Соціально-педагогічні основи становлення та розвитку загальноосвітніх шкіл-інтернатів в Україні (1956-1966 рр.)

Размещено на http://www.allbest.ru/

Інститут проблем виховання АПН України

Автореферат

дисертації на здобуття наукового ступеня

кандидата педагогічних наук

13.00.01 - Теорія та історія педагогіки

Соціально-педагогічні основи становлення та розвитку загальноосвітніх шкіл-інтернатів в Україні (1956-1966 рр.)

Покась Віталій Петрович

Київ 1999

Дисертацією є рукопис.

Робота виконана в Інституті проблем виховання АПН України

Науковий керівник: - дійсний член АПСН, доктор педагогічних наук,

професор Кобзар Борис Степанович - головний науковий співробітник Інституту проблем виховання АПН України

Офіційні опоненти: - доктор педагогічних наук, професор Галузинський Володимир Михайлович - рофесор кафедри педагогіки Київського державного лінгвістичного університету

- кандидат педагогічних наук, доцент Болтівець Сергій Іванович - проректор КМІУВ

Провідна установа: - Тернопільський державний педагогічний університет ім. В.Гнатюка, кафедра педагогіки, Міністерство освіти України

Захист відбудеться 22 червня 1999 року о 14 годині на засідання спеціалізованої вченої ради К 26.454.01 в Інституті проблем виховання АПН України за адресою: 254, м. Київ, вул. Берлинського, 9.

З дисертацією можна ознайомитися в бібліотеці Інституту проблем виховання АПН України.

Автореферат розіслано 14 травня 1999 р.

Вчений секретар спеціалізованої вченої ради Г.П. Пустовіт

1. Загальна характеристика роботи

інтернат сирота педагогічний навчальний

Актуальність дослідження. Складність завдань, які постають сьогодні перед суспільством у зв`язку із зубожінням народу, різким збільшенням захворюваності дітей, соціальним сирітством, безпритульністю, зростанням дитячої злочинності, вимагають від державних органів управління освітою, педагогічної науки, нових не стандартних підходів у розв`язанні проблем навчання, виховання, оздоровлення, соціального захисту і матеріального забезпечення дітей.

Школи-інтернати завжди відігравали і відіграють важливу роль у розвитку педагогічної теорії і практики, оскільки вони - складова частина процесу вдосконалення системи шкільної освіти.

Нині особливий інтерес викликають дослідження діяльності шкіл-інтернатів в історичному аспекті.

Вивчення діяльності шкіл-інтернатів допоможе вирішити питання взаємодії теорії і практики, простежити в якій мірі отримали практичне розв`язання актуальні проблеми навчання, виховання дітей, організації їхнього дозвілля і побуту. Не менш важливо й те, що нового, цінного було вперше вироблено школами-інтернатами, і чим, у свою чергу, збагатилася педагогічна теорія.

Наше дослідження проведено на основі аналізу становлення, розвитку і діяльності шкіл-інтернатів України. У 50-60-ті роки саме тут розроблялися злободенні для того часу проблеми навчання, виховання і трудової підготовки дітей. Багато з них не втратили актуальності й тепер.

Огляд сучасного стану проблеми свідчить про недостатнє її опрацювання. Деякі питання розвитку інтернатних закладів цього періоду знайшли відображення у працях А.Д. Бондаря, В.І. Бондаря, В.М. Галузинського, В.К. Демиденка, Б.С. Кобзаря, В.Г. Слюсаренка, М.Д. Ярмаченка. Серед дисертаційних досліджень ми не знайшли робіт, які конкретніше висвітлювали б ці проблеми.

Отже, вибір теми нашого дослідження продиктований, по-перше, її актуальністю у зв`язку з подальшою розробкою проблем розвитку шкіл-інтернатів і необхідністю опертися в цьому процесі на позитивний досвід, накопичений школами-інтернатами на першому етапі їх існування; по-друге, можливістю проаналізувати основні тенденції становлення й утвердження цього типу навчально-виховних закладів для обґрунтованого визначення перспектив розвитку їх діяльності; по-третє, недостатнім опрацюванням цього питання в історико-педагогічній літературі, оскільки ще й досі немає спеціального узагальненого дослідження, де б висвітлювався процес становлення і розвитку нового типу навчально-виховних закладів - шкіл-інтернатів у цілому в Україні, особливо в 50-60-ті роки.

Разом з тим у дисертації ставиться завдання проаналізувати й узагальнити головним чином ті факти, які є характерними, специфічними для України, тому що школи-інтернати розвивались, перепрофільовувались, реорганізовувались у зв`язку з конкретними умовами соціально-економічного розвитку держави.

Отже, тема нашого дослідження органічно вписується в ряд історико-педагогічних досліджень проблеми «Розвиток народної освіти і педагогічної думки в Україні».

Зв`язок роботи з науковими програмами, планами, темами.

Окремі питання нашого дослідження входять до плану реалізації Національної програми «Діти України», планів експериментальних досліджень Міністерства освіти та АПН України в Хортицькому навчально-реабілітаційному центрі, Фонтанській загальноосвітній школі соціальної реабілітації, Одеській, Печеніжинській та Харківській спеціальних школах-інтернатах.

Об`єктом дослідження є становлення і розвиток нового типу навчально-виховних закладів - загальноосвітніх шкіл-інтернатів у період 1956-1966 рр. в Україні.

Предметом нашого дослідження стали педагогічні умови підвищення ефективності навчально-виховного процесу в школах-інтернатах.

Мета дослідження полягає в тому, щоб на науково-теоретичній основі розкрити основні фактори становлення і розвитку шкіл-інтернатів в Україні у визначений період, обґрунтувати тенденції і перспективи розвитку цих закладів у час розбудови національної системи освіти.

Завдання дослідження:

- провести порівняльно-ретроспективний аналіз діяльності тих закладів суспільного виховання, які існували в Україні раніше, розкрити їх наступність і значення для розвитку шкіл-інтернатів;

- виділити головні передумови створення шкіл-інтернатів і основні організаційно-педагогічні проблеми їх становлення;

- розкрити зміст навчально-виховного процесу в школах-інтернатах у ретроспективному плані, виявити резерви його подальшого удосконалення;

- розробити рекомендації з використання набутого в школах-інтернатах кращого педагогічного досвіду в сучасних умовах;

- розробити і апробувати на практиці модель навчально-реабілітаційного центру як нової форми суспільного виховання дітей.

Відповідно до поставлених завдань нами застосовувалися такі методи дослідження: метод історико-теоретичного і порівняльного аналізу; метод вивчення і узагальнення попереднього й сучасного кращого педагогічного досвіду; систематизація і класифікація історичного матеріалу, архівних документів, статистичних даних з досліджуваної проблеми; вивчення літературних джерел, матеріалів наукових досліджень; метод спостереження, соціологічні методи (анкетування, інтерв`ю, співбесіда); експертна оцінка.

Методологічною основою дослідження є загальнонаукові принципи системності, історичності, що застосовуються до наукового пізнання проблеми становлення і розвитку інтернатних закладів освіти; фундаментальні принципи цілісності, структурності, динамічності; філософське і психолого-педагогічне вчення про соціальну сутність освіти і виховання; основні положення загальної теорії систем і системного підходу до цілісних педагогічних процесів і явищ.

Провідними у визначенні теоретичних основ дослідження були основоположні ідеї О.В. Духновича, Я.А. Коменського, А.С. Макаренка, Ф. Прокоповича, С.Ф. Русової, В.О. Сухомлинського, К.Д. Ушинського, С.Т. Шацького.

Особливого значення при розробці нашої проблеми мали праці І.Д. Беха, А.Д. Бондаря, М.С. Гриценка, В.М. Сороки-Росинського, О.В. Сухомлинської, О.М. Філіппова, М.Д. Ярмаченка з питань історії народної освіти, розвитку педагогічної думки, методології і методики науково-педагогічних досліджень.

Принцип історизму обумовив включення у сферу нашого вивчення праць з питань розвитку інтернатних закладів у Російській імперії (М.І. Алпатов, Г.А. Максимович), колишньому СРСР (В.Ф. Афанасьев, Г.А. Заликін, В.Ф. Єфремова, Е.Г. Костяшкін, М.Н. Рякін, М.Г. Тайчинов), зокрема в Україні, та ряду досліджень з історичних наук.

Що стосується теоретичного осмислення досвіду роботи шкіл-інтернатів в Україні, то воно почалося вже у перші роки їх існування і супроводжувалося виданням цілої низки фундаментальних праць, де розглядалися проблеми навчання, виховання, трудової підготовки, організації дозвілля, побуту дітей. Це передусім праці А.Д. Бондаря, В.М. Галузинського, Б.С. Кобзаря, Б.Ф. Мельниченка та ін. Також виконано ряд дисертаційних досліджень, присвячених висвітленню окремих аспектів процесу удосконалення навчання та виховання дітей у школах-інтернатах (С.І. Болтівець, Г.С. Іваненко, Б.С. Кобзар, Г.О. Покиданов, В.Г. Слюсаренко, В.Г. Чугаєвський).

Джерелами дослідження стали, насамперед, публікації у виданнях 50-60-х рр. ХХ століття. Їх обсяг з цієї теми значний. Газети, педагогічні журнали, збірники статей, збірники наказів та розпоряджень (інструкцій) Міністерства освіти УРСР постійно висвітлювали роботу шкіл-інтернатів, давали вичерпну інформацію про їх діяльність. Цінний матеріал для нашого дослідження ми знайшли у монографіях А.Д. Бондаря і Б.С. Кобзаря, в яких проаналізовано питання навчально-виховного процесу в школах-інтернатах, розглядаються психолого-педагогічні проблеми розвитку цих закладів.

Предметом глибокого вивчення стали матеріали Центрального державного архіву вищих органів влади, архіву Міністерства освіти України, Інституту змісту і методів навчання. Тут зберігається багато документів, які допомагають скласти цілісну картину організації та розвитку в Україні шкіл-інтернатів. Цінний фактичний матеріал також почерпнуто із звітів деяких шкіл-інтернатів, з матеріалів перевірок цих шкіл державними органами управління освітою.

Таким чином, актуальність проблеми, її недостатнє вивчення і визначили тему нашого дисертаційного дослідження: «Соціально-педагогічні основи становлення та розвитку загальноосвітніх шкіл-інтернатів в Україні (1956-1966рр.)».

Дослідження здійснено не тільки для збагачення знань з історії розвитку педагогіки та народної освіти в Україні конкретними фактами, спостереженнями і висновками, а й для того, щоб довести: ці навчально-виховні заклади потрібно розвивати і в сучасних соціально-економічних умовах.

Організація дослідження. Дослідження проводилося протягом 1992-1998 років трьома етапами.

Перший етап (1992-1993 рр.) - збір, вивчення і порівняльно-історичний аналіз архівних і літературних матеріалів з історії педагогіки і народної освіти. Результати цього етапу дослідження підтвердили важливість продовження розпочатої роботи для визначення перспектив розвитку закладів такого типу.

Другий етап (1994-1996 рр.) - систематизація документів і фактичних даних, які висвітлюють процес становлення і розвитку в Україні нового типу навчально-виховних закладів - загальноосвітніх шкіл-інтернатів; науково-порівняльний аналіз процесу навчання і виховання дітей у попередніх закладах суспільного виховання і сучасних; вивчення навчально-виховного процесу в ряді шкіл-інтернатів України та діяльності органів управління освітою.

Третій етап (1997-1998 рр.) - окреслення найважливіших педагогічних проблем, загальних закономірностей, специфічних особливостей становлення та визначення перспектив розвитку шкіл-інтернатів в Україні. Одержані результати зводились у певну систему, завершувалося літературне оформлення дисертаційної роботи.

Наукова новизна дослідження полягає в тому, що: вперше введено у наукову сферу невідомі й маловідомі джерела - архівні матеріали і публікації, які розкривають суть досліджуваної теми і цим самим дають змогу досконаліше розглянути процес розвитку освіти України протягом 1956-1966 років; на конкретному соціально-педагогічному матеріалі розкриваються історичні передумови становлення і діяльності шкіл-інтернатів України як якісно нових навчально-виховних закладів у системі освіти; характеризуються типи цих шкіл; аналізуються основні напрями їх навчально-виховної діяльності; розкривається їх значення для розвитку освіти та педагогічної науки; теоретично обґрунтовуються можливості творчого використання досвіду роботи цих закладів у сучасних соціально-економічних умовах.

Автором уточнено поняття суспільного виховання, поступального характеру становлення і розвитку інтернатних закладів освіти залежно від соціально-економічних умов держави, сутності процесу навчання і виховання дітей в умовах шкіл-інтернатів, виявлено засоби та шляхи оптимального педагогічного впливу на соціальне становлення особистості.

Особистий внесок автора полягає у розкритті ретроспективного характеру становлення і розвитку загальноосвітніх шкіл-інтернатів, організації навчально-виховного процесу в цих закладах, який забезпечує саморозвиток, самореалізацію і корекцію соціальної особистості, у визначенні педагогічних умов діяльності закладів такого типу, в розробці орієнтовної моделі навчально-реабілітаційного центру.

Практичне значення дослідження пов`язане з можливістю використання його основних положень і висновків для подальшого розвитку освіти та педагогічної науки в Україні, поглиблення та вдосконалення викладання курсів історії педагогіки та соціальної педагогіки у педагогічних вищих навчальних закладах. Матеріали дисертації можуть бути використані при розробці і впровадженні навчальних планів і програм на курсах підвищення кваліфікації учителів, вихователів, керівників закладів освіти.

Вірогідність наукових результатів дисертаційного дослідження забезпечується методологічною обґрунтованістю його вихідних положень, всебічним теоретичним аналізом проблеми, використанням достовірних даних, ретельним опрацюванням, результатами одержаними у процесі роботи і впровадженням вироблених автором рекомендацій.

На захист виносяться такі положення:

- теоретично обґрунтовані соціально-педагогічні передумови становлення загальноосвітніх шкіл-інтернатів, які забезпечили їх подальший розвиток;

- основні організаційно-педагогічні напрями становлення та розвитку шкіл-інтернатів, оптимальні шляхи удосконалення навчально-виховного процесу в цих закладах;

- орієнтовна модель розвитку інтернатних закладів освіти на перспективу.

Апробація результатів дослідження. Процес і результати дослідження піддавалися з боку автора всебічному аналізові, порівнянню і співставленню, перевірялись і уточнювались шляхом спостереження за діяльністю шкіл-інтернатів України, а також шляхом бесід з керівниками, вчителями, вихователями цих закладів, працівниками обласних і міських управлінь освіти, управління шкіл-інтернатів та дитячих садків Міністерства освіти, науковими співробітниками інститутів педагогіки, проблем виховання, дефектології АПН України, викладачами педагогічних вищих навчальних закладів; використовувалися при підготовці циклу лекцій з історії педагогіки та соціальної педагогіки, прочитаних автором цього дослідження у Національному педагогічному університеті ім. М.П. Драгоманова.

На різних етапах дослідження його результати, основні ідеї та рекомендації були включені до матеріалів колегій Міністерства освіти України (березень, жовтень 1993р., листопад 1995р., травень 1996р., квітень 1997р., червень 1998р.), обговорювались на засіданнях Науково-методичної ради, всеукраїнських нарадах-семінарах директорів шкіл-інтернатів у Києві (1992р., 1993р., 1996р.), Запоріжжі (1992р., 1995р.), Коломиї (1995р.), Дніпропетровську (1996р.), Житомирі (1996 р.), Охтирці (1997р.), Одесі (1998р.), міжнародних та всеукраїнських науково-практичних конференціях, конгресах у Києві (1994р., 1995р., 1999р.), Дніпропетровську (1994р.), Будапешті (1995р.), Ужгороді (1995р.), Чернігові (1996р.), Білій Церкві (1997р.), Запоріжжі (1997р.).

Структура роботи: Дисертація складається із вступу, двох розділів, висновків до розділів, загальних висновків, списку використаних джерел (251 найменування), додатків (15с.). Загальний обсяг дисертації - 172с. (основна частина - 157с.). У роботі подано 10 таблиць.

2. Основний зміст роботи

У вступі обґрунтовується актуальність обраної теми, простежується зв`язок роботи з науковими програмами, планами, темами, визначається об`єкт і предмет дослідження, формулюються його мета і завдання, викладаються методологічні основи та методи дослідження, характеризуються етапи його здійснення, розкриваються новизна і практична значущість одержаних результатів, особистий внесок здобувача, подаються положення, які виносяться на захист та відомості про апробацію результатів дослідження.

У першому розділі дисертації «Створення загальноосвітніх шкіл-інтернатів - новий етап у розвитку шкільної освіти та системи суспільного виховання» висвітлюється соціально-педагогічна система суспільного виховання як науково обґрунтована сукупність закономірностей, які включають у себе ідеї і положення, що діалектично розвиваються відповідно до потреб і запитів кожної конкретної історичної епохи.

На основі вивчення й аналізу архівних матеріалів та літературних джерел автором виявлені основні історичні та соціально-економічні передумови становлення загальноосвітніх шкіл-інтернатів і соціально-педагогічні проблеми їх розвитку в Україні.

Аналіз проведених досліджень підтвердив, що проблеми суспільного виховання дітей та підлітків були предметом дослідження вчених протягом усієї історії розвитку людства.

Ідея суспільного виховання підростаючого покоління зародилася ще у період первіснообщинного ладу і подальшого розвитку набула у період рабовласницького ладу в країнах Стародавнього Сходу (Індія, Китай), Єгипті, Греції та Римі.

Пізніше, в епоху феодалізму, цю систему використала церква у формі виховання дітей у монастирських школах і притулках.

Запровадження християнства в Київській Русі сприяло створенню закладів суспільного виховання. При княжих дворах, церквах і монастирях створювались школи для дітей знаті та притулки для дітей-сиріт і аномальних дітей.

У ХVІ-ХVІІ століттях на території України поширювалися єзуїтські, соцініанські, кальвіністські навчально-виховні заклади, а також братські школи та школи при козацьких полках.

Перші спеціальні дитячі будинки для бідних дітей, дітей-сиріт були створені в 1682 році. Їх розвиток припадає на ХУІІІ-ХІХ століття.

У першій половині ХУІІІ століття Феофан Прокопович створив першу школу для дітей-сиріт інтернатного типу.

Починаючи з 1797 року, створюються виховні будинки, які мали назву дитячих притулків. До 1900 року в Україні існувало 63 таких заклади, у них виховувалося 2117 дітей.

Протягом 1917-1920 років в Україні відбулися глибокі соціальні зміни, які позначилися на всіх ланках системи народної освіти.

Розпочинається реорганізація шкільної справи, що включала в себе створення інтернатних закладів. Тоді над цими проблемами працювало багато визначних українських педагогів - А. Гринько, І. Огієнко, С. Русова, І. Стешенко, Я. Чепіга та інші.

Громадянська війна принесла Україні голод і розруху. Загинуло багато дорослого населення, збільшилося число бездоглядних дітей. У цей період розпочинається створення широкої мережі дитячих будинків для безпритульних дітей, дитячих містечок, колоній, клубів тощо.

Велика увага приділялася на той час розробці принципових положень суспільного виховання, на основі яких створювались проекти різних типів дитячих закладів.

На початок 1921 року в Україні було 839 дитячих будинків, де виховувалося 49 тисяч дітей.

У 1940 році їх було 392 з контингентом 60 тисяч вихованців.

Велика Вітчизняна війна завдала великих людських втрат та матеріальних збитків. Сотні тисяч дітей залишилися сиротами.

Постановою Уряду України № 917 від 30.07.44р. було створено перші 147 дитячих будинків, кількість яких щороку зростала. Станом на 1 вересня 1948 р. в Україні було 816 дитячих будинків з контингентом 152 тисячі вихованців, віддано на патронат і під опіку понад 130 тисяч дітей.

Реалізуючи рішення ХХ з`їзду КПРС та ряду урядових постанов в Україні, починаючи з 1956 року, приступили до організації і створення перших загальноосвітніх шкіл-інтернатів. Для їх організації було виділено кращі будівлі існуючих середніх шкіл та інших закладів, розпочато масове будівництво нових шкільних приміщень за типовими проектами. У 1956/57 навчальному році в Україні працювало вже 47 загальноосвітніх шкіл-інтернатів, де навчалося 9,4 тисячі учнів. Поступово кількість шкіл-інтернатів зростала. В 1959/60 навчальному році було створено 155 шкіл-інтернатів з контингентом 42 600 учнів. Для цього в основному будувалися типові навчальні корпуси та гуртожитки на 210, 240, 360, 420, 450, 600 учнівських місць. До початку 1960/61 навчального року функціонувало 263 школи-інтернати, в яких навчалося 72 тисячі учнів. У наступному році відкрилося 25 загальноосвітніх санаторних шкіл-інтернатів на 5 500 учнівських місць. Це були перші санаторні школи-інтернати в Україні, мережа яких почала розширюватися лише з 1967 року.

На той час у школах-інтернатах України працювали 20,9 тисячі вчителів і вихователів, з яких 71,3 відсотка мали вищу і незакінчену вищу освіту.

Значно поліпшилася навчально-матеріальна база шкіл-інтернатів. Вони мали 2018 навчальних кабінетів та 1242 навчальні майстерні, які поповнювалися обладнанням, устаткуванням, наочними посібниками, значну частину з яких виготовляли самі вихованці.

У 1965/66 навчальному році в нашій республіці працювало вже 532 школи-інтернати загального типу, в яких навчалося понад 212 тисяч учнів. Отже, за десять років кількість шкіл-інтернатів в Україні зросла в 11 разів, а кількість учнів у них - відповідно у 22 рази.

На цей період припадає швидкий розвиток і спеціальних шкіл-інтернатів. Якщо у 1956/57 році їх було 157 з контингентом 18,4 тисячі дітей, то у 1965/66 навчальному році їх кількість зросла до 281 з контингентом 44,4 тисячі учнів.

Також були розроблені і втілені в життя конкретні заходи щодо зміцнення їхньої матеріально-технічної бази, поліпшення складу керівних та педагогічних кадрів, удосконалення навчально-виховного процесу. Особливу актуальність мали питання органічної єдності загальної, політехнічної освіти і трудового виховання, формування змісту освіти, обґрунтування форм, методів, засобів навчання і виховання, визначення системи виробничого навчання, підготовки і підвищення кваліфікації педагогічних працівників. Ці та багато інших питань на той час були позитивно вирішені, що, безумовно, сприяло подальшому зміцненню і вдосконаленню шкіл-інтернатів.

У другому розділі «Оптимальні шляхи удосконалення навчально-виховної роботи у школах-інтернатах» викладено основний зміст навчально-виховного процесу в загальноосвітніх школах-інтернатах у досліджуваний нами період, систематизовано оптимальні шляхи його удосконалення, проаналізовано основні питання дидактичного, виховного та соціального характеру, а також охарактеризовано сучасний стан функціонування інтернатних закладів освіти і визначено перспективи подальшого їхнього розвитку.

Серед цих питань провідне місце займали проблеми забезпечення оптимального поєднання загальноосвітньої підготовки, виховних та виробничих заходів; взаємозв'язок навчального і виховного процесів. Особливо важливого значення набувало удосконалення змісту освіти, організації позаурочної виховної роботи, трудової та допрофесійної підготовки вихованців шкіл-інтернатів.

Постійне перебування учнів у школі-інтернаті протягом доби, тижня, місяця, навчального року давало змогу педагогічному колективу створити систему навчально-виховної роботи та забезпечити єдність педагогічного процесу і впливу на вихованців як на уроках, так і в позаурочний час. Це зумовлювалось педагогічно виправданим режимом дня і правилами внутрішнього розпорядку, постійною роботою педагогів з вихованцями, єдиними вимогами до учнів з боку педагогічного колективу.

Важливою перевагою шкіл-інтернатів над іншими типами загальноосвітніх закладів є те, що в них створено всі умови для позаурочної системи навчання, індивідуальної роботи вчителів з учнями, здійснення трудової підготовки, здобуття певної професії.

Навчальна робота в школах-інтернатах складалася з уроків, підготовки домашніх завдань та різної позаурочної роботи, спрямованої на поглиблення набутих знань, удосконалення умінь і навичок та застосування їх на практиці.

Особливістю організації навчальної роботи в школі-інтернаті було те, що учні домашні завдання виконували організовано, у визначений режимом час і під керівництвом педагога-вихователя або вчителя.

Повсякденний діловий зв`язок учителя і вихователя в умовах роботи шкіл-інтернатів став важливим фактором у боротьбі за підвищення рівня навчання і якості знань учнів.

Таким чином, уроки і підготовка домашніх завдань у школах-інтернатах становили єдиний педагогічний процес, який здійснювали учителі і вихователі спільно.

Велика увага у школах-інтернатах приділялась трудовому навчанню. Для цього створювались належні умови. Будувалися навчальні майстерні, організовувалися навчально-дослідні господарства, обладнувалися кабінети. Основним видом трудової підготовки були обслуговуюча праця та виробниче навчання учнів.

Значне місце у навчально-виховному процесі школи-інтернату займала позакласна і позашкільна виховна робота. Вона була складовою і невід'ємною частиною тієї великої педагогічної роботи, що проводилася у кожній школі-інтернаті як на уроках, так і в позаурочний час. Метою виховної роботи було подальше удосконалення знань, умінь і навичок учнів, підвищення їх морального і культурного рівня, психологічної і практичної підготовки учнів до самостійного життя, фізичне загартування.

Позакласна виховна робота доповнювала навчальну, яка проводилася на уроках і під час підготовки домашніх завдань.

Характерною ознакою позаурочної виховної роботи в школі-інтернаті, була її різноманітність. Вона проводилася у формі занять різних гуртків, секцій, клубів, читацьких конференцій, перегляду та обговорення кінофільмів і театральних вистав, конкурсів, вечорів відпочинку, екскурсій і туристичних походів, спортивно-оздоровчих заходів, а також суспільно корисної праці.

Першим етапом підготовки учнів шкіл-інтернатів до праці і самостійного життя було самообслуговування.

Самообслуговування організовувалось з урахуванням віку, статі, фізичних можливостей дітей, санітарно-гігієнічних вимог та правил охорони життєдіяльності.

Значна частина роботи з трудового виховання учнів шкіл-інтернатів, з перших днів їх створення, проводилася у різних гуртках, навчально-виробничих майстернях, дослідних ділянках та підсобних господарствах.

Найпоширенішою формою виховної роботи з дітьми була гурткова робота.

Гуртки створювалися виходячи із завдань всебічного розвитку учнів та їхніх побажань.

Профіль гуртків був досить широкий. Це передусім предметні: гуртки з поглибленого вивчення української, російської, іноземних мов, літератури, математики, фізики, хімії, біології, географії та ін. Крім цих гуртків, у школах створювалися різні технічні гуртки, такі як «Юний технік», «Юний радіотехнік», «Юний електротехнік», «Юний конструктор» тощо.

Відкривалася велика кількість гуртків сільськогосподарського профілю: гуртки юних садоводів, юних квітникарів, юних натуралістів, юних природоохоронців.

Безперечно, популярними серед вихованців шкіл-інтернатів, у той час, були гуртки, які мали виробничий характер. Це, насамперед столярний, слюсарний, швейний, шевський, в'язання, вишивання, моделювання, фотогурток.

Великою повагою у дітей користувалися гуртки художньої самодіяльності: музичні, танцювальні, хорові, драматичні, виразного читання та інші.

Крім гуртків, у школах-інтернатах організовувалися і працювали різні спортивні секції: легкої атлетики, художньої гімнастики, волейболу, футболу, стрільби, шахів, туризму.

Значних змін зазнала мережа шкіл-інтернатів України у 1966-1991 роках. Кількість шкіл-інтернатів загального типу і учнів у них різко скоротилася, а спеціальних - збільшилася. Якщо у 1964/65 навчальному році в Україні функціонувало 813 шкіл-інтернатів з контингентом 262,2 тисячі учнів, то у 1991/92 навчальному році їх було 702 з контингентом 147,4 тисячі учнів. Кількість шкіл-інтернатів загального типу зменшилась на 235 (з 544 у 1965 році до 309 у 1991 році), а спеціальних зросла на 124 (з 269 у 1965 році до 393 закладів у 1991 році). Разом з тим 111 шкіл-інтернатів зазнали перепрофілювання в інші навчально-виховні заклади, були укрупнені або закриті. Кількість дітей в інтернатних закладах зменшилася майже на 115 тисяч. Причиною такого стану стала, насамперед, втрата інтересу до них з боку органів державного управління. Внаслідок цього послабилося науково-методичне, кадрове, фінансове, матеріально-технічне забезпечення, суспільна підтримка шкіл-інтернатів.

Та все ж в Україні цей процес відбувався не так болісно. Турбота про дітей, людська доброта підказали й допомогли віднайти новий, як на ті часи, й перспективний напрям розвитку цих закладів.

На сучасному етапі в Україні функціонує 689 шкіл-інтернатів 28 типів: з них 184 - загального типу, 389 - спеціальні для дітей з вадами у фізичному або розумовому розвитку, 64 санаторні, 39 для дітей-сиріт і дітей, позбавлених батьківського піклування, 11 шкіл соціальної реабілітації.

Втілення нових політичних та економічних державних засад розбудови України потребує не тільки переосмислення попереднього досвіду діяльності інтернатних закладів освіти, але й створення якісно нових закладів суспільного виховання для соціально-педагогічної роботи з дітьми, які потрапили в складні життєві ситуації. Труднощі, що об`єктивно виникають на цьому шляху, спонукають шукати нові наукові підходи до організації соціально-педагогічних умов роботи з різними категоріями дітей та підлітків, найефективніші шляхи, форми і методи навчально-виховної роботи з ними, створювати нову модель навчально-реабілітаційного центру інтернатного типу (див. табл.1). Експериментальні дослідження з цього питання успішно проводяться у Запоріжжі (Хортицький навчально-реабілітаційний багатопрофільний центр), Кам`янці-Подільському (навчально-реабілітаційний центр), Києві (школа-інтернат № 15), Львові (реабілітаційний центр для дітей з вадами зору), Одесі (медико-педагогічний реабілітаційний комплекс для глухих дітей та соціально-педагогічний комплекс у Фонтанській школі соціальної реабілітації).

У висновках узагальнюється характеристика проведеного дослідження та формулюються підсумкові положення.

В ході ретроспективного аналізу вивчено історичні та соціально-педагогічні передумови створення інтернатних закладів освіти, виділено основні етапи їх розвитку, досліджено організаційно-педагогічні проблеми, які вирішувались у період становлення загальноосвітніх шкіл-інтернатів в Україні.

Проведене дослідження підтвердило, що на певних етапах розвитку нашого суспільства виникали різні типи навчально-виховних закладів. Виконавши свою соціальну функцію, вони замінювались іншими. На вимогу часу створювалися і розвивалися численні напрями суспільного виховання дітей в Україні: дитячі притулки, дитячі будинки, загальноосвітні школи-інтернати, школи-інтернати з поглибленим вивченням окремих предметів, гімназії-інтернати, ліцеї-інтернати, санаторні школи-інтернати, спеціальні школи-інтернати для дітей з вадами розвитку, школи соціальної реабілітації, навчально-реабілітаційні центри.

Проблеми неповних сімей, збільшення кількості дітей-сиріт, хворих дітей та дітей - інвалідів, ріст безпритульності, дитячої злочинності довели доцільність організації саме таких навчально-виховних закладів, їх подальшого розвитку і вдосконалення.

Загальноосвітні школи-інтернати відігравали і відіграють велику роль у розв`язанні важливого державного завдання - виконання Закону про всеобуч, - у формуванні гармонійно розвиненої особистості, підготовці вихованців до самостійного життя і праці, створенні належних умов для їх соціального захисту.

Вивчення і узагальнення досягнень кращих шкіл-інтернатів дають змогу визначити оптимальні умови для підвищення ефективності навчально-виховного процесу, а саме:

-витрат часу на уроці, збільшення його на самостійну роботу учнів за рахунок скорочення на перевірку домашнього завдання, з`ясування ступеня самостійності учня в процесі виконання домашньої роботи і засвоєння нового матеріалу. Забезпечення зв`язку вивчення основ наук з життям на уроках і в процесі позаурочної виховної діяльності учнів;

- здійснення повсякденного дійового зв`язку в роботі вчителя і вихователя, що забезпечує глибоке вивчення кожної дитини, диференційований підхід до учнів, своєчасне надання допомоги невстигаючим, створення необхідних умов для розвитку нахилів і здібностей дітей, виявлення їх обдаровань;

- чітке виконання режиму, який розроблявся відповідно до педагогічних і гігієнічних норм, позитивно позначається на розумовому розвитку дітей, сприяє значному підвищенню якості знань, створює сприятливі умови для подолання неуспішності і другорічництва, а також дає змогу дотримуватися оптимального співвідношення витрат часу на різні види діяльності, здійснювати педагогічний вплив на діяльність учнів і керувати зайнятістю вихованців, забезпечувати відпочинок, достатній для поновлення фізіологічних функцій організму.

Дослідження підтвердило, що школи-інтернати виконували у період їх становлення і виконують у сучасних умовах провідну соціально-педагогічну функцію корекції. Здійснення її закладами цього типу сприяє розв`язанню проблеми запобігання девіантної і делінквентної поведінки дітей та підлітків.

Такий підхід створює умови для зменшення кількості правопорушень неповнолітніх. Цей важливий соціально-педагогічний і правовий аспект діяльності інтернатних закладів освіти заслуговує на всебічну увагу та підтримку.

Досвід багатьох шкіл-інтернатів України засвідчує, що оптимальні умови соціального становлення особистості проявляються у функціонуванні творчих мікрогруп як соціального середовища, у позитивному ставленні учнів до визначених виховних напрямів і форм роботи, наявності співпраці і партнерства, взаємопідтримки та всебічної допомоги. Особливе місце у життєдіяльності дітей посідають так звані малі форми виховних заходів, де кожен може відчувати себе психологічно комфортно як у предметно-практичній діяльності, так і в спілкуванні (предметні конкурси, творчі змагання, засідання клубу, секції, гуртка, вечір відпочинку, літературний конкурс тощо).

Ретроспективні дослідження, вивчення передового досвіду створення та роботи загальноосвітніх шкіл-інтернатів України дали змогу виявити тенденції розвитку шкіл-інтернатів і розробити орієнтовну модель прогностичного характеру, що визначає перспективи розвитку дитячих будинків, шкіл-інтернатів різних типів. Нині ці розробки втілюються в життя, особливо при запровадженні нових форм утримання і виховання дітей у закладах інтернатного типу.

Це дослідження створило підґрунтя для подальшої розробки проблеми. Зокрема, більш глибокого вивчення і впровадження наукових педагогічних технологій для кожного окремого типу шкіл-інтернатів та перевірки ефективності їх безпосередньо на практиці.

Основні положення дисертації відображені в публікаціях автора

1. Справи невідкладні //Рідна школа.-1993.- № 2.- С.62-63.

2. З неослабною увагою //Дошкільне виховання.-1993.- №6.- С.4-5.

3. Актуальні проблеми соціально-реабілітаційної та корекційної допомоги в спеціальних закладах для дітей з психофізичними вадами //Дефектологія.-1996.- №1.- С.26-30.

4. На основі загальнолюдських цінностей //Рідна школа.-1997.-№3-4.- С.73-75.

5. Зберегти мережу. (З доповідної Колегії Міністерства освіти України) //Дошкільне виховання.-1997.- №8.- С.5-7.

6. Становлення та розвиток загальноосвітніх шкіл-інтернатів в Україні (1956-1966рр.)//Рідна школа.-1999.- №1.- С.74-75.

7. Становлення спеціальних шкіл-інтернатів в Україні (1945-1965 рр.) //Дефектологія.-1999.- №1.- С.51-52.

Анотація

Покась Віталій Петрович. Соціально-педагогічні основи становлення та розвитку загальноосвітніх шкіл-інтернатів в Україні (1956-1966 рр.)- Рукопис.

Дисертація на здобуття наукового ступеня кандидата педагогічних наук за спеціальністю 13.00.01 - теорія та історія педагогіки. - Інститут проблем виховання АПН України, Київ, 1999.

У дисертації розглядаються історичні та соціально-економічні передумови виникнення загальноосвітніх шкіл-інтернатів в Україні, організаційно-педагогічні проблеми їх становлення та невпинного розвитку в зазначений період.

Автором досліджені питання організації навчально-виховної роботи у школах-інтернатах, оптимальні шляхи її удосконалення, визначені перспективи подальшого розвитку закладів суспільного виховання.

Основні результати роботи знайшли практичне впровадження при розробці нової моделі навчально-реабілітаційного центру та створенні сучасних інтернатних закладів освіти в Україні.

Ключові слова: школа-інтернат, суспільне виховання, ретроспективний аналіз, соціально-педагогічні проблеми, модель навчально-реабілітаційного центру, позаурочна виховна діяльність, удосконалення навчально-виховної роботи, перспективи розвитку.

Аннотация

Покась Виталий Петрович. Социально-педагогические основы становления и развития общеобразовательных школ-интернатов в Украине (1956-1966 гг.)- Рукопись.

Диссертация на соискание ученой степени кандидата педагогических наук по специальности 13.00.01 - теория и история педагогики. - Институт проблем воспитания АПН Украины, Киев, 1999.

В диссертации рассматриваются исторические и социально-экономические предпосылки возникновения общеобразовательных школ-интернатов в Украине, организационно-педагогические проблемы их становления и неустанного развития в обозначенный период. Автором исследованы вопросы организации учебно-воспитательной работы в школах-интернатах, оптимальные пути ее усовершенствования, определены перспективы дальнейшего развития заведения общественного воспитания. Основные результаты работы нашли практическое внедрение при разработке новой модели учебно-реабилитационного центра и создании современных интернатных заведений образования в Украине.

Ключевые слова: школа-интернат, общественное воспитание, ретроспективный анализ, социально-педагогические проблемы, модель учебно-реабилитационного центра, внеурочная воспитательная деятельность, усовершенствование учебно-воспитательной работы, перспективы развития.

Annotation

Pokas Vitaly Petrovych. Social and pedagogical foundations of formation and development of secondary boarding - schools in Ukraine (1956-1966) - Manuscript.

The these is created for obtaining the scientific degree of the candidate of pedagogical sciences speciality 13.00.01 - Theory and History of Pedagogical Science. The Institute of education problems, part of the ARS (Academy of Pedagogical Sciences) of Ukraine, Kyiv, 1999.

The thesis is committed to exploring historical, social and economic factors of boarding-school system creation in Ukraine. The research also looks into organizational and educational problems of boarding-school system formation and its continual development throughout the above-mentioned term. The author of the thesis also did certain amount of research on educational and teaching activities organization at boarding-schools, including a few effective ways to perfect education at boarding-schools. Future perspectives on further development of that kind of public educational establishments are also found in the research work. The key results of the work were practically applied in the process of creation of a new model for a center of education and rehabilitation, as well as other kinds of modern boarding-schools in Ukraine.

The key words: boarding-school, public education retrospective method of analysis, social and pedagogical problems, model for a center of education and rehabilitation, extracurricular educational activities, enhancement of educational and teaching activities, future perspectives of development.

Размещено на Allbest.ru