Педагогічна роль військового командира

Размещено на http://www.allbest.ru/

Размещено на http://www.allbest.ru/

Педагогічна роль військового командира

Зміст

педагогічний командир офіцер дидактичний

Вступ

1. Структура педагогічної та дидактичної діяльності командира

2. Педагогічна майстерність офіцера та її елементи

3. Основні напрямки військово-дидактичної інновації

Висновки

Перелік використаної літератури

Вступ

Актуальність теми полягає в тому, що військовий педагог -- це фахівець, який займається навчально-виховною роботою у військах. Через специфіку військово-професійної діяльності та функціональних обов'язків кожен командир і начальник водночас є вчителем, вихователем і організатором усього військово-педагогічного процесу. Це накладає на нього дуже велику відповідальність як за зміст і результати власної педагогічної діяльності, так і за поведінку та результати навчально-пізнавальної діяльності підлеглих. Окрім цього, він залишається командиром.

Мета роботи, розглянути у чому проявляється педагогічна роль військового командира.

Об'єктом дослідження є педагогічна роль військового командира, предметом дослідження є безпосередньо військові командири.

Відповідальні дидактичні, розвиваючі та виховні функції несуть усі командири, починаючи від сержантів - командирів відділень і заступників командирів взводів. Безперечно, педагогічна підготовка у них є різною. Молодші командири її практично не мають, а офіцери також мають тільки певне уявлення про зміст і деякі аспекти цієї складної і змістовної діяльності. Це особливо стосується командирів взводів і рот.

З чим пов`язана така критична, з погляду педагогічної науки, ситуація? Перша і головна причина -- це недостатня психолого-педагогічна підготовка майбутніх офіцерів у вищих військових навчальних закладах. А непідготовленість офіцерів, у свою чергу, призводить до грубих помилок у дидактичному, психологічному і виховному аспекті.

Друга причина -- це несприятлива загальна соціально-економічна ситуація в суспільстві. Але, незважаючи на ці негативні обставини, більшість військових педагогів продовжують сумлінно виконувати свої педагогічні функції та досягають на цьому нелегкому шляху суттєвих результатів. Їх досвід доводить, що за наявності певної військово-професійної підготовленості, психолого-педагогічної компетентності, розвинутих особистісних властивостей кожен військовий педагог може досягти позитивних результатів у навчанні, вихованні та психологічній підготовці військовослужбовців. Слід тільки намагатися виявляти творчість та ініціативу в цій діяльності та у ніякому разі не залишатися байдужим до своїх вихованців. Тому дуже актуальними та своєчасними є висловлювання видатного грузинського педагога Ш.О. Амонашвілі: ”Не Бог народжує педагога-майстра. Вчителем не народжуються, а стають. Майстерність вчителя можна опанувати”.

1. Структура педагогічної та дидактичної діяльності командира

Будь-яка майстерність, у тому числі й педагогічна, розкривається в діяльності, причому в діяльності ефективній. Саме таке розуміння майстерності прийнято в педагогіці.

Основні компоненти військово-дидактичного процесу, в основі якого лежить військово-навчальна діяльність, стисло переглянемо основні з них.

Діяльність -- це система взаємодії суб`єкта зі світом, що постійно змінюється і в процесі якої формується, втілюється в об`єкті психічний образ та реалізуються відносини суб`єкта. Розглядаючи способи ведення будь-якої діяльності, у тому числі й військово-дидактичної, слід наголосити, що вона передбачає певне підпорядкування її суб`єкта і об`єкта. Об`єкт -- це те, на що спрямована діяльність суб'єкта, який підлягає певному перетворенню, зміні. У військово-дидактичному процесі це воїни, які певною мірою залежні від суб'єкта, тобто військового педагога. У цьому процесі він виступає ініціатором і організатором усього процесу.

В основі дидактичних впливів на об'єкт діяльності знаходиться свідомо сформульована мета, тобто ідеальний образ майбутнього результату дидактичних впливів. Основні цілі військово-дидактичного процесу визначаються змістом діяльності Збройних сил України і сформульовані у відповідних державних документах.

Цілі навчання військовослужбовця зумовлюють зміст цієї діяльності та способи її реалізації. Специфіка військово-професійної діяльності та її характер створюють сприятливі умови для застосування різноманітних прийомів, способів і форм взаємодії суб'єктів і об'єктів з метою реалізації існуючих цілей і змісту. Заключним етапом будь-якої діяльності є її результат. Отже, основними складовими військово-дидактичного процесу є мета, зміст, об'єкт, суб'єкт, результат і сам процес навчально-пізнавальної діяльності.

Ефективність усіх компонентів військово-дидактичного процесу багато в чому залежить від дій військового педагога - суб'єкта навчання. Він справляє безпосередній змістовний і багатогранний вплив на кожен його компонент. Зміст і характер цих впливів визначають кінцевий результат цього процесу. Головне, він має зробити об'єкт навчання центральною постаттю військово-дидактичного процесу, його активним, свідомим, ініціативним і зацікавленим учасником, тобто перетворити його на архітектора власної освіти. Тому завдання військового педагога полягає у тому, щоб навчити воїна вчитися, формувати у нього мотивацію навчально-пізнавальної діяльності та вдосконалювати власну особистість. Впоратися з цим дуже складним завданням вдається не кожному військовому педагогу, а тільки тим, які є справжніми майстрами своєї справи.

Можна визначити такі рівні результативності їх діяльності (кожен наступний включає в себе всі попередні) (рис. 1).

Размещено на http://www.allbest.ru/

Размещено на http://www.allbest.ru/

Рис. 1. Характеристика педагогічної діяльності офіцера

Репродуктивний рівень: педагог може і вміє розповісти іншим те, що знає сам.

Адаптивний рівень: педагог вміє пристосувати своє повідомлення до особливостей аудиторії.

Рівень локального моделювання: педагог володіє методикою навчання знанням, навичкам та вміннями за окремими розділами предметів бойової та гуманітарної підготовки, вміє формувати дидактичні цілі, передбачити необхідний результат і створити систему та послідовність залучення воїнів до навчально-пізнавальної діяльності.

Рівень системного моделювання: педагог має чітке уявлення про основні військово-професійні навички, вміння і знання, які слід формувати у воїнів за допомогою основних предметів бойової та гуманітарної підготовки і володіє відповідною методикою.

Рівень системно-модельованої діяльності та поведінки: педагог володіє відмінною і досконалою методикою перетворення предметів бойової та гуманітарної підготовки на засіб формування і розвитку особистості воїна, його потреби у самовдосконаленні.

На жаль, сержантський склад і деякі офіцери як педагоги сьогодні працюють на першому і другому рівнях. Перехід на наступні рівні потребує психолого-педагогічних знань і реалізації думки А.С. Макаренка про те, що в майбутньому в педагогічних закладах обов'язково будуть викладати і постановку голосу, і позу, і володіння своїм організмом, і без цього він не уявляв собі роботи вихователя. У ряді педагогічних закладів, у тому числі в Київському військовому гуманітарному інституті, Військовому інституті Київського національного університету імені Тараса Шевченка це вже здійснюється - нещодавно введено курс ”Педагогічна майстерність”.

На четвертому і п'ятому рівнях працюють тільки педагоги-майстри, які досконало володіють як теорією, так і методикою військово-педагогічної діяльності.

Для аналізу складових педагогічної майстерності військових педагогів слід чітко визначити структуру дидактичної діяльності, яка включає ряд конкретних видів діяльності. Це дії, які знаходяться у взаємозв'язку і, відповідно, є взаємозумовленими:

Діагностична діяльність, що пов'язана з вивченням особистості воїнів, виявленням і визначенням рівня їх загальної освіти та спеціальних знань, навичок і вмінь, які необхідні для військово-професійної діяльності та здійснення навчально-пізнавальних дій. У зв'язку з особливим характером військової діяльності та специфікою навчально-пізнавальних дій воїнів діагностика їх індивідуально-психічних особливостей набуває вирішального значення.

Орієнтовно-прогностична діяльність, яка полягає в умінні педагога визначити конкретні перспективи, зміст і методику дидактичної діяльності, передбаченні її результатів. Ця робота здійснюється на основі знання рівня індивідуальної підготовленості окремих воїнів, злагодженості військового підрозділу. На цій основі педагог спочатку ставить діагноз, а потім визначає конкретні орієнтири для підвищення бойової майстерності як окремого воїна, так і військових підрозділів. Ці дані він отримує під час контролю, перевірки та оцінки результатів військово-дидактичного процесу.

Наслідком цієї діяльності є наступна -- конструктивно-проектуальна. Ця діяльність передбачає постійне вдосконалення педагогом методики різних дидактичних заходів, які він використовує для навчання воїнів. Характер використаних методів та їх конкретна методика насамперед залежать від результатів попередніх дій.

Після виконання вищезазначених дій обов'язково настає організаційна діяльність. Посади командира роти і вище передбачають володіння офіцером організаційними навичками та вміннями щодо здійснення військово-дидактичного процесу у відповідних військових підрозділах і частинах. Від обґрунтованості та правильності цих дій залежить перебіг військово-дидактичного процесу та його конкретні результати.

Практичне здійснення конкретних дидактичних заходів, виходячи з розкладу занять та планів бойової та гуманітарної підготовки, передбачає наявність у військових педагогів практичних навичок і вмінь проведення занять за допомогою як традиційних, так і активних методів навчання, які було розглянуто в попередніх главах. Це потребує від педагога ґрунтовних знань матеріалу, що викладається, і уміння методично правильно викласти його воїнам, тобто володіння певною педагогічною технікою. Тільки творче сполучення цих двох елементів дає високий ефект від занять з бойової та гуманітарної підготовки.

Діяльність педагога - це особливий вид діяльності, який пов'язаний з людським чинником і передбачає комунікативно-стимулюючий компонент. Для його здійснення педагог має володіти такими особистісними якостями:

бути людиною доброї душі, любити вихованців такими, якими вони є, що має бути головним мотивом, стимулом військово-педагогічної діяльності;

уміти розуміти тих, кого виховує і навчає;

бути оптимістом;

має персоніфікувати людину майбутнього;

бути творчою людиною тощо.

Узагальнено це визначається як педагогічний такт.

Наступний напрямок діяльності військового педагога -- це аналітично-оціночний. Зміст його полягає в аналізі як власних навчальних дій, так і пізнавальних дій тих, хто навчається, виявленні в них позитивних сторін і недоліків, порівнянні отриманих результатів із запланованими та ін. За допомогою аналітично-оціночної діяльності військовий педагог здійснює зворотний зв'язок у своїй роботі, тобто своєчасно визначає конкретні результати власної діяльності та вносить до неї необхідні корективи.

Останній вид діяльності -- це дослідницько-творчий, який пронизує всі попередні види діяльності та своєчасно наповнює їх новим змістом. Творчість педагога -- це джерело його оптимізму, всебічного розвитку, нестандартного мислення, оригінального проведення дидактичних заходів, їх постійного вдосконалення тощо. З творчих педагогів виростають дійсно справжні майстри своєї справи. Можна також сказати: там, де немає творчості, там немає педагога. Творчі педагоги збагачують як теорію, так і методику військової дидактики, вони є авторами нових форм і методів навчання та виховання, засновниками авторських шкіл, оригінальних ідей і починань, ініціаторами інновацій.

Висновки: аналіз основних дій військового педагога свідчить про те, що така діяльність є різносторонньою і змістовною та потребує всебічної підготовленості, має багато вимірів вияву. Педагог повинен бути сам вихованою і освіченою людиною, і відповідно вимагав його власного виховання і освіти. Майстерність вихователя не якимось особливим мистецтвом, яке вимагає таланту, але це спеціальність, якій потрібно навчати, як потрібно навчати лікаря, музиканта його майстерності. Виходячи з цього, слід чітко визначити основні показники та ознаки педагогічної майстерності військового педагога. Лейтмотивом цього питання, мають бути слова: особистість виховується особистістю.

2. Педагогічна майстерність офіцера та її елементи

Ззовні майстерність педагога виявляється як вирішення різноманітних педагогічних задач, як успішна організація навчально-виховного процесу і отримання суттєвих результатів, але її сутність полягає в певних якостях особистості військового педагога, які породжують цю діяльність і забезпечують її ефективність. Ці якості, напевно, слід шукати не лише у військово-професійних і педагогічних навичках і вміннях, а й у певних особистісних якостях, які сприяють творчій та ефективній діяльності.

Розглядають педагогічну майстерність ”як найвищий рівень педагогічної діяльності (якщо характеризуються якісні показники результату), як вияв творчої активності особистості педагога (якщо характеризується психологічний механізм успішної діяльності)”. Як педагогічну категорію визначають так: ”Педагогічна майстерність -- це комплекс властивостей особистості, що забезпечує високий рівень самоорганізації професійної діяльності на рефлексивній основі”.

Найважливішими властивостями вони вважають: гуманістичну спрямованість діяльності педагога, його професійну компетентність, педагогічні здібності і педагогічну техніку (рис. 2). Усі складові педагогічної майстерності у них пов'язані між собою та їм властивий саморозвиток.

Размещено на http://www.allbest.ru/

Размещено на http://www.allbest.ru/

Рис. 2. Основні складові педагогічної майстерності

Гуманістична спрямованість вважається найголовнішою характеристикою майстерності педагога, що будується на основі ціннісних орієнтацій: на себе -- самоутвердження; на засоби педагогічного впливу (коли найважливіше для педагога - навчальна програма, дидактичні заходи і методика їх здійснення); на об'єкт навчання (допомогти йому адаптуватися до умови військово-професійної діяльності і знайти в ній смисл); на мету педагогічної діяльності (на допомогу воїнам в їх всебічному розвитку -- гуманістична стратегія).

Професійна компетентність, на їх думку, є підвалиною педагогічної майстерності. Зміст цього компонента, стосовно діяльності військового педагога, становлять глибокі військово-професійні знання, навички та вміння, професіоналізм у галузі психології та педагогіки, досконала методика здійснення навчально-виховних заходів.

Здібність до педагогічної діяльності - це третій елемент у структурі педагогічної майстерності. Провідною тут вважається чутливість до людини і до особистості. Цей елемент об'єднує.

Комунікативність -- професійна здатність педагога, що виявляється у спілкуванні, готовності легко вступати у взаємодію, викликати позитивні емоції у співрозмовника і відчувати задоволення від спілкування.

Перцептивні здібності - професійна проникливість, пильність педагогічна інтуїція, здатність сприймати іншу людину та розуміти її.

Динамізм особистості -- здатність активно впливати на іншу особистість.

Емоційна стабільність -- здатність володіти собою, зберігати самоконтроль, здійснювати саморегуляцію за будь-якої ситуації, незалежно від сили зовнішніх чинників, що провокують емоційний зрив.

Оптимістичне прогнозування -- передбачення розвитку особистості з орієнтацією на позитивне в ній і перетворення всієї структури особистості через вплив на позитивні якості.

Креативність -- здатність до творчості, спроможність генерувати незвичні ідеї, відходити від традиційних схем, швидко розв'язувати проблемні ситуації.

Четвертий елемент педагогічної майстерності, на їхню думку, становить педагогічна техніка як форма організації поведінки педагога. Педагогічна техніка - це конкретний інструментарій, навички та вміння організації та проведення різноманітних дидактично-виховних заходів. За відсутності або недостатнього розвитку інші елементи педагогічної майстерності залишаються нереалізованими. Педагогічна техніка -- це вміння використовувати психофізичний апарат як інструмент дидактично-виховного впливу, це конкретні прийоми та способи володіння собою (своїм організмом, настроєм, мовленням, увагою, уявою та ін.), а також методи впливу на інших (вербальними та невербальними засобами).

Відповідно до цих критеріїв визначаються кілька рівнів в оволодінні педагогічною майстерністю:

елементарний рівень -- педагог володіє лише окремими якостями професійної діяльності;

базовий рівень - педагог володіє основами педагогічної майстерності (це рівень, характерний для випускників педагогічних інститутів);

досконалий рівень характеризується чіткою спрямованістю дій педагога, їх високою якістю, діалогічною взаємодією у спілкуванні;

творчий рівень характеризується ініціативністю, творчістю у професійній діяльності. Педагог самостійно конструює оригінальні, педагогічно доцільні прийоми взаємодії. При цьому його діяльність базується на результатах рефлексивного аналізу.

Основними складовим педагогічної культури вважають:

педагогічну спрямованість;

психолого-педагогічну ерудицію;

гармонію розвинутих інтелектуальних і моральних якостей;

високу педагогічну майстерність і організованість в педагогічній діяльності;

уміння продуктивно сполучати навчально-виховну і науково-дослідницьку діяльність;

сукупність професійно важливих якостей, які дуже потрібні в педагогічній діяльності;

педагогічно спрямоване спілкування і поведінку;

постійне прагнення до самовдосконалення.

Стрижньовий компонент педагогічної культури, становить педагогічна майстерність, яка передбачає синтез розвинутого психолого-педагогічного мислення, професійно-педагогічних знань, навичок і вмінь, емоційно-вольових засобів виразності, що дозволяють йому успішно вирішувати навчально-виховні задачі.

Безумовно, всі вищевикладені підходи щодо визначення педагогічної майстерності є досить обґрунтованими. Але, виходячи зі специфіки діяльності військових педагогів на сучасному етапі функціонування Збройних сил України, слід наголосити про необхідність більш докладного визначення поняття ”педагогічна майстерність”, наповнення його конкретним змістом і чіткого виділення її складових, що має позитивно вплинути як на самих військових педагогів і на весь навчально-виховний процес у військових підрозділах і частинах, так і на об'єктів навчання і виховання.

Педагогічну культуру складають високий рівень опанування людиною педагогічного досвіду людства, педагогічно спрямовані якості та високий рівень розвитку її особистості як педагога. Щоденна військова практика свідчить про те, що суттєві результати в навчанні та вихованні особового складу досягають такі педагоги, які мають високу педагогічну культуру, і навпаки, негативні приклади брутальності, які, на жаль, також мають місце у військовій практиці, свідчать про відсутність цієї культури. Тому педагогічну культуру слід формувати цілеспрямовано і постійно розвивати, вона має бути підвалиною діяльності військового педагога і забезпечити як постійне вдосконалення навчально-виховного процесу у військових підрозділах, так і самовдосконалення кожного військового педагога.

Одним із основних показників педагогічної культури військового педагога є ступінь опанування ним педагогічного досвіду людства і його глибина, всебічність, багатогранність і усвідомленість. Педагогічний досвід -- це теорія і практика педагогічної діяльності людства та її результат, який має два взаємодоповнюючих рівня -- теоретичний і практичний.

Виходячи із специфіки діяльності військового педагога, слід підкреслити конечність йому як загальних і військово-професійних знань, так психолого-педагогічних. Ці групи знань у військового педагога становлять єдність, яка, по-перше, витікає з основ проведення педагогічного процесу в Збройних силах України, по-друге, з характеру його діяльності.

Зміст військово-професійних знань, навичок і вмінь становить компетентність військового педагога у військовій справі, що є основою для підтримання високого авторитету серед особового складу і професійного викладання предметів бойової та гуманітарної підготовки. Вони особистим прикладом демонструють воїнам значення військово-професійної компетентності у виконанні різноманітних функцій армійського життя, її важливість в бойовій обстановці та для забезпечення бойової та мобілізаційної готовності Збройних сил України. Безумовно, низька обізнаність у військовій справі безпосередньо негативно впливає на якість дидактичних і виховних заходів, тому однією з основних підвалин педагогічної культури військового педагога є його військово-професійна компетентність.

Не менш глибокі та всебічні знання потрібні військовому педагогу в галузі психології малої групи (військового колективу), спілкування, виховання і навчання, бойової діяльності.

Всебічні та глибокі знання у галузі як загальної, так і військової педагогіки забезпечують військовому педагогу, по-перше, теоретичну підвалину його діяльності, по-друге, опанування ефективної методики здійснення різноманітних навчально-виховних заходів. Безперечно, друге є похідною першого, тому що знання у галузі історії загальної та військової педагогіки, теорії навчання і військового виховання, проведення дослідницьких дій, часткових методик викладання предметів бойової та гуманітарної підготовки та інших навчально-виховних заходів лежать в основі формування ефективних навичок і вмінь кожного військового педагога.

У зміст поняття педагогічна техніка включають дві групи компонентів:

перша група компонентів - це уміння педагога управляти своєю поведінкою: володіння своїм організмом (міміка, пантоміміка); управління емоціями, настроєм (зняття надмірної психологічної напруженості, формування творчого самопочуття); соціально-перцептивні уміння (увага, спостережливість, уява тощо); техніка мови (дихання, постановка голосу, дикція, темп мови тощо);

друга група компонентів педагогічної техніки пов'язана з умінням впливати на особистість і військовий колектив та розкриває технологічний бік процесу навчання і виховання: дидактичні, організаційні, конструктивні, комунікативні уміння; технологічні прийоми висування вимог, управління педагогічними спілкуванням, організації різноманітних творчих колективних справ тощо.

Особливе місце у педагогічній техніці посідає мова педагога, яка має бути докладною, ясною, образною і в той же час -- конкретною і змістовною. Володіння мовою - це велике мистецтво.

Техніку мови педагога можна підсилювати за допомогою правильного дихання, постановки голосу, дикції та ритміки.

Наступний елемент педагогічної техніки -- це уміння педагога управляти як своїм психічним станом, емоціями та настроєм, так і тих, хто навчається.

Для цього він має керуватися такими засадами:

з самого початку навчального процесу і протягом його демонструвати воїнам свою довіру до них;

допомагати воїнам у формуванні та уточненні дидактичних і виховних цілей як кожного окремого заняття, так і військового навчально-виховного процесу;

завжди виходити з того, що кожен воїн має мотивацію до учіння;

виступати для воїнів як джерело різноманітного життєвого досвіду, до якого завжди можна звертатись за допомогою, коли треба;

бути таким для кожного воїна;

розвивати вміння відчувати емоційний настрій аудиторії та вміти його розшифровувати;

бути активним учасником групової взаємодії;

відкрито виражати в аудиторії свої почуття;

намагатися до емпатії;

добре знати самого себе.

Наступний компонент педагогічної техніки стосується технології здійснення різноманітних навчально-виховних заходів, уміння проводити їх на високому методичному і змістовному рівні. Прийоми та способи педагогічного впливу є досить різноманітними, деякі з них було викладено у главах цього посібника, які присвячено основним методам навчання військовослужбовців Збройних сил України. Конкретні прийоми управління психічними явищами людини викладено в інших джерелах.

Висновки: основними формами вияву педагогічної культури військового педагога є рівень оволодіння педагогічним досвідом людства, сукупність основних професійно-важливих особистісних якостей. Без педагогічної культури діяльність педагога втрачає своє гуманне забарвлення і ефективність. Високий рівень розвитку її основних елементів, гармонійне їх сполучення у військово-педагогічній діяльності та досягнення ефективних результатів у навчанні визначаються як педагогічна майстерність. Інакше кажучи, це зріз основних складових педагогічної культури військового педагога, які досягли високого рівня розвитку, та їх ефективний вияв у практичній діяльності (рис. 3).

Також педагогічну майстерність можна розглядати як повну реалізацію військовим педагогом свого ”Я” у військово-педагогічній діяльності, що виявляється в його саморегуляції та досягненні значних успіхів. Безперечно, наслідки діяльності будь-якого майстра відбиваються в її результатах. Отже, суттєвим і головним показником його майстерності є всебічний розвиток його вихованців.

Размещено на http://www.allbest.ru/

Размещено на http://www.allbest.ru/

Рис. 3. Основні складові педагогічної майстерності військового педагога

Таким чином, основними критеріями майстерності військового педагога виступають такі ознаки його діяльності:

доцільність (за спрямованістю);

ефективність (за результатами);

гуманність, демократичність і діалогічність (за характером спілкування);

оптимальність (у виборі змісту і засобів);

творчість чи оригінальність (за змістом діяльності);

науковість (за змістом матеріалу, що викладається, і за характером діяльності).

3. Основні напрямки військово-дидактичної інновації

Дидактичні інновації вже багато років є предметом зацікавлення педагогічної науки. Піднімаючи цю проблему на рівень наукового дослідження, вчені підкреслюють їх надзвичайну роль у підвищенні ефективності сучасної освітньої системи та її оптимізації. Дійсно, вони є немовби “локомотивом” нестандартних педагогічних ідей, впровадження нових методів, методик, форм і технологій навчання, внесення обґрунтованих змін у зміст навчання тощо.

Характеризуючи деякі новаторські тенденції, які мали місце у історії, можна дійти такого методологічного і методичного висновку. По-перше, будь-яка інноваційна діяльність вимагає всебічного методологічного обґрунтування. По-друге, її впровадження у дидактичну практику потребує чіткої методичної послідовності. Ця методична послідовність передбачає наявність певних фаз:

індивідуальної активності новаторів-піонерів;

планової спільної роботи однодумців;

планової та системної роботи суспільства.

У першій фазі окремі ентузіасти індивідуально працюють над нововведеннями в освіті. Вони є першопрохідниками до нових знань, першодослідниками нововведень у освітній процес, джерелом нових досліджень і обґрунтувань у цій надзвичайно важливій та відповідальній галузі суспільної діяльності.

На другій фазі відбувається творча співдружність однодумців, тобто створюються певні нові дидактичні системи, як, наприклад, система виховання М. Монтесоррі. Характерологічною властивістю цих систем є їх відносна ізольованість.

На третій фазі ці нововведення стають потребою суспільства і через це широко впроваджуються у масштабі суспільства чи кількох суспільств. Ця фаза, напевно, є найскладнішою, тому що вона вимагає перебудови суспільної свідомості, руйнування старих стереотипів, створення нових оригінальних методів, способів і форм освітньої діяльності.

Освіта, як складова підсистема глобальної суспільної системи, від якої вона на має права відставати, а навпаки - повинна їм передувати, має своєчасно враховувати всі ці зміни та відповідно своєчасно вносити корективи до власної структури. Власне, на вирішення цих складних завдань, у тому числі й у сфері військової освіти, спрямована Державна національна програма “Освіта” (“Україна ХХІ ст.”), Закон України “Про освіту”, Концепція безперервної системи національного виховання та низка інших державних документів. Інакше кажучи - освіта має йти в рівень з суспільним життям, своєчасно відгукуватися на її зміни та оперативно вносити відповідні нововведення до власної системи. Напевно, сучасна освітня система не має права пасивно і автоматично реагувати на всі ці зміни, а навпаки, має бути ініціатором і джерелом нових змін, активним учасником суспільного прогресу, нових досягнень в наукової, технічної, виробничої та власне освітньої галузях. Тим самим освіта має набувати нового спрямування, наповнюватися новим змістом, формувати людину майбутнього. Але, на жаль, сучасна щоденна освітня практика свідчить про те, що так не відбувається не завжди. Як наслідок цього, ми говоримо про кризу у освіті, у тому числі й у військовій. Дійсно, у ряді випадків сучасна освіта не є спроможною в силу як об'єктивних, так і суб'єктивних причин своєчасно реагувати на зміни, які відбуваються у суспільстві, встигати за ведучими тенденціями у різних сферах суспільного життя. У зв'язку з цим вона є надто закритою перед суспільством, важко впроваджує нові зміни у власні структури, функціонує інертно і неефективно, працює, використовуючи стару методику і технологію, не враховує індивідуально-психологічних та соціально-психологічних аспектів формування і розвитку всебічно розвиненої та творчо орієнтованої особистості, практично не формує людину майбутнього.

Отже, педагогічні категорії “військовий педагог” та “педагогічна інновація” тісно взаємопов'язані та взаємообумовлені. Тільки справжні педагоги спроможні до педагогічної інновації, тільки в їх лавах формуються нестандартні та оригінальні педагоги-новатори.

Дидактичні інновації у війську передбачають певні структуральні зміни у військово-навчальному процесі. Ці зміни можуть стосуватися як всієї військово-дидактичної системи, так й її окремих складових чи дій її учасників. Тут поняття “структуральні зміни” передбачає, в першу чергу, зміни не її складових, а характеру відношень між цими складовими, тому що основні складові цієї системи зостаються незмінними. Такий варіант розуміння дидактичної інновації у війську передбачає наявність трьох її головних цілей: по-перше, її спрямування на вдосконалення всіх складових військово-дидактичної системи з метою досягнення якомога найкращих оптимальних результатів у даних умовах; по-друге, збудження творчого мислення у військових педагогів та тих, хто навчається, формування у них мотивації інноваційної військово-дидактичної діяльності; по-третє, залучення військових педагогів і тих, хто навчається, до активної дидактичної інноваційної діяльності.

Мотивовані дидактичні інновації у війську сприяють підвищенню рівня бойової та гуманітарної підготовки, здійсненню цілеспрямованої креативної діяльності як суб'єктів, так і об'єктів військово-дидактичного процесу, активно формують мотивацію як служби в лавах Збройних сил України, так і наполегливої та зацікавленої навчально-пізнавальної діяльності, роблять учасників військово-дидактичного процесу архітекторами творчих успіхів у бойовій та мобілізаційній готовності. Безумовно, джерелом цього натхнення має виступати військовий педагог як більш освічений, досвідчений і старший товариш по службі.

Характер військової служби та загальних завдань Збройних сил України створюють достатньо необхідних передумов для цілеспрямованого впровадження у військово-дидактичний процес сучасних досягнень науки та техніки, інноваційного підходу до його організації та проведення, активного залучення воїнів до вирішення складних навчально-бойових завдань. Ці нововведення мають стосуватися всіх компонентів військово-дидактичного процесу й особливо - мети, змісту, методів, форм навчально-пізнавальної діяльності та об'єктивної оцінки її результатів.

Військова освіта в силу своїх особливостей та надзвичайного характеру порівняно з будь-якими іншими видами освіти потребує різноманітних нововведень. Нововведення у будь-якому її компоненті автоматично обумовлює значні зміни в інших компонентах, тому що все вони знаходяться у діалектичному взаємозв'язку. Саме тому важко впровадити нововведення тільки в певні її складові, не впливаючи на інші.

У матеріалах ЮНЕСКО, OECD/CERI “Нововведення у освітній технології” виділяються два види нововведень: глобальні (у всій системі освіти та виховання) та часткові (в окремих типах шкіл чи навчальних закладів).

Автор книги “Вчителі та інновації” К. Ангеловські класифікацію нововведень у освіті будує за такими критеріями [3]:

перший - за сферою впровадження;

другій - за способом виникнення процесу нововведення;

третій - за широтою і глибиною новаторських заходів;

четвертий - за підгрунтям, на якому з'являються, виникають нововведення (рис. 4).

На основі першого критерію автор виокремлює такі різновиди педагогічних нововведень у: змісті освіти; технології; організації; системі та управлінні; освітній екології.

За способом здійснення нововведення у освіті автор поділяє на:

систематичні, планові, заздалегідь замисленні;

стихійні, спонтанні, випадкові.

За третім критерієм автор визначає:

масові, крупні, глобальні, систематичні, радикальні, глибокі тощо;

часткові, малі, дрібні тощо.

На основі походження нововведень автор виділяє: зовнішні; внутрішні.

Размещено на http://www.allbest.ru/

Размещено на http://www.allbest.ru/

Рис. 4. Класифікація педагогічних нововведень (за К. Ангеловські)

Напевно, можна виокремити інші критерії класифікації педагогічних нововведень, наприклад, стосунки військовий педагог - об'єкт навчання. Але вищевикладена класифікація є достатньо всебічною і глибоко охоплює основні методологічні засади класифікації та досить докладно характеризує педагогічний процес. Через це її можна використовувати й у військовій дидактиці.

На жаль, військово-дидактична практика свідчить про те, що на сьогоднішній день у військовій дидактиці недостає свіжих і нестандартних ідей, психолого-педагогічно обґрунтованих нововведень. Тут існує низка причин. Але серед них найголовнішими є особистісний, науковий та матеріально-технічний причини.

У прийнятті, впровадженні та поширенні новаторських ідей людський фактор, тобто особистісний аспект, має надзвичайно велике значення, а в ряді випадків - головне. З цим пов'язано те, що людина водночас є, по-перше, джерелом і творцем нововведень і, по-друге, основним розповсюджувачем цих ідей. У зв'язку цим особистість військового педагога набуває надзвичайно важливого значення, у тому числі такі його провідні індивідуально-психічні властивості, як психолого-педагогічне мислення, постійна налаштованість на психолого-педагогічну творчість, педагогічні здібності та інших, без яких педагогічні нововведення, є практично, не можливими. Через це він має бути відкритим для новаторських ідей, бути готовим до них, до їх сприйняття та сміливого впровадження у навчально-виховний процес у Збройних силах України. Тут існує така закономірність: чим вищим є рівень і глибина освіти, тобто психолого-педагогічна ерудиція, тим вищим є схильність військового педагога до новаторства. У зв'язку з цим командири мають заохочувати таких педагогів, які мають постійний потяг до поповнення власних військово-професійних і психолого-педагогічних знань, методичних навичок і вмінь. Такі військові педагоги постійно спрямовані на новаторські ідеї, позитивно сприймають їх, намагаються впроваджувати у навчально-виховний процес, творчо ставляться як до власних дій, так і навчально-пізнавальної діяльності підлеглих.

Аналізуючи характер і результати діяльності військових педагогів серед них можна виокремити певні категорії. Наприклад, це можуть бути: новатори, передовики, помірні, ситуативні, консервативні.

До першої категорії, тобто до новаторів, безумовно, можна віднести тих військових педагогів, які є педагогами з великої літери, джерелом нових новаторських ідей, опрацювань, підходів до вирішення стандартних чи нових військово-педагогічних задач. Їм притаманний дух новаторства, вони постійно намагаються пізнати нові тенденції в організації, програмах та технологіях навчання і виховання військовослужбовців, як правило, критично оцінюють власні педагогічні дії та через це намагаються постійно вдосконалювати всі аспекти навчально-виховного процесу: організаційного, змістовного, процесуального. Серед них виростають великі педагоги, родоначальники авторських методик чи шкіл, нових концепцій навчання.

Другу категорію військових педагогів умовно можна назвати “передовиками”, тому що вони завжди знаходяться в перших лавах, коли йде розмова про впровадження новаторських ідей у навчально-виховний процес та його практичне здійснення. Головна їх властивість - постійна відкритість до нового і сталий пошук нестандартних ідей. Це вони роблять в силу особистісних внутрішніх потягів, власної позитивної мотивації до всього нового, намагання постійно шукати нове, нестандартне, вони є творчими експериментаторами.

До помірних можна віднести тих військових педагогів, які знаходяться у середині. Вони не намагаються бути першими, переважно критично ставляться до новаторських ідей, але роблять все, щоб не бути останніми. Вони спостерігають за новаторською діяльністю колег, оцінюють результати їх роботи. Коли ці результати позитивні, вони також починають впроваджувати це новаторство у власну педагогічну діяльність. Вони не обов'язково є прихильниками старого, але дуже критично ставляться до всього нестандартного, нового, оригінального, це їх лякає. Нові ідеї вони сприймають тільки після застосування їх більшістю педагогів.

До ситуативних можна віднести тих військових педагогів, які передостанніми приймають рішення про сприйняття нового. Ця категорія військових педагогів постійно має сумніви щодо новаторських ідей, важко пристосуються до них. Вони більше налаштовані на старе, ніж на нове. Чому їх можна визначити ситуативними? Тому що зміна їхньої думки до новаторства залежить від багатьох обставин. Найголовніше серед них, як сприймає це новаторство більшість педагогів і який результат вони від цього отримали.

Консервативні характеризуються тим, що вони є прибічниками старого, вивіреного, надійного. Вони дужо критично ставляться до нових ідей, важко їх сприймають, орієнтуються на традиції, звички. Вони серед військових педагогів останніми приймають рішення про перехід до нових організаційних, змістовних і методичних підходів.

Основним джерелом педагогічних нововведень був, є і буде творчий, оригінально мислячий, орієнтований на майбутнє військовий педагог. Там, де є висока педагогічна культура, там з'являється справжній педагог з великої літери. А там, де маємо педагога-майстра, там не має місця сірості, буденності, схематизму, бездуховності, там панує дух навчально-пізнавальної творчості, людяності, радості, відкриття нових знань, оригінальних ідей, там виростають особистості з великої літери.

Військово-дидактичний процес - це процес цілеспрямований, організований, систематизований і плановий. У зв'язку з цим постає нагальна потреба оптимізації процесу визначення мети навчання військовослужбовців, планування та координації зусиль різних командирів, штабів і служб, які займаються його плануванням, організацією і всебічним забезпеченням. До цих планів мають входити у методично обґрунтованій послідовності систематичні, комплексно передбачені головні військово-дидактичні заходи, які забезпечують як формування індивідуальної бойової майстерності, так і колективної в різноманітних кліматичних і бойових умовах. Всебічно обґрунтовані методично складені плани бойової та гуманітарної підготовки є важливою передумовою успішного проведення військово-дидактичного процесу у військових підрозділах і частинах, формування військово-професійної майстерності військовослужбовців.

Важливий напрямок інноваційного підходу до військово-дидактичного процесу - це вимір його результатів. Військова педагогіка потребує конкретних критеріїв оцінки результатів бойової та гуманітарної підготовки.

На своє інноваційне розв'язання очікують такі проблеми військової дидактики. Диференційоване навчання військовослужбовців як строкової служби, так і курсантів вищих навчальних закладів залежно від їх інтелектуальних можливостей. Ця диференціація має відбуватися за:

здібностями;

майбутньою професією;

інтересами об'єктів навчання;

талантами об'єктів навчання.

Як наслідок попередньої у вищих військових навчальних закладах виникає проблема навчання найбільш обдарованих курсантів (слухачів), тобто таких, які мають підвищені навчальні можливості. Вони характеризуються порівняно високим розвитком мислення, добрими навичками самостійної творчої роботи над навчальним матеріалом, великою працездатністю тощо.

Такі курсанти мають сприятливі індивідуально-психічні можливості для цілеспрямованої активної навчально-пізнавальної діяльності та ці можливості дозволяють виконати роботу більшу за обсягом та інтенсивністю, з тим щоб навчальне навантаження сприяло розвитку їх навчально-пізнавальних можливостей, а не, навпаки, затримувало б цей процес через недостатню завантаженість курсантів.

Отже, відносно цих курсантів потрібен інноваційний підхід до визначення змісту їх навчання, обґрунтування відповідних цьому змісту методів, форм і методик як колективної, так й індивідуальної навчально-пізнавальної діяльності. Тут мають також існувати певні державні нормативні документи, які регламентували б цей процес, але у ніякому разі не гальмували б його. На жаль, на сьогоднішній день у Збройних силах України такого документу не має, і через це у цьому напрямку переважно відбуваються тільки певні дискусії, а не має цілеспрямованої роботи.

Існує також проблема відставання воїнів у навчанні. Тут є кілька причин. Найголовніші серед них, це падіння рівня освіти серед призовників, слабкий стан здоров'я, недоліки фізичного розвитку, недостатній рівень вихованості і як наслідок цього - низька мотивація військової служби та навчально-пізнавальної діяльності, недоліки у діяльності дидактичної системи у війську, негативний вплив соціального оточення. Тут, напевно, більше повинна працювати педагогічна психологія і надати військовій дидактиці конкретні психолого-педагогічні обґрунтовані рекомендації щодо роботи з цією категорією воїнів.

Наступна проблема стосується оптимізації військово-дидактичного процесу. Проблема є актуальною, її розуміння у військовому середовищі існує, але бракує конкретних опрацювань у цьому напрямку. Оптимізація навчання військовослужбовців має відбуватися за ефективністю військово-дидактичного процесу, за якістю навчання, за оптимальністю витрат часу та зусиль воїнів на вирішення навчально-пізнавальних завдань.

Висновки: творча увага до інноваційного розв'язання військово-дидактичних проблем створює надзвичайно позитивні передумови для подальшого розвитку як теорії, так і практики військової педагогіки, відкриває нові горизонти цієї науки. Цей процес безпосередньо пов'язаний з особистісним фактором, тобто цілком залежить від військових педагогів. Тому існує безпосередня залежність між ними: там, де є творчий педагог, там є дух нововведень, там відбувається творчий невпинний пошук нових ідей у військовій дидактиці, там є місце новаторству, і навпаки. Тому проблема формування високої педагогічної культури у офіцерів є державною пріоритетною проблемою. Тільки справжні педагоги-майстри спроможні формувати гармонійно розвинутих особистостей, справжніх патріотів нашої Батьківщини, майбутніх творчих фахівців. Тільки творчі педагоги формують творчу особистість. У зв'язку з цим воїни більше шанують таких педагогів, шикуються на них, активно працюють на тих дидактичних заняттях, які вони організують і проводять. Ці заняття, окрім дидактичних цілей, мають значний виховний аспект і потенціал. Таким чином реалізується одна з основних закономірностей військово-дидактичного процесу - єдність навчання, виховання, розвитку і психологічної підготовки військовослужбовців.

Висновки

Аналіз основних дій військового педагога свідчить про те, що така діяльність є різносторонньою і змістовною та потребує всебічної підготовленості, має багато вимірів вияву. Педагог повинен бути сам вихованою і освіченою людиною, і відповідно вимагав його власного виховання і освіти. Майстерність вихователя не якимось особливим мистецтвом, яке вимагає таланту, але це спеціальність, якій потрібно навчати, як потрібно навчати лікаря, музиканта його майстерності.

Основними формами вияву педагогічної культури військового педагога є рівень оволодіння педагогічним досвідом людства, сукупність основних професійно-важливих особистісних якостей. Без педагогічної культури діяльність педагога втрачає своє гуманне забарвлення і ефективність. Високий рівень розвитку її основних елементів, гармонійне їх сполучення у військово-педагогічній діяльності та досягнення ефективних результатів у навчанні визначаються як педагогічна майстерність. Інакше кажучи, це зріз основних складових педагогічної культури військового педагога, які досягли високого рівня розвитку, та їх ефективний вияв у практичній діяльності.

Творча увага до інноваційного розв'язання військово-дидактичних проблем створює надзвичайно позитивні передумови для подальшого розвитку як теорії, так і практики військової педагогіки, відкриває нові горизонти цієї науки. Цей процес безпосередньо пов'язаний з особистісним фактором, тобто цілком залежить від військових педагогів. Тому існує безпосередня залежність між ними: там, де є творчий педагог, там є дух нововведень, там відбувається творчий невпинний пошук нових ідей у військовій дидактиці, там є місце новаторству, і навпаки. Тому проблема формування високої педагогічної культури у офіцерів є державною пріоритетною проблемою.

Перелік використаної літератури

1. Алексюк А.М. Загальні методи навчання в школі. - К., 1983.

2. Ангеловски К. Учителя и инновации. - М., 2008.

3. Барабанщиков А.В., Давыдов В.П., Феденко Н.Ф. Основы военной психологии и педагогики. - М., 1988.

4. Военная педагогика и психология. - М., 1998.

5. Галузинський В.М., Євтух М.Б. Педагогіка: теорія та історія. - К., 1995.

6. Гончаренко С.У. Український педагогічний словник. - К., 1997.

7. Державна національна програма Освіта (Україна ХХІ ст.). - К., 1994.

8. Ингенкамп К. Педагогическая диагностика. - М., 2011.

9. Коупленд Н. Психология и солдат. - М., 1991.

10. Методичний посібник для керівного та професорсько-викладацького складу з питань розробки нормативних документів вищих військових навчальних закладів Міністерства оборони України. - К., 1997.

11. Оконь В. Введение в общую дидактику. - М., 2008.

12. Основы военной психологии и педагогики / Под ред. А.В. Барабанщикова, Н.Ф. Феденко. - М., 1981.

13. Основы педагогического мастерства / Под ред. И.А. Зязюна. - К., 1987.

14. Основы педагогического мастерства: Учеб. пособие / Под ред. И.А. Зязюна. - М., 1989.

15. Ягупов В.В. Військова та соціальна психологія. - К., 2008.

16. Ягупов В.В. Основи загальної та військової психології. - К., 1996.

17. Ягупов В.В. Процес і технологія військово-педагогічних досліджень у Республіці Польща: Автореф. дисс. ... канд. пед. наук. - К., 2008.

Размещено на Allbest.ru