Цілі та проблеми реформування освіти і науки в сучасній Україні

У цьому контексті можна висловити лише жаль щодо проекту «Концепції розвитку наукової сфери», підготовленого робочою групою, утвореною розпорядженням Президента України від 03.10.2005 р. за № 1183. Цей документ є таким, що не передбачає якихось важливих змін в існуючій системі, є декларативним, інколи містить протиріччя; таким, що не розв'язує проблеми ефективного реформування наукової галузі та забезпечення реального поєднання науки, освіти, інновацій. Передбачуване цим документом створення так званих дослідницьких університетів не є реальним шляхом до розв'язання проблеми вузівської, разом з тим і української науки в цілому. Таких дослідницьких університетів може бути декілька, а як тоді бути з науковою діяльністю інших 300 ВНЗ, які також мають забезпечувати високу якість вищої освіти через поєднання її з сучасною наукою.

Для реальних змін у розвитку наукової галузі в першу чергу потрібна цілеспрямована, фінансово забезпечена науково-технологічна політика держави, яка б відповідала національним інтересам і світовим стандартам.

Рівень фінансування науки повинен бути приведений у відповідність із вимогами чинного законодавства та з потребами не лише збереження, а й нарощування наукового потенціалу держави. Водночас акцент має бути зроблено й на стимулюванні залучення до підтримки науки коштів з інших джерел - насамперед коштів вітчизняних та зарубіжних інвесторів та коштів з-за кордону. Відтак має бути радикально спрощено всі процедури, пов`язані з міжнародним науковим співробітництвом, а українські науковці повинні дістати від уповноваженого органу державної виконавчої влади в сфері наукової політики достатню інформаційну підтримку для пошуку іноземних партнерів для міжнародного співробітництва. Має бути створено умови для стимулювання залучення позабюджетних коштів на проведення фундаментальних досліджень, що не передбачають можливості одержання швидкого комерційного ефекту - зокрема й через запровадження відчутних податкових пільг.

Для оптимального використання обмежених ресурсів, які держава може спрямувати в науково-технологічну сферу, необхідно чітко визначитись із пріоритетами не лише наукового пошуку, а й у виборі конкретних базових інновацій, які б дали змогу у визначені терміни вийти на світовий ринок з новою конкурентоспроможною продукцією. Потрібна подальша конкретизація наукових напрямів на підставі чітких оцінок і прогнозних розрахунків наслідків реалізації відповідних програм. Такі оцінки й прогнози має бути здійснено державно-громадськими експертними радами при уповноваженому органі державної виконавчої влади в сфері наукової політики.

Першочерговим завданням є підвищення соціального статусу науковця, повернення мотиваційних спонук до наукової праці, - через підвищення зарплатні й наукових пенсій, диференціації тарифних окладів залежно від показників наукової роботи, утвердження справжнього академічного й університетського самоврядування. Постать конкретного науковця має стати центральною для науки і освіти. Цьому слугуватиме відродження системи широкої пропаганди й популяризації науково-технічних знань, здобутків українських науковців.

Слід відмовитися від некритичного застосування для оцінки в сфері науки традиційних формальних показників (кількість захищених дисертацій, наукових співробітників, наукових публікацій тощо), пам'ятаючи, що в українських умовах фаховий рівень науковців, рівень дисертацій і публікацій може істотно різнитися. Єдиним об'єктивним критерієм оцінки в науці є думка сформованого наукового середовища. Тож єдиним індикатором здоров'я української науки в цілому і кожної конкретної наукової установи має стати її конкурентоспроможність на світовому рівні, інтегрованість у міжнародний науковий простір та технологічний розвиток. Кількісними показниками, які при цьому можуть насамперед братися до уваги, є:

- публікації в провідних фахових міжнародних виданнях та посилань інших науковців на ці публікації (“індекс цитування”);

- доповіді на міжнародних конференціях;

- отримані міжнародні гранти на наукові дослідження і науково-технологічні розробки;

- участь у міжнародних наукових та науково-технологічних програмах.

За сучасного стану української науки показниками рівня наукових досліджень також є:

- участь у національних наукових програмах, що знаходять практичне застосування в економіці, освіті, соціальній сфері тощо;

- участь у наукових дослідженнях за грантовим фінансуванням;

- залучення до наукової діяльності молоді;

- оцінка діяльності в фаховому науковому середовищі (фахових наукових радах).

Моніторинг зміни перелічених вище показників дасть уявлення про успішність реалізації державної політики в сфері науки або свідчитиме про необхідність корегування цієї політики.

Має бути вироблено нову партнерську модель взаємодії держави (в особі уповноваженого органу виконавчої влади) з організаціями науковців та науково-освітніми установами - НАН України, університетами, науковими товариствами й громадськими академіями наук, які є елементами громадянського суспільства в сфері науки.

Першочергові заходи з реформування:

1. Затвердити Радою національної безпеки і оборони України Концепцію реформування наукової сфери України. Важливо, аби ця Концепція за Постановою Верховної Ради України набула статусу Закону України.

2. Упорядкувати та законодавчо визначити пріоритетні для держави наукові напрями.

3. З метою координації науково-дослідної й інноваційної діяльності в межах кожного напряму створити державно-громадські наукові ради. Основні завдання цих рад: вироблення пропозицій щодо державної політики стосовно відповідного наукового пріоритету, фінансової підтримки конкретних наукових тем, здійснення інституційних змін й інновацій, організація відкритих конкурсів на здобуття державних грантів, надання рекомендацій щодо присвоєння академічних звань, проведення експертизи наукових проектів, звітів про виконану роботу тощо.

4. Створити міжвідомчий орган з координації державної політики в науковій сфері.

Такий орган повинен діяти не за галузевим, а за функціональним принципом, координуючи, надаючи підтримку, встановлюючи критерії оцінки й атестації та здійснюючи моніторинг щодо всіх наукових досліджень у державі, попри відомчу належність, форму власності чи принципи організації колективів науковців, які виконують дослідження.

Щоб відрізнити статус такого органу від статусу міністерств і держкомітетів та підкреслити його демократичний характер, нерозривні зв'язки з науковою громадськістю, пропонується конституювати його як Національну раду з питань науки та інновацій.

5. Голова Національної Ради, як і весь її склад, затверджуються Постановою Кабінету Міністрів України (або Указом Президента). Враховуючи, що безпосереднім державним органом управління науковою сферою залишається МОН України, доцільно головою Національної Ради призначати міністра освіти і науки України.

До складу ради за посадою входять президент НАН України, керівники міністерств, що мають у своєму підпорядкуванні наукові структури, а також на основі постійної ротації обрані за квотою провідні вчені, представники державно-громадських наукових рад та громадських академій наук і наукових товариств. Національна рада діє відповідно до Положення про Національну раду з питань науки та інновацій.

До компетенції Національної Ради з питань науки та інновацій пропонується віднести:

- вироблення й внесення на розгляд Уряду України для подальшого затвердження Верховною Радою України загальних засад державної наукової політики;

- визначення пріоритетів наукової політики на поточний рік;

- внесення пропозицій щодо формування проекту Державного бюджету України в частині фінансування наукової й науково-технологічної діяльності;

- затвердження переліку державних науково-технологічних програм, які фінансуються з Державного бюджету України;

- координація виконання НАН України, університетами, науковими підрозділами міністерств наукових програм за кошти Державного бюджету України;

- атестація громадських об'єднань науковців;

- визначення (для подальшого затвердження Урядом України і Верховною Радою України) загальних засад атестації наукових установ, наукових працівників, присудження наукових звань і ступенів;

- щорічне заслуховування і затвердження результатів загального моніторингу стану наукових досліджень в Україні;

- сприяння міжнародному науковому співробітництву.

При Національній Раді з науки та інновацій доцільно створити Національний науковий фонд України як орган зі спеціальним статусом, який включав би Фонд фундаментальних досліджень та інші фонди, що забезпечували б інституційний розвиток науки та підтримку найперспективніших, визначених законодавчо, напрямів наукових досліджень. Керівник Національного наукового фонду призначається Кабінетом Міністрів України за погодженням з Національною радою з науки та інновацій.

6. Забезпечити фінансування наукової сфери з держбюджету принаймні на рівні, визначеному законодавством (1,7% ВВП).

7. Стосовно реформування наукової сфери України, створення її нової структури потрібно внести зміни до чинного законодавства України.[16]

Також можна реформувати науку так:

По перше, збільшити фінансування наукової галузі до 3% від ВВП. Упорядкувати та удосконалити виділення коштів на науку, щоб кошти не виділялися на утопічні проекти та дослідження науковців-чиновників, а виділялися на реальні потрібні суспільству проекти.

По друге, удосконалити законодавство про захист інтелектуальної власності; змінити законодавство, що пов'язане з інвестуванням в інновації та венчурних фондів; надати прямі і непрямі пільги та субсидії для стимулювання інноваційної діяльності.

По третє, розробити ефективну програму для стимулювання інноваційної діяльності в Україні; створювати технополісі та технопарки, не для відмивання коштів, а для поглиблення співпраці між виробництвом та науки; потрібно створити „Національний науково-інноваційний банк ідей та винаходів”, який має знаходити практичне застосування цих ідей та винаходів (розробок) на практиці і у виробництві.

По четверте, повернення України до університетської системи наукових ступенів з одним ступенем доктора наук, як це було до тоталітарного більшовицького режиму, оскільки тільки пост соціалістичних країнах є двох ступенева система наукових ступенів; Зменшити корупцію при надані наукових ступенів та звань.

І насамкінець, зараз в світі існує шість найбільш перспективних напрямків розвитку технологій: комп'ютери( програмування, Інтернет та мікросхеми), телекомунікації, біотехнології, аерокосмічні, нанотехнологія і альтернативна енергетика -ці, що можуть привести до швидкого росту економіки, уникаючи згубного впливу на навколишнє середовище. Тому, потрібно зробити ці напрямки пріоритетними для української економіки.

В Україні є всі можливості стати провідною науково-розвинутою державою, але для цього потрібно докласти зусиль не тільки науковцям, а й владі і суспільству.[ 3]

Мені видається, що в ситуації, яка склалася в АІНУ, слід доручити новообраній Президії розробити Програму дій щодо реорганізації й активізації нашої діяльності. Цей документ можна назвати й інакше, але справа не в назві. Основне, як на мене, він повинен включати такі основні моменти. У першу чергу, необхідно вирішити питання з членством тих учених, які, з певних причин, припинили зв'язок з академією. Після такої ревізії слід переглянути структуру АІНУ і створити нові боєздатні відділення. Нам не слід гнатися за кількістю членів, вельми важливим є їхній науковий рівень і підприємницька, так би мовити, агресивність.

Оновлення структури АІНУ слід здійснювати як за рахунок вже існуючих життєздатних відділень, так і за рахунок доповнення новими відділеннями, які репрезентуватимуть передусім п'ятий і шостий технологічні уклади. Принагідно нагадаю, що п'ятий уклад (1985-2035 рр.) спирається на досягнення у галузі мікроелектроніки, інформатики, біотехнології, генної інженерії, нових видів енергії, матеріалів, освоєння космічного простору, супутникового зв'язку тощо. Здійснюється перехід від розрізнених фірм до єдиної мережі крупних і дрібних компаній, поєднаних електронною мережею на базі Інтернету, вона здійснює тісну взаємодію у сфері технологій, контролю якості продукції, планування інновацій та інтеграції інших важливих виробничих процедур.

Гіпотетичний уклад, який повинен замінити існуючий у міру розвитку науки і техніки, характеризуватиметься такими напрямами: біотехнології; нанотехнології; проектування живого; капітальні вкладання в інтелект людини, система освіти нового рівня; новее природокористування (високі екотехнології); робототехніка, штучний інтелект, гнучкі системи «безлюдного» виробництва; лазерна техніка; компактна і надефективна енергетика, відхід від вуглеводнів, децентралізовані «розумні» мережі енергопостачання; заміна технологій в існуючих галузях (фондо-, енерго- і працезбереження); нові види транспорту (великовантажність, швидкість, дальність, дешевизна), комбіновані транспортні системи; виробництво конструкційних матеріалів з наперед заданими можливостями; садибна урбанізація «тканинного» типу, міста-поліси; нова медицина (здороворозвиток, відновлення здоров'я); високі гуманітарні технології, зростання здібностей людей й організацій; проектування майбутнього і управління ним; технології складання і знищення соціальних суб'єктів; використання водню як екологічно чистого енергоносія тощо.

Після формування нової структури керівниками відділень разом із Президією АІНУ необхідно буде напружено попрацювати з тим, щоб створити навколо відділення структуру у складі фізичних і юридичних осіб та розробити стратегію їх становлення та подальшого розвитку.

Справа залишається за малим: необхідно перейти від декларацій до конкретних справ щодо поліпшення освіти та розвитку науки. Світ динамічно розвивається. Виникають нові виклики не лише перед нашою країною, а й перед світом загалом. І ці виклики ми повинні оцінити, підготовитись та відповідати на них. Для цього насамперед мають бути сформовані якісні кадри. Адже людський ресурс -- найцінніший. Не природні ресурси, не якесь особливе географічне розташування, а саме якість людського потенціалу, якість суб'єктів усіх суспільних відносин, кадри забезпечать конкурентоспроможність, успішність країни у світі. Якість освіти визначає якість політики держави в усіх сферах і галузях.[7]

освіта наука модернізація болонський

ВИСНОВОК

Беручи за мету дослідження стану сучасної освіти та науки України а також пошук шляхів їх реформування з метою покращення, я розглянула структуру освіти і науки України, опрацювала документи, що засвідчують зміни в освіті та науці України, виявила проблеми, що стосуються даної теми, розробила варіанти вирішення наявних проблем та запропонувала власні пропозиції щодо зміни стану освіти та науки України.

Проблемами сучасної освіти є застарілість системи, страх перед нововведеннями, неповна інтеграція Болонського процесу. Корумпованість навчальних закладів не дає змоги повністю вкладати кошти в освіту а також випускати висококваліфікованих спеціалістів. Низький рівень кваліфікації працівників галузі освіти відбивається на майбутніх фахівцях.

Щодо науки, то в Україні мало уваги приділяють розвитку нових технологій та підвищенню якості винаходів. Мало уваги приділяють власним дослідженням та співпраці з іноземними науковцями. Значна кількість науковців купляють свої дипломи, тому якість науки різко падає.

Шляхи покращення освіти України:

- доступність для кожного громадянина усіх форм і типів освітніх послуг, що надаються державою;

- доступність і безоплатність здобуття повної загальної середньої освіти;

- обов'язковість повної загальної середньої освіти;

- рівність умов кожної людини для повної реалізації її здібностей, таланту, всебічного розвитку;

- гуманізм, демократизм, пріоритетність загальнолюдських духовних цінностей;

- органічний зв'язок із світовою та національною історією, культурою, традиціями;

- незалежність освіти від політичних партій, громадських і релігійних організацій;

- науковий, світський характер освіти;

- інтеграція з наукою і виробництвом;

- взаємозв'язок з освітою інших країн;

- гнучкість і прогностичність системи освіти;

- єдність і наступність системи освіти;

- безперервність і різноманітність освіти;

- поєднання державного управління і громадського самоврядування в освіті.

Шляхи реформування науки України:

1. Затвердити Радою національної безпеки і оборони України Концепцію реформування наукової сфери України. Важливо, аби ця Концепція за Постановою Верховної Ради України набула статусу Закону України.

2. Упорядкувати та законодавчо визначити пріоритетні для держави наукові напрями.

3. З метою координації науково-дослідної й інноваційної діяльності в межах кожного напряму створити державно-громадські наукові ради. Основні завдання цих рад: вироблення пропозицій щодо державної політики стосовно відповідного наукового пріоритету, фінансової підтримки конкретних наукових тем, здійснення інституційних змін й інновацій, організація відкритих конкурсів на здобуття державних грантів, надання рекомендацій щодо присвоєння академічних звань, проведення експертизи наукових проектів, звітів про виконану роботу тощо.

4. Створити міжвідомчий орган з координації державної політики в науковій сфері.

5. Забезпечити фінансування наукової сфери з держбюджету принаймні на рівні, визначеному законодавством (1,7% ВВП).

6. Стосовно реформування наукової сфери України, створення її нової структури потрібно внести зміни до чинного законодавства України.

СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ

1. Державна національна програма “Освіта” ( “Україна ХХІ століття). - К., 1994.

2. Закон України “Про освіту” //Освіта. - 25 червня 1991 р.

3. Олександр Жамба/ стаття.

4. Болонський процес: тенденуії, проблеми, перспективи / Укл. В.П. Бех, Ю.Л. Маліновський: за ред.. академіка В.П. Андрущенка. - К.: НПУ імені М.П. Драгоманова, 2004. - 221с. (19-21ст.).

5. Вища освіта України і Болонський процес: Навчальний посібник. /За ред. В.Г. Кременя. - Тернопіль: Навчальна книга - Богдан, 2004.

6. Болонський процес: головні принципи та шляхи структурного реформування вищої освіти України - К.: НТУУ «КПІ», 2006. - 544с. (360-366ст.).

7. Таланчук П. Інженерні науки і український характер: бездоріжжя чи роздоріжжя? // «Голос України», 07.12.2011р.

8. Ковальчук Г.О. Активізація навчання в економічній освіті: Навч. Посіб. - Вид. 2-ге, доп. - К.: КНЕУ, 2003.

9. Закон України „Про вищу освіту” із змінами і доповненнями, внесеними Законом України від 26 грудня 2002 р. №380-ІV.

10. „Основні напрями реформування вищої освіти в Україні": Указ Президента України від 12 вересня 1995 р. №832/95.

11. „Національна доктрина розвитку освіти”: Указ Президента України від 17 квітня 2002 р. № 347/2002.

12. Конвенція „Про визнання кваліфікацій вищої освіти в європейському регіоні" (Лісабон, 1997 р.).

13. „Європейський простір у сфері вищої освіти”: Спільна декларація міністрів освіти Європи (Болонья, 1999 р.).

14. Болонський процес у фактах і документах (Сорбонна-Болонья-Саламанка-Прага-Берлін)/ Упорядники: Степко М.Ф., Болюбаш Я.Я., Шинкарук В.Д., Грубіянко В.В., Бабин 1.1. - Тернопіль: Вид-во ТДПУ ім. В.Гнатюка, 2003-52с.

15. Інтеграція вищої освіти України в європейську систему: Зб. наук. пр.: За результатами Міжнар. наук.-метод. конф. «Інтеграція вищ. освіти України в європ. систему», Дніпропетровськ, 15 трав. 2001 р. [Міжнар. фонд «Відродження»; За ред. Н.Є.Бойцун]. -- Дніпропетровськ: [Арт-Прес]. 2001. -- 107 с.

16. М.І.Дробноход, Президент Академії наук вищої школи України, радник міністра освіти і науки України.

Размещено на Allbest.ru