає у безпосередні контакти з групою і проявляє себе як особистість. На перше місце у цей період виступають групові моральні санкції до тих, хто порушує норми групи, курсу, факультету, а також моральні заохочення кращих студентів. Усе це стає можливим за умови, якщо колектив дружний. Відповідно до курсу змінюється і сфера спілкування: розширюється (входження у формальні і неформальні групи) або поглиблюється. Але, так чи інакше, інтереси студента все більше і більше виходять за межі групи, курсу, університету.

Викладачами, які роками складалися в середній школі. Відчуваючи себе достатньо вільними від педагогічного контролю, багато першокурсників підмінюють регулярну роботу з засвоєння знань епізодичними, безсистемними заняттями, що веде до відставання. Така система навчальної роботи не забезпечує належної підготовки студентів.

Надзвичайно важливе значення для успішного навчання в вузі має правильна організація самоосвітньої роботи студентів з розширення та заглиблення своїх знань. Навчальні заняття у вузі, зокрема лекції, мають по відношенню до процесу засвоєння знань лише установчий, орієнтуючий характер. Лекція відіграє роль чинника, що спрямовує самостійну творчу діяльність студентів, і її не можна розглядати як головне джерело знань. Студентам необхідно самим активно здобувати знання різними шляхами: працювати з підручником, додатковою літературою, науковими першоджерелами і т. ін.

Проте цих навичок майбутні студенти в школі не здобувають. Додаткова література, що вивчається школярами, складається лише із невеликої кількості першоджерел. Саме цим можна пояснити невміння більшості випускників самостійно працювати над поглибленням і розширенням своїх знань. Безумовно, було б неправильно вважати, нібито першокурсник. Зовсім не готовий до вузівського навчання. Однак того, що він знає і що вміє, як правило, дуже мало для успішного навчання у вузі. Першокурснику необхідно вчитись вчитися - це беззаперечна істина. Таким чином, ми бачимо, що одне з найважливіших завдань, яке стоїть перед педагогами вузу, полягає в озброєнні студентів методами самостійної роботи. Головна увага вищої школи повинна бути зосереджена на всебічному поліпшенні професійної підготовки спеціалістів. Розв'язання цього завдання починається на перших курсах. У ході навчання молода людина дістає відомості про майбутню професію, ознайомлюється із спеціальною літературою. Водночас відбувається процес адаптації до обраної професії.

Оволодіння навичками навчання і перше ознайомлення з професією - найважливіші чинники в процесі адаптації. Як правило, студент намагається обрати таку професію, яка дозволить йому з часом застосувати, реалізувати набуті знання, здібності, буде відповідати його інтересам, психологічним особливостям. Правильно обрана професія - неодмінна умова успішної адаптації студентів молодших курсів. Професійна адаптація в умовах вузу є процесом формування у студентів інтересу до обраної професії, прагнення досконало оволодіти нею. Така адаптація передбачає оволодіння повним обсягом знань, умінь і навичок за професією, методикою і логікою науки. Професійне формування студента успішно здійснюється в тому разі, якщо воно ґрунтується на інтересі, нахилах та здібностях молодої людини до певної професії. Якщо студент ще до вступу в вуз твердо вирішив питання про вибір ним професії, усвідомив її значення, її позитивні та негативні сторони, вимоги, які вона висуває, то навчання у вузі буде цілеспрямованим і продуктивним, тобто адаптація здійснюватиметься без особливих утруднень. Професійні нахили молодої людини як потреба в певній діяльності починають формуватися ще у школі. Тому у середніх закладах освіти має проводитися профорієнтаційна робота, яка істотною мірою визначить загальний зміст професійної спрямованості студентів.

Успіх у навчанні багато в чому залежить від умов життя і побуту студента, ставлення до нього вузівського колективу, тієї ролі, яку він у ньому відіграє. Цей аспект процесу становлення студента прийнято називати соціально-психологічною адаптацією. Під даним терміном потрібно розуміти активне входження першокурсника в специфічне соціальне молодіжне середовище, оволодіння ним роллю студента, пристосування і звикання його до нових умов життя, зокрема в гуртожитку, набуття ним життєвого досвіду, самостійності, певної соціальної зрілості, розвиток ініціативи. Специфіка адаптації першокурсника визначається тим, що його життєві орієнтації та інтереси зосереджуються в основному на навчанні у вузі або залишаються тісно з ним пов'язаними.

Можна назвати два головних критерії соціально-психологічної адаптації, по-перше - це успішність, почуття задоволеності результатами навчальної роботи, по-друге - це так званий соціальний успіх, який полягає як в освоєнні нових умов життя, так і в завоюванні авторитету в студентському колективі і у викладачів вузу. Важливу роль у процесі соціально-психологічної адаптації відіграє студентська академічна група. Взагалі група є одним з найбільш вирішальних мікросоціальних факторів формування особистості, а також одним з найбільш дієвих засобів виховання. Тут відбувається трудове, ідейне і моральне виховання, формуються колективістські риси особистості студента.

Великий вплив справляє група на формування етичної культури, почуття відповідальності за доручену справу, причетності до діяльності і традицій вузівського колективу. Те, як кластимуться відносини першокурсника з групою, значною мірою впливатиме на швидкість та ефективність його адаптації в вузі.

Труднощі в цьому аспекті адаптації викликані тим, що існують значні відмінності між соціальною ситуацією, яку покинув першокурсник, і ситуацією, до якої йому доведеться адаптуватися.

У процесі становлення колективу велике значення мають такі соціально-психологічні явища, які значно впливають на адаптацію першокурсника в ньому: самоствердження, суспільна думка, колективні настрої, традиції і таке інше. Велике значення має самоствердження особистості в новому колективі. Прагнення до самоствердження у новоствореній групі студентів може призвести до боротьби між її членами за лідерство. В такому випадку психологічно скрутно доводиться тому першокурснику, який звик бути лідером у школі, а в студентському колективі не виграв цієї боротьби. Такий студент може почувати себе відторгнутим, обмеженим в життєдіяльності колективу. Причиною виникнення такої проблеми є те, що людина не може одразу отримати той статус у групі, який був у шкільному класі, її прагнення отримати бажаний статус не співпадає з бажанням групи. Тому, коли колишній лідер стає "аутсайдером" у новій групі, це боляче впливає на його особистість. У деяких випадках молоді люди не спроможні чинити опір тиску групи. Зміна статусу, протидія груповим нормам спричиняють відчуття незахищеності, дискомфорту. Іншим елементом адаптації першокурсника в колективі, є суспільна думка. Вона впливає на особистість, всю групу, на формування її звичаїв, традицій, інтересів, норм. Вона виявляється в формі оцінки, бажань, засудження чи схвалення, вимоги і т. ін.

Значну допомогу студентам у подоланні труднощів, багатьох з яких можна уникнути, має надавати педагог-куратор. Головне його завдання - створення згуртованого колективу студентів академічної групи, формування студента як майбутнього спеціаліста. Студентська молодь, особливо на перших курсах, не має ще необхідного життєвого досвіду, не навчилась самостійно здійснювати головні функції колективу - навчальну і виховну. Куратор повинен враховувати, що вчорашній школяр за роки навчання звик до того, що в суспільних та навчальних справах первинного колективу він постійно отримував допомогу з боку класного керівника. Тому роль куратора на першому курсі полягає перш за все в згуртуванні колективу, подоланні роз'єднаності та відчуженості у взаємовідносинах між студентами. Іноді твердять, що на першому курсі ще немає колективу, що тут він тільки починає формуватися. Однак повністю з цим погодитися не можна. Звичайно, на першому курсі до складу груп входять люди, різні за віком, походженнями, особистими якостями, інтересами, однак у них є спільна діяльність, єдині прагнення, тому краще говорити про ступінь сформованості колективу на першому курсі, його згуртованості.

Студент-першокурсник, по суті, вперше включається в групу собі рівних, які іноді не проявляють тієї терпимості, яка властива дорослим по відношенню до дітей. За таких умов важко знайти душевний спокій та рівновагу, такі необхідні для напруженого навчання у вузі. Таким чином, ми можемо зробити висновок, що всі сторони процесу адаптації є дуже важливими для нормальної діяльності студента у вузі.

Тому з перших днів навчання у вузі студентам повинна надаватися допомога, спрямована на подолання труднощів, що виникають в усіх аспектах їхньої адаптації. навчальний першокурсник студент

Щодо дослідження науковцями проблем адаптації до ВНЗ, то перші дотики до означених питань відносимо до 60-70 рр., ХХ ст.

Дослідники (Д. Андрєєва, Р. Нізамов, В. Секун) акцентували увагу на виявленні проблем, труднощів адаптації, визначенні особистісних якостей,що забезпечують найбільш якісну та швидку адаптацію.

У подальшому значний інтерес дослідників (Р. Бибріх, Т. Буякас, Т. Кудрявцев, Л. Мітіна) викликали питання динаміки процесу адаптації студентів, проблеми подвійної адаптації студентів (адаптація до вузу та обраної професії) факторів, що обумовлюють її можливий подальший успіх (наявність професійної орієнтації особистості, знання про умови організації навчання у вузі, сформованість у студентів професійно важливих якостей, рівень ставлення до навчання та майбутньої професійної діяльності), змін, що зазнає особистість у процесі адаптації, формуванні в майбутніх фахівців «Образу - Я».

Размещено на Allbest.ru