У вступі обґрунтовано актуальність теми дослідження, визначено його об'єкт, предмет, мету, завдання, висвітлено методологічну основу та методи, розкрито джерелознавчу базу, наукову новизну, теоретичне, практичне значення роботи, особистий внесок дослідника, достовірність, форми апробації одержаних результатів, основні положення, що виносяться на захист.

У першому розділі “Теоретичні питання організації науково-дослідницької першому розділі роботи викладачів вищих навчальних закладів в Україні у ХІХ ст.”, - показано вплив соціально-економічних умов на розвиток вищих навчальних закладів України ХІХ ст., розглянуто організаційні питання науково-дослідницької роботи викладачів вузів, зафіксовані у статутах університетів, а також розкрито зміст і форми атестації науковців.

Під час проведеного дослідження встановлено залежність рівня і характеру розвитку науково-дослідницької роботи викладачів вищих навчальних закладів України у ХІХ ст. від соціально-економічних, політичних умов і урядової політики в галузі науки. Прагнення офіційних кіл стримати розвиток прогресивних сил і передової культури, несумісних з існуючою в країні феодально-кріпосницькою системою, привело до численних репресій (створення у 1817 р. Міністерства духовних справ і народної освіти, прийняття різноманітних інструкцій, обмежень, заборон, які гальмували розвиток науки, закриття наукових видань і т.п.). Стрімкий же розвиток капіталізму вимагав збільшення кількості науково-технічних кадрів для тих галузей економіки, що розвивалися, і нових наукових досягнень для їх нормального функціонування. Все це зумовило перехід від реакційної політики до політики реформ народної освіти і науки: відкриття вищих навчальних закладів і надання їм численних прав і привілеїв і т.п.

Головним законодавчим органом управління науково-дослідною роботою в Україні у ХІХ ст., як показало вивчення матеріалів історико-педагогічного характеру, було Міністерство народної освіти, яке, в свою чергу, залежало від імператора, Комітету міністрів, Ради міністрів, Державної ради.

Керівництво науковою діяльністю в Україні у ХІХ ст. здійснювалось переважно командно-адміністративними методами управління: регламентація дій університетів (основних центрів науково-дослідної роботи у державі), обмеження тематики наукових досліджень, жорстка цензура дослідницької і видавничої діяльності викладачів.

У дисертації відзначається, що основними офіційними документами, які регулювали наукову-дослідну роботу в досліджуваний період, стали статути університетів, “Положення” і “Розпорядження”, що приймалися Міністерством народної освіти. У ХІХ ст. в Україні діяло 6 університетських статутів: 1804 р. і 1835 р. - для Харківського університету, 1833 р. і 1842 р. - для Київського, статути 1863 р. та 1884 р. - загальні для обох університетів. Прогресивні за своїм змістом статути 1804 та 1863 рр. надали університетам відносну автономію у питаннях внутрішнього управління. Характерною їх особливістю стало виділення окремих параграфів і розділів “Про проведення спеціальних наукових засідань радою університету” (1804 р.) та “Про кошти для розвитку наукової діяльності університетів” (1863 р.).

Відповідно до положень прийнятих статутів, рада (загальні збори університету) як вища керівна інстанція з наукових, навчальних і організаційних питань (згідно зі статутом 1804 і 1863 рр.) займалася обговоренням нових відкриттів, досліджень, досвіду як викладачів закладу, так і інших діячів науки й освіти; вирішенням питань про присудження премій за наукові праці та їх видання; організацією і проведенням різних наукових конкурсів, складанням проектів, статутів наукових товариств, розробкою механізму присудження наукового ступеню.

До функціональних обов'язків факультетів університетів, підпорядкованих “раді”, входило розгляд науково-методичних праць, що видавалися університетом, обговорення кандидатур, які направлялися для стажування за кордон, проведення “випробувань” пошукувачам наукових ступенів і оцінка поданих дисертацій.

Значні зміни у соціальній, економічній і політичній сферах суспільства знайшли своє відображення у характері і спрямуванні політики “правлячої верхівки” в галузі науки і освіти і, перш за все, в статутах університетів. У відповідності з прийнятими статутами, у дослідженні виділено 4 етапи становлення і розвитку науково-дослідницької роботи викладачів вузів України в ХІХ ст.:

Перший етап (1804-1835 рр.) - зародження системи науково-дослідної роботи у вітчизняних університетах і організація її на основі самоврядування. Даний етап, згідно з прийнятим у 1804 р. статутом першого вищого навчального закладу в Україні - Харківського університету, характеризувався чіткою постановкою мети, завдань, визначенням форм науково-дослідної роботи, встановленням наукових зв'язків з іноземними вищими навчальними закладами, а також наданням університету відносної автономії з питань внутрішнього управління.

Другий етап (1835-1863 рр.) - проведення “охоронної” політики офіційної влади в галузі науки і освіти, що зумовило непослідовність (“скачкоподібність”) здійснення науково-дослідної діяльності університетів. Прийняті в 30 роки Міністерством народної освіти “Настанови”, “Розпорядження” знайшли своє подальше законодавче оформлення в загально-університетському статуті 1835 р., а також у статутах Київського університету Св. Володимира 1833 і 1842 рр.

Положеннями згаданих статутів обмежувалась університетська автономія і посилювалась влада опікуна. Однак, саме в кінці 30-х рр. ХІХ ст. більшість дослідників відзначають пожвавлення науково-дослідної діяльності в університетах, яку в 40-50 рр. фактично було повністю припинено.

Третій етап (1863-1884 рр.) характеризувався піднесенням громадської і педагогічної думки і реформуванням усієї системи народної освіти. Завдяки активній участі передової педагогічної громадськості у 1863 р. було прийнято новий університетський статут, який сприяв не тільки поверненню вузам наданих їм раніше прав, а і розширенню їх самостійності у вирішенні питань внутрішнього управління, внесенню ряду положень щодо активізації наукової діяльності, збільшенню матеріально-технічної бази університету тощо.

Четвертий етап (1884-1900 рр.) відзначався соціально-політичними протиріччями між реакційними заходами “правлячої верхівки” в галузі вищої освіти і прогресивними діями педагогічної громадськості і викладачів університетів. Статут 1884 р. скасував університетську автономію, обмежив наукову сферу діяльності рад і факультетів університетів, позбавив їх права вибору власної адміністрації (ректора, деканів) і викладацьких кадрів. Науково-дослідницька діяльність викладачів університетів і інтенсивний рух передової громадськості на цьому етапі різко контрастував з авторитарним стилем керівництва в галузі вищої освіти.

У дисертації висвітлено прогресивні погляди передової вітчизняної громадськості і професури на роль і значення науки у житті суспільства, розкрито умови здійснення науково-дослідної роботи: організація народної освіти і науки на основі самоврядування, створення сприятливої атмосфери взаємного співробітництва, моральне і матеріальне стимулювання праці вчених і т.п.

Таким чином, дослідженням доведено, що прагнення офіційних кіл стримати розвиток прогресивних сил, зберегти якомога довше існуючу економічну та політичну систему, двоякість і непослідовність освітянської політики уряду вступали в протиріччя з об'єктивною потребою держави у розвитку науки як необхідної умови її нормального функціонування.

У другому розділі - “Форми організації науково-дослідницької роботи викладачів вузів України в ХІХ ст.” - викладено основні вимоги і порядок організації захисту дисертацій, висвітлено внесок викладачів Харківського університету у створення науково-методичного комплексу на початку ХІХ ст., проаналізовано зміст актових промов і публічних лекцій викладачів Харківського і Київського університетів у досліджуваний період, розкрито значення проведення наукових екскурсій і експедицій для рішення завдань науково-дослідницької роботи викладачів, показано участь професорсько-викладацького складу університетів у наукових товариствах і роботі наукових з'їздів.

Аналіз історико-педагогічноі літератури і нормативних документів довів, що необхідною умовою викладацької діяльності у державних вищих навчальних закладах України і одержання статусу наукового працівника в досліджуваний період була наявність наукового ступеню. У дисертації відзначається, що питання атестації наукових кадрів у ХІХ ст. знайшли відображення в статутах університетів, “Положеннях про присудження наукових ступенів” і регіональних правилах. Перелічені документи регламентували механізм присудження наукових ступенів і присвоєння вчених звань (термін, вимоги і послідовність).

У відповідності з прийнятими нормативними актами університетам України було надано право присуджувати наукові ступені - кандидат, магістр, доктор і (з 1864 р.) “почесний” доктор наук, а також присвоювати звання “дійсного студента”. Відзначається, що прогресивна професура і передова громадськість (Пирогов М.І., Менделєєв Д.І., Петражицький Л., Гусєв М.М. та ін.) неодноразово виступали проти існуючого в період, що досліджувався, ототожнення наукових ступенів з громадянськими чинами.

У процесі дослідження встановлено, що присудження наукових ступенів в Україні у ХІХ ст. передбачало, перш за все, наявність публічного захисту дисертації. На початку ХІХ ст. первинна кількість дисертацій була незначною, вони мали переважно філософський характер, не відзначаючись науковою глибиною. Таке становище пояснювалось засиллям іноземної “оступіненої” професури у вузах (59%), певною функціональною обмеженістю діяльності викладачів університетів, переважно викладацькою і просвітницькою. Тенденція збільшення кількості захищених дисертацій і підвищення їх наукового рівня, що виразно виявилась у 30-40-і рр. ХІХ ст., різко змінилась у зв'язку із здійсненням консервативної офіційної політики в галузі освіти і науки в 40-50 рр..

Громадський підйом 60-х рр., прийняття статуту 1863 р. сприяли підвищенню вимог до змісту і обсягу дисертаційних робіт.

Проведене дослідження свідчить, що результатом реформи народної освіти, здійсненої на початку ХІХ ст., стала організація нових типів навчальних закладів: приходських і повітових училищ, гімназій, а також першого вищого навчального закладу в Україні - Харківського університету. Збільшення мережі навчальних закладів об'єктивно вимагало підготовки нової вітчизняної учбової літератури; існуючі на той час переважно перекладні підручники і посібники не задовольняли процес навчання. Вищесказане і зумовило значний інтерес учених до створення більш досконалої вітчизняної навчально-методичної літератури. Про високий науковийрівень підручників, порадників і посібників, підготовлених, наприклад, викладачами Харківського університету Рижським І.С., Успенським Г.П., Осиповським Т.Ф., Гізе Ф.І., Якобом Л.Г. та ін. свідчить широке їх використання в багатьох навчальних закладах не тільки України, але і за її межами, висока їх оцінка з боку офіційної влади і прогресивної громадськості (премії, нагороди, рекомендації до втілення у навчальний процес), а також переклад вітчизняної навчальної літератури на іноземні мови.

Аналіз історико-педагогічної літератури, архівних матеріалів довів, що організація і проведення загально-університетських актових промов і курсів публічних лекцій як активних форм громадської і науково-дослідницької діяльності професорсько-викладацького складу вищих навчальних закладів України ХІХ ст. сприяли збільшенню кількості освічених людей у країні, значному підвищенню загального культурного рівня населення. Публічні лекції і актові промови, виголошені викладачами Харківського і Київського університетів у ХІХ ст., мали прогресивний вплив за рахунок популяризації діяльності вітчизняних вищих навчальних закладів, аналізу творчості і життєдіяльності видатних діячів науки, політики і літератури, дослідження різноманітних наукових питань, розробки практичних порад і настанов, висвітлення проблем виховання, особливостей розвитку промисловості і сільського господарства краю, а також лекторської і методичної майстерності доповідачів.

На значному фактичному матеріалі показано, що публічні лекції у вищих навчальних закладах України вперше було організовано і проведено з ініціативи уряду (30-40-і рр. ХІХ ст.), а пізніше - університетами і науковими товариствами як наслідок об'єктивної потреби держави у збільшенні кількості спеціалістів для промисловості і сільського господарства, що розвивалися.

Суспільний підйом 60-х р. ХІХ ст. сприяв значному розширенню тематики публічних лекцій: від лекцій переважно з прикладних дисциплін (технології і сільського господарства, механіки, технологічної хімії) до лекцій з гуманітарних (літератури, історії, мистецтва, мови), природничих, медичних, соціально-економічних наук.

У процесі наукового пошуку встановлено, що організація і проведення наукових екскурсій і експедицій професорсько-викладацьким складом вищих навчальних закладів України у ХІХ ст. значно пожвавили науково-дослідницьку діяльність викладачів, поповнили і розширили матеріальну базу, зокрема науково-допоміжні установи університетів - лабораторії, кабінети, музеї, а також сприяли здійсненню численних наукових відкриттів у галузі природознавства. Вітчизняні вчені зробили суттєвий внесок у розвиток фітоценології - Краснов А.М., Пачоський І.Ф.; геології і гідрогеології - Борисяк Н.Д., Леваковський І.Ф.; фауни і флори - Бессер В.Г., Трауфеттер Р.Є., Рогович А.С., Шмальгаузен І.Ф., Бекетов А.М., Талієв В.І., Кесслер К.Ф., Совинський В.К., Ковалевський О.О., Калениченко І.О. та ін.

Наукові екскурсії, експедиції проходили як на території України, сприяючи тим самим розвитку промисловості і сільського господарства краю, так і далеко за її межами, достойно представляючи вітчизняну науку за кордоном і збагачуючи її найновішими відкриттями.

Під час дослідження встановлено, що у розвитку вітчизняної науки і освіти в ХІХ ст. особливу роль відіграли наукові з'їзди, активну участь у роботі яких брали і викладачі Харківського і Київського університетів. У дисертації відзначається, що значною подією у громадсько-науковому житті України стали археологічні наукові з'їзди (Київ - ІІІ з'їзд у 1874 р. і ХІ - 1899 р.) та з'їзди природодослідників і лікарів (Київ - ІІІ у 1871 р. і Х - 1898 р.), які сприяли, перш за все, об'єднанню наукових сил країни, отриманню незалежності (“емансипації”) вітчизняної науки від іноземної, підняттю її престижу за кордоном, здійсненню наступності наукового досвіду, а також організації товариства дослідників природи в усіх університетах, яке певним чином стимулювало розвиток природничих наук у країні.

Учасники з'їздів, серед яких були викладачі не тільки вищих, але і середніх навчальних закладів, співробітники наукових і науково-практичних установ країн Росії, України, Німеччини, Австрії, міст Парижа, Варшави та ін., натуралісти, любителі природознавства і археології, обговорювали наукові доповіді і повідомлення з багаточисленних проблем природничо-наукових та історико-археологічних дисциплін, проводили екскурсії, розкопки, організовували виставки тощо.

На значному фактичному матеріалі показано роль відомих педагогів, зокрема професора Київського, а потім Петербурзького університетів Кесслера К.Ф. і Пирогова М.І. в організації наукових з'їздів природодослідників, представлено внесок учених Київського університету в організацію і проведення археологічних з'їздів в Україні, розкрито їх мету і завдання, охарактеризовано процедуру скликання наукових з'їздів.

Організація наукових товариств у вищих навчальних закладах ХІХ ст. тісно пов'язана з діяльністю Харківського університету, при якому вже у 1812 р. діяло перше “Товариство наук” в Україні. Зміни у духовній, соціально-політичній і економічній сферах життя суспільства, введення до університетського статуту 1863 р. положення про необхідність спільної роботи вчених у вирішенні наукових питань стимулювали зростання наукових товариств при вищих навчальних закладах країни. Науково-організаційна діяльність товариств (проведення щомісячних і щорічних зборів, на яких обговорювались різні наукові проблеми; організація, фінансування і проведення екскурсій, участь у роботі наукових з'їздів) була органічно пов'язана з педагогічною і просвітительською. Члени товариства займались підготовкою і виданням посібників для шкіл, гімназій, аналізом педагогічних статей, рецензуванням підручників і порадників, обговоренням питань методичного характеру, читанням публічних лекцій, виданням наукових статей, організацією виставок, відкриттям бібліотек, проведенням наукових конкурсів. Найбільш активну участь у вирішенні педагогічних питань брали Харківське історико-філологічне та Київське фізико-математичне товариства.

Таким чином, результати дослідження свідчать, що наукова, просвітницька, методична діяльність українських вчених ХІХ ст., які значну увагу приділяли пошукам нових прогресивних форм організації науково-дослідної роботи, суттєво впливала на розвиток не тільки вітчизняної, але і світової науки.

науковий дослідницький викладач україна

Висновки

Узагальнюються результати дослідження і формулюються його основні висновки.

Аналіз історико-педагогічної літератури з теми дослідження, архівних матеріалів, офіційних документів ХІХ ст., сучасних дисертаційних і монографічних праць дозволив:

1. Визначити:

а) залежність розвитку науково-дослідницької роботи викладачів вищих навчальних закладів України у ХІХ ст., системи підготовки і атестації кадрів вищої кваліфікації від соціально-політичного, економічного становища в країні, характеру урядової політики в галузі науки і освіти;

б) передумови розвитку науки в Україні в ХІХ ст.: розпад феодально-кріпосницької системи, швидке зростання капіталістичних відносин, посилення класової боротьби у державі, активізація прогресивної громадської і педагогічної думки, демократичні перетворення в Західній Європі;

в) внесок вищих навчальних закладів України в розвиток вітчизняної науки у ХІХ ст., а також обґрунтувати значення науково-дослідницької діяльності викладачів щодо підготовки та атестації наукових кадрів.

2. Розкрити механізм діючої в ХІХ ст. в Україні системи підготовки та атестації наукових кадрів як у функціональному (роль, значення), так і у прикладному (шляхи, вимоги, зміст, термін) аспектах.

3. Виявити, що основними офіційними документами, які регламентували науково-дослідницьку діяльність викладачів України і систему атестації наукових кадрів були статути університетів (1804, 1833, 1835, 1842, 1863, 1884 рр.), “Положення про присудження наукових ступенів” (1819, 1837, 1844, 1864 рр.) та “Розпорядження” Міністерства народної освіти.

4. Обгрунтувати етапи розвитку науково-дослідної роботи у вітчизняних вищих навчальних закладах України в досліджуваний період:

Перший етап (1804-1835 рр.) - зародження системи науково-дослідної роботи у вітчизняних університетах і організація її на основі самоуправління.

Другий етап (1835-1863 рр.) - проведення “охоронної” політики офіційної влади в галузі науки і освіти, що зумовило непослідовність (“скачкоподібність”) науково-дослідної діяльності університетів.

Третій етап (1863-1884 рр.) - піднесення громадської і педагогічної думки і реформування усієї системи народної освіти.

Четвертий етап (1884-1900 рр.) - вирішення соціально-політичних протиріч між реакційними заходами “правлячої верхівки” в галузі вищої освіти і прогресивними діями педагогічної громадськості і викладачів університетів.

5. Узагальнити досвід організації науково-дослідницької роботи викладачів вищих навчальних закладів України у ХІХ ст., виявити основні напрями діяльності викладачів та найбільш ефективні її форми (створення науково-методичного комплексу, підготовка і проголошення актових промов, читання публічних лекцій, проведення наукових екскурсій та експедицій, організація наукових товариств, участь у роботі наукових з'їздів).

6. Довести, що подальшому розвитку вищої школи України в умовах її національного відродження буде сприяти:

розширення наукових зв'язків вітчизняних учених з іноземними вищими навчальними закладами і науковими установами шляхом організації конференцій, симпозіумів, нарад, поповнення матеріально-технічної бази університетів, забезпечення їх науково-технічною інформацією та ін.;

залучення, стимулювання викладачів університетів до підготовки підручників, навчальних посібників як для вищої, так і середньої школи;

відродження діяльності наукових товариств, робота в яких тісно пов'язана з розробкою і рішенням дидактичних та методичних проблем вищої і середньої школи; участь у розповсюдженні науково-педагогічних знань через товариства;

налагодження тісних контактів професорсько-викладацького складу вузів з громадськими організаціями, представниками інтелігенції, що безумовно сприяло б інтелектуальному і духовному розвитку нації.

Дисертація не вичерпує всіх питань організації науково-дослідницької роботи викладачів вищих навчальних закладів в Україні ХІХ ст. Вимагають подальшого дослідження науково-публіцистична діяльність викладачів вузів, робота у різних комісіях і громадських комітетах, міжнародні наукові зв'язки професорсько-викладацького складу вищих навчальних закладів України у досліджуваний період.

Основні результати дисертаційного дослідження висвітлено в таких публікаціях автора:

1. Напрями науково-дослідницької роботи викладачів вищих навчальних закладів України в ХІХ ст. // Зб. наук. праць: Напрями наукових досліджень кафедри педагогіки. - Харків: ХДПУ, 1997. - С. 102-107.

2. С.І. Миропольський про роль і завдання “Товариств” у розповсюдженні грамотності. // Зб. наук. праць. Вип. 3: С.І. Миропольський /1842-1907/ вчений, педагог, методист.- Харків: ХДПУ, 1997.- С.81-87.

3. Державні турботи про організацію науково-дослідницької роботи у вузі. // Зб. наук. праць. Вип.4: Засоби навчальної та науково-дослідної роботи: - Харків: ХДПУ, 1997.- С.151-154.

4. Передумови виникнення першого “Положення про присудження учених ступенів” у Росії в ХІХ ст. // Зб. наук. праць. Вип. 3: Засоби навчальної та науково-дослідної роботи. - Харків: ХДПУ, 1997.- С.8-11.

5. Порівняльний аналіз підготовки і атестації наукових кадрів у практиці роботи вузів України (ХІХ і ХХ ст.ст) // Зб. наук. праць. Вип.3: Засоби навчальної та науково-дослідної роботи. - Харків: ХДПУ, 1997. - С.11-16 (у співавт. з О.М. Микитюком).

6. Організація екскурсій та експедицій викладачів університетів в Україні у ХІХ ст. // Зб. наук. праць. Вип.6: Засоби навчальної та науково-дослідної роботи. - Харків: ХДПУ, 1998.- С.125-128.

7. Наукові з'їзди як засіб підвищення теоретико-практичного рівня викладачів університетів України у ХІХ ст. // Зб. наук. праць. Вип. 6: Засоби навчальної та науково-дослідної роботи. - Харків: ХДПУ, 1998. - С.7-10 (у співавт. з О.М. Микитюком).

Анотації

Мартиненко О.М. Організація науково-дослідної роботи викладачів вищих навчальних закладів в Україні (ХІХ ст.) - Рукопис

Дисертація на здобуття наукового ступеня кандидата педагогічних наук за спеціальністю 13.00.01 - Теорія та історія педагогіки. - Харківський державний педагогічний університет ім. Г.С. Сковороди, Харків, 1999.

Дисертацію присвячено дослідженню становлення і розвитку теоретичних ідей щодо організації науково-дослідної роботи викладачів вищих навчальних закладів України у ХІХ ст. У дисертації на основі аналізу офіційних документів, історико-педагогічної літератури, архівних матеріалів обґрунтовано етапи розвитку науково-дослідницької роботи викладачів вищих навчальних закладів України у ХІХ ст., показано залежність розвитку науки від соціально-економічних і політичних змін у суспільстві, розкрито зміст і систематизовано форми підготовки і атестації наукових кадрів у досліджуваний період; узагальнено досвід організації науково-дослідницької роботи викладачів Харківського і Київського університетів, виявлено основні напрями наукової діяльності викладачів і найбільш ефективні її форми.

Ключові слова: соціально-економічні умови, офіційна політика, вищі навчальні заклади, система атестації наукових кадрів, форми організації науково-дослідницької роботи викладачів.

Martynenko H.N. Organization of High School teachers' research in Ukraine (XIX c.). - Manuscript

Thesis for a Candidate's degree by speciality 13.00.01 - Theory and History of Pedagogics. - State Pedagogical University named after G.S. Scovoroda, Kharkiv, 1999.

The dissertation is devoted to development and formation of theoretical ideas and experience of organizing of High School teachers' research in Ukraine in XIX century. The stages of development of High School teachers' research in Ukraine in XIX c. were well-founded. The dependence of science development upon social, economic and political changinges in the society was shown. The forms and subject of training and certification as science specialists of the investigated period were revealed. The experience of organizing of Kharkiv and Kiev High School teachers' research in XIX c. was generalized. The basis directions and forms of Kharkiv and Kiev High School teachers' activities in XIX c. were also determined. Analysis of the official documents, the historical and pedagogical literature, contemporary records etc. was serving as the basis for the investigation.

Key words: social and economic conditions; official policy; High School; system of certification as science specialists; forms of organizing of research.

Мартыненко Е.Н. Организация научно-исследовательской работы преподавателей высших учебных заведений на Украине (ХІХст.) - Рукопись

Диссертация на соискание научной степени кандидата педагогических наук по специальности 13.00.01 - Теория и история педагогики. - Харьковский государственный педагогический университет им. Г.С. Сковороды. Харьков, 1999.

В работе проанализированы взгляды прогрессивных отечественных педагогов на роль науки в жизни общества, показана зависимость развития научно-исследовательской работы преподавателей высших учебных заведений Украины в ХІХ ст., действующей в исследуемый период системы подготовки и аттестации научных кадров от социально-политического, экономического положения в стране и характера правительственной политики в области науки и образования.

Освещены организационные вопросы научно-исследовательской работы профессорско-преподавательского состава вузов Украины, зафиксированные в уставах университетов, обоснованы этапы развития научно-исследовательской работы преподавателей высших учебных заведений, проанализированы нормативные документы, регулировавшие систему аттестации кадров высшей квалификации в исследуемый период, а также раскрыт ее механизм, как в функциональном, так и в прикладном аспектах.

В исследовании обобщен опыт организации научно-исследовательской работы преподавателей высших учебных заведений в ХІХ ст., выявлены основные направления деятельности профессорско-преподавательского состава вузов,изложены требования и порядок организации защиты диссертаций, освещен вклад преподавателей Харьковского университета в создании научно-методического комплекса в начале ХІХ ст., проанализировано содержание актовых речей и публичных лекций преподавателей Харьковского и Киевского университетов, раскрыто значение проведения научных экскурсий и экспедиций для решения задач научно-исследовательской работы преподавателей, показано участие профессорско-преподавательского состава университетов в научных обществах и работе научных съездов.

В работе намечены пути реализации накопленного опыта научно-исследовательской работы преподавателей в современных условиях работы высшей школы.

Ключевые слова: социально-экономические условия, официальная политика, высшие учебные заведения, система аттестации научных кадров, формы организации научно-исследовательской работы.

Размещено на Allbest.ru