Особливості роботи педагогів-дефектологів з дітьми з порушеннями психофізичного розвитку

Размещено на http://www.allbest.ru/

1. Роль вчителя у навчанні, вихованні і розвитку дітей з порушеннями психофізичного розвитку

Учитель своєю особистістю і діяльністю завжди впливав на хід історичного процесу, долю суспільства. Він бере активну участь у формуванні суспільства, а отже, повинен відчувати велику відповідальність за його долю перед минулими, сучасними і наступними поколіннями людства.

Виховна діяльність найбільшою мірою виконує інтегральну функцію, бо педагог одночасно виступає фахівцем зі свого предмету, вихователем, практичним психологом, консультантом, наставником і навіть психотерапевтом.

В спеціальних установах для дітей з порушеннями психофізичного розвитку навчально-виховну корекційну роботу здійснюють педагоги-дефектологи. Їм належить вирішальна роль у підготовці учнів до самостійного трудового життя на основі корекції пізнавальної діяльності та виховання позитивних якостей особистості.

У роботі з дітьми, які мають порушення ПФР значення педагогічного керівництва зростає. Без допомоги вчителя діти з відхиленнями у розвитку часто виявляються не в змозі оволодіти тими знаннями, уміннями, навичками, якими нормальні діти опановують звичайно самостійно в процесі накопичення життєвого досвіду. Перед дітьми з обмеженими можливостями виникають такі важкі для них завдання, з якими вони самі справитися не можуть, тому необхідна значна педагогічна допомога зі спеціальної організації їх розумової і практичної діяльності в цілях формування у них системи дій, важливих для пізнання навколишнього світу, орієнтування в ньому, виконання практичних трудових завдань, спілкування з людьми.

У повсякденному діловому і неофіційному спілкуванні зі своїми вихованцями педагог повинен постійно демонструвати високі зразки моральності, етичної та естетичної культури, організованості, громадянської зрілості. Слід враховувати, що учні спеціальних шкіл (у тому числі і розумово відсталі діти) здатні проявляти критичне відношення до особистості педагога, причому найбільш значущими для позитивної або негативної оцінки його в очах дітей є такі якості, як ділові, комунікативні і авторитарні.

Успішність начально-пізнавальної діяльності учнів спеціальних шкіл багато в чому залежить від того, як вчитель допомагає дітям в процесі цієї діяльності.

Педагог-дефектолог, будучи прикладом для дітей з порушеннями ПФР, є в той же час їх найближчим порадником, помічником, захисником - адже в більшості спеціальних шкіл діти знаходяться цілодобово в інтернатах, рідко бувають вдома і не завжди одержують в сім'ї те, що є необхідним для дитини.

Педагог-дефектолог - людина, чиє авторитетне оціночне судження з приводу поведінки та діяльності дитини для останнього виявляється дуже значущим і, як свідчать досвід і експерименти, в спеціальній школі часто є вагомим чинником, що визначає положення учня в системі міжособистісних взаємостосунків членів дитячих колективів.

Учні з порушеннями у розвитку випробовують потребу в спілкуванні з учителем на уроці; якщо ця потреба не задовольняється через нерівномірний розподіл вчителем своєї уваги на всіх учнів класу, у окремих школярів виникають різні порушення поведінки як своєрідні засоби пригорнути увагу на себе, компенсувати недостатність спілкування.

На вихователів, які працюють з дітьми в школах-інтернатах, в групах подовженого дня, покладаються наступні обов'язки: прищеплювати дітям любов до праці, високі моральні якості, навички культурної поведінки, дотримання правил особистісної гігієни; регулювання режиму дня вихованців, спостереження за своєчасним приготуванням домашніх завдань, надання дітям допомоги у навчанні та в регулярній організації дозвілля, здійснення заходів, які сприяють зміцненню здоров'я та фізичному розвитку вихованців, підтримувати постійні зв'язки з учителями, медичним персоналом, батьками.

Окрім цих загальних з педагогами масових шкіл обов'язків, педагоги-дефектологи повинні проводити спеціальну роботу, яка спрямована на максимально можливу корекцію недоліків психофізичного розвитку дітей з обмеженими можливостями, на їх всебічний компенсаторний розвиток в цілях соціальної адаптації вихованців. Для цього необхідне знання особливостей розвитку кожної категорії дітей з обмеженими можливостями та реалізація тих специфічних педагогічних засобів компенсаторно-корекційної роботи, які розроблені у відповідних галузях дефектологічних знань.

Спеціальні обов'язки педагогів-дефектологів визначені положеннями про кожний тип спеціальних шкіл-інтернатів та дошкільних установ для дітей з порушеннями ПФР.

2. Вимоги до особистості педагога-дефектолога

Гарний вчитель, на думку В.О. Сухомлинського, - це людина, яка добре знає науку, на основі якої побудований предмет, що нею викладається, закохана в неї, знає її горизонти - новітні дослідження, досягнення. Гарний вчитель - це людина, яка знає психологію і педагогіку, розуміє та відчуває, що без знання науки про виховання працювати з дітьми неможливо.

Ерудиція, широта наукового кругозору, сучасний характер знань... Назвавши ці складові наочної компетентності вчителя, В.О. Сухомлинський поряд з ними, „усередині них”, називає особистісні якості, які визначають психологічну компетентність: необхідність осмислення і „самоподання” своєї любові до дітей.

Від педагогічної майстерності вчителя, його ерудиції, вдумливості, сумлінного відношення до справи залежать успіхи дитини.

Потрібно сказати, що педагог-дефектолог працює не тільки з дітьми, які мають відхилення від норми у своєму розвитку. У сфері його діяльності виявляються і батьки, які в більшості випадків глибоко переживають нещастя, що звалилося на них, але поводяться дуже по-різному. Одні з них, відчуваючи себе безпорадними і розгубленими, внутрішньо не готові боротися за майбутнє дитини, вважаючи, що це марно. Інші намагаються активно діяти, але роблять це невміло, і у ряді випадків приносять дитині не користь, а шкоду. Деякі батьки швидко переходять від енергійних спроб виховання до бездіяльності, оскільки не бачать негайних успіхів.

Вчитель-дефектолог швидше, ніж хто-небудь інший може підказати батькам способи та прийоми, які корисні в тій або іншій ситуації, що розвивають дитину, благотворно впливають на формування її емоційно-вольової сфери. У сферу діяльності педагога-дефектолога входить також пропаганда дефектологічних знань серед людей, які її оточують.

Педагог-дефектолог повинен постійно вирішувати складні завдання, які ставить перед ним життя, його робота з дітьми та їх батьками. Для цього йому необхідно бути широко освіченим фахівцем. Це відноситься перш за все до його знань у галузі загальної і спеціальної педагогіки. Йому необхідно бути знайомим з сучасною літературою із корекційної педагогіки, вільно володіти різними методами та способами виховання і навчання, диференційованими та індивідуальними формами роботи, вміти користуватися спеціальними технічними засобами.

В підготовці педагога-дефектолога значна роль належить оволодінню системою спеціальних дефектологічних знань та вмінь (для кожної дефектологічної спеціальності - переважно в окремих галузях цієї науки), що стосуються принципів, методів та прийомів навчальної, виховної та корекційної роботи з дітьми різних вікових категорій (дошкільниками, школярами), які мають ті чи інші відхилення у розвитку. Цих знань та вмінь дефектологи набувають у процесі вивчення курсів спеціальної педагогіки (олігофрено-, сурдо-, тифло-), окремих методик викладання дисциплін, що вивчаються в спеціальних школах, методики організації виховної роботи в цих школах, логопедії, дошкільної спеціальної педагогіки, ряду спецкурсів та спецсемінарів (наприклад, з диференційованого навчання, методики корекційної роботи тощо). Педагогів-дефектологів досконало озброюють специфічними системами прийому та передачі інформації, необхідними для спілкування з певними категоріями дітей з порушеннями ПФР. Йдеться, зокрема, про мову жестів, дактилологію (ручну азбуку, яка відтворює букви та слова умовними знаками, що зображуються пальцями рук), техніку читання з губ як засобу и спілкування глухих, дактилографію (письмо пальцем), яка використовується як засіб спілкування із сліпоглухим співрозмовником, письмо та читання за допомогою шрифта Брайля, чому навчають сліпих.

Окрім педагогічних знань вчитель-дефектолог повинен також добре знати загальну та вікову психологію, її дитячий та спеціальний розділи. Без цього не можна зрозуміти природу, суть і характер відхилень в психічній діяльності дитини, які обумовлені властивим їй дефектом розвитку, не можна правильно прогнозувати перспективи її розвитку.

Обов'язковим є володіння знаннями медичного і клінічного характеру, розумінням фізіологічних закономірностей. Тому обізнаність вчителя-фахівця в цих питаннях обов'язкова.

Окрім ґрунтовної теоретичної та практичної підготовки, яка дозволяє педагогу-дефектологу ефективно розв'язувати завдання, що стоять перед ним, він повинен володіти цілим рядом особистісних якостей, без яких неможлива успішна робота з дітьми, які мають порушення ПФР. Дефектологу необхідні такі якості, які б відповідали вимогам суспільства до людини, якій доручено справу виховання громадянина. У цьому відношенні дефектолог, як і будь-який інший педагог, має бути зразком культури, освіченості, морально бездоганної поведінки.

Серйозні вимоги висуваються до особистості педагога-дефектолога. Він повинен бути глибоко гуманною людиною, яка любить дітей та намагається їм допомогти. Якщо вчителя дратують діти з відхиленнями у розвитку, то йому протипоказано бути дефектологом.

Справжнім педагогом-дефектологом може стати лише дуже добра і терпляча людина, яка розумно реагує на найпростіші незвичні форми поведінки дітей з обмеженими можливостями.

Педагогу-дефектологу необхідне мати почуття гумору, вміти вчасно м'яко пожартувати з приводу деяких подій і таким шляхом зняти напругу, запобігти назріваючому конфлікту. Проте насмішки над дитиною в жодному випадку неприпустимі.

Враховуючи підвищену збудливість, яка часто спостерігається у дітей з порушеннями ПФР, схильність багатьох з них до негативізму, афектних проявів у поведінці, нестійкість діяльності і поведінкових актів, дефектологія затверджує необхідність створення в спеціальних школах охоронного педагогічного режиму. Звідси зрозуміле значення витриманості педагога, доброзичливості, здатності підтримати, мобілізувати дитину в його діяльності, збудити в ньому оптимізм, бадьорість духу, уміння попередити і педагогічно правильно подолати різні зриви в поведінці, активізувати стан здоров'я, сильні сторони його особистості.

Педагогу-дефектологу особливо слід враховувати важливість оволодіння технікою мовленнєвого спілкування з дітьми, що мають обмежені можливості, оскільки сприйняття, розуміння, відношення їх до мовленнєвої інформації характеризуються рядом специфічних особливостей. Тому необхідна постійна робота учителя над виробленням оптимального темпу, ритму, письменності, інтонації мовлення з урахуванням того, що слово учителя є не тільки засобом інформації, але і засобом спонукання дітей до діяльності, керівництво нею, організації поведінки учнів.

Практика роботи спеціальних шкіл свідчить про те, що педагог-дефектолог може успішно виконувати свої обов'язки з навчання, виховання і компенсаторного розвитку школярів з порушеннями ПФР за умови постійного глибокого вивчення індивідуальних особливостей своїх вихованців і застосування сучасних досягнень загальної та спеціальної психолого-педагогічної науки.

Вчителю-дефектологу слід бути лагідним по відношенню до учнів як початкових, так і старших класів. Не потрібно думати, що доброго відношення заслуговують тільки першокласники. Підлітки також потребують ласкавого слова. Адже багато учнів спеціальних шкіл живуть в складній домашній обстановці і не завжди одержують в сім'ї достатню кількість позитивних емоцій. Тим часом кожна дитина і підліток прагне до доброти, уваги, підтримки. На всіх заняттях з педагогом-дефектологом учень повинен відчувати себе зручно.

педагог дефектолог психофізичний

3. Педагогічна деонтологія вчителя дефектолога

Педагогічна етика, яка визначає етичні принципи професійної поведінки педагога у взаємостосунках з учнями, їх родичами, колегами по роботі та суспільством в цілому, у загальному вигляді єдина для різних педагогічних дисциплін. Проте особливості кожної педагогічної спеціальності визначає не однакове виявлення загальних принципів у різних дисциплінах.

Етико-деонтологічні проблеми в дефектологічній педагогіці мають свої специфічні риси, які визначаються специфікою учнів і навчально-виховної роботи з ними, її методів, особливостями її зв'язку із загальною педагогікою. Більш того, дефектологу доводитися займатися не тільки організацією навчання і виховання хворої дитини, але і соціальними питаннями, „лікуванням” і т.ін. При цьому діяльність дефектолога регламентована лише документами організаційного характеру.

У світлі сказаного зрозуміло виняткове значення має обґрунтування етико-деонтологічних проблем, з якими стикається дефектолог. Бальзак писав, що „ ...Добре ми знаємо, що не знаємо законів життя”.

Будувати свою діяльність відповідно до вимог деонтології в дефектології може вчитель, який вибрав свою професію за покликанням. Але це не говорить про перебільшення ролі природних задатків особистості у професійній діяльності вчителя-дефектолога. У підсумку фахівець формується всією системою навчання і виховання. Етичне ж виховання вчителя спрямоване на вироблення у нього відповідних переконань, етичних схильностей, звичок, стійких моральних якостей. З урахуванням професійної діяльності вчителя-дефектолога йому треба володіти витримкою, самоконтролем, високою самосвідомістю - тоді він зможе здійснювати контроль над своїми емоціями та почуттями, підпорядковувавши їх професійному обов'язку, принципам дефектологічної етики і деонтології.

Етика - одна з найдавніших теоретичних і практичних дисциплін, об'єктом вивчення якої, є мораль. Тягу до етики кожна людина несе глибоко всередині себе. Справа тільки у тому, що, як говорив Сократ, ми повинні знов зустрітися із самим собою, і щоб в цьому магічному дзеркалі побачити своє справжнє обличчя. Аристотель вперше використав термін „етика” для позначення особливої галузі знань. Одна з основних проблем етики - обґрунтування моралі. Інша проблема етики - проблема загального критерію оцінки морального значення людських дій. У етиці розрізняють і деонтологію.

Деонтологія - розділ етичної теорії (вчення про мораль), в якому розглядаються проблеми боргу, моральних вимог і нормативів. Термін введений англійським філософом Бентамом, який застосовував його для позначення вчення про мораль в цілому. Сукупність етичних норм, яких дотримуються працівники при виконанні своїх фахових обов'язків.

Особливим розділом етики є професійна етика педагога, яка досліджує моральні аспекти взаємостосунків вчителів між собою, з учнями і навколишнім суспільством.

Поняття „етика” і „деонтологія” в рівній мірі застосовуються і повинні застосовуватися до будь-якої сфери професійної діяльності: педагогічної, медичної, психологічної, юридичної, інженерної та ін.

Наведені положення складають основу при розгляді питань етики і деонтології в дефектології.

У процесі спілкування виділяють форму і зміст. Під змістом розуміється пізнавальна, етична та естетична інформація. Зміст знаходить свою реальність в певних формах спілкування, які володіють і власною цінністю. Сукупність думок у педагога при роботі з учнями включає науку етику, естетику, психологію, деонтологію. Все це активізує навчально-виховну роботу і по суті є основою психологічної культури, яка полягає у тому, що здатність зрозуміти має велике значення, ніж знати. Розвиток техніки - це добре, техніку потрібно приймати і поважати, але не „слід так гуркотіти!”. Це стосується дітей з порушеннями розумового розвитку.

Стосовно дефектології завдання етики полягає в обґрунтуванні вищої моралі вчителя-дефектолога, психолога-дефектолога, дефектолога дошкільного закладу та ін., які виховують та навчають дітей з порушеннями фізичного та розумового розвитку.

У вужчому значенні під „дефектологічною деонтологією” слідує розуміти сукупність етичних норм професійної діяльності фахівців і співробітників, які зайняті в дефектологічних установах. В рамках дефектологічної етики слід розглядати такт і етикет вчителя-дефектолога та інші питання, які оцінюють вчинки та дії педагога і всього персоналу навчально-виховних установ з етичних позицій.

Дефектологічна деонтологія, перш за все, виявляється в системі „вчитель-учень”. Вона включає специфічні, професійні та етичні вимоги, яких необхідно дотримуватись вчителю-дефектологу при виконанні службового боргу.

Немало складних етико-дефектологічних та правових проблем виникає в системі відносин „вчитель-учень-школа-сім'я-суспільство”, які доводиться вирішувати дефектологу. При вирішенні цих проблем можуть виникнути конфлікти. Вони у сфері педагогічної практики завжди викликають інтерес у громадськості. Оперативний збір, обробка та оцінка об'єктивної інформації про конфліктну ситуацію, з етико-деонтологічних і нормативних позицій, дозволить знайти найефективніший „інструмент” для ліквідації конфлікту.

Взаємостосунки дефектолога та учня є головною складовою частиною складних проблем педагогічної етики взагалі і дефектологічної деонтології зокрема. Це пояснюється особливою специфікою діяльності педагога-дефектолога, якому добровільно довіряється здоров'я і виховання дитини, розкриваються перед ним всі, навіть самі інтимні переживання.

Відповідальність за виховання та навчання учня і турбота про його здоров'я - головна риса етичного боргу вчителя-дефектолога.

Майстерність вчителя-дефектолога - це творчий процес, мистецтво умілого поєднання високо розвинутого анатомо-фізіологічного мислення з чуйним відношенням до учня з високою особистісною, професійною культурою навчання та виховання. Анатомо-фізіологічне мислення вчителя-дефектолога - це не тільки вміння узагальнити та оцінити наявні дані психолого-медико-педагогічної консультації, але і встановити особистий контакт з учнем. Для успішної організації навчально-виховного процесу вчитель-дефектолог повинен скласти повне уявлення не тільки про хворобу взагалі та її прояви у кожному конкретному випадку, але і про особливості особистості хворого учня. Тактика вчителя, його поведінка завжди повинні будуватися залежно від характеру хворого учня, рівня його виховання, важкості захворювання. Для кожного учня потрібен індивідуальний підхід та індивідуальні заходи дії.

У всіх випадках учні потребують утіхи. У випадках, коли в наявності незворотні патологічні зміни, вихованцю не слід говорити правду. Дитина шукає не правду, а надію. Вчитель-дефектолог зобов'язаний у кожному випадку вирішувати питання про те, „що” говорити учню і „як” говорити. Розмова вчителя з учнем - мистецтво.

Вчителю не можна не відповісти на будь-яке, навіть саме дріб'язкове питання. Відповідь повинна звучати правдоподібно і переконливо. Етико-деонтологічний принцип в дефектології вимагає, щоб викладач в процесі спостереження підтримував моральний стан учня якою-небудь доречною реплікою або підкресленням позитивного значення навіть самого незначного зрушення в навчанні та вихованні. У той же самий час необережне слово вчителя, його байдуже або безвідповідальне відношення до учня може з'явитися причиною не тільки погіршень результатів навчання та оздоровлення, але і можливо не передбачуваними наслідками.

Іноді вчителем допускається нічим не виправдана поспішність і безапеляційна претензійність при прогнозуванні можливості навчально-виховної роботи з учнем. Етична категорія справедливості тісно пов'язана з поняттями „педагогічний борг”, „етичний ідеал педагога” та іншими категоріями етики і деонтології. У складному і багатогранному процесі взаємостосунків педагога та учня важливу роль виконує мовленнєве спілкування. Під час діалогу вчителя з учнем виникає „силове поле”, воно виявляється тим рельєфом, коли обидва партнери, учасники діалогу, відчувають, зрозуміло, кожен по-своєму, індивідуальний підхід. Тоді вчитель і учень стають як би „своїми” по відношенню один до одного, вчитель ототожнює себе з учнем, і взаємно цим ототожненням обмінюються. Всі ці особистісні якості педагога-дефектолога складають невід'ємну частину його професійної культури.

Питання про взаємодію вчителя-дефектолога з родичами учнів - одне з якнайменше розроблених і найважчих питань. Педагог-дефектолог не повинен жаліти часу на пояснення з родичами про стан здоров'я і про можливий прогноз навчання та виховання. При розмові потрібно уникати як елементів зайвого оптимізму, так і залякування. Особливої уваги вимагають ті сім'ї, де одна дитина, де дітей вже більше не буде.

У взаємостосунках з дитиною важливе, значення має такий моральний принцип, як доброта. Проте в практичній діяльності педагога-дефектолога зустрічаються випадки, коли окремі підлітки та їх родичі зловживають цією якістю, використовуючи добрі відносини до них в суто егоїстичних цілях. У таких випадках педагог, спираючись на професійний та етичний досвід, повинен бути справедливим і неупередженим при оцінці своїх і чужих дій, бо там, де порушується етична міра справедливості, як правило, створюються об'єктивні умови для виникнення конфліктів.

Хвора дитина потребує особливого підходу педагога та лікаря. Педіатричний контроль за розвитком дитини часом обмежується констатацією зрісто-вагових і соматичних показників без достатнього урахування психоневрологічних особливостей, сімейної обстановки. Навіть фахівці - дитячі невропатологи і психіатри - часом схильні прописувати які-небудь медикаментозні засоби замість того, щоб намітити програму індивідуальних педагогічних заходів. Головна причина - в недостатності педагогічних і психологічних знань.

Часто виникає необхідність своєчасних консультацій з колегами, лікарями та ін. Якщо виявляється „помилка” будь-якого характеру, у присутності учня (його родичів), особливо старшого віку, обговорювати ці питання абсолютно не припустимо.

У створенні оптимальної обстановки (школа, інтернат та ін.) педагогу-дефектологу допомагає допоміжний персонал. Останні повинні добре володіти мистецтвом слова, в спілкуванні з учнями та їх родичами дотримуватись відчуття міри і такту, прикладати максимум зусиль для створення обстановки довіри між дитиною та вчителем.

Допоміжний персонал не повинен інформувати ні учня, ні його родичів про все, що стосується власного захворювання і характеру навчально-виховної роботи.

Слід пам'ятати, що навіть кращі навчально-виховні заклади не можуть адекватно замінити благотворного впливу матері на розвиток дитини. Тому слід звернути увагу на важку роботу по догляду за цією категорією дітей. Необхідно годувати, поїти їх по декілька раз на день, міняти натільну та постільну білизну, іноді, ночами чергувати у ліжка. Таку роботу може виконувати тільки мужня людина, з чуйною душею.

У наш час етико-деонтологічні проблеми в дефектології набувають нових рис. Науково-технічний прогрес, порушення екологічної рівноваги в природі, але не тільки в природі зовнішній сприяють виникненню проблеми охорони рівноваги у внутрішньому середовищі.

Дотримуватись вимог деонтології в дефектології може вчитель, який обрав свою професію за покликанням. З урахуванням професійної діяльності вчителя-дефектолога йому треба володіти витримкою, самоконтролем, високою самосвідомістю - тоді він може здійснювати контроль над своїми емоціями і відчуттями, підпорядковуючи їх професійному обов'язку, принципам дефектологічної етики і деонтології.

4. Професійні якості педагога-дефектолога

Вчителю, вихователю вкрай важливо розуміти, в чому полягає вища цінність, щодо якої шикуються всі інші цілі та цінності. Це те, про що люди мріють і сперечаються тисячоліттями, що є найважчим для людського розуміння - свобода.

Сьогодні головною метою є виховання вільної людини. Щоб вирости вільним, дитина з дитинства повинна бачити поряд з собою вільних людей, і в першу чергу вільного вчителя, який вважає дитину людиною, рівною собі.

Обов'язковою умовою професіоналізму педагога-дефектолога є комунікативна компетентність, тобто здібність до ефективного спілкування. Це можливо за наступних умов:

• високого рівня знання мови, її виразних можливостей, засобів переконання;

• володінні культурою спілкування - етикетної виваженості мовлення;

• умінні застосовувати досвід мовленнєвої діяльності в конкретній сфері спілкування, в даному випадку - в навчально-виховній, методичній, науковій.

Перелік конкретних професіонально-особистісних якостей, які необхідні гарному вчителю це - переконаність і самокритичність, щирість і здатність володіти собою, цілеспрямованість і гнучкість та ін. Без них навряд чи можливо оволодіти професійною майстерністю, навчитися діяти вільно і доцільно.

Особистісні якості вчителя, що забезпечують ефект його емоційно-вольової дії на процес спілкування:

- суггестивні якості: здібність до навіювання, до емоційної дії на слухача, що дозволяє звертатися не тільки до його розуму, але і до відчуття, вміння збудити асоціації, активізувати роботу уяви та фантазії учня;

- перцептивні якості: спостережливість, уміння „читати по обличчях”, визначати психічний стан партнера за зовнішними ознаками - і відповідно реагувати, корегуючи свою поведінку, змінюючи способи впливу;

- здібність до емоційного перемикання і до використовування палітри всіх емоційних засобів впливу;

- уміння знаходити і нестандартно використовувати мовленнєві засоби, які адекватні для вирішення конкретної навчальної мети, для досягнення конкретного комунікативного завдання.

Успіх діяльності педагога-дефектолога багато в чому визначається наявністю педагогічних здібностей. Педагогічні здібності - передумова для педагогічної майстерності. До структури педагогічних здібностей входить психолого-педагогічна зіркість та спостережливість, уява, організаторські здібності і педагогічний такт. Педагогічні здібності формуються в процесі діяльності. Ерудиція -- обов'язкова якість педагога-дефектолога.

Визначальними ознаками професійної кваліфікації педагога-дефектолога є знання методологічних основ і категорій сучасної корекційної педагогіки; загальних закономірностей та особливостей розвитку дитини з особливими освітніми потребами, а також індивідуально-психологічних якостей особистості на різних вікових етапах; шляхів корекції та компенсації порушень у розвитку; розуміння принципів, цілей, задач, форм і методів корекційно-розвиваючого навчання та соціальної реабілітації осіб з порушеннями ПФР. Ці знання складають специфічну сторону ерудиції педагога-дефектолога.

Психологи виділяють два основних стиля керівництва вчителем педагогічним процесом:

• демократичний стиль характеризується об'єктивним, поважним відношенням вчителя до учнів, прагненням врахувати індивідуальні особливості, потреби і особистий досвід кожного з них; мовленнєва поведінка вчителя відрізняється в цьому випадку гнучкістю, відсутністю стереотипів.

• Для авторитарний стиль характерний функціонально-діловим підхоідом до організації спілкування, чітко вираженими установками, в основі яких лежить „усереднене” уявлення вчителя про учня; як правило, педагог вважає за краще керуватися стереотипами як в оцінці можливостей учнів, так і у власних мовленнєвих діях.

Деякі дослідники (В.А. Кан-Калик, Т.А. Ладиженська) пропонують додаткову градацію з урахуванням характеру особистісного міжсуб'єктного відношення в рамках авторитарного або демократичного стилю:

• спілкування-залякування (авторитет вчителя тримається на страху, який він вселяє учням);

• спілкування-загравання (вчитель прагне сподобатися, „знімаючи” між собою і дітьми необхідну дистанцію);

• спілкування з чітко вираженою дистанцією;

• спілкування на основі дружньої прихильності (між вчителем і учнями встановлюються дружні відносини);

• спілкування на основі спільної захопленості пізнавальною діяльністю.

Дослідники відзначають, що стереотип авторитарної поведінки має тенденцію збільшуватися із стажем роботи, що часто це стиль вчителів, які гарно знають свій предмет, і тому інформаційно-комунікативна збитковість такого спілкування не так наявна.

Співтворчість - головний принцип цих стилів. Хоча у кожного вчителя, який працює творчо, своє уявлення про принцип взаємодії з учнями і свій варіант його визначення, в найголовнішому ці уявлення співпадають. Професіоналізм виявляється також у вмінні бачити педагогічні задачі, самостійно їх формулювати, аналізуючи педагогічну ситуацію, і знаходити оптимальні засоби їх вирішення.

Для оволодіння професіоналізмом кожному педагогу крім комунікативних важливо сформувати:

• гностичні (пізнавальні) вміння - підвищення психолого-педагогічних і спеціальних знань; робота із загальною та спеціальною літературою; здатність творчо застосовувати знання з вивчених дисциплін; впровадженні на практиці передових досягнень педагогічної науки;

• дослідницькі вміння - вміння вивчати спеціальну літературу під певною точкою зору; ставити у в ході педагогічного процесу прості експерименти для визначення порівняльної ефективності змісту, методів навчання та виховання; формулювати проблемні питання;

• проективні вміння - вміння планувати навчально-виховний процес, підсилюючи його розвиваючу спрямованість: планування, вибір оптимальних засобів, визначення завдань; обґрунтовано вибирати оптимальні засоби, методи і прийоми для керівництва навчально-пізнавальною діяльністю учнів з урахуванням структури порушення, а також завдань виховання і розвитку дітей на кожному віковому етапі; планувати роботу із створення умов для розвитку особистості кожного вихованця та міжособистісних відносин у колективі;

• конструктивно-організаторські вміння - ефективна побудова педагогічного процесу: використання різних форм та засобів навчання, підбір та виготовлення матеріалу; виготовлення та уміле використання в процесі навчання наочного та дидактичного матеріалу з урахуванням особливостей пізнавальної діяльності дітей; володіння навичками малювання, креслення; декоративно-прикладного мистецтва; використання технічних засобів навчання; проведення громадсько-педагогічної роботи серед батьків;

• діагностичні вміння - педагогічне вивчення особистості та пізнавальної діяльності учнів, дитячого колективу; встановлення відповідності знань, умінь, навичок вимогам програми; ведення повсякденного обліку освітньо-виховної роботи, користуючись різними його формами; бачити зв'язок розвитку учнів з використанням різних методів освітньо-виховної роботи;

• координаційні вміння - об'єднання і узгодження змісту та спрямованості педагогічних дій на учнів, які здійснюються в системі громадського та сімейного виховання; об'єднання зусиль вчителя і вихователя у вирішенні задач, які стоять перед спеціальною школою; встановлення ділових контактів з колегами та сім'ями учнів, аналізувати відносини, які склалися в сім'ї; здійснення керівництва учнівським колективом;

• комунікативні вміння - виявляються в творчій співпраці, стилі взаємостосунків педагогів-дефектологів з колегами, дітьми та батьками; встановлення педагогічно доцільних відносин з дітьми (пошана, доброзичливість, довіра, вимогливість, терпіння і т.ін.) в процесі навчання та виховання.

На сучасному етапі розвитку суспільства використання різних педагогічних систем в освіті осіб з порушеннями психофізичного розвитку важливим уявляється готовність майбутнього фахівця, сучасного вчителя-дефектолога до експериментальної роботи, до інноваційної діяльності.

До числа критеріїв здібностей вчителів до інноваційної діяльності входять:

1. Мотиваційно-творча спрямованість особистості - допитливість, творчий інтерес; прагнення до творчих досягнень, прагнення до самовдосконалення.

2. Креативність - варіативність педагогічної діяльності; фантазія, уявлення; потреба у засвоєнні педагогічних новин; гнучкість, критичність мислення, здібність до оцінних думок, до самоаналізу, до рефлексії, здібність до створення авторської концепції, особистісно орієнтованих технологій навчання.

Професійний обов'язок педагога-дефектолога - вдосконалення своєї кваліфікації. Це неодмінна умова творчої діяльності та підвищення педагогічної майстерності. Основи для формування професійної майстерності закладаються під час навчання у вузі. Подальше ж формування педагога відбувається в процесі самостійної практичної діяльності на основі глибокого оволодіння її науковими основами, новітніми досягненнями передового педагогічного досвіду. Поглиблення і розширення знань у галузі педагогіки та психології (загальної і спеціальної), спеціальних методик - необхідна умова вдосконалення діяльності педагога-дефектолога, підвищення ефективності навчально-виховної роботи з метою успішного вирішення ключового завдання - здійснення гармонійного розвитку особистості дитини з порушеннями психофізичного розвитку та успішної інтеграції її у суспільство.

Размещено на Allbest.ru