Размещено на http://www.allbest.ru/

Автореферат

дисертації на здобуття наукового ступеня

кандидата педагогічних наук

Трудова спрямованість навчання в загальноосвітніх школах України (1920-1937 рр.)

Мазуренко Світлана Григорівна

1. ЗАГАЛЬНА ХАРАКТЕРИСТИКА РОБОТИ

трудовий навчання педагогічний

Актуальність дослідження. Початок ХХІ століття - час переходу до високотехнологічного інформаційного суспільства, в якому якість людського потенціалу, рівень освіченості і культури всього населення набувають вирішального значення. Інтеграція і глобалізація соціальних, економічних і культурних процесів, розбудова української держави вимагають кардинального оновлення освітнього простору України. В цих умовах повинна змінюватися і система навчання дітей та молоді.

Під час переходу загальноосвітніх навчальних закладів на 12-річний термін навчання, на нові зміст та структуру освіти необхідно передбачити перспективи і можливості модернізації системи трудової підготовки молоді відповідно до наявного соціально-економічного стану та ринку праці. В Законі України „Про загальну середню освіту” (1999) наголошується, що загальноосвітня школа повинна забезпечити професійне самовизначення учнів, а тому формування готовності до трудового життя є одним з головних завдань загальноосвітніх навчальних закладів України.

Розв'язання цих проблем покладається на систему освіти і процес навчання зокрема. Адже на межі тисячоліть життя вкотре підтверджує висновки про велику роль праці в розвитку особистості. В нових економічних умовах трудова спрямованість навчання, залучення молоді до трудової діяльності стають не тільки чинниками економічного добробуту держави, самореалізації і творчого розвитку людини, а й передумовою її виживання. За таких умов значно зростає вагомість історико-педагогічних досліджень в галузі трудової спрямованості навчання. Вивчення подій минулих років не тільки дозволить розкрити закономірності розв'язання проблеми, що вже є достатньо важливим, а й зможе дати науково обґрунтовану прогностичну оцінку, сприяти формуванню виваженої освітньої політики.

В сучасних умовах з'явилася можливість всебічно оцінити будь-яке педагогічне явище без упередженого ставлення до тих або інших аспектів вітчизняного чи зарубіжного досвіду. Це особливо важливо в контексті нашого дослідження, оскільки ключові питання трудової спрямованості навчання, підготовки підростаючого покоління до праці завжди розв'язувалися на найвищому партійному і державному рівні.

Проблема взаємостосунків „навчання” і „праці” є однією з актуальних в сучасній педагогіці, психології, філософії, і без цілеспрямованої дослідницької роботи в цій галузі, без об'єктивної оцінки здобутків минулих років наша національна школа буде приречена на вічне „новаторство” і повторення помилок.

Одним найбільш цікавих для поглибленого вивчення та аналізу історії національної школи з проблеми трудової спрямованості навчання є період 1920-1937 рр., коли трудовий принцип відігравав домінуючу роль в навчанні та вихованні школярів та був системоутворюючим елементом всього змісту освіти.

Необхідність звернення до досвіду 1920-1930 рр., зумовлена й тим, що в ці роки в центрі уваги освітян стояли питання про створення і принципи діяльності різних типів навчальних закладів, змісту і методів навчання з метою врахування інтересів і нахилів дітей та реальних потреб суспільства, радикальне переосмислення ролі і значення праці в житті школярів.

Стан розробки проблеми. Перші спроби аналізу розвитку трудової спрямованості навчання 20-30-х рр. ХХ ст. з'являються на початку 1950-х рр. Серед них праці Ф. Корольова, З. Равкіна, Т. Корнейчика, де висвітлюється загальний розвиток радянської школи і в цьому контексті приділяється увага і становленню системи трудового навчання в Україні 2. Головна ж увага істориків педагогіки зосереджується на питаннях розвитку політехнічної освіти. Їм присвячені дисертаційні дослідження М. Горбачової „Політехнічне навчання у розвитку радянської школи (1930-1934 рр.)” (1954), Р. Лопатнікової „Проблема політехнічної освіти в історії будівництва радянської школи (1917-1929 рр.)” (1954), С. Литвинова „Н.К. Крупська про політехнічне навчання” (1954).

Праці С. Шабалова, Є. Руднєвої розкривають різні аспекти політехнічного навчання школярів, його роль в розвитку економіки, у вирішенні питань виховання, професійної освіти.

В 1960-х рр. історію трудового навчання досліджували українські вчені-педагоги: І. Бугаєвич, Д. Сметанін, Д. Сергієнко, які висвітлювали передумови і процес становлення системи трудової підготовки в школах України в 1920-1930 рр., її зміст, форми, методи, а також досвід роботи окремих загальноосвітніх шкіл, як міських так і сільських.

В працях М. Гриценка, М. Грищенка, Г. Ясницького разом з загальними питаннями розвитку шкільництва, розглядалися й проблеми трудового і політехнічного навчання в загальноосвітніх закладах України в 1920-1930 рр.: розкривалися особливості будівництва трудової школи, аналізувалися державні заходи щодо трудової спрямованості навчання.

Різноманітним аспектам трудового навчання і виховання школярів присвячені кандидатські дисертації В. Нечипорук „З історії політехнічного навчання в Українській РСР (1920-1932)” (1971), І. Пащенка „Трудове виховання в сільській школі на Україні (1917-1937)” (1969), М. Ярошенка „Особливості трудового навчання в загальноосвітніх школах УРСР в 1917-1967 рр.” (1969).

Перелічені нами праці, які докладно проаналізовані у відповідному параграфі дисертаційного дослідження, були написані в радянські часи, коли досліджуваний період подавався переважно негативно, у дусі постанов про школу 1930-х рр. Багато подій, фактів, імен української історії освіти замовчувались, цінні історичні документи, законодавчі та нормативні акти були недоступними для дослідників. Однак ці розвідки мають велике джерелознавче та історіографічне значення.

Процеси демократизації кінця 1980-х рр. змінили ставлення науковців до діяльності трудової школи 1920-х рр., їхній аналіз став носити більш об'єктивний характер. В Україні перевидаються праці, що вийшли в попередні роки за кордоном (Г. Ващенко, Г. Васькович). Особливу цінність для нас має праця Г. Васьковича „Шкільництво в Україні (1905-1920)” (німецьке видання 1969-1970 рр., українське - 1996 р.), де розкриваються нові підходи до трудового навчання в системі освіти УСРР.

У сучасному теоретичному й методичному осмисленні трудової спрямованості навчання в загальноосвітніх школах України значну роль для нашого дослідження відіграли наукові розробки В.Дідуха, В. Мадзігона, Г. Терещука, Д.Тхоржевського, які розглядають і деякі аспекти історії трудової спрямованості навчання школярів.

Для нашого дослідження важливими стали дисертаційні дослідження В. Кухарського М. Левківського, Л. Лікарчука, С. Дем'янчука та інших, які дозволяють виявити певні закономірності трудової спрямованості навчання учнів на різних етапах розвитку шкільництва ХІХ-ХХ ст.

Значний інтерес становить дисертація А. Вихруща „Трудова підготовка учнів у загальноосвітніх школах України (історико-педагогічний аналіз та перспективи)” (1994), яка є об'єктивним викладом цілісного розвитку системи трудового виховання дітей в українській школі. Але в цій праці аналіз періоду 1920-1930-х рр. не виступає головним предметом дослідження. До того ж деякі оцінки розвитку радянського періоду трудової школи носять, на наш погляд, упереджено негативний характер.

Відтак, незважаючи на те, що в історико-педагогічній науці вже нагромаджено знання про досвід трудового навчання і виховання школярів в 1920-1930 рр., трудова спрямованість всього навчального процесу не виступала предметом вивчення і потребує окремого розгляду згідно сучасних підходів до розвитку педагогічної науки та шкільництва. Актуальність проблематики і потреби розвитку історико-педагогічного знання обумовили вибір теми нашого дисертаційного дослідження: „Трудова спрямованість навчання в загальноосвітніх школах України (1920-1937 рр.)”.

Під трудовою спрямованістю розуміємо наповнення загального змісту освіти знаннями про трудовий процес, уроки з трудового навчання, політехнізацію освіти та трудову підготовку школярів.

Хронологічно в дисертації розглядається період 20-30 рр. ХХ століття. За вихідний рубіж взято 1920 рік - рік розбудови радянської трудової школи в Україні, в центр якої була поставлена підготовка підростаючого покоління до праці. Кінцева межа дослідження збігається з вилученням трудового навчання зі шкільних програм (1937 р.).

Об'єкт дослідження - навчально-виховний процес в загальноосвітній школі України (1920-1937 рр.).

Предмет дослідження - розвиток трудової спрямованості навчального процесу в середніх загальноосвітніх закладах України в 1920-1937 рр.

Мета дослідження - виявити та дати обґрунтовану оцінку сутності трудової спрямованості навчання учнів в загальноосвітній школі України досліджуваного періоду, її структурним та змістовим особливостям.

Відповідно до об'єкта, предмета й мети поставлено такі завдання:

проаналізувати стан сучасної педагогічної науки та історіографію з обраної проблеми;

дослідити еволюцію розгляду трудової спрямованості навчання до 1920 р. у вітчизняній та зарубіжній педагогіці;

охарактеризувати сутність реформування освітньої системи в Україні в 1920-х рр. крізь призму трудової спрямованості навчального процесу;

розкрити зміст, напрями та форми трудової підготовки учнів в контексті діяльності трудової школи досліджуваного періоду;

показати уроки й здобутки трудової спрямованості школи 1920-1937 рр., їх значення для сучасних реформаційних освітніх процесів.

Методологічну основу дослідження становлять загальні положення про працю як основну форму життєдіяльності суспільства, вихідну умову життя людини, яка й визначає її ставлення до світу; працю як важливу складову всього навчально-виховного процесу та педагогічно організованого середовища; положення про взаємозв'язок і взаємообумовленість соціально-педагогічних явищ і необхідності їх вивчення в конкретних історичних умовах. Історико-педагогічний аналіз здійснювався на загальнонаукових принципах історизму, наступності, системності, цілісності та об'єктивності.

На різних етапах історико-педагогічного дослідження використовувались такі методи: теоретичний, історико-педагогічний, порівняльно-зіставний, історико-генетичний та історико-ретроспективний.

Теоретичний, історико-педагогічний аналіз педагогічної, науково-методичної літератури, архівних документів та інших джерел дав фактологічний матеріал для вивчення досліджуваної проблеми й став основою для проведення дослідження. Порівняльно-зіставний метод дав змогу зіставити й порівняти події, явища і факти, простежити генезу поглядів різних науковців та практиків на проблему трудової спрямованості навчання; історико-генетичний дозволив проаналізувати умови виникнення та розвитку трудової спрямованості навчання школярів в загальноосвітніх навчальних закладах України; історико-ретроспективний - охарактеризувати зміст, напрями, форми й методи трудового навчання і виховання школярів, політехнічної освіти; методи порівняльно-історичного аналізу дали змогу визначити значення досвіду трудового навчання учнів в 1920-1930-х рр. для сучасної педагогічної науки та шкільної практики.

Джерельна база дослідження. В дисертаційному дослідженні використані державні документи УРСР (УСРР) і СРСР про школу і народну освіту, Бюлетені і Вісники народного комісаріату освіти УРСР (УСРР), звіти керівних органів освіти, методичні збірники та інші матеріали. Важливе значення для розуміння концептуальних положень розвитку трудової школи в Україні для нас мали праці державних і політичних діячів того часу - Г. Гринька, Я. Ряппо, М. Скрипника, Н. Крупської, В. Леніна, А. Луначарського.

Поглиблено аналізувались праці провідних українських педагогів - С. Ананьїна, Т. Лубенця, О. Музиченка, С. Русової, Я. Чепіги та ін., де висвітлюються основні теоретичні та практичні підходи до розбудови трудової української школи.

У процесі дослідження опрацьовано публікації періодичних видань початку ХХ ст. („Світло”, „Вільна українська школа”, „Русская школа”, „Путь просвещения” („Шлях освіти”, „Комуністична освіта”), „Радянська освіта”, „На путях к новой школе”, „Політехнічна школа” тощо).

Фактологічний матеріал дисертації становлять документи і матеріали Центрального державного архіву органів влади та державного управління України (фонди № 2, 166, 2306), Чернігівського державного обласного архіву (фонди № Р-319, Р-305, Р-539, Р-593, Р-322, Р-323, Р-500).

У процесі реалізації завдань дослідження аналізувалися праці за обраною проблематикою, що з'являлися з початку 1950-х рр. і досьогодні (І. Бугаєвич, А. Вихрущ, М. Гриценко, М. Грищенко, М. Даденков, М. Левківський, І. Лікарчук, В. Мадзігон, В. Нечипорук, І. Пащенко, Є Руднєва, Д. Сметанін, Д. Сергієнко, Г. Терещук, Д. Тхоржевський, Г. Ясницький, М. Ярошенко та ін.).

Важливим підґрунтям для формулювання положень і висновків дисертації стали сучасні законодавчі акти в галузі освіти, праці з історії педагогіки та теорії трудового навчання.

Джерелознавчою базою дослідження стали також автореферати дисертацій і дисертаційні дослідження, присвячені різним аспектам діяльності загальноосвітньої школи України в різні історичні періоди.

Наукова новизна і теоретичне значення дисертаційного дослідження полягають у тому, що вперше доведено, що трудова спрямованість навчального процесу була основною характеристикою загальноосвітньої школи України 1920-1937 рр. Трудовий принцип став системоформуючим фактором всієї освітньої системи, який впроваджувався в першу чергу через зміст освіти. По-новому висвітлена полеміка між російськими і українськими наркомосами щодо сутності трудової школи, до учіння взагалі і трудового навчання зокрема. Розкрито та об'єктивно оцінено основні підходи до трудового навчання: мануалізм та виробнича праця, їх матеріально-технічного забезпечення. Розширено та доповнено дані про вплив українських педагогів (О. Музиченко, С. Русова, Я. Чепіга) на розвиток ідей про трудову школу, про вплив зарубіжного досвіду, його найбільш відомих представників (Дж. Дьюї, Г. Кершенштайнера, В. Лая) для розбудови трудової школи в Україні. Уточнено й конкретизовано організаційні форми, методи трудового та політехнічного навчання, уже відомі в історії педагогіки.

В науковий обіг впроваджені невідомі і маловідомі документи і дослідження з історії розвитку трудової школи в Україні.

Практичне значення результатів проведеного дослідження полягає в тому, що реалії та факти трудової спрямованості діяльності школи 1920-1937 рр. отримали неупереджене і об'єктивне висвітлення і тим самим поповнили історико-педагогічне знання. Його теоретичні положення і висновки, фактичний історико-педагогічний матеріал можуть бути використані при вирішенні окремих наукових та практичних завдань реформування системи загальної освіти, трудової підготовки, а також професійного навчання вчителів праці під час викладання курсів педагогіки, історії педагогіки, читання спецкурсів і проведення спецсемінарів; стануть певним доробком у розширенні теоретичної бази сучасної історико-педагогічної науки; сприятимуть удосконаленню підготовки студентів педагогічних закладів.

Вірогідність та аргументованість результатів і головних висновків дисертаційного дослідження забезпечується комплексним і системним розглядом проблеми, кількісним і якісним аналізом архівних матеріалів та наукової літератури з проблеми дослідження, застосуванням системи наукових методів дослідження, адекватних його об'єкту, предмету, меті та головним завданням; опорою на принципи історизму, об'єктивності, системності.

Апробація результатів дослідження. Основні положення та результати проведеного дослідження обговорювалися на засіданні лабораторії історії педагогіки Інституту АПН України, повідомлялись на засіданнях кафедри педагогіки Чернігівського державного педагогічного університету, висвітлювались у виступах на Всеукраїнській науково-методичній конференції „Питання викладання трудового навчання та креслення в закладах освіти” (Херсон, 2001), на Всеукраїнських науково-практичних конференціях: „Трудова і професійна підготовка учнів в умовах дванадцятирічної школи” (Чернігів, 2002), „До витоків становлення української педагогічної науки” (Умань, 2002), „Актуальні проблеми трудової і професійної підготовки учнів та студентів” (Чернігів, 2003), „Розвиток змісту освіти як історико-педагогічна проблема” (Чернівці, 2003).

Публікації. Зміст основних положень дослідження відображено у 7 одноосібних публікаціях автора, надрукованих у фахових виданнях ВАК України.

Обсяг і структура дисертації. Робота складається із вступу, двох розділів, висновків до розділів, загальних висновків, списку використаних джерел, додатків. Повний обсяг дисертації становить 221 сторінка (основний текст -177 сторінок). Список використаної літератури має 345 найменувань, з них 298 літературних джерел та 47 архівних справ, який розміщений на 15 сторінках. Робота містить 9 додатків, які займають 15 сторінок.

2. ОСНОВНИЙ ЗМІСТ ДИСЕРТАЦІЇ

У вступі обґрунтовано актуальність і доцільність дослідження для розв'язання завдань сучасної історико-педагогічної науки в Україні; визначено його об'єкт, предмет, мету, завдання, методологічну основу, методи; охарактеризовано джерельну базу дослідження, розкрито наукову новизну, теоретичне та практичне значення; відображено апробацію здобутих результатів.

У першому розділі „Теоретико-практичні засади розвитку трудової спрямованості навчання в загальноосвітніх школах України” проаналізовано сучасний стан дослідження проблеми, визначено основні засади становлення трудової спрямованості загальноосвітніх шкіл України, розкрито вплив реформаторської педагогіки на формування трудової української школи.

В дисертаційному дослідженні відзначається, що на сучасному етапі реформування і модернізації загальноосвітньої школи України значне місце належить визначенню спрямованості її навчально-виховного процесу. Сьогодні загальновизнаними є особистісно зорієнтована, гуманістична та національна спрямованість загальнопедагогічного процесу школи. Але ж трудова складова була завжди притаманна українській школі, а сьогодні особливо, що підтверджується дослідженнями в різних галузях знань про велику роль праці в розвитку особистості. Відтак постає гостра суспільна потреба у трудовій спрямованості діяльності загальноосвітньої школи, оскільки без трудових засад неможливе здійснення пріоритетних завдань шкільної освіти.

У розділі розкрито сутність поняття „трудова спрямованість” навчання, визначено, що воно багатоаспектне і охоплює широке коло педагогічних проблем. Складові, які об'єднує поняття „трудова спрямованість”, це наближення школи до життя, тобто трудовий принцип, що максимально наповнює зміст загальної освіти, предмети гуманітарних і природничих наук знаннями про трудові і виробничі процеси; по-друге, це трудове виховання та його провідна складова - трудове навчання; по-третє, політехнічна освіта, тобто ознайомлення школярів з основами виробництва, а також активні методи, форми та засоби як навчального процесу, так і трудового навчання, що базуються на діяльності.

Здійснений нами аналіз сучасного стану проблеми дав можливість всебічно і науково виважено розглянути генезу розвитку трудової спрямованості навчання в Україні у досліджувані роки.

Історіографічний підхід дозволив прослідкувати, наскільки обраний нами період - 1920-1937 рр. - був предметом наукових зацікавлень науковців впродовж подальшого розвитку науково-педагогічного знання. Оскільки трудова спрямованість навчання в загальноосвітній школі не виступала предметом аналізу дослідників, ми зосередили увагу на вивченні історіографії проблем трудового навчання школярів як найбільш дотичних до нашої теми

Аналіз літератури, архівних джерел показав, що цей період досліджувався як в загальних історико-педагогічних працях, так і в розвідках, присвячених проблемам трудового навчання та виховання школярів. Загалом аналіз досліджуваного періоду відбувався за канонами радянської історико-педагогічної науки, де на першому місці стояли класовість, партійність, ідеологічна спрямованість, дотримання „духу” і „букви” творів К. Маркса, В. Леніна і лише під цим кутом зору здійснювався педагогічний аналіз, який в цілому давав досить негативну оцінку трудовій школі 1920-х рр. (Ф. Корольов, З. Равкін, Т. Корнейчик).

В 1960-х рр. відбулися якісні зрушення в дослідженні трудового навчання та виховання 20-30-х рр. ХХ ст.: вони наповнилися аналізом конкретних напрямів, змісту трудового й політехнічного навчання та виховання учнів загальноосвітньої школи, описом організаційних форм, методів та засобів (М. Грищенко, М. Гриценко, Д. Сергієнко, Г. Ясницький).

Нову сторінку в дослідженні проблеми відкрили процеси демократизації кінця 1980-х рр., що поклали початок розвитку історико-педагогічної науки в незалежній Україні. З'явилися праці, присвячені розвитку трудової школи 1920-1930 рр., аналіз її діяльності став носити позитивний характер (А. Вихрущ, В. Кухарський, М. Левківський, І. Лікарчук, Д. Тхоржевський). Джерелознавча база в ці роки поповнилася перевиданням в Україні педагогічних праць, які вийшли в попередні роки за кордоном (Г. Ващенко, Г. Васькович). Наявність усіх цих праць та їх вивчення закладає основи для всебічного об'єктивного розгляду обраної нами теми.

Аналіз показав, що при досить великому інтересі до розвитку школи цього періоду, праць, присвячених проблемам трудового навчання і виховання, небагато і написані вони в першій половині 1990-х років (А. Вихрущ „Трудова підготовка учнів у загальноосвітніх школах України (історико-педагогічний аналіз та перспективи)” (1994), В. Рак „Трудова підготовка учнів у загальноосвітніх школах України (на прикладі західних областей 1900-1939 рр.)” (1997), В. Кухарський „Трудова підготовка учнів у загальноосвітніх школах України (1937-1954)” (1995)). В розділі аналізується ступінь розробки цими авторами обраної нами проблематики.

Відштовхуючись від уже напрацьованого, в розділі розглянуто процес становлення трудової школи та трудового навчання в Україні в кінці ХІХ - на початку ХХ ст. Аналіз засвідчив, що праця як навчальний предмет з'явилася в навчальному плані в останній чверті ХІХ ст. завдяки зростанню промислово-технічного потенціалу Російської імперії, а також завдяки розумінню значення ручної праці для розвитку особистості такими педагогами як В. Вахтеров, М. Касаткін, П. Лесгафт, К. Ушинський, К. Цируль та іншими, які розробили не лише теоретичні засади, а й навчальні плани та програми трудового навчання в початкових та середніх загальноосвітніх закладах.

Особливу увагу трудовому підходу в процесі навчання надавали українські педагоги в 1917-1920 рр., в період діяльності українських урядів та розбудови національної школи, яка мислилась лише як трудова, а трудовий принцип розглядався як основоположний для всієї діяльності школи (Г. Лубенець, О. Музиченко, С. Русова, Я. Чепіга та ін.).

Великий вплив на таку спрямованість середньої шкільної освіти здійснив педагогічний реформаторський рух кінця ХІХ - початку ХХ століття. Його найвидатніші представники Дж.Дьюї, Г .Кершенштайнер, В. Лай та інші виступили за внесення трудових засад в основу всієї життєдіяльності дитини. Але кожен з них мав свою точку зору на цей процес. Дж. Дьюї бачив виховання дитини через навчання „діянню”, де всі знання здобувалися через практичну самодіяльність (залучення до професії) і особистий трудовий досвід дитини. Г. Кершенштайнер виступав за організацію праці, спрямовану на певну професію, був прихильником (і творцем) ідеї професіоналізму, яка значно вплинула на розбудову системи освіти в УСРР. В. Лай, представник педагогіки дії, ставив діяльність, працю в основу загальнопедагогічного процесу школи. Він вважав, що необхідно розвивати активність дитини через різні види діяльності, і в першу чергу через ручну працю.

У ході наукового пошуку виявлено, що ці представники реформаторської педагогіки здійснили особливо великий вплив на українських педагогів, на їхні концепції трудової школи та трудового навчання. Ці ідеї, підкріплені експериментальними практичними пошуками у приватних навчальних закладах, лягли в основу нового етапу розвитку трудової спрямованості навчання - радянського, який відкрив нову сторінку у розвитку трудової школи.

У другому розділі дисертаційного дослідження „Розвиток ідей та практики трудової спрямованості загальноосвітньої школи України в 1920-1930 рр.” висвітлено процес становлення трудової спрямованості навчання школярів, проаналізовано організаційно-педагогічні підходи до визначення мети, завдань, змісту, форм і методів трудового навчання, виявлено вплив досвіду трудової школи на подальший розвиток педагогічної науки і шкільної практики.

В дослідженні доводиться, що з 1920 р. трудовий принцип стає основною засадою загального навчання та професійної підготовки школярів. В цей час реформування системи освіти призвело до зміни парадигми „школи навчання” на парадигму „трудової школи” й до визначення загальноосвітньої школи як трудової з спрямованістю всього педагогічного процесу на працю.

Навчально-виховна діяльність школи, яка складалася з двох ступенів (І-й ступінь - 5 років для дітей з 8 до 13 років, ІІ-й ступінь - 3 роки для дітей з 14 до 17 років) і в цілому копіювала російську систему, спиралась на трудовий підхід, який одночасно виступав і принципом, а трудове навчання входило органічною і досить вагомою частиною у загальнопедагогічний процес школи. В державних документах про школу 1920 р. основна увага приділялась праці як діяльності, що відповідає інтересам дитини, розвиває її почуття, творчі здібності, формує важливі риси особистості. В них підкреслювалось, що трудова школа повинна мати справу з реальними предметами, з живою природою, повсякденним життям. Процес трудового виховання розглядався як засіб всебічного розвитку дитини - розумового, морального, фізичного й естетичного.

До шкільних програм входило і трудове навчання як окремий предмет - це була ручна праця, що проводилась у класі або в навчальних шкільних майстернях. Визначення кількості годин на трудове навчання покладалося на школу: плани, програми були орієнтовними, гнучкими, рухливими. Загалом число годин коливалось від 5 до 8 годин на тиждень. Вони складалися за операційно-предметною системою і включали різні види ручної праці (елементарна обробка металу і деревини, виготовлення одягу та предметів побуту).

З 1921 р. система навчально-виховної роботи української школи докорінно змінюється: за основу школи І-го ступеня було покладено дитячий будинок, школа ІІ-го ступеня ставала професійною. Така стратегія викликала різку критику з боку державних діячів, керівників освіти РСФРР. Вчені-педагоги обох республік працювали над проблемами реформування системи освіти, розвитку школи, але єдності між поглядами на трудову школу не було, виникали різні точки зору щодо місця й ролі трудового навчання в діяльності шкіл в Україні та Росії. Розбіжності між поглядами на трудову спрямованість навчання школярів переросли в тривалі дискусії. Представники Наркомпросу РСФРР вважали основою загальноосвітньої школи широку політехнічну освіту, а Наркомос УСРР відкладав її запровадження на подальшу перспективу, віддаючи перевагу професіоналізації. Дискусії продовжувались до кінця 1920-х рр. і закінчились в 1930 р. повною уніфікацією систем освіти України і Росії на основі російської схеми.

Аналіз показав, що в1920-1937 рр. відбувалося теоретико-методологічне і науково-методичне обґрунтування діяльності всієї системи загальної освіти. Це був час, насичений перспективними пошуками, знахідками та досягненнями, які ввібрали широкий спектр новаторських ідей вітчизняної та зарубіжної педагогіки. Саме цей період розглядається в історії радянської школи як час експериментування.

У своїх творчих пошуках українські лідери звертались до відповідних ідей дореволюційної школи, реформаторської педагогіки. Виявлено, що під впливом ідей Г. Кершенштайнера виникли трудові школи з опорою на працю, спрямовану на формування вмінь та навиків певної професії. Ідеї прагматичної педагогіки Дж.Дьюї, їх творче застосування призвели до створення нових освітніх технологій: комплексної системи навчання, дальтон-плану, бригадно-лабораторної форми навчання, методу проектів, перенесення навчання учнівської молоді в заклади соціального виховання. Творчо розвиваючи здобутки вітчизняної та зарубіжної педагогіки, методисти розробляли зміст трудового навчання як засіб всебічного розвитку дитини.

У досліджуваний період форми і методи навчально-виховної роботи загальноосвітньої школи змінювались в залежності від зміни вимог суспільства, завдань навчальних закладів та освітньої парадигми. У перші п'ять років розвитку радянського шкільництва була сформульована нова філософія освіти, основними принципами якої були: трудова і професійна спрямованість навчання і виховання, педоцентризм, демократизація, зв'язок з життям. Цим завданням відповідав зміст загальної середньої освіти, активні форми та методи навчання, професіоналізація другого концентру середніх загальноосвітніх закладів і особливо широке впровадження трудового навчання в навчально-виховний процес. В дисертаційному дослідженні аналізується кожна з перелічених вище складових.

Наприкінці 1920-х рр. індустріалізація країни, потреба в кадрах викликали посилену увагу до трудової підготовки учнів та поставили нові вимоги до неї: вона стає головною метою всього навчально-виховного процесу загальноосвітньої школи. Школа відмовляється від ідеї всебічного розвитку особистості через трудовий принцип й основним завданням ставить підготовку робітничих та колгоспних кадрів для індустріального і сільськогосподарського виробництва. Згідно з цим завданням створювались школи фабрично-заводського учнівства, програми яких були побудовані на основі поєднання навчання з виробничою працею. Школи колгоспної молоді, розповсюджені на селі, спрямовували навчально-виховний процес на сільськогосподарське виробництво. Вони поступово витісняли загальноосвітні середні навчальні заклади. Цей курс поєднувався з ідеєю політехнічного навчання, яка корелювала і теоретичні засади трудової спрямованості навчання, змінивши трудовий принцип на принцип політехнізму. Політехнізація школи передбачала безпосередню участь дітей у виробничій продуктивній праці (в процесі соціалістичної реконструкції), теоретичне й практичне ознайомлення з основами виробничих процесів, поєднання виробничої праці з фізичним вихованням й інтелектуальним розвитком. Програми політехнічного навчання семирічної трудової школи передбачали вивчення головних галузей виробництва та залучення школярів до десятка різноманітних видів праці: механічного оброблення дерева та метала, електротехнічні, агротехнічні роботи, пропонувалось опановувати ливарство, ковальство та ін. Мету навчання стали вбачати у соціальній багатоваріантності трудової і професійної підготовки. Вона втілювалася через застосування методу проектів.

Постанови ЦК ВКП(б) 1931-1935 рр. знову змінили сутність загальноосвітньої школи. Вони спрямували її на підготовку молоді до навчання у вищих навчальних закладах. Трудова школа змінюється на „школу навчання”, школу знань. Ці постанови поклали край періоду демократизації та експериментування в школі, апробації нових методик і технологій, широкого залучення зарубіжного педагогічного досвіду, трудової спрямованості навчально-виховного процесу. Відкривалась нова сторінка діяльності загальноосвітньої школи в Україні, за якої інтелектуальна складова, знанєвий компонент з ідеологічною, партійно-класовою спрямованістю ставав новою філософією загальної середньої освіти. Означені постанови закріпили цю філософію та відмежували „трудову школу” від „школи навчання”.

На практиці проходить ще певний час, коли ця нова філософія освіти остаточно отримає своє підкріплення в шкільних навчальних планах та програмах.

Аналіз діяльності загальноосвітньої школи в 1930-1937 рр. свідчить про певну розгубленість педагогів, невизначеність їх підходів до вирішення проблем трудової спрямованості навчання: поряд із чіткою вказівкою негайно підвищити загальноосвітній рівень учнів постійно ставиться вимога вдосконалити трудову політехнічну підготовку у школі. Керівники держави відмовляються від шкіл робітничої і колгоспної молоді як провідних організаційних форм навчання на користь загальноосвітньої школи. Здійснювалися заходи, спрямовані на поліпшення матеріальної бази, залучення учнів до технічної творчості, стабілізацію навчальних планів і програм.

Проаналізовані матеріали показали, що рішення українського наркомосу щодо трудової підготовки учнів загальноосвітніх шкіл знаходило ширше відображення у програмних матеріалах, змісті освіти, ніж у російських, до 1935 р. включно, коли програми з трудового політехнічного навчання стали єдиними як для шкіл РСФРР, так і для УСРР. В цьому ж році в навчальному плані майже вдвічі скорочується кількість годин на трудове навчання у порівнянні з попереднім роком. В 1937 р. праця як самостійний предмет зовсім вилучається з програм загальноосвітньої школи. Слід підкреслити, що таке рішення було наслідком поступового перетворення „трудової школи” в „школу навчання”, яка певним чином перекреслила нагромаджений досвід трудової і політехнічної спрямованості навчального процесу в загальноосвітніх школах України.

Дослідженням доведено, що далеко не всі педагоги підтримували ці ідеї і серед них був А.Макаренко. Всупереч згортанню трудової школи, політехнізації і виробничої спрямованості праці школярів він розгорнув свою інноваційну діяльність, створивши „острівці” нових соціально-економічних відносин - унікальні виробничі і соціальні структури які, незважаючи на декларовану лояльність, по суті суперечили казарменому соціалізмові, що складався при тоталітарному режимі. Так, коли радянська загальноосвітня школа у відповідь на постанови ЦК ВКП(б) про школу 1931-1932 рр. отримала риси „радянської гімназії”, А.Макаренко продовжував розвивати свої ідеї аж до 1935 р., зберігав діяльність колонії імені Дзержинського як навчально-виробничого комбінату, школу-комуну для дітей 12-17 років.

У розділі розглядаються досвід і уроки трудової спрямованості навчання в загальноосвітній школі досліджуваного періоду в наступні десятиліття. У ході дослідження ми встановили, що досвід 1920-х рр. мав особливий вплив на реформування школи 1950-х рр., коли „Закон про зміцнення зв'язку школи з життям і подальший розвиток системи народної освіти” (1958) розпочав новий етап у діяльності загальноосвітньої школи. В основу всієї шкільної справи було покладено ідею підготовки всебічно розвинених будівників соціалізму і робились наміри замінити „школу навчання” на „трудову школу”: всі середні загальноосвітні заклади ставали трудовими і політехнічними з виробничим навчанням. Цей реформаційний процес хоча й був короткостроковим, залишив значний відбиток в історії педагогічної науки і шкільної практики.

Значне поширення трудова спрямованість навчання отримала в 1960-х рр. у доробку В.Сухомлинського, який розглядав працю як системоформуючий чинник організації всього навчально-виховного процесу.

Важливим напрямом реформаційних процесів середньої школи в 1980-х рр. стало поліпшення трудового навчання, виховання і професійної орієнтації школярів. Оголошувався перехід до обов'язкової професійної освіти молоді, а трудове навчання розглядалося як провідний фактор формування особистості та засіб забезпечення народного господарства трудовими ресурсами, що можна розглядати як тенденцію до розгортання трудової спрямованості навчання та професіоналізації, що була характерна для розвитку школи досліджуваного періоду.

Новаторські ідеї української педагогіки 1920-1937 рр., знаходять часткове творче втілення і на сучасному етапі розвитку педагогічної теорії та шкільної практики в нових експериментальних програмах з трудового навчання через застосування активних методів навчання, спрямування трудової підготовки на професійне самовизначення школярів тощо. Однак в дисертації підкреслюється недостатня увага науковців та практиків до цих важливих питань.

Дослідження дало змогу зробити такі загальні висновки:

1. Трудова спрямованість сучасного навчально-виховного процесу в середніх загальноосвітніх закладах виступає складовою в здійсненні пріоритетних завдань, поставлених перед середньою освітою - розвитку інтелектуальних, соціальних і фізичних здібностей, морального, естетичного, екологічного і економічного виховання, формуванню світоглядної позиції. Це в теорії відповідає основним напрямам трудової спрямованості систем середньої освіти провідних країн світу. На практиці ж спостерігається зменшення уваги науковців до трудової складової діяльності загальноосвітньої школи.

Історіографічний аналіз довів, що проблема трудової спрямованості навчання учнів загальноосвітньої школи в період з 1920-го і до 1937-го р. не була предметом спеціального дослідження, але підтвердив значний інтерес педагогів до проблем трудового та політехнічного навчання школярів в ці роки. Наявність проблемних праць, їх історіографічна характеристика заклала основи для всебічного об'єктивного аналізу обраної нами проблеми - трудової спрямованості загальноосвітньої школи в 1920-1937 рр.

2. Дослідження еволюції розгляду трудової спрямованості навчання з кінця ХІХ й до початку ХХ ст. довело, що саме в цей період відбулося формування ідей щодо трудового виховання дітей та становлення системи трудового навчання в загальноосвітніх навчальних закладах. Трудове виховання дітей мислилося як ручна праця на відповідних уроках.

В школах Російської імперії за основу навчання ручній праці була прийнята шведська система, творчо переосмислена К. Цирулем та його однодумцями. Головним завданням впровадження ручної праці був не вузький професіоналізм, а загальновиховні цілі. Українська педагогічна громадськість (Т. Лубенець, О. Музиченко, С. Русова, Я. Чепіга) висунула ідею трудового принципу та трудової школи, яка всією своєю спрямованістю і змістом навчання та виховання підпорядковувалась ідеї формування дітей у праці. Ідеї трудової школи на засадах вільного розвитку дитини втілювались у приватних навчально-виховних закладах, створених за ініціативою творчих педагогів (П. Христіанович).

На основі розгляду педагогічних джерел доведено вплив ідей тогочасної зарубіжної педагогіки (Дж. Дьюї, Г. Кершенштайнер, В. Лай) на процеси розвитку системи освіти в Україні й особливо на концепції українських педагогів щодо трудової школи початку 1920-х рр. Дослідження довело, що ідеї зарубіжних педагогів (практична спрямованість, долучення до професії, активну діяльність дитини через різні види праці) використовувалися українськими педагогами в їх експериментальній діяльності та впроваджувались в роботу української школи.

3. Дослідження виявило, що провідною тенденцією загального процесу навчання в школах УСРР в 1920-1937-х рр. була трудова, практична спрямованість загальноосвітніх предметів (гуманітарного і природничо-математичного циклів). Ця тенденція була закладена в теоретичні підвалини діяльності школи, виступала системоформуючою ідеєю організації всього навчально-виховного процесу.

Дослідження проблеми показало, що в 1920-1930 рр. основу навчання та професійної підготовки школярів в радянській Україні визначав трудовий принцип, рання професіоналізація та заміна школи на дитячий будинок. Такий підхід до організації системи освіти стверджувався в процесі кількарічних дискусій між наркоматами освіти України та Росії, які закінчились на початку 1930-х рр. уніфікацією двох освітніх систем на основі схеми РСФРР. Проте аналіз дозволив зробити висновки, що навіть в період декларованого різновекторного розвитку двох освітніх систем вони не існували в чистому вигляді і на практиці мали багато спільного - російська система не могла обійтися без професійної підготовки шкільної молоді, а Україна - без надання загальної освіти. Вона впроваджувалася через зміст загальної середньої освіти, активні форми та методи навчання (комплексна система, дальтон-план, дослідницький метод, краєзнавчо-пошукова робота тощо), професіоналізацію другого ступеня середньої загальноосвітньої ланки та широке включення трудового навчання в діяльність школи.

Дослідження також довело, що існували певні розбіжності між теорією і практикою, що не завжди новаторські методи та форми підтримувалися педагогами-практиками через недостатню методичну забезпеченість.

4. Трудова підготовка школярів, крім трудового принципу та активних форм і методів навчання загальноосвітнім дисциплінам, здійснювалась і через уроки трудового навчання, яке на початку 1920-х рр. розглядалось як ручна праця: елементарна обробка деревини та металу, переплетення брошур, лагодження взуття та одягу тощо.

Наприкінці 1920-х рр. індустріалізація країни, потреба в кадрах поставила нові вимоги до трудової підготовки учнів. Школа ставить на порядок денний підготовку робітничих та колгоспних кадрів нижчого та середнього рівнів. Створювалися школи ФЗУ, ШКМ, які розглядалися і як загальноосвітні. Змінювався зміст трудової спрямованості навчання - від трудової школи до політехнічної. Політехнізація школи передбачала участь школярів у виробничій продуктивній праці, теоретичне й практичне ознайомлення з науковими засадами виробничих процесів, поєднання виробничої праці з фізичним вихованням й інтелектуальним розвитком.

Школа стала орієнтуватися виключно на соціальне формування особистості. Мету навчання стали вбачати у соціальній багатоваріантності трудової і професійної підготовки. Виникла думка про виключне значення шкільного трудового навчання в справі політехнізації, що призвело до надзвичайного перевантаження програм і робило нереальним їхнє застосування. У той же час розпочався планомірний процес зменшення кількості годин на працю, причому відразу у значних обсягах, що призвело до невизначеності змісту трудового навчання. Школа стала спрямовувати свою діяльність на підготовку школярів до вступу у вищі навчальні заклади. Ці процеси викликали зміну освітніх парадигм і в кінцевому рахунку призвели до фундаменталізації змісту освіти і вилучення трудового навчання зі шкільних програм у 1937 р.

5. На основі розгляду історико-педагогічного процесу зроблено загальний висновок про зміни в досить короткий досліджуваний період трьох освітньо-виховних парадигм: „трудової школи” на професійно-спрямовану політехнічну і в кінцевому рахунку на „школу навчання”, яка виключила із загального навчально-виховного процесу трудову спрямованість навчання і працю як навчальний предмет.

У дослідженні доведено, що трудова спрямованість навчання в загальноосвітній школі визначалася суспільно-політичними, економічними та суто педагогічними чинниками. З-поміж них найбільший і найсуттєвіший вплив мали політико-ідеологічні, що обумовили характер і мету навчання в школі, стан і особливості організації в ній навчально-виховного процесу.

На другому місці стоять педагогічні чинники, бо в цей період особливий вплив мали ідеї реформування освітнього простору. Суперечливий характер їх розвитку, невідповідність установкам правлячої партії призвели спочатку до прагматично-утилітарного вирішення проблем (школи робітничої та колгоспної молоді, фабрично-заводського учнівства), а затим до бачення школи як підготовки до вступу у вищі навчальні заклади.

6. Здійснене дослідження дало змогу прослідкувати вплив ідей трудової школи, організаційно-методичних напрацювань 1920-1937 рр. на трудову спрямованість навчання в загальноосвітній школі. До них зверталися в періоди реформування системи освіти (1950-і, 1980-і рр.).

Досвід і уроки педагогіки трудової школи 1920-1937 рр. і організації в ній трудового навчання несуть в собі численні аргументи на користь трудової спрямованості - необхідного і важливого засобу розвитку особистості.

Розглянута нами тема не вичерпує всіх аспектів проблеми. Серед перспективної тематики подальшого дослідження бачимо такі аспекти, як більш детальне вивчення політехнічного навчання (зміст, методи, форми), та погляди на цю проблему українських педагогів, діяльності Наркомосу з трудового виховання дітей, використання надбань трудової школи в реформуванні сучасної шкільної освіти.

Основні положення дисертації викладено в публікаціях

1. Мазуренко С.Г. Трудове виховання та політехнічна освіта в школах України (1917-1937) // Шлях освіти. - 2001. - № 3. - С. 45-49.

2. Мазуренко С.Г. Трудове навчання в сільськогосподарських закладах освіти України (20-ті роки ХХ ст.) // Трудова підготовка в закладах освіти. - 2002. - № 4. - С. 38-42.

3. Мазуренко С.Г. Дискусія наркомів освіти України та Росії з питань трудового навчання на початку 20-х років // Зб. наук. пр.: Спеціальний випуск „До витоків становлення української педагогічної науки”. - К.: Науковий світ, 2002. - С. 102-108.

4. Мазуренко С.Г. Особливості розвитку трудової підготовки учнів на початку ХХ століття (період з 1920 по 1937 рр.) // Вісник Чернігівського державного педагогічного університету. Вип. 6. Серія: Педагогічні науки, 2001. - С. 61-62.

5. Мазуренко С.Г. Ідеї та практика трудового навчання в працях українських педагогів на початку ХХ століття // Вісник Чернігівського державного педагогічного університету. Вип. 12. Серія: Педагогічні науки, 2002. - С. 41-42.

6. Мазуренко С.Г. До витоків становлення трудового навчання в загальноосвітніх закладах України (1920-1937 рр.) // Вісник Чернігівського державного педагогічного університету. Вип. 18. Серія: Педагогічні науки, 2003. - С. 91-92.

7. Мазуренко С.Г. Підхід до трудового навчання в змісті освіти України 1920-х рр. // Науковий вісник Чернівецького університету. Вип. 176. Педагогіка та психологія. - Чернівці: Рута, 2003. - С. 81-89.

Размещено на Allbest.ru