Знання української мови як важлива передумова розвитку духовно багатої, творчої особистості

Размещено на http://www.allbest.ru/

Вступ

Важлива передумова здобуття вищої освіти на сучасному етапі - забезпечення належного рівня мовної компетенції майбутніх фахівців. Це завдання вельми актуальне, адже нині стрімко розвивається наука, проте мовні і мовленнєві проблеми лишаються нерозвязаними.

Державний статус української мови, її суспільні функції, що мають інтегративний характер, здатність справляти різнобічний навчальний, розвивальний і виховний впливи на особистість, зумовили потребу запровадження у вишах України обовязково професійно зорієнтованого курсу „Українська мова”, при чому не лише для студентів - філологів, а й студентів інших спеціальностей.

Основна мета вивчення української мови - сформувати мовну і мовленнєво-комунікативну компетенцію особистості студента вищого навчального закладу, що володіє вміннями і навичками вільно, комунікативно доцільно користуватися засобами рідної мови, її стилями, типами, жанрами у різних видах мовленнєвої діяльності (аудіювання, читання, говоріння, письмо). Вивчення мови сприяє також розвиткові у майбутнього спеціаліста якостей, що характеризують його як інтелектуальну особистість.

Культура української мови включає низку складників :

1. Здійснення ефективної професійної комунікації.

2. Володіння українською мовою в усній і писемній формах, у різних стилях (розмовно-побутовому, художньому, науковому, офіційно - діловому, публіцистичному).

3. Уміння висловлюватися правильно й виразно, доречно використовувати різні стилістичні мовні засоби.

4. Володіння основами конструювання тексту відповідно до професійно - комунікативного задуму.

5. Доречне використання мовних засобів залежно від професійної сфери й мети спілкування.

6. Сформованість умінь і навичок роботи з текстами різних жанрів і стилів.

7. Додержання норм літературної мови у професійній сфері і розмовному спілкуванні.

Проблеми орфографії сьогодні

Практика показує, що останнім часом надто знижується грамотність не лише учнів, а й студентів. Це повязано з тим, що студенти менше читають художню літературу (а якщо і читають, то побіжно, лише для того, щоб ознайомитись із змістом твору), знизились вимоги з боку викладачів до свідомого засвоєння правил і застосування їх на практиці тощо.

Отже, першочерговим завданням викладача - словесника (вчителя - словесника), на мою думку, має бути постійна робота над зміцненням орфографічної та пунктуаційної грамотності студентів.

Писемна мова і орфографія - система правил про написання слів - виникли з потреб суспільного життя. Завдяки писемній мові людські думки, знання, досвід зберігаються в часі, передаються від покоління до покоління. Письмо невіддільне від орфографії, яка визначає норми писемної форми мовлення. Для повного оволодіння літературною мовою необхідно знати і зберігати мовні норми. Зберігати орфографічні норми не менш важливо, ніж вимовні.

Завдання навчання орфографії в тому, щоб, по - перше дати можливість зрозуміти й відчути велику суспільну значимість орфографії і необхідність опанування її ; по - друге, домогтися цілковитого оволодіння необхідними знаннями, вміннями і навичками з орфографії.

У вищому навчальному закладі орфографія вивчається на першому курсі - пропедевтичний курс - він передбачає вивчення основних орфографічних правил, орфограм, понять під час розгляду таких розділів, як „Фонетика”, „Морфологія”, „Словотвір” тощо. Пропедевтичний курс спрямований на те, щоб узагальнити, доповнити, повторити знання,удосконалити уміння і навички, здобуті у школі.

На другому курсі студенти вивчають розділ „Орфографія”, де детально, з урахуванням наукових відомостей, поглиблюють свої знання (наприклад, вивчають історичні чергування, спрощення і так далі).

Пізніше, на третьому - четвертому курсах вивчається методика української мови, що передбачає опрацювання „Методики вивчення орфографії української мови”, тобто аналіз основних методів, прийомів, засобів, принципів навчання орфографії тощо.

Аби досягти визначеної освітньої мети під час опанування мовного курсу, потрібно застосовувати комунікативно - функційний підхід. Важливу роль при цьому відіграє та умова, що необхідно підбирати мовленнєво - комунікативний дидактичний матеріал, який би враховував основні правила, що треба запамятати, помилки, що їх найчастіше припускаються у мовленні. Ефективність формування культури мови майбутніх фахівців залежить також від удалого добору вправ і завдань.

Одні дослідники вважають, що в основі орфографії повинні лежати теоретичні знання граматики, бо лише свідоме знання правил забезпечує міцні навички правильного письма. Інші доводять, що при навчанні орфографії основне значення має зорове сприйняття написаного.

Ще Ф.Буслаєв (1818- 1897) обгрунтував необхідність свідомого вивчення орфографії на основі знань з граматики і розробив вправи, що складаються зі списування текстів, до яких ставляться певні завдання, з диктантів, переказів, творів, перекладів. Вправи супроводжуються поясненням доти, доки правильне написання не стане автоматичним.

Пізніше І.Срезневський (1812- 1880) рекомендував творчі вправи, які б викликали допитливість, спостережливість, кмітливість і наполегливість у роботі.

Такі відомі лінгвісти, як О.Пєшковський і А.Булаховський також обстоювали необхідність вивчення орфографії у звязку з граматикою і на основі теоретичних знань граматики.

К. Д. Ушинський був прихильником свідомого навчання письма на базі граматики, не розділяв розвиток мови і знання з граматики. Великого значення надавав вправам (списування, диктант, твори, письмо по памяті тощо), розборам (граматичний, орфографічний). Також обгрунтував принципи свідомості і автоматизму при вивченні орфографії ; вважав, що необхідно розвивати усне мовлення і, відповідно, логічне мислення.

Також питання орфографії досліджували Д.І. Тихомиров, В.П. Шереметьєвський, В. Лай, Е. Мейман

Навчання грамотному письму спирається на загальновідомі дидактичні і методичні принципи навчання. І насамперед вивчення орфографії і пунктуації у постійному звязку з граматикою, поєднання свідомості з автоматизмом, звязок навчання орфографії і пунктуації з розвитком мови. Звязок навчання орфографії з граматикою зумовлюється тим, що одним із основних принципів українського правопису є морфологічний, за яким зберігається однакове написання морфем незалежно від зміни в їх вимові в різних формах одного і того самого слова чи в споріднених словах. Наприклад, однаково пишуться корені у словах весна - весни, великий - велич, річка - річці, ніготь - нігті ; префікси у словах розбити - розквітнути, зробити - зшити. Необхідно розрізняти слова на память - напамять, у горі - угорі. Робота над засвоєнням орфографії супроводжується орфографічним розбором, що тісно повязаний з морфемним, словотворчим і розбором за частинами мови.

Граматика є теоретичною базою для оволодіння орфографією, тому під час вивчення різних граматичних явищ треба звертати увагу на орфографічну передачу їх, повязувати орфографічні правила з граматичними. Так, скажімо, при вивченні відмінювання іменників третьої відміни важливо зосередити увагу на правописі відмінкових закінчень орудного відмінка однини, в якому буває або не буває подвоєння букв (тінню, піччю, розкішшю, але повістю, радістю), а також ставиться апостроф (любовю, матірю). Зясовуючи правопис відмінкових закінчень іменників першої і другої відмін, звертаємо увагу на кличну форму,на роль її у реченні, закріплюємо вживання розділових знаків при звертанні, зміцнюємо навички виразного читання речень із звертаннями.

Наведемо приклад зразків проблемно - пошукових завдань, спрямованих на розвиток правописних умінь студентів у процесі опрацювання теми „Правопис іменників другої відміни чоловічого роду однини”.

Лінгвістичний експеримент.

Розгорнути подані абревіатури в повні назви й записати їх. Визначити рід цих слів. Дослідити, до яких відмін належать стрижневі слова. Поставити їх у формі родового відмінка однини. Виділити закінчення.

ККД, ВНЗ, АЕС, ТЕС.

Вибірково - розподільний диктант.

Подані географічні назви поставити у формі родового відмінка однини й записати до відповідної колонки таблиці.

- а (-я) - у (-ю) паралельні закінчення

Пояснювальний диктант.

Записати у формі родового відмінка однини іменники чоловічого роду другої відміни : а)назви обласних центрів України ; б) назви річок і озер України. Виділити закінчення. Пояснити орфограми.

Творчий диктант.

Прочитати текст, розкриваючи дужки. Зясувати, у якому відмінку вжито слова з дужок у тексті. Пояснити закінчення. Або : переписати текст, виділити всі орфограми, пояснити написання.

Тестові завдання.

1.Визначити рядок, у якому всі іменники, вжиті у формі родового відмінка, мають закінчення - а, - я.

2.Вказати рядок, у якому всі іменники у формі родового відмінка однини мають закінчення - у, - ю.

3.Знайти рядок, у якому іменники - власні назви мають паралельні закінчення.

При вивченні дієвідмінювання дієслів необхідно звертати увагу на написання -е, -и та -ь в особових закінченнях (напишеш, пересадиш, носить, сядь). Правописні моменти варто включати у морфологічні розбори усіх частин мови.

Свідомість і автоматизм при навчанні орфографії забезпечуються тоді, коли учні добре усвідомлять суть орфографічного чи пунктуаційного правила, вироблять навички правильного перенесення конкретного якогось правила на ті випадки, що йому підпорядковуються. Лише повне усвідомлення правил приводить до оволодіння грамотним письмом.

Для вироблення автоматичності грамотного письма потрібна система тренувальних вправ, при виконанні яких відбувається процес перетворення свідомої діяльності по застосуванню правила правопису на діяльність автоматичну.

Вправи з розвитку звязного мовлення супроводжують увесь процес навчання грамотному письму, бо під час довільної творчості добре активізується і збагачується словниковий запас, удосконалюється граматична, орфографічна, пунктуаційна грамотність.

Важливо домагатися від дітей доказовості в поясненні виучуваного орфографічного чи пунктуаційного матеріалу. Якщо студент, розмірковуючи вголос, здатний швидко обгрунтувати, чому слово пишеться так, а не інакше, чому ставиться саме цей розділовий знак, а не інший, це означає, що він свідомо засвоїв правописний матеріал. Розповідаючи про вивчене на парі (на практичному, семінарському занятті), студент повинен підтверджувати кожне теоретичне положення власними прикладами.

На практиці ж випливає зовсім інша картина : студенти лиш спроможні назвати орфограму чи пунктограму, а пояснити її написання не можуть. Це свідчить про те, що вони не бачать слова, не відчувають речення.

Також важливо, щоб студенти, пояснюючи написання, не перебивали один одного, доповнювали і виправляли відповідь товариша лиш після її закінчення. Варто навідними запитаннями допомогти студенту самому виправити допущені помилки. Наприклад, якщо студент сказав, що сільськогосподарський пишеться через дефіс, то доцільно запропонувати йому виконати словотвірний розбір цього слова. Це допоможе швидше збагнути, що разом пишуться прикметники, утворені від залежних слів. Якщо ж студент плутає правила вживання апострофа у словах типу медвяний, звязківець, розмяк, можна запропонувати виконати розбір за будовою, після чого легше встановлюється закономірність у правописі даних орфограм.

Такий спосіб виправлення помилок сприятиме успішному оволодінню учнями необхідними орфографічними вміннями та навичками. За інших умов вони механічно повторюватимуть формулювання правил, не завжди вдумуючись у зміст сказаного.

Головним у навчанні орфографії є теоретично-практичний метод тренувальних вправ (усних і письмових). Для того, щоб орфографічні вміння перетворились у міцні і сталі навички, необхідно дотримуватись певної послідовності і системності у доборі вправ.

У методиці визначається така послідовність виконання вправ з орфографії :

1-ий етап - вправи на розпізнання орфограм із метою вироблення вмінь. Це : помічати орфограми при зоровому сприйманні тексту ; знаходити орфограми при сприйманні тексту на слух (і пояснювати їх) ; записувати текст, пропускаючи орфограми.

2-ий етап - вправи і завдання - обґрунтувати написане.

3-ій етап - дописування слів, вставляння пропущених орфограм.

4-ий етап - добір власних прикладів.

5-ий етап - творчі вправи.

Отже, розрізняються такі основні види орфографічних вправ:

1. Списування (відтворення запису без будь - яких змін і творче, тобто ускладнене різними завданнями, виконання яких вимагає застосування правил). Списування супроводжується поясненням написання кожної орфограми. Списування може бути текстуальним (суцільним, дослівним) і вибірковим, коли треба виписати окремі слова, словосполучення з певними орфограмами. Можна використовувати списування - переклад.

До творчого списування доцільно додати такі завдання 6 підкреслити окремі букви, склади, морфеми з орфограмою ; вставити пропущені букви чи склади ; виписати з тексту слова, написання яких пояснюється одним правилом і т. д. При вибірковому списуванні можна виписувати слова з різними орфограмами у різні колонки. У кінці цього виду роботи реалізується звязок орфографії з граматикою і розвитком мови, що в свою чергу сприяє кращому засвоєнню правопису. Списування має бути свідомим, а не механічним. Обовязкова умова списування - чисте, охайне, каліграфічне письмо.

2. Орфографічний розбір.

Ця вправа передбачає аналіз і пояснення написання слів, що допомагає закріпити знання з орфографії, виробити міцні правописні навички. Розбір тісно повязаний з аналізом за будовою слова і частиною мови, тобто орфографічний розбір покликаний зясувати правопис того чи іншого слова, але, звичайно, на основі знань і будови слова, особливостей певної частини мови. За способом проведення розбір буває усний і письмовий, а за обсягом - повний (пояснюються всі орфограми) і частковий (пояснюється одна орфограма).

Найчастіше визначають таку послідовність орфографічного розбору :

а) слово з орфограмою ;

б) частина мова, до якої належить аналізоване слово ;

в) орфограма, яку треба пояснити ;

г) правило, яким пояснюється орфограма ;

д) підбір власних прикладів.

Наприклад, орфографічний розбір слова розбити :

а) аналізоване слово - розбити ;

б) дієслово ;

в) орфограма - написання префіксів роз -, без - ;

г) у префіксах роз -, без - пишеться буква - з - ;

д) розкрити, безмежно, розбігтись.

3. Робота з орфографічним словником.

Цей вид допомагає студентам запамятовувати важкі в правописному плані слова, дає можливість урізноманітнювати методи практичного вивчення правопису. За орфографічним словником можна виконувати і різні вправи з морфології. Наприклад, з якоїсь сторінки чи окремої статті виписати слова з тими чи іншими орфограмами і зясувати їх правопис (слова з префіксами роз -, без -, пре -, при -, з -, с -, прислівники, що пишуться через дефіс, разом, окремо і т. д.). Цей вид роботи може бути ускладнений таким завданням, як : ввести певні слова у речення або утворити словосполучення чи скласти звязний невеликий текст.

4. Різні види диктантів.

Це одна з найефективніших форм роботи. Диктанти сприяють виробленню міцних орфографічних навичок, пунктуаційних навичок, для закріплення і повторення знань з фонетики, лексики, граматики. Написання диктантів сприяє розвитку мислення, уваги, зосередженості, памяті, слуху, зору.

Виділяють багато видів диктантів залежно від того, який критерій кладуть в основу : мета проведення, характер запису і час пояснення орфограм у тексті.

Різні дидакти користуються неоднаковою класифікацією диктантів.

За метою проведення виділяють :

- контрольні - основне завдання такого диктанту - перевірити знання, навички, уміння студентів; сприяє міцнішому засвоєнню правил. Спочатку читається весь текст, зясовується, чи є незрозумілі слова, якщо є - пояснюються ; потім текст записують - по частинах ; після запису всього тексту викладач читає ще раз і збирає роботи.

- навчальні ;

- контрольно-навчальні - такі диктанти активізують роботу на заняттях з української мови, розвивають навички самоконтролю, спонукають до самостійного аналізу помилок, пояснення орфограм.

За характером запису тексту :

- дослівні (текстуальні), тобто такі, у яких текст записують без змін, дослівно ;

- із зміною тексту (окремих слів, речень). Ці диктанти, в свою чергу, поділяються на :

а) вибіркові - наприклад, виписати з тексту лише ті речення, де є зазначена орфограма (написання великої букви, спрощення, написання префіксів роз -, без -, з-, с -, при -, пре - і т. д.) ; ці диктанти можуть бути ускладнені. Наприклад завдання : виписати не просто слова з певною орфограмою, а й віднести ці слова до певної групи (колонки) ; такі диктанти є досить корисними, тому що вимагають свідомого, вдумливого ставлення до роботи, адже в тексті необхідно розпізнати і відібрати слова, які пишуться за певним правилом; крім того за порівняно короткий час опрацьовується правопис орфограм на широкій лексичній базі.

б) вільні - вільні диктанти включають також роботу із розвитку звязного мовлення, сприяють збагаченню лексики, розвивають вміння вільно, чітко, лаконічно, правильно висловлювати свої думки ; для вільного диктанту береться суцільний текст, який легко можна поділити на частини з двох - трьох обєднаних речень ; спочатку читається весь текст і потім - по два - три речення без повторення, а студенти самостійно записують у зошити (у вільному викладі, зберігаючи основний смисл).

в) творчі - ці диктанти включають різні види тренувальних вправ творчого характеру, що виконуються у процесі запису тексту, речень, слів.

Наведемо приклад вправ :

Наприклад, завдання - розширити речення за рахунок введення означень, обставин і т. д. ; слова можуть бути із вставок, або самостійно придумані студентами ; потім перевіряється правопис введених у речення слів і правильність (влучність) добору. Таким чином цей вид роботи ще й розширює лексичний запас. Ще один вид роботи - це орфографічно - граматична робота, що полягає в заміні одних граматичних форм іншими (у тексті даються форми теперішнього, майбутнього часу дієслів, а треба записати у минулому часі ; поставити іменники у множині чи однині ; розкрити дужки, поставивши дієслова у формі певного часу, відмінка, особи тощо.). Третій різновид - це заміна словосполучень або речень окремими словами.

За часом пояснення орфограм розрізняють :

- попереджувальні - орфограми пояснюються до початку запису ; потім текст записується і перевіряється. Такий диктант може бути зоровим і слуховим. При першому текст вивішується на дошку або роздається на парти ; далі зясовується правопис слів у тексті ; тексти збираються (закриваються) ; потім записується під диктовку ; далі знову звіряються із відкритим текстом. При другому виді роботи після повторення орфографічних правил викладач читає текст ; колективно обговорюються орфограми ; потім текст перевіряють і записують у зошити.

- коментовані - орфограми пояснюються у процесі запису тексту ; можна записувати по одному реченню і відразу визначати і аналізувати орфограми.

- пояснювальні - орфограми пояснюються після запису всього тексту. Проводиться двома шляхами : текст записується під диктовку викладача ; далі - читають по одному реченню і визначають і пояснюють орфограми ; інший спосіб - один студент пише речення на дошці, інші - у зошитах. Після запису кожного речення звіряються, визначають помилки, пояснюють орфограми.

Окремо виділяють словникові диктанти, диктанти - переклади.

При словниковому диктанті записуються слова на певне правило чи орфограму. Такий вид роботи сприяє тому, що за невеликий проміжок часу на великому лексичному матеріалі закріплюється те чи інше орфографічне правило. Цей диктант може бути попереджувальним, пояснювальним, творчим (наприклад, якщо необхідно змінити форму слова), словниковий диктант - переклад.

Диктант - переклад найчастіше передбачає переклад з російської мови на українську. Також сприяє збагаченню лексики, розвитку мовлення, мислення тощо.

5. Запис вивченого напамять тексту - для виконання цього виду роботи треба дібрати текст, детально пояснити усі орфограми, а потім по памяті записувати текст у зошити.

6.Перекази, твори.

Ці види вправ дають можливість студентам користуватися одержаними знаннями і навичками в процесі самостійного викладу думок, що, в свою чергу, сприяє кращому засвоєнню правописних, орфографічних навичок. Можна підібрати текст, де було б багато слів на визначене орфографічне правило. Також перекази і твори можуть бути ускладнені орфографічними завданнями (змінити в переказі особу чи часову форму дієслова, число іменника, що веде до зміни орфограм).

Гарно себе зарекомендували вправи - ігри.

Гра забезпечує підтримання живого інтересу студентів до навчання, розвиває в них потяг до знань, бажання примножувати свій інтелектуальний набуток, формує вміння стрімко осмислювати навчальний матеріал, якісно проводити його аналіз, робити самостійні висновки, чітко, логічно висловлювати свої думки.

Наприклад, гра „Біг з барєрами”.

Завдання, що їх складають, можуть бути орфоепічними, орфографічними, словотвірними, лексичними, синтаксичними, пунктуаційними. Вивчаючи тему „Прикметник”, можна запропонувати орфографічний барєр : від наведених географічних назв утворіть прикметники (в основі слів відбуватиметься чергування приголосних).

Гра „Від добрих сусідів”.

Студенти одержують по два аркуші з текстом та один чистий. На чистий аркуш вони переписують одержаний текст, але поставивши на місці орфограми три крапки і пропускаючи деякі розділові знаки. Після виконання цього завдання студенти рядами обмінюються підготовленими текстами і переписують їх, правильно заповнюючи пропуски і вживаючи розділові знаки. Потім відбувається перевірка, обрахунок помилок, що їх припустилися студенти. Така гра сприяє вдосконаленню мовних навичок студентів, поглибленню їхніх знань, розвиває увагу, спостережливість.

Гра „Літературний редактор” - сприяє піднесенню культури мовлення студентів, прищепленню їм навичок літературного редагування, умінню глибоко осмислювати чуже мовлення.

Гра „Пастка” - дає студентам можливість закріпити або повторити важливу мовну інформацію, розвиває спостережливість, уважність, уміння швидко аналізувати мовний матеріал. Матеріалом пошуку „пастки” може бути група слів, словосполучень, речень і окремий текст.

А, наприклад, гра „ Правописна селекція” - дає змогу закріпити правописні навички, піднести їх до ступеня автоматизму, тренує память, увагу, спостережливість. (Учням дається по 5 карток, на кожній з яких записано по 10 слів. Треба якнайшвидше знайти картки, на яких слова написані без помилок).

Ігрове завдання „Четверте зайве”. Подані іменники поставити у формі родового відмінка однини. Визначити в кожному рядку „зайве” слово. Свій вибір обгрунтувати. Зайві іменники ввести у словосполучення так, щоб вони виступали залежними словами у формі родового відмінка однини.

Отож грі, як одній із форм співпраці, співдії, співтворчості студента і викладача, належить чільне місце в лінгводидактиці, бо її наявність в озброєнні мовника (словесника) дає змогу „максимально врахувати психологічні, індивідуальні властивості особистості, сприяти формуванню і удосконаленню мовних умінь і навичок”.

При вивченні орфографії можна також використовувати вправи з ключем. Такі завдання є цікавішими, вони дають змогу визначити прогалини у знаннях з правопису, спонукають до мислення, пошуків правильної відповіді, вносять елемент „ нестандартності” у процес навчання.

Наведемо приклад таких завдань : Тема „Вживання апострофа і мякого знака” : записати подані слова у дві колонки, у кожному слові підкреслити першу букву, прочитати вислів (ключ - народне прислівя, приказка).

Отже, вивчення орфографії є надзвичайно важливим у процесі навчання української мови. Про це свідчить те, що багатьох науковців (Буслаєв, Ушинський, Срезневський, Тихомиров, Шереметьєвський та інших) здавна цікавили питання розвитку правопису, його важливості і необхідності для людей, були різні підходи і принципи до успішного оволодіння орфографічними вміннями і навичками. Зокрема визначали загально дидактичні і спеціальні принципи оволодіння орфографією (свідомості, науковості, автоматизму, міцності, звязку із граматикою, з розвитком звязного мовлення тощо.). Початок цей процес бере у школі, а вищих навчальних закладах ми лише удосконалюємо, поширюємо знання студентів, повторюємо вивчені у школі правила і намагаємось заповнити прогалини у знаннях з правопису української мови. Існує надзвичайно різноманітна система вправ із орфографії. Це такі, як різні види диктантів (пояснювальний, коментований, вибірковий, словниковий, попереджувальний контрольний, навчальний, вільний і т. д.), вправи - ігри, вправи із ключами, проблемно - пошукові завдання, творчі вправи (перекази і твори), орфографічні розбори, списування, використання орфографічного словника тощо. Крім того, правописні навички студентів удосконалюються і під час вивчення таких розділів української мови, як граматика, фонетика, орфоепія. Запорукою успішного оволодіння правописними навичками і вміннями є постійна робота над собою, а також постійна робота на парах. Це включає як самостійний аналіз студентом своїх помилок, так і взаємне виправлення, або під керівництвом викладача. Слід завжди памятати, що орфографічна вправність - невідємна частина загальної грамотності людини, а стан грамотності характеризує рівень її культури.

орфографія навчальний вивчення диктант

Використана література

1. Олійник І. С. „Методика викладання укр. мови”. - Вища школа. - 1979 р.

2. Омельчук С. „Формування правописних умінь студентів”./ Дивослово. - № 6. - 2008 р.

Размещено на Allbest.ru