Взаємодія сім’ї і школи у прилученні учнівської молоді до української національної культури (на матеріалах Південного регіону України)

Размещено на http://www.allbest.ru/

Размещено на http://www.allbest.ru/

\

Взаємодія сім'ї і школи у прилученні учнівської молоді до української національної культури (на матеріалах Південного регіону України)

Автореферат

дисертації на здобуття наукового ступеня кандидата педагогічних наук

Загальна характеристика роботи

АКТУАЛЬНІСТЬ ПРОБЛЕМИ. Освіта України стоїть перед владним викликом ХХ1 століття - необхідністю формування нового особистісно-орієнтованого педагогічного мислення. Воно має стати важливим фактором завершення державотворення, піднесення національної свідомості і гідності учнівської молоді. У цьому зв'язку особливої актуальності набуває переосмислення педагогічних засад соціалізації учнів, суть якої у прилученні їх до здобутків культури. Без важливого компонента системи виховання-формування національної культури - не може бути повноцінною особистість як результат культурного розвитку.

Досліджуючи культуру як багатовимірне, суспільно-історичне явище, науковці відмічають її закономірний зв'язок з культурою окремих народів, націй, етносів (М. Бердяєв, М. Вебер, Л. Гумільов, М. Мамардашвілі, А. Моль, П. Наторп, І. Огієнко, Х. Ортега-і-Гассет, М. Реріх, П. Сорокін, Е. Тейлор, М. Трубецкой та ін).

Дослідження української культури як органічної складової загальнолюдської відображено у працях українських культурологів і істориків Д. Антоновича, М. Аркаса, В. Винниченка, О. Воропая, М. Грушевського, М. Драгоманова, Є. Маланюка, І. Огієнка, Д. Чижевського, Д. Яворницького та сучасних дослідників М. Гончаренка, М. Жулинського, П. Кононенка, Ю. Римаренка, М. Семчишина, П. Толочка та ін. Аналіз результатів цих досліджень дозволяє стверджувати, що існує самобутня українська культура як сукупність духовних і матеріальних надбань, спосіб світорозуміння, своєрідна ментальність, результат колективної та індивідуальної творчості.

В умовах становлення державності особливого значення набуває національна свідомість, яка ґрунтується на культурних надбаннях народу. Опанувати ними підростаюче покоління має, насамперед, через виховання у сім'ї та школі - основних інститутах соціалізації.

Проблема взаємозв'язку сім'ї і школи - традиційна педагогічна проблема, яка актуалізується в сучасних умовах. Це обумовлено: необхідністю її наповнення якісно новим змістом, домінантою якого має бути українська національна ідея, що сполучає в собі ціннісно-смислові координати діяльності соціальних інститутів; важливістю філософського, соціолого-педагогічного обґрунтування пріоритетної ролі школи і сім'ї як головних осередків формування національної культури. Саме вони значною мірою забезпечують відродження, збереження і розвиток національної культури. Це переконливо доведено в педагогічних працях К. Ушинського, С. Русової, Г. Ващенка, В. Сухомлинського; актуалізацією теорії особистісно-спрямованого виховання, здійснення якого можливе лише у взаємодії педагогів і батьків.

У Державній національній програмі «Освіта» (Україна ХХ1 століття) наголошується, що успадкування духовних надбань українського народу є одним із основних компонентів загальної мети виховання.

Проблемам національного виховання учнівської молоді, насамперед шляхом формування стійких основ української культури, останніми роками надається значна увага. Вони ґрунтовно осмислювались М. Стельмаховичем, В. Скуратівським, Є. Сявавко, Б. Степанишиним.

Питання формування національної культури в учнів знайшло своє відображення у дослідженнях С. Горбенко, Ю. Руденка, О. Семеног, О. Ярмоленко. Проблеми національного виховання у школі, сім'ї висвітлюються у наукових публікаціях Т. Алексеєнко, І. Беха, В. Болгаріної, Ю. Гапона, П.Ігнатенко, В. Постового, О. Савченко, О. Сухомлинської, Ю. Терещенка та ін.

Корисним у контексті нашого дослідження було ознайомлення з науковими публікаціями М. Братасюк, безпосередньо пов'язаними з проблемою національного відчуження, явищем «денаціоналізованості». Проведений нею аналіз свідчить, що ситуація відчуження індивіда від етнічної культури, втрата відчуття ідентичності руйнує і загальнолюдську культуру. Водночас проблема взаємодії сім'ї та школи з метою поліпшення національного виховання дітей залишається малодослідженою. Здебільшого вона розглядається не системно, безвідносно до з'ясування загальнотеоретичних закономірностей, механізмів взаємовпливу. Наше дослідження базується на більш широких соціолого-педагогічних підходах. Взаємодію ми розглядаємо як соціальне явище, систему взаємообумовлених, зв'язаних певною послідовністю і періодичністю дій суб'єктів. При цьому дія одних суб'єктів є одночасно причиною і результатом дії інших. Обмін певними діями, спрямованими на інших людей (групи, спільності тощо) з визначеними метою, мотивацією, й є соціальною взаємодією. Взаємодія сім'ї і школи є однією з багатьох різновидів соціальної взаємодії. Вона базується на існуючих соціологічних закономірностях. Певну роль у механізмі взаємодії відіграє система взаємних очікувань, що висуваються суб'єктами дії. Взаємодія сім'ї та школи носить стійкий характер, має чітко визначені соціальні ролі, норми (вони закріплені у відповідних нормативних документах). Однак, це стосується в цілому взаємодії сім'ї і школи як інститутів виховання. Щодо мети, напрямків і пріоритетів цієї взаємодії, то вони зазнають впливу динамічних соціальних змін. Констатуючи наявність досить поширеного явища відчуження молоді (і не лише її) від національної культури в Південних регіонах України, ми визнали необхідним дослідити проблему прилучення до неї, як визначальної умови формування громадянина нової України; серед пріоритетних засобів вирішення проблеми нами визначено взаємодію сім'ї і школи.

Проведене дослідження тісно пов'язане з реалізацією завдань, визначених Державною національною програмою «Освіта» (Україна ХХ1 століття), концепцією національного виховання. Дисертація є також результатом дослідження одного із напрямків комплексної програми «Сучасна школа як інститут соціалізації», що здійснюється колективом науковців лабораторії педагогічної соціології Інституту проблем виховання АПН України.

Важливість і актуальність нашого дослідження визначається також тим, що існують значні відмінності між умовами створення національної системи виховання в різних регіонах України. Вони зумовлені як етнографічними, так і соціокультурними, політичними факторами. Все це обумовило вибір теми дослідження «ВЗАЄМОДІЯ СІМ'Ї І ШКОЛИ У ПРИЛУЧЕННІ МОЛОДІ ДО УКРАЇНСЬКОЇ НАЦІОНАЛЬНОЇ КУЛЬТУРИ (на матеріалах Південного регіону України)».

Об'єкт дослідження: формування основ української національної культури учнівської молоді.

Предмет дослідження: прилучення старшокласників до української національної культури у взаємодії сім'ї і школи.

Мета дослідження: створити модель взаємодії сім'ї та школи, яка б сприяла подоланню відчуження та поліпшила ефективність прилучення учнівської молоді до української національної культури.

Гіпотеза дослідження: полягає у припущенні, що у специфічній соціокультурній ситуації Півдня України, обумовленій історичними, геополітичними, педагогічними факторами, існує особливо гостра потреба більш активного введення сім'ї як інституту первинної культурної соціалізації у систему національного виховання. Організація цілеспрямованої взаємодії сім'ї і школи стане важливою умовою подолання відчуженості та сприятиме ефективному прилученню до національної культури учнів. Передбачається, що це також позитивно впливатиме на ставлення до національної культури і в самих родинах учнів.

Основними завданнями дослідження визначено:

1. Проаналізувати стан дослідження проблеми в філософській, соціологічній та психолого-педагогічних теоріях.

2. Виявити роль національної культури у духовному розвитку особистості.

3. Здійснити соціолого-педагогічний аналіз передумов соціокультурної ситуації та особливостей процесу прилучення до української культури учнів Південного регіону України.

4. Виявити роль та значення впливу соціокультурного середовища сім'ї на формування основ національної культури учнів.

5. Створити та експериментально перевірити модель взаємодії сім'ї та школи з метою подолання відчуження та підвищення ефективності прилучення учнівської молоді до української національної культури.

Методологічною основою дослідження є: соціально-філософські, соціологічні, педагогічні вчення про взаємозв'язок культурологічних та освітньо-виховних явищ у соціокультурному просторі; особистості й середовища. Українська культура розглядається як самобутня частка світової культури і важливий засіб формування духовності, національної свідомості особистості. Інтеграційну основу розбудови нової України як для української нації, так і етноменшин, що проживають тут, складає сучасна українська національна ідея як ціннісно-світоглядне ядро культури. Її сутність і зміст слугували нам певними методологічними орієнтирами. Важливу вихідну позицію складають сучасні теорії соціалізації особистості. Особистісно орієнтоване виховання слугувало провідною парадигмою. Методологічного спрямування надавали дослідженню нормативні положення, що містяться в державних документах, пов'язаних з реформуванням національної системи освіти.

Методи дослідження: теоретичний аналіз соціологічної, філософської, психолого-педагогічної літератури, шкільних програм; спостереження на уроках і позакласних заходах; соціологічні опитування, бесіди, вивчення продуктів діяльності учнів; педагогічний експеримент; статистична обробка даних дослідження.

Основні джерела дослідження: філософська, соціологічна, психолого-педагогічна література, наукові дослідження з проблем української національної культури, виховання учнівської молоді, кращий педагогічний досвід та власний досвід дослідника як директора школи, начальника обласного управління освіти, заступника голови обласної державної адміністрації з питань науки, освіти, культури та спорту.

Основною базою дослідно-експериментальної роботи обрані: м. Миколаїв, Баштанський, Снігурівський, Первомайський, Вознесенський райони, м. Южноукраїнськ Миколаївської області; Херсoнська та Одеська області.

Наукова новизна дослідження.

Вперше проведено дослідження проблеми прилучення учнівської молоді до української національної культури в контексті педагогічної соціології; здійснено соціолого-педагогічний аналіз стану та виявлено тенденції ставлення учнів, вчителів та батьків до української культури у специфічних соціокультурних умовах Південного регіону України; науково обгрунтована та методично забезпечена модель взаємодії сім'ї і школи у прилученні до української культури старшокласників.

Теоретичне значення дослідження полягає у розкритті змісту, форм і методів прилучення молоді до української національної культури в умовах специфічної соціокультурної ситуації Південного регіону України.

Практичне значення визначається широким впровадженням результатів дослідження у практику роботи шкіл Південного регіону України: Миколаївської, Херсонської, Одеської областей. Результати дослідження можуть бути використані колективами шкіл і в інших регіонах України.

До основних понять і категорій нашого дослідження ми відносимо: культуру, національну культуру, українську національну культуру, субкультуру, націю, етнос, народ, духовні цінності українського народу, національне виховання як соціально-педагогічну проблему, педагогіку народознавства, етнопедагогіку, родинне виховання, соціалізацію учнів, взаємодію сім'ї та школи як соціальних суб'єктів національного виховання, ідентифікацію, інтеріорізацію, відчуження від національної культури.

Терміни «нація»,» народ»,» етнос» ми вживаємо як синоніми, що означають «народ, який живе спільним життям, усвідомлює свою єдність, має спільну історичну пам'ять і досвід, спільні духовні цінності, мову, поняття і уявлення про світ…».

Апробація результатів дослідження здійснювалась на:

- психолого-педагогічних і методологічних семінарах в експериментальних школах (Українська педагогічна гімназія, загальноосвітні школи №№21, 27, 57 м. Миколаєва, №1 м. Южноукраїнська Миколаївської області, №13 м. Херсона, №2 м. Скадовська, Новокаховська школа №1 Херсонської області);

- лекційних і групових заняттях учителів української мови, історії України, учителів музики, класних керівників (Миколаївський обласний інститут удоcконалення вчителів);

- заняттях Батьківської школи (в експериментальних школах);

- науково-методичній конференції «Виховна система школи: перспективні варіанти розвитку»; м. Миколаїв, 1991;

- кафедрі педагогіки Миколаївського педагогічного інституту; 1992, 1994, 1997 рр;

- кафедрі педагогіки і менеджменту ОІУВ; 1992, 1993, 1996, 1997 рр;

- у лабораторії педагогічної соціології (Інститут проблем виховання АПН України); 1995, 1996, 1997 рр;

- науково-практичній конференції «Соціологія і школа»; Миколаїв, 1994;

- науково-практичній конференції «Становлення шкіл нового типу: пошуки і перспективи»; Миколаїв, 1995;

- науковій конференції «Незалежність України: історичні витоки, сучасний стан та перспективи»; Миколаїв, 1996;

науково-практичній конференції «Інтеграція навчання»; Миколаїв, 1997.

На захист виносяться:

- основні положення соціолого-педагогічного аналізу стану та тенденції ставлення учнів, вчителів та батьків до української культури у соціокультурних умовах Південного регіону України як важливої передумови формування основ національної культури школярів;

- система основних чинників, що визначають ефективність прилучення учнівської молоді до української культури;

- теоретично обґрунтована і експериментально перевірена модель взаємодії сім'ї і школи у процесі прилучення учнівської молоді до української національної культури.

Структура і основний зміст дисертації

Дисертація складається із вступу, двох розділів, висновків, списку основної використаної літератури (116 найменувань). Повний обсяг роботи на 182 сторінках друкованого тексту, в тому числі основного тексту 143 сторінки, містить діаграми (2), таблиці (11), додатки (39 с.).

У вступі обґрунтована актуальність проблеми, поставлені мета і завдання, визначені об'єкт і предмет дослідження, методологічні та теоретичні основи, методи дослідження і наукова новизна, сформульовані гіпотеза та основні положення, що виносяться на захист, розкрито теоретичне і практичне значення роботи і форми апробації результатів дослідження, вказані основні його джерела.

У першому розділі: «Теоретичні засади проблеми прилучення до української культури учнівської молоді» розкривається сутність національної культури, її роль у розвитку особистості, зосереджена увага на виявленні найбільш поширених типів визначення національно-етнічної приналежності (ідентичності). При цьому методологічною засадою слугували ідеї І. Огієнка, М. Драгоманова, М. Грушевського, М. Флоренського, Д. Чижевського, М. Шаповала, М. Бердяєва.

Як показують дослідження, в Миколаївській, Херсонській, Одеській областях широко розповсюджений маргінальний етнотип, для якого характерна подвійна ідентичність (національна приналежність одна, а культурна орієнтація, мова - інша). Україномовна і російськомовна єдина українська культура - реальність, з якою треба рахуватись, хоч це не знімає завдання з'єднання наших культурних надбань на україномовній основі. Найефективніший шлях розвитку в сприйнятті культури - це поєднання рис етноцентризму і культурного релятивізму (визнання необхідності взаємодії, взаємозбагачення різних культур). Тоді індивід, маючи розвинене почуття гордості за культуру свого народу і приналежності до неї, здатний оволодіти культурними надбаннями іншого народу.

У процесі дослідження, вивчаючи історичні передумови та особливості сучасної соціокультурної ситуації Півдня України, найбільш характерною особливістю якої є те, що це російськомовний регіон, на основі літературних джерел, практичного досвіду, аналізу результатів опитування ми спробували класифікувати прояви відчуження від української культури і виділили кілька категорій людей.

До першої відносимо тих людей, які навіть не усвідомлюють себе причетними до української культури. Для них вона мовби не існує. Після зіткнення з фактом чиїхось спроб прилучення, з необхідністю користуватися її надбанням ці люди по-різному реагують і можуть поповнити ряди інших груп.

Другу категорію населення досліджуваного нами регіону складають люди з негативним ставленням до української культури. Вона їм не подобається або сприймається як чужа. Це, можливо, найскладніша частина наших вихованців, хоча їх і небагато.

Третя категорія людей, з якими доводиться працювати, може бути названа «байдужі». Вони індиферентні, і в їх сім'ях українська культура може бути випадковою.

До четвертої категорії ми відносимо людей з позитивним ставленням до української культури як до чужого, однак, явища.

П`ята категорія ставиться позитивно, але не вважає доступною для себе цю культуру: «Це не для мене, не для нас». Тому вони і не пробують ні розмовляти українською, ні слухати, ні читати чи писати.

І нарешті, є категорія з позитивним ставленням і готовністю до поглиблення своїх знань і умінь або до набуття їх при повній відсутності. Сюди ми відносимо і етнічних українців, що зберегли свій зв'язок з рідною культурою, хочуть глибше її знати, володіти всіма її багатствами. За нашими даними таких людей серед населення Південного регіону України найбільше. Але враховувати ми повинні особливості всіх категорій вихованців.

Українська національна культура - явище багатогранне. У нашому експериментальному дослідженні на основі аналізу філософської, історичної, педагогічної, психологічної літератури, даних наукових галузей - етнографії, українознавства, мовознавства були виділені такі основні компоненти української національної культури: 1) українська мова; 2) історія України; 3) наука і техніка; 4) аграрна і господарська культура; 5) національне професійне мистецтво; 6) медицина; 7) освіта; 8) народна педагогіка; 9) народна медицина; 10) природа рідного краю; 11) родознавство; 12) фольклор; 13) народна мораль; 14) народні символи; 15) народна правосвідомість; 16) релігійні вірування; 17) народні традиції; 18) народний календар; 19) народні свята; 20) народні звичаї; 21) народні обряди; 22) українські нарoдні пісні; 23) народна музика; 24) народна естетика; 25) народні промисли; 26) українські ігри; 27) український побут; 28) українська кухня.

З метою виявлення, якими із цих елементів і якою мірою володіють ними старшокласники, яка роль сім'ї і школи у формуванні основ національної культури учнів 9-11 класів, в констатуючій частині експерименту нами були розроблені і застосовані анкети для учнів, вчителів і батьків - всього 558 респондентів, із них: 295 учнів (52,87%), 108 батьків (19,35%) і 155 вчителів (27,78%) шкіл міст Миколаєва, Херсона і міських шкіл відповідних областей.

Аналіз результатів констатуючого експерименту показав значні труднощі формування у старшокласників української культури. Серед них специфічні для південних областей України, а саме: подвійна ідентичність (національна приналежність одна, а культурна орієнтація, мова - інша). Наше дослідження свідчить, що труднощі обумовлені як економічними, так і соціальними та педагогічними причинами.

Важкі соціально-економічні умови, що склалися в нашій країні, затяжна економічна криза спричиняють занепад культури, моралі. Постійна затримка в останні роки заробітної плати робітникам і службовцям, працівникам сільського господарства, зростання безробіття, вимушеність багатьох людей шукати заробітки далеко від дому негативно впливає на матеріальне становище сім'ї та її морально-психологічний клімат, формування соціокультурного середовища. Цілі галузі культури масового характеру (кіно, театр, концерти професійних артистів), придбання науково-популярної і художньої літератури, а також літератури з питань етнографії, історії України, українознавства, народної педагогіки, заняття в музичних, образотворчих школах, студіях, гуртках художньо-декоративного мистецтва, спортивних секціях та ін. для багатьох підлітків і старшокласників стають недоступними.

До недавнього часу ставлення до своєї мови, історичної пам'яті, формування у молоді інтересу до культурних надбань свого народу вивчалися недостатньо. Більш того, це нерідко сприймалося як намагання розбудити націоналістичні настрої. Але, на наш погляд, абсолютизація національної ідеї, національних проблем призводить до збіднення духовних інтересів громадян України, а, можливо, в окремих випадках і до конфліктів на основі національних антагонізмів. Крім того, духовно-культурна спадщина України зазнає негативного впливу зарубіжної антикультури, «американізації». Захоплення «дрібним» бізнесом, відсутність узгодженості матеріальних і духовних потреб призводить до знецінювання значною частиною учнівської молоді ідеї культурно-національного відродження.

Як відомо, українська мова - найголовніший компонент української культури. Вона виражає природні, соціальні, національні особливості українців. Століттями проводилась широкомасштабна робота по відчуженню українців і неукраїнців від природньо домінуючої української мови і культури. Проблема повернення і прилучення до культури титульної нації залишається досить гострою. Як свідчать дослідження, у м. Миколаєві і містах Миколаївської області популяризація та впровадження в життя української мови іде повільними темпами: недостатня кількість шкіл, де навчання повністю здійснюється українською мовою, у вищих навчальних закладах Миколаєва, Херсона, Одеси багато предметів викладачі продовжують викладати російською мовою. Хоч позитивним є те, що всі абітурієнти складають екзамен з української мови. Усвідомлюючи цей факт, багато старшокласників стали серйозніше ставитись до вивчення мови. Разом з тим, мотивом цієї діяльності є «меркантилізм» (щоб скласти вступний іспит), а не усвідомлення необхідності володіти нею як рідною мовою. Для більшості міських дітей відсутнє україномовне середовище в сім'ї.

В недавно розроблених національних концепціях вітчизняної освіти і виховання враховано культурно-історичний досвід свого та інших народів. Його використання спрямоване на поліпшення справи навчання і виховання, ії докорінне реформування. Але на сучасному етапі ще не сформована система виховання національної культури в сім'ї, дитсадку, школах, вищих навчальних закладах.

До причин соціально-педагогічного характеру, які викликають труднощі у формуванні національної культури, слід віднести:

- обмежене розуміння поняття «українська національна культура» багатьма вчителями, а відповідно і учнями (тільки як народних звичаїв, обрядів, свят, мови). Це свідчить про слабку загальнокультурологічну підготовку, недостатню пропаганду української національної культури як системою освіти, так і засобами масової інформації;

- недостатня загальна психолого-педагогічна підготовка вчителів у зв'язку з тим, що не дає змогу ефективно впливати на формування національної свідомості учнів;

- недостаньо розвинена психологічна служба школи (в сільських школах одиниці психологів, а в міських - один психолог на школу з чисельністю до 2 тисяч учнів);

- значна частина вчителів не використовують досвід формування української національної культури в інших школах, оскільки його поширенням не займаються належним чином методичні служби;

- певна кількість вчителів не усвідомлює важливості національного виховання учнів;

- в школах недостатньо використовуються можливості (з числа годин шкільного компонента) для проведення факультативів з історії України, українознавства, гуртків народного мистецтва та ін;

Для формування повноцінної національної культури, етнічної ідентичності особистості необхідна узгодженість між сім'єю і етнічним середовищем, наявність спільної системи культурних цінностей. Саме останні мають скласти основу цілеспрямованої соціалізації дітей як у сім'ї, так і в школі.

На наш погляд, однією із вагомих причин є недостатня сформованість такої системи, а також відсутність спільних, узгоджених і цілеспрямованих дій сім'ї та школи як основних соціальних інститутів виховання. Тому основною метою формуючого експерименту було забезпечення взаємодії сім'ї та школи як основних інститутів ефективного прилучення учнів до української національної культури.

Другий розділ дослідження - «Взаємодія сім'ї та школи по прилученню учнів до української національної культури» присвячений розробці та впровадженню в практику школи експериментальної моделі спільної роботи сім'ї та школи з національного виховання учнів. Вона грунтується на соціолого-педагогічних теоріях щодо формування особистості, ролі національної культури в її розвитку та соціалізації. В основу моделі лягли, насамперед, нормативні документи: Конституція України, Державна національна програма «Освіта» (Україна ХХ1 століття), Концепції: «Основи національного виховання»,» Школа нової генерації - українська національна школа-родина». Враховувались також умови ефективності взаємодії сім'ї та школи як різновиду соціальної взаємодії: головним принципом організації педагогічного процесу є співпраця дитини, педагога і батьків, спрямована на розвиток творчих здібностей учнів в умовах високої культури мистецтва спілкування, відсутність перешкод між сім'єю і школою, гармонія їх у навчально-виховній взаємодії, відродження традиційного статусу української родини, де вчитель стає oб'єднуючою ланкою в національному, культурному та освітньому відродженні України. У розробці експериментальної моделі ми використали також важливий психологічний принцип: духовний світ людини формується і прояляється в діяльності, у міжособистісній взаємодії.

Розглянемо модель взаємодії сім'ї та школи у прилученні старшокласників до української культури. (Таблиця1, с. 15). У центрі структури моделі - особистість учня, суб'єкт-суб'єктні відносини (вчителі-учні-батьки), що уособлюють взаємозв'язок всіх учасників виховного процесу, їх творче співробітництво. Із 28 компонентів української національної культури, виділених нами (див. с. 10) в процесі формуючого експерименту, ми зосередили увагу на таких: українській мові, історії України, науці і техніці, освіті, природі рідного краю, календарних традиціях, святах, родоводі, народній педагогіці, фольклорі, народному мистецтві, народних промислах, ремеслах, аграрній і господарській культурі, релігії.

Усвідомлюючи важливе значення застосування одного із провідних принципів психології - принципу діяльності у формуванні психічних процесів і властивостей особистості, в експериментальну модель ми включили основні види діяльності: навчально-пізнавальну, пізнавально-розвиваючу, соціально-корисну, трудову, художньо-естетичну, спортивну, дозвіллєву. Використовувались також різноманітні форми спільної роботи вчителів, учнів, батьків (бесіди, конференції, диспути, екскурсії, наукові товариства тощо).

У процесі нашого дослідження ми дійшли висновку, що зміст і форми прилучення учнівської молоді до національної культури визначаються багатством їх елементів і ступенем інтересів, активністю і творчістю учнів, вчителів і батьків. Ефективність цієї роботи залежить, насамперед, від того, якою мірою всі учасники виховного процесу є творчими співавторами в кожній формі діяльності.

В експерименті брали участь учні, батьки, класні керівники, вчителі таких шкіл: Українська педагогічна гімназія, загальноосвітні школи №№41, 27, 1, 57 м. Миколаєва, школа №2 м. Баштанки, школа №13 м. Херсона, Скадовська школа №2, Новокаховська школа №1 Херсонської області. Всього 576 респондентів, із них - 108 вчителів і класних керівників, 164 батьки, 304 учні дев'яти експериментальних класів. В школах з контрольними класами-332 учні, 112 вчителів і класних керівників, 168 батьків, всього - 612 респондентів.

Дослідження здійснювалось упродовж 1992-1998 років.

На першому етапі (1992-1994 рр.) було проаналізовано основні теоретичні джерела з досліджуваної проблеми; вивчались історичні передумови сучасної соціокультурної ситуації в Південному регіоні України. Здійснювався збір фактологічних даних, що відбивали стан сформованості української національної культури в учнів старших класів, учителів та батьків, їх аналіз.

Другий етап (1995 р.) передбачав підготовку до проведення соціально-педагогічного експерименту. Створено проект моделі взаємодії сім'ї і школи у прилученні учнівської молоді до української національної культури. Здійснювалась теоретична та методична підготовка кадрів, що безпосередньо брали участь в експерименті.

Третій етап (1996-1997 рр.) Здійснювалася експериментальна перевірка запропонованої моделі, аналіз проміжних результатів. Корегувалися деякі форми та методи взаємодії сім'ї і школи у прилученні дітей до національної культури.

На четвертому етапі (1997-1998 рр.) здійснювався кількісний та якісний аналіз, обробка і узагальнення матеріалів експериментальної роботи, визначалась її ефективність.

Ефективність результатів формуючого експерименту проявилась в таких показниках (експериментальні класи):

- поглибилось розуміння української національної культури як культури співрозмірної світовій, збільшилась кількість компонентів української національної культури, з якими обізнані учні;

- значно збільшився контингент учнів, які вважають українську мову рідною, спілкуються нею в сім'ї і з друзями, надають перевагу українській школі, яку вони обрали б для своїх дітей у майбутньому; читають художню літературу українською мовою, дивляться українське телебачення;

- значно поглибився інтерес до історії України, історії вітчизняної науки, техніки, мистецтва, освіти, народної педагогіки, народних традицій, свят, звичаїв, фольклору, народного мистецтва тощо.

Ефективність впровадження моделі взаємодії сім'ї та школи в прилученні учнівської молоді до української національної культури виразилась також у тому, що всі учні експериментальних класів продемонстрували великий інтерес і активну пізнавальну та практичну діяльність у процесі оволодіння українською національною культурою: допитливість і творчість на уроках, факультативах, різноманітних позакласних заняттях, участь у створенні шкільних українських світлиць, шкільних історичних і етнографічних музеїв, заняття в наукових товариствах, художній самодіяльності та ін.

Рівні сформованості української національної культури учнівської молоді визначались за показниками:

1. Знання основних елементів української національної культури.

2. Включення в практичну діяльність, яка сприяє ефективності прилучення учнівської молоді до української національної культури.

Показники оцінювались наступним чином:

1. Теоретичні знання елементів національної культури: повні-2 бали, неповні-1 бал, відсутність знань - 0 балів. (Для дослідження були визначені 16 елементів культури).

2. Включення у відповідну практичну діяльність: оволодіння українською мовою, заняття в гуртках історії України, народознавства, проведення міні-досліджень з питань української національної культури, участь в художній самодіяльності, заняття в гуртках декоративно-прикладного мистецтва, наукових факультативах тощо.

Висока активність - 5 балів, середня - 4 бали, низька - 3 бали. Максимальна кількість балів, яку могли набрати учні: 2х16+5х16=112 балів.

Рівні сформованості в учнів української національної культури визначались за такими кількісними показниками.

Як засвідчує таблиця 2 і схема-діаграма 1 (с. 19), дуже низький рівень сформованості української національної культури в учнівської молоді експериментальних класів відсутній. Низький - більш, ніж в 2,5 раза менший, ніж у контрольних класах, середній і високий рівень в експериментальних класах складають 82,89%, в той час, як в контрольних класах - 47,9%.

Узагальнення результатів експериментального дослідження підтвердило правомірність висунутої нами гіпотези про те, що педагогічна організація системи взаємодії сім'ї і школи є необхідною важливою умовою підвищення ефективності прилучення учнівської молоді до української національної культури, що сприяє збагаченню духовного світу громадян України.

У дисертації зроблені такі основні висновки:

1. Аналіз створеного нами широкого банку фактологічних даних, що характеризують особливості соціокультурного середовища, в якому відбувається процес становлення національної системи виховання у Південному регіоні України, дає можливість здійснювати науково-обґрунтований підхід до формування основ національної культури учнівської молоді.

2. Спрямованість культурного розвитку значною мірою визначається етнічним фактором; саме в дитячі роки, в сім'ї, а потім у процесі шкільного життя вихованець засвоює основи етнокультури, яка стає ядром його духовної культури; остання, в свою чергу, допомагає усвідомити місце національної культури серед інших, проявляти інтерес і повагу до них. Важливим елементом і критерієм духовності є участь у культуротворчому процесі, збагаченні етнокультури.

3. На сучасному етапі ще не сформована система виховання національної культури у сім'ї, дошкільних, школах та середніх і вищих учбових закладах. Отже, сім'я та школа ще не спроможні виконувати своєї важливої функції як інститути національного виховання, основні осередки формування національної свідомості. Однією з серйозних причин є відсутність наступності та постійної взаємодії між цими ланками.

4. Вперше створена концептуальна модель взаємодії сім'ї та школи, пріоритетною метою якої є прилучення до української національної культури учнів, насамперед старшокласників, що, на наш погляд, на даному етапі становлення України як незалежної, демократичної держави є стратегічним завданням освіти. Ми виходимо з того, що українська нація - це спільність людей не лише за генетичним, етнічним походженням, а, насамперед, за культурою.

Створена нами концептуальна модель знайшла своє виявлення у меті, змістові, формах та методах організації процесу взаємодії сім'ї і школи. Використання моделювання сприяло відтворенню цілісності досліджуваного об'єкта, його динаміки. У процесі запровадження моделі ми вносили уточнення, доповнення, відшукували індикатори, що дозволяли вимірювати ефективність здійснюваної роботи.

По суті, експериментальні школи поступово перетворюються у відкриті соціально-педагогічні комплекси, в основу діяльності яких закладено взаємодію всіх суб'єктів виховного процесу.

5. Результати експериментальної роботи дозволяють стверджувати, що відносини між педагогічними колективами і батьками (точніше - сім'ями) як основними суб'єктами виховання поступово еволюціонували від епізодичних спільних дій, окремих заходів до взаємодії, в результаті якої формувалася спільна система цінностей, насамперед таких, як: свобода, незалежність України, національна гідність, громадянська злагода, демократизм, гуманність, плюралізм, повага до культури інших народів.

6.Кількісні і якісні показники, що висвітлені у результатах експерименту по запровадженню розробленої нами моделі свідчать про ефективність змісту, форм та засобів взаємодії школи і сім'ї, насамперед, у специфічних умовах Південного регіону України.

У центрі структури моделі - особистість учня, відношення вчителі-учні-батьки, що уособлюють діалектичний взаємозв'язок учасників виховного процесу, сутність української національної школи-родини, в якій дитина є суб'єктом педагогічного дійства й учасником творчого співробітництва з учителями і батьками. Зміст і форми цієї взаємодії стверджувались на основі урахування: багатогранності української національної культури, специфіки соціокультурного стану Півдня України; інтересів, пізнавальної активності. інтелектуальних здібностей учнів, педагогічного досвіду, творчого пошуку вчителів у питаннях національного виховання учнів; узгодженості співпраці вчителів, учнів і батьків у формуванні духовно багатої особистості учня засобами української національної культури.

Як показало наше дослідження, ефективність прилучення учнів до української національної культури значною мірою залежить саме від того, чи є всі учасники виховного процесу творчими співавторами в кожній формі діяльності.

7. Результати нашого дослідження вже знаходять запровадження у педагогічній практиці. Використовуються напрацьовані нами методики діагностування стану сформованості української національної культури в учнів загальноосвітніх та інших типів шкіл. Широкого використання у будь-яких регіонах можуть набути застосовані нами показники, критерії, індикатори, весь комплекс науково-методичного забезпечення моделі.

Наше дослідження не претендує на повноту охоплення проблеми, розкриття всіх її сторін, вичерпне розв'язання відповідних завдань. На наш погляд, потребують подальшого вивчення такі її аспекти: роль педагогічних здібностей і педагогічної майстерності вчителя в організації взаємодії сім'ї та школи у національному вихованні учнів, психологічні основи творчого співробітництва вчителів, учнів і батьків у процесі прилучення учнів до української національної культури; роль самовиховання особистості учня в цьому процесі; роль психологічної служби у національному вихованні учнів тощо.

Основні результати дослідження відображені в таких публікаціях автора

1. Школознавство та соціологія. // Ю.О. Грицай, Я.І. Журецький. Питання школознавства. /Курс лекцій. - Миколаїв, 1997.-С. 155-166.

2. Система національної освіти в Україні і основні принципи її побудови та розвитку. // Ю.О. Грицай, Я.І. Журецький. Питання школознавства. /Курс лекцій. - Миколаїв, 1997.-С. 5-19.

3. Робота школи з батьками та громадськістю. // Ю.О. Грицай, Я.І. Журецький. Питання школознавства. /Курс лекцій. - Миколаїв, 1997.-С. 104-121.

4. Дидактичні методи у вищій школі // Система і методика викладання педагогічних дисциплін у вузі /Навчально-методичний посібник для викладачів та студентів вузу. - Миколаїв, 1998.-С. 18-30.

5. Взаємодія сім ї і школи у формуванні національної культури учнівської молоді // Матеріали Всеукраїнської практичної конференції «Соціологія і школа» - Миколаїв, 1994, - С. 82-84.

6.Сім'я // Словник «Основні поняття і терміни педагогічної соціології» (Загальна редакція - канд. філософ. наук С.М. Коломоєць) - Київ, 1995.-С. 60-61.

7. Політична палітра сучасної Миколаївщини // Матеріали наукової конференції, присвяченої 5-й річниці незалежності України, «Незалежність України: історичні витоки, сучасний стан та перспективи». - Миколаїв, МРЦСД, 1966.-С. 15-18.

8. Семейное воспитание как структурный компонент воспитательной системы школы // Материалы Международной научно-практической конференции «Современная школа: проблемы гуманизации отношений учителей, учащихся и родителей». - Часть 1.-Москва, 1993.-С. 119-121.

9. Вплив змісту фільмів комерційного телебачення на духовний розвиток молоді. // Матеріали конференції працівників культури і науковців України «Розвиток української культури: науково-теоретичні і практичні аспекти».-Київ, 1995.-С. 106-107.

10. Про деякі аспекти конституційного регулювання питань гуманітарної політики // Матеріали науково-практичної конференції, присвяченої 1-й річниці Конституції України, «Конституція. Незалежність. Правова держава». - Миколаїв, 1997.-С. 17-24.

11. Національна культура в духовному розвитку особистості. // В.С. Болгаріна, Я.І. Журецький. «Вересень» /Науково-методичний, інформаційно-освітній журнал, №1-2.-Миколаїв, 1998.-С. 31-38.

12. Проблема прилучення учнів до української національної культури у взаємодії сім'ї та школи // Педагогіка і психологія. - 1988- №2.-С. 134-139.

Размещено на Allbest.ru