Співробітництво педагога і вихованця – основа педагогічного процесу в позашкільному закладі

Размещено на http://www.allbest.ru/

Размещено на http://www.allbest.ru/

Співробітництво педагога і вихованця - основа педагогічного процесу в позашкільному закладі

Вступ

Вся сукупність змін, що відбуваються в економічній, політичній, соціальній і духовній сферах життя суспільства, призвела до гострої необхідності пошуку й імплементації нових стратегій у системі освіти з урахуванням потреб суспільства. Уся діяльність у реальному світі, починаючи від функціонування людини до її відчуття самої дійсності, ґрунтується на різноманітних типах взаємодії, які вона використовує як засіб пізнання або знаряддя. Педагогічна взаємодія в позашкільному закладі є частиною цієї глобальної взаємодії. Реалізація курсу України на європейську інтеграцію, впровадження нових педагогічних технологій актуалізують роль позашкільних закладів, які є одним із аспектів педагогічного процесу. Це затверджено на державному рівні в нормативних актах: «Законі України про позашкільну освіту», «Положенні про позашкільний навчальний заклад», «Державній цільовій програмі розвитку позашкільної освіти».

Педагогічна взаємодія є необхідною умовою ефективності педагогічного процесу. Поняття «взаємодія» включає в себе в єдності педагогічний вплив і власну активність вихованця, що виявляється у відповідних уявленнях або опосередкованих впливом на педагога й на себе самого (самовиховання).

Взаємна активність вихователів і вихованців у педагогіці позначається термінами педагогічна взаємодія, педагогічне співробітництво, педагогічне партнерство. Взаємодія - це своєрідне втілення зв'язків, взаємин між людьми, котрі, вирішуючи спільні завдання, взаємовпливають, доповнюють один одного і досягають успіху в розв'язанні поставлених завдань. Сенсом спільної діяльності або взаємодії в навчальному процесі є співробітництво його учасників. У процесі співробітництва відбувається перебудова рольових відносин педагога й учнів у рівноправні. Ідея співробітництва, діалогу, партнерства у взаємовідносинах суб'єктів навчальної діяльності - одна з основних у педагогіці останніх років.

1. Сутність педагогічної взаємодії

Педагогічний процес - це динамічна взаємодія вихователів і вихованців, спрямована на досягнення поставленої виховної мети. Педагогічна взаємодія своєрідна: її зміст та способи визначаються завданнями виховання і навчання людей. Завдання заздалегідь передбачають зміну стану, перетворення властивостей і якостей вихованців. Тому можна констатувати, що педагогічний процес є процесом, у якому соціальні ідеї перетворюються в якості особистості.

Педагогічна взаємодія набуває дієвості, якщо технічні прийоми, які використовує педагог, сповнені високих прагнень гуманістичного відношення до вихованців і спрямовані на розвиток їхньої особистості. Визначаючи у свій час навчально-виховний процес як «багатогранний процес постійного духовного збагачення й оновлення», В.О. Сухомлинський підкреслював, що не можна зводити педагогічний процес лише до педагогічного впливу педагога на вихованців.

Педагогічний процес не є нерозривним ланцюгом розвиваючих взаємодій вихователів і вихованців. В одному випадку в формуванні взаємин між ними виявляється позитивна тенденція, в іншому - виникають перешкоди, конфлікти. Так само суперечливо і нерівномірно відбувається розвиток вихованця. Він може добре опанувати необхідний обсяг наукових знань, але не зробити світоглядних і моральних висновків, що випливають з них. Він прагне поводити себе відповідно до вимог загальнолюдської моральної норми, проте йому не вистачає сили волі й відповідних навичок.

Отже, суперечності є неодмінною умовою педагогічного процесу. Як же вирішити їх? Педагог не може і не повинен йти шляхом «зняття» протилежностей. Такі спроби, як переконує життя, залишаються безрезультативними. Сьогодні збільшився обсяг знань людства про закони розвитку природи і суспільства. В основу еволюційних теорій покладена концепція додатковості видатного датського фізика Нільса Бора. Домінуючим у цій концепції є принцип компліментарності (втішне зауваження на чиюсь адресу, похвала), відповідно до якого протилежності зникають не шляхом зняття, а за рахунок поєднання, взаємодоповнення, компромісу.

Тому педагог повинен уміти розпізнавати особливості й основні причини протилежностей, знаходити компроміс, поєднувати інтереси, будувати партнерство з вихованцем. Лише за умов взаємоповаги, бажання та уміння вірити одне одному взаємодія педагога і вихованця стає досяжною. Це є найбільш надійним «соціальним клеєм» (А.С. Макаренко), людською основою педагогічного процесу, якщо він прагне бути людським.

Отже, можна зробити висновок, що педагогічна взаємодія є необхідною умовою ефективності педагогічного процесу. Поняття «взаємодія» включає в себе в єдності педагогічний вплив і власну активність вихованця, що виявляється у відповідних уявленнях або опосередкованих впливом на педагога й на себе самого (самовиховання). Результатом педагогічної взаємодії має стати підготовка вихованця по активного самостійного опанування знань та формування пов'язаних з ними вмінь, здібностей і особистісних якостей.

2. Поняття педагогічного спілкування

педагогічний спілкування учень вихователь

Стиль педагогічного спілкування - це усталена система способів та прийомів, які використовує педагог під час взаємодії. Залежить він від особистісних якостей педагога і комунікативної ситуації. До особистісних якостей належать ставлення до дітей (активно-позитивне, пасивно-позитивне, ситуативно-негативне, стійке негативне) та володіння організаторською технікою.

За активно-позитивного ставлення педагог виявляє ділову реакцію на діяльність вихованців, допомагає їм, відчуває потребу у неформальному спілкуванні. Вимогливість, поєднана із зацікавленістю в дітях, викликає взаємодовіру, розкутість, комунікабельність. Пасивно позитивне ставлення фокусує увагу педагога на вимогливості та суто ділових стосунках. Таке спілкування характеризується сухим, офіційним тоном, браком емоційності, що збіднює спілкування і гальмує творчий розвиток вихованців. Негативне ставлення, що залежить від перепаду настрою педагога, породжує в дітей недовіру, замкненість, нерідко лицемірство, брутальність тощо.

Ставлення до дитини детермінує організаторську діяльність педагога, визначає загальний стиль його спілкування, який може бути авторитарним, демократичним і ліберальним.

Авторитарному стилеві властивий диктат, який перетворює одного з учасників комунікативної взаємодії на пасивного виконавця, пригнічуючи його самостійність та ініціативу. Авторитарний педагог самочинно визначає спрямованість діяльності групи. Це гальмує ініціативу, пригнічує вихованців. Головні форми взаємодії за такого стилю спілкування - наказ, вказівка, інструкція, догана. Навіть подяка за таких обставин звучить як докір: «Ти добре сьогодні працював. Не чекав від тебе такого». А реакцією на помилки вихованця часто бувають висміювання, різкі слова. Педагог нетерпимий до заперечень. Усе це породжує несприятливий психологічний клімат, пригнічує ініціативу й відповідальність, гальмує формування колективістських якостей, розвиває у дітей невпевненість.

Демократичний стиль ґрунтується на глибокій повазі, довірі й орієнтації на самоорганізацію, самоуправління особистості та колективу.

Базується він на думці колективу, покликаний донести мету діяльності до свідомості кожного вихованця і залучити всіх до активної участі в спільній діяльності. Основними способами взаємодії є заохочення, порада, інформування, координація, що розвиває в дітей упевненість у собі, ініціативність. З усвідомленням відповідальності, підвищенням зацікавленості, розвивається здатність свідомо, самостійно і творчо працювати, що забезпечує стабільний результат діяльності й закладає надійний фундамент розвитку особистості.

За ліберального стилю в педагога немає стійкої педагогічної позиції. Вона виявляється у невтручанні, низькому рівні вимог до виховання. Ліберальний педагог прагне не втручатися в життя колективу, легко підкоряючись суперечливим впливам. Форми його роботи зовні начебто демократичні, але через пасивність і незацікавленість, нечіткість програми і брак відповідальності виховний процес стає некерованим.

Спілкування на підставі захоплення спільною творчою діяльністю. Головним для нього є активно-позитивне ставлення до вихованців, любов до справи, пів роздуми та співпереживання щодо сумісної діяльності. За такими педагогами діти «ходять слідом», оскільки спілкування з ними сповнює їх життя радістю, гордістю за досягнуті успіхи.

Запорукою продуктивного стилю педагога є його спрямованість на дитину, захопленість своєю справою, професійне володіння організаторською технікою, делікатність у стосунках. Установка - це стійка схильність людини до певної форми реагування, за допомогою якої може бути задоволена та чи інша потреба.

Вона спонукає людину орієнтувати свою діяльність у певному напрямі й діяти послідовно щодо всіх об'єктів і ситуацій, віддзеркалює стан особистості на основі взаємодії між потребами та їх задоволенням, забезпечує легкість, автоматичність та цілеспрямованість поведінки. Установка може бути основним чинником, який опосередковує активну взаємодію людини та соціального середовища. Завдяки багаторазовому повторенню так званих установочних ситуацій поступово формуються «фіксовані установки людини», які непомітно для неї самої впливають на її життєву позицію.

4. Етапи педагогічної взаємодії

На першому етапі педагогічної взаємодії зазвичай відсутня безпосередня міжособистісна співпраця педагога та вихованця - натомість спостерігаємо функціонально-рольову активність педагога (створює педагогічні ситуації для розвитку в вихованців мотивації, використовує різноманітні засоби педагогічного впливу для організації у вихованця сприйняття і осмислення нової інформації) і відносну зовнішню пасивність вихованця. На завершення розгляду першого етапу слід зауважити, що зовнішня пасивність не виключає внутрішньої активності вихованця.

За другого етапу педагогічної взаємодії вихованець активізується у тому розумінні, що він починає виявляти певну самостійність. При цьому педагог продовжує залишатися активним. Звідси випливає, що педагогічна взаємодія другого етапу полягає у поступовому послабленні безпосередньої допомоги вихованцям з боку педагога і створенні педагогом умов, які сприятимуть розвитку самостійності.

Третій етап педагогічної взаємодії спрямований на організацію самостійного опанування вихованцями нових знань на усіх етапах процесу засвоєння знань: сприйнятті, осмисленні, закріпленні і застосуванні набутих знань на практиці. Таким чином, третій етап педагогічної взаємодії обмежує роль педагога переважно спостереженням за самостійною навчальною діяльністю вихованців, їх консультуванням у разі потреби і контролем результатів навчальної діяльності.

Висновки

Професійне педагогічне співробітництво передбачає високу його культуру, яка засвідчує вміння педагога реалізовувати свої можливості у співпраці з іншими людьми, здатність сприймати, розуміти, засвоювати, передавати зміст думок, почуттів, прагнень у процесі навчання і виховання. Педагогічне співробітництво є явищем поліфункціональним, яке забезпечує обмін інформацією, співпереживання, пізнання особистості, самоутвердження, продуктивну організацію взаємодії. Обмін інформацією і ставленням співбесідників один до одного характеризує комунікативний аспект спілкування, пізнання особистості й самоутвердження - перцептивний, а організація взаємодії - інтерактивний. Співробітництво допомагає педагогу організувати взаємодію з вихованцем як цілісний процес.

Співробітництво педагога і вихованця - це усталена система способів та прийомів, які використовує педагог під час взаємодії. Залежить він від особистісних якостей педагога і комунікативної ситуації. До особистісних якостей належать ставлення педагога до дітей (активно-позитивне, пасивно-позитивне, ситуативно-негативне, стійке негативне) та володіння організаторською технікою. Ставлення до дитини детермінує організаторську діяльність педагога, визначає загальний стиль його спілкування, який може бути авторитарним, демократичним і ліберальним.

Співробітництво педагога з вихованцями є специфічним, тому що за статусом вони виступають з різних позицій: педагог організовує взаємодію, а вихованець сприймає її і включається в неї. Треба допомогти вихованцеві стати активним співучасником педагогічного процесу, забезпечити умови для реалізації його потенційних можливостей, тобто забезпечити суб'єкт-суб'єктний характер педагогічних стосунків, що особливо актуально в сучасних умовах.

Список використаних джерел

1. Бех І.Д. Закономірності сучасного виховного процесу // Дошкільне виховання. - 2004. - №2. - С. 3 - 5.

2. Вища освіта України і Болонський процес: Навчальний посібник \ За ред. В.Г. Кременя. - К.: Освіта, 2004. - 384 с.

3. Гапоненко Л. Розвиток рефлексіїї як психологічного механізму корекції професійної поведінки у педагогічному спілкуванні // Педагогіка і психологія. - 2001. - №3-4. - С. 81-89.

4. Державна цільова програма розвитку позашкільної освіти на період до 2014 року, затверджена наказом Міністерства освіти і науки України №785 від 27.08.2010 року/ Позашкілля, 2010 р., №9.

5. Закон України `'Про позашкільну освіту'' // Освіта України. - 2000. - №31.

6. Костюк Г.С. Навчально-виховний процес і психічний розвиток особистості / Під ред. Л.М. Проколієнко. - К., 2005. - 608 с.

7. Кухаренко В.М., Рибалко О.В., Сиротенко Н.Г. Дистанційне навчання: Умови застосування. Дистанційний курс: Навчальний посібник / За ред. В.М. Кухаренка. - Харків: НТУ «ХПІ», «Торсінг», 2002. - 320 с.

8. Нор К.Ф. Використання американського досвіду формування комунікативних умінь майбутніх учителів // Наукові праці: Науково-методичний журнал. Т. 28. Вип. 15. Педагогічні науки. - Миколаїв: Вид-во МДГУ ім. П. Могили, 2003. - С. 54-58.

9. Положення про позашкільний навчальний заклад, затверджене наказом Міністерства освіти і науки України від 06.05. 2001 р. №433/ Офіційний вісник України, 2001 р., №20.

10. Пустовіт Г.П. Теорія пізнання як методологічна основа побудови змісту позашкільної освіти і виховання/ Г. Пустовіт // Рідна школа. - К.:Деміур, 2006, N №11.-С. 3-6.

11. Пустовіт Г.П. Моделювання змісту екологічної освіти та виховання учнів у позашкільних навчальних закладах/Г.П. Пустовіт // Світ виховання. - Київ: Інститут проблем виховання АПН України: Науково-методичний центр середньої освіти, 2006, N №6.-С. 6-8.

12. Савенкова Л. Комунікативність учителя. // Педагогіка толерантності. - 2007. - №1. - С. 94-100.

13. Степанов О.М., Фібула М.М. Основи психології і педагогіки: Посібник, Київ: Академвидав, 2003; 502 с.

14. Сущенко Т.І. Педагогічний процес у позашкільних закладах: Дис…д-ра пед. наук: 13.00.01 / Запорізький ін-т удосконалення вчителів. - Запоріжжя, 1993. - 332 л.

Размещено на Allbest.ru