Размещено на http://www.allbest.ru/

ПРИКАРПАТСЬКИЙ УНІВЕРСИТЕТ ІМЕНІ ВАСИЛЯ СТЕФАНИКА

УДК 37.01 (09)

Автореферат

дисертації на здобуття наукового ступеня

кандидата педагогічних наук

НАЦІОНАЛЬНЕ ВИХОВАННЯ УЧНІВСЬКОЇ МОЛОДІ ГАЛИЧИНИ (1869 - 1914 РР.)

13.00.01 - теорія та історія педагогіки

САБАТ НАДІЯ ВОЛОДИМИРІВНА

Івано-Франківськ - 1998

Дисертацією є рукопис.

Робота виконана у Прикарпатському університеті імені Василя Стефаника, Міністерство освіти України.

Науковий керівник:

Ступарик Богдан Михайлович, доктор педагогічних наук, професор, член-кореспондент АПН України, Прикарпатський університет імені Василя Стефаника, завідувач кафедри історії педагогіки та українознавства Прикарпатського університету імені Василя Стефаника (м. Івано-Франківськ)

Офіційні опоненти:

Вихрущ Анатолій Володимирович, доктор педагогічних наук, професор, Тернопільський експериментальний інститут педагогічної освіти, проректор з наукової роботи (м. Тернопіль);

Лаба Світлана Богданівна, кандидат педагогічних наук, доцент, Львівський державний університет імені Івана Франка, доцент кафедри педагогіки (м. Львів).

Провідна установа:

Національний університет імені Т.Шевченка, кафедра педагогіки вищої школи, Міністерство освіти України, м. Київ.

Захист відбудеться "___" _________ 1998 року о ___ годині на засіданні спеціалізованої вченої ради К 20.051.01 у Прикарпатському університеті імені Василя Стефаника за адресою: 284001, м. Івано-Франківськ, вул. Шевченка, 57.

З дисертацією можна ознайомитись у бібліотеці Прикарпатського університету імені Василя Стефаника (284001, м. Івано-Франківськ, вул. Шевченка, 57).

Автореферат розісланий "___ "_____________ 1998 р.

Учений секретар спеціалізованої вченої ради О.С. Рега.

ЗАГАЛЬНА ХАРАКТЕРИСТИКА РОБОТИ

Актуальність проблеми та ступінь наукової розробки теми. У сучасних умовах розбудови незалежної держави на перший план виходить проблема відродження національної системи освіти як передумови виховання нового покоління українців. Основою ідеології державного будівництва проголошено національну ідею. Її реалізація вимагає кардинального реформування системи національного виховання, метою якого Державна національна програма "Освіта" ("Україна ХХІ століття") визначила "набуття молодим поколінням соціального досвіду, успадкування духовних надбань українського народу, досягнення високої культури міжнаціональних взаємин, формування у молоді незалежно від національної належності особистісних рис громадян Української держави, розвиненої духовності, фізичної досконалості, художньо-естетичної, правової, трудової, екологічної культури" Державна національна програма "Освіта" (Україна ХХІ століття) // Освіта. - 1993. - №44-46. - С.4..

Завданням педагогіки в сучасних умовах є удосконалення змісту і засобів виховання молоді, здатної забезпечити успіх державного будівництва. Важливим джерелом у цій справі має стати історико-педагогічний аналіз теорії та практики виховання молоді.

На особливу увагу заслуговує історія розвитку шкільництва та педагогічної думки в Галичині кінця ХІХ - початку ХХ ст., оскільки саме тут в означений період вдалося виробити теоретичні основи національної освіти та втілити основні їх положення у практику виховання української молоді.

Дослідженню розвитку шкільництва, педагогічної думки Галичини присвячено немало робіт. Вже у другій половині ХІХ ст. вийшли праці польських учених А. Скочека, К. Відмана, К. Фалькевича, що розкривали стан шкільництва Галичини в кінці ХVІІІ та на початку ХІХ ст.

У дорадянський період проблеми національного виховання в контексті розвитку педагогічної думки Галичини аналізували П. Біланюк, М. Галущинський, М. Грушевський, Ю. Дзерович, М. Євшан, І. Крип'якевич, В. Пачовський, М. Пачовський, І. Ющишин та інші.

Питання розвитку шкільництва, педагогічної думки краю досліджували у радянський період Л. Баїк, Б. Мітюров, А. Боднар, Н. Дідух, А. Кондратюк та інші. Проте з відомих причин вони не могли розглядати національні аспекти виховання галицької молоді.

З нових позицій, об'єктивно розкривають процеси, що проходили в Східній Галичині, дослідження 90-х років: М. Барни, Д. Герцюка, І. Курляк, С. Лаби, З. Нагачевської, Б. Ступарика. Однак спеціальне дослідження, присвячене проблемам національного виховання учнівської молоді Галичини, відсутнє.

Актуальність, практична значимість, відсутність цілісного історико-педагогічного аналізу означеної проблеми зумовили вибір теми дисертаційного дослідження: "Національне виховання учнівської молоді Галичини (1869-1914рр.)".

Зв'язок роботи з науковими програмами, планами, темами. Тема дисертації пов'язана з проблематикою наукових досліджень Прикарпатського університету ім. В.Стефаника.

Об'єкт дослідження - історія розвитку педагогічної думки на українських землях.

Предметом дослідження є процес розвитку теорії та практики національного виховання учнівської молоді Галичини у другій половині ХІХ - на початку ХХ ст.

Мета роботи: простежити еволюцію мети, змісту, методів і організаційних форм національного виховання учнівської молоді краю.

Відповідно до мети були поставлені такі завдання:

- виявити суспільно-політичні та соціально-економічні передумови розвитку ідеї національного виховання в досліджуваний період;

- простежити вплив наддніпрянської та західноєвропейської педагогічної думки на формування ідеї національного виховання в краї;

- дослідити вклад галицьких педагогів і громадських діячів у розробку теоретичних засад національної освіти і виховання в означену добу;

- проаналізувати практику національного виховання галицької молоді;

- визначити можливості використання історичного досвіду з національного виховання в сучасних умовах.

Теоретичною основою дослідження є провідні ідеї українських (Т.Шевченка, І.Франка, К.Ушинського, О.Духновича, Г. Врецьони, М. Грушевського, С. Русової, С. Сірополка, М. Галущинського, О. Іванчука, І. Ющишина) та західноєвропейських (Я.А. Коменського, Й.Г. Песталоцці, Ж.Ж. Руссо, Й.Ф. Гербарта) педагогів. Для дослідження важливе значення мали концептуальні положення, що містяться в Законі України "Про освіту", Державній національній програмі "Освіта" ("Україна ХХІ століття"), Концепції національного виховання та в наукових працях, присвячених проблемам національного виховання учнівської молоді.

Основні джерела дослідження: фонди Центрального Державного історичного архіву України в м. Львові, державних обласних архівів - Львівського, Тернопільського, Івано-Франківського; історико-педагогічна література та періодичні видання, твори галицьких педагогів, публіцистичні, наукові праці громадсько-педагогічних діячів краю кінця ХІХ - початку ХХ ст., що знаходяться у відділах рідкісної книги та україніки Наукової бібліотеки ім. В.Стефаника АН України, фондах Центральної наукової бібліотеки АН України ім. В.Вернадського в м. Києві; документи музею освіти Прикарпатського університету імені В.Стефаника; матеріали бібліотек Прикарпатського та Львівського університетів.

У процесі розв'язання поставлених завдань використовувалися такі методи: хронологічний, аналізу, синтезу, теоретичного узагальнення та порівняння історичних фактів, подій, педагогічних явищ; систематизації та класифікації архівних джерел, довідково-інформаційних матеріалів і літератури.

Хронологічні рамки дослідження. За вихідний рубіж узятий 1869 р. - час прийняття австро-угорського державного шкільного закону, що сприяв поширенню й розвитку ідеї національного виховання. Верхня межа збігається із початком першої світової війни, яка призвела до кардинальних суспільно-політичних перемін у Європі.

Етапи дослідження. Дослідницька робота здійснювалась упродовж двох етапів. На першому (1995-1996 рр.) вивчалася література, уточнювався науковий апарат: предмет, мета, завдання дослідження тощо.

На другому (1997-1998 рр.) - аналізувалися та узагальнювалися результати дослідження, які публікувалися окремими статтями та доповідалися на науково-практичних конференціях; проводилося оформлення одержаних результатів у вигляді дисертації.

Наукова новизна роботи полягає в комплексному аналізі еволюції мети, змісту і форм національного виховання учнів упродовж 1869-1914 рр.

Висвітлено теоретичні напрацювання з питань національного виховання галицьких педагогів і громадських діячів у контексті новітньої педагогічної думки держав Західної Європи і суспільно-політичного та соціально-економічного становища Галичини, на основі чого розкрито тогочасну модель національного виховання в краї.

Теоретичне значення роботи полягає в дослідженні основних положень, що містяться в педагогічних працях галицьких педагогів з питань національного виховання, обґрунтуванні значення їх теоретичної та практичної діяльності, вивчення ефективності тогочасної системи національного виховання школярів Галичини.

Практичне значення роботи. Матеріали дослідження слугуватимуть джерелом для розробки спецкурсів з педагогіки, написання навчальних та методичних посібників. Теоретичні напрацювання галицьких педагогів є цінним джерелом для практики сучасної школи, яка веде аналогічний до минулого пошук оптимальної моделі національного виховання. Окремі елементи дисертації можуть бути використані науковцями, що досліджують питання розвитку шкільництва та педагогічної думки Галичини, а також у викладацькій роботі.

Особистий внесок автора полягає в комплексному дослідженні еволюції мети, змісту та форм національного виховання учнів у досліджуваний період; виявленні та введенні в науковий обіг праць тогочасних галицьких педагогів, громадських діячів з національного виховання.

Вірогідність результатів і основних висновків дослідження забезпечується використанням широкої джерельної бази; науковим підходом до аналізу педагогічних явищ і фактів; опорою на принципи історизму й об'єктивності; застосуванням методів, що відповідають меті й завданням роботи, у їх органічному взаємозв'язку; співвідношенням одержаних висновків із потребами сучасної системи освіти.

Апробація і впровадження результатів дослідження відбувалися шляхом доповідей і обговорень на засіданнях кафедри історії педагогіки та українознавства Прикарпатського університету ім. В.Стефаника, використання у виступах на міжнародних та республіканських, міжвузівських науково-практичних конференціях в Івано-Франківську (1996, 1997 рр.), Тернополі (1996, 1997 рр.), Києві (1996 р.), а також у 20-ти публікаціях автора.

Структура дисертації. Робота складається зі вступу, двох розділів, висновків до кожного розділу, загальних висновків, списку використаних джерел, що включає 499 найменувань. Дисертація містить одну таблицю і чотири додатки, які розташовані на 22 сторінках. Повний обсяг дисертації 208 с.

ОСНОВНИЙ ЗМІСТ РОБОТИ

У вступі обґрунтовано вибір та актуальність теми, визначено предмет дослідження, сформульовано його мету, завдання, охарактеризовано методи та етапи роботи. Дано характеристику джерельної бази, обґрунтовано наукову новизну, теоретичне і практичне значення роботи.

У першому розділі - "Національне виховання як соціально-педагогічна проблема і важливий чинник національно-культурного відродження українців Галичини" - проаналізовано стан висвітлення досліджуваної проблеми у науковій літературі ХІХ-ХХ ст., розкрито суспільно-політичні та соціально-економічні передумови розвитку ідеї національного виховання в досліджуваний період як важливого чинника національно-культурного відродження українців краю, а також вплив на цей процес передових ідей із Наддніпрянщини та країн Західної Європи.

Простежено розвиток ідеї національного виховання в контексті історичного та національно-культурного розвитку краю.

Встановлено, що стрижнем, навколо якого проводилися пошуки мети національного виховання, стала українська національна ідея, яка теж пройшла еволюцію упродовж досліджуваного періоду. Так, на початку ХІХ ст. сутність національних домагань українців становило здобуття автономії Галичини у складі Австрії. На переломі ХІХ і ХХ століть у суспільній свідомості утвердилася ідея розбудови незалежної самостійної держави.

Головну роль у цьому процесі відіграло поширення в педагогічній думці ідеї народності, яку першими з українських педагогів висловили О.В. Духнович та К.Д. Ушинський.

Досліджено, що під впливом ідеї народності у педагогіку входить проблема національного у вихованні, котра активно розроблялася як галицькими, так і наддніпрянськими педагогами. Необхідність виховання молоді на національних основах відстоювали В.Антонович, Б.Грінченко, М.Драгоманов, П.Куліш, Я.Чепіга та інші. Спільність теоретичних і практичних пошуків галицьких і наддніпрянських педагогів свідчить, що національне виховання - історично обумовлена, вироблена народом система виховання дітей та молоді в українському дусі, незважаючи на штучне розмежування України.

У педагогічній думці провідним чинником національного виховання визнано національну школу, що призвело до активної боротьби за її побудову, спочатку невеликою групою інтелігенції, а в кінці досліджуваного періоду - товариствами, організаціями, які репрезентували значну частину українців Галичини.

На початку ХХ ст. провідною у цій боротьбі стала вимога побудови національної школи, що полягало у пристосуванні останньої до потреб української суспільності (М.Грушевський). Школа "мусить жити і розвиватися під промінням національної ідеї", бути пройнятою національним духом, будуватися на національних засадах, бути загальнодоступною, світською, демократичною, єдиною, спільною, а результатом виховного впливу, "короною діяльності" повинні стати національно свідомі члени народу, котрі інтереси нації ставлять вище особистих (І. Ющишин).

Показано, що в досліджуваний період у Галичині набули поширення нові ідеї з теорії та практики освіти і виховання: вільного виховання, трудової школи, експериментальної педагогіки, педагогіки прагматизму і т.д. Зарубіжний досвід з національного виховання вивчали, аналізували та пропагували галицькі педагоги Г. Врецьона, І. Дем'янчук, О. Іванчук, І. Ющишин. Результати дослідження свідчать, що вони використовували твори Я.А. Коменського, Ж.Ж. Руссо, Й.Г. Песталоцці, Й.Ф. Гербарта, Ф. Фребеля та інших представників західноєвропейської педагогічної думки, які розповсюджувалися в Галичині як в оригіналі, так і в перекладах. Праці педагогів нового часу вивчали вихованці учительських семінарій краю.

Національне виховання виступало одночасно як складова, чинник і результат національного відродження на західноукраїнських землях.

У другому розділі - "Теоретичні засади і практика національного виховання української учнівської молоді" - розкрито вклад педагогів і громадських діячів у розробку теоретичних засад національного виховання, проаналізовано практику виховання галицької учнівської молоді в національному дусі.

Аналіз архівних джерел та історико-педагогічної літератури свідчить, що у досліджуваний період в Галичині на концептуальному рівні опрацьовувалася означена проблема. У ряді статей та програмних документів галицькими педагогами О. Іванчуком, І. Капустієм, І. Кревецьким, О. Кулиничем, М. Лозинським, С. Томашівським, І. Франком, І. Ющишиним теоретично обґрунтовано суть, мету, зміст, завдання національного виховання, його принципи, засоби, методи, основні форми реалізації.

Національне виховання розглядалося ними як природна потреба нації, що має виростати з її традицій і культурного стану, корінитися в її характері і звичках. У працях О. Барвінського, М. Возняка, Г. Врецьони, Г. Зарицького, Є. Згарського, К. Кахникевича, М. Мошя, О. Партицького та інших мета виховання трактувалася як формування "людини свого віку і свого народу", плекання і утвердження національних чеснот: волелюбності, національного духу, духовності, національних почуттів.

Еволюція національної ідеї призвела до зміни у формулюванні мети виховання. Із початком нового століття вона ототожнювалася із формуванням національної свідомості, діяльного патріотизму, тобто плеканням державотворчої молоді. Результатом національного виховання повинна була стати гармонійно розвинута особистість, яка поєднувала б у собі сформовану національну самосвідомість, толерантне ставлення до людей інших національностей, якій були б притаманні загальнолюдські цінності.

У досліджуваний період педагогами краю обґрунтовувалися теоретично і використовувалися у практичній роботі такі основні засоби національного виховання: рідна мова, історія, географія; фольклорно-етнографічні матеріали; народні та релігійні традиції, звичаї, обряди; національна культура; дати народного календаря; національна символіка.

Встановлено, що у досліджуваний період провідними принципами національного виховання визначалися:

а) народність, котра одночасно вважалася засобом національного виховання і передбачала єдність національного і загальнолюдського. Виховання, підкреслювали Г. Врецьона, О.Іванчук та інші, повинно виростати з потреб народу, відзначатися національною спрямованістю, прищеплювати любов до всього рідного, не допускаючи прояву шовінізму. Важливою ознакою народної індивідуальності галицькі педагоги вважали рідну мову;

б) природовідповідність, що вимагає врахування вікових та індивідуальних відмінностей дітей, а також їх національних особливостей;

в) гуманізація, що передбачає створення умов для всебічного і гармонійного розвитку особистості, перетворення школи із навчального закладу у виховуючий (Г. Врецьона, О. Макарушка, В. Ратальський, І. Ющишин), де здійснюватиметься патріотичне виховання дітей;

г) демократизація, тобто усунення авторитарного стилю виховання. "Основа свободи" (Г. Врецьона) повинна поєднуватися із усвідомленням дитиною, учнем своїх громадських, суспільних обов'язків, що пов'язане із формуванням ідейності, тобто надання пріоритету інтересам нації, готовність із самопожертвою працювати для її блага.

Основою національного виховання галицькі педагоги вважали національну культуру, народознавство, українознавство.

Для переведення мети й завдань національного виховання у практичну площину, наголошували педагоги, необхідні такі умови:

- високосвідомий ідейний рівень учительства;

- рідномовне шкільництво, реформа його "на принципах свободи і поступу";

- побудова виховання на народних традиціях;

- використання кращих здобутків народної педагогіки;

- прилучення дитини до духовного життя народу через рідну мову, ознайомлення з культурними надбаннями;

- спільна діяльність усіх виховних інституцій;

- відповідна матеріальна база.

Для успішного виховання від учителів вимагалося знання природи дитини, її вікових і психологічних особливостей, національного характеру, вдачі з метою підбору відповідних методів виховання.

Результати дослідження свідчать, що розвиткові національного виховання сприяло зародження в Галичині педагогічної преси. Часописи "Газета школьна", "Школьна часопись", "Учитель", "Прапор", "Наша школа" висвітлювали нові досягнення зарубіжної педагогіки, національні виховні традиції, досвід учителів краю з національного виховання учнів. На їхніх сторінках знаходили відображення актуальні питання, одним із яких виступала дилема "я і суспільство". На початок ХХ ст. у педагогічній пресі утверджується думка, що люди повинні жити не лише індивідуальним життям, але й громадським, яке проявляється їх участю в житті нації (О.Іванчук), тобто бути ідейними - суспільні інтереси ставити вище своїх власних, розуміючи, що "їх правдиве добро залежне від добра загалу" (І. Франчук).

Концептуальні засади національного виховання, котре вважалося єдино правильним, розробляли українські педагоги О. Барвінський, І. Бартошевський, Г. Врецьона, Г. Зарицький, Є. Згарський, О. Іванчук, В. Ільницький, І. Копач, О. Кулинич, О. Партицький, М. Пачовський, В. Ратальський, С. Томашівський, І. Франчук, І. Ющишин. Особливістю виховного процесу означеного періоду є те, що поряд із теоретичними пошуками розроблялися рекомендації практичних дій для реалізації мети і завдань. Дослідження розкриває взаємовідношення педагогічної теорії та практики виховання.

Встановлено, що основною інституцією, яка найбільше впливає на організоване виховання молоді, галицька суспільність вважала школу. Перед першою світовою війною у краї діяла державна система освіти, котра включала 2,5 тис. народних шкіл, 6 гімназій. Крім цього, функціонувала система приватних навчально-виховних закладів, яка включала всі їхні типи, крім вищих шкіл. У дослідженні проаналізовано навчально-виховний процес в українських закладах освіти, тобто простежено виховний вплив на дітей та молодь віком від 6 до 18 років.

Виявлено, що формування національного компоненту змісту освіти відбувалося за рахунок включення до навчальних планів предметів українознавчого спрямування: історії України, рідної мови, географії краю тощо, насичення підручників для всіх типів шкіл матеріалами національного характеру.

У дослідженні розкрито національно-виховуючий характер позакласної та позашкільної роботи з молоддю, проаналізовано її основні форми - "відчити", диспути, вечори, присвячені рідній історії, географії краю, визначним історичним діячам, "імпрези", театральні вистави, екскурсії, "прогульки", діяльність читалень, наукових гуртків, студентських товариств, поширення учнівського самоврядування, різних форм кооперації: ощадних кас, кооперативів.

Встановлено, що ще від 60-х рр. ХІХ ст. у багатьох галицьких середніх закладах функціонували нелегальні учнівські гуртки - громади, котрі проводили самоосвітню і суспільну діяльність (у Львівській академічній, Тернопільській, Станіславівській, Рогатинській гімназіях). Робота таємних гуртків відзначалася національною спрямованістю, організованістю. Членство у громадах сприяло зміцненню національної свідомості учнів, розширенню їх кругозору, формуванню стійких ідейних переконань. У нелегальних гуртках молодь вивчала твори Т.Шевченка, давши цим почин до вшанування Кобзаря. Культ Т.Шевченка справив великий вплив на утвердження національної свідомості галичан. Українська молодь проти польського світогляду ставила свій світогляд, проти минулого польського народу ставила своє національне минуле, проти літературних творів польських письменників ставила твори свого корифея. Виявлено, що основними шляхами впливу життя і творчості Кобзаря на виховання довоєнного покоління краю були ознайомлення молоді з Шевченківськими творами, вечори та богослужіння на його честь, спорудження пам'ятників та встановлення пам'ятних знаків.

На світогляд галицької молоді значно впливала діяльність таких легальних студентських товариств, як "Академічна бесіда", "Академічна громада", "Український студентський союз". Основними формами їхньої роботи були організація різного роду курсів, підготовка рефератів, видання друкованих видань, статистичних звітів тощо. Консолідуючим чинником діяльності товариств виступала українська національна ідея, вперше письмово висловлена вихованцями галицьких середніх шкіл у "Молодій Україні". Цей часопис вплинув на оформлення ідейних переконань середньошкільної молоді.

Дослідженням виявлено, що галицькі освітні заклади мали свої національні традиції, котрі передавалися старшими учнями молодшим. Це, зокрема, поширення серед молоді творів Кобзаря, святкування роковин народження М.Шашкевича, Т.Шевченка, заснування "Просвіти", дня релігійного патрона гімназії, опіка над вихованцями.

Галицькі педагоги першою виховною інституцією вважали сім'ю, у якій закладаються підвалини для формування моральних чеснот. Виходячи з цього, вони відстоювали потребу з шкільного віку готувати дітей до сімейного життя шляхом ознайомлення їх із важливими виховними функціями батька та матері. З вимогою організації батьківського всеобучу виступали О. Барвінський, В. Ільницький, О. Партицький. В умовах масової неписьменності серед дорослого населення спільна діяльність сім'ї та школи розглядалася ними як "дуже пожадана", потрібна й необхідна. У роботі проаналізовано тогочасні теоретичні напрацювання з питання виховання дітей в сім'ї, а також висвітлено основні форми спільної діяльності навчально-виховних інституцій: патріотичні свята, вечори, "маївки".

Виявлено, що протягом усього досліджуваного періоду у виховному процесі домінувало релігійне спрямування, що пояснюється прагненням галичан, які не мали своєї держави, зберегти національну ідею через церкву.

Зі створенням "Просвіти" активізується національне життя в краї. Постають нові організації, мета діяльності яких передбачала й роботу серед молоді. Проте вони не могли повністю задовольнити потреби юного покоління в самореалізації. Тому громадські організації ініціюють створення молодіжних товариств - масово виникають "Соколи", "Січі", "Пласт".

Встановлено, що учителями спільно з сім'єю, громадськими та молодіжними організаціями велася велика робота з виховання молоді в національному дусі, що дало можливість виховати нове покоління - людей з державотворчим устремлінням, які відстоювали незалежність України в наступні роки.

ВИСНОВКИ

Вивчення та узагальнення джерельної бази, архівних матеріалів дозволило зробити такі висновки.

1. Розвиток ідеї національного виховання в Галичині відбувався під впливом суспільно-політичних, соціально-економічних, культурно-освітніх процесів, був відображенням поступу українців у національно-культурному відродженні.

2. У розвитку ідеї національного виховання органічно поєднані здобутки української народної педагогіки, вітчизняної та західноєвропейської педагогічної думки. Цей період характеризується посиленням взаємозв'язків Галичини і Наддніпрянської України.

3. Національне виховання розглядалося галицькими педагогами як історично обумовлена система впливів на дитину, властива українському народу, що має свою мету і засоби її досягнення, спрямована на плекання народних чеснот і поборювання національних пороків (Г. Врецьона).

За тогочасними переконаннями, виховання повинно бути пов'язане з національно-культурним поступом української суспільності, служити меті побудови незалежної держави. Виховання молоді в національному дусі педагоги розглядали як природню потребу народу, засіб збереження нації. Національне виховання вважалося охоронним щитом від чужих впливів, від денаціоналізації. Тобто, крім функції розвитку, воно виконувало і функцію захисту. національне виховання галицький учень

Дослідженням виявлено, що мета національного виховання у процесі національно-культурного відродження українців пройшла шлях від мовно-літературного етнографізму, національної автономії, потреби "затримання молоді при українській народності" (М.Возняк) до вимоги "здвигнення національної будови у всій її цілісності" (І.Франко). Якщо в другій половині ХІХ ст. мету виховання визначали як формування національного характеру, волі, плекання таких чеснот, як побожності, терпимості, любові до рідної мови тощо (Г. Врецьона, В. Ільницький, О. Партицький), то із початком ХХ ст. вона ототожнюється з формуванням патріота-державника, який усвідомлює свою приналежність до нації і здатний побудувати власну державу (О. Іванчук, І. Франко, І. Ющишин). Отже, метою виховання стає плекання державотворчої молоді з високою національною свідомістю. Це було зумовлено еволюцією української національної ідеї, яка на початку ХІХ ст. полягала у вимозі автономії Галичини у складі Австрії, а на переломі ХІХ-ХХ ст. ототожнювалася з самостійністю України, вимогами здобуття для держави повноти національних і політичних прав.

Завданням національного виховання педагогами визначено формування гармонійної людини, розвиток її релігійних, моральних, суспільних чеснот, виховання діяльного члена суспільства, а основними засобами для цього - рідну мову, історію, національні символи, народні традиції, фольклор, приклад батьків, учителів, історичних осіб, знання історії краю, працю для народу тощо. Важливим засобом стає народознавство, українознавство (М. Грушевський, І. Франко, І. Ющишин).

Народність, природовідповідність, гуманізація, демократизація, захищеність від впливів партій виступали провідними принципами національного виховання.

4. Незважаючи на закріплені законодавчо умови для розвитку освіти, офіційна система шкільництва була спрямована на денаціоналізацію молодого покоління. Тому прогресивні педагоги проводили національно-виховну роботу з учнями шляхом формування національного компоненту змісту освіти, створення рідномовних підручників, організації та підтримки молодіжних гуртків і товариств, запровадження нових форм виховної роботи. На утвердження в свідомості молоді ідеї соборності українців, необхідності для успішного розвитку нації власної держави значною мірою впливала діяльність таємних гуртків - громад, участь учнів-українців у студентських вічах, зібраннях тощо.

5. Для практичної реалізації завдань національного виховання зусиллями прогресивної громадськості Галичини на початку нового століття у складі державного шкільництва було створено систему приватних українських шкіл, яка охоплювала народні, середні, фахові навчальні заклади. Для цього організовано координаційний орган - Краєвий Шкільний Союз, котрий основну увагу приділяв відкриттю середніх шкіл.

6. Національний характер виховання української молоді краю забезпечувався прилученням дітей із раннього віку до духовного життя українців, вихованням на народних традиціях, звичаях, використанням нових форм виховної роботи, спільною діяльністю школи, сім'ї, церкви, громадських та молодіжних організацій. Результативність виховання молоді засвідчила нова генерація патріотів-державників.

7. Для реалізації тих завдань, які перед нею ставить суспільство, педагоги вимагали перетворення школи із навчаючої інституції у виховну, оскільки виховання є метою діяльності школи, а навчання - лише засіб для досягнення цієї мети.

8. Вивчення досвіду національного виховання переконує, що він є важливим джерелом збагачення теорії та практики виховання молоді в сучасних умовах. Творче використання досягнень наших попередників сприятиме перетворенню сучасної школи у школу національну, здатну виховати патріотів України, спроможних відстояти її незалежність, примножити духовні та історично-культурні надбання українського народу.

Проведене дослідження не претендує на повноту розв'язання проблеми. Детальнішого всебічного висвітлення потребують такі її аспекти, як українсько-західноєвропейські взаємовпливи у формуванні теоретичних засад виховання, динаміка розвитку ідеї виховуючого навчання в педагогічній думці Галичини, педагогічні погляди та просвітницька діяльність галицьких педагогів, педагогічні основи створення рідномовних підручників, вплив часопису "Молода Україна" на світогляд галицької молоді та ін.

ОСНОВНІ ПОЛОЖЕННЯ ДИСЕРТАЦІЇ ВИКЛАДЕНО В ТАКИХ ПУБЛІКАЦІЯХ

1. Погляди С.Русової на релігійне виховання дітей // Ідея національної школи у педагогічній спадщині Софії Русової та Степана Сірополка: Матеріали Всеукраїнської науково-практичної конференції. - Івано-Франківськ, 1996. - С.133-134.

2. Степан Сірополко про місце рідної мови в навчально-виховному процесі початкової школи // Ідея національної школи у педагогічній спадщині Софії Русової та Степана Сірополка: Матеріали Всеукраїнської науково-практичної конференції. - Івано-Франківськ, 1996. - С.193-194.

3. Система безперервної освіти вчителя в "Проекті на зміну державного шкільного закону з дня 14 травн1869 року" І. Ющишина //Актуальні проблеми формування творчої особистості вчителя початкових класів: Збірник матеріалів регіональної науково-практичної конференції. - Вінниця, 1996. - С.141-146.

4. Найважливіші шкільні закони другої половини ХІХ ст. про мови викладання в школах Галичини // Семантика мови і тексту: Матеріали Міжнародної науково-практичної конференції. - Івано-Франківськ, 1996. - Ч.1. - С.157-158.

5. Перша програма розбудови національної школи у Галичині // Сучасна початкова школа: проблеми, пошуки, знахідки: Матеріали науково-практичної конференції. - Тернопіль, 1996. - Ч.1. - С.7-8.

6. Сім'я як важливий чинник формування національної самосвідомості у дітей (кінець ХІХ - поч. ХХ ст.) // Виховання національної самосвідомості у школярів: Матеріали Всеукраїнської науково-практичної конференції. - Київ: Україна-Віта, 1996. - С.110-112.

7. Неперервна освіта вчителів у Галичині (ІІ пол. ХІХ - поч. ХХ ст.) // Система неперервної освіти: здобутки, пошуки, проблеми: Матеріали Міжнародної науково-практичної конференції у 6-ти книгах. - Кн. 2. - Чернівці: Митець, 1996. - С.128-131. (Співавтор О. Каськів) - (авторських 2 с.).

8. Провідні ідеї підручника з педагогіки І. Бартошевського // "Берестя-1596" в історичній долі українства: Матеріали Всеукраїнської науково-богословської конференції. - Тернопіль, 1996. - С.79-83.

9. Т.Шевченко і процес становлення національної свідомості в Галичині // Тарас Шевченко і сучасність. Матеріали Міжнародного літературно-мистецького Шевченківського свята. - Рівне, 1996. - С.86-88.

10. Українознавство в навчально-виховному процесі освітніх установ Галичини (поч. ХХ ст.) // Українознавство у педагогічному процесі освітніх установ. Збірник статей. За ред. Р. Скульського та В. Костіва. - Івано-Франківськ, 1997. - С.87-91.

11. І. Ющишин про освіту і права народного вчителя // Творча особистість вчителя: Проблеми теорії і практики. Збірник наукових праць. - К.:УДПУ, 1997. - С.164-167.

12. Українсько-польські відносини у Галичині в галузі освіти на початку ХХ ст. // Українсько-польські відносини в Галичині у ХХ ст. Матеріали Міжнародної науково-практичної конференції (21-22 листопада 1996 р.). - Івано-Франківськ: Плай, 1997. - С.121-123.

13. Праця А.Шептицького на полі національного виховання: "Свій народ, український, любимо християнською любов'ю" // Ідея національної церкви в Україні. Матеріали Всеукраїнської науково-практичної конференції (17-18 жовтня 1997 р.). - Тернопіль, 1997. - С.113-115.

14. Національна ідея в українській педагогіці ХІХ-ХХ століть // Педагогіка і психологія професійної освіти. - 1997. - №2. - С.94-102. (Співавтор Б. Ступарик) - (авторських 4 с.).

15. І.Франко про засоби національного виховання // Іван Франко і національне та духовне відродження України. Збірник наукових статей. - Івано-Франківськ: Плай, 1997. - С.130-133.

16. "Педагогіка…" М. Барановського як свідчення польсько-українських зв'язків у галузі шкільництва // Славістичні записки. - Тернопіль, 1997. - №1-2. - С.69-75.

17. Порівняльна характеристика розуміння суті національного виховання О.В. Духновичем та К.Д. Ушинським // Ідея національного виховання в українській психолого-педагогічній науці ХІХ-ХХ ст. Збірник статей і доповідей Всеукраїнської науково-практичної конференції. - Коломия: ВІК, 1997. - С.218-220.

18. Теоретична розробка західноукраїнськими педагогами основних засад виховуючого навчання // Педагогіка і психологія професійної освіти. - 1998. - №1. - С.97-102.

19. Галицькі педагоги про формування творчих здібностей школярів // Освітянин. - 1998. - №2. - С.3-4.

20. "Рідна Школа" і національне виховання молоді // Вісник Прикарпатського університету. Педагогіка. Вип.1. - Івано-Франківськ: Плай, 1998. - С.99-103.

АНОТАЦІЇ

Сабат Н.В. Національне виховання учнівської молоді Галичини (1869-1914 рр). - Рукопис.

Дисертація на здобуття наукового ступеня кандидата педагогічних наук за спеціальністю 13.00.01 - теорія та історія педагогіки. - Прикарпатський університет імені В.С. Стефаника, Івано-Франківськ, 1998.

Проведено дослідження національного виховання учнівської молоді Галичини кінця XIX - початку ХХ ст. у контексті суспільно-політичного, соціально-економічного та культурно-освітнього розвитку краю. Виявлено і узагальнено внесок українських галицьких педагогів у розробку і втілення в навчально-виховний процес ідеї національного виховання.

Позитивні аспекти виховання галицької молоді можуть бути використані для розробки концептуальних положень національного виховання молодого покоління України на сучасному етапі.

Ключові слова: національне виховання, національна свідомість, національна школа, учитель, мета, зміст, завдання, форми, принципи виховання.

Сабат Н.В. Национальное воспитание учащейся молодёжи Галичины (1869-1914 гг). - Рукопись.

Диссертация на соискание учёной степени кандидата педагогических наук по специальности 13.00.01 - теория и история педагогики. - Прикарпатский университет имени В.С. Стефаника, Ивано-Франковск, 1998.

Проведено исследование национального воспитания учащейся молодежи Галичины конца ХІХ - начала ХХ в. в контексте общественно-политического, социально-экономического и культурно-просветительского развития края. Изучен и обобщён вклад галицких педагогов в разработку и внедрение в учебно-воспитательный процесс идеи национального воспитания. Положительные аспекты воспитания галицкой молодёжи могут быть использованы для разработки концептуальных положений национального воспитания молодого поколения Украины на современном этапе.

Ключевые слова: национальное воспитание, национальное сознание, национальная школа, учитель, цель, содержание, задания, формы, принципы воспитания.

Sabat N.V. National up-bringing of teenagers at the Halychyna Schools (in 1869-1914). - Manuscript.

The dissertation submitted for a master's degree in pedagogics, specialty 13.00.01. - theory and history of pedagogics. - Precarpathian University named after V. Stephanyk, Ivano-Frankivsk. - 1998.

The investigation of national upbringing of teenagers at the Halychyna schools of the end XIXth century - the beginning of the XXth century, has been done in the context of political, social, economic and cultural development of this region. The important role of the Halychyna teachers has been proved in this process.

Positive aspect of upbringing of the Halychyna teachers can be used for working out some conceptual trends of national upbringing of the modern Ukrainian youth.

Key-words: national upbringing, national schools, teacher, aim, context, task, forms, principals of upbringing.

Размещено на Allbest.ru